Розгляд Антимонопольним комітетом України справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП….………………………………………………..………………………..3

РОЗДІЛ 1
ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ ЯК МАТЕРІАЛЬНА ПІДСТАВА ВИНИКНЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ КОНКУРЕНЦІЇ.…….….….13
Висновки до розділу 1…………………………………………………………64

РОЗДІЛ 2
ПІДВІДОМЧІСТЬ СПРАВ ПРО ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА
ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ…………………….…….68
2.1. Повноваження Антимонопольного комітету України щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції………………………………………………..…………….…..…..68
2.2. Розмежування повноважень щодо розгляду справ між органами Антимонопольного комітету України…………………………….……...…84
Висновки до розділу 2………………………………………………………..107

РОЗДІЛ 3
РОЗГЛЯД СПРАВ ЯК СУКУПНІСТЬ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН
І ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ…...……………………………………………..111
3.1. Процесуально-правові засади розгляду справ………………………111
3.2. Процесуальні строки. Порушення провадження у справах….…….117
3.3. Розгляд справ та прийняття рішення у справах……….….……..….133
3.3.1. Особи, які беруть участь у справах.…..….……….….…….….133
3.3.2. Доказування та докази у справах..……………………….……139
3.3.3. Службове розслідування у справах. Слухання у справах..…150
3.3.4. Рішення у справах……………..………………..….…..….……..166
3.4. Виконання рішення та порядок його оскарження……………….…171
Висновки до розділу 3………………………………………….…….………178

ВИСНОВКИ...………………………………………………………..….….…184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...………………………....….…..196
ДОДАТКИ..………………………………………………………..….…….…211

ВСТУП

Актуальність теми
Ринкова економіка - це економіка попиту і пропозиції, економіка порівняльних переваг та ефективного господарювання, а для її існування необхідна конкуренція. “Якщо є справді ринкова економіка, то конкуренція в ній просто неминуча” [1, с.3], влучно зазначив відомий український економіст І.І.Дахно. Тому на сьогодні актуальним є правове регулювання ринкових відносин та відносин конкуренції.
За образним виразом О.Л.Завади, першого Голови Антимонопольного комітету України, закони конкуренції - це “правила руху в ринковій економіці” [2, с.5]. Але не завжди економічним відносинам була притаманна конкуренція Б.Б.Говорецький, голова Хмельницького територіального відділення Антимонопольного комітету України, зазначає, що в колишньому соціалістичному суспільстві при плановій економіці, де держава була монополістом, конкуренцію замінювало соціалістичне змагання, яке слугувало не на користь людині та суспільству [3, с.1].
Значною перешкодою на шляху розвитку відносин конкуренції є порушення суб’єктами господарювання, органами державної влади, органами місцевого самоврядування нормативно встановлених правил поведінки в сфері господарювання. Протидія цим порушенням і є одним з головних завдань антимонопольних органів України. У дисертаційному дослідженні розглядається діяльність зазначених органів щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
На жаль слід констатувати, що на сьогодні вітчизняні науковці у галузі права не надають достатньої уваги дослідженню юридичної природи монополістичних правопорушень та правопорушенням у вигляді недобросовісної конкуренції, зокрема процесуальним особливостям розгляду справ за вказаними видами правопорушень. Взагалі на сьогодні ще не розроблено загальнотеоретичної моделі регулювання цих відносин, наріжним каменем яких є питання підвідомчості справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Відсутність наукових розробок у цій сфері правовідносин та специфічність правопорушень, які розглядаються антимонопольними органами України і зумовлюють об’єктивну необхідність в їх теоретичному осмисленні та науковому дослідженні.
За умов ринкових відносин, що розвиваються в Україні, важливе місце займає економічна та правова політика протидії монополізації ринку, запобігання зловживанням монопольним становищем, недопущення недобросовісної конкуренції та сприяння розвитку конкуренції. Основні засади цього напрямку закріплені в Конституції України та в законах, які є основою законодавства України про захист економічної конкуренції [4 - 10].
Законодавство України про захист економічної конкуренції - це новий інститут в законодавстві України, який притаманний країнам з розвинутими ринковими відносинами. Треба відмітити, що в правовій літературі на сьогодні вживається різна термінологія - “антимонопольне законодавство”, “антимонопольно-конкурентне законодавство” (цей термін вперше було застосовано В.К.Мамутовим) [11, с.49], “конкурентне законодавство” (оскільки обмеження монополізму має своєю метою підтримку та розвиток конкуренції).
