ПРАВОВИЙ СТАТУС УСТАНОВ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика установ як учасників цивільних відносин 11
1.1. Поняття установ та їх місце в системі учасників цивільних відносин. 11
1.2. Визначення правового статусу установ та його складові елементи 31
1.3. Види установ та їх порівняльна характеристика. 46
ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ 1 65
РОЗДІЛ 2. Характеристика основних елементів правового статусу установ 70
2.1. Правоздатність та дієздатність установ як учасників цивільних відносин. 70
2.2. Правовий режим майна установ. 91
2.3. Цивільно-правова відповідальність установ за власними зобов’язаннями. 150
ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ 2 166
ВИСНОВКИ 172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 180

ВСТУП
Актуальність теми. Удосконалення вітчизняної правової системи відбувається в кількох напрямках, у тому числі шляхом гармонізації національного законодавства із законодавством Європейського Союзу. Прийняті у березні 2004 року Закон України “Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” та постанова Кабінету Міністрів України “Про додаткові заходи щодо посилення роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”, передбачили пріоритетні сфери, у яких, в першу чергу, має здійснюватись вищезазначена адаптація. Є серед цих пріоритетів й чинне цивільне законодавство України, у частині, що присвячена регламентації діяльності юридичних осіб, відносин власності тощо.
Здійснення процедури адаптації вітчизняних нормативно-правових актів передбачає виявлення суттєвих розбіжностей у цивільному законодавстві нашої держави та країн Європейського союзу і розробку конкретних механізмів їх узгодження. Яскравою спробою здійснити суттєвий крок у приведенні чинного цивільного законодавства до положень права Європейського Союзу стало прийняття у 2003 році Цивільного Кодексу України, який отримав багато позитивних відгуків від цивілістів Нідерландів, Німеччини, Франції тощо.
Разом з тим, більш сучасно та повно регулюючи відносини, що існують у процесі створення та діяльності юридичних осіб, чинний Цивільний кодекс України містить й певні недоліки, які полягають у тому, що окремим видам юридичних осіб присвячено невиправдано мізерну кількість норм, які фактично не спроможні виконати регулятивну функцію права в цій сфері суспільних відносин. Мається на увазі те, що Цивільний кодекс звертає недостатньо уваги на регулювання відносин за участю непідприємницьких юридичних осіб, у тому числі таких учасників цивільних відносин як установи. Внаслідок чого, правова природа, сутність, підстави та порядок створення і діяльності цього виду юридичної особи, залишається на законодавчому рівні врегульованою мінімально, що у цілому не сприяє досягненню бажаної чіткості й визначеності у цих відносинах. Не прийнятий до цього часу і спеціальний закон, що регулював би відносини із створення та діяльності установ.
Нагальним виглядає й проведення доктринальних досліджень поняття установи, бо переважна більшість сучасних вчених-цивілістів зосередили увагу на аналізі проблем правового статусу суб’єктів підприємницької діяльності. На правовому ж статусі непідприємницьких юридичних осіб та особливо такої їх організаційно-правової форми, як установа, робиться значно менший акцент. Виходячи з цього, особливої актуальності набуває проблема пошуку відповідей на значну кількість питань щодо правового статусу установ.
Науковим теоретичним підґрунтям проведеного дослідження проблем правового статусу установ слід визнати наукові роботи таких вітчизняних та російських вчених юристів: В.В. Астахова, Є.В. Богданова, Т.В. Бондара, В.І. Борисової, С.Н. Братуся, А.В. Вєнєдіктова, О.М. Вінник, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, В.А. Дозорцева, І.В. Єлисеєва, І.В. Єршової, І.В. Жилінкової, О.С. Йоффе, А.І. Карномазова, М.С. Корнєєва, В.М. Косака, Ю.П. Косміна, Н.С. Кузнєцової, І.М. Кучеренко, Г.Б. Леонової, Ю.Г. Лєскової, О.Ю. Літвіної, В.В. Луця, Р.А. Майданника, Г.К. Матвєєва, Д.В. Петрова, В.Д. Примака, О.А. Пушкіна, Д.В. Сараєва, С.А. Слипченко, І.В. Спасибо-Фатєєвої, С.Я. Сорокіної, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Я.М. Шевченко, О.Ю. Шилохвоста, Р.Б. Шишки, В.С. Щербини та інших.
В актуальності теми дисертаційного дослідження також переконує і ступінь її наукової розробки. Особливості правового статусу установ, обсяг їх правоздатності та дієздатності, порядок формування їх майна, обсяг та зміст речових прав приватних та державних установ на належне їм майно, їх цивільно-правова відповідальність за власними зобов’язаннями ґрунтовно не досліджувались. Спеціальні комплексні дослідження правового статусу установ не проводились. Наведеними вище обставинами зумовлюється вибір теми дослідження, її актуальність і науково-практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена рішенням Вченої ради Національної академії внутрішніх справ України. Дослідження проведене у цій роботі згідно з планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України у межах теми “Проблеми вдосконалення цивільно-правових форм захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб”, затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. “Про тематику пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр.”
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування теоретичних аспектів правового статусу установ з наступною розробкою науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідних норм чинного вітчизняного законодавства.
Досягненню мети дисертаційного дослідження буде сприяти вирішення наступних завдань:
- з'ясувати поняття установи як організаційно-правової форми юридичної особи, їх різновиди та місце у системі суб’єктів цивільного права;
- дослідити поняття та зміст правового статусу установи як учасника цивільних відносин;
- охарактеризувати основні елементи правового статусу установ;
- визначитись із обсягом правоздатності та дієздатності установ;
- дослідити та порівняти особливості правового режиму майна приватних та державних установ;
- з’ясувати механізм цивільно-правової відповідальності установ за власними зобов’язаннями;
- встановити особливості правового статусу приватних та публічних установ інших країн романо-германської правової системи та сформулювати пропозиції до вітчизняного цивільного законодавства, з урахуванням подальшої адаптації до acquis communautaire (правової системи ЄС).
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини за участю установ, що мають місце при їх створенні та припиненні, при реалізації ними правоздатності під час функціонування, а також при формуванні їх майна, володінні, користуванні, розпорядженні ним, а також при настанні цивільно-правової відповідальності зазначених суб’єктів за власними зобов’язаннями.
