ДОГОВІР НА СТВОРЕННЯ ТА РОЗПОВСЮДЖЕННЯ РЕКЛАМИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП
3
РОЗДІЛ 1. Генезис договору на створення та розповсюдження реклами
1.1. Становлення інституту реклами у цивільному праві. 12
1.1.1 Реклама в стародавні часи і в середні віки 12
1.1.2 Західноєвропейська і американська реклама 18
1.1.3 Російська реклама 23
1.1.4 Реклама в радянські часи 26
1.2. Розвиток законодавства про рекламу в Україні

32
РОЗДІЛ 2. Поняття та місце договору на створення та розповсюдження реклами
2.1. Місце договору на створення та розповсюдження реклами в системі договірного права. 58
2.2. Поняття та елементи договору на створення та розповсюдження реклами.
87
2.3. Характеристика договору на створення та розповсюдження реклами.

102
РОЗДІЛ 3. Правове становище сторін в договорі на створення та розповсюдження реклами
3.1. Сторони договору на створення та розповсюдження реклами 110
3.2. Види договору реклами

127
РОЗДІЛ 4. Укладення договору на створення та розповсюдження реклами
4.1. Порядок укладення договору на створення та розповсюдження реклами 144
4.2. Форма договору на створення та розповсюдження реклами

159
РОЗДІЛ 5. Виконання договору на створення та розповсюдження реклами

5.1. Виконання договору на створення та розповсюдження реклами
165
5.2. Відповідальність сторін за договором на створення та розповсюдження реклами
178
ВИСНОВКИ

189
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 195

Вступ
Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена її відносною новизною та рядом факторів економічного й соціального розвитку. Економічний розвиток неможливий без інформації і, зокрема, реклами як рушія соціальних процесів та запоруки поступального розвитку суспільства. Вона одночасно є економічною й юридичною категоріями. Зростання кількості та якості рекламного продукту в останні роки збіглося в часі з посиленням темпів економічного розвитку та підвищенням макро- й мікропоказників розвитку України. Ринок реклами в Україні в 2002 р., в порівнянні з попереднім виріс на 30% [298] до $260 млн., 2003 р. – 61,5%, що склав $420 млн. [300]. У 2004 р. експерти Всеукраїнської рекламної коаліції оцінили обсяг рекламного ринку України на рівні $530 мільйонів [299]. Згідно з прогнозами, в 2005 р. очікується, що загальний розмір ринку реклами становитиме від $862 млн. до $1028 млн.
Глобалізація економічних процесів, рух до Європейського Союзу та входження у ЄЕП вимагають гармонізації українського законодавства у сфері рекламної діяльності на адаптаційних засадах. Законодавство ЄС про рекламу теж вимагає розробки адекватних правових механізмів договірних зобов’язань у сфері рекламних технологій і є вирішальним на сучасному етапі розвитку нашої держави.
Рекламна інформація розповсюджується з метою ініціації інтересу споживача до рекламованого товару. Правовідносини у сфері реклами не мають сьогодні чіткого і ефективного правового регулювання і є неузгодженими. Дотепер немає єдиного легального визначення поняття «реклама» та договору у сфері реклами, що не сприяє ефективному розвитку рекламних відносин. Законодавець, здійснюючи правове регулювання, вимушений враховувати специфічну природу суспільних відносин, що підлягають врегулюванню, сутнісні риси і особливості об'єктів цих відносин і суб'єктів, що беруть у них участь [234, c.8]. З урахуванням динаміки розвитку чинного законодавства про рекламу є необхідність вивчення правових позицій специфіки рекламних відносин.
Незважаючи на значну частку рекламних послуг у цивільному обороті і специфіку відносин з надання рекламних послуг, цивільне законодавство, на жаль, не містить чітких договірних конструкцій їх врегулювання. Це пояснюється й відсутністю необхідних теоретичних досліджень цивільно-правових форм рекламних послуг і правового регулювання відносин з їх надання. Достатньо сказати, що в Росії проблемі рекламних зобов’язань присвячено близько п’яти наукових робіт, в Україні відомі лише праці А.І. Черемнової (за спеціальністю 12.00.04) та З.В. Кузнєцової (за спеціальністю 12.00.07).
Проблематика договірного регулювання суспільних відносин у сфері реклами привернула до себе увагу багатьох дослідників, зокрема: В.І. Іванова [153], Ю.Ф. Вольдмана [112], О.Б. Кузнєцової [182], О.В. Медянкової [196], В.Л. Музиканта, Г.О. Свердлика [235; 236; 237], Е.Л. Страунінга [251], Ю.В. Черячукіна [278; 279], В.Л. Нечуй-Ветер [204], Н.О. Саніахметової [231] та її учениці А.І. Черемнової [276] й інших. Аналіз опублікованих робіт дозволяє стверджувати, що зобов'язання з надання рекламних послуг дотепер на монографічному або дисертаційному рівні достатнім чином в Україні не досліджені. Необхідність удосконалення законодавства з надання рекламних послуг на основі договору є очевидною. Вказані обставини й визначили вибір теми і свідчать про її актуальність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з Програмою захисту прав споживачів на 2003-2005 роки, затвердженою Указом Президента України від 11 грудня 2002 р. №1148/2002, Планом роботи Кабінету Міністрів України на 2004 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.04р. №315 та Планом роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу в 2004 році, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р №111-р., а також відповідно до п. 10 Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002 – 2005 рр., затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р.; п. 1.4. Основних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2005 роки, затверджених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 5 січня 2001 р. (протокол №4).
Мета і завдання дослідження полягають у розробці механізму цивільно-правового регулювання відносин зі створення та розповсюдження реклами (рекламних послуг) як виду договірних зобов'язань, встановленні його специфіки, виробленні пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері реклами. Цього може бути досягнуто шляхом вирішення ряду завдань, до найважливіших з яких належать: з’ясування витоків інституту реклами та чинників його становлення у цивільному праві; визначення природи реклами й критеріїв її відмежування від суміжних категорій; визначення специфіки й ознак зобов'язань зі створення та розповсюдження реклами; визначення видів зобов'язань з надання рекламних послуг; виявлення специфіки підстав виникнення зобов'язань з надання рекламних послуг; встановлення суб'єктів, об'єкта і змісту договірних зобов'язань з надання рекламних послуг; встановлення впливу позитивного права на розвиток зобов'язань з надання рекламних послуг; визначення особливостей виконання зобов'язань з надання рекламних послуг та механізму їх забезпечення.
Об’єктом дослідження є економічна та юридична доктрини реклами, правовідносини за договором на створення та розповсюдження реклами, чинне та перспективне законодавство України й інших країн та правозастосовча і судова практика.
Предметом дослідження є договірні зобов'язання зі створення та розповсюдження реклами, специфіка їх виникнення, розвитку і виконання як самостійного типу цивільних зобов'язань.