Однак Законом України “Про захист економічної конкуренції”, який було прийнято 11 січня 2001 року, було введено нову термінологію - “економічна конкуренція”, тому в роботі застосовано таку назву галузі законодавства, як “законодавство України про захист економічної конкуренції”, а назву галузі права - “конкуренційне право України”. Визначення “конкуренційне законодавство” та “конкуренційне право” вперше запропоновано першим заступником Голови Антимонопольного комітету України, державним уповноваженим О.І.Мельниченком у колективній монографії “Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики” [12].
Важливим етапом розвитку господарського законодавства України стало прийняття Верховною Радою України 16 січня 2003 року Господарського кодексу України (набрав чинності з 1 січня 2004 року). У розділі I “Основні засади господарської діяльності” міститься глава 3 “Обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції”. Таким чином, в Господарському кодексі України конкуренційному (антимонопольно-конкурентному) законодавству відводиться чільне місце [13]. Складовою частиною цього законодавства є норми, які безпосередньо регулюють порядок розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Специфічність правовідносин та особливості порушень законодавства України про захист економічної конкуренції, а також складність самої процедури розгляду справ за цими видами правопорушень, викликають об’єктивну необхідність в удосконаленні процесу розгляду справ та конкретизації повноважень Антимонопольного комітету України щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. На сьогодні спірним і невирішеним є питання визначення правового статусу (компетенції та повноважень) Антимонопольного комітету України, а також ряд інших питань, які стосуються процесуальних особливостей розгляду справ антимонопольними органами України.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали роботи вітчизняних вчених, які займалися вивченням проблем, що розглядаються у дисертаційному дослідженні, зокрема роботи О.В.Безуха, В.В.Галкіна, І.І.Дахно, А.Дерінгера, В.В.Драгунова, В.І.Єрьоменка, Л.Р.Білої, І.А.Балюка, О.А.Жидкова, Н.В.Залєскої, А.І.Ігнатюк, В.В.Качаліна, Д.А.Керімова, Н.М.Корчак, О.В.Когут, Р.І.Кузьміна, Б.М.Лазарєва, В.К.Мамутова, М.Н.Малеїної, С.Б.Мельник, Н.О.Саніахметової, Л.Н.Семенової, К.Ю.Тотьєва, М.Тітова, І.Шумило.
В роботі також використовуються праці іноземних науковців, зокрема К.Макконела та С.Брю, М.Портера.
У дисертаційному дослідженні аналізується практична діяльність антимонопольних органів України з наведенням статистичних даних (наприклад, за статистичними даними Антимонопольного комітету України, протягом 2000 року було розглянуто 2109 заяв [14, с.9], у 2001 році до органів Антимонопольного комітету України надійшло 2589 заяв, скарг, від юридичних та фізичних осіб [15, с.6], а протягом 2003 року до антимонопольних органів України надійшло більше 4,5 тисяч звернень від юридичних та фізичних осіб, причому по більшості з них було порушено справи).
На конкретних прикладах розглянуто порядок розгляду заяв, проведення службового розслідування та розгляд справ антимонопольними органами України. Вказується й на те, що зростає кількість тих рішень органів та посадових осіб Антимонопольного комітету України, які були переглянуті господарськими судами України [16, с.1].
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Роботу виконано на кафедрі господарського права Київського національного університету імені Тараса Шевченка..
Тема кандидатської дисертації Журика Ю.В. “Розгляд Антимонопольним комітетом України справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції” (спочатку була затверджена тема “Питання розгляду справ про монополістичні правопорушення в Україні”) затверджена вченою радою юридичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка 27 лютого 2004 року (протокол № 5) як уточнення теми, затвердженої 24 жовтня 1997 року (протокол вченої ради юридичного факультету № 2).
Дисертаційне дослідження Журика Ю.В. виконувалося згідно з держбюджетними науково-дослідними темами юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка”: “Вдосконалення правового становища суб’єктів господарської діяльності в умовах формування ринкової економіки України” в межах комплексної програми “Наукові проблеми розбудови державності в України” (Номер теми: 97 118; номер державної реєстрації 0198 W 004863 - 1996-2000 роки).
