ПРИТРИМАННЯ ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ.............................. 3
ВСТУП ........................................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1. Історичний генезис та сучасний стан правового регу-лювання притримання................................................... 14
1.1. Виникнення та історія розвитку притримання як цивільно-правового інституту .................................................................. ....................... 14
1.2. Місце притримання серед інших цивільно-правових інститутів...... 25
1.3. Правове регулювання притримання за законодавством України...... 47
1.4. Правове регулювання притримання за законодавством інших кра-їн........................................................................................................................... 70
Висновки до Розділу 1................................................................................................. 81

РОЗДІЛ 2. Правова природа та характеристика притримання......... 86
2.1. Поняття та правова природа притримання ................................................ 86
2.2. Місце притримання в системі способів забезпечення виконання зобовязань ............................................................................................................. 101
2.3. Елементи правовідношення притримання.................................................. 113
2.3.1. Обєкти права притримання .............................................................. 113
2.3.2. Суб’єкти права притримання ........................................................... 147
2.3.3. Зміст правовідношення притримання.............................................. 163
2.4. Виникнення та припинення права притримання....................................... 177
Висновки до Розділу 2................................................................................................. 201

ВИСНОВКИ.................................................................................................. 206

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................. 210

ДОДАТКИ...................................................................................................... 228

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Соціально-економічні перетворення, що відбулися в Україні останнім часом, обумовили істотну модифікацію змісту суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. На жаль, характерною відмінністю сучасного цивільного обороту стали низький рівень договірної дисципліни, значне збільшення кількості невиконаних чи неналежно виконаних правочинів. Це, у свою чергу, обумовило нагальну потребу в підвищенні захисту інтересів учасників цивільного обороту та загострило проблему забезпечення належного виконання зобов’язань, яка фактично є вічною, оскільки наявність між сторонами зобовязальних правовідносин сама по собі ще не гарантує їх належне виконання.
В цілях захисту інтересів кредитора і попередження або зменшення розміру негативних наслідків від можливого невиконання або неналежного виконання зобовязання боржником використовується інститут забезпечення виконання зобовязань.
Сучасні забезпечувальні засоби досить різноманітні, при цьому їх поділяють на загальні, що підлягають застосуванню в усіх випадках невиконання чи неналежного виконання зобов’язань, та спеціальні, що встановлюються за згодою сторін або за прямою вказівкою закону. Останні засоби у цивілістиці іменують способами забезпечення виконання зобов’язань, а у ЦК України – видами забезпечення виконання зобов’язань.
У ЦК України вдосконаленню інституту забезпечення виконання зо-бов’язань приділено значну увагу, про що, зокрема, свідчить розширення переліку видів забезпечення та доповнення їх таким новим видом, як притримання. Разом з тим, цей спосіб забезпечення виконання зобов’язань новим можна назвати лише з певним ступенем умовності, оскільки він був відомий вітчизняному праву як радянського, так і дорадянського періоду, хоча термін “притримання” вживався не завжди.
У вітчизняній правовій доктрині притримання залишається без належної уваги дослідників. У наукових працях розглядаються переважно загальні положення забезпечення виконання зобов’язань та окремі види забезпечення, що є традиційними для нашого права. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язань не було предметом глибоких наукових досліджень в Україні, багато його аспектів залишаються невивченими і в даний час: характерні риси та правова природа, відмежування від інших інститутів цивільного права, об’єкти, суб’єкти права притримання, зміст забезпечувальних правовідносин, підстави їх виникнення та припинення.
Притримання, як спосіб забезпечення виконання зобов’язання, можливість застосування якого передбачена в законі і не потребує додаткового договірного регулювання, має великий потенціал для широкого застосування у зобов’язальних відносинах як юридичних, так і фізичних осіб.
Однак недосконале законодавче регулювання притримання породжує численні питання у правозастосувальній практиці, що не лише гальмує активне використання цього ефективного і досить простого способу забезпечення виконання зобов’язань, але й може взагалі дискредитувати цей давній цивільно-правовий інститут, який пройшов багатовікову перевірку і залишився в сучасному юридичному інструментарії багатьох країн світу.
Враховуючи викладене, актуальність наукового дослідження проблемних питань притримання як способу забезпечення виконання зобов’язань зумовлена відносною новизною інституту притримання у цивільному праві України, недосконалістю законодавства в частині регулювання цього виду забезпечення виконання зобов’язань та потребою наукового обґрунтування шляхів його подальшого розвитку, недостатньою теоретичною розробкою даного правового інституту, необхідністю визначення його місця в системі цивільного права.
Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з науково-дослідною темою правничого факультету Національного університету “Києво-Могилянська академія” “Актуальні проблеми цивільного і підприємницького права” (номер державної реєстрації 0106U005206 – 2004-2015 роки).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є ви-значення правової природи та специфічних ознак притримання, встановлення його місця в системі способів забезпечення виконання зобов’язань та відмежування від інших цивільно-правових інститутів, вироблення рекомендацій по вдосконаленню законодавства України щодо регулювання загальних положень про притримання, його об’єкти, суб’єкти, їх права та обов’язки, виникнення та припинення притримання, а також особливостей його застосування в окремих видах зобов’язань.
Відповідно до поставленої мети були визначені такі завдання: з’ясування генезису притримання як одного із способів забезпечення виконання зо-бов’язання; визначення правової природи притримання та специфічних рис, які обумовлюють його місце в системі способів забезпечення виконання зо-бов’язань та серед інших цивільно-правових інститутів; з’ясування переліку можливих об’єктів права притримання та його суб’єктів, надання характеристики змісту забезпечувальних зобов’язальних правовідносин притримання; встановлення підстав та моментів виникнення права притримання, підстав його припинення та тривалості існування; виявлення особливостей правового регулювання притримання в законодавстві інших країн, які можуть бути враховані при визначенні шляхів подальшого розвитку цивільного законодавства України; вироблення пропозиції щодо його вдосконалення в частині, яка регулює притримання.
Об’єктом дослідження є правовідносини, які виникають під час забезпе-чення притриманням виконання цивільно-правових зобов’язань.
Предметом дослідження є притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.
Методи дослідження. З метою одержання достовірних наукових результатів у дослідженні застосовувалася система загальнонаукових і спеціально-наукових методів пізнання.
Основним методологічним підґрунтям дисертаційної роботи є загально-філософський діалектичний метод, який дозволив дослідити інститут притри-мання в його суперечливості, цілісності, розвитку, а також взаємодії з іншими елементами правової системи.
Серед загальнонаукових методів у дослідженні застосовувалися зокрема: аналіз (під час розгляду ознак притримання, елементів правовідносин при тримання, складових підстав виникнення тощо); синтез (на основі з’ясованих ознак наведено авторське визначення притримання); класифікація (з її допомогою визначено місце притримання в системі способів забезпечення виконання зобов’язань); дедукція (розгляд ряду питань здійснювався від загального до окремого, що дало змогу зробити низку окремих висновків).
Крім вищезазначених, на різних етапах дослідження проблем притримання використовувалися також історичний, системно-структурний, функціональний методи. Застосування історичного методу дозволило з’ясувати генезис формування притримання як способу забезпечення виконання зобов’язань, визначити тенденції його розвитку. Місце притримання серед інших цивільно-правових інститутів було з’ясовано з використанням системно-структурного методу, а за допомогою функціонального методу визначені основні напрямки впливу притримання на інші правові явища, зокрема виконання зобов’язань.
Також були застосовані і спеціально-наукові методи дослідження: порівняльно-правовий (компаративістський), формально-юридичний, теоретико-прогностичний, тлумачення правових норм та інші. Порівняльно-правовий метод застосовувався для співставлення та з’ясування спільного й особливого у способах правового регулювання інституту притримання у законодавстві різних країн світу. Формально-юридичний метод та метод тлумачення правових норм (з використанням словесного, реального, логічного та інших способів) дали змогу з’ясувати зміст правових норм, які регулюють притримання. За допомогою теоретико-прогностичного методу були розроблені пропозиції стосовно вдосконалення чинного законодавства у зазначеній сфері.
Зроблені в дисертації висновки ґрунтуються на вимогах формальної логіки стосовно визначеності, несуперечливості, послідовності та обґрунтованості міркувань відповідно до мети дослідження.
Розгляд окремих питань здійснювався від загального до окремого, що дало змогу за допомогою дедуктивного методу зробити низку окремих висновків. Крім цього, було застосовано ряд способів доктринального тлумачення цивільного законодавства: словесний, реальний, логічний тощо.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали наукові праці віт-чизняних та зарубіжних вчених у галузі цивільного права, римського приватного права, загальної теорії права М.М.Агаркова, К.І.Аненкова, Т.В.Боднар, М.І.Брагінського, А.В.Венедиктова, В.В.Вітрянського, Б.М.Гонгала, В.П.Грибанова, Л.О.Єсипової, О.С.Йоффе, М.М.Каткова, В.С.Константинової, О.О.Красавчикова, Н.С.Кузнєцової, Г.Б.Леонової, Л.А.Лунца, В.В.Луця, Д.І.Мейєра, Д.В.Мурзіна, Д.Новака, І.Б.Новицького, С.В.Пахмана, К.П.Побєдоносцева, І.О.Проценка, В.В.Ровного, З.В.Ромовської, А.А.Рубанова, В.А.Рибакова, Н.О.Саніахметової, С.В.Сарбаша, Є.О.Суханова, О.М.Труби, Т.А.Фаддєєвої, Є.О.Харитонова, Б.Л.Хаскельберга, Г.Ф.Шершеневича, М.В.Южаніна, Л.М.Якушиної та ін.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній юридичній науці проведено комплексне дослідження правовідносин, що виникають під час забезпечення притриманням виконання цивільно-правових зобов’язань. На підставі одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів обґрунтовуються наступні основні положення, які мають наукову новизну:
1. Притримання за своєю правовою природою є одностороннім правочи-ном; крім цього, воно є різновидом речових прав на чуже майно – правом володіння.
2. Доведено, що притримання не є одним із заходів оперативного впливу, засобом юридичної відповідальності чи незаконним володінням кредитором річчю, що належить боржнику.
3. Об’єктом притримання можуть бути тільки речі, причому речі, не вилучені з цивільного обороту, та обмежено оборотоздатні (за умови відповідності ретентора критеріям, що висуваються законом до володільця подібної речі); рухомі і нерухомі (за умови обов’язкової державної реєстрації правочину притримання нерухомих речей); лише індивідуально визначені: як з унікальними ознаками, так і будь-яким чином індивідуалізовані; індивідуалізовані готівкові гроші в іноземній валюті, а також індивідуалізовані готівкові гроші в національній валюті України, які мають цінність, відмінну від їх номінальної вартості; цінні папери в документарній формі.
4. Забезпечувальне зобов’язання притримання характеризується визначеністю суб’єктного складу та його співпадінням із суб’єктним складом основного (забезпечуваного) зобов’язання.
5. Ретенторами можуть бути фізичні особи, які наділені рівною потенцій-ною можливістю мати право притримання, реалізація якого залежить від обсягу їх дієздатності; фізичні особи-підприємці; юридичні особи приватного та публічного права без обмежень. При цьому можливості застосування притримання речей юридичних осіб дещо відрізняються: якщо особи приватного права відкриті до застосування притримання щодо їх речей, то майно осіб публічного права перебуває під посиленим захистом, який забезпечується встановленням ускладненої процедури відчуження закріпленого за ними майна.
6. Притриманням можуть забезпечуватися лише грошові вимоги, що виникають в рамках будь-яких зобов’язань (грошового і не грошового характеру; договірних та позадоговірних).
7. Кредитор може притримувати річ, якою він заволодів на законних підставах в межах як забезпечуваного зобов’язання, так і іншого, другою стороною якого є боржник.
8. Право на застосування притримання виникає з моменту настання передбаченої законом чи договором підстави. При цьому кредитор може розпочати здійснювати «чисте» притримання речі (без звернення стягнення на неї) в будь-який час після виникнення такої підстави, однак в межах певного присічного (преклюзивного) строку, який має бути встановлений законом, а звернення стягнення на неї – в межах строку позовної давності за забезпечуваним зобов’язанням.
9. Право звернення стягнення на притримувану річ припиняється зі спли-вом строку позовної давності за забезпечуваним зобов’язанням, навіть у разі невиконання боржником обов’язку і після закінчення цього строку. В такому випадку право «чистого» притримання може тривати до моменту настання будь-якої з подій, що відбудеться раніше: виконання боржником свого зобов’язання або набуття кредитором права власності на притримувану річ згідно ч.3 ст.344 ЦК України за набувальною давністю.
Додаткове обґрунтування та подальший розвиток отримали наступні положення:
– притримання – універсальний, речово-правовий спосіб забезпечення виконання зобов’язань; воно не є складовою частиною основного зобов’язання, виконання якого забезпечує; притримання – додаткове, акцесорне, забезпечувальне зобов’язання, що підлягає відмежуванню від інших цивільно-правових інститутів, зокрема: застави, самозахисту, права продажу чужої речі, зупинення зустрічного виконання зобов’язань, зарахування зустрічних однорідних вимог;
– притримання як самостійний спосіб забезпечення виконання зобов’язань характеризується такими специфічними рисами: передбачена законом можливість застосування (далі – законний характер), виникнення права на застосування за наявності невиконаного основного зобов’язання, вірогідна несподіваність застосування, незамінність об’єкта притримання, обмежене право слідування;
– нормативною передумовою виникнення права притримання є правові норми, що визначають життєві обставини, з якими пов’язується можливість застосування цього права, фактичною підставою – складний юридичний факт, елементами якого є: існування зобов’язання, яке забезпечується; невиконання (чи неналежне виконання) боржником такого зобов’язання у визначений строк; знаходження речі, яка підлягає передачі боржнику чи вказаній ним особі, у законному володінні кредитора; настання строку повернення речі боржнику; крім цього, необхідна воля кредитора, спрямована на притримання речі боржника;
– підставами припинення притримання можуть бути: виконання забезпечуваного зобов’язання чи визнання його недійсним; розірвання договору, на якому ґрунтувалася забезпечена вимога; вибуття з володіння ретентора притримуваної речі або її загибель; задоволення вимог кредитора за рахунок притримуваної речі; інші підстави припинення зобов’язань, перелічені у главі 50 ЦК України.
Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що:
– у науково-дослідній сфері висновки, зроблені в дисертації, можуть бути використані для подальших досліджень інституту забезпечення виконання зо-бов’язань взагалі і притримання, зокрема;
– у сфері правотворчості – висновки та пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані у законотворчій діяльності, в процесі вдосконалення цивільного законодавства;
– у навчально-методичній роботі матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників з цивільного права, читанні лекцій з цивільного права, розробці відповідних спецкурсів.
Апробація результатів дисертації. Про основні наукові положення та практичні висновки дисертаційного дослідження неодноразово доповідалося на засіданнях кафедри галузевих правових наук правничого факультету Національного університету “Києво-Могилянська академія”, зокрема, на «круглому столі» на тему: “Теоретичні та практичні проблеми реорганізації та поглинань юридичних осіб приватного права” (м.Київ, 30 січня 2007 року), а також вони обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч” (м.Київ, 28-29 вересня 2006 року); Міжнародній науковій конференції молодих учених “Пяті осінні юридичні читання” (м.Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 року); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблемні питання цивільного та господарського права” (м.Харків, 16 лютого 2007 року); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми цивільного права та процесу”, присвяченій пам’яті О.А.Пушкіна (м.Харків, 26 травня 2007 року).
Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження ви-кладені у 16-ти наукових статтях, 5 з яких опубліковані у спеціальних виданнях, визнаних ВАК України як фахові з юридичних наук, та 4 – у збірниках тез доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження зроблено ряд висновків і пропозицій, запропоновані зміни та доповнення до чинного законодавства України. Основними висновками є наступні:
1. Притримання, будучи закріпленим у ЦК України 2003 року в якості окремого способу забезпечення виконання зобов’язань, в даний час переживає відродження у цивільному праві України, оскільки саме по собі воно має глибокі корені, що сягають звичаєвого та римського приватного права, положення про нього містилися в торговому праві Російської імперії, за часів радянського права його застосовували у правовідносинах, які виникали в договорах перевезення, зберігання, щоправда, не називаючи відповідним терміном.
2. Притримання − це односторонній правочин, який вчиняється з метою забезпечення виконання основного зобов’язання і за яким кредитор (ретентор), у разі невиконання боржником зобов’язання у строк, здійснює правомірне володіння притримуваною річчю, що підлягає передачі боржнику чи вказаній ним особі, з подальшим одержанням задоволення своїх вимог з вартості притримуваної речі.
3. Притримання за своєю правовою природою є одностороннім правочином; при цьому, будучи речово-правовим способом забезпечення виконання зобов’язань, воно є різновидом речових прав на чуже майно – правом володіння.
4. Притриманню, як універсальному, речово-правовому способу забезпечення виконання зобовязань, властиві особливі ознаки: передбаченість законом можливості застосування, виникнення тільки за наявності невиконаного боржником зобовязання, вірогідна несподіваність застосування, незамінність об’єкта притримання, обмежене право слідування, які обумовлюють відмежування притримання не лише від інших способів забезпечення (зокрема, застави), але й інших інститутів цивільного права: самозахисту, заходів оперативного впливу, зупинення зустрічного виконання зобов’язання, зарахування зустрічних однорідних вимог, права продажу чужої речі, юридичної відповідальності.
5. Нормативне регулювання інституту притримання здійснюється через загальні положення ЦК України та спеціальні норми про притримання в окремих видах зобов’язань, що, однак, не позбавляє кредитора права скористатися зазначеним способом для забезпечення виконання й інших зобовязань за наявності необхідних для цього підстав.
6. Фактична підстава для застосування притримання – складний юридичний факт, елементами якого є: існування зобов’язання, яке забезпечується; невиконання (в тому числі неналежне виконання) боржником зобов’язання у строк; знаходження речі, яка підлягає передачі боржнику чи вказаній ним особі, у законному володінні кредитора; настання строку повернення речі боржнику; крім цього завжди необхідний вольовий момент – воля кредитора на застосування притримання.
При цьому притриманням можуть забезпечуватися лише грошові вимоги, що виникають в рамках будь-яких зобовязань (грошового і негрошового характеру; договірних і позадоговірних), а кредитор може притримувати річ, якою він заволодів на законних підставах в межах як забезпечуваного зобов’язання, так і іншого, стороною якого є боржник.
7. Обєктом притримання можуть бути лише речі, причому: не вилучені з цивільного обороту та обмежено оборотоздатні (за умови відповідності ретентора критеріям, що висуваються законом до володільця подібної речі); рухомі і нерухомі (за умови обов’язкової державної реєстрації правочину притримання нерухомих речей); лише індивідуально визначені речі; індивідуалізовані готівкові гроші в іноземній валюті, а також готівкові гроші в національній валюті України, які мають цінність, відмінну від їх номінальної вартості; цінні папери в документарній формі.
8. Забезпечувальне зобовязання притримання характеризується визначеністю субєктного складу та його співпаданням із суб’єктним складом основного (забезпечуваного) зобовязання. Всі фізичні особи наділені рівною потенційною можливістю мати право притримання, реалізація якого залежить від обсягу їх дієздатності. Фізичні особи-підприємці, юридичні особи приватного та публічного права можуть бути ретенторами без обмежень, однак можливості застосування притримання “проти” них різні: якщо особи приватного права відкриті до застосування притримання щодо їх речей, то майно осіб публічного права перебуває під посиленим захистом, який забезпечується ускладненою процедурою його відчуження.
Суб’єктом права притримання (як ретентором, так і боржником) може бути держава Україна через органи державної влади; притримання ж речей, які належать іноземним державам і знаходяться на території України, в силу властивого державам імунітету можливе лише за згодою їх компетентних органів.
9. Можливість застосування притримання виникає з моменту настання достатньої підстави для при тримання. При цьому, кредитор може розпочати здійснювати право «чистого» притримання в будь-який час після виникнення відповідної підстави, але в межах певного присічного (преклюзивного) строку, який має бути встановлений законом, а розпочати звернення стягнення на притримувану річ – через певний строк з моменту застосування «чистого» притримання речі, який повинен визначатися з урахуванням вимог розумності, але в межах строку позовної давності за забезпечуваним зобов’язанням.
