Захист патентного права на основі формули винаходу

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………….............................3

РОЗДІЛ 1. ФОРМУЛА ВИНАХОДУ.............................................................9
1.1. Основні системи побудови формули винаходу…...................................9
1.1.1. Німецька формула винаходу……………...............................................9
1.1.2. Американська формула винаходу………………................................12
1.1.3. Англійська формула винаходу.............................................................17
1.1.4. Французька формула винаходу…...…………….................................20
1.2 Поняття та зміст формули винаходу.……...............................................24
1.3. Особливості і характеристики об’єкта у співвідношенні з формулою винаходу.....................................................................................................45

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ПОРУШЕННЯ ПРАВ
ПАТЕНТОВЛАСНИКА.................................................................................55
2.1. Визначення порушення патентного права на основі формули винаходу.....................................................................................................55
2.2. Зміст та обсяг охорони прав патентовласника…….............................65
2.3. Пряме і непряме порушення прав патентовласника............................81
2.4. Встановлення факту порушення прав патентовласника....................90

РОЗДІЛ 3. ЗАХИСТ ПРАВ ПАТЕНТОВЛАСНИКА..............................102
3.1. Поняття захисту прав патентовласника……………...........................102
3.2. Форми захисту прав патентовласника.................................................118
3.2.1. Адміністративний порядок захисту прав патентовласника...........123
3.2.2. Судовий порядок захисту прав патентовласника...........................131
3.3. Суддівський розсуд при захисті прав патентовласника..................156
ВИСНОВКИ................................................................……....……...............162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………….....................….....................................................169
ВСТУП

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що на сьогодні в Україні не існує ефективного механізму цивільно-правового захисту патентних прав. Міжнародна інтеграція національних патентних систем ставить перед усією міжнародною юридичною спільнотою завдання забезпечити охорону прав патентовласників у межах створюваного єдиного патентного простору, в тому числі шляхом розробки універсального та ефективного механізму цивільного-правового захисту патентних прав. Проте, ця проблема ускладнюється тим, що як в національному, так і міжнародному законодавстві відсутні чіткі критерії для визначення змісту самих суб’єктивних прав винахідника, що мають бути забезпечені патентом і, відповідно, визначення порушення патентних прав. Відправною точкою у розв’язанні цієї проблеми є визначення та тлумачення формули винаходу. Аналіз судової практики дозволяє стверджувати, що на сьогодні відсутні загальні прийоми, які мають бути застосовані судами при тлумаченні формули винаходу при розгляді відповідних справ. Ця проблема загострюється тим, що тлумачення формули винаходу (цивільно-правові відносини), що визначає межі та обсяг охорони прав патентовласника, є компетенцією судів. Встановлення ж “змісту” формули (адміністративно-правові відносини) – це компетенція патентного відомства (Державного департаменту з інтелектуальної власності при Кабінеті Міністрів України).
При виникненні спору про порушення виключного права патентовласника і вирішенні питання, чи є склад цивільного-правового порушення, інакше, чи є в наявності всі обов’язкові умови цивільно-правової відповідальності, слід визначити обсяг прав “із патенту”, використовуючи у разі необхідності опис винаходу. І знову постає потреба в чіткому юридичному алгоритмі тлумачення формули винаходу.
Оновлення законодавства України в області інтелектуальної власності ці проблеми не вирішило.
Окремі аспекти захисту прав патентовласника на основі формули винаходу досліджували такі вчені, як Гаврилов Є.П., Дементьєв В.М., Єфімов Е.Н., Жуков В.І., Зенін І.А., Капиця Ю.М., Маміофі І.Є., Мухамедшина І.С., Підшибіхіна Л.І., Расохін В.П., Свядосць Ю.І., Мірошник Є.Н. та деякі інші. Проте слід зауважити, що їхні наукові розробки здебільшого здійснювалися на основі законодавства СРСР. Дане дослідження одним із перших базується на аналізі сучасного національного та міжнародного законодавства у світлі нових економічних і соціальних перетворень, що відбулися в нашій державі та у світі.
Таким чином, необхідність нового осмислення проблеми захисту патентного права на основі формули винаходу і практичного розв’язання її з урахуванням міжнародного досвіду і оновлених правових актів визначила й обумовила вибір теми дисертаційного дослідження та її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до пункту 1.7 Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень у період 2002–2005 р.р., затверджених Наказом МВС України № 635 від 30.06.2002 р. і п. 1.4. Основних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 р.р.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є одержання на основі комплексного дослідження патентного права науково обґрунтованих і достовірних результатів та рекомендацій стосовно форм, способів та порядку захисту патентного права на підставі формули винаходу із наступною можливістю їх використання в правозастосовчій та нормотворчій практиці.
Для досягнення зазначеної мети в досліджені ставляться та вирішуються такі завданняя:
– сформулювати сучасне поняття формули винаходу з урахуванням існуючих міжнародних систем її побудови;
– визначити зміст та обсяг охорони прав винахідника на основі формули винаходу;
– дати поняття порушення прав патентовласника та визначити його склад;
– розглянути існуючий механізм захисту прав патентовласника в Україні з погляду на його відповідність світовій практиці і вироблення конкретних рекомендацій з розвитку та удосконалення вітчизняного законодавства;
– визначити межі правомірного судового розсуду меж дії патентів в Україні при розгляді судами справ, пов’язаних із встановленням факту використання винаходу.
Об’єктом дослідження є відносини, що виникають при неправомірному використанні запатентованого винаходу.
Предметом дослідження є механізм цивільно-правового захисту прав патентовласника на основі формули винаходу.
Методи дослідження складає сукупність теоретико-методологічних засобів пізнання сучасних уявлень та процесів, обумовлених метою та особливостями досліджуваних явищ. У ході дослідження застосовувалися як загальнонаукові методи (аналіз та синтез, дедукція, узагальнення, перехід від абстрактного до конкретного), так і суто юридичні прийоми та методи як окремо, так і в комплексі та різних сполученнях: 1) формально–юридичний, для аналізу правових норм, які регулюють питання захисту прав патентовласника; 2) порівняльний, для вивчення патентного законодавства України, Німеччини, США, Франції та інших країн, що дозволяє у своїх межах визначити поняття формули винаходу, виділити не тільки спільне, але і відмінне в регулюванні питань цивільно–правового захисту прав патентовласника, виявити прогалини в цивільному законодавстві України, вирішити питання про запозичення кращого досвіду; 3) історико–правовий, для вивчення становлення та розвитку механізму цивільно–правового захисту прав патентовласника на основі формули винаходу; 4) метод формально–догматичного аналізу для тлумачення відповідних цивільно-правових норм та окремих понять та категорій, що стосуються предмета дослідження, а також інші методи.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в оригінальній концепції моделі цивільно-правового захисту прав патентовласника на основі формули винаходу, в рамках розробки якої отримані основні результати, які виносяться на захист.