Метою дослідження є розробка теоретичних положень та надання конкретних рекомендацій щодо вдосконалення порядку розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також визначення ролі та місця антимонопольних органів України, їх повноважень щодо розгляду справ.
Для досягнення цієї мети у дисертації поставлено такі завдання:
- дослідити правову природу монополістичних правопорушень та правопорушень у сфері недобросовісної конкуренції;
- з’ясувати місце та роль Антимонопольного комітету України у процесі розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- дослідити статус уповноважених осіб антимонопольних органів, у процесі розгляду справ за зазначеними видами правопорушень;
- визначити стадії процесу розгляду справ антимонопольними органами України та проаналізувати стан законодавства з цього питання;
- розробити пропозиції та навести рекомендації з питань вдосконалення порядку службового розслідування, розгляду справ та прийняття рішень у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Об’єктом дисертаційного дослідження є сукупність суспільних відносин, що мають місце у зв’язку з розглядом справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та процесуальні засади захисту та охорони економічної конкуренції.
Предметом дисертаційного дослідження є питання пов’язані з визначенням видів правопорушень у сфері конкуренції, компетенцією Антимонопольного комітету України щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також сукупність процесуальних відносин, що виникають у процесі розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів наукового пізнання. Зокрема, в роботі використані такі методи: історико-правовий, метод системного аналізу, порівняльно-правовий, формально-юридичний.
Історико-правовий метод застосовано у зв’язку з дослідженням питання про історичний розвиток та сучасні тенденції розвитку конкуренційного законодавства.
Метод системного аналізу застосовано щодо дослідження правової природи порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема монополістичних правопорушень та порушень у сфері недобросовісної конкуренції.
Порівняльно-правовий метод використано в роботі при порівнянні вітчизняного та зарубіжного законодавства, визначенні можливостей використання зарубіжного досвіду при дослідженні правового статусу (компетенції та повноважень) Антимонопольного комітету України та його органів. Зокрема проведено порівняння з досвідом економічно-розвинутих країн світу: США, Франції, Німеччини, Великої Британії, Росії для дослідження питань правового статусу антимонопольних органів та процесуальних особливостей розгляду справ зазначеними органами.
Формально-юридичний метод застосовано при констатації окремих законодавчих положень і норм щодо статусу та повноважень антимонопольних органів, процесуального порядку розгляду справ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням порядку розгляду антимонопольними органами України справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Автором запропоновано ряд змін та пропозицій до чинного законодавства України про захист економічної конкуренції з метою його вдосконалення. Вперше на теоретичному рівні із застосуванням практичних даних проаналізовано порядок розгляду справ антимонопольними органами України, досліджено правове становище Антимонопольного комітету України та його повноваження щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Відповідно до одержаних під час дисертаційного дослідження результатів, автор виносить на захист положення, що містять наукову новизну:
1. Обгрунтовано необхідність розмежування повноважень щодо попередження та розслідування справ про монополістичні правопорушення та недобросовісну конкуренцію між окремими, самостійними органами, зокрема, автор пропонує створити окремий орган - Комітет з розвитку конкуренції, який би займався винятково попередженням та розслідуванням справ про недобросовісну конкуренцію.
2. Обгрунтовується думка про те, що Антимонопольний комітет України повинен займатися лише попередженням монополістичних та конкуренційних правопорушень, а справи за цими видами правопорушень повинні розглядатися судовими органами (палатами створеними при господарських судах).
3. Визначається, що монополістичним правопорушенням є дії та бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що прямо заборонені законодавством.
4. Досліджено та визначено поняття недобросовісної конкуренції як протиправних дій, що вчиняються у конкуренційних відносинах (відносинах змагальності) суб’єктами господарювання і спрямовані на обмеження діяльності окремих суб’єктів господарювання (порушення їх прав та законних інтересів) або отримання певних переваг завдяки чужим досягненням.
5. Сформульовано визначення поняття корисної інформації як такої інформації, що повністю відображає характерні для певного виду товарів, робіт, послуг, споживчі якості, властивості, що притаманні саме цьому виду товарів, робіт, послуг.
