СТРОКИ (ТЕРМІНИ) У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ПОРЯДОК ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ.........................................................................................14
1.1. Поняття та юридична природа строків (термінів) у цивільному праві....14
1.2. Види строків у цивільному праві.................................................................43
1.3. Обчислення строків у цивільному праві.....................................................72

РОЗДІЛ ІІ. СТРОКИ ЗДІЙСНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ ЦИВІЛЬНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ.................................................................................89
2.1. Строки здійснення цивільних прав..............................................................85
2.2. Строки виконання цивільних обов’язків...................................................138

РОЗДІЛ ІІІ. СТРОКИ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ................................153
3.1. Поняття та види строків захисту цивільних прав....................................153
3.2. Матеріальні строки захисту цивільних прав............................................172
3.3. Процесуальні строки захисту цивільних прав.........................................190

ВИСНОВКИ.........................................................................................................201
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................209
ДОДАТОК............................................................................................................224

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Істотні зміни та перетворення в політичному, економічному та суспільному житті нашого суспільства призвели до необхідності реформування та подальшого дослідження цивільних відносин та правових норм, які їх регулюють. Спостерігається зростання кола суспільних відносин, що регулюються цивільним правом та, відповідно, розширення меж цивільно-правового регулювання діяльності, що складається в різних сферах суспільного життя. Характерною особливістю цивільних правовідносин є те, що вони виникають, тривають, змінюються та припиняються у часі. Проблема часу в цивільному праві ще не досліджена в повному обсязі. Це призводить до ускладнення встановлення та застосування всіх видів параметрів функціонування цивільних правовідносин, в тому числі строків та термінів. Якщо сучасна філософія, соціологія та інші суспільні науки приділяли увагу феномену часу, то природа строків (термінів) ще не визначена в повному обсязі у багатьох галузях права. Юридичною наукою встановлено, що строки у цивільних правовідносинах упорядковують цивільний обіг, стабілізують цивільні відносини, сприяють якісному задоволенню потреб громадян та організацій, забезпечують своєчасний захист цивільних прав. Однак для досягнення зазначеної мети та виконання цивілістичними строками свого функціонального призначення актуальним є дослідження саме юридичної природи строків (термінів) у цивільному праві, визначення їх взаємозв’язку із суб’єктивним правом учасника цивільних правовідносин та особливостей застосування в залежності від виду та цільового призначення.
Строки (терміни), як надзвичайно вагома юридична категорія, закріплюються нормами цивільного законодавства з метою врегулювання темпоральних показників цивільних правовідносин. Законодавче закріплення строків (поряд з ними термінів) викликає багато проблем у їх практичному застосуванні, теоретичному визначенні, а також у процесі обчислення. Це, в першу чергу, обумовлює необхідність дослідження строків у цивільних правовідносинах. Як правова форма, строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення поставлених цілей, надають можливість з необхідною точністю визначити часові межі здійснення та захисту цивільних прав. Для досягнення цієї важливої як з теоретичної, так і з практичної точки зору мети необхідно зазначити, що вивчення строків, а поряд з ними і термінів, що здійснюється вперше в Україні, надає можливість визначати саме момент початку, зміни та припинення конкретного цивільного правовідношення, а також момент настання чи припинення негативних чи позитивних наслідків для учасників цих правовідносин.
Прийняття нового Цивільного кодексу України та поступове приведення інших джерел цивільного права у відповідність із Цивільним кодексом спонукає до вивчення норм нового цивільного законодавства, дослідження механізму їх дії у нових ринкових умовах суспільного життя та, відповідно, дослідження строків реалізації учасниками цивільних правовідносин своїх суб’єктивних прав.
Вищевикладене обґрунтовує актуальність проведення сучасних науково-теоретичних досліджень строків та термінів у цивільному праві. Тим більше, що останні такі дослідження здійснювались ще за радянських часів, а тому до певної міри втратили актуальність у теперішніх умовах розвитку ринкових відносин та дії нового цивільного законодавства.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Прийняття нового Цивільного кодексу України стало значною подією як у науці цивільного права, так і у практичній діяльності суб’єктів цивільних правовідносин. Сьогодні здійснюються як індивідуальні, так і комплексні науково-теоретичні та практичні дослідження різних інститутів цивільного права, в тому числі і цивілістичних строків та термінів.
Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми № ДР 019 U007725 “Удосконалення правового механізму реалізації і захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”. Дана робота включена до плану науково-дослідних робіт юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Науково-теоретичну базу дослідження склали наукові праці видатних українських та російських вчених у галузі цивільного права, а також загальної теорії права: Д.В. Бобрової, Л.Г. Вострікової, В.П. Грибанова, М.А. Гурвича, О.В. Дзери, Г.Ф. Дерев’янка, А.В. Жгунової, В.Б. Ісакова, О.С. Іоффе, А.Г. Калпіна, К.В. Кейни, М.Я. Кіріллової, Н.С. Кузнєцової, О.А. Красавчикова, Т.Л. Левшиної, А.В. Лісаченка, В.В. Луця, Р.А. Майданика, А.І. Масляєва, Д.І. Мейєра, І.Б. Новицького, П.М. Рабіновича, М.П. Рінга, В.М. Самойленка, А.П. Сергєєва, В.І. Синайського, Є.А. Суханова, Ю.К. Толстого, Н.П. Фрідман, Є.О. Харитонова, Б.Б. Черепахіна, Є.Д. Шершеневича, Є.Д. Енгельмана, Н.А. Яхніної, та ін.
Нормативну та емпіричну базу склали: Конституція України, міжнародно-правові акти, законодавство України, насамперед Цивільний кодекс України, законодавство колишнього Союзу РСР, окремі правові акти зарубіжного законодавства.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу наукової юридичної літератури, присвяченої розгляду цивілістичних строків та термінів, відповідного національного законодавства з’ясувати основні проблеми юридичної природи строків, їх законодавчого закріплення та застосування учасниками цивільних правовідносин, а також виробити і внести пропозиції та наукові рекомендації стосовно удосконалення цивільного законодавства, створення дієвого механізму реалізації правових норм у сфері використання різних видів цивілістичних строків.
Досягнення зазначеної мети можливе в процесі вирішення таких основних завдань: визначення поняття “строк” та “термін” у цивільному праві, їх співвідношення, з’ясування їх місця у загальній категорії “час”, встановлення функцій та завдань строків (термінів) у цивільних правовідносинах; розкриття змісту основних юридичних термінів, понять, категорій, що використовуються в процесі дослідження і аналізу строків та термінів у цивільному праві; окреслення характерних рис і ознак строків у цивільних правовідносинах, з'ясування їх юридичної природи та особливостей законодавчого закріплення; узагальнення існуючих та пропозиція нових класифікацій строків у цивільному праві; встановлення та аналіз процедури обчислення строків та визначення термінів у цивільних правовідносинах; вироблення рекомендацій щодо вдосконалення механізму правового закріплення строків здійснення та захисту прав у цивільних правовідносинах; внесення пропозицій щодо удосконалення норм цивільного законодавства, які стосуються особливостей застосування та використання строків у цивільному праві.
Об’єктом дослідження є строки та терміни різних інститутів цивільного права.