1. Подальший розвиток отримало положення про те, що єдиним критерієм при визначенні обсягу виключного права винахідника на винахід та, відповідно, обсягу охорони прав патентовласника є формула винаходу. Саме за допомогою формули винаходу встановлюється факт використання або невикористання винаходу шляхом зіставлення ознак об’єкта, який запроваджується (виробляється, використовується, реалізується) на практиці, із сукупністю ознак, наведених у формулі винаходу.
2. Удосконалено визначення поняття «формула винаходу». Під формулою винаходу пропонується розуміти відображення технічної сутності винаходу (словесне та описове), за допомогою якого фахівці мають можливість одержати в короткій формі інформацію про технічне рішення задачі у певній галузі з указівкою засобів і результату, тобто мети рішення, яка може бути досягнута при використанні винаходу. Формула є сполучною ланкою між винаходом та його об’єктом (об’єкт винаходу – формула винаходу – винахід) і акумулює сутність об’єкта винаходу.
3. Розвинуто позицію про те, що найважливішим критерієм для встановлення факту незаконного використання винаходу є формула винаходу, яка є засобом різнення об’єкта винаходу від інших об’єктів або свідчить про тотожність порівнюваних об’єктів. Для того щоб встановити, чи підпадає спірний об’єкт під визначення, відбите у формулі, необхідно перевірити наявність у ньому сукупності всіх ознак, зазначених у формулі, незалежно від того, чи є вони родовими або відмітними (індивідуальними).
4. Удосконалено положення,згідно з порушенням права з патенту є будь-яке комерційне виготовлення, застосування, введення в господарський обіг продукту, що містить запатентований винахід, або застосування способу, який охороняється патентом. Залежно від дій пропонується розрізняти пряме та непряме порушення прав патентовласника.
5. Уперше в Україні запропоновано юридичний алгоритм дій щодо тлумачення формули винаходу при розгляді справ, пов’язаних із порушенням прав з патенту: у першу чергу пропонується проаналізувати опис винаходу та додані до нього креслення, потім – з’ясовується загальний винахідницький задум.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони поглиблюють наукові та практичні знання про цивільно-правовий захист прав винахідника з патенту на основі формули винаходу. Одержані результати можуть бути використані в нормотворчій практиці для створення найбільш ефективного регулювання захисту прав винахідників з урахуванням перспектив розвитку промислової власності.
Висновки цієї роботи можуть бути також використані при написані наукових праць, навчальних посібників та методичних рекомендацій для удосконалення підготовки юристів, які працюють в сфері інтелектуальної власності.
Окремі положення, сформульовані в роботі, мають дискусійний характер і можуть бути відповідною базою для подальших наукових досліджень у цій галузі.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію підготовлено на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, де неодноразово проводилося її обговорення. Основні наукові висновки пройшли апробацію за участю автора в таких конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми удосконалення цивільного законодавства України” (пам’яті проф. О.А. Пушкіна). – Харків, 21 травня 1999 р.; “Проблеми удосконалення цивільного законодавства України” (пам’яті проф. О.А. Пушкіна). - Харків, 21 травня 2001р.
Отримані автором результати використовувалися в лекціях, на практичних та семінарських заняттях, проведених у Національному університеті внутрішніх справ.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені в чотирьох наукових статтях у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження і складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (200 джерел). Повний обсяг дисертації складає ......... сторінок тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Розв’язуючи наукову проблему створення ефективного механізму цивільно-правового захисту патентного права на основі формули винаходу, із наступною можливістю його використання в правозастосовій та нормотворчій практиці, завдяки комплексному дослідженню патентного права, науковообгрунтованних і достовірних результатів та рекомендацій, можна сформулювати такі основні теоретичні та практичні висновки:
1. Удосконалено та сформульовано поняття формули винаходу з урахуванням існуючих міжнародних систем її побудови.
1) формула винаходу є (словесним та описовим) відображенням технічної сутності винаходу. за допомогою якого фахівці мають можливість одержати у стислій формі інформацію про технічне рішення задачі у певній галузі зі вказівкою засобів і результату, тобто мети рішення, яка може бути досягнута при використанні винаходу. Стислість досягається включенням до формули тільки суттєвих ознак ріішення і певними вимогами. Що знайшли своє відображення у вимозі щодо лаконічності формули винаходу. Із цього визначеня можна зробити висновок, що формула являє собою не характеристику конкретного матеріального предмета, навіть не опис принципу рішення, а саме характеристику технічної сутності знайденого рішення задачі.
