Виробничі кооперативи як суб’єкти цивільного права

Краткое описание

ВСТУП
Розділ 1. Інститут виробничої кооперації та тенденції його розвитку 3
1.1. Визначення проблематики дисертаційного дослідження 10
1.2. Соціально–економічні умови розвитку виробничих кооперативів 28
1.3 Досвід розвитку законодавства про виробничу кооперацію 63

Розділ 2. Виробничі кооперативи як юридичні особи
2.1. Теоретичні засади моделювання виробничих кооперативів як юридичних осіб 80
2.2. Сутність виробничих кооперативів 106

Розділ 3. Порядок створення та припинення діяльності виробничих кооперативів
3.1. Порядок створення виробничих кооперативів 125
3.2. Статут виробничого кооперативу 147
3.3. Припинення діяльності виробничого кооперативу 168

ВИСНОВКИ 177
ДОДАТКИ 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 201
ВСТУП
Актуальність теми. Сучасний розвиток українського суспільства характеризується різноманітністю форм підприємницької діяльності, у тому числі й виробничих кооперативів. Вони є ланкою єдиного економічного комплексу країни і рівні з іншими учасниками господарської та підприємницької діяльності. Той факт, що виробничі кооперативи сьогодні скоріше рідкість і їх питома вага серед інших організаційно-правових форм підприємництва не перевищує відсотка, не зменшує значущості обраної проблематики. Серед виробничих кооперативів популярні саме сільськогосподарські, де й виникає найбільше проблем, особливо з огляду на універсалізацію організаційно-правових форм здійснення економічної за змістом і юридичної за формою діяльності та необхідність адаптації законодавства України до вимог ЄС. Проблема полягає у необхідності правовими засобами стимулювати розвиток виробничих кооперативів і усунути колізії у законодавстві, які виникли у зв’язку з урегулюванням засад їх діяльності у нових Цивільному та Господарському кодексах України, приведенні поточного законодавства про виробничу кооперацію до єдиного підґрунтя. Тим більше, що прийняття Закону України “Про кооперацію” від 10 липня 2003 року не вирішило всіх проблем.
Кооперативні відносини мають майже двохсотлітню і досить суперечливу, особливо в радянський період, історію свого розвитку. Між тим, їх теоретичні засади досить обмежені. Дослідженню особливостей виробничих кооперативів присвячено роботи Весельської Н., Сурженко О., Сунцова В. Але наразі практично відсутні монографічні дослідження цієї організаційно-правової форми юридичних осіб у приватному праві. До напрацювань попередників слід ставитися критично з цілком зрозумілих ідеологічних причин. Невелике число сучасних публікацій не дають повного уявлення про перспективи цієї організаційно-правової форми в умовах ринкової економіки.
Саме сучасних теоретичних розробок із зазначеної проблематики бракує вітчизняній науці, а це звужує коло практичних рекомендацій щодо адекватного юридичній природі регулювання цих відносин на національному і міжнародному рівні. Це призводить до ігнорування національного законодавства, суперечностей у практиці його застосування при регулюванні відносин та вирішенні спорів, використання сурогатних організаційно-правових форм.
За роки незалежності України спеціальних робіт щодо цієї проблематики не захищено. Поодинокі наукові статті суттєвого внеску у доктрину виробничих кооперативів не зробили, а стосувались розробки прикладних завдань нормотворчості.
Цими та іншими факторами зумовлена актуальність теми обраного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до Послання Президента України до Верховної Ради України „Європейський вибір: концептуальні засади стратегії і економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 рр., Розділу V Закону України „Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”, Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідницьких робіт установ МВС України на 1995–2000 рр., та Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001–2006 рр.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є поглиблення теоретичних засад та удосконалення напрямків розвитку виробничих кооперативів, зокрема на ідеї адаптації національного законодавства до вимог ЄС, установлення прогалин і суперечностей чинного законодавства, визначення засобів їх усунення, вироблення практичних рекомендацій щодо створення та підвищення ефективності діяльності виробничих кооперативів в сучасних умовах.
Відповідно до обраної мети вирішувались такі теоретичні та практичні завдання:
– висвітлити історико-правовий аспект розвитку виробничих кооперативів;
– здійснити порівняльний аналіз норм про виробничі кооперативи цивільного законодавства радянських часів та нового цивільного законодавства України;
– з’ясувати поняття, сутність та особливості виробничих кооперативів;
– удосконалити деякі положення статуту виробничого кооперативу;
– визначити особливості порядку створення та припинення діяльності виробничих кооперативів;
– виявити недоліки в нормативно-правовому регулюванні виробничих кооперативів й сформулювати конкретні пропозиції щодо удосконалення їх правового забезпечення;
– розробити зразковий статут виробничого кооперативу.
Об’єктом дисертаційного дослідження є відносини, пов’язані із цивільно-правовим регулюванням діяльності виробничих кооперативів.
Предметом дисертаційного дослідження є правоздатність і дієздатність виробничих кооперативів як учасників цивільно-правових відносин.
Методи дослідження являють собою сукупність засобів і прийомів пізнання суспільних явищ і процесів. Теоретико-методологічну основу дослідження становить система взаємодоповнюючих філософських, загальнонаукових і спеціальних методів, призначених для отримання об’єктивних достовірних результатів. У роботі використано методи класифікації і систематизації, що дозволило узагальнити законодавство і наукову літературу про виробничі кооперативи; моделювання й прогнозування – для розробки рекомендацій щодо вдосконалення діяльності виробничих кооперативів в Україні.
