МЕЖІ ТА ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Юридична природа і види меж та обмежень права власності 10
1.1. Загальні засади регулювання відносин власності 10
1.2. Сутність меж і обмежень права власності 34
1.3. Види меж і обмежень права власності 72

РОЗДІЛ 2. Речові, договірні та корпоративні обмеження права власності 98
2.1. Межі та обмеження права власності, обумовлені речовими правовідносинами 98
2.2. Межі та обмеження права власності, обумовлені договірними правовідносинами 138
2.3. Межі та обмеження права власності, обумовлені корпоративними правовідносинами 159

ВИСНОВКИ 195
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 205

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена економіко-правовими змінами, що відбуваються за останні часи в Україні. Процес реформування українського законодавства, пов’язаний із гармонізацією публічно-правових та приватноправових засад, насамперед стосується відносин власності. Уявлення про право власності як абсолютне і необмежене право нині неможливе. Про це свідчить не лише введення до нового ЦК України норм про речові права на чуже майно, а й наголошення на властиві йому межі та запровадження різноманітних засобів його обмежень. Розгалужені підходи до встановлення меж та обмежень права власності покликані поєднати здійснення власником своїх повноважень із правами та інтересами інших осіб. Зміни у правовому регулюванні відносин власності за таких умов є неминучим наслідком впливу на нього комплексу правових механізмів, передбачуваних суміжними інститутами договірного, корпоративного, конкурентного, природоресурсового права та багатьох інших. Це викликало необхідність переосмислення як поняття права власності у цілому, так і розуміння таких правових феноменів, як межі та обмеження, що впливають на нього. Виникла нагальна потреба у з’ясуванні їх сутності та різновидів, застосуванні комплексного підходу до їх аналізу із наданням відповідних рекомендацій щодо вдосконалення цивільного законодавства.
Зазначеним питанням в цивілістичній науці практично не приділялося уваги. Відома праця В.П. Грибанова лише загальним чином стосувалася цих питань та ще й за радянських часів. У монографії сучасного російського дослідника В.П. Камишанського питання меж та обмежень досліджуються, але далеко не повною мірою, а в дисертаційному дослідженні українського вченого О.А. Михайленко (2003 р.) проаналізовано речово-правові обмеження права приватної власності в контексті порівняння давньоримського та сучасного їх правового регулювання. Внаслідок цього цілий спектр вагомих чинників та механізмів, засад та підстав, способів та засобів, покликаних стримувати власника в його абсолютизованих правомочностях, залишився поза межами досліджень в українській цивілістиці, чим і зумовлюється актуальність цієї роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертанткою напрямок дослідження є складовою частиною комплексної цільової програми «Удосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватноправові аспекти)» № 0186.0.070869.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є з’ясування сутності меж та обмежень права власності як правових явищ, виявлення необхідності в їх запровадженні, розроблення науково-теоретичних пропозицій, спрямованих на вдосконалення підходів до правового регулювання відносин власності.
Для досягнення вказаної мети у дисертаційному дослідженні були поставлені такі основні задачі:
• проаналізувати наукові підходи до понять меж та обмежень права власності;
• виявити їх вплив на поняття права власності, правомочності власника, їх здійснення та захист;
• запропонувати систему меж та обмежень права власності, визначити їх види;
• розкрити різні види обмежень права власності в сфері речових, договірних та корпоративних правовідносин.
Об’єктом дослідження є правове регулювання меж та обмежень права власності й їх прояв у цивільно-правових відносинах, що складаються при здійсненні власником своїх повноважень.
Предметом дослідження є межі та обмеження права власності як правові категорії, їх юридична природа, виявлення характеру та наслідків їх впливу на обсяг повноважень власника і забезпечення відносин власності правовим регулюванням із втіленими в ньому обмежувальними механізмами.
Методи дослідження, що використовувалися в процесі написання дисертаційної роботи: порівняльно-правовий, за допомогою якого простежена послідовність розвитку відносин власності у сучасному українському середовищі на підставі тих теоретичних надбань і практичних механізмів, які випрацьовувалися в інші часи та в інших країнах; діалектичний, який вплинув на погляд на право власності як поступове звуження обсягу можливостей суб’єктів через необхідність врахування природних меж цього права та узгодження дій його носія з правами та інтересами інших власників, суспільства в цілому, нормами моралі; системно-структурний, який надав можливість визначити види меж та обмежень з їх взаємним впливом на відносини власності; логічний метод зумовив послідовність висловлених суджень та умовиводів. Шляхом проведення аналізу та синтезу виявлялися загальні засади правовідносин власності. У процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.
Науково-теоретичною основою дослідження та зроблених у дисертації висновків стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених дореволюційного, радянського та сучасного періодів, які зверталися до питань, що аналізувалися в роботі, зокрема М.М. Агаркова, Б.Б. Черепахіна, Ч.Н. Азімова, С.С. Алексєєва, С.М. Братуся, В.П. Грибанова, О.В. Дзери, О.С. Йоффе, І.В. Жилінкової, В.П. Камишанського, О.Р. Кібенко, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, О.О. Михайленко, О.А. Підопригори, І.А. Покровського, К.І. Скловського, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, Л. B. Щенникової та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні нового комплексного дослідження меж та обмежень права власності, в процесі якого вперше сформульовано, обґрунтовано, доведено або додатково аргументовано низку положень та висновків, які виносяться на захист.