2) формула винаходу залежить від об’єкта винаходу, тобто зв’язок між винаходом та його об’єктом проявляється через формулу винаходу (об’єкт винаходу – формула винаходу – винахід) і акумулює сутність об’єкта винаходу;
3) у ході дослідження встановлено, що німецька система побудови формули винаходу, за якою викладена формула винаходу і в Україні, при дотриманні усіх її принципових положень, може забезпечити чітке тлумачення технічної сутності винаходу і його новизни майже в кожному випадку. Особливістю німецької формули винаходу є:
а) широкий виклад основного пункту формули;
б) велика кількість додаткових пунктів у багатоланковій формулі;
в) використання альтернативних ознак при визначенні формули;
г) використання самостійних пунктів формули у винаході;
д) можливість визначити у формулі кілька різних об’єктів (спосіб, пристрій);
е) на відміну від інших формул винаходу, вона характеризується чіткістю і тому рекомендована для європатенту;
4) при проведенні аналізу різних структур формул винаходу, було встановлено:
– периферійне визначення формули винаходу (американське) більш точно встановлює обсяг охорони, ніж центральне (німецьке). Особливостями є:
– кожен пункт патентної формули, побудованої за американською структурою, викладається, як правило, незалежно від попередніх пунктів, і обсяг винаходу, що захищається кожним окремим пунктом, визначається сукупністю всіх ознак, перелічених у формулі:
– формула має суто правовий характер;
– американська формула винаходу містить кілька юридично самостійних незалежних пунктів. Кожен пункт американської формули має самостійне правове значення;
5) особливістю англійської патентної формули є наявність у ній “омнібусних” (від лат. “оmnibus” - “для всіх”) пінктів, що підтримує регулярне сполучення між пунктами;
6) порівнюючи формулу патенту у Німеччині, США, Великій Британії та інших країнах, можна стверджувати, що у Великій Британії та США скільки завгодно винахідницьких ідей можуть бути заявлені за умови, що вони пропонуються тільки в комбінації з основним винаходом і утворюють з ним діюу комбінацію. Навпаки, в Німеччині, Нідерландах і Швеції допоміжні пункти часто відхиляються на тій підставі, що вони просто додають відомі ознаки, а не ознаки винахідницької творчості;
7) Патентне законодавство Франції не встановлює правил викладення формули винаходу. Формули в патентному описі немає, її місце займає так зване резюме, де стисло викладено основні принципи винаходу. Без резюме патент самостійного правового і технічного значення не має;
2. Визначено зміст та обсяг охорони прав винахідника на основі формули винаходу:
1) предметний обсяг правана винахідвстановлюється через характеристику технічної сутності винаходу. Сутність винаходу – це категорія юридична, тому при виникненні спорів, пов’язаних з неправомірним використанням винаходу, головним питанням, що буде підлягати вирішенню, є питання саме про те, чи відтворена в об’єкті технічна сутність рішення чи ні;
– сутність – поняття відносне, воно становить предмет винаходу;
– сутність винаходу і сутність об’єкта, до якого він відноситься, – поняття не тотожні;
– об’єкт винаходу, як будь-який логічний результат має зміст та обсяг: зміст становить систему суттєвих ознак рішення, а обсяг – коло об’єктів, на які можна поширити це поняття, визначене у формулі;
– сутність винаходів залежить від того, до якого об’єкта належить винахід. Так, що стосується винаходів, об’єктами, яких є пристрій, спосіб, речовина, це система правил (загальних і окремих), дотримуючись яких можна забезпечити досягнення мети, заданого результату. У винаході поєднуються об’єктивне і суб’єктивне: об’єктивне – як єдність речовинних компонентів або єдність прийомів, суб’єктивне – як призначення, мета діяльності;
– завдяки аналізу суті, суттєвих ознак, у формулі дається характеристика об’єкта;
– суттєві ознаки, це такі ознаки, завдяки яким відбувається здійснення винаходу, тобто здійснюється його мета;
2) уведення несуттєвих ознак, які включаються потім в обмежувальну частину формули винаходу, веде до невірної оцінки обсягу винаходу;
3) патентно-правова доктрина Німеччини встановила три форми тлумачення патенту, виходячи з того, що обсяг охорони не є чимось встановленим суддею, який розглядає справу про порушення патенту, звертається до обсягу охорони, точно визначає цей обсяг по-різному залежно від форми порушення;
4) за наявності різних прийомів тлумачення формули винаходу, щонайширшу охорону винаходу забезпечує тлумачення шляхом застосування “загальної ідеї винаходу”, що дає можливість судам вільно тлумачити формулу винаходу, виходячи за межі формули і предмета винаходу;
5) сутність теорії еквівалентів полягає в тому, що еквівалентність рішення досягається збігом у винаході та дослідженому об’єкті двох елементів - сутності та результату, а засоби виконання повинні бути рівноцінні та відомі у цій галузі;
6) загальна ідея винаходу складається в “технічному уявленні, що відображає зміст і сутність винаходу”, ця ідея так широко абстрагує технічне поняття, закладене у предметі винаходу, що межею дії патенту охоплюються також “непрямі” еквіваленти;
7) обсяг винаходу – це коло об’єктів, які характеризуються тією ж сукупністю суттєвих ознак, що зафіксовані й у першому пункті формули винаходу.
3. Визначено поняття порушення прав патентовласника та його склад:
1) уведення суб’єктивних ознак при аналізі наявності факту непрямого порушення патенту не полегшує, а навпаки, ускладнює встановлення складу цих правовідносин;
2) наявність в об’єкті тільки частини із сукупності ознак, наведених у формулі, не дозволяє розглядати здійснення такого рішення як порушення права патентовласника;
3) подальшого розвитку знайшла позиція про те, що найважливішим критерієм для встановлення факту незаконного використання винаходу є формула винаходу, яка є засобом відрізнення об’єкта винаходу від інших об’єктів або свідчить про тотожність порівнюваних об’єктів. Для того щоб встановити, чи підпадає спірний об’єкт під визначення, яке відображено у формулі, необхідно перевірити наявність у ньому сукупності всіх ознак, зазначених у формулі, незалежно від того, чи є вони родовими або відмітними (індивідуальними). Велике значення при встановленні факту порушення права патентовласника є встановлення початку використання винаходу або його суттєвих ознак;
4) висновок про відсутність факту порушення патенту залежить від форми патентної формули, що прийнята в судовій практиці даної країни. Мається на увазі те, як визначено предмет винаходу;
5) при розв’язанні питання про встановлення факту використання винаходу важливе місце відводиться еквівалентній заміні. При встановленні факту використання винаходу аналізується предмет винаходу, тобто формула;
6) виділення видових і відмітних ознак у формулі винаходу має значення для формування поняття, тобто для того, щоб встановити риси подібності і вімінності між об’єктами;
7) непряме використання патенту також має місце не тільки у разі фактичного використання засобів, але і в тоді, коли існує намір використати ці засоби у майбутньому. Велике значення при цьому має і наявність умислу у діяннях особи. Виділення непрямого порушення у самостійний вид порушення патентних прав можна розглядати як бажання досягти захисту таких суттєвих елементів винаходу, які у сфері дії патенту не могли б бути замінені на еквівалентні. Тільки у такому разі постачальника можна буде притягти до відповідальності за непряме порушення патенту;
8) щоб з’ясувати, чи підпадає конкретний об’єкт під визначення, відбите у формулі, необхідно перевірити наявність у ньому сукупності всіх ознак, зазначених у формулі, незалежно від того, є вони родовими чи відмітними (індивідуальними);
9) правового значення не має конкретний розподіл ознак вроздріб формули, оскільки обсяг винаходу визначається сукупністю обох її частин.