У ході дослідження також було використано такі методи, як історико-правовий, порівняльно-правовий, метод критики, формально-юридичний та інші методи. Історико-правовий метод дозволив прослідкувати становлення виробничих кооперативів як суб’єктів цивільного права, підстави виникнення у них цивільних прав, вплив історичних подій та соціального розвитку на законодавчий процес. Порівняльно-правовий метод використано при аналізі особливостей правового регулювання відносин виробничої кооперації у різних країнах та різних правових системах, виявленні переваг та недоліків існуючих теоретичних конструкцій. Використання методу критики при постановці проблеми і розгляді правової природи виробничих кооперативів дозволив з’ясувати точки зору вчених-цивілістів на проблему дослідження і на їх основі дійти самостійного висновку з даного питання. Формально-юридичний метод дав можливість проаналізувати співвідношення та взаємозв’язок норм, які регулюють відносини, пов’язані із цивільно-правовим регулюванням діяльності виробничих кооперативів, дослідити наукові джерела, які містять суб’єктивні погляди на вдосконалення діяльності виробничих кооперативів та ін.
Науково-теоретичну основу дослідження склали теоретичні положення економічної та юридичної науки, що відображено в працях: Агаркова М.М., Алексєєва С.С., Братуся С.М., Грибанова В.П., Іоффе О.С., Мусіна В.А., Халфіної Р.О., російських учених сучасного періоду Богданова Є.В., Брагінського М.М., Вітрянського В.В., Шевченко Л.І., Яковлєва В.Ф. та інших, українських учених Беляневич О.А., Дзери О.В, Довгерта А.С., Краська І.Ю., Кузнецової Н.С., Луця В.В., Мамутова В.К., Підопригори О.А., Пушкіна О.А., Шишки Р.Б. тощо, у тому числі досягнення зарубіжних вчених: Поля Ламбера, У. Андерсена, Г. Торнера та інших.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається тим, що в ньому системно, на сучасній законодавчій базі України проаналізовано виробничий кооператив як суб’єкт цивільного права.
У результаті проведеного дослідження сформульовано такі нові наукові положення та висновки:
– дістала подальшого розвитку теза про необхідність повернення в легальне визначення юридичної особи такої ознаки, як наявність відокремленого майна, оскільки вона дозволяє належним чином фіксувати діяльність юридичної особи і виступати гарантією щодо майнових вимог інших осіб;
– доведено необхідність вилучення із ЦК України та ГК України норми, яка закріплює субсидіарну відповідальність виробничих кооперативів, оскільки ця норма суперечить вимогам Закону України „Про кооперацію” і, по суті, перетворює виробничий кооператив у господарське товариство з додатковою відповідальністю;
– удосконалено визначення понять „кооператив” та „виробничий кооператив” як товариств, що створені на добровільних засадах фізичними особами з метою задоволення своїх потреб і заняття підприємницькою діяльністю;
– дістало подальшого розвитку положення про спрощення нормативних вимог до статуту виробничого кооперативу щодо закріплення в ньому вичерпного переліку видів його діяльності. Така вказівка суперечить загальному правилу статті 91 ЦК України і ускладнює реєстраційну процедуру майбутнього виробничого кооперативу;
– вперше запропоновано передбачити у Законі України „Про кооперацію” норму про ініціативну групу фізичних осіб, яка може скликати установчі збори, готувати проект установчих документів, знайомити з ними майбутніх членів виробничого кооперативу і вступати у правовідносини в інтересах цього кооперативу з іншими особами.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення й висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані:
– у науково-дослідній роботі – при уточненні концепції адаптації законодавства України про виробничі кооперативи до вимог законодавства Європейського Союзу;
– у нормотворчому процесі – при підготовці пропозицій про зміни та доповнення чинного законодавства,
– у правозастосуванні – у практичній діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування щодо регулювання діяльності виробничих кооперативів;
– у навчальному процесі при викладанні цивільного, підприємницького (господарського), кооперативного права, спецкурсів та при підготовці навчально-методичної літератури.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена і неодноразово обговорювалась на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ (м. Харків), на семінарі у Апеляційному суді м. Донецька. Основні теоретичні положення та їх аргументація, практичні рекомендації щодо удосконалення правозастосовчої, судової і нормотворчої діяльності розглядалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми удосконалення цивільного законодавства України”, яка була присвячена 50-річчю наукової, педагогічної та громадської діяльності професора Олександра Анатолійовича Пушкіна (Харків, травень 1999 р.), науково-практичній конференції „Проблеми цивільного права” (Харків, 21 травня 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Розвиток та перспективи соціально-правової роботи в Україні: проблеми та правове забезпечення” (Херсон, 8–9 вересня 2000 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Впровадження новітнього законодавства та нових форм роботи в практичну діяльність правоохоронних органів” (24 жовтня 2003 р. м. Харків), науково-практичній конференції „Проблема юридичної особи у цивільному праві України”, присвяченій пам’яті професора О.А. Пушкіна (Харків, 21 травня 2004 р.).
Отримані результати використовувались автором у практичній роботі та навчальному процесі. Зокрема, при читанні лекційних курсів „Цивільне та сімейне право”, „Торгове право”, „Підприємницьке право”, „Інвестиційне право” та проведенні практичних занять із студентами Макіївського економіко-гуманітарного інституту.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації викладено у посібнику, 6 наукових статтях, п’ять з яких опубліковано у фахових виданнях.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які поділено на вісім підрозділів, висновків, додатка та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації 212 сторінок, список використаних джерел складає 151 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведений аналіз особливостей виробничого кооперативу дає змогу встановити його ознаки як товариства та способу кооперації майна та праці членів кооперативу, практична модель якого добре відпрацьована у країнах із стабільною ринковою економікою, що знайшло відображення в нормативному масиві. Тому навряд чи доцільно проводити експерименти щодо випробовування у підприємництві нових та маловідомих організаційно-правових форм. Необхідно використати напрацювання та передовий досвід інших країн щодо врегулювання цих відносин і з урахуванням особливостей перехідного періоду запровадити їх в українському законодавстві. При цьому варто уникнути врегулювання таких відносин одночасно кількома, особливо рівними за юридичною чинністю нормативними актами та попередити одночасно зловживання сполученням правових конструкцій з метою уникнення відповідальності. Такі конструкції повинні розглядатися як зловживання правом.
