ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ВАНТАЖІВ В ПРЯМОМУ ЗМІШАНОМУ СПОЛУЧЕННІ

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ВАНТАЖІВ В ПРЯМОМУ
ЗМІШАНОМУ СПОЛУЧЕННІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13

1.1. Законодавство, що регулює перевезення вантажів
в прямому змішаному сполученні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13
1.2. Система договорів, які опосередковують перевезення
вантажів в прямому змішаному сполученні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .25
1.3. Учасники договірних правовідносин, в сфері перевезень
вантажів в прямому змішаному сполученні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33

Висновки до І розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .53

РОЗДІЛ II. ДИНАМІКА ДОГОВІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
У СФЕРІ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ВАНТАЖІВ В ПРЯМОМУ
ЗМІШАНОМУ СПОЛУЧЕННІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .57

2.1. Довгостроковий договір і договір про надання транспортних засобів та пред’явлення вантажу до перевезення, як організаційні передумови договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні . . . 57
2.2. Договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні. Правова характеристика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .72
2.3. Зміст договору перевезення вантажу в прямому змішаному
сполученні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .88
2.4. Правове регулювання перевалки вантажів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107

Висновки до ІІ розділу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 120

РОЗДІЛ ІІІ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ДОГОВОРОМ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖУ В ПРЯМОМУ ЗМІШАНОМУ СПОЛУЧЕННІ . . . . . . . . . . 123

3.1. Відповідальність за незбереження вантажів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .123
3.2. Відповідальність за прострочення в доставці вантажів . . . . . . . . . . . .141

Висновки до ІІІ розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .150

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .153
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 162
ВСТУП