1. Наведено нові додаткові аргументи щодо меж та обмежень права власності, які є різними правовими категоріями. Межі є властивістю права власності в об’єктивному розумінні, юридичною характеристикою його статичного стану, яким окреслюється широке коло можливостей власника, але з додержанням певних приписів діяти відповідним чином, що мають загальний характер і діють відносно всіх власників. Обмеженнями є зовнішній вплив на суб’єктивне право власності конкретної особи, що втілюється у відповідні правовідносини з її участю, тягне за собою стиснення, зменшення можливостей здійснення власником своїх повноважень і полягає у конкретних приписах власнику здійснити певні дії або утриматися від певних дій.
2. Зроблено новий висновок про те, що обмеження права власності існують у подвійному рівні правовідносин: вони втілюються в окремі правовідносини (наприклад, при сервітуті) і цим самим впливають на зміст правовідносин власності, звужуючи його обсяг.
3. Застосовано новий підхід щодо співвідношення понять обмежень та обтяжень права власності, на підставі чого стверджується, що обидва за своєю сутністю є обмеженнями права власності, однак із різною спрямованістю. Будучи додатковим тягарем для власника, обтяження являють собою права інших осіб на його річ (сервітути, емфітевзис, суперфіцій, права з договорів оренди, найму тощо). Обмеження ж не припускає прав інших осіб на річ власника, але він з їх встановленням не в змозі взагалі здійснити свої правомочності (при накладенні арешту на його майно або забороні відчуження).
4. Зроблено нові висновки щодо напрямків обмежень права власності стосовно володіння, користування та розпоряджання як у кожній з цих правомочностей, так і в їх комбінаціях, а також у всіх правомочностях разом. У зв’язку з цим примусове припинення права власності одночасно є його обмеженням, оскільки позбавляє власника можливості на свій розсуд вільно розпоряджатися своїм майном.
5. По-новому охарактеризовано способи встановлення меж та обмежень права власності, якими є заборони, приписи та зобов'язування, що встановлюють обов’язки власника. Вони можуть бути загальними та конкретними, існуючими в правовідносинах між певними особами (при сервітутах та інших речових правах).
6. Вперше запропоновано вирізняти три ступеня стиснення власника: найбільш вагомий, середній та мінімальний.
7. Вперше запропоновано класифікації меж та обмежень права власності. Класифікація меж права власності провадиться залежно від: 1) розуміння самого права власності як природного і як позитивного права; 2) мети їхнього встановлення - в публічному або приватному інтересі; 3) сфери законодавчого регулювання; 4) юридичної чинності приписів; 5) правового режиму права власності; 6) певних об'єктів права власності; 7) суб'єктів, на яких поширюються ці межі.
Обмеження права власності мають класифікуватися залежно від: 1) джерела, яким вони встановлюються; 2) наявності або відсутності волі власника; 3) юридичної чинності приписів; 4) обсягу можливостей власника по здійсненню своїх правомочностей; 5) правовідносин, в яких вони реалізуються.
8. Вперше доводиться необхідність універсального підходу до врегулювання особистих сервітутів як довічних прав, якщо вони встановлюються за волею власника майна (наприклад, у заповіті), а також з інших підстав (внаслідок сімейних стосунків, сервітуту дітей на майно батьків). Обґрунтовується, що застосування такої підстави припинення сервітуту, як «припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту» має стосуватися лише земельних сервітутів. Внаслідок цього запропоновано зміни до Цивільного і Житлового кодексів України, законів «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», «Про іпотеку».
9. Вперше аналізується подвійність обмежень права власника земельної ділянки при встановленні суперфіцію, по-перше, тим, що виникає інше речове право (суперфіцій); по-друге, внаслідок реалізації права на забудову в суб’єкта іншого речового права виникає право власності на цей об’єкт нерухомості.
10. Наведено додаткову аргументацію щодо неприпустимості розгляду найму (оренди) як речового права, оскільки при цьому завжди має місце договір з власником, яким і визначаються права наймача (орендаря). Характер і зміст речових прав визначається безпосередньо законом, і їхнє виникнення нерідко відбувається поза волею власника.
11. Знайшло подальшого розвитку положення про вплив корпоративних прав на право власності певного суб’єкта. Доводиться, що корпоративні правовідносини між акціонером та АТ обмежують обох цих суб’єктів, хоча й стосовно різних об'єктів. При цьому АТ як власник майна обмежується в правах в інтересах акціонерів, а акціонери як власники акцій обмежуються в своїх правах в інтересах інших акціонерів та АТ.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання внесених дисертанткою у результаті дослідження пропозицій та висновків: у законотворчій діяльності - в процесі удосконалення цивільного законодавства, зокрема шляхом внесення змін та доповнень до Житлового кодексу, законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», «Про іпотеку»; у правозастосовній діяльності – в процесі здійснення та захисту власниками своїх прав; у навчально-методичній роботі – при підготовці та викладанні навчальних дисциплін «Цивільне право» та «Актуальні проблеми цивільного права».
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано і обговорено на засіданні кафедри цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Основні положення дослідження оприлюднювалися також на науково-практичних конференціях, зокрема “Нове законодавство України та питання його застосування» (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 26-27 грудня 2003 р.); “Нові Цивільний та Господарський кодекси України та проблеми їх застосування” (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 23 квітня 2003 р.); “Еволюція цивільного законодавства” (м. Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 29-30 квітня 2004 р.).
Публікації. Результати дослідження викладені в шести наукових працях, три з них опубліковані у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у трьох надрукованих тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Межі є властивістю права власності в об’єктивному розумінні, юридичною характеристикою його статичного стану, яким окреслюється широке коло можливостей власника, але з додержанням певних приписів діяти відповідним чином, що мають загальний характер і діють відносно всіх власників. Обмеженнями є зовнішній вплив на суб’єктивне право власності конкретної особи, що втілюється у відповідні правовідносини з її участю, тягне за собою стиснення, зменшення можливостей здійснення власником своїх повноважень і полягає у конкретних приписах власнику здійснити певні дії або утриматися від певних дій.
