ФІРМОВЕ НАЙМЕНУВАННЯ: РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПРАВОВА ОХОРОНА ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ
Вступ………..………………………………………………….………………........ 3
Розділ І. Загальна характеристика фірмового найменування
§1.1. Поняття та історичні аспекти виникнення й розвитку фірмового найменування…………………………………………………….........................…13
§1.2.Співвідношення фірмового найменування з іншими засобами індивідуалізації……………………………………………………..………………46
§1.3. Джерела правового регулювання фірмового найменування………………60
Висновки до розділу 1………………………………………………………...……72
Розділ ІІ. Право на фірмове найменування як елемент правосуб‘єктності юридичної особи
§2.1. Функції та принципи фірмового найменування…………………………....75
§2.2. Способи та механізми реалізації права на фірмове найменування…………………….…………...…………………………………….94
Висновки до розділу 2……………………………………………………….……120
Розділ ІІІ. Охорона фірмового найменування за законодавством України
§3.1. Недобросовісна конкуренція як підстава порушення прав на фірмове найменування……………………………………………………………………...122
§3.2. Цивільно-правові способи захисту прав на фірмове найменування………………………………….. ………………………………....136
§3.3. Інші способи захисту прав на фірмове найменування…............................148
Висновки до розділу 3…………………………………………………………….157
Розділ ІV. Фірмове найменування в міжнародному приватному праві
§4.1. Міжнародно-правове регулювання та захист прав на фірмове найменування……………………………………………..……………………….160
§4.2. Проблеми гармонізації українського законодавства про фірмові найменування до міжнародного………………………..………………………...168
Висновки до розділу 4…………………………………………………………….177
Висновки………………………………………………..………………………...178
Список використаних джерел …………………………………………………191
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Правове регулювання фірмових найменувань в Україні безпосередньо пов‘язане з проведенням на сучасному етапі розвитку держави адаптації законодавства з відповідними нормами Європейського Союзу. Для України це стане одним із кроків, який не тільки наблизить її до інтеграційного процесу з Європейським Союзом, але й дозволить створити належну правову базу законодавства, яка слугуватиме загальновизнаним демократичним засадам, у тому числі утвердженню та реалізації принципу верховенства права. Для цього держава насамперед має побудувати ефективну систему захисту прав інтелектуальної власності, оскільки розвиток ринкових відносин в Україні, активізація підприємницької діяльності, поява великої кількості господарюючих суб‘єктів, посилення конкурентної боротьби зумовили зростання значення та ролі спеціальних ідентифікуючих позначень, які використовуються цими суб‘єктами.
Зміни, які відбуваються в економіці нашої держави, спричинили необхідність впровадження відповідних правових механізмів регулювання відносин, пов‘язаних із використанням та охороною фірмових найменувань юридичних осіб. Їх створенню мають передувати ґрунтовні наукові дослідження правової природи фірмових найменувань, які базуються на аналізі положень вітчизняного та зарубіжного законодавств, вимог міжнародно-правових документів, досягнень юридичної науки.
Однак існують чинники, які гальмують процес впровадження відповідних механізмів. Це, по-перше, відсутність спеціального закону про фірмові найменування у галузі їх використання, порядку державної реєстрації, захисту суб‘єктивних прав на фірмові найменування. По-друге, норми існуючих законів не приведені у відповідність до кодифікованих правових актів.
Необхідність розробки та впровадження дієвих правових механізмів охорони прав на фірмові найменування, наукового аналізу теоретичних та практичних аспектів використання та захисту прав їх суб‘єктів обумовлена також потребою адаптації українського законодавства до міжнародно- правових норм у галузі охорони інтелектуальної власності.
Шляхи розв‘язання згаданих теоретичних та практичних проблем є пріоритетними в запропонованому комплексному дисертаційному дослідженні.
Актуальність теми даного дослідження зумовлена також необхідністю підвищення ефективності правового регулювання прав на фірмові найменування в Україні.
На сьогодні у вітчизняній юридичні науці теоретичні розробки з проблем регулювання прав на фірмові найменування юридичних осіб практично відсутні. Слід зазначити, що ряд вчених - юристів дореволюційного періоду вивчали правову природу фірмових найменувань. Зокрема, Є.Н. Данілова досліджувала правову природу фірми та найменування підприємства в праці „Фирма и название предприятия” (СПб, 1915р.), В.В. Розенберг також досліджував правові положення, що стосувалися регулювання прав на фірмові найменування в праці „Фирма. Догматический очерк” (СПб, 1914р.). Деякі аспекти охорони прав на засоби індивідуалізації, включаючи фірмові найменування, висвітлювалися в підручниках, монографіях, статтях, що були присвячені правовій регламентації відносин у сфері використання їх окремих видів. В останні роки питання міжнародно-правової охорони фірмових найменувань стало предметом дослідження монографії за редакцією Ю.М. Капіци «Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України» (Київ, 2006р.), А.О. Кодинець дослідив проблеми фірмових найменувань у порівняльному аспекті у своїй роботі „Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у цивільному праві України” (Київ, 2006р.).
У той же час проблеми правової охорони прав на фірмові найменування після набуття Україною незалежності не були предметом спеціальних комплексних монографічних досліджень.
Відсутність сучасних наукових надбань із зазначеної проблематики, недостатність теоретичних висновків та практичних рекомендацій негативно впливають на формування та розвиток системи цивільно-правової охорони фірмових найменувань. Це й обумовлює потребу глибокого комплексного наукового дослідження теоретичних та практичних проблем у сфері прав на фірмові найменування.
Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження має безпосередній зв‘язок з науковими програмами державного рівня і вписується у загальний кодифікаційний процес розвитку цивільного законодавства України; пов‘язане з розробкою основних проблем права інтелектуальної власності, що здійснюється за науковими програмами, затвердженими Академією правових наук України. Дослідження проводилося в межах бюджетної теми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Механізм адаптації законодавства у сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (номер теми 06-БФ-042-01; номер державної реєстрації 0106 U006631).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення теорії інтелектуальної власності науковими знаннями про права на фірмові найменування та системний аналіз інституту фірмового найменування, виявлення проблем та недоліків у чинному законодавстві, а також надання науково-теоретичних та практичних рекомендацій щодо правового регулювання та охорони прав на фірмові найменування.
