ШОВКОВА ОЛЕНА ВІКТОРІВНА ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ ЯК РІЗНОВИД ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ СТРОКІВ

Краткое описание

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ………………………………………….. 3
ВСТУП……………………………………………………………………………. 4
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ЧАСОВИХ КАТЕГОРІЙ В ПРАВІ................................................................ 11

1. 1. Теоретичні аспекти взаємодії права і часу ……………………..... 11
1. 2. Строки і терміни як категорії цивільного права………………..... 26
1. 3. Класифікація строків……………………………………………...... 50
Висновки до розділу 1 ……………………………………………...…... 79

РОЗДІЛ 2. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ ЯК СТРОК ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

2. 1. Поняття позовної давності та межі її застосування…...…………. 82
2. 2. Початок перебігу і сплив позовної давності……………...………132
2. 3. Зупинення і переривання перебігу позовної давності. ……….... 160
Висновки до розділу 2…………………………………………………. 173
ВИСНОВКИ……………………………………………………………...……. 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...…... 187

ВСТУП

Актуальність теми. Строки є однією з найважливіших правових категорій, які часто відіграють основоположну роль у цивільно-правових відносинах. Час має неперевершене значення й для цивільно-правового регулювання, й для виникнення, зміни та припинення відносин, і для належного виконання зобов’язань, а також для захисту прав та інтересів осіб. Отже, час і строки важко переоцінити не тільки для соціального буття людини, а й для її перебування у правовідносинах. Одним із найважливіших видів строків є позовна давність, яка надає можливість ефективно захищати порушені права у судовому порядку. Проблематика позовної давності багатоаспектна і поглиблена, зокрема, тривалістю відсутності в українській правовій науці фундаментальних наукових праць з цієї тематики та накопиченням тих змін, які відбулися протягом останніх років у зв’язку з оновленням нашого законодавства. Регулювання позовної давності піддається істотним змінам і потребує ретельного аналізу та осмислення, зіставлення з іншими цивільно-правовими інститутами з метою гармонізації регулювання. Ці аспекти не знайшли належної розробки в науці цивільного права, де бракує досліджень з цього питання. Строки взагалі та позовна давність зокрема всебічно досліджувалися ще за радянських часів у працях відомих цивілістів — насамперед І. Б. Новицького та В. П. Грибанова, а також М. П. Ринга та М. А. Гурвича. Сучасні ж дослідження цих проблем знаменуються працями українських правників Т. М. Вахонєвої, В. В. Луця,
О. В. Пушняка та В. І. Цікало, які заторкували широке коло проблематики строків. Цих наробок, звичайно, виявилося недостатньо для з’ясування численних проблем у цій сфері, тим більше, що питанням позовної давності взагалі відводилося небагато місця. На порівняння: в Російській Федерації оприлюднено низку грунтовних праць М. Я. Кириллової,
Є. А. Крашениннікова, І. А. Фаршатова, В. В. Лантуха, Л. Г. Вострікової,
А. В. Жгунової, Л. А. Зеленської, К. Ю. Лєбєдевої, А. __Смирнова,
А. П. Вершиніна та ін.
Це й зумовило необхідність поглибленого дослідження цих питань у комплексі. Крім праць зазначених науковців, для розроблення теми дисертаційного дослідження було використано праці С. Й. Вільнянського,
С. С. Алексєєва, С. М. Братуся, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, О. С. Йоффе,
В. М. Коссака, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика, О. П. Печеного,
О. О. Підопригори, М. М. Сібільова, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Суханова, Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченко та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано на кафедрі цивільного права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до цільової комплексної програми «Основні проблеми забезпечення та захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки» (№ державної реєстрації 0186. 0. 070867). Дисертація становить певний внесок до загального дослідження цієї проблематики, розкриваючи її напрямки.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження правових засад позовної давності з виявленням її юридичної природи, місця в системі цивільно-правових строків та розроблення пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, до сфери регулювання якого належать ці питання.
Основними завданнями дослідження стали: з’ясування понять позовної давності як строку захисту суб’єктивних цивільних прав; установлення її правової природи через співвідношення з вченням про юридичні факти; комплексний та порівняльний аналізи позовної давності з іншими строками, що межують з цією інституцією, — присічними, претензійними строками, строками давності, в тому числі набувальної; характеристика дійовості строків захисту; виявлення особливостей позовної давності в аспекті захисту різних видів суб’єктивних прав — речових, зобов’язальних, виключних, переважних, особистих немайнових, організаційних, корпоративних; розгляд підстав зупинення, переривання, поновлення перебігу позовної давності для збільшення можливостей захисту суб’єктивних прав; визначення проблемних моментів початку перебігу та спливу позовної давності; формулювання наукових висновків та пропозицій щодо внесення змін до законодавства України.
Об’єкт дослідження — юридичні факти, пов’язані з застосуванням позовної давності, та цивільно-правові відносини, що складаються протягом позовної давності та після її спливу, в процесі захисту суб’єктивних прав їх учасників.
Предмет дослідження — теоретичні основи та практичні питання правового регулювання позовної давності, нормативно-правові акти, практика їх застосування, доктрини, теорії і наукові позиції щодо строків захисту цивільних прав та інтересів.
Методами дослідження, що використовувалися в процесі написання дисертаційної роботи, були: історико-правовий та порівняльний, за допомогою яких простежено послідовність генези часових категорій у суспільстві, правовій сфері та сучасному українському середовищі на ґрунті тих філософських, соціологічних та теоретичних надбань і практичних механізмів, які випрацьовувалися в різні часи; структурно-функціональний, який надав можливість побудувати структуру зв’язків при системному баченні строків у цивільно-правових відносинах; логіко-догматичний і герменевтичний методи сприяли аналізу та тлумаченню норм цивільного права та зіставлення різнопланового законодавчого регулювання питань позовної давності; метод прогнозування застосовано для виявлення шляхів вдосконалення нормативно-правового регулювання позовної давності. Шляхом проведення аналізу та синтезу виявлялися істотні засади залежності рівня захисту цивільних прав від рівня регулювання позовної давності та її застосування. В процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні нового комплексного дослідження позовної давності, формуванні таких висновків, що виносяться на захист.
