ПРАВОВА ПРИРОДА ДОЧІРНЬОГО ПІДПРИЄМСТВА

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП………………………………………………………………………....... 4

РОЗДІЛ 1
Поняття та ознаки дочірніх та залежних підприємств у законодавстві країн
англо-американської та континентальної систем права……………………...13

1.1. Поняття дочірнього підприємства та співвідношення понять "дочірнє підприємство" та "дочірнє товариство"..........………………………........13

1.2. Зародження та розвиток юридичних осіб, зокрема дочірніх підприємств, у країнах англо-американської та континентальної систем права (порівняльно-правовий аналіз) ..……………………………...………… ..32

1.3 Ознаки дочірнього підприємства як самостійної організаційно-правової форми юридичної особи, співвідношення із залежним підприємством................................................................................................55

Висновки до розділу……………………………………………………………..83

РОЗДІЛ 2
Правосуб’єктність дочірнього підприємства......................................................85

2.1 Господарська компетенція дочірнього підприємства .................................85

2.2. Правовий статус дочірнього підприємства як самостійної організаційно-правової форми юридичної особи суб’єкта господарювання ................102

2.3. Особливості створення окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, зокрема дочірніх підприємств у законодавстві англо-американської та континентальної систем права.……………………...115

Висновки до розділу…………………………………………………………...131

РОЗДІЛ 3
Проблеми національної належності дочірнього підприємства як юридичної особи ........................................................................................134

3.1. Вибір національного правопорядку для встановлення статусу дочірнього підприємства як суб’єкта міжнародного приватного права………….............................................................................................136

3.2 Підпорядкування дочірніх підприємств, створених за участю іноземного елемента, законодавчій та адміністративній юрисдикції держави через ідентифікацію її за ознакою національності як іноземного або національного суб’єкта міжнародного приватного права.....................................................................………………………. ...153

3.3. Особливості захисту державою підприємств, створених за участю іноземного елемента....................................................................................165