Предмет дослідження складають норми цивільного законодавства, що закріплюють різні види строків, порядок їх застосування та обчислення.
Методи дослідження. Представлені в роботі основні положення та результати здобуті у процесі наукового дослідження з використанням загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, зокрема, історичного та порівняльно-правового – при дослідженні дореволюційних та радянських наукових праць видатних цивілістів, а також в процесі аналізу та порівняння колишнього цивільного законодавства з новим цивільним законодавством України при визначенні поняття, особливостей нормативного закріплення та юридичної природи цивілістичних строків; системно-структурного - у процесі визначення основних видів та класифікації строків у цивільному праві; аналізу та синтезу - при вивченні юридичної природи строків у цивільному праві, характеристиці основних ознак строків (термінів), співвідношенні основних цивільно-правових понять та категорій, що стосуються цивілістичних строків; абстрагування та узагальнення - у процесі розробки дефініцій різних правових понять та категорій; формально-юридичного - у процесі створення нових правових норм і приписів та удосконалення вже існуючих тощо.
Наукова новизна одержаних результатів. В дисертаційній роботі вперше в Україні здійснено комплексне науково-теоретичне і науково-практичне дослідження строків та термінів у цивільному праві, з’ясовані найбільш актуальні проблеми юридичного закріплення, застосування, обчислення, зв’язку цивілістичних строків (термінів) з юридичними фактами та суб’єктивними правами та обов’язками, а також встановлена та науково обґрунтована класифікація строків у цивільному праві, визначені основні риси кожного виду строків та особливості їх практичного застосування в межах конкретних цивільних правовідносин в умовах введення в Україні нового цивільного законодавства.
У процесі проведеного дослідження розроблені і сформульовані наступні основні положення, що виносяться на захист:
1. Розкривається та формулюється юридичне та науково-теоретичне поняття строку та терміну у цивільному праві, визначається співвідношення цих понять. Встановлено, що строки (терміни) у цивільному праві є різновидом правового часу, який у своєму існуванні повністю абстрагується від філософської категорії часу. Правовий час за допомогою існування норм цивільного права формує поняття цивілістичний строк (термін). Строк, по відношенню до терміну, є більш загальною часовою категорією в цивільному праві, яка визначає період, протягом якого суб’єкт цивільних правовідносин може реалізувати та захистити свої права. Термін можна розглядати як складову частину строку та як самостійну юридичну категорію. Терміни “обслуговують” строки шляхом встановлення їх граничних меж. В більшості випадків терміни представляють собою спеціальну часову категорію цивільного права, яка визначає момент часу, з настанням якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини, а також починають обчислюватися чи припиняється обчислення строків, в межах яких здійснюється реалізація та захист учасниками цивільних правовідносин своїх прав та обов’язків. Самостійного значення терміни можуть набувати у випадках встановлення, зміни або припинення учасником цивільного правовідношення того чи іншого права.
2. Поряд із строками та термінами виокремлюється така особлива часова категорія цивільного права як “момент”. Встановлено, що моменти як часові показники в деяких випадках суттєво відрізняються від термінів, які також визначаються як моменти часу. Момент, як юридична категорія цивільного права, є юридичним фактом або сукупністю юридичних фактів, які визначають час настання передбачених законодавством або договором юридичних наслідків. Причому встановлення такого моменту може тривати у часі і мати свої строки та терміни. Припускається, що законодавець поняття “термін” трактує як техніко-юридичну категорію цивільного права, призначену саме для визначення часових показників цивільних правовідносин. Поняття “момент” у цивільному праві є більш складною юридичною категорією, яка визначає процедуру встановлення часу настання правових наслідків та є підґрунтям для визначення терміну. З огляду на це, вважається недоречним використання у законодавстві поняття “моменту”, оскільки закріплення у Цивільному кодексі України поняття “терміну” та визначення його як моменту у часі, із настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, може призвести не тільки до ускладнення користування юридичною термінологією, а й навіть до грубої юридичної помилки при правовому врегулюванні цивільних правовідносин.
3. Пропонується відмежувати поняття “момент” і “термін” та чітко розділити шляхом заміни поняття “момент” поняттям “час”. Наприклад, норму під назвою “Момент набуття права власності за договором ” (стаття 334 ЦК України) замінити назвою “Час набуття права власності за договором” і т.д. Відповідно, поняття “момент” використовувати тільки по відношенню до визначення терміну.
4. З’ясовано, що строк (термін) у цивільному праві, як юридична категорія, характеризує наступні аспекти цивільних правовідносин: момент виникнення (початку), зміни та припинення цивільних правовідносин; зміст правовідношення (коли строк є умовою договору); правомірність поведінки учасників правовідносин з точки зору своєчасності; граничні межі реалізації прав та виконання обов’язків учасниками цивільних правовідносин; форму існування та розвитку прав та обов’язків учасників цивільних правовідносин.
5. Юридична природа строків визначається шляхом визначення їх місця в системі юридичних фактів. В процесі дослідження встановлено, що юридичний строк є окремим природно-правовим (об’єктивно-суб’єктивним) явищем, що тісно пов’язане з юридичними фактами (діями та подіями) і має незалежну назву “часовий показник”. Встановлено, що строки в цивільному праві встановлюються в межах правового часу, який є часовим параметром суспільної діяльності людей, що визначається нормами права, але плин часу є об’єктивною категорією, яка не підкоряється законам людського буття. І тому слід враховувати, що сплив того чи іншого строку не можна назвати подією, оскільки настання подій хоч і не залежать від вольового фактору, однак будь-яка подія, що є юридичним фактом, може або настати, або так і не настати. А час плине в будь-якому випадку, і строки як періоди часу - це певні упорядкування суспільних відносин, які, так би мовити, накладаються на об’єктивно, рівномірно, безконтрольно плинучий час.
6. В процесі дослідження строків у цивільному праві та з’ясування їх місця в системі юридичних фактів виявлені наступні їх ознаки: строк є певним проміжком часу (термін – моментом (миттю)); має імперативне або диспозитивне встановлення або закріплення; є часовим показником, що має тісний зв’язок з юридичними фактами (діями та подіями); встановлюється, як правило, для упорядкування цивільного обігу або захисту порушених цивільних прав.
1. На підставі аналізу змісту правових норм Цивільного кодексу України та низки законів України пропонується доповнення загальної класифікації строків у цивільному праві поряд з визначеними та невизначеними строками абстрактними строками. Пропонується абстрактними вважати строки, які визначені поняттями “розумний строк”, “негайно” і т.д.
8. Здійснюється розгляд класифікації строків за цільовим призначенням. В результаті опрацювання наукового матеріалу та нормативних джерел до строків здійснення цивільних прав пропонується відносити строки існування цивільних прав, присікальні (преклюзивні) строки та гарантійні строки; строки виконання цивільних обов’язків тісно пов’язуються із строками здійснення цивільних прав, до строків захисту цивільних прав пропонується віднести претензійні строки, строки позовної давності, строки оперативного захисту та цивільно-процесуальні строки.
