Касаційне провадження в господарському судочинстві України

Краткое описание

Зміст
ВСТУП ............................................................................................ 3

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КАСАЦІЙНОГО
ПРОВАДЖЕННЯ

1.1. Розвиток інституту касації в господарському судочинстві .....13
1.2. Принципи касаційного провадження в господарському
судочинстві України .........................................................................47
Висновки до I розділу .......................................................................66

РОЗДІЛ II. ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ
ПОРЯДКУ

2.1. Суб’єкти права на касаційне оскарження ................................73
2.2. Об’єкт та строк касаційного оскарження .................................89
2.3. Порядок здійснення права на касаційне оскарження ..............103
Висновки до II розділу ....................................................................130

РОЗДІЛ III. РОЗГЛЯД СПРАВ У КАСАЦІЙНІЙ ІНСТАНЦІЇ

3.1. Межі перегляду справи у касаційній інстанції .......................137
3.2. Повноваження касаційної інстанції .........................................148
Висновки до III розділу ...................................................................176

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................183

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Здійснювана в Україні судово-правова реформа започаткувала принципові зміни у процесуальному законодавстві України, які призвели до кардинальних змін у господарському процесуальному праві. Серед цих змін особливе місце займає запровадження до Господарського процесуального кодексу України (далі скорочено -ГПК) інституту касаційного провадження.
Згідно з Законом України від 21 червня 2001 р. ГПК України було доповнено новим розділом XII «Перегляд судових рішень у касаційному порядку», в якому визначено загальні правові засади касаційного провадження у господарському процесі. Реалізацію судової реформи було продовжено Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002р., згідно з яким було удосконалено систему господарських судів, серед яких Вищий господарський суд України (далі скорочено - ВГСУ) набув статусу касаційного суду.
Поступово інститут касаційного провадження в Україні став дієвим механізмом захисту прав господарюючих суб’єктів. Однак, багато положень ГПК України виявилися такими, що не відповідають, повною мірою, сучасним вимогам касаційного розгляду. У цивільному процесуальному праві низку подібних проблем вирішено шляхом прийняття нового Цивільного процесуального кодексу. Наразі постає нагальна проблема кардинального оновлення господарського процесуального законодавства. Вже нині на цьому шляху зроблено значні кроки. Так, на розгляд Верховної Ради України було подано три проекти нового ГПК України, з яких, поданий 11.02.2004 р. Кабінетом Міністрів України, вже прийнято у першому читанні і буде доопрацьовано з урахуванням положень двох інших проектів. Подані три законопроекти містять значні новели, порівняно з чинним ГПК України і, водночас, розбіжності у вирішенні одних і тих же питань. Тому нині надзвичайно важливо здійснити ретельний і глибокий науковий аналіз положень цих законопроектів, нового Цивільного процесуального кодексу України (далі скорочено - ЦПК), щоб сприяти закріпленню у новому ГПК України найбільш оптимальних, високоефективних і раціональних процесуальних норм. Необхідно також врахувати світовий досвід у створенні інституту касаційного провадження.
Поспішне формування інститутів апеляційного та касаційного провадження в господарському судочинстві України та прийняття інших нових законодавчих процесуальних рішень призвело до суперечностей у застосуванні процесуальних норм у практичній діяльності господарських судів, що не сприяє належному захисту прав та законних інтересів як юридичних, так і, в певних випадках, фізичних осіб. У зв’язку з цим важко переоцінити значення наукових досліджень, у тому числі монографічних. Однак, на жаль, нині майже відсутні монографічні праці, присвячені інституту касаційного провадження. Ці питання досліджувалися переважно у науково-навчальній літературі та в окремих журнальних статтях в контексті загальних проблем організації діяльності господарських судів, як це має місце у монографії Д.М.Притики «Організація діяльності господарських судів в Україні» та його дисертаційній роботі. Тому, з наведених міркувань, це дослідження проблем інституту касаційного провадження є актуальним і практично необхідним.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася згідно з державною бюджетною темою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України» (номер теми: 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації 019 U 007725 –2001-2004 р.р. ).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз правових засад касаційного провадження в господарському процесуальному праві; виявлення проблем у здійсненні господарського судочинства, а також розробка науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо поняття інституту касації, його призначення, повноважень господарського касаційного суду та вдосконалення чинного процесуального законодавства.
Для досягнення поставленої мети визначені наступні основні завдання дослідження :
- визначення передумов формування інституту касації у господарському судочинстві і наукове обґрунтування доцільності його запровадження в українській судово-господарській системі;
- виявлення правової природи касаційного оскарження та його змісту;
- здійснення порівняльного аналізу касаційного провадження за законодавством України та інших країн;
- виявлення кола осіб, які можуть звертатися з касаційними скаргами;
- визначення порядку реалізації права на касаційне оскарження;
- визначення повноважень суду касаційної інстанції;
- визначення підстав для скасування судових актів у касаційній інстанції;
- розробка і обґрунтування рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання та механізму застосування касаційного перегляду судових актів.
Об’єктом дослідження є суспільні правовідносини, які виникають у зв’язку з поданням касаційної скарги на судовий акт місцевого господарського чи апеляційного суду, її розглядом господарським судом касаційної інстанції та ухваленням нового судового акту у формі постанови (ухвали) про скасування чи зміну оскаржуваних судових актів та ухвалення нового судового рішення або зміну його, про відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваного судового акту без змін, про повне чи часткове скасування судового акту та передачу справи на новий розгляд.
