ЗАСТАВА ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Банківське кредитування та способи його забезпечення 13
1.1. Огляд літератури і сучасний рівень дослідження проблеми 13
1.2. Банківський кредит та способи його забезпечення 18
Висновки до першого розділу 40
РОЗДІЛ 2. Застосування застави у банківському кредитуванні 42
2.1. Історико-правовий аналіз становлення сучасного інституту
застави у забезпеченні банківського кредиту 42
2.2. Специфіка окремих видів застав по забезпеченню банківського
кредиту 56
2.3. Правовий механізм реалізації прав банків-кредиторів в заставних
зобов’язаннях 77
2.4. Основні правові вимоги, що пред’являються до договору застави
за участю банків 110
Висновки до другого розділу 128
РОЗДІЛ 3. Застосування іпотеки як способу забезпечення
банківського кредиту 131
3.1. Характерні ознаки іпотеки як способу забезпечення
банківського кредиту 131
3.2. Механізм використання цінних паперів у забезпечення
банківського кредиту 161
Висновки до третього розділу 186
ВИСНОВКИ 191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 197

ВСТУП
З розвитком української держави змінюється і правове регулювання усіх сторін суспільного життя. Перехід країни до ринкових відносин у сфері організації та функціонування господарства вимагає, у свою чергу, приведення законодавства у відповідність до потреб ринкової економіки. Враховуючи економічні закони ринку, слід зазначити, що саме на банківську, кредитну та грошову системи покладено роль ланки, яка забезпечує розвиток країни в цілому. Правові норми, у свою чергу, є засобом реалізації таких цілей. Необхідною умовою нормального функціонування будь-яких суб’єктів господарювання, що здійснюють зазначену діяльність, реалізуючи сукупність господарських прав та обов’язків, виступає кредитування.
Підставами для виникнення, змін або припинення кредитних відносин є правові норми, що містяться у законодавчих актах, підзаконних актах (у першу чергу, це нормативні акти Національного банку України); адміністративних актах (зокрема, ліцензії на банківські операції); кредитних договорах між банками і клієнтами (юридичними та фізичними особами). Практика показує, що наявність правових відносин між сторонами ще не є гарантією повернення і своєчасності погашення кредиту. Якщо механізм надання та погашення кредиту закріплено в кредитному договорі і він є основною передумовою повернення кредиту, то визначення способу забезпечення кредиту являє собою гарантію цього повернення.
У цивільно-правовому аспекті для забезпечення виконання зобов’язань передбачаються заходи, що мають спеціальний (додатковий) характер і дають можливість кредиторам домагатися їх виконання.
З практичного погляду забезпечення означає наявність у кредитодавця майнових прав на реалізацію предмета забезпечення кредиту з метою адекватного відшкодування заборгованості позичальника і збитків кредитора за кредитним договором у разі неспроможності позичальника сповна або частково погасити кредит згідно з умовами кредитного договору. І теоретики, і практики в галузі банківського кредитування доходять спільної думки, що застава – єдиний спосіб забезпечення, який має досить чіткий механізм реалізації відповідно до зазначеного критерію.
Національне цивільне законодавство, реципіюючи у своїх основних положеннях про заставні зобов’язання римську правову конструкцію сутності заставних правовідносин, разом із тим у різні історичні періоди свого розвитку виявило розбіжність у легальному і доктринальному підходах до його закріплення та тлумачення.
Сьогодні упевнено можна зробити висновок про те, що для сучасного цивільного права України настала доба відродження.
Цивільний кодекс України (ЦК України), який набув чинності з 1 січня 2004 р., містить чимало нововведень щодо регулювання цивільних відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Значних змін зазнали майже всі інститути цивільного права, у тому числі інститут зобов’язального права, норми якого у правовому регулюванні суспільних відносин важко переоцінити, оскільки саме ці норми покликані врегульовувати найбільш динамічні майнові відносини, що складаються між суб’єктами господарської діяльності.
Не зупиняючись окремо на всіх новелах, зазначимо, що ЦК України, поза будь-якими сумнівами, є актом приватного права, основне призначення якого полягає в закріпленні сучасного регулювання цивільних правовідносин приватноправовими методами.
До таких новел слід віднести передусім визначення застави правовою формою забезпечення основної діяльності банків – кредитування суб’єктів господарської діяльності, що породжує у відносинах між кредитором і заставодавцем певні зобов’язальні відносини. Такі відносини виникають на підставі договору, закону або судового рішення і стосуються надання майна або майнових прав для забезпечення належного виконання зобов’язання, а також надання можливості кредиторові (заставодержателеві) реалізувати своє право через механізм звернення стягнення і реалізацію майна, яке передано в заставу, у разі порушення боржником (заставодавцем) вимог основного зобов’язання або умов договору застави. В іншому плані розкривається механізм звернення стягнення на предмет застави, при цьому банк набуває права володіння предметом застави і продажу його комерційно-орієнтованим способом, який дає змогу отримати максимально чисту виручку від продажу. Саме кредитор визначає подальшу долю застави. ЦК України встановлює такий вид застави, як іпотека. Питання виникнення іпотеки та регулювання іпотечного кредитування, перелік майна та майнових прав, які можуть бути предметом іпотеки тощо регулюються ЦК України, Законом України „Про іпотеку” та іншими правовими актами.
На сьогодні відбулися радикальні зміни: поряд із державною власністю на землю запропонована приватна і комунальна власність, формується земельний ринок, який має функціонувати на основі грошової оцінки землі. Порядок застави земельних ділянок визначається законами України, але має неточності та суперечності.
Можна стверджувати про наявність правового механізму застави як способу забезпечення банківського кредиту, але законодавством мало уваги приділено особливостям застави окремих видів майна.
В сучасних умовах відсутні теоретичне обґрунтування і практичний досвід використання заставних та іпотечних цінних паперів. Останні зміни, внесені до законодавства, що регулює сферу цінних паперів, містяться у ЦК України, Законі України „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” та інших нормативних актах.
Ринок цінних паперів – індикатор ринкових процесів у країні. В Україні цей ринок теж існує, але поки ще не виконує усіх своїх класичних функцій, що зумовлене непослідовністю і суперечливістю законодавства.
До позитивних тенденцій можна віднести законодавчі зміни та ініціативи, спрямовані на належне правове забезпечення ефективності застави, що є запорукою стабільного розвитку кредитної діяльності банків, підтримки вітчизняного виробника, додаткових можливостей щодо залучення інвестицій у пріоритетні галузі економіки України.
Актуальність теми дослідження. Із набуттям чинності новим цивільним законодавством актуальності набуло вирішення проблем, пов’язаних із правовим регулюванням застави. Заставі у ЦК України відведено набагато більше статей у порівнянні з ЦК УРСР 1963 року. Цей факт засвідчує відмінності у правовому регулюванні застави у цих двох кодексах, що зумовлено підвищенням ролі застави як способу забезпечення кредитних зобов’язань, наповнення її змісту новими ознаками і новаціями правового регулювання.
