Право учасників цивільних правовідносин на самозахист

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП______________________________________________________________ _ 3
РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ ПРАВА УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
НА САМОЗАХИСТ
1.1.Розвиток законодавства про право учасників цивільних
правовідносин на самозахист_______ __ _______________ 10
1.2.Правова природа права на самозахист цивільних прав та інтересів_ 30
1.3.Заходи самозахисту цивільних прав та інтересів___________ _____ 78

РОЗДІЛ_2_ЗДІЙСНЕННЯ УЧАСНИКАМИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН ПРАВА НА САМОЗАХИСТ
2.1.Загальні критерії правомірності здійснення права на самозахист
цивільних прав та інтересів____________________________ 96
2.2.Здійснення права на самозахист у сфері немайнових прав та
інтересів____ _________________________________________ 116
2.3.Самозахист речових прав_______________________ ____ 125
2.4.Здійснення самозахисту у зобов’язальних правовідносинах___ _ 150

ВИСНОВКИ__________________________________________________________ 180

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ___________________________________ 184

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст.3 Конституції України [1] права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Отже, на конституційному рівні визначено, що пріоритетним напрямком у побудові правової, демократичної, соціальної держави є створення дієвого механізму захисту прав. Це обумовило підвищений науковий інтерес до питань захисту прав, насамперед, людини та інших учасників цивільних правовідносин.
Сучасні реалії суспільного життя пов’язують ефективність механізму цивільно-правового захисту, перш за все, з його оперативністю. Одним з елементів механізму цивільно-правового захисту, який надає можливість оперативного захисту, є право особи своїми діями відновлювати порушені права й усувати перешкоди у їх здійсненні без звернення до юрисдикційних органів. Це право було законодавчо закріплене як у найдавніших правових джерелах, так і у сучасному законодавстві різних держав світу.
Норми про самозахист містилися й у вітчизняному законодавстві дорадянського та радянського періоду, хоча сам термін «самозахист» у ньому не вживався. Інтерес до цього права у нашій державі підвищився у зв’язку з тим, що однією з новел Конституції України стала загальна норма щодо права на самостійний захист, у якій було проголошено, що особа має право на захист своїх прав будь-якими засобами, які не заборонені законодавством. Отже, право на самозахист на рівні Основного закону було визнано самостійною та рівноцінною можливістю правового захисту, скористатися якою особа може на власний розсуд.
Ці конституційні положення знайшли подальше впровадження у Цивільному кодексі України [2], у якому загальним питанням самостійного захисту присвячена окрема стаття та вперше на законодавчому рівні право на самозахист закріплене як правова категорія. Цим було відкрито шлях до широкого її використання: у законах та інших нормативних актах, у літературі, в рішеннях суду, у повсякденній правовій лексиці. Такі законодавчі новели викликали жваву дискусію стосовно змісту цього правового феномену.
Питанням самозахисту й раніше приділялася увага науковцями, проте за відсутності загальної норми щодо самозахисту дослідженню піддавалися лише окремі аспекти самозахисту, аналізувалися лише ті заходи самозахисту, які безпосередньо передбачалися у законодавстві.
Проблеми самозахисту тією чи іншою мірою досліджувалися багатьма вченими, зокрема Ч.Н.Азімовим, Ю.Г.Басіним, В.П.Грибановим, І.ОДзерою, А.Г.Діденком, Л.Еннекцерусом, А.М.Ерделєвським, П.Ф.Єлісейкіним, Т.І.Ілларіоновою, О.С.Йоффе, В.Ф.Кириченком, Е.А.Крашенінніковим, А.Н.Кожухарем, А.Ф.Коні, М.М.Коркуновим, О.А.Красавчиковим, А.В.Куделіним, Д.І.Мейєром, Л.В.Новосельцевою, Й.О.Покровським, О.А.Пушкіним, З.В.Ромовською, С.В.Сарбашем, Г.А.Свердликом, В.І.Синайським, Г.Я.Стоякіним, Е.Л.Страунінгом, Б.Ю.Тихоновим, М.С.Таганцевим.
Закріплення у законодавстві загального дозволу на самозахист поставило перед науковцями нові завдання, які стосуються дослідження та вирішення загальних питань щодо права на самозахист. Аналіз наукової літератури свідчить, що багато аспектів самозахисту не отримали єдиного підходу у науці. Залишаються дискусійними питання, які стосуються правової природи права на самозахист, суб’єктів, об’єктів, заходів самозахисту (які часто зводяться до дій у стані необхідної оборони та крайньої необхідності), підстав виникнення права на самозахист та критеріїв правомірності його здійснення.
Такий стан наукової розробки, невизначеність з ключових питань самозахисту, безумовно, не може сприяти активній реалізації права на самостійний захист цивільних прав та інтересів.
Ці обставини зумовили необхідність проведення комплексного наукового дослідження права учасників цивільних правовідносин на самозахист та визначили актуальність теми дослідження.
Метою дослідження є визначення правової природи та змісту права учасника цивільних правовідносин на самозахист, а також розробка на цій основі пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства.
Досягнення поставленої мети викликає потребу вирішення таких завдань:
- дослідити історико-філософський аспект становлення та розвитку права особи на самозахист;
- визначити поняття права учасників цивільних правовідносин на самозахист і його місце у механізмі цивільно-правового захисту;
- відмежувати цивільно-правовий самозахист від таких явищ, як самосуд і самоуправство;
- відмежувати заходи цивільно-правового самозахисту від інших заходів, які не мають ознак самозахисту;
- визначити загальні критерії правомірності застосування заходів цивільно-правового самозахисту;
- розглянути заходи самозахисту окремих цивільних прав та інтересів (немайнових, речових і тих, що виникають у зобов’язальних правовідносинах) та дослідити особливості законодавчого закріплення порядку їх здійснення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час здійснення учасниками цивільних правовідносин права на захист.
Предметом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час здійснення учасниками цивільних правовідносин права на самозахист.