Якщо боржник не виконує обовязку і після спливу строку позовної давності, право звернення стягнення на притримувану річ припиняється зі спливом цього строку. У разі невиконання боржником зобов’язання, «чисте» притримання, застосоване в межах певного присічного (преклюзивного) строку, який має бути встановлено законом, може тривати, незважаючи на сплив цього строку та строку позовної давності за забезпечуваним зобов’язанням, до моменту настання будь-якої з подій, що відбудеться раніше: виконання боржником свого зобов’язання або набуття кредитором права власності на притримувану річ згідно ч.3 ст.344 ЦК України за набувальною давністю.
10. Підставами припинення притримання можуть бути: виконання забезпечуваного зобов’язання або визнання його недійсним; розірвання договору, на якому ґрунтувалася забезпечена вимога; втрата ретентором володіння притримуваною річчю; її загибель; задоволення вимог кредитора за рахунок притримуваної речі; інші підстави припинення зобов’язань, перелічені у главі 50 ЦК України.
11. Притримання властиве праву країн-учасниць СНД, європейських країн, країн Сходу, американського континенту, що пояснюється однаковим для всіх правових систем принципом справедливості, що лежить в його основі; деякі особливості нормативного регулювання притримання у певних країнах світу варто врахувати при вдосконаленні інституту притримання за законодавством України, зокрема: необмежене право слідування за об’єктом притримання; право ретентора використовувати притримувану річ із спрямуванням одержуваних доходів у рахунок задоволення своїх вимог до боржника тощо.
За результатами проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо зміни та доповнення до чинного законодавства України, які варто внести з метою вдосконалення цивільно-правового інституту притримання як способу забезпечення виконання зобов’язань (Додаток К до даної роботи).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР// ВВР. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004р. № 1618-IV//ВВР. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст.492.
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. № 435-IV//ВВР. – 2003. – №№ 40-44. – Ст.356.
4. Господарський кодекс України від 16.01.2003р. № 436-IV//ВВР. – 2003. – №№ 18, 19-20, 21-22. – Ст.144.
5. Сімейний кодекс України від 10.01.2002р. № 2947-III//ВВР. – 2002. – № 21-22. – Ст.135.
6. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001р. № 2341-III//ВВР. – 2001. – № 25-26. – Ст.131.
7. Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995р. № 176/95-ВР//ВВР. – 1995. – № 47-52. − Ст.349.
8. Повітряний кодекс України від 04.05.1993р. № 3167-XII//ВВР. – 1993. – № 25. – Ст.274.
9. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991р. №1798-XII//ВВР. – 1992. – № 6. – Ст.56.
10. Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23.02.2006р. № 3480-IV//ВВР. – 2006. – № 31. – Ст.268.
11. Закон України “Про міжнародне приватне право” від 23.06.2005р. № 2709-IV//ВВР. – 2004. – № 32. – Ст.422.
12. Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 01.07.2004р. № 1952-І//ВВР. – 2004. – № 51. – Ст.553.
13. Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18.11.2003р. № 1255-IV//ВВР. – 2004. – № 11. – Ст.140.
14. Закон України “Про іпотеку” від 05.06.2003р. № 898-IV//ВВР. – 2003. – № 38. – Ст.313.
15. Закон України “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про морські застави та іпотеки 1993 року” від 22.11.2002р. № 240-ІV//ВВР. – 2003. – № 3 – Ст.15.
16. Закон України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” від 29.11.2001р. № 2864-ІІІ//ВВР. – 2002. – № 10. – Ст.77.
17. Закон України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” від 21.09.1999р. № 1075-ХІV//ВВР. – 1999. – № 48. – Ст.407.
18. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” від 19.02.1993р. № 15-93//Урядовий кур’єр. – 1993. – 06 березня.
19. Закон України “Про заставу” від 02.10.1992р. № 2654-XII//ВВР. – 1992. – № 47. – Ст.642.
20. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992р. № 2343-XII в редакції Закону України від 30.06.1999р. № 784-XIV //ВВР. – 1999. – № 42 – Ст.378.
21. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991р. № 1023-XII в редакції Закону України від 01.12.2005р. № 3161-IV//Голос України – 2006. – 13 січня. – № 6.
22. Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10.12.1997р. № 710/97-ВР//ВВР. – 1998. – № 15. – Ст.67.
23. Закон України “Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами” від 10.11.1994р. № 237/94-ВР//ВВР. – 1994. – № 46. – Ст.415.
24. Постанова Верховної Ради України “Про Основні напрями зовнішньої політики України” від 02.07.1993р. № 3360-XII//ВВР. – 1993.– № 37. – Ст.379.
25. Постанова Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” від 17.06.1992р. № 2471-ХІІ//ВВР. – 1992. – № 35. – Ст.517.
26. Указ Президента України від 11.06.1998р. № 615/98 “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу”//Офіційний вісник України. – 1998. – 02 липня. – № 24. – Ст.3.
27. Постанова КМ України від 01.08.2005р. № 668 “Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві”//Офіційний вісник України. – 2005. – № 31. –Т.2. – Ст.1867.
28. Постанова КМ України від 06.04.1998р. № 457 “Про затвердження Статуту залізниць України”//Офіційний вісник України. – 1998. – № 14. – Ст.150.
29. Постанова КМ України від 26.09.1997р. № 1069 “Про затвердження Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України”//Офіційний вісник України. – 1997. – № 40. – Ст.24.
30. Постанова Ради Міністрів УРСР “Про Статут автомобільного транспорту УРСР” від 27.06.1969р. № 401//ЗП УРСР. – 1969. – № 7. – Ст.88.
31. Устав внутреннего водного транспорта СССР, утвержденный постановлением Совета Министров СССР от 15.10.1955г. № 1801//Транспортные уставы и кодексы. – М.: Приор, 1997. – 242с.
32. Наказ Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації “Про затвердження Правил реєстрації цивільних повітряних суден в Україні” 31.01.2006р. № 67, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.02.2006р. за № 146/12020//Офіційний вісник України. – 2006. – № 8. – Ст.475.
33. Постанова Правління Національного банку України № 8 від 14.01.2005 «Про затвердження Інструкції про організацію виготовлення, випуску в обіг і реалізації пам'ятних монет України та сувенірної продукції», зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.02.2005р. за № 124/10404//Офіційний вісник України. – 2005. – № 5. – Ст.282.
34. Наказ Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. № 644 “Про затвердження окремих розділів Правил перевезення вантажів”//Офіційний вісник України. – 2000. – № 48. – Ст.2108.
35. Договір на зберігання природного газу ДП “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” // http://72.14.221.104/search?q=cache:B_uaFYSfuoQJ:www. ngbi.com.ua/gtsu_rules/doc2.rtf+%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&hl=uk&gl=ua&ct=clnk&cd=41

Судова практика

36. Постанова Львівського апеляційного господарського суду № 1/194-11/56 від 18.07.06//ЄДРСРУ. – http://reyestr.court.gov.ua/pls/htmldb/f?p= 204:2:8962839 92092578240::NO::P2_DC_ID:10000084448
37. Постанова Одеського апеляційного господарського суду № 28/129-06-3572 від 21.06.2006р.//ЄДРСРУ. – http://reyestr.court.gov.ua/pls/htmldb/f?p= 204:2: 896283992092578240::NO::P2_DC_ID:10000061433
38. Рішення Верховного Суду УРСР від 11.07.1925р.//Вестник советской юстиции. – 1925. – № 17. – С.680-683.
39. Рішення господарського суду м.Києва № 39/98 від 14.06.2006р.//ЄДРСРУ. – http://reyestr.court.gov.ua/pls/htmldb/f?p=204:2:8962839 92092578240:: NO::P2_DC_ID:10000055958
40. Рішення господарського суду Миколаївської області № 9/220/06 від 20.06.2006р.//ЄДРСРУ. – http://reyestr.court.gov.ua/pls/htmldb/f?p=204:2:89628 3992092578240::/NO::P2_DC_ID:10000073504
41. Рішення господарського суду Херсонської області № 4/164-06 від 26.06.2006р.//ЄДРСРУ. – http://reyestr.court.gov.ua/pls/htmldb/f?p=204:2:89628399 2092578240::NO::P2_DC_ID:10000059886
42. Рішення господарського суду Черкаської області № 16/2154 від 19.07.2006р.//ЄДРСРУ. – http://reyestr.court.gov.ua/pls/htmldb/f?p=204:2:8962839 92092578240::NO::P2_DC_ID:10000099463

Нормативно-правові акти, що втратили чинність

43. Гражданский кодекс УССР 1922г./Гражданское законодательство СССР и союзных республик: Сб-к/Под ред.проф.И.Б.Новицкого. – М.: Госюриздат, 1957. – 780с.
44. Цивільний кодекс УРСР, затверджений Законом УРСР вiд 18.07.1963р. № 1540-VI//ВВР УРСР. – 1963. – № 30. – Ст.463.
45. Кодекс торгового мореплавания Союза ССР 1929г./Кодекс торгового мореплавания Союза ССР. – М., 1953. – 84с.
46. Устав Госбанка СССР//Собрание законодательства СССР. – 1929. – № 38. – Ст.333.
47. Устав железных дорог СССР//Собрание законодательства СССР. – 1927. – № 30. – Ст.308.
48. Закон України “Про власність” від 07.02.1991р. № 697-ХІІ//ВВР. – 1991. – № 20. – Ст.249.

Нормативно-правові акти інших країн

49. Гражданский закон Латвийской Республики 1937 года//http:/icpo-vad.tripod.com/civru.html
50. Гражданский кодекс Азербайджанской Республики от 28.12.1999г. № 779-IГ//http://www.cis-legal-reform.org/civil-code/azerbaijan/civil-code-azerbaijan-index.ru.html
51. Гражданский кодекс Грузии от 26.06.1997г. № 786-ІІсар
52. Гражданский кодекс Квебека от 04.06.1991г. – М.: Статут, 1999. – 472с.
53. Гражданский кодекс Кыргызской Республики: Часть 1 от 08.05.1996г. № 15. Часть 2 от 05.01.1998г. № 1//http://www.minfin.kg/modules/ smartsection/item.php?itemid=19
54. Гражданский кодекс: Модель. Рекомендательный законодательный акт Содружества Независимых Государств//Приложение к “Информационному бюллетеню”. – 1995. – № 6.
55. Гражданский кодекс Республики Армения от 05.05.1998г.// http://www.parliament.am/legislation.php?sel=alpha&lang=rus
56. Гражданский кодекс Республики Беларусь от 07.12.1998г. № 218-3//Ведомости Национального собрания Республики Беларусь. – 1999. – № 7-9. – Ст.101.
57. Гражданский кодекс Республики Казахстан от 27.12.1994г. № 269-XII// http://www.akorda.kz/page.php?page_id=44&lang=1
58. Гражданский кодекс Республики Молдова от 06.06.2002г. № 1107-ХV//Мониторул Офичиал ал Р.Молдова. – 2002. – 22 июня. – № 82-86.
59. Гражданский кодекс Республики Таджикистан от 30.06.1999 № 803// http://www.tjpat.org/russian/documents/tjlaw/gk1.pdf
60. Гражданский кодекс Республики Узбекистан: Часть первая от 21.12.1995г. № 163-1. Часть вторая от 29.08.1996г. № 256-1. – Т.: Адолат, 1996. – 528с.
61. Гражданский кодекс Российской Федерации: Часть первая от 30.11.1994г. № 51-ФЗ. Часть вторая от 26.11.2001г. № 146-ФЗ/ Гражданский кодекс Российской Федерации. Официальный текст с изменениями и дополнениями на 1 мая 2005 года – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 480с.
62. Гражданский кодекс Сапармурата Туркменбаши, утвержденный Законом Туркменистана от 17.07.1998г.//Ведомости Меджлиса Туркменистана. – 1998. – № 2. – Ст. 39.
63. Единообразный торговый кодекс США: Пер. с англ./Серия: Современное зарубежное и международное частное право. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 427с.
64. Закон Республики Эстония «О вещном праве»// http://www.hot.ee/estonianlegislation/0502.htm
65. Федеральный Закон Российской Федерации “О государственной регистрации прав на недвижимое имущество и сделок с ними“ от 21.07.1997г. № 122-ФЗ//Собрание законодательства Российской Федерации. – 1997. – № 30. – Ст.3594.

Спеціальна література

66. Агарков М.М. Основы банковского права. Курс лекций. Издание 2-е. Учение о ценных бумагах. Научное исследование. Издание 2-е. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 350с.
67. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Госюриздат, 1955. – 176с.
68. Андріанов М.В. Засоби та правовий режим забезпечення кредитних зобов’язань: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.03/Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім.Т.Шевченка. – К., 2006. – 25с.
69. Анненков К. Система русского гражданского права. – СПб., 1901. – Т.3. – 678с.
70. Антонюк О. Заходи самозахисту цивільних прав та інтересів// Підприємництво, господарство, право. – 2003. – № 6. – С.23-27.
71. Антонюк О. Право на самозахист учасників цивільних правовідносин – ще один крок у напрямі ствердження людини найвищою соціальною цінністю //Підприємництво, господарство, право. – 2003. – № 10. – С.98-102.
72. Антонюк О.І. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.03/Національний університет внутрішніх справ. – Х., 2004. – 26с.
73. Белов В.А. Поручительство. Опыт теоретической конструкции и обобщения арбитражной практики. – М.: Учебно-консультационный центр “ЮрИнфоР”, 1998. – 234с.
74. Белов В.Н. Новые способы обеспечения исполнения банковских обязательств//Бизнес и банки. – 1997. – № 45 (367). – С.2-4.
75. Беляневич О.А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти): Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 592с.
76. Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 392с.
77. Богатых Е.А. Гражданское и торговое право. – М.: Инфра-М, 1996. – 192с.
78. Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – 408с.
79. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 272с.
80. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд. 2-е, испр. – М.: Статут, 2000. – 848с.
81. Братусь С.Н. Материально-правовой аспект гражданской юридической ответственности//О роли юридической ответственности в условиях ускорения социально-экономического развития. – Тарту, 1987. – С.5-14.
82. Венедиктов А.В. Право удержания и зачета в банковской практие СССР/Избранные труды по гражданскому праву. В 2 т. Т.1. – М.: Статут, 2004. – С.169-206.
83. Гавзе Ф.И. Обязательственное право (Общие положения). – Минск: Изд. БГУ им.В.И.Ленина, 1968. – 128с.
84. Генкин Д.М. Право собственности в СССР. – М.: Госюриздат, 1961. – 222с.
85. Германское право. Часть І. Гражданское уложение: Пер. с нем./Серия: Современное зарубежное и международное частное право. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552с.
86. Гонгало Б.М. Учение об обеспечении обязательств. – М.: Статут, 2004. – 222с.
87. Гончаренко О.В. Притримання як спосіб самозахисту цивільних прав/Збірник тез доповідей учасників Міжнародної науково-практичної конференції “Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч”. – К.: В-во КНУ ім.Т.Шевченка, 2006. – С.314-318.
88. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть первая. Научно-практический комментарий/Отв.ред.Т.Е.Абова,А.Ю.Кабалкин, В.П.Мозолин. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 714с.
89. Гражданский кодекс Украины: Комментарий. – Т.ІІ. – Изд.3-е. – Х.: ООО «Одиссей», 2005. – 1024с.
90. Гражданское законодательство КНР: Пер. с кит./Серия: Современное зарубежное и международное частное право. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1997. – 336с.
91. Гражданское законодательство СССР и союзных республик: Сборник/Под ред.проф.И.Б.Новицкого. – М.: Госюриздат, 1957. – 780с.
92. Гражданское право: В 2-х т. Том 1. Учебник/Под.ред.Е.А.Суханова. – М.: Издательство БЕК, 1994. - 384с.
93. Гражданское право России. Общая часть: Курс лекций/Отв.ред.О.Н.Садиков. – М.: Юристъ, 2001. – 776с.
94. Гражданское право: В 2-х т. Том 2. Учебник/Под.ред.Е.А.Суханова. – М.: Издательство БЕК, 1994. - 432с.
95. Гражданское право: В 4-х т. Том 3: Обязательственное право/Отв.ред.Е.А.Суханов. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2007. − 800с.
96. Гражданское право. Т.1. Учебник. – 5-е изд./Под.ред.А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого. – М.: ПБОЮЛ Л.В.Рожников, 2000. – 632с.
97. Гражданское право: В 2т. Том ІІ, полутом 1: Учебник/ Отв.ред.проф.Е.А.Суханов. – М.: Издательство БЕК, 1999. – 681с.
98. Гражданское право России. Общая часть: Курс лекций/Отв. ред. О.Н.Садиков. – М.: Юристъ, 2001. – 776с.
99. Гражданское право. Учебник для вузов. Часть первая/Под общей редакцией д.ю.н., проф.Т.И.Илларионовой, к.ю.н., доц.Б.М.Гонгало, к.ю.н., доц.В.А.Плетнева. – М.: Издательская группа НОРМА-Инфра-М, 1998. – 464с.
100. Гражданское право. Учебник. Часть І. Издание второе, переработанное и дополненное/Под ред.А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого. – М.: Проспект, 1997. – 600с.
101. Гражданское право. Часть первая: Учебник/Под ред.А.Г.Калпина, А.И.Масляева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 536с.
102. Гражданское право Японии: В двух книгах. Книга первая /С.Вагацума, Т.Ариидзуми; Пер. с японского В.В.Батуренко; Под ред. и со вступ.ст Р.О.Халфиной. – М.: Прогресс, 1983. – 352с.
103. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – 411с.
104. Данилова Е.Н. Советское торговое право. Л., М., 1925.
105. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для вузов/Под ред.члена-корр. РАН, проф.В.С.Нерсесянца. – М.: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1996. – 704с.
106. Ефимов С.А. Налогообложение и бухгалтерский учет удержания//http://www.paritet.ua/index.php?pert_id=88&public_id=39
107. Жигалкин И. К вопросу об удержании как способе обеспечения обязательств//Підприємництво, господарство і право. – 2002. − № 5. – С.22-23.
108. Законы гражданские с разъяснениями Правительствующего Сената и комментариями русских юристов. Составил И.Т.Тютрюмов. Книга 4. – М.: Статут, 2004. – 635с.
109. Зобовязальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів/О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, В.В.Луць та інші; За ред.О.В.Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912с.
110. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид.лит., 1975. – 880с.
111. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – М.: Юрид.лит., 1967. – 494с.
112. Калимов Д. Удержание как новый способ обеспечения кредитов// Банкаўскі веснік. – 2002. – чэрвень. – С.11-13.
113. Карасс А.В. Залог./Гражданский кодекс РСФСР: науч. комментарий (с учетом гражд. кодексов союзных республик)/Под ред. С.М.Прущицкого и С.И.Раевича. – М.: Гос. юрид. изд-во РСФСР, 14-я тип. «Мосполиграф», 1930.
114. Катков М.М. Понятие права удержания в римском праве. – К.: Тип.И.И.Чоколова, 1910. – 185с.
115. Кодифікація приватного (цивільного) права України/За ред.проф.А.Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2000. – 336с.
116. Комберянов С. Удержание – гарантия исполнения обязательств// Юридическая практика. – 2003. – 12 августа. - № 32 (294). – С.11.
117. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный). – М.: Юрид.фирма «Контракт», Инфра-М, 1997. – 777с.
118. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой /Отв.ред.О.Н.Садиков. – М.: Юринформцентр: Тихомиров, 1996. – 448с.
119. Комментарий к Гражданскому кодексу Украины. Том ІІ/Под ред.разработчиков проекта ГК А.Довгерта, Н.Кузнецовой, О.Подопригоры и др. – Х.: ООО “Одиссей”, 2005. – 1040с.
120. Комментарий к части второй Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. – М.: Фонд “Правовая культура”, 1996. – 445с.
121. Константинова В.С. Правовое обеспечение хозяйственных обязательств. – Саратов, 1987. – 119с.
122. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве/Категории науки гражданского права. Избранные труды: в 2 т. Т.2. – М.: Статут, 2005. – 494с.
123. Кулагин М.И. Избранные труды. – М.: Статут, 1997. – 330с.
124. Курс экономической теории. – Киров: АСА, 1995. – 624с.
125. Лапач В.А.Система объектов граждаеских прав. Теория и судебная практика. – СПб: Издательство «Юридический Центр ПРЕСС», 2002. – 544с.
126. Латыев А.Н. Объем понятия владения в современном гражданском праве//Арбитражные споры. – 2005. – № 2. – С.149-159.
