ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОБ\\\'ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

Краткое описание

З М І С Т

П Е Р Е Л І К У М О В Н И Х С К О Р О Ч Е Н Ь
В С Т У П
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ “ПІДПРИЄМСТВО” ЯК ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
1.1. Поняття “підприємство” в системі об’єктів цивільних прав
1.2. Еволюція поняття “підприємство” в умовах розвитку цивільного права
1.3. Юридична природа підприємства як об’єкта цивільних прав
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ 2. ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОБ’ЄКТ РЕЧОВИХ ПРАВ
2.1. Право власності на підприємство як єдиного майнового комплексу
2.2. Речові права юридичних осіб на господарювання з єдиним майновим комплексом (підприємством) власника
2.3. Іпотека підприємства як єдиного майнового комплексу
Висновки до розділу 2
РОЗДІЛ 3. ДОГОВІР ЯК ПІДСТАВА ЗДІЙСНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ НА ПІДПРИЄМСТВО
3.1. Договір купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу
3.2. Договір оренди підприємства як єдиного майнового комплексу
3.3. Договір управління підприємством як єдиним майновим комплексом
Висновки до розділу 3
В И С Н О В К И 3
4

11

23
35
61

63

78
91
106

109
129

153
172
176
С П И С О К В И К О Р И С Т А Н И Х Д Ж Е Р Е Л 183
Д О Д А Т О К 207

В С Т У П

Актуальність теми. Цивільні права на підприємство як майновий комплекс є по суті новелами для сучасного українського суспільства, тому що вони засновані на нових положеннях, які викладені у нормі ст. 191 ЦК України . Ще на початку 20-х років минулого століття права на підприємство як об’єкт майнових відносин були визнані в нашій країні буржуазними і такими, які не відповідають основам радянського суспільства . Однак ці права, враховуючи природні якості та склад (елементи) підприємства, були загальноприйнятими у дореволюційний період та й у наші дні вони існують у деяких цивільно-правових системах зарубіжних держав (ФРН, Франція, Італія, США тощо).
ЦК України 2004 року надає можливість суб’єкту підприємницької діяльності мати права на підприємство як ЄМК, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. Тобто, із прийняттям нового кодифікованого цивільного акта України, підприємство було виділене в самостійний об’єкт цивільних прав та отримало в сучасному цивільному обороті більш або менш повне правове регулювання.
Актуальність зазначеної теми дисертаційної роботи і вирішення наукових задач простежується при критичному аналізі чинного законодавства про правові засади цивільного обороту підприємства як ЄМК . Вона посилюється з прийняттям норм-новел у ЦК України в зв’язку із оцінкою шляхів їх реалізації в практичній діяльності.
Доцільність написання зазначеної роботи для розвитку відповідної галузі науки, особливо на користь України, підтверджується ще тим, що ознайомлення з цивільно-правовими аспектами про підприємство як майновий комплекс надасть змогу правознавцям зорієнтуватися у великому обсязі законодавства, яке змінюється, та продемонструє кожному наскільки важливо сьогодні систематизувати знання про цей специфічний об’єкт цивільних прав.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до напрямків наукових досліджень Одеської національної юридичної академії МОН України на
2001-2005 роки в межах теми “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195) та безпосередньо відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії в рамках теми “Традиція приватного права в Україні”.
Затверджена відповідно на засіданні кафедри цивільного права
27.09.2002 року (Протокол № 3) і Вченою радою Одеської національної юридичної академії 29.10.2002 року (Протокол № 2).
Проводячи дослідження в рамках цієї теми, дисертант здійснив аналіз діючого законодавства та практики правозастосування, юридичної природи підприємства як об’єкта цивільних прав, в тому числі речові та зобов’язальні права на підприємство як ЄМК, напрямків правового регулювання обігу підприємства в договірних відносинах у зарубіжних країнах та обґрунтував пропозиції щодо правового регулювання обігу підприємства в зазначених відносинах в Україні.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є:
розробка цивільно-правового підходу у визначенні правової природи та напрямків правового регулювання обігу підприємства як ЄМК;
аналіз концептуальних положень та виявлення певних їх недоліків;
ознайомлення з проблемами правового регулювання обігу підприємства в речових і договірних відносинах;
вивчення правозастосовчої практики та відпрацювання рекомендацій з удосконалення законодавства.
Керуючись зазначеною метою, були поставлені та вирішені наступні завдання:
досліджені передумови виникнення та розвитку поняття підприємство як ЄМК;
cформульовано поняття підприємства як об’єкта цивільних прав;
вивчено вітчизняний та зарубіжний досвід правового положення підприємства як об’єкта речових і зобов’язальних прав;
проведені дослідження економічної та юридичної природи підприємства як певної категорії та визначено його місце серед інших об’єктів цивільних прав та цивільно-правових інститутів;
проаналізовані правові джерела в частині регулювання ними договірних відносин, що передбачені ЦК України, об’єктом яких виступає підприємство як ЄМК;
охарактеризовані суб’єктно-об’єктний склад та зміст договірних відносин щодо підприємства як ЄМК;
досліджені договірні конструкції, що опосередковують відносини за допомогою яких здійснюються цивільні права на підприємство як ЄМК;
обґрунтовані пропозиції до законодавства щодо регулювання договірних відносин, об’єктом яких виступає підприємство як ЄМК.
Об’єктом дисертаційного дослідження є цивільні правовідносини, які виникають під час обороту підприємства у сфері економіки України та полягають у застосуванні та реалізації цивільних прав суб’єктами, котрі беруть участь в речових і зобов’язальних (договірних) відносинах, об’єктом яких виступає підприємство як ЄМК.
Предметом дисертаційного дослідження є цивільні права на підприємство як ЄМК, їх особливість та напрямки регулювання.
Методологічну основу дослідження становили сучасні методи пізнання, а саме діалектичний, логіко-догматичний, історико-правового аналізу, порівняльно-правовий, системного аналізу і правового моделювання. При дослідженні правової природи двохаспектності підприємства застосовувався діалектичний метод.
