НОРМА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА: ПОНЯТТЯ, МЕЖІ ДІЇ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Краткое описание

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………….3
Розділ 1. Правова природа норм
цивільного процесуального права……...……………………………..14
1.1. Поняття та ознаки норми цивільного процесуального права……….14
1.2. Класифікація та види норм цивільного процесуального права……..31
1.3. Внутрішня будова норми цивільного процесуального права……….47
1.4. Співвідношення матеріальних і процесуальних норм……………….77
Висновки до розділу………………………………………………………...……93

Розділ 2. Межі дії норми цивільного процесуального права……………….…95
2.1. Дія норми цивільного процесуального права в часі…………………..95
2.2. Дія норми цивільного процесуального права в просторі……………105
2.3. Дія норми цивільного процесуального права за колом осіб………...114
Висновки до розділу…………………………………………………………….124

Розділ 3. Реалізація норм цивільного процесуального права………………...125
3.1. Форми реалізації норм цивільного процесуального права………….125
3.2. Застосування норм цивільного процесуального права……………...137
3.3.Акти застосування норм цивільного процесуального права………...149
Висновки до розділу………………………………………………………….…164

Висновки…………………………………………………………………………167
Список використаних джерел і літератури………………………………..…..176
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленій Указом Президента України 10 травня 2006 року, зазначається, що справедливе судочинство та належний захист прав і свобод людини можливі лише за наявності досконалого процесуального законодавства (Розд. І ст.3). У зв’язку з цим усе більшої актуальності набуває проблема не просто якісного оновлення категоріально-понятійного апарату науки цивільного процесуального права, але й узагалі концептуально відмінного підходу до текстуального закріплення норм цієї галузі права в нормативно-правових актах.
Реалізація судово-правової реформи в Україні вимагає активізації функціонально-змістовного аналізу норм цивільного процесуального права для створення науково обґрунтованої методологічної основи розвитку правосуддя в Україні та вдосконалення законодавства в цій сфері. Таке дослідження може бути проведене тільки в межах ґрунтовного вивчення процесуально-правової природи та структури норми цивільного процесуального права, змісту її окремих елементів, меж їхньої дії, а також особливостей реалізації норм цивільного процесуального права в цивільному судочинстві.
Однак поглиблений аналіз цивільного процесуального законодавства переконує в необхідності його подальшого вдосконалення шляхом проведення науково-практичних досліджень з метою вирішення найбільш актуальних проблем правового регулювання цивільно-процесуальних відносин. Адже положення чинного ЦПК України співіснують із раніш чинними, і не завжди має місце узгодженість між ними, що викликає певні труднощі в судовій практиці. Поряд з дещо невдалими формулюваннями тексту цивільних процесуальних норм, які потребують уточнення і перефразування, часто навіть очевидні положення не знаходять свого відображення в Цивільному процесуальному кодексі України. Зокрема, йдеться про особливості дії норми цивільного процесуального права в часі, просторі, за колом осіб та специфіку реалізації норм цивільного процесуального права.
Немає вичерпних відповідей на поставлені в ході дисертаційного дослідження питання і у працях українських та іноземних процесуалістів різних історичних періодів, оскільки норма цивільного процесуального права як теоретична категорія відносно слабко досліджена наукою цивільного процесуального права, що підтверджується малою кількістю публікацій за даною темою, відсутністю, за окремими винятками, відповідних розділів у навчальних посібниках і підручниках. Зокрема, науковці досі сперечаються з приводу визначення й ознак норми цивільного процесуального права, не кажучи про детальний видовий, структурний та функціональний аналіз висхідного елементу цієї галузі права.
Теоретичною основою даного дисертаційного дослідження стали основні положення загальної теорії права, викладені у працях С. С. Алексєєва, В. В. Лаза-рєва, В. Н. Хропанюка, В. В. Копєйчикова, А. М. Колодія та інших. Основи дослідження цивільного процесуального права заклали вчені-процесуалісти кінця ХІХ – початку ХХ століття, напрацювання яких також використані в даній дисертаційні роботі, зокрема це праці О. Бюлова, Є. В. Васьковського, Г. Верб-ловського, А. Г. Гойхбарга, М. І. Малініна, Є. О. Нєфєдьєва, А. Х. Гольмстена тощо.
Окремі аспекти осмислення, вдосконалення та реалізації норм цивільного процесуального права в різні роки досліджували вчені: О. Т. Боннер, М. А. Вікут, В. М. Горшеньов, М. А. Гурвіч, А. О. Добровольский, О. Г. Дріжчана, П. П. Заворо-тько, П. Ф. Єлісейкін, В. В. Комаров, С. В. Курильов, О. Г. Лук’янова, А. О. Мельні-ков, Ю. І. Мельніков, В. М. Протасов, В. І. Тертишніков, М. К. Треушніков, Н. О. Че-чіна, Д. М. Чечот, М. С. Шакарян, М. Й. Штефан, С. Я. Фурса, К. С. Юдельсон та інші правознавці. Проте, враховуючи теоретичний досвід, накопичений за час, що минув з моменту останніх комплексних досліджень норми цивільного процесуального права, зміни нормативного змісту у зв’язку з прийняттям та вступом в дію ЦПК України, норми цивільного процесуального права досі потребують не лише комплексного теоретичного дослідження, але й аналізу з позицій юридичної техніки.
Поряд з цим, норма цивільного процесуального права декілька разів ставала предметом дисертаційних досліджень. Уперше аналіз проблеми зустрічається в 1965 році в праці Н. О. Чечіної “Нормы гражданского процессуального права и их применение”, вдруге – у 1982 році Л. С. Самсонова в роботі “Применение норм гражданского процессуального права” зосереджується суто на реалізації норм цивільного процесуального права, наступна спроба – у 1983 році в дослідженні Є. А. Крашеннікова “Природа норм гражданского процессуального права”. Серед останніх розробок варто особливо виділити кандидатську дисертацію російського науковця Д. В. Малихіна “Норма гражданского процессуального права” (2005 р.), в якій автор досить детально зупинився на визначенні зв’язків між окремими складовими елементами норми цивільного процесуального права.
Проте комплексного дослідження проблем сутності та специфіки норм цивільного процесуального права України в сучасній науковій літературі поки що не проводилося. Вказані особливості вплинули на вибір теми даної роботи, свідчать про її актуальність і є основою для визначенння мети, завдань, об’єкта і предмета дослідження.
Нормативну основу дослідження складають норми ЦПК та інших нормативно-правових актів України, окремі міжнародні договори та угоди з питань взаємної правової допомоги.
Емпіричною основою дослідження стали опублікована і розміщена в офіційних джерелах та інтернет-сайтах практика Верховного Суду України, місцевих судів та результати соціалогічних досліджень, використані автором під кутом зору дисертаційного дослідження для формування наукових положень і висновків дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ця тема входить до плану науково-дослідної роботи кафедри правосуддя Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича “Проблеми розвитку і вдосконалення процесуального законодавства в Україні та практики його застосування” (номер державної реєстрації 0105 U 002887).
Мета та основні завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є проведення комплексного наукового аналізу понятійних, видових і системних характеристик норми цивільного процесуального права, формулювання теоретичних висновків та розробка пропозицій, спрямованих на розвиток теорії цивільного процесуального права, усунення колізій законодавства з досліджуваних питань для подальшого вдосконалення й підвищення якості системи норми цивільного процесуального права та їх застосування.
Тому серед основних завдань даного теоретичного дослідження варто виділити наступні:
- дослідити процес становлення, нормативного закріплення і теоретичного розвитку вчень про зміст і значення норм цивільного процесуального права України;
- здійснити комплексну класифікацію норм цивільного процесуального права України за різними підставами на основі спільності їх ознак і функціонального призначення;
- розглянути структуру внутрішньої будови норми цивільного процесуального права і дослідити специфіку її окремих складових - гіпотези, диспозиції та санкції норм цивільного процесуального права;
- проаналізувати особливості та закономірності дії норми цивільного процесуального права в часі, просторі та за колом осіб;
- дослідити форми й особливості реалізації норм цивільного процесуального права;
- на основі проведеного дослідження виробити пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства нашої держави, в тому числі шляхом внесення відповідних змін до Цивільного процесуального кодексу України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є врегульовані нормами цивільного процесуального права суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних, юридичних осіб і держави.
Предметом дослідження є норми цивільного процесуального права, що закріплені в процесуальному законодавстві України та в нормативно-правових актах матеріальних галузей права, а також доктрина цивільного процесуального права.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає система наукових методів, що в комплексі застосовуються дисертантом для виконання завдань дослідження та досягнення його мети.
Дисертаційне дослідження базується на методах і прийомах наукового пізнання, основу яких складає діалектичний та системно-функціональний методи дослідження. У роботі також застосовані формально-логічний, порівняльно-правовий та істо¬ричний методи дослідження, що дало можливість дослідити зміст і виділити найважливі¬ші особливості норм цивільного процесуального права України та специфіку їх реалі¬зації. За допомогою формально-логічного методу проведений детальний аналіз норм чинного цивільного процесуального та матеріального законодавства України, які регламентують порядок здійснення правосуддя в цивільних справах. За допомогою порівняльно-правового методу досліджувався ступінь розробки даної теми в цивільній процесуальній літературі зарубіжних країн. Через статистичний метод з’ясовано сучасний стан законодавчої та правозастосовчої регламентації норм цивільного процесуального права України. За допомогою історичного методу проаналізовано розвиток теоретичного розуміння та нормативного закріплення норм цивільного процесуального права в різні історичні проміжки часу. Теоретико-прогностичний метод дозволив розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного процесуального законодавства при закріпленні та реалізації норм цивільного процесуального права України. Окрім цього, в процесі наукового дослідження застосовано системно-структурний метод, за допомогою якого здійснено комплексний аналіз функціонально-структурованих проявів дії та реалізації норми цивільного процесуального права. В роботі використовувалися й інші загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, кожен з яких задіювався в ор¬ганічному поєднанні з іншими.
Реалізуючи мету та поставлені завдання, автор одержав результати, які характеризують його новизну. Наукова новизна даного дисертаційного дослідження полягає в тому, що в національній цивільній процесуальній науці ця робота є одним із комплексних, системних наукових досліджень змісту й особливостей норм цивільного процесуального права при їх застосуванні в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах в Україні та реформування законодавства в проаналізованій сфері. Дана робота являє собою перше дисертаційне дослідження з цих питань, виконане на основі нового вітчизняного процесуального законодавства. У роботі визначені також шляхи подальшого вдосконалення цивільного процесуального законодавства щодо оптимізації цивільних процесуальних відносин, які виникають, змінюються і припиняються на основі норм цивільного процесуального права України, а також забезпечення гармонізації норм цивільного процесуального і матеріального права. Все це в сукупності дає змогу кваліфікувати зроблені дисертантом висновки та пропозиції як певний внесок у науку цивільного процесуального права і відмежувати від тих, які формулювались раніше іншими вченими з проблем, дотичних до предмета даного дослідження.
Загальна спрямованість дослідження дала змогу обґрунтувати наступні теоретичні положення, висновки та практичні пропозиції, що виносяться на захист.
Вперше:
1. Обґрунтовано і сформульовано необхідність законодавчого закріплення принципу верховенства процесуальних норм, роз-міщених у ЦПК України, над нормами, які регулюють окремі питання цивільного судочинства і закріплені в нормативних актах матеріальних галузей права.
2. Визначаючи межі дії норм цивільного процесуального права, доведено важливість розмежування об’єктивного (дія в часі і просторі) і суб’єктного (дія норми за колом осіб) критеріїв їх чинності, головна відмінність між якими виражається у ступені та формі можливого впливу учасника цивільного процесу на реалізацію нор-ми цивільного процесуального права. У зв’язку з цим наголошено на необхідності розмежовувати осіб, на яких поширюються і щодо яких застосовуються норми цивільного процесуального права.
3. Виділено підходи в розумінні існуючих в науці цивільного процесуального права поглядів щодо кількості структурних еле-ментів норми цивільного процесуального права, які систематизовано у класичний (гіпотеза – диспозиція – санкція), дуалістичний (диспозиція – санкція), комплексний (гіпотеза – диспозиція – санкція та диспозиція – санкція) та факультативний (диспозиція) підходи. На підставі цього доведено, що норма цивільного процесуального права обов’язково складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції, які можуть бути текстуально закріплені в одній або декількох статтях цивільного процесуального законодавства.
4. Визначено зміст поняття «способи реалізації норм цивільного процесуального права» – це конкретні шляхи реалізації норм цивільного процесуального права, які характеризуються внутрішнім втіленням в цивільних процесуальних відносинах приписів норм цієї галузі права шляхом вчинення активних дій або у вигляді бездіяльності з боку учасників цивільного процесу.
5. Встановлено співвідношення понять «способи реалізацїї норм цивільного процесуального права» та «форми реалізації норм цивільного процесуального права». Так, форми реалізації (застосування, виконання, використання і дотримання), які залежать від мети правозастосування, співвідносяться із способами реалізації норм цивільного процесуального права (активний і пасивний), що зумовлені конкретними діями суду чи учасників цивільного процесу, як загальне і окреме.
6. Обґрунтовано висновок про необхідність доповнення пере-ліку стадій застосування цивільних процесуальних норм (встановлення фактичних обставин справи; вибір і аналіз норм цивільного процесуального права; постановлення акта застосування норми ци¬віль¬ного процесуального права) ще однією (кінцевою) стадією – судовим контролем за виконанням правозастосовчого акта.
Дістали подальшого розвитку такі положення:
1. На основі застосування системного, видового, функціонального та структурного аналізу норм цивільного процесуального права уточнено поняття «норми цивільного процесуального права». Це встановлені або санкціоновані державою загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки організаційно-процедурного характеру, які з метою регламентації порядку здійснення правосуддя в цивільних справах закріплюють права й обов’язки учасників процесу та процедуру вчинення ними процесуальних дій, а також захищені від можливих порушень заходами державного примусу.
2. Обґрунтовано наявність, окрім загальних ознак, властивих всім нормам права, специфічних особливостей, притаманних виключно нормам цивільного процесуального права, а саме: 1) спрямованість на виконання завдань цивільного судочинства – забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ; 2) реалізація з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; 3) системний характер норм цивільного процесуального права, який полягає в тому, що при розгляді і вирішенні цивільних справ застосовується не окреме правило поведінки, а сукупність норм цивільного процесуального права; 4) організаційно-процедурний характер, що розрахований на неодноразове використання в типових, повторюваних ситуаціях; 5) особливість адресату норм цивільного процесуального права, що здійснює їх застосування, яким виступає суд.
3. Доведено, що судові постанови, окрім вимог законності та обґрунтованості, повинні також відповідати ознакам однозначності та своєчасності. Однозначною є постанова суду, зміст якої чітко і зрозуміло викладено у вигляді, доступному для сприйняття та виконання. Своєчасною є постанова суду, ухвалення, проголошення та набрання чинності котрою здійснюється в порядку та в строки, визначені цивільним процесуальним законодавством.
4. Уточнено поняття «акт застосування цивільних процесуальних норм» – це виданий судом в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, проголошений іменем України і наділений законною силою цивільно-процесуальний документ, що містить державно-владний, індивідуально-конкретний припис щодо реалізації норм цивільного процесуального права для захисту, відновлення чи визнання прав, свобод чи інтересів та обов’язків суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин.
5. Обґрунтовано необхідність доповнення чинного ЦПК України главою І «Основні поняття цивільного процесуального права», в якій розміщуватимуться основоположні терміни та категорії цієї галузі права.
6. Здійснено систематизуючу класифікацію існуючих протиріч між нормами цивільного процесуального права та положеннями матеріальних галузей права, що стосуються здійснення правосуддя в цивільних справах, результатом чого стала розробка пропозицій по доповненню ЦПК України статтею 21 та редагуванню ст. 3, 208, 213, 228, ЦПК України, ч. 3 ст. 171 СК України тощо, зміст яких розкривається в тексті дисертації.
Практичне значення висновків і пропозицій, що містяться в дисертаційному дослідженні, полягає у тому, що вони можуть бути ви¬користані:
1) у законодавчій діяльності - з метою подальшого вдосконалення цивільного процесуального законодавства та узгодження його положень зі змістом нормативно-правових актів матеріальних галузей права, а також істотного оновлення структури цивільного процесуального кодексу України;
2) у правозастосовчій діяльності – для уникнення розрізненого тлумачення норм цивільного процесуального права в процесі їх реалізації при здійсненні правосуддя в цивільних справах;
3) у науково-дослідницькій діяльності - для наступного поглибленого наукового аналізу проблем, пов'язаних із реалізацією норм цивільного процесуального права України в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах;
4) у навчальному процесі – при розробці та читанні лекцій зі спецкурсів із цивільного процесуального права для студен¬тів вищих юридичних закладів освіти, а також при підготовці підручників, навчальних посібників із зазначених дисциплін цивільного процесуального права України.
Теоретичне значення одержаних результатів визначається кількома аспектами. Насамперед, воно полягає в тому, що сформульовані в роботі концептуальні положення, висновки та практичні рекомендації визначають напрямки вирішення окремих теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із удосконаленням норм цивільного процесуального права України, а також роблять суттєвий вклад у подальший розвиток окремих положень науки цивільного процесуального права. Теоретичне та практичне значення роботи полягає в актуальності й новизні дисертаційного дослідження і зумовлено прикладним характером висновків і рекомендацій, використання яких дозволить підвищити ефективність правосуддя в цивільних справах.
Особистий внесок здобувача. Наукове дослідження, проведене дисертантом самостійно. Теоретичні положення та висновки, зроблені автором, базуються на особистих дослідженнях автора, аналізі вітчизняних та іноземних наукових джерел, нормативно-правової бази, що регламентує нормотворчу діяльність.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на міжнародній науковій конференції, присвяченій 175-річчю з дня народження Георгія Андрузького (м. Київ, 2002 р.), на науково-практичній конференції «Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України» (м. Івано-Франківськ, 2002 р.), на всеукраїнській науково-практичній коференції «Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період» (м. Хмельницький, 2002 р.), на науково-теоретичній конференції «Методологія приватного права” (м. Київ, 2003 р.), на науково-практичній конференції «Проблеми кодифікації законодавства України» (м. Київ, 2003 р.), на міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть» (м. Тернопіль, 2003 р.), на І міжнародній науково-практичній конференції «Науковий потенціал світу’ 2004». (м. Дніпропетровськ: 2004 р.), на VІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта’ 2005» (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), на І Міжнародній науково-практичній конференції студентів і молодих вчених «Права людини в умовах сучасного державотворення: теоретичні і практичні аспекти»(м. Суми, 2006 р.), на ІІІ Міжнародній конференції аспірантів, студентів та здобувачів «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луцьк, 2007 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення в шести статтях, які входять до переліку фахових наукових видань ВАК України, а також у тезах 10 доповідей на конференціях різного рівня.
Структура дисертації. У відповідності до мети, завдань і предмета дослідження структура дисертації наступна: вступ, три розділи, які мають загалом 10 підрозділів, висновки, список використаних джерел і літератури. Повний обсяг дисертації 204 сторінки, список використаних джерел, що охоплює 324 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Дослідження особливостей та змісту норм цивільного процесуального права дало змогу сформулювати у дисертації теоретичні висновки та практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення механізму правового регулювання правовідносин, які виникають при застосуванні норм цієї галузі права, а також на розв’язання теретичних проблем, що торкаються питань удосконалення змісту норм цивільного процесуального права. Норми цивільного процесуального права здійснюють регулювання правовідносин, які виникають, змінюються і припиня-ються при здійсненні правосуддя, а також забезпечують втілення на практиці основоположних засад судочинства, реалізація яких сприяє пануванню законності, підвищує правосвідомість і виховує повагу до вимог законодавства в цілому.
Будучи текстуально пронизаними загальновизнаними керівними ідеями демократичного суспільства, норми цивільного процесуального права виступа-ють комплексним механізмом, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до міжнародних стандартів і справді ґарантує право особи на справедливий суд. На підставі проведеного дисертаційного дослідження здійснено наступні підсумки:
1. Сформульоване авторське визначення норм цивільного процесуального права – це встановлені або санкціоновані державою загальнообов’язкові, формальновизначені правила поведінки організаційно-процедурного характеру, які з метою регламентації порядку здійснення правосуддя в цивільних справах, закріплюють права й обов’язки учасників процесу та процедуру вчинення ними процесуальних дій, а також захищені від можливих порушень заходами державного примусу.
2. Серед ознак цивільно-процесуальних норм необхідно обов’язково виділити наступні характерні риси:
1) встановлюються або санкціонуються компетентними органами держави Україна у вигляді правил поведінки самостійної галузі права;
2) спрямовані на виконання завдань цивільного судочинства – таких як охорона прав чи законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави або вчинення окремих процесуальних дій; покликані забезпечувати своєчасність, неупередженість і повноту розгляду та вирішення цивільних справ;
3) перебуваючи у тісному взаємозв’язку з іншими галузями права, цивільно-процесуальні норми виступають засобами реалізації на практиці та захисту порушених чи оспорюваних прав суб’єктів матеріально-правових відносин;
4) цивільний процес, що виникає по конкретній справі, обслуговується не окремими нормами – щоразу залучається практично вся галузь цивільного процесуального права, тобто повністю задіюється складна, внутрішньо узгоджена і цілісно структурована нормативна система;
5) характеризуються організаційно-процедурним характером, викладених у них приписів, які закріплюють детальну регламентацію (спосіб та послідовність вчинення, а також форму вираження результатів) усіх процесуальних дій учасниками судочинства, що розрахована на неодноразове використання в типових, повторюваних ситуаціях;
6) є загальнообов’язковими для всіх осіб (громадян Україні, іноземних громадян та осіб без громадянства, юридичних осіб тощо), які вступають чи залучаються до цивільного процесу на засадах юридичної рівності;
7) особливим адресатом норм цивільного процесуального права виступає судовий орган, який наділений владними (судовими) повноваженнями в процесі розгляду та вирішення цивільних справ;
8) дотримання норм цивільного процесуального права забезпечується різними правовими заходами.
3. Проаналізувавши колізійність і невизначеність домінант при співвідношенні норм, що регулюють порядок здійснення правосуддя в цивільних справах, і закріплені в процесуальних або матеріальних нормативно-правових актах, вважаємо, що потрібно законодавчо закріпити принцип верховенства процесуальних норм, розміщених у ЦПК України, над нормами матеріального права, які стосуються окремих питань цивільного процесу, доповнивши ст. 3 ЦПК України положенням наступного змісту: «Норми, які містяться в матеріально-правових актах і стосуються здійснення правосуддя в цивільних справах, повинні відповідати нормам ЦПК України. У випадку суперечності цих норм положенням цивільного процесуального законодавства повинні застосовуватися норми цього Кодексу».
4. Дослідивши існуючі твердження про структурну будову норм цивільного процесуального права, встановлено, що вони можуть бути об’єднані в чотири великі групи, зміст кожної з яких полягає в такому:
1) суть висловлювань І групи (класичний підхід) зводиться до традиційного розуміння структурної будови норми права будь-якої галузі права, відповідно до якого правова норма в любому випадку складається з трьох елементів, що викладено в такій логічній схемі: «якщо – то – інакше». Це означає, що норма передбачає в якості своїх основних частин не тільки правило поведінки (диспозицію), але ще й умови своєї дії (гіпотезу), а також наслідки за невиконання (санкцію);
2) зміст тверджень ІІ групи (дуалістичний підхід) зводиться до того, що в класичній тричленній формулі міститься не одне, а два правила поведінки. Одне з них розраховано на такий порядок суспільних відносин, який законодавець визнає нормальним. Ідеться про регулятивну норму. Інше правило є протилежністю першого і розраховано на різного роду відхилення від нормального перебігу повсякденних відносин. Оскільки таке правило направлене на охорону регулятивної норми та відповідного їй правовідношення, її називають охоронною;
3) до ІІІ групи (комплексний підхід) належать такі висловлювання, котрі обґрунтовують відсутність єдиної, універсальної структури, притаманної всім нормам цивільного процесуального права;
4) до останньої IV групи висловлювань (факультативний підхід) входять найменш поширені, неординарні пропозиції або про доповнення структури будь-якої норми цивільного процесуального права четвертим складовим елементом, або взагалі про заперечення виділення в будові такої норми окремих частин.
5. Встановлено, що чітке законодавче закріплення особливостей дії норми цивільного процесуального права в часі, просторі та за колом осіб є запорукою реальної ефективності правил цивільного процесуального законодавства. При цьому доведено, що дія норми цивільного процесуального права в часі та просторі за характером реалізації належить до об’єктивних критеріїв, що не залежать від волі і свідомості людини, а дія за колом осіб – суб’єктний фактор, що перебуває у прямій залежності від суб’єктивних ознак особи, які перетворюють її на адресата нормативного припису цивільного процесуального права. Тому здійснено розмежування об’єктивного (дія в часі та просторі) і суб’єктного (дія норми за колом осіб) критеріїв меж чинності норми цивільного процесуального права, головна відмінність між якими виражається у ступені та формі можливого впливу учасника цивільного процесу на реалізацію норми цивільного процесуального права.
У зв’язку з цим запропоновано доповнити ЦПК України статтею 21 «Чинність цивільно-процесуального закону» такого змісту:
1. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, а також виконання судових рішень. Цивільний процесуальний закон зворотної сили не має, окрім випадків прямо передбачених у нормативно-правовому акті.
2. Норми цивільного процесуального права поширюють свою дію на всю територію України. До спірних правовідносин, що виникли, змінилися чи припинилися за межами України, але підлягають розгляду на території України, норми цивільного процесуального права України застосовуються у випадках, встановлених цим Кодексом.
3. Норми цивільного процесуального права поширюють свою дію на всіх осіб, що на законних підставах перебувають на території України і застосовуються до громадян України, іноземців та осіб без громадянства під час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, а також виконання судових рішень.
6. Доведено, що ефективність кожного нормативного припису залежить від того, у який спосіб і наскільки повно він реалізовується на практиці. Норми цивільного процесуального права мають чимало особливостей, що обумовлені змістом та шляхами їх реалізації на практиці. Обґрунтовано, що реалізація норм цивільного процесуального права – це законодавчо закріплена, узгоджена, послідовна діяльність суду та учасників цивільного процесу, яка з метою захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод і інтересів, полягає у втіленні приписів норми цивільного процесуального права в цивільних процесуальних правовідносинах і здійснюється за допомогою різних форм і способів.
7. Встановлено, що форми реалізації норми цивільного процесуального права – це шляхи такої діяльності, які характеризуються загальним, зовнішнім проявом втілення в цивільних процесуальних відносинах приписів норм цієї галузі права у вигляді:
1. Виконання норм цивільного процесуального права – це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає у практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом здійснення адресатом норми обов’язків, закріплених у ЦПК України;
2. Використання норм цивільного процесуального права – це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає у практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом здійснення адресатом норми прав, закріплених у ЦПК України;
3. Дотримання норм цивільного процесуального права – це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає у практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом утримання адресатом норми від вчинення, заборонених у ній дій;
4. Застосування норми цивільного процесуального права – це зовнішня форма реалізації норм цивільного процесуального права, що полягає у практичному втіленні її приписів у цивільні процесуальні правовідносини шляхом здійснення судом своїх повноважень з метою справедливого, неупередженого і своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ.
8. Розмежовано форми та способи реалізації норм цивільного процесуального права. При цьому способи реалізації норм цивільного процесуального права – це конкретні шляхи такої діяльності, які характеризуються внутрішнім втіленням в цивільних процесуальних відносинах приписів норм цієї галузі права у чітко визначений законодавством спосіб – вчиненням активних дій чи у вигляді бездіяльності. У зв’язку з цим пропонується серед способів реалізації норм цивільного процесуального права виділити два різновиди: активний і пасивний.
Доведено, що якщо порівнювати форми та способи реалізації норм цивільного процесуального права як різнопланові прояви одного правового явища, то вони співвідносяться між собою як загальне і окреме, де форми реалізації нормативних приписів – це загальне регулювання, що обумовлюється метою правозастосування і в цілому відповідає на питання: «Яким чином, як відбувається реалізація цивільної процесуальної норми?», а способи такої реалізації – це окреме, що залежить від конкретних заходів, до яких вдаються суд або учасники цивільного процесу (які саме дії вчиняються?). Зв’язок цих правових категорій очевидний, адже багаточисленність процесуальних норм породжує при їх реалізації множинність комбінаційних утворень, в яких одна ланка правореалізаії нерозривно пов’язана з іншою і кожна з них при втіленні в життя вимог процесуальної норми виконує свою функціональну роль у правореалізації. Інакше кажучи, форми реалізації норм цивільного процесуального права – це зовнішній прояв цієї діяльності, що здійснюється шляхом застосування, виконання, використання та дотримання; а способи реалізації норм цивільного процесуального права – це конкретний внутрішній зміст окремих форм правореалізації, який знаходить своє вираження у вчиненні активних чи пасивних дій.
9. Встановлено, що застосування норм цивільного процесуального права має дворівневу структуру, що проявляється в одночасному залученні внутрішньої структури правової норми і структури галузі права в цілому. При цьому вирішальне значення має, чи виконуються законодавчі приписи добровільно (регулятивні правовідносини), чи коли адресата норми цивільного процесуального права зобов’язують виконати вимоги процесуальної норми (охоронні правовідносини). Застосування норм цивільного процесуального права призводить до виникнення, зміни чи припинення процесуальних правовідносин у ході реалізації норм матеріального права, здійснюється в процесуальних формах, об’єктивується в процесуальних актах.
10. Акт застосування цивільних процесуальних норм – це виданий компетентним органом держави в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, проголошений іменем України і наділений законною силою цивільно-процесуальний документ, що містить державно-владний, індивідуально-конкретний припис щодо реалізації норм цивільного процесуального права для захисту, відновлення чи визнання прав, свобод чи інтересів та обов’язків суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин.
11. Доповнено перелік стадій правозастосування контролем за виконанням акта застосування норми цивільного процесуального права, що дозволяє сформулювати послідовні етапи застосування норми цивільного процесуального права таким чином:
1. встановлення фактичних обставин справи;
2. вибір і аналіз норм цивільного процесуального права;
3. постановлення акта застосування норми цивільного процесуального права;
4. контроль за виконанням приписів правозастосовчого акта.
12. Аргуменується важливість викладу ст. 208 ЦПК України «Судові постанови», в такому вигляді: «Судові постанови в цивільних справах бувають двох видів:
1. Рішення (рішення суду в позовному провадженні, рішення суду в наказному провадженні (судовий наказ), рішення суду в окремому провадженні, заочне рішення);
2. Ухвали».
13. З огляду на все вищенаведене, ст. 213 ЦПК України варто викласти в такій редакції: «Вимоги, яким повинні відповідати судові постанови»:
1. Постанови суду повинні бути законними, обґрунтованими, однозначними та постановлені в установлені законодавством строки.
2. Законною є постанова, якою суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
3. Обґрунтованою є постанова суду, ухвалена на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
4. Однозначною є постанова суду, зміст якої чітко і зрозуміло викладено у вигляді, доступному для сприйняття та виконання.
5. Своєчасною є постанова суду, ухвалення, проголошення та набрання законної сили котрою здійснюється в порядку та в строки, визначені цивільним процесуальним законодавством.
14. У дисертаційному дослідженні неодноразово наводяться приклади неузгодженостей положень вітчизняного законодавства, що регулює питання здійснення правосуддя в цивільних справах. Ми переконані, що необхідно на нормативному рівні зафіксувати принцип верховенства процесуальних норм, розміщених у ЦПК України, над нормами матеріального права, які стосуються окремих питань цивільного процесу. У зв’язку з цим необхідно доповнити ЦПК України главою І «Основні поняття цивільного процесуального права», в якій розміщуватимуться основоположні терміни та категорії цієї галузі права, що дозволить уникнути схоластичних спорів і полісемічного тлумачення окремих норм цивільного процесуального права.
Очевидно, таке вирішеня питання призведе до уникнення існуючих і можливих у майбутньому розбіжностей між нормами, закріпленими в цивільному процесуальному та матеріальному законодавстві, а також посприяє вдосконаленню процедури здійснення справедливого, своєчасного і неупередженого розгляду справи та постановлення законного й обґрунтованого рішення. Таке доповнення основного цивільно-процесуального закону нашої держави дозволить не просто кардинально оновити та вдосконалити зміст ЦПК України, але й сприятиме суттєвому покращенню процедури здійснення правосуддя в цивільних справах на території нашої країни стосовно визначеного кола осіб під час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, а також виконання судових рішень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Нормативно – правові акти і судова практика
1. Конституція України // Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. (Із змінами внесеними згідно із Законом № 2222-ІV від 08.12.2004 // Відомості Верховної Ради України, 2005. - № 2. – ст. 44.) – Офіційний текст. – Харків: Інформаційно-правовий центр “Ксилон”, 2007. – 48 с.
2. Сімейний кодекс України. - Офіційний текст від 16 січня 2003 року. – Київ: Атіка, 2003.
3. Цивільний процесуальний кодекс України. – Офіційний текст від 18 березня 2004 року. – Київ: Атіка, 2004.
4. Цивільний кодекс України. - Офіційний текст від 16 січня 2003 року. – Київ: Атіка, 2003. – 415 с.
5. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів. Схвалено Указом президента від 10 травня 2006 року № 361 / 2006 // Урядовий кур’єр від 24.05.2006. - № 95.
6. Закон України “Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 року № 1777-ХІІ // Відомості Верховної Ради України 1992, №2, ст.5. Зі змінами внесеними із Законом № 245/96 – ВР від 18.06.1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 37.
7. Закон України “Про судоустрій України” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 27 – 28. – ст. 180.
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” від 22.12.2006. – № 9.
9. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правові пропозиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ // Бюл. законодавства і юрид. практики України. – 1998. - №8.
10. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах // Бюл. законодавства і юрид. практики України. – 1999. - № 5.
11. Архів Чернівецького апеляційного суду // Справа № 22а – 135 / 01р.
12. Архів Апеляційного суду Чернівецької області //Справа № 22-а–56/ 03р.
13. Архів Чернівецького апеляційного суду // Справа № 22а – 47 / 02 р.
14. Архів Чернівецького апеляційного суду // Справа № 22а – 94 / 02 р.
15. Архів Чернівецького апеляційного суду // Справа № 22а – 131 / 02 р.
16. Архів Чернівецького апеляційного суду // Справа № 22а – 181 / 02 р.
17. Архів Чернівецького апеляційного суду // Справа № 22а – 58 / 03 р.
18. Архів Чернівецького апеляційного суду // Справа № 22 в – 148 – 03 р.

2. Використана література
19. Абрамов С. Н. Гражданский процесс. – М.: Юр. изд-во Министерства юстиции СССР, 1948 – 483 с.
20. Абраимов Б. Ж. Проблемы совершенствования гражданского процессуального законодательства Республики Казахстан // // Законодательство. – № 5. – 2001. – С. 74 – 81.
21. Авакьян С. А. Реализация норм советского государственного права // Советское государство и право. – 1984. - № 1. – С.15 – 22.
22. Авдеенко Н. И. Толкование гражданско-правовых норм в теории и практике // Актуальные проблемы теории и практики гражданского процесса. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. – 140 с.
23. Авдюков М. Г. Судебное решение. – М., 1959. – 26 с.
24. Авдюков М. Г. Основные черты буржуазного гражданского процессуального права. – М.: Издательство МГУ, 1978. – 97 с.
25. Актуальные проблемы гражданского права и процесса // Сб. ст. под ред. З. Г. Крылова. – Иркутск, 1972. – 159 с.
26. Актуальные проблемы процессуальной цивилистической науки // Материалы научно-практической конференции, посвящённой 80-летию профессора М. А. Викут / Отв. ред. Н. В. Кузнецов. – Саратов: Изд-во ГОУ ВПО “Саратовская государственная академия права”, 2003. – 176 с.
27. Актуальные проблемы современного буржуазного гражданского права: Сборник научно-аналитических обзоров. / С. Н. Братусь (отв. ред.) и др. – М.:Б. И., 1983. – 171 с.
28. Актуальные проблемы судоустройства, судопроизводства и прокурорского надзора: сборник научных трудов / Всесоюзный заочный институт; (отв. ред. Ю. К. Орлов). – М.:ВЮЗИ, 1986. – 118 с.
29. Актуальные проблемы теории и практики гражданского процесса / под ред. Д. М. Чечота, Н. А. Чечиной. – Л.: ЛГУ, 1979. – 192 с.
30. Актуальные проблемы теории и практики правосудия по гражданским делам: Сб. науч. тр. / Всесоюзный юрид. заочн. ин-т. – М.: ВЮЗИ, 1990.–104 с.
31. Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні. / Я. М. Шевченко, Ю. Л. Бошицький. – К., 2005. – 456 с.
32. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Изд-во юр. литература, 1966. – 316 с.
33. Алексеев С. С. Общая теория права: Курс лекций в 2-х т. – Т.1. – М: Юрид. лит, 1981. – 412 с.
34. Алексеев С. С. Общая теория права: Курс лекций в 2-х т. – Т.2. – М: Юрид. лит, 1981. – 396 с.
35. Алексеев С. С. Право: азбука – теория - философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
36. Алексеев С. С. Право на пороге нового тысячелетия: Некоторые тенденции мирового правового развития. – М.: Статут, 2000. – 256 с.
37. Алексеев С. С. Проблемы теории права: курс лекций – Свердловск: СЮИ, 1972. – 302 с.
38. Алексеев С. С. Социальная ценность права в советском обществе – М.: Юрид. лит., 1971. – 273 с.
39. Алексеев С. С. Структура советского права. – М., 1975. – 264 с.
40. Алексеев С. С. Теория права. – М.:БЕК, 1994. – 224 с.
41. Алексеев С. С. Теория права. – М.:БЕК, 1995. – 320 с.
42. Алексеев С. С. Частное право: Научно-публицистический очерк. – М.: Статут, 1999. – 160 с.
43. Алексеев С. С. Философия права. – М., 1998. – 268 с.
44. Андрушко А. В. Принцип диспозитивності цивільного процесуального права України: Автореф. дис. … канд.юрид.наук /12.00.03/. – К., 2002. – 20 с.
45. Ант Л. Ф. Формы выражения и изложения правовых норм в нормативных актах. Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1973. – 24 с.
46. Арапов Н. И. Проблемы теории и практики правосудия по гражданским делам. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. – 128 с.
47. Бабаев В. К. Презумпции в советском праве. – Горький, 1974. – 178 с.
48. Байтин М. И. О принципах и функциях права: новые моменты. // Правоведение. – 2000. - № 3. – С. 4 – 16.
49. Баранов В. М. Истинность норм советского права: Проблемы теории и практики / Под ред. М. И. Байтина. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1989. – 398 с.
50. Баришпольская Т. Ю. О процедурных нормах гражданского права // Проблемы совершенствования гражданско-правового регулирования. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1987. – С.307 - 317.
51. Баулин О. В. Специальные нормы в гражданском процессуальном праве. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1997. – 104 с.
52. Бахрах Д. Н. Действие норм права во времени: Теория, законодательство, судебная практика. – М.: Норма, 2004. – 224 с.
53. Безлюдько І. О., Бичкова С. С., Бобрик В. І. та ін. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. С. С.Бичкової. – К., Атіка, 2006. – 384 с.
54. Бержель Ж.-Л. Общая теория права. / Под общ. ред. В. И. Даниленко. / Пер. с фр. – М.: Изд. дом NOTA BENE, 2000. – 576 с.
55. Берман Г. Западная традиция права: эпоха формирования. – М.: МГУ, 1998. – 624с.
56. Бернэм У., Решетникова И. В., Ярков В. В. Судебная реформа: проблемы гражданской юрисдикции. – Екатеринбург: Изд-во Гуманитарного ун-та, 1996. – 150 с.
57. Боброва Н. А. Системность государственно-правовых норм как гарантия их функционирования // Изв. высш. учеб. заведений. Правоведение. - Л., 1980. - N 6. - С. 28-34.
58. Бобылёв А. И. Механизм правового воздействия на общественные отношения. // Государство и право. – 1999. - № 5. – С. 104 - 109.
59. Боннер А. Т. Источники советского гражданского процессуального права: Учебное пособие. – М.: ВЮЗИ, 1977. – 69 с.
60. Боннер А. Т. Применение нормативных актов в гражданском процессе. – М.: Юрид. лит., 1980. – 160 с.
61. Братусь С. Н. Предмет и система советского гражданского права. – М., 1963. – 196 с.
62. Бутнев В. В. Некоторые вопросы совершенствования гражданского судопроизводства Росси // Сб. материалов Всероссийской конференции “Государство и право на рубеже веков” (Гражданское право. Гражданский процесс) – М.: Институт государства и права РАН, 2001. – С. 148 – 154.
63. Вандышев В. В. Гражданский процесс в текстах. – СПб.: Питер, 2001. – 128 с.
64. Вандышев В. В., Дернова Д. В. Гражданский процесс: учебно-методическое пособие. – СПб: Питер, 2001. – 160 с.
65. Ванеева Л. А. Применение норм гражданского процессуального права и осуществление субъективных процессуальных прав // Проблемы применения норм гражданского процессуального права. – Свердловск: Уральский рабочий, 1986. – 122 с.
66. Васьковскій Е. В. Курсъ гражданскаго процесса: Субъекты и объекты процесса, процессуальныя отношенія и действія. – Томъ 1. – М.: Изданіе Бр. Башмаковых, 1913. – 694 с.
67. Ветрова Г. Н. Санкции в судебном праве. – М.: Наука, 1991.– 160 с.
68. Викут М. А., Зайцев И. М. Гражданский процесс России: Учебник. – М.: Юристъ, 1999. – 384 с.
69. Викут М. А., Зайцев И. М. Гражданский процесс. – Саратов: Изд-во Саратов. гос. акад. права, 1998. – 484 с.
70. Викут М. А. Категории ”материальное” и “процессуальное” в теории гражданского процессуального права // Понятийный аппарат науки советского гражданского права и процесса и терминологии законодательных актов. – Тверь: Изд-во Тверск. ун-та, 1991. – С. 92 - 102.
71. Власов Ю. Л. Проблеми тлумачення норм права. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 180 с.
72. Воложанин В. П. Особенности правосудия как формы правовой защиты // Проблемы действия и совершенствования гражданского процессуального законодательства. – Свердловск: СЮИ, 1982. – С. 31 – 35.
73. Воложанин В. П. Применение гражданско-процессуальных норм при рассмотрении уголовного дела в суде // Сб.: Проблемы применения норм гражданского процессуального права. – Свердловск: СЮИ, 1976. – С. 110 – 117.
74. Вопленко Н. Н. Официальное толкование норм права. – М., 1976. - 118 с.
75. Вопросы гражданского права и процесса. / под ред. А. Ю. Кобалкина, В. Р. Скрипко и др. – М.: Ин-т гос. и права, 1977. – 106 с.
76. Вопросы гражданского права и процесса: сб. ст. – Владивосток, 1969.–231с.
77. Вопросы гражданского права и процесса: сб. ст. под ред. Б. Б. Черепахина. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1969. – 200 с.
78. Вопросы русскаго гражданскаго права и процесса / Под ред. Г. Вербловскаго. – М.: Товарищество типографіи А. И. Мамонтова, 1896. – 439 с.
79. Воронов А. Ф. Гражданский и арбитражный процесс: Учебное пособие. – М.: МНЭПУ, 1993. – 59 с.
80. Гаврилюк Р. О. Дія норм податкового права в часі, просторі та за колом осіб. – Чернівці: Рута, 2002. – 392 с.
81. Гаврилюк Р. О. Ефктивність дії норм поадткового права України // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 121. Правознавство. Збірник наук. праць. – Чернівці: Рута, 1999. – С. 71-74.
82. Гайворонская Я. В. К вопросу о понимании правовых и юридических норм. // Правоведение. – 2001. - №3. – С. 39 - 45.
83. Гетманцев О. В. Деякі аспекти удосконалення судової форми захисту цивільних прав // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. – Івано-Франківськ, 2002. – Випуск VIII. - С. 71-74.
84. Гетманцев О. В. Кодифікація цивільного процесуального законодавства України на сучасному етапі // Проблеми кодифікації закрнрдавства України. – Матеріали науково-практичної конференції. – К.: Інститут держави і права ім.В. М. Корецького НАН України, 2003. – С. 37 – 41.
85. Гетманцев О. В. Про вдосконалення способів правового впливу на цивільні процесуальні відносини. - Україна: шляхами віків: Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 175-річчю з дня народження Георгія Андрузького [Київ] // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – Ч.1. – 2002. – С. 76 – 79.
86. Гойхбарг А. Г. Иностранное гражданское и торговое право и процесс: Элементарное пособие. – М.: Внешторгиздат, 1937. – 166 с.
87. Гойхбарг А. Г. Курс гражданского процесса. – М.: Государственное издательство, 1928. – 320 с.
88. Гольмстен А. Х. Учебник русского гражданского судопроизводства. – С.-Пб., 1885. – 334 с.
89. Гольмстен А. Х. Учебник русского гражданского судопроизводства. – С.-Пб., 1894. – 392 с.
90. Гольмстен А. Х. Учебник русского гражданского судопроизводства. – С.-Пб., 1907. – 424 с.
91. Гордон В. М. Понятие процесса в науке гражданского судопроизводства (Вступительная лекция). – Ярославль, 1901. – 19 с.
92. Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: «Юридическая литература», 1972. – 345 с.
93. Горшенев В. М. Природа и назначение процессуальной формы в советском праве. // Вестник Ярославского ун-та, 1972. – С. 3-23.
94. Горшенев В. М. Функции и содержание норм процессуального права по советскому законодательству // Проблемы правоведения. – Новосибирск., 1967. – С. 16-38.
95. Гражданский и арбитражный процесс, нотариат, обязательства. – М.: БЕК, 1998. – 584 с.
96. Гражданский процесс: наука и преподавание / Под ред. М. К. Треушникова, Е. А. Борисовой. – М.: ОАО «Издательский Дом «Городец», 2005. – 416 с.
97. Гражданский процесс: Пособие для подготовки к экзаменам. - Учебное изд. / Сост. А. Н. Киселёв. – М.: Юрайт, 2002. – 228 с.
98. Гражданский процесс: Учебник. / Под ред. С. Н. Абрамова. – М.: Изд-во Мин-ва юстиции СССР, 1940. – 484 с.
99. Гражданский процессуальный Кодекс Украины: научно-практический комментарий (Тертышников В. И.). – Издание 4-е доп. и перераб. - Харьков: Консум, 1999. – 416 с.
100. Гражданский процесс Российской Федерации / Под ред. А. А.Власова. – М.: Юрайт, 2004. – 586 с.
101. Гражданский процесс: Учебник / А. Г. Вершинин, Л. А. Кривоносова. – М.: Проспект, 1999. – 472 с.
102. Гражданский процесс: Учебник для студ. юрид. вузов и фак. / В. П. Воложанин, В. Д. Кайгородов. – М.: БЕК, 1995. – 462 с.
103. Гражданский процесс: Учебник / Отв. ред. Проф. В.В. Ярков. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во БЕК, 1999. – 624 с.
104. Гражданский процесс: Учебник / под ред. В. В.Комарова. – Х.: ООО „Одиссей”, 2001. – 704 с.
105. Гражданский процесс: Учебник. - 3-е изд., испр. и доп./ Под ред. М. К. Треушникова. – М.: ООО „Городец-издат,” 2000. – 672 с.
106. Гражданский процесс: Учебник. / под ред. М. С. Шакаряна. – М.: Изд-во Юрид. лит., 1993. – 560 с.
107. Гражданский процесс: Учебник. – Издание 3-е, перераб. и доп. / под ред. В. А. Мусина, Н. А. Чечиной, Д. М. Чечота. – М.: ПБОЮЛ, 2000. – 544 с.
108. Гражданское право и способы его защиты // Сб. ст. под ред. О. А. Красавчикова. – Свердловск: СЮИ, 1974. – 190 с.
109. Гражданское право: Учебное пособие под ред. Е. О. Харитонова, Н. А. Саниахметовой. – К.: А.С.К., 2001. – 832 с.
110. Гражданское судопроизводство. Особенности рассмотрения отдельных категорий дел. – М.: Юристъ, 2001. – 381 с.
111. Гражданско-правовая норма и формы её применения. – Тбилиси: Мецниеребе, 1982. – 168 с.
112. Григорьев Ф. А. Акты применения норм права как средство защиты субъективных прав и обеспечение выполнения юридических обязанностей // Юридические гарантии приененния советских правовых норм и укрепление социалистической законности. – К., 1971. – С. 53 - 56.
113. Грось Л. А. Влияние норм материального права на гражданское процессуальное право: научно-практические проблемы. – Дисс. … докт. юрид. наук: 12.00.03. – М., 1999. – 528 с.
114. Гузь Л. Є. Підстави для скасування судових рішень (ухвал) та способи запобігання їх виникнення при розгляді цивільних справ в судах. – Х.: ВПФ “Поліграф”, 2006. – 724 с.
115. Гукасян Р. Е. Соотношение материального и процессуального права, норм и правоотношений // Проблемы соотношения материального и процессуального права. - М.: ВЮЗИ, 1980. – С. 14 - 19.
116. Гукасян Р. Е. Судебное решение и применение норм материального права // Проблемы совершенствования гражданско-процессуального и уголовно-процессуального законодательства в свете решений ХХV съезда КПСС. – Вильнюс, 1976. – С. 197 – 202.
117. Гурвич М. А. Лекции по советскому гражданскому процессу. – М.:ВЮЗИ, 1950. – 197 с.
118. Гурвич М. А. Решение советского суда в исковом производстве. – М.: ВЮЗИ, 1955. – 486 с.
119. Данилов Е. Гражданский процессуальный Кодекс РСФСР: Справочник адвоката. – М.: Право и закон, 2000. – 832 с.
120. Дубінський Л. Цивільний процес. – Харків: юрид. вид-во НКЮ УРСР, 1930. – 166 с.
121. Дюрягин И. Я. Применение норм советского права. Теоретические вопросы. – Свердловск: Среднеуральское книжное изд-во, 1973. – 248 с.
122. Евграфов П. Б. Соотношение структуры советского права и структуры советского законодательства. – Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – Харьков, 1981.- 24 с.
123. Елисейкин П. Ф. Гражданские процессуальные правоотношения. – Ярославль: Изд-во Ярославль. гос. ун-та, 1975. – 93 с.
124. Елисейкин П. Ф. Выявление эффективности некоторых гражданско-процессуальных норм с помощью социологических методов // Проблемы социологии права: сб. науч. тр. – Вып. 1. – Вильнюс, 1970. – С. 82 – 89.
125. Елисейкин П. Ф. Предмет, принципы и субъекты советского гражданского процессуального права: Конспект лекций. – Ярославль: ЯрГУ, 1980.– 44 с.
126. Елисейкин П. Ф. Основные предпосылки изучения структуры процессуальной нормы // Вопросы развития и защиты прав граждан и социалистических организаций. – Калинин: Изд-во Калинин. ун-та, 1978. – С.78 – 96.
127. Елисейкин П. Ф. О санкциях советских процессуальных норм // Вопросы развития и защиты прав граждан и социалистических организаций: Межвуз. темат. сб. – Калинин: Изд-во Калинин. гос. ун-та, 1980. – С. 69 – 80.
128. Елисейкин П. Ф. О структуре юридической нормы // Проблема защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. – Ярославль, 1978. – С. 17-47.
129. Елисейкин П. Ф. Понятие, виды и структура советской гражданской процессуальной нормы. // Юридические гарантии применения права и режим законности. – Ярославль, 1976. - С. 108 – 109.
130. Елисейкин П. Ф. Структура гражданских процессуальных норм // Вопросы развития и защиты прав граждан. – Калинин: Изд-во Калинин. гос. ун-та, 1977. – С.57 – 66.
131. Елькинд П. С. Толкование и применение норм уголовно-процессуального права. – М.: Юрид лит., 1967. - 224 с.
132. Жеребкин В. Е. Логический анализ понятий права. – К., 1976. – 150 с.
133. Жилин Г. А. Применение процессуального законодательства при разрешении судами гражданских дел // Проблемы применения норм гражданского процессуального права. – Свердловск: Уральский рабочий, 1986. – С. 33-36.
134. Жилин Г. А. Цели гражданского судопроизводства и их реализация в суде первой инстанции. – М.: Городец, 2000. – 320 с.
135. Жицинский Ю. С. Санкция советского гражданского права: Автореф.дисс. … канд.юрид.наук. – Киев, 1966. – 18 с.
136. Жицинский Ю. С. Санкция нормы советского гражданского права. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та,1968. – 123с.
137. Жуйков В. М. Проблемы гражданского процессуального права. – М.: Городец, 2001. – 288 с.
138. Заворотько П. П. Штефан М. Й. Учбовий посібник з радянського цивільного процесуального права. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1967. – 107 с.
139. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За ред. В. В. Копєйчикова. – Стер. Вид. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.
140. Загальна теорія держави і права: Підручник / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
141. Зайцев И. М. Относительно технических гражданских процессуальных норм // Механизм защиты субъективных гражданских прав. – Ярославль: ЯрГУ, 1990. – С. 95-103.
142. Зейдер Н. Б. Гражданские процессуальные правоотношения. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1965. – 74 с.
143. Земченко Н. А. Воспитательное значение деятельности суда по применению норм процессуального права // Проблемы применения норм гражданского процессуального права. – Свердловск: СЮИ, 1976. – С. 98 – 109.
144. Зимненко Б. Л. Соотношение общепризнанных принципов и норм международного права и российского права. // Международное право. - 2000. - № 2 (8). – С. 53-60.
145. Иоффе О. С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. – с. 234.
146. Калмацкий В. С. Полномочия кассационной инстанции на проверку законности применения норм права по гражданским делам // Проблемы применения норм гражданского процессуального права. – Свердловск: Уральский рабочий, 1986. – С. 88 – 93.
147. Кац А. К. Толкование норм гражданского процессуального права // Проблемы применения норм гражданского процессуального права. – Свердловск: СЮИ, 1976. – С. 72 – 83.
148. Кілічава Т. М. Цивільне процесуальне право. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 352 с.
149. Керимов Д. А. Культура и техника законотворчества.- М.: Юрид. Лит, 1991.- 160 с.
150. Клейнман А. Ф. Советский гражданский процесс. – М.: Изд-во МГУ, 1954. – 408 с.
151. Ковин В. Ф. Юридические гарантии правильного применения норм гражданского процессуального права // Проблемы применения норм гражданского процессуального права. – Свердловск: СЮИ, 1976. - С. 87 - 98.
152. Колодій А. М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
153. Комаров В. В. Практика застосування судами цивільного процесуального законодавства: Навчальний посібник для студ. спец. “Правознавство”. – К.: Укр. юрид. академія, 1992. – 220