ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ СПОРІВ, ЯКІ ЗВ’ЯЗАНІ З ВИНИКНЕННЯМ, ЗДІЙСНЕННЯМ ТА ЗМІНОЮ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВОВІДНОСИН МІЖ БАТЬКАМИ ТА ДІТЬМИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………... 4-15

РОЗДІЛ 1. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА БАТЬКІВ І ДІТЕЙ: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ, ПОРЯДОК ТА
СПОСОБИ ЗАХИСТУ ………………………………………..

16-63
1.1. Формування законодавства України про охорону
та захист особистих немайнових прав батьків і дітей ....................................................................................

16-37
1.2. Правове регулювання особистих немайнових правовідносин батьків і дітей в Україні на сучасному етапі …………………………………………

37-47
1.3. Порядок та способи захисту особистих
немайнових прав батьків і дітей ……………………...
47-63

РОЗДІЛ 2. СУДОВИЙ ПОРЯДОК ЯК ОСНОВНИЙ ЗАСІБ ЗДІЙСНЕННЯ ТА ЗАХИСТУ НЕМАЙНОВИХ ПРАВОВІДНОСИН БАТЬКІВ І ДІТЕЙ ……………………

64-127
2.1. Порядок подачі позову у справах, що випливають
з немайнових правовідносин батьків та дітей. Визначення юрисдикції та підсудності даних
справ. Відкриття провадження ……………………….

64-73
2.2. Учасники проваджень в справах щодо
немайнових прав батьків і дітей та їхній процесуальний статус ………………………………….

73-99

2.3. Доказування у справах щодо немайнових правовідносин батьків і дітей …………………………
99-114
2.4. Судове рішення як результат розгляду справи, порядок його виконання ………………………………
114-127

РОЗДІЛ 3. ВИРІШЕННЯ СУДОМ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ
СПРАВ ЩОДО НЕМАЙНОВИХ ПРАВОВІДНОСИН БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ ………………………………………….

128-203
3.1. Визначення походження дитини за рішенням
суду – підстава виникнення особистих
немайнових прав та обов’язків батьків і дітей ……..

128-157
3.2. Особливості розгляду судами справ, що випливають із здійснення батьками права на виховання дитини ………………………………………

157-183
3.3. Позбавлення батьківських прав та відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав як спосіб захисту прав дитини ………………….