1. Діяльність виробничих кооперативів має цивілістичний напрям регулювання, хоча ми не виключаємо можливість інших, але не як основних, а субсидіарних, із субсидіарним застосуванням норм того ж ГК України. Цивілістичний підхід, по-перше, надає кооперативам більшої свободи в їх діяльності. По-друге, в ЦК України врегульовані загальні засади правового становища фізичних осіб як першосуб’єктів права взагалі, особиста мотиваційна і майнова основа діяльності більшості суб’єктів права, зокрема, відносини власності, основний механізм реалізації прав кооперативів у сфері товарообігу. По-третє, загальні принципи підприємництва кооперативів є подальшим проявом принципу свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. По-четверте, ЦК України не врегульовує так жорстко організаційно-правову форму виробничих кооперативів, як це зроблено в ГК України. По-п’яте, у Конституції України закріплена рівність всіх форм власності, рівні умови її функціонування, а це означає необхідність однакового правового регулювання цих відносин навіть попри те, що є намагання обґрунтувати основний вид кооперативної власності та її особливий правовий режим.
2. Автор вважає, що кооперативи є різновидом приватного підприємництва, але на колективістських корпоративних засадах.
3. При більш уважному розгляді ознаки кооперативу можна віднайти й у традиційний толоці- старовинній формі трудової взаємодопомоги односельців у виконанні термінових або трудомістких робіт.
4. У результаті наукового аналізу історії становлення і розвитку кооперації в Україні автор дослідження робить висновок, що перші кооперативи у сфері виробництва та послуг в кінці 80-х років ХХ ст. стали першим ривком до приватного бізнесу та ринкової економіки. Вони заклали приватницьку ідеологію й показали можливості приватної ініціативи, на основі яких у подальшому розвивається підприємництво та докорінним чином змінилась ідеологія господарської діяльності.
5. Головний сенс кооперації полягає перш за все в обопільній вигоді. Тож виникненню та розвитку кооперації сприяв інтерес до власної праці та наочність її результатів. Недарма створення перших кооперативів було одним із способів підвищення продуктивності праці на основі добровільної, без спонукання, організації спільної діяльності. Крім того, сутність кооперації пов’язана не тільки з досягненням комерційної мети і отриманням прибутку кооперативом у цілому та кожним його членом зокрема, але в досягненні інших економічних і соціальних цілей.
6. Автор дослідження вважає, що організаційно-правові форми суб’єктів господарювання, в тім числі й виробничі кооперативи, повинні бути змодельовані на одній теоретичній платформі та законодавчій корпус-моделі. Такою є конструкція юридичної особи та господарського товариства зокрема.
7. У ході дослідження було виявлено, що незалежно від виду та форми кооператив у принципі – одно характерне соціально-правове явище, і тому його видове поняття єдине для всіх різновидів.
8. Автор дисертаційного дослідження запропонував власне авторське поняття кооперації та кооперативу. Під кооперацією слід розуміти: організаційно-правову форму підприємництва, засновану на пайовій власності кооперативу і спрямовану на отримання прибутку з метою його подальшого розподілу залежно від кількості та якості праці та задоволення потреб членів кооперативу. Виходячи з цього під кооперативом ми розуміємо «самостійне товариство, що створене фізичними особами на засадах добровільного об’єднання та членства з метою задоволення своїх економічних, соціальних і культурних потреб через спільно створене та кероване підприємство». Таке авторське наукове визначення опирається на категорії більш вищого порядку: а) юридичної особи взагалі; б) виду суспільної інтеграції; в) особливості організаційно-правової форми.
9. Треба зазначити, що проведене паювання землі створило сприятливі умови для утворення сільськогосподарських виробничих кооперативів. Однак інертність значної частини сільського населення та допущені промахи в паюванні, яке проводилось зверху, не спричинило їх значний питомий ріст серед інших організаційно-правових форм сільськогосподарського виробництва.
10. У той же час, ураховуючи тенденцію до створення квазікооперативних форм, варто встановити правові обмеження. Це перш за все стосується заснування виробничого кооперативу за участі асоційованих членів. Така складна правова конструкція не виправдана, зважаючи на інші можливості інвестування суб’єктів підприємницької діяльності.
11. Автор зробив висновок, що поява в Україні виробничих кооперативів зумовлена необхідністю вести підприємницьку діяльність з обмеженим колом партнерів, проблемами зайнятості й безробіття, скромними стартовими можливостями для самостійного підприємництва й необхідністю кооперувати зусилля близьких осіб, особливостями проведеного роздержавлення державної власності.
12. Однак нормальному функціонуванню виробничих кооперативів в Україні, на думку автора дисертаційного дослідження, перешкоджають ряд факторів: а) розмитість та суперечливість законодавства, безсистемність його побудови та відсутність наступництва нового законодавства про кооперацію; б) відсутність досить чіткої та послідовної державної економічної політики; в) дороговизна банківських кредитів; г) дефіцит власних обігових коштів; ґ) відмова від податкових та інших пільг для кооперативів та новостворених суб’єктів підприємництва; д) розмитість і зміна принципів та мети створення й діяльності кооперативів.