1. Надано нові вагомі аргументи щодо уніфікації регулювання порядку обчислення строків взагалі і позовної давності зокрема на основоположних засадах, встановлених цивільним законодавством, із підпорядкуванням йому процесуального, сімейного, житлового, екологічного законодавства та законодавства у сфері господарювання. Принцип єдності вимагає поширення встановленого цивільним законодавством регулювання строків не тільки на сферу приватного права, а й на публічно-правові, зокрема податкові, відносини.
2. Застосовано нові засади для розгляду позовної давності як сукупності темпоральних і «діяльнісних» рис. Темпоральні риси проявляються у тому, що досліджуване правове явище є певним проміжком у часі, а «діяльнісні» передбачають, що позовна давність включає подання позову або вчинення (невчинення) інших дій в межах строку, втрату права на захист (права на позов).
3. Запропоновано зміни до класифікації строків із зазначенням на наступні їх види: (а) нормативні — встановлені актами цивільного законодавства та міжнародними договорами; (б) встановлені правочином;
(в) звичаєві — встановлені правовими звичаями; (г) встановлені рішенням суду; (ґ) адміністративні — встановлені актами органів публічної влади та суб’єктами владних повноважень. Залежно від сфери застосування строки можуть бути приватними і публічними. Сферу дії приватних строків становлять цивільне, сімейне, трудове, підприємницьке, екологічне, міжнародне приватне право.
4. Вперше в Україні надано класифікацію термінів на матеріальні і процесуальні, приватні і публічні, імперативні і диспозитивні та ін. Можуть існувати й інші групи термінів, відмінні від строків. Зокрема, залежно від порядку визначення (ст. 252 ЦК) терміни можуть бути «датовані», тобто визначені календарною датою, або «недатовані», тобто визначені вказівкою на подію, що має неминуче настати. Залежно від співвідношення із строками терміни можуть бути такими, що визначають початок строку або його закінчення.
5. Враховуючи загальнодиспозитивний підхід, застосовуваний в ЦК, вперше доводиться, що більшість цивільно-правових строків є диспозитивними, а імперативними залишаються лише строки, неможливість зміни яких обумовлена прямою вказівкою акта цивільного законодавства, випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
6. Наведено нові втілення принципу диспозитивності у сфері строків: (1) аргументується необхідність іншого визначення строків, крім позначеного у ст. 252 ЦК, наприклад, декадами, хвилинами, що має значення, зокрема, при проведенні розрахунків, народженні дитини, яка потім померла, та в інших випадках. На підставі цього пропонується перетворити норму ЦК про визначення строків на диспозитивну; (2) пропонується надати право сторонам договору встановити початок перебігу строку не з наступного, а з поточного дня відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано початок перебігу строку.
7. Встановлено нову платформу для аргументів, що позов про визнання права не становить захист порушеного суб’єктивного права, яке не обмежується в часі, а за змістом наближене до регулятивного права. Тому воно не може піддаватися позовній давності, а відповідач за позовом про визнання права не може подавати заяви про застосування позовної давності, а має можливість лише протиставляти своє право праву, на визнанні якого наполягає позивач.
8. Надано нові доводи для висновку про те, що позовна давність у справах про відшкодування моральної шкоди не поширюється лише на ті випадки, коли така шкода заподіяна порушенням особистих немайнових прав суб’єктів, наприклад, у випадках приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної або юридичної особи.
9. Вперше аргументовано, що визнання недійсним нікчемного правочину виходить за межі вимоги про захист порушеного права, обтяженого загальним строком позовної давності, внаслідок чого відповідна вимога може бути пред’явлена незалежно від моменту вчинення та виконання нікчемного правочику. На вимоги про визнання недійсними оспорюваних правочинів, не передбачених ч. 3 ст. 258 ЦК, а також на позови про застосування наслідків недійсності оспорюваних правочинів поширюється загальний строк позовної давності в три роки.
10. Вперше доведено, що за наявності у позові декількох вимог заява про застосування позовної давності поширюється на всі з них. Заява, в якій вказано про застосування позовної давності лише до окремих вимог, розглядається судом як клопотання про поширення позовної давності на всі заявлені вимоги, оскільки «часткове» застосування позовної давності неприпустиме. Якщо до вимоги про оспорювання акта органу публічної влади, що порушує право власності та інші речові права, приєднується вимога про відшкодування завданої майнової або моральної шкоди, то на ці додаткові вимоги позовна давність не поширюється.
11. Пропонується нове бачення такої підстави зупинення перебігу позовної давності, як перебування певних осіб (позивачів і відповідачів) у складі збройних формувань, переведених на воєнний стан, яке слід поширювати і на випадки за межами України відповідно до міжнародно-правових актів.
12. Висловлено нове принципове ставлення до мораторію як підстави зупинення перебігу позовної давності, який поставлений у жорстко окреслені межі — він має стосуватися лише відстрочення виконання зобов’язань. Це виключає застосування мораторію як такого при виникненні спорів з інших підстав (наприклад, з вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та ін.). Надано нову пропозицію щодо включення до підстав зупинення перебігу позовної давності залишення без розгляду позову, пред’явленого у кримінальному процесі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження містить матеріали, придатні для використання:
1) при викладанні навчального курсу «Цивільне право України» і спецкурсу «Строки та захист цивільних прав»; 2) при підготуванні навчальних посібників, підручників, методичних рекомендацій для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів; 3) у законотворчій діяльності — для внесення змін до ЦК та окремих законів України; 4) у правозастосовній діяльності — судами під час розгляду справ щодо захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів, а також при розв’язанні проблеми співвідношення регулювання цих питань ЦК та ГК, СК, ЗК та іншими кодексами і законами; 5) у науково-дослідницьких цілях — для подальших досліджень у сфері строків та захисту прав.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться у дисертації, обговорено, схвалено та рекомендовано до захисту кафедрою цивільного права №1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено на науково-практичних конференціях «Господарське судочинство: подальше його вдосконалення та проблемні питання розгляду спорів, пов’язаних з державним регулюванням економічних відносин» (м. Харків, Вищий господарський суд України, Академія правових наук України, Академія суддів України, Харківський апеляційний господарський суд України, 20-21 жовтня 2004 р.); «Актуальні проблеми цивільного права та процесу», присвяченій пам’яті професора Олександра Анатолійовича Пушкіна (м. Харків, Національний університет внутрішніх справ МВД, 21 травня 2005 р.).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту оприлюднено чотири статті у збірниках, що входять до переліку Вищої атестаційної комісії України, а також дві тези доповідей на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Необхідно провести розмежування між темпоральними категоріями, а точніше — встановити кореляцію в системі «час — строк — термін», які співвідносяться як філософські категорії загального, особливого та одиничного.