Висновки до розділу……………………………………………………………175

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….....177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...183
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Побудова ефективної системи господарювання і розвиток інших сфер суспільного життя в Україні, безпосередньо пов’язані з розширенням господарських зв’язків, інтеграція Української держави у світове співтовариство зумовили зростання кількості господарських товариств та інших юридичних осіб, що налагоджують відносини як у внутрішній, так і зовнішній сферах економіки. На особливу увагу заслуговують взаємовідносини з іноземними контрагентами, які також сприяли використанню національних підприємств іноземними інвесторами. Така ситуація неминуче призводить до складної системи врегулювання господарсько-правових відносин. До предмета зазначеного врегулювання зокрема належить правове становище дочірніх підприємств як суб’єктів господарського права.
Сьогодні в Україні спостерігається недостатня повнота і стабільність нормативної бази. Це зумовлює необхідність детального вивчення правотворчого та правозастосовчого досвіду нашої та інших держав стосовно приватних відносин за участю юридичних осіб взагалі та дочірніх підприємств зокрема, що неможливо без з’ясування їх правової природи.
Діяльність дочірніх підприємств, створених за участю іноземного елемента, як суб’єктів господарювання нерозривно пов’язана з проблемою їх визнання, а також питанням їхнього правового статусу. Така ситуація складається внаслідок недостатньої уніфікації законодавства України, яке регламентує відносини юридичних осіб з “іноземним елементом”, а в деяких випадках регламентації взагалі не існує (зокрема не визначена правова природа дочірніх підприємств). Національне законодавство не має чіткої структури, містить прогалини та колізії, що значною мірою впливає на можливість більш ефективного використання дочірньої форми підприємства.
Тому необхідно спрямувати зусилля на пошук найоптимальніших шляхів вирішення зазначених проблем для різних національних систем права. Цьому сприятиме аналіз правової природи учасників господарських відносин, а саме дочірніх підприємств, вивчення напрацьованих на сьогодні теоретичних джерел, узагальнення практики вирішення господарських спорів за участю дочірніх підприємств. Таким чином, майже цілковита відсутність наукового опрацювання правової природи дочірніх підприємств, необхідність їх більш чіткого визначення та відмежування від інших організаційно-правових форм юридичних осіб потребують значного вдосконалення нормативної бази, поглибленої науково-дослідної роботи, вивчення вітчизняного та міжнародного досвіду і розробки практичних рекомендацій у цій сфері, що і обумовило обрання теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми “Основні проблеми здійснення та захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний правовий аналіз правової природи дочірнього підприємства, опрацювання теоретичних та практичних аспектів створення та діяльності дочірніх підприємств як окремої організаційно-правової форми юридичної особи, формулювання теоретичних положень та практичних висновків, спрямованих на розвиток теорії цивільного, господарського та міжнародного приватного права, вдосконалення цивільного, господарського законодавства з питань регулювання правовідносин за участю зазначених суб’єктів та практики його застосування для забезпечення ефективного та регламентованого функціонування.
З урахуванням поставленої мети основними завданнями дисертаційного дослідження було сформульовано:
- визначення на основі аналізу теоретичних поглядів та положень вітчизняного та іноземного законодавства з врегулювання створення та діяльності дочірніх підприємств характерних ознак цієї форми юридичної особи та надання рекомендацій щодо уточнення змісту цього поняття;
- аналіз процесу виникнення такої організаційно-правової форми юридичної особи, як дочірнє підприємство, та особливостей його правового становища;
- аналіз історичних та економічних передумов виникнення дочірніх підприємств як окремої організаційно-правової форми юридичних осіб, особливостей та етапів їх розвитку;
- визначення специфічних ознак, що дають можливість виокремлювати дочірнє підприємство як самостійну організаційно-правову форму юридичної особи;
- виявлення специфічних ознак правоздатності дочірніх підприємств;
- проведення аналізу впливу на правове становище дочірнього підприємства участі в ньому іноземного елемента;
- визначення правової природи дочірнього підприємства в теорії господарського права, з’ясування особливостей його створення;
- доктринальне тлумачення чинного законодавства в межах предмета дисертаційного дослідження та внесення пропозицій з його удосконалення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при використанні дочірніх підприємств як окремої форми юридичної особи для підвищення зручності та ефективності зв’язків у сфері господарських правовідносин, зокрема ускладнених іноземним елементом.
Предмет дослідження – правове регулювання порядку створення та діяльності дочірніх підприємств, у тому числі і за участю іноземного елемента.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять використані автором загальні методи наукового пізнання, а також методи, що застосовуються в юридичній науці (історико-правовий, порівняльно-правовий, методи системного аналізу та тлумачення правових норм). Застосування цих методів допомогло авторці в досягненні поставленої мети і підготовці пропозицій щодо вдосконалення регулювання правового становища дочірнього підприємства.
Застосування історико-правового методу дозволило дослідити передумови виникнення та подальший розвиток дочірньої форми підприємства, визначити її правову природу, перспективи сприятливого залучення інвесторів до участі в дочірніх утвореннях. Метод системного аналізу застосовувався при розгляді різних аспектів предмета дослідження у нерозривному зв’язку із суспільно-політичними, соціальними та економічними процесами, що відбуваються в Україні. За допомогою методу тлумачення правових норм проаналізовано нормативну базу дисертаційної роботи і сформульовано рекомендації щодо їх застосування. З використанням порівняльно-правового методу було вивчено правові інститути та норми ряду країн, які мають позитивний досвід функціонування підприємств, що за своїми визначенням або ознаками є дочірніми.
Теоретичною основою дослідження стали праці українських і російських вчених радянського та сучасного періоду в галузі теорії права, господарського, цивільного, міжнародного приватного права, міжнародного права та економіки: А. Асокова, В. Г. Дмитрієва, А.С. Довгерта, М.М. Богуславського, В.І. Борисової, О.М. Вінник, А.С. Захарова, О.С. Іоффе, О.В. Кадишевої, Т.В. Кашаніної, О.Р. Кибенко, В.М. Корецького, А.М. Ладиженського, В.В. Лаптєва, С.Н. Лебедєва, Л.А. Лунца, Л.А. Ляликової, В.К. Мамутова, В.Г. Пєскова, І.А. Покровського, Г.В. Полковникова, А.А. Попова, Н.В. Прохорова, О. Семерака, О.Ф. Скакун, І. В. Спасібо-Фатєєвої, В.В. Степанова, Ю.М. Юмашева, В.Ф. Яковлєва.
Інформаційну базу дослідження становлять Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, акти міністерств та відомств, довідкові і періодичні видання. У процесі дослідження використано законодавство країн Європейського Союзу, Великої Британії, Росії, США та інших країн. Забезпечення повноти та всебічності дослідження обумовило використання законодавства СРСР та прикладів регулювання правовідносин за участю дочірніх підприємств, зокрема створених за участю іноземного елемента.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням питання правової природи дочірнього підприємства як окремої організаційно-правової форми юридичної особи. Усі дисертаційні висновки, які виносяться на захист, опрацьовані і сформульовані особисто авторкою і є наслідком критичного аналізу відповідних положень теорії і практики цивільного, господарського законодавства та норм міжнародного приватного права щодо створення та діяльності таких суб’єктів. До найсуттєвіших концептуальних у теоретичному плані і важливих для юридичної практики результатів, що відображають новизну дисертаційної роботи, належать такі:
1) вперше на дисертаційному рівні дочірнє підприємство визначено як окрему організаційно-правову форму юридичної особи та запропоновано його виокремлення з кола інших залежних підприємств з різним ступенем залежності як такого, що на сто відсотків належить іншій юридичній особі;
2) зроблено авторське узагальнення і розвинуто існуючі наукові погляди щодо змісту поняття дочірнього підприємства, сформульовано його ознаки, які визначають його особливості та внутрішнє наповнення, а саме: обмеженість кола контролюючих дочірнє підприємство осіб тільки до іншої юридичної особи; наявність відносин контролю-підпорядкування між контролюючим і дочірнім підприємствами; режим майнової відповідальності; специфічне врегулювання взаємовідносин з питань створення дочірнього підприємства, зокрема прийняття рішення про створення останнього кваліфікаційною більшістю голосів органу управління контролюючого підприємства, виділення частини майна контролюючого підприємства в оперативне управління або господарське відання дочірнього підприємства; з урахуванням субсидіарного характеру відповідальності контролюючого підприємства необхідною є згода його кредиторів на створення дочірнього підприємства; управління дочірнім підприємством; право контролюючого підприємства давати дочірньому підприємству обов’язкові для виконання вказівки, навіть збиткові для останнього, що передбачено відповідним договором, та низки інших питань між зазначеними суб’єктами;
