ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ……………………………………......4
ВСТУП …………………………………………………………………….…...... 5

РОЗДІЛ 1. Суть і функції цивільно-правової відповідальності ……….….....14

1.1. Суть цивільно-правової відповідальності …………………………..….....14
1.2. Функції цивільної відповідальності юридичних осіб ……………....….30

РОЗДІЛ 2. Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб
як вияв їх цивільної правосуб’єктності .......……………………………...….....50

2.1. Взаємозумовленість механізму цивільної відповідальності
та конститутивних ознак юридичної особи.......................………………….....50
2.2. Цивільна відповідальність юридичних осіб як вияв їх
правоздатності ............................................………………………………………67
2.3. Цивільна відповідальність юридичних осіб як вияв їх
дієздатності.……………………………………………………………………….72
2.4. Особливості змісту деліктоздатності юридичних осіб …………........…89

РОЗДІЛ 3. Види юридичних осіб за Цивільним кодексом України
та особливості їх цивільної відповідальності ………………………………....101

3.1. Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб
публічного права .………………………………………………………….…....101
3.2. Цивільно-правова відповідальність підприємницьких
юридичних осіб.................................................................................................…110

3.3. Цивільно-правова відповідальність контрольованих юридичних осіб
………………………………………………………………………………........144
3.4. Цивільно-правова відповідальність непідприємницьких
юридичних осіб ....................................................................................................158

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………........180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………..…......192

ВСТУП

Актуальність теми. Юридичні особи є основними товаровиробниками, що забезпечують економічний розвиток країни, насичення ринку товарами, роботами та послугами. Їх дії значною мірою визначають реальний стан додержання майнових та особистих немайнових прав інших учасників цивільних відносин. Крім того, цивільно-правова конструкція юридичної особи широко використовується у публічно-правових відносинах.
З огляду на притаманний цивільному праву метод юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності учасників цивільних відносин цивільно-правова відповідальність має забезпечувати належне виконання цивільних обов’язків з боку всіх без винятку суб’єктів цивільного права. Зазначене вимагає врахування особливостей юридичної особи з метою створення правових гарантій послідовної реалізації функцій цивільної відповідальності.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. запровадив нову для вітчизняного законодавства класифікацію юридичних осіб, яка передбачає виокремлення юридичних осіб приватного та юридичних осіб публічного права, підприємницьких і непідприємницьких товариств та установ. Водночас норми Господарського кодексу України регламентують особливості участі юридичних осіб у господарських відносинах. Зазначене диктує потребу в дослідженні основних законодавчих класифікацій юридичних осіб на предмет висвітлення особливостей правового статусу окремих видів юридичних осіб саме як суб’єктів цивільно-правової відповідальності.
Науково-теоретичне підґрунтя дослідження становили, зокрема, наукові праці вітчизняних науковців: С.В. Артеменка, Л.М. Баранової, Д.В. Бобрової, В.І. Борисової, О.М. Вінник, І.О. Дзери, Г.В. Єрьоменко, І.С. Канзафарової, В.М. Коссака, В.М. Кравчука, І.М. Кучеренко, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця,

О.О. Отраднової, О.А. Підопригори, І.В. Спасибо-Фатєєвої, А.Л. Ткачука, О.Є. Харитонова, Н.М. Хуторян, В.О. Чепурнова, Я.М. Шевченко, Ю.С. Шемшученка, С.І. Шимон, О.С. Янкової; вчених дореволюційного (до 1917 року) та радянського періоду розвитку вітчизняної науки цивільного права, сучасних вчених-цивілістів Росії та інших країн СНД: М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, К.П. Беляєва, В.М. Болдінова, С.М. Братуся, В.В. Вітрянського, І.П. Грешнікова, В.П. Грибанова, О.С. Іоффе, О.А. Красавчикова, М.І. Кулагіна, Д.І. Мейєра, М.С. Малеїна, Г.К. Матвєєва, І.А. Покровського, О.П. Прус, Б. І. Пугинського, В.Т. Смирнова, А.О. Собчака, Є.О. Суханова, В.А. Тархова, К.А. Флейшиць, Р.О. Халфіної, Г.В. Хохлової, Б.Б. Черепахіна, Г.Ф. Шершеневича; вчених інших країн світу: Т. Аріїдзуми, В. Бернхема, С. Вагацуми, Л. Еннекцеруса, Х. Кетца, К. Цвайгерта тощо.
У наукових дослідженнях, присвячених різним аспектам розвитку інституту юридичної особи, увага вчених зосереджується, як правило, або на комплексному аналізі всієї сукупності ознак певної організаційно-правової форми юридичних осіб, або на особливостях правового статусу окремих їх видів, або на з’ясуванні соціально-правової природи та висвітленні різних сторін правосуб’єктності юридичної особи. При цьому питання майнової відповідальності найчастіше розглядаються лише попутно, через виокремлення і аналіз зафіксованих у законі положень щодо відповідальності юридичних осіб тієї чи іншої організаційно-правової форми або виду, оскільки зазвичай дослідники не ставлять за мету виявлення всього комплексу соціально-економічних чинників (причин), що зумовлюють доцільність нормативного закріплення певного механізму цивільно-правової відповідальності юридичних осіб та відповідних елементів їх правового статусу.
З іншого боку, у наукових працях і навчальній літературі з питань цивільної відповідальності особливості відповідальності юридичних осіб переважно також не піддаються спеціальному аналізу, орієнтованому на встановлення об’єктивної зумовленості зазначених особливостей. У цьому аспекті окремим предметом спеціальних досліджень було лише питання щодо визначення вини юридичної особи, якому приділялося чимало уваги у радянський період. Слід відзначити й те, що у загальнотеоретичних і галузевих дослідженнях категорій правового статусу і правосуб’єктності вочевидь недостатньо уваги приділяється специфіці деліктоздатності юридичних осіб саме як елементу їх цивільної правосуб’єктності.
Зазначене засвідчує актуальність вирішення наукової проблеми, що полягає у встановленні взаємозв’язків і взаємної зумовленості ознак юридичної особи, окремих елементів правосуб’єктності та особливостей механізму цивільно-правової відповідальності юридичних осіб відповідно до положень чинного цивільного законодавства України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 19 червня 2001 року (протокол № 7). Роботу виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України РК 0102 V 007078 “Приватноправові засади нового цивільного законодавства України”.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення особливостей цивільно-правової відповідальності юридичних осіб, характеру її взаємозв’язків з правосуб’єктністю та ознаками юридичної особи. Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:
- дослідити суть, мету та функції цивільно-правової відповідальності юридичних осіб;
- визначити характер взаємозв’язку цивільної відповідальності юридичної особи, її ознак та правосуб’єктності;
- виявити особливості змісту деліктоздатності юридичних осіб;