Предметом дослідження є система законодавчих актів, що регулюють господарське судочинство взагалі та здійснення касаційного оскарження, зокрема, практика його застосування, літературні джерела.
Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічну основу дисертації складають діалектичний метод пізнання, а також інші загальні та спеціальні наукові методи, зокрема, формально-логічний, порівняльно-правовий, історичний. Застосування зазначених та інших методів наукового пізнання дозволило здійснити комплексний аналіз інституту касації, зробити науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, що мають ознаки наукової новизни.
Так, системно-комплексний метод дозволив визначити місце норм про касаційне провадження у господарському процесуальному праві, його взаємодію з іншими інститутами, у тому числі з апеляційним провадженням.
За допомогою формально-логічного методу виявлено принципи застосування норм про касаційне провадження у тих випадках, коли вони не прямо, а опосередковано регулюють ті чи інші відносини, наприклад, щодо визначення кола осіб, що мають право на касаційне оскарження, порядку подання та повернення касаційної скарги.
Застосування історичного способу сприяло встановленню основних етапів формування господарського судочинства та об’єктивних передумов введення до нього інститутів апеляції та касації.
Використання порівняльно-правового методу забезпечувалося порівняльним аналізом норм чинного ГПК України і законопроектів нового ГПК, які перебувають на розгляді Верховної Ради України, чинного ЦПК України 1963 р. і нового ЦПК України 2004 р., що дало можливість запропонувати найбільш оптимальні пропозиції щодо вдосконалення процесуального законодавства.
Теоретичну основу дисертації складають, насамперед, праці вчених-процесуалістів України та інших країн, зокрема, Т.Є. Абової, Є.А. Борисової, Й.Т. Богдана, Ю.М. Грошового, А.О. Добровольського, С.Ю. Каца, В.В., Комарова, М.М. Міхєєнка, А.Й. Осетинського, Д.М. Притики, І.Г. Побірченка, Ю.С. Червоного, Н.А. Чечіної, В.І. Тертишнікова, М.Й. Штефана, а також вчених-господарників, зокрема, О.А. Беляневич, В.Е. Беляневич, О.М. Вінник, К.А. Граве, В.В. Луця, Г.В. Пронської, О.О. Чувпило, В.С.Щербини та ін.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням інституту касації у господарському процесуальному праві України.
Наукова новизна дослідження сформульована в наступних положеннях, що виносяться на захист:
1.Вперше дається визначення поняття інституту касаційного провадження в господарському судочинстві, як сукупності правових норм і принципів, які визначають зміст процесуальних дій і документів, вчинюваних на стадії касаційного перегляду судових актів ( передумови касаційного оскарження, зміст касаційної скарги, порядок її подання та порядок її розгляду, прийняття по ній відповідних рішень).
2.Визначено основні етапи виникнення і розвитку інституту касації, формування якого в Україні розпочалося лише з 21 червня 2001 р. Передумовами реформування арбітражних судів у господарські та створення нового за формою та змістом господарського судочинства стали наступні негативні реалії у діяльності арбітражних судів та арбітражному процесі: а) арбітражні суди України різних ланок становили самостійну і незалежну від загальної судової системи судову структуру, що призвело до утвердження різних підходів у застосуванні одних і тих же положень матеріального і процесуального права; б) нерівність у захисті прав юридичних і фізичних осіб; в) антагонізм між правовими засадами арбітражного і цивільного процесуального судочинства, оскільки АПК України і ЦПК України в багатьох випадках базувалися на різних принципах; г) відсутність інститутів апеляційного та касаційного провадження. Наявність таких принципових вад у системі господарського судочинства та його невідповідність положенням Конституції України про правосуддя обумовили його радикальні зміни, у тому числі привели до утворення інститутів апеляційного та касаційного оскарження.
3.Вперше визначено систему засад побудови інституту касації в законодавстві України, якими, зокрема, є: 1) самостійність дволанкової системи касаційного провадження як стадії господарського процесу;
2) обмеженість кола осіб, що мають право на касаційне оскарження;
3) імперативність переліку судових актів господарського суду, що можуть бути об’єктом касаційного оскарження;
4) обмеженість повноважень суду касаційної інстанції переглядом судових актів лише з позицій відповідності їх законодавству України без права виявлення ступеню їх обґрунтованості;
5) імперативна вичерпність переліку повноважень суду касаційної інстанції.
4.Підтримана сформована у процесуальній науці концепція поділу принципів процесуального права на організаційні і функціональні (процесуальні), але з застереженням: по-перше, про умовність такого поділу, адже окремі з них можуть вважатися як організаційними, так і функціональними одночасно (наприклад, принципи законності, обов’язковості судових актів); по-друге, про відсутність у деяких принципів достатніх ознак загально-правової дії в господарському судочинстві (наприклад, принципів оперативності, солідарності, сприяння господарській діяльності), оскільки вони стосуються незначної сфери процесуальної діяльності або не мають загально зобов’язуючого характеру.
5.Обґрунтовано висновок, що у касаційному провадженні, як і на інших стадіях господарського процесу, реально проявляється дія загальновизнаних процесуальних принципів (гласності, диспозитивності, змагальності, рівноправності). Оскільки принцип гласності не досить адекватно відображає сутність відкритості, доступності господарського процесу, він міг би бути доповнений принципом публічності, зміст якого полягає у введенні обов’язковості оприлюднення в засобах масової інформації та спеціальних виданнях (у тому числі електронних) інформації про призначення розгляду касаційних скарг та ухвалених касаційною інстанцією судових актів.
6. Вперше обґрунтовано висновок про те, що касаційні скарги громадян, які не є суб’єктами підприємництва, мають розглядатися у ВГСУ за правилами господарського процесуального законодавства, а у разі необхідності – з субсидіарним застосуванням відповідних норм цивільного процесуального законодавства, оскільки ГПК України не розрахований повною мірою на участь у господарському судочинстві громадян.