Актуальність теми. В умовах проведення в Україні соціальних та економічних пере¬творень важливого значення набуває проблема подальшого розвитку і вдосконалення правового регулювання відносин у сфері транспорт¬ної діяльності. Зазначене обумовлено перш за все тим, що економі¬ку будь-якої держави неможливо уявити без послуг, пов’язаних із перевезенням вантажів, що здійснюється різними видами транспорту. Перевезення, а також інші відносини у сфері транспортної діяльності опосередковують транс¬портні договори, які є різними за правовою природою та змістом і регулюються ЦК України й спеціальними нормативно-правовими актами, що відображають специфіку різних видів транспорту.
Стрімкий розвиток економічних відносин, а також значне зростання можливостей транспортної системи, в останні десятиріччя, зумовили збільшення перевезень вантажів з послідовним використовуванням декількох видів транспорту – в прямому змішаному сполученні. Ці перевезення мають важливе економічне значення, оскільки сприяють раціональному і рівномірному використанню транспортних засобів, знижують транспортні витрати вантажовласників в пунктах перевалки, прискорюють доставку вантажів.
Незважаючи на достатньо активний процес кодифікації цивіль¬ного законодавства України, регулювання відносин по перевезенню в прямому змішаному сполученні залишається складним внаслідок наявності значної кіль¬кості спеціальних законодавчих актів. Надзвичайну актуальність набуває проблема узгодження норм Цивільного, Господарського кодексів та норм транспортного законодавства.
Актуальність теми обумовлена недосконалістю правового регулювання перевезень в прямому змішаному сполученні та відсутністю у вітчизняній юридичній науці комплексних досліджень з даної проблематики. Останнім часом в Україні були виконані дисертаційні дослідження з питань перевезень окремими видами транспорту: І.О. Безлюдько (договір перевезення вантажів повітряним транспортом), І.В. Булгаковою (договір залізничного перевезення вантажів), І.А. Діковською (договір повітряного чартеру у міжнародному приватному праві), О.В. Клепіковою (правове регулювання перевезень вантажів морським транспортом), Г.В. Самойленко (перевезення внутрішнім водним транспортом), Л.Я. Свистун (договори перевезення вантажів автомобільним транспортом), Є.Д. Стрельцовою (договір морського перевезення вантажу).
Що ж стосується перевезень у прямому змішаному сполученні, то ще за радянських часів, у 1960 р. Г.Б Астановським була захищена дисертація на тему „Цивільно-правові питання перевезення вантажів в прямому змішаному залізнично-водному сполученні”, а у 80-х роках були видані наукові праці В.А. Єгіазарова „Вдосконалення законодавства про перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні” (1984 р.) і В.Т. Смірнова „Вантажні перевезення в прямому змішаному залізнично-водному сполученні” (1981 р.), в яких вперше досліджувались деякі питання здійснення перевезень в прямому змішаному сполученні. Слід зазначити, що і Г.Б. Астановський, і В.А. Єгіазаров, і В.Т. Смірнов здійснювали свої дослідження на законодавчому та фактичному матеріалі інших часів, за інших соціальних та економічних умов.
В сучасній же Україні процеси реформування законодавства з питань перевезення вантажів в змішаному сполученні, та удосконалення господарської практики, пов’язаної з його застосуванням, на жаль, не знайшли адекватного відображення в юридичній літературі. Література, що пов’язана з даною проблематикою, яка з’являється в останній час у вигляді навчальних посібників з транспортного права, розглядає питання здійснення перевезень у прямому змішаному сполученні оглядово. Як і раніше, поза увагою залишаються правові питання взаємодії вантажовідправників та перевізників щодо надання транспортних засобів та пред’явлення вантажу до перевезення; правової природи договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні; правового регулювання перевалки вантажів; питання розподілу відповідальності між перевізниками, що беруть участь у транспортуванні вантажу в прямому змішаному сполученні та ін. Така ситуація свідчить, на нашу думку, про недостатню вивченість проблематики, пов’язаної з перевезеннями вантажів в прямому змішаному сполученні. Це підтверджує необхідність звернення з метою наукового аналізу до різних аспектів цього виду перевезень на рівні дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії „Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті” та безпосередньо відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії в рамках теми „Традиції та новації у сучасному цивільному праві України”. Тема дисертації затверджена на засіданні кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії 13 листопада 2006 р., протокол № 7, та на засіданні Вченої ради Одеської національної юридичної академії 20 листопада 2006 р., протокол № 3.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розробці теоретичних питань правового регулювання відносин, що складаються у сфері перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні, визначенні напрямів гармонізації цивільного, господарського та транспортного законодавства України, що реглуюють відповідні перевізні правовідносини.
Для досягнення мети були поставлені такі задачі:
здійснити аналіз історичного розвитку законодавства, що регулює перевезення вантажів взагалі і зокрема перевезення, що відбуваються в прямому змішаному сполученні;
– визначити види договорів перевезення, що опосередковують транспортування вантажів у прямому змішаному сполученні;
– встановити коло учасників договірних правовідносин, пов’язаних з перевезеннями вантажів в прямому змішаному сполученні та визначити їх правовий статус;
– проаналізувати дії вантажовідправника та первісного перевізника, що передують договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, спрямовані на організацію перевізного процесу, та нерозривно пов’язані з укладанням вказаного договору;
– надати правову характеристику договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, встановити місце досліджуваного договору в системі договорів перевезення, дослідити особливості його змісту;
– з’ясувати, за допомогою яких правових форм здійснюється перевалка вантажів, що перевозяться в прямому змішаному сполученні;
– встановити підстави та умови відповідальності перевізників за незбереження та прострочення в доставці вантажів за договором перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні;
– внести пропозиції щодо удосконалення цивільного та транспортного законодавства України з питань регулювання перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні.
Об’єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що складаються у зв’язку із здійсненням перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні, взяті у загальному контексті їх виникнення, розвитку, трансформації та припинення.
Предметом дослідження є система нормативних актів, що регламентує процес перевезення вантажів в прямому змішаному сполученні в Україні, теоретичні дослідження та судова практика з питань правового регулювання відповідних перевізних правовідносин.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ. Це дозволило розглянути договірні зобов’язання, що опосередковують перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні як елементи правової системи, які знаходяться в процесі постійного розвитку, і визначити їх місце в загальній системі цивільно-правових зобов’язань. У рамках зазначеного методологічного підходу використано також формально-логічний метод, за допомогою якого досліджувалося транспортне законодавство щодо перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні, аналізувалася практика його застосування. Історичний метод дозволив дослідити специфіку зазначеного виду перевезень в конкретних історичних умовах, динаміку, їхнього розвитку. За допомогою методу порівняльного аналізу порівнювалися поняття і юридична природа договору перевезення конкретного вантажу в прямому змішаному сполученні, суб’єктний склад відповідних правовідносин, умови виникнення зобов’язань щодо подачі транспортних засобів та пред’явлення вантажів до перевезення, договори про організацію роботи по забезпеченню перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні. На цій методологічній основі здійснювався збір, обробка та аналіз емпіричного матеріалу.
