ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ НА ГІДНІСТЬ, ЧЕСТЬ ТА ДІЛОВУ РЕПУТАЦІЮ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ

Краткое описание

ЗМІСТ

ЗМІСТ..........................................................................................................................2

ВСТУП.........................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. ПРАВА НА ГІДНІСТЬ, ЧЕСТЬ ТА ДІЛОВУ РЕПУТАЦІЮ ЯК ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ…..................11

1.1 Особливості позитивного регулювання особистих немайнових прав працівників міліції…...................................................................................11
1.2 Право працівників міліції на гідність та честь……………......................40
1.3 Право працівників міліції на ділову репутацію…....................................56
1.4 Загальні цивільно-правові форми та способи захисту прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції..........................................70

РОЗДІЛ ІІ. ОКРЕМІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ТА СПОСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВ НА ГІДНІСТЬ, ЧЕСТЬ ТА ДІЛОВУ РЕПУТАЦІЮ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ……..............99

2.1 Правові основи здійснення юрисдикційного захисту прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції..........................................99
2.2 Відшкодування моральної шкоди у справах про захист прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції........................................121
2.3 Особливості неюрисдикційного захисту прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції……………………………..........139
2.4 Способи попередження порушення прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції..................................................................154

ВИСНОВКИ............................................................................................................171

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...................................................183

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Останні перетворення в соціально-економічному житті України, зміна соціальних цінностей та орієнтирів зумовили вихід у системі суспільних пріоритетів на перше місце людини як особистості. Конституція України визнає вищими соціальними цінностями людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, її недоторканність і безпеку. Тобто всі інші блага, у тому числі й матеріальні, знаходяться в ієрархії соціальних пріоритетів нижче і є суспільними благами другого порядку. І саме такий підхід до місця і ролі людини та її внутрішнього (духовного) світу в системі соціальних цінностей відповідає міжнародним стандартам прав людини та зумовлює необхідність їх повного та всебічного регулювання й охорони на галузевому рівні, насамперед нормами цивільного права.
Вирішення завдань із забезпечення реальних гарантій, прав, свобод та законних інтересів громадян покладається саме на державну службу. Державні службовці у соціальній державі мають реалізувати соціальну функцію. Головною сутнісною рисою сучасної державної служби повинен стати пріоритет прав та інтересів особи.
Ці положення мають безпосереднє значення і для діяльності правоохоронних органів, особливе місце серед яких відповідно до обсягу роботи та виконуваних функцій посідають органи внутрішніх справ, визначення та розуміння головного призначення яких за сучасних умов – виконання найважливішого конституційного обов’язку держави: охорона та захист прав і свобод людини, створення безпечних умов життя.
Разом з тим, працівники міліції виступають не тільки як суб’єкти забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому та окремих особистостей зокрема. Як і всім громадянам України, працівникам міліції гарантується конституційне право на охорону їх особистих немайнових прав, особливо в процесі їхньої службової діяльності, яка за своїм змістом створює несприятливі для цього умови.
Проблемами цивільно-правового захисту як особистих немайнових прав взагалі, так і прав на гідність, честь та ділову репутацію, зокрема, в різний час займалися такі вчені, як М.М. Агарков, С.С. Алексєєв, С.М. Братусь, М.К. Галянтич, В.П. Грибанов, О.В. Дзера, О.М. Ерделевський, О.С. Іоффе, Л.О. Красавчикова, О.А. Красавчиков, В.А. Кройтор, Н.С. Кузнєцова, Д.Д. Луспеник, М.С. Малеїн, М.М. Малеїна, О.О. Пунда, О.А. Пушкін, З.В. Ромовська, С.О. Сліпченко, Р.О. Стефанчук, К.А. Флейшиць, Р.О. Халфіна, Р.Б. Шишка та інші.
Так, у 2000 році Р.О. Стефанчуком була захищена дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за темою: “Цивільно-правовий захист честі, гідності та ділової репутації”, у 2003 році захистив кандидатську дисертацію Д.Д. Луспеник за темою: “Судочинство у справах про захист честі, гідності та ділової репутації”.
Вони досліджували загальні і окремі положення конституційного та цивільно-правового захисту людини і громадянина в різних ситуаціях, проте не при виконанні службових обов’язків у сфері правоохоронної діяльності.
При цьому практика та наукові дослідження свідчать, що якраз саме працівники правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ, можливостями здійснення свого права на захист користуються не повністю, що підриває принцип соці¬альної справедливості й негативно впливає на охорону правопоряд¬ку.
Останнім часом проблемам правового захисту саме працівників міліції приділялася значна увага в роботах таких вчених, як М.І. Ануфрієва, О.М. Бандурки, В.С. Венедиктова, М.І. Іншина, С.Ф. Зибіна, О.Ю. Синявської, А.В. Стремоухова та інших. Проте, слід визнати, що розгляд правового захисту працівників міліції в більшості випадків зводиться до положень норм кримінального та адміністративного права, а також деяких нормативних актів, що регламентують порядок проходження служби в органах внутрішніх справ.
Вичерпний аналіз існуючих теоретичних досягнень, а також вивчення судової практики показали, що хоча інститут захисту прав на гідність, честь та ділову репутацію не є новим для цивільного права, але і тут є ряд невирішених питань як теоретичного, так і практичного характеру, що підвищує актуальність проведення досліджень в цій галузі. Серед них можна виділити такі, як: неоднозначність трактування змісту прав на гідність, честь та ділову репутацію; проблему співвідношення форм та способів, а також визначення самого об’єкта правового захисту у справах про захист прав на гідність, честь та ділову репутацію; недослідженість специфіки правового статусу працівників міліції у цивільному праві та відповідно особливостей здійснення ними захисту своїх вищезазначених прав тощо.
Тому, з огляду на зазначену актуальність наукової розробки питання регулювання особистих немайнових відносин та забезпечення належного захисту, зокрема, прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції, і обрана дана тема дисертаційного дослідження.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до комплексної цільової програми щодо пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.07.2004 № 755, та відповідно до пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010рр.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають під час здійснення фізичними особами, як учасниками цивільних правовідносин своїх особистих немайнових прав.
Предмет дослідження складають особливості цивільно-правового захисту прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції.
Мета і основні завдання дослідження. Мета роботи полягає у визначенні основних концептуальних засад функціонування механізму захисту прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції, виявлення недоліків і прогалин у чинному законодавстві, розробки конкретних пропозицій щодо шляхів і методів їх усунення.
Завданнями дослідження, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети, є:
1) визначення особливостей регулювання особистих немайнових прав працівників міліції;
2) встановлення особливостей правового статусу працівників міліції як учасників цивільних правовідносин;
3) визначення змісту прав працівників міліції на повагу до їх гідності та честі й недоторканності ділової репутації, розкриття характерних рис, притаманних їм, а також об’єкта правового захисту;
4) оптимізація можливих правових форм та способів захисту прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції;
5) з’ясування особливостей юрисдикційного та неюрисдикційного захисту прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції;
6) виявлення існуючих недоліків та прогалин у чинному законодавстві України стосовно здійснення захисту прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції;
7) розробка й обґрунтування теоретичних та практичних рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення цивільно-правового механізму захисту прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції.
Методологічну основу дослідження склали методи наукового пізнання, застосування яких дало змогу досягти мети та поставлених завдань дисертаційного дослідження.
Зокрема, метод конкретного соціального дослідження був використаний при дослідженні проблематики та актуальності дисертаційної роботи.
Логічний, історичний, догматичний методи застосовувались при дослідженні питань, пов’язаних з визначенням понять гідності, честі та ділової репутації працівників міліції, змісту прав на ці нематеріальні блага, кваліфікації цих правових явищ як об’єктів цивільно-правового захисту.
При обґрунтуванні і дослідженні правозастосовних аспектів у дисертації використаний відповідний метод тлумачення (герменевтики) права для з’ясування змісту правових норм, що містяться в законодавстві та регулюють відносини у зв’язку із захистом прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції.
Системно-структурний метод та застосовувався при формуванні загального підходу щодо концептуального висвітлення особливостей юрисдикційного та неюрисдикційного захисту прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції.
Метод матеріалістичної діалектики використовувався при дослідженні питань впливу порушень особистих немайнових прав працівників міліції на ефективне виконання ними своїх службових обов’язків та можливих шляхів запобігання цим порушенням.
Також у дослідженні застосовувались методи описання, комплексного аналізу, порівняння та протиставлення у систематизації емпіричного матеріалу та отримання теоретичних результатів і практичних висновків для досягнення поставленої мети і відповідно задач дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів визначена метою та поставленими завданнями. В дисертаційному дослідженні вперше проведено комплексний аналіз цивільно-правових аспектів регулювання прав на гідність, честь та ділову репутацію як особистих немайнових прав працівників міліції та обґрунтовано необхідність реформування цивільного законодавства у сфері регулювання та захисту вищезазначених прав і як результат проведеного дослідження його наукову новизну відображають наступні основні положення:
1. Вперше визначено особливості цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав працівників міліції, якими в свою чергу є: по-перше, обмежена правоздатність (заборона займатися підприємницькою діяльністю тощо), що безпосередньо може впливати на обсяг відповідних правомочностей при здійсненні конкретного суб’єктивного права та, по-друге, це особливий підхід до захисту особистих немайнових прав працівників міліції, що порушуються у зв’язку з їхньою службовою діяльністю.
2. Обґрунтовано положення, згідно з яким об’єктом особистих немайнових відносин, а рівно й особистих немайнових прав є самі нематеріальні блага, при цьому об’єктом правової охорони, як частини негативного елементу змісту особистих немайнових прав, є спеціальний правовий режим (наприклад, недоторканність) тих чи інших особистих немайнових благ, що закріплюється у відповідних статтях Цивільного кодексу України. Звідси, об’єктом правової охорони таких особистих немайнових прав, як право на гідність та честь і право на ділову репутацію, є саме недоторканність цих благ.
3. На підставі існуючих теоретичних розробок та аналізу норм чинного Цивільного кодексу України визначено, що право на гідність та честь і право на ділову репутацію – особисті немайнові права, що мають позитивний зміст, який в свою чергу полягає не лише в праві кожного громадянина на недоторканність його гідності, честі й відповідно ділової репутації та можливості судового захисту в разі порушення (негативний елемент), а й у можливостях своїми активними діями через відповідні правомочності здійснювати ці права (позитивний елемент).
4. Виявлено правомочності позитивного змісту таких особистих немайнових прав, як право на гідність та честь і право на ділову репутацію, якими в свою чергу є правомочності по володінню, формуванню та користуванню цими особистими немайновими благами.
5. Обстоюється, що ділова репутація як особисте благо фізичної особи розділяється на: ділову репутацію фізичних осіб (особи, які працюють за трудовим договором, державні службовці тощо) та ділову репутацію фізичних осіб-підприємців (особи, які займаються підприємницькою діяльністю). При цьому критерієм розмежування ділової репутації за цими суб’єктами на зазначені види є економічний зміст цього нематеріального блага та розглянуті можливості (правомочності) щодо здійснення права фізичної особи на це благо.
6. Доведено положення, що правомочність по володінню та відповідно формуванню ділової репутації виникає у фізичної особи з моменту можливості займатися професійною діяльністю, а точніше з моменту досягнення особою повноліття та в інших випадках надання особі повної цивільної дієздатності.
7. Вперше виявлені приватно- та публічно-правовий напрямки правової охорони прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції, які в свою чергу полягають, по-перше, у застосуванні загального способу захисту цих немайнових благ, коли зачіпається лише приватний інтерес фізичної особи та, по-друге, застосування крім загальних можливостей цивільно-правового захисту цих особистих немайнових благ, ще й додаткові публічні гарантії здійснення такого захисту.
8. Визначається, що право на судовий захист як елемент юрисдикційної форми захисту прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції, як представників закону і держави, включає в себе не тільки нормативне забезпечення взагалі юридичної можливості такого захисту, а й норми-гарантії у вигляді діяльності відповідних державних органів, спрямовану на забезпечення функціонування механізму правового захисту працівників міліції, як осіб, наділених спеціальним правовим статусом.
9. Обґрунтовується положення, згідно з яким участь прокурора є обов’язковою у справах, коли права на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції порушуються у зв’язку з їхньою професійною діяльністю та порушення відбулося через засоби масової інформації, або коли така справа набула поширеного резонансного характеру, у зв’язку із загрозою порушення публічних, державних інтересів.
10. При розгляді проблем процесуального доведення наявності у потерпілої особи моральної шкоди вперше робиться висновок, що необхідно запровадити при розгляді цивільних справ про захист прав на гідність, честь та ділову репутацію презумпцію наявності у потерпілої особи моральної шкоди, таким чином у зазначених цивільних справах, якщо доведений факт поширення відомостей, що не відповідають дійсності, або скоєння інших дій, що принижують гідність, честь та ділову репутацію фізичної особи, компенсується моральна шкода, наявність якої додаткового доведення не потребує, якщо відповідач не доведе протилежне.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що положення даної роботи можуть бути використані при подальшому розвитку цивільно-правової науки щодо регулювання особистих немайнових прав, а також у науково-дослідній роботі та в навчальному процесі, зокрема при проведенні занять з цивільного права та процесу. Також на підставі проведеного дослідження дисертантом були подані конкретні пропозиції у Верховну Раду України щодо внесення змін до Цивільного кодексу України.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету внутрішніх справ, де проведено її рецензування та обговорення. Основні положення дисертації доповідалися на конференціях та круглих столах: Охоронюваний законом інтерес в цивільному праві та процесі (Харків, 2005 р.), Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених (Харків, 2006 р.), Актуальні проблеми цивільного права та процесу (Харків, 2006 р.), Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених (Харків, 2007 р.), Проблеми цивільного права та процесу, присвячена пам’яті проф. О.А. Пушкіна (Харків 2007 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у 5 наукових статтях у фахових наукових виданнях.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, двох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, додатка та списку використаної літератури (289 джерел). Обсяг рукопису становить 182 сторінки машинописного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження, яке мало на меті визначення основних концептуальних засад функціонування механізму захисту прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції, виявлення недоліків і прогалин у чинному законодавстві, розробки конкретних пропозицій щодо шляхів і методів їх усунення, дало змогу зробити певні висновки, які полягають в наступному.
1. З прийняттям чинного Цивільного кодексу України не тільки офіційно визнано, що особисті немайнові відносини є повноцінним предметом цивільно-правового регулювання на рівні з майновими, а й чинний ЦК України своїм змістом та структурою підтверджує те, що насправді цивільне право і регулює, і охороняє особисті немайнові відносини, які входять до його предмета.
При цьому об’єктом саме цивільно-правового регулювання є відносини, що виникають з приводу особистих немайнових благ (особисті немайнові відносини). В свою чергу об’єктом особистих немайнових відносин, а рівно й особистих немайнових прав є самі нематеріальні блага, при цьому об’єктом правової охорони є спеціальний правовий режим (наприклад, недоторканність) тих чи інших особистих немайнових благ, що закріплюється у відповідних статтях ЦК України.
2. Змістом особистих немайнових відносин є суб’єктивні права та кореспондуючі їм юридичні обов’язки. При цьому не заперечуючи наявність негативного елемента, суб’єктивні права наділені позитивним змістом. Таким чином, загальна характеристика дозволеного типу поведінки (ст. 271 ЦК України) потребує формулювання позитивних правомочностей, що входять у структуру кожного особистого немайнового права, такими у свою чергу є правомочності володіння та користування. А вже у конкретній статті ЦК України, що закріплює окреме особисте немайнове право, повинні додатково міститися правомочності, які притаманні лише цьому праву з урахуванням його сутності та особливостей.
3. Особливостями цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав працівників міліції є: по-перше, обмежена правоздатність (заборона займатися підприємницькою діяльністю тощо), що безпосередньо може впливати на обсяг відповідних правомочностей під час здійснення конкретного суб’єктивного права та, по-друге, це особливий підхід до захисту особистих немайнових прав працівників міліції, що порушуються у зв’язку з їхньою службовою діяльністю.
4. Здійснення такого особистого немайнового права, як право на гідність та честь, можливе активними діями управомоченої особи через відповідні правомочності щодо володіння, формування та користування цими немайновими благами.
Таким чином, сутність права на гідність та честь полягає в наступному:
Право на гідність – це особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як особистості, право на усвідомлення цієї ціннос¬ті та усвідомлення значущості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті.