Предметом дослідження є правова природа і суть правовідносин, пов’язаних із створенням, функціонуванням (реалізацією правоздатності), припиненням установ, а також формуванням їх майна, володінням, користуванням, розпорядженням ним, а також із настанням цивільно-правової відповідальності цих юридичних осіб за власними зобов’язаннями.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження було застосовано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. За допомогою діалектичного (філософського) методу з’ясовувалась правова сутність установ як учасників цивільних правовідносин (суб’єктів цивільного права). Історико-правовий (генетичний) метод використовувався при дослідженні процесу становлення організаційно-правової форми установи та етапів розвитку вчення про речові права установ на належне їм майно. Використання системно-структурного методу дозволило визначити місце установ серед юридичних осіб, а також виявити систему сутнісних ознак, властивих їм як юридичним особам, як непідприємницьким організаціям, і як власне організаційно-правовій формі юридичної особи. Метод формально-логічний надав можливість дослідити особливості правового статусу установ, порядок створення, функціонування та припинення приватних та державних установ, а також для обґрунтування відсутності протиріч щодо здійснення ними поряд із основною (непідприємницькою) — підприємницької діяльності. За допомогою порівняльно-правового методу був проведений порівняльний аналіз окремих норм цивільного законодавства України, Німеччини, Росії, що стосуються правового положення приватних та державних установ як учасників цивільних правовідносин з метою внесення пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства та адаптації його до правової системи ЄС.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у ньому, на підставі комплексного підходу до аналізу правового регулювання діяльності установ в умовах ринкової економіки, дається характеристика їх правового статусу. Проведене дослідження дозволило авторові сформулювати та обґрунтувати низку нових наукових положень та висновків:
1. Дістало подальшого теоретичного розвитку визначення поняття “установа”, під якою пропонується розуміти організацію, що не має членства, фінансується засновником (повністю або частково), створюється для здійснення соціально-культурних та інших непідприємницьких функцій шляхом об’єднання (виділення) майна засновників, яке використовується для досягнення непідприємницької мети. Наведене визначення пропонується закріпити у ч. 3 ст. 83 ЦК України.
2. Удосконалене коло ознак, що розкривають правову сутність установи як організаційно-правової форми юридичної особи, а саме: - засновники установи не мають права участі в управлінні нею; - засновники не можуть отримувати прибуток від її діяльності; - створення установи вимагає обов’язкового об’єднання майна засновників; - установи задовольняють потреби фізичних осіб (дестинаторів), що не є їх членами, тобто не перебувають у будь-яких відносинах не лише з установою, а й між собою; - не визначено кількісно коло осіб, які користуються послугами установи; - установа має непідприємницьку мету, що визначена завчасно волею засновників та спрямована забезпечувати суспільні інтереси та інтереси окремих приватних осіб (дестинаторів).
3. Вперше доводиться, що основними (визначальними) складовими частинами-елементами, що з однієї сторони складають, а з іншої –розкривають зміст правового статусу установ як учасників цивільних відносин є: правоздатність та дієздатність установ, правовий режим майна установ, порядок та підстави цивільно-правової відповідальності установ за власними зобов’язаннями.
4. Вперше констатовано існування загального правового статусу, що наявний у кожної установи, та існування спеціального правового статусу, притаманного окремим видам установ: навчальним закладам, благодійним та науковим установам тощо з наведенням ознак, що відрізняють ці поняття. Під загальним правовим статусом установи, що становить найбільший інтерес для даного дисертаційного дослідження, слід розуміти правову конструкцію, яка за допомогою загальнотеоретичних положень та норм актів цивільного законодавства України визначає реальне положення установи як організаційно-правової форми юридичної особи в конкретних цивільних правовідносинах.
5. Вперше, з урахуванням останніх змін до чинного законодавства України, запропоновано кілька класифікацій установ за різними критеріями (порядком створення, інтересами, які покликані задовольняти установи, цілями діяльності) та розкрито практичне значення цих класифікацій. Встановлений орієнтовний перелік існуючих публічних та приватних установ, а саме: навчальні заклади, наукові установи, заклади охорони здоров’я, архівні установи, благодійні фонди та установи, релігійні навчальні заклади, притулки, заклади культури тощо.
6. Переглянуто коло установ, що мають відноситись до приватних та публічних. Враховуючи адаптацію вітчизняного законодавства до правової системи Європейського союзу, пропонується або прирівняти (уніфікувати) правовий статус публічних установ до правового статусу приватних, або відносити до юридичних осіб публічного права організації, що виконують управлінські функції (органи влади та управління), а до юридичних осіб приватного права, створених державою та її органами влади, соціально-культурні та подібні до них установи.
7. Дістали подальшого теоретичного розвитку положення, присвячені дослідженню поняття “право самостійного розпорядження” щодо майна, отриманого державними установами від власної прибуткової діяльності та з інших джерел, не пов’язаних із засновником, наведено аргументи щодо визнання цього “права” правомочністю права власності. З огляду на необхідність адаптації вітчизняного законодавства до правової системи Європейського союзу, пропонується в подальшому відмовитись від наділення державних установ майном на праві оперативного управління. У той же час, з огляду на недоцільність передачі державного майна у власність державним установам, пропонується закріплювати за ними майно на праві довірчої власності (довірчого управління), що має схожі риси з інститутом оперативного управління. Це дозволить визнати їх юридичними особами-власниками, і, внаслідок цього, повноцінними учасниками цивільних відносин.
8. Вперше пропонується закріпити в окремій нормі ЦК України положення про субсидіарну відповідальність засновників за зобов’язаннями приватних установ, як це передбачено для окремих видів господарських товариств, а саме: повних товариств, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю.
9. На підставі сформульованих теоретичних висновків, запропоновані зміни та доповнення до чинного цивільного законодавства, а саме до: - Цивільного кодексу України; - Закону України “Про власність”; - проекту Закону України “Про непідприємницькі організації”.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: 1) у законотворчій діяльності - для внесення змін до норм Цивільного кодексу України (диспозицій ст. 83, 91, 96, 102, 103, 190 тощо) або доповнення його окремою главою “Непідприємницькі товариства та установи”, для врахування висновків, отриманих у ході дослідження при прийнятті спеціального Закону України “Про непідприємницькі організації”; 2) у практичній діяльності приватних та державних установ - під час їх участі у речових та зобов’язальних правовідносинах; 3) у науково-дослідницьких цілях - для подальших досліджень правового статусу приватних та державних установ; 4) у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, у викладанні курсу загальної частини цивільного права України.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться у дисертації, обговорені, схвалені та рекомендовані до захисту кафедрою цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України та використовувалися автором у процесі викладання навчального курсу “Цивільне право”.