За допомогою основних законів формальної логіки було визначене поняття підприємство як ЄМК, а також його місце серед інших об’єктів цивільних прав. Історико-правовий аналіз був використаний для дослідження становлення та розвитку речових і зобов’язальних (договірних) правовідносин, об’єктом яких є підприємство як ЄМК. За допомогою методів порівняльно-правового та системного аналізу був узагальнений зарубіжний досвід правового регулювання зазначених відносин, опрацьована значна кількість джерел правового регулювання обігу підприємства в Україні, а також були встановлені їх особливості та здійснена класифікація таких джерел. Метод правового моделювання при дослідженні допоміг сформулювати обґрунтування щодо практичної доцільності і необхідності специфічного явища – підприємство як об’єкт цивільних справ.
Теоретичну основу дослідження, крім робіт вищезазначених авторів, які стосуються безпосередньо характеристики підприємства як об’єкта цивільних прав, становлять праці провідних вчених дореволюційного, радянського періодів та України Д.І. Меєра, Г.Ф. Шершеневича, С.М. Братуся, Х.Е. Бахчисарайцева, Д.М. Генкіна, К.А. Флейшиць, А.В. Карасса, О.А. Пушкіна, О.С. Іоффе,
Н.О. Саніахметової, В.М. Селіванова, Я.М. Шевченко, О.В. Дзери,
Н.С. Кузнєцової, Ю.Х. Калмикова, І.Й. Пучковської, Р.А. Майданика,
О.С. Кізлової. Одночасно були використані праці зарубіжних правознавців-теоретиків і економістів, а саме: В.В. Вітрянського, М.І. Брагінського,
Є.О. Суханова, Ж. де Моранд’єра, Л. Еннекцеруса, К. Шампо, Г. Брокса,
Ю.С. Поварова, А.В. Грибанова та ін.
Емпіричну основу дисертаційного дослідження становлять нормативно-правові акти України та зарубіжних країн, а також певні міжнародні акти, які регулюють правовідносини щодо підприємства як об’єкта цивільних прав; договори купівлі-продажу, оренди та управління підприємством як ЄМК, котрі укладені за участю суб’єктів підприємницької діяльності.
Наукова новизна дослідження полягає в тім, що воно є першим в Україні комплексним цивільно-правовим дослідженням правової природи підприємства як ЄМК, його ознак, особливостей і напрямків регулювання відносин із зазначеним об’єктом в Україні.
У дисертації сформульовані наступні нові науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, які виносяться на захист. Зокрема, вперше:
пропонується авторське визначення поняття “підприємство” як об’єкта цивільних прав з виділенням ознак та характерних рис;
розглянута еволюція поняття “підприємство” в умовах розвитку цивільного права та кодифікації в Україні;
обґрунтовується міркування про доцільність розгляду ЄМК підприємства як об’єкта права власності та інших речових прав, зокрема, права на господарювання з ЄМК власника в умовах чинного законодавства та дана систематизація зазначених відносин;
обґрунтовується необхідність відрізняти договір управління підприємством як ЄМК, що знаходиться в іпотеці, від договору управління підприємством як ЄМК;
визначається правова природа понятійних конструкцій “єдиний майновий комплекс” і “цілісний майновий комплекс” як самостійних категорій, що ґрунтується на підставі порівняльного аналізу.
Удосконалено формулювання низки положень, які недостатньо визначені в законодавстві та потребують уточнення, а саме:
зміст договору купівлі-продажу ЄМК підприємства;
спеціальні умови договору оренди ЄМК підприємства;
правові норми про управління ЄМК приватного (унітарного) підприємства як об’єкта спадкових прав.
Цивільно-правовий підхід до розгляду зазначених правовідносин дозволяє дійти висновку про провідну роль підприємства не тільки як суб’єкта права, але і як об’єкта цивільних прав. Тому на підставі положень, отриманих в результаті дослідження, дістали подальший розвиток питання, зокрема: подолання колізій і вірності тлумачення норм, що обумовлюють підприємство або як суб’єкт права або як об’єкт права; вирішення розбіжностей між понятійними конструкціями ЄМК і ЦМК; реєстрації цивільних прав на ЄМК підприємства, процедури ліквідації підприємства як юридичної особи в процесі звернення стягнення на ЄМК при іпотеці, купівлі-продажу або оренди тощо.
Автором обґрунтована доцільність прийняття необхідних правових норм щодо фіксації законодавчо майна, що відноситься до складу майнового комплексу із зазначенням необхідної сукупності елементів без якої не можна розпочати здійснювати підприємницьку діяльність, тобто використовувати це майно за прямим призначенням, а також встановлення критеріїв оцінки якості майнового комплексу як товару при купівлі-продажу, мінімальних строків оренди ЄМК підприємства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання теоретичних положень і висновків дисертаційної роботи в процесі нормотворчої діяльності з метою розвитку і вдосконалення законодавства України про підприємство як ЄМК.
Положення дисертації можуть застосовуватися в навчальному процесі в рамках цивільно-правових дисциплін, з метою розроблення програм відповідних тем та методичних матеріалів, які призначені для студентів юридичних навчальних закладів. Результати дослідження можуть бути використані практичними працівниками при укладенні ними відповідних договорів. Зокрема, на увагу практиків заслуговують положення про зміст договорів купівлі-продажу, оренди ЄМК підприємства.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно завершеною науковою роботою. Наукові положення, які виносяться на захист, обґрунтовані дисертантом на підставі особистих досліджень і критичного осмислення наукових та нормативних джерел, а також на узагальненої судової практики.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи доповідались, зокрема, на ІІІ Міжнародній
науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень ’2004”
(м. Дніпропетровськ), Першій Міжнародній науково-практичній
конференції “Науковий потенціал світу” (м. Дніпропетровськ, 2004 року) . Положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії та кафедри цивільного і господарського права Чернігівського державного інституту економіки і управління.
Матеріали використовувались у Чернігівському державному інституті економіки і управління в навчальному процесі при проведенні занять з курсу “Цивільне і сімейне право”, а також при підготовці навчально-методичних матеріалів з даної дисципліни.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у п’ятьох статтях в наукових журналах та в матеріалах і тезах зазначених науково-практичних конференцій загальним обсягом 3,1 авторських аркушів .