3) вперше запропоновано договірне врегулювання відносин контролю-підпорядкування між контролюючим та дочірнім підприємствами шляхом укладення договору підпорядкування та відрахування прибутку, визначено його вид як господарський некомерційний договір, розроблено проект договору для застосування зазначеного врегулювання;
4) вперше сформульовано принцип спеціальної господарської компетенції для дочірніх підприємств, що повністю належать своїм засновникам, застосування якого зумовлено відносинами контролю-підпорядкування між контролюючим та дочірнім підприємствами й вирішальною залежністю останнього, що дає змогу контролюючому підприємству обмежувати коло прав і обов’язків підприємства дочірнього на свій розсуд ;
5) вперше на дисертаційному рівні встановлено співвідношення вирішальної залежності дочірнього підприємства з іншими, в тому числі суміжними, формами залежності підприємств, ознаки, за якими воно відрізняється від підприємств інших організаційно-правових форм, умови та підстави, що зумовлюють доцільність застосування різних способів залучення іноземних інвесторів до участі в дочірніх підприємствах з використанням різних шляхів контролю, передбачених українським законодавством;
6) на підставі аналізу шляхів виникнення вирішальної залежності та наслідки її наявності для асоційованих, зокрема дочірніх підприємств з урахуванням закріплення принципу субсидіарної відповідальності контролюючого підприємства, внесено пропозицію про закріплення правового регулювання забезпечення захисту дочірнього підприємства, зокрема права оскаржувати обов’язкові для виконання вказівки у вищій орган контролюючого підприємства;
7) вперше на дисертаційному рівні за результатами аналізу шляхів встановлення прямого та опосередкованого контролю розроблено пропозицію про внесення змін та доповнень до ст.126 Господарського кодексу України у вигляді закріплення прямої заборони створення підприємством, що за своєю організаційно-правовою формою є дочірнім, власного дочірнього підприємства. На користь зазначеній забороні слугуватиме запропоноване доповнення про обов’язкову вимогу до назви дочірнього підприємства, що має містити слова “(назва) дочірнє підприємство холдингової компанії (назва)”;
8) вперше запропоновано застосування солідарної відповідальності учасників зв’язаного контролю у разі придбання одним учасником зазначеного контролю активів іншого учасника, для забезпечення визначення яких запропоновано доповнити Закон України “Про захист економічної конкуренції” нормою про обов’язковий експертний висновок Антимонопольного комітету для отримання попередньої згоди на придбання активів підприємств з метою захисту кредиторів та запобігання переміщенню контролю як у прямій, так і в опосередкованій формах в рамках холдингу;
9) вперше доведено необхідність вдосконалення поняття “іноземне підприємство” з урахуванням його організаційно-правової форми дочірнього підприємства за ознакою стовідсоткової належності іноземній юридичній особі, запропоновано застосування концепції “дійсного зв’язку” у разі визначення підстав відповідальності контролюючої особи;
10) з метою запобігання правовій колізії вперше внесено пропозицію про законодавче закріплення обов’язку іноземної юридичної особи – засновника українського підприємства зі стовідсотковою іноземною належністю брати на себе зобов’язання за боргами свого дочірнього підприємства у випадках, передбачених п.п.6,7 ст. 126 Господарського кодексу України, шляхом внесення доповнюючого пункту у зазначену статтю, в якому закріпити такий обов’язок іноземної особи в статутному або договірному порядку;
11) вперше запропоновано при вирішенні питання підстав для захисту державою своїх утворень (дочірніх та залежних підприємств за участю іноземного елемента) за кордоном виходити не тільки з юридичного зв’язку із даною державою, що відображається у факті її національності, а й спиратися на наявність “дійсного зв’язку” юридичної особи з нею за фактом належності капіталу або управління;
12) запропоновано додаткову аргументацію необхідності удосконалення законодавства, яке регулює відносини щодо створення та діяльності дочірніх підприємств, розроблено пропозиції про законодавче закріплення договірних відносин між контролюючим і дочірнім підприємствами та розглянуто прийнятний вид договору, що тягне за собою внесення змін та доповнень до низки нормативних актів України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані при подальшій розробці та вдосконаленні законодавства, яке визначає умови створення та функціонування дочірніх підприємств в Україні. Дисертаційні положення можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях, включені до курсу лекцій з цивільного, господарського, міжнародного приватного права, а також використовуватись при проведенні практичних і семінарських занять з цих курсів.
Дисертаційні положення можуть бути використані в законодавчій діяльності Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та господарюючими суб’єктами в їх діяльності при застосуванні такої організаційно-правової форми, як дочірнє підприємство;
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження неодноразово обговорювались на засіданнях кафедри господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, використовувались у процесі розробки курсу лекцій та навчального посібника з господарського права. Підсумки розробки наукового завдання, окремі його аспекти, одержані теоретичні узагальнення і висновки було оприлюднено на трьох науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції „Наука і життя: українські тенденції, інтеграція у світову наукову думку” (м. Київ, 20 – 25 квітня 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції „Сучасна українська наукова думка” (м. Київ, 6 – 10 червня 2005 р.); науковій конференції молодих вчених „Сучасні проблеми юридичної науки” (м. Харків, 1,2 березня 2006 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження викладено у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також у тезах трьох доповідей на науково-практичних конференціях, загальний обсяг публікацій – 1,6 а.а., з яких особисто автору належать 1,6 а.а.
Структура і обсяг роботи. Структура дисертації обумовлена її предметом, метою і завданнями дослідження, а також логікою розкриття теми останнього і викладення його результатів. Вона складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (179 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок, у тому числі основний текст – 182 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Науковим завданням дисертаційного дослідження було визначено здійснення комплексного правового аналізу правової природи дочірнього підприємства, процесу виникнення цієї організаційно-правової форми, особливостей її правового становища, специфічних ознак, що дозволяють виокремлювати дочірнє підприємство як самостійну організаційно-правову форму, а також виявлення специфічних ознак його правоздатності. За результатами проведеного дослідження розроблена сучасна модель правового регулювання відносин, що виникають при створенні та функціонуванні дочірніх підприємств, зокрема за участю іноземного елемента, як самостійної організаційно-правової форми юридичної особи та обґрунтування необхідності законодавчого закріплення договірного врегулювання взаємовідносин між контролюючим і дочірнім підприємствами шляхом укладання договорів підпорядкування та відрахування прибутку.
Проведене дослідження дозволяє зробити такі основні висновки, в яких сформульовано найвагоміші теоретичні і практичні результати, одержані авторкою в ході дослідження, зокрема:
1. Правова природа дочірнього підприємства має глибокі історичні корені. Починаючи з часів Стародавнього Риму, умовам діяльності, пов’язаної зі створенням та функціонуванням залежних та дочірніх утворень, їх засновникам та принципам контролю над ними загалом притаманні сталі ознаки та причини застосування. Так, незважаючи на те, що законодавчо така форма юридичної особи суб’єкта господарювання, як дочірнє підприємство, була закріплена тільки на початку XX ст., подібні компанії існували завдяки своїй гнучкості та можливості поширення діяльності контролюючої особи як за межі основної сфери виробництва, так і за територіальні кордони. Історичні процеси продемонстрували, що особливості правового статусу дочірнього підприємства дозволяють зарахувати його до таких видів юридичних осіб, існування яких виправдане тільки за умови наявності ринкової економіки. Унаслідок цього вивчення його правової природи набуло актуальності після того, як Україна взяла курс на ринкові економічні засади, що сприяло виникненню великої кількості дочірніх підприємств, та їх використанню іноземними інвесторами. За своєю природою дочірня особа – це перш за все контрольована особа, з формально окремою юридичною особистістю. Важливим аспектом є те, що у вирішенні питань, пов’язаних з діяльністю цієї особи, необхідно застосовувати саме договірні засади взаємовідносин контролюючих підприємств із дочірніми утвореннями. Це суттєво вплине на позбавлення неповноти визначеності правового статусу дочірнього підприємства, що набуває особливої значущості у разі, коли контролюючим є іноземний елемент, і необхідно виявити межі його втручання в діяльність дочірнього утворення.