Методи дослідження становлять філософські, загальнонаукові, спеціально-юридичні та сукупність теоретико-методологічних засобів і прийомів пізнання суспільних явищ та процесів. Зокрема, в ході дослідження був використаний діалектичний метод пізнання економічних і правових явищ. Відносини за договором на створення та розповсюдження реклами було розглянуто з урахуванням історичного розвитку, що свідчить про використання історичного методу. У роботі також використаний формально-логічний метод, за допомогою якого досліджувалося законодавство про договір на створення та розповсюдження реклами і практика його застосування. Порівняльно-правовий метод дав можливість виявити закономірності впливу законодавства і практики інших країн на законодавство про рекламу в Україні. Висновки про можливість застосування в деяких випадках до відносин, які виникають у договорі на створення та розповсюдження реклами, норм інших, суміжних з ним договорів, були одержані з використанням методу моделювання. У ході вивчення судової і господарської практики, збору і аналізу спірних ситуацій і їх подальшого узагальнення було застосовано соціологічний і емпіричний методи дослідження. Сформульовані висновки і пропозиції стали результатом системно-структурного аналізу. У роботі використано і інші методи, зокрема: методи пізнання, спостереження, абстрагування, аналітичний та інші.
Дисертація ґрунтується на працях відомих та молодих українських вчених: Ч.Н.Азімова, О.В.Дзери, В.І.Жукова., В.В.Луця, П.І.Орлова, О.А.Підопригори, О.А. Пушкіна, Н.О.Саніахметової, Р.Б.Шишки, Ю.М.Жорнокуя, Є.В. Петрова, А.І.Черемнової та інших. Широко використовуються роботи російських вчених-правознавців: М.М.Агаркова, С.С.Алексєєва, М.І.Брагінського, С.М.Братуся, А.В. Венедіктова, В.В. Вітрянського, Е.П. Гаврилова, О.С. Йоффе, А.Ю. Кабалкіна, О.О. Красавчикова, Л.А. Лунца, І.Б. Новицького, В.А. Рясенцева, О.Н. Садікова, Г.А. Свердлика, В.Р. Скрипко, Ю.К. Толстого, P.O. Халфіної, Г.Ф. Шершеневича, Ю.В. Черячукіна та інших.
Робота базується на чинному вітчизняному законодавстві. У ній використані нормативні акти, предметом регулювання яких є різні суспільні відносини у сфері реклами.
Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, закони України «Про рекламу», «Про інформацію», «Про захист суспільної моралі», «Про захист прав споживачів», «Про захист економічної конкуренції», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про телебачення та радіомовлення», «Про авторське право і суміжні права», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про захист від недобросовісної конкуренції», Постанова Кабінету Міністрів України «Типові правила розміщення зовнішньої реклами», Директиви ЄС: 84/450/ЕЕС від 10.09.84 “Про оманливу рекламу”, 97/55/ЕС від 6.10.97 “Про порівняльну рекламу”, 98/43 ЕС від 6.07.98 “Про рекламу та спонсорство тютюнових виробів”, 92/28/ЕЕС “Про рекламу лікарських препаратів”, Директива ЄС 89/552 “Про координацію деяких положень, зафіксованих у законодавстві, правилах або адміністративних положеннях, що відносяться до підтримки телевізійних трансляцій” та інші.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим комплексним монографічним дослідженням проблем регулювання відносин зі створення та розповсюдження реклами як самостійного типу зобов’язань:
1. Вперше обґрунтовується висновок про те, що існує дві групи інтересів, які повинні бути захищені законодавством про рекламу: інтереси споживачів та інтереси конкурентів. Деякі з установлених у законодавстві про рекламу норм спрямовані на захист прав і законних інтересів конкурентів, а інші – споживачів.
2. Вперше в Україні обґрунтовано ідею розробки й прийняття Модельного рекламного кодексу для ЄЕП та Рекламного кодексу як чергового етапу систематизації законодавства у сфері реклами та створення єдиного рекламного простору. Крім загальних положень, у нього слід включити три великі розділи, присвячені комерційній, соціальній і політичній рекламі. У разі потреби в такому Кодексі можна наперед «закласти» відсилання до окремих законів України (наприклад, про телевізійну рекламу, про політичну рекламу і т.ін.). Пропонований Кодекс – найоптимальніший шлях вдосконалення законодавства про рекламу.
3. Вперше сформульовано визначення рекламного витвору (продукту), створеного в результаті творчої діяльності з метою реклами композиції образів, думок і рекламної інформації, вираженої засобами, аналогічними засобам вираження музичних, літературних, драматургічних, аудіовізуальних та інших творів, включаючи твори образотворчого мистецтва.
4. Вперше на дисертаційному рівні розроблено авторське доктринальне поняття договору на створення та розповсюдження реклами. За договором на створення та розповсюдження реклами одна сторона (рекламіст) зобов’язується на свій ризик на професійній основі розробити та поширити рекламу за завданням іншої сторони (замовника – рекламодавця) та втілити її у рекламному продукті (рекламний витвір), а рекламодавець зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.
5. Дістало подальшого розвитку положення про те, що проведення рекламної кампанії на основі договору на створення та розповсюдження реклами полягає у зборі, аналізі, вивченні і переробці інформації і виробленні (створенні) на її основі результату у вигляді рекламного продукту (витвору) та винайденні найбільш ефективних шляхів поширення.
6. У роботі вперше формулюється висновок про те, що дії (роботи та/або послуги), виконані рекламістом з інформацією про товар та/або його виробника, є основою проведення рекламної кампанії і складовою частиною предмета договору на створення та розповсюдження реклами. Предмет договору на створення та розповсюдження реклами, у свою чергу, має комплексний характер і включає: 1) роботи, здійснювані виконавцем у ході створення рекламного витвору; 2) послуги рекламіста з розповсюдження рекламної інформації (рекламного витвору).
7. Набув подальшого розвитку висновок про те, що для договору на створення та розповсюдження реклами істотними є умови про предмет договору, що має комплексний характер і включає роботи, здійснювані виконавцем (рекламістом) у процесі створення рекламного витвору, і діяльність рекламіста з розповсюдження результатів виконаних робіт рекламіста (рекламного витвору), а також про ціну та строк його виконання.
8. Вперше обґрунтовується висновок про те, що договір на створення та розповсюдження реклами є самостійним цивільно-правовим договором. Він є двостороннім, оплатним, консенсуальним договором та відноситься до підрядних договорів. Він є підприємницьким та відноситься здебільше до договорів про приєднання.
9. Дістало подальшого розвитку положення про те, що основним обов'язком виконавця (рекламіста) в договорі на створення та розповсюдження реклами є фахова діяльність зі створення й розповсюдження рекламного витвору з метою доведення до відома споживачів певним чином підготовленої інформації відповідно до змісту та умов укладеного із замовником договору, а в подальшому передачі йому остаточних результатів.
10. Встановлено критерій відмежування договорів реклами за характером укладення. Ці договори за своєю природою відносин можуть відноситись в залежності від того, який характер оферти йде від рекламіста. За характером та правовою природою рекламних правовідносин між рекламістом та рекламодавцем виділяються: а) договори в сфері реклами, що мають публічний характер; б) договори в сфері реклами, що відноситься до договорів про приєднання; в) договори в сфері реклами, що відносяться до змішаних договорів.