2. Строки і терміни не повинні включатися до системи юридичних фактів, оскільки вони являють собою розташування у часі (тривалість) певних юридичних фактів один до одного.
3. Потребує встановлення однакового підходу до розуміння та уніфікації регулювання строків взагалі і позовної давності зокрема як часових категорій, основоположними для чого мають бути норми цивільного законодавства, що обумовлюватимуть також процесуальне, сімейне, житлове, екологічне та законодавство, що діє у сфері господарювання. Принцип єдності вимагає поширення встановленого порядку обчислення строків не тільки на сферу приватного права, а й на публічно-правові, зокрема податкові, відносини. Відсутність загальної норми про обчислення строків у цій сфері викликає численні труднощі та не відповідає засадам єдності обчислення строків.
4. Для визначення підстав та наслідків зупинення і переривання, інших істотних ознак позовної давності при зверненні до адміністративного суду можуть застосовуватися за аналогією відповідні положення гл. 19 ЦК України. Такий підхід відповідатиме керівному методологічному значенню приватних строків у правовому регулюванні.
5. Строки і терміни як категорії цивільного права мають системоутворюючий характер, тобто вони є підґрунтям для формування та функціонування інших темпоральних категорій.
6. Строк і термін мають певну особливість, яка полягає в тому, що вони не є парними темпоральними категоріями, на відміну від таких категорій, як «початок — закінчення», «постійно — тимчасово» тощо.
7. Розмежування строків і термінів здійснюється залежно від тривалості (будь-який строк є довшим за термін), її юридичного значення (на відміну від термінів тривалість строків має юридичне значення) та складу (строк завжди містить початковий та кінцевий терміни).
8. Необхідно розрізняти терміни, що входять до складу строків, та терміни, що не входять до їх складу. Тобто, якщо будь-який строк є складним поняттям, що містить у собі початковий і кінцевий терміни, то термін може існувати як у складі строку, так і самостійно. Наприклад, позовна давність містить у собі початковий термін, який законодавець у ст. 261 ЦК України визначає як «початок перебігу позовної давності», та кінцевий термін — «термін спливу позовної давності». Цей строк уміщує і проміжні терміни, наприклад, моменти зупинення і поновлення перебігу позовної давності. Тобто, строк позовної давності містить декілька термінів.
9. Усталені в науці цивільного права види строків мають бути переглянуті з врахуванням того, що законні строки доцільніше називати нормативними строками, бо вони не завжди встановлюютсья законами, а можуть встановлюватися підзаконними НПА. Також можливо встановлення строків за аналогією закону, хоча не можна цілком виключати визначення строків при застосуванні аналогії права, зокрема при реалізації принципу справедливості, добросовісності та розумності. Строки можуть бути встановлені звичаями, в тому числі звичаями ділового обороту.
Вірніше було б замінити договірні строки на строки, встановлені правочином, оскільки поза увагою залишаються строки, встановлені одностороннім правочином, який не є договором, наприклад, строк дії довіреності, строк емісії акцій та ін.
Термін "адміністративні строки” є певною мірою є умовним, точніше говорити про строки, встановлені актами органів публічної влади та суб’єктів владних повноважень.
Отже, залежно від джерела (підстави) встановлення строки та терміни можуть поділятися на такі види:
1) нормативні — встановлені актами цивільного законодавства та міжнародними договорами;
2) встановлені правочином;
3) звичаєві — встановлені правовими звичаями;
4) встановлені рішенням суду;
5) адміністративні — встановлені актами органів публічної влади та суб’єктами владних повноважень.
Внаслідок цього слід внести відповідні зміни до ЦК України, виклавши ч. 3 ст. 251 ЦК у такій редакції:
«3. Строки та терміни можуть бути визначені актами цивільного законодавства, звичаями, міжнародними договорами, правочинами, рішенням суду або актом органу публічної влади».
10. Залежно від сфери застосування строки можуть бути приватними і публічними. Сферою дії приватних строків є цивільне, сімейне, трудове, підприємницьке, екологічне, міжнародне приватне право. Інакше кажучи, приватні строки діють у тих галузях, на які поширено дію ЦК України (ст. 9 ЦК).
11. Терміни також класифікуються на матеріальні і процесуальні, приватні і публічні, імперативні і диспозитивні та ін. Можуть існувати й інші групи термінів, відмінні від строків. Зокрема, залежно від порядку визначення (ст. 252 ЦК) терміни можуть бути «датовані», тобто визначені календарною датою, або «недатовані», тобто визначені вказівкою на подію, що має неминуче настати. Залежно від співвідношення із строками терміни бувають такі, що визначають початок строку або його закінчення.
12. Враховуючи загально диспозитивний підхід, застосовуваний в ЦК України, слід вказати на те, що більшість цивільно-правових строків є диспозитивними, а імперативними залишаються лише строки, неможливість зміни яких зумовлена прямою вказівкою акта цивільного законодавства, випливає з їх змісту або із сутності відносин між сторонами.
13. Строк у договірних зобов’язаннях являє собою умову договору, яка не може належати за своєю природою до істотних. Унаслідок цього потребує перегляду господарське законодавство з метою його підпорядкуванню ЦК в регулюванні цього питання.
14. Відмежування присічних строків від строків давності має бути здійснене за ознакою їх впливу на суб’єктивне право. Якщо присічний строк припиняє існування самого суб’єктивного права, то строк давності є лише перешкодою до його здійснення, зокрема у примусовому порядку. Спрямованість на припинення суб’єктивного права випливає як із сутності присічного строку, так і із змісту правової норми, що його встановлює.
Присічні строки мають самостійний характер, із чого випливає та ознака, що на них не поширюються цивільно-правові норми, які регулюють позовну давність.