4. Розглянуто існуючий механізм захисту прав патентовласника в Україні з погляду на його відповідність світовій практиці і вироблення конкретних рекомендацій з розвитку та удосконалення вітчизняного законодавства.
5. Визначено межі правомірного судового розсуду меж дії патентів в Україні при розгляді судами справ, пов’язаних з встановленням факту використання винаходу.
6. Подальший розвиток отримало положення про те, що єдиним критерієм при визначенні обсягу виключного права винахідника на винахід та, відповідно, обсягу охорони прав патентовласника є формула винаходу. Саме за допомогою формули винаходу встановлюється факт використання або невикористання винаходу шляхом зіставлення ознак об’єкта, який впроваджується (виробляється, використовується, реалізується) в практику, із сукупністю ознак, наведених у формулі винаходу.
7. Удосконалено положення про те, що порушенням права з патенту є будь-яке комерційне виготовлення, застосування, введення в господарський обіг продукту, що містить запатентований винахід, або застосування способу, який охороняється патентом. Залежно від дій пропонується розрізняти пряме та непряме порушення прав патентовласника.
8. Викликає сумнів, що вплив на рішення справи залежить, крім встановлення її обставин справи, від особистості правозастосувача: від рівня його знань про норми галузей права, судової практики, професійного досвіду, від системи правових почуттів, цінностей, настроїв, бажань, переживань, характерних для особистості.
9. Головним елементом механізму реалізації суддівського розсуду у процесі застосування правових норм, є правова психологія, яка становить суб’єктивну основу ухвалення рішення.
10. Уперше в Україні запропоновано юридичний алгоритм дій щодо тлумачення формули винаходу при розгляді справ, пов’язаних із порушенням прав з патенту: у першу чергу пропонується проаналізувати опис винаходу та додані до нього креслення, потім – з’ясувати загальний винахідницький задум.
11. Прийоми та засоби законодавчої техніки є ефективним інструментом при формальній визначеності нормативного матеріалу. За допомогою цього інструмента законодавець може, по-перше, надати правозастосувачу право на розсуд у рішеннях деяких питань; по-друге, визначити межі оцінної діяльності, по-третє, виключити можливість суддівського розсуду.
13. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності має неупорядкований, несистематизований і малоефективний характер, а судова форма захисту є головною і вищою формою юрисдикційної діяльності при вирішенні справ про порушення права патентовласника, що випливає з патенту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдуліна І. Розгляд спорів у судовому та адміністративному порядку // Інтелектуальна власність. – 2002. – № 7–8. – С. 59–60.
2. Административное право Украины (Общая часть): Учебное пособие. – Х.: Одиссей, 1999. – 224 с.
3. Азимов Ч.Н. Основы патентного права Украины: изобретение, полезная модель, промышленный образец товарный знак. – Х., 1994. – 64 с.
4. Александров И.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Госюриздат, 1976. – 179 с.
5. Андрієнко В. Захист об’єктів інтелектуальної власності у Господарському суді міста Києва // Інтелектуальна власність. – 2002. – №10. – С. 20-23.
6. Андрощук Г.О., Работягова Л.И. Патентне право: правова охорона винаходів: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1999. – 216 с.
7. Андрюшин В.В. Изобретательское и патентное право. – Минск: Беларусь, 1975. – 128 с.
8. Анисимов Г.Н., Сабода Л.В. Альтернатива и эквивалентность в формуле изобретения // Вопросы изобретательства. – 1975. – №4. – С. 21–26.
9. Антимонов Б.С., Флейшиц Е.А. Изобретательское право. – М.: Госюриздат, 1960. – 228 с.
10. Асимовский М.Л. Защита прав изобретателей и рационализаторов. – Л.: Изд-во Ленинград. 1980. – 56 c.
11. Ариевич Е.А. Судебная практика // Изобретательство. Патентное дело. Патентная информация. – 1982. – №7. – С. 9–12.
12. Бакастов В.Н. Прототип изобретения // Вопросы изобретательства. – 1968. – № 5. – С. 9–12.
13. Бакастов В.Н. Формула изобретения // Вопросы изобретательства. – 1968. – № 6. – С. 7–13.
14. Бандурка О.М. Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції: Автореф. дис … канд.юрид.наук. – Х., 1994. – 20с.
15. Бакс В.Г. Некоторые приемы анализа формулы изобретения // Вопросы изобретательства. – 1980. – № 12. – С.12.
16. Бару М.И. Охрана прав авторов, изобретателей, рационализаторов. – К.: Вища школа, 1984. – 64 с.
17. Барэр Ф.В. Общность формулы изобретения и способы ее достижения // Вопросы изобретательства. – 1980. – № 10. – С. 27–31.
18. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР: Учеб. пособие. – Свердловск: Изд-во Свердловск. гос. ун-та, 1989. – С. 23.
19. Белов В.В. Проблемы охраны интеллектуальной собственности // НТИ. – 1997. – №1. – Сер.1. Организация и методика информационной работы. – С. 15–18.
20. Белиловский Е.Л. Методические рекомендации по установлению факта нарушения патента. – М.: Роспатент, 1994. – 12 с.
21. Березкин В. Правомерно ли привлечение специалистов патентного ведомства для работы в качестве экспертов в судах? // Промышленная собственность. – 2003. – № 2. – С. 27–29.
22. Богатых Е.А., Левченко В.И. Патентное право капиталистических и развивающихся государств. – М.: Юрид. лит., 1978. – 200 с.
23. Богуславский М.М. Международные соглашения в области изобретательства и товарных знаков. Парижская конвенция / Учеб. пособие. – М.: ЦНИИПИ, 1964. – 68 с.
24. Богуславский М.М. Патентные вопросы в международных отношениях. – М.: Изд-во АН СССР, 1962. – 276 с.
25. Боденхаузен Г. Парижская Конвенция по охране промышленной собственности. Комментарий / Пер. с франц. – М.: Прогресс, 1977. – 312 с.
26. Буряк Е. М. Азбука договора о патентной кооперации (РСТ). – М.: ВНИИПИ, 1996. – 232 с.
27. Васьковский Е.В. Учебник гражданского права. – М: Статут, 2003. – 382 с.
28. Воронков И. Судебная защита прав изобретателей и рационализаторов // Советская юстиция. – 1977. – № 4. – С. 18–19.
29. Грошевой Ю.М. Профессиональное правосознание судьи и социалистическое правосудие. – Харьков:Изд-во при Хар.гос.ун-те, 1986. – 150 с.