У свою чергу, право на честь – це особисте немайнове право фізичної особи на об’єктивну, повну та своєчасну оцінку її діянь (пове¬дінки) з дотримання морально-етичних та правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користу¬вання нею.
5. Здійснення працівниками міліції права на гідність та честь через правомочності щодо володіння, формування та користування цими немайновими благами жодних особливостей не містить. Тому що відповідно до характеру цих немайнових благ не може бути ніяких обмежень у зв’язку, наприклад, із забороною працівникам міліції займатись підприємницькою діяльністю тощо.
6. Ділова репутація являє собою окремий випадок репутації взагалі та являє собою вже сформовану думку про якості (достоїнства й недоліки) конкретної фізичної особи у сфері професійної, службової діяльності, ділового обігу, в тому числі в сфері підприємництва. Тому, закріплена законодавцем юридична можливість мати таке особисте немайнове благо, як ділова репутація у часі не співпадає з фактичною можливістю, як у випадку з гідністю та честю. Адже перш за все виникненню фактичної ділової репутації повинна передувати якась професійна діяльність. А професійна діяльність за загальним правилом можлива з досягненням особою повноліття та в інших випадках набуття повної цивільної дієздатності.
Таким чином, правомочність щодо володіння та відповідно формування ділової репутації виникає у особи саме з моменту можливості займатися професійною діяльністю, а точніше – з моменту досягнення особою повноліття та в інших випадках надання особі повної цивільної дієздатності.
Винятками з цього правила можуть бути окремі випадки, коли неповнолітня або навіть малолітня особа в силу своїх можливостей в своєму віці вже займається, наприклад, винахідницькою, творчою, мистецькою або іншою діяльністю, яка може мати ознаки професійної.
7. Правомочністю щодо користування діловою репутацією є можливість носія цього блага використовувати його для задоволення своїх потреб. Проте розгляд правомочності користування діловою репутацією на прикладі працівників міліції не дає в повній мірі визначити можливості цієї правомочності у зв’язку з існуючими обмеженнями, що обумовлені перш за все характером державної служби. Тому що користування діловою репутацією, як особистим немайновим благом можливе не лише через фактичні дії, а й через юридично-значущі, як то укладання певних правочинів, що мають характер підприємницької діяльності.
8. Відповідно до аналізу положень ст.ст. 1116, 1133 ЦК України, ділова репутація як особисте немайнове благо фізичної особи в такому вигляді не відповідає вимогам про свій немайновий характер (ст. 269 ЦК України). Це у свою чергу означає, що серед фізичних осіб ділова репутація розділяється на: ділову репутацію фізичних осіб (особи, які працюють за трудовим договором, державні службовці тощо) та ділову репутацію фізичних осіб-підприємців (особи, які займаються підприємницькою діяльністю). При цьому критерієм розмежування ділової репутації за цими суб’єктами на зазначені види є саме економічний зміст цього нематеріального блага та розглянуті раніше можливості (правомочності) щодо здійснення права фізичної особи на це благо.
У такий спосіб вирішується питання немайнового характеру ділової репутації як нематеріального блага. Так, ділова репутація фізичних осіб є особистим немайновим благом, яке відповідає усім вимогам ст. 269 ЦК України та відповідно належить фізичним особам, які працюють за трудовим договором, державним службовцям тощо.
У свою чергу право на таку ділову репутацію визначено як гаранто-вану законодавцем можливість бути носієм об’єктивної, повної та своєчасної оцінки працівника як фахівця у сфері профе¬сійної чи іншої діяльності та його діянь (поведін¬ки) з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на форму¬вання цієї оцінки та користування нею.
Ділова репутація фізичних осіб-підприємців – це особисте нематеріальне благо, що має економічний зміст, таким чином право таких осіб на це благо повинно віднайти своє місце у главі 5 ЦК України. Для визначення права на ділову репутацію фізичних осіб-підприємців необхідне окреме самостійне дослідження його правової природи, визначення його змісту тощо, що не входить до мети та цілей цього дисертаційного дослідження.
9. Крім правомочностей на власні дії (можливість самостійно вчиняти фактичні і юридично значущі дії) до змісту особистого немайнового права входить також право вимоги (можливість вимагати від зобов’язаного суб’єкта виконання покладених на нього обов’язків) та право на захист (можливість використання або вимоги використання державно-примусових заходів у випадках порушення суб’єктивного права).
Так, чинне цивільне законодавство України визнає, що гідність, честь та ділова репутація фізичної особи є недоторканними. У свою чергу право на недоторканність гідності, честі та ділової репутації фізичних осіб полягає у забороні здійснювати будь-які дії, якими можуть бути порушені дані особисті немайнові права. Тим самим законодавець визначив той правовий режим цих особистих немайнових благ, за умови дотримання якого фізична особа може нормально здійснювати своє право на гідність та честь, а також право на ділову репутацію.
Звідси, об’єктом правової охорони таких особистих немайнових прав як право на гідність та честь й право на ділову репутацію є саме недоторканність цих благ.
Таким чином, право на гідність та честь й право на ділову репутацію є абсолютними суб’єктивними, тому що суб’єктивному праву управомоченої особи кореспондується обов’язок невизначеного кола осіб. При цьому суть цього загального обов’язку полягає в утриманні від посягань на гідність, честь й відповідно ділову репутацію особи.
Право на гідність та честь й право на ділову репутацію слід розглядати як особливі суб’єктивні права, тому що їх сутність, зміст полягає не лише в праві кожного громадянина на недоторканність його гідності, честі та відповідно ділової репутації (можливості вимагати від всіх інших фізичних та юридичних осіб утримання від порушення цього права) та можливості судового захисту в разі порушення (негативний елемент), а й у можливостях своїми активними діями через відповідні правомочності щодо володіння, формування та користування здійснювати ці права (позитивний елемент).