Строк для прийняття спадщини залишається присічним, його природа не змінюється, а формулювання «надання додаткового строку», а не «поновлення строку», лише підтверджує намір законодавця в цьому питанні. Так само це стосується строків, застосовуваних в ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в якому термін «граничний» строк потребує зміни на “присічний”.
15. Визначення претензійних строків лише як строків для заявлення претензії є неповним, таким, що не відбиває важливу особливість цих строків як строків захисту. Внесені в частині скасування договірного порядку досудового врегулювання спору зміни не узгоджуються із розглянутим рішенням Конституційного Суду України, в резолютивній частині якого прямо наголошується, що «встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист».
У сучасних реаліях розвитку цивільного і господарського законодавства претензійні строки можуть застосовуватися переважно у випадках врегулювання відповідного спору за домовленістю сторін, у порядку, визначеному договором між ними.
16. Строки і терміни можуть бути визначеними, невизначеними та відносно визначеними. У разі встановлення відносно визначеного терміну в договорі майбутня подія є такою, що неминуче настане, коли її настання не залежить від волі сторін.
17. Строки можуть визначатися, крім років, місяців, тижнів, днів або годин, ще й іншими категоріями, наприклад, декадами. Має значення й похвилинне обчислення строків, зокрема, при проведенні розрахунків, народженні дитини, якщо вона потім померла. Тому ст. 252 ЦК України та відповідні норми інших кодексів потребують редакційних уточнень з метою доповнень одиниць вирахування строків і перетворення такої норми на диспозитивну. (Доповнити ч. 1 ст. 252 ЦК України словами: «або в іншому порядку, встановленому договором, законом, іншими правовими актами».)
18. Потребує уточнення й початок перебігу строку з урахуванням доцільності застосування диспозитивного підходу щодо цього питання, наданням сторонам договору права встановлювати початок перебігу строку не з наступного, а з поточного дня відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано початок строку. Для цього пропонується внести зміни до ст. 253 ЦК України, виклавши її в такій редакції:
«1. Якщо початок перебігу строку визначається настанням події, яка має неминуче настати, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної події, з якою пов’язано його початок.
2. Якщо початок перебігу строку визначається календарною датою, ця дата враховується при визначені початку його перебігу.
3. Правила цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено договором або законом».
19. Важливим, особливо для договірних відносин, є й вирішення питання про додержання строку, чому присвячено ст. 255 ЦК України. Втім, надане в ній регулювання не враховує окремих аспектів, які потребують уваги для визначення належного здійснення та захисту прав. Зокрема, це стосується вживаного в цій статті поняття «установа зв’язку», яке підлягає розширеному тлумаченню, а саме: при цьому мається на увазі не тільки «установа поштового зв’язку», а й інший передбачений законодавством спосіб передачі заяв чи повідомлень, наприклад, звернення до нотаріуса і вчинення ним відповідних дій, які прирівнюються до наслідків, передбачених ст. 255 ЦК України. Навпаки, ця норма не може застосовуватися у разі передачі письмових заяв і повідомлень за допомогою електронного та факсимільного зв’язків, оскільки в цьому випадку відсутнє поняття «здача повідомлення до установи зв’язку».
20. Позовна давність розглядається як сукупність темпоральних і «діяльнісних» рис. Темпоральні риси проявляються у тому, що досліджуване правове явище є певним періодом у часі, а «діяльнісні» передбачають, що позовна давність включає подання позову або вчинення (невчинення) інших дій у межах строку, втрату права на захист (права на позов).
21. При аналізі позовної давності та її застосуванні слід проводити межу між приватним та публічним правом, піддаючи ті чи інші дії впливу позовної давності або навпаки. Слід чітко окреслити межі дії позовної давності, її структури, критеріїв виділення тих чи інших їх видів. При цьому треба розрізняти дві групи меж: зовнішні та внутрішні, суб’єктивні та об’єктивні.
22. Застосування позовної давності до вирішення питань визнання права слід переглянути з огляду на те, що позов про визнання права не являє собою захист порушеного суб’єктивного права, яке не обмежується в часі, а за змістом наближене до регулятивного права. Воно не може піддаватися позовній давності, тому відповідач за позовом про визнання права не може подавати заяви про застосування позовної давності (ч. 3 ст. 267 ЦК). Він може лише протиставляти своє право праву, на визнанні якого наполягає позивач.
23. До вимог про відшкодування моральної шкоди позовна давність не повинна застосовуватися лише тоді, коли таку шкоду завдано внаслідок порушення особистих немайнових прав суб’єктів, наприклад, у випадках приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо до вимоги про оспорювання акта органу публічної влади, що порушує право власності та інші речові права, приєднується вимога про відшкодування завданої майнової або моральної шкоди, то на ці додаткові вимоги позовна давність не поширюється.
24. Сутність позову про визнання недійсним нікчемного правочину виходить за межі вимоги про захист порушеного права, обтяженого загальним строком позовної давності. Вона є встановлюваним домаганням («установительным притязанием»), сама природа якого виключає застосування позовної давності. Вимога про недійсність нікчемного правочину може бути пред’явлена незалежно від моменту його вчинення та виконання. На вимоги про визнання недійсними оспорюваних правочинів, не передбачених ч. 3 ст. 258 ЦК, а також на позови про застосування наслідків недійсності оспорюваних правочинів поширюється загальний строк позовної давності в три роки.
25. Якщо позов містить декілька вимог, заява про застосування позовної давності поширюється на всі з них. Заява, в якій вказано про застосування позовної давності лише до окремих вимог, розглядається судом як клопотання про поширення позовної давності на всі заявлені вимоги, оскільки «часткове» застосування позовної давності неприпустиме.
26. Визначаючи загальне правило початку перебігу позовної давності, законодавець виходив із суб’єктивного моменту. Наявність же спеціальних правил обумовлена характером відповідних вимог, особливістю правової конструкції, з якої випливає вимога, або суб’єктним складом відповідних відносин.
27. Перебіг позовної давності за зобов’язаннями, строк виконання яких визначено моментом пред’явлення вимоги без пільгового строку, має починатися з дня пред’явлення вимоги, а не з моменту, коли у кредитора з’явиться право на пред’явлення вимоги. Внаслідок застосування такого підходу пропонується внести до ч. 5 ст. 261 ЦК зміни, виклавши перше речення абз. 2 ч. 5 ст. 261 ЦК в такій редакції:
«За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня пред’явлення кредитором вимоги про виконання зобов’язання».