30. Гальперин Л.Б. Правовые проблемы интеллектуальной собственности // Право и правовое регулирование в системе устойчивого социального развития (Материалы научн.-практ. конф., г. Новосибирск, 1995). – Новосибирск, 1995. – С 56–59.
31. Гегель Г. Сочинения. – М., 1939. – Т. 6. – С. 132–135.
32. Гиргинов Г. Наука и творчество / Пер. с болг. – М.: Прогресс, 1979. – 226 с.
33. Горбачева С.И. Судебная защита прав изобретателей и рационализаторов в СССР: Автореф. дис... канд.юрид.наук. – М., 1989. – 18 с.
34. Гурьянов П.П. Теория эквивалентов и ее использование при толковании формулы изобретения. – М.: ЦНИИПИ, 1971. – 90 с.
35. Дементьев В.Н. О сущности изобретения // Вопросы изобретательства. – 1982. – № 4. – С. 7–10.
36. Дементьев В.Н. Оценка дополнительных материалов, представленных заявителем в процессе экспертизы // Вопросы изобретательства. – 1976. – №1. – С. 13–17.
37. Дементьев В.Н. Об исчерпывании патентных прав // Патенты и лицензии. – 1997. – №5. – С. 17–19.
39. Диденко В.П. Понятие нарушения патента в судебной практике США //Вопросы изобретательства. –1980. –№ 9. – С.15–18.
40. Дозорцев В.А. Охрана изобретений в СССР. – М., 1967.–С. 15–18.
41. Добровольский Г.Ф. Споры о тождестве изобретений с предложением, внедрением в производство //Соц.законность. – 1966. – №7 – С. 43.
42. Добровольский Г.Ф. Расширение судебной защиты авторских прав изобретателей и рационализаторов //Соц.законность. – 1959. –№8. – С. 37–43.
43. Добровольский А. А. Исковая форма защиты права. – М., 1979. – 160 с.
44. Дюги Л. Социальное право. Индивидуальное право. – СПб., 1909. – 136 с.
45. Еременко В.И. Европейское патентное законодательство. – М.: ВНИИПИ, 1989. – 192 с.
46. Еременко В.И. Ответственность за нарушение патента во Франции // Ответственность за нарушение патента в капиталистических странах. – М.: ВНИИПИ, 1985. – С. 42–46.
47. Еременко В.И. Стоит ли нарушать патент? // Вопросы изобретательства. – 1992. – №3–6. – С. 17–21.
48. Жуков В.И. Гражданское законодательство и институт интеллектуальной собственности // Правовое государство. – 1989. – №8. – С. 9–14.
49. Жуков В.И. Правовая охрана объектов научно-технического творчества. Х.:Изд.Хар. юрид. инст-та, 1983. – 96 с.
50. Зайцев И.Ф. Соотношение понятий изобретения формулы изобретения и объекта изобретения // Вопросы изобретательства. – 1981. – №7. – С. 12.
51. Законодательная техника: Науч.-практ. пособие / Под ред. Ю.А. Тихомирова. – М., 2000. – С. 23–25.
52. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань інтелектуальної власності” № 850-4 від 22.05. 2003р. // ВВР України. – 2003.
53. Захаров Ю.И. Характер технического решения и формула изобретения // Вопросы изобретательства. – 1977. – №7. – С. 31–34.
54. Зенкин Н.М. Научно-технический прогресс и учение об изобретениях // Охрана изобретения и товарные знаки. – Рига: Зинагне, 1975. – 24 с.
55. Зенин И.А. Охрана изобретения по советскому законодательству // Вестн. Моск. ун-та. – Серия 12. Право. – 1976. – №6. – С. 20–28.
56. Зенкин Н.М. Инженеру об изобретении. – М.: Атомиздат, 1976. – 170 с.
57. Закіров В., Каверін І. Законодавство України щодо винахідництва очима користувача // Інтелектуальна власність. – 2002. – № 2–3. – С 58–60.
58. Иоффе О.С, Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Госюриздат, 1961. – 380 с.
59. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1949. – 144 с.
60. Илленко И.И. Формулировка цели изобретения и ее значение на различных стадиях создания и оформления изобретения // Проблемы изобретательства и рационализации на современном этапе научно-технической революции. – М., 1975. С.32–34.
61. Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. – Науч.-практ. изд.: В 4т. / Под общ. ред. А.Д. Святоцкого. – Т.1: Право интеллектуальной собственности / С.А. Довгий, В.С. Дробязко, В.А. Жаров и др.; Под ред. В.М. Литвина, С.А. Довгого. – К.: Ін Юре, 1999. – 492 с.
62. Ионас В.Я. Объект изобретения //Вопросы изобретательства. – 1969. №7. С.5.
63. Ионова О.В. Международные соглашения в области охраны прав промышленной собственрости: Юрид. словарь. – М: ВНИИПИ, 1994. –60 с.
64. Карелина М.М. Правовые проблемы защиты интеллектуальной собственности в России // Интеллектуальная собственность и формы ее реализации. – Н. Новгород, 1998. – С. 96–100.
65. Карелина М.М., Солнышкова О.В. Актуальные проблемы защиты интеллектуальной собственности и авторского права //Юрид. консультант,1996. – №6. – С. 29–33.
66. Кейзеров Н.М. Об особенностях и некоторых проблемах правовой защиты интелектуальной собственности //Сов. гос-во и право. – М., 1990. – № 10. – С .90–97.
67. Керимов Д.А. Законодательная техника. Науч.-метод. и учеб. пособие. М., 1998. – 112 с.
68. Карпець И.И. Индивидуализация наказания. – М., 1961. – С. 24–25.
69. Киселев О.М., Колдин А.А. Некоторые особенности английской патентной формулы //Вопросы изобретательства. – 1979. – № 8. – С18–23.
70. Кичкин И.И., Кочетков Б.С. Логические источники формулы изобретения // Вопросы изобретательства. – 1972. – №1. – С.19–21.
71. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. М.: Госюриздат, 1967. – 280 с.
72. Кичкин И.И., Скорняков Э.П. Формула изобретения. –М.: ЦНИИПИ. 1973. – С. 4–27.
73. Колесников А.П. Тенденция патентования, идентификация и поиск //Интеллектуальная собственность. – 1994. – №3–4. – С.12–16.