Для досягнення поставленої мети сформульовані наступні завдання дисертаційного дослідження:
- аналіз історичних етапів розвитку прав на фірмові найменування,
- дослідження сучасного стану правового регулювання прав на фірмові найменування;
- відмежування прав на фірмові найменування від суміжних правових категорій;
- аналіз правової природи прав на фірмові найменування;
- визначення кола суб‘єктів та змісту суб‘єктивних прав на фірмові найменування;
- аналіз порушень прав на фірмові найменування та можливостей їх захисту;
- розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, що забезпечує правове регулювання прав на фірмові найменування.
Об‘єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що складаються з приводу охорони, реалізації та захисту прав на фірмові найменування.
Предметом дослідження є вітчизняні та зарубіжні наукові надбання з проблем охорони фірмових найменувань, міжнародні акти, національне та зарубіжне законодавство, судова практика.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів, які ґрунтуються на вимогах об‘єктивного та всебічного аналізу процесів та явищ суспільного розвитку. Метод історичного аналізу використовувався при дослідженні становлення та розвитку правового регулювання та захисту прав на фірмові найменування. На основі діалектичного методу досліджуються закономірності розвитку фірмових найменувань. Системно-структурний метод покладено в основу дослідження місця фірмових найменувань у системі засобів індивідуалізації. За допомогою порівняльно-правового методу проведено аналіз законодавства України та міжнародно-правових актів у сфері правового регулювання фірмових найменувань. Використання комплексного методу проводилося при формуванні наукових визначень та висновків, а також наукових положень, що виносяться на захист.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлюється тим, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним теоретико-прикладним монографічним дослідженням природи, змісту, перспектив розвитку інституту фірмового найменування. Крім того, наукова новизна визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей та тенденцій в аспекті теми дисертації.
У результаті проведеного дослідження раніше проаналізовані положення дістали подальший розвиток, а також сформульовані нові наукові положення і висновки, що запропоновані автором особисто та виносяться на захист. Найважливішими з них є наступні:
1. Вперше визначено поняття фірмового найменування, яке ґрунтується на положеннях нового цивільного законодавства України. Так, під фірмовим найменуванням слід розуміти незмінюване повне чи скорочене найменування юридичної особи, яке ідентифікує її та відрізняє від інших юридичних осіб у процесі здійснення своїх прав й участі в цивільно-правових відносинах.
Доводиться, що фірмове найменування є носієм ділової репутації того чи іншого виробника стосовно саме якості товарів, що він виробляє, або послуг, що він надає. Воно не вказує на конкретні товари чи послуги, однак наголошує саме на юридичній особі, що виробляє той чи інший вид товару та надає послуги. Крім того, доводиться фірмове найменування не може стати родовим поняттям, оскільки воно індивідуалізує саме підприємство, а не товар, який ним виробляється.
Використовуючи історичний метод дослідження доктринальних поглядів на природу фірмового найменування, доводиться, що фірмове найменування індивідуалізує саме підприємство, а не його власника.
Доводиться, що комерційні позначення не є окремими об‘єктами інтелектуальної власності, оскільки, перш за все, такий об‘єкт не передбачений нормами Цивільного кодексу України, а, по-друге, комерційне позначення слід розуміти як загальну назву щодо знаків, позначок чи найменувань, що використовуються в сфері комерційної діяльності.
2. Вперше доводиться, що поняття комерційне найменування є більш широким, ніж поняття фірмове найменування. Так, із самої назви «фірмове найменування» випливає його приналежність саме структурі, організації, підприємству. Поняття ж комерційного найменування можна розглядати як таке, що може належати будь-якому суб‘єкту (як юридичній, так і фізичній особі), що здійснює комерційну діяльність. Таким чином доводиться, що комерційне найменування включає в себе два підвиди: 1) фірмове найменування юридичної особи, 2) найменування, під яким здійснюють свою діяльність фізичні особи – суб‘єкти підприємницької діяльності.
Також обґрунтовується висновок, фізична особа – суб‘єкт підприємницької діяльності не може мати фірмове найменування, а може мати комерційне позначення, під яким виступає в цивільному обороті. Таке найменування фізичної особи слід розглядати як підвид комерційного найменування.
3. Набуло подальшого розвитку положення про те, що найменування юридичної особи та найменування громадянина-підприємця є різними об‘єктами, як це визначено Господарським кодексом України. Запропоновано дане положення включити до Цивільного кодексу України, який є основним нормативно-правовим актом, що регулює питання, пов‘язані із використанням фірмових найменувань.
4. Набуло подальшого розвитку положення про те, що скорочене фірмове найменування є невід‘ємною частиною повного фірмового найменування, яке включається за бажанням власника, і повинне підлягати правовому захисту незалежно від його реєстрації, так само, як і фірмове найменування юридичної особи.
5. Знайшло подальший розвиток положення про необхідність розробки і прийняття окремого нормативно-правового акту, який би детально визначив особливості правового регулювання фірмових найменувань в Україні, в тому числі основні принципи їх співіснування з іншими засобами індивідуалізації господарюючих суб‘єктів, а також їх товарів та послуг.
6. Вперше запропоновано виключити з Господарського кодексу України главу 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності», оскільки відносини інтелектуальної власності є переважно предметом цивільно-правового регулювання, а Господарський кодекс України не містить норми, які б вносили нові положення в правове регулювання об‘єктів інтелектуальної власності.
7. Вперше запропоновано до переліку функцій фірмового найменування, до яких належать функція індивідуалізації, функція рекламування та охоронна функція, віднести і функцію заборони. Саме через функцію заборони до третіх осіб доноситься інформація про приналежність того чи іншого фірмового найменування конкретній юридичній особі, і, таким чином, треті особи ставляться до відома про заборону використовувати схожі фірмові найменування з метою запобігання їх змішуванню.