7.За ст. 107 чинного ГПК України право на касаційне оскарження до Вищого господарського суду України мають сторони, прокурор, а також особи, яких не було залучено до участі у справі, але суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав та обов’язків. Обґрунтовано висновок про необхідність розширення кола суб’єктів права на касаційне оскарження шляхом надання такого права також третім особам (їхнім представникам), й іншим уповноваженим органам та посадовим особам у випадках, передбачених законом.
8.За змістом ст. 108 ГПК України можливим є розгляд в касаційному порядку рішень місцевого господарського суду, не розглянутих в апеляційному порядку, але не визначений механізм поза апеляційного касаційного оскарження, тому більш перспективним є шлях утвердження принципу розгляду касаційних скарг лише на ті судові акти, які були предметом розгляду в апеляційному порядку.
9. Обґрунтовано висновок, що у господарському судочинстві оптимальним строком касаційного оскарження може бути 30-денний строк. При цьому поденне визначення строку полегшить його обчислення, порівняно з встановленим нині місячним.
10.Вперше проаналізовані прогалини у врегулюванні чинним ГПК умов здійснення права на касаційне оскарження (зміст, форма і порядок подання касаційної скарги, оплата мита, оформлення повноважень представника), зроблено висновок про доцільність застереження у довіреності права представника на апеляційне та касаційне оскарження, зменшення розміру мита за подання касаційної скарги, надання скаржнику права на власний розсуд подавати касаційну скаргу безпосередньо до суду касаційної інстанції, розширення кола осіб, яким має направлятися копія касаційної скарги.
11.У чинному ГПК України відсутній термін, в межах якого можливе відновлення пропущеного місячного строку на касаційне оскарження. Обґрунтовано висновок про доцільність введення для цих цілей тримісячного строку. В ГПК не визначаються наслідки повернення касаційною інстанцією касаційної скарги після пропуску встановленого касаційного строку за відсутності клопотання про його відновлення. Дисертантка підтримує позицію ВГСУ щодо можливості повторного подання касаційної скарги, але вважає, що це має здійснюватися в межах загального тримісячного строку, і має бути закріплено в новому ГПК.
12.Обґрунтовано висновок, що суд не повинен бути обмежений доводами касаційної скарги і йому необхідно надати право перевіряти рішення суду першої інстанції, якщо ним порушені права осіб, які не брали участь у справі, або якщо буде виявлено неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, які в силу припису закону є обов’язковою підставою для скасування судового акта. Цього вимагає дія принципу законності судочинства.
13.Обґрунтовано термінологічну суперечливість змісту ст. 111-9 “Повноваження касаційної інстанції”, яка надає касаційній інстанції лише право вчиняти перераховані в ній повноваження. Однак, насправді, доводить дисертантка, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги зобов’язана реалізувати одне з перерахованих у ст. 111-9 ГПК повноважень. Усунення такої суперечності можливе шляхом заміни терміну “право” на термін “повноваження”.
14.Вперше обґрунтовано висновок про можливість скасування судового акта з передачею справи на новий розгляд у разі порушення законодавства про мови, якщо мала місце відмова суду у задоволенні клопотання сторони (третіх осіб) про забезпечення їх мовних прав.
15.Обґрунтовано висновок про те, що межі перегляду справи в касаційній інстанції повинні полягати у перевірці законності та правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а не просто “перевірці” застосування цих норм, як це записано у ч. 1 ст. 111-7 ГПК .
16.Обґрунтовано висновок про можливість надання суду касаційної інстанції права перевіряти відповідність висновків суду першої чи апеляційної інстанції встановленим цими інстанціями доказам, чого не закріплено у ГПК України.
17.Ні в чинному ГПК, ні в проекті ГПК (№ 4157) безпосередньо не передбачається можливість затвердження мирової угоди в стадії касаційного провадження. Обґрунтовано доцільність визнання за сторонами права на укладення мирової угоди в касаційному провадженні та його законодавчого закріплення.
18.Доведено, що норми чинного ГПК України, які регулюють забезпечення позову, спрямовані на захист прав і охоронюваних інтересів лише позивача і не враховують того, що з касаційною скаргою можуть звертатися особи, які не є позивачами, але вимоги яких також вимагають забезпечення на той випадок, коли їх скарга буде задоволена.
Теоретичне і практичне значення дисертації полягає у тому, що у дослідженні міститься комплексний аналіз усіх складових елементів стадії касаційного провадження, їх значення, ознак, співвідношення між ними, правових наслідків наявності вад у них тощо, що дає можливість для подальших наукових досліджень та прискорення формування дієвого інституту касації. Практичне значення полягає, насамперед, у тому, що результати дослідження, зроблені висновки сприятимуть більш ефективному розгляду справ у касаційній інстанції, можуть бути використані для вдосконалення чинного ГПК України, а також проекту нового ГПК. Вони можуть бути використані при підготовці навчальних посібників, курсів лекцій для студентів юридичних факультетів вищих навчальних закладів, а також можуть бути корисними для адвокатів, працівників судових органів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою, наукові результати якої отримані особисто автором.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданні кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка ( 17 вересня 2003 р., м. Київ), були оприлюднені на науково-практичній конференції студентів та аспірантів « Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників» ( 11-12 квітня 2002 р., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ), на науковій конференції «Юридичні читання молодих вчених» ( 23-24 квітня 2004 р., Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, м. Київ).
Публікації. Результати дослідження опубліковано у чотирьох наукових статтях у фахових виданнях, а також тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження та підходом авторки до дослідження основних проблем теми, і складається з вступу, трьох розділів, які охоплюють 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 195 стор., з них 12 стор. займає список використаних джерел.