Окремі результати наукового дослідження отримали апробацію у наукових доповідях на наукових та науково-практичних конференціях:
1) міжнародна наукова конференція молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 14-15 листопада 2003 р.);
2) регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 16 квітня 2004 р.);
3) міжнародна науково-дослідна конференція “Основні напрями реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (м. Одеса, 14-15 жовтня 2004 р.);
4) міжнародна наукова конференція молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в семи наукових публікаціях, п’ять з яких опубліковано у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті дисертаційного дослідження автором сформульовано ряд рекомендацій і положень науково-теоретичного та практичного характеру:
1. Пропонується викласти ч. 3 ст. 83 ЦК України в наступній редакції: установою визнається непідприємницька організація, що не має членства, фінансується засновником повністю або частково, створюється для здійснення соціально-культурних та інших непідприємницьких функцій шляхом об’єднання (виділення) майна, яке використовується для досягнення виключно непідприємницької мети.
2. Визначено перелік ознак установи, які характеризують її як організаційно-правову форму юридичної особи, а саме:
- засновники установи не мають права участі в управлінні нею, а також не можуть отримувати прибуток від її діяльності;
- створення установи вимагає обов'язкового об'єднання майна засновників, а якщо засновником є одна особа, то виділення такого майна з її власності;
- установи задовольняють суспільні інтереси та потреби фізичних осіб, що не є їх членами (так названих дестинаторів), тобто не перебувають у будь-яких відносинах не лише з установою, а й між собою;
- коло осіб, які користуються послугами установи, не визначене кількісно;
- непідприємницькі мета і направленість діяльності установи визначені завчасно волею засновника, який також визначає спосіб формування органів установи.
3. В установчому документі установи окрім мети, майна, яке передається установі й необхідне для досягнення цієї мети, організація управління (порядок формування та склад виконавчого органу) тощо, також можливо передбачити види діяльності установи, у тому числі потенційні види підприємницької діяльності, склад майна, що може надходити до установи з інших джерел, правовий режим її майна, права та обов’язки установи та її засновника, стосовно переданого установі майна, порядок заміни (підстави усунення від виконання службових обов’язків) керівника або членів правління, коло осіб, які мають право приймати відповідні рішення, а також порядок припинення установи тощо.
З цією метою пропонується доповнити ч. 2 ст. 88 ЦК України таким положенням: “ЦК України або законом можуть бути передбачені додаткові вимоги до змісту установчого акта установи”.
4. Пропонується зафіксувати у чинному ЦК України в якості загального положення вимогу, згідно якої установа не може бути перетворена (реорганізована) в юридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку.
В окремій статті ЦК України слід також передбачити механізм розподілу майна установи, що залишається після її припинення, а саме: у разі припинення (ліквідації чи реорганізації) установи перехід майна, що залишилось після задоволення вимог кредиторів, до осіб визначених в установчих документах установи (засновника(ів) установи чи дестинаторів) або на цілі, заради яких вона була створена, і (чи) на благодійні цілі.
5. Зроблені в процесі дослідження установи висновки, доцільно закріпити у ЦК України або у вигляді окремих статей у главі 7 підрозділу 2 ЦК України, або у вигляді окремої глави “Непідприємницькі товариства та установи”.
6. Правовий статус установ характеризують такі ознаки:
1) організаційна єдність;
2) майнова відокремленість;
3) здатність виступати у цивільному обігу від власного імені;
4) здатність нести самостійну цивільно-правову відповідальність;
5) здатність бути позивачем або відповідачем в суді;
6) реєстрація відповідно до вимог чинного законодавства;
7) наділення цивільною правоздатністю і дієздатністю.
Законодавець, характеризуючи правовий статус різних видів установ, оперує саме наведеними ознаками.
7. У такого різновиду юридичних осіб як установи, що являють собою організації, засновані на об’єднанні майна, з усіх загальних ознак найбільш яскраво виражені: а) майнова відокремленість; б) самостійна цивільно-правова (майнова) відповідальність за власними зобов’язаннями. Ці дві ознаки тісно пов’язані між собою, оскільки перша є матеріальною основою господарської самостійності й самостійної відповідальності юридичної особи, а друга становить необхідний наслідок реалізації юридичною особою наданої їй можливості від власного імені набувати майнові права та нести обов’язки.
8. На підставі аналізу загальнотеоретичних положень та норм цивільного законодавства України в якості основних (визначальних) елементів правового статусу установ пропонується визнавати:
1) правоздатність та дієздатність установи;
2) склад відокремленого майна установи, джерела його формування, речові права на нього, що можна охопити поняттям “правовий режим майна”;
3) їх цивільно-правова відповідальність за власними зобов’язаннями.
9. Під правовим статусом установ пропонується розуміти таку правову конструкцію, яка за допомогою загальнотеоретичних положень та норм актів цивільного законодавства України визначає реальне положення установи як організаційно-правової форми юридичної особи в конкретних цивільних правовідносинах.
10. Враховуючи орієнтацію вітчизняного законодавства на правову систему Європейського Союзу, що уніфікує правовий статус юридичних осіб приватного та публічного права, було переглянуто коло установ, що мали відноситись до публічних та приватних.
Запропоновано до юридичних осіб публічного права відносити установи, що виконують управлінські функції, тобто органи влади та управління. Соціально-культурні та подібні до них установи, створені зазначеними органами або відносити до юридичних осіб приватного права, або прирівняти (уніфікувати) їх правовий статус до правового статусу приватних установ.
11. Констатовано, що за критерієм інтересів, які покликані задовольняти установи, останні поділяються на: а) суспільно - корисні установи, що покликані задовольняти культурні, соціальні чи економічні потреби суспільства; б) приватно корисні установи, які мають задовольняти потреби третіх осіб дестинаторів.