2. При переході до нових умов господарювання, що нині відбувається в Україні, найбільш прибуткові види господарської діяльності потребують великих витрат для підтримки безперервного виробничого процесу. При цьому необхідна ефективна державна регулятивна політика, що ґрунтується на чіткості визначення суб’єктів господарських відносин та організаційно-правових форм господарювання. Розроблене авторкою універсальне поняття дочірнього підприємства служитиме усуненню суперечностей у правовому статусі дочірнього підприємства. Визначення його специфічних ознак, що виділяють дочірнє підприємство як самостійну організаційно-правову форму господарювання, дозволило висловити думку про необхідність виокремлення дочірнього підприємства з кола залежних осіб на підставі його стовідсоткової належності своєму засновнику (контролюючому підприємству). Таке класифікування сприятиме роз’ясненню співвідношення між суміжними організаційно-правовими формами господарювання.
3. З урахуванням специфічної контрольованості дочірнього підприємства було проаналізовано характеристики його господарської компетенції, що дозволило визначити її як спеціальну. Спираючись на попередні наукові розробки стосовно існування спеціальної господарської компетенції як для окремого суб’єкта господарювання, так і для групи аналогічних суб’єктів, було зроблено висновок щодо зазначеної категорії для дочірнього підприємства. Виходячи з того, що між дочірнім та контролюючим підприємствами існують певні організаційно-розпорядчі відносини з приводу затвердження статуту (як форми закріплення господарської компетенції) першого, призначення його керівництва, визначення основних напрямків діяльності, створення та ліквідації дочірнього підприємства, а також з того, що відносини між цими двома самостійними суб’єктами господарювання характеризуються як відносини контролю-підпорядкування, і вирішальна залежність дочірнього підприємства може суттєво обмежувати коло його прав та обов’язків, компетенція дочірнього підприємства має ознаки спеціальної. Так само до спеціальної компетенції приводить ситуація, за якої права і обов’язки дочірнього підприємства визначаються спеціальним договором.
4. На сьогоднішній день, з огляду на закріплення українським законодавством випадків субсидіарної відповідальності контролюючого підприємства, особливо посилюється специфічна риса господарської компетенції дочірнього підприємства − це її чітка обмеженість з боку контролюючої особи. Як уже зазначалося, на думку авторки, у разі стовідсоткової належності дочірнього підприємства своєму засновнику його компетенція набуває ознак спеціальної. Водночас постає питання доведеності вини контролюючого підприємства, що дало б можливість застосовувати інститут субсидіарної відповідальності у разі відсутності визначеності шляхів встановлення вирішальної залежності, наприклад договорів. У такому ракурсі для засновника, зокрема й іноземного елемента, виникають певні правові наслідки в тому разі, якщо форма його участі у підприємстві забезпечує йому можливість вирішального впливу. Визначеність шляхів встановлення вирішальної залежності, а також застосування договорів між контролюючим та дочірнім підприємствами позбавили б двоїстості правовий статус останнього та підвищили б рівень захищеності як контролюючої, так і дочірньої особи. Доречним також є запропоноване пряме законодавче закріплення механізму відповідальності контролюючого та дочірнього підприємств.
5. В умовах національного законодавства дочірнє підприємство є єдиною організаційно-правовою формою юридичної особи, яка на сто відсотків належить іншій юридичній особи і водночас зберігає свою юридичну особистість. Запропоноване авторкою договірне врегулювання встановлення відносин контролю-підпорядкування сприятиме, зокрема, визначеності меж втручання контролюючої особи в діяльність дочірнього підприємства. Застосування договору підпорядкування або договору відрахування прибутку повинно проводитись з урахуванням правового режиму закріпленого за дочірнім підприємством майна, що обумовлює рівень самостійності цього підприємства. Договір підпорядкування може укладатися між контролюючою та дочірньою особою в тому разі коли останній майно належить на праві господарського відання. У випадку належності майна на праві оперативного управління, що саме по собі зумовлює низький рівень самостійності, достатнім буде використання договору відрахування прибутку.
6. Для іноземного інвестора використання дочірнього підприємства в умовах українського законодавства є, з одного боку, можливістю набути статусу національного суб’єкта, а з другого – великим фінансовим ризиком. Разом із тим застосування саме дочірньої форми підприємства пояснюється його особливим правовим статусом. Проведений аналіз дав можливість обґрунтувати доцільність застосування договірного врегулювання взаємовідносин між іноземної контролюючою особою та її національним дочірнім утворенням, оскільки це надало б певного рівня безпеки інвестиціям. У більш широкому плані існує необхідність запровадження економічного механізму страхування ризиків як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій, упорядкування діяльності інвестиційних та інноваційних фондів, спрямування коштів під ефективні інвестиційні проекти у пріоритетних галузях економіки тощо.
Окремо вирішується питання стосовно підприємств, що діють тільки на основі власності іноземних осіб, або придбані у власність цими особами. Визнання господарським кодексом таких підприємств іноземними містить у собі як позитивні, так і негативні правові аспекти, і, в свою чергу, позбавляє підстав застосування до них правових норм тільки законодавства України.
7. Надання підприємствам, що діють виключно на основі власності іноземних осіб, або придбані у власність цих осіб статусу іноземних виявило новий ракурс розгляду іноземного елемента як контролюючого суб’єкта. Належність іноземної юридичної особи до тієї чи іншої держави потребує детального дослідження в кожному окремому випадку і виключає можливість встановлення простих й чітких критеріїв. Необхідним у кожному разі є встановлення, ким та з якої держави таке утворення контролюється. Зазначимо, що під час вибору національного правопорядку для встановлення статусу дочірнього підприємства, зокрема створеного за участю іноземного елемента, світова доктрина і практика, за загальними правилами, керуються особистим законом (статутом) юридичної особи та законом держави, на території якої здійснюється її діяльність. Однак статус іноземного зумовлює специфіку правового регулювання діяльності підприємства та виводить його за рамки регулювання нормами тільки внутрішнього законодавства. Під час встановлення правового режиму відносно іноземних підприємств український законодавець керується видом діяльності цих утворень на території України та їх правовими характеристиками.
8. Для кожної держави невід’ємним є її право на дипломатичний захист власних компаній, в тому числі створених за участю іноземного елемента, за кордоном. В основу такого права покладено міжнародний звичай, зміст якого зводиться до здійснення чи відмови від здійснення дипломатичних дій, спрямованих на захист цих господарюючих суб’єктів, або ж до прийняття чи відхилення подань іноземних держав. При розв’язанні проблем, які постають під час реалізації зазначеного права, зокрема правомірності захисту державою утворення, що за існуючими критеріями не є її національним, однак ця держава виявляє реальну зацікавленість внаслідок економічного зв’язку з ним, а також чи надає державна належність юридичної особи можливість витребування цією особою дипломатичного захисту, доктрина і практика загалом спираються на факт національності юридичної особи, що відображає її юридичний зв’язок із державою. Однак доцільно було б застосовувати концепцію, в якій висувається теза про необхідність наявності “дійсного зв’язку” юридичної особи з державою за фактом належності капіталу або управління. Підкреслимо, що дипломатичний захист мовчазно ґрунтується на доктрині контролю над підприємством з боку національних осіб, і це, зокрема, пояснює відмову на практиці від захисту підприємств, які контролюються іноземцями.
9. Правове регулювання створення та діяльності дочірніх підприємств здійснюється на засадах поєднання загального і спеціального нормативного регулювання. Це пояснюється тим, що на сучасному етапі розвитку українському законодавству ще необхідні певні кроки у напрямку збалансованості, гармонізації та уніфікації. Нормативним актом, що встановлює засади діяльності дочірніх підприємств в Україні, є Господарський кодекс. Прикладами нормативних актів, що деталізують порядок створення і функціонування дочірніх підприємств за участю іноземного елемента, є Закон України „Про інвестиційну діяльність” та “Про режим іноземного інвестування”. Отже, при розгляді прогалин та колізійних норм у законодавстві, що регулює відносини за участю дочірніх підприємств, зокрема тих, що містять у собі іноземний елемент, необхідно виходити з положення, що юридична сила за ступенем застосування цих законів така: при недостатності норм спеціального закону застосовується закон, положення якого поширюються на всі розглянуті правовідносини.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акт о компаниях 1985 года // http://www.kollegi.ru/iss/t2/n6/12.htm