28. Положення про зупинення позовної давності повинні поширюватися і на випадки перебування певних осіб (позивачів і відповідачів) у складі збройних формувань, переведених на воєнний стан, за межами України відповідно до міжнародно-правових актів. Тому п. 4 ч. 1
ст. 263 ЦК пропонується викласти в такій редакції:
«4) якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил України, інших військових формувань, створених на підставі законів або міжнародних договорів України, під час дії воєнного стану, надзвичайного стану або в умовах військових конфліктів».
29. Введення мораторіїв інших, ніж ті, що стосуються відстрочення виконання зобов’язань (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України), зокрема на задоволення вимог кредиторів (п. 4 ст. 12 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), застосування примусової реалізації майна комунальних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка територіальної громади та ін., не може бути підставою для зупинення позовної давності.
Додатково до підстав зупинення перебігу позовної давності, перелічених у ст. 263 ЦК, слід віднести і залишення без розгляду позову, пред’явленого у кримінальному процесі (ч. 2 ст. 265 ЦК).
30. У тому разі, коли особа в межах строку вчинила певні дії, спрямовані на захист її права, і право особи одержало максимально можливий захист, слід говорити про закінчення строку. Закінчення строку — результат «позитивної» динаміки цивільних правовідносин у часі. Ситуаціям, якщо цих дій не вчинено, і право особи залишається без захисту, юридичні можливості захисту внаслідок збігу часу істотно зменшилися або навіть втрачені, адекватно відповідає конструкція спливу позовної давності. Інакше кажучи, за смислом положень ЦК сплив позовної давності є синонімом пропущення, прогаяння цього строку.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гражданское право: В 2 т.: Учебник / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. — М.: БЕК, 2002. — Т. 1. — 816 с.
2. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева,
Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 1997. — Ч. 1. — 600 с.
3. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — Т. 1. — 480 с.
4. Вильнянский С. И. Лекции по советскому гражданскому праву. — Х.: Изд-во ХГУ, 1958. — 322 с.
5. Грибанов В. П. Сроки в гражданском праве. — М.: Знание. — 1967. — 49 с.
6. Жгунова А. В. Сроки в советском гражданском праве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Свердловск, 1971. — 24 с.
7. Новицкий И. Б. Сделки. Исковая давность. — М.: Госюриздат., 1954. — 245 с.
8. Крашенинников Е. А. Понятие и предмет исковой давности. — Ярославль: Б. и., 1997. — 86 с.
9. Фаршатов И. А. Исковая давность. Законодательство: теория и практика. — М.: Городец, 2004. — 192 с.
10. Хрестоматия по философии / сост. Котлярова В. И., Седых М. Н. — М.: Наука, 2002. — 602 с.
11. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении. — М.: Педагогика-Пресс, 1994. — 602 с.
12. Михайленко О. Момент як окрема одиниця в часових параметрах кримінального процесу України // Вісник прокуратури. — 2000. —
№ 4.
13. Платон. Филеб. Государство. Тимей. Критий. — М.: Мысль, 1999. — 502 с.
14. Аристотель. Физика // Сочинения в 4 т., ред. В. М. Асмус. — М.: Мысль, 1981. — Т. 3. — 720 с.
15. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. — М.: Искусство, 1984. — 350 с.
16. Осипов А. И. Пространство и время как категории мировоззрения и регуляторы практической деятельности. — Мн.: Наука и техника, 1989. — 220 с.
17. Лейбниц Г. В. Рассуждения о метафизике // Сочинения в 4 т. — М.: Мысль, 1982. — Т. 1. — 450 с.
18. Кант И. Сочинения в шести томах. — М.: Наука, 1964. — Т. 3. — 560 с.
19. Гасилин В. Н. Феноменология Э. Гуссерля. — Саратов: ПАГС, 1995. — 38 с.
20. Наумова Н. Ф. Время человека // Социол. журнал. — 1997. — № 3.
21. Аскин Я. Ф. Проблема времени. Ее философское истолкование. — М.: Мысль, 1966. — 270 с.
22. Маковельский А. О. Древнегреческие атомисты. — Баку: Б. и., 1946. — 340 с.
23. Полемика Г. Лейбница с С. Кларком. — Л.: Знание, 1960. — 178 с.
24. Физический энциклопедический словарь. — М.: Знание, 1965. —
1048 с.
25. Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. — М.: Политиздат, 1991. — 560 с.
26. Энгельс Ф. Анти-Дюринг. — М.: Госполитиздат, 1946. — 152 с.
27. Уэбстер Ф. Теории информационного общества. — М.: Аспект Пресс, 2004. — 400 с.
28. Головаха Е. И., Кроник А. А. Психологическое время личности. — К.: Наук. думка, 1984. — 207 с.
29. Гасилин В. Н. Имеет ли детерминизм границы // Разум и культура: Сб. науч. тр. / Под ред. проф. В. Б. Устьянцева. — Саратов: Поволж. межрегион. учеб. центр, 2001.
30. Бергсон А. Творческая эволюция; Материя и память: Пер. с франц. — Мн.: Харвест, 1999. — 407 с.
31. Трубников Н. Н. Проблема времени в свете философского мировоззрения // Вопр. философии. — 1978. — № 2. — С. 111–114.
32. Федорова А. В. Социальное время и управленческий риск: Дис. … канд. филос. наук. — Саратов, 2003. — 211 с.
33. Артемов В. А. Социальное время: проблемы изучения и использования. — Новосибирск: Наука, 1987. — 240 с.
34. Штомпка П. Социальное изменение как травма // Социс. — 2001. —
№ 1. — С. 6–17.
35. Штомпка П. Социальное изменение как травма // Социс. — 2001. —
№ 2. — С. 3–13.
36. Ежов О. Н. Онтология социального времени. — Саратов: Сарат. гос. тех. ун-т, 2000. — 480 с.
37. Лейст О. Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права. — М.: Зерцало-М, 2002. — 288 с.
38. Поликарпов В. С. Время и культура. — Х.: Вища шк., 1997. — 159 с.