74. Кругликов Л.Л. О средствах законодательной техники в уголовном праве. Проблемы теории уголовного права: Избранные статьи. – 1982–1999. Ярославль, 1999. – С.17–18.
75. Красавчиков О.А. Правовой режим изобретений: постановка вопроса // Пробл. соврем. Изобрет. права. – Свердловск: Свердлов. юрид. ин-т., 1983. – С.14–41.
76. Крижна В.М. Види ліцензійних договорів у патентному праві // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: Зб. наук. праць. – Вип.5. –Харків:Ун-т внутр. справ, 1999. – С. 110–117.
77. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права). Учебник для вузов. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА – М), 2000. – 480 с.
78. Колесников А. От привилегии к патенту. //Интеллектуальная собственность. Промышленная собственность, 2002. – №6. – С. 71–73.
79. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. СПб., 1909. – 120 с.
80. Кравченко О. З історії патентів // Інтелектуальна власність, 2003. – №7–8. – С.67–69.
81. Кузьмина О. Становление патентного права в Германии и России // Интеллектуальная собственность. Промышленная собственность, 2002. – №4. – С. 72–79.
82. Куинас Л. Некоторые вопросы объекта изобретательского правоотношения и объекта изобретения. – Учен. записки вузов Литовской ССР. Право. – Вільнюс, 1978. – №14. – с. 79.
83. Крылов И.В. Применение теории эквивалентов при доказательстве нарушения патента в судебной практике Великобритании и Канады // Изобретательство. Патентное дело. Патентная информация, 1985. – № 7. – с.64.
84. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. К.: Рад. школа, 1948. – 424 с.
85. Лазарев В.В. Социально-психологические аспекты применения права. – Казань, 1982. – С. 64.
86. Лебедев И.В,. Горленко С.А,. Моисеенко Т.В. и др. Отвечаем читателям //Промышленная собственность 2004. – № 2. – С. 60–66.
87. Лебедева Е.И. Развитие правовой регламентации и охраны некоторых объектов интеллектуальной собственности // Осуществление и защита имущественных прав граждан и организаций в условиях формирования социалистического правового государства. – Уфа, 1991. – С.93–98.
88. Левин В.А., Матвеев Г.А. К вопросу о технических эквивалентах // Вопросы изобретательства, 1969. – №2. – С.11–14.
89. Лейферт. Сущности разных порядков. Автореф.дис...канд. филос.наук. 16 с.
90. Ленц К., Дзепина Е. Внесудебное разрешение споров в Германии // Интеллектуальная собственность. 2002. – № 9. – С.29–32.
91. Литвинов В.И. Ответственность за нарушение прав на объекты промышленной собственности // Интеллектуальная собственность,1995. – №12. – С. 15–19.
92. Магазинер Я.М. Объект права. – В кн.: Очерки по гражданскому праву. – Л.: ЛГУ, Изд-во Ленингр.ун-та 1957. – 292 с.
93. Мадатов Н.М. О логике построения описания изобретения. –В сб. статей: Теория и практика научно-технической экспертизы изобретений. /Под ред. Л.Е. – М.: ЦНИИПИ, 1974. – 56 с.
94. Мамиофа И.Э. Охрана изобретений и научно-технический прогресс. – М.: Юрид. лит., 1974. – 200с.
95. Мамиофа И.Э. Основы изобретательского права. – Л.: Лениздат. –128.с.
96. Мамиофа И.Э. Современная научно-техническая революция и правовые проблемы охраны изобретений. Дис.д-ра юрид.наук. – Харьков:1970. С. 32.
97. Мамиофа И.Э. Разрешение споров о соавторстве на изобретение // Советская юстиция, 1963. – № 13. – С. 7–15.
98. Мамиофа И.Э. Приборы и узел как объекты изобретения. – Л.: 1977. – с.32.
99. Мамиофа С.Г. Способ как вид объекта изобретения в СССР. – Киев: Знание, 1977. – с.29.
100. Мамиофа И.Э. Основные принципы ответственности за нарушение патента в капиталистических странах // Ответственность за нарушение патента в капиталистических странах. – М. ВНИИПИ, 1985. –28 с.
101. Матюшкин Б., Гонтарук. И. Оценка судом достаточности и взаимосвязи доказательств при разрешении гражданских дел // Сов. юстиция, 1985. – № 18. – с.13.
102. Макаришева Т. Правовий захист об’єктів інтелектуальної власності: з досвіду роботи // Інтелектуальна власність. – №11. – 2002. – С.21–31.
103. Мельник О.М. Проблеми охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності в Україні. Харків: Вид-во нац. ун.-ту внутр. справ, 2002. – 364 с.
104. Миллер А., Дейвис М. Интеллектуальная собственность: патенты, товарные знаки и авторское право / Сокр. перевод. – М., 1997. – 210 с.
105. Меркель А. Юридическая энциклопедия. – СПб., 1902, с. 54.
106. Меерзон С.И. Защита советских изобретений за границей. – М.: Юрид.лит. – 1965. – 100 с.
107. Миколенко А.И. Проблемы возмещения вреда, причиненного административным правонарушением.: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Х.: Ун-т внутр. дел, 2000. – 20 с.
108. Миронов Н.В., Матвеев Г.А. Правовая охрана промышленной собственности и международное научно-техническое сотрудничество // Сов. гос. и право, 1989. – №12. – С.27–35.
109. Мозолин В.П. Советское изобретательское право. – М.: 1960. –176с.
110. Мойнов С.Г., Рослов В.Н. Всемирная организация интеллектуальной собственности [ВОИС ]: Учеб. Пособ. по крсу “Междунар. организации.”. – М., 1988. – 132 с.
111. Мухамедшина И.С. Интеллектуальная собственность во внешнеэкономической деятельности // Вопросы изобретательства. – М., 1991. – №4. – С.31–35.
112. Негрескул В. Поняття адміністративного захисту авторського права і суміжних прав // Інтелектуальна власність, 2003. – № 5. – С. 3–8.
113. Науменко П. С., Крахмальова М.І Механізми захисту інтелектуальної власності для економічного розвитку України // Інтелектуальна власність, 2003. – №10. – С. 23.
114. Основи інтелектуальної власності. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 1999. – 578 с.
115. Обухов В.А. К вопросу об эквивалентах в патентном деле // Изобретательство. Патентное дело. Патентная информация, 1984. – № 2. – С. 11–13.