Питання застави висвітлювалися в наукових працях цивілістів на всіх етапах історичного розвитку нашої держави, проте ці наукові розробки переважно стосувалися аналізу чинного на той час цивільного законодавства, яке відрізнялося у цій частині від положень ЦК України.
У сучасних працях російських вчених дослідження застави як способу забезпечення банківського кредиту ґрунтується на цивільному законодавстві Російської Федерації, яке також має певні відмінності у порівнянні з чинним законодавством України.
Нововведення у цивільному законодавстві України щодо застави як способу забезпечення банківського кредиту не були предметом глибокого наукового дослідження. Істотне зростання додаткових можливостей фінансової підтримки щодо економічних та соціальних умов у сучасній Україні зумовило необхідність детального аналізу і теоретичного обґрунтування цих нововведень з переходом до їх практичного застосування – узагальнення практики, виявлення недоліків і прогалин у правовому регулюванні і правозастосуванні та їх усунення.
Викладене дозволяє дійти висновку про актуальність наукового дослідження проблематики застави як способу забезпечення у кредитних правовідносинах у цивільному праві України, його практичне значення та теоретичне визначення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрямок наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі цивільного права. Дисертацію виконано відповідно до напрямів комплексної цільової теми кафедри цивільного права ОНЮА „Традиція приватного права України” і пов’язано з напрямком науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії на 2001 - 2005 роки. в межах теми „Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави ” (державний реєстраційний номер 0101U001195).
Мета і завдання дослідження. Мету дисертаційного дослідження становлять: комплексний теоретичний аналіз наявних поглядів та уявлень, правових підходів до визначення інституту застави як одного із способів забезпечення банківського кредиту за цивільним законодавством України; аналіз концептуальних положень, виявлення певних їх недоліків та відпрацювання рекомендацій щодо удосконалення інституту застави.
Для досягнення мети дослідження визначені такі основні завдання:
• визначення сутності банківського кредиту та встановлення переліку способів його забезпечення за цивільним законодавством України;
• дослідження історико-правового аналізу становлення сучасного інституту застави у кредитних правовідносинах;
• дослідження особливостей поняття та правової природи застави як способу забезпечення кредитних зобов’язаннях, його характерних рис, а також визначення його місця в системі способів забезпечення інтересів банку-кредитора;
• визначення та характеристика умов і підстав виникнення застави та вимог, що нею забезпечуються у кредитних правовідносинах;
• розкриття змісту зобов’язань, пов’язаних зі специфікою окремих видів застави при наданні банківського кредиту;
• дослідження механізмів реалізації прав та захисту інтересів банків-кредиторів у заставних правовідносинах, зокрема, у порядку звернення стягнення та реалізації майна, що є предметом застави;
• встановлення порядку та умов випуску та обігу цінних паперів та їхніх похідних, механізму використання іпотечних цінних паперів для цілей забезпечення кредитування;
• формулювання окремих пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання досліджуваних відносин в Україні у майбутньому.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі банківського кредитування при забезпеченні заставою інтересів банків-кре-диторів, взяті у процесі їхнього формування у цивільному законодавстві України.
Предметом дослідження є нормативні акти, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку із забезпеченням заставою інтересів банків-кредиторів у банківському кредитуванні.
Методи дослідження. При проведенні дослідження автор керувався такими концептуально важливими методологічними засадами, як положення про єдність абстрактного і конкретного, логічного й історичного, одночасного і загального, емпіричного і теоретичного, взятими у їх діалектичному взаємозв’язку.
Методологічну основу розробки становлять сучасні методи наукового пізнання, зокрема, діалектичний метод із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу, порівняльно-правовий, історичний, формально-логічний та інші методи.
Використання у дослідженні зазначених методів надало авторові можливість ширше проаналізувати поняття застави як способу забезпечення банківського кредиту, визначити його місце в загальній системі забезпечення зобов’язань, проаналізувати ефективність цивільно-правового регулювання відносин, пов’язаних з використанням застави як способу забезпечення виконання кредитних зобов’язань, що спрямоване на захист інтересів кредитора при порушенні зобов’язання боржником.
Наукова новизна одержаних результатів. Робота є першим комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем застосування застави як способу забезпечення банківського кредиту за цивільним законодавством України.
Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичної позиції та формулюванні ряду положень, більшість з яких вперше розглядаються і виносяться на захист:
1. Досліджено еволюцію інституту застави як способу забезпечення банківського кредиту в умовах розвитку цивільного права України.
2. Обґрунтовано позицію стосовно того, що процес кредитування складається з окремих етапів, які виступають умовами кредитування, і є синтезованим з окремих компонентів усієї системи поняттям, а саме: технологічного процесу кредитування, що включає специфіку документації і документообігу, нормативно-правового регулювання, практику кредитування із властивими для неї об’єктивними та суб’єктивними чинниками, які зумовлюють забезпечення поєднання інтересів банків-кредиторів та суб’єктів господарювання з урахуванням загальнодержавних інтересів.
3. Сформульовано положення про те, що застосування загальних норм цивільного права, які регулюють заставу, до всіх видів застави без урахування їхньої специфіки, суттєво знижує забезпечувальну ефективність застави і не дозволяє банкам повною мірою використовувати заставу як спосіб забезпечення банківського кредиту.
4. Обґрунтовано позицію стосовно того, що застосування у банківському кредитуванні такого виду застави, як застава товарів в обороті та переробці, тісно пов’язане з необхідністю максимального розвитку правових засобів, за допомогою яких банки здійснювали б ефективний контроль за предметом застави (його змістом, змінами тощо) та протидіяли б недобросовісним діям заставодателя і третіх осіб.
5. Запропоновано додаткову аргументацію на користь чіткого законодавчого регулювання застосування застави майнових прав у правовідносинах за участю банків.
6. Встановлено, що проблема забезпечення захисту прав банків нерозривно пов’язана з наявністю нормативних актів, які регламентують обов’язкову реєстрацію заставних правочинів, порядок ведення реєстрів власників відповідного майна і прав, а також нормативних актів, які визначають порядок здійснення незалежної оцінки предмета застави.
7. Запропоновано тезу про те, що ефективне функціювання системи застави та захисту прав банків-кредиторів у банківському кредитуванні можливе тільки за умов повної уніфікації норм про реєстрацію заставних правочинів у формі закону чи положення про порядок державної реєстрації заставних правочинів.
8. Висунуто тезу про зміну способу функціонування Державного реєстру застави (іпотеки) як механізму реєстрації, що, фактично, є дозвільним способом внесення повідомлень, який не передбачає надання реєстраційного дозволу, а вимагає внесення інформації про забезпечення до реєстру за фактом її подання.