Тим більше, що гідність, честь та ділова репутація – це не передумова того, що може виникнути в майбутньому внаслідок можливого правопорушення, а наявні блага людини, що існують у його повсякденному нормальному стані, без яких-небудь порушень, тобто існування прав на гідність, честь та ділову репутацію не залежить від того, чи будуть вони порушені. У момент порушення виникає лише необхідність захисту цього права, а не саме особисте немайнове право. Права на гідність, честь та ділову репутацію, так само як й інші основні права, закріплені Конституцією України, мають реальне значення для суб’єктів права не лише в разі порушення, але й незалежно від нього.
10. Право захисту особистих немайнових прав здійснюється в певній формі. Під формою захисту слід розуміти комплекс внутрішньо узгоджених організаційних заходів щодо захисту суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому виділяються юрисдикційна та неюрисдикційна форми захисту.
Під юрисдикційною формою захисту слід розуміти діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених чи оспорюваних суб’єктивних прав. Її сутність полягає в тому, що особа, права якої порушені неправомірними діями, має право звернутися за захистом до державних або інших компетентних органів (до суду загальної юрисдикції та вищих інстанцій, третейського суду тощо), які уповноважені вживати необхідні заходи для відновлення порушеного права та запобігання правопорушенню. У рамках юрисдикційної форми захисту, у свою чергу, виділяють загальний і спеціальний порядок захисту порушених прав.
При цьому для виникнення права на захист (через компенсацію моральної шкоди) прав на гідність, честь та ділову репутацію, в разі опублікування у ЗМІ відповідної інформації, потрібно, щоб, по-перше, ця інформація була недостовірною, а, по-друге, щоб своїм змістом порочила вищезазначені немайнові блага. А для виникнення права на спростування, відповідь тощо достатньо лише ознаки неправдивості такої інформації.
Неюрисдикційна форма захисту становить собою дії громадян та організацій по захисту цивільних прав й охоронюваних законом інтересів, які здійснюються ними самостійно, без звернення за допомогою до державних та інших компетентних органів.
11. Судовий захист як елемент юрисдикційної форми захисту є однією з істотних гарантій здійснення як працівниками міліції, так і звичайними громадянами та юридичними особами своїх прав та законних інтересів. Такий захист виступає важливою юридичною гарантією дер¬жавного захисту прав і свобод людини і громадянина, а владні повноваження, якими наділені суди, дозволяють їм здійснювати по¬кладені на них завдання максимально ефективно.
Правовий за¬хист працівників міліції, враховуючи особливість їх правового статусу, крім норм-гарантій включає в себе ще й організаційні гарантії, які надають нормам-гарантіям реально функціонуючий харак¬тер. Під організаційними гарантіями розуміється спеціальна діяль¬ність уповноважених державних органів і посадових осіб, спря¬мована на реалізацію всіх видів гарантій.
Таким чином, право на захист прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції як представників закону та держави, включає в себе не тільки нормативне забезпечення взагалі можливості такого захисту, а й діяльність відповідних державних органів, направлену на забезпечення функціонування механізму такого правового захисту працівників міліції як осіб, наділених спеціальним правовим статусом.
Звідси видається можливим виокремити два напрямки цивільно-правової охорони таких особистих немайнових благ, як гідність, честь та ділова репутація.
По-перше, це приватно-правовий напрямок охорони, який передбачає загальний спосіб захисту цих немайнових благ, коли зачіпається лише приватний інтерес фізичної особи.
По-друге, це публічно-правовий напрямок охорони гідності, честі та ділової репутації, який передбачає, крім загальних можливостей цивільно-правового захисту цих особистих немайнових благ, ще й додаткові публічні гарантії здійснення такого захисту. При цьому враховується: спеціальний правовий статус фізичної особи – носія цих вищезазначених благ (наприклад, працівники міліції, державні службовці), а у зв’язку з цим можливість скористатися публічними засобами забезпечення цивільно-правового захисту цих особистих немайнових благ, спосіб порушення прав на ці блага, можливість порушення інтересів держави, можливість залучення до розгляду справи органів прокуратури тощо.
З цією метою слід кардинально переглянути правові основи діяльності підрозділів внутрішньої безпеки, в яких слід створити юридичні відділи (служби правової допомоги) для організації правової допомоги саме працівникам міліції, підвищити участь органів прокуратури та інших органів у діяльності із захисту працівників міліції від протиправних посягань.
При цьому більш правильним було б зобов’язати органи прокуратури в разі виявлення випадків порушення прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників правоохоронних органів і зокрема міліції шляхом опублікування в засобах масової інформації недостовірної інформації або іншим способом, що надає справі поширеного резонансного характеру, ініціювати порушення цивільних справ у суді шляхом подачі позову до суду, або вступати в процес, якщо слухання у цих справах уже розпочались.
Здійснення саме цих комплексних заходів з урахуванням наведених у дисертації пропозицій може реально підвищити правовий захист працівників міліції, що лише сприятиме належному виконанню покладених на них обов’язків, та в подальшому слугуватиме превентивною функцією від протиправних посягань на права працівників міліції.
12. Становлення інституту відшкодування моральної шкоди можна умовно розділити на три періоди. Перший період припадав на початок ХХ ст. В той час переважною виявилася думка про неприпустимість такого відшкодування, оскільки цивільне законодавство не передбачало поняття “моральна шкода” і, відповідно, можливості та механізму її компенсації. Початок другого періоду припадає десь на 60-ті рр. ХХ ст. Представники цього періоду вже допускали можливість відшкодування моральної шкоди, але лише у випадках пошкодження здоров’я або заподіяння смерті людині. Початок третього періоду становлення інституту відшкодування моральної шкоди припадає на 90-ті рр. минулого століття, який триває і зараз.