13. Автор зробив висновок, що у легальному визначенні юридичної особи (ст. 80 ЦК України) не слід особливо виділяти таку ознаку, як цивільна правосуб’єктивність, а треба взагалі вказати правосуб’єктивність загальну.
14. Автор вважає доцільним і вкрай необхідним повернення легальне визначення юридичної особи майнової ідентифікації.
15. На думку автора дослідження, в структурі юридичної особи слід виділити дві складові: людський субстрат – члени та асоційовані члени, та майновий компонент. Людський компонент виробничого кооперативу формується на підставі членства для членів та на основі трудового договору (трудового контракту) для найманих працівників. Отже, можна виділити дві групи фізичних осіб: члени кооперативу, правове становище яких визначено ст. 163 ЦК України, ст. 98 ГК України та статтями 10–13 Закону України «Про кооперацію» та статутами конкретних виробничих кооперативів. При тому члени кооперативу виступають у двох правових статусах: член кооперативу та найманий працівник, що знаходиться у трудових відносинах із самим кооперативом. Наймані працівники мають лише той статус працівника, який для них визначений трудовим договором, контрактом і функціональними обов’язками.
16. З огляду доктрин цивільного права щодо виникнення право- і дієздатності у юридичних осіб автору імпонує більше позиція Р.Б. Шишки, який виходить з того, що правоздатність як абстрактна можливість до право- набуття дійсно виникає в момент створення, а точніше реєстрації, а дієздатність у комерційних юридичних осіб набувається лише через механізм легалізації та має перманентний характер. Лише для юридичних осіб публічного права і особливо державних органів дієздатність виникає на підставі безпосередньої вказівки відповідного закону в момент її створення.
17. Структурно-системний аналіз наведеного свідчить про різні концептуальні підходи до видової приналежності власності: власність самого кооперативу, власність колективна, власність поділена на паї, визначеності чи треба деталізувати всі об’єкти права власності, чи лише вказувати джерела їх формування, чи взагалі відмовитися від цього. Автор дисертаційного дослідження виходить з того, що майно юридичної особи приватного права належить їй на праві власності, вона відповідає за своїми зобов’язаннями належним їй майном (ч. 2 ст. 96 ЦК України). Отже, права членів виробничого кооперативу на пай є доволі складною правовою категорією.
18. Автор у ході дослідження зробив висновок, що законодавством про кооперацію в Україні не вирішено питання про відповідальність осіб, які вступили в уже створений кооператив, за тими зобов’язаннями, які виникли до його вступу. Принцип справедливості цивільного права зумовлює співрозмірність відповідальності тому, що спричинено власними діями, навіть якщо вони виконані на делегованій основі. З другого боку, ризиковість підприємництва взагалі зумовлює необхідність забезпечення прав кредиторів незалежно від внутрішньокооперативного розподілу майнових обов’язків.
19. Автор вважає, що під індивідуалізацією юридичної особи слід розуміти порядок надання їй таких специфічних ознак, які слугують відособленню участі особи у цивільних відносинах і цивільному обороті від інших юридичних осіб.
20. Автор дисертаційного дослідження вважає, що з наданням виробничим кооперативам статусу господарських товариств вони поряд з іншими підприємствами стали ланкою єдиного економічного комплексу країни. Вони рівні з іншими учасниками економічної і, зокрема, підприємницької діяльності. Виробничі кооперативи є соціальним, економічним та правовим явищем, необхідним для розвитку підприємництва та виховання самих підприємців.
21. У ході дослідження автор зробив висновок, що останнім часом спостерігається чітка тенденція орієнтації кооперативного законодавства України на такий концептуальний підхід, згідно з яким кооператив вважається колективним підприємством, заснованим на приватній власності його членів, який здійснює свою діяльність у ринкових умовах без спеціальної державної підтримки та посиленого державного контролю. І так, за своєю економічною сутністю виробничий кооператив є підприємством і об’єктом цивільного права. За спрямованістю своєї діяльності – комерсант, чи суб’єкт господарювання. За юридичною сутністю виробничий кооператив є суб’єктом цивільного права, власником майна утвореного за рахунок паїв (у принципі складочного капіталу) та прибутків від власної діяльності, управління яким здійснюється на корпоративних засадах за принципом абсолютної рівності, а поділ прибутку за трудовою участю.
22. Автор пропонує власне авторське поняття виробничого кооперативу. Виробничим кооперативом є засноване на добровільному членстві та обов’язковій трудовій участі товариство для здійснення підприємницької діяльності.
23. Дослідивши сутність виробничих кооперативів, автор зазначає, що доцільно було б ввести таку ідентифікаційну ознаку виробничих кооперативів як їх спрямованість не на максимальне отримання прибутку, а для найбільш повного задоволення господарсько-побутових потреб їх членів.
24. Виробничі кооперативи не можуть, на думку автора дослідження, мати асоційованих членів, хоча нема заперечень проти використання інвестиційних форм участі юридичних осіб в їх діяльності, і така ідентифікаційна ознака виробничих кооперативів повинна бути чітко проведена у національному законодавстві.
25. Дисертант пропонує внести доповнення до законодавства України про кооперацію про правове становище ініціативної групи, згідно з якими ініціативна група майбутнього виробничого кооперативу матиме права скликати засновницькі збори, проводити попередні організаційні та інші дії.
26. Відстоюється теза, що вказівка закону про те, що на момент реєстрації виробничого кооперативу кожен із вкладників повинен внести не менше 10 відсотків свого внеску, не є імперативом. Один із вкладників за їх згодою може внести лише 1 відсоток свого внеску, а другий (інші) – перекрити його дефіцит. Це зробить виробничий кооператив ще більш гнучким у його інвестиційній політиці.