Методи дослідження. Дослідження засноване на використанні діалектичного і формально-логічного, а також історично-правового, порівняльно-правового і системного методів пізнання. Використання історично-правового методу дозволило дослідити процес розвитку правового регулювання права учасників цивільних правовідносин на самозахист у різні часи та у різних державах. Застосування порівняльно-правового методу дозволило проаналізувати поняття права учасників цивільних правовідносин на самозахист і критерії правомірності його здійснення, передбачені законодавством України, порівняно з іноземними правовими аналогами. Використання системного методу дозволило з’ясувати місце права учасників цивільних правовідносин на самозахист у системі цивільно-правового захисту.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до п.28 «Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр.», затвердженої Наказом МВС України за №356 від 10.05.2001 р., та в межах напрямку «Наукове забезпечення розвитку і вдосконалення української державності, системи правоохоронних органів», передбаченому п.1 «Тематики пріоритетних досліджень на період 2002-2005 рр.», затвердженої Наказом МВС України за №635 від 30.06.2002 р.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:
1. Дістало подальшого розвитку поняття цивільно-правового захисту прав та інтересів. Обстоюється теза, що цивільно-правовий захист є не сукупністю заходів захисту чи діяльністю щодо їх застосування, а певним результатом цієї діяльності. З огляду на це цивільно-правовий захист пропонується трактувати як безпосереднє запобігання порушенню права чи інтересу у разі наявності реальної загрози такого порушення, припинення вже розпочатого порушення, відновлення порушених прав, усунення інших перешкод для здійснення прав і задоволення інтересів як результат застосування спрямованих на це цивільно-правових заходів самою управненою особою або уповноваженим органом.
2. Дістало подальшого розвитку дефініційне визначення права учасників цивільних правовідносин на самозахист, під яким пропонується розуміти можливість особи у разі порушення свого цивільного права або інтересу, цивільного права чи інтересу іншої особи, створення реальної загрози такого порушення застосувати доцільну та адекватну протидію, яка не заборонена законом і не суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на попередження або припинення цього порушення чи ліквідацію його наслідків.
3. Дістало подальшого розвитку питання визначення характерних ознак права учасників цивільних правовідносин на самозахист. Обґрунтовується теза, що характерними ознаками цього права є такі: 1) воно надає особі можливість самостійно здійснювати захист, не звертаючись до юрисдикційного органу (що не виключає можливість товариської допомоги та сприяння органів, які не вирішують справу по суті); 2) це право виникає у разі порушення чи створення реальної загрози порушення прав або інтересів; 3) це право може реалізуватися за допомогою заходів, які відповідають загальним або спеціальним критеріям правомірності, що відрізняє самозахист від самоуправства, дії під час якого вчиняються з порушенням встановленого порядку; 4) воно є цільовим правом і здійснюється з метою попередження, припинення порушення права або ліквідації наслідків порушення, що відрізняє самозахист від самосуду, спрямованого на покарання. На цій підставі проводиться відмежування самозахисту від дій, якими самозахист не здійснюється. Так, встановлення сигналізації, укладення договорів охорони, страхування, закріплення у договорі заходів щодо забезпечення зобов’язань, переведення недобросовісної сторони на акредитивну форму розрахунків чи оплату продукції після її прийняття є заходами охорони, а не захисту. Пред’явлення вимог до недобросовісної сторони не є самозахистом, оскільки воно не відновлює порушені права і не усуває перешкоди щодо реалізації прав чи інтересів. Деякі ж заходи залежно від умов їх застосування можуть бути як заходами самозахисту, так і діями у стані нормального цивільного обороту (відмова від договору, вихід із товариства).
4. Дістало подальшого розвитку питання визначення об’єктів цивільно-правового самозахисту. Обстоюється теза, що об’єктом цивільно-правового самозахисту може бути й інтерес, а не лише право, як це зазначено у ч.1 ст.19 ЦК. Під інтересом як самостійним об’єктом цивільно-правового захисту пропонується розуміти неопосередковану «регулятивним» правом соціальну потребу особи у певних благах, взяту під правову охорону шляхом надання її носію права на захист.
5. Дістало подальшого розвитку питання визначення та розмежування таких правових категорій як «спосіб захисту», «засіб захисту», «захід захисту». Обстоюється теза, що категорія «спосіб захисту» означає характер, зміст захисту, розкриває яким чином той чи інший захід захисту усуває порушення чи його загрозу; категорія «захід захисту» означає дію (сукупність дій чи утримання від вчинення певної дії), спрямовану на здійснення захисту; під категорією «засіб захисту» слід розуміти інструментарій, за допомогою якого відбувається відновлення порушеного правового стану чи усунення загрози його порушення.
6. Дістало подальшого розвитку визначення загальних критеріїв правомірності самозахисту. Виділяються такі загальні критерії правомірності здійснення права на самозахист: 1) заходи самозахисту не повинні бути заборонені законом та суперечити моральним засадам суспільства; 2) заходи самозахисту мають відповідати: а) змісту права (інтересу), яке порушено, чи відносно якого існує реальна загроза порушення; б) характеру дій, якими воно порушено чи якими створена загроза порушення (бути необхідними та достатніми); в) наслідкам порушення, які наступили або могли реально наступити. Оскільки у законодавстві містяться заборони не щодо засобів захисту, а стосовно певних дій з ними, то обстоюється теза, що саме діяльність, спрямована на самозахист (а не засоби, як це зазначається у ч.1 ст.19 ЦК) має бути така, що не заборонена законом і не суперечить моральним засадам суспільства. Обґрунтовується думка, що відповідати змісту права, яке порушено, характеру дій, якими воно порушено, та наслідкам порушення має не лише спосіб самозахисту (як це зазначається у ч.2 ст.19 ЦК), але й сама діяльність щодо самостійного захисту  адже особа може обрати спосіб захисту, який відповідатиме посяганню, а під час його реалізації вийти за межі правомірності. Обстоюється позиція, відповідно до якої заходи, спрямовані на самозахист, є неправомірними, якщо вони заборонені законом чи суперечать моральним засадам суспільства або ж не відповідають характеру порушення і призвели до заподіяння невідповідної шкоди.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у подальших теоретичних дослідженнях механізму правового захисту, а також у навчальному процесі та в ході вдосконалення законодавства України (Цивільного, Господарського, Земельного кодексів тощо). Положення цієї роботи були використані в навчальному процесі під час викладення курсу «Цивільне та сімейне право України» у Донецькому юридичному інституті МВС України (акт впровадження № 374 від 17.11.2004 р.), курсу «Цивільне право України» у Хмельницькому університеті управління та права (акт впровадження від 18.11.2004р.) й у Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького (акт реалізації №382/04 від 18.11.2004 р.).