39. Осипова Е. В. Социология Эмиля Дюркгейма. Критический анализ теоретико-методологических концепций. — М.: Наука, 1977. — 279 с.
40. Sorokin Pitirim and Merton Robert K. Social time. A methodological and functional analysis // American Journal of Sociology. — Vol. 42. —
Issue 5. — P. 615–629.
41. Gurvitch George. The Spectrum of Social Time, Dordrecht: Reidei, 1964.
42. Zerubavel Eviatar. Hidden Rhythms: Schedules and Calendar in Social life. Chicago: University of Chicago Press, 1981.
43. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права (по изд. 1914 г.) — С.Пб.: Юрид. центр «Пресс», 2003. — 430 с.
44. Гамбаров Ю. С. Гражданское право. Общая часть / Под ред. и с предисл. В. А. Томсинова. — М.: Зерцало, 2003. — 816 с.
45. Мейер Д. И. Русское гражданское право. Часть 1. — М.: Статут, 1997.
46. Исаева Е. В. Процессуальные сроки в гражданском и арбитражном процессе. — М.: Волтерс Клувер, 2005. — 224 с.
47. Матюхин А. А. Содержание гипотез правовых норм // Проблемы теории прав и государства, истории политико-правовой мысли:
Сб. ст. — Алматы: Адилет, 2005. — С. 86–92.
48. Пушняк О. В. Категорія «час» у правовому вимірі: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Х., 2006. — 20 с.
49. Советское гражданское право. Часть первая / Под общ. ред.
В. Ф. Маслова и А. А. Пушкина. — К.: Вища шк., 1983. — 465 с.
50. Советское гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под ред.
О. А, Красавчикова. — М.: Высш. шк., 1985. — Т. 1. — 544 с.
51. Советское гражданское право: Учебник: В 2 ч. / Под ред.
В. А. Рясенцева. — М.: Юрид. лит., 1986. — Ч. 1. — 560 с.
52. Харитонов Е. О. Саниахметова Н. А. Гражданское право Украины: Учебник. — Х.: Одиссей, 2004. — 960 с.
53. Цивільне право України: Підручник для студ. юрид. спец. вищих закл. освіти / За ред. Ч. Н. Азімова, С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. — Х.: Право, 2000. — 368 с.
54. Гражданский кодекс Украины: Комментарий (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 г.). — Х.: Одиссей, 2003. — Т. 1. — 832 с.
55. Кириллова М. Я., Крашенинников П. В. Сроки в гражданском праве. Исковая давность. — М.: Статут, 2006. — 48 с.
56. Научно-практический комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой / Под ред. проф. В. П. Мозолина и проф. М. Н. Малеиной. — М.: Норма, 2004. — 848 с.
57. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. — М.: Госюриздат, 1958. — 183 с.
58. Вострикова Л. Г. Сроки осуществления и защиты гражданских прав: Дис. … канд. юрид. наук. — М., 2000. — 160 с.
59. Грибанов В. П. Сроки в гражданском праве // Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. — М.: Статут. — 411 с.
60. Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — К.: Ін Юре, 2004. — Ч. 1. — 692 с.
61. Лантух В. В. Исковая давность в современном гражданском праве Российской Федерации: Дис. … канд. юрид. наук. — Волгоград, 1999. — 141 с.
62. Луць В. В. Строки і терміни в новому Цивільному кодексі України // Юрид. Україна. — 2003. — № 11. — С. 3–8.
63. Константинова В. С., Меркулов В. В., Рыбаков В. В. и др. Рецензия на кн.: Тархов В. А. Гражданские права и ответственность. — Уфа: Уфимск. высш. школа МВД РФ. — 1996. — 124 с. // Государство и право. — 1997 — № 2. — С. 115–116.
64. Наумова Н. Ф. Время человека // Социол. журнал. — 1997. — № 3. — С. 159–176.
65. Кузнєцова Н. С. Принципи сучасного зобов’язального права України // Методологія приватного права: Зб. наук. праць (за матеріалами наук.-теорет. конф., м. Київ, 30 травня 2003 р.). — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 144–152.
66. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф.
А. Довгерта. — К.: Укр. центр правничих студій, 2000. — 336 с.
67. Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів»: Закон України від 1 грудня 2005 р. № 3161-IV // Офіц. вісник України. — 2006. — № 1–2. — Ст. 1.
68. Михайленко О. Момент як окрема одиниця в часових параметрах кримінального процесу України // Вісник прокуратури. — 2000. —
№ 4. — С. 46–49.
69. Ромовська З. В. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс: Підручник. — К.: Атіка, 2005. — 560 с. — С. 471.
70. Вахонєва Т. М. Строки (терміни) у цивільному праві: Автореф. ... канд. юрид. наук. — К., 2005. — 20 с.
71. Энциклопедический словарь. — Том XXI / Издатели Ф. А. Брокгауз,
И. А. Ефрон. – С.Пб: Типо-Литографія И. А. Ефрона, 1893.
72. Малышев К. Курс гражданского судопроизводства. — С.Пб., 1876. — Т. 1. — С. 368.
73. Ромовська З. В. Українське цивільне право: Загальна частина: Академічний курс. Підручник. — К.: Атіка, 2005. — 560 с.
74. Цікало В. І. Давність у цивільних правовідносинах: Автореф. ... канд. юрид. наук. — Львів, 2004. — 20 с.
75. Синайский В. И. Русское гражданское право. — М.: Статут, 2002. —
С. 192. — 638 с.
76. Энгельман И. Е. О давности по русскому гражданскому праву. — М.: Статут, 2003. — 511 с.
77. Зеленская Л. А. Институт приобретательной давности в гражданском праве: Дис. … канд. юрид. наук. — Краснодар, 2002. — 211 с.
78. Лебедева К. Ю. Исчисление гражданско-правовых сроков // Цивилистические исследования: Ежегодник гражданского права. Выпуск 2 (2005) / Под ред. Б. Л. Хаскельберга, Д. О. Тузова. — М.: Статут, 2006. — 688 с.
79. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 4 т. ] / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. — Т. 1. — К.: А. С. К.; Севастополь: Ін-т юрид. досліджень, 2004. — 928 с.