- визначити особливості цивільної відповідальності окремих видів юридичних осіб.
Об’єктом дослідження є цивільні відносини, що виникають у зв’язку з цивільно-правовою відповідальністю юридичних осіб.
Предмет дослідження становлять механізм цивільно-правової відповідальності юридичних осіб та особливості їх правового статусу як суб’єктів цивільної відповідальності.
Методи дослідження. У роботі використано діалектичний, структурно-функціональний, порівняльний та історичний методи наукового дослідження, а також методи аналізу та синтезу. Діалектичний підхід дозволив розглянути суть, мету та функції цивільно-правової відповідальності як взаємозалежні правові категорії. Структурно-функціональний метод сприяв установленню істотних зв’язків між правосуб’єктністю, ознаками юридичної особи, її відповідальністю за цивільні правопорушення, виявленню матеріальних (соціально-економічних) і правових чинників, що уможливлюють реалізацію цивільно-правової відповідальності юридичної особи. Порівняльний метод використаний при зіставленні підходів до правового регулювання відносин цивільної відповідальності в Україні та інших країнах світу. Історичний метод сприяв зваженим оцінкам новацій, запроваджених новим ЦК України. Методи аналізу і синтезу було використано при дослідженні запровадженої законодавцем класифікації юридичних осіб у контексті їх відповідальності за цивільні правопорушення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у встановленні такого характеру взаємозумовленості конститутивних ознак юридичної особи, її правосуб’єктності та механізму цивільно-правової відповідальності, за якого ознаки організаційної єдності та майнової відокремленості юридичної особи постають як визначальні чинники, що зумовлюють особливості правового статусу юридичних осіб окремих видів і організаційно-правових форм як суб’єктів цивільно-правової відповідальності. Наукова новизна роботи, серед іншого, виявляється у таких її положеннях:
1. У дисертації сформульоване визначення функцій цивільно-правової відповідальності як найбільш істотних і сталих характеристик її правового впливу, що відображають його системний характер і спрямованість на досягнення визначених законодавцем цілей правового регулювання, у зв’язку з чим дисертантом обґрунтовано висновок про недоцільність виділення у цивільної відповідальності каральної функції.
2. В дисертації дістав подальшого розвитку науковий підхід, згідно з яким цивільно-правова відповідальність юридичної особи характеризується як зовнішній вияв або результат реалізації її цивільної правосуб’єктності, а ознаки юридичної особи – як матеріальні передумови набуття і здійснення її правосуб’єктності, на підставі чого зроблено узагальнюючий висновок про те, що особливості цивільної відповідальності юридичної особи визначаються матеріальними передумовами набуття і здійснення її правосуб’єктності.
3. Дисертантом сформульовано визначення ознак юридичної особи у їх вузькому (власному) і широкому розумінні. У власному розумінні під цими ознаками пропонується розуміти організаційну єдність та майнову відокремленість юридичної особи як сукупність соціально-економічних чинників, що конституюють юридичну особу як відмінного від фізичної особи учасника цивільних відносин. У широкому розумінні ознаки юридичної особи розглядаються у їх співвідношенні з цивільною правосуб’єктністю і постають або як передумови (що ними є конститутивні ознаки організаційної єдності та майнової відокремленості), або як змістовні властивості (правоздатність, дієздатність і деліктоздатність), або як наслідки реалізації (самостійна участь у цивільних відносинах, у тому числі – самостійна відповідальність за цивільні правопорушення) цивільної правосуб’єктності юридичної особи.