183-203

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….. 204-209

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ……………………………. 210-227

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Обрання Україною напрямку на створення докорінно нової правової системи поставило ряд завдань як перед законодавцем, так і перед правовою наукою. За роки, що минули після проголошення незалежності України, в цьому напрямку досягнуто чимало позитивних результатів, до яких без сумніву слід віднести прийняття Конституції, Цивільного та Господарського, Сімейного, Земельного, Кримінального кодексів України, проведення судової реформи, і як результат прийняття Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства. Проте багато проблем залишаються невирішеними, зокрема перешкодою для існування синхронного механізму правового регулювання суспільних відносин виступають суперечності між нормами матеріального права та нормами процесуального права.
Видається, що здійснення докорінних змін у суспільному житті слід розпочинати з сім’ї як первинної організації суспільства. Сім’я – це історично визначена організована соціальна спільність, заснована на шлюбі та спорідненості (або тільки на шлюбі, або тільки на спорідненості), усиновленні і прийнятті дітей на виховання, характерними рисами якої є спільне життя членів сім’ї, взаємна моральна та матеріальна підтримка членів сім’ї і спільне виховання членів сім’ї, в першу чергу підростаючого покоління [166, с. 87]. Сім’я впродовж століть, у всіх її проявах і формах, була не лише джерелом розвитку людського суспільства, а й заклала в нього основи духовності, культури, моралі, а також економічні підвалини розвитку держави в цілому. У зв’язку з цим ідеологія пріоритету сім’ї, її неминуча цінність для життя і розвитку людини й суспільства закріплені у багатьох нормативних актах, одним з основних положень яких є зміцнення й захист інституту сім’ї з боку суспільства, розробка національної сімейної політики, спрямованої на охорону та захист сімейних правовідносин.
Глибока проникливість сімейно-правового регулювання в систему соціальних зв’язків суспільства вимагає досягнення високого рівня цього регулювання, побудови його на тих принципових засадах, які відповідають соціально ціннісним орієнтирам його призначення. Захист сім’ї є конституційним обов'язком держави (ч. 3 ст. 51 Конституції України). При цьому слід відзначити, що сьогодні в Україні, як і в інших державах відбуваються схожі процеси еволюції сім’ї та її місця і ролі в суспільстві. Ця подібність зумовлена переходом посткомуністичних держав від тоталітарних до демократичних форм соціально-політичного устрою, від «закритого» до «відкритого» типу суспільств. Сім’я все більше унезалежнюється від держави і суспільства в цілому. Ставлення держави до сім’ї поступово перестає бути споживацьким та інструменталістським. Держава позбавляється функцій контролю і застосування каральних санкцій по відношенню до сімей та їх членів, перш за все підлітків і неповнолітніх. На перший план виступає забезпечення державою сприятливих умов для утворення та існування сімей і відображення цих процесів у державній сімейній політиці, в тому числі розробка і прийняття відповідного законодавства.
Слід враховувати, що на сьогодні сім’я та шлюб орієнтуються переважно на емоційні відносини та інтереси. Відбувається подальша приватизація життя людей та ізоляція сім’ї від суспільства. Майже всі західні дослідники погоджуються, що з усіх традиційних засад побудови сім'ї та її ролі у суспільстві нині збереглася тільки одна – турбота про нащадків. Лише у ставленні до дітей та їх підготовці до вступу в доросле соціальне життя на Заході ще зберігається значення сім'ї як соціального інституту. Історико-культурні дослідження засвідчують, що зі зростанням темпів індустріалізації тієї чи іншої країни з дитиною пов'язують в більшій мірі психологічні, аніж матеріальні цінності. Одночасно змінюються і рольові позиції батьків: на зміну піклуванню про матеріальне забезпечення дитини приходить нова потреба: можливість розкриття себе в дитині. Таким чином, в сучасний час як ніколи раніше на перший план в сімейних правовідносинах виступають особисті немайнові відносини між батьками та дітьми.
Значною мірою на розвиток немайнових відносин батьків та дітей в сім’ї впливає фактичне та юридичне визнання за кожною особою значного переліку особистих немайнових прав та можливість їх судового захисту. Тенденція законодавчого захисту порушених особистих немайнових прав батьків і дітей, нарівні з іншими цивільними, сімейними та процесуальними правами, яку можна спостерігати в новому сімейному та цивільно-процесуальному законодавстві, має своє відображення і в правовому регулюванні особистих немайнових прав батьків і дітей.
Всі вищезазначені тенденції так чи інакше знайшли свій прояв у Сімейному кодексі України. Варто зазначити, що в основному відносини в сім’ї регулюються нормами моралі, і лише набираючи форму конфліктних потребують втручання з боку держави, зокрема вирішення в судовому порядку. Сучасне право принципово утримується від втручання в інтимну сферу відносин людей [59, с. 20].Стосовно особистих сімейних відносин об’єктивні можливості юридичного регулювання виявляються істотно обмеженими, оскільки ці відносини пов’язані з внутрішніми переживаннями їхніх учасників, що не піддаються зовнішньому контролю. Тому якщо для сімейних майнових правовідносин закон вводить загальний режим правового регулювання, то правове регулювання особистих взаємовідносин членів сім’ї зачіпає лише їхні окремі сторони, визначає лише зовнішні межі їх здійснення, деякі загальні імперативні заборони (наприклад, закон не визначає форми та способи виховання дітей, а лише забороняє зловживання цими правами) [102, с. 177-178]. Саме в цьому проявляється взаємопов’язаність сімейного та цивільного процесуального права. Цивільне процесуальне право має безпосередні зв’язки з сімейним правом, оскільки в його межах захищаються та охороняються сімейні права, встановлюються родинні стосунки між членами родини, в тому числі між батьками та дітьми (ст. 15 Цивільного процесуального кодексу). Але незважаючи на значну прогресивність Сімейного кодексу, чимало його положень вступають в протиріччя з Цивільним процесуальним кодексом. Ряд прогалин у регулюванні порядку провадження в справах щодо немайнових правовідносин батьків і дітей є і в самому ЦПК.
Що стосується наукових розробок, то після прийняття нового Цивільного процесуального кодексу та Сімейного кодексу комплексних досліджень в галузі захисту особистих немайнових прав батьків та дітей не проводилось.
Названими обставинами і обумовлюється актуальність, науково-практичне значення дисертаційного дослідження та вибір даної теми.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної теми Одеської національної юридичної академії „Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті” на 2006 – 2011 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970). У межах цієї теми автором здійснено дослідження науково-дослідницької теми „Традиції та новації у цивільному процесуальному праві України, нотаріальній практиці та в науці правова статистика”, яка розробляється на кафедрі цивільного процесу відповідно до плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії на 2006 – 2011 роки.
Мета і завдання дослідження. Основною метою даної роботи є виявлення та дослідження процесуальних особливостей розгляду та вирішення судових справ, пов’язаних з особистими немайновими правовідносинами батьків та дітей, розробка теоретичних положень в цій сфері та вироблення науково обґрунтованих рекомендацій та пропозицій щодо вдосконалення відповідного цивільного процесуального та сімейного законодавства.
Відповідно до цієї мети автором визначені такі основні завдання дисертаційного дослідження:
дослідити основні етапи формування та розвитку на території України законодавства у сфері здійснення та захисту особистих немайнових правовідносин батьків і дітей, починаючи від звичаєвого права в дохристиянські часи і до прийняття Сімейного кодексу 2002 р.;
визначити перелік нормативно-правових актів матеріального права (а саме цивільного та сімейного), які підлягають застосуванню при розгляді справ, пов’язаних з особистими правами й обов’язками батьків та дітей;
на основі аналізу теоретичних розробок та положень законодавства визначити порядок, форми та способи захисту особистих немайнових прав батьків і дітей;
визначити юрисдикцію та підсудність цієї категорії справ, виявити процесуальні особливості подачі позову, відкриття провадження, а також встановити процесуальні передумови звернення до суду за захистом немайнових прав батьків і дітей;
окреслити коло учасників судових справ, що виникають із сімейних відносин, їх процесуальний статус; охарактеризувати процесуальне становище та обсяг процесуальних прав дитини в цивільному процесі;
установити особливості предмета доказування та джерел доказів в категорії справ, що розглядається;
визначити специфіку судових рішень у даній категорії справ та особливості їх виконання;
виходячи з характерних рис здійснити поділ судових справ, пов’язаних з особистими немайновими правами батьків і дітей, на окремі категорії та встановити процесуальні особливості їх розгляду;
на підставі здійсненного дослідження внести пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального та сімейного законодавства.
Об’єктом дисертаційного дослідження виступають цивільні процесуальні та сімейні правовідносини, які виникають в зв’язку зі здійсненням та захистом особистих немайнових прав батьків і дітей.
Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативних актів, положень нового Сімейного, Цивільного, Цивільного процесуального кодексів України, що визначають порядок, підстави та правові наслідки розгляду судами спорів, що виникають між батьками і дітьми стосовно їх немайнових правовідносин, вітчизняні й зарубіжні наукові джерела, судова практика розгляду спорів між батьками і дітьми щодо їх немайнових правовідносин.