Список литературы

В И С Н О В К И

Понятійна конструкція “підприємство як єдиний майновий комплекс” з’явилась в другій половині ХІХ століття, насамперед, у Німеччині. А з останньої чверті зазначеного століття увійшло до текстів цивільних законодавчих актів переважної більшості держав Європи, зокрема, дореволюційної Росії, з деякими відмінностями.
Отже, юридичне закріплення даної понятійної конструкції як об’єкта цивільних прав не тільки розширило дану систему, але і потребувало подальшого вдосконалення визначення змісту, ознак і характерних рис (природи) підприємства.
Сучасна двохаспектність розуміння поняття “підприємство” потребує певного тлумачення з боку правознавців, щоб в різних галузях права поняття підприємство застосовувати належним чином. Вважаємо запропонувати такий підхід, що в залежності від визначення цілій відповідного закону, саме з якого боку його норми розглядають підприємство, то такий і аспект (чи це є суб’єкт права чи об’єкт права) зазначеного поняття.
“Майновий комплекс” у контексті законодавства може бути “єдиний” (за ст. 191 ЦК, ст. 3 ЗУ “Про фінансовий лізинг”), а може бути і “цілісним” (за ст. 3 ЗУ “Про податок на додану вартість”, ст. 19 ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” тощо), або “єдиним цілісним” (за ст. 146 ГК України, ст. 5 ЗУ “Про приватизацію державного майна”). В свою чергу, п. 3.2.8 ст. 3 ЗУ “Про податок на додану вартість” надає також визначення цілісному майновому комплексу як активів, сукупність яких забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і регулярній засадах, і строк використання яких перебільшує 12 місяців.
Отже, на думку дисертанта, диспозиція ст. 191 ЦК (“якщо інше не встановлено договором або законом”) дозволяє змінювати в договорі зміст підприємства як ЄМК. Тобто, якщо до його складу не включати права вимоги (як нематеріальні активи), борги (“пасиви”) тощо воно стане аналогом ЦМК (за умови понад 12 місяців строку використання), але все рівно залишиться підприємством, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.
Підприємство як ЄМК дійсно є об’єктом права власності та інших речових прав, зокрема, права господарського відання, оперативного управління, сервітуту, суперфіція тощо.
Права господарського відання та оперативного управління на підприємство як ЄМК є спеціальними, якими наділяються суб’єкти господарювання, та зберігають свою актуальність як наслідок виходу із централізації управління економіки, що існувала в недалекому минулому. В умовах поглиблення приватизаційних процесів зазначені речові права будуть послідовно зникати: наприклад, в Чеській Республіці після прийняття в 1990-1992 роках законів про приватизацію із розділу ЦК про власність були виключені положення про право оперативного управління [170, c. 291].
На думку автора, залежно від виду підприємства як суб’єкта господарювання, якщо воно утворено (засновано) та сформовано за статутним фондом унітарно – одним засновником, спостерігаються наступні ознаки:
1) ЄМК в цілому не може належати підприємству-юридичній особі крім, як на праві господарського відання; 2) навіть приватне підприємство-юридична особа володіє ЄМК на праві господарського відання, хоча можливе і застосування права оперативного управління. Надання права оперативного використання майна підприємством-суб’єктом господарювання можливе без згоди власника-засновника.
Щодо корпоративного підприємства, де майновий комплекс перебуває в режимі права власності двох або більше осіб, застосування права господарського відання не є актуальним. Адже більшість зазначених підприємств створюються в формі господарських товариств, виробничих кооперативів тощо і реалізація прав на ЄМК регулюється спільним рішенням (договором), що обумовлює безпосереднє управління і розпорядження зазначеними правами без узгодження з володільцями корпоративних прав.
При аналізі договірних зобов’язань необхідно враховувати положення про те, що об’єктом зазначених відносин виступають не окремі елементи майна, що входять до складу підприємства, а підприємство в цілому як майновий комплекс. Тому не дивлячись на те, що в процесі передачі речових прав “начинка” підприємства може мінятися, само підприємство як індивідуально-визначений об’єкт певної вартості продовжує існувати.
На думку автора, сторонами договорів щодо передачі речових прав на підприємство як ЄМК виступають, з одного боку, набувачі певного права – фізична або юридична особи, – котрі здатні управляти майновим комплексом задля здійснення підприємницької діяльності , а з іншого – тільки власник, який заснував підприємство, наділів його відокремленим майном та зареєстрував його як юридичну особу.
Отже, коли відчужується майновий комплекс підприємства в цілому або передаються деякі речові права на цей об’єкт, то його власник (власники) повинен ліквідувати унітарне (корпоративне) підприємство як юридичну особу та передати за договором саме єдиний (або цілісний) майновий комплекс для подальшого безперервного використання в підприємницькій сфері.
За допомогою викупу повністю або частки корпоративних прав у особи-суб’єкта господарювання (підприємства) відбувається отримання певних правомочностей (ст. 167 ГК України), але він не дозволяє безпосередньо набути права на ЄМК як об’єкта цивільних прав. Цей об’єкт так і залишиться у власності відповідного підприємницького товариства.
Отже, реальне набуття прав на підприємство як ЄМК відбувається за допомогою договорів купівлі-продажу, оренди та управління майновим комплексом, які дозволяють здійснити передачу права власності або інших речових прав без тривалих і додаткових процедур, а саме головне зберегти функціональну привабливість цього об’єкта.