9. Дослідження строків (термінів) здійснюється через вивчення деталей цивільних правовідносин та встановлення особливостей строків в межах тих чи інших цивільних правовідносин. Встановлено, що в загальному аспекті цивільно-правові строки можна розглядати в межах організаційних правовідносин, до яких віднесені організаційно-утворюючі відносини, організаційно-делегуючі, організаційно-контрольні та організаційно-інформаційні відносини, відповідно, ним відповідають організаційні строки конкретного виду, які, однак, можуть одночасно виступати строками здійснення цивільних прав, виконання цивільних обов’язків або строками захисту. У взаємозв’язку із правовідносинами цивілістичні строки можна поділяти на регулятивні, регулятивно-охоронні та охоронні.
10. Виявлено, що строки у цивільному праві тісно пов’язані із змістом суб’єктивного права. Пропонується першу можливість суб’єктивного права розглядати поряд із строками здійснення цивільного права; другу – із строками виконання цивільних обов’язків; третю – із строками захисту цивільних прав в межах запропонованої класифікації.
11. В процесі роботи доведено, що цивілістичні строки можна розглядати як гарантії забезпечення реалізації та захисту цивільних прав. Наявність норм права із визначенням строків існування цивільних прав, а також можливість самостійного визначення цих строків є своєрідним гарантом у сфері реалізації суб’єктами цивільних правовідносин своїх прав та виконання обов’язків. Закріплення у нормах права преклюзивних строків здійснює упорядкування цивільного обігу та сприяє його стабільності та урегульованості тощо. Гарантійні строки є спеціальною юридичною гарантією, за допомогою якої здійснюється використання наданих суб’єкту цивільних правовідносин прав, пов’язаних, як правило, із гарантійними зобов’язаннями забезпечення якості продукції, робіт та послуг. Претензійні строки, строки оперативного захисту та позовної давності є захисними строками, які гарантують своєчасну та доцільну охорону та захист цивільних прав суб’єктів як цивільних, так і інших правовідносин.
12. Визначені основні особливості строків у цивільному праві та проблеми їх застосування. Пропонується в кожній нормі цивільного законодавства, яка закріплює той чи інший строк, вказувати цільову назву строку, а в загальній частині ЦК України закріпити загальний механізм застосування та обчислення того чи іншого виду строку. Окрім цього, пропонується поряд із визначенням строку та терміну у цивільному праві дати визначення всіх видів строків (мається на увазі їх поділ за цільовим призначенням) з метою використання механізму їх застосування при договірному їх встановленні.
13. Вноситься пропозиція про удосконалення системи законодавчого (нормативного) закріплення строків у сфері встановлення їх зв’язку з термінами та юридичними фактами. В кожній нормі цивільного законодавства, яка закріплює той чи інший строк, повинна бути вказівка на юридичний факт (факти), до якого прив’язується строк, а також вказівка на термін, який є початковим моментом спливу цивілістичного строку. Також пропонується при визначенні строків виконання цивільних обов’язків переважно застосовувати саме терміни, які є більш вдалою формою визначення часу виконання обов’язків учасниками цивільних правовідносин.
14. В процесі встановлення порядку обчислення цивільно-правових строків визначена певна послідовність, яку можна прослідкувати за такою схемою: 1) визначення строку, який необхідно обчислити; 2) визначення термінів, які є початковими (кінцевими) моментами відповідного строку, що потребує обчислення; 3) виявлення необхідних юридичних фактів, які визначають терміни, тобто встановлюють конкретні моменти у часі, що мають юридичне значення; 4) обрахування строку з обов’язковим врахуванням загальних техніко-юридичних норм по обчисленню цивілістичних строків, передбачених ЦК України. На майбутнє бажано було б закріпити у законодавчому порядку особливості обчислення строків, визначених хвилинами, оскільки цивільно-правовий обіг на сучасному етапі розвитку суспільства значно розширює коло відповідних відносин, які також потребують нормативного врегулювання.
15. Пропонується удосконалити систему законодавчого закріплення та застосування претензійних строків, а саме: збільшити кількість претензійних строків в різних інститутах цивільного права; застосовувати претензійні строки, як правило, у вигляді права, а не обов’язку; збільшити тривалість претензійних строків; включити претензійні строки у тривалість позовної давності; законодавчо закріпити процедуру розгляду, в тому числі і відповідні строки розгляду цивільних справ у претензійному порядку; правовим наслідком пропущення претензійного строку правомочною особою встановити неможливість вимагати розгляду та захисту порушеного права у відповідному порядку; правовим наслідком відмови у відновленні порушеного права боржником, при зверненні за таким в межах претензійних строків, встановити визнання її обтяжуючою обставиною при вирішенні справи судом з негативними для порушника наслідками при виявленні його вини; законодавчо визначити строки (терміни) обчислення претензійних строків; засвідчувати добровільне вирішення справи у претензійному порядку шляхом угоди, укладеної у простій письмовій формі.
16. При дослідженні строків позовної давності з’ясований їх взаємозв’язок та розбіжності з іншими видами строків, а також піддана критиці можливість договірного збільшення строку позовної давності.
Практичне значення отриманих результатів. Науково-теоретичне значення полягає в тому, що представлені в роботі теоретичні розробки і висновки спрямовані на усунення окремих прогалин, що існують в науці цивільного права, зокрема, відносно питань поняття, юридичної природи, співвідношення, характеристики та особливостей строків та термінів у цивільному праві. В цілому дослідження сприятиме розвитку як науки цивільного права, так і цивільного законодавства.
Представлені в роботі практичні рекомендації пропонуються для використання у процесі нормотворчої діяльності відповідних законодавчих органів при розробці та удосконаленні норм цивільного законодавства.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка і доповідалися на двох науково-практичних конференціях: “Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення” (м. Київ, Київський юридичний інститут МВС України, 30 січня 2003 р.); “Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки” (м. Чернігів, Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці, 2005 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у восьми статтях, які вийшли у наукових журналах та збірниках, що входять до переліків фахових наукових видань, затверджених ВАК України.
Структура дисертаційної роботи. Структура дисертації зумовлена цілями та характером дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів (восьми підрозділів), висновків, списку використаних джерел (165 найменувань) та одного додатку. Загальний обсяг дисертації становить 224 сторінки, із них основного тексту – 208 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Виходячи із вищевикладеного дослідження строків та термінів у цивільному праві, слід зробити наступні висновки та підсумки проведеного дослідження.
Строки та терміни у цивільному праві є темпоральними показниками, які встановлюються в межах часу, що підлягає відповідному правовому регулюванню. Відповідно, час в правовому регулюванні розглядається як часові параметри суспільної діяльності людей, що встановлюються нормами права. Правовий час у своєму існуванні повністю абстрагується від філософської категорії часу.
Співвідношення між часом і строком є співвідношення цілого і частини; об’єктивного і суб’єктивного. Встановлення строків можливе лише за умови існування часу та тільки в його межах шляхом обмеження у часі правовідносин як в цілому, так і їх складових частин, а саме суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників цих правовідносин. Звідси випливає суб’єктивна ознака строків.
Норми – дефініції нового цивільного законодавства, закріплюючи офіційне визначення строків та термінів, надають їм особливого техніко-юридичного призначення та підвищують їх роль в окремих інститутах цивільного права. Розробка проблем часу в цивільних правовідносинах має суттєве методологічне та практичне значення, оскільки саме час за допомогою існування норм права формує поняття “строк” та “термін”.