6. Причини правопорушень у сфері конкуренції, визначаються: посиленням конкуренційної боротьби серед суб’єктів господарювання, ігноруванням чесної репутації, складністю оцінки споживачем та суб’єктом господарювання деяких рекламних пропозицій щодо товару або послуг, відсутністю повної інформації про товари або послуги.
7. Проаналізовано компетенцію та повноваження (правовий статус) Антимонопольного комітету України, його органів та посадових осіб щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та надано конкретні пропозиції щодо конкретизації повноважень антимонопольних органів України.
8. Досліджено порядок розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, який визначається як окремий процес що включає такі стадії як: подання та розгляд заяви, порушення справи, службове розслідування у справі, розгляд справи, прийняття рішення у справі, оскарження рішень у справі, виконання рішень та контроль за виконанням рішень у справі, перегляд рішень у справі.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки, пропозиції та рекомендації, викладені в роботі, можуть бути використані антимонопольними органами України, а також у правотворчій діяльності, органів державної влади та управління, інших суб’єктів господарювання. Деякі з висновків можуть бути підставою для включення їх до статей Конкуренційного процесуального кодексу України.
Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні дисципліни “Господарське право України”, “Господарсько-процесуальне право України”, при написанні наукових праць (статей, доповідей).
Положення дисертації було використано автором під час розробки методичних матеріалів для спецкурсу “Конкуренційне право України”, та опробовано на лекціях і семінарських заняттях, які на сьогодні викладаються в Хмельницькому інституті регіонального управління та права (місто Хмельницький).
Апробація результатів дисертації
Основні положення і висновки дисертації доповідалися та обговорювалися:
- на засіданнях кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (22 квітня та 12 травня 2004 року, м.Київ);
- на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (17 листопада 1999 року, м.Київ);
- на міжнародній науковій конференції “Україна: поступ у майбутнє”, що проходила в Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України (5 квітня 2000 року, м.Київ);
- на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні”, що проходила в Інституті адвокатури при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (19-20 травня 2000 року, м.Київ);
- на науково-теоретичній конференції “Методологія приватного права”, що проходила в Київському регіональному центрі Академії правових наук України (30 травня 2003 року, м.Київ);
- на щорічній звітній науковій коференції професорсько-викладацького складу та аспірантів Хмельницького інституту регіонального управління та права (16 лютого 2004 року, м. Хмельницький); (Тез опубліковано - 3).
Публікації
Проміжні результати дослідження було опубліковано дисертантом у вітчизняних наукових фахових виданнях: “Підприємництво, господарство та право”. - 2000. - № 2, 4, 7; “Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права”. - 2003. - № 1 (5), 3-4 (7-8); - 2004. - № 1-2 (9-10); “Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України”. - 2004. - № 3 (12); (Всього опубліковано статей - 7).
Структура дисертації. Структура та послідовність проведеного у дисертації дослідження обумовлені предметом вивчення, методологією дослідження та логічністю викладання матеріалу. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків (після кожного розділу і наприкінці дисертації), списку використаних джерел та додатка.
Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок, з них список використаних джерел становить 15 сторінок, додаток 2 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дослідження можна зробити наступні висновки та внести ряд пропозицій до законодавства України. У першу чергу відмітемо те, що законодавство України про захист економічної конкуренції є сукупністю нормативних актів, які є правовою основою для регулювання конкурентних відносин в сфері організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності та спрямовані на підтримку добросовісної конкуренції. Його можна охарактеризувати як господарсько-правовий інститут, у якому органічно поєдналися організаційні та майнові елементи, що властиві господарському праву в цілому. А будучи тісно пов’язане з регулюванням економічної конкуренції, воно набуло певної автономізації у правовій системі України як комплексна галузь законодавства.
Правова природа монополістичних правопорушень (тих що вчиняються суб’єктами господарювання-монополістами) та правопорушень у вигляді недобросовісної конкуренції - різна. Це окремі, самостійні правові інститути - антимонопольний та інститут захисту від недобросовісної конкуренції, які мають різні сфери правового регулювання. Однак між ними є тісний зв’язок, який проявляється у тому, що як монополістичні правопорушення, так і недобросовісна конкуренція мають місце у сфері регулювання конкуренції (конкурентних відносин), а тому регулювання цих відносин і здійснюється у межах законодавства України про захист економічної конкуренції.