2. В законодавстві України та наукових дослідженнях відсутній єдиний підхід до меж, обмежень та обтяжень права власності. Обтяження та обмеження права власності змішуються в законах України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».
Ці правові категорії :
- є схожими, оскільки: а) стосуються суб’єктивного права власності; б) звужують можливості власника щодо здійснення своїх повноважень на власний розсуд; в) почасти збігаються підстави їх встановлення, однією з яких є насамперед договір;
- проте мають розбіжності, оскільки обтяженнями є додатковий тягар для власника, а відтак, ними є такі ускладнення для нього, які є залежними від його права і являють собою додаткові права інших осіб на його річ (сервітути, емфітевзис, суперфіцій, права з договорів оренди, найму тощо). Обмеження ж не припускає прав інших осіб на річ власника, але він з їх встановленням не взмозі взагалі здійснити свої правомочності. Таке становище складається при накладенні арешту на його майно або забороні відчуження.
3. Межі та обмеження права власності різняться за метою їх встановлення і функціями. Метою меж права власності є охорона прав і законних інтересів всіх осіб і суспільства в цілому від недобросовісних дій власника. Метою встановлення обмежень є забезпечення інтересів і прав конкретних осіб.
4. Засади, на яких ґрунтуються межі та обмеження права власності, мають відповідати загальним засадам цивільного законодавства. Такими засадами є і встановлення меж та обмежень у суспільних інтересах; здійснення прав на майно відповідно до його призначення; додержання правил етики ділових взаємин; урахування необхідності охорони навколишнього природного середовища; гармонійне поєднання свободи договору і примусів при встановленні обмежень; недопущення монополістичної діяльності й обмеження конкуренції; справедлива компенсація власникові майнових утрат при обмеженні його в правах тощо.
5. Підстави встановлення меж та обмежень права власності є різними. Межі права власності можуть визначатися лише в законі, оскільки тільки закон надає позитивне регулювання відносинам власності (Конституція України, ЦК України, ЗУ «Про власність», ЖК України). Обмеження права власності можуть встановлюватися підзаконними нормативно-правовими актами, актами органів місцевого самоврядування, актами нотаріусів, судовим рішенням, договором.
6. Обмеження права власності існують на подвійному рівні правовідносин: вони виникають з певних підстав і втілюються в окремі правовідносини, які, в свою чергу, й впливають на зміст правовідносин власності. Так, сервітут є речовим правом, яке існує у відповідних речових правовідносинах, і одночасно впливає на право власності, звужуючи його.
7. З огляду на те, що правомочностями власника є володіння, користування та розпоряджання, він може обмежуватися як у кожному з трьох своїх повноважень, так і в їх комбінаціях (наприклад, у володінні та користуванні), а також у всіх цих правомочностях. Відтак, обмеженням вільного розпоряджання власником своїм майном буде примусове припинення його права власності (або вилучення у нього майна, або викуп тощо). В таких випадках власник вже не здійснює свої правомочності на власний розсуд, це не залежить цілком від його волі.
8. Обмеження як звуження суб’єктивного права власності мають такі напрямки: а) заборона відчуження майна, арешт, які впливають на право власника щодо розпоряджання майном; б) примусове обмежене користування майном власника іншими особами; в) примусове припинення права власності як обмеження у вільному розпоряджанні своїм майном.
9. Способами встановлення меж та обмежень права власності є заборони, приписи та зобов'язування. Встановленням меж права власності є заборона здійснювати дії з метою заподіяння шкоди іншій особі; зловживати правом в інших формах; використовувати право власності з метою обмеження конкуренції; зловживати домінуючим становищем на ринку тощо. Право власності обмежується, наприклад, забороною відчуження майна власника. Заборони формулюються у вигляді приписів (жорстких або орієнтовних).
10. Обов'язки мають не лише всі інші особи відносно до власника, як то припускає конструкція абсолютного права, а й сам власник внаслідок встановлення його обов’язків. Обов’язки власника можуть мати як загальний характер без його вступу до конкретних правовідносин («власність зобов’язує»), так і зумовлюватися правовідносинами власника з конкретними особами (при сервітутах та інших речових правах).
Обмежують право власності й призупинення як тимчасова неможливість власника здійснювати свої правомочності. До них належать загальні зупинення дії права (наприклад, мораторій) та конкретні заборони на використання певними особами своїх правомочностей (наприклад, при передачі майна в оренду користування ним вже здійснюватиме орендар, а не власник, який призупиняє здійснення цієї правомочності).
11. Слід відрізняти:
а) найбільш вагомий ступінь стиснення власника (при накладенні на його майно арешту, запровадження притримання майна власника як способу забезпечення виконання ним зобов’язань, при таких способах примусового припинення права власності, як націоналізація, реквізиція, конфіскація, примусовий викуп у власника його майна у зв’язку з суспільною необхідністю, а також у разі банкрутства власника);
б) стиснення середнього ступеня, які можна поділити на три групи:
- при встановленні на майно власника таких інших речових прав, як емфітевзис, суперфіцій, а також внаслідок укладення ним договорів найму, оренди, доручення, комісії, управління майном, довічного утримання та ін.;
- при заставі (іпотеці) власником свого майна та у випадках накладення на нього заборони відчуження;
- при закріпленні власником свого майна за юридичною особою на праві господарського відання або оперативного управління;
в) мінімальним стисненням власника буде: встановлення сервітутів на його майно; діяльність власника у спеціальних економічних зонах або в спеціальному режимі інвестиційної діяльності, а також при правовому режимі спільної власності; залежно від виду діяльності власника, що вимагає додержання ним відповідних заборон, встановлених законодавством; перебування його у корпоративних відносинах.
12. Межі права власності можуть бути класифіковані залежно від: 1) розуміння самого права власності як природного і як позитивного права; 2) мети їхнього встановлення - в публічному або приватному інтересі; 3) сфери законодавчого регулювання; 4) юридичної чинності приписів; 5) правового режиму права власності, 6) певних об'єктів права власності; 7) суб'єктів, на яких поширюються ці межі.
Обмеження права власності мають класифікуватися залежно від: 1) джерела, яким вони встановлюються; 2) наявності або відсутності волі власника; 3) юридичної чинності приписів; 4) обсягу можливостей власника по здійсненню своїх правомочностей; 5) правовідносин, в яких вони реалізуються.
13. Класифікація меж права власності:
1) виходячи з бачення права власності як природного або позитивного, його межі відповідно будуть природними або нормативно-правовими;
2) виходячи з такого критерію поділу права на приватне і публічне, як інтерес, можна говорити про межі (обмеження) права власності, встановлені в публічних та приватних інтересах;
3) залежно від сфери законодавчого регулювання межі встановлюються як у публічному, так і у приватному праві. При цьому слід враховувати взаємне поєднання норм цивільного, адміністративного, митного, податкового, природоресурсового та інших галузей законодавства;
4) залежно від юридичної чинності приписів можуть бути загальнообов'язкові та рекомендаційні межі права власності, правові та неправові. Загальнообов'язкові межі встановлені Конституцією, законами; рекомендаційні межі не мають обов’язкового характеру, але внаслідок своєї доцільності і відповідності загальним правовим вимогам використовуються на практиці (наприклад, вони містяться в Принципах корпоративного управління). Поділ меж права власності на правові та неправові зумовлений розбіжностями між правом та законодавством, що іноді проявляється в законотворчих помилках, які впливають на межі права власності;
5) залежно від правового режиму права власності його межі можуть встановлюватися для всіх власників або для тих, майно яких перебуває у відповідному правовому режимі. Особливий режим властивий межам права власності фізичних і юридичних осіб: залежно від виду діяльності; діючих у спеціальних економічних зонах або в спеціальному режимі інвестиційної діяльності; при неплатоспроможності і банкрутстві; встановлювані конкурентним і корпоративним законодавством; при режимі спільної власності;
6) межі права власності можуть стосуватися й певних об'єктів, зокрема законом можуть встановлюватися окремі види майна, що не може належати фізичним і юридичним особам на праві приватної власності;
7) залежно від суб'єктів права власності, на яких поширюються межі, останні можуть встановлюватися для всіх власників або для окремих їх категорій. До останніх слід віднести суб’єктів підприємницької діяльності, на яких поширюються вимоги щодо недопущення недобросовісної конкуренції.
Межі за суб'єктним складом встановлюються і залежно від громадянства особи. Також усякого роду межі встановлюються для вітчизняних і іноземних юридичних осіб і публічних утворень.
14. Межі права власності мають забезпечувати:
1) охорону довкілля, додержання принципів моралі, охорону прав і законних інтересів інших осіб, захист інтересів держави і суспільства;
2) свободу конкуренції між підприємцями, захищаючи споживачів від проявів недобросовісної конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності;
3) ефективне використання прав самими власниками та ін.
15. Класифікація обмежень права власності:
1) залежно від джерела, яким встановлюються обмеження, вони можуть міститися в актах органів державної влади, актах органів місцевого самоврядування, актах нотаріуса, договорах та судових актах. Як і межі, встановлення обмежень може передбачатися як публічно-правовими (податкова застава, арешт), так і приватноправовими актами. Актами нотаріуса встановлюється таке обмеження права власності, як заборона відчуження майна. Договором установлюються сервітути, емфітевзис, суперфіцій, які обмежують право власності. Договірний характер мають обмеження, що випливають із договорів найму, оренди, комісії, управління майном, довічного утримання. Судовим рішенням можуть установлюватися сервітути, а також на його підставі припиняється право власності внаслідок конфіскації майна, примусове вилучення земельної ділянки з метою суспільної необхідності;
2) пов’язаною з попередньою є класифікація обмежень на примусові (нормативно-правові та судові обмеження) та добровільні (договірні) залежно від наявності або відсутності волі власника. Примусові обмеження виникають на підставі актів органів державної влади, актів місцевого самоврядування, актів нотаріуса, судових актів. Добровільні обмеження власник встановлює для себе в результаті своїх вольових дій, наприклад, у разі передачі належного майна особі за договором найму (оренди), комісії, управління майном, довічного утримання;
3) обмеження, як і межі права власності, також можна позначити як правові та неправові. Неправові обмеження – це обмеження, зумовлені незаконними діями державних органів, органів АРК і органів місцевого самоврядування, які не відповідають закону. В такому разі власник може вимагати адекватного захисту свого права, наприклад, шляхом пред'явлення позову про визнання незаконним акта органу державної влади, органа АРК або органу місцевого самоврядування (ст. 393 ЦК);
4) обмеження права власності характеризують обсяг можливостей власника по здійсненню своїх правомочностей і стосуються володіння, користування та розпоряджання майном;
5) обмеження права власності залежно від правовідносин, в яких вони реалізуються, можуть класифікуватися на речові, договірні та корпоративні.
16. Виникнення речових прав на чуже майно (сервітути, емфітевзис, суперфіцій) обмежує право власності, одночасно забезпечуючи реалізацію майнових прав визначених осіб. Цим обмеження права власності, які існують в речових правовідносинах, відрізняються від «загальних прав участі», що суті є межами права власності і служать цілям забезпечення реалізації інтересів значного кола осіб та суспільних (публічних) інтересів.
17. При обмеженнях права власності складаються двоє різних правовідносин з різним суб'єктним складом: а) абсолютні (між управомоченою особою – суб’єктом іншого речового права і всіма іншими пасивно зобов'язаними особами, включаючи власника) і б) відносні (між управомоченою особою і власником).
18. Сервітут є обмеженням права власності та одночасно речовим правом. Він як обмеження права власності встановлюється з метою забезпечення прав конкретних осіб. При колізії сервітуту з правом власності останнє поступається сервітуту.
19. У разі встановлення особистого сервітуту на користь особи за волею власника майна (наприклад, у заповіті) сервітутне право такої особи є довічним. Власник же майна, який набув його у спадщину, не може за своєю волею припинити сервітутне обмеження права власності.
Про таке однозначно стверджувати не можна, якщо особистий сервітут виникає внаслідок складання сімейних стосунків (тобто сервітут у другого з подружжя на майно першого, дітей на майно батьків). З припиненням сімейних стосунків (розірванням шлюбу) відпадає і підстава для особистого сервітуту, що є небезперечним. Належний рівень регулювання відносин при встановленні особистого сервітуту потребує внесення змін до ч. 1 ст. 405, п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України, ч. 3 ст. 109 ЖК України, ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ЗУ «Про іпотеку”.
20. При встановленні суперфіцію право власника земельної ділянки вдвічі обмежується: по-перше, тим, що виникає інше речове право (суперфіцій); а по-друге, внаслідок реалізації права на забудову виникає право власності на цей об’єкт нерухомості у суб’єкта іншого речового права. Тобто один і той самий суб’єкт відносно до різних об’єктів, однак пов’язаних між собою, виступає носієм різних речових прав, які обмежують право власності на земельну ділянку.
21. При емфітевзисі та суперфіції, встановлюваних договором і регульованих ним, відбувається поєднання речових та зобов’язальних правовідносин. Обмеження права власності встановленням довірчої власності будуть схожими з обмеженнями при існуванні інших речових прав.
22. Найм, оренда не можуть бути віднесені до категорії речових прав, хоча права наймача (орендаря) як користувача чужим майном мають певні ознаки речових прав (зокрема, не припиняються в зв'язку зі зміною власника-орендодавця і захищаються від будь-яких осіб як права титульного власника).
23. Різність правового режиму речових та зобов’язальних прав користувачів майна (носіїв іншого речового права та орендарів), що належить власникові, не відіграє ролі для сутності правового режиму власності, яке внаслідок тих чи інших прав буде вужчим, ніж у їх відсутність.
24. Існування корпоративних прав відбивається на праві власності певного суб’єкта. Акціонер та АТ знаходяться в корпоративних правовідносинах, що тягне за собою обмеження обох цих суб’єктів, хоча й стосовно різних об'єктів. При цьому АТ як власник майна обмежується в правах відносно нього в інтересах акціонерів, а акціонери як власники акцій обмежуються в своїх правах в інтересах інших акціонерів та АТ.
25. На рівні закону врегульовані межі корпоративних прав, яких мають додержуватися всі учасники господарських товариств, а на локальному рівні встановлюються обмеження для осіб, що перебувають в конкретних правовідносинах з певним господарським товариством.
26. Межі та обмеження щодо розпоряджання майном АТ полягають у вимогах до: 1) укладення від імені АТ значних правочинів; 2) укладення від імені АТ правочинів із заінтересованістю; 3) укладення правочинів керівниками філій та представництв; 4) укладення правочинів залежними товариствами; 5) процедури припинення АТ. До неправомірних обмежень належать неправомірні дії тих чи інших осіб (передусім органів АТ, реєстраторів), які перешкоджають акціонерам у здійсненні ними своїх прав.
27. Слід розрізняти межі та обмеження в правах на акцію та в правах з акції. До правомірних меж та обмежень слід віднести обмеження, передбачені законодавством та локальними актами АТ: 1) обмеження, зумовлені видом акцій; 2) особливостями набуття прав на акції в процесі приватизації; 3) ситуативні обмеження; 4) обмеження як наслідки порушень приписів законодавства; 5) обмеження, викликані ризикованістю підприємницької діяльності АТ і ризикованістю вкладень осіб своїх коштів в акції; 6) обмеження прав акціонера щодо передачі прав участі в загальних зборах.
До неправомірних обмежень належать неправомірні дії тих чи інших осіб (передусім органів АТ, реєстраторів), які перешкоджають акціонерам в здійсненні ними своїх прав.
28. Механізми, схожі з обмеженнями прав акціонерів, але такими не є, це порядок відчуження акцій ЗАТ, порядок здійснення прав, що надаються однією акцією її співвласникам. Тим самим встановлюється лише порядок здійснення сіпввласниками акції своїх прав, а не їх обмеження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.:Юрид.лит.,1940.- 192 с.
2. Агарков М.М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве // Избранные труды по гражданскому праву в 2 томах. Т. 2. – М., 2002. – С. 361–385.
3. Агарков М.М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве // Известия АН СССР. Отд. экономики и права. – 1946. - № 6. - С. 427-429.
4. Аккуратов И.Ю., Коршунов Н.М., Хорев А.А. К вопросу об ограничениях и обременениях права собственности // Государство и право. - 2000. - № 10 – С.68-72.
5. Алексеев С.С. Избранное. - М.: Статут, 2003. - 480 с.
6. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1989. – 288 с.
7. Алексеенко И. Русская фишка //Бизнес.– 2004.– 17 мая (№ 20).– С. 43-46.
8. Анненков К. Система русского гражданского права. Т.2. Права вещные: Монография / 2-е изд., пересмотр. и доп.– СПб: Тип. М.М. Стасюлевича, 1900. – 697 c.
9. Архів Вищого господарського суду України. Справа № 15/327, Справа № №2/120.
10. Архів Харківського апеляційного господарського суду. справа № 1378-8/157.
11. Архів Харківського районного суду справа № 2-22/2002, № 8-231-1996.
12. Аскназий С.И. Основные вопросы теории социалистического гражданского права: Автореф. дис. ... д-ра. юрид. наук: 12.00.03 / Л., 1947. – 17 с.
13. Баллестрем К.Г. Власть и мораль // Философс. науки. – 1991. – № 8. – С. 88–101.
14. Баринова Е. Вещные права – самостоятельная категория? // Хозяйство и право. – 2002. – № 7. – С. 38-47; № 8. – C. 28 -39.
15. Бару М.И. О ст. 1 Гражданского кодекса. // Сов. государство и право. - 1958. – № 12. – С.118-122.
16. Безсмертна Н.В. Межі здійснення права приватної власності в Україні. Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2001, – 211 с.
17. Безсмертна Н.В. Межі здійснення права приватної власності в Україні // Підриємництво, господарство і право. – 2001. – № 6. – С.47- 49.
18. Бондарєв Е.М. Власність і право власності // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2000. – №1(1).- C.155-160.
19. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. - М.: Статут, 1997. - 682 с.
20. Братусь С.Н. Курс советского гражданского права. Субъекты гражданского права. – М.: Гос. изд-во. юрид. лит., 1950. – 367 с.
21. Братусь С.Н. О пределах осуществления гражданских прав // Правоведение. – 1967. – № 3. – С. 80 – 84.
22. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1963. – 197 с.
23. Васьковский Е.В: Учебник гражданского права. - Вып. 2: Вещное право. – СПб.: Изд. юрид. кн. магазина Мартынова Н.К., 1896. – 190 с.
24. Вебер М. Основные понятия стратификации // Социол. исслед. – 1994. – № 5. – С. 14–24.
25. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. - М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – 839 c.
26. Венедіктова І.В. Договір довірчого управління майном в Україні: Навч.-наук. посібник. - Х. : Консум, 2004. – 215 с.
27. Виндшейд Б. Учебник пандектного права. Общая часть: В 2 т. Т.1./ Пер. с нем. – СПб.: Изд. А. Гиероглифова и И. Никифорова, 1874. – 358 с.
28. Витрянский В. И. Вопросы собственности: судебное толкование // Сов. юстиция.- 1993. - № 2.- C. 24-27.
29. Витрянский В.В. Договор доверительного управления имуществом. – М.: Статут, 2001. – 191 с.
30. Вінник О.М. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище.- К.: Т-во «Знання», 1998.- 309 c.
31. Вінник О.М. Інвестиційне право. Навчальний посібник.— К.: Атіка, 2000.- 264 с.
32. Гамбаров Ю.С. Курс гражданского права. Т.1. Часть общая: Учебник. – СПб.: – Тип. М.М. Стасюлевича, 1911. – 780 с .
33. Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем./ Редакторы и составители Д.А. Керимов и B.C. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и прим. B.C. Нерсесянц. – М.: Мысль, 1990. – 528 с.
34. Генкин Д.М. Право личной собственности в СССР. - М.: Знание, 1953. - 332 c.
35. Генкин Д.М. Право собственности в СССР. - М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1961. – 223 с.
36. Глусь Н.С. Корпорації та корпоративне право: поняття, основні ознаки та особливості захисту: Автореф. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. / К., 2000. – 23 с.
37. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV// Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18. – Ст. 144.
38. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая: Текст, коммент., алф.-предм. указ. / Под ред. О.М. Козырь, А.Л. Маковского, С.А. Хохлова. - М.: Международный центр финансово-экономического развития. – 1998. – 480 с.
39. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учеб. / Отв. ред. Е.А. Васильев – М.: Междунар. отношения, 1993. – 560 с.
40. Гражданское право России. Часть вторая: Обязательственное право: Курс лекций / Отв. ред. О.Н. Садиков. –М.: БЕК, 1997. – 704 с.
41. Гражданское право: В 2 т. Т. 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: БЕК, 1998. - 816с.
42. Гражданское право: Учебник: В 2 кн. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: ПБОЮЛ Л.В. Рожников, 2001. – Т. 1. – 632 с.
43. Гражданское право: Учебник: В 2 т. - Т. I / Под ред Е.А.Суханова. - М.: БЕК, 1993. – 384 с.
44. Грибанов В.М. Пределы осуществления и защиты гражданских прав // Осуществление и защита гражданских прав. - М.:Статут, 2000. - С.19-212.
45. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. - Изд. 2-е, стереот. – М.: Статут, 2001. – 411с.
46. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка : В 4 т. Т. 3. Оформл. Диамант. СПб.: ТОО "Диамант", 1996. — 377с.
47. Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.1993 № 4693 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - N 27. - Ст. 289
48. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. Авер’янова В.Б. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
49. Дернбург Г. Пандекты. – Т. 1. Ч.2: Вещное право. / Под ред. А.Ф. Мейендорф. – 6-е изд, испр. – СПб.: Гос. типогр., 1905. – 396 с.
50. Дмитриев Ю.А. Концепция народовластия в современной России (государственно-правовые проблемы теории и практики). Автореф. дисс. ...докт. юрид. наук: 12.00.02./ М., 1994. – 66 с.
51. Дождев Д.В. Римское частное право: Учеб. для юрид. вузов и фак.– М.: Норма–Инфра М, 1999. – 784 с.
52. Ефимова Л.Г. О соотношении вещных и обязательственных прав // Государство и право. - 1998. - № 10. - С. 35-44.
53. Жигалкин И. Права на чужие вещи и рецепция римского частного гражданского права в новом Гражданском кодексе Украины // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2003. - №8. – с.48-50.
54. Житловий кодекс України від 30.06.1983 № 5464-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1983. - додаток до N 28. - Ст. 573.
55. Жуков А. О правах акционеров в связи с последними изменениями Закона Украины “О хозяйственных обществах” // Бизнес. – 1998. – № 13. – С. 33-36.
56. Загальна теорія держави і права: Підруч. для студ. юрид. вузов і фак. / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
57. Закон України (проект) «Про акціонерні товариства» від 18.12.2003 № 3059-1 // Висновок Головного науково-експертного управління. – 25.02.2004.
58. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. –1993. –№ 50. – Ст. 472.
59. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2001 г. N 2121-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст.30
60. Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 № 2864-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. –№ 10. – Ст. 77.
61. Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV // Офіц. вісн. України. – 1999. - N 19 (28.05.99). - Ст. 813
62. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N 31. – Ст. 440 (або Офіц. вісн. України. – 1999. - N 33 (03.09.99). - Ст. 1699).
63. Закон України «Про власність» від 07.02.1991 № 697-XII // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
64. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту населення від впливу шуму» від 03.06.2004 № 1745-IV // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 25 (09.07.2004). – ст. 1633.
65. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
66. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 № 448/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 51. – Ст. 292.
67. Закон України «Про Державну програму приватизації» від 18.05.2000 № 1723-III // Офіц. Вісн. України. – 2000. – № 24. – Ст. 981.
68. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 № 1952-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004.- № 51. – Ст.553. (або Офіційний вісник України. – 2003. - N 52 (09.01.2004) (частина 1). - Ст. 2734).
69. Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 24.06.2004 N 1892-IV ( 1892-15 ) // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2004. - N 11. - Ст.140.
70. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 № 4004-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - N 27. - Ст. 218.
71. Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13.01.1992 № 2673-XII //Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 50. – Ст. 676.
72. Закон України «Про заставу» від 02.10.1992 № 2654-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст. 642.
73. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36 (03.09.96). – Ст. 164.
74. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - N 12. - Ст. 64.
75. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1991. – № 30. – Ст. 379.
76. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 № 2299-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 21. – Ст. 103.
77. Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV // Відомості Верховної Ради України, 2003, N 38. - Ст. 313 (або Офіц. вісн. України. – 2003. - N 28. - Ст. 1362).
78. Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003 № 979-IV // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 30. – (08.08.2003). – Ст. 1526.
79. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 № 1775-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.
80. Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97- ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
81. Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.1997 № 710/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 15. – Ст. 67.
82. Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
83. Закон України «Про об’єднання громадян» від 16.06.92 N 2461-XII (2461-12 ) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N 34. – Ст.505.
84. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР // Відом. Верх. Ради України. – 1995. – N 4. - Ст. 28.
85. Закон України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» від 14.09.2000 № 1953-// Відомості Верховної Ради України. – 2000. – N 45. – Ст. 375
86. Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805–III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 39. – Ст. 333.
87. Закон України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 № 1699-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - N 31. - Ст.250 (або Офіц. вісн. України. – 2000. - N 20 (02.06.2000). - Ст. 813).
88. Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 2
1.12.2000 № 2181-III // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 7. – Ст. 259.
89. Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22.12.1995 № 493/ 95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 3. – Ст. 9.
90. Закон України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 348.
91. Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1992 № 2171-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 350.
92. Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова» від 11.05.2000 № 1714-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 32. – Ст. 259.
93. Закон України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 № 2408-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 31. – Ст. 145.
94. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 11.12.2003 № 1381-IV // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 1. – Ст. 3.
95. Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 № 507-XII // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1990. – № 52. – Ст. 650.
96. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 № 1201-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - N 38. - Ст. 508.
97. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - N 3-4. - Ст.27. (або Офіц. вісн. України. – 2001. - N 46 (30.11.2001). - Ст. 2038).
98. Зинченко С.А. Бондарь Н.С. Собственность – свобода - право. - Ростов н/Д.: Изд-во Рост. ун-та, 1995. – 189 с.
99. Иеринг Р. Интерес и право: Моногр.: Пер. с нем. – Ярославль: Тип. губерн. зем. управы, 1880. – 328 с.
100. Иеринг Р. Об основании защиты владения. Пересмотр учения о владении.- М.: Тип. А.И. Мамонтова, 1883.- 179 c.
101. Ионцев М.Г. Акционерные общества. М: Ось–89, 2002. – 752 с.
102. Иоффе О.С. Спорные вопросы учения о правоотношении. // Очерки по гражданскому праву: Сб. ст. / Отв. ред. О.С. Иоффе. – Л.: Изд–во ЛГУ, 1957. – С. 30 – 36.
103. Иоффе О.С. Гражданское право: Избранные труды. – М.: Статут, 2000. – 687 с.
104. Иоффе О.С. Советское гражданское право. - М.: Юрид. лит., 1967. - 494 с.
105. Иоффе О.С. Советское гражданское право. Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах: Курс лекций. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, - 1958. - 511 с.
106. Иоффе О.С. Цивилистическая доктрина промышленного капитализма // Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории “Хозяйственного права”.– М., 2000. – 778 с.
107. Исрафилов И. Правовая природа вещных прав на жилые помещения // Хоз–во и право. – 1999. – № 2. – C. 91–96.
108. Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. - 303 с.
109. Кассо Л.А. Понятие о залоге в современном праве.- – М.: Статут, 1999. – 284 с.
110. Кибенко О.Р. Корпоративное право Украины. Учебное пособие. -X: Эспада, 2001. - 288 с.
111. Кібенко О.Р. Парадокси нового ЦК: чи заборонено учасникам господарських товариств призначати представників // Юрид. газ. – 2004. – 27 трав. (№ 10). – С. 19.
112. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. – М: Юринформцентр, 1997. – 448 с.
113. Коновалов А.В. Владение и владельческая защита в гражданском праве. – 2-е. изд. доп. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 337 с.
114. Конституция України від 28.06. 1991 № 254к/96-ВР //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - N 30. - Ст. 141.
115. Копылов А.В. Вещные права на землю в римском, русском дореволюцион¬ном и современном российском гражданском праве. - М.: Статут, 2000. - 255 с.
116. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 № 1003-V // Відом. Верхов. Ради Української РСР. – 1961. - N 2. - Ст. 15.
117. Кулагин М.И. Избранные труды по акционерному праву. - М.: Статут, - 1997. – 330 с.
118. Кулинич П. Право земельного сервітуту: поняття, види та порядок реалізації // Юрид. журнал. – 2003. – № 10 (16). – С. 64–68.
119. Курдиновский В.И. К учению о легальных ограничениях права собственности на недви¬жимость в России: Монография. - Одесса: Экон. Тип., 1899. – 388 с. +6 c.
120. Лазар Я. Собственность в буржуазной правовой теории: Пер. с нем. — М.: Юрид. лит., 1985. — 192 с.
121. Ландкоф С.Н. Товарищества и акционерные общества. Теория и практика. - Харьков,: Изд–во НКЮ УССР, 1926. – 371 с.
122. Ллойд Деннис. Идея права: Пер. с англ. М. А. Юмашева, Ю. М. Юмашев/ Научн. ред. Ю. М. Юмашев — М.:ЮГОНА, 2002. — 416 с.
123. Луць В.В. До врегулювання відносин власності у новому Цивільному кодексі України // Проблеми підготовки нового Цивільного кодексу України: Тези доп. і наук. повідомл. наук.-практ. конф. – С. 53–58.
124. Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности: Пер. с франц. — М.: Прогресс –Универс, 1993. – 277 с.
125. Майданик Р. А. Тpаст: собственность и упpавление капиталами (пpиpода пpав, pецепция в пpаво Укpаины) /HАH Укpаины. Центp исслед. пpобл. пpедпpинимательства и менеджмента; Под pед. Л. К. Воpоновой. - К.: Hаук. думка, 1995. - 173 с.
126. Майданик Р.А. Довірча власність у цивільному праві України (формування, порівняльний аналіз і поняття) // Українське комерц. право. – 2004. – № 5. – С. 37–56.
127. Майданик Р.А. Інститут довірчої власності (траст): (природа прав, умови рецепції в право України): Автореф. дисс. ...докт. юрид. наук: 12.00.03. /К., 1996. – 24c.
128. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський ун-т”, 2002. - 502 с.
129. Малеин Н.С. Юридическая ответственность и справедливость. – М.:Юрид. лит., 1992. – 192 с.
130. Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита.- 2-е изд., испр. и доп..- М.: МЗ-Пресс, 2001.- 244 c
131. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 250 с.
132. Манукян А.А. Ограничения права собственности по законодательству РФ: Автореф. Дис. …к.ю.н. 12.00.03./ М., 1997. – 25 с.
133. Маскалевич И. «Оболонь» с видом на Кальмиус // Зеркало недели. – 2002. – 13 квіт. (№ 14). – С. 12.
134. Маттеи У., Суханов Е.А. Основные положения права собственности. – М.: БЕК, 1999. – 305 с.
135. Мейер Д. И. Русское гражданское право: В 2 ч. Ч. 2. По испр. и доп. 8-му изд., 1902. - М.: Статут, 1997. - 455с.
136. Митний кодекс України від 11.07.2002 N 92-IV (1344-15) // Відомості Верховної Ради. - 2002. - № 31.- Ст.1444.
137. Михайленко О.О. Речово-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. - Нац. юрид. акад. України ім.. Ярослава Мудрого; Наук. кер. О.А. Підопригора. – Запоріжжя, 2003. – 224 с.
138. Михеева Л.Ю. Доверительное управление имуществом. – М.: Юристъ, 1999. – 176 с.
139. Мозолин В.П. Советское и иностранное гражданское право (проблемы взаимодействия и развития). – М.: Наука, 1989. – 289с.
140. Морандьер (Л. Жюллио де ла). Гражданское право Франции. Т.1: Пер. с фр. – М.: ИЛ., 1958. – 742 с.
141. Музика Л.А. Інститут речового права: порівняльно-правовий аналіз / Л.А. Музика // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. К.: Ін-т держави і права НАН України, 2001. – Вип.12. – C. 316-322.
142. Мурзин Н.Ю. К вопросу о понятии субъективного права собственности // Цивилистические записки. Межвузовский сб. научных трудов. Уральское отделение Российской школы частного права. – Вып.1 – М.: Статут, 2001. – С. 330-346.
143. Мусатов В.Т. Фондовый рынок: инструменты и механизмы. – М.: Междунар. отношения, 1991. – 192 с.
144. Новицкий И.Б. Римское право. – 6-е изд. стереот.– М.: Гуманитарное знание, ТЕИС, 1994. – 245 с.
145. Павлов В.П. Некоторые вопросы теории гражданских правоотношений в части первой нового гражданского кодекса Российской Федерации // Сб. науч. трудов, посвященный п