9. Обґрунтовано положення про те, що захист прав банків-кредиторів пов’язаний з удосконаленням процедури звернення стягнення на предмет застави і удосконаленням процедури реалізації предмета застави, які знаходяться у прямій залежності від виду застави і предмета застави, на яке звернено стягнення.
10. Набуло подальшого розвитку положення норм цивільного законодавства про можливість вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, що передбачає передачу заставодержателю права власності на предмет застави, права заставодержателя на продаж предмета застави.
11. Обґрунтовано запровадження правових способів як нових можливостей для значного підвищення надійності механізму забезпечення наданих банками кредитів, якщо боржник не виконує або неналежним чином виконує основне зобов’язання та умови договору застави.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони дають змогу оцінити тенденції та перспективи розвитку забезпечення заставою інтересів банків-кредиторів у банківському кредитуванні, сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства та судової практики у цій галузі, а також використовувати їх при підготовці комплексних (у тому числі і державних) програм, пов’язаних зі здійсненням іпотечного кредитування фізичних осіб, а також довготермінового інвестиційного кредитування юридичних осіб.
Висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у процесі формування напрямку та змісту законопроектної роботи в галузі регулювання заставних відносин (зокрема, при доопрацюванні Законів України „Про іпотеку”, проекту закону „Про єдиний реєстр договорів застави”), а також у практичній діяльності при використанні застави в економічній сфері. Основні положення роботи можуть знайти застосування при підготовці підручників та навчальних посібників для викладачів і студентів юридичних вузів, а також при викладанні курсів „Цивільне та сімейне право України” та інших спецкурсів.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію підготовлено на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії, де проведено її обговорення.
Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обговорювалися на конференціях: 7-й звітній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (травень 2004 року, Одеса), республіканській науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації цивільного та господарського права” (18 березня 2005року, Київський міжнародний університет).
Публікації. За темою дисертації опубліковано три наукові статті у збірниках, що входять до переліку фахових видань, затверджених ВАК України.
Структура дисертації. Структура роботи відображує мету та завдання наукового дослідження, основні положення якого будуються за принципом поступального розгляду окремих питань, що висвітлюють її проблематику. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 216 сторінок, з них 196 сторінок основного тексту. Список використаних джерел складає 252 найменування літератури і 41 нормативний акт.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження містить теоретичне узагальнення положень цивільного законодавства України при застосуванні застави як способу забезпечення банківського кредиту і дозволяє зробити такі висновки, що мають теоретичне значення і практичну цінність.
Основні принципи заставного права, сформовані ще у римському праві, знайшли своє відображення в усіх без винятку сучасних кодифікаціях цивільного права, що, безперечно, сприяє стабілізації як національного, так і міжнародного господарського обороту.
Інтерес банків до використання заставних зобов’язань як способу забезпечення наданих ними кредитів грунтується на дії у банківській сфері принципів належного забезпечення кредитів, які надаються банками, і де банки виступають як заставодержателі. З практичного погляду застава означає наявність у банків прав на реалізацію предмета забезпечення кредиту з метою адекватного відшкодування заборгованості позичальника і збитків кредитора за кредитним договором у разі неспроможності позичальника сповна або частково (якщо є така домовленість) погасити кредит згідно з умовами кредитного договору. Забезпечення має бути дійсним і виконаним за умови, що договір про заставу вступив у силу, боржник має законні права щодо предмета застави та є основне зобов’язання.
Ефективність правового регулювання застави має істотне значення для реалізації базисного принципу банківських кредитів, що і стимулює належне виконання боржником зобов’язань.
Застосування загальних норм ЦК України, які регулюють окремі види застави, без врахування їхньої специфіки суттєво знижує можливості застави як способу забезпечення кредитних зобов’язань. Враховуючи це, розглядається можливість підвищення ефективності регулювання особливостей окремих видів застави, визначення факторів, які зумовлюють ефективність цього виду застави, розвитку правових засобів, за допомогою яких банки могли б реалізовувати своє право вимоги.
Предметом забезпечення може виступати будь-яке благо – матеріальне або нематеріальне, наявне або майбутнє.
Права боржника на предмет забезпечення можуть бути реалізовані ним будь-яким способом, у тому числі він може продати майно чи передати для забезпечення іншого зобов’язання, але такий правочин потребує згоди заставодержателя і повинен бути зафіксований у договорі застави.
Якщо боржник вчиняє подібні дії без згоди, право вимоги забезпеченої сторони має поширюватися цілком на предмет забезпечення, у тому числі на доходи (надходження) від предмета забезпечення, початково визначеного у правочині. Доходами від предмета забезпечення слід вважати будь-яке майно, отримане на кошти від продажу чи інших форм забезпечення, а також будь-які вигоди, отримані від предмета забезпечення.
Суттєвою умовою договору застави є предмет застави, сутність, розмір та строк виконання зобов’язань, що забезпечуються заставою.
Договір про забезпечення має містити усі ознаки предмета застави – індивідуальні або родові ознаки чи універсальні ознаки для наданих у заставу предметів, якщо забезпеченням є кошти на рахунку у банку – точні реквізити цього рахунку. Забезпеченими можуть вважатися будь-які види зобов’язання, у тому числі наявні та майбутні, прийняті з умовою та безумовні, подільні та неподільні, але вартість яких визначена на момент задоволення. Таким чином, заставне зобов’язання охоплює відсотки - нараховані, але несплачені, відшкодування збитків, спричинених простроченням виконання, а також відшкодування необхідних витрат заставодержателя на утримання заставленого майна та витрат щодо стягнення.
Чинне законодавство надало терміну „майновий поручитель” законодавчого визначення. Вимоги кредитора до заставодавця – „майнового поручителя”, який не є боржником за основним договором, обмежується майном, яке є предметом застави.
Виявлення зазначеної особи може бути підставою переходу прав кредитора, якщо майновий поручитель, у разі виникнення загрози втрати свого заставленого майна, сплатить первісному кредиторові суму основного боргу.
Сучасне цивільне право за загальним правилом допускає уступку вимоги. Перехід права кредитора до заставодавця, який не є боржником, відбувається внаслідок виконання заставодавцем обов’язків боржника, зокрема, коли третя особа володіє речовим правом на предмет застави. Показовою рисою цієї конструкції є наявність зацікавленості третьої особи у виконанні зобов’язання кредиторові, яка полягає у тому, що в іншому разі виникне небезпека втрати прав цієї третьої особи на майно боржника. Очевидно, що таку зацікавленість має наступний заставодержатель. Наступна застава допускається, якщо вона не забороняється попереднім договором про заставу. Вона є важливим правом заставодавця, але обсяг прав на заставлене майно наступного заставодержателя залежить від переважного права іншої особи – попереднього заставодержателя. Необхідна умова такого правочину, як наступна застава - це встановлення черговості задоволення вимог забезпечених сторін за рахунок предмета забезпечення (пріоритету), що в межах чинного законодавства є проблематичним.