Діяльність, яку здійснює суб’єкт господарювання-монополіст, - є монополістичною і визначається як дії суб’єкта господарювання-монополіста, що пов’язані із виробництвом, реалізацією, придбанням або виробничим використанням продукції (товарів), виконанням робіт, наданням послуг. Монополістичними же правопорушеннями будуть дії (або бездіяльність) суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, та які прямо заборонені законодавством.
Між монополістичними правопорушеннями та правопорушеннями у вигляді недобросовісної конкуренції можна провести розмежування, а саме:
- монополістичні правопорушення вчиняються у сфері публічного регулювання господарських відносин, а недобросовісна конкуренція вчиняється у сфері приватного регулювання цих відносин;
- монополістичні правопорушення мають місце в межах одного товарного ринку, у той час як недобросовісна конкуренція може мати прояв на різних ринках.
Важливою частиною конкурентної політики, що проводиться в державі, є Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, який захищає добросовісну конкуренцію на ринку і гарантує споживачам можливість реально оцінювати товар (послуги), тобто дає можливість вільного вибору товару (послуг). Недобросовісною конкуренцією будуть протиправні дії, які вчиняються у конкурентних відносинах (відносинах змагальності) суб’єктами господарювання і спрямовані на обмеження діяльності окремих суб’єктів господарювання (порушення їх прав та законних інтересів) або отримання певних переваг завдяки чужим досягненням. Недобросовісна конкуренція наносить збитки як суб’єктам господарювання, так і фізичним особам - споживачам.
Причини правопорушень у сфері конкуренції, на нашу думку, обумовлені такими чинниками, як посилення конкурентної боротьби серед суб’єктів господарювання, ігнорування чесної репутації (оскільки окремі підприємці не планують свою комерційну діяльність на тривалий строк), складність оцінки споживачами або суб’єктами господарювання окремих рекламних пропозицій, відсутність повної інформації про товари або послуги. Крім того, однією з причин дискримінації суб’єктів господарювання є поєднання в одному органі функцій державного управління та господарської діяльності.
Добросовісною конкуренцією буде правомірна, з дотриманням норм чинного законодавства, торгових та інших чесних звичаїв, змагальність суб’єктів господарювання, метою якої є отримання найбільш вигідних умов виробництва та реалізації товарів. Причому дотримується принцип “Дозволено все, крім забороненого законом”. На ринку добросовісної конкуренції споживачі мають можливість вільного вибору серед товарів (послуг) і можуть придбавати ті товари, які найкращим чином відповідають їх потребам.
Корисною інформацією, на нашу думку, буде повна інформація, що відображає характерні для певного виду товарів, робіт та послуг, споживчі якості, властивості, що притаманні саме цьому виду товарів, робіт, послуг.
Вважаємо також за доцільне викласти ст.8 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” наступним чином: “Дискредитацією суб’єкта господарювання є поширення у процесі конкуренції у будь-якій формі неправдивих, неточних, неповних відомостей, а також вірної, але перекрученої або завуальованої (повністю або частково) інформації, пов’язаної з особою чи діяльністю суб’єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди його діловій репутації”.
Пропонуємо ст.15 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” викласти у такій редакції: “Досягнення суб’єктом господарювання неправомірних переваг у конкуренції - це здобуття кращого становища, кращих умов реалізації або придбання товарів стосовно конкурентів шляхом порушення норм чинного законодавства України, що підтверджено уповноваженим органом”.
Крім того, в Законі України “Про захист від недобросовісної конкуренції” було б доцільно закріпити визначення промислового шпигунства наприклад, таким чином: “Промисловим шпигунством є збір протиправними способами (без згоди власника) за допомогою технічних засобів або без них, відомостей, які відповідно до законодавства України є комерційною таємницею та застосовуються у промисловості (виробництві), якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання”.
Під системою антимонопольних органів слід розуміти сукупність самостійних, відокремлених структурних підрозділів, наділених певним колом прав та обов’язків (повноваженнями), які виконують їх в межах наданої їм компетенції за принципом “дозволено те, що передбачено законом”. Структурно кожний орган може складатися з управлінь, відділів, колегій, які також наділяються певними, чітко визначеними повноваженнями.