Апробація результатів дисертації здійснювалася в процесі проведення семінарських і практичних занять з курсу «Цивільне та сімейне право України» для студентів і курсантів Донецького юридичного інституту МВС України. Про основні положення і висновки роботи неодноразово доповідалося на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ і на кафедрі цивільного права та цивільного процесу Донецького юридичного інституту МВС України. Вони також обговорювалися на: VIII регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 13-14 лютого 2002 р.); науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права України» (м.Харків, 21 травня 2002 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации» (м. Бєлгород, 25-26 квітня 2002 р.); науково-практичному семінарі «Правове регулювання корпоративних відносин в Україні» (м. Львів, 28 лютого 2003 р.); науково-практичній конференції «Проблеми цивільного права та процесу в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ» (м. Харків, 21 травня 2003р.); круглому столі «Рекомендації по внесенню змін у законодавство у зв’язку з прийняттям Господарського та Цивільного кодексів України» (м. Донецьк, 1 липня 2003 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 8-ми наукових статтях, які опубліковані у спеціальних виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук, у 2-х збірниках тез виступів на науково-практичних конференціях, 1-му збірнику матеріалів науково-практичного семінару.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, двох розділів (перший має три підрозділи, другий – чотири), висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 205 сторінок машинописного тексту, з них список використаних джерел складає 22 сторінки (260 джерел).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження дало підставу зробити такі висновки:
1. В Конституції України та Цивільному кодексі України право на самозахист вперше отримало законодавче закріплення як правова категорія. Завдяки самозахисту може бути забезпечено оперативний, дієвий і економний захист. Це сприяє зростанню соціальної активності, правосвідомості, укріпленню законності та правопорядку.
2. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист – це їх можливість у разі порушення свого цивільного права або інтересу, цивільного права чи інтересу іншої особи, створення реальної загрози такого порушення застосувати доцільну та адекватну протидію, яка не заборонена законом і не суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на попередження або припинення цього порушення чи ліквідацію його наслідків. Воно є одним з елементів права на захист. Право на самозахист природного блага є природним правом людини.
3. Термін «самозахист» не позначає спосіб чи об’єкт захисту, а акцентує увагу на специфіці суб’єкта захисту. Діяльність же щодо самозахисту, як і діяльність юрисдикційних органів щодо захисту, має свої особливості, відбувається у певному порядку, що дозволяє виділити чотири форми здійснення захисту: судову, адміністративну, нотаріальну й особисту, якою, власне, і є самозахист.
4. Загальні межі здійснення права на самозахист визначаються: 1)_призначенням права (попередження, припинення порушення чи ліквідація його наслідків); 2) суб’єктним складом (фізичні та юридичні особи); 3) часовими межами (з моменту порушення чи виникнення його реальної загрози і до моменту зникнення цієї загрози або настання неможливості самостійно відновити порушені права); 4) способом здійснення права, а саме, заходи щодо самозахисту: а) не повинні бути заборонені законом і суперечити моральним засадам суспільства; б) мають відповідати змісту права (інтересу), яке порушено, чи щодо якого існує реальна загроза порушення; характеру дій, якими воно порушено, чи створена реальна загроза порушення (бути необхідними та достатніми); наслідкам порушення (реальним чи можливим). Обрання та здійснення заходів самозахисту має ґрунтуватися на принципах розумності, справедливості, добросовісності. Законодавство може передбачати спеціальні межі самозахисту для певних суб’єктів чи заходів самозахисту.
5. Самозахист істотно відрізняється від самосуду (спрямованого не на захист, а на покарання), самоуправства (яке відбувається з порушенням встановленого порядку).
6. Потребують удосконалення загальні норми про самозахист. Пропонується:
- визначити у ч.1 ст.19 ЦК об’єктом самозахисту й інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства;
- перебачити у ч.1 ст.15 та ч.1 ст.19 ЦК серед підстав виникнення права на захист і на самозахист реальну загрозу порушення;
- викласти абз.2 ч.1 ст.19 ЦК у такій редакції: «Самозахистом є протидія, яка не заборонена законом і не суперечить моральним засадам суспільства»;
- замінити у ч.2 ст.19 ЦК термін «способи» на «заходи»;
- зазначити в абз.1 ч.2 ст.19 ЦК, що заходи, спрямовані на самозахист, мають відповідати й наслідкам, щодо настання яких існує реальна загроза;
- доповнити абз.1 ч.2 ст.19 ЦК положенням про те, що заходи, спрямовані на самозахист, є протиправними, якщо вони не відповідають характеру порушення і призвели до заподіяння невідповідної шкоди.
7. Доцільно доповнити ст.1169 ЦК частиною 3 такого змісту: «Шкода, завдана особою, яка діяла у стані уявного самозахисту, тобто коли вона помилково припустила існування порушення чи його реальної загрози, не підлягає відшкодуванню, якщо обстановка, яка склалася, давала достатньо підстав вважати, що порушення чи його реальна загроза існували, і особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Особа, винна у виникненні у іншої особи стану уявного самозахисту, зобов’язана відшкодувати завдану під час цього шкоду».
8. Статтю 1171 ЦК доцільно доповнити нормою про те, що у стані крайньої необхідності правомірним є заподіяння меншої шкоди, ніж та, що відвертається.
9. Пропонується доповнити ч.2 ст.235 ГК застереженням, що оперативно-господарські санкції застосовуються й у випадках, передбачених законом.
10. Самозахист може здійснюватися як діями юридичного, так і фактичного характеру. Не є самозахистом звернення особи до юрисдикційних органів по захист, а також заява вимог до порушника, оскільки такі дії самі не припиняють порушення прав чи інтересів та не відновлюють їх. До заходів самозахисту не належить укладання договорів про охорону, про страхування, про забезпечення зобов’язання за допомогою неустойки, поруки, банківської гарантії, а також фактичних дій (встановлення сигналізації), які виконують функцію охорони, а не захисту. Певні заходи залежно від обставин їх застосування можуть бути як заходами самозахисту, так і діями у нормальних умовах цивільного обороту.
11. Влаштування засобів автоматичного ураження порушника є заходом охорони, а їх спрацювання є актом самозахисту, який повинен відповідати загальним умовам правомірності. Оскільки у певних випадках дозволяється вхід на об’єкт речових прав, пропонується покласти на осіб, які використовують такі пристрої, обов’язок робити про це повідомлення.