Договір застави передбачає письмову форму, яка може бути простою і нотаріальною. У відповідності до чинного законодавства обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягає тільки іпотечний договір. Такий спосіб посвідчення має бути передбачений цивільним законодавством і у випадках, визначених угодою сторін.
Істотне значення для встановлення пріоритету набуває державна реєстрація. Внесення до реєстру повідомлення визначає пріоритет майнових прав та вимог заставодержателя на відповідне майно. Сучасне цивільне право вимагає державної реєстрації, але істотною умовою договору застави (іпотеки) така вимога не є. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету стосовно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане до іпотеки майно. Процедура розкриття інформації і реєстрація (оприлюднення) іпотеки та орган, який здійснюватиме таку реєстрацію, сприяли би створенню ефективних механізмів розвитку іпотечного ринку.
Регулювання питань іпотечного кредитування – підстави виникнення іпотеки та вимоги, що нею забезпечуються, порядок забезпечення збереження нерухомого майна, яке закладене за договором іпотеки, особливості іпотеки окремих видів майна та інші питання такого виду застави розроблені і внесені до Закону України „Про іпотеку” [5]. Але перспектива щодо розвитку іпотечного ринку є набагато кращою, ніж стан на сьогодні.
Ефективність захисту майнових прав банківських установ у заставних зобов’язаннях можлива тільки за умов повної кодифікації норм про реєстрацію заставних угод у формі закону про порядок реєстрації заставних угод.
Надійність заставного зобов’язання багато в чому залежить від наявної дійової системи звернення стягнення на предмет застави. Захист майнових прав банківських установ пов’язаний з удосконаленням процедури звернення стягнення на предмет застави і удосконаленням процедури реалізації предмета застави, які знаходяться у прямій залежності від виду застави і предмета застави, на який звернено стягнення.
Основним правом заставодержателя-кредитора є право у випадках, передбачених законом, отримати задоволення за рахунок заставленого майна. Сучасне цивільне право надає можливість банківській установі реалізувати своє право розумним і комерційно-орієнтованим способом, який дає змогу отримати задоволення своєї вимоги.
Одним з найактуальніших питань є питання про застосування іпотечних цінних паперів у банківському кредитуванні для забезпечення інтересів банків-кредиторів. Прогресивним у цьому аспекті можна вважати нове законодавство, яке регулює операції з консолідованим іпотечним боргом і теоретично розглядає на законодавчому рівні можливість використання іпотечних сертифікатів в іпотечному обігові, – Закон України „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”.
Фактично в законі передбачені усі передумови, необхідні для успішного розвитку іпотечного кредитування відповідно до середньоєвропейського досвіду. Але на цей час у вказаному Законі є певні норми, які не узгоджені з чинним законодавством України і за своїм змістом не можуть розв`язати на практиці поставлені завдання.
По-перше, це положення щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно та реєстрацію обтяжень предмета іпотеки, що робить актуальною необхідність запровадження Державного реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру обтяжень майна та визнання законодавством такого правочину.
По-друге, дотримуючись положень, за якими здійснюється обіг цінних паперів, НБУ зобов’язаний розробити та затвердити відповідні нормативно-правові акти для розвитку положень Закону „Про банки і банківську діяльність”. Що стосується врегулювання порядку здійснення емісії іпотечних сертифікатів, то такі нормативно-правові акти повинні врегулювати режим здійснення банківської діяльності, що засвідчує закріплення нових підходів з управління грошово-кредитною системою держави в ринкових відносинах, а також сприяє забезпеченню стабільності та захистові майнових прав як банку-кредитора, так і інтересів клієнтів, і призводить до мінімізації відповідних ризиків на іпотечні сертифікати.
На думку автора дослідження, слід внести такі пропозиції, які сприяли б ефективному функціонуванню банків, яким НБУ надає ліцензію на діяльність з іпотечного кредитування:
- необтяженість таких іпотечних установ проблемними боргами попереднього періоду;
- чітке визначення рангу іпотеки;
- строге регулювання меж позичок, обґрунтована оцінка нерухомості, обмеження сфери діяльності іпотечних установ мало ризикованими операціями та запровадження особливого контролю з боку НБУ за такими установами (можливість запровадження інституту довірених осіб);
- правове забезпечення гарантій, які надаються держателям іпотечних цінних паперів;
- номінація іпотечних цінних паперів у євро (або доларах США) – це те, що убезпечує утримувачів іпотечних цінних паперів від ризику девальвації національної валюти, що є актуальним для середньо- і довгострокових вкладів і сприяло б припливові іноземних інвестицій.
Водночас слід зазначити, що основні процедури, які здійснюють універсальні кредитні банки при наданні кредиту – оцінка кредитоспроможності, вивчання кредитної історії потенціального позичальника, узгодження суми кредиту з вартістю застави, визнання кредитної ставки та інші заходи, спрямовані на зниження ризику банківського кредитування, - в принципі стосуються вимог і при безпосередньому наданні іпотечного кредиту.
Прийняття відповідних нормативних актів, які повною мірою перетворили б ці норми на чинні, тобто створили чинний механізм реалізації цих прав, має істотне значення для створення ефективного механізму захисту інтересів банків у заставних зобов’язаннях. Крім того, це пов’язане, насамперед, з тим, що сучасний розвиток ринкових відносин в Україні вимагає чіткої правової регламентації всіх аспектів заставних відносин і, зокрема, тих, що стосуються банківського кредитування для розробки досконалої моделі правового регулювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України – 28 червня 1996 р. – Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
2. Цивільний кодекс України. – 29. 11. 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № № 40-44. – С. 356.
3. Господарський кодекс України. – 14. 05. 2003 р.// Голос України. – 2003. - № № 49-50.
4. Земельний кодекс України. – 16. 01. 2003 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 35.
5. „Про іпотеку” / Закон України. від 05 червня 2003 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2003.
6. „Про заставу” / Закон України (з наступ. змінами на 18. 11. 2003 р.) від 02 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 47. – С. 142.
7. „Про банки і банківську діяльність” / Закон України від 7 грудня 2000 р. (з наступ. змінами). / Урядовий кур’єр. – 2001.
8. „Про Національний банк України” / Закон України від 20 травня 1999 р. (за станом на 31. 10. 2000 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 29. – С. 238.
9. „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим боргом та іпотечні сертифікати” / Закон України від 19 червня 2003 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2003.
10. „Про власність” / Закон України від 7. 02. 1991 р. (з наступ. змін.) // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 20. – С. 249.
11. „Про банкрутство” / Закон України від 14 травня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 31. – С. 440.