Система антимонопольних органів є складовою апарату державного управління, а діяльність Антимонопольного комітету України та його органів в сфері здійснення регулювання конкуренції є різновидом господарсько-управлінської діяльності, яка полягає у повсякденному, практичному здійсненні функцій державного регулювання господарських відносин в Україні.
Антимонопольний комітет України та органи, які входять до його системи, повинні виконувати тільки ті функції, які встановлені Конституцією та законами України (власно кажучи це реалізація принципу законності). Компетенція органу або відомства за обсягом та охопленням кола питань є набагато ширшою ніж його підвідомчість; підвідомчість є лише складовою компетенції. Повноваження державного органу повинні мати певні межі, тобто містити вичерпний перелік таких дій.
На нашу думку, термін “компетенція” за смисловим значенням є ширшим смислового визначення терміну “повноваження”. Повноваження уточнюють та конкретизують компетенцію певного органу чи посадової особи. Вважаємо, що конструкція окреслення кола питань, розгляд яких покладено на компетентний орган або відомство, повинна бути така: компетенція - загальне коло питань, повноваження - конкретні дії. Компетенція, як і повноваження державного органу, - це певним чином сформульовані його функції, і важливим є те, щоб вони належним чином виконувалися.
Звернемо увагу на те, що на сьогодні Антимонопольний комітет України по суті є адміністративним органом, який розглядає справи про господарські правопорушення, власне кажучи, виконує функції органу правосуддя. Тому ми вважаємо, що Антимонопольний комітет України повинен займатися лише превентивною діяльністю, справи ж повинні розглядати господарські суди України, або судові палати, створені в структурі господарських судів.
Антимонопольний комітет України, на нашу думку, повинен займатися лише запобіганням та попередженням, свого роду “профілактикою”, монополістичних та конкурентних правопорушень зі сторони суб’єктів господарювання.
Крім того, з розвитком ринкових відносин та для подальшого розвитку конкуренції необхідно буде створити окремий орган, наприклад Комітет з питань розвитку конкуренції, який би займався як попередженням та розслідуванням порушень у сфері конкуренції (превентивна діяльність), так і розробкою конкретних рекомендацій і пропозицій щодо підтримки та розвитку добропорядних конкуренційних відносин у господарській діяльності.
За своїм правовим статусом Антимонопольний комітет України є специфічним органом, який повинен бути незалежним для того, щоб бути об’єктивним та уникнути упередженості у своїй практичній діяльності. Тому ми вважаємо за необхідне законодавчо закріпити повноваження щодо створення, підпорядкованості та підзвітності Антимонопольного комітету України Верховній Раді України.
Вважаємо, що було б доцільно надати право Антимонопольному комітету України з власної ініціативи розпочинати демонополізацію тієї чи іншої галузі економіки, так як цей орган не може для створення конкуренційного середовища ініціювати ліквідацію монополії, яка виникла легальним шляхом, та не допускає зловживання на ринку (це не передбачено законодавством України). Але домінуюче становище такого утворення може суттево обмежувати можливості інших конкурентів щодо виходу на певний ринок товарів або послуг, а це гальмує розвиток конкурентних відносин. Тому вважаємо, що було б доцільно надати право Антимонопольному комітету України з власної ініціативи розпочинати демонополізацію тієї чи іншої галузі економіки (це будуть заходи по обмеженню монополізму в економіці).
Форму запиту необхідно врегулювати нормативно та закріпити в Законі України “Про Антимонопольний комітет Укаїни”, наприклад, таким чином: “вимога державного уповноваженого надсилається суб’єкту господарювання у письмовій формі у вигляді запиту з чітким визначенням документів та необхідної інформації”.
У законодавстві про захист економічної конкуренції не врегульовано питання щодо відповідальності посадових осіб за розголошення конфіденційної інформації, на отримання якої вони мають право, зазначається лише, що вони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Доцільно передбачити в Законі України “Про Антимонопольний комітет України” таку санкцію у вигляді штрафу.
Вважаємо також за доцільне передбачити продовження терміну розгляду справи про адміністративне правопорушення до того моменту, поки не будуть зібрані (витребувані) всі докази у справі, але не більше 4-х місяців з дня виявлення порушення. Взагалі, на нашу думку, неприпустимим є те, що Антимонопольний комітет України має право розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення за порушення антимонопольного законодавства, адже Антимонопольний комітет України не є судовим органом.