80. Правила планування перевезень вантажів (статті 17–21 Статуту): Затв. Наказом Міністерства транспорту України від 9 грудня 2002 р. № 873 // Офіц. вісник України. — 2003. — № 3. — Ст. 88.
81. Інструкція про порядок ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його перероблення на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах незалежно від форм власності і господарювання: Затв. Наказом Міністерства аграрної політики України від 11 липня 2005 р. № 310 // Офіц. вісник України. — 2005. — № 32. — Ст. 1963.
82. Порядок обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. № 256 // Офіц. вісник України. — 2001. — № 13. — Ст. 535.
83. Правила торгівлі антикварними речами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції та Міністерства культури і мистецтв України від 29 грудня 2001 р.
№ 322/795 // Офіц. вісник України. — 2002. — № 5. — Ст. 204.
84. Правила реєстрації актів цивільного стану в Україні: Затв. наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. № 52/5 // Офіц. вісник України. — 2000. — № 42. — Ст. 1803.
85. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. Часть первая (постатейный) / А. К. Губарева [и др. ]; Под ред. Н. Д. Егорова, А. П. Сергеева. — М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. — 896 с.
86. Тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. Л. П. Коврига, Т. В. Ковальова, В. Д. Пономаренко / За ред. В. С. Калашника. — Х.: Белкар-книга, 2005. — 800 с.
87. Словник іншомовних слів: 23 000 слів та термінологічних словосполучень / Уклад. Л. О. Пустовіт та ін. — К.: Довіра, 2000. — 1018 с.
88. Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / Під ред. Яреми А. Г., Ротаня В. Г. — К.: Реферат, 2005. — 336 с.
89. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. — К.: Істина, 2004. — 928 с.
90. Смирнов А. Спорные вопросы исчисления сроков // Законность. — 2001. — № 9. — С. 30–34.
91. Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів: Ратиф. постановою ВР № 3382-XII від 14 липня 1993 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. — Кн. 1. — Т. 4. —
С. 520–530.
92. Смирнов А. Спорные вопросы исчисления сроков // Законность. — 2001. — № 9. — С. 30–34.
93. Гражданское уложение Германии. — М.: Волтерс Клувер, 2004. —
816 с.
94. Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності: Лист Національного Банку України від
18 серпня 2004 р. № 18-111/3249-8378 // Офіц. вісник нормативно-правових актів з митної справи, фінансів, податків та бухгалтерського обліку. — 2004. — № 35. — С. 11.
95. Статут залізниць України: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457 // Офіц. вісник України. — 1998. — № 14. — Ст. 548.
96. Постанова Вищого господарського суду України від 12 січня 2005 р. у справі № 12/139в // Вісник господарського судочинства. — 2005. —
№ 2. — С. 119–120.
97. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 р. № 2210-III // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 12. — Ст. 64.
98. Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. — М.: Политиздат, 1991. — 560 с.
99. Словарь иностранных слов и выражений / Авт.-сост. Е. С. Зеленович. — М.: Олимп, 2000. — 784 с.
100. Юридична енциклопедія: В 6 т. / За ред. Ю. С. Шемшученка та ін. — К.: Укр. енцикл., 2001. — Т. 3. — 1011 с.
101. Тархов В. А. Гражданское право: Общая часть: Курс лекций. Чебоксары: Чуваш. кн. изд-во, 1997. — 331 с.
102. Пиляева В. В. Гражданское право: Учебник: Части Общая и Особенная. — М.: ТК Велби, 2004. — 800 с.
103. Ивин А. А. Современная философия науки. — М.: Высш. шк., 2005. — 592 с.
104. Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстиції України від
3 березня 2004 р. № 20/5 // Офіц. вісник України. — 2004. — № 10. — Ст. 639.
105. У справі за конституційним зверненням закритого акціонерного товариства «Оболонь» та громадянина Винника Віктора Володимировича про офіційне тлумачення положень частини другої статті 28 Закону України «Про господарські товариства», пункту 1, абзацу першого пункту 5 статті 4 Закону України «Про власність» (справа про права акціонерів ЗАТ): Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 р. у справі № 1-11/2005 // Офіц. вісник України. — 2005. — № 34. — Ст. 1217.
106. Лебедева К. Ю. Классификация сроков в гражданском праве // Журнал рос. права. — 2001. — № 9. — С. 47–52.
107. Спасибо-Фатєєва І. В. Вплив строку на договірне зобов’язання // Мала енциклопедія нотаріуса. — 2006. — № 1. — С. 35–41
108. Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва: Закон України від 14 вересня 2000 р. № 1953-III // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 45. — Ст. 375.
109. Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладання: Навч. посіб. — К.: Наук. думка, 2002. — 262 с. — С. 63–69.
110. Методологія приватного права: Зб. наук. праць / Редкол.:
О. Д. Крупчан та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 480 с.
111. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) від 7 липня 1998 р. № 11-рп/98 у справі № 1-19/98 // Офіц. вісник України. — 1998. — № 27. — Ст. 1009.
112. Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України від
21 грудня 2000 р. № 2181-III // Відомості Верховної Ради. — 2001. — № 10. — Ст. 44.
113. Порядок оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій: затв. пост. Кабінету Міністрів України від 28 липня 1997 р. № 799 // Офіц. вісник України. — 1997. — № 31. — Ст. 411.
114. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-IV// Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31-32. — Ст. 263.
115. Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень: Закон України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 11. — Ст. 140.
116. Промова Президента України В. А. Ющенка на VII з’їзді суддів України // Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 11. — С. 9.
117. Русско-украинский словарь терминов по теории государства и права: Учеб. пособ. / Рук. авт. кол. Панов Н. И. — Х.: Полиграфкнига, 1993. — 165 с.
118. Фридман Н. Сроки в гражданском праве. — М.: Знание, 1986. — 69 с.
119. Исаева Е. В. Процессуальные сроки в гражданском и арбитражном процессе: учебн.-практ. пособие. — М.: Волтерс Клувер, 2005. — 224 с.
120. Русско-украинский словарь терминов по теории государства и права: Учеб. пособ. / Рук. авт. кол. Панов Н. И. — Х.: Полиграфкнига, 1993. — 165 с.
121. Про виконавче провадження: Закон України 21 квітня 1999 р.
№ 606-XIV // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 24. — Ст. 207.
122. Подцерковний О. П. Недоліки норм про свободу договору в новому Цивільному кодексі України // Вісник Академії правових наук України. — 2004. — № 3.
123. Подцерковний О. П. Ціна як умова господарського договору // Вісник господарського судочинства. — 2005. — № 6. — С. 144–151.
124. Войтюк І. А., Карабань В. Я., Ротань В. Г., Шевчук П. І. Програма спеціального курсу «Нові Цивільний та Господарський кодекси України» для суддів судів загальної юрисдикції України: Методичні рекомендації щодо вивчення Цивільного та Господарського кодексів України. — К.: Ін Юре., 2003. — 130 с.
125. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. — К., 2004. —
Кн. 1. — С. 205.
126. Тлумачний словник сучасної української мови / Уклад.
Л. П. Коврига, Т. В. Ковальова, В. Д. Пономаренко / За ред. проф.
В. С. Калашника. — Х., Белкар-книга, 2005. — 800 с.
127. Вершинин А. П. Способы защиты гражданских прав в суде. — С.Пб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1997. — 164 с.
128. Ринг М. П. К вопросу об отграничении сроков исковой давности от некоторых других сроков гражданского права // Ученые записки Ростовского государственного университета. — Вып. 1. — Т. 37. —
С. 58.
129. Гурвич М. А. Пресекательные сроки в советском гражданском праве. — М., 1964.
130. Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію): Закон України від 6 березня 1992 року № 2171-XII // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 24. — Ст. 350.
131. Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів: лист Вищого арбітражного суду України № 01-8/453 від 26 червня 1995 р. // Бюл. законодавства і юрид. практики України. — 2002. — № 4. — С. 20.
132. Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна: Інформаційний лист ВАС України № 01-8/500 від 25 квітня 2001 р. // Вісник господарського судочинства. — 2001. — № 3.
133. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 30 червня 1999 р. № 784-XIV // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 42–43. — Ст. 378.
134. О некоторых вопросах, связанных с исчислением отдельных сроков по делам о банкротстве: информационное письмо президиума ВАС РФ от 26 июля 2005 г. № 93 // Хозяйство и право. — 2005. —
№ 10. — С. 68.
135. Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів: лист Вищого арбітражного суду України № 01-8/207 від 10 червня 1996 р. // Бюл. законодавства і юрид. практики України. — 2002. — № 4. — С. 31.
136. Постанова Верховного Суду України від 5 липня 2005 р. // Практика розгляду господарських спорів судами України. Довідник на 2006 р.: Збірник. — К.: Юрид. практика. — 256 с.
137. Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України: Закон України від 17 травня 2001 року № 2413-III // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 31. — Ст. 147.
138. О введении в действие Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации: Федеральный закон РФ от 5 мая 1995 г.
№ 71-ФЗ // Рос. газета. — 1995. — 16 мая. — С. 3–4.
139. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів: Закон України від 23 червня 2005 р. № 2705-IV // Офіц. вісник України. — 2005. — № 29. — Ст. 1691.
140. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі № 1-2/2002 // Офіц. вісник України. — 2002. — № 28. —
Ст. 1333.
141. Новицкий И. Б. Сделки. Исковая давность. — М.: Госюриздат, 1954. — 245 с. — С. 205.
142. Гринберг Л. М. Судебные споры с железными дорогами по поводу утраты, недопоставки и повреждения грузов. — М., 1947. —
С. 63–64.
143. Рапопорт Я. И. Давностные сроки в обязательствах по грузовым железнодорожным перевозкам. — Х.: Харьк. ин-т сов. торговли, 1959. — 76 с.
144. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 4 т. ] / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко,
В. Г. Ротань. — Т. 3. — К.: А. С. К.; Севастополь: Ін-т юрид. досліджень, 2005. — 928 с. — С. 410.
145. Постанова Верховного Суду України від 6 квітня 2004 р. у справі № 22/111 // Вісник господарського судочинства. — 2005. — № 3. —
С. 84–86.
146. Федорова О. И. О предмете исковой давности // Проблемы защиты субъективных гражданских прав: Сб. науч. тр. / Под ред.
В. В. Бутнева; Ярославл. гос. ун-т. — Ярославль: Б. и., 2001. —
С. 46–51.
147. Крашенинников Е. А. К теории права на иск. — Ярославль: Б. и., 1995.
148. Латышев А. Н. К вопросу об абсолютності вещных прав // Цивилистические исследования: Ежегодник гражданского права. Выпуск 2 (2005) / Под. ред. Б. Л. Хаскельберга, Д. О. Тузова. — М.: Статут, 2006. — 688 с.
149. Крашенинников Е. А. Исполнительные притязания // Субъективное право: проблемы осуществления и защиты. — Владивосток, 1989.
150. Мотовиловкер Е. А. Теория регулятивного и охранительного права. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1990. — 137 с. — С. 43.
151. Красько И. Е., Жушман В. П., Гагин Н. В. Акции и векселя в экономическом обороте Украины: Учеб.-справ. пособ. — Х.: Эспада, 1999. — 280 с.
152. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 р. № 2210-III // Відомості Верховної Ради України. — 2001. —
№ 12. — Ст. 64.
153. Конвенция о неприменении срока давности к военным преступлениям против человечества: Заключена 20 ноября 1968 г.
154. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: сборник нормативных актов: гражданские и торговые кодексы. Учеб. пособ. / Под ред. В. К. Пучинского, М. И. Кулагина. — М.: Изд-во УДН, 1986.
155. Юридическая энциклопедия / Под ред. М. Ю. Тихомирова. — М.: Юрид. лит. — С. 104.
156. Ансон В. Договорное право. — М., 1984. — С. 370.
157. Кейлин А. Д. Судоустройство и гражданский процесс капиталистических государств. — М., 1958. — Ч. 2. — С. 70.
158. Архів господарського суду Одеської області за 2004 р. Справа
№ 1-26/183-04-5270.
159. Архів господарського суду м. Севастополя за 2006 р. Справа
№ 20-1/22.
160. Кириллова М. Я. Исковая давность. — М.: Юрид. лит., 1966. — 156 с.
161. Сарбаш С. Вопросы исковой давно