Теоретичною базою дисертаційного дослідження є праці Т.Є. Абової, М.К. Александрова-Дольніка, М.А. Аллахвердова, А.Г. Бикова, М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, Г.С. Гуревича, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, В.А. Єгіазарова, О.С. Іоффе, О.О. Карлова, Н.С. Ковалевської, О.О. Красавчикова, В.В. Луця, Д.О. Медведєва, І.Б. Новицького, К.І. Плужнікова, Д.І. Половінчика, Я.І. Рапопорта, Г.П. Савічева, О.М. Садікова, В.Т. Смірнова, Є.Д. Стрельцової, М.О. Тарасова, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, А.І. Хаснутдінова, Х.І. Шварца, Г.Ф. Шершеневича, К.К. Яїчкова та ін.
Вивчення та аналіз праць цих науковців дали змогу визначити й оцінити стан досліджуваної проблеми, виявити та проаналізувати питання, що постали на сучасному етапі у досліджуваній сфері, а також визначити шляхи їх вирішення.
Емпіричну основу дослідження складає законодавство України, судова та господарська практика з питань здійснення перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням правового регулювання перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні, виконаним на матеріалах оновленого цивільного законодавства України та транспортного законодавства, з обґрунтуванням пропозицій щодо вдосконалення цивільного та транспортного законодавства України.
У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній літературі зроблено спробу систематизації договорів, що опосередковують перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.
Ступінь наукової новизни одержаних результатів характеризується науковими положеннями, висновками і пропозиціями, які вперше виносяться на захист, а саме:
вперше у вітчизняній літературі робиться висновок про те, що існуюча на сьогодні в Україні схема правового регулювання відносин по перевезенню вантажів в прямому змішаному сполученні, є такою, що недостатньо повно регламентує відповідні правовідносини, оскільки єдиним нормативним документом спеціальної спрямованості є Правила перевезень вантажів в прямому змішаному залізнично-водному сполученні, які не регулюють взаємин між залізницею, морським і річковим перевізником, з одного боку, і автомобільним транспортом, з іншого, який виконує значний об'єм перевезень при перевезеннях вантажів в прямому змішаному сполученні;
вперше визначено систему договорів, що опосередковують взаємовідносини учасників перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні. Її складають: а) довгостроковий договір або договір про надання транспортних засобів та пред’явлення вантажів до перевезення; б) реальний договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні; в) вузлові угоди, що укладаються між транспортними організаціями різних видів транспорту;
вперше обґрунтовано позицію, відповідно до якої, договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, що укладається між вантажовідправником та первісним перевізником, який приймає вантаж до перевезення, є різновидом звичайного договору перевезення вантажу (що укладається на різних видах транспорту);
вперше дана правова оцінка відносин, пов’язаних власне з перевезенням вантажів в прямому змішаному сполученні, але таких, що складаються до укладення відповідного договору перевезення вантажу, як організаційно-передумовних, в результаті становлення та реалізації яких відбувається зав’язка і подальший розвиток майнових перевізних правовідносин. Такі організаційні відносини породжуються довгостроковим договором перевезення або договором, що укладається шляхом узгодження заявки вантажовідправника на перевезення конкретної партії вантажу;
вперше доведено, що заявка, яка надається вантажовласником і узгоджується перевізником, про перевезення конкретної партії вантажу в прямому змішаному сполученні, може бути визнана самостійним договірним зобов’язанням про надання транспортних засобів і пред’явлення вантажу до перевезення, за умови, що відповідні дії сторін здійснюються не на підставі (і не у виконання) довгострокового договору. Вперше у вітчизняній літературі визначено основні правові характеристики такого зобов’язання;
вперше робиться спроба сформулювати характерні ознаки заявки-повідомлення, яка застосовується тільки в прямому змішаному сполученні співперевізниками. Застосування заявок-повідомлень відбувається у виконання вузлових угод, а її правове значення полягає в тому, що вона сприяє продовженню вантажоперевізного процесу, причому головна задача такої заявки – прискорення цього процесу з тим, щоб не допускати простою транспортних засобів;
удосконалено визначення вузлової угоди, яка є правовою формою врегулювання роботи транспортних організацій різних видів транспорту з перевалки вантажів, та вперше ставиться питання про законодавче врегулювання порядку укладення зазначеного договору, а саме питань, що стосуються ініціативи щодо укладення вузлової угоди, термінів розгляду пропозицій, санкцій за ухилення від укладення вузлової угоди, або укладення її з порушеннями термінів укладення та ін.;
обґрунтовується доцільність зміни норм про відповідальність перевізника за незбереження вантажу, що містяться в транспортних статутах і кодексах, і суперечать положенням ст. 924 ЦК України, яка встановлює загальне правило застосування заходів відповідальності до перевізника за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу;
дістало подальшого розвитку положення щодо застосування принципу повного відшкодування збитків за зобов’язаннями, пов’язаними з перевезеннями вантажів;
вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, зокрема Цивільного кодексу України та нормативних актів транспортного законодавства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
у науково-дослідній сфері – з урахуванням сучасних тенденцій розвитку цивільного права в Україні, висновки дисертаційного дослідження можуть бути основою для подальшого аналізу проблем здійснення перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні;
у сфері правотворчості – пропозиції та висновки, сформульовані в дисертації, можуть бути використані у законотворчій діяльності – в процесі підготовки та удосконалення деяких норм цивільного, господарського, транспортного законодавства України;
у навчально-методичній роботі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників з цивільного, господарського та транспортного права, у навчальному процесі при читанні лекцій з дисциплін „Цивільне право”, „Господарське право”, спецкурсу „Транспортне право”.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно. У співавторстві опубліковано навчальний посібник „Правове регулювання перевезень в Україні” (особистий внесок авторки складають розділ 1: глава 1 п. 1.7; розділ 1: глави 2, 3; розділ 4; розділ 5; розділ 6: глава 15).
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії.
Результати дослідження доповідались на наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції “Право, держава, духовність: шляхи розвитку та взаємодії” (м. Одеса, 3 вересня 2006 р.); 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА „Правове життя сучасної України” (м. Одеса, 26 квітня 2006 р.).
Результати дисертаційного дослідження широко використовувались у навчальному процесі при читанні курсу „Цивільне право” та спецкурсу „Правове регулювання перевезень в Україні”, а також при розробці навчально-методичного посібника для вивчення відповідного спецкурсу студентами ОНЮА .
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені у 3-х статтях, опублікованих у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, а також у тезах виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на 9 підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 189 найменувань (16 сторінок) і охоплює використані автором дисертації законодавчі акти, а також спеціальні праці з проблематики дисертаційного дослідження, виконані українською та російською мовами.
Загальний обсяг дисертації складає 177 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє висловити такі основні твердження та зробити загальні висновки:

1. Система правового регулювання перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні складається з нормативних актів різного рівня. Основною ланкою системи є Цивільний та Господарський кодекс України. Загальні умови перевезень визначаються транспортними Статутами й Кодексами та видаваними відповідно до них Правилами перевезень. Проте існуюча сьогодні схема правового регулювання відносин, пов'язаних з перевезеннями вантажів в прямому змішаному сполученні недостатньо ефективно регулює відповідні правовідносини, оскільки значна кількість нормативних актів транспортного законодавства (САТ, СВВТ) було введено в дію ще в умовах системи планово-адміністративного регулювання економіки, і на сьогодні вони в значній частині застаріли. Крім того існує низка пропусків і суперечностей в законодавстві, що регламентує відповідний вид перевезень. У зв'язку з цим, вважаємо за необхідне підготування і введення в дію єдиного нормативного акту, який регламентував би діяльність всіх видів транспорту у відповідному виді перевезень - Закону України про прямі змішані перевезення.
2. Процес перевезення вантажів в прямому змішаному сполученні опосередковує система цивільно-правових договорів, яку складають: довгостроковий договір та договори, що укладаються шляхом узгодження заявки вантажовідправника (договори про надання транспортних засобів і пред'явлення вантажів до перевезення); реальний договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні; договори між транспортними організаціями різних видів транспорту, що беруть участь у перевезенні вантажу в прямому змішаному сполученні – вузлові угоди. Всі зазначені договори, звичайно ж, відрізняються один від одного по всіляких ознаках: правовому значенню, суб'єктному складу, предмету зобов'язань, і т.д., - але їх поєднує те, що всі вони в остаточному підсумку призначені для регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з перевезеннями вантажів в прямому змішаному сполученні.
2. Особливе місце в системі договорів, що опосередковують перевезення вантажів в прямому змішаному сполученні займає договір перевезення конкретного вантажу. Договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, є різновидом звичайного договору перевезення вантажу, і тому йому властиві ті ж самі правові характеристики: він належить до групи цивільно-правових договорів про надання послуг; він завжди визнається реальним, оплатним, двостороннім. Якщо перевезення вантажів в прямому змішаному сполученні здійснюється транспортом загального користування, то такий договір має ознаки публічного договору. Умови перевезення вантажів транспортом загального користування визначаються однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною лише шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. У зв’язку з цим договори перевезення вантажів транспортом загального користування відносять до категорії договорів приєднання.
3. Сторонами договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні є вантажовідправник і первісний перевізник, що приймає вантаж до перевезення. У зобов'язанні, що виникає з договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, бере участь також управомочена на отримання вантажу особа – вантажоодержувач, який на відміну від вантажовідправника та перевізника не приймає участі в укладанні договору перевезення, а отже не може вважатися стороною цього договору. Правове становище одержувача пояснюється тим, що він є третьою особою, на користь якої укладається договір перевезення.
4. Особливістю перевезення вантажів в прямому змішаному сполученні є те, що в процесі транспортування беруть участь декілька перевізників (не менш двох), які належать до різних видів транспорту. Правове становище транспортних організацій - співперевізників, пояснюється тим, що вони виступають у ролі третіх осіб, на яких боржником (первісним перевізником) покладається виконання зобов'язання, що витікає з укладеного ним з вантажовідправником договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні. Такий висновок відповідає положенням ст. 528 ЦК України, згідно з якою виконання зобов’язання може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог закону та інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто.
5. Зміст договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні відрізняється певною своєрідністю. Це перш за все торкається умов: а) про термін доставки вантажу, який визначається виходячи із сукупності термінів доставки їх транспортними організаціями всіх видів транспорту; б) про забезпечення його збереження, з урахуванням того, що цей обов'язок розподіляється між всіма транспортними організаціями, що приймають участь у перевезенні вантажу; в) про провізну плату та інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу, оскільки провізні платежі і збори стягуються як до початку, так і після завершення перевезення, коли остаточно з'ясовуються обсяги належних оплаті послуг, що надано кожним перевізником, який приймає участь у транспортуванні вантажу.
6. Особливою ознакою перевезень вантажів в прямому змішаному сполученні є те, що це перевезення здійснюється по єдиному перевізному документу, складеному на весь шлях прямування. Цим документом, як найчастіше, є транспортна накладна змішаного сполучення, яка містить всі істотні умови договору перевезення вантажу і по суті є письмовою формою цього договору. У накладну прямого змішаного сполучення включається розділ для внесення даних по кожному виду транспорту, що бере участь у перевезенні, місцю й порядку здійснення перевалки з одного виду транспорту на іншій і т.п. Зміст накладної не може бути доведений ніяким іншим документом, окрім як самою накладною. Тому при неналежному виконанні транспортною організацією своїх обов'язків по перевезенню, вантажоодержувач або вантажовідправник можуть пред'явити вимоги лише за умови надання накладної. Зокрема, претензії і позови до транспортної організації, що виникають, після доставки вантажу та видачі його вантажоодержувачеві (при простроченні доставки, частковій втраті, псуванні або пошкодженні вантажу і т. д.), приймаються до розгляду і можуть бути задоволені лише за умови пред'явлення вантажоодержувачем оригіналу накладної
7. Оскільки, договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні сконструйований законодавцем як реальний, тому відносини, що складаються між вантажовласником і перевізником до укладання відповідного договору, але нерозривно пов'язані власне з перевезенням знаходяться за межами останнього і ним не регулюються. Дії вантажовласника та перевізника, спрямовані на організацію майбутнього транспортування вантажу, на нашу думку, слід розглядати як організаційні передумови договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні. Підставами виникнення зазначених організаційних відносин може бути довгостроковий договір перевезення вантажу, або договір, що укладається шляхом узгодження перевізником заявки вантажовідправника на перевезення конкретного вантажу. В результаті становлення і реалізації відповідних організаційних відносин відбувається зав'язка і подальший розвиток перевізних правовідносин майнового характеру, підставою виникнення яких стає договір перевезення конкретного вантажу в прямому змішаному сполученні.
8. Довгостроковий договір перевезення, який розглядається як організаційна передумова договору перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, визначає загальні умови перевезень у відповідний період, що витікають з місцевих умов та із специфічних особливостей вантажу. Головною організаційною метою довгострокового договору перевезення є планування і організація перевезень сторонами угоди на тривалий період, а правовою метою - впорядкованість і організація відносин сторін по укладенню в майбутньому відповідних договорів перевезення. До кінцевого юридичного результату (здійснення транспортування вантажу) довгостроковий договір приводить лише у поєднанні з договором перевезення конкретного вантажу. Тому довгостроковий договір, на нашу думку слід визнати попереднім.
9. Заявка, подана вантажовласником і прийнята перевізником на перевезення конкретної партії вантажу може бути визнана самостійним договірним зобов'язанням про надання транспортних засобів і пред'явлення вантажу до перевезення лише в тому випадку, якщо відповідні дії сторін здійснюються не на основі (і не у виконання) укладеного між ними довгострокового договору. Договір про надання транспортних засобів і пред'явлення вантажу до перевезення є консенсуальним, двостороннім, відплатним, строковим і належить до групи цивільно-правових договорів про надання послуг.
10. Безперебійна перевалка вантажу з одного виду транспорту на іншій можлива тільки при злагодженій роботі всіх транспортних організацій, що беруть участь в змішаному перевезенні. Юридичною формою, що регулює відносини співперевізників є вузлова угода, яка укладається між транспортними організаціями різних видів транспорту і переслідує мету врегулювати в ході виконання зобов'язань з перевезення такі взаємостосунки, які не отримали достатнього нормативного розвитку. На жаль, транспортне законодавство не передбачає хто повинен складати проект вузлової угоди і хто є відповідним за її укладання. Окрім того, транспортне законодавство не передбачає також і санкції за неукладання вузлових угод або їх несвоєчасне укладання. Між тим значення цієї угоди між транспортними організаціями з кожним роком зростає, і порушення порядку і термінів укладання вузлових угод спричиняє шкоду інтересам клієнтури. Тому, на нашу думку, ці питання потребують негайного врегулювання.
11. Своєчасна доставка вантажів в пункти призначення, будучи умовою належного виконання договору перевезення, складає один з основних обов'язків перевізника, за порушення якого він несе майнову відповідальність у вигляді штрафу, який носить характер виняткової неустойки і обчислюється в процентному відношенні до провізної плати залежно від тривалості прострочення в доставці вантажу. Як правило, загальне прострочення доставки вантажів, що прямують у змішаному сполученні, нерозривно пов'язане з простроченням, що допущено різними видами транспорту, які приймають участь у відповідному виді перевезень. На жаль транспортне законодавство передбачає лише відповідальність за прострочення в доставці вантажу транспортних організацій перед вантажоодержувачем, і не передбачає відповідальність перевізників один перед одним за прострочення доставки вантажу в пункти перевалки.
12. Правила перевезень вантажів в прямому-змішаному залізнично-водному сполученні не встановлюють конкретних термінів перевалки вантажів, через це нерідко вантажі довго знаходяться в пунктах перевалки, причому довести, що має місце прострочення термінів з боку одного з перевізників, фактично неможливо. Виходом з цього положення з'явилося б встановлення на всіх видах транспорту конкретних термінів знаходження вантажів в пунктах перевалки, а також санкцій за порушення цих термінів (у вигляді штрафів), які стягувалися б з винного перевізника.
13. З моменту коли вантаж прийнято до перевезення і до моменту його видачі одержувачу, на перевізників, що приймають участь у транспортуванні вантажу в прямому змішаному сполученні покладається відповідальність за збереження вантажу, що перевозиться. Транспортним законодавством закріплено основний принцип розподілу відповідальності між співперевізниками: до моменту фактичної передачі вантажу відповідальність лежить на стороні, що здає, а після фактичної передачі – на стороні, що приймає вантаж.
14. Законоположення про відповідальність перевізника за незбереження вантажу, що містяться в транспортних статутах і кодексах суперечать положенням ст. 924 ЦК України, яка встановлює загальне правило застосування заходів відповідальності до перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу. Згадана невідповідність торкається переліку обставин, за наявності яких перевізники звільняються від відповідальності за такі порушення. У зв'язку з цим, пропонуємо привести транспортне законодавство у відповідність з нормами Цивільного кодексу.
15. Загальною формою відповідальності за договірними зобов'язаннями є відшкодування збитків. Традиційним для цивільного права України є принцип повного відшкодування збитків. Цей принцип виражений формулою, що міститься в п. 3 ст. 22 ЦК України: „Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі”, при цьому під збитками розуміють як реальні збитки, так і упущену вигоду. Характерною рисою відповідальності за порушення зобов'язань з перевезення вантажів є її обмежений характер. Так, згідно п.2 ст. 924 ЦК України, за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, відповідальність перевізника встановлена у формі відшкодування прямого збитку (але не упущеної вигоди). На нашу думку таке законоположення істотно обмежує права потерпілої сторони. Тільки керуючись принципом повного відшкодування збитків за зобов'язаннями, можна відновити положення, яке існувало на момент правопорушення.

За результатами дослідження сформульовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення цивільного законодавства України:

А) Статтю 913 ЦК України „Перевезення у прямому змішаному сполученні” викласти в наступній редакції:
Стаття 913. Перевезення у прямому змішаному сполученні
1. Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється двома або більше перевізниками різних видів транспорту за єдиним перевізним (транспортним) документом є перевезенням у прямому змішаному сполученні.
2. До договорів перевезення пасажирів, багажу, пошти у прямому змішаному сполученні застосовуються правила статті 910 цього Кодексу, якщо інше не передбачено транспортними кодексами (статутами).
3. До договорів перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні застосовуються правила статті 909 цього Кодексу, якщо інше не передбачено транспортними кодексами (статутами).
4. Взаємовідносини транспортних організацій, що здійснюють перевезення у прямому змішаному сполученні визначаються угодами між ними, які укладаються у відповідності з транспортними кодексами (статутами).

Б) Доповнити гл. 64 ЦК України „Перевезення” наступною статтею:
Стаття 913-1. Вузлові угоди
1. Вузлова угода укладається транспортними організаціями різних видів транспорту, що здійснюють перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні з метою визначення умов та порядку перевалки вантажів з одного транспорту на інший.

В) Стаття 914 ЦК України „Довгостроковий договір” пропонується у наступній редакції:
Стаття 914. Договори про організацію перевезень вантажів
1. Перевізник та власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укладати договори про організацію перевезень.
2. За договором про організацію перевезень вантажів перевізник зобов’язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу – передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У договорі про організацію перевезень вантажів встановлюються обсяги, строки та інші умови надання транспортних засобів та пред’явлення вантажів для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови організації перевезень.

Г) Викласти статтю 917 ЦК України „ Надання транспортних засобів і пред’явлення вантажу до перевезення” в наступній редакції:
Стаття 917. Надання транспортних засобів та пред’явлення вантажів до перевезення
1. Надання транспортних засобів та пред’явлення вантажу до перевезення здійснюється у відповідності до умов договору про організацію перевезень вантажів, або договору, що укладається шляхом приймання перевізником заявки вантажовідправника на перевезення конкретної партії вантажу.

Д) Статтю 924 ЦК України „Відповідальність перевізника за втрату нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти” доповнити п. 3:
3. Документи, складені перевізником, які свідчать про причини незбереження вантажу або багажу (комерційний акт, акт загальної форми і т.п.) у разі виникнення суперечок оцінюються судом разом з іншими документами, що засвідчують обставини, які можуть служити підставою для відповідальності перевізника.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авчинкин Д.В. Международные перевозки. Правовые аспекты перемещения грузов и пассажиров. – Мн.:Амалфея, 1999. – 304 с.
2. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. –
М.: Юриздат, 1940. – 191 с.
3. Алексеев С. С. Гражданская ответственность за невыполнение плана железнодорожной перевозки грузов. – М., 1959. – 176 с.
4. Александров-Дольник М. К. Содержание договора грузовой перевозки // Советское государство и право. – 1954. № 4. – С. 106 – 113.
5. Александров-Дольник М. К. Споры, вытекающие из правоотношений сторон в железнодорожных грузовых операциях. – М., 1955. – 156 с.
6. Александров-Дольник М. К., Лучанский Ф. М. Грузовые перевозки разными видами транспорта. (Правовые вопросы). - М.: Юридлит., 1971. - 309 с.
7. Александров-Дольник М.К., Тулеугалиев Г. Правовые вопросы доставки грузов от склада отправителя до склада получателя («от двери до двери»). – Алма-Ата, 1969. – 151 с.
8. Аллахвердов М. А., Савичев Г. П. Договоры о перевозках грузов,- М.: Юрид. лит., 1967. - 184 с.
9. Андреев В. К. Транспортно-экспедиционное обслузживание: Правовые вопросы. – М.: Юрид. Лит., 1977. – 71 с..
10. Антология уральской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. – М.: Статут, 2001. – 431 с.
11. Астановский Г. Б. Гражданско-правовые вопросы перевозок в прямом смешанном железнодорожно-водном сообщении. /Автореф. дис. … канд. юрид.наук. – Л., 1960. – 27 c.
12. Астановский Г. Б. Правовое положение грузополучателя и принцип реаль¬ного исполнения в договоре перевозки // Изв. вузов. Правоведение. - 1963. - № 4. -С. 51-61.
13. Астахова Е. Н. Квалафикация договора о предъявлении груза и подаче транспортных средств на железнодорожном транспорте // Транспортное право. – 2005. - № 4. – С. 27-30.
14. Астахова Е. Н. К вопросу о соотношении договора об организации перевозок грузов и договора о предъявлении груза и подаче транспортных средств на железнодорожном транспорте // Транспортное право. – 2006. - № 2.- С. 9 - 11.
15. Астахова Е. Н. Основания возникновения ответственности за нарушение обязательства по предъявлению груза и подаче транспортных средств на железнодорожном транспорте // Транспортное право. – 2006. - № 3. – С. 38 – 42.
16. Бару М. И. Понятие и содержание возмездности в советском гражданском праве // Ученые записки Харьковского юридического института. – Харьков, 1959. – Вып. 13. – С. 48 – 53.
17. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: Об¬щие положения: 2-е изд., испр. - М.: Статут, 2000. - 926 с.
18. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга четвертая: До¬говоры о перевозке, буксировке, транспортной экспедиции и иных услугах в сфере транспорта. - М.: Статут, 2003. - 910 с.
19. Братусъ С. Н, Имущественная ответственность в хозяйственных отноше¬ниях. - М.: Наука, 1968. - 256 с.
20. Братусь С. Н. Советское гражданское право: субъекты гражданского права. – М.: Юрид.лит., 1984. – 287 с.
21. Братусъ С. Н. Юридическая ответственность и законность. (Очерк тео¬рии). - М.: Юрид. лит., 1976. - 215 с.
22. Буга С. Правовое регулирование перевозок в прямом смешанном сообщении // Хозяйственное право. – 2000. - № 9. – С. 31-33.
23. Булгакова І. В., Клепікова О. В. Транспортне право України. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2005 – 536 с.
24. Быков А. Г., Половинчик Д. И. Основы автотранспортного права. – М.: Юрид.лит., 1980 – 320 с.
25. Быков А. Г., Половинчик Д. И., Савичев Г. П. Комментарий к Уставам автомобильного транспорта союзных республик. – М.: Юрид.лит., 1978. – 232 с.
26. Васьковский Е. В. Учебник гражданского права. – М.: Статут, 2003. – 382 с. – (Сер.: Классика российской цивилистики).
27. Витрянский В. В. Договор перевозки. -М.: Статут, 2001. - 526 с.
28. Витрянский В. В. Договора об организации перевозок грузов // Хоз-во и право.-2001.-№ З.-С. 41-55.
29. Витрянский Г. В. Договора, регулирующие перевозки грузов в прямом и смешанном сообщении//Хоз-во и право.-2001.-№ 6.-С. 25-44.
30. Витрянский Г. В. Обязательства по подаче транспортных средств и предявлению грузов к перевозке//Хоз-во и право.-2001.-№ 4.-С. 25-42.
31. Витрянский Г. В. Ответственность по договору перевозки груза // Хоз-во и право.-2001.-№ 5.-С. 36-54.
32. Витрянский Г. В. Понятие и виды договора перевозки. Система договоров перевозки//Хоз-во и право.-2001.-№ 1.-С. 60-75.
33. Витрянский Г. В. Участники договорных отношений, связанных с перево¬зками // Хоз-во и право. - 2001. - № 2. - С. 26-48.
34. Войтович М. Г. Транспортне право України: Курс лекцій. – Л.: Видавництво Львівської комерційної академії, 2005 – 160 с.
35. Господарський кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18. – Ст. 144.
36. Горюнов А. В. Содержание обязательства, возникающего из согласованных объемов железнодорожных перевозок грузов // Транспортное право. – 2006. - № 2. – С. 12 – 15.
37. Гражданский кодекс Российской Федерации. Части первая и вторая. С постат. Материалами из практики Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. – М.:НОРМА-ИНФРА, 1999. – 832 с..
38. Гражданское право в вопросах и ответах: Учеб. Пособие / Под ред. Е. О. Харитонова. – Х.: Одиссей, 2001. – 416 с.
39. Гражданское право / Под ред. М. М. Агаркова, Д. М. Генкина. – Т. 2. – М.: Юриздат, 1944. - 319 с..
40. Гражданское право / Отв.ред. Я.Ф. Миколенко, П.Е. Орловская., Ч. 2. – М.: Юрид.изд-во НКЮ СССР,1938. – 488 с.
41. Гражданское право: Учебник / Отв. Ред. Е. А. Суханов. 2-е изд., перераб. и доп. В 2-х томах. Т. II., полутом 1. – М.: БЕК, 2000. – 544 с.
42. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого, Ч ІІ. – М.: ПРОСПЕКТ, 1997. – 784 с.
43. Гражданское право России. Часть вторая. Обязательственное право: Курс лекций / Отв. Ред. О. Н. Садиков. – М.: Юристъ, 1997. – 742 с.
44. Гражданское Уложение: Проект Высочайше учрежденной Редакционной Комиссии по составлению Гражданского Уложения/ Под ред. И. М. Тютрюмова. Том второй. СПб., 1910. – 1362 с.
45. Гречуха В.Н. Транспортное право. Учебное пособие. Ч. 1. - М.: МГИУ, 2002. – 284 с.
46. Грохольський В. Л., Мілашевич А. В. Транспортне право: Зб. Термінів. – О.,2000. – 113 с.
47. Гуревич Г. С. К вопросу о правовой природе договора перевозки грузов //Ученые записки Кишиневского государственного университета.- Кишинев, 1964. Том. 67. – С. 36- 47.
48. Гуцуляк В. Н. Морское право: Учебное пособие. – М.: РосКонсульт, 2000. – 368 с.
49. Демський Е. Ф., Гіжевський В. К., Демський С. Е., Мішалевич А. В. Транспортне право України: Навч. Посібник / Заг. Ред. В. К. Гіжевський, Е. Ф. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 414 с.
50. Дозорецъ О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика //Господарське право. - 2001. - № 7. - С. 21-23.
51. Егиазаров В. А. Совершенствование законодательства о перевозке грузов в прямом смешанном сообщении. – Казань.: Изд-во Казанского ун-та, 1984. – 126 с.
52. Егиазаров Г. А. Транспортное право: Учебное пособие. - М: Юрид. лит., 2001. - 272 с.
53. Ерпылева Н. Ю. Правовое регулирование международных смешанных комбинированных перевозок // Транспортное право. – 2006. - № 4. – С. 17-23.
54. Залесский В.В. Транспортне договоры. Учебно-практическое пособие. – М., „Юринформцентр”, 2001. – 311 c.
55. Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України. Тарифне керівництво N 1:Затв. Наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 № 551 // Офіційний вісник України, 1999. - № 49. – С. 128.
56. Землянский П. Л. Сущность и классификация смешанных перевозок // Транспортное право. – 2004. - № 2. – С. 29-35.
57. Зобов'язальне право. Теорія і практика: Навч. посібник / За ред. проф. О. В. Дзери. - К.: Юрінком-Інтер, 1998. - 912 с.
58. Иоффе О. С. Обязательственное право. -М.: Юрид. Лит., 1975. - 880 с.
59. Иоффе О. С. Советское гражданское право: Курс лекций / Отв. Ред. А. К. Юрченко. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1958.- 511 с.
60. Кабалкин А.Ю. Классификация и толкование догово¬ров//Российская юстиция.1996. №7. - С. 12- 17.
61. Калмыков Ю. Х. К понятию обязательств по оказанию услуг в гражданском праве // Советское государство и право. – 1966. - № 5. - С. 116-118.
62. Карлов О. О. Правове регулювання перевезень вантажів автомобільним транспортом. – К.: Вища школа, 1974. – 119 с.
63. Кирсанов К. А. К вопросу о правовых формах и соотношении предварительного договора и договора об организации перевозок // Транспортное право. – 2004. - № 4. – С. 58 - 63.
64. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року: Офіц. Вид. – К.: Парламентське вид-во, 2001.– С.64.
65. Косовская В.А. К вопросу определения понятия догово¬ра морской перевозки груза //Транспортное право. - 2002.- №3. – С. 22 - 25.
66. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Фе¬дерации (часть первая)/Отв. ред. Т.Е. Абова, А.Ю. Кабал¬кин. - М.: Юрайт., 2002.- 943 с.
67. Комментарий к Транспортному уставу железных дорог Российской Федерации (постатейный) / Под ред. Т. Е. Абовой, В. Б. Ляндреса. – М., 1998. – 164 с.
68. Коммерческое право: Учебник / Под ред. В. Ф. Попондопуло, В. Ф. Яковлевой. – СПб.: Изд-во СПбГУ, 1997. – 286 с.
69. Кодекс торговельного мореплавства Союзу РСР // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1968. № 39. – Ст. 351.
70. Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.95 // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 47. – Ст. 349.
71. Комментарий к Гражданскому кодексу РСФСР. – 3-е изд., испр. И доп. / Под ред. С. Н. Братуся, О. Н. Садикова. – М.: Юрид. Лит., 1982. – 680 с.
72. Кондратьев В.М. Проблемы совершенствования автотранспортного законодательства. – Казань.: Изд-во Казанского ун-та, 1990.– 129 с
73. Концепція адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Затв. пост. Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. № 1496 // Офіц. вісн. України. -1999.- № 33. - Ст. 1735.
74. Красавчиков О. А. Вопросы системы Особенной части ГК РСФСР. – Свердловск, 1957. - 268 с.
75. Лейст О. Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретиче¬ские проблемы). — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. - 239 с.
76. Луцъ Г. В. Контракти у підприемницькій діяльності.: Навчальний посібник - К.: Юрінком Інтер, 2001.- 556 с.
77. Маковский А. Л. Правовое регулирование морских перевозок грузов. – М: Морской транспорт, 1961. – 315 с.
78. Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. - М.: Наука, 1968. – 208 с.
79. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности.- М: Юрид-лит., 1970. - 312 с.
80. Мейер Д. И. Русское гражданское право. – М.: СТАТУТ, 2000. – 831 с.
81. Морозов С. Ю. К вопросу о правовой природе договора об организации перевозок // Транспортное право. - 2005. - № 3. – С. 9-17.
82. Нарозников Н. К. Услуги и работы в сфере перевозок железнодорожныи транспортом // Транспортное право. – 2005. - № 1. – С. 21 – 23.
83. Новицкий И. Б. История советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1948. – 324 с.
84. Новицкий И. Б. Обязательство заключить договор. – М.: Госюиздат, 1947. – 218 с.
85. Новицкий И. Б., Лунц Л. А. Общее учение об обязательстве.- М.: Госюриздат, 1950.- 416 с.
86. Олюха В. Г. Істотні умови цивільно-правового договору // Вісник Вищого арбітражного суду України.-2000.-№ З.-С. 230-233.
87. Олюха В. Г. Суб’єкти публічного договору // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - № 8. - С. 88 - 90.
88. Олюха В. Г. Публічний договір на сучасному етапі в Україні // Право України. – 2000. - № 9. – С. 104-107.
89. Орданский М.С. Субъекты транспортного права: Учеб. пособие.-Уфа: Башкирский гос. ун-т, 1976. - 162 с.
90. Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик: Утв. Верховным Советом СССР 8 декабря 1961 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1961. - № 50. – Ст. 525.
91. Основи цивільного права / Під ред. П. Д. Индиченко. – К,:Радянська школа, 1948. - 368 с.
92. Отдельные виды обязательств / Общ. ред. К. А. Граве, И. Б. Новицкого. -М.: Госюриздат, 1954.- 360 с.
93. Петров И Н. Повысить ответственность перевозчика за сохранность грузов // Советская юстиция. – 1966, № 11. – С. 12 – 19.
94. Плужников К. И. Транспортное экспедирование: Учебник. – М., «РосКонсульт», 1999. – 576 с.
95. Победоносцев К. П. Курс гражданского права. – М.: Статут, 2003. – 687 с.
96. Повітряний кодекс України від 04.05.93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 25. – Ст. 274.
97. Повітряний кодекс Союзу РСР (ПК СРСР) від 11 травня 1983 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1983. - № 20. – Ст. 303.
98. Правила зберігання вантажів (ст. 12, 46 Статуту): Затв. Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644 // Офіційний вісник України, 2000. - № 48. – Стор. 174. – Ст. 2108.
99. Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом : затв. Наказом Мінтрансу України від 14.10.9 № 363 // Офіційний вісник України. – 1998. - № 8. – С. 283.
100. Правила перевезеня вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні (статті 79 – 99 Статуту): затв. Наказом Мінтрансу України від 28.05.2002 № 334 // Офіційний вісник України. – 2002. - № 28. – Стор. 167. - Ст. 1345.
101. Правила повітряних перевезень вантажів: затв. Наказом Мінтрансу України від 14.10.2003 № 793 // Офіційний вісник України. – 2003. - № 46. – Ст. 2407.
102. Правила обчислення термінів доставки: Затв. Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 // Офіційний вісник України, 2000. – № 48. – Стор. 171. – Ст. 2108.
103. Правила оформлення перевізних документів (ст. 6,23,24 Статуту): Затв. Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644 // Офіційний вісник України, 2000. - № 48. – Стор. 134. – Ст. 2108.
104. Правила переадресування вантажів: Затв. Наказом Міністерства транспорту України від 20 серпня 2001р. // Офіційний вісник України, 2001. – № 37. – Стор. 263. – Ст. 1721.
105. Правила перевезення тварин, птиці та інших вантажів, які підлягають державному ветеринарно-санітарному контролю: Затв. Наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873// Офіційний вісник України, 2003. – № 3. – Стор. 196. – Ст. 88.