Список литературы

Висновки до III розділу

У третьому розділі висвітлюється питання обсягу судового дослідження оскаржуваного судового акту та його відповідності загальновизнаному принципу інституту касації: “скільки скарги - стільки судового рішення”.
За чинним ГПК України (ст. 111-7) касаційна інстанція, по-перше, на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
По-друге, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
По-третє, у касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Отже, за чинним ГПК значно звужені межі перевірки касаційною інстанцією судових актів, порівняно з системою розгляду за АПК України 1991 р., оскільки перевірка законності оскаржуваного судового акта можлива лише на підставі встановлених судом першої та апеляційної інстанції фактичних обставин та лише в межах обсягу вимог касаційної скарги.
Отже, касаційна інстанція не повинна: по-перше, розглядати вимоги касаційної скарги, що не були предметом розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції, по-друге, оцінювати встановлені в попередніх судових інстанціях докази. Касаційна інстанція не позбавлена і не може бути позбавлена права оцінювати докази з позиції обґрунтованості судового рішення та правильності застосування судами першої та апеляційної інстанціях норм матеріального чи процесуального права. Однак ні чинне, ні перспективне господарсько-процесуальне законодавство не враховують цієї обставини. Тому з урахуванням всього вищевикладеного у новому ГПК України має бути стаття «Межі розгляду справи судом касаційної інстанції” у редакції, яка б це враховувала. Автором запропоновано зміст такої статті.
До новел пропонованого законодавчого положення, порівняно з відповідними положеннями чинного ГПК України, нового ЦПК України та урядового проекту ГПК України можна віднести те, що пропозиція спрямована на певне розширення меж розгляду касаційною інстанцією касаційної скарги, яке не скасовує дії принципу касаційного провадження «скільки скарги – стільки судового рішення», а лише оптимізує його та надає господарському суду касаційної інстанції право більш активно сприяти встановленню законності та обґрунтованості оскаржуваного акту, а також виходити за межі вимог касаційної скарги у виняткових випадках.
Аналізуються також питання щодо комплексу прав суду касаційної інстанції, передбачених ст.111-9 ГПК України, які касаційна інстанція може використовувати в стадії касаційного провадження. Перераховані в ній повноваження становлять вичерпний їх перелік. Адже касаційна інстанція не може вчиняти у межах касаційного провадження інших дій за результатами розгляду касаційної скарги. Наведений перелік повноважень є усталеним і стандартним, він був закріплений ще в ст. 311 ЦПК УРСР 1963 р. і сприйнятим судовою практикою. Аналогічні повноваження передбачені у відповідних положеннях нового ЦПК України і урядового проекту нового ГПК України. Якщо ж оцінювати критично наведені в них положення, то необхідно, все-таки, дійти висновку, що в процесуальному законодавстві мають визначатися повноваження господарського суду, а не права, а відтак конструкція статті (ст. 111-9) ГПК України, ст. 292 урядового проекту ГПК України має бути побудована таким чином, щоб закріплені повноваження суд касаційної інстанції зобов’язаний був реалізовувати. Це можна зробити шляхом заміни в ч. 1 ст. 111-9 ГПК терміну “право” на термін “повноваження”.
Розглядаючи окремі повноваження касаційної інстанції, насамперед, необхідно зупинитися на її праві залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення. ГПК не наводить аргументації, яка може слугувати підставою для реалізації цього повноваження. Тому за таких умов необхідно виходити з положень ст. 111-7 ГПК у тій частині, в якій стверджується, що касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Іншими словами касаційна інстанція залишає рішення суду першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) - без задоволення у тому разі, коли не буде порушень у застосуванні попередніми судовими інстанціями таких порушень, які призводять до застосування правових наслідків, передбачених пунктами 2-6 ст. 111-9 ГПК.
Відповідно до ст.111-9 ГПК касаційна інстанція має право скасувати рішення або постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції за наявності порушень, передбачених частиною другою ст. 111-10 ГПК. У цій статті записано, що порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. Перераховані у цій статті порушення є організаційно-процесуальними і мають безумовний характер, тобто встановлення судом касаційної інстанції їх наявності зобов’язує суд скасувати оскаржуваний судовий акт, незважаючи на те, що вже наведеною статтею 111-9 ГПК України касаційній інстанції надається «право», а не встановлюється «обов’язок» реалізувати надані повноваження. Саме так необхідно тлумачити і зміст ст. 111-10 ГПК України. Звичайно, такі правові наслідки можливі лише тоді, коли касаційна інстанція встановить вищезгадані процесуальні порушення.
В ст. 3 ГПК встановлено, що мова судочинства визначається статтею 21 Закону України «Про мови в Українській РСР», відповідно ж до ст. 7 нового ЦПК України цивільне судочинство здійснюється державною мовою і судові документи складаються державною мовою. Однак на випадок порушення такої норми ніяких правових наслідків не встановлено ні в чинному ГПК, ні в новому ЦПК України. Тому, на погляд дисертантки, у ст. 111-10 чинного ГПК та у ст. 294 урядового проекту ГПК була б доцільною норма про те, що судовий акт обов’язково підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд, якщо, зокрема, було порушено законодавство про мови, що проявилося у відмові судом клопотань осіб, які беруть участь у справі, забезпечити дотримання вимог законодавства про мови. Таким чином, якщо особа, яка звернулася з касаційною скаргою, не ставила у судовому розгляді питання про забезпечення законодавчих вимог про мову, касаційна інстанція позбавлена права скасовувати оскаржуваний судовий акт.
У ГПК не розкривається зміст законності і обґрунтованості судового акту. Ці поняття не є тотожними, але і не є антагоністичними. Інша справа, що обґрунтованість є більш практично значимою при розгляді справ у судах першої та апеляційної інстанції. Водночас можна стверджувати, що законне чи правильне рішення є також обґрунтованим, але не кожне обґрунтоване рішення може бути у кінцевому випадку законним чи правильним.
На жаль, в чинному ГПК України (статті 101,104,111-7,111-10) не простежується логічності у застосуванні категорій законності, правильності та обґрунтованості судових актів у апеляційній та касаційній інстанціях. З огляду на вищевикладене, стає очевидною необхідність доповнення ч. 1 ст. 111-7 ГПК України посиланням на те, що касаційна інстанція перевіряє «законність та правильність» застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а не просто “перевіряє” застосування цих норм.
Не можна обійти увагою також проблему доцільності надання касаційній інстанції права оцінювати оскаржуваний судовий акт з позицій його обґрунтованості, як це має місце в АПК РФ, згідно з яким касаційна інстанція перевіряє, чи відповідають висновки арбітражного суду першої і апеляційної інстанції про застосування норм права встановленим ними у справі обставинам та наявним у справі доказам (ст. 286). Правових перешкод для втілення такої норми у господарському процесуальному законодавстві України немає. Вона могла б бути сформульована у ст. 111-7 чинного ГПК та у відповідній статті нового ГПК наступним чином: «Касаційна інстанція має також право перевірити відповідність висновків суду першої чи апеляційної інстанції встановленим цими інстанціями доказам». Така пропозиція не руйнує правових засад інституту касації, оскільки вона не надає касаційному суду право встановлювати нові докази чи відхиляти вже встановлені.
Статтею 22 ГПК України визначаються права сторін, у тому числі заявляти до прийняття рішення по справі про зміну підстави або предмету позову, про збільшення розміру позовних вимог, про відмову від позову або про зменшення розміру позовних вимог. Але в ГПК України не визначається перелік процесуальних вимог сторони, які не може задовольняти касаційна інстанція.
За чинним ГПК України касаційна інстанція не має повноважень задовольняти клопотання позивача про зміну підстави чи предмету позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, оскільки у іншому випадку касаційній інстанції необхідно було б надати можливість встановлювати нові докази, оцінювати їх, що було б невластивим завданням інституту касації і чого зараз не має касаційна інстанція, на що зверталася увага в юридичній науці.
Що ж до можливості задоволення касаційним судом відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем, затвердження мирової угоди, то в окремих випадках відсутні процесуальні перешкоди для задоволення клопотань сторін про вчинення зазначених дій. Так, якщо відповідач визнає позов без наведення матеріально-правових обґрунтувань, відмінних від встановлених в оскаржуваному судовому акті, то не виникає потреби у дослідженні певних обставин та доказів.
Ні в чинному ГПК, ні в одному з трьох проектів нового ГПК України не міститься конкретна норма, яка б безпосередньо закріплювала право сторін на укладення мирової угоди в стадії касаційного провадження та враховувала її особливості. За таких обставин вважаємо за доцільне визнати право сторін на укладення мирової угоди у касаційному провадженні, а відтак у майбутньому новому ГПК могла б знайти своє місце норма про те, що «сторони та треті особи з самостійними вимогами мають право укласти мирову угоду на будь-якій стадії господарського процесу з додержанням встановлених законом правил та за умови, що вона не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб».
За загальним правилом ст.66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора, який подав позов, або з своєї ініціативи, має право вжити заходів до забезпечення позову. Між тим, зміст ст. 66 ГПК України не враховує особливостей касаційного провадження, в якому суб’єктами касаційного оскарження можуть бути і інші особи, які не зазначені в ст.66 ГПК. Тому у касаційному провадженні кожний суб’єкт, який має право на касаційне оскарження, вправі звернутися до суду касаційної інстанції, з вимогою забезпечення усіх вимог, що передбачені у касаційній скарзі, а не лише позовних вимог.
Здійснено аналіз статистичних матеріалів розгляду касаційних скарг Верховним Судом України, в результаті чого встановлено, що за останні три роки скасовувалось близько 90 відсотків судових актів ВГСУ (2002р.-82,7%; 2003р.-92,6%; 2004р.-94,8%) з числа розглянутих Верховним Судом України касаційних скарг. Для виправлення такої негативної ситуації необхідно як найшвидше прийняти новий ГПК України та здійснити певне організаційне реформування у системі господарських судів України.

I. Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. - 1996, N 30, Ст. 141.
2. Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 р. (з наступними змінами) // Кодекси України. –Том 2. –К.: Юрінком Інтер, 1999.
3. Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. –1963. -№ 30. –Ст. 463.
4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. – Голос України. –2003. – 12-13 квітня.
5. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. –К.: Юрінком Інтер, 2003.
6. Арбітражний процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -1992 р., № 6, ст. 56.
7. Арбитражный процессуальный кодекс Российской Федерации от 14 июня 2002 г. –М.: Ось-89, 2002.
8. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. (з наступними змінами та доповненнями станом на 24.06.2004. - Відомості Верховної Ради. -2004, N 50, ст.538.
9. Цивільний процесуальний кодекс УРСР від 18.07.1963 р. // Відомості Верховної Ради. - 1963, N 30, ст. 464.
10. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р. (з наступними змінами і доповненнями станом на 11 травня 2004 р.) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-2004. -№ 5.
11. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-2004. -№ 5.
12. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. зі змінами та доповненнями станом на 18.03.2004 // Відомості Верховної Ради України. - 2002 р., № 27, ст. 180.
13. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 30.06.99 (з наступними змінами та доповненнями) // Господарське законодавство України. –К., 2002. –С. 204.
14. Закон України «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року // Відомості Верховної Ради. -1989, N 45, ст.631.
15. Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» // Відомості Верховної Ради України. -1996, N 3, ст. 9.
16. Закон України “Про арбітражний суд” від 4 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради, 1991, N 36, ст.469 (втратив чинність).
17. Закон України “Про господарські суди” від 4 червня 1991 р. (з наступними змінами та доповненнями станом на 21.06.2001) // Відомості Верховної Ради, 2001, N 40, ст.194 (втратив чинність).
18. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради, 1994, N 40, ст. 364.
19. Закон України «Про державну таємницю» в редакції від 21 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. -1999, N 49, ст.428.
20. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 2001 р., № 5, ст. 30.
21. Основы гражданского судопроизводства Союза ССР и союзных республик от 8 декабря 1961 г. // Основы законодательства Союза ССР и союзных республик. –М.: Юридическая литература, 1971.
22. Статут цивільного судочинства Росії 1864 року.
23. Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1991 р. (зі змінами та доповненнями станом на 1 січня 2005 р.) // Відомості Верховної Ради України, 2004, N 33-34, ст.403.
24. Декрет про суд № 2 II Всеросійського з’їзду Рад ліквідував усі судові установи // СУ РСФСР. – 1917-1918. -№ 26. -Ст. 347.
25. Положення про державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР // СП СССР. –1980. -№ 16,17. –Ст. 104.
26. Положення Ради Міністрів СРСР про Державний арбітраж при РМ СРСР // СП СССР. –1960. -№ 15. –Ст. 127.
27. Постанова Раднаркому УРСР від 16 листопада 1922 р. // ЗЗ УРСР. –1922. -№ 48. –Ст. 713.
28. Проект Господарського процесуального кодексу України від 12.09.2003 р. №4157.
29. Проект Господарського процесуального кодексу України від 26.09.2003 р. № 4157-1.
30. Проект Господарського процесуального кодексу України від 11.02.2004 р. № 4157-2.