12. Заподіяння смерті чи тяжких тілесних ушкоджень є правомірним лише у разі існування загрози життю чи здоров’ю (за винятком незначної шкоди) людини чи намагань її зґвалтувати, а також посягань із проникненням у приміщення, посягань озброєної особи чи кількох осіб.
13. Доцільно доповнити Цивільний кодекс нормою такого змісту: «1. Особа, яка піддалася нападу з боку малолітніх осіб, осіб які не можуть усвідомлювати характер своїх дій та (або) керувати ними, осіб, які діють з необережності чи перебувають у стані уявного самозахисту, і знає про стан нападника чи необережність посягання, має право на необхідну оборону лише тоді, коли уникнути нападу іншим чином неможливо. 2. Особа, яка навмисно спровокувала напад осіб, зазначених у ч.1 цієї статті, зобов’язана відшкодувати завдану цим шкоду і не має права на відшкодування завданої їй шкоди».
14. Право на самозахист володіння має суб’єкт права власності чи іншого речового права. Особа, яка незаконно володіє річчю, має право на самостійне припинення посягань на своє володіння. Законний володілець, незаконно позбавлений володіння, має право відновлювати його, але не порушуючи при цьому передбачених законодавством заборон. У разі перевищення особою меж самозахисту під час відновлення втраченого володіння у первісного порушника виникає право на самозахист своїх прав і право припиняти такі протиправні дії, а також право вимагати у особи, яка перевищила межі самозахисту, відшкодування завданої під час цього шкоди, але він не має права повертати вже відібрану у нього річ. Доцільно закріпити у законодавстві інститут володільчого захисту, заборонивши порушувати фактичне володіння, якщо у судовому порядку не доведено право іншої особи на річ, за винятком випадків, передбачених законом.
15. Доцільно передбачити у ст.105 Земельного кодексу, що землекористувач має право відрізати не лише корені дерев і кущів, але й їх гілки, що проникли з сусідньої ділянки, а також вилучити з цієї статті умову, за якою це право виникає лише тоді, коли таке проникнення перешкоджає використанню земельної ділянки за цільовим призначенням, тому що саме їх проникнення на чужу ділянку вже порушує право на неї.
16. Заходами самозахисту у зобов’язальних відносинах є реалізація таких прав, як: права самостійно звернути стягнення на предмет притримання та застави; права реалізувати річ недобросовісного контрагента; права притримати кошти, які належать за договором, з коштів, що підлягають передачі боржникові; права на договірне списання заборгованості; права відмовитися від виконання зобов’язання до отримання зустрічного задоволення; права виконати невиконане зобов’язання власними силами за рахунок боржника; права на односторонню відмову від зобов’язання та зміну його умов; права на відмову від прийняття неналежного виконання і права на відмову в зустрічному задоволенні через неналежне виконання зобов’язань. З огляду на те, що розірвання договору та відмова від договору відрізняються способом здійснення, доцільно змінити ті норми законодавства, у яких відмова від договору розглядається як спосіб розірвання договору (зокрема ч.3 ст.651, ч.2 ст.782, ч.1 ст.834, ч.1 ст.907 ЦК).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356.
3. Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 р. № 1540-06 // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – №30. – Ст.463.
4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст.144.
5. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. №№ 1502-VI – 1505-VI // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – Ст. 464.
6. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-IV // Голос України. – 2004, 18 травня.
7. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. № 2947- ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21. – Ст. 135.
8. Земельний кодекс України вiд 25 жовтня 2001 р. № 2768-III // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 3-4. – Ст.27.
9. Кодекс торговельного мореплавства України вiд 23 травня 1995 р. № 176/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 47. – Ст.349.
10. Житловий кодекс Української РСР від 30 червня 1983 р. № 5464-X // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1983. – Додаток до № 28. – Ст.573.
11. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст.131.
12. Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. №№ 2001-V, 2002-V, 2003-V // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст.14.
13. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. №№ 80731-X, 80732-Х // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – Ст.1122.
14. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999 . – № 24 . – Ст.207.
15. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України вiд 14 травня 1992 р. № 2343-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 42-43. – Ст.378.
16. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст.249.
17. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 р. №1576-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст.682.
18. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3781-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст.50.
19. Про електроенергетику: Закон України від 16 жовтня 1997 р. № 575/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 1. – Ст.1.
20. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3782-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст.51.
21. Про зміну статті 15 Кримінального кодексу України: Закон України від 26 січня 1993 р. № 2933-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 11. – Ст.84.
22. Про іпотеку: Закон України від 5 червня 2003 р. № 898-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 38. – Ст.313.
23. Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати: Закон України від 19 червня 2003 р. № 979-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 1. – Ст. 1.
24. Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів: Закон України від 6 квітня 2000 р. № 1641-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 27. – Ст.212.
25. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
26. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. №Р2135-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст.303.
27. Про поставки продукції для державних потреб: Закон України від 22 грудня 1995_р. № 493/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 3. – Ст. 9.
28. Про рекламу: Закон України від 3 липня 1996 р. № 270/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 39. – Ст. 181.
29. Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 р. №1201-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №38. – Ст.508.
30. Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. № 2471-12 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 35. – Ст. 517.
31. Про внесення змін і доповнень до Статуту автомобільного транспорту УРСР: Постанова Ради Міністрів УРСР від 25 січня 1978 р. № 52 // Зібрання Постанов УРСР. – 1978. – № 6. – Ст. 60.
32. Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України вiд 30 грудня 1997 р. № 1497 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 1. – Ст.98.
33. Статут залізниць України: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 6_квітня 1998 р. № 457 // Офіційний вісник України. – 1998. – №14. – Ст.150.
34. Типовий статут ломбарду: Затв. Постановою Ради Міністрів УРСР від 19 червня 1979 р. № 315 // Зібрання Постанов УРСР. – 1979. – № 7. – Ст. 46.
35. Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії: Постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. №706 // Зібрання Постанов Уряду України. – 1994. – №1. – Ст.17.
36. Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів: Затв. Наказом МВС України від 21 серпня 1998 р. № 622 // Офіційний вісник України. – 1998. – №42. – Ст.107.
37. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Затв. Постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р. №135 // Офіційний вісник України. – 2001. – №18. – Т.2. – Ст.848.
38. Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. №4 // Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – 1993. – №6. – С.18-22.
