Договори про надання правових послуг

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І
ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ДОГОВОРІВ ПРО НАДАННЯ
ПРАВОВИХ ПОСЛУГ

1.1. Історія договірних відносин з приводу надання правових послуг 10
1.2. Договір як правочин про надання правових послуг 29
1.3. Договір як зобов’язання про надання правових послуг 38
1.4. Особливості окремих різновидів договорів про
надання правових послуг 69

РОЗДІЛ ІІ.
ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ДОГОВОРІВ ПРО НАДАННЯ ПРАВОВИХ ПОСЛУГ
2.1. Сторони договору про надання правових послуг 102
2.2 Особливості укладення, зміни та розірвання договору
про надання правових послуг 123
2.3. Умови договору про надання правових послуг 136
2.4. Відповідальність за порушення умов договору про надання правових послуг 161

ВИСНОВКИ 181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 190

ВСТУП

Актуальність теми. Із розвитком ринкових відносин та демократизацією українського суспільства послуги юриста стають все необхіднішими. Закономірною реакцією на таку потребу стало різке збільшення кількості суб’єктів надання правових послуг. В свою чергу, розвиток цієї сфери обумовив зміну погляду, який існував до недавнього часу на діяльність юриста як „непродуктивну працю”, що не дозволяло говорити про її продукт – правову послугу як об’єкт цивільного права.
Позитивом Цивільного кодексу України є наявність положень про договірну свободу, а також загальних положень про послуги. Проте чинне цивільне законодавство не містить правової моделі для регулювання відносин щодо надання правових послуг з урахуванням їх відмінних особливостей.
Оцінюючи сучасний стан концептуальних розробок в цій сфері, потрібно визнати, перш за все, цінність наукових ідей вчених-цивілістів про природу послуги як об’єкта цивільних прав, а також договірних правовідносин з приводу надання послуг. Також існує значна кількість робіт щодо окремих видів договірних зобов’язань з приводу надання послуг: медичних, освітніх, посередницьких тощо.
Проте у вітчизняній правовій літературі не має ґрунтовних наукових праць з висвітлення особливостей договорів про надання правових послуг, оскільки на системному рівні проблема ця раніше не досліджувалась. Цивільне право радянських часів, через ідеологічні перепони, майже не торкалось сфери надання правових послуг. Порівняно невелика кількість сучасник публікацій, в яких розглядалися окремі аспекти досліджуваних договорів, не охоплює і не вирішує багатьох теоретичних та практичних проблем, викликаних, у першу чергу, відсутністю однозначного підходу до визначення такого нетипового об’єкта цивільного права, яким є правова послуга. В результаті, існує правова невизначеність з низки таких принципово важливих питань як визначення поняття та ознак договору про надання правових послуг, його сторін, порядку укладення, зміни, припинення, істотних умов договору та питання цивільної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання цього договору.
Такий стан справ не відповідає ролі, яку відіграє діяльність суб’єктів надання правових послуг, що, в свою чергу, не сприяє ні реалізації ними своїх суб’єктивних прав, ні захисту прав та інтересів споживача правових послуг.
Зазначеними обставинами та причинами й обумовлюється актуальність теми дослідження, а також доцільність проведення його в рамках цієї дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження безпосередньо відповідає науково-дослідній програмі кафедри цивільного права та процесу юридичного інституту Прикарпатського університету ім. В. Стефаника „ Вдосконалення цивільно-правового регулювання суспільних відносин в світлі нової Конституції України”, яка затверджена на засіданні кафедри 27 березня 2001 року, протокол №9, номер державної реєстрації №0106У003905.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна характеристика договорів про надання правових послуг, а саме: договору в значенні юридичного факту (правочину) та породженого ним договірного правовідношення.
Для досягнення поставленої мети основну увагу в дисертації приділено вирішенню таких завдань:
- дослідити генезу договірних відносин з приводу надання правових послуг;
- висвітлити особливі риси договору про надання правових послуг у розумінні договору як правочину та породжуваного ним договірного правовідношення;
- систематизувати особливості різновидів договору про надання правових послуг;
- охарактеризувати особливості суб’єктного складу досліджуваних договорів, порядку укладення, зміни та розірвання;
- дослідити особливості умов договору про надання правових послуг та відповідальності за їх порушення.
Об’єктом дослідження є договір про надання правових послуг в розумінні юридичного факту (правочин), а також договірні відносини, що виникають між суб’єктом надання правових послуг та їх споживачем.
Предмет дослідження. Предметом дисертаційного дослідження є система правових джерел, якими врегульовано досліджувані відносини, юридична практика, а також наукові праці вітчизняних та зарубіжних авторів.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ. Це дозволило розглянути договір щодо надання правових послуг як елемент правової системи, що знаходиться в процесі постійного розвитку, визначити його місце у системі цивільно-правових зобов’язань. У рамках зазначеного методологічного підходу використано також формально-логічний метод, за допомогою якого досліджувалися законодавство щодо договорів про надання правових послуг, практика його застосування, та історичний метод, який дозволив дослідити специфіку договірних зв’язків щодо надання правових послуг в конкретних історичних умовах, динаміку їх розвитку; метод порівняльного аналізу, за допомогою якого порівнювались досліджувані договори із подібними зобов’язаннями. На цій методологічній основі здійснювалися збір, обробка й аналіз емпіричного матеріалу.
Теоретичну основу дослідження склали праці відомих вчених-цивілістів: Луця В.В., Дзери О.В., Кузнєцової Н.С., Довгерта А.С., Шевченко Я.М., Бервено С.М., Васильєвої В.А., Майданика Р.А., Ханик-Посполітак Р.Ю., Азімова Ч.Н., Сібільова М.М., Харитонова Є.О., Саніахметової Н.О., Осетинської Г.А., Кротова М.В., Олюхи В.Г., Карчевського К.А., Іоффе О.С., Мейера Д.І., Брагінского М.І., Вітрянского В.В., Щуковської О.М., Братуся С.Н., Кабалкіна А.Ю., Шешеніна Е.Д., Шевчук С.С., Ойгензіхта В.А., Красавчікова О.А., Толстого Ю.К., Гордона М.В., Суханова Е.А. При написанні дисертації проаналізована також інша численна вітчизняна і зарубіжна монографічна література та періодичні видання, що так чи інакше стосуються предмету дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна роботи полягає у тому, що в Україні вперше на дисертаційному рівні аналізуються правові питання, пов’язані з регулюванням договірних відносин щодо надання правових послуг.