12. Пропонується відмовитись від заміни організаційно-правової форми установи іншими “зручними” формами або конструювання нових організаційно-правових форми, що є, зокрема, характерним для господарського права. З метою чого пропонується:
а) вимагати створення нових закладів освіти та інших видів установ, особливо приватних, в організаційно-правовій формі установи;
б) запровадити механізми приведення у відповідність до вимог чинного законодавства змісту установчих документів тих організацій, що за своєю суттю є установами, але функціонують у формі підприємницьких або непідприємницьких товариств;
в) знайти заміну інституту оперативного управління, притаманного публічним установам, та закріплювати майно за цими установами на праві власності без шкоди для інтересів держави чи територіальної громади.
13. Встановлено, що як державні, так і приватні установи наділяються спеціальною (цільовою) правоздатністю безпосередньо в силу закону. Для цих непідприємницьких організацій винятком із загального правила про універсальну правоздатність юридичних осіб приватного права, закріпленого у ст. 91 ЦК України, є положення ч. 3 ст. 83 ЦК України. У зв’язку з цим, ч. 2 ст. 91 ЦК України слід доповнити положенням про можливість обмеження цивільної правоздатності не лише за рішенням суду, а й в силу закону та через засновницьке волевиявлення, закріпленому у статуті (положенні).
14. Враховуючи відсутність спеціальної норми про правові наслідки вчинення позастатутних правочинів, внаслідок чого ст. 86 ЦК України може втратити весь свій регулювальний потенціал, пропонується доповнити ст. 227 ЦК України нормою про визнання недійсним правочину, вчиненого всупереч визначеним установчими документами цілям діяльності юридичної особи, а також правочину, забороненого установчими документами.
15. Встановлено, що дієздатність установ, котрі мають спеціальну (цільову) правоздатність в силу закону (ч. 3 ст. 83 ЦК України), носитиме спеціальний (цільовий) характер, тобто вони зможуть здійснювати лише такі дії, що відповідають цілям та завданням їх основної діяльності. Виходячи з цього, можна дійти висновку про необхідність визначення у ст. 92 ЦК України обсягів дієздатності окремих видів юридичних осіб, зокрема установ, залежно від обсягу їх правоздатності.
16. Аналіз окремих складових майна, а особливо їх дефініцій, наведених як у нормативно-правових актах, так і у доктрині цивільного права, дозволяє дійти висновку, що під майном можна розуміти будь-які явища об’єктивної дійсності, що являють собою майнову цінність і можуть бути виражені як у матеріальній, так і у нематеріальній формі.
19. У ході дослідження окремих складових майна були сформульовані такі пропозиції:
а) необхідно включити до ЦК України положення про розділ майна на актив, яким визнаються речі, сукупність речей і майнові права, та пасив, до якого слід зарахувати майнові обов'язки;
б) закріпити у ЦК України перелік майнових прав, до яких віднести будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності;
в) окреслити певне коло майнових обов'язків, серед яких слід виділити борги особи за договірними та позадоговірними зобов’язаннями, обов’язки відшкодування витрат третіх осіб на спадкодавця тощо.
20. Пропонується під правовим режимом майна установ розуміти визначений комплексом правових норм та правових засобів порядок регулювання відносин, що складаються з приводу формування майна установ, здійснення ними речових прав на належне майно (правомочностей володіння, користування, розпорядження ним), настання майнової відповідальності установ за власними зобов’язаннями.
21. Пропонується законодавчо закріпити такі джерела формування майна цих непідприємницьких осіб:
а) отримання від засновника майна, необхідного для здійснення основної непідприємницької діяльності, під час створення установи, а також внаслідок фінансування засновником у процесі функціонування;
б) отримання доходу від основної діяльності, а також внаслідок використання майна засновника — основних фондів (прибуткова, але непідприємницька діяльність);
в) отримання доходу від здійснення дозволеної засновником підприємницької діяльності та придбання за його рахунок майна;
г) отримання майна від інших осіб, не пов’язаних із засновником, за договорами дарування, пожертвування або за іншими цивільно-правовими підставами (зокрема заповітом) тощо;
д) отримання доходів від використання майна, що надійшло до установи не від засновника.
22. З метою законодавчого врегулювання правового режиму майна приватних установ пропонується доповнити ЦК України статтею, що визнавала б приватну установу власником:
а) майна (у т.ч. грошових коштів), переданого засновниками;
б) доходів та майна, придбаного за рахунок дозволеної засновником підприємницької діяльності;
в) майна (у т.ч. грошових коштів), отриманого за цивільно-правовими договорами (дарування, пожертвування тощо) та за заповітом;
г) доходів та майна, отриманого від використання власного майна.
23. Для усунення прогалин у чинному законодавстві щодо державних установ пропонується до прийняття спеціального законодавчого акта “Про непідприємницькі організації” внести такі зміни до ст. 39 Закону України “Про власність”:
а) майно, що передається власником-засновником державній установі у момент створення й у процесі її існування, а також доходи, отримані від прибуткової діяльності, пов’язаної із використанням майна засновника, належить державній установі на праві довірчої власності (довірчого управління);
б) доходи, отримані від дозволеної підприємницької діяльності, майно, придбане за рахунок цих доходів, а також майно, що надходить до державної установи з інших джерел, не пов’язаних із засновником, закріплюється за державною установою на праві власності;
в) стягнення кредиторів за зобов’язаннями державної установи можна звертати як на кошти, що надійшло до неї від засновника, так і на кошти, які вона отримала з інших джерел;
г) державна установа не несе відповідальності закріпленим за нею майном за зобов’язаннями її засновника.
24. У зв’язку із можливою заміною права оперативного управління правом довірчої власності (довірчого управління) пропонується внести зміни до проекту Закону України “Про непідприємницькі організації” від 14.05.02 р. (реєстраційний № 0961), виклавши ч. 1 ст. 12 у такій редакції: “Непідприємницька установа (далі — установа) засновується за ініціативою однієї фізичної чи юридичної особи або групи таких осіб, які не беруть участі в її управлінні, на основі майна, переданого установі засновниками і не має членства. Засновники непідприємницької установи (крім фонду) зберігають право на майно‚ передане їй на праві довірчої власності‚ якщо інше не передбачене договором передачі майна” та ч. 2 ст. 12 “у випадках, коли майно передано установі на праві довірчої власності...”