Нормативно-правові акти Російської Федерації
31. Арбітражний процесуальний кодекс Російської Федерації від 05.03.1992 р.// Ведомости ВС РФ. -16.04.1992.-№ 16
32. Арбітражний процесуальний кодекс Російської Федерації 2002р. // М: Ось-89.- 2002.- 192 С.
33. Цивільний процесуальний кодекс Російської Федерації 2002 р. //М: Норма.- 2002.- 240 С.

Матеріали судової практики

34. Роз’яснення ВАСУ від 12.03.1999 № 02-5/111 (з наступними доповненнями) «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» // Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України. –К., 2003. –С. 180-194.
35. Роз’яснення ВГС від 23.08.1994 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» // Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України. –С. 294-297.
36. Роз’яснення Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. «Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України» // Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України. –К., 2003. –С. 360-365.
37. Роз’яснення Президії ВАСУ від 26.01.2000 р. № 02-5/35 // Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України. –К., 2003. –С. 211-216.
38. Роз’яснень ВАСУ від 28.07.94 р. № 02-5/492 «Про участь в арбітражному процесі відособлених підрозділів юридичних осіб»
39. Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18 лютого 1997 р. "Про деякі питання застосування Арбітражного процесуального кодексу України" // Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України. -К.: Ін юре, 2003. -С. 326-327.
40. Постановление Пленума Высшего Абитражного Суда Российской Федерации № 13 “О применении Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации при рассмотрении дел в суде первой инстанции” // Сборник постановлений Пленума Высшего арбитражного суда Российской Федерации.
41. Постанова Вищого господарського суду України // Юридична газета. -2004. -19 листопада.
42. Постанова пленуму Верховного Суду СРСР від 8 жовтня 1973 р. № 14 “Про практику розгляду судами цивільних справ у касаційному порядку” // Бюллетень Верховного Суда СССР. –1979. -№ 5. –С. 12.
43. Постанова Пленуму Верховного Суду СРСР від 8 жовтня 1979 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ у касаційному порядку» // Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР. – 1924-1977. Часть 1. –М., 1978. –С. 320. Бюллетень Верховного Суда СССР. -1979. -№ 5.
44. Постанова пленуму Верховного Суду України від 11 жовтня 1985 р. № 8 “Про практику розгляду судами України цивільних справ у касаційному порядку” // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах, -К., 1995.
45. Постанова Пленуму ВС України від 11.10.1985 р. №8 «Про практику розгляду судами України цивільних справ в касаційному порядку» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. –К., 1993. –№ 6. –С. 385.
46. Постанова Судової палати в господарських справах Верховного Суду України 4 листопада 2003 р. // Юридическая практика. -№ 8. –24 февраля 2004 г.
47. Постанова Судової палати в господарських справах Верховного Суду України від 20 травня 2003 р. // Юридичний вісник України. -№ 17. -24-30 квітня 2004 р.
48. Постанова Судової палати з господарських спорів ВСУ від 12 серпня 2003 р. // Юридическая практика. -№ 6. -2004. -1- февраля.
49. Постанова Судової палати з господарських справ ВСУ від 4 листопада 2003 р. // Юридическая практика. -№ 2. -2004. -24 лютого.
50. Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 26 серпня 2003 р. // Юридичний вісник України. -2004. -15-21 травня. -№ 20.
51. Постанова ЦВК і РНК СРСР від 3 травня 1931 р. // СЗ СССР. –1931. -№ 26. –Ст. 26.
52. Постанова ВГС України від 15 квітня 2004 р. // Юридическая практика. -№ 47. -2004. -23 ноября.
53. Постанова судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 20 січня 2004 р. // Юридична газета. -№ 5. -2004. -11 березня.
54. Правила розгляду господарських спорів державними арбітражами // СП СССР. –1980. -№ 17. –Ст. 104.

II. Спеціальна література

55. Абова Т.Е. Арбитражный процесс в СССР: Понятие, основные принципы. –М., 1985.
56. Абова Т.Е. Защита прав предпринимателей арбитражными судами: Материалы конференции по вопросам Российского предпринимательского права // Государство и право. -1997. -№1. –С. 25.
57. Актуальные проблемы теории и практики гражданского процесса / Под ред. П.А.Чечиной и Д.М. Чечота. –Л., 1979.
58. Алексеев С.С. Общая теория права. –М., 1982. -Т. 2.
59. Алиэскеров М. Проблемы кассационного производства по гражданским делам. Автореф. диссертации на соискание ученой степени канд. юр. наук. -М., 2000.
60. Анисимов В. Пора вводить институт апелляции // Советская юстиция. -1993. -№ 8. –С. 1.
61. Арбитраж в СССР / Под ред. М.С. Шакарян. –М., 1981.
62. Арбитраж в СССР. –М., 1984.
63. Арбитражный процесс в СССР / Под ред. А.А. Добровольского. –М., 1983.
64. Арбитражный процесс / Под ред. В.В. Яркова. –М., 1998.
65. Арбитражный процесс / Под ред. М.К. Треушникова, В.М. Шерстюка. –М., 2000.
66. Арбитражный процесс / Под ред. проф. М. Треушникова. –М.: БЕК, 1993.
67. Арбітражний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. –Харків, 1995.
68. Барак А. Судейское усмотрение. М., 1999.
69. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання. –К., 2002.
70. Беляневич В. Е. Повторна касація у господарському судочинстві: Деякі проблеми правозастосування // Право України. -203. -№ 3. –С. 36-40.
71. Боботов С.В. Правосудие во Франции. М. 1994.
72. Боннер А.Т. Соотношение властности и диспозитивности в развитии гражданских процессуальных правоотношений // Актуальные проблемы защиты субъективных прав граждан и организаций. –М., 1985. –С. 17.
73. Борисова Е.А. Апелляция в гражданском и арбитражном процессе. –М., 1997.
74. Борисова Е.А. Институт апелляции в гражданском процессе. М, Спарк, 1996.
75. Борисова Е.В. Апелляция в гражданском (арбитражном) процессе. -М., 2000.
76. Бочкарев В. Дореформенный суд // Судебная реформа / Под ред. Давыдова Н.В. и Полянского Н.Н. –М., 1915.
77. Буцковский Н. Очерки судебных порядков по Уставам 29 ноября 1864г. –Санкт-Петербург, 1874.
78. Васильев С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины. –Харьков, 2002.
79. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. –М., 1914.
80. Вердников В.Г. Хозяйственные договоры. –М., 1965.
81. Вінник О.М. Господарське право. –К., 2004.
82. Гаврилов И. Решение арбитражного суда // Хозяйство и право. -№ 5. –1998. –С. 59.
83. Горбуз А. Доступность судебного решения. Российская юстиция. 2001. № 1.
84. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами . –К.: Юстініан, 2002.
85. Гражданский процесс Украины: Учебное пособие / Под ред. Ю.С. Червоного. –Х: Одиссей, 2003.
86. Гражданский процесс. –М., 1940.
87. Гражданский процесс. Учебник / Под ред. С.Н.Абрамова.–М., 1948.
88. Гражданский процесс. –М., 2000.
89. Гражданский процесс Украины. Учебное пособие. –Х: Одиссей, 2003.
90. Гражданское право. Ч. 1. –М., 1999.
91. Гурвич М.А. Структура и движение гражданского процессуального правоотношения. –М., 1975.
92. Гурвич М.А. Понятие принципов, их значение и система // Советский гражданский процесс. –М., 1975.
93. Гурвич М.А. Лекции по советскому гражданскому процессу. –М., 1950.
94. Гурвич М.А. Принципы советского гражданского процессуального права. –М., 1965.
95. Гуреев П.П. Судебное разбирательство гражданских дел: М., 1958.
96. Добровольский А.А., Иванова С.А., Основные проблемы исковой формы защиты права. –М., 1979.
97. Енгельман. И.Е. Курс гражданского судопроизводства. –Юрьев, 1912.
98. Ермакова Е.П. Концепция роли суда в доказывании по гражданским делам в современном российском праве и праве зарубежных стран. Российский судья. М. 1998. № 1. С.58.
99. Зайцев И. Фокина М. Отрицательные факты в гражданских делах. Российская юстиция. 2000. № 3.
100. Зайцев И.М. Процессуальные функции гражданского судопроизводства. –Саратов: Изд-во Саратовского ун-та. –1990.
101. Исаченко В.Л. Гражданский процесс. –Санкт-Петербург, 1912. –Т. 4.
102. Каменков В.С. Хозяйственные арбитражные процессуальные кодексы Белоруссии, России, Украины: Сравнительный анализ. Минск, 1999.
103. Кашепов В.П. Институт судебной защиты прав и свобод граждан и средства ее реализации. Государство и право. 1998. № 2. С. 67.
104. Кожемяко А.С. Принципы арбитражного процесса в кассационном судопроизводстве и их реализация // Арбитражная практика. – 2001. -№ 5.-С. 43.
105. Коментар судової практики з господарських справ. –К.: Юрінком Інтер, 2004.
106. Комментарий к арбитражному процессуальному кодексу / Под ред. В.Ф. Яковлева., М.К. Юкова. –М., 1997.
107. Комментарий к Арбитражному процессуальному кодексу Российской Федерации // Под ред. М.С. Шакарян. –М., 2004.
108. Комментарий к Арбитражному процессуальному кодексу Российской Федерации // Под ред. Г.А. Жилина. –М., 2004.
109. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу. –М., 1996.
110. Конституции государств Европейского Союза. –М., 1999.
111. Курс советского гражданского процессуального права / Под ред. А.А. Мельникова. Т. 2. –М., 1981.
112. Лесницкая Л.Ф. Пересмотр решения суда в кассационном порядке. М. 1974.
113. Луць В.В. Господарські договори. –Львів, 1973.