Всі надані цивілістичною наукою визначення правового строку мають подвійний характер: з одного боку строк розглядається як певний період часу, з іншого – як певний момент часу. На сьогоднішній день нове цивільне законодавство, відмежувавши від поняття “строк” поняття “термін”, вказало на їх суттєву різницю. Строк по відношенню до терміну є більш загальною часовою категорією в цивільному праві, оскільки він, як певний відрізок часу, зі спливом якого наступають юридичні наслідки, визначає період, протягом якого суб’єкт цивільних правовідносин може реалізувати та захистити свої права.
Поряд із строками та термінами виокремлюється така особлива часова категорія цивільного права як “момент”. Встановлено, що моменти як часові показники в деяких випадках суттєво відрізняються від термінів, які також визначаються як моменти часу. Момент як юридична категорія цивільного права є юридичним фактом або сукупністю юридичних фактів, які визначають час настання передбачених законодавством або договором юридичних наслідків. Причому встановлення такого моменту може тривати у часі і мати свої строки та терміни. Припускається, що законодавець поняття “термін” трактує як техніко-юридичну категорію цивільного права, призначену саме для визначення часових показників цивільних правовідносин. Поняття “момент” у цивільному праві є більш складною юридичною категорією, яка визначає процедуру встановлення часу настання правових наслідків та є підґрунтям для визначення терміну. З огляду на це, вважається недоречним використання у законодавстві поняття “моменту”, оскільки закріплення у Цивільному кодексі України поняття “терміну” та визначення його як моменту у часі, із настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, може призвести не тільки до ускладнення користування юридичною термінологією, а й навіть до грубої юридичної помилки при правовому врегулюванні цивільних правовідносин.
Строки та терміни охоплюють та характеризують принципово різні темпоральні показники, хоча терміни доцільно розглядати як складову частину строків. Отже, терміни “обслуговують” строки шляхом встановлення їх граничних меж, наприклад, моменту початку перебігу того чи іншого строку та його закінчення.
Самостійного значення терміни як різновид цивільно-правових строків набувають, як правило, у випадках встановлення, зміни або припинення ними того чи іншого права.
Питання про роль та місце строків у цивільних правовідносинах можна розглядати в декількох аспектах: 1) строк як момент виникнення (початку) чи припинення правовідносин (в сучасній цивільній науці цей аспект розглядається вже як окрема часова категорія, що має назву “термін”); 2) строк як одна з умов, що визначає його зміст; 3) строк як критерій правомірності поведінки учасників правовідносин з точки зору його своєчасності. Строк також може розглядатися як правова форма встановлення граничних меж реалізації прав та виконання обов’язків учасниками цивільних правовідносин; як форма існування та розвитку прав та обов’язків учасників цивільних правовідносин; як часовий регулятор суспільних відносин у сфері цивільного права; як дія чи подія, що має юридичне значення та ін.
Більшість цивілістичних строків мають подвійний характер: хоча вони і є вольовими за походженням, вони тісно пов’язані з об’єктивним процесом протікання часу і їх не можна віднести ні до юридичних дій, ні до юридичних подій у “чистому вигляді”, оскільки сплив строку або ж настання терміну, з одного боку, не залежить від волі людей, а з іншого – встановлення строків їх тривалість, змінювання, переривання є вольовими актами – діями.
Юридичний строк є окремим правовим явищем, що тісно пов’язане з тими чи іншими юридичними фактами (діями або подіями) і має наступні ознаки: є певним проміжком часу (термін – моментом (миттю)); має імперативне або диспозитивне встановлення або закріплення; має тісний зв’язок з юридичними фактами (діями та подіями); встановлюється, як правило, для упорядкування цивільного обігу або захисту порушених цивільних прав. Виходячи з вищезазначених ознак цивільно-правових строків, ми можемо вказувати на те, що строки (терміни) не є окремою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин, хоча правовий строк є достатньо постійною юридичною категорією.
Цивільно-правові строки є достатньо різноманітними і підлягають класифікації або поділу на види за різними підставами та критеріями, насамперед за способом позначення та обчислення, підставами встановлення, характером визначення, за призначенням, правовими наслідками тощо.
Строки різняться між собою не тільки за характером їх визначення у законі чи договорі, але також за тими цілями, для яких вони встановлені, за характером їх дії і за тими правовими наслідками, які наступають у зв’язку зі спливом того чи іншого строку Кожний окремо взятий строк має певне призначення та виконує чітко визначену функцію. За цією класифікацією строки у цивільному праві поділяють на строки здійснення цивільних прав, виконання цивільних обов’язків та строки захисту цивільних прав.
Строки здійснення цивільних прав мають наступні особливості: 1) є різноманітними як за сферою впливу на суспільні відносини, так і за способом закріплення та застосування; 2) виступають гарантією своєчасного здійснення та реалізації учасниками цивільних правовідносин наданих їм прав; 3) потребують чіткого визначення у загальних нормах цивільного законодавства (в залежності від виду строку) та закріплення загальних механізмів їх застосування.
Строки виконання цивільних обов’язків, в свою чергу, відрізняються наступними рисами: 1) строки виконання цивільних обов’язків тісно пов’язані із строками здійснення цивільних прав та в багатьох випадках є їх складовою частиною; 2) зазначені строки є різними за змістом та особливостями застосування і залежать від змісту правовідношення, в межах якого вони встановлюються; 3)строки виконання цивільних обов’язків можуть встановлюватися у договірному порядку, визначатися законодавством та рішенням суду; 4) строки виконання цивільних обов’язків слугують регулятором та упорядником цивільних правовідносин, а також забезпечують можливість своєчасного отримання бажаного результату правомочними особами; 5) при визначенні строків виконання цивільних обов’язків на практиці переважно застосовуються саме терміни, які є більш вдалою формою визначення часу виконання обов’язків учасниками цивільних правовідносин.
Строки захисту цивільних прав складають претензійні строки, строки оперативного захисту, позовної давності та процесуальні строки.
Претензійний порядок та претензійні строки спонукають правомочного суб’єкта використовувати всі можливості, які надані йому суб’єктивним правом, а саме, прийняти заходи до того, щоб боржник добровільно, без застосування заходів державного примусу, виконав свої обов’язки і тим самим добровільно сприяв би здійсненню суб’єктивного права правомочною особою, навіть якщо він сам порушив це право, добровільно ліквідував наслідки свого правопорушення. У зв’язку з цим, на майбутнє, пропонуємо наступним чином удосконалити систему законодавчого закріплення та застосування претензійних строків: 1) збільшити кількість претензійних строків в різних інститутах цивільного права; 2) застосовувати претензійні строки, як правило, у вигляді права, а не обов’язку; 3) збільшити тривалість претензійних строків; 4) включити претензійні строки у тривалість позовної давності; 5) законодавчо закріпити процедуру розгляду, в тому числі і відповідні строки розгляду цивільних справ у претензійному порядку; 6) правовим наслідком пропущення претензійного строку правомочною особою встановити неможливість вимагати розгляду та захисту порушеного права у відповідному порядку; 7) правовим наслідком відмови у відновленні порушеного права боржником, при зверненні за таким в межах претензійних строків, встановити визнання її обтяжуючою обставиною при вирішенні справи судом з негативними для порушника наслідками при виявленні його вини; 8) законодавчо визначити строки (терміни) обчислення претензійних строків; 9) засвідчувати добровільне вирішення справи у претензійному порядку шляхом угоди, укладеної у простій письмовій формі.