4. Факт вчинення юридичною особою цивільного правопорушення у дисертації визначено як вихід за допустимі межі здійснення правоздатності юридичної особи, а за наявності вини правопорушника – як різновид зловживання правом. Відповідно цивільна відповідальність юридичної особи характеризується як правовий наслідок порушення нею меж здійснення її правоздатності (як суб’єктивного цивільного права).
5. Дисертантом обґрунтовано визначення деліктоздатності юридичної особи як юридично закріпленої і матеріально гарантованої здатності забезпечити реалізацію компенсаційної функції цивільно-правової відповідальності через виконання юридичною особою у певному обсязі обов’язків з відшкодування майнової або моральної шкоди, завданої іншим особам внаслідок порушення їх суб’єктивних цивільних прав. Виявлено сукупність чинників, що визначають рівень деліктоздатності юридичної особи: а) виконання встановлених законом вимог щодо формування та підтримання певного обсягу майнових активів юридичної особи; б) фактична реалізація можливостей юридичної особи щодо набуття у власність майна; в) встановлення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями юридичної особи з боку її учасників, засновників.
6. Дисертантом визначено комплекс чинників, що зумовлюють доцільність виключення вини зі складу умов відповідальності за цивільні правопорушення, вчинені при здійсненні господарської діяльності юридичними особами (як підприємницькими, так і непідприємницькими) та фізичними особами-підприємцями: а) єдність публічного і приватного інтересу щодо забезпечення сталості цивільного обороту в сфері господарювання, котра за своєю суттю (зважаючи на чисельність факторів господарського ризику) передбачає підвищену ймовірність випадкового порушення договірних зобов’язань і заподіяння шкоди. Засобом забезпечення цієї сталості є виключення вини зі складу умов цивільної відповідальності, що є додатковою гарантією захисту прав кредиторів суб’єкта господарювання; б) вільне волевиявлення юридичної особи та фізичних осіб-підприємців щодо провадження ними на професійній основі господарської діяльності, яка передбачає систематичне виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг та / або вчинення правочинів, що збільшує ймовірність випадкового порушення суб’єктивних цивільних прав інших осіб; в) забезпечення підвищеного захисту кредитора (потерпілого) – споживача як слабшої сторони у договорі за участю суб’єкта господарювання або у деліктних зобов’язаннях.
7. У дисертації сформульовано критерії допустимості й доцільності законодавчого закріплення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями юридичних осіб з боку їх учасників (засновників): допустимість установлення такого режиму відповідальності зумовлюється наданням учасникам (засновникам) юридичної особи одночасно і майнових, і організаційно-управлінських прав щодо неї, але без визначення при цьому співвідношення між обсягом цих прав (за принципом одна особа – один голос), а доцільність – встановленням певної залежності між конкретним обсягом майнових і організаційно-управлінських прав учасників (засновників).
8. Дисертантом у контексті реалізації взаємопов’язаних функцій цивільно-правової відповідальності обґрунтовано необхідність запровадження солідарної відповідальності контролюючих юридичних осіб за боргами контрольованих ними юридичних осіб у разі, якщо зобов’язання останніх виникли внаслідок реалізації ними волевиявлення контролюючої юридичної особи, зокрема: в результаті виконання її розпорядження щодо укладання певного договору; внаслідок дій контролюючої юридичної особи, яка на підставі договору виконує повноваження органу волевиявлення контрольованої юридичної особи; у зв’язку з правопорушеннями, вчиненими контрольованою юридичною особою за вказівками контролюючої юридичної особи.
9. В дисертації визначено комплекс приватноправових і публічно-правових підстав субсидіарної відповідальності засновників юридичних осіб публічного права, обґрунтовано підлеглий характер першої групи зазначених підстав щодо другої. До приватноправових підстав субсидіарної відповідальності засновників юридичних осіб публічного права віднесено: а) низький рівень майнової відокремленості та організаційної самостійності публічних юридичних осіб, зумовлений, насамперед, належністю їх засновникам права власності на майно, закріплене за цими юридичними особами, а також всього комплексу прав вищого органу управління ними; б) відсутність законодавчо встановлених вимог щодо підтримання мінімального обсягу майнових активів публічних юридичних осіб та непоширення на них дії законодавства про банкрутство. Публічно-правовими підставами субсидіарної відповідальності засновників юридичних осіб публічного права слід вважати необхідність створення гарантій для безперешкодного здійснення публічних (владних та інших особливо значимих для суспільства) функцій, виконання яких покладене на ці юридичні особи. Такого роду гарантіями є ті цивільно-правові засоби, які унеможливлюють звернення стягнення на майно, що забезпечує виконання публічними юридичними особами публічно-правових функцій.
10. Субсидіарну відповідальність учасників юридичних осіб приватного права у межах несплаченої частини їх вкладу до майна (статутного капіталу, інших майнових фондів) юридичної особи в дисертації розглянуто як особливий спосіб захисту прав та інтересів її кредиторів, який реалізується через примусове виконання в натурі майнового обов’язку учасника перед юридичною особою – боржником.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використати одержані висновки в законотворчій діяльності з удосконалення нормативно-правового регулювання цивільно-правової відповідальності юридичних осіб. Положення дисертації також можуть бути використані з навчально-методичною метою при викладанні курсів лекцій “Цивільне право”, “Підприємницьке право”, “Договірне право”, спецкурсів “Юридичні особи” та “Деліктні зобов’язання”.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданнях відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні результати дослідження представлені на чотирьох науково-практичних конференціях: Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України (Київ, 19 квітня 2001 року); Становлення і розвиток правової системи України (Київ, 21 березня 2002 року); Методологія приватного права (Київ, 30 травня 2003 року); Еволюція цивільного законодавства (Харків, 29–30 квітня 2004 року).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 статей у наукових фахових виданнях та 4 тез доповідей.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Отже, у представленій дисертації запропонований новий підхід до визначення особливостей правового статусу юридичних осіб як суб’єктів цивільної відповідальності. Він ґрунтується на врахуванні взаємозумовленості конститутивних ознак юридичної особи (як цивільно-правової конструкції), змістовних властивостей її правосуб’єктності та форм реалізації останньої. До зазначених форм реалізації цивільної правосуб’єктності юридичної особи належить, зокрема, участь юридичної особи у відносинах цивільно-правової відповідальності як боржника.
На вказаній основі було сформульовано визначення ознак юридичної особи (у власному і широкому розумінні), деліктоздатності та механізму цивільно-правової відповідальності юридичної особи, висунуто пропозиції щодо формування всіма юридичними особами спеціалізованих майнових фондів гарантування вимог кредиторів, обґрунтовано конкретні методи пізнання такого правового явища, яким є субсидіарна відповідальність засновників і учасників юридичних осіб.
В дисертації з позицій, що передбачають, зокрема, урахування особливостей методу цивільного права і відмітних особливостей соціально-правової природи юридичної особи, обґрунтовується винятково компенсаційний характер цивільно-правової відповідальності і спростовується погляд на неї як форму покарання боржника. Відстоюється позиція щодо незмінності суті цивільної відповідальності у разі виключення вини зі складу спеціальних умов цієї відповідальності, а також наводяться аргументи на користь виключення вини зі складу умов відповідальності за правопорушення у сфері здійснення господарської діяльності.
Наведені у дослідженні висновки можуть бути використані для подальшого вдосконалення окремих положень цивільного і господарського