Стосовно територіальних відділень Антимонопольного комітету України, то за своїм правовим статусом вони, належать до місцевих органів виконавчої влади, які наділені спеціальною функціональною компетенцією та підпорядковані й підзвітні лише “по вертикалі” Антимонопольному комітету України.
Вважаємо за доцільне зібрання процесуальних норм конкуренційного права (крім норм адміністративного провадження) у єдиний кодифікований нормативний акт, який буде детально врегульовував порядок подання заяви, службового розслідування у справі, а також процедуру розгляду справи, винесення рішення та оскарження рішення у справі. Таким нормативним актом може бути Конкуренційний процесуальний кодекс України, у якому доцільно передбачити окремий розділ, що врегульовує процес службового розслідування та розгляду справ антимонопольними органами. Це зумовлено тим, що на сьогодні розширено сферу відносин, які врегульовуються цим законодавством, зростає кількість справ, розглянутих антимонопольними органами, напрацьовується практика розгляду справ антимонопольними органами.
Процесуальні норми, які безпосередньо врегульовують порядок розгляду справ, є важливою складовою частиною конкуренційного права України. Процесуальна ж форма є обов’язковим елементом правової діяльності в цілому, а процесуальна діяльність, у свою чергу, - це одна із функцій управлінської діяльності, яку і здійснює уповноважений на те орган - Антимонопольний комітет України.
На нашу думку, у Конкуренційному процесуальному кодексі доцільно закріпити визначення строків і термінів. Адже на сьогодні в законодавстві про захист економічної конкуренції закріплено проміжки часу, які визначаються роками, місяцями, днями (наприклад, строки давності, строк оскарження рішення Антимонопольного комітету України до суду), а також моменти у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія (термін), наприклад, припинення або зупинення нарахування пені за прострочку нарахування штрафів.
У Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не визначено підстави для відмови заявнику у прийнятті від нього заяви. На нашу думку, зробити це необхідно, оскільки заявник повинен мати гарантію захисту своїх прав та інтересів, наприклад звернутися до суду або господарського суду.
Також, на нашу думку, необхідно встановити строк, протягом якого справа повинна бути розглянута антимонопольним органом (при цьому строк розгляду заяви не повинен включатися у строк розгляду справи), адже невизначеність такого строку є суттевим недоліком, який може призвести до затягування розгляду справ на невизначений строк.
Пропонуємо також виділити наступні стадії розгляду справ, які доцільно використати при розробці Конкуренційного процесуального кодексу України (запропоновані стадії стосуються лише провадження у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції):
- подання та розгляд заяви;
- порушення справи;
- службове розслідування у справі;
- розгляд справи;
- прийняття рішення у справі;
- виконання рішень та контроль за виконанням рішень у справі;
- оскарження рішень у справі;
- перегляд рішень у справі.
Вважаємо, що таку процесуальну дію, як відмова у порушенні справи, слід оформляти процесуальним документом, а саме: рішенням Антимонопольного комітету України, яке може бути оскаржене у встановленому законодавством порядку. Це повинен бути офіційний письмовий документ, що складається уповноваженою на те особою і є обов’язковим для виконання.
Методичні рекомендації щодо визначення меж товарних ринків та монопольного становища підприємців на них необхідно доповнити визначенням щодо того, які саме товари є замінниками певного товару: “Замінниками певного товару (групи товарів) виступають товари (група товарів), які подібні за родовими, функціональними ознаками та метою використання до замінюваних товарів та набуваються споживачами у зв’язку з підвищенням цін або у зв’язку з відсутністю зазначених товарів”.
Відмітимо те, що в законодавстві про захист економічної конкуренції не дається визначення речових та письмових доказів, як це зроблено в інших галузях законодавства. Проте можна стверджувати, що речовими доказами будуть предмети наколишнього світу, які своїми властивостями свідчать про певні обставини, факти, що мають значення для справи. Такими предметами є: товари, упаковка, наклейки, знімки, фонограми, відеокасети, рекламні матеріали в будь-який формі та інші. Властивостями (певними якостями) цих предметів є зовнішня форма, кольорове розфарбування, назва та інші, які сприймаються органами почуття людини. На нашу думку, наведене визначення речових та письмових доказів повинно міститися у Конкуренційному процесуальному кодексі України.