39. Про судову практику у справах про необхідну оборону: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №1 // Юридичний вісник України: Інформаційно-правовий банк. – 2002. – № 26. – С.23.
40. Азімов Ч. Здійснення самозахисту в цивільному праві // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – №2(25). – С.135-141.
41. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2 т. – М.: Юрид. литер., 1981. – Т.1. –360 с.
42. Антонюк О.І. Співвідношення категорій «правовий захист» і «правова охорона» // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС ім. 10-річчя незалежності України. – 2003. – Вип. 2.– С. 24-35.
43. Апранич М.Л. Охраняемые законом личные неимущественные интересы // Правоведение. Известия вузов. – 2001. – №2. – С.124-132.
44. Арефьев Г.П. Некоторые вопросы понятия охраны субъективного права // Проблемы защиты субъективных прав и советского гражданского судопроизводства. – Ярославль: Изд-во Ярославского гос. ун-та. – 1981.– С.68-75.
45. Арефьев Г.П. Определение понятия защиты субъективных прав и охраняемых законом интересов // Цивилистические проблемы правового статуса личности в социалистическом обществе. Тематический сборник. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та. – 1982. – С.137-140.
46. Арефьев Г.П. Понятие защиты субъективных прав // Процессуальные средства реализации конституционного права на судебную и арбитражную защиту. Межвузовский тематический сборник – Калинин: Изд-во Калининского гос. ун-та. – 1982. – С.13-21.
47. Баринова Е. Вещные права – самостоятельная категория? // Хозяйство и право. – 2002. – №.7. – С. 38-47.
48. Басин Ю.Г., Диденко А.Г. Защита субъективных гражданских прав // Юридические науки. – Алма-Ата: Типография №18 Главполиграфпрома Госкомитета Совета Министров Казахской ССР. – 1971. – Вып.1. – С.3-11.
49. Басин Ю.Г., Диденко А.Г. Имущественная ответственность и оперативные санкции в системе хозяйственного механизма // Правоведение. Известия вузов. – 1984.  №3. – С.24-34.
50. Батожська О.В. Проблеми визначення меж самозахисту цивільних прав // Вісник Національного ун-ту внутрішніх справ. – 2002.  № 18. – С.340-344.
51. Богданова Е.Е. Договор купли-продажи. Защита прав и интересов сторон. – М.: Приор-издат, 2003. – 96 с.
52. Болгова В.В. Формы защиты субъективного права: теоретические проблемы: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.01 / Самарская гос. экономическая академия. – Уфа, 2000.  26 с.
53. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. – М.: Статут, 2001. Кн.1: Общие положения. – 848 с.
54. Булгак К. Право на необхідну оборону // Закон і бізнес. – 1999. – №29. – С.15.
55. Bürgerliches Gesetzbuch – München: Beck-Texte, 1994.  684c.
56. Бутнев В.В. Понятие механизма защиты субъективных гражданских прав // Механизм защиты субъективных гражданских прав: Сб. науч. тр. – Ярославль: Типография Ярославского политехнического института. – 1990. – С.5-17.
57. Бутнев В.В. Судебная защита личных и общественных интересов в исковом производстве // Защита личных и общественных интересов в гражданском судопроизводстве: Сб. науч. тр. – Калинин: Областная типография.  1985. – С.96-102.
58. Бюлетень законодавства і юридичної практики України.  1995  №2. – С.170-172.
59. Ведяхин В.М., Шубина Т.Б. Защита права как правовая категория // Правоведение. Известия вузов. – 1998.  №1. – С.67-78.
60. Вершинин А.П. Меры защиты субъективных прав по гражданскому законодательству // Проблемы совершенствования законодательства о защите субъективных гражданских прав: Сб. науч. тр. – Ярославль: Изд-во Ярославского гос. ун-та. – 1988.  С.54-59.
61. Витрянский В. Расторжение (изменение) договора аренды // Хозяйство и право.– 1999.  № 11. – С.83-87.
62. Власова А.В. Структура субъективного права: Дис… канд. юр. наук: 12.00.03. – СПб, 1998. – 150 с.
63. Програма спеціального курсу «Нові Цивільний та Господарський кодекси України» для суддів судів загальної юрисдикції України. Методичні рекомендації щодо вивчення Цивільного та Господарського кодексів України / Войтюк І.А., Карабань В.Я., Ротань В.Г., Шевчук П.І. – К.: Ін Юре, 2003. – 64 с.
64. Володарський В. Проблемні питання необхідної оборони // Право України. – 1998. - №11. – С.118-122.
65. Воложанин В.П. Основные проблемы защиты гражданских прав в несудебном порядке: Автореф. дис… д-ра юр. наук: 12.712 / Свердловский юридический ин-т.  Свердловск, 1975. – 32 с.
66. Воробьев М.К. О способах защиты гражданских прав // Труды по правоведению (материалы к конференции Новосибирского факультета по итогам научно-исследовательской работы 1967 г.). – Новосибирск: Советский воин. – 1968. – С.75-93.
67. Гамбаров Ю.С. Курс гражданского права. – СПб.: Типография М.М.Стаюлевича, 1911. - Т.1: Часть общая. – 780 с.
68. Гончаренко М.Б. Речеві права на нерухомість: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.03 / Університет внутрішніх справ. – Харків, 1999. – 18 с.
69. Горелик А.С. Уголовная ответственность за самоуправство // Юридический мир.– 1998. – №8. – С.52-54.
70. Гориславський К.Ю. Гарантії прав людини на самозахист життя та здоров’я // Право України. – 2001. – №12. – С.35-38.
71. Гориславський К.О. Додаткові межі та гарантії права самозахисту життя та здоров’я для окремих категорій державних службовців // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. пр. – Донецьк: ДІВС МВС України. – 2002. – №3. – С.53-62.
72. Гориславський К.О. Право людини та громадянина на самозахист життя і здоров’я від протиправних посягань: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.02 / Київський національний ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2003. – 17 с.
73. Гориславський К.Ю. Самозахист чи необхідна оборона // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції. Донецьк, 27 квітня 2001 року / Гол. ред. І.Г.Кириченко. – Донецьк: ДІВС.  2001. – С.344-349.
74. Гражданское право России. Курс лекций / Под ред. О.Н.Садикова. – М.: Юрид. литер., 1996.  Ч. 1. – 304 с.
75. Государственное право Германии / И.Изензее, П.Кирххоф: Пер. с нем. – М.: Щербинская типография, 1994. – Т. 2.– 320 с.