Яскравим прикладом вищезазначеного є оренда ЄМК підприємства, що потребує реорганізації внаслідок правонаступництва, і де природно підприємство як самостійний суб’єкт господарювання зникає, адже воно втрачає ознаку мати відокремлене майно. У свою чергу, наявність різних видів унітарних підприємств, які створені одним засновником, може передбачати умови повного переходу прав і обов’язків по даному підприємству, майновий комплекс якого передається в цілому в оренду. Тут відбувається перехід права господарського відання від підприємства, що ліквідується, до орендодавця, який засновує орендне підприємство на праві господарського відання. Зазначений перехід дозволяє стверджувати, що перед нами об’єкт оренди – підприємство як “єдиний”, а не “цілісний” майновий комплекс, адже передаються за правонаступництвом і “активи” і “пасиви”, які були власністю підприємства, котре ліквідовано за рішенням його засновника.
Таким чином, поняття “єдиний” і “цілісний” мають більше спільного, аніж відрізняються по суті. Тобто, на думку автора, тільки наявність або відсутність майнових і немайнових прав, що обумовлюють особливий режим власності щодо підприємства як об’єкта, додають характерну рису (ознаку) цьому майновому комплексу, або “єдність” або “цілісність”.
На сторінках дисертації також розглянута проблема успадкування приватного підприємства. Адже дійсно ч. 4 ст. 19 ЗУ “Про власність” передбачено, що право приватної власності може бути передано за спадкуванням громадянам, юридичним особам і державі. Відбувається це наступним чином:
по-перше, реалізовувати право власності на майновий комплекс підприємства можна тільки успадкувавши право на управління даним підприємством як невід’ємну частину права розпорядження;
по-друге, смерть фізичної особи не тягне за собою зникнення юридичної особи, яка створена нею в формі приватного (унітарного) підприємства, оскільки згідно з діючим законодавством зазначене підприємство припиняє свою діяльність після виключення його із державного реєстру відповідно із процедурою ліквідації.
Як ми бачимо, смерть як підстава ліквідації законом не передбачена і не могла бути передбачена оскільки це суперечило б логіці та здоровому ґлузду. Для чого тоді вкладувати кошти в розвиток підприємства, якщо спадкоємці не зможуть скористатися ним і продовжити справу?
Отже, ліквідація підприємства, що ініційована власником, здійснюється ліквідаційною комісією, яка створена власником або уповноваженою особою. Дана комісія повинна підготувати ліквідаційний баланс і подати його на затвердження власнику. Тобто в зазначеному випадку без власника ніяк не обійтися і тому зрозуміло, що ним може бути тільки спадкоємець.
Навіть в тому випадку, коли є підстава для судового розгляду, скажімо, заява кредитора про визнання банкрутом, справа не може бути розглянута судом за відсутності відповідача, представником якого без довіреності може бути тільки власник-директор підприємства.
Резюмуючи зазначене, необхідно відмітити про те, що спадкування права власності на приватне підприємство – єдино можливий і в повній мірі законний вихід із ситуації, коли відсутній власник у зв’язку зі смертю. У протилежному випадку приватне підприємство як юридична особа залишиться в стані невизначеності. Ось тут на допомогу і приходить договір управління підприємством як ЄМК, котрі забезпечує безперервне управління ним та гарантує його схоронність.
Додатково хотілося б відмітити, що ст. 15 ЦК України надає право на захист свого цивільного права кожною особою, а ч. 2 ст. 16 ЦК України визначає способи захисту цивільних прав та інтересів. Перелік способів захисту майнових прав суб’єкта господарювання містяться в ч. 2 ст. 20 ГК України.
Таким чином, власникові як законному володільцю підприємства як об’єкта цивільних прав надається увесь обсяг юридичних механізмів захисту свого права на це майно, закріплених у вітчизняному законодавстві.
Власник або правоволоділець як титульний володілець може також захищати свої правомочності з володіння, користування, а також витребувати відшкодування збитків, які причинені зазіханням на об’єкт права (підприємство) від усіх інших суб’єктів.
Способи захисту прав на ЄМК підприємства можуть бути поділені на (в дужках перелічені способи за ГК України):
1) речово-правові:
- позов про витребування об’єкта з чужого незаконного володіння;
- позов про усунення порушень, які непов’язані з позбавленням володіння (припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення);
2) зобов’язально-правові:
- позов про примушення контрагента до виконання договірного обов’язку;
- позов про відшкодування причиненої шкоди (збитків) тощо.
Для захисту свого права на майно – ЄМК підприємства, – отриманого за договором купівлі-продажу, оренди, іпотеки, концесії, управління тощо, суб’єкт права – сторона відповідного правочину – може застосувати і інші способи захисту, зокрема:
- позов про визнання правочину недійсним. Однак, в останньому випадку мова йде не про договір щодо ЄМК підприємства, за яким контрагенти є сторонами, інакше в протилежному випадку внаслідок визнання певного договору недійсним непотрібна сама підстава (титул) знаходження ЄМК у одній із сторін;
- скарга на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування тощо, в результаті рішень, дій (бездіяльності) яких, порушено право на ЄМК (об’єкт).
Слід відмітити, що зазначеними способами захисту права на підприємство не обмежується набір правових засобів прав контрагента, адже порушення може бути і не пов’язане з правоволодінням ЄМК підприємства.
Наведемо наприкінець перелік найбільш поширених справ з економічних спорів, які можуть виникнути із цивільно-речових та господарсько-договірних правовідносин стосовно підприємства як об’єкта права (дивіться Зведену таблицю в Додатку).