127. Латынцев А.В. Система способов обеспечения исполнения договорных обязательств: Автореф. дисс…канд.юрид.наук: 12.00.03 – М., 2002. − 38с./ http://www.law.edu.ru/book/book.asp?bookID=107559
128. Леонова Г.Б. Применение права удержания в торговом обороте// Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2002. – № 1. – С.71-90.
129. Лунц Л.А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. Изд. 2-е, испр. − М.: Статут, 2004. − 350с.
130. Макаров Д.Ю. Право удержания как новый способ обеспечения исполнения обязательств//Юрист. – 2000. – № 8. – С.28-29.
131. Маковская А.А. Залог денег и ценных бумаг. – М.: Статут, 2000. – 287с.
132. Маковская А.А. Крупные сделки и порядок их одобрения акционерным обществом. − М.: Центр деловой информации еженедельника «Экономика и жизнь», 2004.
133. Матвієнко Н. Притримання речі як один із способів забезпечення виконання зобов’язання// Юридичний журнал. – 2005. - № 3. – С.48-51.
134. Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2-х ч.). По исправленному и дополненному 8-му изд., 1902. Изд.2-е, испр. М.: Статут, 2000. – 831с.
135. Мурзин Д.В. Ценные бумаги – бестелесные вещи. Правовые проблемы современной теории ценных бумаг. – М.: Статут, 1998. – 176с.
136. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т./За відповід.ред.О.В.Дзери (кер.авт.кол.), Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т.ІІ. – 1088с.
137. Нєкрасова О.В. Правові засоби забезпечення виконання сімейних зобовязань/Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової практичної конференції молодих учених “Пяті осінні юридичні читання” (27-28 жовтня 2006 року, м.Хмельницький): У 5-ти частинах: Частина третя. Підтом 2. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2006. – С.35-38.
138. Новак Д. Соотношение самозащиты гражданских прав и права удержания//Хозяйство и право. – 2002. − № 6. – С.102-105.
139. Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность. – М.: Госюриздат, 1954. – 248с.
140. Новоселова Л. О правовой природе средств на банковских счетах//Хозяйство и право. – 1996. – № 7. – С.82-91; № 8. – С.90-100.
141. Новий тлумачний словник української мови: 42 000 слів: У 4 т.: Для студ. вищих та серед.навч.закл./В.Яременко (уклад.), О.Сліпушко (уклад.). – Т.3. – К. : Аконіт, 1998. – 927с.
142. Овсейко С. Обеспечительные сделки в законодательстве США//Банкаўскі веснік. – 2004. – сакавік. – С.34-39.
143. Ойгензихт В.А. Обеспечение исполнения обязательств: традиция и перспективы//Проблемы обязательственного права. – Свердловск, 1989. – С.27-38.
144. Павлодский Е.А. Залог и ипотека//Хозяйство и право. – 1997. – № 2. – С.81-84.
145. Пахман С.В. Обычное гражданское право в России. Юридические очерки. Т.1. – СПб., 1877. – 447с.
146. Пиляева В.В. Гражданское и Торговое право Японии. – М.: Издатель А.В.Калашников, 2001. – 256с.
147. Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Первая часть: Вотчинные права. – М.: Статут, 2002. – 800с.
148. Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Часть третья: Договоры и обязательства. – М.: Статут, 2003. – 622с.
149. Подцерковный О.П. Денежные обязательства и расчетные правоотношения в Украине. – Одесса: «Студия «Негоциант», 2005. – 308с.
150. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – Петроград, Юридический книжный склад «Право», 1917г. // http://www.allpravo. ru/library/doc99p0/instrum5175/item5189.html.
151. Полтавський О.В. Притримання як засіб захисту прав і інтересів у договорах на оформлення представництва//Проблеми цивільного права та процесу (пам’яті проф.О.А.Пушкіна): матеріали міжнародногої науково-практичної конференції (26 травня 2007 року). – Х.: ЗНУВС, 2007. – С.110-113.
152. Попов А.А. Международное частное право. – Х.: РА, 1999. – 220с.
153. Порівняльна таблиця до Проекту Цивільного кодексу України. Книга У. Реєстраційний № 0935. Третє читання.
154. Проценко І.О. Види забезпечення належного виконання зобов’язань у цивільному праві України: єдність та диференціація: Автореф. дисс…канд.юрид.наук: 12.00.03/Харківський національний університет внутрішніх справ. –¬¬¬ Х., 2007. ¬– 18с.
155. Пучковська І. Щодо загальної характеристики забезпечень// Проблеми цивільного права та процесу (пам’яті проф.О.А.Пушкіна): матеріали міжнародногої науково-практичної конференції (26 травня 2007 року). – Х.: ЗНУВС, 2007. – С.197–199.
156. Рабiнович П.М. Основи загальної теорiї права та держави: Посібник. – Вид.2-е, зі змінами й доповненнями. – К.: Б.в., 1994. – 236с.
157. Радзівілл А. Притримання майна як новий вид забезпечення прав сторін у договорі//Юридичний журнал. – 2005. – № 6. – С.79-80.
158. Рассказова Н.Ю. Формирование раздела гражданского кодекса “Общие положения об обеспечении исполнения обязательств” (ст.ст.546-548 ГК Украины, ст.329 ГК РФ)//Збірник тез доповідей учасників Міжнародної науково-практичної конференції “Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч”. – К.: В-во КНУ ім.Т.Шевченка, 2006. – С.107-112.
159. Римское частное право/Под ред. проф.И.Б.Новицкого и проф.И.С.Перетерского. – М.: Юристъ, 1994. – 544с.
160. Ровный В.В. Объект гражданского правоотношения: уровень разработки проблемы и варианты её решения//Цивилистические исследования: Ежегодник гражданского права. Выпуск второй (2005)/Под ред. Б.Л.Хаскельберга, Д.О.Тузова. – М.: Статут, 2006. – С.398-427.
161. Рогач О. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язань//Підприємництво, господарство, право. – 2003. – № 12. – С.31-33.
162. Ромовська З. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс. Підручник. – К.: Атика, 2005. – 560с.
163. Сарбаш С.В. Исполнение договорного обязательства. − М.: Статут, 2005. − 636с.
164. Сарбаш С.В. Право удержания как способ обеспечения исполнения обязательств: Автореф. дисс…канд.юрид.наук: 12.00.03/Московский государственный университет им.М.В.Ломоносова – М., 1998 – 32с.
165. Сарбаш С.В. Право удержания как способ обеспечения исполнения обязательств. Изд.2-е, исправленное. – М.: Статут, 2003. – 251с.
166. Сарбаш С.В. Право удержания в Великобритании//Государство и право. – 1998. – № 10. – С.102-105.
167. Сарбаш С.В. Право удержания как способ обеспечения исполнения обязательств//Актуальные вопросы гражданского права/Под ред. М.И.Брагинского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: Статут, 1998. – С.13-75.
168. Сербуль О. Притримання: правомірне володіння або порушення зобов’язань за договором?// Юридичний журнал. – 2004. – № 5. – С.90-92.
169. Синайский В.И. Русское гражданское право. – М.: Статут, 2002. – 638с.
170. Скловский К.И. Собственность в гражданском праве: Учеб.-практ. пособие. – 2-е изд. – М.: Дело, 2000. – 512с.
171. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень/Л.О.Пустовіт (уклад.). – К. : Довіра, 2000. — 1017с.
172. Слома В.М. Розвиток інституту забезпечення виконання зобов’язань у цивільному законодавстві//Університетські наукові записки. – 2006. – № 1 (17). – С.103-107.
173. Советское гражданское право/Отв.ред.О.С.Иоффе, Ю.К.Толстой, Д.Д.Черепахин. – Л., 1971. – 472с.
174. Советское гражданское право: Учебник. В 2-х томах. Т.1/Под ред.О.А.Красавчикова. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Высш.шк., 1985. – 544с.
175. Сорокина С.Я. Способы обеспечения исполнения гражданско-правовых обязательств между социалистическими организациями: Учебное пособие. – Красноярск: Красноярский государственный университет, 1989. – 98с.
176. Стучка П.И. Курс советского гражданского права. В 3-х т. Т.2 – М., 1929.
177. Тараканов С. Информационная природа безналичных денег//Хозяйство и право. – 1998. – № 9. – С.68-72.
178. Теория государства и права. Курс лекций/Под ред.Н.И.Матузова и А.В.Малько. – М.: Юристъ, 1999. – 672с.
179. Тимохина Е. Удержание как один из способов обеспечения исполнения обязательств//http://www.akdi.ru/pravo/izb/99-3.htm
180. Торкин Д.А. К вопросу об акцессорности способов обеспечения исполнения обязательств// Академический юридический журнал. – 2005. – № 1(19) / http://www.izpi.ru/aum.php?a=191&u=26
181. Труба А.Н. Владение имуществом как условие возникновения права удержания//http://www.lexgroup.ru/rus/press/articles-legal/?action=show &id=83
182. Труба А.Н. О понятии и пределах права удержания//Академический юридический журнал. – 2005. – № 1 / http://www.izpi.ru/aum.php?a =190&u=26
183. Труба А.Н. Пределы осуществления права удержания при несостоятельности должника//Хозяйство и право. – 2006. – № 2. – С.79-84.
184. Труба А.Н. Проблема владения при осуществлении права удержания// www.lexgroup.ru/rus/press/articles-legal/?action=show&id=83
185. Труба А.Н. Субъективное право удержания и пределы его осуществления: Автореф.дис…канд.юрид.наук: 12.00.03/Уральская академия государственной службы. – Екатеринбург, 2006. – 23с.
186. Удинцев В.А. Понятие права удержания в римском праве. (Исследование М.М.Каткова). – Киев, 1910. – 185с.
187. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юридическая литература, 1974. – 345с.
188. Хаскельберг Б.Л., Ровный В.В. Индивидуальное и родовое в гражданском праве. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Статут, 2004. – 236с.
189. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2-х т./ За заг.ред.Я.М.Шевченко. – Вид.2-ге, доп. і перероб. − К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2006. – Т.1. Загальна частина. – 696с.
190. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2-х т./ За заг.ред.Я.М.Шевченко. – Вид.2-ге, доп. і перероб. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2006. – Т.2. Особлива частина. – 520с.
191. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6-ти томах. Т.V. Кн.І. Загальні положення зобов’язального права/Р.Б.Шишка, Л.В.Красицька, В.В.Сергієнко, О.І.Смотров, Є.О.Мічурін, О.Р.Шишка; За ред.Р.Б.Шишки. – Х.: Еспада, 2005. – 224с.
192. Цивільне право України: Навчальний посібник/За ред.Р.С.Стефанчука. – К.: Наук.думка: Прецедент, 2004. – 448с.
193. Цивільне право України: Підручник/Є.О.Харитонов, Н.О.Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776с.
194. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн./О.В.Дзера (кер.авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн.І. – 736с.
195. Цивільне право України: Підручник: У 2 т./Борисова В.І. (кер.авт.кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг.ред.В.І.Борисової, І.В.Спасибо-Фатєєвої, В.Л.Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т.1 – 480с.
196. Цивільний кодекс України: коментар/За заг.ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. – Одеса: Юридична література, 2003. – 1080с.
197. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар/За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 928с.
198. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. У 2-х ч.: ч.1/За заг.ред. Я.М.Шевченко. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2004.– 689с.
199. Цивільний кодекс України. Постатейний коментар у двох частинах. Частина 1./Керівники авторського колективу та відповідальні редактори проф.А.С.Довгерт, проф.Н.С.Кузнєцова. – К.: Юстініан, 2005. – 680с.
200. Цивільний кодекс України. Постатейний коментар у двох частинах. Частина 2./Керівники авторського колективу та відповідальні редактори проф.А.С.Довгерт, проф.Н.С.Кузнєцова. – К.: Юстініан, 2006. – 1008с.
201. Цивільний кодекс України: текст законопроекту до другого читання 06.06.2000//http://www.rada.kiev.ua/zakon/PR1/4skl/2/0800/0890.htm
202. Цюра В.В. Речові права на чуже майно: Науково-практичний посібник. – К.: КНТ, 2006. – 136с.
203. Черепахин Б.Б. Виндикационные иски в советском праве//Черепахин Б.Б.Труды по гражданскому праву. – М.: Статут, 2001. – 479с.
204. Шабанова Н.Н. К вопросу о законе денежного обращения// Деньги и кредит. – 1965. – № 1. – С.9-12.
205. Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. В 3-х т. Т.1. – М.: Статут, 2003. – 544с.
206. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. Т.2. – М.: Статут, 2005. – 462с.
207. Щербак С. Как можно “обездвижить” имущество//Юридическая практика. – 2004. – 02 марта. – № 9 (323). – С.14-15.
208. Южанин Н.В. Проблемы удержания как способа обеспечения исполнения обязательств//Юрист. – 2000. – № 12. – С.24-25.
209. Южанин Н.В. Удержание как способ обеспечения исполнения обязательств: Дисс...канд.юрид.наук: 12.00.03. – Рязань, 2001. – 213с.
210. Южанин Н.В., Рыбаков В.А. Удержание как способ обеспечения исполнения обязательств//Юрист. – 2002. – № 2. – С.22-26.
211. Якушина Л.Н. Проблемы, связанные с применением права удержания как способа обеспечения исполнения обязательств//Вестник Вожского университета им.В.Н.Татищева. Серия “Юриспруденция”. Вып.12. – Тольятти: ВУиТ, 2000. – С.247-276.
212. Якушина Л.Н. Удержание в системе способов обспечения исполнения обязательств: Автореф. дисс…канд.юрид.наук: 12.00.03/Самарская государственная экономическая академия – Казань, 2002. – Екатеринбург, 2006. – 17с.