законодавства України, в тому числі тих, які регламентують умови застосування мір цивільної відповідальності, застосування субсидіарної відповідальності учасників (засновників) юридичних осіб, визначають види і організаційно-правові форми юридичних осіб, права і обов’язки учасників корпоративних відносин, способи захисту цивільних прав та інтересів кредиторів і учасників юридичних осіб.
Теоретичну та практичну цінність можуть мати такі висновки, що сформульовані у дисертації.
1. Мета цивільно-правової відповідальності полягає у задоволенні інтересу потерпілої особи щодо відновлення її майнового стану або одержання іншої справедливої компенсації за порушене суб’єктивне цивільне право. Реалізується ця мета шляхом передачі кредитору (потерпілому) певного адекватного майновим або немайновим втратам кредитора обсягу належних боржникові майнових благ, відповідного суті порушеного суб’єктивного цивільного права та характеру вчиненого правопорушення. Тому цивільно-правова відповідальність юридичної особи втілюється у її обов’язку за рахунок власного майна відновити порушений майновий стан кредитора, компенсувати його немайнові (моральні) втрати та / або надати іншу справедливу компенсацію, що відповідає суті порушеного цивільного права та характеру правопорушення.
2. Функції цивільно-правової відповідальності є найбільш істотними і сталими характеристиками її правового впливу, що відображають його системний характер і спрямованість на досягнення визначених законодавцем цілей правового регулювання. Цей вплив справляється на учасників цивільних відносин внаслідок застосування або через належність усвідомлення (врахування) ними можливості застосування до них заходів цивільної відповідальності. Як якісні ознаки цивільно-правової відповідальності її функції характеризують системний вплив на учасників цивільних відносин, що здійснюється за допомогою норм інституту цивільної відповідальності як в їх статичному (як абстрактного регулятора), так і в динамічному (в кожному конкретному випадку їх застосування) стані.
3. Забезпечувальна функція цивільно-правової відповідальності у її широкому розумінні означає спрямованість заходів цивільної відповідальності на підтримання або відновлення у разі його порушення встановленого правопорядку в сфері цивільних відносин, що передбачає створення необхідних умов для безперешкодної реалізації суб’єктивних цивільних прав та поновлення майнового стану або справедливої компенсації немайнових втрат кредитора (потерпілого). Ця ж функція у її вузькому (власному) розумінні характеризує спрямованість цивільно-правової відповідальності на забезпечення належного виконання всіма зобов’язаними особами їх цивільних обов’язків.
4. Компенсаційна функція характеризує суть і основний зміст цивільно-правової відповідальності як правового засобу, що покликаний ефективно поновити (у розумінні якомога повного відновлення становища, в якому мали б знаходитися сторони за відсутності правопорушення) порушені цивільні правовідносини та суб’єктивні цивільні права кредитора через перенесення у майнову сферу боржника негативних наслідків вчиненого ним правопорушення та відшкодування за рахунок зобов’язаної особи майнових чи моральних (немайнових) втрат кредитора (потерпілого).
5. Механізм цивільно-правової відповідальності становить взаємопов’язану сукупність правових засобів, за допомогою яких здійснюється передбачений законодавцем правовий вплив на учасників цивільних відносин і реалізуються функції цивільної відповідальності. Він включає в себе: 1) юрисдикційний та добровільний способи реалізації цивільно-правової відповідальності; 2) законодавче закріплення факту порушення суб’єктивного цивільного права кредитора (потерпілого) як загальної підстави цивільної відповідальності, а також встановлення законом певного порядку визначення умов її застосування; 3) законодавче визначення
особливостей окремих видів (договірна, недоговірна, солідарна, субсидіарна) і порядку застосування конкретних мір цивільно-правової відповідальності; 4) закріплення загального правила про відповідальність сторони договору за дії безпосередніх виконавців зобов’язання, а також поширення аналогічного правила на окремі випадки застосування позадоговірної відповідальності (за дії найманого працівника, підрядника, учасника товариства); 5) утвердження принципів вини і повного відшкодування шкоди як провідних засад цивільно-правової відповідальності (в тому числі через можливість врахування вини кредитора при визначенні обсягу відповідальності боржника – у першому випадку, а також існування правила про зменшення розміру неустойки, що значно перевищує розмір завданих збитків – у другому).
6. Здатність бути суб’єктом цивільної відповідальності у поєднанні з фактичною здатністю до реального відшкодування принаймні певного обсягу завданої шкоди (тобто здатність до несення і реалізації цивільно-правової відповідальності) є найбільш виразним і, крім того, єдиним інтегрованим (таким, в якому сповна проявляються всі складові її змісту) виявом цивільної правосуб’єктності юридичної особи.
7. Соціальною передумовою правосуб’єктності юридичної особи, що уможливлює її участь у відносинах цивільної відповідальності як боржника, є такий рівень організаційної єдності цієї організації, який зумовлює наявність у неї можливостей реалізації своєї цивільної дієздатності, тобто здатності до власного волевиявлення у сфері цивільних відносин, в тому числі – при вчиненні протиправних дій чи бездіяльності та дій, спрямованих на фактичне відшкодування завданої кредиторові (потерпілому) майнової чи немайнової (моральної) шкоди. Організаційна єдність юридичної особи постає у цивільних відносинах як вольова єдність і єдність дій всіх структурних елементів правосуб’єктної організації, що зумовлює можливість встановлення

її власної вини та констатацію причинного зв’язку між діями чи бездіяльністю юридичної особи та порушенням прав іншого суб’єкта.
8. Економічною передумовою цивільної відповідальності юридичної особи є її майнова відокремленість, що постає як майнова забезпеченість функціонування і відповідальності відповідного різновиду учасників цивільних відносин. Найповніше зазначена конститутивна ознака втілюється в обов’язку потенційного суб’єкта відповідальності підтримувати у передбачених законом випадках належний обсяг власного ліквідного майна, на яке можна було б звернути стягнення за позовами кредиторів.
9. Ознаками юридичної особи у вузькому розумінні (її конститутивними ознаками) слід вважати соціально-економічні особливості матеріального базису організації, що в своїй сукупності зумовлюють: а) реальність існування та особливості функціонування юридичної особи як учасника цивільних відносин, в тому числі як суб’єкта цивільної відповідальності; б) доцільність надання певній організації цивільної правосуб’єктності (в цьому аспекті зазначені ознаки є матеріальними передумовами набуття правосуб’єктності юридичної особи) та можливість ефективної реалізації юридичною особою її правоздатності, дієздатності та деліктоздатності (в цьому плані ознаки юридичної особи є матеріальними передумовами здійснення її цивільної правосуб’єктності); в) можливість реалізації всього комплексу функцій юридичної особи як цивільно-правового засобу. Ознака майнової відокремленості (майнової забезпеченості функціонування і відповідальності) є визначальною для визнання за певною організацією юридичної та фактичної здатності брати участь у товарно-грошових відносинах і відшкодовувати завдану іншим учасникам цивільних відносин майнову та моральну (немайнову) шкоду, а організаційна єдність (як єдність вольова) зумовлює здатність організації бути дієздатною особою, тобто суб’єктом власного юридично значимого волевиявлення при вчиненні правомірних чи неправомірних дій.
10. Термін “ознаки юридичної особи” у широкому розумінні є об’єднавчим для всіх істотних правових характеристик юридичної особи. У цьому розумінні критерієм зарахування до зазначених ознак певних юридично-значимих чинників є такий зв’язок останніх з цивільною правосуб’єктністю юридичної особи, в якому вони постають або як передумови, або як змістовні властивості, або як вияви (наслідки) реалізації правосуб’єктності організації. Відповідно ознаками юридичної особи в широкому розумінні є: 1) майнова забезпеченість функціонування і відповідальності та організаційна єдність як матеріальні передумови виникнення і реалізації правосуб’єктності організації; 2) правоздатність, дієздатність і деліктоздатність як властивості цивільної правосуб’єктності юридичної особи; 3) самостійна участь в цивільному обороті та самостійна відповідальність юридичної особи за своїми зобов’язаннями як узагальнені вияви (наслідки) цивільної правосуб’єктності організації, а також пов’язана з ними здатність юридичної особи бути стороною в судовому процесі.
11. Абстрактний обов’язок відшкодувати договірну чи позадоговірну шкоду, заподіяну будь-якій іншій особі, є невід’ємною складовою змісту правоздатності кожної юридичної особи. Цей обов’язок конкретної юридичної особи кореспондує праву всіх решти учасників цивільних відносин на захист свого особистого немайнового чи майнового права чи інтересу. Визначені законом межі й способи реалізації можливості з набуття зазначеного цивільного обов’язку не можуть бути звужені одностороннім волевиявленням самої юридичної особи чи її засновників (учасників). Тому можливість несення цивільно-правової відповідальності перед заздалегідь необмеженим колом осіб як елемент змісту цивільної правоздатності юридичної особи може бути виражена через абсолютний цивільний обов’язок з відшкодування шкоди кожному учаснику цивільних обов’язків, чиї суб’єктивні права буде порушено протиправними діями, за які відповідає юридична особа.

12. Якщо розглядати правоздатність як певне абсолютне цивільне право, тоді факт вчинення нею цивільного правопорушення може бути визначено як порушення допустимих меж здійснення правоздатності, а за наявності вини правопорушника – як різновид зловживання правом. Відповідно цивільна відповідальність юридичної особи є правовим наслідком порушення нею меж здійснення її правоздатності (як суб’єктивного цивільного права).
13. Організаційна єдність юридичної особи як єдність вольова зумовлює існування конкретних форм неналежного вияву дієздатності юридичної особи при вчиненні нею цивільних правопорушень. Виокремлення кожної із означених форм визначається: а) виконанням органом волевиявлення юридичної особи, її структурним підрозділом або конкретною особою (працівником, учасником) функцій юридичної особи – боржника; б) можливостями юридичної особи своєю волею визначати дії безпосереднього заподіювача шкоди (наприклад, підрядника, або контрольованої юридичної особи).
14. Змістовні характеристики деліктоздатності юридичної особи не припускають можливості визначення зазначеної юридичної властивості як складової дієздатності правосуб’єктної організації. Натомість деліктоздатність юридичної особи характеризує її здатність забезпечити реалізацію компенсаційної функції цивільно-правової відповідальності. За своїм змістом деліктоздатність юридичної особи є її юридично визнаною фактичною здатністю до реального виконання в певному обсязі обов’язків з відшкодування завданої іншим особам договірної та позадоговірної, матеріальної та моральної шкоди. Рівень деліктоздатності юридичної особи визначають такі чинники: а) виконання встановлених законом вимог щодо формування та підтримання певного обсягу майнових активів юридичної особи; б) фактична реалізація можливостей юридичної особи щодо набуття у власність майна; в) встановлення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями юридичної особи з боку її учасників, засновників.
15. Приватно-правовими підставами субсидіарної відповідальності засновників юридичних осіб публічного права є: а) низький рівень майнової відокремленості та організаційної самостійності публічних юридичних осіб, зумовлений, насамперед, належністю їх засновникам права власності на майно, закріплене за цими юридичними особами; б) відсутність законодавчо встановлених вимог щодо підтримання мінімального обсягу майнових активів публічних юридичних осіб та непоширення на них дії законодавства про неплатоспроможність. Публічно-правовими підставами субсидіарної відповідальності засновників юридичних осіб публічного права слід вважати необхідність створення гарантій для безперешкодного здійснення публічних (владних та інших особливо значимих для суспільства) функцій, виконання яких покладене на ці юридичні особи. Такого роду гарантіями є ті цивільно-правові засоби, які унеможливлюють звернення стягнення на майно, що забезпечує виконання публічними юридичними особами публічно-правових функцій.
16. З огляду на особливості здійснення підприємницької діяльності вину суб’єктів господарювання має бути виключено зі складу умов цивільно-правової відповідальності у кожному разі, коли порушення суб’єктивних цивільних прав кредитора (потерпілого) пов’язане зі здійсненням боржником підприємницької (господарської) діяльності – причому незалежно від того, здійснюється така діяльність підприємницькими чи непідприємницькими товариствами, публічними чи приватними юридичними особами, установами, комерційними чи некомерційними підприємствами тощо, а також від того, чиє саме суб’єктивне цивільне право – юридичної чи фізичної особи (в тому числі такої, що не є суб’єктом підприємницької діяльності, тобто споживача товарів, робіт, послуг) було порушене.
17. Доцільність виключення вини зі складу умов відповідальності за цивільні правопорушення, вчинені при здійсненні господарської діяльності всіма категоріями юридичних осіб та фізичними особами-підприємцями

