ЗАОЧНИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ЗАОЧНОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ 14
1.1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ ЗАОЧНОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ 14
1.2. ПРОЦЕСУАЛЬНО-ПРАВОВА СУТЬ ТА ПОНЯТТЯ ЗАОЧНОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ 30
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 44

РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК ЗАОЧНОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ 46
2.1. УМОВИ ДОПУСТИМОСТІ ЗАОЧНОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ 46
2.2. ОСОБЛИВОСТІ ЗАОЧНОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ТА УХВАЛЕННЯ ЗАОЧНОГО РІШЕННЯ 89
2.3. ЗАОЧНИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ ПРИ ПРЕД’ЯВЛЕННІ ЗУСТРІЧНОГО ПОЗОВУ ТА УЧАСТІ У СПРАВІ ТРЕТІХ ОСІБ 109
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 124

РОЗДІЛ 3. ПЕРЕГЛЯД ТА ОСКАРЖЕННЯ ЗАОЧНОГО РІШЕННЯ 128
3.1. ПЕРЕГЛЯД ЗАОЧНОГО РІШЕННЯ СУДОМ, ЩО ЙОГО УХВАЛИВ 128
3.2. КОНКУРЕНЦІЯ СПОСОБІВ ПЕРЕГЛЯДУ ЗАОЧНОГО РІШЕННЯ 151
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 164

ВИСНОВКИ 167

ДОДАТКИ 179

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 188

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Реформування системи цивільного судочинства вимагає від законодавця введення ряду процесуальних новел, удосконалення існуючих процесуально-правових конструкцій, які покликані забезпечити конституційне право на своєчасний та ефективний судовий захист. Чинний Цивільний процесуальний кодекс України, що був прийнятий 18 березня 2004 року, запроваджує інститут заочного розгляду справи, який справедливо вважають однією з форм реалізації принципу змагальності в цивільному процесі.
У сучасний період підтвердилась правильність позиції законодавця щодо запровадження в українському цивільному процесі інституту заочного розгляду справи, який зможе забезпечити швидкість та ефективність судового розгляду, в певній мірі спростить його, сприятиме підвищенню відповідальності сторін за свої дії та попередженню тяганини й зловживань з боку відповідачів.
Необхідність дослідження даного інституту обумовлена тим, що практика застосування норм, які регламентують розгляд справи в порядку заочного провадження та ухвалення заочного рішення, поступово розширюється. Згідно з даними Державної судової адміністрації України у 2006 році судами України заочне рішення ухвалено у 133,1 тис. справ позовного провадження, що становить 16,3% від загальної кількості справ позовного провадження, розглянутих з ухваленням рішення [130, с.25; 165, с.37]. Тільки районними судами міста Львова у 2006 році було ухвалено 5794 заочних рішень, що становить 19% від усіх ухвалених рішень [27]. Разом з тим, суди на практиці зустрічаються з багатьма проблемами, зумовленими недостатньою розробленістю інституту заочного розгляду справи та відсутністю одноманітності у тлумаченні норм щодо заочного порядку розгляду цивільних справ.
Положення щодо заочного розгляду цивільних справ не становлять собою розвиток попередніх законодавчих напрацювань, недостатньо апробовані на практиці, не є результатом глибоких теоретичних розробок. Означені причини пояснюють недосконалість (неповноту, суперечливість, недостатню конкретність) відповідних законодавчих положень, що викликає труднощі у правозастосуванні та нагальну необхідність теоретичного обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення цього цивільно-процесуального інституту.
Цивільно-процесуальна теорія найбільших здобутків у дослідженні інституту заочного провадження досягла наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Це пояснюється тим, що заочний розгляд застосовувався на території України до прийняття ЦПК 1929 року, а основні його теоретичні дослідження припадають на період з 1864 до 1924 року. Відповідні положення були предметом дослідження таких відомих процесуалістів, як К. Анненков, Є.В. Васьковський, Г. Вербловський, В.Л. Ісаченко, К. Малишев, А. Менцинський, П. Муллов, Є.А. Нєфєдьєв, А.С. Ратнер, А.М. Румянцев, М. Шимановський, Т.М. Яблочков.
Дослідження питань заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення в сучасний період відродилися спочатку в російській науці цивільного процесуального права після введення в 1995 році заочного провадження в цивільне судочинство Росії, зокрема, у працях В.Н. Аргунова, В.М. Жуйкова, Т.Л. Курас, І.В. Уткіної, І.І. Черних та ін. У Росії дослідженню заочного розгляду справи в цивільному судочинстві присвячено дві кандидатські дисертації: Уткіна І.В. «Институт заочного решения в гражданском процессе» (Москва, 1997) та Черних І.І. «Заочное производство в гражданском процессе» (Москва, 1998). З цієї теми захищена також кандидатська дисертація в Грузії: Куруа Н. «Заочное решение» (Тбілісі, 2001).
Дослідження інституту заочного розгляду справи для сучасного цивільного процесу України є новим, праць, присвячених вивченню даного питання, є вкрай мало. Окремі аспекти запровадження заочного розгляду цивільних справ аналізували Я.П. Зейкан, С.М. Коссак, Д.Д. Луспеник, С.Я. Фурса, П.І. Шевчук, О. Штефан, С.В. Щербак. Разом із тим, можна констатувати, що в українській цивільно-процесуальній науці питання заочного розгляду висвітлювалися лише при коментуванні положень ЦПК України та в окремих наукових статтях. Проте комплексному та системному аналізу в українській науці цивільного процесуального права вони не піддавалися. Так, в Україні цій темі поки-що не присвячено жодного дисертаційного чи монографічного дослідження.
Аналіз юридичної літератури свідчить про те, що проблемні питання, які стосуються розгляду цивільних справ у відсутності відповідача, рідко були самостійним об’єктом повного і всебічного цивільно-процесуального дослідження, багато питань або взагалі не піддавалися вивченню, або є гостро дискусійними. Чи не єдиним питанням, щодо якого досягнута єдність думок, є переконання в необхідності запровадження цього інституту.
Усе викладене вище підтверджує, що дисертаційне дослідження заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення в цивільному процесі України актуальне в соціально-політичному плані, є важливим для вдосконалення цивільно-процесуального законодавства України, відповідає потребам практики та є нагальним завданням розвитку вітчизняної теорії цивільного процесуального права.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в рамках науково-дослідної проблематики кафедри цивільного права та процесу Львівського національного університету імені Івана Франка «Проблеми вдосконалення цивільного законодавства в світлі нового цивільного кодексу України» (номер державної реєстрації 0105U004945).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний науковий аналіз заочного розгляду справи в цивільному судочинстві, формулювання теоретичних висновків та розробка конкретних обґрунтованих пропозицій, спрямованих на розвиток теорії цивільного процесуального права, вдосконалення інституту заочного розгляду справи й усунення колізій і прогалин у законодавстві з досліджуваних питань, вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України та підвищення ефективності його застосування.