Методи дослідження. У процесі дослідження були використані сучасні положення теорії пізнання і загальнотеоретичні положення цивільно-процесуального, сімейного, цивільного права та інших галузей права. Дисертант використовував як загальний діалектичний метод, так і окремі наукові методи: історичний, логіко-юридичний, системний, аналітичний методи, метод порівняльно-правового аналізу тощо. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ. За допомогою історичного методу в роботі проведено дослідження історичного розвитку та формування законодавства про охорону та захист немайнових прав батьків і дітей. Логіко-юридичний і системний методи дисертант використовував для постановки логічно обґрунтованих висновків, а також для послідовного викладення матеріалу дослідження. Аналіз стану розгляду судами справ стосовно немайнових правовідносин батьків і дітей в сімейному та цивільно-процесуальному праві України, а також аналіз законодавства інших країн світу (Росії, Франції, ФРН, Англії, Іспанії та ін.) здійснені за допомогою порівняльно-правового методу. Порівняльно-правовий метод також використовувався для зіставлення чинного сімейного та цивільно-процесуального законодавства України з тим, що діяло раніше.
Емпіричним підґрунтям дослідження є положення актів сімейного, цивільного, цивільно-процесуального законодавства та практика їх застосування. У ході дослідження опрацьовувалася також монографічна й навчальна література, використовувалися постанови Пленуму Верховного Суду України, практика місцевих судів м. Одеси, апеляційного суду Одеської області.
Науково-теоретична основа дослідження. Сформульовані в дисертаційній роботі теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях українських і російських вчених-юристів радянського і сучасного періодів у галузі цивільного процесу, цивільного і сімейного права.
Умовно досліджену автором літературу можна розділити на три групи. Перша група стосується досліджень проблем здійснення та захисту особистих немайнових прав батьків та дітей в розрізі матеріального (сімейного та цивільного) права. Цій тематиці присвячені роботи І.А. Агабабовяна, М.В. Антокольської, Є.М. Ворожейкіна, Н.Д. Єгорова, Н.М. Єршової, О.С. Іоффе, Т.Д. Кочнєва, М.М. Малеїної, М.В. Матєрової, А.І. Пергамент, О.О. Пунди, З.В. Ромовської, В.А. Рясенцева, Л.А. Савченко, Т.А. Фадєєвої, С.Я. Фурси, Ю.С. Червоного та інших.
Друга група – праці в галузі цивільного процесу, а саме розробки М.А. Гурвіча, В.В. Комарова, Я.П. Зейкана, В.І. Тертишнікова, М.К. Треушнікова. Значна увага приділена особливостям теорії доказування (С.В. Курильов, Я.Л. Штутін, К.С. Юдельсон).
Третю групу наукових розробок щодо особистих немайнових прав батьків та дітей складає література комплексного характеру, що поєднує питання як сімейного права, так і цивільного процесу, і присвячена судовому захисту цих прав. Це роботи таких авторів, як А.М. Нечаєва, А.М. Бєлякова, С.А. Іванова, І.М. Ільїнська, Н.В. Кравчук тощо. Зазначені роботи написані, як правило, ще в радянський період, тому не відбивають актуального стану досліджуваних проблем на сьогоднішній день. Що стосується українських авторів, то варто відзначити, що в Україні стосовно до обраної автором теми було захищено декілька дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, зокрема: О.О. Грабовська «Особливості судочинства в справах про усиновлення (удочеріння) іноземними громадянами дітей, які проживають на території України», Л.А.Савченко «Особисті права та обов’язки батьків і дітей за сімейним законодавством України», Кондрат’єва Людмила Анатоліївна «Судовий захист неповнолітніх осіб у цивільному процесі України» та ін. Проте комплексний аналіз теоретичних та практичних проблем здійснення судочинства в цивільних справах щодо особистих немайнових прав та обов’язків батьків і дітей в Україні на сьогоднішній день здійснений не був.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є першою спробою на монографічному рівні закласти основи комплексного аналізу питань щодо судового розгляду спорів щодо немайнових правовідносин батьків і дітей та процесуальних особливостей їх розгляду з позицій нового сімейного та цивільно-процесуального права.
Відповідно до мети та поставлених завдань дослідження дисертанту вдалось обґрунтувати такі нові науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації що мають наукову новизну:
уперше:
враховуючи тривалий характер сімейних правовідносин, зроблено висновок про можливість незастосування як підстави відмови у відкритті провадження у справах, що виникають з деяких сімейних відносин, обставин, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, та про можливість повторного звернення до суду з вимогою, що була вже предметом судового розгляду та за якою було винесено судове рішення чи ухвалу про закриття провадження у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди;
виявлено невідповідність положень ст.ст. 128, 130, 132, 136, 139 СК України в частині обмеження права на звернення до суду у передбачених цими статтями випадках положенням ст. 3 ЦПК України, що містить загальне правило про право на звернення до суду особи, чиє право порушене, невизнане чи оспорюється, та ст. 122 ЦПК України, що містить вичерпний перелік підстав для відмови у відкритті провадження в цивільній справі, у зв’язку з чим запропоновано внести зміни до вищезазначених статей СК;
з огляду на особливість сімейних правовідносин та характеру прав і обов’язків, що в них реалізуються, запропоновано за порядком виконання виділяти три категорії судових рішень, що приймаються в сімейних справах: рішення, примусове виконання яких неможливе; рішення, що не потребують примусового порядку виконання; рішення, що виконуються в примусовому порядку;
зроблено спробу розмежувати компетенцію судів цивільної та адміністративної юрисдикції щодо розгляду справ, які виникають з особистих немайнових правовідносин батьків та дітей.
зважаючи на суб’єктивний склад проваджень у справах про оспорювання батьківства (материнства), та мету, яку переслідує позивач, для позначення позовної заяви у цих справах запропоновано використовувати назву „позовна заява про оспорювання батьківства (материнства)”, на відміну від назви „позовна заява про виключення запису…”, що на даний момент міститься в СК;
зроблено висновок про можливість того з батьків, який проживає разом з дитиною, звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права на участь у вихованні дитини або його обмеження щодо того з батьків, який проживає окремо. Виявлена недосконалість ч. 1 ст. 159 СК, яка передбачає лише право того з батьків, який проживає окремо, звернутись до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, які чинить той із батьків, з ким проживає дитина, та запропоновано нову редакцію зазначеної норми;
удосконалено:
виходячи з матеріально-правової заінтересованості осіб, що беруть участь у справі, в результатах її розгляду, класифікацію категорії справ у даній сфері сімейних відносин: 1) справи, в яких особи, що звертаються з позовом та до яких заявляється позов, діють у власних особистих інтересах, реалізуючи право на захист, надане законом (справи про передачу дитини на виховання позивачеві, про визначення місця проживання дитини, про визначення прізвища дитини); 2) справи, в яких особи, що подають позов (до яких заявлено позов), виступають в інтересах неповнолітніх (малолітніх) дітей (справи про визнання батьківства (материнства), про позбавлення та поновлення батьківських прав, про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, про скасування усиновлення та визнання усиновлення недійсним);
на основі системного аналізу сімейного та цивільного процесуального законодавства виявлена невідповідність ст. 131 СК, що передбачає порядок звернення до суду особи, яка вважає себе матір'ю дитини, з вимогою про визнання свого материнства, правовідношенню, що встановлюється за результатами розгляду такої вимоги. Наводяться аргументи, на користь того, що зазначена вимога повинна розглядатися в порядку позовного провадження, і обґрунтовується пропозиція внесення відповідних змін до зазначеної статті, згідно з якими така особа повинна звертатися до суду з позовною заявою, а не з заявою, як закріплено у ст. 131 СК на сьогодні;
набуло подальшого розвитку:
положення про те, що виходячи із суб’єктивного складу матеріальних (сімейних) правовідносин, позивачем у справах про визнання батьківства (материнства), позбавлення батьківських прав, відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав є сама дитина, а інші особи на стороні позивача діють в процесі в її інтересах. Виходячи із цих же міркувань, обґрунтовується твердження про те, що у справах про поновлення батьківських прав, оспорювання батьківства, про визнання батьківства за особою, яка вважає себе батьком та звертається з відповідним позовом, дитина набуває процесуального статусу відповідача;
те, що справи про поновлення батьківських прав (повернення дитини батькам, у яких вона була відібрана без позбавлення батьківських прав), повинні розглядатися в порядку позовного провадження, причому відповідачем у таких справах слід визнати дитину, від імені якої в процесі беруть участь особи, яким дитина була передана згідно із судовим рішенням про позбавлення батьківських прав чи про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що в роботі міститься комплексний аналіз проблем розгляду в судовому порядку спорів щодо немайнових правовідносин батьків і дітей, результати якого сприятимуть більш ефективному розгляду судами спорів між батьками і дітьми стосовно їх немайнових правовідносин, визначення порядку прийняття судом рішення по зазначених категоріях справ, а також інших питань, пов’язаних з немайновими правовідносинами батьків і дітей.
Положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій для студентів юридичних факультетів, при розробці навчальних програм і викладенні курсу „Цивільне процесуальне право України” та спеціальних курсів „Сімейне право України”, „Розгляд окремих категорій судових справ”, а також стануть у пригоді студентам вищих навчальних закладів при підготовці наукових праць у процесі вивчення зазначених курсів. Отримані результати можна буде взяти за основу при подальшому дослідженні проблеми судового розгляду справ щодо немайнових правовідносин батьків і дітей. Висновки та пропозиції, викладені в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані в практичній роботі органів юстиції, органів суду, нотаріату, органів опіки та піклування, РАЦС при вирішенні спорів у конкретних справах.
Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження використовувалися у навчальному процесі Одеської національної юридичної академії при викладанні курсів „Цивільне процесуальне право України”, „Сімейне право України”, „Розгляд окремих категорій судових справ” та проведенні практичних занять.
Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на: міжнародній науковій конференції „Верховенство права в адвокатській діяльності” Академії адвокатури України (Київ, 2007), міжнародній науково-практичній конференції „Визначальні тенденції генезису державності і права” (Миколаїв, 2007), 7-й звітній наукової конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 2004), 8-й звітній наукової конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 2005), 9-й (61-й) звітній наукової конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 2006), 10-й ювілейній звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу „Правове життя сучасної України” (Одеса, 27 – 28 квітня 2007).
Структура дисертації. Дослідження будується за принципом поступального розгляду окремих питань, які пов’язані проблематикою дисертації.
Відповідно до наукових цілей та поставлених завдань, предмета дослідження, дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають 10 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 227 сторінок, у тому числі список використаних джерел що включає 200 найменувань и розташований на 18 сторінках.
За темою дисертаційного дослідження опубліковані такі роботи:
1. Тріпульський Г.Я. Поняття немайнових правовідносин батьків і дітей // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – Вип. 29 – Одеса: Юрид. л-ра, 2006. – С. 327-331
2. Тріпульський Г.Я. Процесуальні особливості розгляду цивільних справ про позбавлення батьківських прав // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. – Вип. 32 – Одеса: Фенікс, 2007. – С. 133-138
3. Тріпульський Г.Я. Процесуальні особливості розгляду цивільних справ про оспорювання батьківства (материнства) // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. – Вип. 34 – Одеса: Юрид. л-ра, 2007. – С. 269-274
4. Трипульский Г.Я. Особенности рассмотрения личных неимущественных споров между родителями и детьми // Визначальні тенденції генезису державності і права: Зб.наук. пр. Міжднар. наук.-практ. конф. „Треті Прибузькі юридичні читання” / За заг.ред. В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка. – Миколаїв: Вид-во „Іліон”, 2007. – С. 498-500.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. В різні історичні періоди держава по-різному ставилась до регулювання відносин в сім’ї. Так, в давні часи та в часи Середньовіччя всі питання всередині сім’ї вирішувались її головою. В радянські часи ситуація була прямо протилежною – соціалістична держава залишала за собою досить значну сферу прямого та активного втручання у сімейні відносини. Так само по-різному вирішувалося питання обсягу прав дітей, народжених в законному шлюбі, та позашлюбних. Навіть вже за радянських часів Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення почесного звання «Мати-героїня» та заснування ордену «Материнська слава» і медалі «Медаль материнства» заборонив встановлення батьківства стосовно дітей, народжених поза шлюбом, причому як в добровільному, так і в судовому порядку, чим істотно обмежив права позашлюбних дітей аж до введення в дію Основ законодавства Союзу РСР та республік про шлюб та сім’ю з 1 жовтня 1968 р.
2. На сьогоднішній день правове регулювання особистих немайнових правовідносин між батьками та дітьми здійснюється СК 2002 р. з субсидіарним застосування норм ЦК. Характерною ознакою регулювання цієї сфери суспільних відносин є широке застосування численних міжнародних актів із зазначеного питання.
3. Особисті немайнові права батьків і дітей у випадку їх порушення чи оспорювання можуть захищатись в певній формі, в певному порядку та певними способами. Захист права може здійснюватись в двох формах: неюрисдикційній та юрисдикційній. Неюрисдикційна форма захисту сімейних прав передбачає дії самих учасників сімейних правовідносин щодо захисту належних їм прав, тобто здійснення самозахисту, передбаченого ст. 55 Конституції та ст. 19 ЦК. Юрисдикційна форма захисту сімейних прав – це діяльність державних органів, спрямована на попередження порушення або відновлення порушених прав або законних інтересів учасників сімейних правовідносин.
Захист особистих немайнових прав батьків та дітей здійснюється в передбаченому законодавством порядку – судовому та адміністративному. Адміністративний порядок захисту сімейних прав означає вирішення сімейно-правових спорів органами опіки та піклування. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. Судовий порядок визнається основною формою захисту сімейних прав, оскільки володіє безперечними перевагами, а головне – служить засобом забезпечення державою інтересів учасників сімейних відносин. Як окремий порядок захисту сімейних прав можна виділити їх захист в міжнародних судових установах.
Що стосується способів захисту суб’єктивних прав, то в сімейних правовідносинах найчастіше застосовуються такі способи, як визнання суб’єктивного права, зміна правовідношення, примусове виконання обов’язку.
4. Справи, що випливають з особистих немайнових правовідносин батьків та дітей порушуються в суді за позовною заявою (заявою) заінтересованої особи. Досить чіткий перелік таких осіб міститься у відповідних статтях СК.
Для відкриття провадження в цій категорії справ необхідне дотримання загальних умов для відкриття провадження з урахуванням особливостей, характерних для сімейних правовідносин. Так, враховуючи триваючий характер цих відносин, наявність такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, не є підставою для відмови у відкритті провадження, якщо виникли нові обставини, які змінюють фактичний склад, а відтак і підставу позову.
5. Оскільки учасниками сімейних правовідносин є фізичні особи, спори між ними, що виникають з цих правовідносин, розглядаються судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства. У випадку порушення прав цих осіб актами, діями, бездіяльністю органів державної влади чи місцевого самоврядування (органами РАЦСу, органами опіки та піклування) та за відсутності спору між власне учасниками сімейних правовідносин, такі справи підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до КАС України.
При визначенні підсудності справ щодо особистих немайнових прав батьків і дітей слід враховувати, що для цих справ ЦПК передбачено ряд особливостей. За загальним правилом позов подається за місцем проживання відповідача. Для справ про визнання батьківства передбачена альтернативна підсудність за вибором позивача: або за місцем проживання позивача, або за місцем проживання відповідача. Оскільки вимоги позивача досить часто поєднуються з вимогами про стягнення аліментів на дитину, при об’єднанні вказаних позовів позовна заява також може бути подана на розсуд позивача як місцем проживання позивача, так і за місцем проживання відповідача. При об’єднанні вимог про захист немайнових прав батьків чи дітей з вимогами про розірвання шлюбу справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з подружжя.
6. Правильне визначення процесуального становища основних учасників процесу в справах щодо особистих немайнових прав та обов’язків батьків та дітей має велике теоретичне і практичне значення, оскільки від цього буде залежати обсяг їхніх процесуальних прав та обов’язків. За характером і ступенем юридичної заінтересованості осіб, які беруть участь у справах щодо особистих немайнових прав та обов’язків батьків і дітей, ці справи можна поділити на дві групи. У справах про передачу дитини на виховання позивачу, про визначення місця проживання дитини, про визначення прізвища дитини суд розглядає спір між батьками або між батьками та іншими особами, які претендують на здійснення своїх прав щодо дитини, щодо здійснення прав цих осіб. Звертаючись до суду, названі особи діють у власних особистих інтересах, реалізуючи право на захист, надане законом. В справах про визнання батьківства/материнства, про позбавлення та поновлення батьківських прав, про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, позов подається з метою встановлення, припинення або зміни правовідношення між особою, яка звертається з таким позовом чи до якої подається такий позов, та дитиною. У цих випадках позов подається на захист інтересів дитини і в силу закону дитина тут є особою, яка бере участь у справі та займає юридичне становище позивача або відповідача.
Позивачем у справах щодо захисту прав та інтересів безпосередньо дитини слід визнати саму дитину. Незалежно від того, хто порушує справу: один з батьків, опікун (піклувальник), орган опіки та піклування чи сама дитина, юридично позивачем є дитина, оскільки вона є суб’єктом спірних правовідносин і про її права та законні інтереси йде мова. Так само дитина в цивільному процесі може займати і становище відповідача. Це має місце в разі подання позову про поновлення батьківських прав, оспорювання батьківства, подачі позову про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини. В даних випадках заінтересованість дитини полягає в тому, щоб мати можливість спростувати позов в тому випадку, коли він виявиться необґрунтованим.
7. Доказування в даній категорії справ здійснюється за допомогою будь-яких доказів, що відповідають вимогам належності та допустимості. Винятки становлять лише справи про визнання батьківства щодо дітей, народжених до 1 січня 2004 р., де законом визначений конкретний перелік обставин, які можуть служити підставою для встановлення батьківства (факту батьківства). Законодавством також встановлені випадки, коли твердження сторони не вимагає доказування. Серед таких випадків слід назвати передбачені законом презумпції, зокрема презумпцію батьківства чоловіка матері.
8. Судове рішення у справах щодо особистих прав батьків і дітей окрім вимог, передбачених ст. 215 ЦПК, повинно відповідати вимогам СК щодо його змісту та відображати специфіку провадження в цій категорії справ, зумовлену перш за все захистом інтересів дитини.