визначається: а) єдністю публічного і приватного інтересу щодо забезпечення сталості цивільного обороту в сфері господарювання, котра, зважаючи на чисельність факторів господарського ризику, передбачає підвищену ймовірність випадкового порушення договірних зобов’язань і заподіяння шкоди іншим особам. Засобом забезпечення цієї сталості і водночас додатковою гарантією захисту прав кредиторів суб’єкта господарювання слугує виключення вини зі складу умов цивільної відповідальності; б) вільне волевиявлення юридичної особи та фізичних осіб-підприємців щодо провадження ними на професійній основі господарської діяльності, яка передбачає систематичне виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг та / або укладання правочинів, що статистично збільшує ймовірність випадкового порушення суб’єктивних цивільних прав інших осіб; в) забезпечення підвищеного захисту кредитора (потерпілого) – споживача як слабшої сторони у договорі за участю суб’єкта господарювання або у деліктних зобов’язаннях.
18. Ризик не може вважатися суб’єктивною підставою відповідальності без урахування вини, оскільки: 1) відповідальність без вини передбачає однакові юридичні наслідки винного та випадкового порушення чужого цивільного права, що усуває практичну необхідність використання категорії “ризик” для означення суб’єктивної сторони поведінки боржника; 2) однакові юридичні наслідки, що полягають у виникненні у боржника обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду (збитки), сплатити неустойку чи проценти за протиправне користування чужими коштами, подвійну суму завдатку чи втратити його, не означають однакової правової оцінки винного і невинного діяння, що вказує на недопустимість змішування цих типів поведінки та зрівняння їх оцінки за допомогою категорії “ризик”.
19. Цивільна відповідальність держави та органів місцевого самоврядування незалежно від вини органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб зумовлена фактом
виконання відповідними структурами публічної влади особливих функцій, що характеризуються наданням підвладним суб’єктам різноманітних управлінських послуг та справлянням на них владного впливу в рамках відносин субординації. Зазначені відносини передбачають юридичну підлеглість потенційних потерпілих, що визначає необхідність встановлення особливих гарантій захисту їх цивільних прав та інтересів. Основною формою зазначених гарантій є виключення вини зі складу умов відповідальності держави та органів місцевого самоврядування за шкоду, завдану органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами при здійсненні покладених на них повноважень.
20. Незалежно від чисельності випадків законодавчого запровадження відповідальності без вини та можливості виключення вини зі складу умов договірної відповідальності за домовленістю сторін, вина у цивільному праві України зберігає своє значення як провідний принцип цивільно-правової відповідальності. Зазначений принцип незмінно проявляє себе, зокрема, у ситуації так званої змішаної вини боржника і кредитора, включно з випадками “змішаної вини” тих суб’єктів, які за загальним правилом несуть відповідальність за відповідні правопорушення без урахування вини.
21. Доцільно запровадити солідарну відповідальність контролюючих юридичних осіб за боргами контрольованих ними юридичних осіб у разі, якщо зобов’язання останніх виникли внаслідок обов’язкового для них волевиявлення контролюючої юридичної особи, зокрема: в результаті виконання вимог щодо укладання певного договору; внаслідок юридичних дій контролюючої юридичної особи, яка на підставі договору виконує повноваження органу волевиявлення контрольованої юридичної особи; у зв’язку з правопорушеннями, вчиненими за вказівками контролюючої юридичної особи (щодо припинення платежів або відвантаження товарів тощо). У всіх цих випадках волевиявлення контрольованої юридичної особи

не є вільним, а напряму зумовлене волевиявленням контролюючої юридичної особи, тому лише можливість застосування заходів відповідальності до контролюючої юридичної особи уможливлюватиме запобіжний вплив цивільної відповідальності, сприятиме реалізації її забезпечувальної функції.
22. Допустимість законодавчого закріплення субсидіарної відповідальності учасників, засновників юридичних осіб за зобов’язаннями останніх зумовлюється наданням учасникам (засновникам) юридичної особи одночасно і майнових, і організаційно-управлінських прав щодо неї, але без визначення при цьому пропорційного співвідношення між обсягом цих прав (тобто здійснення управління за принципом одна особа – один голос). Водночас доцільність чи необхідність установлення такого режиму відповідальності учасників (засновників) визначається наявністю певної залежності між конкретним обсягом належних їм майнових і організаційно-управлінських прав щодо відповідної юридичної особи.
23. Субсидіарну відповідальність учасників юридичних осіб приватного права у межах несплаченої частини їх вкладу до майна (статутного капіталу) юридичної особи слід розглядати як особливий правовий механізм примусового виконання в натурі майнового обов’язку учасника перед відповідною юридичною особою – основним боржником. Специфіка означеного механізму визначається тим, що він використовується не як засіб захисту прав указаної юридичної особи, а як захід, спрямований на захист прав та інтересів її кредиторів. У зв’язку з цим учасник юридичної особи постає неформальним поручителем за її зобов’язаннями – у розмірі, що визначається обсягом невиконаного майнового обов’язку перед юридичною особою.
24. З метою захисту прав кредиторів непідприємницьких юридичних осіб приватного права і унеможливлення зловживання наданою їм цивільною правосуб’єктністю доцільно встановити у законодавстві правило про обов’язковість підтримання ними мінімального обсягу ліквідних майнових

активів, необхідних і достатніх для самостійної участі у цивільних відносинах. Водночас з огляду на цілі та характер діяльності підприємницьких юридичних осіб слід визнати абсолютно необхідним закріплення в нормах права обов’язку щодо створення і підтримання статутних (складених) капіталів (фондів) визначеного законом розміру для всіх без винятку підприємницьких товариств і підприємств (господарських організацій), що є власниками майна, яке становить майнову базу їх функціонування, або за якими це майно закріплене на праві господарського відання.
25. Особливості цивільно-правової відповідальності юридичних осіб різних організаційно-правових форм зумовлюються індивідуально притаманними цим формам рівнями організаційної самостійності та майнової відокремленості юридичних осіб.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Собчак А.А. О некоторых спорных вопросах общей теории правовой ответственности // Правоведение. – 1968. – № 1. – С. 49–57.
2. Липинский Д.А. Проблемы юридической ответственности. – СПб: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2003. – 385 с.
3. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (Очерк теории). – М.: Городец-издат, 2001. – 202 с.
4. Константинова В.С. Правовое обеспечение хозяйственных обязательств. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 117 с.
5. Свердлык Г.А., Страунинг Э.Л. Защита и самозащита гражданских прав. – М.: Лекс-Книга, 2002. – 208 с.
6. Варул П.А. Методологические проблемы исследования гражданско-правовой ответственности. – Таллинн: Ээсти раамат, 1986. – 152 с.
7. Белякова А.М. Возмещение причиненного вреда. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. – 103 с.
8. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. – М.: Статут, 2002. – 841 с.
9. Рыженков А.Я. Компенсационная функция советского гражданского права. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1983. – 96 с.
10. Цивільне право України: Академічний курс: У 2 т. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – Т. 1. – 518 с.
11. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Госюриздат, 1961. – 381 с.
12. Проблемы общей теории права и государства / Под общ. ред. проф. В.С. Нерсесянца. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 813 с.

13. Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1983. – 152 с.
14. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Одеса: Юридична література, 2003. – 1079 с.
15. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т. 1. – 669 с.
16. Юридична відповідальність (цивілістичні аспекти) / За ред. к.ю.н. доц. Н.І. Титової. – Львів: Вища школа, 1975. – 196 с.
17. Хуторян Н.М. Теоретичні проблеми відповідальності у трудовому праві // Становлення та розвиток цивільних і трудових відносин у сучасній Україні. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 173–212.
18. Строгович М.С. Сущность юридической ответственности // Советское государство и право. – 1979. – № 5. – С. 72–78.
19. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – Кн. 1. – 864 с.
20. Латынцев А.В. Обеспечение исполнения договорных обязательств. – М.: Лекс-Книга, 2002. – 285 с.
21. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций: В 2 т. – Свердловск: Изд-во Свердловск. юр. ин-та, 1972. – Т. I.: Основные вопросы общей теории социалистического права. – 396 с.
22. Цивільне право України / За ред. проф. Ч.Н. Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. – Х.: Право, 2000. – Ч. 1. – 365 с.
23. Канзафарова И.С. Договорная ответственность юридических лиц в коммерческом обороте: Дис ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Одеса, 1998. – 168 с.
24. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1971. – 240 с.

25. Савицкая А.Н. Функции гражданско-правовой ответственности // Вестн. Львов. ун-та. Сер. юрид. – 1978. – Вып. 17. – С. 38–44.
26. Шевченко Я.Н. Правовое регулирование ответственности несовершеннолетних. – К.: Наукова думка, 1976. – 189 с.
27. Гражданское право Украины / Под ред. проф. А.А. Пушкина, доц. В.М. Самойленко. – Х.: Ун-т внутренних дел; Основа, 1996. – Ч. 1. – 440 с.
28. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
29. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – 410 с.
30. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. – 309 с.
31. Ткачук А.Л. Значення вини у відносинах відповідальності за порушення договірних зобов’язань: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Одеса, 2002. – 236 с.
32. Гражданское право / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ООО “ТК Велби”, 2002. – Т. 1. – 630 с.
33. Малеин Н.С. Вина – необходимое условие имущественной ответственности // Советское государство и право. – 1971. – № 2. – С. 28–35.
34. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. – К.: Форум, 2003. – 940 с.
35. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М.: Юрид. лит. 1966. – 200 с.
36. Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. – М.: Наука, 1968. – 205 с.
37. Баринова Е.В. Понятие, виды и формы гражданско-правовой ответственности за нарушение договорного обязательства // Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Вып. 6. – М.: Статут, 2003. – С. 274–310.
38. Кофман В. Причинная связь как основание ответственности по советскому гражданскому праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1961. – 21 с.
39. Красавчиков О.А. Ответственность, меры защиты и санкции в советском гражданском праве // Проблемы гражданской ответственности и защиты гражданских прав: Сб. учен. тр. – Свердловск.: Свердл. юрид. ин-т., 1973. – Вып. 27: – С. 5–17.
40. Стоякин Г.Н. Меры защиты в советском гражданском праве: Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук. – Свердловск, 1973. – 21 с.
41. Шевченко А.С. Возмещение вреда, причиненного правомерными действиями. – Владивосток, 1989. – 124 с.
42. Яичков К.К. Система обязательств из причинения вреда в советском праве // Вопросы гражданского права: Сб. ст. / Под ред. И.Б. Новицкого. – М.: Изд-во МГУ, 1957. – С. 145–200.
43. Гражданское право: В 2-х т. / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – М.: Издательство БЕК, 2000. – Т. I – 785 с.
44. Тархов. В.А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций. – Чебоксары: Чувашское кн. изд-во, 1997. – 331 с.
45. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права: Курс лекций. – Свердловск: Изд-во Свердловск. юр. ин-та, 1964. – Вип. 2. Нормы права и правоотношения. – 226 с.
46. Советское гражданское право: Учебник. В 2-х томах / Под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Высшая школа, 1985. – Т. 1 – 544 с.
47. Цивільне право України / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 773 с.
48. Гражданское право России / Под ред. З.И. Цыбуленко. – М.: Юристъ, 1998. – Ч. 1. – 459 с.
49. Єрьоменко Г.В. Тенденції розвитку інституту цивільно-правової відповідальності // Державотворення і правотворення в Україні: досвід проблеми, перспективи / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К., 2001. – С. 454–466.
50. Боброва Д.В. Проблема деликтной ответственности в советском гражданском праве: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – Х., 1988. – 55 с.
51. Канзафарова І.С. Договірна відповідальність юридичних осіб у комерційному обігу: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 1999. – 16 с.
52. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.
53. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 703 с.
54. Пугинский Б.И. Функции гражданско-правовых средств // Вестник Московского университета. Сер. 11. Право. – 1980. – № 1. – С. 12–21.
55. Максименко С.Т. Функции советского гражданского права // Актуальные вопросы советской юридической науки. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1978. – Ч. 2. – С. 5–8.
56. Развитие советского гражданского права на современном этапе / Отв. ред. Мозолин В.П. – М.: Наука, 1986. – 268 с.
57. Смирнов В.Г. Функции советского уголовного права. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1965. – 188 с.
58. Фогельсон Ю.Б. Избранные вопросы общей теории обязательств: Курс лекций. – М.: Юристъ, 2001. – 191 с.
59. Сетров М.И. Основы функциональной теории организации. – Л.: Наука, 1972. – 164 с.
60. Менглиев Ш. Восстановительные отношения в советском гражданском праве: Учеб. пособие. – Душанбе: Тадж. гос. ун-т. им. В. И. Ленина, 1986. – 117 с.

61. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Изд-во “Мысль”, 1972. – 471 с.
62. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. – К.: А.С.К., 2001. – 830 с.
63. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: “Перун”, 2001. – 1440 с.
64. Яковлев В.Ф. Принуждение в гражданском праве // Проблемы современного гражданского права. – М.: Городец, 2000. – С. 210–222.
65. Басин Ю.Г. Об ответственности за нарушение коммерческого обязательства по законодательству республики Казахстан // Проблемы современного гражданского права. – М.: Городец, 2000. – С. 192–209.
66. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн. 1. – 736 с.
67. Маслов В. Обязательства из причинения вреда. – Харьков: Хар. юрид. ин-т, 1961. – 103 с.
68. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. А. Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2000. – 336 с.
69. Шершеневич Г. К. Курс гражданского права. – Тула: Афтограф, 2001. – 719 с.
70. Грешников И. П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве. – СПб.: Юридический Центр Пресс, 2002. – 331 с.
71. Толстой Ю.К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1955. – 220 с.
72. Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права. – К.: ДП “Юридичне видавництво “Аста”, 2004. – 328 с.

73. Янкова О.С. Правове регулювання статутного фонду комерційних організацій: : Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.04 / Інститут економіко-правових досліджень НАН України. – Донецьк, 2000. – 20 с.
74. Пушкин А.А. Субъекты гражданского права (текст лекций). – Харьков: Хар. юрид. ин-т, 1974. – 18 с.
75. Брагинский М.И. Участие советского государства в гражданских правоотношениях. – М.: Юрид. лит., 1981. – 190 с.
76. Жабреев М.В. Публичные образования и их органы // Цивилистические записки. Межвуз сб. науч. трудов. – М.: Статут, 2001. – С. 177–219.
77. Илларионова Т. И. Структура гражданской правосубъектности // Правовые проблемы гражданской правосубъектности. – Свердловск, 1978. – С. 54–64.
78. Братусь С.Н. Юридические лица в советском гражданском праве. М.: Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1947. – 364 с.
79. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: НОРМА, 2001. – 748 с.
80. Кравчук В. М. Ознаки та поняття юридичної особи // Уряду України. Президенту, законодавчій, виконавчій владі. – К., 1999. – Т. 12. – С. 625–637.
81. Матвеев Г.К. Основания гражданскоправовой ответственности. – М.: Юрид. лит., 1970. – 312 с.
82. Генкин Д.М. Юридические лица в советском гражданском праве // Проблемы социалистического права. – 1939. – №. 1. – С. 86–105.
83. Грибанов В.П. Юридические лица. – М.: Изд-во МГУ, 1961. – 114 с.
84. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: Госюриздат, 1950. – 368 с.
85. Гражданское право / Под общ. ред. Т.И. Илларионовой. – М.: НОРМА; ИНФРА-М, 1998. – Ч. 1. – 453 с.

86. Пугинский Б.И. Гражданско-правовые средства в хозяйственной деятельности. – М.: Юрид. лит., 1984. – 224 с.
87. Красавчиков О.А. Сущность юридического лица // Советское государство и право. – 1976. – № 1. – С. 47–51.
88. Цирульников В.Н. Определение юридического лица как субъекта гражданского права. – Волгоград: Волгогр. Акад. МВД России, 2001. – 66 с.
89. Богданов Е. В. Сущность и ответственность юридического лица // Государство и право. – 1997. – № 10. – С. 97–101.
90. Советское гражданское право: субъекты гражданского права / Под ред. С. Н. Братуся. – М.: Юрид. лит., 1984. – 288 с.
91. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях / За ред. Харитонова Є. О., Калітенко О. М. – Харків: Одіссей, 2002. – 640 с.
92. Борисова В. И. К проблеме правосубъектности юридического лица // Проблеми законності. – Харків, 2000. – Вип. 43. – С. 32–37.
93. Хохлова Г.В. Понятие гражданско-правовой ответственности // Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Вып. 5. – М.: Статут, 2002. – С. 64–85.
94. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву // Избранные труды по гражданскому праву В 2-х т. – М.: АО “Центр ЮрИнфоР”, 2002. – Т. 1. – С. 163–468.
95. Антимонов Б.С. Основания договорной ответственности социалистических организаций. – М.: Госюриздат, 1962. – 174 с.
96. Курылев С.В. Санкция как элемент правовой нормы // Советское государство и право. – 1964. – № 8.
97. Осипов Е.Б. Общие вопросы ответственности в гражданском праве // Цивилистические записки. – М.: Статут, 2001. – С. 297–318.

98. Болдинов В.М. Ответственность за причинение вреда источником повышенной опасности. – СПб: Издательство “Юридический центр Пресс”, 2002. – 370 с.
99. Смирнов В.Т. Основание деликтной ответственности юридических лиц // Проблемы гражданского и административного права. – Л., 1962. – С. 209–217.
100. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2003. – 856 с.
101. Климкин С.И. Реализация правоспособности юридического лица через его органы // Цивилистические записки. – М.: Статут, 2001. – С. 158–176.
102. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
103. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный). / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Юридична фірма “КОНТРАКТ”; ИНФРА-М, 1997. – 777 с.
104. Мейер Д.И. Русское гражданское право. – М.: Статут, 2000. – 829 с.
105. Никифоров А.С. Юридическое лицо как субъект преступления и уголовной ответственности. – М.: АО “Центр ЮрИнфоР”, 2002. – 204 с.
106. Якушев В.С. Институт юридического лица в теории, законодательстве и на практике // Антология уральской цивилистики. – М.: Статут, 2001. – С. 390–413.
107. Черепахин Б.Б. Труды по гражданскому праву. – М.: Статут, 2001. – 476 с.
108. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М.: Статут, 2001. – 354 с.
109. Постанова Президії Київського міського суду від 31 серпня 1998 р. // Рішення Верховного Суду України. – 1999. – С. 49–50.
110. Вагацума С., Ариидзума Т. Гражданское право Японии: В 2 кн. / Пер. с яп. В. В. Батуренко, под ред. и со вступ. ст. Р. О. Халфиной – М: Прогресс, 1983. – Кн. 1. – 351 с.
111. Гайворонський В. Інститут юридичної особи в проекті Цивільного кодексу України // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 2. – С. 89–96.
112. Кучеренко І.М. Право власності приватних юридичних осіб // Шевченко Я.М., Венецька М.В., Кучеренко І.М. Проблеми вдосконалення правового регулювання права приватної власності. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. – С. 59–100.
113. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред. К.