Зазначена мета обумовила необхідність вирішення наступних завдань:
- дослідити становлення та розвиток заочного розгляду справи в цивільно-процесуальному законодавстві, що діяло на території України, та відповідних ідей в доктрині цивільного процесуального права;
- виявити значення заочного розгляду в цивільному судочинстві, а також визначити поняття заочного рішення та особливості прояву окремих цивільно-процесуальних інститутів під час заочного розгляду;
- розкрити умови допустимості заочного розгляду справи;
- розглянути порядок розгляду справи у відсутності відповідача;
- проаналізувати можливість ухвалення заочного рішення при пред’явленні зустрічного позову та при участі у справі третіх осіб;
- розкрити особливості змісту заочного рішення;
- встановити особливості перегляду та оскарження заочного рішення, а також набрання ним законної сили.
Об’єктом даного дослідження виступають цивільно-процесуальні відносини, пов’язані із розглядом справи у відсутності відповідача.
Предметом дослідження є заочний розгляд справи в цивільному процесі України.
Методи дослідження обрані, виходячи із мети і завдань дисертаційної роботи, а також із врахуванням об’єкта і предмета дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено метод ідеалістичної діалектики, як фундаментальний (філософський) метод наукового пізнання. Також у роботі використано ряд загальнонаукових методів, а саме спостереження (при зборі емпіричного матеріалу), порівняння (в ході співставлення положень цивільного процесуального права України про заочне провадження з відповідними нормами цивільного процесу інших країн), рахування (при узагальненні юридичної практики, а також вивченні прийомів інформування відповідача про час та місце розгляду справи), моделювання (при визначенні перспективної ефективності запропонованих змін та доповнень до чинного ЦПК України), індукції та дедукції (використовувалися для виокремлення завдань заочного провадження на основі аналізу мети та завдань цивільного судочинства, а також для створення нових правових норм та приписів), аналізу та синтезу (з їх допомогою заочне провадження аналізувалося шляхом вивчення властивостей його окремих частин та узагальнення їх в єдине ціле), ідеалізації (використовувався при створенні ідеальної моделі заочного розгляду справи в цивільному судочинстві), історичний (з його допомогою досліджувалися соціальні умови, в яких виник інститут заочного розгляду справи, та умови, які спричинили його подальші зміни, еволюція змісту самого інституту, причини та наслідки розвитку досліджуваного об’єкта), системний (орієнтував дослідження на розкриття цілісності аналізованого об’єкта та механізмів, які її забезпечують), а також метод висунення гіпотез (застосовувався при висуненні наукових припущень, спрямованих на вдосконалення законодавчої регламентації заочного провадження в цивільному судочинстві України). Крім того, для встановлення змісту юридичних норм та нормативно-правових приписів, з’ясування закономірностей дії права за допомогою правил юридичної логіки використовувався догматичний метод.
Застосування зазначених методів дозволило здійснити комплексний аналіз інституту заочного розгляду справи, зробити науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, що мають ознаки наукової новизни.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані в результаті вивчення матеріалів цивільних справ, розглянутих судами Львівської, Волинської області та м. Києва у 2005-2007 рр., відповідні рішення та ухвали, розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, статистичні матеріали Львівського територіального управління Державної судової адміністрації та Управління вивчення й узагальнення судової практики Верховного Суду України за 2006 рік. У ході дослідження проведено анкетування 198 осіб, зведені результати якого містяться в додатках до дисертації.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації, яка є першим дисертаційним дослідженням заочного розгляду справи в Україні, висунуто низку нових в концептуальному плані наукових та практичних положень, а також пропозицій щодо внесення змін та доповнень до чинного ЦПК України, які виносяться на захист.
Зокрема, вперше:
- доведено, що інститут заочного розгляду є елементом змагальної системи правосуддя в умовах забезпечення рівноправності всіх учасників процесу, у зв’язку з чим запропоновано допускати заочний розгляд справи у випадку неявки будь-кого із сторін - належним чином повідомленого як відповідача, так і позивача;
- аргументується потреба закріплення в ЦПК України норми, відповідно до якої, якщо позивач не погоджується на заочний розгляд справи, суд відкладає її розгляд, у випадку ж повторної неявки відповідача суд приступає до заочного розгляду справи незалежно від згоди позивача на це. Аналогічно слід врегулювати питання відсутності одностайної згоди на заочний розгляд, коли у справі беруть участь кілька позивачів;
- пропонується закріпити в ЦПК України положення, відповідно до якого, якщо в судове засідання не з’явився відповідач, а у суду виникли сумніви в достовірності зазначеного у позовній заяві його місця проживання або місцезнаходження, суд може відкласти розгляд справи і зобов’язати позивача подати довідку з адресного бюро про місце проживання або місцезнаходження відповідача;
- запропоновано у разі відсутності однієї із сторін у судовому засіданні закривати провадження у справі у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди та визнавати її лише в тому випадку, якщо мирова угода, яка викладена в адресованій суду письмовій заяві, посвідчена нотаріально;
- обґрунтовується при пред’явленні зустрічного позову у разі неявки первісного відповідача неможливість окремого розгляду лише первісних позовних вимог у заочному провадженні, так само як і зустрічних позовних вимог у випадку неявки позивача, який одночасно виступає відповідачем за зустрічним позовом;
- запропоновано питання можливості заочного розгляду справи, якщо у справі беруть участь треті особи, які заявляють самостійні вимоги, вирішувати, ґрунтуючись на засаді залежності позову третьої особи від первісного позову та пріоритетності вимог позивача. Доведено, що, якщо у справі бере участь третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору, заочний розгляд можливий лише в разі неявки первісного відповідача та згоди первісного позивача на такий розгляд;
- висловлена пропозиція щодо наділення суду першої інстанції правом скасувати заочне рішення, якщо під час заочного розгляду справи порушені встановлені ЦПК України умови його проведення;
- обґрунтована необхідність зміни порядку перегляду заочного рішення. Зокрема, запропоновано збільшити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення до п’ятнадцяти днів та обчислювати його з дня проголошення заочного рішення, а не з дня отримання копії заочного рішення відповідачем. Визнано за необхідне строк апеляційного оскарження заочного рішення обчислювати однаково як для позивача, так і для відповідача – після закінчення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо вона не була подана, або після проголошення судом ухвали про відмову у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.
Вдосконалено:
- положення, які стосуються реалізації права на заочний розгляд справи, та рекомендації щодо забезпечення прав усіх учасників процесу на різних його стадіях, пов’язаних, зокрема, з прийняттям рішення про заочний розгляд справи, інформуванням учасників процесу про час та місце розгляду справи, забезпеченням права на перегляд заочного рішення тощо;
- визначення поняття заочного розгляду справи та заочного рішення. Заочний розгляд справи визначається як порядок розгляду та вирішення судом цивільного спору по суті, що можливий зі згоди позивача, базується на дослідженні усних пояснень позивача та інших наявних у справі матеріалів і відбувається без участі відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними і який наділений правом вимагати перегляду заочного рішення у спрощеному порядку. Відповідно, заочне рішення – це таке рішення суду, яким вирішується цивільно-правовий спір по суті і яке ухвалене за результатами заочного розгляду справи;
- теоретичні конструкції, які лежать в основі заочного розгляду справи. Зокрема, обґрунтовано, що підставою заочного розгляду справи є законодавчо закріплена презумпція неповажності причин неявки відповідача в судове засідання, якщо він своєчасно не повідомив суд про причини неявки.