11. Дістало подальшого розвитку положення про те, що до пільг, знижок й цінової політики рекламіста в рекламній діяльності при створенні та розповсюдженні реклами можуть надаватися як імперативні (ті, що передбачені законом), так і корпоративні (ті, що передбачені рекламістом або рекламним агентством) привілеї щодо рекламодавця.
12. Вперше на дисертаційному рівні виділяються види договорів у сфері реклами: договір на створення реклами; договір на розповсюдження реклами; договір оренди рекламного місця; договір про надання рекламних послуг; договір про виконання рекламних робіт; договір на створення та розповсюдження реклами; договір на використання рекламного часу і т.д.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що положення, які містяться в ній, і висновки можуть бути використані як вихідний матеріал для подальшого вивчення проблем правового регулювання суспільних відносин зі створення та розповсюдження реклами (рекламних послуг та робіт), а також у процесі вдосконалення відповідного законодавства і правозастосовчої практики. Матеріали проведеного дослідження можуть бути використані також для підготовки навчальних посібників зі спеціального курсу «Зобов'язання щодо створення та розповсюдження реклами».
Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, де неодноразово обговорювались його основні положення. Одержані результати оприлюднені автором на наукових та науково-практичних конференціях у Національному університеті внутрішніх справ, зокрема: «Проблеми цивільного права» (пам’яті проф. О.А. Пушкіна) (м. Харків, 21 травня 2001 р.); курсантів, слухачів та студентів, присвяченій «10-річчю незалежності України» (м. Харків, 25 квітня 2001 р.); «Проблеми цивільного права України» (пам’яті проф. О.А. Пушкіна) (м. Харків, 21 травня 2002 р.); ад’юнктів, магістрантів та здобувачів «Актуальні проблеми сучасної науки» (в дослідженнях молодих вчених) (м. Харків, 20 червня 2003 р.); «Актуальні проблеми цивільного права та процесу» (пам’яті проф. О.А. Пушкіна) (м. Харків, Харківський економіко-правовий університет, 21 травня 2005 р.); на щорічній Міжнародній науково-практичній конференції «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, Запорізький державний інститут, 30 червня 2004 р.); І Міжнародній науково-методичній конференції „Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу” (2-3 грудня 2004р., м. Хмельницький), а також при підготовці у співавторстві курсу лекцій «Цивільне право України», виданого за ред. проф. Р.Б. Шишки.
Основні теоретичні положення, обґрунтовані в дисертаційному дослідженні, були використані дисертантом під час читання лекцій, проведення практичних і семінарських занять у Національному університеті внутрішніх справ та у Харківському економіко-правовому університеті.
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження відображено в шести наукових статтях, опублікованих у збірниках, що входять до списку фахових видань ВАК України, а також у тезах виступів на науково-практичних конференціях та у двох посібниках курсу лекцій «Цивільне право України».
Структура дисертаційної роботи обумовлена актуальністю і метою дослідження. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, що включають вісім параграфів, висновку і списку літератури. Повний обсяг рукопису становить 188 сторінок машинописного тексту. Кількість використаних джерел 305.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження базується на теоретичному узагальнені новел у чинному законодавстві та тенденцій правозастосування і новому у вітчизняному праві підході до розв’язання проблеми цивільно-правового регулювання відносин, які виникають при створенні та розповсюдженні реклами на основі однойменного договору як домовленості його сторін. У висновках автором сформульовано найбільш суттєві положення і пропозиції, отримані за результатами дисертаційного дослідження, а саме:
1. Проведене вивчення показало, що в більшості випадків здійснення рекламної діяльності при проведенні рекламної кампанії вимагає професійної підготовки, використання спеціальних засобів і методів, наявності матеріально-технічної бази та досвіду проведення відповідних робіт та послуг. Отже, це зумовлює необхідність спеціалізації на рекламній діяльності як прояву загальної тенденції розподілу праці.
2. Основним способом організації відносин між господарюючим суб'єктом і спеціалізованою організацією з приводу створення, а в подальшому – розповсюдження реклами, є спосіб юридичного закріплення та регулювання всіх аспектів цих відносин домовленістю сторін і на основі договору на створення та розповсюдження реклами.
3. Договір на створення та розповсюдження реклами покликаний врегулювати відносини між рекламодавцем та рекламістом з приводу розповсюдження та/або проведення робіт зі створення реклами (рекламного витвору) та передачі їх результатів.
У рекламній діяльності слід дотримуватися балансу інтересів рекламодавця та споживачів реклами.
4. Розгляд договору на створення та розповсюдження реклами як самостійного цивільно-правового договору, що відноситься до підрядних договорів, покликаний упорядкувати практику проведення рекламних кампаній та/або здійснення рекламної діяльності, підвищити їх результативність та ефективність, забезпечити захист прав та інтересів сторін. Не менш важливим є захист охоронюваних законом інтересів інших осіб, що потерпають від засилля реклами.
5. У дисертації на основі загальноприйнятого підходу про право в об’єктивному та суб’єктивному сенсі законодавство про рекламу розглядається у вузькому та широкому значенні: в широкому значенні слова до цього законодавства слід відносити систему нормативних актів, що регулюють відносини при розробці, розміщенні та розповсюдженні реклами; у вузькому – визначені суб’єктивні права, охоронювані законом інтереси та юридичні обов’язки учасників рекламних відносин.
6. Визнано доцільним провести кодифікацію розрізнених правових актів у сфері регулювання рекламної діяльності шляхом прийняття Рекламного кодексу України, а вірніше, – Модельного рекламного кодексу для ЄЕП та Рекламного кодексу як чергового етапу законодавчої роботи у сфері реклами та створення єдиного рекламного простору. У такому кодексі, крім загальних положень, доцільно передбачити три спеціальних розділи: комерційна, соціальна та політична реклама. Відповідно кожен розділ повинен поділятися на глави, що відображатимуть специфіку окремих інститутів чи субінститутів реклами. Тут можуть міститись і спеціальні договірні конструкції, які відповідатимуть загальним положенням договірного права ЦК України і в той же час деталізуватимуть зміст таких договорів, що сприятиме єдності правозастосування і судової практики. Тим самим ми переведемо ці договори із стану непойменованих у пойменовані. Пропонований кодекс зменшить кількість поточних законів, але не стане на заваді існуванню інших нормативних актів, які деталізуватимуть його норми: Рекламного статуту, Рекламних правил тощо. Прийняття такого кодексу є виправданим кроком і сприятиме зменшенню правопорушень у сфері рекламної діяльності.
7. Юридична природа договору у сфері реклами детермінована загальними підходами до цивільного договору взагалі та типології договорів зокрема. Вона має значення не тільки в теоретичному плані, але й у практичному. Від того, як договір буде кваліфікований, залежить застосування тих або інших спеціальних норм цивільного права.