2. Акционерное общество и товарищество с ограниченой ответственностью. Сборник зарубежного законодательства. Сост., отв. ред. и автор вступительной ст. проф. В.А. Туманов. – М.: БЕК, 1995. – 201с.

3. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. – Свердловск, 1964. – Вып. 2. – 71с.

4. Апарова Т.В. Основные исторические тенденции английского прецедентного права // Ученые зап. ВЮЗИ. – М., 1968. – Вып. XVII. – Ч.3. – С. 126, 127.

5. Асоков А. Акционерное законодательство Европейского Союза // Закон. – 1998. − №9. – С. 117 –123.

6. Баранова Л.М. Цивільно-правова відповідальність у сфері підприємницької діяльності // Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. Вип. 57. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2002. – С. 52 − 59.

7. Богуславский М.М., Ляликова Л.А., Светланов А.Г. Экспортное законодательство США и международное частное право // Сов. государство и право. – 1983. − №3. – С. 114 – 119.

8. Богуславский М.М. Международное частное право. – М.: ЮРИСТЪ, 1998. – 408 с.

9. Борисова В.И. К проблеме дочерних предприятий // Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб. Вип. 44. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – С. 52 – 59.

10. Борисова В.І. Нові підходи до проблеми правоздатності юридичної особи // Вісн. Луган. ін − ту внутр. справ МВС України: Наук. – теорет. журн. Вип.1. – Луганськ: Ін-т внутрішніх справ МВС України, 2002. – С. 91− 97.

11. Борисова В. Про залежність юридичних осіб // Вісн. Акад. правових наук України. – 2000. - №3(22). – С. 102 − 109.

12. Борисова В.І. Юридична особа та її залежність від засновників // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні (До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод): Матеріали між нар. наук.-практ. конф. – ч.2. – Х., 2000. – С. 35-38.

13. Брагинский М. И. Юридические лица // Хозяйство и право. – 1998. – №3. – С. 11 – 21.

14. Броунли Я. Международное право: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1977. – Кн. 2. – 510 с.

15. Венецька М.В., Єрьоменко Г.В., Примак В.Д. Виникнення і припинення цивільної правосуб’єктності суб’єктів малого і середнього підприємництва // Вісн. Хмельницького ін − ту регіонального упр. та права №3(11). – 2004. – Хмельницький, 2004. – С. 34 − 39.

16. Вінник О.М. Правове становище дочірніх підприємств // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. − № 1. – С. 3 – 7.

17. Гегель Г. Философия права . – М.: Мысль, 1990. – 524 с.

18. Германия. Как начать и вести собственное дело. Правовая форма вашего бизнеса... http://business.rin.ru/cgi-in/search.pl?action=view&num=341671&razdel=12&w=0

19. Господарський кодекс України // Відом. Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
20. Господарський процесуальний кодекс України. – К.: Кодекси України, 2001. – № 4.
21. Гражданское и торговое право капиталистических государств. Ч. 1 / Под ред. проф. Р. Л. Нарышкиной. – М.: Междунар. отношения, 1983. – 288с.

22. Гражданское право: Учебник. – Т.1. Изд. 5-е, перераб. и доп. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М., 2000 – С. 173 – 174.

23. Датский закон о компаниях http://www.kac.com.ua/foreignlaws/dan3.htm

24. Державний класифікатор організаційно-правових форм господарювання: Затв. Наказом держ. комітету України з питань техн. регулювання і споживчої політики від 28.05.2004 № 97// Юрид. вісн. України. – 2004. − №47. – С.11.

25. Дмитриев В.Г. Технологии и рынок (маркетинг технологий). http://www.vei.ru/public/techryn/techryn.htm

26. Довгерт А.С. Индивидуальная и кооперативная трудовая деятельность: Справочник / А.С. Довгерт, Н.С. Кузнецова, Н.Ю. Пришва. – К.: Выща шк., 1990. – 327с.

27. Документы внешней политики СССР: Собр. док.: В 21т. – М.: Политиздат, 1965. – Т.X. – 687с.

28. Загнитко О.П. Кодификационные начала правового регулирования предпринимательства в Гражданском кодексе Украине // Нові Цивільний та Господарський кодекси України та проблеми їх застосування: Мат. наук.-практ. семінару в 2 ч. Ч. 1 ( Харків, 23.04.2003). – Х, 2004. – С. 142 − 145.

29. Захаров А.С. Система холдинга по российскому законодательству. http://www.lawfirm.ru/article/read.html?art_id=36

30. Збірник типових договорів / За ред. Л.І. Гейко, М.М. Лядецького. – К.: А.С.К., 2002. – 464 с.

31. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – М.: Юрид. лит., 1967. – 494 с.

32. Інструкція з бухгалтерського обліку операцій установ комерційних банків України: Затв. Постановою Правління Нац. банку України від 20.08.2003, №355 // Офіц. вісн. України. – 2003. − №38. – Ст.2040.

33. Кадышева О.В. Унификация и гармонизация норм международного частного права в отношении определения государственной принадлежности иностранных юридических лиц // Вестн. Моск. ун − та. Сер. 11, «Право». Изд – во Моск. ун – та. – М, 2002. − №3. – С. 44 − 65.

34. Кашанина Т. В. Корпоративное право (Право хозяйственных товариществ и обществ). – М.: НОРМА – ИНФА М, 1999. – 815с.

35. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Великобритании. Законодательство. Прецеденты. Комментарии. Х.: Эспада, 2003. – 368с.

36. Кибенко Е. Р. Правовое регулирование деятельности групп компаний в праве ЕС. http://www.eclc.gov.ua/new/html/ukr/6/article_kibenko.html

37. Киреев А.П. Международная экономика: Учебное пособие для вузов: В 2-х ч. – Ч.1. – М.: Междунар. отношения, 2000. – 415с.

38. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный). Руководитель авт. коллектива и отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Юрид. фирма КОНТРАКТ; ИНФА М, 1997. – 778с.

39. Комментарий к Федерельному закону «Об акционерных обществах» / Под ред. Г. С. Шапкиной. – М.: Юстицинформ, 1999. – 520с.

40. Консолідована звітність. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 20: Затв. Наказом Мінфіну України від 30.07.1999 р., № 176 // Офіц. вісн. України. – 1999. – № 33. – Ст. 1755.

41. Конституція України //Відом. Верховної Ради України. – 1996. – № 30 – Ст. 141.
42. Консульская конвенция между Российской Федерацией и Украиной от 24 апреля 1963 года,13 октября 1995года. // Собр. законодательства Российской Федерации. – 1998. − №49. – Ст.5971.

43. Консульський статут України: Затверджений Указом Президента України від 2.04.1994, № 127 // Укази Президента України 1991 − 1996. Т.1. 1991 − 1994: Зі змінами та доп. Станом на 1 січня 1997 року. – К.: Право, 1997. – 880 с.

44. Контрактное право: Мировая практика: Собр. док.: В 3т. – М.: Имидж, 1992. − Т. 2. Компании. – 397 с.