13. Правове регулювання питання відшкодування моральної шкоди умовно має два рівні. На першому рівні право на відшкодування моральної шкоди закріплено в Конституції України, зокрема в ст. 32, де сказано, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації, а також у ст.ст. 56, 62, 152. На другому рівні ці положення Конституції мають закріплюватися відповідно у спеціальних законах України, де набувають свого тлумачення, та процедури реалізації.
14. За загальним правилом, компенсація моральної шкоди у вигляді страждань, як і відшкодування майнової шкоди здійснюється за допомогою конструкції зобов’язання із заподіяння шкоди. У тих випадках, коли способом захисту виступає компенсація моральної шкоди, юридичний факт, що лежить в основі даних правовідносин-зобов’язань, включає, крім протиправної дії, ще два елементи – моральну шкоду (у вигляді моральних, а не фізичних страждань) і причинний зв’язок між поширенням відомостей, що принижують, і настанням моральної шкоди.
Вважаємо за доцільне закріпити в нормативних актах, що регулюють захист прав на гідність, честь та ділову репутацію, а також відшкодування моральної шкоди наступну презумпцію: “У цивільних справах про захист прав на гідність, честь та ділову репутацію, якщо доведений факт поширення відомостей, що не відповідають дійсності, або скоєння інших дій, що принижують гідність, честь та ділову репутацію фізичної особи, компенсується моральна шкода, наявність якої додаткового доведення не потребує, якщо відповідач не доведе протилежне.
Таким чином, у позивача в разі доведення вищезазначеного факту автоматично виникає право на компенсацію моральної шкоди, а у відповідача обов’язок її відшкодувати, але за умови, якщо відповідач не доведе відсутність у позивача такої шкоди.
Загалом же інститут відшкодування моральної шкоди як універсальний (загальний) спосіб захисту всіх, а в першу чергу – особистих немайнових прав, на відміну від відшкодування шкоди майнової поки що перебуває на початковій стадії розвитку, і тому зараз першочерговим завданням повинно бути окреслення оптимальних шляхів його становлення, спираючись на світову практику країн, що вже досягли в цьому напрямку певних результатів.
15. Зважаючи на те, що самозахист може здійснюватися лише як дія, оскільки неможливо уявити, як саме через бездіяльність можна захистити свої права, при цьому без допомоги та втручання відповідних державних юрисдикційних органів, то „спростування” та „відповідь” як способи самозахисту можливі, якщо здійснюються особою самостійно (без втручання відповідних органів), через ЗМІ (не обов’язково через той, який опублікував відповідну інформацію) та за власні кошти.
Якщо ж такі особисті немайнові права фізичної особи, як право на гідність та честь й право ділову репутацію порушуються не через засоби масової інформації, то в такому разі спосіб самозахисту повинен відповідати способу поширення такої інформації. Наприклад, якщо порушення відбулося в усній формі (на зборах, виступах, прес-конференціях тощо), то бажано, щоб й самозахист у вигляді або відповіді, або спростування такої інформації також відбувся в усній формі.
Таким чином, при виборі способу самозахисту згадуваних вище особистих немайнових прав слід виходити з того, яким способом відбулося їх порушення і вже від цього можливо обрання ефективного способу самозахисту таких прав. При цьому видається, що найефективнішим буде той спосіб, який є аналогічним при захисті таких прав в юрисдикційному (судовому) порядку. Застосовуючи такі, можна сказати, цивілізовані способи самозахисту, одночасно можна уникнути питання як про відповідність змістові права, що порушене, характерові дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Адже буде явно незаконним, наприклад, застосування фізичної сили як способу самозахисту, при цьому аргументуючи це як крайню необхідність, до особи, що порушила особисті немайнові права шляхом образи, розповсюдженням неправдивих відомостей тощо.
16. Визначаючись у специфіці здійснення неюрисдикційної форми захисту таких особистих немайнових прав, як право на гідність та честь й право на ділову репутацію працівниками міліції, слід відмітити, що поряд із можливістю самозахисту цих прав не слід оминати увагою і можливість звернення таких працівників до неюрисдикційних (громадських) органів за допомогою (захистом). При цьому громадсько-правовий захист за своїм змістом пов’язаний з дія¬льністю громадських організацій, що об’єднують громадян на ос¬нові спільних інтересів або роду діяльності.
Проте, слід визнати, що на сучасному етапі в органах внутрішніх справ України можливості громадських організацій використовуються, як правило, дуже мало або й зовсім не використовуються. У деяких органах та підрозділах внутрішніх справ громадські організації та формування навіть відсутні, а в інших – створюються формально і діють тільки “на папері”. Це призводить до значних прорахунків у виховній роботі серед працівників органів внутрішніх справ, адже за умови ефективного функціонування громадські організації є важливим чинником виховної роботи в системі органів внутрішніх справ, формування особистості правоохоронців, закладення та зміцнення дисципліни та законності, а також захисту працівників міліції.
17. Сьогодні імідж, громадська думка, партнерство та вза¬ємодія міліції й населення, звичайно, чомусь прямо не пов’язують з напрямками реформування системи МВС України, хоча ті й мають безпосереднє відношення до взаємин міліції та населення держави. І хоча, як ми зазначали, перші дослідження тут вже проведені, але ці питання все ж таки, особливо сьогодні, залишаються актуальними і потребують подальшого вивчення, систематизації та удосконалення.