9. В цих справах виходячи з порядку, в якому виконуються судові рішення, можна виділити три категорії таких рішень: рішення, примусове виконання яких неможливе; рішення, що не потребують примусового порядку виконання; рішення, що виконуються в примусовому порядку. Характерною ознакою примусового порядку є обов’язкова участь при виконанні рішення органу опіки та піклування.
10. Необхідність в судовому розгляді справ про визнання або встановлення факту батьківства (материнства) викликана тим, що мати та батько дитини не перебувають в зареєстрованому шлюбі, в зв’язку з чим між ними відсутні подружні відносини. Внаслідок цього між дитиною та одним із батьків також відсутній юридичний зв'язок. Тому особа, яка представляє інтереси дитини, повинна в суді у встановленому цивільно-процесуальним законом порядку довести, що вказана нею особа є фактичним батьком (матір’ю) дитини. Проте оскільки в одних випадках справа виникає в зв’язку із спірністю походження дитини (наприклад, гаданий батько заперечує своє батьківство), а в інших – з невизначеністю її правового становища (наприклад, гаданий батько дитини помер), СК передбачає різний процесуальний порядок захисту прав дитини – позовне провадження в першому випадку та окреме провадження в другому.
11. Метою оспорювання батьківства (материнства) в судовому порядку є скасування сімейних відносин між дитиною та особою, що оспорює своє батьківство (материнство) або особою, стосовно якої таке батьківство оспорюється. Тому, на нашу думку, в статті СК, що передбачають оспорювання батьківства (материнства), необхідно внести зміни, закріпивши, що позивачі в даних випадках звертаються з вимогою не про виключення запису, а про оспорювання батьківства (материнства).
12. З позовом про вирішення спору про порядок участі батьків у вихованні дитини вправі звернутись будь-який з батьків, незалежно від попереднього звернення до органів опіки і піклування. В позовній заяві позивач повинен конкретно сформулювати свої вимоги, не обмежуючись загальною вимогою про усунення перешкод у вихованні дитини, а й вказати, які саме способи участі у вихованні дитини він вимагає встановити, конкретний час та місце його спілкування з дитиною.
13. Залежно від законності перебування дитини у відповідача слід розрізняти два наступні види судових справ: за спорами про визначення місця проживання малолітньої дитини, якщо вона знаходиться у відповідача на законних підставах, та про відібрання малолітньої дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.
14. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Тому суд у справах про позбавлення батьківських прав та відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав не вправі вирішувати питання про стягнення аліментів, виселення відповідача за власною ініціативою, якщо відповідні вимоги не були заявлені в позовній заяві.
15. Позбавлення батьківських прав та відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав не є безповоротним заходом. Якщо відпадуть причини, які послужили підставою такого позбавлення чи відібрання, такі батьки чи один із них мають право звернутись до суду з позовом про поновлення батьківських прав чи повернення дитини. Закон не визначає коло осіб, які будуть виступати відповідачами в даній категорії справ. Відповідачем слід визнати дитину, від імені якої в процесі будуть брати участь особи, яким була передана дитина за рішенням про позбавлення батьківських прав чи відібрання дитини.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правові акти
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. (із змінами і доповненнями, внесеними, Законом України № 2222-IV від 8 грудня 2004 року) // Голос України. – 1996. - №№ 128, 138; 2004. - № 233.
2. Загальна декларація прав людини (прийнята на ІІІ сесії Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р.) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. - № 3; 2005 - №№ 1, 3.
3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (Нью-Йорк, 19 грудня 1966 р.) // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2002. - № 1.
4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (прийнятий 16 грудня 1966 р.) // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2002. - № 2.
5. Декларация прав ребенка (Резолюция 1386 (XIV) Генеральной Ассамблеи ООН от 20 ноября 1959 г.) // Международная защита прав и свобод человека. – М.: Юридическая литература, 1990.
6. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2001. - № 2.
7. Про ратифікацію Конвенції про права дитини: Постанова Верховної Ради Української РСР № 789-XII від 27 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 13. – Ст. 145.
8. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (вчинена в Римі 4 листопада 1950 р.) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2005. - № 1.
9. Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 р. // Збірка договорів Ради Європи: Українська версія. – К.: Парламентське видавництво, 2000. – С. 455-466.
10. Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей: Закон України № 69-V від 3 серпня 2006 р. // Офіційний вісник України. – 2006. - № 34. – Ст. 2422.
11. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1992 р. // Офіційний вісник України. – 2005. - № 44. – Ст. 2824.
12. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. - № 7. – Ст. 273.
13. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. - № 11. – Ст. 461.
14. Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України: Закон України № 524-V від 22 грудня 2006 р. // Офіційний вісник України. – 2007. - № 2. – Ст. 63.
15. Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР від 20 червня 1969 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1969. – Додаток до № 26. – Ст. 204.
16. Кодекс законов об актах гражданского состояния, о семье и опеке Украинской ССР 1919 г. // Сборник декретов, положений, инструкций и циркуляров Рабоче-Крестьянского правительства УССР в систематизированном виде и неофициальное издание. – Вып. 1921.
17. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. - № 16. – Ст. 1088.
18. Цивільний процесуальний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 р. // Цивільне процесуальне законодавство України. Цивільний процесуальний кодекс України (прийнятий 18.03.2004 р.). Цивільний процесуальний кодекс України (прийнятий 18.07.1963 р.). Нормативно-правові акти, судова практика / Верховний Суд України; За заг. ред В.Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2004.
19. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. // Офіційний вісник України. – 2005. - № 32 – Ст. 1918.
20. Про виконавче провадження: Закон України № 606-XIV від 21 квітня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. - № 19. – Ст. 813.
21. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР з питань, що стосуються жінок, сім’ї та дитинства: Указ Президії Верховної Ради Української РСР № 660-ХІІ від 28 січня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 9. – Ст. 89.
22. Про державне мито: Декрет Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 13. – Ст. 113.
23. Про дошкільну освіту: Закон України № 2628-III від 11 липня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. - № 31. – Ст. 1388.
24. Про міжнародне приватне право: Закон України № 2709-IV від 23 червня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 32. – Ст. 422.
25. Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей: Закон України № 20/95-ВР від 24 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 6. – Ст. 35.
26. Про освіту: Закон України № 1060-XII від 23 травня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 21. – Ст. 84.
27. Про охорону дитинства: Закон України № 2402-III від 26 квітня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. - № 22. – Ст. 981.
28. Про попередження насильства в сім’ї: Закон України № 2789-III від 15 листопада 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. - № 51. – Ст. 2258.
29. Про прокуратуру: Закон України № 1789-XII від // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 53. – Ст. 793.
30. Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні: Закон України № 1382-IV від 11 грудня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 15. – Ст. 232.
31. Про третейські суди: Закон України № 1701-IV від 11 травня 2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. - № 23. – Ст. 1540.
32. Об организации отделов записей актов гражданского состояния: Декрет СНК УССР от 20 февраля 1919 г. // СУ УССР. – 1919. - № 12. – Ст. 143.
33. Об увеличении государственной помощи беременным женщинам, многодетным и одиноким матерям, усилении охраны материнства и детства, об установлении почетного звания «Мать-героиня» и учреждении ордена «Материнская слава» и медали «Медаль материнства»: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 8 июля 1944 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1944. - № 37.
34. О гражданском браке и о ведении книг записи актов гражданского состояния: Декрет СНК УССР от 20 февраля 1919 г. // СУ УССР. – 1919. - № 12. – Ст. 144.
35. О гражданском браке, о детях и о ведении книг актов гражданского состояния: Декрет ВЦИК и СНК РСФСР от 18 декабря 1917 г. // СУ РСФСР. – 1917. - № 310. – С. 152.
36. О порядке применения Указа Президиума Верховного Совета СССР от 8 июля 1944 года в отношении детей, родители которых не состоят между собой в зарегистрированном браке: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 14 марта 1945 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1945. - № 15.
37. О разводе: Декрет СНК УССР от 20 февраля 1919 г. // СУ УССР. – 1919. - № 12. – Ст. 145.
38. О расторжении брака: Декрет ВЦИК и СНК РСФСР от 19 декабря 1917 г. // СУ РСФСР. – 1917. - № 310. – С. 160.
39. Правила опіки та піклування: Затверджено наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України № 34/166/131/88 від 26 травня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. - № 26. – Ст. 1252.
40. Правила реєстрації актів цивільного стану в Україні: Затверджено наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18 листопада 2003 р. № 140/5) // Офіційний вісник України. – 2003. - № 48. – Ст. 2538.