Особливості строків позовної давності як основного різновиду строків захисту, виявляються у наступних рисах: 1) строки позовної давності є матеріальними строками захисту порушених прав, які є передумовою визнання права на захист у матеріальному відношенні; 2) строки позовної давності завжди перебувають за межами суб’єктивних прав і не повинні впливати на їх зміст; 3) строки позовної давності є часовими межами існування суб’єктивних прав у порушеному стані; 4) наслідками спливу позовної давності може бути відмова у позові за заявою зацікавленою особи про пропущення відповідного строку, визнання поважною причини пропущення позовної давності, у зв’язку з чим виникає можливість захисту порушеного права, визнання юридичної сили за фактом виконання боржником цивільного обов’язку; 5) строки позовної давності є складовою частиною загального інституту позовної давності, які розповсюджують свою дію на всі цивільні правовідносини, відрізняються імперативно-диспозитивним врегулюванням та особливою організацією їх застосування; 6) обчислення строків позовної давності (насамперед, встановлення початку перебігу позовної давності) залежить від змісту конкретного правовідношення та особливостей конкретних юридичних фактів, які його утворюють та визначають; 7) строки позовної давності виступають матеріальним гарантом права на своєчасний захист порушених прав, сприяють встановленню об’єктивної істини у суді та тісно пов’язані із процесуальними строками захисту.
Одним з основних питань при застосуванні строків є порядок та способи їх визначення та обчислення. Врегулюванню вказаних питань в загальному аспекті нове цивільне законодавство приділило чотири статті, що вказують на визначення строку та терміну, встановлюють початок та закінчення перебігу строку, а також порядок вчинення дій в останній день строку.
Строки у цивільно-правових відносинах можуть обчислюватися як за загальними нормами, тобто у загальному порядку, так і в спеціальному порядку, тобто у порядку, визначеному спеціальними нормативними актами відносно окремих випадків або певних груп товарів.
Обчислення будь-яких цивільно-правових строків відбувається у певній послідовності, яку можна прослідкувати за наступною схемою: 1) визначення строку, який необхідно обчислити; 2) визначення термінів, які є початковими (кінцевими) моментами відповідного строку, що потребує обчислення; 3) виявлення необхідних юридичних фактів, які визначають терміни, тобто встановлюють конкретні моменти у часі, що мають юридичне значення; 4) обрахування строку з обов’язковим врахуванням загальних техніко-юридичних норм по обчисленню цивілістичних строків, передбачених ст. ст.253-255 ЦК України. На майбутнє бажано було б закріпити у законодавчому порядку механізм взаємозв’язку строків та термінів при встановленні порядку обчислення строків у цивільному праві. Окрім цього, необхідно законодавчо врегулювати особливості обчислення строків, визначених хвилинами, оскільки цивільно-правовий обіг на сучасному етапі розвитку суспільства значно розширює коло відповідних відносин, які також потребують нормативного врегулювання.
Своєчасність досягнення учасниками цивільних правовідносин того чи іншого правового результату є необхідною умовою здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов’язків. Гарантованість своєчасності як елемента цивільних правовідносин досягається шляхом імперативного закріплення у нормах цивільного права законних строків (визначених актами цивільного законодавства), встановлення судом або господарським судом судових строків, які мають силу законних, та надання можливості суб’єктам цивільного права самостійно встановити, тобто диспозитивно визначити ті чи інші цивілістичні строки та терміни. Надання нормами права змоги диспозитивного встановлення строків є гарантом (засобом, механізмом), який дозволяє виявити власну ініціативу у сфері визначення часових меж правовідношення та самостійно врегулювати строки та терміни реалізації цивільних прав та виконання цивільних обов’язків тощо.
Строки існування цивільних прав представляють собою строки дії суб’єктивних прав у часі. Їх закріплення у нормах права забезпечує та визначає час, протягом якого правомочна особа може реалізувати свої права. Отже, наявність норм права із визначенням строків існування цивільних прав, а також можливість самостійного визначення цих строків, закріплена цими нормами, є своєрідним гарантом у сфері реалізації суб’єктами цивільних правовідносин своїх прав та виконання обов’язків. Преклюзивні строки мають своєю метою за наявності певних обставин призупинити чи припинити дію тих чи інших правових явищ та процесів. Їх закріплення у нормах права здійснює упорядкування цивільного обігу та сприяє його стабільності та урегульованості тощо. Отже, наявність правових норм, що закріплюють преклюзивні строки, є юридичним гарантом досягнення правового результату, який у кожному конкретному випадку залежить від змісту цивільно-правової норми. Гарантійні строки є спеціальною юридичною гарантією, за допомогою якої здійснюється використання наданих суб’єкту цивільних правовідносин прав, пов’язаних, як правило із гарантійними зобов’язаннями забезпечення якості продукції, робіт та послуг. Претензійні строки, строки оперативного захисту та позовної давності є захисними строками, які гарантують своєчасну та доцільну охорону та захист цивільних прав суб’єктів як цивільних, так і інших правовідносин. Цивілістичні строки використовуються в межах тих чи інших правовідносин, мають цільове призначення та забезпечують механізм упорядкування цивільного обігу у часовому відношенні шляхом їх закріплення у нормах матеріального права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
І. Нормативна література
1.1. Міжнародно-правові акти
1. Загальна декларація прав людини (прийнята ГА ООН 10 грудня 1948 р) / Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА. – М., 2000, С.39-43.
2. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р. / Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА. – М., 2000, С.539-551.
3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. / Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА. – М., 2000, С.53-68.
1.2. Нормативно-правові акти
1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30, Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України. – 2003. - № 45-46 – 12 березня 2003 р.; № 47-48 – 13 березня 2003 р.
3. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // ВВР України. – 2002. - № 21-22. – Ст. 135.
4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004. Офіційний текст. – К.: Атака, 2004. – 160 с.
5. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12.05.91 р. // ВВР України.- 1991. - № 30, Ст. 379.
6. Закон України “Про заставу” від 2.10.92 р. // ВВР України.- 1992. - № 47, Ст. 642.
7. Закон України “Про поставки продукції для державних потреб” від 22.12.95 р. // ВВР України.- 1996. - № 3, Ст. 9.
8. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про поставки продукції для державних потреб” від 12.11.96 р. // ВВР України.- 1996. - № 52, Ст. 301.
9. Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23.12.93 р. // ВВР України.- 1994. - № 13, Ст. 64.
10. Закон України “Про транспорт” від 10.11.94 р. // ВВР України.- 1994. - № 51, Ст. 446.
11. Закон України “Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.92 р. // ВВР України.- 1992. - № 30, Ст. 416.
12. Положение о поставках продукции производственно-технического назначения от 25.07.88 г. / Утв. Постановлением Совета Министров СССР № 888.
13. Статут залізниць України від 6.04.98 р. / Затв. постановою Кабінету Міністрів України № 457.
14. Правила видачі вантажів від 21.11.2000 р. / Затв. Наказом Міністерства транспорту України № 644.
15. Правила обчислення термінів доставки вантажів від 21.11.2000 р. / Затв. Наказом Міністерства транспорту України № 644.