Дисертантом здійснено глибоке вивчення правової природи досліджуваних договорів, що дозволило зібрати матеріали та зробити висновки, які мають теоретичне та практичне значення.
Дисертація є, по суті, першим комплексним вітчизняним дослідженням договорів про надання правових послуг. Основний зміст роботи складає новизна наукових висновків, оцінок, пропозицій і рекомендацій, що зумовлене актуальністю теми.
У роботі сформульовано наступні нові положення або такі, що містять елементи новизни:
1. Сформульовано висновок про те, що договірні правовідносини щодо надання правових послуг мають давню історію та пройшли складний еволюційний шлях. В історії були періоди повної або часткової заборони договорів про надання правових послуг, проте такі періоди були, як правило, нетривалими, а заборона використання досліджуваної договірної конструкції шкодила ефективному захисту прав особи.
2. Вперше сформульовано висновок про те, що договірне правовідношення щодо надання правових послуг, будучи цивільно-правовим, володіє рядом особливих рис, що виділяють договір щодо надання правових послуг з-поміж інших подібних зобов’язань. Доведено, що досліджувані договори характеризуються специфічним об’єктом, суб’єктним складом, предметом та фідуціарним характером.
3. В дисертації вперше на науковому рівні обґрунтовано, що угода про надання правової допомоги, яка регламентована Законом України „Про адвокатуру”, є різновидом цивільно-правових договорів про надання правових послуг.
4. Сформульовано висновок, що правовідносини з приводу надання правової допомоги, що виникають за призначенням, є публічними правовідносинами. Заміна законодавцем інституту призначення захисника договірними правовідносинами сприяла б ефективнішій реалізації конституційного права на правову допомогу громадян, а також дотриманню прав самих адвокатів.
5. Сформульовано висновок про те, що ліцензування підприємців - суб’єктів надання правових послуг могло б сприяти вирішенню проблем контролю за рівнем професійної відповідності фахівців, дотримання ними вимог законодавства, вирішити питання допуску фахівців в галузі права, які не здійснюють адвокатську діяльність, до здійснення захисту в кримінальному процесі.
6. В роботі сформульовано висновок, що пропозиція адвоката вступити з ним у договірні стосунки, яка не спрямована визначеній особі, а висловлена всім бажаючим (так звана публічна оферта), не є порушенням Правил адвокатської етики і, в той же час, за наявності всіх істотних умов договору і вираження наміру особи, яка зробила оферту, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття, може вважатися офертою.
7. Встановлено, що єдиною об’єктивно-істотною умовою досліджуваних договорів є предмет. Наведено приблизний перелік дій, що складають предмет договору про надання правових послуг, критерії визначення якості цих дій. Доведено, що договір про надання правової допомоги, на відміну від решти досліджуваних договорів, охоплює як внутрішні відносини між адвокатом і клієнтом, так і зовнішні відносини першого з третіми особами. Сформовано та обґрунтовано висновок, що правові норми, за якими повноваження представника можуть посвідчуватися договором, слід зробити універсальними щодо всіх договорів про надання правових послуг.
8.У роботі дістала подальший розвиток систематизація способів визначення ціни договору про надання правових послуг, які найбільш поширені у світовій практиці. Такими способами є:1)погодинна ставка; 2)фіксована сума; 3)умовна винагорода; 4) комбінований метод.
9. З метою урівнювати замовника та виконавця правових послуг у їх можливостях захистити свої права та інтереси в роботі запропоновано законодавчо закріпити можливість притягнення виконавця до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору про надання правових послуг навіть без його вини, і незалежно від статусу (будь - то підприємець, адвокат чи інший суб’єкт надання правових послуг.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання одержаних висновків а) у науково-дослідній сфері – як підґрунтя для подальшого опрацювання та вирішення проблем пов’язаних з відносинами надання правових послуг; б) у правотворчій сфері – при удосконаленні норм чинного законодавства, що регулюють договори про надання правових послуг; в) у правозастосовчій сфері – як рекомендації для осіб, що уклали (мають намір укласти) договір про надання правових послуг; г) у навчальному процесі – при викладанні курсу “Цивільне право”, при підготовці навчальної та навчально-методичної літератури.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника, де проводилося її обговорення. Основні наукові висновки пройшли апробацію за участі автора в наступних конференціях та семінарах: П’ята Регіональна міжвузівська наукова конференція „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, що проводилась 16 квітня 2004 року на базі Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника; Друга всеукраїнська науково-практична конференція з цивільного права „Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року: наукові новели та практика застосування”, що відбувалась 23-24 лютого 2006 року у Львівському національному університеті на юридичному факультеті; Регіональна міжвузівська науково-практична конференція молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини в Україні”, що відбулась в Юридичному інституті Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника 28 квітня 2006 року; Всеукраїнський науково-практичний семінар „Напрями розвитку корпоративного права в Україні ( Питання теорії та практики )”, що відбувся 27 жовтня 2006 року у Прикарпатському Юридичному інституті Львівського державного Університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у одинадцяти наукових статтях, сім із яких опубліковано у фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань ВАК України.
Структура дисертації обумовлена метою і завданням дослідження, складається із вступу, двох розділів, що включають 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (273 найменувань). Повний обсяг дисертації складає 212 сторінок, 23 з яких займає список використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Результатом наукового дослідження проведеного в рамках цієї дисертаційної роботи стало комплексне висвітлення особливостей договорів про надання правових послуг.
Це дослідження надало змогу сформулювати у дисертації теоретичні висновки та практичні рекомендації, спрямовані на удосконалення механізму правового регулювання договірних стосунків між суб’єктом надання правових послуг та їх замовником правовідносин, а також на розв’язання теоретичних проблем, що торкаються питань договірних стосунків вказаних суб’єктів.