8. Вперше запропоновано до переліку принципів фірмового найменування, таких як істиність, сталість, винятковість та принцип реєстрації включити також принцип обов‘язковості. Цей принцип слід розуміти, як імперативний припис держави про обов‘язок кожної юридичної особи мати своє фірмове найменування, від імені якого вона виступає в цивільних правовідносинах.
9. Отримало подальший розвиток положення про необхідність виділення принципу реєстрації фірми. Принцип реєстрації фірми слід розуміти як такий, що ґрунтується на можливості охорони фірмового найменування незалежно від його реєстрації і яке отримує охорону лише з моменту виникнення юридичної особи і занесення її назви до установчих документів та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи. Таким чином, прослідковується пряма залежність охорони фірмового найменування від його державної реєстрації у відповідних державних органах разом із юридичною особою, якій воно належить.
10. Отримало наукове обґрунтування положення про те, що у випадку зміни власника підприємства його фірмове найменування має залишатися незмінним, якщо інше не буде передбачено договором між попереднім і новим власниками. Новий власник має повідомити споживачів та клієнтів про перехід до його власності підприємства й про відповідну зміну власника фірмового найменування.
11. Вперше науково визначено, що схожими фірмовими найменуваннями слід вважати ті найменування, які мають сукупність схожих рис, подібні одне до одного та співзвучні. Тотожними необхідно визнавати фірмові найменування, що є повністю однаковими, ідентичними одне одному.
12. Здобуло подальше обґрунтування положення про те, що предметом договору комерційної концесії є не все фірмове найменування, а лише те умовне позначення, що є обов‘язковим додатком до корпусу фірми й індивідуалізує підприємство серед інших учасників цивільного обороту.
13. Вперше отримала наукове обґрунтування позиція про необхідність закріплення на законодавчому рівні права юридичної особи, що перетворюється на першочергове збереження за нею індивідуального позначення, тобто вирізняльної частини фірмового найменування.
Вперше запропоновано на законодавчому рівні закріпити можливості власника щодо долі фірмового найменування у випадку злиття чи приєднання юридичних осіб. Можливі наступні варіанти вирішення: декілька фірмових найменувань можуть бути об‘єднані в одне; може бути обране нове фірмове найменування, яке жодною із юридичних осіб раніше не використовувалося; можливо продовжувати використання фірмового найменування однієї із юридичних осіб.
14. Набуло подальшого розвитку положення про те, що недобросовісна конкуренція є одним із основних видів порушення прав на фірмові найменування. Вперше встановлено, що прояви недобросовісної конкуренції щодо фірмових найменувань можуть бути лише у вигляді активних дій, які спрямовані на порушення права іншої особи.
15. Вперше запропоновано вважати незаконним використанням фірмового найменування будь-яке його використання, тобто вчинення будь-яких дій без дозволу власника цього найменування.
Практичне значення одержаних результатів зумовлюється актуальністю і новизною висвітлених у дисертації проблем, а також пропозицій щодо їх розв‘язання.
Сформульовані в роботі наукові положення, висновки, рекомендації і пропозиції можуть бути використані в подальших дослідженнях особливостей правового регулювання прав на фірмові найменування.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі, при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників та їх підрозділів, при викладанні навчальних курсів та лекцій з цивільного права, а також права інтелектуальної власності. Положення дисертації можуть бути застосовані у законотворчій діяльності, зокрема, при підготовці проекту Закону України «Про фірмові найменування».
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота на тему «Фірмове найменування юридичних осіб: регулювання та правова охорона за законодавством України» є самостійною, завершеною науковою роботою, першим у незалежній Україні комплексним дослідженням з даної проблеми. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел, на практиці застосування законодавства з питань цивільного права та права інтелектуальної власності.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі положення дисертації та їх аргументація були викладені у доповідях та наукових повідомленнях на Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (Київ, квітень 2003 р.), на Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Другі осінні юридичні читання» (Хмельницький, листопад 2003 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців «Четверті осінні юридичні читання» (Хмельницький, жовтень 2005 р.).
Результати проведеного дослідження апробовані автором та використані у проведенні практичних та семінарських занять з курсу «Цивільне право» та у власній практичній діяльності.
Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження викладені автором у трьох статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України та у тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою й характером завдань дослідження, а також його авторською концепцією. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (143 найменування). Загальний обсяг дисертації 204 сторінки, з них 13 сторінок займає список використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі викладені найбільш важливі теоретичні і практичні результати дослідження, сформульовані конкретні пропозиції з удосконалення цивільно-правової охорони фірмових найменувань, та внесення змін до законодавства України. Наводяться теоретичні узагальнення та пропонується нове вирішення наукової проблеми, що полягає у визначенні поняття фірмового найменування, правової природи та ознак суб‘єктивних прав на фірмові найменування, регулювання чинним законодавством України особливостей правової охорони прав на фірмові найменування.
1. Суб‘єктами цивільних відносин виступають не лише фізичні особи, але й підприємства, організації, господарські товариства тощо, останні ідентифікують себе в цивільному обігу за допомогою фірмового найменування як одного із засобів індивідуалізації юридичних осіб.
2. З давніх часів в російській і українській доктрині торговельного права висловлювалися дві основні точки зору на природу фірмового найменування. Прихильники першої точки зору, а саме Є.Н. Данилова та А.І. Камінка, розглядали таке найменування як ім‘я особи, що здійснює торгівлю. Прихильники другої точки зору, а саме В.В. Розенберг та Г.Ф. Шершеневич, розглядали фірму як найменування самого підприємства.
3. Аналіз сучасного періоду розвитку інституту фірмового найменування, дає підстави зробити висновок про те, що на сьогодні науковці мають єдину точку зору щодо того, що фірмове найменування ідентифікує саму юридичну особу, а не її власника і є позначенням, що відноситься до розпізнавальних знаків, слугуючи ідентифікації підприємства, виділення його серед інших.
4. Для побудови доктринальної основи інституту фірмового найменування слід враховувати пропозиції ряду науковців, які розрізняють найменування юридичної особи та фірмове найменування підприємства, власник якого – ця юридична особа. Так, найменуванням юридичної особи вважається назва, яка індивідуалізує юридичну особу в сукупності її прав та обов‘язків як самостійний суб‘єкт права, а під фірмовим найменуванням розуміють назву, під якою юридична особа позначає підприємство, яке вона використовує для ідентифікації своїх відносин з клієнтурою.