С П И С О К В И К О Р И С Т А Н И Х Д Ж Е Р Е Л

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –
№ 30. – Ст. 141; Офіційний вісник України. – 2004. – № 49. – Ст. 3201.
1.2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. – № 14. – Ст. 462.
1.3. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами. – К.: Юстініан, 2002. – 544 с.
1.4. Гражданский кодекс Республики Беларусь от 7 декабря 1998 года
№ 218-3 с изменениями // Ведомости Национального собрания Республики Беларусь. – 1999. – № 7-9. – Ст. 101.
1.5. Гражданский Кодекс Российской Федерации. – М.: Спартак, 1996. –
423 с.
1.6. Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий). – Х.: ООО “Oдиссей”, 2000. – 848 с.
1.7. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3-4. – Ст. 27; Офіційний вісник України. – 2004. – № 48. – Ст. 3151.
1.8. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року зі змінами // Офіційний вісник України. – 2003. – № 14. – Ст. 461; Там само. – 2003. – № 30, 52. – Ст. 1527, 2734; Там само. – 2004. – № 25. – Ст. 1629; Там само. – 2004. –
№ 47. – Ст. 3094, 3096.
1.9. Закон СССР “О государственном предприятии (объединении)” от
30 июня 1987 года № 7284-XI c изменениями // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1987. – № 26. – Cт. 385.
1.10. Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 року № 697-ХІІ зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
1.11. Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 року
№ 698-ХІІ зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради
Української РСР. – 1991. – № 14. – Ст. 168.
12. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 року № 887-ХІІ зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 24. – Ст. 272.
13. Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ зі змінами і доповненнями // Відомості Верховного Ради Української РСР. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
14. Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642.
15. Закон України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 року № 3425-ХІІ зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – № 39. – Ст. 383.
16. Закон України “Про оренду державного і комунального майна”.
В редакції Закону від 14 березня 1995 року № 98/95-ВР зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 15. – Ст. 99.
17. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”. В редакції від 22 травня 1995 року № 283/97-ВР зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 27. – Ст. 181.
18. Закон України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР зі змінами // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 46. – Ст. 345.
19. Закон України “Про концесії” від 16 липня 1999 року № 997-ХІV зі змінами і доповненнями // Офіційний вісник України. – 1999. – № 33. – Ст. 1706.
20. Закон України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” від 21 вересня 1999 року № 1075-ХІV // Офіційний вісник України. – 1999. –
№ 42. – Ст. 2073.
21. Закон України “Про господарську діяльність у Збройних силах України” від 21 вересня 1999 року № 1076-ХІV // Офіційний вісник України. – 1999. – № 42. – Ст. 2074.
22. Державна програма приватизації на 2000-2002 роки: Затверджена Законом України від 18 травня 2000 року № 1723-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2000. – № 24. – Ст. 981.
23. Закон України “Про захист економічної конкуренції” від
11 листопада 2001 року № 2210-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2001. – № 7. – Ст. 260.
24. Закон України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку” від 29 листопада 2001 року № 2866-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2001. – № 51. – Ст. 2265.
25. Закон України “Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України” від 7 лютого 2002 року
№ 3065-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2002. – № 10. – Ст. 467.
26. Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15 травня 2003 № 755-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2003. – № 25. – Ст. 1172.
27. Закон України “Про іпотеку” від 5 червня 2003 року № 898-ІV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 28. – Ст. 1362.
28. Закон України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” від 19 червня 2003 року
№ 978- ІV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 30. – Ст. 1525.
29. Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18 листопада 2003 року № 1255-ІV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 52. – Частина 1. – Ст. 2734.
30. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про лізинг” від 11 грудня 2003 року № 1381-ІV // Офіційний вісник України. – 2004. – № 1. –
Ст. 3.
31. Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 року № 1952-IV // Офіційний вісник України. – 2004. – № 30. – Частина 1. – Ст. 1993.
32. Закон Российской Федерации “Об ипотеке (залоге недвижимости)” от 16 июля 1998 года. В редакции от 09.11.2001 года № 143-ФЗ, от 11.02.2002 года № 18-ФЗ, от 24.12.2002 года № 179-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2002. – № 7. – Ст. 629; Там же. – 2004. – № 6. – Ст. 406.
33. Декрет Кабінету Міністрів України “Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається” від
31 грудня 1992 року № 26-92 зі змінами // Зібрання законодавства України (Звід Постанов Кабінету Міністрів України). – 1998. – Серія 2.– № 4. – Ст. 227.
34. Декрет Кабінету Міністрів України “Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду” від 20 травня 1993 року № 57-93 // Зібрання законодавства України (Звід Постанов Кабінету Міністрів України). – 1998. – Серія 2.– № 4. – Ст. 266.
35. Указ Президента України “Про Державну програму приватизації на 1999 рік” від 24 лютого 1999 року № 209/99 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 8. – Ст. 279.
36. Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку іпотечного ринку в Україні” від 8 серпня 2002 року № 695/2002 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 32. – Ст. 1508.
37. Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів державного замовлення” від