45. Корецкий В. М. Очерки англо-американской доктрины и практики международного частного права. – М.: Юриздат, 1948. – 394 с.

46. Кочергина Е.А. Содержание организационно-правовых форм предпринимательских обществ: интересы, функции, правовые средства: Монография. – Харьков: Основа, 2005. – 236 с.

47. Краткий обзор корпоративного законодательства Австрии. http://www.kac.com.ua/foreignlaws/austr2.htm

48. Краткий обзор налогового законодательства Австрии. http://www.kac.com.ua/foreignlaws/austr3.htm

49. Краткий обзор налогообложения датских холдинговых компаний. http://www.kac.com.ua/foreignlaws/dan1.htm

50. Кудашкин В.В. Юридическая природа правоспособности субъектов гражданского права в сферах общих дозволений и запретов // Хозяйство и право. – 1999. – №9. – С. 108 – 111.

51. Ладыженский А.М. Теории национальности юридических лиц в международном частном праве // Сов. ежегодник междунар. частного права 1964 − 1965. – М.: Наука, 1966. – С. 260 − 275.

52. Лаптев В.В. Предмет и система хозяйственного права. – М., Юрид. лит., 1969. – 176 с.

53. Лаптев В.В. Предпринимательское право: понятие и субъекты. – М.: Юристъ, 1997. – 140 с.

54. Ласка И. Разработка холдинговых схем и схем финансовых потоков. http://www.taxcons.com/ru/holding/

55. Лебедев С.Н. О природе международного частного права // Сов. ежегодник междунар. права 1979. – М.: Наука, 1980. – С. 61 − 80.

56. Лунц Л.А. Внешнеторговая купля-продажа (коллизионные вопросы). – М.: Юрид. лит., 1972. – 104 с.

57. Лунц Л.А. Курс международного частного права. Особенная часть. – М.: Гос. издат. юрид. лит., 1963. – 362с.

58. Лунц Л.А. Курс международного частного права. Особенная часть. – М.: Юрид. лит., 1975. – 504 с.

59. Лунц Л.А. Международное частное право. – М.: Юрид. лит., 1970. – 360с.

60. Лунц Л.А. О национализации собственности иностранных монополий в государствах, освободившихся от колониальной зависимости (в аспекте международного частного права) // Сов. ежегодник междунар. права 1961. – М.: Изд. Академии наук СССР, 1962. − С. 332 − 339.

61. Ляликова Л.А. Транснациональные компании в аспекте международного частного права. Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 – М., 1984.

62. Ляпоров В. Мировой опыт приватизации транспорта http://offline.business-magazine.ru/2003/28/29028/

63. Малышев Б. К вопросу о правовом статусе дочернего предприятия // Бизнес. – 2000. – 13 марта (№11). – С. 113 − 114.

64. Мамутов В.К. О соотношении понятий компетенции и правоспособности // Правоведение. – 1965. – № 4. – С. 54 − 63.

65. Международное право: Учеб. / Под ред. В.Н. Дурденевского, С.Б. Крылова – М.: Юрид. изд − во Министерста Юстиции СССР, 1947. – 612с.

66. Мейер Д.И. Русское гражданское право / Под ред. А.И. Вицына. – СПб.: Тип. Маркушева, 1910. – Ч.1. – 691с.

67. Наталуха В.В. Международный частный бизнес и государство. – М.: Междунар. отношения, 1985. – 192 с.

68. Об акционерных обществах: Закон РФ от 26 декабря 1995г. №208-ФЗ // Сборник законов Российской Федерации. – 1996. – №1. – Ст.1.

69. О конкуренции и ограничении монополистической деятельности на товарных рынках: Закон Российской Федерации от 22.03.1991, № 948 – 1 // Ведомости съезда народных депутатов ВС РСФСР. – 1991. − №16. – Ст. 499.

70. О некоторых вопросах применения российского законодательства об акционерных обществах: Постановление Пленумов ВС РФ и ВАС РФ от 2 апреля 1997г. №4/8 // Хозяйство и право. – 1997. − №6. – С.102.

71. О признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений: Конвенція від 10 червня 1958 р. // Офіц. Вісн. України. – 2004. − №45. – Ст.3004.

72. Перетерский И.С., Крылов С.Д. Международное частное право. – М.: Госюриздат, 1959. – 227с.

73. Пєсков В.Г. Правове становище дочірніх підприємств за законодавством іноземних країн // Правова держава: Щорічник наук. праць Ін − ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 11. – К.: Видавничій Дім “Юридична книга”, 2000. – С. 461− 467.

74. Пєсков В.Г. Правові аспекти організації дочірніх підприємств // Право України. – 1999. − №10. – С. 22 − 24.

75. Платонова Н. О правовом положении предпринимательской корпорации США // Хозяйство и право. – 1997. − №1. – С. 133 – 139.

76. Подзе С. Філія чи дочірнє підприємство? Вибір – за вами! // Бізнес (бухгалтерія). – 2002. – 8 квіт. 14/2 − 11 квіт. (№14). – С. 32 − 36.

77. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1998. – 353с.

78. Полковников Г.В. Английское право о компаниях: закон и практика: Учебное пособие. – М.: Изд − во “НИМП”, 1999. – 240с.

79. Попов А.А. Международное частное право: Учебное пособие. – Х.: Каравелла, 2000. – 244с.

80. Правовий статус дочірніх підприємств і субсидіарна відповідальність. Коментар судової практики з господарських справ // Бюлетень законодавства і юрид. практики України. – 2004. − №9. – С. 38 − 44.

81. Примак В. Контрольовані юридичні особи (до питання про посилення захисту майнових інтересів кредиторів) // Юрид. вісн. України. – 2001. − 17 − 23 листоп. (№46). – С. 10.

82. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 7 груд. 2000р. №2121- III // Офіц. вісн. України. – 2001. − №1 − 2. – Ст.I. – ч. I.

83. Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні. Закон України від 16.07. 1999, № 996 – XIV // Відом. Верховної Ради України. – 1999. – № 40. – Ст. 365.

84. Про вільну торгівлю: Угода між Урядом України та Урядом Туркменістану від 1994р. // Офіц. Вісн. України. – 2003р. − №30. – Ст.1594.

85. Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України: Закон України від 25.03.2005, №2505 – IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. − № 17 − 19. – Ст. 267.

86. Про державний суверенітет України: Декларація від 16.07.1990 // Відом. Верховної Ради УРСР. – 1990р. − №31. – Ст. 429.

87. Про дипломатические сношения: Венская конвенция от 18 апреля 1961г. // Ведом. Верховного Совета СССР. – 1964 р. – №18. – Ст. 221.

88. Про Єдиний державний реєстр підпримств та організацій України: Положення Затв. Постановою КМУ від 22.01.1996, №118 // Зібрання постанов України. – 1996. − №6. – Ст. 193.

89. Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон: Закон України від 13.10.1992, №2673 – XII // Відом. Верховної Ради УРСР. – 1992р. − №50. – Ст. 676.

90. Про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав – учасників Співдружності Незалежних Держав: Угода від 23.12.1993 // Офіц. вісник України. – 2003р. − №30. – Ст.1591.

91. Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України: Постанова НБУ від 20.08.2003, №355 // Офіц. вісн. України. – 2003. – №38. – Ст.2040.

92. Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України: Постанова НБУ від 03.10.2005, №358 // Офіц. вісн. України. – 2005. – №43. – Ст.2718.

93. Про затвердження Положення про створення дочірнього банку, філії і представництва українського банку на території інших держав: Постанова НБУ від 12.04.2006, №143 // Офіц. вісн. України. – 2006. – №17. – Ст.1275.

94. Про затвердження Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами: Постанова НБУ від 30.12.1999, №629 // Офіц. вісн. України. – 2000. – №4. – Ст.127.

95. Про затвердження положення (стандарту) бухгалтерського обліку: Наказ міністерства фінансів від 07.07.1999, №163 // Офіц. вісн. України. – 1999. – №30. – Ст.1569.

96. Про заходи щодо реалізації програм реформування бухгалтерського обліку та звітності Національного банку України та комерційних банків України: Постанова НБУ від 30.12.1997, №466 // Офіц. вісн. України. – 1998. – №4. – Ст.147.

97. Про заходи щодо реалізації Програми реформування бухгалтерського обліку та звітності Національного банку України і комерційних банків України: Постанова НБУ від 21.11.1997, №388 //Банківська справа в Україні. – 1998. – Т.3. – Ст. 9(Б)4.

98. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001, №2210-III // Офіц. вісн. України. – 2001. − №7. – Ст. 260.

99. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.1991, №1560 – XII // Відом. Верховної Ради України. – 1991. − № 47. – Ст. 646.

100. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005, №2709. – IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. − № 32. – Ст. 422.

101. Про невідкладні дії по прискоренню реформ та виведенню економіки України з кризи: Розпорядження Президента України від 18.08.1997, №298/97 // Держ. інформ. бюлетень про приватизацію. – 1997. − №11. – С.17.

102. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05.1997, №283/97-ВР // Офіц. вісн. України. – 1997. − №23. – Ст. 5.

103. Про підприємництво: Закон України від 7.01.1991, №698 – XII // Відом. Верховної Ради УРСР. – 1991. − №14. – Ст.168.

104. Про підприємства в Україні: Закон України від 7.12.2000, №887 – XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. − №24. – Ст.272.

105. Про положення про Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції: Указ президента України від 23.04.1998, №357/98 // Офіц. вісн. України. – 1998. − №17. – Ст.618.

106. Про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордоном: Інструкція, затверджена постановою Правління НБУ від 16.03.1999р. №122 // Офіц. вісн. України. – 1999. − №17. – Ст.754.

107. Про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межами України”: Положення затверджене КМУ від 19.02.1996, № 229 // ЗП України. – 1996. − №7. – Ст.227.

108. Про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами: Конвенція від 18 трав. 1965р. // Закон і бізнес. – 2000. − №17. – С.17.

109. Про правонаступництво України: Закон України від 12.09.1991, №1543-XII // Відом. Верховної Ради України. – 1991р. – №46. – Ст. 617.

110. Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19.03.1996, №93/ 96 – ВР // Відом. Верховної Ради України. – 1996р. – №19. – Ст.80.

111. Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону “Порт Крим” в Автономній республіці Крим: Закон України від 21.12.2000р. №2189-III // Відом. Верховної Ради України. – 2001. – №9. – Ст. 40.

112. Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області: Закон України від 5.04.2001, №2354-III // Відом. Верховної Ради України. – 2001. – №23. – Ст. 113.

113. Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків: Закон України від 16.07.1999, №991-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 2002. − №33. – Ст. 238.

114. Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків: Закон України від 12.01.2006, №3333-IV // Відом. Верховної Ради України. – 2006. − №22. – Ст. 182.

115. Про спеціальну економічну зону “Яворів”: Закон України від 15.01.1999, № 402-XIV // Відом. Верховної Ради України. – 1999. – №15. – Ст.82.

116. Про співробітництво в галузі охорони авторського права та суміжних прав: Угода від 24.09.1993 // Офіційний Вісник України. – 2003р. − №30. – Ст.1590.

117. Про сприяння та взаємний захист інвестицій: Між нар. угода між Україною та Швейцарською Конфедерацією // http//www.liga.kiev.ua

118. Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва: Указ Президента України в редакції від 28.06.99р. №746/99// Офіц. вісн. України. – 1999. − №26. – Ст. 1230.

119. Про ставки акцизного та ввізного мита на деякі транспорті засоби та шини до них: Закон України від 24.05.1996, №217/96 – ВР // Відом. Верховної Ради України. – 1996. − № 32. – Ст. 151.

120. Про створення міждержавного Євроазійського об’єднання вугілля та металу: Угода від 24.09.1993 // Офіц. вісн. України. – 2003. − №30. – Ст.1589.

121. Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні: Закон України від 19.09.1997, №535/97 – ВР // Відом. Верховної Ради України. – 1997. − № 47. – Ст. 294.

122. Про страхування: Закон України від 4.10.2001, №2745- III // Офіц. вісн. України. – 2001. − №44. – Ст. 195.

123. Про торговельно-економічну місію у складі дипломатичного представництва України за кордоном: Положення, затверджене Указом Президента України від 30.04.1994, № 200/94 // Експортно-імпортні операції в Україні // Бюлетень законодавства і юрид. практики України. – 2003. − №2. – с.99.

124. Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень: Конвенція між Кабінетом Міністрів України і Урядом Алжирської Демократичної Республіки від 14.12.2002, // Офіц. вісн. України. – 2004. − №32. – Ст. 2202.

125. Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно: Конвенція між Урядом України і Урядом Грецької Республіки від 6.11.2000 // Офіц. вісн. України. – 2004. − №2. – Ч.2. – Ст.108.

126. Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал: Угода між Урядом України і Урядом Об’єднаних Арабських Еміратів від 22.01.2003 // Офіц. вісн. України. – 2004. − №18. – Ст. 1304.

127. Про урегулирование взаимных финансовых и имущественных претензий.: Соглашение между Правительством СССР и Правительством Соединенного Королевства Великобритании и Северной Ирландии от 5 января 1968 г. // СП СССР. – 1968. – №4. – Ст. 22.

128. Про холдингові компанії, що створюються у процесі корпоратизації та приватизації: Положення, затверджене Указом Президента від 11.05.94, №224/94 // Бюлетень законодавства і юрид. практики України. − К.: Юрінком інтер.– 2002. − № 5. – С. 379.