27. Пропонується більш детально врегулювати в Законі України «Про кооперацію» відносини щодо формування майна виробничого кооперативу за рахунок вступних внесків.
28. Зазначено, що при передачі права голосу на загальних зборах виробничого кооперативу ці відносини не повинні охоплюватись інститутом представництва, вони складають самостійний субінститут корпоративного права, що заслуговує самостійного врегулювання. Ці відносини близькі до договору доручення, тому й належать їх відповідним чином оформляти.
29. Заснування виробничого кооперативу розглядається як урегульовані правом фактичні умови й процедура виникнення юридичної особи, що має свій порядок та стадії. У зв’язку з цим характеризується зміст кожної зі стадій та запропоновано виділити підготовчу стадію утворення юридичних осіб.
30. Внесено пропозицію про доцільність змінити ст. 88 ЦК України. Необхідно інакше вказати індивідуальні ознаки статуту товариства: найменування, місцезнаходження (адреса), тощо, а також розмір і порядок утворення статутного фонду, корпоративні засади управління, в тім числі й прийняття рішень та формування органів управління, специфіка юридичної відповідальності самого корпоративного утворення та його засновників (членів), спосіб участі у справах товариства, порядок вступу та виходу з товариства, підстави та порядок припинення його діяльності, якщо додаткові вимоги та виключення щодо його змісту не встановлені цим Кодексом та іншими законами.
31. На сьогодні інститут фірмового найменування відноситься до права інтелектуальної власності, так як і до інституту недобросовісної конкуренції та інституту індивідуалізації юридичної особи, що є не досить виваженим і не сприяє єдності та цілісності правового регулювання. До того ж він захаращує інші інститути тому, що трикратне його регулювання підвищує правові гарантії володільців майнових прав на комерційне найменування. На думку автора дослідження, настав час визначитися, наскільки деякі нетворчі результати діяльності можуть відноситися до об’єктів права інтелектуальної власності. Безсумнівно, що вони повинні захищатися інколи навіть і підвищеними правовими засобами, але це не означає, що засоби права інтелектуальної власності до цього придатні. Антиконкурентні засоби не менш дійові і теж передбачають відшкодування заподіяної шкоди та збитку. Не розглядаючи детальніше позитивне регулювання права інтелектуальної власності та його доктрини, ми беремо на себе сміливість стверджувати про його переобтяженість такими інститутами, які не повністю відповідають вимогам його об’єктів. Думається, що це лише сприятиме очищенню права від пересікання правового регулювання і як його наслідок різних правових конструкції, що, як ми пересвідчились, суперечать одна одній.
32. Як пропозицію щодо вирішення проблеми приведення засновницьких документів виробничих кооперативів до вимог чинного законодавства України з найменшими втратами і найбільшим ефектом автор вважає доцільним залучити до інспектування засновницьких документів студентів юридичних вищих закладів освіти. Вони оволодіють практичними навичками, а держава отримає вагомий і реальний результат. А якщо надати практикантам можливості консультаційної роботи із представниками тих структур, де будуть виявлені порушення, ефект буде значним.
33. Обґрунтовано необхідність доповнити ст. 12 Закону України «Про кооперацію» вказівками про такі права: право на отримання інформації про діяльність кооперативу, в тім числі на ознайомлення із річними балансами, звітами про діяльність кооперативу, протоколами загальних зборів та право на ознайомлення з виконанням доручень загальних зборів.
34. Аналіз наведених умов щодо статуту кооперативу свідчить про те, що значна частина з них, є невиправданими внаслідок того, що ці правовідносини врегульовано імперативами чинного законодавства. Скорочення вимог щодо статуту виробничого кооперативу, а також й інших суб’єктів підприємництва спростить реєстраційні процедури, суттєво зменшить обсяг затрат виробничого кооперативу та витрати на його розробку та друкування. Від того виграють усі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Закон України «Про кооперацію» від 10 липня 2003, №1096 – IV //Урядовий кур’єр. – 2003. – №158.
2. Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 р. //Урядовий кур’єр. – 2004. – №74.
3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань» від 28 червня 1997 р. № 644 //Офіційний вісник. – 1997. – №27. – С.105–118.
4. Право власності в Україні: Навч. посібник /О.В. Дзера, Н.С. Кузнецова, О.А. Підопригора та ін: За заг. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 812с.
5. Маркс К., Энгельс Ф. Собрание сочинений. Том 21.
6. Конституція України від 28 червня 1996 р., № 254/96-ВР. //Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
7. Табачник Д. Щоб ділити, треба створити //Урядовий кур’єр. – 2004. – №78.
8. Правосуб’єктність юридичної особи. Римське право і сучасність //Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. Випуск 17. – Одеса: Юрид. літ. – 2003. – С.110–114.
9. Теория и история кооперативного движения. Международное кооперативное движение: история и современность: Учебное пособие. //http//upkntp/http//upntp/
10. Показники єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Статистичний бюлетень станом на 1 січня 2003 року. – К., 2003. – 63с.
11. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. Кн.1. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 720с.
12. Зона вільної торгівлі як запорука прогресу СНД // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 176.
13. Головатий С. Цивільний кодекс: від політичного до соціального договору в Україні //Українське право. – 1966. – № 2 (Спецвипуск). – С.4–5.
14. Боровиков Н.А. Правовое регулирование деятельности кооперативов в развивающихся странах Азии и Африки. – М.: Изд-во Ун-та Дружбы народов, 1985. – 184с.