5 серпня 1992 року № 449 зі змінами // Зібрання Постанов Уряду України
(ЗП України). – 1992. – № 9. – Ст. 214.
38. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Методики оцінки вартості об’єктів оренди” від 10 серпня 1995 року № 629 зі змінами і доповненнями // Зібрання Постанов Уряду України (ЗП України). – 1995. – № 12. – Ст. 276; Офіційний вісник України. – 2003. – № 1. – Ст. 23; Там само. – 2003. – № 52. – Ст. 2764.
39. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна” від
4 жовтня 1995 року № 786 зі змінами // Зібрання Постанов Уряду України
(ЗП України). – 1996. – № 2. – Ст. 57; Офіційний вісник України. – 1998. – № 20. – Ст. 742; Там само. – 2000. – № 3. – Ст. 84; Там само. – 2000. – № 49. – Ст. 2124; Там само. – 2001. – № 8. – Ст. 321.
40. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок і умови надання пільг щодо орендної плати орендарям майна державних підприємств” від 29 лютого 1996 року № 271 // Зібрання Постанов Уряду України. – 1996. – № 8. – Ст. 243; Офіційний вісник України. – 1998. –
№ 20. – Ст. 742.
41. Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності” від 25 травня 1998 року № 740 із змінами, внесеними згідно з постановами КМ України від 29 квітня 1999 року № 747, від 1 жовтня 1999 року № 1824, від 16 березня 2000 року № 501 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 21; Там само. – 1999. – № 18. – Ст. 790; Там само. – 1999. – № 40. – Ст. 2000; Там само. – 2000. – № 12. – Ст. 457.
42. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Переліку документів за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусі” від 29 червня 1999 року
№ 1172 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 26. – Ст. 1241.
43. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Методики розрахунку концесійних платежів” від 12 квітня 2000 року № 639 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 15. – Ст. 622.
44. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення проведення концесійного конкурсу та укладання концесійних договорів на об’єкти права державної і комунальної власності” від 12 квітня 2000 року № 642 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 15. – Ст. 625.
45. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового концесійного договору” від 12 квітня 2000 року № 643 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 15. – Ст. 626.
46. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку повернення у державну власність об’єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об’єктів” від 18 січня 2001 року № 32 зі змінами і доповненнями // Офіційний вісник України. – 2001. – № 3. – Ст. 77.
47. Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру” від 17 липня 2003 року № 1088 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 30. – Ст. 1532.
48. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національного стандарту № 1 “Загальні засади оцінки майна і майнових прав” від 10 вересня 2003 року № 1440 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 37. –
Ст. 1995.
49. Постанова Кабінету Міністрів України “Про формування і ведення Реєстру корпоративних прав держави” від 29 жовтня 2003 року № 1679 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 44. – Ст. 2303.
50. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження зразка повідомлення про нотаріальне посвідчення договору оренди нерухомого майна” від 29 жовтня 2003 року № 1692 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 45. – Ст. 2351.
51. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб” від
20 листопада 2003 року № 1787 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 47. – Ст. 2432.
52. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Методики оцінки майна” від 10 грудня 2003 року № 1891 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 51. – Ст. 2669.
53. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження типового договору оренди землі” від 3 березня 2004 року № 220 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 9. – Ст. 527.
54. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Тимчасового порядку реєстрації іпотек” від 31 березня 2004 року № 410 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 13. – Ст. 896.
55. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів” від 31 березня 2004 року
№ 427 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 14. – Ст. 972.
56. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про Реєстр об’єктів державної власності, які використовуються у сфері господарської діяльності” від 14 квітня 2004 року № 467 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 15. – Ст. 1043.
57. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” від
26 травня 2004 року № 536 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 21. –
Ст. 1425.
58. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів” від 26 травня 2004 року № 671 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 21. – Ст. 1420.
59. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна” від 5 липня 2004 року
№ 830 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 27. – Ст. 1770.
60. Про Закон України “Про введення мораторію на примусову реалізацію”. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від
13 лютого 2002 року № 01-8/152 // Закон & Бізнес. Бібліотека. – 2002. – № 5. –
31 березня. – С. 47-48.
61. Наказ Міністерства промислової політики України “Про затвердження Положення про технічне обслуговування устаткування підприємств
гірничо-металургійного комплексу” від 15 червня 2004 року № 285 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 26. – Ст. 1719.
62. Наказ Міністерства юстиції України “Про затвердження Інструкції про порядок передачі нотаріальних документів на тимчасове зберігання до державного нотаріального архіву” від 9 липня 2002 року № 63/5. Зареєстровано у Мін’юсті України 09.07.2002 № 569/6857 // Закон & Бізнес. Бібліотека. – 2002. – № 25-26. – 3 серпня. – С. 24-29.
63. Наказ Міністерства юстиції України “Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно” від