В результаті проведеного дослідження можна сформулювати наступні основні теоретичні та практичні висновки:
1.1 Правове регулювання договірних відносин щодо надання правової допомоги пройшло тривалий еволюційний шлях. Історія демонструє, що заборона суб’єкту надання правових послуг та споживачеві цих послуг самостійно визначати умови співпраці, шкодить ефективному захисту прав особи, а також робить професію захисника непрестижною та залежною від державної влади. Тому сили науковців повинні бути спрямовані не на заміну інституту договору про надання правових послуг, а на його вдосконалення.
1.2. Договір про надання правових послуг є цивільно-правовим договором, якому притаманні ознаки двостороннього правочину. За моментом укладення досліджувані договори, як правило, належать до консенсуальних, що, проте, не забороняє сторонам укласти і реальний договір про надання правових послуг. Крім того, в ході дослідження доведено, що немає підстав відносити договір про надання правових послуг до числа публічних договорів. Договір про надання правових послуг може бути договором приєднання, при цьому, стороною, що приєдналася, може бути як замовник, так і виконавець.
1.3. Договірне правовідношення щодо надання правових послуг, будучи цивільно-правовим, володіє рядом особливих рис, що виділяють його з-поміж інших подібних зобов’язань. Такими рисами є: специфічний об’єкт, суб’єктний склад, предмет та фідуціарний характер правовідносин щодо надання правових послуг. Крім того, правовідносини щодо надання правових послуг, будучи схожими із трудовими договорами, підрядом, творчими правовідносинами тощо, відповідають загальним правилам про послуги, підстав вважати їх змішаними зобов’язаннями немає.
1.4. Договірні правовідносини з приводу надання правової допомоги є одним із різновидів цивільно-правових правовідносин з приводу надання послуг.
Правовідносини щодо надання правової допомоги, що виникають за призначенням, є публічними правовідносинами. Заміна законодавцем інституту призначення захисника договірними правовідносинами, сприяла б ефективнішій реалізації конституційного права на правову допомогу громадян, а також дотриманню прав самих адвокатів.
Договір про надання правової допомоги як правочин є різновидом цивільно-правових договорів про надання правових послуг. Проте, договір про надання правової допомоги володіє певними особливостями, такими як підвищена соціальна спрямованість та спеціальний суб’єкт. Договір про надання правової допомоги хоча й подібний до публічних договорів, проте до них не належить.
2.1. В роботі визначено коло осіб, що можуть бути стороною договору про надання правових послуг та зроблено наступні висновки:
Cтороною договору про надання правових послуг можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також об’єднання юридичних осіб.
Відкритим, як в чинному законодавстві, так і в проекті Закону України „Про правову допомогу” , залишається питання можливості надання правових послуг нотаріусами. Для його вирішення слід законодавчо дозволити нотаріусам надавати правові послуги, проте лиш ті, що безпосередньо стосуються вчинення нотаріальних дій.
Цивільним законодавством передбачена можливість об’єднання юристів для спільної діяльності щодо надання правових послуг шляхом створення простих товариств. Така форма діяльності є прийнятною як безпосередньо для юристів, так і для замовників правових послуг. Створення простих негласних товариств з метою надання правових послуг, діяльність яких регламентована Цивільним кодексом Російської Федерації та не заборонена вітчизняним законодавством, є недопустимим, зважаючи на фідуціарний характер досліджуваних договорів.
Українське законодавство що регламентує роботу іноземних адвокатів в Україні є недосконалим. Змінами до Закону України „Про адвокатуру” від 16 листопада 2006 року повністю знято обмеження для іноземців на зайняття адвокатською діяльністю в Україні. Пропозиція дозволити адвокатам іноземної держави надавати правову допомогу на території України виключно з питань права даної держави є більш вдалою та компромісною, оскільки спрямована на захист інтересів українських адвокатів та надання можливості працювати іноземним фахівцям, а споживачам - відповідно мати змогу користуватись послугами одних та інших.
Адвокатські об’єднання є юридичними особами приватного права в розумінні Цивільного кодексу України, а саме - особливими видами непідприємницьких товариств.
Відповідно до Закону України „Про адвокатуру”, адвокатське бюро є юридичною особою, проте не є адвокатським об’єднанням. Через прогалини в законодавстві названа організаційна форма адвокатської діяльності випадає із кола можливих суб’єктів надання правової допомоги. Використання терміну „адвокатське утворення”, що охоплює як адвокатські бюро, які складаються із одного адвоката, проте є юридичними особами, так і об’єднання адвокатів, може ефективно вирішити зазначену проблему.
Право на надання правової допомоги мають і повинні мати виключно адвокати, оскільки це відповідає Конституції, законам України та міжнародній практиці. Проте, надавати інші правові послуги повинні мати право і інші особи, що є необхідною умовою дотримання принципів демократії та ринкових засад. В протилежному випадку українське суспільство постане перед загрозою створення ще однієї монополії, що зможе диктувати ціни, якість послуг тощо.
Науковцями та практиками використовуються різні терміни для позначення особи, що одержує праву допомогу. Слід погодитись із позицією, яка висловлювалась в юридичній літературі, що термін „клієнт”, який вийшов з римського права, є найбільш відповідним в силу своєї універсальності і широкого використання в законах і практиці великої кількості різних країн.
Попри певні недоліки процедура ліцензування підприємців, суб’єктів надання правових послуг в Україні, що була відмінена шість років тому, все ж таки доцільна, бо може сприяти вирішенню ряду важливих проблем, таких як: контроль за рівнем професійної відповідності фахівців, їх допуск до здійснення захисту в кримінальному процесі тощо.
2.2. Хоча цивільне законодавство не містить спеціальних норм щодо укладення зміни чи розірвання договору про надання правових послуг, певні особливості все ж таки існують і вони здебільшого зумовлені специфікою досліджуваних договорів.
Закон України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” є загальним та недостатньо адаптованим до укладення договорів про надання правових послуг. Головним критерієм оцінки при визначенні суб’єкта надання правових послуг за Законом є ціна послуг. Оскільки не існує чітких нормативно визначених критеріїв якості правових послу, дешеві правові послуги можуть бути неприйнятними, навіть шкідливими для замовника.
Положення про порядок організації та проведення конкурсів на право виконання консалтингових (консультаційних, аудиторських, юридичних та оціночних) послуг, затверджене наказом Національного агентства України з управління державними корпоративними правами здебільшого враховує специфіку правовідносин в сфері надання правових послуг. На основі Положення було б ефективним створити загальні правила проведення конкурсів на вибір суб’єкта надання правових послуг за державні кошти, які можна було б застосовувати при укладенні договорів про надання правових послуг за державні кошти не лише з Національним агентством з управління державними корпоративними правами, але й будь-якими іншими замовниками.
Право на односторонню відмову сторін від договору про надання правових послуг є доцільним і необхідним, зважаючи на фідуціарний характер правової послуги.
Відповідно до Правил адвокатської етики, при укладенні договору про надання правової допомоги оферентом може бути лише клієнт. Проте пропозиція адвоката вступити з ним у договірні стосунки, яка не спрямована визначеній особі, а висловлена всім бажаючим (так звана публічна оферта), не є порушенням Правил і в той же час, за наявності всіх істотних умов договору і вираження наміру особи, яка зробила оферту, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття, може вважатися офертою.
В Правилах адвокатської етики містяться ряд вимог щодо процедури укладення договору про надання правової допомоги, його форми; умови, за яких такий договір укладати забороняється, перелік умов, за яких адвокат може розірвати вже укладений договір з клієнтом, та порядок такого розірвання.
Господарським кодексом регламентовано порядок укладення підприємницьких договорів. Окремі правила також діють щодо зміни та розірвання підприємницьких договорів та їх форми. Проте названі норми Господарського кодексу є надто зарегульованими і не відповідають сучасним ринковим відносинами сфери надання правових послуг.
2.3. При дослідженні умов договору про надання правових послуг встановлено, що єдиною об’єктивно-істотною умовою договорів про надання правових послуг є предмет договору - дії фактичного та юридичного характеру. До дій фактичного характеру, що є предметом досліджуваних договорів, слід відносити консультації, довідки з правових питань як в усній, так і в письмовій формі. Юридичними діями, що можуть входити до предмету договору про надання правових послуг, є: представництво прав та інтересів замовника у конституційному, цивільному, господарському, адміністративному судочинстві, під час розгляду справ у третейському суді, міжнародному комерційному арбітражі (суді), інших органах вирішення спорів, у виконавчому провадженні, при виконанні вироку/ рішення; в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та організаціях, перед фізичними особами тощо.
Договір про надання правових послуг предметом якого є представництво завжди охоплює внутрішні відносини між замовником та виконавцем. Договір про надання правової допомоги, хоч і є різновидом досліджуваних договорів, проте охоплює як внутрішні відносини між адвокатом і клієнтом, так і зовнішні відносини першого з третіми особами – оскільки відповідно до законодавства договір про надання правової допомоги є підставою для надання правових послуг, в тому числі і представництва без додаткових довіреностей.
Правові норми про те, що повноваження представника можуть посвідчуватися договором, слід зробити універсальними щодо всіх досліджуваних договорів. Такі положення сприяли б більш ефективному та дешевому наданню правових послуг, оскільки б зняли необхідність складення додаткового документу – довіреності на представництво, зміст якої фактично дублюється обов’язками виконавця за договором.
Визначаючи предмет договору про надання правових послуг, сторонам варто домовитись про якість надаваних виконавцем правових послуг. Оскільки нормативних актів, що передбачають стандарт тієї чи іншої правової послуги немає, на сьогоднішній день єдиним способом регламентації якості надання правових послуг є договір. Тож сторонам слід відповідально підходити до визначення цієї договірної умови.
Слід погодитись із думкою, висловленою в юридичній літературі, про те, що рішення у судовій справі не на користь замовника правових послуг не обов’язково має сприйматись як низька кваліфікація правника чи його неналежна увага до справи.
Умови про якість правових послуг повинні визначатися в залежності від предмета договору.
При визначенні предмета договору про надання правових послуг сторони повинні домовитись також про „кількість” послуги: надаватиметься вона одноразово, багаторазово чи постійно (обслуговування).
Одними із найбільш „вживаних” звичайних умов договору про надання правових послуг є умови про ціну договору. В світовій практиці склалося кілька способів визначення ціни договору про надання правових послуг:1) погодинна ставка; 2) фіксована сума; 3) умовна винагорода; 4) комбінований метод.
До звичайних умов договору про надання правових послуг слід віднести умови про строк. Слід розрізняти строк договору – правочину і строк надання правової послуги. Строк надання правової послуги є одним із критеріїв оцінки якості послуг і одночасно зобов’язанням виконавця. Неможливим є надання замовником послуг без визначення строку і часу такого надання, оскільки процес надання послуги і результат є невіддільними. Строком дії договору-правочину є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки.
Визначення сторонами строків надання правових послуг (як проміжних так і кінцевих) на момент досягнення згоди не завжди є можливим, оскільки часто залежить від об’єктивних причин, таких як важко прогнозований хід судового процесу, зміна законодавства тощо. Тому договір про надання правових послуг повинен містити положення, за якими право визначати строк проведення тих чи інших дій, що є предметом договору, час їх проведення й припинення належить суб’єкту надання правових послуг, виходячи із обставин справи та вимог законодавства, зокрема процесуального.
Для договору про надання правових послуг виконавцем за яким є не адвокат чи адвокатське об’єднання, умови про таємницю є випадковими. Зважаючи на особливий довірчий характер правовідносин про надання правових послуг, слід законодавчо закріпити обов’язок юриста зберігати конфіденційну інформацію замовника в таємниці. Положення Правил адвокатської етики щодо адвокатської таємниці могли б стати основою для розробки норм права, що стали б універсальними для всіх суб’єктів правовідносин щодо надання правових послуг.
Враховуючи правову невизначеність понять „якості” та „кількості” правових послуг, норми Господарського кодексу України та Закону України „Про захист прав споживачів” щодо обов’язковості визначення в договорі названих характеристик предмета договору є неефективними та можуть дестабілізувати врегулювання відносин у сфері надання правових послуг.
Результати отримані дисертантом при дослідженні умов договору про надання правових послуг можуть ефективно використовуватись у практичній діяльності, зокрема, при складанні договорів, вирішенні спорів пов’язаних з їх виконанням тощо. Крім того, окремі положення цього дослідження можуть бути основою для створення правових норм, а саме - щодо способів оплати правових послуг, вимог щодо їх якості тощо.
2.4. Оскільки договір про надання правових послуг є цивільно-правовим, то в дисертації досліджувалась саме цивільно-правова відповідальність за порушення умов цього договору. При дослідженні цивільно-правової відповідальності сторін за порушення умов досліджуваних договорів зроблено наступні висновки.
Підставою відповідальності виконавця є ненадання правових послуг замовнику (невиконання зобов’язання), надання послуг з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Зі сторони замовника правових послуг підставою його цивільної відповідальності є неоплата наданих йому правових послуг, невиконання інших умов договору. Неоплата наданих послуг є причиною переважної більшості судових спорів між замовниками правових послуг та виконавцями.
Оскільки об’єктом правової послуги є діяльність, пов’язана з такими важливими суспільними благами як захист, охорона, реалізація прав та інтересів осіб, зважаючи на фідуціарних характер досліджуваних договорів, право на відшкодування моральної шкоди за невиконання своїх обов’язків сторонами є необхідним для стабільності вказаних правовідносин.
Теза В. Примак про те, що „цивільно-правову вину слід розглядати крізь призму об’єктивного критерію, яким виступає належність ужиття боржником (заподіювачем шкоди) певних заходів чи утримання від певних дій заради дотримання законних прав та інтересів кредитора” найбільш відповідає принципам приватного права.
Для зрівняння замовника та виконавця правових послуг у можливостях щодо захисту їх права та інтереси, слід законодавчо закріпити можливість притягнення виконавця до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору про надання правових послуг навіть без його вини, незалежно від його статусу (будь - то підприємець, адвокат чи інший суб’єкт надання правових послуг).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агарков М.М. Понятие сделки по советскому гражданскому праву // Советское право. - 1946.- № 3/4.- С. 43-46.
2. Азімов Ч.Н. Приватне право в системі права // Правова держава України: проблеми, перспективи розвитку: Короткі тези доповідей та наукових повідомлень республіканської науково-практичної конференції. – 9-11 листопада 1995 р. – Харків, 1995.- С. 149-155.
3. Азімов Ч. Поняття і зміст приватного права // Вісник Академії правових наук України .-1998.- №3 (14).- С. 50-59.
4. Азімов Ч.Н., Приступа С.Н., Ігнатенко В.М. Цивільне право України. - Харків: Право, 2000 .- Ч.1.-368 с.
5. Аксенов И. Платонов С. Что такоє предпринимательство? // Підприємництво, господарство і право.-1996.- № 7.-С.3-4.
6. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций: В 2-х т. / Свердловский юридический институт.- Свердловск, 1972. – Т. 1. - 396 с.
7. Андреев В. К., Андреева Л. В., Голубков А. Ю., Ершова И. В., Олейник О. М. Предпринимательское (хозяйственное) право: Учебник:В 2 т. / Московская гос. юридическая академия / О.М. Олейник (отв.ред.) — М. : Юристъ, 1999. — Т. 1. — 727с.
8. Анісімов Ю., Бенедисюк І. Оплата праці адвоката- це не збитки! // Юридичний журнал.- 2002. - № 3. - С. 93-95.
9. Бардин Л.Н., Мастинский Я.М. Минаков А.И. О недостатках Закона об адвокатской деятельности и адвокатуре по вопросу о правовых основаниях оказания адвокатом юридической помощи // Адвокатская практика.- 2003.-
№ 4.- С. 2-5.
10. Барон Ю. Система римского гражданского права: Пер. с нем. Л.И. Петражицкого. – 3-е изд. /испр. по 9-му нем. изд./ Вып. III. Книга IV. Обязательственное право. – СПб, 1910. – 272 с.
11. Бартошек М. Римское право. /Понятия, термины, определения. Пер. с чеш. - М.: Юридич. лит., 1989. - 1433 с.
12. Барщевский М.Ю. Адвокат, адвокатская фирма, адвокатура: Учеб. пособие. – М.: Белые мальвы, 1995. - 143 с.
13. Барщевский М. Ю. Адвокатская этика. - Самара: Изд. дом “Федоров”, 1999. - 288 с.
14. Барщевский М. Ю. Организация и деятельность адвокатуры в России: научно - практическое пособие. - М.: Юристъ, 1997. - 320 с.
15. Бейцун І. Проблема правосуб’єктності об’єднань юридичних осіб // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 2.- С. 45-49.
16. Белых В.С. Теория хозяйственного права в условиях становления и развития рыночных отношений в России // Государство и право.-1995.-№11.- С.53-61.
17.Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 392 с.
18.Берлин Е. Законодательное регулировние качества правових услуг // Право и экономика.- 2002. - № 5.- С. 23-28.
19.Бірюкова А.М., Гончаренко С.В. Щодо проекту Закону України „Про правову допомогу”, розробленого Міністерством юстиції України. Зауваження і пропозиції // Адвокат.- 2004. - № 1.- С. 20-23.
20.Богданов Е.В. Договор в сфере предпринимательства. – Харьков: изд-во "Консум", 1997. – 109 с.
21.Богославець В.М. Договір про надання правової допомоги цивільно-правовий правочин // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України.-2004.- Випуск ХІV.- С.88-93.
22.Богославець В.М. Юридична характеристика договору-правовідношення щодо надання правових послуг // Приватне право і підприємництво. – 2007. - №6. –
С. 116-120.
23.Борисов Б.А. Услуги. Правовой режим реализации. – М.: Информационно-издательский дом “Филинъ”, 1997. – 424 с.
24.Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Издание 2-е, завод 6-й (стереотипный). - М.: „Статут”, 2005. - 842 с.
25.Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга третья: Договоры о выполнении работ и оказании услуг. - М.: „Статут”, 2005.- 1055 с.
26.Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность: (Очерк теории).- М.: Юридическая литература, 1976. – 215 с.
27.Бронз И.Л. Предложения к подготовке и обсуждению проекта уголовно- процессуального кодекса // Проблемы толкования и реализации законодательства в Украине и задачи адвокатуры под ред. Г.Г. Шмелева.- Симферополь: Таврия – Плюс, 2003. - С. 13-26.