Матеріали судової практики
41. Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю України: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 15 червня 1973 р. // http://www.scourt.gov.ua.
42. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2002. - № 8.
43. Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12 червня 1998 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2000. - № 11.
44. Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 р. // Юридичний вісник України. – 2006. - № 27.
45. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 р. // Юридичний вісник України. – 2007. - № 5.
46. Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 21 грудня 1990 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. - № 5.
47. Про судове рішення: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29 грудня 1976 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. - № 11.
48. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. - № 3.
49. Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 р. // Юридичний вісник України. – 2001. - № 41.
50. Ухвала Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду УРСР від 2 липня 1969 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. - № 3 (частина 2).
51. Ухвала Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду УРСР від 10 грудня 1975 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995. - № 3 (частина 2).
52. Ухвала Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 26 липня 2000 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - № 3.
53. Ухвала Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 30 листопада 2005 р. // Рішення Верховного Суду України. – 2006. - № 1.
54. Ухвала Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 21 червня 2006 р. // Рішення Верховного Суду України. – 2006. - № 2.
55. Ухвала Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 17 січня 2007 р. // Закон & Бізнес. – 2007. - № 15.
56. Панасенков В.О. Узагальнення судової практики з сімейних справ // Часопис цивілістики . – 2006. – Вип. 1. – С. 77-87.