116. Паладій М.В. Державна система правової охорони інтелектуальної власності: Актуальний стан. Проблеми. Шляхи вирішення // 7-ма міжнародна наук.-прак. конф. “Актуальні проблеми охорони інтелектуальної власності”. Матеріали виступів. – Держ. департамент інтелектуальної власності. Алушта, 2003. – С. 3–12.
117. Паскуаль К. Роль захисту інтелектуальної власності в розвитку України // Інтелектуальний капітал, 2002. – №3. – С. 11–14.
118. Підопригора О.О Право інтелектуальної власності в проекті Цивільного кодексу України. В кн.: всеукр. конф. ”Стан кодифікаційного процесу в Україні: системність, пріоритети, уніфікація”. – К.,1993. – С . 24.
119. Підопригора О.О. Проблеми правового регулювання інтелектуальної власності за законодавством України. Автореф. дис…д–ра юрид. наук. Харків: Нац. юрид. академія України імені Ярослава Мудрого, 1999. – 32с.
120. Підопригора О. Захист права інтелектуальної власності в новому Цивільному кодексі України // Інтелектуальна власність, 2003. – №6. – С.3 – 7.
121. Підопригора О., Кравченко С., Теленик С. Адміністративний захист права на об’єкти інтелектуально власності в Україні // Інтелектуальна власність, 2003. – № 12. – С. 6–9.
122. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів — К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 624 с.
123. Пиленко А.А. Право изобретателя. – М.: Статут, 2001. – 688 с.
124. Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Первая часть: Вотчинные права. – М.: Стату, 2002. – 800с.
125. Подшибихин Л.И. Принцип “исчерпывания прав” в области охраны интеллектуальной собственности // Вопросы изобретательства, 1989. – № 8. – С.15–18.
126. Поляков Г.К. Диалектика правового понятия изобретения // Известия АН Латв. ССР, 1976. – № 6. – С.35–45.
127. Пономарьов М. Про захист прав на об’єкти інтелектуальної власності //Інтелектуальна власність, №9. – 2003. – С. 16–24.
128. Попов В.А. Охрана прав изобретателей и рационализаторов. – Киев: Высш. школа, 1977. –44 с.
129. Почепаев И.Н., Шестимиров А.А. Некоторые ошибки при составлении формулы изобретения // Вопросы изобретательства, 1971. – №10. – С. 21–24.
130. Прахов Б.Г. Новое в советском изобретательском праве. – Киев: 1974. – 24 с.
131. Прахов Б.Г., Зенкин Н.М. Изобретательство и патентоведение. – Киев: Техника, 1981. – 208с.
132. Правовая охрана интеллектуальной собственности: Учеб. пособие /. Горленко С.А., Григорьева Т.В., Лобач В.А. и др / Под ред. В.Н. Дементьева. – М.: НИЦПРИС, 1995. – 210 с.
133. Прохоров-Лукін Г. Судова експертиза об’єктів інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність. – №11. – 2002. – С.13–21.
134. Пронин А.С. К вопросу об интеллектуальной собственности в патентном праве // Специфика правового регулирования в период становления рыночных социально-экономических отношений. – Омск, 1996. – С.29–32.
135. Рабинович Р.И. Оценка судом эквивалентности признаков технического решения // Советская юстиция, 1974. – № 20. – С.17–24.
136. Рабинович Р.И. Применение теории эквивалентов в изобретательстве. – М.: ЦНИИТЭИлегпищемаш, 1978. – 72 с.
137. Раевич С.И. Исключительные права. Право на товарный знак, промышленный образец, изобретения, авторское право. Л.: Гос. издат., 1926. – 136 с.
138. Райгородский Н.А. Изобретательское право СССР. М., 1949. – 272 с.
139. Рарог А.И., Грачева Ю.В. Законодательная техника как средство ограничения судейского усмотрения // Государство и право, 2002. – № 2. – С.93–100.
140. Ринкель А. Изобретатель в судебных жерновах // Закон, 1997. – № 2. – С.116–119.
141. Рогуленко Э.И. “Сущность” и “явление” системе категорий и принципов диалектики. Автореф. дис… канд. филос. наук. М.,1979.– 20 с.
142. Розенберг П. Основы патентного права США. М., 1979. – 340 с.
143. Рослов В.Н. Актуальные проблемы промышленной собственности в программе ВОИС // Вопросы изобретательства, 1986. – №7. – С.22–26.
144. Румянцев Г.А. Американская патентная формула. – Сборник информационных материалов по патентованию изобретений. – М.: Всесоюзная торговая палата, 1965. – С. 29–39.
145. Рясенцев В.А. Вопросы изобретательского права в судебной практике // Сов. юстиция, 1976. – №21. – С.3–8.
146. Рясенцев В.А. Советское изобретательское право. – М.: ВЮЗИ, 1976. – 84с.
147. Рясенцев В.А., Зенкин Н.М. Права изобретателей и рационализаторов. – М.: Знание, 1977. – 64с.
148. Свядосц Ю.И. Буржуазное патентное право. – М.: ЦНИИПИ, 1967. – 172 с.
149. Свядосц Ю.И. Защита советских патентных прав за границей // Изд-во вузов правоведения, 1981. – № 3. – С.58–65.
150. Сольц Л.О. Установление сферы действия патента в США и ФРГ // Вопросы изобретательства, 1966. – № 2. – С.27–32.
151. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. Учебник. – М., 2000. – 752 с.
152. Cборник законодательства об изобретениях и рационализаторских предложениях. – М.: Госюриздат, 1968. – С. 17.
153. Скрипко В.Р. Административная охрана прав изобретателей и рационализаторов //Сов. гос-во и право, 1972. – №4. – С.57–64.
154. Скрипко В.Р. Правовое значение формулы изобретения // Советская юстиция, 1973. – №4. – С.53–62.
155. Скрипко В.Р. Охрана прав изобретателей и рационализаторов в социалистических странах. – М.: Наука, 1975. – 144с.
156. Скрипко В.Р. Понятие и признаки изобретения // Сов. юстиция, 1970. – №16. – С.13–17.
157. Советское гражданское право: Под общей ред. В.Ф. Маслова и А.А. Пушкина. Ч.1. К.: Вища школа, 1983. – 464 с.
158. Сорокин В.Д. Правовое регулирование: предмет, метод, процесс (макроуровень). – СПб: Юридический центр Пресс, 2003. – 176.с.