5. Поряд із фірмовим найменуванням Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України як невід‘ємну ознаку юридичної особи визначають її найменування. Найменування юридичної особи має містити інформацію про її організаційно-правову форму та характер її діяльності (ст. 90 ЦКУ).
6. Законодавство України не визначає, чи є поняття найменування підприємства та його фірмове найменування тотожними поняттями. Згідно зі ст. 89 Цивільного кодексу України юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи; відповідно ж до ст. 489 ЦКУ, особи можуть мати однакові фірмові найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють і реалізують, та послуг, які ними надаються. Крім того, ст. 90 ЦКУ визначає, що, крім найменування, підприємницьке товариство може мати ще й комерційне найменування. Отже, чинне цивільне законодавство не дає відповіді на питання, чи є найменування юридичної особи тотожним поняттю фірмового найменування.
7. Не можна беззастережно розділяти найменування юридичної особи та фірмове найменування, оскільки перш за все, обидва об‘єкти виконують основну функцію індивідуалізації юридичної особи. Так, фірмове найменування включає у свою структуру як організаційно-правову форму, так і індивідуальне позначення, яке вирізняє дане підприємство серед великої кількості інших. Обидва елементи є складовою єдиного цілого – фірмового найменування. Таку ж структуру має і найменування юридичної особи.
8. Як найменування, так і фірмове найменування не можуть бути відчужені від юридичної особи, якій вони належать; обидва об‘єкти включаються до установчих документів юридичної особи.
9. Фірмове найменування і найменування юридичної особи ідентифікують саме підприємство, а не його власника, тому не можна розглядати як окремі об‘єкти найменування юридичної особи та фірмове найменування.
10. Участь юридичної особи в цивільному обігу під двома різними найменуваннями – своїм звичайним найменуванням та фірмовим не уявляється можливим. Слід погодитися з позицією науковців, які пропонують розглядати визначення найменування юридичної особи синонімом фірмового найменування та здійснювати захист найменування особи за інститутом фірмових найменувань.
11. Під фірмовим найменуванням слід розуміти незмінне повне чи скорочене найменування юридичної особи, яка ідентифікує її та відрізняє від інших юридичних осіб у процесі здійснення й участі в цивільно-правових відносинах. Таке визначення найбільш повно відображає основні функції й принципи, яким має відповідати фірмове найменування юридичної особи; отже його слід включити до положень Цивільного кодексу України як основного джерела правового регулювання відносин, пов‘язаних із правом на фірмові найменування.
12. Цивільний кодекс України містить поняття «комерційне найменування», але визначення такого об‘єкта інтелектуальної власності, не надає. Поняття комерційного найменування розглядається у зазначеному нормативному акті як таке, що замінило поняття фірмове найменування, але має той самий зміст і обсяг правової охорони. Між тим, поняття фірмового найменування або фірми склалося впродовж років серед науковців і практиків і його заміна в законодавстві іншим поняттям може призвести до труднощів у правозастосовчій практиці та до протиріч із загальноприйнятими стандартами й звичаями.
13. Законодавство ряду зарубіжних країн пропонує розрізняти фірмове найменування й комерційне позначення як окремі об‘єкти правової охорони з різними режимами захисту. Це дає можливість зробити висновок, що комерційне позначення слід розглядати як узагальнююче поняття. У той же час не можна погодитись з точкою зору, згідно з якою комерційне позначення не співпадає з фірмовим найменуванням юридичної особи, оскільки таке позначення є загальною назвою будь-яких знаків, символів чи найменувань, що використовуються в підприємницькій діяльності, а тому воно може співпадати з фірмовим найменуванням тієї чи іншої юридичної особи.
14. Комерційні позначення не слід розглядати як окремий об‘єкт інтелектуальної власності. По-перше, такий об‘єкт не передбачений нормами Цивільного кодексу України, по-друге, комерційне позначення слід розуміти як загальну назву щодо знаків, позначок, що використовуються в комерційній діяльності.
15. Поняття комерційне найменування є більш широким, ніж поняття фірмове найменування. Так, із самої назви „фірмове найменування” прослідковується його приналежність саме структурі, організації, підприємству. Поняття ж комерційного найменування можна розглядати як таке, що може належати будь-якому суб‘єкту, що здійснює комерційну діяльність.
16. Принциповою відмінністю комерційного найменування від фірмового є те, що останнє може використовуватися лише юридичними особами, тоді як учасниками комерційної діяльності можуть бути й приватні підприємці без статусу юридичної особи.
17. Поняття „комерційне найменування” за змістом, викладеним у Цивільному та Господарському кодексах України, ширше, ніж така правова категорія як „фірмове найменування”, оскільки суб‘єктами права на комерційне найменування можуть бути як юридичні особи, так і фізичні особи-підприємці.
18. Комерційне найменування включає в себе два підвиди:
1. фірмове найменування, що може належати лише юридичній особі;
2. найменування, під яким здійснюють свою діяльність фізичні особи – суб‘єкти підприємницької діяльності.
19. Фізична особа – суб‘єкт підприємницької діяльності не може мати фірмове найменування, вона може мати комерційне позначення, під яким здійснює свою підприємницьку діяльність, або виступати в цивільному обороті під власним ім‘ям. Тому таке найменування фізичної особи слід розглядати як один із підвидів комерційного найменування, яке передбачене як об‘єкт інтелектуальної власності в Цивільному кодексі України. Слід враховувати також, що у ст. 159 Господарського кодексу України безпосередньо вказано, що громадянин-підприємець має право мати комерційне найменування, яким може бути його прізвище або ім‘я.
20. До повного найменування юридичної особи може бути включено його скорочений варіант, оскільки фірмове найменування може бути як повне так і скорочене. Важливим при цьому є те, що відповідно до Положення про фірму, право виключного використання фірмового найменування розповсюджується для його власника на скорочене найменування лише за умови його включення до повного фірмового найменування, а Цивільний кодекс України не містить у собі вимог щодо скороченого фірмового найменування.
21. Охорона скороченого фірмового найменування має здійснюватися на підставі його використання без вимоги обов‘язкового включення до повного фірмового найменування.
22. Скорочене фірмове найменування є невід‘ємною частиною повного фірмового найменування, яке включається за бажанням власника й має підлягати правовій охороні незалежно від його реєстрації так само, як і фірмове найменування юридичної особи. Власник фірмового найменування має право використовувати його на свій розсуд, у тому числі використовувати лише його певну частину, яка допоможе індивідуалізувати конкретну юридичну особу.
23. На підставі аналізу засобів індивідуалізації, можна зробити висновок, що фірмове найменування займає одне з основних місць у системі засобів індивідуалізації. Фірмові найменування, торговельні марки та географічні позначення мають основною метою і виконують свою основну функцію – індивідуалізацію. Однак існує велика кількість закріплених на законодавчому рівні положень, які по-різному регулюють одні й ті самі питання щодо кожного об‘єкту індивідуалізації.
24. Регулювання відносин, пов‘язаних із використанням фірмових найменувань, носить загальний характер, і тому, не викликає сумнівів необхідність розробки й прийняття окремого нормативно-правового акту, який би детально визначив особливості правового положення фірмових найменувань в Україні, у тому числі основні принципи їх співіснування з іншими засобами індивідуалізації господарюючих суб‘єктів, а також їхніх товарів та послуг.
25. Після набуття Україною незалежності як наслідок виконання взятих на себе міжнародно-правових зобов‘язань була сформована національна система законодавства про інтелектуальну власність, невід‘ємним елементом якої стали нормативні акти, які частково регулюють відносини, які виникають у зв‘язку з набуттям та захистом прав на фірмові найменування. В зазначеній системі можна виділити два рівні: міжнародно-правові акти та національне законодавство. До міжнародних актів відносяться Паризька конвенція про охорону промислової власності та Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, до якої Україна не приєдналася, однак яка має важливе значення для забезпечення прав власників фірмових найменувань.
26. Основним нормативно-правовим актом вітчизняного цивільного законодавства, який регулює відносини у сфері інтелектуальної власності є Цивільний кодекс, який врегулював питання, пов‘язані із захистом прав на комерційні найменування. Положення про фірму діє в частині, що не протирічить чинному законодавству. Однак положення про фірму застаріле й не відповідає вимогам сьогодення. Тому гостро постає потреба в прийнятті спеціального нормативного акта, який би врегульовував питання, пов‘язані із захистом прав на фірмові найменування.
27. Серед загальновизнаних функцій фірмового найменування виділяють функцію індивідуалізації, функцію рекламування або інформаційну функцію, охоронну функцію.
Слід виділити ще одну функцію, яку виконують фірмові найменування – це функція заборони. ця функція є однією із основних.
28. Охоронна функція фірмового найменування полягає в наданих законом власнику повноваженнях. Ця функція дуже тісно пов‘язана із функцією заборони.
29. До наданих власнику фірмового найменування повноважень належить право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, у тому числі забороняти таке використання. Кожен власник фірмового найменування намагається захистити здобуту ним репутацію на ринку товарів та послуг, саме тому закон надає йому право забороняти використання однакових або тотожних чи схожих до ступеня змішування фірмових найменувань.
30. Фірмове найменування стоїть, з одного боку, на сторожі репутації власника цього найменування, а з іншого, реалізація охоронної функції здійснюється через заборону третім особам порушувати права власника й користуватися схожим чи тотожним фірмовим найменуванням.
31. Через функцію заборони до третіх осіб доноситься інформація про приналежність того чи іншого фірмового найменування конкретній юридичній особі, і, таким чином, треті особи ставляться до відома про заборону використовувати схожі фірмові найменування з метою запобігання їх сплутування.
32. Аналіз принципів фірмового найменування, до яких відносяться принцип істинності, сталості, винятковості, дає можливість виділити принцип обов‘язковості. Цей принцип слід розуміти як імперативний припис держави про обов’язок кожної юридичної особи мати своє фірмове найменування, від імені якого вона виступає в цивільних правовідносинах. Так, відповідно до ст. 90 Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму, отже існування юридичної особи без її найменування неможливе, воно вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.
33. Слід підтримати позицію науковців, які виділяють принцип реєстрації, завдяки якому фірмове найменування отримує свою охорону тільки після державної реєстрації. Такий висновок заслуговує на підтримку, оскільки, незважаючи на задекларовані положення про те, що фірмове найменування охороняється незалежно від його реєстрації, воно отримує охорону лише з моменту виникнення юридичної особи й занесення назви підприємства до установчих документів та свідоцтва про реєстрацію юридичної особи. Таким чином, прослідковується пряма залежність охорони фірмового найменування саме від його державної реєстрації у відповідних державних органах разом із юридичною особою, якій воно належить.
34. Право на фірмове найменування також розглядається і як особисте немайнове право, оскільки вказане право органічно пов‘язане з діловою репутацією юридичної особи, а також із правом на захист честі й гідності осіб, які володіють підприємством. Між тим, право на фірмове найменування слід відносити не лише до прав немайнового характеру, але й до прав майнового характеру, оскільки воно може отримати грошову оцінку. Згадане право є невід‘ємним від юридичної особи, якій воно належить, однак наше законодавство передбачає можливість передачі його в комерційну концесію. Таким чином, для такої передачі права власник фірмового найменування визначає його вартість в грошових одиницях. Отже, право на фірмове найменування має також і майновий характер.
35. На підставі аналізу нового виду договору, що передбачений нормами Цивільного кодексу України, а саме: договору комерційної концесії, можна зробити висновок, що у випадку передання за таким договором прав на фірмове найменування, предметом договору може бути лише його вирізняльна, індивідуалізуючи частина, а не все фірмове найменування, включаючи вказівку на організаційно-правову форму.
36. У договорі комерційної концесії обов‘язково слід вказувати про передачу лише додаткової частини фірмового найменування. На законодавчому рівні слід закріпити, що передачі за договором комерційної концесії підлягає лише вирізняльна частина фірмового найменування. У випадку ж передачі фірмового найменування в цілому порушується принцип істинності фірми.
37. Особливої уваги заслуговує питання про долю фірмового найменування при реорганізації юридичних осіб. Реорганізація юридичних осіб може здійснюватися в декількох формах: шляхом перетворення, злиття, приєднання, поділу та виділу. Кожна з названих форм реорганізації має свої особливості щодо долі фірмового найменування.
38. Перетворенням є зміна організаційно-правової форми юридичної особи, тобто перетворення юридичної особи одного виду в юридичну особу іншого виду. Оскільки, за загальним правилом, передбаченим ч.2 ст. 108 Цивільного кодексу України, у випадку перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов‘язки попередньої юридичної особи, то те ж саме відбувається з правом на фірмове найменування. Однак при цьому до структури фірмового найменування, а саме її корпусу, мають бути внесені відповідні зміни про зміну організаційно-правової форми. Спеціальна назва при цьому може бути збережена.
39. Юридична особа, яка першою використала у своєму фірмовому найменуванні оригінальне позначення, повинна мати безумовне право на його збереження і у випадку перетворення. За бажанням у випадку перетворення юридична особа може використати й інше оригінальне позначення в додатковій частині фірмового найменування.
40. Необхідно закріпити на законодавчому рівні право юридичної особи, що перетворюється, на першочергове збереження за нею індивідуального позначення, тобто вирізняльної частини фірмового найменування. Запобігти виникненню проблем у цьому питанні можливо, якщо законодавець займе позицію, що не можуть співіснувати фірмові найменування з однаковими додатковими частинами, але з різними організаційно-правовими формами. Отже, при відсутності в Єдиному реєстрі найменувань, у яких співпадають особливі частини не виникне спорів щодо конкретних найменувань і у випадку перетворення.
41. При злитті й приєднанні юридичних осіб відбувається з‘єднання прав і обов‘язків юридичних осіб, що реорганізуються, в одне ціле, власником, якого стає чи юридична особа, що тільки-но виникла, у випадку злиття, чи одна з юридичних осіб, що реорганізуються, у випадку приєднання. За таких обставин учасники такої реорганізації можуть на власний розсуд вирішити питання про долю фірмового найменування.
42. Можна визначити три варіанти вирішення питання про долю фірмового найменування юридичних осіб в результаті реорганізації:
1) вони можуть об‘єднати свої фірмові найменування в одне ціле, що одночасно доведе інформацію про таке злиття чи приєднання до споживачів;
2) можуть обрати нове фірмове найменування, яке ні однією із таких юридичних осіб раніше не використовувалося;
3) можуть продовжувати використовувати фірмове найменування однієї із юридичних осіб; при приєднанні, наприклад, це може бути фірмове найменування тієї юридичної особи, до якої переходять права та обов‘язки юридичної особи, що приєднується.
Такі можливості слід закріпити в спеціальній нормі Закону України «Про фірмові найменування» для полегшення вибору власниками юридичних осіб, що реорганізуються.
43. Найбільші складності щодо долі фірмового найменування, можуть виникнути при поділі юридичних осіб, коли їх права і обов‘язки переходять до юридичних осіб, що виникли, та при виділі із складу юридичної особи однієї чи кількох юридичних осіб, що наділені відповідним обсягом прав та обов‘язків. Кожна з юридичних осіб, що реорганізовується шляхом поділу, вправі використовувати попереднє фірмове найменування.
44. При поділі юридичної особи право на користування попереднім фірмовим найменуванням може бути визнано за будь-якою новоствореною юридичною особою. Питання про те, кому належить право на таке використання, має вирішуватися тими особами, які беруть участь у реорганізації. У випадку ж недосягнення згоди питання щодо долі фірмового найменування має вирішуватися в судовому порядку.
45. Правильним рішенням при поділі було б обрання всіма юридичними особами, що були реорганізовані в результаті поділу, нового фірмового найменування. Однак на законодавчому рівні необхідно закріпити положення про те, що доля фірмового найменування у випадку поділу юридичної особи має бути передбачена Статутом юридичної особи під час її створення.
46. Недобросовісна конкуренція є одним із основних видів порушень у сфері прав на фірмові найменування.
47. Прояви недобросовісної конкуренції щодо фірмових найменувань можуть бути лише у вигляді активних дій. Однією з основних причин цих порушень стало посилення конкурентної боротьби за зниження рівня монополізації ринків у процесі вступу до них нових суб‘єктів господарювання, а також суттєве розширення сфери регулювання відносин, пов‘язаних із недобросовісною конкуренцією.
48. Розглядаючи справи про недобросовісну конкуренцію, слід враховувати, що використання схожих або тотожних фірмових найменувань суб‘єктами господарювання, що працюють на різних ринках товарів (і якщо географічні межі товарних ринків, на яких вони функціонують, не співпадають), є порушеннями прав на фірмові найменування у вигляді недобросовісної конкуренції. Оскільки право на фірмове найменування належить саме тій юридичній особі яка була першою зареєстрована у відповідних органах державної влади, відповідно вона має право на захист свого порушеного права від неправомірних посягань. Тому використання навіть на різних ринках схожих або тотожних фірмових найменувань має розглядатися як порушення.
49. Організаційно-правова форма при співпадінні додаткових частин фірмового найменування не має вирішального значення при визначенні питання щодо схожості або тотожності фірмових найменувань. Саме тому дії юридичної особи, яка неправомірно використовувала фірмове найменування, що схоже або тотожне лише в частині додаткового елемента структури найменування, для неправомірного досягнення вигоди для себе, мають розглядатися як недобросовісна конкуренція, і тягнути за собою настання конкретних видів відповідальності за даний вид правопорушення.
50. Система правового захисту прав на фірмові найменування, закладена в чинному законодавстві України, не забезпечує надійного та ефективного захисту цього об‘єкта і потребує певних змін. Перш за все, необхідно виключити з п.3 ст. 6 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” (відповідно до якого не може бути зареєстроване як товарний знак позначення, яке є тотожним або схожим настільки, що їх можна сплутати з фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні й належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг) словосполучення „щодо таких же або споріднених з ними товарів та послуг”. Наявність такої норми в законі звужує коло можливостей власника фірмового найменування щодо захисту його порушеного права, тому слід враховувати можливість і право юридичної особи змінювати предмет своєї діяльності та вийти на більш широкий і досі неохоплений ринок під своїм фірмовим найменуванням.
51. В статті 6 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” ідеться саме про відомі на території України фірмові найменування. Слід виключити з норми Закону положення про відомість фірмового найменування, оскільки схожість або тотожність навіть не загальновідомого фірмового найменування на території України може призвести до сплутування двох суб‘єктів підприємницької діяльності.
52. На рівні спеціального закону про фірмові найменування необхідно зафіксувати норму про неможливість реєстрації домену в мережі Інтернет з використанням фірмового найменування, що належить третій особі, права на яке зареєстровані раніше, та передбачити штрафні санкції за вказаний вид правопорушення.
53. Аналізуючи кримінально-правові та адміністративно-правові способи захисту прав на фірмові найменування, слід зазначити, що адміністративно-правовий захист, у цілому, відповідає інтересам власників фірмових найменувань, оскільки належним чином забезпечує охорону їхніх законних прав від дрібних посягань. У той же час кримінально-правовий захист недостатньо ефективний і потребує певних змін, зокрема, збільшення розміру штрафів, передбачених ст. 229 Кримінального кодексу України.
54. На рівні законодавства слід визначити єдину методику розрахунку заподіяної матеріальної шкоди. В основу визначення матеріальної шкоди, завданої незаконним використанням фірмових найменувань слід покласти вартість такого об‘єкта інтелектуальної власності, як фірмове найменування, яку складає сума доходу, не отриманого власником.
55. При визначенні розміру заподіяної матеріальної шкоди слід виходити із встановленого розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і виключити п.22.5. ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”.
56. Аналіз міжнародно-правового регулювання прав на фірмові найменування дає можливість зробити висновок, що на міжнародному рівні правовідносини у сфері фірмових найменувань регулюються двома основними актами – Паризькою конвенцією про охорону прав промислової власності та Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності. До першої конвенції Україна приєдналася, але нагально стоїть потреба приєднання й до Угоди ТРІПС.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Міжнародне законодавство:
1. Парижская конвенция об охране промышленной собственности от 20 марта 1883г. (дата набрання чинності для України – 25.12.1991р.) // Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 1996. - №1. – Ст. 320
2. Соглашение по торговым аспектам прав интеллектуальной собственности (Соглашение TRIPS). (Украина не подписала) // Андрощук Г., Крайнев П., Кавасс И. Право интеллектуальной собственности. Торговые аспекты. – К.: Ин Юре, 2000. – 164с.
Нормативні акти України:
3. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст. 141.
4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44. – Ст. 356.
5. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №18, №19-20, №21-22. – Ст. 144.
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – додаток до №51. – Ст. 1122.
7. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №25-26. – Ст. 131.
8. Митний кодекс України від 11 липня 2002 // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №38-39. – Ст. 288
9. Цивільно-процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №40. – Ст. 492
10. Господарський-процесуальний кодекс України від 06 листопада 1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №6. – Ст. 56
11. Закон України „Про власність” від 7 лютого 1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №20. – ст.. 249
12. Закон України „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991р. – Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №49. – Ст. 682.
13. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №5-6. – Ст. 30.
14. Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” від 15 грудня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №7. – Ст. 36.
15. Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996р. /// Відомості Верховної Ради України. – 1996р. - №36. – Ст. 164.
16. Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 грудня 1999р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №27-28. – Ст. 181.
17. Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – суб‘єктів підприємницької діяльності” від 15 травня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №31-32. – Ст. 263.
18. Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №37. – Ст. 308
19. Закон України „Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС” від 18 березня 2004р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №29. – Ст. 367
20. Закон України „Про внесення змін в деякі законодавчі акти України в сфері посилення відповідальності за порушення прав на об‘єкти інтелектуальної власності” від 5 квітня 2001 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №23. – Ст. 117
21. Постанова Верховної Ради України „Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” від 12 вересня 1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №46. – Ст. 621.
22. Угода про партнерство і співробітництво від 16 липня 1994р. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
23. Указ Президента України „Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні” від 27 квітня 2001р. // Урядовий кур‘єр. – 5.05.2001. - №79.
24. Указ Президента „Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11 червня 1998р. // Офіційний вісник України. – 1998. - №24. – с. 3
25. Указ Президента „Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14 вересня 2000р. // Офіційний вісник України. – 2000. - №39. – с. 2
26. Рекомендації Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов‘язаних із захистом прав інтелектуальної власності” від 10.06.2004. – Юридичний вісник України. – 2004. - №27
27. Рекомендації президії Вищого господарського суду „Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов‘язаних із захистом інтелектуальної власності” від 29.03.2005 // Юридичний вісник України. – 2005. - №19
28. Постанова Пленуму Верховного суду України „Про деякі питання практики застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв‘язку з набранням чинності Законом України від 22.05.2003р. „Про податок з доходів фізичних осіб” від 28.05.2004р. // Вісник Верховного суду України. – 2004. - №6
29. Лист Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів від 15.05.1997р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001. - №1
30. Лист Верховного суду України „Про податкову соціальну пільгу” від 13 грудня 2003р. // Адвокат. – 2004. - №3
31. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва „Щодо найменування суб‘єктів підприємницької діяльності” від 04.01.2001.// Все про бухгалтерський облік. – 2001. - №119
32. Листа Вищого господарського суду України від 14 січня 2004р. // Юридичний вісник України. – 2004. - №9
Нормативні акти, що втратили чинність
33. Закон України „Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - №38. – Ст. 508
34. Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик от 31 мая 1991г. // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1991. - №26. – Ст. 733
35. Положення про фірму затверджене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 22 червня 1927р.
Зарубіжне законодавство
36. Гражданский кодекс РФ, часть І, ІІ, ІІІ // Библиотека кодексов: Выпуск 15(62). – М.:ИНФРА-М, 2004. – 512 с.