Наукова література
57. Аббясов Н.Ф. Стороны в гражданском процессе // Арбитражный и гражданский процесс: Научно-практ. и информ. издание. – 2002. - №4. – C. 2-8.
58. Агабабовян И.А. Теоретические проблемы и практика судебного установления отцовства по советскому семейному праву: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Алма-Ата, 1973.
59. Антокольская М.В. Семейное право: Учебник. Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2002. – 336 с.
60. Белякова А.М. Вопросы советского семейного права в судебной практике (Пособие для слушателей народных университетов). – М.: Знание, 1989. – 144 с.
61. Белякова А.М., Ворожейкин Е.М. Советское семейное право. – М.: Юрид. лит., 1974. – 303 с.
62. Беспалов Ю.Ф. Семейно-правовое положение ребенка в РФ. – Владимир: Владимир. гос. пед. ун-т, 2000. – 191 с.
63. Богатых Е.А. Гражданское и торговое право: Учебное пособие. Изд. 2-е, дополненное и переработанное. – М.: Юридическая фирма «Контракт», 2000. – 352 с.
64. Бошко В.И. Очерки советского семейного права. – К.: Государственное издательство политической литературы УССР, 1952. – 372 с.
65. Братусь С., Флейшиц Е., Пергамент А. Долг отца // Известия. - № 106 от 7 мая 1968 г.
66. Валеев Д.Х. Возможность участия прокурора, органов государственного управления и местного самоуправления в исполнительном производстве // Проблемы исполнения судебных решений: Сборник статей / Редкол.: С.П. Гришин (отв. ред.), В.Е. Гущев, В.М. Мешков. – Н. Новгород: Нижегородская правовая академия, 2000. – Вып. 1. – С. 44-50.
67. Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. – М.: Юрид. лит., 1969. – 200 с.
68. Веберс Я.Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве. – Рига: Зинатне, 1976. – 229 с.
69. Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. – М.: Юрид. лит., 1972. – 336 с.
70. Гаврилова С.Ю. Судопроизводство по делам об оспаривании отцовства (материнства): Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Саратов, 2001. – 34 с.
71. Генкин Д.М., Новицкий И.Б., Рабинович Н.В. История советского гражданского права. 1917-1947. – М.: Юрид. изд-во МЮ СССР, 1949. – 544 с.
72. Гетманцев О.В. Співвідношення понять «цивільна процесуальна правоздатність» і «цивільна процесуальна правосуб'єктність» // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство: Зб. наук. праць. – 2002. – Випуск 131. ─ C. 42-46.
73. Горкин А.Ф. Семья и право // Правда. - № 155 от 3 июня 1968 г.
74. Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий). – Харьков: ООО «Одиссей», 1999. – 848 с.
75. Гражданский процесс / Под ред. В.В. Комарова. – Харьков: ООО «Одиссей», 2001. – 696 с.
76. Гражданский процесс Украины. Учебник для юридических специальностей ВУЗов / Под ред. Червоного Ю.С. – К.: Істина, 2006. – 400 с.
77. Гражданское право. – Т. 1. – М.: БЕК, 1998. – 816 с.
78. Гражданское право / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – Том 3. – М.: Проспект, 1999. – 592 с.
79. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. Изд. 2-е, стереотип. - М.: «Статут», 2001. – 411 с.
80. Гришин И.П. Судебная экспертиза по делам об установлении отцовства // Сов. юстиция. – 1972. - № 3. – С. 6-7.
81. Гришин И.П. Установление фактов отцовства в порядке особого производства советского гражданского процесса // Проблемы государства и права на современном этапе. – М.: Изд-во ИГиП АН СССР, 1974. – Вып. 8. – С. 185-193.
82. Гузь Л.Е. Подготовка некоторых категорий гражданских дел к слушанию и особенности их рассмотрения. Книга I. Издание II, дополненное. – Харьков: Харьков юридический, 2002. – 358 с.
83. Гукасян Р.Е. Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве. – Саратов : СЮИ, 1970. – 192 с.
84. Гурвич М.А. Советский гражданский процесс. – М.: «Высшая школа», 1967. – 436 с.
85. Давиденко Г.Л. Рассмотрение гражданских дел. – К., 1985. – 240 с.
86. Данилин В.И., Реутов С.И. Юридические факты в советском семейном праве. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1989. – 155 с.
87. Джалилов Д.Р. Лица, участвующие в гражданских делах искового производства. – Душанбе: Ирфон, 1965.
88. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. – К.: «АртЕк», 1997. – 624 с.
89. Добровольский А.А. Участие органов государственного управления в советском гражданском процессе. – М.: Госюриздат, 1958. – 164 с.
90. Доклад председателя Комиссии законодательных предложений Совета Союза Верховного Совета СССР М.С. Соломенцева // Известия. - № 148 от 27 июня 1968 г.
91. Дробышевская Т.В. Личные неимущественные права граждан и их гражданско-правовая защита. – Красноярск : КГУ, 2001. – 131 с.
92. Егоров Н.Д. Личные неимущественные права граждан и организаций как институт советского гражданского права // Правоведение. – 1984. - № 6. – С. 30-33.
93. Елисейкин П.Ф. Виды гражданского судопроизводства в науке советского гражданского процессуального права // Ученые записки Дальневосточного государственного университета. Юридические науки. – Т. 21, ч. 2. – Вопросы гражданского права и процесса. – Владивосток, 1969. – С. 150.
94. Ершова Н.М. Правовые вопросы воспитания детей в семье. – М.: Наука, 1971. – 103 с.
95. Загоровский И.А. Курс семейного права. – 2-е изд., с изм. и доп. – Одесса: «Экон.» тип., 1909. – 574 с.
96. Зейкан Я.П. Захист у цивільній справі. Науково-практичний коментар. – К.: КНТ, 2007. – 488 с.
97. Зейкан Я.П. Коментар Цивільного процесуального кодексу України. – К.: Юридична практика, 2006. – 560 с.
98. Иванов О.А. Дела об установлении отцовства // Советская юстиция. – 1969. - № 12. – С. 11-14.
99. Иванова С.А. Некоторые особенности исполнения судебных решений по гражданским делам, связанным с воспитанием детей // Труды Всесоюзного юридического заочного института. – М., 1971. – Т. 17. – С. 230-244.
100. Иванова С.А. Судебные споры о праве на воспитание детей. – М.: «Юрид. лит.», 1974. – 168 с.
101. Ильинская И.М. Судебное рассмотрение споров о праве на воспитание детей. – М.: Госюриздат, 1960. – 69 с.
102. Иоффе О.С. Советское гражданское право. Т.3.— Л.: Изд-во. Ленинградского ун-та, 1965.
103. История римского права / Пособие к лекциям проф. Московского университета В.М. Хвостова. – Третье издание (исправленное и дополненное). – М.: Типография Т-ва И.Д. Сытина, 1907. – 463 с.
104. Кац А.К. Защита прав несовершеннолетних в стадии подготовки дел к судебному разбирательству // Советская юстиция. – 1970. - № 24. – С. 13.
105. Кашанина Т.В., Кашанин А.В. Основы российского права: Учебник для вузов. 2-е изд., изм. и доп. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М), 2000. – 800 с.
106. Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР: Науково-практичний коментар. – К., 1973. – 781 с.
107. Комментарий к Семейному кодексу Российской Федерации / Под ред. Кузнецовой И.М. – М.: Бек, 1999.
108. Кондрат’єва Л. Процесуальне становище неповнолітніх у справах про встановлення батьківства // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - № 6 . – С. 57-60.
109. Кондрат’єва Л.А. Судовий захист неповнолітніх у цивільному процесі України: Афтореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.03 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2006. – 20 с.
110. Косова Ю.О. Предмет семейного права и семейное законодательство // Государство и право. – 2000. - № 7. – С. 71-78.
111. Кострова Н.М. Теория и практика взаимодействия гражданского процессуального и семейного права. – Ростов н/Д.: Изд. Ростовского университета, 1988. – 272 с.
112. Кочнев Т.Д. Установление отцовства в суде // Правоведение. – 1985. - № 1. – С. 77.
113. Кошкин В.М. Судебное установление отцовства: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Свердловск, 1972. – 21 с.
114. Кравчук В.М., Угриновська О.І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. – К.: Істина, 2006. – 944 с.
115. Кравчук Н.В. Защита прав ребенка в судебном порядке // Государство и право. – 2004. - № 6. – С. 66-73.
116. Куликов В. Стоит ли возвращаться? // Известия. - № 114 от 18 мая 1968 г.
117. Курс Советского гражданского процессуального права / Под ред. А.А. Мельникова. – Т. 2. – М.: Наука, 1981. – 510 с.
118. Курылев С.В. Объяснения сторон как доказательство в советском гражданском процессе. – М.: Госюриздат, 1956. – 187 с.