Враховуючи актуальність проблеми формування позитивного іміджу працівників міліції як способу попередження порушення прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції, видається, що в разі порушення будь-якими діями прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції, слід вживати такі або наступні заходи: так, якщо порушення відповідних прав сталося через засоби масової інформації, слід невідкладно скористатися правом на відповідь (передбаченим в ЦК України); при судовому захисті прав на гідність, честь та ділову репутацію працівників міліції про хід судового розгляду справи повідомляти громадськість через засоби масової інформації; про рішення суду у відповідній справі та про наслідки для правопорушника також повідомляти громадськості.
Ці заходи сприятимуть формуванню позитивного ставлення до працівника міліції (формуванню його честі та ділової репутації), соціального інституту правопорядку, а також позитивного ставлення працівників цього інституту до самих себе (формуванню власної гідності як працівника правоохоронного органу).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Конституція, законодавчі та інші нормативні акти
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356.
3. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – Ст.463 (з наступними змінами та доповненнями).
4. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-41, 42. – Ст. 492.
5. Конвенція про правову допомогу і правові взаємовідносини в цивільних, сімейних і карних справах 22.01.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №46. – Ст. 417.
6. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
7. Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини: Закон України від 23 лютого 2006 р. // Голос України. – 2006. – № 62 (3812), 5 квітня.
8. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави: Закон України від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 46. – Ст. 366.
9. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
10. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
11. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №10. – Ст. 137.
12. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №1. – Ст. 1.
13. Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 16. – Ст. 115.
14. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 51.
15. Про звернення громадян: Закон України від 02 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
16. Про зв’язок: Закон України від 16 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №20 – Ст. 143; 1997. – №9. – Ст. 71.
17. Про інформаційні агентства: Закон України від 28 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №13. – Ст. 83.
18. Про інформацію: Закон України від 02 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. –1992. – №48. – Ст. 650.
19. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – №4. – Ст. 20; 1992. – №36. – Ст. 526; 1993. – №11. – Ст. 83; 1994. – №26. – Ст. 216; 1995. – №15. – Ст. 102.
20. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
21. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
22. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1992 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
23. Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб: Закон України від 09 квітня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 399.
24. Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання попереднього слідства, прокуратури, суду: Закон України від 01 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. України. – 1995. – №1. – Ст. 1.
25. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №53. – Ст. 793; 1993. – №22. – Ст. 229; 1993. – №50. – Ст. 474; 1995. – №11. – Ст. 71; 1995. – №34. – Ст. 268.
26. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
27. Про рекламу: Закон України від 03 липня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №39. – Ст. 182.
28. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27-28. – Ст. 180.
29. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №10. – Ст. 43.
30. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст. 99.
31. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 338.
32. Загальна декларація прав людини: Прийнято резолюцією 217 а (Ш) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. // Док. ООН А/RЕS/217 А // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 18 – 24.
33. Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик // Ведомости съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1991. – №26. – Ст. 733.
34. По застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів: Постанова Пленуму Верховного Суду України №8 від 26.06.1992 р. // Електронна база “Инфодиск: Законодательство Украины”.
35. Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій: Постанова Пленуму Верховного Суду України №7 від 28.09.1990 р. // Електронна база “Инфодиск: Законодательство Украины”.
36. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. // Електронна база “Инфодиск: Законодательство Украины”.
37. Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року №8-рп/2003 // Електронна база “Инфодиск: Законодательство Украины”.
38. Про державне мито: Декрет Кабінету міністрів України // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 13. – Ст. 113.
39. Про Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації: Постанова Кабінету міністрів України від 27 серпня 1995 р. № 690 // Електронна база “Инфодиск: Законодательство Украины”.
40. Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР: Постанова Кабінету міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 // Електронна база “Инфодиск: Законодательство Украины”.
41. Про організацію діяльності прокурорів по представництву інтересів громадянина або держави в суді та нагляду за додержанням законів у виконавчому провадженні: Наказ Генеральної прокуратури України № 6 від 28 жовтня 2002 року // Електронна база “Инфодиск: Законодательство Украины”.
42. Про впровадження методичних рекомендацій з організації діяльності Рад зборів середнього та старшого начальниць¬кого складу і рядового та молодшого начальницького складу орга¬нів внутрішніх справ України: Вказівка МВС України № 4067/Дж від 05.08.2000р.

Спеціальна література

43. Авилина И.В. Как защитить свое право в суде. – М.: Знание. – 1991. – 62 с.
44. Агарков М.М. Обязательства из причинения вреда // Проблемы социалистического права. – М., 1939. – №1. – С.72 – 75.
45. Агарков М.М. Предмет и система советского гражданского права // Сов. государство и право. – 1949. – №8-9. – С.67 – 68.
46. Азимов Ч. Здійснення самозахисту в цивільному праві // Вісник Академії правових наук України – 2001. – № 2. – С. 137.
47. Актуальні проблеми цивільного права та цивільного процесу в Україні / За заг. ред. Я.М. Шевченко, 2005. – 455 с.
48. Алексеев А.А. Структура советского права. – М., 1975. – 367 с.
49. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит. – 1966. – 187 с.
50. Анисимов А.Л. Честь, достоинство, деловая репутация: гражданско-правовая защита. – М., 1994. – 120 с.
51. Анисимов А.Л. Гражданско-правовая защита чести, достоинства и деловой репутации по законодательству Российской Федерации: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – 224 с.
52. Анісімова М.Ф. Забезпечення прав людини в Україні: деякі підсумки напередодні звіту про зобов’язання перед Радою Європи // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1998. – №2. – С. 11 – 17.
53. Антонюк О. Заходи самозахисту цивільних прав та інтересів // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №6. – С. 23 – 27.
54. Антонюк О.І Право на самозахист учасників цивільних правовідносин – ще один крок у напрямі ствердження людини найвищою соціальною цінністю // Юридична Україна. – 2003. – №4. – С. 98 – 102.
55. Ануфрієв М.І., Венедиктов В.С., Іншін М.І. Соціально-правовий захист працівників ОВС України / Науково-практичний посібник. – X.: Видавництво Ун-ту внутр. справ, 2000. – 102 с.
56. Ануфрієв М.І. Управлінські шляхи зміцнення дисципліни в органах внутрішніх справ (соціолого-правові аспекти): Дис… канд. юрид. наук: (12. 00.07); МВС України; Ун-т внутр. справ. – Х., 1998.
57. Апарова Т.В. Суды и судебный процесс Великобритании: Англия, Уэльс, Шотландия / Ин-т междун. права и экономики. – М.: 1996. – 160 с.
58. Ардашкин Д. Меры защиты как общеправовая научная категорія // Актуальные проблемы теории социалистического государства и права – М., 1973. – С. 163 – 165.
59. Бакаєв О.В. Реалізація права атестованих працівників органів внутрішніх справ на обєднання в громадські організації // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ України. – 2002. – № 1. – С. 187 – 191.
60. Бандурка О.М. Перспективи вдосконалення нормативно-правового забезпечення проходження служби в ОВС України // Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах внутрішніх справ України. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С. 7 – 10.
61. Бандурка О.М. Професійна етика працівника органів внутрішніх справ: Навч. посібник. – Харків: Вид-во НУВС, 2001. – 220с.
62. Бандурка О.М., Соболєв В.О. Теорія та методи роботи з персоналом в органах внутрішніх справ: Підручник. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 480 с.
63. Бандурка О.М. та ін. Партнерські взаємовідносини між населенням та міліцією: Підручник. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2003. – 352 с.
64. Бандурка О.М., Тюрина В.О., Федоренко О.І. Основи психології та педагогіки: Підручник. – Харків: Вид-во НУВС, 2003. – 336 с.
65. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1998. – 480 с.
66. Басин Ю.Г. Основы гражданского законодательства о защите субъективных гражданских прав // Проблемы применения Основ гражданского законодательства и Основ гражданского судопроизводства Союза ССР и союзных республик. – Саратов, 1971. – С. 36-37.
67. Белявский А.В. Судебная защита чести и достоинства граждан— М.: Юрид. лит.,1966. – 60 с.
68. Белявский А.В., Придворов Н.А. Охрана чести и достоинства личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1971. – 208 с.
69. Белякова А.М. Возмещение причиненного вреда.— М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. – 103 с.
70. Белякова А.М. Имущественная ответственность за причинение вреда. М.: Юридическая литература, 1979. – 156 с.
71. Беляцкий С.А. Возмещение морального (неимущественного) вреда. – СПб.,1913. – 143 с.
72. Білоконь М.В. Партнерські відносини в діяльності міліції: поняття, сутність та фолрми // Право і безпека. – 2004. – № 3.1. – С. 51 – 55.
73. Брагинский М.И. Возникновение гражданских прав и обязанностей, осуществление и защита гражданских прав // Комментарий части первой Гражданского кодекса РФ для предпринимателей. – М.,1995. – 268 с.
74. Братусь С.Н. Советское гражданское право: Учебник для юридических школ. – Изд. 4-е исп. и доп. – М.: Юрид. лит., 1944. – 674 с.
75. Братусь С.Н. Об усилении и расширении судебной защиты прав граждан // Правоведение. – 1975. – №5. – С. 43 – 53.
76. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права – М.: Юрид. лит., 1963. – 196 с.
77. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. М., 1976. – 423 с.
78. Брауде И. Возмещение неимущественного вреда // Революционная законность, 1926, № 9. – С. 12 – 15.
79. Буркацький Л.К. Складання процесуальних документів на захист прав та інтересів громадян: Коментарі, позовні заяви. – 2003. – 288 с.
80. Бухтоярова О. Защита прокурорами интересов государства // Законность. – 2005. – № 3. – С. 33 – 35.
81. Вавилин Е.В. Некоторые проблемы механизма защиты субъективных гражданских прав // Правоведение. – 2002. – №3. – С. 178 – 185.
82. Валюх В. Прокурор у цивільному судочинстві: деякі проблеми представництва інтересів громадянина // Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, 13-14 лют. 2003 р. – Львів, 2003. – С. 244 – 246.
83. Варул П.А. Правоотношение по гражданско-правовой ответственности // Развитие и совершенствование правоотношений в развитом социалистиче¬ском обществе. – Тарту, 1984. – С.48 – 51.
84. Варшавский К.М. Обязательства, возникающие вследствие причинения другому вреда. – М., 1929. – С. 43 – 44.
85. Васильев С.В. Доказывание и доказательства по делам о возмещении вреда, причиненного личности: Учеб. пособие. – Х.: Факт. – 2000. – 200 с.
86. Великий тлумачний словник сучасної Української мови / Укладач і головн. ред. В.Т. Бусел. – К., Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 540 с.
87. Венедиктов В.С., Іншин М.І., Клемпарський М.М. та ін. Організаційно-правові засади професійної підготовки персоналу органів внутрішніх справ України: Наук.-практ. посібник. / За заг. ред. проф. В.С. Венедиктова – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 212 с.
88. Венедиктов В.С., Іншин М.І. Статус працівників органів внутрішніх справ України як дер