12. „Про виконавче провадження” / Закон України від 21 квітня 1999 р. (з наступ. змін.) // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 24. – С. 207.
13. „Про господарські товариства” / Закон України від 19 вересня 1991 р. (з наступ. змін.). // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 49. – С. 682.
14. „Про нотаріат” / Закон України від 06 березня 1992 р. (з наступ. змін.). // Відомості Верховної Ради України. – 1992.
15. „Про страхування” / Закон України від 17 березня 1996 р. (з наступ. змін.). // Відомості Верховної Ради України. – 1996.
16. „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” / Закон України від 29 листопада 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001.
17. „Про цінні папери і фондову біржу” / Закон України від 18 червня 1991 р. (з наступ. змін.). // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 38. – С. 508. – 1999. - № 31. – С. 252.
18. „Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” (з наступ. змін.). Затверджена Наказом Міністерства Юстиції України від 14. 06. 1994 р. № 1815. // Відомості Верховної Ради України. – 1994.
19. „Про оцінку майна та майнових прав та професіональну оціночну діяльність в Україні” / Закон України від 12 липня 2001 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2001.
20. „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” / Закон України від 18 листопада 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003.
21. „Про оцінку землі” / Закон України від 11 грудня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003.
22. „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” / Закон України від 30 чернвя 1999 р. (з наступ. змін.) // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 42-43. – С. 378.
23. „Положення бухгалтерського обліку 2 – „Баланс” / Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31. 03. 1999 р. за № 8 (з подальш. змін. і доповн.) // Урядовий кур’єр. – 1999.
24. „Про затвердження інструкції про порядок регулювання та аналізу діяльності комерційних банків” / Постанова Правління НБУ від 14 квітня 1998 р. (зі змін. та доповн.) // Офіційний вісник України. – 1998.
25. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням Закону України „Про заставу” (із змін. і доповн., внесеними роз’ясненнями президії Вищого господарського суду України)” від 31 травня 2002 р. № 04-5/609 / Зб. рішень та господар. практики Вищого господарського суду України. – 2002. – Ч. 3. – С. 154-159.
26. „Про внесення змін до порядку проведення експертно-грошової оцінки земельних ділянок” / Наказ Державного комітету по земельних ресурсах від 22 березня 2004 р. № 80.
27. „Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку” / Постанова Правління НБУ від 06 липня 2000 р. (затв. Міністерством юстиції України 03 серпя 2000 р.) (зі змін. від 19 квітня 2003 р. № 119) // Відомості Верховної Ради України. – 2003.
28. „Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна” (з наступ. змін.) / Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р.(зі змін., відповідно до Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 27жовтня 1999 р.) // Офіційний вісник України. – 1999.
29. „Про затвердження порядку ведення державного реєстру обтяжень рухомого майна” / Постанова Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004.
30. „Про регулювання грошово-кредитного ринку” / Постанова Національного банку України від 10 травня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004.
31. „Положення про процентну політику НБУ” / Положення НБУ від 18 серпня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004.
32. „Інструкція про порядок ведення державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв” / Інструкція Міністерства Юстиції України від 29 липня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України.- 2004.
33. „Тимчасовий Порядок державної реєстрації іпотек” / Порядок Кабінету Міністрів від 31 березня 2004. // Відомості Верховної Ради України. – 2004.
34. „Про результати узагальнення судової практики вирішення спорів, пов’язаних з укладенням і виконанням кредитних договорів” / Лист Вищого арбітражного суду України від 26 жовтня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000.
35. „Про деякі питання практики і вирішення спорів, пов’язаних з укладеннями і виконаннями кредитних договорів (за матеріалами судової колегії Вищого господарського суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)” / Огляд Вищого арбітражного суду України від 31 січня 2001 р. - К.: Юрінком Інтер, 2001.
36. „Концепція адаптації законодавства України до законодавства ЄС” / Постанова Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. - № 33. – С. 1735.
37. „Роз’яснення деяких положень методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р.” / Лист Фонду державного майна України від 13 вересня 2004 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2004.
38. „Щодо звітності, яка повинна подаватися до банку з метою достовірного визначення ним платоспроможності позичальника” / Лист НБУ від 11 грудня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003.
39. „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” / Лист Державного комітету України з питань регулярної політики та підприємства від 06 липня 2004 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2004.
40. „Про встановлення плати за користування кредитними ресурсами” / Лист НБУ від 26 липня 2004 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2004.
41. Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 18 лютого 2002 р. / Постанова ВСУ та ВСГУ у господарських справах. – 2002. – Вип. 1.
42. Агарков М. М. Общее учение об обязательствах. Арбитраж. – М., 1938. - № 15-16.
43. Агарков М. М. Основы банковского права: Учение о ценных бумагах.- 2-е изд. – М.: БЕК, 1994. – 350 с.
44. Агарков М. М. Ценность частного права. – Иркутск. – 1920. – С. 16-18.
45. Азимов Ч. Н. Залоговое право. – Харьков: РИП Оригинал, 1993. – 214 с.
46. Алексеев С. С., Мозолин В. П., Яковлев В. Ф. Роль гражданского законодательства в развитии социалистической экономики на современном этапе / Гражданское право и экономика / Под ред. В. П. Мозолина, А. М. Нечаева, А. А. Рубанова и др. – М.: ИГ и ПАН СССР, 1985. – 712 с.
47. Андреянов М. Краткое руководство к ознакомлению с русскими гражданскими законодательствами. – СПб, 1873.
48. Анненков К. Система русского гражданского права. – СПб.: Типография М. И. Стасюлевича, 1898. – 491 с.
49. Анохин В. Практика рассмотрения хозяйственных дел с уступкой прав требования // Хозяйство и право. – 2000. - № 11.
50. Банківське право: українське та європейське.: Навч. посібник. – К.: Атака, 1999. – 398 с.
51. Баранець О. М. Актуальні проблеми застави земельних ділянок / Вісник господарського судочинства. –2003. Січень – С. 182-186.
52. Барвинский В. А. Правобережная Украина в ХVIIІ веке. – Харьков.
53. Барон Ю. Система римского гражданского права. Вып. 2. – СПб.: Изд-во.юрид.книг магазин Н. К. Мартынова, 1908 – 250 с.
54. Барташек М. Римское право (понятие, термины, определения). – М., 1989.
55. Басин Е. В., Гонгало Б. М., Крашенинников П. В. Залоговые отношения в России. – М.: Логос, 1994. – 158 с.
56. Башмаков А. А. Основные начала ипотечного права. – Либава, 1891.
57. Белов В. А. Ценные бумаги в российском гражданском праве. – М.: Учеб.-консульт. центр „ЮрИНФОР”, 1996. – 128 с.
58. Белявский И. Оформление ипотечных жилищных кредитов // Российская юстиция. – 2000. - № 5. – С. 31-32.
59. Березовик В. Переваги та недоліки законопроекту „Про банківський кредит” // Вісник НБУ. – 2001. - № 8. – С. 37-39.
60. Березовик В. Проблеми правового регулювання кредитних операцій // Вісник НБУ. – 2001. - № 7. – С. 29-30.
61. Бергман В. Вступ до права та правової системи США. – Пер. з англ. – К., 1999.
62. Благая І. Історія правового інституту застави і сучасності // Право України. – 1999. - № 1. – С. 41.
63. Боровицкий В. Закладные бумаги. Заниматься ипотекой может любой банк / „Сегодня”. – 2001. 1 марта – С. 4.
64. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право, книга первая: Общие положения. М.: Статут, 1997. – 468 с.
65. Брагинский М. И. Гражданский кодекс и объекты права собственности / Российское право. - М., 1997. - № 4.
66. Брагинский М. И. Хозяйственный договор в системе управления социалистической экономикой // Советское государство и право. – М.: Наука, 1978. - № 12. – С. 61-69.
67. Бродский А. Председатель правления банка „Антарес”. Двукратный отток средств // Бизнес. – 09. 02. 2004. - № 6. – С. 42.
68. Будаков Д. Ю. Проблемы ипотечного кредитования / Деньги и кредит. – 2002. - № 9. – С. 18-20.
69. Будаков Д. Ю. Развитие ипотечного кредитования // Вестник Банка России. - № 40 (384). – 1999.7 июля – С. 4-9.
70. Будилов В. М. Залоговое право России и ФРГ. – СПб.: Знание, 1993. – 184 с.
71. Васильев Д. Основы нового рынка заложены: Что дальше? // Финансовая Розсип. 1999.19 мая – С. 11.
72. Васьковский Е. В. Учебник гражданского права. – СПб.: Юр. книж. маг. Н. К. Мартынова, 1896. – 190 с.
73. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посібник. – 3-тє вид., стер. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2002. – 255 с.
74. Вершинин А. П. Электронный документ: правовая форма и доказательство в суде. – М., 2000.
75. Вильнянский С. И. Кредитно-расчетные правоотношения и финансовый контроль. – Харьков, 1955. – 245 с.
76. Вітлинський В. В., Пернарівський О. В. Баранова А. В. Оцінка кредитоспроможності позичальника та ризику банку // Фінанси України. – 1999. - № 12. – С. 91-102.
77. Вишневский А. А. Залоговое право. – М.: Статут, 1995. – 300 с.
78. Внукова Н. Н. Банковские операции: расчетное и кредитное обслуживание предприятий: Учеб. пособие. – Харьков: ОАО „Модель Вселенной”, 2002. – 512 с.
79. Волохов В. Підвищення ефективності кредитування шляхом розподілу функцій у кредитному процесі // Вісник НБУ. –2002. Січень – С. 30-32.
80. Вольфштайнер Х. Ипотечный кредит и ипотека // Програма та матеріали семінару „Перспективи вдосконалення законодавства України та європейська практика в питаннях: державної реєстрації прав на нерухоме майно, іпотеки, інш.” – К.: М-во юстиції України, Нім. Фонд Міжнар.-правового співробітництва, 22-24 лютого 1999.
81. Германское право. - Ч. 1. Гражданское уложение / Науч. ред. проф. В. В. Залесский. – М.: МЦФЭР, 1996. – 552 с.
82. Герц А. А. Розвиток інституту іпотеки підприємства / Цивільне право та процес.// Вісник Хмельницького інститут регіонального управління і права.
83. Гетьман В. П., Килимник Ю. В. Національний банк у системі влади. – К.:
84. Годэмэ Е. Общая теория обязательств. – М., 1948. – 458 с.
85. Голуб В. Концептуальні підходи до управління проблемними кредитами в комерційних банках // Вісник НБУ. – 2000. - № 2. – С. 54-59.
86. Гонгало Б. М. Обеспечение исполнения обязательств. – М.: Спартак, 1999. – 214 с.
87. Гражданский кодекс Российской Федерации. Сост. Д. В. Мурзин. – 3-е изд., перераб и доп. //(Гражданский кодекс в действии: Комментарии, практика и проблемы). – М.: НОРМА, 2003. – 1024 с.
88. Гражданское право Украины: В 2ч. / Под ред. А. А. Пуш-кина, В. М. Самойленко. – Харьков: Основа, 1996. Ч.1. – 440 с.
89. Гражданское право. Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М.: Проспект, 1999. Том 2. – 720 с.
90. Гражданское право: В 2 т.: Учебник / Отв. ред. Е. А. Суханов – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: БЕК, 2003. Том І. Полутом 1 – 704 с.
91. Гражданское право: В 2 т.: Учебник / Отв. ред. Е. А. Суханов – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: БЕК, 2003. Том ІІ. Полутом 2– 544 с.
92. Гриджук Д. М., Олійник В. О. Забезпечення кредитних зобов’язань у діяльності банків. – К.: Істина, 2001. – 256 с.
93. Гриджук Д. М., Олійник В. О. Застави як спосіб забезпечення виконання зобов’язань. – К.: Оріони, 2002. – 324 с.
94. Гришаев С. П. Кредитный договор // Деньги и кредит. – 2001. - № 3. – С. 31-34.
95. Гроші та кредит. – К.: Либідь, 1992. – 308 с.
96. Грушевский М. Очерки истории украинского народа. – К.: Либідь, 1990.
97. Гуревич С. И. Очерки советского банковского права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1959. – 198 с.
98. Гуцая І. С. Банківське кредитування суб’єктів ринку в трансформаційній економіці України (питання теорії, методики, практики). – Львів: ВАТ „БІБЛЬОС”, 2001. – 244 с.
99. Дадынский Ф. Залог по римскому праву. – Варшава, 1876.
100. Дзера О. В., Кузнєцова Н. С., Луць В. В. та ін. Зобов’язальне право: теорія і практика// Навч. посібн. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 112 с.
101. Дзера О. В. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
102. Довнар-Запольський М. В. История русского народного хозяйства. – Т. 1. – К., 1911. – 379 с.
103. Доморацкая Э. И., Маклаков В. В. Государство и экономика во Франции. – М., 1981. – 612 с.
104. Дубровіна А. Б. Джерела права України в першій половині ХІХ ст. // Проблеми правознавства – Вип. 4. – 1966. – С. 18-21.
105. Дудров О. О., Мельник М. І., Хавронюк М. І. Злочини у сфері підприємства.: Навч. посібник / За ред. М. І. Хавронюка. – К.: Атака, 2001. – 360 с.
106. Единообразный кодекс США. – М.: Международный центр финансового и экономического развития, 1996. – 428 с.
107. Едронова В. Н., Хасянова С. Ю. Зарубежные и отечественные подходы к определению кредитоспособности заемщика // Финансы и кредит. – 2002. - № 10 (100) – С. 3-8.
108. Едронова В. Н., Хасянова С. Ю. Классификация банковских кредитов и методов кредитования // Финансы и кредит. – 2002. - № 1 (91) – С. 2-5.
109. Едронова В. Н., Хасянова С. Ю. Кредитный договор как основа взаимоотношений банка и заемщика // Финансы и кредит. – 2002. - № 2 (92) – С. 2-5.
110. Едронова В. Н., Хасянова С. Ю. Пути совершенствования кредитной политики // Финансы и кредит. – 2002. - № 4 (94) – С. 2-8.
111. Едронова В. Н., Хасянова С. Ю. Технология выдачи кредитов // Финансы и кредит. – 2002. - № 5 (95) – С. 3-6.
112. Ем В. С. К вопросу о юридической природе двойных складских свидетельств и обеспечиваемых ими денежных обязательств / Вестник Московского ун-та. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2001. - №1. – С. 56-64.
113. Єпіфанова А., Міщенко В. Проблеми кредитування та оцінка платоспроможності клієнтів банку // Банківська справа. – 1997. - № 5. – С. 39-45.
114. Ерпылева Н. Ю. Международное банковское право: Учеб. пособие. – М.: Изд.группа „Форум” – „ИНФРА-М”, 1998. – 264 с.
115. Ефимова Л. Г. Банковское право. – М.: БЕК, 1994. – 360 с.
116. Завидов Б. Д. Анализ залога в гражданском праве России: достоинства, противоречия и новеллы. – М.: Приор, 1999. – 111 с.
117. Завидов Б. Д. Государственная регистрация ипотеки // Право и экономика. – М.: Юрид. дом „Юстицинформ”, 1999. - № 3. – С. 19-27.
118. Закладное обязательство как средство рефинансирования инвестиций в недвижимость // Програма та матеріали семінару „Перспективи вдосконалення законодавства України та європейська практика...”. – К.: М-во юстиції.
119. Залоговые листы // Обязательства как средство рефинансирования в недвижимость // Програма та матеріали семінару „Перспективи вдосконалення законодавства України та європейська практика...” – К.: М-во юстиції.
120. Звоницкий А. С. О залоге по русскому праву. – Киев: Изд. книжного магазина Н. Л. Оглобина, 1912. – 324 с.
121. Земельні відносини в Україні.: Законодавчі акти і нормативні документи. – К.: Урожай, 1998. – 816 с.
122. Зинченко С., Лапач В. Особенности имущественных прав как объектов гражданского права // Хозяйство и право. Приложение № 8. – 2000. – С. 16.
123. Зом Рудольф. Институции. Учебник истории и системы римского гражданского права. - Вып. 11. – С.-Петербург, 1910.
124. Иванов К. Складские свидетельства: Старый инструмент на новый лад // Экономика и жизнь. – 2001. – 18 мая – С. 32.
125. Иоффе О. С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
126. Иоффе О. С. Развитие цивилистической мысли в СССР.– Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1978. – Ч. 2. – 173 с.
127. Иоффе О. С. Советское гражданское право. Отдельные виды обязательств. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1961. – 540 с.
128. Исаев И. А. История государства и права России. – М., 1994.
129. Історія України: нове бачення.– К.: Україна. Т. 1. 1998.
130. Канценеленбаум З. С. Ученье о деньгах и кредите. – М.: Экон. жизнь, 1927. – 490 с.
131. Карагусов Ф. С. Правовая природа без документарных ценных бумаг: Вещные и обязательственные права в законодательстве республики Казахстан: Матер. Междунар. практик. конференции / Отв. ред. М. К. Сулейменов. – Алма-Ата, 2000. – Компьютерная база данных.
132. Каракаш И. И. Правовые основы создания и деятельности земельно-ипотечных банков в Украине.: Зб. наук. праць „Юридична освіта і правова держава”. – Одеса, 1997. – 243 с.
133. Карманов Е. В. Банківське право України: Навч. посібник. – Харків, 2000. – 160 с.
134. Кассо Л. А. К истории свода гражданских законов / Журнал Мин. Юст. – СПб., 1903. - № 113. – С. 64.
135. Кассо Л. А. Понятие о залоге в современном праве. – Переизд. - М.: Статут, 1999. – 284 с.
136. Кизлова Е. С. Залог – эффективное средство обеспечения исполнения обязательств / Юридический вестник. – 1996. - № 3. – С. 4-6.
137. Кізлова О. С. Застава як засіб забезпечення у новому ЦК України.
138. Кізлова О. С. Реалізація прав заставоутримувача.
139. Кизлова Е. С. Эволюция института залога в контексте государствообразования в Украине. – Дис. канд. юрид. наук. – Одесса, 1998. – 201 с.
140. Кистяковский А. Ф. Права, по которым судится малороссийский народ. – Киев, 1879.
141. Ковальчук А. Т. Банківський кредит – правові засоби повернення. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. – 150 с.
142. Колодзієв О. М. Становлення банківської системи України: минуле, світовий досвід, проблеми реформування // Банківська справа. – 2000. - № 2. – С. 26-32.
143. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ части первой и второй (постатейный). /Авт. ком. и сост. А. Б. Борисов. – М.: Книжный мир, 2001. – 1188 с.
144. Компанеец Е. С., Полонский Э. Г. Применение законодательства в кредитовании и расчетах. – М., 1967. – 210 с.
145. Коновалова Ю. В., Шевченко И. В. Новый механизм банковского кредитования реального сектора экономики / Финансы и кредит – 2002. - № 10 (100). – С. 6-12.
146. Копылов А. В. Вещные права на землю в римском, русском дореволюционном и современном российском праве. – М.: Статут, 2000. – 255 с.
147. Коротка Г. Л. Зобов’язальне право: теорія і практика.: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 663 с.
148. Кравчук В. М. Засновник – підприємство, сутність взаємовідносин // Право України, 1998. - № 8. – С. 16.
149. Кручок С. І. Іпотечне кредитування. – Київ: Урожай, 2003. – 208 с.
150. Кулинич П. Новий Земельний кодекс України: Яким йому бути? // Право України. – 2000. - № 10. – С. 52.
151. Куник Я. К. Кредитные и расчетные отношения в торговле. – М., 1970. – 260 с.
152. Ларичев В. Д. Преступления в кредитно-денежной системе и противодействие им. – М.: ИНФРА, 1996. – 234 с.
153. Леонтович Ф. Литовские Статуты. Историко-юридический анализ. – СПб., 1909.
154. Лепех С. Окремі проблеми майнової відповідальності за кредитним договором // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2001. - № 312. – С. 28-30.
155. Лисенкова О. С. Система законодавства України: структурно-функціональна характеристика. – Автореф. дис. канд. юрид.наук.- К., 2001.