8. Виходячи з дилеми, що договір на створення та розповсюдження реклами належить як до договорів на надання послуг, так і до договорів про виконання робіт, та враховуючи його специфічність, автор вважає, що він за основних умов є змішаним, двостороннім, оплатним, консенсуальним, підприємницьким договором і в основному може бути віднесений до підрядних. Такий підхід дозволяє застосувати до нього загальні правила про підряд, зокрема й про ризик, і враховувати спеціальне законодавство про рекламу та її різновиди.
9. Результат при створенні реклами не має характерних рис, властивих тільки послугам як предмету зобов'язань. У той же час норми, присвячені договору підряду, не в змозі врегулювати всі аспекти взаємних відносин сторін у ході створення реклами. Враховуючи особливості робіт, здійснюваних під час проведення рекламної кампанії та при створенні реклами, специфіку результату рекламних творів, рекламну інформацію, дисертант дійшов висновку, що договір на створення та розповсюдження реклами є самостійним цивільно-правовим договором, який має риси договору про виконання робіт та потребує окремого правового регулювання.
10. Залежно від того, який вид реклами використовується та які відносини складаються між учасниками рекламних правовідносин, договір на створення та розповсюдження реклами є публічним та може бути змішаним. Він може виявляти риси, які характерні для публічного договору, договору приєднання і належати до основних або додаткових.
11. Проведення рекламної кампанії супроводжується створенням рекламних витворів спеціалізованими суб'єктами господарської діяльності. Основним обов'язком виконавця (рекламіста) в даному договорі слід визнати створення й розповсюдження рекламного витвору з метою доведення до відома споживачів інформації, відповідно до змісту та умов укладеного договору.
12. Коло учасників цивільно-правових зобов'язань у сфері реклами формально обмежується, і до їх сторін можуть належати лише господарюючі суб'єкти (юридичні особи та фізичні особи – підприємці). Тож рекламіст є підприємцем, що здійснює свою діяльність з метою отримання прибутку. Це зумовлює платний характер цих договорів. Рекламодавцем (кредитором) відповідно може виступати тільки особа, що на законних підставах та в установленому порядку здійснює підприємницьку діяльність. Наведені у статті 2 ЦК України суб’єкти можуть надавати рекламні послуги та виконувати рекламні роботи за умови, що на них поширюється правове становище підприємця.
13. Боржником за грошовими та деякими інформаційними зобов’язаннями в цьому договорі завжди виступає рекламодавець. Що ж до кредитора, то залежно від конкретних функцій ним можуть виступати дві різні сторони: виробник реклами — у випадку, якщо зобов'язання полягає у виконанні робіт зі створення реклами, та розповсюджувач реклами — у випадку, якщо зобов'язання полягає в наданні послуги з розповсюдження рекламної інформації. Власне вони й виконують основне зобов’язання, без яких договір втрачає сенс.
14. Основним обов'язком виконавця (рекламіста) в договорі на створення й розповсюдження реклами є створення й розповсюдження рекламного витвору з метою доведення до відома споживачів спеціального роду поданої інформації відповідно до змісту та умов укладеного договору.
15. Значний обсяг та складність належних до узгодження істотних і необхідних умов договору на створення та розповсюдження реклами зумовлюють необхідність глибокого попереднього опрацьовування таких договірних умов. Укладення договору на створення та розповсюдження реклами в більшості випадків не може починатися з оферти: пропозиції укласти договір, як правило, передує велика підготовча робота, що дозволяє сторонам перейти до стадій оферти та акцепту. Але це все стосується тільки тих випадків, коли між рекламістом та рекламодавцем досягнуто згоди та бажання співпрацювати на цивільно-правових засадах. Так, етапами, що спонукають рекламіста або рекламну кампанію до пропозиції укласти договір з рекламодавцем, передують умови, що, безумовно, мають неформальний характер та включають такі елементи: встановлення правоздатності та дієздатності юридичної особи, її платоспроможності, проведення комплексу робіт та послуг, що не входять до предмета дослідження нашої роботи, та інші передумови щодо укладення договору на створення та розповсюдження реклами.
16. Механізм укладення договору на створення та розповсюдження реклами залежить від того, який вид реклами замовляє рекламодавець рекламісту для досягнення своєї мети. Тому порядок укладення договору буде різним за змістом та за процедурою домовленості сторін (наприклад, підготовча стадія).
17. Порядок укладення договору на створення та розповсюдження реклами має свої особливості, зумовлені домінуючим становищем рекламіста, від якого залежить визначення умов договору та виду реклами.
18. Договір на створення та розповсюдження реклами належить до комплексних договорів, які характеризуються тим, що норми, які регулюють такий договір, є нормами різної галузевої приналежності.
19. Специфічні риси даного договору та його унікальність, потребують узгодження переліку і обсягу робіт та строків їх виконання. Доцільно рекомендувати укладення договору на створення та розповсюдження реклами в простій письмовій формі шляхом складання стандартизованого документа, що містить основні умови договору, і додатки до нього: завдання замовника, програми робіт, розбиття рекламних робіт при створенні реклами та послуг при розповсюдженні на етапи з вказівкою строків виконання робіт.
20. Для оцінки виконання рекламістом зобов’язань за договором на створення та розповсюдження реклами велике значення має строк виконаних робіт. Строки виконання зобов’язання за договором на створення та розповсюдження реклами залежать від виду реклами та її складності чи творчого характеру рекламного продукту.
21. Зобов’язання за договором на створення та розповсюдження реклами визнаються виконаними належним чином, якщо в установлений строк виконавець надав виконане замовлення, а замовник оплатив його. Якщо ж робота виконується в декілька етапів, то дата складання акта здачі-приймання або поетапної звітності і підписання його замовником мають розглядатися як момент виконання зобов’язання на даному етапі.
22. Специфіка відповідальності сторін за порушення зобов’язань за договором на створення та розповсюдження реклами проявляється залежно від виду реклами. При складних рекламах у таких договорах конкретизуються підстави і обсяг відповідальності, але в більшості випадків відповідальність за договорами настає на загальних підставах, встановлених цивільним законодавством України та міжнародними договорами, підписаними та ратифікованими Україною.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Нормативні акти України, зарубіжних країн та Директиви ЄЕС.
1. Конституція України // ВВР України. – 1996. – №30. – Ст.141.
2. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая. Текст, комментарии, алфавитно-предметный указатель / Под ред. О.М.Козырь, А.Л.Маковского, С.А.Хохлова. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – С. 387.
3. Гражданский кодекс Украины (с изменениями и дополнениями на 1 сентября 2003 года). – Х.: ООО «Одиссей», 2003. – 432 с.
4. Директива ЕЕС 97/55 від 6.10.97 р. “Про порівняльну рекламу” //Official Journal L 290, 23.10.1997, р. 18.
5. Довідка про законотворчу діяльність Держспоживстандарту України за ІІ півріччя 2003 р. – І півріччя 2004 р. // http://www.dssu.gov.ua
6. Закон Азербайджанской Республики «О рекламе» № 376-1ГД от 3 октября 1997 г. //Бюллетень бизнесмена. 1997. № 55 (162).
7. Закон Республики Беларусь «О рекламе» № 19-3 // Ведомости Национального Собрания Республики Беларусь. 1997. 15 марта. № 8 (226). – Ст.189.
8. Закон Украины «О рекламе» // Ромат Е.В. Реклама. Киев, Харьков, 1999. – С.457–471.
9. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р. // ВВР України. – 1993. – № 4. – Ст.19.
10. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. // ВВР України. – 1994. – № 13. – Ст. 64.
11. Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 року // ВВР України. – 2002 р. – № 24. – Ст. 165.
12. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 р. // ВВР України. – 2004. – № 27-28. – Ст. 366.
13. Закон України «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 р. // ВВР України. – 2004. – № 20-21. – Ст. 291.
14. Закон України «Про відходи» від 07.03.2002 р. // ВВР України. – 1998. – № 36-37. – Ст. 242.
15. Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 03 липня 1991 // ВВР України. – 1991 р. – № 33. – Ст. 443.
16. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 21 грудня 1993 р. // ВВР України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
17. Закон України «Про економічну самостійність» від 3 серпня 1990 р. // ВВР Української РСР. – 1990. – №34. – Ст.499.
18. Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 року // ВВР України. – 2003. – № 36. – Ст.276.
19. Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004// ВРУ № 1629-IV.
20. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. // ВВР України. – 1996. – № 36. – Ст.165.
21. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 27.11.2003 // ВВР України. – 2004. – № 17-18. – Ст.250.
22. Закон України «Про захист прав споживачів» від 15 грудня 1993 р. // ВВР України. – 1994. – № 1. – Ст.1.
23. Закон України «Про інформаційні агентства» від 21 грудня 1993 р. // ВВР України. – 1995. – № 13. – Ст. 83.
24. Закон України «Про інформацію» від 21 грудня 1993 р. // ВВР України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
25. Закон України «Про лікарські засоби» від 4 квітня 1996 р. // ВВР України. – 1996. – № 22. – Ст. 86.
26. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. // ВВР України. – 2000. – № 36. – Ст. 293.
27. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. // ВВР України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
28. Закон України «Про нафту і газ» від 12 липня 2001 року // ВВР України. – 2001. – № 50. – Ст.262.
29. Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. // ВВР України. – 1997. – № 48. – Ст. 296.
30. Закон України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. // ВВР України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
31. Закон України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» від 15 лютого 1995 р. // ВВР України. – 1999. – № 36. – Ст.317.
32. Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. // ВВР України. – 1992. – № 21. – Ст.296 .
33. Закон України «Про основи містобудування» від 08.02.2001 р. // ВВР України. – 1992. – № 52. – Ст. 683.
34. Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 10.01.2002 р. // ВВР України. – 2002. – № 16. – Ст. 114.
35. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 24.06.2004 р. // ВВР України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
36. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. // ВВР України. – 1994. – № 7. – Ст. 36.
37. Закон України «Про політичні партії в Україні» від 05 квітня 2001 // ВВР України. – 2001 р. – № 23. – Ст. 118.
38. Закон України «Про поштовий зв'язок» від 4 жовтня 2001 року // ВВР України. – 2002. – № 6. – Ст.39.
39. Закон України «Про рекламу» від 03.02.2004 р. // ВВР України. – 2004. – № 16. – Ст. 238.
40. Закон України «Про рекламу» від 3 липня 1996р.// ВВР України. – 1996. – №. 39. – Ст. 181.
41. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. // ВВР України. – 1994. – № 10. – Ст. 43.
42. Закон України «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 року // ВВР України. – 2004. – № 12. – Ст.155.
43. Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 31. – Ст. 241.
44. Закон України «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 // ВВР України. – 2001 р. – № 36. – Ст. 448.
45. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 // ВВР України. – 1991. – № 38. – Ст.508.
46. Законопроект «Про політичну рекламу» // http://www.telekritika.kiev.ua/ law/?id=7539
47. Лист Вищого арбітражного суду України від 20 травня 1992 р. № 011–8/598 “Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України”.
48. Наказ Державної Служби автомобільних доріг України “Укравтодор” від 08.07.2003 № 314. «Про затвердження Порядку видачі дозволів на розміщення, будівництво, реконструкцію та функціонування об’єктів сервісу та спеціальних конструкцій на землях дорожнього господарства вздовж автомобільних доріг загального користування» // http://users.adamant.net/ ~reklamka/zakon6.html
49. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 201 від 06.09.01 «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» // http://www.pravo-law.kiev.ua/ document/kodeks/0000CH5A0833-01.html
50. Постанова Верховної Ради України «Про затвердження Правил застосування Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств"» від 27 червня 1995 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 26. – ст. 197.
51. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 р. № 315 «Про підсумки соціально-економічного розвитку України у 2003 році та хід виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України» // http://www2.ac-rada.gov.ua/achamber/control/uk/publish/article/main?art_id=85011&cat_id=35872
52. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1998 р. № 1511 «Про типові правила розміщення зовнішньої реклами» // Офіційний вісник України. – 1998. – № 38. – Ст. 1408.
53. Постанова КМУ від 26 грудня 2004 р. №2016 «Про затвердження положення про Раду з питань реклами».
54. Постанова Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 року // ВВР України. – 1992. – №35. – Ст.517.
55. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р №111-р. «Про заходи щодо реалізації пріоритетних положень Програми інтеграції України до Європейського Союзу в 2004 році».
56. Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України» від 25.02.92 р. № 01-6/244 // Українська інвестиційна газета, 14.04.2002 р.
57. Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про заснування та умови діяльності інформаційно-культурних центрів. Угоду ратифіковано Законом N 583-XIV ( 583-14 ) від 08.04.99// Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 19. – Ст. 181.
58. Угода про Програму співробітництва між Урядом України і Урядом Держави Ізраїль у галузі культури і освіти на 1994–1996 роки.
59. Указ Президента України «Про заходи щодо запобігання недобросовісній рекламі та її припинення» від 5 грудня 1994 р. // Голос України. – 1994. – 13 грудня.
60. Урядовий кур’єр від 26 грудня 2003 року, № 245.
61. Цивільний кодекс України; Науково-практичний коментар: У 2 ч. /За заг. ред. Я.М.Шевченко. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2004. – 692с.
62. Цивільний кодекс Української РСР // ВВР України. – 1963. – № 51. – Ст.731.
63. Цивільний кодекс Української РСР. Науково-практичний коментар. – К., 1971. – С. 14.
64. Council Directive of 10 September 1984 relating to the approximation of the laws, regulations and administrative provisions of the Member States concerning misleading advertising (84/450/EEC) // Official Journal No. L 250/17, 16 TIC 449 (1985).
65. Council Directive of 3 October 1989 relating to the coordination of certain legal and administrative provisions of the Member States concerning the exercise of television activities (89/552/EEC) // Official Journal No. L 298/23.
66. Directive 2001/95/EC of the European Parliament and of the Council of 3 December 2001 on general product safety // Official Journal L 011 , 15/01/2002 P. 0004 – 0017.
67. Directive 92/28/EEC of 31 march 1992 concerning advertising for medicines // Official Journal No. L 113.
68. Directive 98/43/EC of the European Parliament and of the council of 6 July 1998 on the approximation of the laws, regulations and administrative provisions of the Member States relating to the advertising and sponsorship of tobacco products// http://europa.eu.int/eur-lex/pri/en/oj/dat/1998/l_213/l_21319980730en00090012.pdf (от 22.06.05 г.)
69. http://europa.eu.int/comm/consumers/cons_int/safe_shop/fair_bus_pract/cont_law/cont_law_02_en.pdf
70. http://www.sgecc.net/media/download/stellungnahme_kommission_5_final1.pdf
71. Product Liability Directive 85/374/EEC //Official Journal No. L 210/29.

2. Юридична та інша література.
72. Абова Т.Е. Предисловие к кн. «Субъекты гражданского права»: Сборник статей / Отв. ред. Т.Е. Абова. – М., 2000. – С. 3.
73. Авл Геллий. Аттические ночи. — Томск, 1993. – С. 53.
74. Агабабьян Э.М. Экономический анализ сферы услуг. – М.: Экономика., 1968. – 160 с.
75. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М., 1940. – С. 70.
76. Агулова В. Фирма – это я. О некоторых выдающихся деятелях рекламы в России. Конец XIX – начало ХХ века / В. Агулова // Реклама. – 2000. – № 2. – С. 45–47.
77. Азимов Ч.Н. Договорные отношения в области научно-технического прогресса: Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.03.– Х., 1981. – 349 с.
78. Азимов Ч.Н. Договорные отношения в области научно-технического прогресса.– Х.: Вища школа. 1981. – 134 с.
79. Азимов Ч.Н. Договоры на научно-исследовательские и конструкторские работы. Учебное пособие.– Х.: Вища школа. 1976. – 61 с.
80. Амблер Т. Практический маркетинг /Пер. с англ. под общ. ред. Ю. Н. Каптуревского. – СПб: Изд-во "Питер", 1999. – 400 с.
81. Андреева Т.В. Определение стратегических целей рекламной кампании // http://www.sbcinfo.ru/articles/7th_1999conf/2_38.htm – за станом на 24 січня 2005 р.
82. Антимонов Б.С. Основания договорной ответственности социалистических организаций. – М.: Юрид. лит. 1962. – 176 с.
83. Аскиазий С.И. Основные вопросы теории социалистического гражданского права//Вестник ЛГУ. 1947. №12. – С. 95–100.
84. Асмус В.Ф. Логика / Асмус В.Ф. – М.: Госполитиздат, 1947. – 386 с.
85. Астахова Т. Хорошие идеи в Америке рекламируют/ Информационно-аналитический портал «Социальная реклама» (http://www.socreklama.ru/).
86. Басин Ю.Г. Правовые вопросы проектирования строительства // Правовое регулирование строительства в СССР. – М.: Юрид. лит., 1972.
87. Бахин С.В. Субправо: Международные своды унифицированного контрактного права / С.В. Бахин. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. – 309 с.
88. Белов В.А. Гражданское право: Общая часть: Учебник. – М: АО «ЦентрЮрИнфоР», 2002. – 108 с.
89. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладення: Навч. посібник. – К.: Наукова думка, 2002. – 278 с.
90. Богун В.П. Зовнішньоекономічні контракти: окремі питання теорії та практики укладення // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2000, №1. – С. 149–157.
91. Боер В.М. Информационно-правовая политика и безопасность России. Дис...д-ра юрид. наук.: 12.00.01. – С-Пб., 1998. – 430 с.
92. Брагинский М.И. Договор подряда и подобные ему договоры. – М.: Статут. 1999.– 254 с.
93. Брагинский М.И. Общее учение о хозяйственных договорах. – Минск.: Наука и техника, 1967. – С. 35.
94. Брагинский М.И. Подряд и подрядоподобные договоры (изложение лекции М.И.Брагинского, прочитанной в Высшем Арбитражном Суде РФ в феврале 1996 года) // Вестник ВАС РФ. – 1996, №7. – С. 109.
95. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. – М.: Статут. Книга перша. 1998. – 848 с.
96. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд. 3-е, стереотипное. – М.: Статут, 2001. – 848 с.
97. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд. 4-е, стереотипное. – М.: Статут. 2001.– 842 с.
98. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. М., 1950.
99. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М., 1976. – 214 с.
100. Бурлаков Р.М. Цивільно-правові питання здійснення аудиторської діяльності в Україні. Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Х., 2000. – 19 с.
101. Бурмистров В.Л. Правовая природа договоров на выполнение научно-исследовательских работ // Сборник аспирантских работ по вопросам государства и права. – Свердловск, 1963. – С. 187.
102. Бюхер К. Возникновение народного хозяйства. – СПб: Типовые товарищества «Общая польза», 1912. – С.15–16.
103. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник. Изд. 3-е. – М.: Юриспруденция, 2000. – 528 с.
104. Венедиктов А.В. Гражданско-правовая охрана социалистической собственности в СССР. – М.: 1954. – 268 с.
105. Вердников В.Г. Гражданское правоотношение // Советское гражданское право: Учебник. В 2 ч. Ч. 1. Изд. 2-е, перераб. и доп. – М., 1986. – С. 71–73.
106. Винничук Л. Люди, нравы и обычаи Древней Греции и Рима. – М.: Высш. шк., 1988. – с.96-106.
107. Виноградов А. Дума о рекламе // Рекламный мир. – 2000. – №6 – С.10–11.
108. Витрянский В.В. Гражданский кодекс о договоре // Вестник ВАС РФ. – 1995. – № 10. – С. 100.
109. Витрянский В.В. Договоры: порядок заключения, изменения и расторжения, новые типы: Комментарий к новому ГК РФ. – 129 с.
110. Витрянский В.В. Существенные условия договора //Хозяйство и право. – 1998. – №7. – С. 3–9.
111. Волошко С.Д. Договор на передачу научно-технических достижений. – Х.: 1978. – 67 с.
112. Вольдман Ю.Я. Комментарий закона Российской Федерации «О рекламе». – М.: Фонд «Правовая культура», 2003. – 176 с.
113. Гавальда К., Сттуфле Ж. Банковское право: Пер. с франц. / Под ред. Лисняка В.Я. – М., 1996.
114. Гавзе Ф.И. Социалистический гражданско-правовой договор. – M.: 1972. – С.85.
115. Гаврилов О.А. Информатизация правовой системы России. Теоретические и практические проблемы. – М., 1998. – С.58.
116. Генкин Д.М. Рецензия на работу: В. Кнапп «Собствен¬ность в странах народной демократии (правовой режим собст¬венности в Чехословацкой Республике)». – М., 1954. – С. 445 //Со¬ветское государство и право. – 1955. – №6.
117. Гиляровский В. Москва и москвичи. – М.: Худ. лит., 1981. – с.58.
118. Гиро П. Частная и общественная жизнь греков. – М., 1912. – С. 178.
119. Годэмэ Е. Общая теория обязательств / Пер. с фр. И.Б.Новицко¬го. – М.: Госюриздат, 1948. – с. 281 – 282.
120. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1993. – с.109.
121. Гражданское право / Под ред. А.П.Сергеева и Ю.К.Толстого. – М., 1997. – ч.2. – С. 539.
122. Гражданское право / Под ред. Е.А.Суханова. – М.: БЕК, 1993. – Т.1. – С. 244.
123. Гражданское право / Под ред. проф. Е.А. Суханова. – М.,1993. – Т.2. – 431 с.
124. Гражданское право России / Под ред. О.Н.Садикова. – М., 1996. – Ч.1. – 304 с.
125. Гражданское право России. Часть первая: Учебник / Под ред. З.И. Цыбуленко. – М.: Юристъ, 2000. – с.73.
126. Гражданское право Украины. Ч.1. Под ред. проф. А.А. Пушкина доц.. В.М. Самойленко – Х., 1996. – С.413.
127. Гражданское право Ч. 1. / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М., 2000. – С. 502.
128. Гражданское право. Учебник. Часть 1. Изд. третье, перераб. и доп. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 1998. – с. 127.
129. Гражданское право. Учебник. Часть 1. Издание третье, переработанное и дополненное /Под ред. А.П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1999. – 632 с.
130. Гражданское право. Учебник. Часть I / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М.: Изд-во «ТЕИС», 1996. – 552с.
131. Гражданское право. Учебник. Часть II / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1997. – 784 с.
132. Гражданское право: В 2 т. Том II. Полутом 1: Учебник / Отв. Ред. Проф. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. И доп. – М.: Издательство БЕК, 2000. – с. 157.
133. Гражданское право: Учебник / Под ред. В.Ф. Яковлева. – М.: Изд-во РАГС, 2003. – с. 95.
134. Гражданское право: Учебник. В 2 т. Т. 1. Изд. 2-е, перераб. и доп. / Отв. ред. Е.А. Суханов. – М., 1998.
135. Гражданское право: Учебник. Ч. 1 / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – М.: Юристъ, 1997. – 472 с.
136. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. – Л., 1981. – 83с.
137. Грешников И.П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве. – СПб.: Юр. центр Пресс, 2002. – 331 с.
138. Грушевая Е.П. Обязательства по предоставлению услуг в хозяйственных отношениях // Правоведение. – 1982. – № 1. – С. 84.
139. Денисов С.А. Некоторые общие вопросы о порядке заключения договора. “Актуальные проблемы гражданского права”// Сборник статей под ред. М.И. Брагинского. – М., 1999. – С. 250.
140. Дернбург Г. Пандекты. Обязательственное право. – М., 1904. – Т.3. – С. 371-377.
141. Договір в цивільному і трудовому праві. Довідник. Ч.1. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”. 2000. – 280 с.
142. Дозорцев В.А. Законодательство и научно-технический прогресс. – М.: Юрид. лит. 1978. – 192 с.
143. Егоров К.Ф. Торговая реклама и вопросы права // Пра¬вовые вопросы советской торговли: Сборник научных трудов. Вып. 2. – М., 1979. – С. 81.
144. Егоров Н.Д. Гражданское правоотношение // Гражданское право. Часть первая / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М., 1996. – С. 77.
145. Ем B.C. Понятие, содержание и виды гражданских правоотношений // Гражданское право: Учебник. В 2 т. Т. 1 / Под ред. Е.А. Суханова. – М., 1993. – С. 96-97.
146. Ершова И.В., Иванова Т.М. Предпринимательское право: Учебное пособие. Изд. 2-е, испр. и доп. – М., 2000. – С. 23.
147. Жилинский С.Э. Предпринимательское право (правовая основа предпринимательской деятельности): Учебник для вузов. – М., 2000. – С.530.
148. Жорнокуй Ю.М. Правове регулювання венчурного підприємництва (цивільно-правовий аспект): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Х., 2003. – 195 с.
149. Жуков В.И., Юровский Б.И. Юридическая природа “услуги” // Экспресс-анализ. – 1999. – № 15. – С. 20–22.
150. Зайончковский П.А. Ярмарки в России и СССР //Советская историческая энциклопедия. – М.: Сов. энциклопедия, 1976. – Т. 16. – С.982.
151. Зенин И.А. Наука и техника в гражданском праве. – Изд-во Моск. ун-та. – М., 1977. – 208 с.
152. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посіб. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В.Дзера, Н.С.Кузнецова, В.В.Луць та інші; За ред. О.В.Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
153. Иванов В.И. Правовые проблемы рекламы в СССР: Дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1979.
154. Измайлова Е.В. Договор на выполнение маркетинговых исследований: Дис. … канд. юрид. наук. – М., 2000.
155. Иоффе О. С. Правоотношение по советскому гражданскому праву // Избранные труды по гражданскому праву. – М., 2000. – С. 523-524.
156. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юридическая литература, 1975. – 880 с.
157. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.,1955. – 331с.
158. Иоффе О.С. Советское гражданское право (курс лекций). – Л., 1958. – С. 101.
159. Иоффе О.С. Советское гражданское право: Курс лекций: Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах. – Л., 1949. – С. 387.
160. Иоффе О.С. Спорные вопросы учения о правоотношении // Иоффе О.С. Избранные работы по гражданскому праву. – М., 2000. – С.654.
161. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Госюриздат, 1961. – С.315-317.
162. Кабалкин А. Понятие и условия договора // Российская юстиция. – 1996. – № 6. – с. 22.
163. Кабалкин А.Ю. Гражданский закон об услугах населению. – М.: Юрид. лит., 1980. – 152 с.
164. Калмыков Ю.Х. К понятию обязательства по оказанию услуг // Советское государство и право – 1966. – № 5. – С. 17.
165. Каневский Е.М. Эффект рекламы. – М.: Экономика, 1980. – с.13.
166. Кашковский О.П. Правоспособность организаций в сфере выбора видов деятельности / Юрист, 2001. – № 10. – С. 34–41.
167. Кечекьян С. Ф. О понятии источника права //Ученые записки МГУ. Вып. 116. – М., 1946. – С.46.
168. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – С. 84.
169. Клигман А.И. Договор поручения (с участием граждан) / Автореф. дис… канд. юрид. наук – М., 1985. – С. 13.
170. Комментарий к ГК РСФСР /Под ред. Флейшиц Е.А., Иоффе О.С. – М.: Юрид. лит., 1970.
171. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ/ Под редакцией О.Н.Садикова, ч. 1. – М., 1995.
172. Копылов В.А. Информационное право: Учебное пособие. – М., 1997. – С.80-81.
173. Корнилов Л., Фильчикова Н. От глашатая до неона. – М.: Знание, 1978. – С. 7, 23, 27.
174. Корнфорд М. Открытая философия и открытое общество. – М., 1972. – С. 233.
175. Кортлэнд Л.Бове, и Уилльям Ф.Аренс. Современная реклама. – М.: Издательский дом «Довгань», 1995. – С. 610.
176. Красавчиков О.А. Вопросы системы Особенной части ЦК РСФСР. – Свердловск, 1957. – с. 127.
177. Красавчиков О.А. Теория юридических фактов в советском гражданском праве: Дис. ... канд. юрид. наук. – С. 65-69.
178. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 184 с.
179. Кротов M.B. Обязательство по оказанию услуг в советском гражданском праве. – Л., 1990. – С. 5.
180. Крылов И.В. Маркетинг. Социология маркетинговых коммуникаций. – М.: Центр, 1998. – с.28.
181. Кузнецова Л.Г. Правоспособность граждан. В кн.: Гражданское право. Т. 1 / Под ред. Красавчикова О.А. – М., 1985. – С. 99.
182. Кузнецова О.Б. Правовое регулирование отношений, возникающих в области рекламы: Дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1999.
183. Кузнецова О.Б. Правовое регулирование отношений, возникающих в области рекламы. Автореф. дис. ... канд. юр. наук. – М., 1999. – С.13-14.
184. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теорерические проблемы). – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – 240 с.
185. Леушин В.И. Правовые отношения // Теория государства и права: Учеб¬ник / Под ред. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова. М., 1997. – С. 343.
186. Лунц Л.А. Денежное обязательство в гражданском и коллизионном праве капиталистических стран. – М.: Юриздат, 1948. – с. 96.
187. Луць А.В. Свобода договору за проектом нового Цивільного кодексу України // Вісник Вищого арбітражного Суду України. – 2000. – №3. – С.217.
188. Луць В. Кодифікація договірного права (по проекту Цивільного кодексу України) // Українське право. – число 1. – 1997. – С. 75–92.
189. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч.посібник. – К.: Юрінком Інтер. 1999. – 560 с.
190. Мавліханова Р. В. Кооперативи як суб’єкти цивільного права: Автореф. дис... канд. юрид наук: 12.00.03. – Харків. – 2005. – С.9.
191. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие. Причины, ответственность. – М., 1985. – С.130.
192. Мандрика Л.М. Договір підтримки як одна з підстав виникнення права власності політичних партій // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2003. – №2 – С. 227.
193. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 26. Ч. 1. – С. 415.
194. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права: Учеб¬ник. – М., 2001. – С. 645.
195. Маяковский В.В. Агитация и реклама/ Полн. собр. соч., т. 12 – М., 1958. – С.57-58.
196. Медянкова Е.В. Правовое регулирование рекламной информации: Дис.... канд. юрид. наук. – М., 2002.
197. Мейер Д.И. Русское гражданское право. В 2 ч. Ч. 1. По испр. и доп. 8-му изд., 1902. – М., 1997. – С. 84.
198. Мережко А.А. Договор в частном праве : Монография / А.А. Мережко. – М. : Юстиниан, 2003. – 172 с.
199. Митюков К. А. Система римского гражданского права. – Киев, 1902.
200. Мищенко Е.А. Соотношение публичного договора и публичной оферты // Юрист. – 2002. – №3. – С. 15–16.
201. Музыкант В.Л. Реклама: международный опыт и российские традиции. – М.: Право и Закон, 1996. – 222 с.
202. Музыкант В.Л. Теория и практика современной рекламы. Часть 1. – М.: Евразийский регион, 1998. – 400с.
203. Научно-практический комментарий к ГК РСФСР / Под ред. Е.А. Флеишиц. – М., 1966. – С. 181.
204. Нечуй-Beтep В.Л. Обязательства по оказанию рекламных услуг: Дис. ... канд. юрид. наук. – М., 2003.
205. Новицкий И.Б. Римское право. – М.: Ассоциация «Гуманитарное знание», 1993. – С. 191.
206. Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность. – М., 1954. – 209 с.
207. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М.: Госюриздат, 1950. – 416 с.
208. Огородов Д.В. Правовое регулирование отношений в информационной сфере: Автореф. дис…канд. юрид. наук. 12.00.03 / Академия РАН. – М., 2002. – 21 с.
209. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. – М., 1999. – С. 255, 256.
210. Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве (часть общая). – Душанбе: Ирфон, 1972. – 224 с.
211. Орлов П.І. Інформація та інформатизація: Нормативно-правове забезпечення: Науково-практичний посібник. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – с.42.
212. Пархоменко Н.М. Договір у системі права України. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук/ Інститут держави і права ім. В.М. Корецького HAH України. – K., 1998. – 16 с.
213. Перетерский И.С. Сделки, договоры. – М., 1929. – С. 20.
214. Петров Є. В. Інформація як об’єкт цивільно-правових відносин: Дис. ... .канд. юрид. наук: 12.00.03 / Нац. ун-т внутр. справ – Харків, 2003 – 184 с.
215. Письменицкий А.А. Информационное право Украины // Бизнес-информ. – 1996. – №4. – С. 165.
216. Підопригора О.А. Захист права інтелектуальної власності потребує вдосконалення // Вісник вищого арбітражного суду України. – 2000. – №1. – С. 138–144.
217. Підприємницьке право: Навч. посіб. / Ніколаєва Л.В., Старцев О.В., Пальчук П.М., Іваненко Л.М. – К.: Істина, 2001. – 480 с.
218. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. – К., Вентури, 1994. – 288 с.
219. Подопригора А.А. Правовое регулирование научно-технического прогресса. Учебное пособие для юридических вузов. – Киев: Вища школа. Изд-во при Киев. ун-те, 1981. – 152 с.
220. Покровский И. А. История римского права. – Петроград, 1918. – С. 332.
221. Претензія № 17/ 1999 до ТРК „1+1” від ФК „Динамо” //Архів ТРК.
222. Примак В. Визначення вини як умови цивільно-правової відповідальності // Право України. – 2002. – №10. – С.115–117.
223. Пугинский Б.И., Сафиуллин Д.Н. Правовая экономика: проблемы становления. – М.: Юрид. лит. 1991. – С. 180.
224. Рабінович П.М. Права людини та громадянина – Х.: Право, 1997. – 64 с.
225. Рассудовский В.А. Государственная организация науки в СССР. – М.: Юрид. лит., 1971. – С. 231.
226. Рассудовский В.А. Договор на выполнение проетных и изыскательских работ в капитальном строительстве. – М.: Изд-во АН СССР, 1963. – 160 с.
227. Ринг М.П. Договоры на научно-исследовательские и конструкторские работы /Ринг М.П.; Всесоюз. НИИ сов. законодательства. – М.: Юрид. лит., 1967. – 200с.
228. Рудаков. Реклама в Україні //http://expo-geniy.kiev.ua/presa/bat/bat_02/ bat_02r_08_01.html (від 2.06.2005).
229. Саватье Р. Теория обязательств. – М.: Прогресс, 1972. – 440 с.
230. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. – М.: Юридическая литература, 1971. – 240 с.
231. Саниахметова Н.А., Черемхова А.И. Законодательство Украины о коммерческой рекламе. – Х.: ОО