7 лютого 2002 року № 7/5. У редакції наказу від 28 січня 2003 № 6/5 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 8. – Ст. 326; Там само. – 2004. – № 20. – Ст. 1387.
64. Наказ Міністерства юстиції України “Про затвердження Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно” від 28 січня 2003 року № 7/5 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 7. – Ст. 297.
65. Наказ Міністерства юстиції України і Державної податкової адміністрації України “Про реєстрацію податкових застав нерухомого майна” від 7 лютого 2003 року № 9/5/59 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 8. –
Ст. 325.
66. Наказ Міністерства юстиції України “Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень” від 20 травня 2003 року
№ 43/5 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 21. – Ст. 981.
67. Наказ Міністерства юстиції України “Про затвердження Порядку ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій” від
15 липня 2003 року № 87/5 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 29. –
Ст. 1522.
68. Наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України “Про затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна” від 24 травня 2001 року
№ 127 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 28. – Ст. 1290.
69. Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва “Про затвердження Вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу” від 9 червня 2004 року № 65 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 26. – Ст. 1725.
70. Наказ Управління Державної охорони України “Про внесення змін до Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення дії або розірвання договору оренди” від
30 травня 2003 року № 905 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 26. –
Ст. 1299.
71. Наказ Фонду державного майна України “Про затвердження Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди” від 7 серпня 1997 року № 847 зі змінами внесеними 24.05.2003 року // Офіційний вісник України. – 1997. –
№ 40; там само. – 2003. – № 26. – Ст. 1299.
72. Наказ Фонду державного майна України “Про затвердження коефіцієнтів індексації вартості оборотних засобів, зданих в оренду” від
9 січня 1998 року № 19 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 4. – Ст. 160.
73. Наказ Фонду державного майна України “Щодо порядку проведення конкурсу на право укладення договору оренди державного майна” від
3 вересня 1999 року № 1677 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 44. –
Ст. 2203.
74. Наказ Фонду державного майна України і Міністерства оборони України “Про затвердження Порядку та умов проведення конкурсів на право укладання договорів оренди військового майна” від 26 липня 2000 року
№ 1549/241 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 33. – 1414.
75. Наказ Фонду державного майна України “Про перелік документів, які подаються орендодавцеві” від 17 квітня 2001 року № 649 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 24. – Ст. 1078.
76. Наказ Фонду державного майна України “Про затвердження Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі казенних підприємств” від 5 травня 2001 року № 787 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 23. – Ст. 1046.
77. Наказ Фонду державного майна України від 23 жовтня 2001 року
№ 1937, Розпорядження Антимонопольного комітету України від 29 жовтня 2001 року № 140-р і Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13 грудня 2001 року № 368 “Про затвердження Положення про продаж майнових комплексів підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави чи займають монопольне становище на загальнодержавному ринку” // Офіційний вісник України. – 2002. – № 1. – Ст. 31.
78. Наказ Фонду державного майна України “Про затвердження Інструкції розрахунку прогнозованої вартості об’єктів приватизації” від 29 листопада 2002 року № 2110/354 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 50. – Ст. 2265.
79. Наказ Фонду Державного майна України, Міністерства оборони України “Про внесення змін до Порядку та умов проведення конкурсів на право укладання договорів оренди військового майна” від 26 грудня 2002 року
№ 2287/431 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 1. – Ст. 36.
80. Наказ Фонду державного майна України “Про внесення змін до Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення дії або розірвання договору оренди” від
30 травня 2003 року № 905 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 26. –
Ст. 1299.
81. Наказ Фонду державного майна України “Про затвердження Положення про впорядкування передачі об’єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства” від 25 листопада 2003 року
№ 2097 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 52. – Ст. 2854.
82. Наказ Фонду державного майна України “Про затвердження Порядку визначення відсоткового співвідношення державної частки та частки орендаря у ринковій вартості цілісного майнового комплексу, переданого в оренду” від
27 лютого 2004 року № 376 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 11. –
Ст. 687.
83. Наказ Фонду державного майна України “Щодо затвердження Порядку оцінки орендованого майна, що містить невід’ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації” від 27 лютого 2004 року № 377 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 12. – Ст. 773.
84. Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам. 1917-1958 годы. Сборник документов в 3-х тт. – Т. 1. 1917-1928 гг. – М.: Госполитиздат, 1957. – 878 с.
85. Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам. 1917-1958 годы. Сборник документов в 3-х тт. – Т. 2. 1929-1945 гг. – М.: Госполитиздат, 1957. – 887 с.
86. Азизов Х. Т. Объекты права частной собственности граждан: Автореф. дисс. канд. юрид. наук: (12.00.03) / Азизов Худайкул Тожиевич; [АН Республики Узбекистан; Институт философии и права им. И.М. Муминова]. – Ташкент, 1994. – 26 с.
87. Алфеевский С.А. Аренда торговых предприятий. – М.: Изд-во Всеросс. комитета помощи инвалидам войны при ВЦИК Советов, 1923. – 106 с. (Юридическая библиотека под ред Н.Г. Вавина).