119. Курылев С.В. Основы теории доказывания в советском правосудии. – Минск: Б.И., 1969. – 177 с.
120. Левківський Б.К. Особисті немайнові права та обов’язки членів сім’ї: Афтореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.03 / Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – К., 2004. – 16 с.
121. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. – Т. 37. – М., 1981. – 776 с.
122. Лесницкая Л.Ф., Мальцман Т.В. Процессуальные вопросы, возникающие при рассмотрении семейных дел. – М., 1970.
123. Луспеник Д.Д. Допит сторін, третіх осіб, їх представників як свідків (під присягою) у цивільному процесі: проблеми теорії і судової практики та шляхи їх вирішення // Вісник Верховного Суду України. – 2007. - № 3. – С. 28-34.
124. Луспеник Д.Д. Реалізація права на самозахист цивільних прав – новела нового Цивільного кодексу України: поняття і межі здійснення // Адвокат. – 2004. - № 11. – С. 3-8.
125. Малеин Н.С. Возмещение вреда, причиненного личности. – М.: Юрид. лит., 1965. – 232 с.
126. Малеин Н.С. Защита семейных прав // Советское государство и право. – 1972. – С. 35-36.
127. Малеина М.Н. Защита личных неимущественных прав советских граждан. Пособие для слушателей народных университетов. – М.: Знание, 1991. – 127 с.
128. Матвеев Г.К. История семейно-брачного законодательства Украинской СССР. – К.: Изд. Киевского университета, 1960. – 66 с.
129. Матвеев Г.К. Советское семейное право: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1985. – 208 с.
130. Матерова М.В. Судебное рассмотрение дел об установлении отцовства. – М.: «Юридическая литература», 1972. – 112 с.
131. Медведев И.Р. Гражданский процесс Англии и США: повышение ответственности сторон за свои объяснения и действия // Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 2007. - № 1. – С. 136-151.
132. Медведев И.Р. О науке гражданского процесса: эссе; Ответственность сторон за ложные объяснения в суде: научн. исслед. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 289 с.
133. Мельников А.А. Защита прав личности в социалистическом гражданском процессе. – М.: Наука, 1986. – 310 с.
134. Мироненко В.П. Відповідальність батьків за неналежне виховання дітей за сімейним та цивільним законодавством України: Афтореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.03 / Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – К., 2001. – 15 с.
135. Михайлов М. История образования и развития системы российского гражданского судопроизводства до Уложения 1649 года. – СПб.: Тип. Карла Крайя, 1848. – 134 с.
136. Михеєнко М.М. та ін. Порівняльне судове право: Підручник / М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, Л.К. Радзієвська. – К.: Либідь, 1993. – 328 с.
137. Муратова С.А. Семейное право: Учеб. пособие. Норматив. акты. – М.: Юриспруденция, 2001. – 384 с.
138. Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украины / Под ред. Ю.С. Червонного / 2-е издание, переработанное и дополненное. – К.: Истина, 2006. – 448 с.
139. Неволин К. История российских гражданских законов. – Ч. 1: Введение и книга первая о союзах семейственных. Т. 3. – СПб., 1857. - Тип. Э. Праца. – 460 с.
140. Нечаева А.М. Исполнение решений суда по делам, связанным с воспитанием детей // Российская юстиция. -1998. - №4. – С.35.
141. Нечаева А.М. Пределы осуществления родительских прав // Социалистическая законность. – 1986. - № 7. – С. 19-21.
142. Нечаева А.М. Споры о детях. – М.: Юрид. лит., 1989. – 160 с.
143. Нечаева А.М. Судебная защита родительских прав // Советская юстиция. – 1972. - № 3. – С. 9.
144. Новый Гражданско-процессуальный кодекс Франции (на 27.01.2004) / Отв. ред. Довгерт А.. – К.: Істина, 2004. – 544 с.
145. Овчинникова И.Г. Осторожно дети. – М.: Известия, 1990. – 172 с.
146. Ольховик Л.А. Особисті немайнові права дитини за цивільним законодавством України: Афтореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.03 / Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2006. – 20 с.
147. Особенности рассмотрения отдельных категорий гражданских дел: Учебное пособие/ Отв. ред. М. К. Треушников. – М.: Изд-во Московского ун-та. 1987. – 304 с.
148. Павлов А.А. Присуждение к исполнению обязанности в натуре как способ защиты гражданских прав в обязательственных правоотношениях. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. – 201 с.
149. Пергамент А.И., Никольская И.А. Дела об установлении отцовства // Научный комментарий судебной практики за 1971 год. – М., 1972. – 310 с.
150. Пергамент А.И. О кодификации республиканского законодательства о браке, семье и опеке // Научная сессия, посвященная вопросам советского республиканского законодательства. 31 января – 2 февраля 1957 г. – М., 1957. – С. 72-94.
151. Пергамент А.И. Основания возникновения и сущность родительских прав / В кн.: «Правовые вопросы семьи и воспитание детей». – М.: Юрид. лит., 1968. – С. 59-61.
152. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – Т. 2. – 2-е изд., испр. и доп. – СПб.: Тип. М. Меркушева, 1910. – 758 с.
153. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права (по изданию 1917 г.). – М.: Статут, 1998. – 353 с.
154. Процессуальные особенности рассмотрения отдельных категорий гражданских дел в суде: Учебное пособие. – Казань: Изд-во КГУ, 1989. – 248 с.
155. Пучинский В.К. Основные вопросы гражданского судопроизводства Союза ССР и союзных республик // В сб. Новое в гражданском и гражданско-процессуальном законодательстве СССР и союзных республик. – ВИЮН, 1962. – С. 55.
156. Пчелинцева Л.М. Семейное право России. – М.: Норма, 2000. – 357 с.
157. Римское частное право / Под ред. Новицкого И. Б., Петеренского И. С. – М.: Юридическое издательство Министерства юстиции СССР, 1948. – 584 с.
158. Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. – Львов: Издательское объединение «Вища школа», 1985. – 180 с.
159. Ромовська З.В. Коментар до глави 12 «Визначення походження дитини» СК України // Законодавство України. – 2004. - № 10. – С. 11-36.
160. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 532 с.
161. Ромовська З. Сімейний кодекс України: погляд в майбутнє // Право України. – 2001. - № 2. – С. 66-67.
162. Рудалєва Л. Функції органів опіки і піклування за новим Сімейним кодексом України // Юридична Україна. – 2003. - № 3. – С. 63-64.
163. Рясенцев В.А. Семейное право. – М.: Юрид. лит., 1971. – 296 с.
164. Свердлов Г.М. К вопросу о кодификации брачно-семейного законодательства // Вопросы кодификации. – М., 1957. – С. 80-112.
165. Свердлов Г.М. О предмете и системе социалистического семейного права // Советское государство и право. – 1941. - № 1. – С. 58.
166. Семейное право Украины: Учебник / Под ред. Ю.С. Червоного. – Харьков: «Одиссей», 2005. – 520 с.
167. Семейный кодекс Российской федерации от 29 декабря 1995 г. // Собрание законодательства РФ. – 1996. - №N 1. – Ст. 16.
168. Советский гражданский процесс / Под ред. К.И. Комиссарова и В.М. Семенова. – М.: Юрид. лит., 1978. – 432 с.
169. Советское семейное право / Под ред. В.А. Рясенцева. – М.: Юрид. лит., 1982. – 256 с.
170. Тадевосян В. Разумно и справедливо // Известия. - № 106 от 7 мая 1968 г.
171. Тадевосян В.С. Гражданско-процессуальные нормы в законодательстве о браке и семье // Сов. гос-во и право. – 1970. - № 3. – С. 61-65.
172. Тертышников В.И. Основы гражданского судопроизводства Украины. – Харьков, 2006.
173. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. – Харків: Консул, 2002 . – 408 с.
174. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. – Харків, 2006.
175. Тимченко Г.П. Теоретичні проблеми визнання позову в цивільному процесі // Часопис Київського університету права. – 2004. - № 2. – С. 49-53.
176. Треушников М.К. Судебная защита гражданских прав. – М., 1996.
177. Фадеева Т.А. Личные права и обязанности граждан в семейных отношениях // Правоведение. – 1988. - № 2. – С. 62-65.
178. Французский Гражданский кодекс 1804 года. – Юридическое издательство НКЮ СССР, 1950. – 472 с.
179. Фурса С.Я. Сімейне право. Нотаріат. Адвокатура. Суд. Науково-практичний посібник. У 2-х книгах. Книга 1. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ,