ДІЙСНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП .............................................................................................................. 3

РОЗДІЛ 1
ГОСПОДАРСЬКИЙ ДОГОВІР ЯК РЕГУЛЯТОР
ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН ...................................................

13
1.1. Регулювання господарсько-договірних відносин ................................... 13

1.2. Соціальна цінність господарських договорів ..........................................
21

1.3. Поняття дійсності господарських договорів ..........................................
31

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 ............................................................................
64

РОЗДІЛ 2
СУБ’ЄКТИВНІ УМОВИ ДІЙСНОСТІ
ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ ..............................................................

66
2.1. Здатність суб’єктів господарювання до укладення господарських
договорів .....................................................................................................
66

2.2. Відповідність волі волевиявленню сторін ..............................................
84

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ...........................................................................
110

РОЗДІЛ 3
ОБ’ЄКТИВНІ УМОВИ ДІЙСНОСТІ
ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ ..............................................................

113

3.1. Законність змісту господарських договорів ............................................ 113

3.2. Відповідність форми господарських договорів вимогам закону .......... 153

3.3. Правові наслідки визнання господарських договорів
недійсними та неукладеними ...................................................................
173

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 ............................................................................
184

ВИСНОВКИ .....................................................................................................
188

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .....................................................
196

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В сучасних економічних умовах України соціальна цінність господарського договору набула нового значення, що обумовлено підвищенням ролі господарського договору в регулюванні господарських відносин, поєднанням в ньому приватних та публічних інтересів, юридичних та економічних аспектів, здатністю господарського договору сприяти вирішенню соціальних завдань та усувати протиріччя між суб’єктами господарювання у процесі здійснення господарської діяльності, особливим ставленням держави при регулюванні господарсько-договірних відносин.
Держава встановлює особливі вимоги щодо здатності суб’єктів господарювання укладати господарські договори, щодо змісту та форми господарських договорів, повноважень сторін укладати господарські договори, визначення волі сторін та волевиявлення. В сукупності такі вимоги з боку держави становлять умови дійсності господарських договорів та дозволяють визначити дійсність господарських договорів, створюючи тим самим оптимальні правові засади нормального функціонування всієї системи господарсько-договірних відносин.
У вітчизняній юридичній науці комплексного дослідження з даної проблематики не проводилось, хоча деякими науковцями (переважно представниками цивілістичної науки) і були досліджені окремі питання дійсності правочинів (договорів). В цілому на доктринальному та нормативному рівнях поняття дійсності господарських договорів та умови дійсності господарських договорів і досі залишаються невизначеними. Це певним чином робить несталим господарський обіг, нестійкими господарсько-договірні відносини, ускладнює встановлення одноманітної практики вирішення господарських спорів з цих питань.
Основу правового регулювання господарсько-договірних відносин становлять Господарський кодекс (надалі – ГК) України та Цивільний кодекс (надалі – ЦК) України, в яких предмет регулювання в частині дійсності/недійсності правочинів (договорів) певною мірою співпадає. Водночас, в цих кодексах не вироблено єдиного підходу щодо регулювання зазначених питань, більш того, між кодексами наявні суперечності та неузгодженості. Негативно відображається на правозастосовчій діяльності також те, що залишились не узгодженими з ГК України та ЦК України й спеціальні нормативні акти, які регулюють господарсько-договірні відносини. Цим обумовлюється необхідність подальшого удосконалення діючого законодавства в частині регулювання договірних правовідносин та приведення у відповідність до цих кодексів інших спеціальних нормативних актів.
Дана робота покликана виробити цілісний підхід до визначення дійсності та умов дійсності майнових господарських договорів та надати науково обгрунтовані рекомендації щодо розвитку законодавства в цій сфері.
Вищезазначені обставини зумовили вибір теми дисертації і визначають актуальність і науково-практичне значення дослідження для розвитку науки господарського права.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалось згідно державної бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України" (номер теми: 01 БФ 042-01; номер державної реєстрації: 0101 U003579, 2000 – 2005 роки). Внеском автора в розробку зазначеної теми є обгрунтування необхідності внесення змін та доповнень до ЦК України, ГК України, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарсько-договірних відносин в Україні та приведення інших нормативних актів у відповідність до цих кодексів.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз правового регулювання господарсько-договірних відносин, наукових досліджень з проблематики господарських договорів, правозастосовчої діяльності, виявлення проблем у вирішенні господарських спорів, пов’язаних з визнанням господарських договорів недійсними, неукладеними та розробка пропозицій щодо удосконалення вітчизняного законодавства в сфері регулювання господарсько-договірних відносин.
Для досягнення поставленої мети визначені наступні основні завдання дослідження:
- з’ясувати соціальну цінність господарських договорів, що є визначальною при формуванні умов дійсності господарських договорів;
- дати теоретичне визначення дійсності господарських договорів як основи для закріплення в законодавстві принципів нормативного регулювання дійсності господарських договорів;
- обгрунтувати поділ умов дійсності господарських договорів на суб’єктивні та об’єктивні умови дійсності;
- дослідити проблеми недійсності господарських договорів в контексті поділу недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані;
- дослідити здатність суб’єктів господарювання до укладення господарських договорів як суб’єктивну умову дійсності господарських договорів;
- з’ясувати специфіку дійсності господарських договорів, пов’язану з особливістю вираження волі сторін у господарських договорах;
- з’ясувати питання законності змісту господарських договорів та відповідності форми господарських договорів вимогам закону як об’єктивних умов дійсності господарських договорів;
- проаналізувати підстави та наслідки визнання господарських договорів недійсними та неукладеними;
- узагальнити практику господарських судів України щодо розгляду спорів про визнання договорів недійсними та неукладеними;
- розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України з цих питань.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час укладання (зміни), виконання, дії та припинення дії (розірвання) господарських договорів.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти, що регулюють питання дійсності господарських договорів, практика їх застосування, літературні джерела, досягнення юридичної науки.
Методи дослідження. Дослідження побудоване на застосуванні діалектичного методу пізнання, історичного, системного, формально-логічного, порівняльно-правового методів.
Діалектичний метод пізнання та історичний метод дозволили автору дослідити розвиток правового регулювання господарсько-договірних відносин та становлення законодавства в сфері господарсько-договірних відносин.
На основі системного методу досліджені умови дійсності господарських договорів шляхом їх поділу на суб’єктивні та об’єктивні умови; підстави визнання господарських договорів недійсними.
Формально-логічний метод дозволив обґрунтовано запропонувати визначення ряду понять у сфері господарсько-договірних відносин (соціальна цінність господарських договорів, дійсність господарських договорів, законність змісту господарських договорів, господарсько-договірна здатність тощо).
На основі порівняльно-правового методу проведено аналіз наукових позицій українських та зарубіжних вчених щодо питань дійсності/ недійсності правочинів, договорів, господарських договорів; здійснено аналіз положень національного та міжнародного законодавства щодо правочинів (договорів) з метою виявлення його позитивних рис, а також недоліків в національному законодавстві і внесення відповідних пропозицій щодо його удосконалення.
Нормативною базою дисертаційного дослідження є Конституція України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України „Про оренду державного та комунального майна”, Закон України „Про поставки продукції для державних потреб”, Закон України „Про страхування”, Закон України „Про концесії”, Закон України „Про фінансовий лізинг”, Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, інші джерела господарського та цивільного законодавства; міжнародні договори, нормативні акти окремих держав світу.
Теоретичну основу дослідження становлять наукові розробки, які викладені в працях А.А. Алексєєва, О.А. Беляневич, А.Г. Бикова,
М.І. Брагінського, О.М.Вінник, О.В.Дзери, О.С.Іоффе, Г.Л.Знаменського, Н.С.Кузнєцової, Н.І.Клейн, М.І. Кулагіна, В.В. Лаптєва, В.В. Луця,
В.К. Мамутова, В.С. Мартем’янова, В.П. Мозоліна, І.Б. Новицького,
І.Г. Побірченка, Г.В. Пронської, Б.І. Пугінського, Н.В. Рабінович,
Н.О. Саніахметової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Р.О. Халфіної, В.П. Шахматова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, В.С. Щербини та інших науковців.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням визначальних для господарсько-договірних відносин питань дійсності господарських договорів та умов дійсності господарських договорів. В роботі визначені та теоретично обґрунтовані основні напрямки вдосконалення чинного законодавства України в сфері регулювання договірних, зокрема, господарсько-договірних відносин. Новизна одержаних результатів конкретизується у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:
Вперше:
• науково обґрунтовано визначення поняття дійсності господарських договорів як здатність господарських договорів при дотриманні всієї сукупності умов, передбачених законодавством, встановлювати, змінювати, припиняти правовідносини у сфері господарської діяльності, та породжувати той правовий результат, настання якого прагнули сторони договорів, юридична сила яких забезпечується державою;
• обгрунтована доцільність поділу умов дійсності господарських договорів на суб’єктивні та об’єктивні. До суб’єктивних умов дійсності господарських договорів слід віднести: здатність суб’єктів господарювання до укладення господарських договорів, відповідність волі волевиявленню сторін; до об’єктивних умов - законність змісту господарських договорів, відповідність форми господарських договорів вимогам закону;
• обгрунтована необхідність визначення в ГК України умов дійсності господарських договорів, а саме: здатність суб’єктів господарювання до укладення господарських договорів, відповідність волі волевиявленню сторін, законність змісту господарських договорів, відповідність форми господарських договорів вимогам закону. При цьому доведена доцільність визначення підстав та наслідків визнання господарських договорів недійсними за правилами, встановленими ЦК України щодо правочинів з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів господарських договорів та з урахуванням пропозиції автора щодо доповнення ЦК України положенням про застосування односторонньої реституції та/або конфіскації як правовий наслідок визнання недійсними правочинів, що порушують публічний порядок;
• визначено поняття господарсько-договірної здатності як властивість суб’єкта господарювання самостійно укладати господарські договори та здатність відповідати за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань;
• визначено поняття законності змісту господарських договорів як принцип формування умов договорів, який полягає у відповідності змісту договорів правовим нормам та ідеї законності в суспільстві взагалі і системі вимог законності;
• обгрунтована необхідність законодавчого закріплення положення про те, що договір, укладений органом юридичної особи (директором, правлінням тощо) без належних повноважень або з перевищенням своїх повноважень, покладених на нього установчими документами та/або законом, є дійсним. У випадку укладання договору органом юридичної особи з перевищенням своїх повноважень або укладання договору без належних повноважень, такий орган (директор, голова чи члени колегіального органу) несе майнову відповідальність перед самою юридичною особою за перевищення повноважень, у результаті чого юридична особа зазнала збитків;
• обгрунтована доцільність законодавчого закріплення положення про те, що при укладенні договорів представником контрагента, діючого на підставі положень про представництво, при відсутності повноважень діяти від імені іншої особи або при перевищенні таких повноважень і при відсутності подальшого схвалення її особою, яку представляють, договір, за згодою контрагента, вважається укладеним від імені та в інтересах особи, що його уклала. За відсутності такої згоди договір визнається недійсним і на вимогу контрагента представник зобов’язаний відшкодувати збитки;
• доведена необхідність передбачити в ГК України вичерпний перелік випадків, коли недотримання форми господарського договору повинно тягти за собою визнання договору недійсним;
• обґрунтована доцільність закріплення в ГК України положення про те, що відсутність печатки у господарському договорі тягне за собою настання наслідків недодержання письмової форми правочину, передбачених в ЦК України.
Удосконалено:
• положення про доцільність перегляду практики розгляду спорів господарськими судами про визнання господарських договорів недійсними з точки зору обов’язкового застосування правових наслідків недійсності господарського договору при визнанні судом господарського договору недійсним;
• положення про необхідність поділяти показники предмета як істотної умови договорів купівлі-продажу та поставки на визначальні та похідні. Визначальними є ті, які дають змогу встановити, з приводу чого укладений договір (найменування, асортимент (номенклатура). Похідними показниками є ті, зміст яких безпосередньо пов’язаний із визначальними показниками, і які характеризують предмет за відповідними чинниками (кількість, якість, ціна). Похідні показники предмета договору складають самостійні істотні умови договору;
• визначення примірного договору як такої моделі господарського договору, яка рекомендується державним органом суб‘єктам господарювання і у якій сторонам надається право за взаємною згодою змінювати окремі умови договору або доповнювати його зміст;
• визначення характерних рис примірного та типового договору, в тому числі єдиної загальної для цих договорів риси, а саме тієї, що й примірний, й типовий договір є формалізованим документом, зразком, який має певні особливості в порядку його прийняття та застосування. Враховуючи необхідність розмежування понять зразок договору, типовий договір, примірний договір та вироблення єдиного підходу до застосування цих понять на практиці, запропоновано закріпити в Гл.20 „Господарські договори” ГК України норму наступного змісту: „договір є типовим, якщо в нормативно-правовому акті, яким він затверджується, прямо зазначається, що цей договір є типовим”. Відповідно, всі інші запропоновані моделі договору треба розглядати або як примірний договір, або як зразок, або як рекомендації, з відповідними правовими наслідками;
• конкретизація законодавчого закріплення того, що форма зовнішньоекономічних договорів, хоча б однією із сторін якого є український суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від місця укладення цих договорів, визначається законодавством України. Поряд з цим, обґрунтована необхідність нормативного закріплення того, що недодержання простої письмової форми зовнішньоекономічного договору, тягне за собою недійсність зовнішньоекономічного договору.
Дістало подальший розвиток:
• пропозиція про доцільність законодавчого закріплення положення про те, що господарські договори повинні відповідати обов’язковим для сторін правилам, встановленим нормативними актами господарського законодавства, крім випадків, коли право відступлення від положень нормативних актів господарського законодавства прямо передбачено в цих актах;
• положення про те, що соціальна цінність господарських договорів полягає в спроможності сприяти позитивному вирішенню соціальних проблем і протиріч між учасниками господарсько-договірних відносин у процесі здійснення господарської діяльності.
• положення про те, що істотні умови господарських договорів повинні визначатися ГК України, ЦК України, законами, в яких визначаються істотні умови окремих видів договорів, а у випадках прямо передбачених законом, іншими нормативно-правовими актами.
На підставі цих висновків до законодавства України, що регулює господарсько-договірні відносини, пропонуються внести відповідні зміни. Аргументація щодо необхідності запропонованих змін до законодавства, а також зміст пропозицій наводяться в дисертації.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що пропозиції і положення, викладені в дослідженні, можуть бути використані для вдосконалення законодавства в сфері регулювання господарсько-договірних відносин. Також здобуті напрацювання сприятимуть більш ефективному розгляду в господарських судах України спорів, пов’язаних з договірними відносинами, зокрема, при вирішенні спорів, пов’язаних з визнанням договорів недійсними, неукладеними.
Положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних розробок з курсу „Господарське право” для студентів юридичних вузів, в спеціальному курсі „Господарські договори”.
Результати дослідження використано дисертанткою у навчальному процесі при викладанні курсу „Господарське право” та спецкурсу „Правові основи підприємницької діяльності” на факультеті права Національного технічного університету України „КПІ”.
Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, мають дискусійний характер і є підґрунтям для подальшого наукового дослідження проблем правового регулювання господарсько-договірних відносин.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, комплексним дослідженням дійсності господарських договорів. Наукові результати дослідження отримані автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (18 жовтня 2000 р., м.Київ), на Міжнародній науковій конференції „Проблеми права на зламі тисячоліть” (13-14 лютого 2001 р., Дніпропетровський національний університет, м.Дніпропетровськ), на Х регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (5-6 лютого 2004 р., Львівський національний університет імені Івана Франка, м.Львів).
Публікації. Результати дослідження опубліковано у чотирьох наукових статтях у фахових виданнях, а також у тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють вісім підрозділів, висновків (після кожного розділу і наприкінці дисертації), списку використаних джерел, який складається з 211 найменувань. Повний обсяг роботи становить 213 сторінок, з них 18 сторінок займає список використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Соціальна цінність господарських договорів полягає в спроможності сприяти позитивному вирішенню соціальних проблем і протиріч між учасниками господарсько-договірних відносин у процесі здійснення господарської діяльності.
2. Дійсність господарських договорів означає здатність господарських договорів при дотриманні всієї сукупності умов, передбачених законодавством, встановлювати, змінювати, припиняти правовідносини у сфері господарської діяльності, та породжувати той правовий результат, настання якого прагнули сторони договорів, юридична сила яких забезпечується державою.
3. Суб’єктивні умови дійсності господарських договорів: 1) здатність суб’єктів господарювання до укладення господарських договорів;
2) відповідність волі волевиявленню сторін.
4. Об’єктивні умови дійсності господарських договорів: 1) законність змісту господарських договорів; 2) відповідність форми господарських договорів вимогам закону.
5. В ГК України необхідно визначити вичерпний перелік умов дійсності господарського договору, при недотриманні яких договір буде визнаватися недійсним в загальному порядку та з наслідками, передбаченими в ЦК України для правочинів.
6. Практика розгляду спорів господарськими судами про визнання господарських договорів недійсними повинна бути переглянута з точки зору обов’язкового застосування наслідків недійсності господарських договорів при визнанні судом господарських договорів недійсними.
7. Вважаємо, що суб’єкти господарювання, які здійснюють комерційну (підприємницьку) господарську діяльність мають загальну правоздатність і до них не повинно застосовуватись положення статті 207 ГК України щодо визнання недійсним господарського зобов’язання, укладеного з порушенням спеціальної правоздатності. Натомість ця норма повинна застосовуватися до суб’єктів господарювання, які займаються некомерційною господарською діяльністю, до державних та унітарних підприємств, інших підприємств та установ, які володіють спеціальною правоздатністю (страхові компанії, банки тощо), а також до тих суб’єктів підприємницької діяльності, спеціальна правоздатність яких передбачена їх установчими документами.
8. Господарсько-договірна здатність – це властивість суб’єкта господарювання самостійно укладати господарські договори та здатність відповідати за невиконання чи неналежного виконання договірних зобов’язань.
9. Пропонуємо під примірним договором розуміти таку модель господарського договору, яка рекомендується державним органом суб‘єктам господарювання, у якій сторонам надається право за взаємною згодою змінювати окремі умови договору або доповнювати його зміст.
10. Крім єдиної загальної для примірних та типових договорів риси, а саме тієї, що й примірний, й типовий договір є формалізованим документом, зразком, який має певні особливості в порядку його прийняття та застосування, можна виділити наступні характерні риси примірного та типового договору. Для примірного договору характерним є те, що такий договір розробляється органом державної влади, має рекомендаційний характер, і сторонам надається право за взаємною згодою змінювати окремі умови договору або доповнювати його зміст. Водночас, для типового договору характерним є те, що він є нормативним актом, такий договір, затверджується Кабінетом Міністрів України або іншим органом державної влади у передбачених законом випадках, носить обов’язковий характер і сторони не можуть відступати від змісту типового договору, й сторонам надано право лише конкретизувати умови типового договору.
11. Виходячи з презумпції дійсності правочину, договір, що підлягає затвердженню загальними зборами учасників товариства, укладений без такого затвердження, є дійсним. При цьому, для того щоб вищий орган товариства мав змогу впливати на виконавчий орган товариства та з метою захисту фінансового стану самого товариства, на законодавчому рівні треба встановити, що до виконавчого органу можуть бути застосовані майнові санкції, якщо договір, що підлягає затвердженню загальними зборами учасників, був укладений без такого затвердження, і це призвело до появи у товариства збитків. Такі майнові санкції до виконавчого органу можуть бути застосовані учасниками (акціонерами) товариства в порядку та в розмірі, визначеному в статуті товариства.
12. Законність змісту господарських договорів – це принцип формування умов договорів, який полягає у відповідності змісту договорів правовим нормам, ідеї законності в суспільстві взагалі і системі вимог законності.
13. Умовами договору пропонуємо вважати обставини, що визначені та погоджені сторонами відповідно до вимог законодавства та власної волі сторін в межах законодавства, дотримання яких призводить до виникнення та існування договору у правовій дійсності.
14. Істотні умови господарських договорів повинні визначатися ГК України, ЦК України, спеціальним законом, що визначає істотні умови окремих видів договорів, підзаконним спеціальним актом, якщо визначення істотних умов договору законом прямо віднесено до такого підзаконного акту.
15. Предмет договору включає в себе і матеріальний об’єкт, і дії сторін стосовно даного об’єкта (юридичний об’єкт). Отже, необхідно розрізняти поняття предмет і об’єкт договору. Предмет договору – це сукупність юридичного та матеріального об’єктів правовідносин, а об’єкт договору є лише матеріальним об’єктом правовідносин.
16. Пропонуємо показники предмета як істотної умови договорів купівлі-продажу та поставки поділити на визначальні та похідні. Визначальними є ті, які дають змогу встановити, з приводу чого укладений договір (найменування, асортимент (номенклатура). Похідними показниками є ті, зміст яких безпосередньо пов’язаний із визначальними показниками, і які характеризують предмет за відповідними чинниками (кількість, якість, ціна). Похідні показники предмета договору складають самостійні істотні умови договору.
17. Враховуючи те, що в ЦК України встановлені загальні правила щодо форми правочинів, необхідно передбачити в ГК України, який регулює загальні питання укладення господарських договорів, вичерпний перелік випадків, коли недотримання форми господарських договорів повинно тягти визнання договорів недійсними.
На підставі наукового дослідження внесені наступні пропозиції:
1. Доповнити статтю 179 ГК України частиною 8 наступного змісту: «Господарські договори повинні відповідати обов’язковим для сторін правилам, встановленим нормативними актами господарського законодавства, крім випадків, коли право відступлення від положень нормативних актів господарського законодавства прямо передбачено в цих актах».
2. Доповнити ГК України статтею 179-1 наступного змісту:
„Умовами, додержання яких є необхідним для дійсності господарських договорів, є:
1) здатність суб’єктів господарювання до укладення господарських договорів;
2) відповідність волі волевиявленню сторін;
3) законність змісту господарських договорів;
4) відповідність форми господарських договорів вимогам закону.
Підстави та наслідки визнання господарських договорів недійсними визначаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України щодо правочинів з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів господарських договорів”.
3. Привести ГК України та ЦК України до єдиного понятійного апарату в частині визначення дійсності/недійсності правочинів, угод, договорів.
4. Виключити зі статті 207 ГК України наступну частину: „Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб”. І керуватися при цьому відповідними положеннями ЦК України.
5. Абзац другий частини 2 статті 215 ЦК України, викласти в наступній редакції: „Зацікавлена особа має право пред’явити позов до суду про визнання правочину дійсним”.
1. Доповнити статтю 227 ЦК України наступним положенням: „Правочин юридичної особи, наділеної спеціальною правоздатністю, вчинений нею з порушенням цієї спеціальної правоздатності, може бути визнаний судом недійсним”.
2. Частину 1 статті 227 ЦК України викласти наступним чином: „Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), якщо дозвіл (ліцензія) вимагається законодавством для здійснення такої діяльності, може бути визнаний судом недійсним”.
3. В частині 4 статті 179 ГК України до визначення типового договору додати: „Договір є типовим, якщо в нормативно-правовому акті, яким він затверджується, прямо зазначається, що цей договір є типовим”.
4. Закріпити в статті 92 ЦК України норму наступного змісту: „Договір, укладений органом юридичної особи (директором, правлінням тощо) без належних повноважень або з перевищенням своїх повноважень, покладених на нього установчими документами та/або законом, є дійсним, якщо інше прямо не передбачено законом. У випадку укладання договору органом юридичної особи з перевищенням своїх повноважень або укладання договору без належних повноважень, такий орган (директор, голова чи члени колегіального органу) несе майнову відповідальність перед самою юридичною особою за перевищення повноважень, у результаті чого юридична особа зазнала збитків”.
5. Доповнити статтю 241 ЦК України частиною 3 наступного змісту: „При відсутності повноважень діяти від імені іншої особи або при перевищенні таких повноважень і при відсутності подальшого схвалення її особою, яку представляють, договір за згодою контрагента вважається укладеним від імені та в інтересах особи, що його уклала. За відсутності такої згоди договір визнається недійсним і на вимогу контрагента представник зобов’язаний відшкодувати збитки”.
6. Вважаємо, що відсутність умови про комплектність товару не повинна призводити до визнання договору неукладеним і пропонуємо закріпити в статті 270 ГК України та статті 682 ЦК України норму наступного змісту: ”Комплектність товару визначається стандартами, технічними умовами або прейскурантами. Якщо комплектність товару не визначена стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона визначається в договорі. У разі, якщо договором не передбачена комплектність товару, продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться”.
1. Викласти перше речення частини 2 статті 189 ГК України наступним чином: “Ціна або порядок її визначення є істотною умовою господарського договору”.
2. Враховуючи необхідність доведення в судовому порядку, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, вину сторін у формі умислу, а також неможливість прямо передбачити в законі, в яких випадках відбувається порушення публічного порядку, правочин, що порушує публічний порядок, на наш погляд, слід відносити до оспорюваних правочинів. В зв’язку з цим, пропонуємо частину 1 статті 228 ЦК України виключити, а частину 2 статті 228 ЦК України викласти в наступній редакції: „Правочин, який порушує публічний порядок, може бути визнаний судом недійсним”.
3. Включити до статті 181 ГК України норму такого змісту: «Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. У випадку укладення договору представником суб’єкта господарювання – юридичною особою або відособленим підрозділом (філією, представництвом) договір скріплюється печаткою таких представників. Скріплення печаткою договору не потребується зі сторони того суб’єкта, наявність печатки у якого законом не вимагається.”
4. Доповнити статтю 181 ГК України положенням наступного змісту: „Відсутність печатки у господарському договорі тягне за собою настання наслідків недодержання письмової форми правочину, передбачених в статті 218 ЦК України”.
5. Закріпити в статті 181 ГК України положення наступного змісту: „Укладення господарського договору за допомогою електронних засобів зв’язку здійснюється у випадках, передбачених законом, іншими нормативно-правовими актами та за письмовою згодою сторін”.
6. Пропонуємо частину 3 статті 640 ЦК України виключити і доповнити ЦК України ще однією підставою визнання договору недійсним, закріпивши норму такого змісту: „Недодержання сторонами вимоги закону про державну реєстрацію договору, у випадках передбачених законом, тягне за собою визнання договору недійсним. У випадку, якщо договір, укладений в належній формі, потребує державної реєстрації, але одна із сторін ухиляється від його реєстрації, суд вправі на вимогу іншої сторони винести рішення про реєстрацію договору. У цьому випадку договір реєструється у відповідності з рішенням суду”.
7. Вважаємо за доцільне, виключити частину 1 статті 208 із ГК України і розмістити зміст цієї частини в статті 228 ЦК України, що дозволить створити в ЦК України, як загальному нормативному акті, єдину систему підстав та наслідків визнання правочину недійсним.
8. В статті 382 ГК України та в статті 6 Законі України „Про зовнішньоекономічну діяльність” (або в Законі України „Про міжнародне приватне право”) передбачити: „Форма зовнішньоекономічних договорів, хоча б однією із сторін якого є український суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від місця укладення цих договорів, визначається законодавством України”.
9. Закріпити в статті 382 ГК України та статті 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (або в Законі України „Про міжнародне приватне право”) норму наступного змісту: “Недодержання простої письмової форми зовнішньоекономічного договору, тягне за собою недійсність зовнішньоекономічного договору”.
10. В статті 1212 ЦК України передбачити, що положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про повернення виконаного за неукладеним правочином (договором), а положення про „повернення виконаного за недійсним правочином” виключити.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №. 30. - ст.141.
2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18, №19-20, №21-22. - ст.144. (з наступними змінами).
3. Господарський процесуальний кодекс України від 06 листопада
1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 6.- ст.56. (з наступними змінами).
4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України.- 2003. - № 40-44. - ст.356. (з наступними змінами).
5. Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 04 грудня 1990 року (в редакції Закону України від 24 грудня 1993 року „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про державну податкову службу в Україні”) // Голос України. - 1994. - 01 лютого. (з наступними змінами).
6. Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня
1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - №29. - ст.377. (з наступними змінами).
7. Про господарські товариства. Закон України від 19 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №49. - ст.682. (з наступними змінами).
8. Про оренду державного та комунального майна. Закон України від
10 квітня 1992 року (в редакції Закону України від 14 березня 1995 року «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій») // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №15. - ст.99. (з наступними змінами).
9. Про об’єднання громадян. Закон України від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №34. - ст.504. (з наступними змінами).
10. Про інформацію. Закон України від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №. 48. - ст.650. (з наступними змінами).
11. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №47. - ст.349. (з наступними змінами).
12. Про поставки продукції для державних потреб. Закон України від
22 грудня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996 р. - №3. - ст. 9. (з наступними змінами).
13. Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію). Закон України від 06 березня 1992 року (в редакції Закону України від
15 травня 1996 року «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №34. - ст.160. (з наступними змінами).
14. Про страхування. Закон України від 7 березня 1996 року (в редакції Закону України від 04 жовтня 2001 року «Про внесення змін до Закону України «Про страхування») // Відомості Верховної Ради України.- 2002. - № 7.- ст.50. (з наступними змінами).
15. Про патентування деяких видів підприємницької діяльності. Закон України від 23 березня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №20. - ст.82. (з наступними змінами).
16. Про благодійництво та благодійні організації. Закон України від
16 вересня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 46. - ст.292. (з наступними змінами).
17. Про фінансовий лізинг. Закон України від 16 грудня 1997 року (в редакції Закону України від 11 грудня 2003 року „Про внесення змін до Закону України „Про лізинг”) // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №15. - ст.231. (з наступними змінами).
18. Про оренду землі. Закон України від 06 жовтня 1998 року (в редакції Закону України від 2 жовтня 2003 року „Про внесення змін до Закону України „Про оренду землі”) // Урядовий кур’єр. - 2003. - 05 листопада - №208. (з наступними змінами).
19. Про концесії. Закон України від 16 липня 1999 року // Урядовий кур’єр. - 1999. - 22 вересня. - №177. (з наступними змінами).
20. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності. Закон України від
15 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. - № 45 - ст. 397. (з наступними змінами).
21. Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти. Закон України від 22 лютого 2000 року // Урядовий кур’єр. - 2000. - 24 травня
- №92. (з наступними змінами).
22. Про ліцензування певних видів господарської діяльності. Закон України від 1 червня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. - 2000 р. - №36. - ст. 299. (з наступними змінами).
23. Про радіочастотний ресурс України від 01 червня 2000 року (в редакції Закону України від 24 червня 2004 року „Про внесення змін до Закону України „Про радіочастотний ресурс України” // Урядовий кур’єр. - 2004. - 01 вересня - №163. (з наступними змінами).
24. Про банки та банківську діяльність. Закон України від 7 грудня 2000 року // Урядовий кур’єр. - 2001. - 17 січня - №8. (з наступними змінами).
25. Про автомобільний транспорт. Закон України від 5 квітня 2001 року // Урядовий кур’єр. - 2001. - 13 червня - №103.
26. Про підтвердження відповідності. Закон України від 17 травня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №. 32. - ст.169. (з наступними змінами).
27. Про стандартизацію. Закон України від 17 травня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №. 31. - ст.145.
28. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг. Закон України від 12 липня 2001 року // Урядовий кур’єр.- 2001. - 29 серпня - №154. (з наступними змінами).
29. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Закон України від 15 травня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №. 31-32. - ст.263. (з наступними змінами).
30. Про електронні документи та електронний документообіг. Закон України від 22 травня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. -
№36. - ст.275. (з наступними змінами).
31. Про електронний цифровий підпис. Закон України від 22 травня
2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №. 36. - ст.276.
32. Про міжнародні договори України. Закон України від 29 червня
2004 року // Урядовий кур’єр. - 2004. - 18 серпня - №155.
33. Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки від
01 листопада 1990 року// Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - № 48.-ст. 632.
34. Положение о поставках продукции производственно-технического назначения. Утверждено постановлением Совета Министров СССР от
25 июля 1988 года №888 // СП СССР. - 1988. - №24 - 25. - ст.70.
35. Положение о поставках товаров народного потребления. Утверждено постановлением Совета Министров СССР от 25 июля 1988 года №888 //
СП СССР. - 1988. - №24 - 25. - Ст.70.
36. Про стан виконання Указу Президента України від 18 червня 1994 року
№ 319 "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами". Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 17 липня 1995 р.
№ 523 // http://www.zakon.rada.gov.ua. (з наступними змінами).
37. Правила користування телеграфним зв'язком. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р. №208 // http://www.zakon.rada.gov.ua. (з наступними змінами).
38. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Затверджено наказом Міністерства економіки та з питань европейської інтеграції України від 6 вересня 2001 року №201 // http://www.zakon.rada.gov.ua.
39. Правила користування електричною енергією. Затверджено постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року №28 // http://www.zakon.rada.gov.ua. (з наступними змінами).
40. Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 25 липня 2002 року №1056 // Юридичний вісник України. - 2002. - 13 грудня - №49.
41. Про судову практику в справах про визнання угод недійсними. Постанова Верховного суду України від 28 квітня 1978 року №3 // http://www.zakon.rada.gov.ua. (з наступними змінами).
42. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними. Роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 12 березня 1999 року №02-5/111 // http://www.zakon.rada.gov.ua (з наступними змінами).
43. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів. Роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 26 січня 2000 року №02-5/35// http://www.zakon.rada.gov.ua
44. Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними. Оглядовий лист Вищого господарського суду України від
20 квітня 2001 року № 01-8/481 // http://www.zakon.rada.gov.ua
45. Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України та про визнання такими, що втратили чинність, роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України. Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 10 лютого 2004 року
№ 04-5/212 // http://www.zakon.rada.gov.ua
46. Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, підписана 20 березня
1992 року у м. Києві. // http:// www.zakon.rada.gov.ua
47. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. - М.: Юрид.лит., 1981.- Т.1.-360 с.
48. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. - М.: Юрид.лит., 1982.- Т.2.-360 с.
49. Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования. - М.: Статут, 1999. - 712 с.
50. Алексеев С.С. Теория права. - М.: Издательство БЕК, 1994. - 224 с.
51. Ананько А. Заключение договоров путем электронного обмена данными // http://www.russianlaw.net – 1 июля 2001 г.
52. Андреев В.К. Правосубъектность хозяйственных органов: сущность и реализация. - М.: Наука, 1986. - 124 с.
53. Андреева Л. Существенные условия договора: споры, продиктованные теорией и практикой // Хозяйство и право. - 2000. - №12. - С. 89-96.
54. Анненков К. Условия действительности договоров // Журнал гражданского и уголовного права. - 1891. - книга 4. - апрель. - С. 1-97.
55. Ансон В. Договорное право: Пер. с англ. - М.: Юрид.лит., 1984. - 464 с.
56. Беляневич О.А. До питання про недійсність господарських договорів // Вісник господарського судочинства. - 2004. - №2. - С. 200- 207.
57. Беляневич О.А. „Публічний порядок” як оціночна категорія договірного права: спроба тлумачення // Вісник господарського судочинства. - 2004. - №1. - С. 331- 338.
58. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання. Навчальний посібник. - К.: Наукова думка, 2002. - 280 с.
59. Берестова І. Безпідставне збагачення в системі недоговірних зобов’язань // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №11. - С. 96-99.
60. Богатых Е.А. Гражданское и торговое право: от древнего римского к современному российскому. - М.: ИНФРА-М, 1996. - Ч.І. - 191 с.
61. Богданов Е.В. Договор в сфере предпринимательства. - Харьков: Консум, 1997. - 112 с.
62. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. - М.: Статут, 2000. - 800 с.
63. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. - М.: Статут, 2001. - 848 с.
64. Брагинский М.И. Хозяйственный договор: каким ему быть? - М.: Экономика, 1990. - 175 с.
65. Быков А.Г. Хозяйственный договор как средство руководства экономикой // Проблемы хозяйственного права (Тезисы докладов научной конференции). - М: Академия наук СССР. Институт государства и права. - 1970. - С. 24-27.
66. Быков А.Г. Эффективность хозяйственного договора: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова.- М.,1982.- 33с.
67. Венедиктов А.В. О субъектах социалистических правоотношений // Советское государство и право. - 1955. - №6. - С. 17-28.
68. Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров. Комментарий. - М.: Юрид.лит., 1994. - 320 с.
69. Вердников В.Г. Функция хозяйственного договора. - Труды ВЮЗИ.- М., 1971.- Т. 21. - С. 81-97.
70. Винокурова Л.Ф. Практика разрешения споров// Международный коммерческий арбитраж в Украине: законодательство и практика / Под общ. ред. И.Г. Побирченко. - Науч.- практ. издание. - К.: Издательский Дом «Ин Юре», 2000. - С. 22-54.
71. Вінник О. Проблема дійсності угод, що укладаються виконавчим органом господарського товариства // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1998. - №11. - С. 5-6.
72. Вінник О.М. Корпоративна конфліктологія як новий напрямок науки господарського права // Вісник Вищого арбітражного суду України. - 2000. - №4. - С. 110- 114.
73. Вісник Вищого арбітражного суду України. Науково-практичний коментар рішень та постанов арбітражних судів України. - 1998.- Число 4.- с.153-155.
74. Вісник Вищого арбітражного суду України. Науково-практичний коментар рішень та постанов арбітражних судів України.- 2000.- Число 2.- с. 153-157.
75. Вісник Вищого арбітражного суду України. Науково-практичний коментар рішень та постанов арбітражних судів України.- 2000.- Число 4.- с. 101-104.
76. Вісник Вищого арбітражного суду України. Науково-практичний коментар рішень та постанов арбітражних судів України. - 2000.- Число 4. - с. 97-100.
77. Возможность и действительность / Отв. ред. М.А. Парнюк. - К.: Наукова думка, 1989. - 288 с.
78. Волков Д. Существенные условия и признание договора незаключенным // Юридическая практика. - 1998. - №24(82). - 16-31 декабря. - С. 11.
79. Генкин Д. Недействительность сделок, совершенных с целью, противной закону // Ученые записки ВИЮН. - 1947. - Вып.V. - С. 40-57.
80. Германское право. Часть I. Гражданское уложение: Пер. с нем./ Серия: Современное зарубежное и международное частное право. - М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. - 552 с.
81. Горбунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття законності // Право України. - 2004. - №2. - С. 3-8.
82. Господарське право: Практикум/ В.С.Щербина, Г.В.Пронська, О.М. Вінник та інші; За заг. ред. В.С. Щербини. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 320 с.
83. Господарські і підприємницькі відносини в економіці України та їх правове забезпечення // Право України. - 1996. - №11. - С. 10-21.
84. Гражданский кодекс Республики Казахстан // hptt://www.fund.kz
85. Гражданское и торговое право капиталистических государств. Учебник / Отв. ред. Е.А. Васильев. - М.: Международные отношения, 1993. - 560 с.
86. Гражданское право. Том I. Учебник/ Отв. ред. Е.А. Суханов. - М.: Изд-во БЕК, 1998.- 785 с.
87. Гражданское право. Учебник. Часть I. / Под ред. А.П. Сергеева,
Ю.К. Толстого. - М.: ПРОСПЕКТ, 1998. - 632 с.
88. Гуйван П. Стандартный договор и его место в регулировании договорных отношений // Підприємництво, господарство і право.- 2003. - №9. - С.10-13.
89. Денисов С.А. Некоторые общие вопросы о порядке заключения договора // Актуальные вопросы гражданского права / Под ред. М.И.Брагинского. - М.: Изд-во «Статут», 1998. - С. 229-276.
90. Джунь В.В. До питання про обов’язковість застосування реституції у разі неправозгідності угоди // Вісник господарського судочинства. - 2002.- №4.- С. 165-167.
91. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 256 с.
92. Дзера Н. Некоторые вопросы признания сделок недействительными в предпринимательской деятельности // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1997. - № 4. - С. 5-10.
93. Дзера О., Отраднова О. Недійсність правочину (угоди) за новим Цивільним кодексом України // ЮридичнаУкраїна. - 2003. - №10. - С. 5-18.
94. Дмитрик Н. Интернационализация правового регулирования вопросов применения электронных подписей // hptt:// www.russianlaw.net - 10 июня 2001 г.
95. Договор в народном хозяйстве:(вопросы общей теории)/ Сулейменов М.К., Покровский Б.В., Жакенов В.А. и др. - Алма-Ата: Наука, 1987. - 176 с.
96. Егоров К.Ф. Правосубъектность и компетенция хозяйственных органов // Правосубъектность по гражданскому и хозяйственному праву. Межвузовский сборник / Отв. ред. К.Ф. Егоров. - Ленинград: ЛГУ, 1983. - с.34-39.
97. Знаменский Г.Л. Хозяйственный механизм и право/ АН УССР. Ин-т экономики пром-сти; Отв ред. В.К.Мамутов. - Киев: Наук.думка, 1988. - 160 с.
98. Зобов`язальне право: теорія і практика / О.В. Дзера, Н.С. Кузнецова,
В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 912 с.
99. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории “хозяйственного права”. - М.: Статут, 2000. - 777с. (Серия «Классика российской цивилистики»).
100. Иоффе О.С. Обязательственное право. - М.: Юрид. лит., 1975. - 880 с.
101. Иоффе О.С. Советское гражданское право. (Курс лекций). Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах. - Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1958. - 511 с.
102. Кашанина Т.В. Хозяйственные товарищества и общества: правовое регулирование внутрифирменной деятельности. Учебник для вузов. - М.: Издательская группа ИНФРА-М – КОДЕКС, 1995. - 554 с.
103. Керимов Д.А. Законодательная техника. Научно-методическое и учебное пособие. - М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА – М), 2000. - 127 с.
104. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. - М.: Юрайт, 1997. - 416 с.
105. Коментарий к гражданскому кодексу Российской федерации, части первой / Отв. ред. О.Н. Садиков - М.: ЮРИНФОРМЦЕНТР, 1997. - 448 с.
106. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Отв. редактор О.Н. Садиков. - М.: Юридическая фирма КОНТРАКТ: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1998.- 800 с.
107. Коментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой / Под ред. проф. Т.Е. Абовой и А.Ю. Кабалкина; Ин-т государства и права РАН. - М.: Юрайт-Издат; Право и закон, 2003. - 880 с.
108. Коммерческое право: Учебник / Под ред. В.Ф.Попондопуло,
В.Ф. Яковлевой. - СПб.: Изд-во С.- Петербургского университета, 1998. -
Ч. I. - 518 с.
109. Кравцова Т. Правова природа державного регулювання підприємницької діяльності // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №8. - С. 3-6.
110. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание, функции // Межвуз. сб. научн. тр.: Гражданско-правовой договор и его функции. - Свердловск, УрГУ, 1980. - 143 с.
111. Красавчиков О.А. Характерные особенности правового регулирования недействительных сделок по новому гражданскому законодательству // Советское государство и право. - 1965. - №10. - С. 36-43.
112. Крат В. Договір приєднання: реалії та перспективи // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №1. - С. 50.
113. Кулагин М.И. Избранные труды. - М.: Статут (в серии «Классика российской цивилистики»), 1997. - 330 с.
114. Кучер В. Поняття реституції в контексті нового цивільного законодавства України // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №1. - С. 55-59.
115. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. - М.: Юрид.лит., 1972. - 280 с.
116. Ландкоф С.Н. Торговые сделки. Теория и практика. - Х.: Юридическое издательство НКЮ УССР, 1929. - 274 с.
117. Лаптев В.В. Предмет и система хозяйственного права. - М.: Юрид.лит., 1969. - 176 с.
118. Лаптев В.В. Предпринимательское право: понятие и субъекты. - М.: Юристъ, 1997. - 139 с.
119. Левандовський Ю. Виконання договірних зобов`язань в умовах ринкової економіки // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1997. - №1. - С. 162-167.
120. Литвиненко И.Ю. Ценности: феномен и его аспектная структура // Соционика, ментология и психилогия личности. - 2002. - № 2. - С. 52-55.
121. Луць В.В. Господарські договори. - Львів: Вид-во Львівського університету, 1973. - 28 с.
122. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 560 с.
123. Лычковаха Т. Закон – за, налоговая против! Некоторые аспекты арбитражного процеса по признанию сделок недействительными // Юридическая практика. - 2001. - №34 (192). - С.13.
124. Малиновська В. До питання про специфіку договорів у сфері підприємницької діяльності // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2001. - № 7. - С. 53-56.
125. Мамутов В.К. Совершенствование правового регулирования хозяйственной деятельности (методология, направления). - К.: Наукова думка, 1982. - 238 с.
126. Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн. - К.: Ділова Україна, 1996. - 352 с.
127. Мартемьянов В.С. Общие положения советского хозяйственного права : Закон. Проблемы. Предложения.: Учебное пособие.- М.: ВЮЗИ, 1987.- 81с.
128. Мартемьянов В.С. Хозяйственное право. Т.I. Общие положения. Курс лекций. - М.: Изд-во БЕК, 1994. - 312 с.
129. Медведєва Л., Гончарова Н. Зміни в законодавстві щодо організаційно-правових форм юридичних осіб // Право України. - 2004. - №4. -
С. 125- 131.
130. Мейер Д.И. Русское гражданское право (по изданию 1902 г.). - М.: Статут, 1997. - Ч.1. - 290 с.
131. Мейер Д.И. Русское гражданское право (по изданию 1902 г.). - М.: Статут, 1997. - Ч.2. - 455 с.
132. Михайлов А. Показатели качества товара в хозяйственных договорах // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1998. - №7. - С. 39.
133. Модельный Гражданский кодекс от 13 мая 1995 года // http://www.tacis.ru
134. Мозолин В.П., Фарнсворт Е.А. Договорное право в США и СССР. История и общие концепции. - М.: Наука, 1988. - 312 с.
135. Мычка А. Квазидоговор и как с ним бороться // Юридическая практика. -2004. - №8(322), 24 февраля. - С.1, 10-12.
136. Нанейшвили Г.А. Действительность права и опыт обоснования нормативных фактов. - Тбилиси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1987. - 104 с.
137. Насыров Р.Г. Содержание сделки по советскому гражданскому праву: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Моск. ин-т. нар. хоз. им.
Г.В. Плеханова. - М., 1982. - 22 с.
138. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / За заг. ред. В.К. Мамутова. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 688 с.
139. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998. - 652 с.
140. Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность. - М.: Госюриздат, 1954. - 247 с.
141. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. - М.: Госюриздат, 1950. - 485 с.
142. Обязательства по договорам. Опыт практического комментария русских гражданских законов. Том I. Общая часть. (Cост. В.Л. Исаченко,
В.В. Исаченко). - СПб.: Типография М.Меркушева, 1914. - 728 с.
143. Ойгензихт В.А. Воля и волеизъявление. (Очерки теории философии и психологии права). - Душанбе: Дониш, 1983. - 256 с.
144. Основи держави і права України. Методичні рекомендації для абітурієнтів/ С.В. Бобровник, С.Я. Лисенков, О.М.Молявко та ін.; Відп. ред. І.Б. Усенко. - К.: 1993. - 224 с.
145. Офіційні типові форми договорів / Уклад.: Стефанчук Р.О.,
Стефанчук М.О. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 640 с.
146. Петрук О.М. Облік та аналіз договірних відносин: проблеми теорії та практики. - Житомир: ЖІТІ, 1999. - 332 с.
147. Печеный О. К вопросу об основаниях ответственности за просрочку исполнения денежного обязательства // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - №3. - С. 28-31.
148. Победоносцев К. Курс гражданского права. Третья часть. Договоры и обязательства. - СПб.: Сvнодальная типография, 1896. - 620 с.
149. Побирченко И.Г. Основы хозяйственного права. - К.: Знание, 1983. - 20 с.
150. Поставка товаров народного потребления: (Комментарий) / Я.А. Куник, В.А.Язев, С.Д.Ордынский и др. - М.: Экономика, 1987. - С. 116.
151. Постановление Пленума Верховного суда Российской Федерации и Пленума Высшего арбитражного суда Российской Федерации от 1 июля 1996 р. №6/8 «О некоторых вопросах, связанных с применением части первой Гражданского кодекса Росссийской Федерации // Вестник Высшего арбитражного суда Российской Федерации. - 1996. - №9. - С. 10-48.
152. Правові основи підприємницької діяльності / Під реакцією В.І. Шакуна, П.В. Мельника, В.М. Поповича. - К.: Правові джерела. - 1997. – 780 с.
153. Предпринимательское право. Курс лекций / Под ред. Н.И. Клейн. - М.: Юрид.лит., 1993. - 480 с.
154. Про міжнародне приватне право. Проект Закону України від 09 жовтня
2002 року №2274 // http://www.zakon.rada.gov.ua
155. Про підприємництво. Закон України від 7 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №9. - Ст.85.