28.Бронз Й.Л., Полонський Ю.М. Про незаконність оподаткування адвокатів // Адвокат.- 1997. - № 3.- С. 38-40.
29.Варфоломеєва Т. В. Адвокатський законопроект фінішує // Адвокат.-2004.-
№ 6. - С. 3-11.
30. Варфоломеєва Т. Адвокат правозахисник чи підприємець // Юридичний вісник України.- 5-11 квітня 2001 року. - № 14. (302) - С. 1, 8.
31.Варфоломеєва Т.В. Невже в Україні захист здійснюватимуть „фахівці в галузі права” і „державна адвокатура”? // Адвокат. - 2003. - № 2.- С. 42-44.
32.Варфоломеєва Т., Святоцький О., Кульчицький В. Історія адвокатури України.- К., 2002. -285 с.
33.Васильєва Валентина Антонівна. Правове регулювання відносин за договором консигнації: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. — Івано-Франківськ, 2000. — 202 с.
34.Васильєва В.А. Цивільно-правове регулювання діяльності з надання посередницьких послуг. Монографія. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, 2006. – 346 с.
35.Виндшейд Б. Об обязательствах по римскому праву: Пер. с нем. под ред. и с прим. А.Б. Думашевского. – СПб, 1875. – 593 с.
36.Вишневецька С. Трудові правідносини як об’єкт дослідження науки трудового права// Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 1.- С .58-61.
37.Відгук Спілки адвокатів на проект Закону України „Про внесення змін і доповнень до Закону України „Про адвокатуру” // Адвокат.—1997. - № 3.- С. 13-14.
38.Вінник О. Захист суспільних інтересів у процесі здійснення підприємницької діяльності // Підприємництво, господарство і право. - 1997. - № 9. - С. 14-19.
39.Володарський В. Не треба штучно розколювати адвокатуру та порушувати рівноправність адвокатів // Право України. - 1998. - № 5. - С. 85-86.
40.Гаврилюк О.В. Розвиток підприємництва у сфері послуг (на прикладі Чернівецької області): Дис... канд. екон. наук: 08.06.02. - Чернівці, 2001. - 231с.
41.Гайворонский В. Жушман В. Предпринимательство, хозяйственная и трудовая деятельность: законодательное урегулирование // Підприємництво, господарство і право. - 1998. - № 9. - С. 3-6.
42.Гловацький Ю.І. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2003. - 352 с.
43.Глущенко П.П. Проблемы организации и совершенствования правового регулирования адвокатской деятельности// Российская адвокатура. - 2004. - №2. - С. 8-10.
44.Годэмэ Е. Общая теория обязательств: Пер. с франц. И.Б. Новицкого. – М.: Госюриздат, 1948. – 512с.
45.Головань І.В. До питання про організаційні форми діяльності адвокатури // Адвокат. - 2004. - № 5.- С. 25-27.
46.Гордон М.В. Система договоров в советском гражданском праве // Ученые за
писки Харьковского юридического института. - Вып. 5. – Х., 1954. - С. 68-91.
47.Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV // Офіційний вісник України. – 2003. - № 11. – Ст. 462.
48.Господарський процесуальний кодекс України від 6. 11. 1991 р. № 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N 6. – Ст. 56.
49.Гражданский кодекс Российской Федерации // http: //wbase.duma.gov.ru.
50.Гражданское право: В 2 т. / Под. ред.Е.А.Суханова.- М.:Изд-во БЕК, 1994. –Т.2. - 430 с.
51.Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. / А.А. Пушкин, В.М. Самойленко, Р.Б. Шишка и др. / Под. ред. проф. А.А. Пушкина, доц. В.М. Самойленко. – Х.: Ун-т внутр. дел; «Основа», 1996. – Ч.1. - 440 с.
52.Гражданское право: Учебник / Под ред. А.Г. Каплина, А.И. Масляева.- Москва: Юристъ, 1997 . - Ч.1. - 471 с.
53.Гражданское право: Учебник / Под. ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: «ПБОЮЛ Л.В.Рожников», 2001.- Т.1.- 632 с.
54.Гражданское право. Учебник / Под. ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого.- Издание третье, переработанное и дополненное. – М.: «ПБОЮЛ Л. В. Рожников», 2001. - Т.2. - 736 с.
55.Гражданское право Украины: Учебное пособие. / Под редакцией Слипченко С.А., Кройтор В.А. – Харьков: Эспада, 2000. – Ч. II.- 399 с.
56.Гражданское право. Учебник: В 2-х т. / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: БЕК, 2005. –Т.1.- 670 с.
57.Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред. Р.Л. Нарышкиной. – М.: Международное право, 1983. – 286 с.
58.Гражданско-правовой договор и его функции / Под ред. Красавчикова О.А. – Свердловск: УрГУ, 1980. – 143 с.
59.Граничні тарифи за надання додаткових послуг правового характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також технічного характеру, державними нотаріусами м. Києва затверджені міським управлінням юстиції від 20 листопада 2000 р. №119/02// довідник „Ліга Закон”.
60.Грибанов В.П. Гражданское право: Учебник. В 2 т. – М., 1993. – Т. 1. – 456 с.
61.Грушинський І. Правове регулювання відносин у підприємництві // Право України. – 1998. - № 2. – С. 75-79.
62.Демин А.В. Нормативный договор как источник административного права // Государство и право. – 1998. – № 2. – С. 21.
63.Дзера О. Загальні положення про правочин в новому Цивільному кодексі України // Юридична Україна. – 2003. - №7. – С. 28.
64.Дрішлюк Андрій Ігорович. Агентський договір: цивільно-правовий аспект: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. - Одеса , 2003. — 228с.
65.Дрішлюк Андрій Ігорович. Агентський договір: цивільно-правовий аспект: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. - Одеса , 2003. — 228с.
66.Дудорова К. Алеаторні (ризикові ) договори: деякі питання законодавчого регулювання // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 3.- С. 28-31.
67.Ефимова Л.Г. Ответсвенность и распределение убытков в расчетных отношениях // Государство и право. - 1995.- № 21.- С.27 – 33.
68.Жук Н. Реалізація права на захист//Юридичний вісник. - 8-15 березня 2002 р.-№10 (350). - С. 4-5.
69.Жуков В.И., Юровский Б.И. Юридическая природа «услуги» // Экспресс-анализ. – 1999. – № 15. – С. 20-22.
70.Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства (прийнятий делегацією дванадцяти країн – учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі у жовтні 1988 р.) // Витяги наведені в підручнику Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Адвокатура України: Навч. посіб. для студентів юрид.вищих навч.закладів і фак. – К.: Ін Юре, 1997. - 224 с.
71.Загальна теорія цивільного права / За ред. проф. О.А. Підопригори і Д.В. Бобрової. – К.: Вища школа, 1992. – 454 с.
72.Задыхайло Д. Проблемы кодификации предпринимательского законодательства // Підприємництво, господарство і право.-1998.- №5.- С.3-6.
73.Закарая Г.К. Управление бытовым обслуживанием населения. Административно-правовые проблемы.- М.: Юрид. лит., 1981 .- 315 с.
74.Закон України „Про підприємництво” від 07.02.1991р. № 698-XII (Втратив чинність частково) // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 14.- Ст. 168.
75.Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04. 1991 р. №959-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 29. - Ст. 377.
76.Закон України „Про захист прав споживачів” від 12. 05. 1991р. № 1023-ХII // www. rada. gov. ua.
77.Закон України „Про господарські товариства” від 19.09.1991 року 1576-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49. - Ст. 682.
78.Закон України „Про прокуратуру” від 5.11.1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 53. - Ст. 793.
79.Закон України „Про споживчу кооперацію” від 10.04.1992р. №2265-XII// Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 30. - Ст. 414.
80.Закон України „Про об'єднання громадян” від 16. 06. 1992р. № 2460-XII //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 504.
81.Закон України „Про статус суддів” від 15.12.1992р. №2862-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 8. - Ст. 56.
82.Закон України „Про адвокатуру” від 19.12.1992р. № 2887-ХII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 9. – Ст. 63.
83.Закон України „Про нотаріат” від 02.09.1993р. № 3425-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 39. - Ст. 383.
84.Закон України „Про боротьбу з корупцією” від 05.10.1995р. № 356/95-ВР// Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 34. – Ст. 266.
85.Закон України „Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб” від 22.12.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №3. – Ст. 9.
86.Закон України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 22.02.2000р. № 1490-III // Відомості верховної Ради України. – 2000. - № 20. – Ст. 148.
87.Зизда О. Альтернативная адвокатура // Юридическая практика.- 5 апреля 2005 г.-№ 14 (380).- С. 8.
88.Зизда О. Создаем фирму правильно // Юридическая практика.- 12 апреля 2005 г. -№ 15 (381).- С. 8.
89.Иванов В.В. К вопросу об общей теории договора // Государство и право.- 2000. - № 12. - С. 73-79.
90.Иванов А.А. Цели юридической ответсвенности, ее функции и принципы // Государство и право. – 2003. – № 6. – С. 66-69.
91.Инструкция о порядке оплаты юридической помощи, оказываемой адвокатами населению утвержденная НКЮ 2. 10. 1939 г. // Советская адвокатура.- М., 1944. - С. 9.
92.Інструкція про порядок оплати юридичної допомоги, яка подавалася адвокатами громадянам, підприємствам, установам, радгоспам, колгоспам, та іншим організаціям республіки затверджена Радою Міністрів Української РСР 08. 12. 1965р. // ЗП УРСР. - 1965. - № 12. - Ст. 153.
93.Инструкция об оплате юридической помощи, оказываемой адвокатами гражданам, предприятиям, учреждениям, организациям и кооперативам утвержденная Минюстом СССР 10.04.1991 р. // CD - довідник „Ліга Закон”.
94.Інструкція про порядок видачі, переоформлення, зупинення дії та анулювання ліцензії на здійснення юридичної практики затверджена Наказом Міністерства юстиції України № 57/5 від 23. 10. 98 р. (Втратив чинність на підставі Наказу Мін’юсту №4/5 від 31.01.2001р.) //Нормативні Акти України (CD) версія 8.4.0.0.
95.Информационное письмо Президиума Высшего Арбитражного Суда РФ от 29 сентября 1999 г. №48 «О некоторых вопросах судебной практики , возникающих при рассмотрении споров, связанных с договорами на оказание правовых услуг» // Вестник Высшего Арбитражного Суда РФ.- 1999.- №11.- С. 81-83.
96.Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1955. – 311 с.
97.Иоффе О.С. Советское гражданское право. Курс лекций.- Изд-во ЛГУ, 1958. – 511 с.
98.Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юридическая литература, 1975. – 880 с.
99.Кабалкин А.Ю. Сфера обслуживания: гражданско-правовое регулирование / Отв. ред. Тадевосян В.С. – М.: Наука, 1972. – 200 с.
100.Кабалкин А.Ю. Гражданско-правовой договор в сфере обслуживания. – М.: Наука, 1980. – 256 с.
101.Кабалкин А.Ю. Брычева Л.И. Услуги насилению: правовое обеспечение. - М.: Советская Россия ,1988. - 177с.
102.Калабеков Ш.В. О понимании конструкции договор // Юрист. - 2003. - № 11.- С. 13-17.
103.Калмыков Ю.К. Правовое регулирование хозяйственных отношений (Вопросы гражданского законодательства). - Издательство Саратовского университета, 1982. – 204 с.
104.Кальний В. Проблеми реформування адвокатури в Україні //Право України.- 1998. - № 7. - С. 40-45.
105.Канзафарова Илона Станиславовна. Договорная ответственность юридических лиц в коммерческом обороте: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. — Одесса, 1998. — 168 с.
106.Карпенчук В. Зміна або розірвання договору за Цивільним кодексом України // Право України. - 2003. - № 8.- С. 118-119.
107.Карпова И. Адвокатская деятельность в Бельгии // Адвокатские вести. - 2004. - № 5 (43). - С. 22-23.
108.Карпова И. В Швейцарии адвокаты не дают справок вне служебного помещения // Адвокатские вести. - 2004. - № 6 (44). - С. 23-24.
109.Карчевський Костянтин Анатолійович. Платні освітні послуги вищих закладів освіти МВС України: цивільно- правовий аспект: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. — Х., 2001. — 193 с.
110.Клейн Н.И. Организация договорно-хозяйственных связей.- М.: Юрид лит., 1976. - 190 с.
111.Кодекс адміністративного судочинства від 06.07.2005 р. №2747-ІV // Офіційний вісник України. – 2005. - № 32. – Ст. 1918.
112.Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А.Довгерта. -К.: Український центр правничих студій, 2000. – 336 с.
113.Конвенція ООН „Про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі” підписана УРСР 09.12. 1988 р. // CD - довідник „Ліга Закон”.
114.Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996.- N 30. - Ст. 141.
115.Конституция Российской Федерации // Официальный сайт Государственной Думы ( www.duma.gov.ru ).
116.Контрактное право. Мировая практика. Собрание документов в 3-х томах /Сделки под ред. Г.В.Петровой. - М.: «Имидж-Сет», 1992 . - Том. 1. - 397 с.
117.Костін І. Захисти себе сам. Практика складання договорів на юридичне обслуговування // Юридичний журнал . - 2003. - № 7 (13).-С. 78-80.
118.Котков О.В. Коментар до Постанови Київського апеляційного господарського суду від 26. 09.2002 р. // Адвокат . - 2003. - № 1.- С. 49-51.
119.Красавчиков О.А. Вопросы системы Особенной части ГК РСФСР. – Свердловск, 1957. - 236 с.
120.Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 183 с.
121.Кротов М.В. Обязательство по оказанию услуг в советском гражданском праве: Учебное пособие. – Ленинград, 1990. – 168 с.
122.Кримінально-процесуальний Кодекс України від 28. 12. 60 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. - № 2. – Ст. 15.
123.Кузнецова Н.В. Проблемы развития конкуренции на рынке правовых услуг //Журнал российского права. - 2001. - № 1.- С. 47-52.
124.Кузьмін Р.І., Кузьмін Р.Р. Співвідношення понять „підприємництво” та „господарська діяльність” // Право України. - 1999. - № 5. - С. 88-92.
125.Курдова А.В. Право малоимущих обвиняемых на защиту в уголовном процес- се США // Государство и право. - 1998. - № 10.- С. 106-109.
126.Лариса Т.В. Особенности правового регулирования публичного договора в России // Юрист. - 2004. - № 4. - 2004. - С. 18-19.
127.Лідовець Р.А. Право сторін на укладення договору, не передбаченого законом, як один з елементів свободи договору // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України.- 2002. - Випуск ХІ.- С. 97-103.
128.Логінова С. Якою бути адвокатурі в Україні // Право України. - 1997. - № 8.-
С. 48-49.
129.Логінова Світлана Миколаївна. Адвокатська таємниця: теорія і практика: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.10. — К., 2002. — 183 с.
130.Луць Аліна Володимирівна. Свобода договору в цивільному праві України: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. — Л., 2001. — 166 с.
131.Луць В.В. Особливості розвитку договірного права у сучасних умовах // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – Випуск 6. - С. 145-147.
132.Луць В.В. Контракти у підприємницький діяльності: Навч. посіб.- 2-е вид., стер.– К.: Юрінком Інтер, 2001. – 560 с.
133.Майданик Роман Андрійович. Проблеми регулювання довірчих відносин у цивільному праві: Дис. д-ра юрид. наук: 12.00.03. — К., 2003. — 528 с.
134.Макарчук В.С. Основи римського приватного права. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. - Київ: Атіка, 2000. – 175 с.
135.Макарьян Д.В. Некоторые вопросы адвокатской деятельности // Адвокатская практика. - 2004. - № 4. - С. 4-10.
136.Малеина М.Н. О предмете гражданского права // Государство и право.- 2001.-№ 1. - С. 25-31.
137.Малиновська В. Монополізм та його різновиди: правові засоби обмеження монополізму в економіці України // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 2. - С. 90-92.
138.Малиновська В. До питання про специфіку договорів у сфері підприємницької діяльності // Підприємництво, господарство і право. - 2001. –
№ 7.-С. 53-56.
139.Малиновська В. Договори у сфері підприємницької діяльності та їх ознаки //Право України. - 2001. - № 11.-С. 103-105.
140.Мамутов В., Липницький Д., Хахулін В. Нове господарське право (рецензія на підручник Мартемьянова В.С. Хозяйственное право - М., 1994. – Т. І. – 298 с.; Т.2. – 387 с.) // Право України. - 1995. - № 9-10.- С. 109-110.
141.Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. – К.: Изд-во Киевского ун-та, 1955. – 307 с.
142.Мейер Вільям Д. Приватна юридична практика. –К. 1994. - 39 с.
143.Мейер Д.И. Русское гражданское право. В 2-х ч. Часть 1. По исправленному и дополненному 8-му изданию, 1902.- М.: Статут ( в серии «Классика российской цивилистики»), 1997. -290 с.
144.Мейер Д.И. Русское гражданское право. В 2-х ч. Часть 2. По исправленному и дополненному 8-му изданию, 1902. - М.: Статут ( в сери «Классика российской цивилистики»), 1997. – 455 с.
145.Мейер Д.И. Русское гражданское право. – М.: СТАТУТ, 2000. – 831 с.
146.Милитчук М.Д. А все-таки адвокатські об’єднання можуть бути платниками єдиного податку // Адвокат. - 2004. - № 2. - С. 31-32.
147.Михайлов А. Услуги как форма бизнеса (маркетинг услуг) // Підприємництво, господарство і право. - 1999. - № 1.- С. 50-53.
148.Михайлов А. Показатели качества товара в хозяйственных договорах // Підприємництво, господарство і право. – 1998. - № 7.- С. 39.
149.Мілаш В. Теоретичні аспекти тлумачення господарського договору: історія та сучасність // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 5.-С. 31-35.
150.Наказ НКЮ УРСР №10/37. 175 від 15 жовтня 1937 року „Про колегії оборонців” // Революційне право. - 1937. - № 22.- С. 34-37.
151.Никифорова Н. П. О правомочности использования в наименованиях юридических лиц словосочетания «коллегия адвокатов» и юридическая консультация» // Адвокатская практика. - 2002. - № 3. - С. 5-6.
152.Новицкий И.Б. Сделки.