76. Гражданский кодекс РФ. Научно-практический комментарий / Отв. ред. Т.Е.Абова, А.Ю.Кабалкин, В.П.Мозолин. – М.: БЕК, 1996. – Ч.1. – 714 с.
77. Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий). – Харьков: Одиссей, 1999. – 848 с.
78. Гражданское право: В 2 т.: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. – М.: БЕК, 2002.  Т. 1. – 816с.
79. Гражданское право (конспект лекций). – М.: ПРИОР, 2000.  Ч.1. – 144 с.
80. Гражданское право России: Учебник / Под ред. З.И.Цыбуленко. – М.: Юристь, 1998.  Ч.1.– 464 с.
81. Гражданское право: Учебник / Под ред. А.Г.Калпина, А.И.Масляева. – М.: Юристъ, 2000.  Ч.1. – 536 с.
82. Гражданское право Украины: В 2 ч. / А.А.Пушкин, В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др. – Харьков: Ун-т внутр. дел; Основа, 1996. – Ч.1. – 440 с.
83. Гражданское право. Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ПБОЮЛ Л.В.Рожников, 2001. – Т.1. – 632 с.
84. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав.  М.: Статут, 2001. – 411 с.
85. Günzel Fritz: Bürgerliches Recht / Günyel Fritz, Ulrich Klapproth.  Herford: Maximi eian.  Verlag, 1993. – 160 s.
86. Гукасян Р.Е. Охраняемый законом интерес как предмет судебной защиты // Ученые труды Саратовского юридического института им. Д.И.Курского. – Саратов: Коммунист. – 1969. – Вып.3. – С.166-178.
87. Гукасян Р.Е. Реализация конституционного права на судебную защиту // Процессуальные средства реализации конституционного права на судебную и арбитражную защиту: Межвуз. тематич. сб. – Калинин: Изд-во Калининского гос. ун-та. – 1982. – С.3-13.
88. Гурвич М.А. Право на иск. – М.;Л.: Изд-во АН СССР, 1949. – 216 с.
89. Гуреев П.П. Защита личных и имущественных прав.– М.: Наука, 1964. – 112 с.
90. Даев В.Г. Применение исковой формы защиты права в советском уголовном процессе: Автореф. дис… канд. юр. наук / Ленинградский гос. ун-т им./А.А.Жданова. – Л., 1967. – 18 с.
91. Девликамов А.А. Акционеры начинают и выигрывают // www.bestlawyers.ru/ best/d7. Html.
92. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.03 / Київський національний ун-т ім. Т.Шевченка. –Київ, 2001. – 21с.
93. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
94. Европейский Суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. / В.А.Туманов. – М.: НОРМА, 2000.  Т.1. – 856 с.
95. Елисейкин П.Ф. О понятии и месте охранительных отношений в механизме правового регулирования // Юридические гарантии применения прав и режим социалистической законности в СССР: Межвуз. тематич. сб. – Ярославль: Типография Ярославского политехнического ин-та. – 1975. –– Вып.1.  С.5-10.
96. Емельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами. – М.: Лекс-Книга, 2002. – 160 с.
97. Жоголєва Ю.О. Проблеми скасування державної реєстрації господарських товариств в Україні // Правове регулювання корпоративних відносин в Україні: Матеріали науково-практичного семінару (28 лютого 2003 р.).  Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України.  2003. – С.109-111.
98. Защита представителя коренного малочисленного народа Ю.Айваседы // www.rodnikcenter.ru/Suits.html.
99. Земенгоф З.М. Расторжение и изменение хозяйственных договоров: Автореф. дис... канд. юр. наук /АН СССР. Ин-т государства и права.  М., 1963. – 19 с.
100. Иванов О.В. Защита гражданских прав как правовой институт и как научная проблема // Труды Иркутского ун-та. Серия юридическая. – Иркутск: Восточно-Сибирское книжное изд-во.  1967. – Вып.8. Ч.3.  С.41-56.
101. Иванов О.В. Книга о судебной защите субъективных прав и интересов // Проблемы советского государства и права в свете решений ХХIV съезда КПСС. Вопросы советского государства и права в свете решений ХХIV съезда КПСС: Межвуз. тематич. сб. – Иркутск: Типография № 1 Иркутского областного управления по печати. – 1972. – Вып.1-2. – С. 199-202.
102. Иванов О.В. Пределы использования судебной защиты субъективных прав и интересов (принципы и перспективы) // Проблемы советского государства и права в свете решений ХХIV съезда КПСС. Вопросы советского государства и права в свете решений ХХIV съезда КПСС: Межвуз. тематич. сб. – Иркутск: Типография №1 Иркутского областного управления печати. – 1972. – Вып.1-2.– С.35-47.
103. Илларионова Т.И. Проблема охранительных функций гражданского права // XXVI съезд КПСС и проблемы советского гражданского права: Межвуз. сб. науч. тр. – Свердловск: Уральский рабочий. – 1982. – С.62-70.
104. Илларионова Т.И. Система гражданско-правовых охранительных мер. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1982. – 168 с.
105. Історія держави і права України: Навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вертурі, 1996. – 288 с.
106. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под общ. ред. В.С.Нерсесянса. – М.: ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – 736 с.
107. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – М.: Юрид. литер., 1967. – 465 с.
108. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Гос. изд-во юрид. литер., 1961. – 381 с.
109. Обзор кассационно-надзорной практики ВК Верховного Суда РФ за 1996 год // http://sud.park.ru/public/default.asp?WCI=Document&no=1245121&print=1.
110. Кириллова М.Я. Исковая давность. – М.: Юрид. литер., 1966. – 156 с.
111. Кириченко В.Ф. Основные вопросы учения о необходимой обороне в советском уголовном праве. – М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – 106 с.
112. Коган Э.Э. Самозащита гражданских прав // Машиностроитель. – 1998.  №2.– С.34-37.
113. Кожевников С.Н. Меры защиты в советском праве: Дис… канд. юр. наук. – Свердловск, 1968. – 240 с.
114. Кожухарь А.Н. К вопросу о понятии защиты гражданских прав и права на судебную защиту // Вопросы развития теории гражданского процессуального права. – М.: Изд-во Московского ун-та. – 1981. – С.23-33.
115. Кожухарь А.Н. Право на судебную защиту в исковом производстве. – Кишинев: Штиинца, 1989. – 142 с.