Дістали подальшого розвитку:
- міркування, які стосуються можливості ухвалення заочного рішення лише у разі неявки в судове засідання всіх співвідповідачів. Зокрема, пропонується доповнити ЦПК України положенням про те, що при обов’язковій процесуальній співучасті у випадку неявки когось із співучасників, суд вирішує справу на підставі наявних у ній матеріалів, а при факультативній – вправі роз’єднати вимоги до кожного із співвідповідачів у самостійні провадження;
- обґрунтування, що право суду залучати співвідповідачів за власною ініціативою суперечить засаді диспозитивності цивільного процесу. Тому запропоновано виключити це право із повноважень суду;
- положення щодо вдосконалення процедури судових викликів та повідомлень, підвищення гарантій інформування осіб, які беруть участь у справі, про час та місце судового розгляду;
- підстави, за наявності яких виключається можливість заочного розгляду справи, навіть якщо відповідач не з’явився в судове засідання. Зокрема, проаналізовано процесуально-правове значення наявності клопотання відповідача про розгляд справи у його відсутності, заперечень проти позову та явки в судове засідання представника відповідача;
- мотивації щодо виключення із ЦПК України положення, відповідно до якого можливим є ухвалення заочного рішення у разі, коли відповідач залишить залу судового засідання;
- ідея, що право суду визнати обов’язковою дачу особистих пояснень стороною, від якої надійшла заява про розгляд справи у її відсутності, не відповідає змагальному характеру цивільного судочинства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що проведене дослідження містить положення, спрямовані на вдосконалення чинного цивільно-процесуального законодавства України. Крім того, висновки та рекомендації, які містяться в роботі, можуть бути використані для подальшої наукової розробки цілої низки питань теорії цивільного судочинства, в практичній діяльності суддів, адвокатів, а також при викладанні цивільного процесу студентам юридичних закладів освіти.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі цивільного права та процесу Львівського національного університету імені Івана Франка, обговорена на її засіданнях, де одержала позитивну оцінку й рекомендована до захисту.
Більшість сформульованих у дисертації положень отримали апробацію на 13 міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях: 1) ХІІ Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Ломоносов-2005» (12-15 квітня 2005 р., м. Москва); 2) VI Всеукраїнській науково-практичній конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (28-29 квітня 2005 р., м. Острог); 3) ІІ міжвузівській науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (27-28 травня 2005 р., м. Луцьк); 4) Міжнародній науково-практичній конференції «Юридична наука: проблеми та перспективи розвитку (регіональний аспект)» (30 вересня – 1 жовтня 2005 р., м. Великий Новгород); 5) Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми правознавства: історія та сучасність» (18-19 жовтня 2005 р., м. Мінськ); 6) ХІІ регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (9-10 лютого 2006 р., м. Львів); 7) ІІ міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (17-18 березня 2006 р., м. Луцьк); 8) ХІІІ Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Ломоносов-2006» (12-15 квітня 2006 р., м. Москва); 9) ХІІІ регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (8-9 лютого 2007 р., м. Львів); 10) Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України» (25-26 січня 2007 р., м. Харків); 11) ХIV Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Ломоносов-2007» (11-14 квітня 2007 р., м. Москва); 12) Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів «Тенденції розвитку законодавства та вдосконалення правозастосовної практики в сучасних умовах» (19-20 жовтня 2007 р., м. Мінськ); 13) ХІV регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (6 лютого 2008 р., м. Львів).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації опубліковані у 6 статтях (з них 5 – у фахових юридичних виданнях) та 11 тезах доповідей.
Структура дисертації обумовлена завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, що об’єднують 7 підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 207 сторінок, з яких основний текст – 178 сторінок, обсяг додатків – 9 сторінок, список використаних джерел (207 найменувань) – 20 сторінок.
Література та законодавство використані станом на 1 лютого 2008 р.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Актуальність теми, зазначена у вступі, повністю підтвердилася в ході проведеного дисертаційного дослідження. Проблеми, які стосуються застосування інституту заочного розгляду справи в цивільному судочинстві, мають багато дискусійних чи й взагалі недосліджених теоретичних аспектів, вони недостатньо чітко регламентовані в нормах чинного законодавства або ж правове регулювання відповідних положень не відповідає сучасним вимогам змагального судочинства, далека від досконалості і правозастосовна практика. Водночас виявлено, що більшість теоретичних, законотворчих та правозастосовних проблем цивільно-процесуального інституту заочного провадження має варіанти вирішення, які й запропоновані в роботі.
Проведене дисертаційне дослідження теми «Заочний розгляд справи в цивільному процесі України» дає підстави для ряду висновків теоретичного та практичного плану. Розвиваючи положення дослідників проблем цивільного процесуального права, автор пропонує узагальнену теоретичну концепцію заочного розгляду справи в цивільному судочинстві України та систему практично-прикладних заходів, спрямованих на її реалізацію шляхом вдосконалення чинного законодавства і практики його застосування. Основний висновок соціально-політичного характеру полягає в тому, що розширення змагальності в цивільному процесі на сучасному етапі розвитку української правової системи є обов’язковою умовою переходу до стандартів правової держави та реалізації конституційного права на судовий захист, а запровадження інституту заочного розгляду зумовлене необхідністю закріплення додаткових гарантій реалізації основних принципів здійснення правосуддя, підвищення рівня відповідальності сторони за свою діяльність в процесі, а також необхідністю попередження зловживання процесуальними правами.
Проведений аналіз як чинного законодавства, практики його застосування, так і висловлених в літературі поглядів, дозволив обґрунтувати в дисертації, що:
1. під час заочного розгляду справи в повній мірі реалізуються принципи диспозитивності та змагальності цивільного процесу. Розгляд справи у відсутності відповідача та певні обмеження в реалізації процесуальних прав позивача в жодному разі не виступають винятками із цих засад судочинства;
2. незважаючи на те, що умовою заочного розгляду є фактична неявка відповідача в судове засідання, відповідач не вважається таким, що відсутній в судовому засіданні, якщо: 1) в матеріалах справи є клопотання відповідача про розгляд справи у його відсутності; 2) відповідач під час судового розгляду залишив залу судового засідання; 3) за повторне порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого відповідач був видалений із залу судового засідання; 4) в судове засідання з’явився представник відповідача;
3. право суду залучати співвідповідачів за власною ініціативою суперечить засаді диспозитивності цивільного судочинства. Позивач, який ініціює процес, має нести усі ризики, пов’язані з тим, що позов пред’явлений не до усіх належних відповідачів. Окрім цього, у разі залучення співвідповідачів з ініціативи суду, при відмові в позові відповідні судові витрати будуть стягуватися з позивача, хоча він не пред’являв позов до таких відповідачів. Тому пропонується виключити із повноважень суду право залучати співвідповідачів за власною ініціативою;
4. встановлення в законодавстві різних процесуально-правових санкцій щодо позивача та відповідача за невиконання однакових обов’язків не узгоджується з принципом рівноправності учасників цивільного процесу. Тому відстоюється необхідність закріплення в законодавстві можливості ухвалення заочного рішення у разі неявки без поважних причин будь-якої із сторін спору. Це сприятиме також захисту прав відповідача, оскільки залишення позову без розгляду при неявці позивача не виключає його повторного звернення в суд з тотожнім позовом;
5. необхідно підвищити гарантії інформування про час та місце розгляду справи, зокрема: 1) якщо повістка видається на руки стороні або її представникові для вручення іншим учасникам процесу, направляти її адресату цінними листом з описом його вкладення; 2) законодавчо закріпити, які дії і протягом якого строку повинні вчиняти житлово-експлуатаційна організація чи виконавчий орган місцевого самоврядування, коли судова повістка вручена їм у разі, якщо адресата чи членів його сім’ї не виявлено в місці проживання; 3) заборонити суду викликати відповідача через оголошення у пресі, коли місце його проживання відоме;
6. якщо відповідач в судове засідання не з’явився, а позивач згоди на заочний розгляд справи не дає, слід відкладати розгляд справи та викликати відповідача повторно. З метою недопущення затягування процесу запропоновано надати судові право самостійно визначати доцільність заочного розгляду у разі неявки відповідача після повторного виклику. Це дозволить вирішити також і питання відсутності одностайної згоди присутніх співпозивачів на заочний розгляд справи. Однак, якщо хтось із співпозивачів не з’явився, а ті, які присутні в судовому засіданні, наполягають на заочному провадженні, розгляд справи слід відкладати (відповідно до загальних наслідків першої неявки позивача), а у разі повторної неявки позивача залишати його позовні вимоги без розгляду. При цьому необхідно роз’єднати у самостійні провадження позови співпозивачів, і вимоги позивача, який з’явився і не заперечує проти заочного розгляду, розглядати окремо;
7. якщо в одному засіданні цивільно-правовий спір не вирішений по суті, ухвалу про заочний розгляд справи треба постановляти щоразу в кожному наступному судовому засіданні, якщо належним чином повідомлений відповідач не з’явився. Оскільки ухвала про заочний розгляд справи вирішує лише процедурні питання і з метою економії часу таку ухвалу доцільно постановляти, не виходячи до нарадчої кімнати, з обов’язковим занесенням до журналу судового засідання;
8. під час заочного розгляду справи в тому ж засіданні без відкладення розгляду справи неможливе як збільшення, так і зменшення розміру позовних вимог;
9. специфіка розгляду справи по суті у заочному провадженні полягає в обмеженні кола доказів, які досліджуються судом. Фактично, суд виходить з пояснень та доказів позивача, не заслуховує усних пояснень відповідача по суті спору. Водночас, якщо відповідачем були подані докази, то суд все ж повинен дослідити їх у судовому засіданні. Відповідно до ст.131 ЦПК України подання нових доказів позивачем під час заочного розгляду справи також є обмеженим і можливе лише, якщо він доведе, що докази не були подані до або під час попереднього судового засідання з поважних причин. В заочному провадженні в повній мірі застосовуються доказові презумпції; тому, якщо норми матеріального права покладають обов’язок доведення того чи іншого факту на відповідача, його неявка і неподання відповідних доказів раніше автоматично зумовлюють ухвалення заочного рішення на користь позивача;
10. під час заочного розгляду справи неможливим є визнання позову, відмова від визнання обставин, застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки ці всі дії залежать від волевиявлення відповідача;
11. під час заочного розгляду справи можливим видається закриття провадження у справі у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди, якщо її умови викладені в адресованій суду письмовій заяві. Однак закриття провадження у справі та визнання мирової угоди в цьому випадку видається можливим лише тоді, коли така мирова угода посвідчена нотаріально;
12. рішення, ухвалене за результатами заочного розгляду справи, доцільно іменувати заочним, оскільки це відразу вказуватиме на специфіку його перегляду;
13. складання повного заочного рішення суд може відкласти, однак з таким розрахунком, щоб не пізніше п’яти днів з дня проголошення заочного рішення направити його копію відповідачеві;
14. неможливим є ухвалення заочного рішення окремо по зустрічному позову чи по позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги;
15. право подати заяву про перегляд заочного рішення до суду, що його ухвалив, належить лише відповідачу, його правонаступникам та представнику відповідача;
16. якщо буде збережено законодавче положення, що строк на подання заяви про перегляд заочного рішення обчислюється з дня отримання відповідачем копії заочного рішення, то повідомляти про заочне рішення відповідача, місце проживання або місцезнаходження якого невідоме, слід шляхом публікації в пресі. Зокрема, доцільно публікувати у пресі резолютивну частину заочного рішення, а строк на подання заяви про перегляд заочного рішення в такому разі обчислювати від дати розміщення такого повідомлення;
17. буквальне тлумачення положень ЦПК України дозволяє виділити два варіанти поведінки сторін, спрямовані на перегляд та оскарження заочного рішення: подання заяви про перегляд заочного рішення до суду першої інстанції – для відповідача та подання заяви про апеляційне оскарження і надалі апеляційної скарги – для позивача. Однак такий підхід законодавця викликає наступні труднощі на практиці: 1) можливе виникнення подвійного провадження – в суді першої інстанції за заявою про перегляд заочного рішення відповідача та в апеляційній інстанції за скаргою позивача; 2) якщо відповідач не має обґрунтування поважності причин своєї неявки в судове засідання, а оспорює законність і обґрунтованість рішення, він змушений подавати безпідставну заяву про перегляд заочного рішення, аби лише отримати згодом право оскаржити його в апеляційному порядку; 3) невизначеним залишається момент набрання заочним рішенням законної сили. Тому запропоновано на законодавчому рівні закріпити право відповідача самостійно обирати спосіб перегляду заочного рішення, при цьому звернення відповідача до пільгового перегляду заочного рішення не повинно позбавляти його права апеляційного оскарження такого рішення, а також однаково обчислювати початок перебігу строку апеляційного оскарження заочного рішення для відповідача та позивача.
Дисертаційне дослідження дало підстави для висновків, які стосуються оцінки законодавства та перспектив його вдосконалення в аспекті врегулювання заочного розгляду справи. У цілому констатується, що законодавча регламентація даного інституту далека від досконалості, норми, які стосуються заочного провадження, часто суперечать одні одним або ж іншим процесуальним інститутам. Суперечливою є й практика їх застосування. У зв’язку з цим у роботі обґрунтовані пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного ЦПК України. Зокрема, пропонується:
- виключити частину 5 ст.169 ЦПК України з метою унеможливлення зловживань з боку відповідача, який, будучи присутнім в судовому засіданні, залишає його, отримавши право на заочне рішення;
- виключити пункт 4 частини 1 ст.169 ЦПК України, оскільки в змагальній моделі судочинства суд не повинен наділятися правом визнавати обов’язковою дачу особистих пояснень стороною, від якої надійшла заява про розгляд справи у її відсутності;
- доповнити ст.225 ЦПК України частиною 3 такого змісту: «Відповідач, що з’явився в судове засідання до ухвалення рішення по суті справи, допускається до участі у розгляді справи. При цьому суд постановляє ухвалу про завершення заочного розгляду справи у зв’язку із явкою відповідача і розгляд справи починається спочатку»;
- ст.169 ЦПК України доповнити частиною 5 такого змісту: “У разі участі у справі кількох відповідачів при обов’язковій процесуальній співучасті у випадку неявки когось із співучасників суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів. Ухвалене при цьому рішення не вважається заочним щодо тих відповідачів, які не з’явилися. При факультативній співучасті, якщо неявка когось із співвідповідачів ускладнює вирішення справи, суд, керуючись ч.2 ст.126 цього Кодексу, постановляє ухвалу про роз’єднання вимог до кожного із співучасників у самостійні провадження”.
- пункт 2 частини 2 ст.119 ЦПК України доповнити реченням такого змісту: «Якщо позивачеві місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження відповідача невідоме, він повинен зазначити про це після вказівки на відповідача; до позовної заяви в цьому випадку додаються докази, що підтверджують звернення позивача до адресного бюро і органів внутрішніх справ для з’ясування місця перебування відповідача»;
- статтю 163 ЦПК України доповнити частиною 4 такого змісту: «Якщо в судове засідання не з’явився відповідач, а у суду виникли сумніви в достовірності зазначеного у позовній заяві місця проживання або місцезнаходження відповідача, суд може відкласти розгляд справи і зобов’язати позивача подати довідку з адресного бюро про місце проживання або місцезнаходження відповідача»;
- ст.224 ЦПК України доповнити частиною 2 такого змісту: «Якщо позивач не погоджується на заочний розгляд справи, суд відкладає її розгляд і надсилає відповідачеві повідомлення про час та місце нового судового засідання. У разі повторної неявки повідомленого належним чином відповідача суд розглядає справу в порядку заочного провадження». У зв’язку з цим ч.2 і ч.3 ст.224 ЦПК України вважати відповідно ч.3 та ч.4;
- частину 1 ст.169 ЦПК України доповнити пунктом 5 такого змісту: «5) першої неявки в судове засідання належним чином повідомленого відповідача, який не повідомив про причини неявки або якщо причини його неявки визнані судом неповажними, якщо позивач заперечує проти заочного розгляду справи»;
- ст.175 ЦПК України доповнити частиною 7 такого змісту: «Якщо мирову угоду викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, а одна із сторін не з’явилася в судове засідання, у якому вирішується питання про закриття провадження у справі та визнання мирової угоди, суд вправі закрити провадження у справі та визнати мирову угоду лише тоді, коли мирова угода посвідчена нотаріально»;
- доповнити ЦПК України статтею 2251 такого змісту:
«Стаття 2251. Заочний розгляд справи при пред’явленні зустрічного позову
1. Якщо у справі пред’явлено зустрічний позов, неявка відповідача, яким пред’явлено такий позов, є підставою для заочного розгляду справи відповідно до умов частини 1 статті 224 цього Кодексу. Ухвалене при цьому рішення вважається заочним в повному обсязі.
2. Неявка позивача, який виступає відповідачем за зустрічним позовом, не може бути підставою для заочного розгляду справи. При цьому повинні застосовуватися наслідки, передбачені ст.169 ЦПК щодо неявки позивача»;
- доповнити ст.123 ЦПК України частиною 4 наступного змісту: «4. У випадку неявки в судове засідання відповідача, який пред’явив зустрічний позов, застосовуються положення статті 2251 цього Кодексу»;
- доповнити частину 3 ст.169 ЦПК України таким реченням: «Якщо у справі пред’явлено зустрічний позов, суд роз’яснює відповідачеві його право звернутися до суду в загальному порядку»;
- доповнити ЦПК України статтею 2252 такого змісту:
«Стаття 2252. Заочний розгляд справи при участі у справі третіх осіб
1.Якщо у справі бере участь третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, її неявка не впливає на можливість заочного розгляду справи при дотриманні умов, визначених частиною 1 статті 224 цього Кодексу.
2. Якщо у справі бере участь третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, а відповідачами за позовом третьої особи є як первісний позивач, так і первісний відповідач і обидва вони або лише позивач не з’явилися до суду без поважних причин, суд не вправі задовольняти клопотання третьої особи про заочний розгляд її позову. У такому разі слід застосовувати положення пункту 3 частини 1 та частину 3 ст.169 ЦПК України щодо наслідків неявки в судове засідання позивача.
3. Якщо позов третьої особи пред’явлений до обох сторін спору, в судове засідання не з’являється відповідач, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд ухвалює єдине заочне рішення, яким вирішує по суті позов позивача та позов третьої особи. При цьому згода третьої особи на заочний розгляд справи не потрібна.
4. Якщо в судове засідання без поважних причин не з’являється як відповідач, так і третя особа, що заявляє самостійні вимоги, суд приступає до заочного розгляду справи, якщо позивач не заперечує проти цього»;
- доповнити частину 3 ст.169 України таким реченням: «Якщо у справі бере участь третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, суд роз’яснює такій третій особі її право звернутися до суду з позовом в загальному порядку»;
- доповнити ст.169 частиною 6 такого змісту: «6. Неявка в судове засідання без поважних причин третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, або неповідомлення нею про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи, в тому числі і її позову спільно із вимогами позивача»;
- п.4 ч.2 ст.229 ЦПК України викласти у такій редакції: «4) посилання на обставини, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача»;
- ч.1 ст.230 ЦПК України викласти у такій редакції: «Про прийняття заяви про перегляд заочного рішення до розгляду суд постановляє ухвалу, в якій встановлює також час та місце розгляду заяви про перегляд заочного рішення. Ця ухвала разом із копією заяви про перегляд заочного рішення та копіями доданих до неї матеріалів невідкладно надсилається іншим особам, які беруть участь у справі»
- частину 1 ст.232 ЦПК України доповнити реченням такого змісту: «Заочне рішення також підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що справу розглянуто за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про час і місце судового засідання, а також якщо під час заочного розгляду справи порушені встановлені ЦПК умови його проведення»;
- частину 1 ст.21 ЦПК України після слів “після скасування попереднього рішення” доповнити словами “судом вищої інстанції та направлення справи на новий розгляд”;
- доповнити ЦПК України статтею 2311 такого змісту:
«Стаття 2311. Розгляд справи після скасування заочного рішення
1. При розгляді справи після скасування заочного рішення, якщо сторони не наполягають на повторенні пояснень учасників цивільного процесу, наданих раніше, знайомі з матеріалами справи, в тому числі з поясненнями учасників цивільного процесу, якщо склад суду не змінився, суд має право надати учасникам процесу можливість підтвердити раніше надані пояснення без їх повторення, доповнити їх і поставити додаткові питання
2. Після скасування заочного рішення справа розглядається тим самим складом суду. Якщо утворити той самий склад суду неможливо, розгляд справи повинен відбуватися заново в повному обсязі»;
- частину 4 ст.169 ЦПК України викласти у наступній редакції: «Якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу в порядку, передбаченому ч.1 ст.224 ЦПК України, залежно від згоди позивача щодо цього. У випадку неявки відповідача у судове засідання, призначене для розгляду справи після скасування заочного рішення, якщо він не повідомив про причини неявки або такі причини визнані неповажними, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів. Ухвалене при цьому рішення не вважатиметься заочним»;
- доповнити ст.296 ЦПК України частиною 2 такого змісту: «Суд першої інстанції, з’ясувавши, що відповідачем подано заяву про перегляд заочного рішення, постановляє ухвалу про повернення відповідачеві поданої ним апеляційної скарги на заочне рішення». У зв’язку з цим частину 2 слід вважати частиною 3 ст.296 ЦПК України;
- ст.228 ЦПК України викласти у такій редакції:
«Стаття 228. Перегляд та оскарження заочного рішення
1. Відповідач має право подати в суд, що ухвалив заочне рішення, заяву про перегляд такого рішення протягом п’ятнадцяти днів з дня проголошення заочного рішення.
2. Заочне рішення може бути оскаржене сторонами в загальному порядку, встановленому цим Кодексом, після спливу строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо така заява не була подана у строки, встановлені ЦПК України.
3. У разі відмови у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, заочне рішення може бути оскаржене сторонами в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження заочного рішення обчислюється з дня проголошення ухвали про відмову у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення»;
Відповідно, частину 4 ст.231 та частину 2 ст.232 ЦПК України слід виключити;
- частину 3 ст.232 ЦПК України викласти у такій редакції: «Рішення суду, ухвалене за результатами розгляду справи після скасування заочного рішення, може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом»;
- ст.233 ЦПК України викласти у такій редакції: «1. Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом. При цьому строки апеляційного оскарження заочного рішення обчислюються відповідно до ст.228 цього Кодексу»;
- ст.294 ЦПК України доповнити частиною 4 такого змісту: «4. Строк апеляційного оскарження заочного рішення обчислюється після спливу строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо така заява не була подана у строки, встановлені ЦПК України. Якщо відповідачем була подана заява про перегляд заочного рішення до суду, що його ухвалив, строк апеляційного оскарження такого рішення обчислюється з дня проголошення ухвали про відмову у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення».
Результати цього дисертаційного дослідження можуть бути використані наступним чином:
1) в ході подальших теоретичних розробок проблем своєчасного захисту прав позивача та забезпечення гарантій прав відповідача, коли справа розглядається без участі останнього, в цивільному судочинстві;
2) у правотворчості – під час поточного вдосконалення законодавства та чергової кодифікації цивільно-процесуального законодавства України;
3) у правозастосуванні, зокрема, при підготовці нових постанов Пленуму Верховного Суду України та вирішенні конкретних цивільних справ;
4) в навчальному процесі – при викладанні курсу цивільного процесуального права України та відповідних спецкурсів.
Нарешті, можна констатувати, що дослідження інституту заочного розгляду справи в цивільному процесі України може бути продовжене в таких напрямках, як конкретизація умов заочного розгляду справи, використання можливостей мережі Інтернет для виклику учасників процесу та інформування їх про рішення, ухвалені в ході розгляду справи, визначення можливості дистанційної участі в цивільному процесі в разі неможливості особистої участі у режимі аудіо-відео-конференцій, створення розширеної моделі заочного провадження за рахунок поширення його на розгляд справ при неявці належним чином повідомленого позивача. Таким чином, теми, присвячені захисту прав позивача та відповідача в заочному провадженні, перспективні для подальших досліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Godlewski W. Austryackie prawo procesowe cywilne. Podrecznik systematyczny dla nauki i praktyki. - Lwow: Nakladem K.S.Jakubowskiego, 1900. - 517 s.
2. Kodeks postepowąnia cywilnego / Ustawa z dnia 17 listopada 1964 r. // http://europoland.republika.pl/kpc.htm
3. Zákon č. 99/1963 Sb., Občanský soudní řád // http://business.center.cz/business/pravo/zakony/osr
4. Zákon č. 99/1963 Zb., Občiansky súdny poriadok // http://www.zakonysr.sk/seznamy/0991963Zb.html
5. Авдеенко Н.И. Механизм и пределы регулирующего воздействия гражданско-процессуального права. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1969. – 73 с.
6. Аксенова О.В. Субъективные гражданские права и их осуществление в гражданском процессе. Дисс. … канд. юрид. наук. - Тверь, 2004. - 202 с.
7. Анненков К. Опытъ комментарія къ Уставу гражданскаго судопроизводства. 2-е изд., испр. и доп. Т.IV. - СПб.: Типография М.М.Стасюлевича, 1888. – 583 с.
8. Аргунов В.Н. Заочное производство и судебное решение // Хазяйство и право. - 1997. - №2. - С.15-18
9. Бабаков В.А. Гражданская процессуальная обязанность. – Саратов: СГАП, 2001. – 116 с.
10. Бабаков В.А. Гражданская процессуальная обязанность. Дисс. … канд. юрид. наук. – Саратов, 1999. – 187 с.
11. Балакин К.В. Обжалование постановлений судов гражданской юрисдикции во Франции. Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 2001. – 170 с.
12. Балашов А.Н. Процессуальные права и обязанности сторон при рассмотрении гражданских дел в суде первой инстанции. Дисс. … канд. юрид. наук. – Саратов, 2005. – 207 с.
13. Баулин О.В. Бремя доказывания при разбирательстве гражданских дел. Дисс. … д-ра юрид. наук. - М., 2005. – 394 с.
14. Боборыкин Г.С. Недобросовестные ответчики и процессуальные сроки // Журнал Министерства юстиции. – 1911. – №9. – С.213-217
15. Бобровник О.В. Права та інтереси третіх осіб в наказному провадженні та заочному розгляді справи // Фурса С.Я., Фурса Є.І., Щербак С.В. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 т. / За заг. ред. С.Я.Фурси. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2006. - Т.1. - С.169-173
16. Богомолов А.А. Процессуальные гарантии правильности и своевременности рассмотрения и разрешения гражданских дел. Дисс. … канд. юрид. наук. - Саратов, 2004. - 194 с.
17. Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини: Навчальний посібник для студ. вищих та середніх спец.юрид.навч.закладів і факультетів. - Львів: Світ, 2000. – 120 с.
18. Борисова Е.А. Теоретические проблемы проверки судебных актов в российском гражданском, арбитражном процессах. Дисс. … д-ра юрид. наук. – М., 2005. – 376 с.
19. Боровиковский А.Л. Устав гражданского судопроизводства с объяснениями по решениям гражданского кассационного департамента и Общего Собрания Кассационных и I и II Департаментов Правительствующего Сената. - СПб.: Типография А.С.Суворина, 1908. – 1104 с.
20. Бугаевский А.В. Гражданский процесс в его движении. - Л.: Военная типография Шт.Р.К.К.А., 1924
21. Василенко М.П. Матеріяли до історії українського права. Том І // Антологія української юридичної думки. В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемчушенко (голова) та ін. Том 3: Історія держави та права України: козацько-гетьманська доба / Упорядники: І.Б.Усенко, Т.І.Бондарук, О.О.Самойленко; відп.редактор І.Б.Усенко. - К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2003. - С.144-193
22. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса / Под редакцией и с предисловием В.А.Томсинова. - М.: Изд-во «Зерцало», 2003. – 464 с.
23. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2005. – 1728 с.
24. Вербловский Г. Движение русского гражданского процесса, изложенное на одном примере // Журнал гражданского и уголовного права. - 1882. – Кн.7. – С.53-59
25. Вербловский Г. Движение русского гражданского процесса, изложенное на одном примере. - Изд. 2-е, пересмотр. и доп. - СПб.: Типография М.М.Стасюлевича, 1889. – 329 с.
26. Викут М.А., Зайцев И.М. Гражданский процесс России: Учебник. - М.: Юристъ, 1999. – 384 с.
27. Відомості Львівського територіального управління Державної судової адміністрації за 2006 рік (Форма 2 ц, розділ 2.2, рядок 44)
28. Волосатова Л.В Принцип разумности в реализации субъективных гражданских прав. Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 2005. – 195 с.
29. Гасман А.Г. Новый закон об ускорении производства гражданских дел // Журнал Министерства юстиции. – 1914. - №7. – С.52-86
30. Гедда А.Н. Недобросовестность сторон в гражданском процессе // Журнал Министерства юстиции. - 1910. - №1. - С.1-28
31. Гессен И. К вопросу о заочных решениях // Журнал Министерства юстиции. – 1897. - №7. – С.213-222
32. Гетманцев О. Деякі теоретичні аспекти поняття належної і неналежної сторони у цивільному процесі України // Збірник наукових праць юридичного факультету Чернівецького університету імені Ю.Федьковича “Ерліхівський збірник". Вип.2. - Чернівці, 1995. - С.73-78
33. Голиченко М.М. Правовая природа участия истца и ответчика в исковом производстве. – Дисс. … канд. юрид. наук. – Саратов, 2003. – 179 с.
34. Гражданский процесс Российской Федерации / Под ред. А.А.Власова. - М.: Юрайт-Издат, 2003. – 584 с.
35. Гражданский процесс: Учебник для юридических вузов / Под ред. М.К.Треушникова. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Новый Юрист, 1999. – 400 с.
36. Гражданский процесс: Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. М.К.Треушникова. - М.: ОАО «Издательский Дом «Городец», 2006. – 784 с.
37. Гражданский процессуальный кодекс Кыргызской Республики / Закон КР №146 от 29.12.1999 г. // http://lawlib.freenet.uz/laws/kyrgyz/gpkkg/23.html
38. Гражданский процессуальный кодекс Республики Казахстан / Закон РК №411-1 от 13.07.1999 г. // http://lawlib.freenet.uz/laws/kazah/gpkkaz/24.html
39. Гражданский процессуальный кодекс Республики Узбекистан / Закон РУ №477-І от 30.08.1997 г. // http://lawlib.freenet.uz/laws/uzbek/gpkuz/chapt19.html
40. Гражданский процессуальный кодекс РСФСР с объяснительной запиской, стенограммой заседаний 2-й сессии ВЦИК Х созыва. - М., 1923
41. Гражданский процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Червоный Ю.С., Волосатый Г.С., Ермолаева Е.О. и др. – Х.: Одиссей, 2007. – 792 с.
42. Гражданское процессуальное уложение Германии = Deutsche Zivilprozessordnung mit Einführungsgesetz: Ввод. закон к Гражд. процессуальному уложению: пер. с нем. / [В.Бергманн, введ., сост.]. - М.: Волтерс Клувер, 2006. – 472 с.
43. Грель Я.В. Злоупотребления сторон процессуальными правами в гражданском и арбитражном процессе. Дисс. … канд. юрид. наук. - Новосибирск, 2006. – 207 с.
44. Громачевский С. К вопросу о судебной публикации // Журнал Министерства юстиции. – 1899. - №9. – С.244-252
45. Гурвич М.А. Избранные труды / М.А.Гурвич; МГУ им. М.В.Ломоносова, Юрид. фак., Каф. гражд. процесса, Кубан. гос. ун-т, Юрид. фак., Каф. гражд. процесса и трудового права. - Краснодар: Совет. Кубань, 2006. - (Классика российской процессуальной науки. - Т.2). – 544 с.
46. Давтян А.Г. Гражданское процессуальное право Германии. - М.: Городец-издат, 2000. – 320 с.
47. Давтян А.Г. Гражданское процессуальное право Германии. Дисс. … канд. юрид. наук. – Ереван, 2002. – 298 с.
48. Джалилов Д.Р. Лица, участвующие в гражданских делах искового производства. - Душанбе, 1965
49. Дубінський Л.С. Цивільний процес. - Харків: Юридичне вид-во Наркомюсту УРСР, 1930. – 166 с.
50. Жуйков В.М. Проблемы гражданского процессуального права. - М.: Городец-издат, 2001. – 288 с.
51. Жуйков В.М. Судебная реформа: проблемы доступа к правосудию. – М.: Статут, 2006. – 283 с.
52. Зайцев И.М. Гражданская процессуальная ответственность // Государство и право. – 1999. - №7. – С.93-96
53. Зайцев И.М. Правовые фикции в гражданском судопроизводстве / Российская юстиция. - 1997. - №1. - С.35-36
54. Зайцев И.М. Приоритеты современного гражданского процесса // Правоведение. - 1998. - №1. - С.159
55. Заочное производство в новом ГПК Украины: историческая закономерность или прихоть законодателя // http://www.shkrebets.com/ukr/article21.html
56. Захаров В.Н. Реализация в судебном разбирательстве процессуальных гарантий субъективных прав лиц, участвующих в деле // Вопросы теории и практики судебного разбирательства гражданских дел: Сборник научных трудов. – Саратов, 1988. – С.38-54
57. Здрок О.Н. Гражданский процесс зарубежных стран: учеб пособие. – М.: Изд-во деловой и учебн. лит-ры, 2005. – 176 с.
58. Зейкан Я.П. Захист у цивільній справі. Науково-практичний коментар. – К.: КНТ, 2007. – 488 с.
59. Зейкан Я.П. Коментар Цивільного процесуального кодексу України / 2-ге вид., доп. – К.: Юридична практика, 2007. – 592 с.
60. Змирлов К.П. К вопросу об исполнении заочного решения (735 ст. уст. гражд. суд. и ее применение на практике // Журнал Министерства юстиции. – 1906. - №5. – С.151-180
61. Идрисов И. Надлежащее извещение в гражданском процессе // Законность. - 2005. - №11. - С.51
62. Из Законов ХІІ таблиц // Хрестоматия по Всеобщей истории государства и права. Т.1 / Под ред. К.И.Батыра и Е.В.Поликарповой. - М.: Юристъ, 1996. – 392 с.
63. Изварина А.Ф. Акты судов общей юрисдикции. Дисс. … канд. юрид. наук. - М., 1999. – 184 с.
64. Извлечения из Конституций Юстиниана. Дигесты Юстиниана. Кн.2. Титул ХІІІ // Хрестоматия по Всеобщей истории государства и права. Т.1 / Под ред. К.И.Батыра и Е.В.Поликарповой. - М.: Юристъ, 1996. – 392 с.
65. Ильинская И.М. Участие третьих лиц в советском гражданском процессе. - М., 1962
66. Исаченко В.Л. Гражданский процесс. Практический комментарий на Вторую Книгу Устава гражданского судопроизводства. Изд. 2-е, испр. и доп. - Том IV. - СПб.: Типография М.Меркушева, 1912. – 870 с.
67. Історія держави і права України: Навч. посіб. / А.С.Чайковський (кер.кол.авт.), В.І.Батрименко, О.Л.Копиленко та інші; За ред А.С.Чайковського. - К.: Юрінком Інтер, 2000. – 384 с.
68. Кейлин А.Д. Судоустройство и гражданский процесс капиталистических государств. Ч.2. - М., 1958
69. Клейн Н.И. Встречный иск в суде и арбитраже. - М., 1964
70. Колесов П.П. Процессуальные средства защиты права / НовГУ имени Ярослава Мудрого. - Великий Новгород, 2004. – 220 с.
71. Колосова М.В. Принцип непосредственности гражданского процессуального права. Дисс. … канд. юрид. наук. - Саратов, 2004. – 173 с.
72. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации / Под ред. В.М.Жуйкова, М.К.Треушникова. - М.: «Издательский Дом “Городец”», 2007. – 1008 с.
73. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., ратифікована Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 // www.zakon.rada.gov.ua
74. Конституція України від 28 червня 1996 р. (з наст. змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст.141
75. Коссак С. Заочне провадження за новим ЦПК // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІІ регіональної науково-практичної конференції. 8-9 лютого 2007 року. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2007. - С.290-292
76. Коссак С.М. Заочний розгляд справи за процесуальним законодавством зарубіжних країн // Підприємництво. Господарство. Право. - 2007. - №6. - С.54-56
77. Кравчук В.М., Угриновська О.І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. - К.: Істина, 2006. – 944 с.
78. Краевский А. Практические заметки по вопросу о достижении скорости в гражданском судопроизводстве. – М.: Типо-лит. А.С.Клименкова, 1898. – 139 с.
79. Кудрявцева Е.В. Судебное решение в английском гражданском процессе. - М.: Изд-во «Городец», 1998. – 144 с.
80. Кукушкин П., Купченко В. Заочное судебное разбирательство // Законность. – 2007. - №7. – С.16-18
81. Кульчицький В.С. Кодифікація права на Україні у ХVІІІ ст. - Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1958. – 31 с.
82. Курас Т.Л. Вопросы заочного производства в гражданском процессе РФ // Сибирский юридический вестник. – 2003. - №4 (http://www.law.edu.ru/doc/document.asp?docID=1149998)
83. Леонтович Ф.І. Русская Правда и Литовский Статут, в видах настоятельной необходимости включить литовское законодательство в круг истории русскаго права // Антологія української юридичної думки. В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемчушенко (голова) та ін. Том 2: Історія держави та права України: Руська Правда / Упорядники: І.Б.Усенко, Т.І.Бондарук, І.В.Музика, І.К.Омельченко; відп.редактор І.Б.Усенко. - К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2002. - С.226-255
84. Луспеник Д. Заочне рішення у цивільному судочинстві: перші узагальнення судової практики // Юридичний журнал. - 2006. - №11. - С.123-130
85. Луспеник Д. Заочне рішення: його цілі, процедура, проблеми та шляхи їх вирішення // Право України. - 2004. - №5. - С.95-99
86. Луспеник Д.Д. Заочний розгляд справи: проблемні новели ЦПК // Юридичний вісник України. - №9. - 4-10 березня 2006 р.
87. Луспеник Д.Д. Настільна книга професійного судді при розгляді цивільних справ (складання судових процесуальних документів за новим ЦПК України). – Харків: Харків юридичний, 2005. – 640 с.
88. Луспеник Д.Д. Розгляд цивільних справ судом першої інстанції. – Харків: Харків юридичний, 2006. – 480 с.
89. Лучина С.В. Взаимодействие субъектов, обладающих тождественными материально-правовыми интересами в гражданском процессе. Дисс. … канд. юрид. наук. – Волгоград, 2001. – 215 с.
90. Любавский А. Постановление судебных решений // Журнал Министерства юстиции. - 1865. - Т.ХХІІІ. - С.23-60
91. Малышев К. Курс гражданского судопроизводства. - Т. 2. - СПБ.: Типография М.М.Стасюлевича, 1875. - 356 с.
92. Менциньский А. Про заочність в австрийскім процесі цивільнім. - Львів: Друкарня НТШ, 1898. – 97 с.
93. Муллов П. Библіографія: Курсъ гражданскаго судопроизводства Кр.Малышева // Журнал гражданского и уголовного права. – 1876. – Кн.6. – С.220-264
94. Муллов П. Заочное решение и отзыв // Журнал Министерства юстиции. - 1868. - №3. - С. 189-218
95. Навроцкая Ю.В. Возможность вынесения заочного решения относительно истца в гражданском процессе // Актуальные проблемы правоведения: история и современность: материалы междунар. науч. конф. студентов и аспирантов, посвящ. 80-летию юрид. фак. Белорус. гос. ун-та. Минск, 18-19 окт. 2005 г. / редкол.: Г.А. Шумак (отв. ред.) [и др.]. - Минск: БГУ, 2006. - С.140-141
96. Навроцкая Ю.В. Некоторые вопросы личного участия сторон в состязательном гражданском судопроизводстве // Ломоносов-2005: Международная конференция студентов, аспирантов и молодых ученых, МГУ им. М.В.Ломоносова, 12-15 апреля 2005 г. Сборник тезисов. Том III. – М.: Изд-во МГУ, 2005. – С.411-413
97. Навроцкая Ю.В. Организация судебных вызовов и извещений как гарантия защиты прав ответчика в заочном гражданском судопроизводстве // Юридическая наука: проблемы и