129. Прохоров Н.В. Эволюция правового регулирования корпоративного предпринимательства в Англии: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Моск. гос. ун − т им. М.В. Ломоносова. – М., 1989. – 22 с.

130. Седова Ж.И. Международное юридическое лицо как субъект международного частного права. Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 – М., 2001.

131. Рутман Л. Юридические лица: отдельные заметки на полях нового ГК // Закон, 1995. − №12. – С103 − 104.

132. Селіванова І. Про співвідношення системи юридичних осіб в аспекті нових Цивільного та Господарського кодексів // Юрид. газета. – 2004. – 20 жовт. (№19). – С. 9.

133. Семерак О. Дочірні підприємства як форма здіяснення іноземних інвестицій // Право України. – 1998. − № 3. – С. 25 – 28.

134. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підруч. / Пер. з рос. – Х: Консум. – 2001. – 656 с.

135. Смит Адам. Исследование о природе и причинах богатства народов. – М.: Соцэкгиз, 1962. – 684 с.

136. Спасибо И.В. Глушко И.И. Научно-практический комментарий к Закону Украины «О предприятиях в Украине» от 27.03.91 / В актуальном состоянии. / − Х.: Консум, 1997. – 132с.

137. Спасибо-Фатеева И. Некоторые противоречия в регулировании юридических лиц Гражданским и Хозяйственными кодексами Украины // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2004. – №4. – С. 10 − 15.

138. Степанов В.В. Несостоятельность (банкротство) в России, США, Франции, Англии, Германии. – М.: Статут, 1999. – 204с.

139. США: Конституция и законодательные акты. – М.: Изд. гр. Прогресс Универс, 1993. – 768 с.

140. Таяма Т. К вопросу о приватизации в правах собственности // Вестн. Моск. ун − та. – Сер. 11, “Право”. – 1996. − №6. – С. 66 – 77.

141. Теоретические проблемы хозяйственного права / Под ред. В.В. Лаптева. – М.: Наука, 1975. – 411с.

142. Типовий статут відкритого акціонерного товариства: Затв. Наказом Фонду державного майна України й Міністерства економіки України від 12.12.1994, №787/177 // Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств України. – 1995. − №2. – Ст.110.

143. Типы государственных и частных компаний во Франции,
условия их регистрации. http://www.kac.com.ua/foreignlaws/fr1.htm

144. Троценко А., Карманова Е. Офшорные компании: обзоры, комментарии, рекомендации. – М.: НПК- Веста, 1996. – 512с.

145. Устав австрийской холдинговой компании http://www.kac.com.ua/foreignlaws/austr1.htm

146. Фердросс А. Международное право / Пер. с англ. – М.: Изд − во иностр. лит., 1959. – 652с.

147. Французский Гражданский кодекс 1804 года. С позднейшими изменениями до 1939 года / Перевод И.С. Перетерского. – М.: Юрид. изд−во НКЮ СССР, 1941. – 471с.

148. Функ Я.И., Михальченко В.А., Хвалей В.В. Акционерное общество: история и теория. – Минск: Амалфея, 1999. – 608 с.

149. Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин и др..; Под ред. Мамутова В.К. – К.: Юринком интер, 2002. – 912с.
150. Цивільний Кодекс України // Відом. Верховної Ради України. – 2003. – № 44. – Ст. 356.
151. Чарльзворт Дж. Основы законодательства о компаниях. – М.: Изд−во иностр. лит., 1958. – 493 с.

152. Чевичалова Ж.В. Вибір національного правопорядку для встановлення статусу дочірнього підприємства як суб’єкта міжнародного приватного права // Сучасна українська наукова думка: Матеріали Всеукр. наук.-практ. Інтернет-конференції 6−10 черв. 2005р. – Ч.3. – К., 2005. – С. 43−46.

153. Чевичалова Ж.В. Деякі аспекти принципу національності ТНК // Наука і життя: українські тенденції, інтеграція у світову наукову думку: Матеріали Всеукр. наук.-практ. Інтернет-конференції 20−25 квіт. 2005р. – Ч.2. – К., 2005. – С. 63−65.

154. Чевичалова Ж.В. Дочірні компанії транснаціональних корпорацій у праві США: історичний аспект // Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб. Вип. 69. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – С. 48−55.

155. Чевичалова Ж.В. Правове становище дочірніх компаній: міжнародно-правовий аспект // Підприємництво, господарство і право. – 2005. − №2. – С. 123 – 126.

156. Чевичалова Ж.В. Правовий статус дочірнього підприємства як самостійної організаційно-правової форми юридичної особи // Підприємництво, господарство і право. – 2005. − №5. – С. 72 – 76.

157. Чевичалова Ж.В. Правоздатність дочірнього підприємства // Актуальні проблеми правознавства: Тези доповідей і наукових повідомлень учасників наукової конференції молодих учених та здобувачів / За заг. ред. проф. М.І. Панова – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. – С. 106-109.

158. Швейцарское гражданское уложение от 10 декабря 1907г. / Пер. К.М. Варшавського. – Петроград.: Тип. “Двигатель”, 1915. – 340 с. – репринтная копия.

159. Юмашев Ю.М. Правовое регулирование прямых иностранных капиталовложений в ЕЭС. – М.: Наука, 1988. – 128с.

160. Яковлев В.Ф. Отраслевой метод регулирования и гражданская правосубъектность // Правовые проблемы гражданской правосубъектности. Межвуз. сб. науч. тр. Вып.62. – Свердловск: УрГУ, 1978. – С.27− 45.

161. Berie and Means, Modem Corporation, p. 127. Разнообразие организаций: корпорация. http://www.libertarium.ru/libertarium/l_lib_rich_06

162. Calon F.P. The international company elements of a general theory // Journal du droit international. – 1961. - № 3.

163. "Corporation", Encyclopaedia Britannica, 11th ed., vol. 7.

164. Cour International de Justice. Recueil des Arrets. 1970.

165. Dicey A. and Morris J. The conflict of Law. – T. II. – London, 1980.

166. Downes J., Goodman J.E. Dictionary of finans and investment term. Third edition. N. Y., 1997.

167. Evans G. H., Jr., Business Incorporation in the United States, 1800--1843, New York: National Bureau of Economic Research, 1948, p. 11. Разнообразие организаций: корпорация. http://www.libertarium.ru/libertarium/l_lib_rich_06

168. Goldman B. The law of international companies // Journal du droit international. – 1963. - № 2.

169.Handlin and Handlin, "Origins of American Business Corporation", p. 106. Разнообразие организаций: корпорация. http://www.libertarium.ru/libertarium/l_lib_rich_06

170. L’entreprise multinationale face au droit / Red. De B.Goldman et Ph.Franceskakis. – Paris, 1973.

171. Parry C. Nationality and Citizenship law on the Commonwealth. – T.I.