15. Кооперативне право. Підручник для кооперат., сільськогосп., економ., юрид. вищих навч. закладів і фак. / За ред. чл.-кор. НАН України В.І. Семчика. – К.: Ін Юре, 1998. – 331с.
16. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435–IV // Голос України. – 2003. – № 45–46.
17. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436–IV //Голос України. – 2003. – № 49–50.
18. Штандель Е.Н. Курс советского кооперативного права. – Х.: Кооператор, 1924. – 20с.
19. Пушкін О., Скакун О. Концепція нового Цивільного кодексу України // Українське право. – 1997. – № 1.
20. Довгерт А. Система приватного права та структура проекту нового Цивільного кодексу України // Українське право. – 1997. – № 1. – С.18–29.
21. Кузнєцова Н. Шляхи розвитку комерційного законодавства в Україні (До питання про співвідношення Цивільного і Господарського кодексів України) //Українське право. – 1997. – № 1. – С.30–36.
22. Шевченко Я. Новий Цивільний кодекс – основа ринкових відносин України //Українське право. – 1997. – № 1. – С.37–46.
23. Влас И. И. Отношения в сфере предпринимательства как отношения гражданского права //Проблемы развития гражданского законодательства и методология преподавания гражданско-правовых дисциплин: Материалы научно-практического семинара 29–30 января 1993 г. – Х.: ХИВД, 1993. – С.93–100.
24. Мусияка В.Л. Правовые основы предпринимательской деятельности. – Х.: Бизнес Информ, 1995. – 92с.
25. Попов А.А. Правовые основы предпринимательской деятельности в Украине. – Х.: Консум, 1997. – 104с.
26. Саниахметова Н. А. Юридический справочник предпринимателя. – Х.: Одиссей, 1999. – 464с.
27. Шишка Р. Б. Новий погляд на підприємницьку правосуб’єктність //Вісник Університету внутрішніх справ. – 1998. – Вип. 5. – С.62–66.
28. Шишка Р. Б. Підприємництво як правова категорія //Вісник Університету внутрішніх справ. – 1996. – Вип. 4. – С.41–46.
29. Підприємницьке право України: Підручник /За заг. ред. доц. Р.Б. Шишки. – Х.: Вид-во УніВС, Еспада, 2000. – 480с.
30. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1: Учебник. /Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – 2-е изд. Перераб. и доп. – М.: БЕК, 2002. – 785с.
31. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Впровадження новітнього законодавства та нових форм роботи в практичну діяльність правоохоронних органів» 24 жовтня 2003 р. – Х.: НУВС, 2003.
32. Матеріали засідання методологічного семінару кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ.
33. Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. Т.1. Введение. Торговые деятели. – М.: Статут, 2003. – 283с.
34. Советский энциклопедический словарь. Изд. четвертое, испр. и доп. – М.: Советская энциклопедия, 1989. – 1632с.
35. Українська радянська енциклопедія. Т. 1. Вид. друге. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1974. – 870с.
36. Покровський И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1998. – 353с.
37. Андерсон У. Новые кооперативы в Швеции. – М.: Прогресс, 1981. – 78с.
38. Спасибо-Фатеева И.В. Акционерные общества: корпоративные правоотношения. – Х.: Право, 1998. – 256с.
39. Терехов А.И. Советское кооперативное право. – Х.: Кооператор, 1924. – 200с.
40. Поволоцкий Л.И. Основные начала кооперативного права в СССР. – Л., 1925. – 186с.
41. Туган-Барановский М.И. Экономическая природа кооперативов и их классификация. – М., 1906. – 1027с.
42. Озерецковский Н.А. Правовая природа советской кооперации. – М., 1928. – 321с.
43. Хижняков В.О. О природе кооперации // Право и жизнь. – 1925. – Кн. 7–8.
44. Закон СССР «О кооперации в СССР» //Ведомости Верховного Совета СССР. – 1988. – №22. – Ст.335.
45. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р., № 469/97-ВР //Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №39. – Ст. 261.
46. Вінник О. Виробничий кооператив як різновид підприємницької організації // Предпринимательство, хозяйственное и право. – 1998. – №1. – С.3–10.
47. Перелік тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (2000-2001). – Х.: Право, 2002; Перелік тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (2002). – Х.: Право, 2003.
48. Кашанина Т.В. Корпоративное право (Право хозяйственных товариществ и обществ). Учебник для вузов. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 815с.
49. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р., №1576-XII //Відомості Верховної Ради. – 1991. – №49. – Ст. 682.
50. Українська радянська енциклопедія . Том 1. Кн.. перша. Вид. друге. – К., 1974. – 870с.
51. ПСЗ., № 19187, Закон 12 листопада 1799 р. Гл. ХІУ. – Ст.1.
52. Семчик В.И. Кооперация и право. – К.: Наукова думка, 1991. – 145с.
53. Современный словарь иностранных слов: Ок. 20000 слов. – СПб.: Дуэт, 1994. – 752с.
54. Чаянов А.В. Основные идеи и формы организации крестьянской кооперации. – М.: Наука, 1991. – 454с.
55. Третяк Ю., Нагребецька І. Шведські кооперативи: допоможи собі сам //Урядовий кур’єр. – 2004. – №137.
56. Угода про формування Єдиного економічного простору //Урядовий кур’єр. – 2003. – №177.
57. Указ Президента України від 3 грудня 1999. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» // Офіційний вісник України. – 1999. – № 49. – Ст. 2400.
58. Гайдуцький П. Аграрна реформа: міфи й реальність //Урядовий кур’єр. – 2003. – №172.
59. Карелин А.П. Кооперативное законодательство в России и западный опыт //Отечественная история. – 1996. – №12. – С.180–189.