88. Амирханова И.В. Фирменное наименование как средства индивидуализации деятельности субъектов в предпринимательской сфере //
В книге: Цивилистические записки: Межвузовский сборник научных трудов. – М.: “Статут”, 2001. – 397 с.
89. Андреев В.К. Проблемы правосубъектности в предпринимательской деятельности // В книге: Правовое регулирование предпринимательской деятельности / Под ред. В.В. Лаптева. – М.: РАН; Инст. гос-ва и права (Москва), 1993. – 94 с.
90. Бабаев А.Б. Имущество недееспособных и частично дееспособных лиц и проблема доверительного управления им // Государство и право. – 2003. – № 5. – С. 91-95.
91. Бахчисарайцев Х.Э. Распоряжение имуществом государственного предприятия // В книге: Советское право в период Великой Отечественной войны. Часть 1. Гражданское и трудовое право / Под ред. И.Т. Голякова. –
М.: Юриздат, 1948. – 431 с. (Всесоюз. ин-т юрид. наук).
92. Бахчисарайцев Х.Э. Фирма предприятия // “Предприятие”. – 1924. –
№ 6. – С. 87.
93. Бегичев А.В. Наследование предприятия как имущественного комплекса // Бюллетень Министерства юстиции Российской Федерации. – 2001. – № 5. – 90-95 с.
94. Богатых Е.А. Гражданское и торговое право: Учеб. пособие. – 3-е изд., перераб и доп. – М.: ЮристЂ, 2004. – 367 с.
95. Бондаренко А. Не будем мелочиться: Особенности ипотеки целостного имущественного комплекса // Юридическая практика. – 2001. – 28 марта. – №13. – С. 11.
96. Боцян Ц.В. Национализация промышленности в УССР в результате победы Великой Октябрьской социалистической революции // Научные записки (АН Украинской ССР. Сектор гос-ва и права). – К., 1952. – № 1. – С. 38-69.
97. Брагинский М., Суханов Е., Ярошенко К. Объекты гражданских прав // Хозяйство и право. – 1995. – № 5. – С. 3-23.
98. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. –
М.: Госюриздат, 1963. – 197 с.
99. Братусь С.Н. Юридические лица в советском гражданском праве. –
М.: Юриздат Минюста СССР, 1947. – 364 с.
100. Вавин Н.Г. Национализация и муниципализация имущества. – Изд-е 2-е перераб и доп. – М.: Юриздат, 1925. – 120 с.; дополнение 1-е к 2-му изд-ю. –
М.: Правовая защита, 1926. – 68 с.
101. Вагацума С., Ариидзуми Т. Гражданское право Японии / Пер. с японского В.В. Батуренко: Под ред и со вступ. ст. Р.О. Халфиной. – В 2-х книгах. Книга первая. – М.: “Прогресс”, 1983. – 352 с.
102. Вагацума С., Ариидзуми Т. Гражданское право Японии / Пер. с японского В.В. Батуренко: Под ред. и со вступ. ст. Р.О. Халфиной. – В 2-х книгах. Книга вторая. – М.: “Прогресс”, 1983. – 334 с.
103. Васильєва В. Договір купівлі-продажу підприємства: правові наслідки // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 1. – С. 27-28.
104. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – 839 с. (АН СССР. Ин-т права).
105. Венедиктов А.В. Правовая природа государственных предприятий. –
2-е изд-е. –Ленинград: Изд-во “Прибой”, 1928. – 183 с.
106. Вильнянский С. И. Советское гражданское право: (На украинском языке). – Часть первая. – Харків: Вид-во Харківського університету, 1966. –
320 с.
107. Гайбатова К.Д. Предприятие – объект гражданских прав: Автореф. дисс. на соиск. учён. степ. канд. юрид. наук: (12.00.03) / Гайбатова Курум Давутовна; [Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова]. – М., 2002. – 26 с.
108. Генкин Д.М. Указ 10 февраля 1941 г. и теория гражданского права // Советская юстиция. – 1941. – № 16. – С. 4-7; Там же. – №17. – С. 11-14.
109. Гольбарг Е. Установление прав на мельнично-крупяные предприятия // Революционная законность. – 1926. – № 1-2. – С. 17-21.
110. Гончаренко М. Б. Речові права на нерухомість: Автореферат дисертації канд. юрид. наук: (12.00.03) / Університет внутрішніх справ. –
Х., 1999. – 19 с.
111. Государственное регулирование экономики в современном мире. –
М.: Международные отношения, 1971. – 248 с.
112. Государственно-монополистический капитализм и буржуазное право / Авт. кол. В.В. Лаптев и др. Отв. ред. проф., д.ю.н. С.А. Иванов. – М.: Наука, 1969. – 302 с.
113. Гражданские кодексы Союзних республик / Сост. Х. Бахчисарайцев и С. Драбкин. – М.: Юриздат НКЮ РСФСР, 1928. – 280 с.
114. Гражданский кодекс УССР. Практический комментарий (Текст с постатейними разъяснениями по 1 окт. 1927 г.) / Сост. И.И. Курицкий и
Л.А. Гиммельфарб. Под ред. Л.С. Дубинского. – Харьков: Юр. изд-во Наркомюста УССР, 1928. – 292 c.
115. Гражданское и торговое право капиталистических государств. Учебник: Ч. І. / Под ред. проф. Р.Л. Нарышкиной. – М.: Международные отношения, 1983. – 288 с.
116. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник для студентов вузов, обуч. по спец. “Правоведение” / Е.А. Васильев, В.В. Зайцева, Н.А. Костин и др.; Е.А. Васильев (Отв. ред.). – 3-е изд-е, перераб. и доп. – М.: Международные отношения, 1993. – 560 с.
117. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Международные отношения, 1993. –
560 с.
118. Гражданское и торговое право капиталистических стран / Под редакцией В.П. Мозолина, М.И. Кулагина. – М.: Высшая школа, 1980. – 382 с.
119. Гражданское законодательство СССР и союзних республик / Под ред. проф. И.Б. Новицкого. – М.: Гос. издат. юрид. лит-ры, 1957. – 780 с.
120. Гражданское право Германской Демократической Республики. Обязательственное право: Особенная часть / Пер. с нем. Д.Ф. Рамзайцевой. Под ред. и с предисл. д.ю.н., проф. Д.М. Генкина. – М.: Изд-во иностранной лит-ры, 1959. – 812 с.
121. Гражданское право: В 2 т. Tом I. Полутом 1: Учебник / Отв. ред. проф.
Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – 704 с.
122. Гражданское право: В 2 т. Том I: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 816 с.
123. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативних актов: законодательство о компаниях, монополиях и конкуренции. Учеб. пособие / Под ред. В.К. Пучинского, М.И. Кулагина. –
М.: Изд-во Университета Дружбы народов, 1987. – 260 с.
124. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативних документов. Обязательственное право. Учеб. пособие / Под ред. В.К. Пучинского, М.И. Кулагина. – М.: Изд-во Университета Дружбы народов, 1989. – 293 с.
125. Грибанов А. В. Предриятие как объект гражданско-правовых отнош