116. Комментарий к Гражданскому кодексу РСФСР / Под ред. С.Н.Братуся, О.Н.Садикова. – М.: Юрид. литер., 1982 – 680 с.
117. Комментарий части первой ГК РФ. – М.: Редакция журнала «Хозяйство и право», Фирма «Спарк», 1995. – 597 с.
118. Кони А.Ф. О праве необходимой обороны. – М.: Острожье, 1996. – 112 с.
119. Коновалов А.В. Владельческая защита в российском праве // Правоведение. Известия вузов. – 1998.  №41. – С.134-144.
120. Коркунов Н.М. Лекціи по общей теоріи права. – СПб: Издание юридического Книжнаго Магазина Н.К.Мартынова, 1908. – 364 с.
121. Короблева М.С. Защита гражданских прав: новые аспекты // Актуальные вопросы гражданского права / Под ред. М.М.Брагинского. – М.: Статут.  1998. – С.76-108.
122. Кравчук В. Вихід учасника з товариства з обмеженою відповідальністю: проблемні питання // Підприємництво, господарство і право. – 2002.  №1. – С.11-14.
123. Кравчук В. Вихід учасника з товариства з обмеженою відповідальністю: проблемні питання // Підприємництво, господарство і право. – 2002.  №2. – С.14-20.
124. Кравчук В.М. Правове регулювання відчуження частки у статутному фонді товариства // Правове регулювання корпоративних відносин в Україні: Матеріали науково-практичного семінару (28 лютого 2003 р.).  Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України.  2003. – С.82-86.
125. Красавчиков О.А. Ответственность, меры защиты и санкции в советском гражданском праве // Проблемы гражданско-правовой ответственности и защиты гражданских прав: Сб. ученых тр. – Свердловск: Типография Управления издательств, полиграфии и книжного дела.  1973. – Вып.27. – С. 5-16.
126. Крашенинников Е.А. Интерес и субъективное гражданское право // Правоведение. Известие вузов.  2000.  №3. – С.133-141.
127. Крашенинников Е.А. Охраняемый законом интерес // Ученые записки Тартурского гос. ун-та: Методология права: общие проблемы и отраслевые особенности: труды по правоведению.  Тарту: Типография ТГУ. – 1988. – Вып.806. – С.235-260.
128. Крашенинников Е.А. Охраняемый законом интерес и средства его защиты // Вопросы теории охранительных правоотношений: Материалы научной конференции. – Ярославль: Типография Ярославского политехнического ин-та.  1991. – С.12-18.
129. Крашенинников Е.А. Охраняемый законом интерес как предмет судебной защиты в гражданском судопроизводстве // Проблемы совершенствования законодательства о защите субъективных прав: Сб. науч. тр. – Ярославль: Изд-во Ярославского гос. ун-та. – 1988. – С.87-96.
130. Крашенинников Е.А. Предмет судебной защиты и предмет судебного осуществления в исковом производстве // Механизм защиты субъективных прав граждан: Сб. науч. тр. – Ярославль: Типография Ярославского политехнического ин-та. – 1990. – С.17-26.
131. Крашенинников Е.А. Структура субъективного права и право на защиту // Проблемы защиты субъективных прав и советское судопроизводство: Межвуз. тематич. сб. – Ярославль: Изд-во Ярославского гос. ун-та. – 1979. – С. 73-82.
132. Куделин А.В. Самозащита в форме восстановления утраченного владения недвижимостью в праве Англии и США: Дис… канд. юр. наук: 12.00.03. – М., 1997. – 163 с.
133. Курылев С.В. Формы защиты и принудительного осуществления субъективных прав и право на иск // Труды Иркутского гос. ун-та им._А.А.Жданова. Серия юр.  Иркутск: Типография изд-ва «В.-С. правда».  1957.  Вып.3. Т. ХХII. – С. 159-215.
134. Лаврин О. Захист прав суб’єктів господарювання, його форми та способи // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №11. – С.56-59.
135. Луць В.В. Заключение и исполнение хозяйственных договоров. – М.: Юрид. литер., 1978. – 144 с.
136. Макарова З.В. Защита в российском уголовном процессе: понятие, виды, предмет и пределы // Правоведение. Известия вузов. – 2000.  №3. – С.217-223.
137. Максименко С.Т. Осуществление гражданских прав и исполнение обязанностей: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.712 / Саратовский юридический ин-т им. Д.И.Курского. – Саратов, 1970. – 17 с.
138. Малеин Н.С. Гражданский закон и права личности в СССР. – М.: Юрид. литер., 1981.– 216 с.
139. Малеин Н.С. Охрана прав личности советским законодательством. – М.: Наука, 1985. – 165 с.
140. Малеин Н.С. Охраняемый законом интерес // Советское государство и право. – 1980.  №1. – С.27-34.
141. Малиновский А.А. Злоупотребление правом. – М.: МЗ-Пресс, 2002. – 128 с.
142. Малько А.В. Субъективное право и законный интерес // Правоведение. Известия вузов. – 2000.  №3. – С.30-48.
143. Мартин В. Речові права на чуже майно за новим Цивільним кодексом України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції 5-6 лютого 2004 р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного ун-ту ім. І. Франка.  2004. – С. 262-265.
144. Матузов Н.И. Еще раз о принципе «не запрещенное законом дозволено» // Правоведение. Известия вузов. – 1999.  №3. – С.14-32.
145. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1972. – 292 с.
146. Мейер Д.И. Русское гражданское право: В 2 ч. – М.: Статут, 1997. – Ч.1.  290с.
147. Михайлов С.В. Категория интереса в российском гражданском праве. – М.: Статут, 2002. – 205 с.
148. Мічурін Є.О., Сліпченко С.О., Соболев О.В. Житлове право України: Науково-практичний посібник. – Харків: Еспада, 2001. – 318с.
149. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. У 2 ч. / Під заг. ред. М.О.Потебенька, В.Г.Гончаренка. – К.: Форум, 2001 . – Ч.1.  393 с.
150. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины от 5 апреля 2001 года / Под ред. Н.И.Мельника, Н.И.Хавронюка. – К.: Каннон; А.С.К., 2002.– 1216 с.
151. Новак Д. Соотношение самозащиты гражданских прав и права удержания // Хозяйство и право. – 2002.  № 6. – С. 102-105.
152. Новий словник української мови. – К.: АКОНІТ, 1998.  Т.2. – 910 с.
153. Новицкий И.Б. Римское право. – М.: ТЕИС, 1996. – 245 с.
154. Новоселов В. Способы защиты прав и свобод, гарантированных Конституцией СССР // Советская юстиция. – 1979.  № 18. – С.7-8.
155. Новосельцева Л.С. Возмещение вреда, причиненного в состоянии крайней необходимости и необходимой обороны: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.712 / Всесоюзный юридический заочный институт.  М., 1971. – 20 с.
156. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю.Шведовой. – М.: Рус. Яз., 1983. – 816 с.
157. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование / Руководитель авторского коллектива В.В.Залесский. – М.: НОРМА, 1999. – 648 с.
158. Перевищення меж необхідної оборони // Юридичний вісник. – 1999.  №14 (198). – С.20-21.
159. Петренко О. Захист прав на об’єкти промислової власності: поняття, теоретико-практичні аспекти // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.) – Львів: Юридичний факультет Львівського нац. ун-ту ім._І.Франка.  2003. – С.295-297.
160. Петров Є.В. Інформація як об’єкт цивільно-правових відносин: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.03 / Національний університет внутрішніх справ.  Харків, 2003. – 20 с.
161. Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1997. – 336 с.
162. Побирченко И.Г. Соотношение понятий «разрешение хозяйственных споров» и «защита хозяйственных прав» // Формы защиты права и соотношение материального и процессуального в отдельных правовых институтах: Межвуз. тематич. сб. – Калинин: Типография Калининского гос. ун-та. – 1977. – С.3-11.
163. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 2001.– 354 с.
164. Полный сводъ рђшеній общаго собранія перваго и кассаціонныхъ департаментовъ и кассаціонныхъ департаментовъ правительствующаго сената съ подробными предметнымъ алфавитнымъ и постатейнымъ указателями составленными кандидатомъ правъ Л.М.Ротенбергомъ. За 1886-1896 г. – Екатеринославлъ: Типографія М.С.Копылова, 1909. – 1915 с.
165. Полный толковникъ законовъ всђхъ 16 томовь или Россійскій судебникъ: Типографыя И.Н.Мамышева, 1901. – 1539 с.
166. Примаченко А. Защищать имущество можно с оружием в руках. Правда, далеко не все судьи с этим согласны // Зеркало недели. – 2000, 29 апреля.
167. Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии: Пер. с нем.– М.: БЕК, 2001. – 336 с.
168. Проект Цивільного кодексу України 20.03.1996 // Українське право. – 1996. – № 2 (4) (спецвипуск).
169. Пушкар Е.Г. Конституционное право на судебную защиту (гражданско-процессуальный аспект). – Львов: Изд-во при Львовском гос. ун-те; Изд-во «Вища школа», 1982. – 216 с.
170. Рабінович П.М., Панкевич І.М. Здійснення прав людини: проблеми обмежування (загальнотеоретичні аспекти). – Львів: Астрон, 2001. – 108 с.
171. Рейнгардт Н.В. Необходимая оборона. По изданию 1989 г. (пар.І) //www.allpravo.ru/library/doc101p0/instrum2064/item2071.html.
172. Рейнгардт Н.В. Необходимая оборона. По изданию 1989 г. (пар.ІІІ) // www.allpravo.ru/library/doc101p0/instrum2064/item2073.html.
173. Рейнгардт Н.В. Необходимая оборона. По изданию 1989 г. (пар.ІV) // www.allpravo.ru/library/doc101p0/instrum2064/item2074.html.
174. Рейнгардт Н.В. Необходимая оборона. По изданию 1989 г. (пар.V) // www.allpravo.ru/library/doc101p0/instrum2064/item2075.html.
175. Решение Верховного Суда РФ от 22 января 2003 г. № ГКПИ 2002-1472 // sud.park.ru/public/default.asp?no=12030940.
176. Рішення Європейського Суду з прав людини // Вісник Верховного Суду України. – 2002.  №1 (29). – С.1-64.
177. Рішення з кримінальних справ // Вісник Верховного Суду України. – 2002.  №2 (30). – С.16-17.
178. Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. – Львов: Вища школа, 1985. – 180 с.
179. Ромовська З.В. Патріотизм і громадська свідомість // Юридичний вісник України. –2001.  №3 (291). – С.1, 4.
180. Ромовська З.В. Проект Кримінального кодексу України очима цивіліста // Вісник Верховного Суду України. – 1999.  № 6 (16). – С.54-58.
181. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар.  К.: Ін Юре, 2003. – 532 с.
182. Римське право (Інституції). – Харків: Одіссей, 2000. – 288 с.
183. Римское частное право: Учебник / Под ред. И.Б.Новицкого и И.С.Перетерского. – М.: Новый Юрист, 1998. – 512 с.
184. Румянцев О.Г., Додонов В.Н. Юридический энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 384 с.
185. Сарбаш С.В. Арбитражная практика по гражданским делам. Конспективный указатель по тексту ГК. – М.: Статут, 2000. – 876 с.
186. Сарбаш С.В. Право удержания и самозащита // Юридический мир. – 1998.  №8. – С.47-52.
187. Сарбаш С.В. Право удержания как способ обеспечения исполнения обязательств. – М.: Статут, 2003. – 251 с.
188. Свердлык Г.А., Страунинг Э.Л. Защита и самозащита гражданских прав: Учебное пособие. – М.: Лекс-Книга, 2002. – 208 с.
189. Свердлык Г.А., Страунинг Э.Л. Понятие и юридическая природа самозащиты гражданских прав // Государство и право.– 1998.  №5. – С.17-24.
190. Свердлик Г., Стаунинг Э. Способы самозащиты гражданских прав и их классификация // Хозяйство и право. – 1999.  № 1. – С.35-41.
191. Свердлык Г.А., Страунинг Э.Л. Способы самозащиты гражданских прав и их классификация // Хозяйство и право. – 1999.  №2. – С.16-27.
192. Свердлык Г.А. Юридическая природа отказа от исполнения гражданско-правового организационного обязательства по заключению планового договора поставки // Гражданское право и способы его защиты: Сб. учёных тр. – Свердловск: Управление издательств, типографии и книжной торговли. – 1974.– Вып.33. – С.59-65.
193. Свод законовъ граджанских и межевыхъ. – СПб: Типографі