37. Закон Республіки Вірменія „Про фірмові найменування” від 15 грудня 1999р. // http://www.armpatent.org/russian/database/firmname.html
38. Закон Республіки Киргизії „Про фірмові найменування” від 23 грудня 1999р. // http://www.kyrgyzpatent.kg/russian/legislation/legislation.shtml#law
39. Закон Республіки Литва „Про фірмові найменування” від 01 липня 1999р.//http://www.cipr.org/legal_reference/countries/litva/Lithuan_Firm_names_ENG_.pdf
40. Закон Республіки Узбекистан „Про фірмові найменування” від 18 червня 2006р. // http://www.bir.uz/news/obj1158726331/obj1158817478
41. Закон Російської Федерації „Про конкуренцію та обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках” від 26 липня 2006р. // http://base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc;base=LAW;n=61763;fld=134;dst=100546;div=LAW
42. Спільні рекомендації про положення охорони загальновідомих знаків // http://www.uatm.com.ua/show_art.php?who=4
43. Торговое уложение Германии. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 300с.
44. Modeling Law for developing countries on marks, trade names and acts of unfair competition. – Geneva: BIRPI, 1967
Спеціальна література:
45. Агарков М.М. Право на имя. // Сборник статей по гражданскому и торговому праву. Памяти профессора Габриэля Феликсовича Шершеневича. – М.: Статут, 2005. – 620 с.
46. Азгальдов Г.Г., Карпова Н.Н. Оценка интеллектуальной собственности и нематериальных активов: Учебное пособие. – М.: Международная академия оценки и консалтинга, 2006. – 400с.
47. Амирханова И.В. Фирменные наименования как средства индивидуализации деятельности субъектов в предпринимательской сфере // Цивилистические записки. М.: Статут, 2001. – 400с.
48. Андрощук Г. Защита от недобросовестной конкуренции// Бизнесинформ – 1997. - №4. – С. 25-27
49. Аномалії в цивільному праві України: Навч.-практ. посібник// відп. ред. Р.А. Майданик. – К.: Юстиніан, 2007. – 912с.
50. Бахчисарайцев Х. О фирме предприятия // «Е.С.Ю.». – М., 1924. - №19-20. – с. 447 – 450
51. Безух О.В. Захист від недобросовісної конкуренції/ автореф. на здобут. ступ. канд. юр. наук. 12.00.04 / Нац. Академія наук України Інститут екон.-прав. дослідж. – Донецьк, 2001 – 19с.
52. Боденхаузен Г. Парижская конвенция по охране промышленной собственности. Комментарий. – М.: Прогресс, 1977. – 113с.
53. Борисова В.І. Індивідуалізація юридичної особи //Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – 2001. - №48. – С. 35-43
54. Борохович Л., Монастырская А., Трохова М. Ваша интеллектуальная собственность. – СПб: Питер, 2001. – 414с.
55. Бошицький Ю.Л. Сучасні проблеми правової охорони комерційних позначень в Україні // Правова охорона комерційних позначень в Україні: проблеми теорії і практики: Зб. наук. статей / за заг. ред. Ю.С. Шемшеченка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України; ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. – С. 16-49
56. Бубков С.А. Коммерческое обозначение как объект исключительных прав // Журнал российского права. – 2004. - №1. – С. 138-140
57. Бузанов В.Ю. Генезис фирмы в российском праве (исторический очерк) // Журнал российского права. – 2002. - №6. – С. 149-160
58. Бузанов В. «Интеллектуальная собственность» на коммерческое обозначение // Хозяйство и право. – 2003. - № 12. – с. 77-82
59. Викентьев И. Суд изучает Альфа-частицы // Юридическая практика. – 1999. - №23(105). - С. 9-10
60. Гальперин Л.Б., Михайлова Л.А. Интеллектуальная собственность: сущность и правовая природу // Право промышленной и интеллектуальной собственности. – Новосибирск, 1991. – 340с.
61. Галянтич М. Адміністративно-правовий захист прав суб‘єктів промислової власності // Інтелектуальна власність. – 2001. - №1-2. – С. 14-17
62. Галянтич М.К. Охорона прав на знаки індивідуалізації учасників господарського обороту кримінально-правовими засобами // Правова охорона комерційних позначень в Україні: проблеми теорії і практики: Зб. наук. статей / за заг. ред. Ю.С. Шемшеченка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України; ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. – С. 128-147
63. Германское торговое уложение/пер. с немецкого Л.Л. Брейтфксу. – СПб.: Издание К.Л. Риккера, 1889. – 242с.
64. Городов О.А. Субъекты прав на средства индивидуализации // Предпринимательское право. – 2005. - №4
65. Городов О.А. Право на средства индивидуализации: товарные знаки, знаки обслуживания, наименования мест происхождения товаров, фирменные наименования, коммерческие обозначения. – М.: Волтерс Клувер, - 2006. – 420с.
66. Гражданское право. Часть первая: учебник / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – М.: Юрист, 1997. – 472 с.
67. Гражданское право. Учебник. Ч.2 / под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 1997. – 776 с.
68. Гражданское право: в 2т. Том 1: Учебник / отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – 2-е изд. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 816 с.
69. Грибанов А. Предприятие и фирменное наименование (Сравнительный анализ по праву России и Германии) // Хозяйство и право. – 2000. - №11. – С. 10 – 15
70. Григорян С.А. Соглашение о торговых аспектах прав интеллектуальной собственности (ТРИПС) // Государство и право. – 2000. - №4. – с. 75-77
71. Данилова Е.Н. Фирма и название предприятия. – СПб, 1915. – 39с.
72. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002.- 200с.
73. Демченко Т.С. Охрана товарних знаков (сравнительно-правовой аналіз): Монографія. Изд. 2-е, перераб. и доп. – К.: Інститут государства иправа им. В.М. Корецкого НАН Украины, 2005. - 184с.
74. Денисюк В.А., Андрощук Г.О. Френчайзингові мережі: роль в економіці та правове регулювання // Промислова власність в Україні: проблеми правової охорони: Зб. наук. статей / за ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – 480 с.
75. Довгий С.О., Жаров В.О., Зайчик В.О. та ін. Охорона інтелектуальної власності. – К.: Форум, 2002. – с. 211-213
7