25. Дисертантом робиться висновок про необхідність чіткого визначення на законодавчому рівні обсягу відповідальності як приватних, так і державних установ. Для цього пропонується: а) передбачити у ЦК України окрему норму, присвячену відповідальності приватної установи за власними зобов’язаннями; б) передбачити у цій нормі можливість встановлення субсидіарної (додаткової) відповідальності засновників приватної установи за її зобов’язаннями, якщо остання наділятиметься майном на праві довірчої власності; в) доповнити статтю 39 Закону України “Про власність” таким положенням: “державна установа не відповідає закріпленим за нею майном за зобов’язаннями її засновника”; г) розглянути можливість звернення стягнень кредиторами державної установи на майно, отримане нею з джерел, не пов’язаних із засновником, у тому числі на усі кошти, якими установа має право самостійно розпоряджатися.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Алексий П.В., Безлюдько И.А., Дудник И.П. Гражданско-правовое положение некоммерческих организаций [Национальная академия внутренних дел Украины, Юридический институт МВД России] / Под ред. В.С. Гопанчука. — Ужгород. — 2002. — 147 с.
2. Азімов Ч.Н. Про приватне і публічне право // Право України. — 1995. — № 1. — С. 32-34.
3. Андреев В.К. Правовое положение ОАО “Российские железные дороги” (Проблемы создания и функционирования) // Государство и право. — 2003. — № 10. — С. 52-54.
4. Анохин В. Субсидиарная ответственность собственика по долгам учреждений (организаций) //Хозяйство и право.—2003. — № 4.— С. 126-134.
5. Арбітражне судочинство: Зб. норм. актів Вищого арбітражного суду України / Упоряд М.В. Стаматіна. — Харків: Арсіс, 1999. — 479 с.
6. Астахов В.В. Правове регулювання функціонування в Україні вищих закладів освіти, заснованих на недержавні формі власності: Автореферат дис. … канд. юрид. наук за спеціальністю 12.00.03 / Національна юридична академія України ім.. Я. Мудрого — Х., 1999. — 19 с.
7. Астахов В. Правовой статус негосударственных высших учебных заведений // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1998. — №10. — С. 29-33.
8. Ахметьянова З.А. Правовой статус имущества юридических лиц. Автореф. дис. … канд. юрид. наук по специальности 12.00.03.—Москва, 1998. — 20 с.
9. Бандурина Н.В. Об имуществе юридических лиц // Экономика и право. — 2003. — № 3. — С. 68-78.
10. Баринова Е. Вещные права — самостоятельная категория // Хозяйство и право. — 2002. — №8. — С. 28-39.
11. Богатых Е.А. Гражданское и торговое право. — М.: ИНФРА-М, 1996. — 366 с.
12. Богданов Е.В. Моделирование права собственности в гражданском законодательстве Российской Федерации // Государство и право. — № 11. 2000. — С. 18-22.
13. Бондаренко І.М. Правова регламентація господарської діяльності казенних підприємств: Автореферат дис. … канд. юрид. Наук за спеціальністю 12.00.04 / Інститут економіко-правових досліджень НАН України. — Донецьк, 2001. — 19 с.
14. Борисова В.І. Установа — одна з організаційно-правових форм юридичної особи // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. збірник. / Відп. ред. В.Я. Тацій. — Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. — Випуск 57. — С. 27-34.
15. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. — М., 1950. — 426 с.
16. Братусь С.Н. Юридические лица в советском гражданском праве. — М., 1947. — 389 с.
17. Булатова И.Б. О правах образовательных учреждений на занятие предпринимательской деятельностью // Вестник Московского университета МВД России. — 2004. — № 3. — С. 15-18.
18. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность .— М. — Л.: Издательство АН СССР, 1948. — 388 с.
19. Венедіктова І.В. Договір довірчого управління майном в Україні. — Харьков: Консум, 2004. — 216 с.
20. Витрянский В.В. Понятие и формы гражданско-правовой ответственности юридических лиц // Закон. — 1998. — № 6. — С. 3-13.
21. Вишневский А.А. Правовой режим церковного имущества по каноническому праву Римско-католической церкви // Правоведение. — 2000. — № 1. — С. 80-84.
22. Германское гражданское уложение от 18 августа 1896 г. // Германское право. Ч. І. — М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. — 214 с.
23. Гончарова Н. Особливості правового становища відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації // Право України. — 2004. — № 2. — С. 49-54.
24. Гордієнко А. Цивільно-правова відповідальність, її види // Економіка, фінанси, право. — 1999. — № 8. — С. 31-33.
25. Господарський кодекс України 16 січня 2003 року № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. —№ 18, № 19-20, № 21-22. —Ст.144.
26. Гражданский кодекс РФ: Федеральний закон РФ от 30.11.1994 г. № 51-ФЗ // Собрание законодательства РФ. — 1994. — № 32. — Ст. 3301.
27. Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий). — Х.: ООО “Одиссей”, 1999.— 848 с.
28. Гражданское право / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. — Т.1. — СПб., 1996. — 438 с.
29. Гражданское право: Учебник в 2-х томах. Том 1 / Отв. редактор проф. Е.А. Суханов. — 2-е издание, перераб. и допол. — М.: Издательство БЕК, 1998.— 816 с.
30. Гражданское и торговое право зарубежных стран / Под общ. ред. В.В. Безбаха и В.К. Пучинского. — М.: МЦФЗР, 2004. — 340 с.
31. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред. Е.А. Васильева. — Москва: Междунар. отношения, 1993. — 556 с.
32. Гражданское право. Учебник, ч.1. Изд. 3, переработан. и дополн./ Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. — М.: Проспект, 1998. — 632 с.
33. Демченко А.І. Правовий статус об’єднань юридичних осіб в Україні та Росії: порівняльний аналіз // Вісник Луганської академії внутрішніх справ. — Луганськ. — 2003. — Вип. 2. — С. 105-110.
34. Довгерт А. Трансформування публічної власності / Трансформування відносин власності — основа розвитку підприємництва в Україні // Право України. — 1997. — № 2. — С. 10-11.
35. Додонов В.Н. и др. Словарь гражданского права/ Додонов В.Н., Каминская Е.В., Румянцев О.Г. — М.: Инфра — М, 1998. — 304 с.
36. Дозорцев В.А. Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика: Сборник памяти С.А. Хохлова / Отв. ред. А.Л. Маковский; Исследовательский центр частного права. — М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1998. — 514 с.
37. Дойников И.В. Предпринимательское право. — М.: “Гриф”, 1998. — 240 с.