60. Туган-Барановский М.И. Социальные основы кооперации / Моск. гор. нар. ун-т. им. А.Л. Шанявского. – 3-е. доп. – М.: Тип. Т-ва И.Н. Кушнерева и комп., 1919. – 508с.
61. Абова Т.Е. Производственные кооперативы в России. Правовые проблемы теории и практики //Государство и право. – 1998. – №8. – С.71–78.
62. Пожарський П. Нарис з історії української кооперації // Українська кооперація. – 1918. – Кн. 1.
63. Закон России «О трудовых товариществах (артелях)» 1902 года. – М., 1902.
64. Онишкевич С. Реферат, виголошений на загальних зборах краєвого рільничного товариства «Сільський господар» в Стрию 23 вересня 1909 р. – Львів, 1909.
65. Положение о кооперативных товариществах и их союзах //Собрание Узаконений и распоряжений Правительства от 31 марта 1917 года. – №72.
66. Поволоцкий Л.И. Кооперативное законодательство. – М., 1926.
67. Антропов И.А. Лекции по русскому кооперативному праву. – Казань, 1918.
68. Декреты Советской власти. – Т. IV. – М.: Политиздат, 1968. – 480с.
69. СУ РСФСР. – 1922. № 5.
70. СУ РСФСР. – 1921. – № 61.
71. КПСС в резолюциях и решениях. – Т.4. – М., 1970.
72. Кульчицький С.В. Великий перелом //Історія України: нове бачення. У 2-х т. Т. 2. – К. Ін-т історії України.: Нац. АН України, 1996. – 492с.
73. Про подальше поліпшення побутового обслуговування населення: Постанова ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР від 25 вересня 1962 р. //Зібрання постанов УРСР. – 1962. – № 10. – Ст. 137.
74. Гражданский кодекс УССР. Официальный текст на 1 июля 1950 года. – М.: Госюриздат, 1950. – 143с.
75. Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік: Прийнята позачерговою сьомою сесію Верховної Ради СРСР дев’ятого скликання 7 жовтня 1977 р. – К.: Політвидав України, 1979. – 47с.
76. Закон СССР «Об индивидуальной трудовой деятельности». От 19 ноября 1986 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1986. – № 47. – Ст. 964.
77. Постановление Совета Министров СССР «Об организации заготовки и переработки вторичного сырья на кооперативной основе» от 14 августа 1986 г., № 988. //Собрание Постановлений СССР. – 1987. – № 11. – Ст. 44.
78. Постановление Совета Министров СССР «О создании кооперативов по производству товаров народного потребления» от 5 февраля 1987 г., № 162 //Собрание Постановлений СССР. – 1987. – № 10. – Ст. 42.
79. Иванова Е.А., Шашков С.А. Кооперативный уклад в экономике. – М.: Финансы и статистика, 1991. – 173с.
80. Данченко Н.И. Общественные организации СССР в условиях развитого социализма. – К.: Наукова думка, 1978. – 335с.
81. Клеандров М.И. Правовые основы деятельности потребительской кооперации. – М.: Экономика, 1980. – 163с.
82. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р., № 2343-XII. //Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 31. – Ст. 440.
83. Масленников В.П. Кооперация в странах Азии и Африки. – М.: Экономика, 1988. – 234с.
84. Боровиков Н.А. Проблемы правового регулирования деятельности кооперативов в развивающихся странах Азии и Африки: Автореферат дисс. ... канд. юрид. наук /Всесоюзный юрид. заочн. ин-т. – М., 1988. – 45с.
85. Эйфари Абдель Захри Карим. Аграрно-крестьянский вопрос в Ираке.: Автореферат дисс. ... канд. юрид. наук /АН СССР Ин-т Африки. – М., 1987. – 42с.
86. Наумов В.К. Кооперация в Италии. – М.: Международные отношения, 1989. – 182с.
87. Кооперативы в Западной Европе. Реф. сб. /Ред. Н.В. Никифорова. – М.: ИНИОН, 1989. – 190с.
88. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., № 55-XII //Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
89. Закон УРСР «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р., № 143-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 34. – Ст. 500.
90. Акт про проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. //Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
91. Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» //Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 621.
92. Закон України «Про власність» від 26 березня 1991 р., № 885-XII. //Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
93. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р., № 689-XII //Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 14. – Ст. 168.
94. Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 10. – Ст. 98.
95. Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 6 березня 1992 р., № 2171-XII //Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 123.
96. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 2 листопада 2000 р., № 2090–ІІІ //Офіційний вісник України. – 2000. – № 48. – С.32.
97. Краснюк В. Кооперативы увеличили часть пая //Голос Украины. – 2000. – № 237–238.
98. Указ Президента України «Про заходи з розвитку кооперативного руху та посиленню його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах» від 19 грудня 2000 р., № 1348/2000 //file://D:\кооп. Html. – С. 1–4.
99. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: Юриздат, 1950. – 366с.
100. Спасибо-Фатєєва І.В.Акціонерні товариства: акції, власність, корпоративне управління. Збірник статей. – Х.: Вид. дім «Райдер» , 2002.
101. Гражданское право. Том 1. Учебник. Издание пятое, перераб. и допол. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: П. Боюл Л.В. Рожников, 2001. – 632с.
102. Кравчук В.М. Соціально-правова природа юридичної особи.: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук /Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – Львів, 2000. – 16с.
103. Цивільне право України. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азимов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова, та ін. /За ред. проф. Ч.Н. Азимова, доцентів С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. – Х.: Право, 2000. – Ч.1. – 368 с.