106. Правила перевезення вантажів, які підлягають фітосанітарному контролю: Затв. Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 // Офіційний вісник України, 2000. – № 48. – Стор. 196. – Ст. 2108.
107. Правила перевезення вантажів, які змерзаються: Затв. Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 // Офіційний вісник України, 2000. – № 48. – Стор. 187. – Ст. 2108.
108. Правила перевезення швидкопсувних вантажів: Затв. Наказом Міністерства транспорту України від 9 грудня 2002 р. // Офіційний вісник України, 2003. – № 3. – Стор. 152. – Ст. 88.
109. Правила перевзень вантажів в універсальних контейнерах: Затв. Наказом Міністерства транспорту України від 20 серпня 2001 р. // Офіційний вісник України, 2001. – № 37. – Стор. 286. – Ст. 1721.
110. Правила приймання вантажів до перевезення (ст. 7,9,13,22,24,37,39 Статуту): Затв. Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644 // Офіційний вісник України, 2000. - № 48. – Стор. 134. – Ст. 2108.
111. Правила розрахунків за перевезення вантажів (ст. 62 Статуту): Затв. Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644// Офіційний вісник України, 2000. - № 48. – Стор. 162. – Ст. 2108.
112. Правила складання актів: затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334// Офіційний вісник України, 2002. – № 28. – Стор. 191. – Ст. 1345.
113. Про автомобільний транспорт: Закон України від 05.04.2001 № 2344-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 22. – Ст. 105.
114. Про залізничний транспорт: Закон України від 04.07.96 № 273/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 40. – Ст. 183.
115. Про міжнародні змішані перевезення вантажів: Конвенція ООН від 24.05.1980 // www.zakon.rada.gov.ua.
116. Про транспорт: Закон України від 10.11.94 № 232/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 51. – Ст. 446.
117. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. -2000. - № 36. - Ст. 299.
118. Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.03.2005 № 01-8/485 „Про практику Верховного Суду України зі спорів пов’язаних з перевезенням залізницею”:Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 24.10.2006 № 01-8/2356 // www.arbitr.gov.ua.
119. Пугинский Б. И. Коммерческое право России. – М.: Юрайт, 2000. – 314 с.
120. Рапопорт Я. И. Об основаниях возникновения обятельств из железнодорожной перевозки грузов. – Научные записки Харьковского ин-та советской торговли, 1952. - Вып. 3. – С. 182-187.
121. Рапопорт Л. И. О правовой природе грузовых перевозок в прямом и смешанном сообщении. – Научные зап. Донецкого ин-та советской торговли, 1960. - Вып. 10. – С. 260-266.
122. Рапопорт Я. И. Правовое положение грузополучателя в договоре грузовой железнодорожной перевозки // Научные записки Харьковского института советствкой торговли. – Харьков, 1957. Вып. 6. – С. 169-173.
123. Романович А. Н. Транспортньые правоотношения. - Минск: Изд-во "Университетское", 1984. - 126 с.
124. Савичев Г.П., Витрянский В. В. Правовое обеспечение сохранности грузов при перевозках. – М.: Юрид.лит., 1989. – 222 с.
125. Савичев Г. П. Ответственность за ненадлежащее выполнение плана и договора перевозки грузов. – М.:Юрид.лит., 1973. - 120 с.
126. Савичев Г. П. Договор воздушной перевозки (Лекция для студентов юридических факультетов госуниверситетов). – М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1963. – 80 с.
127. Савичев Г.П. Правовое регулирование перевозок народнохозяйственных грузов. – М.: Изд-во МГУ, 1986. – 148 с.
128. Савичев Г. П. Проблемы зффективности законодательства в транспортных обязательствах. - М.: Изд-во МГУ, 1979. - 151 с.
129. Садиков О. Н. Арбитражные споры по договорам железнодорожной перевозки груза. //Научно-практический комментарий арбитражной практики. – 1968. - № 1. – С. 28 - 33.
130. Садиков О. Н. Правовое регулирование международньыцх перевозок. -М.: Изд-во МГУ. - 1981.- 286 с.
131. Самойлович П. Д Договор морской перевозки по советскому праву. – М.: Госюриздат, 1952. - 157 с.
132. Самощенко И. С., Фарукшин М. Ф. Ответственность по советскому законодательству. – М.: Юрид.лит., 1971. – 184 с.
133. Смирнов В. Т. Грузовые перевозки в прямом смешанном железнодорожно-водном сообщении. – М.: «Юрид. лит.», 1981. – 113 c.
134. Смирнов В. Т. Права и обязанности участников договора грузовой перевозки. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1969. - 111 с.
135. Смирнов В. Т., Яковлева В. Ф. Правовые проблемы перевозки и материально-технического снабжения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1978. - 189 с.
136. Соболев А. А. Правоотношения участников процесса транспортировки народнохозяйственных грузов в прямом смешанном сообщении. /Автореф. дис… канд.юрид.наук.. – М., 1970, - 24 с.
137. Советское гражданское право: Учебник. В 2-х томах. / Под ред. проф. О.А. Красавчикова. - М.: Высшая школа, 1985. - Т.2. - 528 с.
138. Советское гражданское право. Ч. 1/ Под ред. Маслова В. Ф., Пушкина А. А. – К.: Вища школа, 1977. – 480 с.
139. Справа 14/91 Вищого господарського суду України, 2006 р. // www. arbitr.gov.ua.
140. Справа № 49/189-05 Вищого господарського суду України, 2006 р.// www.arbitr.gov.ua.
141. Справа № 22/264 Вищого господарського суду України, 2004 р. // www.arbitr.gov.ua.
142. Стасконис Г. Ю. Гражданская ответственность перевозчика: Грузовьіе перевозки. -Вильнюс: Минтис, 1982. - 168 с.
143. Стасюк З. М. Правовые проблемы перевозок грузов в прямом смешанном железнодорожно-водном сообщении с использованием морских паромных переправ. – Автореф. дис. ...канд. юридю наук. – Москва, 1985. – 27 с.
144. Статут автомобільного транспорту УРСР : Затверджений Постановою Ради міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. № 401 // ЗП УРСР – 1969. - № 7. - Ст.88.
145. Статут залізниць Союзу РСР: затв. Постановою Ради Міністрів СРСР від 6 квітня 1964 р. № 270 // СП СССР. – 1964. - № 5. – Ст. 36.
146. Статут залізниць України : затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457 // Офіційний вісник України. – 1998. - № 14. – С. 150.
147. Стрельцова Є. Д. Особливості суб’єктного складу договору морського перевезення вантажу // Правова держава. – К., 2002. - № 4. – С. 25-29.
148. Тарабанько В. В. Смешанные перевозки как транспортная концепция и их влияние на процесс физического распределения // Вестник транспорта. – 2004. - № 7. – С. 21-26.
149. Тарасов М. А. Значение узловых соглашений в развитии перевозок прямого смешанного сообщения // Правоведение, 1958. - № 2. – С. 57 - 62.
150. Тарасов М. А. Договор перевозки. - Ростов-н/Дону: Изд-во Рост. ун-та, 1965. - 456с.
151. Тарасов М. А. Транспортное право. – Ростов на Дону.: Изд-во Ростовского ун-та, 1968. – 236 с.
152. Толстой Г. С. Исполнение обязательств.- М.: Юрид.лит., 1973. - 207с.
153. Транспортное право: Учебное пособие. – М. „Былина”- 2002. – 400 с.
154. Транспортное право Украины / Сост. Сунцов В. В. – Х.: Консум, 1998. – 495 с.
155. Тютрина Н. Н. Понятие договора перевозки грузов // Транспортное право. – 2005. - № 2. – С. 20 – 22.
156. Устав внутреннего водного транспорта Союза ССР: Утв. Постановлением Совета Министров СССР от 15 октября 1955 г. – М.: Речной транспорт, 1955. – 86 с.
157. Устав железных дорог СССР 1927 г.// СЗ СССР, 1927. - № 30. - Ст.ст. 307, 308.
158. Устав железных дорог СССР 1935 г. // СЗ СССР, 1935. - № 9. - Ст. 73.
159. Устав железных дорог СССР 1954 г.// СЗ СССР, 1954, № 11. – Ст