38. Ершова И.В. Хозяйственная деятельность государственных учреждений: проблемы теории и практики //Юрист.—2001.—№ 5.— С.27-30.
39. Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи. — Х.: “Ксилон”, 2000. — 398 с.
40. Жилінкова І.В. Проблеми правового режиму майна членів сім’ї: Автореферат дис. ... докт. юрид. наук за спеціальністю 12.00.03 / Національна юридична України ім. Ярослава Мудрого. — Харків, 2000. — 39 с.
41. Зайчук О.Б. Правовий режим централізованих цільових позабюджетних фондів України та зарубіжжя // Вісник господарського судочинства. — 2004. — № 3.— С. 270-273.
42. Йоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. — 256 с.
43. Калмыков Ю.Х. Понятие имущества по гражданскому праву.—В кн.: Труды молодых ученых (Выпуск юридический) изд-во Саратовского университета, 1964. — С. 91-97.
44. Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. — 303 с.
45. Канзафарова І.С. Підстави цивільно-правової відповідальності // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — С. 156-159.
46. Карева Ю.В. Гражданско-правовой статус публичных образований // Юрист. — 2003. — № 5. — С. 20-29.
47. Карномазов А.И. Право учреждения на самостоятельное распоряжение имуществом // Юрист. — 2002. — №7. — С. 26-31.
48. Каширская Н.А. О практике применения статьи 120 Гражданского кодекса Российской Федерации в части привлечения к субсидиарной ответственности собственника учреждения арбитражными судами Волго-Вятского округа / Вестник Высшего Арбитражного Суда РФ. — 2000. — № 2. — С. 109-118.
49. Климкин С.И. Реализация правоспособности юридического лица через его органы // Цивилистические записки. — М., 2001. — 189 с.
50. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А Довгерта. — К.: Український центр правничих студій, 2000. — 336 с.
51. Козлова Н.В. Гражданско-правовой статус органов юридического лица // Хозяйство и право. — 2004. — № 8. — С. 42-60.
52. Козлова Н.В. Некоммерческие организации: благотворительность или предпринимательство? // Законодательство. — 1998. — № 1. — С. 26-34.
53. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. Часть 1 / Под ред О.Н. Садикова. — М.: Юринформцентр, 1995. — 448 с.
54. Кондик П.М. Правові аспекти визначення статусу військового майна // Вісник Академії правових наук України: Зб. наук. праць. №3(30), 2002р. — Х.: Право, 2002. — С. 131-139.
55. Коновалов А.В. Владение и владельческая защита в гражданском праве. — СПб.: “Юридический центр Пресс”, 2001. — 218 с.
56. Конституція України від 28.06. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
57. Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 роки.—К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. — 122 с.
58. Корнеев С.М. Основные проблемы права государственной социалистической собственности в СССР: Автореферат дис. … докт. юрид. наук. — М., 1971. — 38 с.
59. Корнеев С.М. Правовой режим имущественных фондов предприятий. — М., 1975. — 230 с.
60. Корытов С.О. Может ли учреждение обладать правом хозяйственного ведения на имущество, полученное в результате приносящей доходы деятельности / Правоведение. — 1997. — № 4. — С. 122-129.
61. Кравчук В.М. Про правоздатність юридичних осіб: окремі питання // Право України. — 1999. — №11. — С. 16-20.
62. Кравчук В.М. Соціально-правова природа юридичної особи: Автореферат дис. ... канд. юрид. наук за спеціальністю 12.00.03 / Львівський національний університет ім. Івана Франка — Львів, 2000. — 16 с.
63. Кравчук О. Майновий аспект правового статусу юридичних осіб за новим Цивільним кодексом України // Право України. — 2003. — № 12. — С. 86-88.
64. Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: Монографія. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. — 328 с.
65. Лапач Л. Понятие “имущество” в российском праве и в Конвенции о защите прав человека и основных свобод // Российская юстиция. — 2003. — №1. — С. 18-20.
66. Лаптев В.В. Предмет и система хозяйственного права. — М.: Юр. лит., 1969. — 190 с.
67. Лебединец О.Н. Гражданская правосубъектность (сущность, значение, содержание и элементы) // Юрист. — 2003. — № 9. — С. 3-6.
68. Леонова Г.Б. Учреждение как субъект гражданского права // Вестник Московского университета. Серия 11, Право. — 1998. — №1. — С. 56-70.
69. Леонтьева О.Б. Вещные права образовательных организаций / Социальные проблемы права: Сборник статей: выпуск первый / Под ред. Н.Е. Борисовой. — М.: Изд-во МГСУ “Союз”, 2000. — С. 111-117.
70. Лескова Ю.Г. Некоторые проблемы участия учреждений в гражданском обороте // Юрист. — 2003. — №2. — С. 27-30.
71. Лещенко Д.С. До питання законодавчого визначення майна // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника. — 2004 — Випуск ХІІІ.– С. 84– 88.
72. Лещенко Д.С. Майнова відповідальність установ за власними зобов’язаннями // Право України. — 2004. — № 11. – С. 106-109.
73. Лещенко Д.С. Правовий статус установ: визначення та складові елементи // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. — 2005. — № 2. — С. 278-286.
74. Лилак Д. Цивільна правосуб’єктність та правоздатність професійних спілок в Україні: колізійні проблеми правового статусу та майнових прав // Право України. — 1999. — № 7. — С. 112-116.
75. Літвіна О.Ю. Правове положення благодійних організацій в Україні: Автореферат дис. ... канд. юрид. наук за спеціальністю 12.00.03 / Національна юридична України ім. Ярослава Мудрого.—Харків, 2003.—21 с.
76. Лук’янець Д. Про класифікаційні ознаки юридичної відповідальності // Право України. — 1999. — № 7. — С. 121-124.
77. Майданик Р.А. О статусе благотворительных организаций в Украине //Предпринимательство, хозяйство и право.—1998.—№8.—С. 10-12.
78. Майданик Р.А. Проблеми регулювання довірчих відносин у цивільному праві: Автореферат дис. ... докт. юрид. наук за спеціальністю 12.00.03 / Київський національний університет ім.. Т. Шевченка. — Київ, 2003. — 28 с.
79. Маметова Р.А. Правовой режим имущества государственных предприятий: Автореферат дис. ... канд. юрид. наук по специальности 12.00.03 / Национальная академия наук Республики Казахстан. Институт государства и права .— Алматы, 1995. — 25 с.