104. Грешников И.П. Субъекты гражданского права: Юридическое лицо в праве и законодательстве. – СПб.: Из-во “Юридический центр Пресс”, 2002. – 331с.
105. Яковлєв Ю.В. Командитне товариство як суб’єкт підприємницької діяльності.: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук /Харків, Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2001. – 19с.
106. Savigny F.K. System des heutigen romishen Rechts. – B., 1840.
107. Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. – Тула: Автограф, 2001. – 720с.
108. Brinz A. Lehrbuch der Pandekte. – Erlangen. 1879.
109. Gierke O.F. Deutsches Privatrecht. – Berlin. 1895.
110. Salleis. De la personalite juridigue. – Paris. 1910.
111. Ihering. Geist des romischen Rechts. – Leipzig. 1865.
112. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М. – Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – 839с.
113. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – М., 1967. – 420с.
114. Грибанов В.П. Юридические лица. – М., 1961. – 210с.
115. Асканазий С.И. Об основаниях правовых отношений между государственными социалистическими организациями // Ученые записки Ленинградского юрид. института. – Вып. IV. – Л., 1947. – С.20–38.
116. Толстой Ю.К. О государственных юридических лицах в СССР // Вестник Ленинградского университета. Серия: Общественные науки. – Л., 1995. – № 3. – С.111–125.
117. Суханов Е.А. Правовые основы предпринимательства. – М., 1993. – 424с.
118. Генкин Д.М. Юридическое лицо в советском гражданском праве // Проблемы социалистического права. – 1939. – №1. – С.91–92.
119. Черепахин Б.Б. Волеобразование и волеизъявления юридического лица //Правоведение. – 1958. – №2. – С.44–48.
120. Красавчиков О.А. Сущность юридического лица // Советское государство и право. – 1976. – №1. – С.47–54.
121. Шишка Р.Б. Юридичні особи як суб’єкти права інтелектуальної власності // Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті О.А. Пушкіна. Харків. 21 травня 2004. – Х., 2004. – С.23–28.
122. Шишка Р.Б. Инвестиционное право Украины: Учебное пособие. Изд. 2-е доп и испр. – Х.: Эспада, 2003. – 159с.
123. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р., № 1775 //Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.
124. Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 р., № 98–96 // ВВР України. – 1996. – №20. – Ст. 82.
125. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6 т. Т.1 / Р.Б. Шишка (керівник авт. кол.), О.Л. Зайцев, Є.О. Мічурін та ін.; За ред. Р.Б. Шишки та В.А. Кройтора. – Х., 2004. – 417с.
126. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.). – М.: Спарк, 1994. – 335 с.
127. Закон України «Про реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р. // ВВР України. – 2003. – № 31–32. – Ст. 263.
128. «Інструкція про відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах»: Постанова Правління НБУ від 12 листопада 2003 р., № 492. //Офіційний вісник України. – 2003. – № 51 частина 1. – С.316–396.
129. Рымарук А.И. Кооперативы: формы, организация работ, перспективы развития. – К.: Техника, 1988. – 152с.
130. Анцыферов А.Н. Очерки по кооперации. Лекции и статьи. 1908 – 1918. – Полтава, 1818.
131. Паладина М.И. Закон о сельскохозяйственной кооперации – значительное ли правовое достижение? //Государство и право. – 1996. – № 6. – С.88–100.
132. Бусыгин А.В. Предпринимательство. – М.: Дело, 1999. – 640с.
133. Предпринимательство: Учебник для вузов /Под ред. Проф. В.Я. Горфинкеля, проф. Г.Б. Поляка, проф. В.А. Швандара. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. – 475с.
134. Экономический словарь предпринимателя /сост. С.М. Синельников, Т.Г. Соломоник, Р.В. Янборисова. – С-Пб: Алга-фонд, АЯКС, 1992. – 468с.
135. Пилипенко А.Л., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 288с.
136. Титов М.І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти. – Х.: Консум, 1997. – 192с.
137. Правовое регулирование торговой деятельности в Украине /Сост. Задыхайло Д.В. – Х.: Син текс, 1997. – 656с.
138. Третьяков С. Бізнес починається з реєстрації //Урядовий кур’єр. – 2000. – № 15.
139. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р., № 3425-XII. //Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
140. Інструкція «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5. //Довідник нотаріуса. – 2004. – № 2.
141. Закон УРСР «Про мови в Україні » від 28 жовтня 1989 р. //Відомості Верховної Ради. – Додаток до №45. – Ст. 631.
142. Постанова КМУ «Про затвердження зразків та описів печатки, бланка і вивіски національного закладу (установи)» від 22 травня 2004 р., № 655. //Урядовий кур’єр. – 2004. – № 101.
143. Розенберг В.В. Фирма. Догматический очерк. – СПб., 1914.
144. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. – М., 1996. – С. 286.
145. «Положение о фирме» от 22 июня 1927 года //Собрание законов и распоряжений Рабоче-крестьянского Правительства СССР. – 1927. – №40. – Ст.394–395.
146. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права). Учебник для вузов. – М.: НОРМА. 2000. – 480с.
147. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» від 14 травня 1992 р. / ВВР України. – 1992.– № 31. – Ст. 440.
148. Пушкин А.А. Субъекты гражданского права: Текст лекций. – Х., 1974, 280с.
149. Philippe A. The Economics of Bankruptcy Reform. – Cambridge, 1992.
150. Степанов В.И. Правовое регулирование несостоятельности в Германии, США, Англии, Франции и России //Актуальные вопросы гражданского права /Под ред. М.И. Брагинского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: Изд-во «Статут», 1998. – С.161–229.
151. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р. № 1160-ІУ / ВВР України. – 2004. – № 9. – Ст. 79.