16. Правила зберігання вантажів від 21.11.2000 р. / Затв. Наказом Міністерства транспорту України № 644.
17. Правила перевезення вантажів з оголошеною вартістю від 21.11.2000 р. / Затв. Наказом Міністерства транспорту України № 644.
18. Правила перевезення вантажів у супроводі провідників відправників (одержувачів) від 21.11.2000 р. / Затв. Наказом Міністерства транспорту України № 644.
19. Правила реалізації вантажів від 21.11.2000 р. / Затв. Наказом Міністерства транспорту України № 644.
20. Правила продажу непродовольчих товарів від 27.05.96 р. / Затв. Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України № 694.
21. Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами від 13.03.95 р. / Затв. Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України № 37.
22. Правила торгівлі в розстрочку від 1.07.98 р. / Затв. постановою Кабінету Міністрів України № 997.
23. Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 30.07.96 р. / Затв. постановою Кабінету Міністрів України № 854.
24. Правила роздрібної реалізації лікарських засобів від 12.05.97 р. / Затв. постановою Кабінету Міністрів України № 447.
25. Статут залізниць України / Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457.
26. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів”від 12.04.96 р. № 5.
ІІ. Спеціальна література
1. Агарков М.М. Обязательство по советсткому гражданскому праву. М.: Изд-во Юр. МКЮ СССР, 1940. - 112 с.
2. Анисимова Л.И. Применение сроков исковой давности в судебной практике. // Советская юстиция.- 1974. - № 10, С. 5-7.
3. Артеменко В.М. Исчисление сроков по КЗоТ РСФСР // Правоведение. – 1990. - № 1, с. 59-64.
4. Астрахань А.А. Юридические гарантии и пределы осуществления конституционных прав и свобод граждан // Правоведение.–1986.-№ 5,с.53-56.
5. Бабкин А., Молчанова М. Виды пресекательных сроков в гражданском праве // Советсткая юстиция.- 1981. - № 24, С. 22-23.
6. Барабаш О. Нове положення про порядок розгляду трудових спорів і питання про строки // Радянське право. – 1975. - № 7, с. 60-64.
7. Белов В.А. Гражданское право: Общая и особенная часть. – М., 2003. – 960 с.
8. Боднар Т.В. Загальні засади виконання цивільно-правових зобов’язань // Вісник господарського судочинства. – 2003. - № 4, с. 169-174.
9. Бойков О. Сроки исковой давности // Советская юстиция.- 1971. - № 11, c. 11-12.
10. Буркацький Л.К. Захист цивільного права та інтересу: Методика складання документів, коментарі, позовні та інші заяви: Навч. Посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 400 с.
11. Вердников В.Г. Хозяйственные договоры. М.: ВЮЗИ, 1965.- 52 с.
12. Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву. Харьков, 1958.- 339 с.
13. Вишновецька С.В. Строки в трудовому праві. Автореферат дис. на здобуття наукового ступеня канд.. юрид. наук. – Чернівці, 1996. – 208 с.
14. Власов А.А. Гражданско-процессуальное право: Учебник. – М.: ТК Велби, 2003. – 432 с.
15. Воложанин В.П., Ковин В.Ф. Динамика гражданских процессуальных правоотношений // Правоведение. – 1980. - № 5, с. 48-53.
16. Вопросы советского гражданского права, Госюриздат, М., 1955 - 136 с.
17. Вострикова Л.Г. Сроки осуществления и защиты гражданских прав. Автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. – Москва, 2000. - 159 с.
18. Гавзе Ф.И. Развитие социалистического гражданско – правового договора. Минск. – 1958. – 96 с.
19. Гавзе Ф.И. Социалистический гражданско-правовой договор. Москва., 1972. – 168 с.
20. Горбась Д.В. Самозахист суб’єктивних цивільних прав // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 23. – К:. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004, с. 321-326.
21. Гражданский кодекс Украинской ССР: Научн.-практ. коммент.Пер. с укр. И.Г. Агапов, М.И. Бару, И.А. Беленчук и др.- К.: Политиздат Украины, 1981. – 639 с.
22. Гражданский процесс в социалистических странах – членах СЭВ. Ч. 1. Вводный раздел, НРБ, ВНР / Под. ред. А Добровольского и Л. Неваи. – М., 1977. - 335 с.
23. Гражданский процесс в социалистических странах – членах СЭВ. Ч. 2. ГДР, МНР, ПНР / Под. ред. А Добровольского и Л. Неваи. – М., 1978. – 365 с.
24. Гражданский процесс Российской Федерации / Под ред. А.А. Власова – М.: Юрайт-Издат, 2003. – 584 с.
25. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М.К. Треушникова – М.: ООО «Городец-издат», 2003. – 720 с.
26. Гражданское и торговое право капиталистических стран. / Под ред. проф. Р.Л. Нарышкиной. М.: Международные отношения. 1983.- 286 с.
27. Гражданское и торговое право капиталистических стран. Учебное пособие / Под ред. В.П. Мозолина и М.И. Кулагина. – М.; Высш. школа, 1980. – 382 с.
28. Гражданское право. Учебник. Часть 1. Издание третье, переработанное и дополненное. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – 632 с.
29. Гражданское право: Учебник. Том 1./ Под ред. М.М. Агаркова, Д.М. Генкина. – М., 1944. – 419 с.
30. Гражданское право. Часть первая: Учебник / Под. ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – М.: Юристъ, 1997. – 472 с.
31. Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – 2 – е изд,, перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 816 с.
32. Гражданское право: определение, понятия, законодательство: Учебно-практический справочник / Под ред. Е.О. Харитонова. – Х.: ООО “Одиссей”, 1998. – 384 с.
33. Гражданское право: Учебник / Под ред. П.Е. Орлова и С.М. Корнеева. Т.І. М.: 1969. – 350 с.
34. Гражданское право: Учебник / Под ред. С.П. Гришаева. – М.: Юристъ, 1999. – 484 с.
35. Гражданское право Украины: Ч.1./ А.А. Пушкин, В.М. Самойленко, Р.Б. Шишка и др.; Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко.- Х., 1996. – 440 с.
36. Гражданско-правовое регулирование отношений по удовлетворению потребностей граждан / Под ред. В.П. Грибанова, З. Чешки. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 223 с.
37. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. Издание 2-е, стереотип – М.: «Статут», 2001. – 411 с.
38. Грибанов В.П. Сроки в гражданском праве. – М.: Знание, 1967. - 48 с.
39. Гурвич М.А. Право на иск, АН СССР, М.-Л., 1949. – 216 с.
40. Гурвич М.А. Пресекательные сроки в советском гражданском праве. – М., 1961. – 168 с.
41. Деревянко Г.Ф. Последствия истечения исковой давности. Ученые записки. М.: Изд-во ВЮЗИ, 1958. Вып. 5., С. 24-26.
42. Добровольский А.А., Иванова С.А. Основные проблемы исковой формы защиты права. М.: Изд-во МГУ, 1979. – 132 с.
43. Емельянов В.П. Гражданское право Украины. Практическое пособие. Изд. 2-е, испр. и доп. – Харьков: НПКФ «Консум», 1996. – 236 с.
44. Жгунова А.В. Сроки в советском гражданском праве. Автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. – Свердловск, 1971. – 204 с.
45. Жигалкин П.И. Правовое регулирование сроков в трудовых отношениях. Автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. – Харьков, 1974.- 186 с.
46. Жилин Г.А. Целевые установки гражданского судопроизводства и проблема судебной ошибки // Государство и право. – 2000. - № 3, с. 51-58.
47. Загальна теорія цивільного права: Підручник / О.А. Підопригора, Д.В. Боброва, О.В. Дзера та ін.; За ред. О.А. Підопригори і Д.В. Бобрової. – К.: Вища шк., 1992. – 454 с.
48. Заика Ю.А. Гражданское право Украины: Учебн. Пособие. – К., 1998. – 456 с.
49. Запорожец А.М. Правовые проблемы обеспечения качества продукции. – Х.: Выща школа. Изд.-во при ХГУ, 1989. – 151 с.
50. Захист цивільних прав у суді. Посібник / Укладачі В.В. Комаров, В.А. Бігун, П.І. Радченко. За ред. В.В. Комарова. – Х.: Основа, 1995. – 256 с.
51. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібник для студентів юрид. вузів і факультетів ун – тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
52. Иоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР. Часть 1. Издательство Ленинградского университета. – Л., 1975. – 160 с.
53. Иоффе О.С. Советское гражданское право. М.: Изд-во «Юридическая литература», 1967. – 330 с.
54. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: «Юридическая литература», 1984. – 146 с.
55. Каламкарян Р.А. Юридические гарантии прав личности в Российской Федерации (По материалам круглого стола) // Государство и право. – 2000. - № 11, с. 95-107.
56. Калашников С.В. Система конституционных гарантий обеспечения прав и свобод граждан в условиях формирования в России гражданского общества // Государство и право. – 2000. - № 10, с. 17-25.
57. Кейна К.В. Правовое регулирование сроков заключения, действия и расторжения трудового договора. Автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. – Л., 1978. - 198 с.
58. Кириллова М.Я. Начало течения срока исковой давности. Антология уральской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. – М.: «Статут», 2001., с. 97-113.
59. Кириллова М.Я. Соотношение сроков исковой давности с другими сроками в советском гражданском праве. Антология уральской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. – М.: «Статут», 2001., с. 114-130.
60. Клейнман А.Ф. Некоторые теоретические вопросы учения об иске в советском гражданском процессе // Ученые тр. Саратов. юрид. ин-та. – Саратов, 1969. – Вып. 3.- с. 147-165.
61. Коваленко Т., Дзера О. Визначення моменту виникнення у громадян права особистої власності // Радянське право. – 1978. - № 11, с. 68-73.
62. Коган М.И., Ромашко А.П. Претензии и иски в торговле. – М.: Экономика, 1984.- 103 с.
63. Костин А.М. Правоотношения по гарантийному ремонту товаров // Вестник Ленинградского университета. – 1982. - № 11, с. 69-73.
64. Кравцов М.А. Позовна давність в радянському цивільному праві. – К., 1960. - 20 с.
65. Красавчиков О.А. Организационные гражданско-правовые отношения. Антология уральской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. – М.: «Статут», 2001., с. 156-165.
66. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 210 с.
67. Курс советского гражданского процессуального права. Т. 2. М.: «Наука», 1981. – 602 с.
68. Лапиров-Скобло М.Я. Исковая давность по имущественным спорам между хозяйственными организациями. – М.: Госюриздат, 1961. – 54 с.
69. Левшина Т.Л. Исчисление сроков исковой давности по требованиям о качестве при выявлении недостатков в продукции и товарах с гарантийными сроками до ввода их в эксплуатацию или до продажи: Комментарий арбитражной практики, вып. 17.–М.: Юридическая литература, 1984, С.12-18.
70. Леоненко В. Про строки розгляду цивільних справ // Радянське право. – 1964. - № 1, с. 59-63.
71. Лещенко Н. Загальні положення радянського цивільного права // Радянське право. – 1979. - № 4, с.26-29.
72. Лещенко Н. Позовна давність у зовнішньоторговельних угодах // Радянське право. – 1974. - № 2, с. 69-73.
73. Либерман Ф.Х. Расчетная дисциплина при поставках. М., “Юрид. лит.”, 1974. – 200 с.
74. Лисаченко А.В. Приобретательная давность в российском гражданском праве. Цивилистические записки. Межвузовский сборник научных трудов. – М.: «Статут», 2001., с. 280-296.
75. Луць В. Визначення часу, з якого договір вважається укладеним // Радянське право. – 1974. - № 4, с. 45-47.
76. Луць В. Строки і терміни в новому Цивільному кодексі України // “Юридична Україна”. – 2003. – № 11., с. 3-8.
77. Луць В.В. Сроки в гражданских правоотношениях // Правоведение. – 1989. - № 1, с. 37-43.
78. Луць В.В. Строки в цивільних правовідносинах: Конспекти лекцій з спецкурсу. – Львів: Вид-во Львівського державного університету, 1992.- 86 с.
79. Масевич М.Г. Исковая давность // Хозяйство и право. – 1993. - № 9, С. 11-15.
80. Международные акты о правах человека. Сборник документов.-М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА. – М., 2000. – 784 с.
81. Мейер Д.И. Русское гражданское право. Часть І. М.: «Статут», 1997. – 264 с. (Классика российской цивилистики).
82. Михайленко А.Р. Проблема времени в уголовном судопроизводстве // Правоведение. – 1983. - № 2, с. 92-96.
83. Недбайло П.Е. Система юридических гарантий применения советских правовых норм // Правоведение. – 1971. - № 3, с. 44-53.
84. Новик Е.Е. Претензии и иски в торговле.- М., 1963. – 78 с.
85. Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность.–М.: Госюриздат, 1954.- 248 с.
86. Новицький В.В. Терміни пред’явлення зустрічного позову та критерії їх встановлення // Вісник господарського судочинства. – 2003. - № 4, с. 212-218.
87. Овсієнко М. Питання позовної давності // Радянське право.- 1963. - № 3, с. 100-106.
88. Ожегов С.И. Словарь русского языка: Ок. 57000 слов / Под ред. докт филол. наук, проф. Н.Ю. Шведовой. – 14-е изд., стереотип. – М.: Рус. яз., 1983. – 816 с.
89. Олійник Д. Застосування строків позовної давності у судовій практиці // Радянське право. – 1978. - № 2, с. 29-34.
90. Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: Підруч. для студ. неюрид. вузів / За заг ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – К.: Концерн “Видавничий Дім “ Ін Юре”, 2003. – 236 с.
91. Основы советского гражданского права: Учеб. пособие / С.П. Коломацкая, З.С. Котлярова, В.В. Котова и др.; Под ред. Я.А. Куника. – М.: Высш. шк., 1986. – 383 с.
92. Основы советского гражданского права: Учеб. пособие для эконом. спец. Вузов / С.П. Коломацкая, З.С. Котлярова, В.В. Котова и др.; Под ред. Я.А. Куника. – М.: Высш. шк.., 1986. – 383 с.
93. Осокина Г.Л. Гражданский процесс. Общая часть. – М.: Юристъ, 2003. – 669 с.
94. Панченко М. І. Цивільне право України: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 583 с.
95. Пересунько В.І. Щодо поняття юридичних гарантій та їх класифікації // Вісник Юридичної науки. – 2002. - № 48, с. 313-315.
96. Петров Г.И. Фактор времени в советском праве // Правоведение. – 1982. - № 6, с. 46-53.
97. Печений О.П. Прострочення виконання договірного зобов’язання: Автореф. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук.- Х.., 2001. – 196 с.
98. Пиляева В.В. Гражданское право: Ученбное пособие. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 232 с.
99. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М., 2001. – 354 с.
100. Попов А.А. Торговое право. Учеб. Пособие. – 2-е изд., доп. и перераб. – Х.: Изд. Группа «РА - Каравелла», 2000. – 328 с.
101. Пронина М.Г. Обеспечение исполнения норм гражданского права. – Минск.: Наука и техника, 1974. – 199 с.
102. Пустовіт Ж. Поняття соціальних гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право україни. – 2000. - № 3, с. 28-30.
103. Пучинский В.К. Гражданский процесс США. – М.: Изд-во «Наука», 1979 – 190 с.
104. Рабинович П.М. Время в правовом регулировании (философско-юридические аспекты) // Правоведение – 1990. - № 3, с. 19-27.
105. Развитие советского гражданского права на современном этапе / Н.С. Малеин, В.П. Мозолин и др. – М.: Наука, 1986. – 267 с.
106. Решетников И.В., Ярков В.В. Гражданское право и гражданский пароцесс в современной России – М. : Издательство НОРМА, 1999. – 312 с.
107. Римское частное право: Учебник / Под. ред. проф. И.Б. Новицкого и проф. И.С. Перетерского. – М.: Юриспруденция, 1999. – 512 с.
108. Ринг М.П. Действие исковой давности в советском гражданском праве // Советское государство и право. – 1953. - № 8, с. 23-26.
109. Ринг М.П. К вопросу об отграничении сроков исковой давности от некоторых других сроков гражданского права // Ученые записки Ростовского гос. ун-та. – Вып. 1. – Т 37., c. 21-27.
110. Рыжаков А.П. Комментарий к Гражданско-процессуальному кодексу Российской Федерации. – М.: Издательство НОРМА, 2003. – 768 с.
111. Рясенцев В.А. Начало течения сроков исковой давности и их восстановление // Советская юстиция. – 1981. - № 5, c. 25-27.
112. Садиков О.Н. Имущественные санкции и исковая давность // Советская юстиция.- 1973. - № 7, c. 19-20.
113. Свердлык Г.А., Страунинг Э.Л. Понятие и юридическая природа самозащиты гражданских прав // Государство и право. – 1998. - № 5, с. 17-24.
114. Селезнев А.К. Исковая давность в хозяйственных взаимоотношениях социалистических организаций. М., “Юрид. лит.”, 1977. – 104 с.
115. Селезньов О. Положення про наслідки закінчення строку давності потребують змін // Радянське право. – 1967. - № 8, с. 46-51.
116. Силенко Л.М. Цивільне право України: Ч.1. Навчальний посібник.- К.: Алерта, 2004. – 328 с.
117. Синайский В.И. Русское гражданское право. – М.: «Статут», 2002. – 638 с. (Классика российской цивилистики.)
118. Смирнов В.Т. Грузовые перевозки в прямом и смешанном железнодорожно-водном сообщении. М., 1981. - 113 с.
119. Советское гражданское право. Учебник. Под ред. Я.А. Куника. М., «Высшая школа», 1974. – 446 с.
120. Советское гражданское право. Учебник. Часть I. Издание второе дополн. и перераб. / Под общ. ред. проф. В.Ф. Маслова, А.А. Пушкина. – К.: «Вища школа», 1983. – 464 с.
121. Советское гражданское право: Учебник – М.: Юрид. лит., 1983. – 464 с.
122. Советское гражданское право: Учебник. В 2 – х частях. Ч. 1. / Под ред. В.А. Рясенцева.– 2 – е изд., перераб. и дополн.– М.: Юрид. лит., 1986. – 560 с.
123. Советское гражданское право: Учебник. В. 2-х томах. Т. 2 / Верб С.А., Добрынин Ю.Е., Илларионова Т.И. и др.; Под ред. О.А. Красавчикова. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк.., 1985. – 544 с.
124. Советское гражданское право: Учебник.Т.1.–М.: Юрид. лит.,1979.–552 с.
125. Сулейменов М.К., Покровский Б.В., Жакенов В.А. и др. Договор в народном хозяйстве (вопросы общей теории) / Отв. ред. М.К. Сулейменов. Алма-Ата, 1987. - 173 с.
126. Сурилов О. До проблем юридичної оцінки факту // Радянське право. – 1978. - № 10, с. 59-62.
127. Тимофеев В.В. О сроках исковой давности. ВВАС РФ. – 1995. - № 4, С.
128. Толстой Ю.К. К теории правоотношения. Л., 1959. – 88 с.
129. Толстой В.С. Понятие надлежащего исполнения обязательств // Правоведение. – 1971. - № 3, с. 69-78.
130. Толстой Ю.К. Исковая давность // Правоведение. – 1992. - № 4, с. 63-69.
131. Толстой Ю.К. Приобретательная давность // Правоведение. – 1992. - № 3, с. 23-32.
132. Трубников Н.Н. Проблема времени в свете философского мировоззрения. – Вопросы философии, 1978, № 2, С. 111-121.
133. Фалькович М.С. Применение сроков исковой давности в практике Государственного арбитража // Советское государство и право. – 1963. - № 3, С. 17-20.
134. Фридман Н.П. Сроки в гражданском праве. – М.: ВЮЗИ, 1986. – 69 с.
135. Хандурін М. Позов і право на нього в науці радянського цивільного процесу // Радянське право. – 1990. - № 3, С. 44-47.
136. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. пособие. – К.: А.С.К., 2001 – 2001 – 832 с. – ( Экономика. Финансы. Право.).
137. Хиной С.Г. Роль гарантийных сроков в повышении качества продукции. / Сборник «Актуальные вопросы советского гражданского права». – М.: «Юридическая литература», 1964. –252 с.
138. Цивільне право України. Частина перша [ Підр. для студ. юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін. ]; За ред. проф. Ч.Н. Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка . – Харків: Право, 2000. – 368 с.
139. Цивільне право України: Навч. посіб. / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін. – За ред. Р.О. Стефанчука. – К.: Наукова дкмка; Прецедент, 2004. – 448 с.
140. Цивільне право України: підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776 с.
141. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – Юрінком Інтер, 1999. – 864 с.
142. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 720 с.
143. Цивільний кодекс України (науково-практичний коментар). – Х.: ООО “Одіссей”, 2000. – 800 с.
144. Цивільний кодекс України: Коментар.– Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003.– 856 с.
145. Цукерман М.И. Осуществление субъективных прав по советскому гражданскому праву: Автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. – Л., 1968. – 186 с.
146. Черепахин Б.Б. Труды по гражданскому праву. - М.: «Статут», 2001. – 479 с. (Классика российской цивилистики).
147. Чернов В. Последствия пропуска срока исковой давности // Советская юстиция.- 1976. - № 7, С. 12-13.
148. Чернооченко С.І. Цивільни