80. Мартин В. Право користування майном: поняття та зміст // Львівський університет. Вісник Львівський університету. Серія юридична. Випуск 34. — Львів: ЛДУ ім.І. Франка, 1999. — С. 158-161.
81. Марчинський В.Г. Правовий статус довірчого товариства як суб’єкта цивільно-правових відносин: Автореферат дис. ... канд. юрид. наук за спеціальністю 12.00.03 / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. — Київ, 2003. — 23 с.
82. Мейер Д.И. Русское гражданское право. — М., 2000. — 540 с.
83. Михайлин С.З. Правовой режим централизованных фондов и резервов денежных средств министерства: Автореферат дис. … канд. юрид. наук. — Х., 1970. — 21 с.
84. Несенюк О.Я. Бєдненко. Проведення перевірок і документальних ревізій фінансово-господарської діяльності в підрозділах МВС України. Методичні рекомендації. Випуск ІІ.— К.: Редакційно-видавничий відділ МВС України, 2000. — 480 с.
85. О высшем и послевузовском профессиональном образовании: Федеральный закон Российской Федерации от 23.04.1996г. // Собрание законодательства Российской Федерации. — 1996. — № 35. — Ст. 4135.
86. О некоммерческих организациях: Федеральный Закон РФ от 12.01.1996 г. № 7-ФЗ (в ред. от 08.07.99 г.) // Собрание законодательства РФ. — 15.01.1996. — № 3. — Ст. 145.
87. Об образовании: Федеральный Закон Российской Федерации от 1992р. (в последней редакции 1996р.) // Собрание законодательства Российской Федерации. — 1996. — № 3. — Ст. 150.
88. Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 року //Відомості Верховної Ради. — 1992. — № 21. — Ст.294.
89. Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради. — 1993 — № 4 — Ст.19.
90. Основи цивільного законодавства СРСР та республік 1991 року // Ведомости съезда народных депутатов СССР И Верховного Совета СССР. — 1991. — № 26.— Ст. 733.
91. Пацурія Н. Правовий режим майна страховиків // Підприємництво, господарство і право. — 2000. — №4. — С. 27-29.
92. Пацурківський Ю.П. Правовий режим майна суб’єктів підприємницької діяльності. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук за спеціальністю 12.00.03 / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. — К., 2001. — 19 с.
93. Певзнер А.Г., Субоцкий Ю.В. Правовые основы управления промышленностью. — М., 1966. — 250 с.
94. Петров Д.В. Правовая сущность институтов хозяйственного ведения и оперативного управления // Известия высших учебных заведений. Серия “Правоведение”. — 2001. — №3. — С. 77-95.
95. Петровская Л. Учреждения как субьекты гражданского права // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 2. — С. 34-35.
96. Підопригора О.А. Основи римського приватного права. — К., 1995. — 380 с.
97. Печорина Н., Чирва А. Повернення // Урядовий кур’єр.—1 лютого 2005 року. — № 18. — С. 8.
98. Попов Ю. Види непідприємницьких товариств за проектом Закону України “Про непідприємницькі організації” // Вісник Центру комерційного права. — 2005. — № 1(18). — С. 8-9.
99. Порошков В. Специфика имущественных прав // Российская юстиция. — 2000. — №5. — С. 15-16.
100. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. ред. П.І. Шевчук. — К., 1998. — 151 с.
101. Право власності в Україні / За заг. ред. Я.М. Шевченко. — К.: Бліц-Інформ, 1996. — 320 с.
102. Право власності в Україні: Навчальний посібник / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, О.А. Підопригора та ін. За заг. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 816 с.
103. Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі.—Київ: Український центр правничих студій, 1999.—№ 1.—389 с.
104. Примак В. Дієздатність юридичної особи та її цивільно-правова відповідальність // Юридична наука. — 2003. — № 10. — С. 51-63.
105. Примак В. Обмеження правоздатності юридичної особи: питання дійсності право чинів та відповідальності за правопорушення // Юридичний вісник України. — 4-10 вересня 2004. — № 36. — С. 15.
106. Примак В. Обмеження правоздатності юридичної особи: питання дійсності правочинів та відповідальності за правопорушення // Юридичний вісник України. — 11-17 вересня 2004. — № 37. — С. 10.
107. Примак В. Ознаки юридичної особи, її цивільна правосуб’єктність і відповідальність — питання правового зв’язку та взаємної обумовленості // Юридична Україна. — 2003. — № 9. — С. 15-26.
108. Примак В. Непідприємницькі юридичні особи (окремі особливості правового статусу) // Юридичний Вісник України. — 15-21 січня 2005. — № 2. — С. 15.
109. Примак В. Непідприємницькі юридичні особи (окремі особливості правового статусу) // Юридичний Вісник України. — 22-28 січня 2005. — № 3. — С. 15.
110. Примак В. Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб у контексті їх цивільної правоздатності // Юридична Україна. — 2003. — № 12. — С. 45-51.
111. Примак В.Д. Відповідальність як цивільно-правова санкція // Юридична Україна. — 2003. — № 5. — С. 50-59.
112. Примак В.Д. Суть і “сутність” цивільно-правової відповідальності // Юридична Україна. — 2003. — № 3. — С. 38-50.
113. Примак В.Д. Труднощі встановлення цивільно-правової вини юридичної особи // Юридичний вісник України. — 9-15 жовтня 2004 року. — № 41(485). — С. 25-32.
114. Примак В.Д. Функції цивільно-правової відповідальності юридичних осіб // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 7. — С. 91-94.
115. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України від 16.09.1997 р. // Відомості Верховної Ради. — 1997. — № 46. — Ст. 292.
116. Про вищу освіту: Закон України від 17.01.2002 р. // Відомості Верховної Ради. — 2002. — № 20. — Ст. 134.
117. Про власність // Закон України від 07.02.1991 р. (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 20. — Ст. 249.
118. Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України: Закон України 2001 року // Офіційний вісник України. — 2001. — № 25. — Ст. 1148.
119. Про внесення змін до Закону України “Про власність”: Проект Закону України від 23.12.03 р. (реєстраційний № 4550) // Офіційний сайт Верховної ради України. — www. rada. gov. ua.
120. Про внесення змін до Закону України “Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України”: Закон України 2004 року // Офіційний вісник України.— 2004.— № 30.— Ст. 1991.
121. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з судовим захистом права державної власності: Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України // Інформаційний вісник Вищого арбітражного суду України. — К., 1994. — № 2. — С. 15.
122. Про додаткові заходи щодо посилення роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Постанова Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 р. № 417 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 14. — Ст. 969.
123. Про дошкільну освіту: Закон України від 11.07.2001 р. № 2628-ІІІ // Відомості Верховної Ради. — 2001. — № 49. — Ст. 259.
124. Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 18.03.2004 р. № 1629-ІV // Офіційний вісник України. — 2004. — № 15. — Ст. 1027, 1028.
125. Про затвердження Положення про державний вищий заклад освіти: Постанова Кабміну України № 1074 від 05.09.96 р.
126. Про затвердження Положення про Державний фонд фундаментальних досліджень: Постанова Кабміну України від 24.12.2001 р. № 1717 // Офіційний вісник.- 2001.- № 52 від 11.01.2002.
127. Про затвердження Положення про Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву Асоціації молодіжних житлових комплексів України: Постанова Кабміну України № 369 від 04.07.1992 р.
128. Про звернення Вищого господарського суду України до Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України щодо необхідності законодавчого унормування відповідальності юридичних осіб: Інформаційний лист ВГСУ № 01-8/1187 від 09.11.2001 р.
129. Про музеї та музейну справу: Закон України від 29.06.1995 р. № 249/95-ВР (з остан. змінами) // Відомості Верховної Ради. — 1995. — № 25. — Ст. 191.
130. Про наукову та науково-технічну діяльність: Закон України від 13.12.1991 р. (в редакції закону № 284-XIV від 01.12.98 р. з остан. змінами) // Відомості Верховної Ради. — 1999. — № 2-3. — Ст. 20.
131. Про Національний архівний фонд та архівні установи: Закон України від 24.12.93 р. (в редакції закону від 13.12.2001 р.) / ВВР. — 2002. — № 11. — Ст. 81.
132. Про непідприємницькі організації: Проект Закону України від 14.05.02 р.(реєстраційний № 0961) (тираж 14.03.2005 р.) // Офіційний сайт Верховної ради України. — www.rada. gov.ua.
133. Про освіту: Закон України від 23 травня 1991 року № 1060-XII (в редакції 1996 р.) // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 21. — Ст. 84.
134. Про охорону прав на сорти рослин: Закон України від 21 квітня 1993р. № 3116-ХІІ (в редакції закону від 17.01.2001р. № 2986-111) // ВВР. — 2002. — №23. — Ст. 163.
135. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні: Закон України від 12 липня 2001 року N 2658-ІІІ (з остан. змінами) // Відомості Верховної Ради. — 2001. — № 47. — Ст.251.
136. Про позашкільну освіту: Закон України від 22.06.2000 р. (з остан. змінами) // Відомості Верховної Ради. — 2000 р. — № 46. — Ст. 393.
137. Про правовий режим майна у Збройних Силах України: Закон України від 21.09.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — Ст. 407.
138. Про право власності на окремі види майна: Постанова Верховної Ради України від 17.06.1992 р. № 2471-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 35. — Ст. 517.
139. Про професійно-технічну освіту: Закон України від 10.02.1998 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998. — № 32. — Ст. 215.
140. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 року (з остан. змінами) // Відомості Верховної Ради. — 1991. — № 25. — Ст. 283.
141. Про туризм: Закон України 1995 року // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 31. — Ст. 241.
142. Про управління майном, що є у загальнодержавній власності: Декрет Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 р. № 8-92 // Збірник постанов уряду України. — 1993. — № 1-2. — Ст. 8.
143. Резолюція Всеукраїнської конференції з питань законодавства для непідприємницьких організацій від 09.11.2004 р. // Вісник Центру комерційного права. — 2005. — № 1(18). — С. 10.
144. Розвиток цивільного і трудового права в Україні / Я.М. Шевченко, О.М. Малявко, А.Л. Салатко. — Харків: Консум, 1999. — 272 с.
145. Савченко Т., Сироватко Р. Нова структура ознаки неприбуткових установ (організацій) // Вісник податкової служби України. — 2000. — № 32. С. 79-80.
146. Сараев Д.В. Имущественные права учреждений // Юрист. — 2002. — №9. — С. 43-46.
147. Сараев Д.В. О некоторых аспектах имущественных прав учреждений по действующему законодательству Российской Федерации // Юрист. — 2001. — №10. — С. 2-12.
148. Святоцький О., Федченко Л. Нематеріальні активи як складова майна підприємств, установ та організацій // Право України. — 1998. — № 6. — С. 80-84.
149. Седугин П.И. Вопросы права собственности в новых гражданских кодексах союзных республик, “Материалы научной конференции “Новые гражданские и гражданские процессуальные кодексы союзных республик””. — М.,1965. — С. 32-37.
150. Селюков А.Д. Правовые аспекты финансового обеспечения бюджетных учреждений // Право и образование. — 2002. — №3. — С. 58-75.
151. Слипченко С.А. Право доверительной собственности. — Харьков: Консум, 2000. — 176 с.
152. Советское гражданское право. Под ред. д.ю.н., проф. Ю.К. Калмыкова, д.ю.н., проф. В.А. Тархова. — Издательство Саратовского университета, 1991. — 560 с.
153. Советское гражданское право/ Под ред. В.А. Рясенцева. — М.: Юридическая литература, 1986. — 422 с.
154. Советское гражданское право/ Под ред. В.А. Рясенцева, Н.П. Волошина. — М.: Юридическая литература, 1987. — 480 с.
155. Советское гражданское право: субъекты гражданского права / Под ред. С.Н. Братуся.—М.: Юрид. лит., 1984. — 328 с.
156. Соловйова Л. Виникнення правосуб’єктності підприємств: деякі питання // Право України. — 2002.— № 7. — С. 36-39.
157. Соловьев А.Н. Право собственности профессиональных союзов Украины. Монография. — Харьков: ИД “Райдер”, 2003. — 208 с.
158. Сорокина С.Я. Участие учреждений в гражданском обороте. Государство и право на рубеже веков // Материалы Всероссийской конференции. — М.: Изд-во ИГП РАН. — 2001. — С. 57-64.
159. Спасибо-Фатєєва І.В. Акціонерні товариства: акції, власність, корпоративне управління (збірник ста