159. Суханов Е. Объекты права собственности // Закон, 1995. – № 4. – С.94–98.
160. Трубников П.Я. Степанов М.М. О некоторых вопросах права интеллектуальной собственности // Вопросы совершенствования правоохранительной деятельности органов внутренних дел, 1996. – №1. – С.106–110.
161. Трахтенгерц Л.А. Права промышленной собственности в странах СЭВ. – М.: 1974. – С. 36.
162. Рассмотрение судом дел об открытиях, изобретениях и рационализаторских предложениях //Сов. гос-во и права, 1976. – № 11. – С.27–38.
163. Законодательная техника. Науч.практ. пособие / Под. ред. Ю.А. Тихомирова. М., 2000.
164. Тыцкая Г.И. Патентный закон Франции.- М.: ЦНИИПИ, 1975. – 132 с.
165. Толстой Ю.К. К теории правоотношения. Л.: Изд-во Ленинград.ун-та, 1959. – 88 с.
166. Фефелов Н.Н. Тенденции развития правой охраны изобретений в странах капиталистической Европы и СССР. Автореф. дис…канд. юрид. наук. –Х.,1990. – 20 с.
167. Финкель Н.К. Патентное право ФРГ на службе государственного монополистического капитала. Автореф. дис…канд.юрид.наук. – М.: 1969. – 24 с.
168. Финкель Н.К. Нарушение патента путем неполного использования изобретения:теория патентного нарушения в Японии // Избретательство. Патентное дело. Патентная информация, 1984. – № 9. – С. 12–19.
169. Флейшиц Е.А. Патентное законодательство зарубежных стран. – М.: Прогресс. – 1964. – 124 с.
170. Финкель Н.К. Вступительная статья. В кн.: Патентное законодательство зарубежных стран. В 2-х т. Т. 1; Переводы /Сост. Н.К. Финкель. – М.: Прогресс, 1987. – С. 5–18 (656 с.)
171. Фурман Э.И. Особенности изложения и толкования формулы изобретения в ССР // Вопросы изобретательства, 1970. – № 1–2. – С.26–29.
172. Фурман Э.И. Определение объема прав, предоставляемых патентом // Вопросы изобретательства, 1969. – №9. – С.15–18.
173. Фурман Э.И., Сольц Л.О Характерные случаи нарушения патентных прав // Вопросы изобретательства, 1970. – №10. – С.16–19.
174. Фурман Э.И Формула изобретения. – М.:ЦНИИПИ,1967. – 60с.
175. Фурман Э.И., Ускач А.Г. Установление факта использования изобретения // Вопросы изобретательства, 1976. – №. – С.17–20.
176. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношениях. – М.: Юрид. лит., 1974. – 352 с.
177. Ханин А.М. Обобщение признаков в формуле изобретения. –// Вопросы изобретательства,1978. – № 2. – С. 26.
178. Червова Л.В. Некоторые вопросы выявления существенных отличий технических решений // Вопросы изобретательства, 1976. – № 6. – С. 17–20.
179. Червова Л.В. Формула изобретения. Заявка на изобретение. – М.: ЦНИИПИ, 1986. – 52с.
180. Чечот В.Д. Субъективное право и формы его защиты. – Л: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. – 72 с.
181. Чихаев Н.А. Формула изобретения. – М.: 1965. – 40с.
182. Чихаев Н.А. и др. Формула изобретения в советской и зарубежной практике / Н.А.Чихачев, Ю.М.Бухалкин, Н.С. Колинский и др./. М.:ЦНИИПИ, 1971. – 180с.
183. Чунаева А.А. Категория цели в современной науке и ее методологическое значение. – Л: Изд-воЛениград.ун-т, 1979. – 116 с.
184. Шевелева Т. Європейські стандарти захисту прав інтелектуальної власності. //Інтелектуальна власність. № 3. – 2003. – С. 56–57.
185. Шепелев Н.П. и др. Методика выявления изобретений /Н.П. Шепелев, И.И. Кичкин, Э.П. Скорняков и др. – Кемеровское книжное изд-во, 1974. – 140 с.
186. Шептулин А.П. Система категорий диалектики. М.: Наука, 1967. – 392 с.
187. Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. – Тула: Автограф, 2001. – 720 с.
188. Шишка Р.Б. Классификация объектов промышленной собственности в Украине // Бизнес- информ, 1995. – №25–26. – С. 8–12.
189. Шишка Р.Б. Правовая охрана новых объектов права интеллектуальной собственности // Бизнес-информ, 1995. – №47–48. – С.12–18.
190. Положение об открытиях, изобретениях и рационализаторских предложениях, утвержденное постановлением Министров СССР от 21.06.1973 г., 584 (СП СССР 1973, № 19, ст.109, с.407.)
191. Шишка Р.Б. Інтелектуальна власність та підприємництво. В. кн.: Мале підприємництво і менеджмент в Україні: публічні і правові засади // Зб.наук. праць. – К., 1997. – С. 162–168.
192. Шоуф Ч. Интеллектуальная собственность в США надежно защищена. //Соц. законность, 1990. – № 9. – С.49–56.
193. Юрченко А.К. Патентоведение .Учебно-методическое пособие. – Л: изд-во Ленингр.ун-та. 1972. – 68 с.
194. Инструкция по составлению заявки на изобретение (ЭЗ-1-74) // Вопросы изобретательства, 1987. – №5.
195. Яичков К.К. Изобретение и его правовая охрана в СССР. – М.: АН СССР, 1961. – 220 с.
196. Закон України “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі” від 15 груд. 1993 р. – №3687–ХII. (Зі змінами, внесеними згідно з Законом України №850-4 від 2.05.2003р.).
197. Hamburg C., Pines H. Cvafc rules that statutory presumption of validity doesnjt apply during reexamination. “PTR”, 1985. – v. 83. – №4. – p. 178–182.
198. Eentcheiden Patg §14 – Schtzumfang. Beschlub des Bundespatentgerichts, 9. Sena.
199. Цивільний кодекс України: Офіц. текст: Прийнятий Верх. Радою України 16 січ. 2003 р. – К.:Видавничий дім “Ін Юре”, 2003. – 432 с.
200. Правила складання заявки та подання заявки на отримання патенту України на винахід (корисну модель). Затв. Наказом Державного патентного відомства України від 17 листоп. 1994 р. № 132.