114. Малышев К.И. Курс гражданского судопроизводства. –Санкт-Петербург, 1876. –Т. 1.
115. Масленников Н.И. Законная сила судебного решения / Гражданский процесс. –М., 1996.
116. Матеріали звіту ВГСУ про результати розгляду судових справ господарськими судами України за 2002 р.
117. Матеріали статистики Верховного Суду України за 2001-2004 роки.
118. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право. –К., Либідь, 1993.
119. Молчанов В.В. Собирание доказательств в гражданском процессе. –М., 1991.
120. Неміровська О. Змагальність : старе поняття, новий зміст // Право України. -1999. -№ 9. –С. 56.
121. Нефедьев Е.А. Учебник русского гражданского судопроизводства. –М., 1904.
122. Новый Гражданский процессуальный кодекс Франции. –К.: Истина, 2004.
123. Осетинський А.Й. Господарське судочинство: Деякі теоретичні та практичні аспекти касаційної інстанції // Вісник господарського судочинства. -№ 2. -2004. –С. 170-180.
124. Осетинський А. Порівняльно-правовий аналіз функцій касаційної інстанції в судових системах країн романо-германської системи права та перспективи розвитку касації в господарському судочинстві України // Право України. -2004. -№ 5. –С. 27.
125. Осетинський А.Й. Порівняльна характеристика організаційно-правових засад діяльності арбітражного суду касаційної інстанції в Російській Федерації та господарського суду касаційної інстанції в Україні // Вісник господарського судочинства. -2004. -№ 3. –С. 207.
126. Осетинський А.Й. Формування касації в контексті розвитку господарської спеціалізації в судовій системі України // Право України. -2004. -№ 3. –С. 10-11.
127. Пискарев И.К., Иванова С.А. Вынесение решения / Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу РФ. –М., 1997.
128. Плевако В.І. Суб’єкт права апеляційного оскарження рішень господарського суду // Вісник господарського судочинства. –2003. -№ 3. –С. 201-205.
129. Побирченко И.Г. Советский арбитражный процесс. –К., 1988.
130. Побирченко И.Г. Хозяйственная юрисдикция. –К., 1973.
131. Полумордвинов Д.И. Законная сила судебного решения. –Тбилиси, 1964.
132. Притика Д. Арбітражні суди в Україні: історія, сьогодення, перспективи розвитку // Право України. –2001. -№ 2. –С. 19-25.
133. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. та ін. Арбітражний процес: Навчальний посібник. –Харків: Консум, 1999.
134. Притыка Д.Н. Арбитражный суд : Проблемы организации и деятельности. –К., 2000.
135. Проблемы науки гражданского процессуального права. –Харьков, «Право», 2002.
136. Пронская Г.В. Правовая организация отраслевых хозяйственных систем. –К., Вища школа. –1985.
137. Пучинский В.В. Кассационное производство в гражданском процессе. –М., 1973.
138. Решетникова И.В. Доказательственное право Англии и США. –М., 1999.
139. Решетникова И.В. Тенденции развития гражданского процессуального законодательства. Российский исторический журнал. Екатеренбург., 1999. № 1 (21). С. 5.
140. Рыжаков А.П. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации. –М., 2003.
141. Рязановский В. Единство процесса. -М., 1996.
142. Семенов В.М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. –М., 1982.
143. Семенов В.М. Понятие и система принципов советского гражданского процессуального права: Сб. уч. Трудов. –Свердловск, 1964.
144. Советский гражданский процесс / Под ред. Н.А.Чечина и Д.М.Чечота. –Ленинград, 1984.
145. Советский гражданский процесс. –М., 1964.
146. Советское гражданское право / Под. Ред. М.Гурвича. -М., 1957.
147. Треушников М.К. Доказательства и доказывание в советском гражданском процессе. –М., 1982.
148. Трубников П.Я. Пересмотр решений в порядке надзора. –М., 1974.
149. Фурсов Д.А. Процессуальный режим деятельности арбитражного суда первой инстанции. –М., 1997.
150. Цивільне право України. Підручник у 2 кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. –К: Юрінком Інтер, 2003.
151. Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар. За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. –К.: Істина, 2004.
152. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред. Ю.С.Червоного. –Харків: Одісей, 2001. –С. 671.
153. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права України. –Суми, 2003.
154. Чупрун О.С. Деякі питання укладання мирової угоди в господарському процесі // Юридичний журнал. -№ 5. -2003. –С. 125-127.
155. Шевчук П.І. Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень // Адвокат. -2001. -№ 6. –С. 9.
156. Шерстюк В.М. Комментарий к постановлениям Пленума Высшего Арбитражного суда РФ по вопросам арбитражного процессуального права. М. 2000.
157. Шишкин С.А. Состязательность в гражданском и арбитражном судопроизводстве. -1997.
158. Шишкін В.І. Судові системи країн світу. Книга перша. –К.: Юрінком Інтер, 2001.
159. Штефан М.Й. Цивільний процес. –К., 1997.
160. Штефан М.Й., Дрижчаная Е.Г., Гусев Е.В. Представительство граждан в суде. –К., 1991.
161. Щеглов В.Н. Законность и обоснованность судебного решения по гражданско-правовому спору. –Новосибирск, 1958.
162. Юдельсон К.С. Проблема доказывания в советском гражданском процессе. –М., 1951.
163. Юдельсон К.С. Судебные доказательства и практика использования их в советском гражданском процессе. –М., 1956.
164. Явич Л.С. Сущность права. –Л., 1988.