156. Макуха В. В. Особливості оцінки заставної нерухомості // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. –1999 р. – Грудень. - № 12.
157. Мамутов В. К. Экономика и право.: Сб. науч. трудов. – К.: Юринком Интер, 2003. – 544 с.
158. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии./ Под ред. Ф. Энгельса. – М.: Политиздат. 1974.- .Т 2.- кн. 2. Процесс обращения капитала – 648 с.
159. Матвійчик Л., Тімаков Д. Правовий статус сервітутів і обмежень прав на земельні ділянки / Юридичний вісник України. –2002. - 26 квітня
160. Матеріали Міжнародної практичної конференції „Іпотека в Росії” / Комп’ютерна база даних.
161. Мейер Д. И. Русское гражданское право: - В 2 ч. 8-е издание испр. и доп., 1902. – М.: Статут, 1997. - Ч. 2. - 455 с.
162. Мейер Д. И. Древнее русское право залога // Юридический вестник. – Казань, 1855. – 60 с.
163. Методично-нормативний посібник з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. – К., 2000. – 216 с.
164. Методические основы системы недвижимости / Н. Н. Агапов, В. В. Артеменко, В. И. Видятин и др. – М.: Изд-во Рос. экон. акад., 1996. – 152 с.
165. Музиченко П. Історія держави і права України. – Одеса, 1991.
166. Муромцев. Гражданское право Древнего Рима. – М., 1883.
167. Мисник В. Банки готовы удовлетворить аппетиты Украины // Бизнес. –2004. - № 4. – С. 28.
168. Нагребельний В. П. Вдосконалення правового забезпечення виконання інвестиційно-кредитних зобов’язань / Часопис Київського ун-ту права. – К., 2002. – С. 26-30.
169. Нересов Н. О. Избранные труды по представительству и ценным бумагам в гражданском праве. – М.: Статут, 1998. – 286 с.
170. Нікбахт Е., Гропелі А. Фінанси: Пер. з англ. – К.: Вік Глобус. – 140 с.
171. Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права / Учебник для вузов: лекции – М., 2000. –320 с.
172. Новицкий И. Б., Лунц Л. А. Общее учение об обязательствах. – М., 1950. – 299 с.
173. Новоселова Л. А. Финансирование под уступку денежного требования / Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. – 2000. - № 12. – С. 16.
174. Олексієнко С. Управління ризиками в системі банківського менеджменту // Банківська справа. – 1998. - № 2. – С. 25-28.
175. Олійник В. Застава частки в статутному фонді / Юридична Україна. – К., 2003. - № 3.
176. Ольшанный А. И. Банковское кредитование: российский и зарубежный опыт. – М.: Русская Деловая Литература, 1998. – 352 с.
177. Орлова М. Правовая конструкция законной ипотеки / Российская юстиция. – 2000. - № 9. – С. 17-39.
178. Основное содержание доклада, подготовленное к научной конференции, посвященной 10-ти летию ИЭПИ НАН Украины // Экономика и право. – 2002. - № 1.
179. Основы законодательства капиталистических стран о банковской системе. – М., 1992. – С. 46-49.
180. Победоносцев К. Свод законов Российской империи. - Спб. – С. 32, 33.
181. Победоносцев К. Курс гражданского права. – СПб.: Синод.тип., 1890. – 640 с.
182. Подопригора А. А.Основы римского граждансокго права. – К., 1994.
183. Покровский И. А. История римского права. – Петроград: Изд-во кн. склада «Право», 1918. – 430 с.
184. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. . – Петроград: Изд-во кн. склада „Право”, 1918. – 328 с.
185. Положение АКБ „ИМЭКСБАНК” „О кредитном комитете” (утверждено постановлением Совета АКБ „ИМЭКСБАНК” Протокол № 127 от 30. 08. 2000); Положение АКБ „ИМЭКСБАНК” „О порядке проведения кредитных операцій” (утверждено постановлением Совета АКБ „ИМЭКСБАНК” Протокол № 127 от 30. 08. 2000).
186. Положение АКБ „ИМЭКСБАНК” „О проведении оценки финансового состояния заемщика” (утверждено постановлением Совета АКБ „ИМЭКСБАНК” Протокол № 127 от 30. 08. 2000).
187. Попович В. М. Правові основи банківської справи та її захист від злочинних посягань: настільна книга з питань банківської та підприємницької економічної безпеки. – К.: Дія Плюс, 1995. – 325 с.
188. Порядок обращения взысканий на заложенное имущество. Витрянский В. В. // Закон. – 1995. - № 5.
189. Посполітак В. В. Передача прав власності на цінні папери та права за цінними паперами в Україні (цивільно-правовий аспект). – Дис...канд. юрид. наук. – Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К., 2001. – 220 с.
190. Потяркин Д. Е. Правовой аналіз закладной как вида ценных бумаг / Законодательство. – М., 2001. - № 6. – С. 11-15.
191. Правовые проблемы организации рынка ипотечного кредитования в России / Под ред. В. С. Ема. – М.: Статут, 1999. – 256 с.
192. Правовые системы стран мира: энциклопедический справочник / Отв. ред. проф. А. Я. Сухарев. – М., 2000. – 256 с.
193. Практика вирішення спорів арбітражними судами України. Справа № 04-34/6 від 22. 11. 1994: Семінар. – К., 1995 / Комп’ютерна база даних.
194. Прокофьев С. В. Юридическая характеристика закладной как ценной бумаги / Журнал Российского права. – М.: Норма, 2000. - № 4. – С. 117-126.
195. Пучковская И. И. Ипотека: Залог недвижимости. – Х.: Консум, 1997. – 132 с.
196. Работа банка по кредитованию заемщиков: Метод. рекомендации. – М.: Компания „Алес”, 1995. – 98 с.
197. Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. – М.: Изд-во Министерства юстиции СССР, 1948. – 583 с.
198. Рябініна Л. Теорія і практика кредитних відносин в Україні // Вісник НБУ. – 2002. - № 1. – С. 26-29.
199. Саватье Р. Теория обязательств. – М., 1972. – 512 с.
200. Саниахметова Н. А. Законодательство и практика составления и обеспечения исполнения кредитных договоров // Бизнес. – 1995. - № 16. – С. 19.
201. Саніхметова Н. О. Підприємницьке право: суб’єкти підприємництва. Кредитування. Оренда. Лізинг. Зовнішньоекономічна діяльність. Інвестиції. Антимонопольне законодавство. Захист від недобросовісної конкуренції Реклама: Навч. посібник. – К.: А. С. К., 2001. – 704 с.
202. Саниахметова Н. А. Юридический справочник предпринимателя.- 3-е изд., пере раб. и доп. – Х.: Одиссей, 2001. – 932 с.
203. Сборник мате