Під письмовим доказами, на нашу думку, слід розуміти документи які виконані на паперовому носії і придатні для зорового сприйняття особою. Такими документами можуть бути: ліцензії, патенти, свідоцтво на знак для товарів і послуг, рекламні проспекти, тощо.
Опитування, на нашу думку, не можна вважати засобом отримання доказів, оскільки результати опитування мають ймовірносний характер і не можуть бути достатньою підставою для підтверження тих чи інших фактів у справі.
Спеціальними знаннями будуть наукові, технічні, теоретичні, практичні та інші результати пізнавальної діяльності людини, що складають сукупність знань, якими володіє особа, і за допомогою яких можна встановити відповідність наявних фактів у справі тим чи іншим положенням та розробкам цих знань.
Вважаємо, що на законодавчому рівні необхідно уточнити, що являє собою “суттєве обмеження конкурентоспроможності”. Статтю 19 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” вважаємо за доцільне викласти у такій редакції: “Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або в інший спосіб для власних корисливих інтересів без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що є відповідно до чинного законодавства України комерційною таємницею, якщо особа, яка їх використала, мала доступ до такої інформації у зв’язку з виробничою необхідністю”.
Стадію службового розслідування можна визначити як певну систему обов’язкових процесуальних дій, які проводяться антимонопольним органом і спрямовані на встановлення об’єктивної істини у справі.
Вважаємо також за необхідне включити у чинні Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (а також у проект Конкуренційного процесуального кодексу України) окремий розділ: “Службове розслідування у справі”, у якому врегулювати процесуальні дії щодо збирання доказів, вивчення ринків тощо.
Слухання у справі (новела конкуренційного законодавства) є процесуальною стадією, яка за своїм характером подібна до судових дебатів при розгляді цивільних справ, що, на нашу думку, наближує порядок розгляду справ антимонопольними органами до судового процесуального порядку. Це ще раз свідчить про те, що розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції повинні здійснювати судові органи.
Рішеннями Антимонопольного комітету України є розпорядження та постанови, що їх складають державні уповноважені і голови територіальних відділень, ці рішення є обов’язковими для виконання, тому ми вважаємо за доцільне доповнити ст.24 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” визначенням, щодо того чим є рішення Антимонопольного комітету України, виклавши доповнення таким чином: “Рішенням Антимонопольного комітету України є офіційний письмовий документ (розпорядження, постанова), який складається уповноваженою на те особою і є обов’язковим для виконання особою, якій він адресований”.
У законодавстві про захист економічної конкуренції не врегульовано структурне оформлення рішення антимонопольних органів. На нашу думку, воно повинно складатися із вступної, описово-мотивуючої та резолютивної частин. Структурно рішення антимонопольного органу у справі має виглядати так:
1. вступна частина (назва органу, що розглянув заяву, дата і місце розгляду, назва та реквізити заявника, дата винесення рішення);
2. описово-мотивувальна частина (суть справи, правова вимога заявника, його доводи та обгрунтування, аналіз наявних у матеріалах справи доказів, посилання на процесуальний закон);
3. резолютивна частина (суть прийнятого рішення, строк його оскарження).
Пропонуємо також декілька видів строків набуття рішенням Антимонопольного комітету України чинності:
- рішення набуває чинності відразу після його оголошення (зокрема, це доведення його до відома учасників). При цьому рішення може оголошуватися одразу після закінченні засідання, але оформлятися воно може протягом декількох днів після цього засідання;
- рішення набуває чинності з моменту його прийняття (як це і є на сьогодні). Однак це не сприяє забезпеченню прав зацікавлених осіб. Рішення є обов’язковим для всіх суб’єктів, на яких поширюється юрисдикція уповноваженого органу. На підставі цього рішення можуть прийматися інші акти;
- рішення набуває чинності, якщо протягом певного строку воно не було оскаржене (наприклад, як рішення судів, господарських судів першої інстанції).
Стосовно питання про порядок внесення поправок в рішення то, нашу думку, доцільно встановити те, що у випадку допущення помилок, після заслуховування учасників, антимонопольний орган або державний уповноважений може виправляти помилки, допущені в рішенні. Вважаємо також, що рішення антимонопольних органів має бути в обов’язковому порядку доведено до відповідача у справі, зокрема надіслано рекомендованим або цінним листом чи вручено під росписку.
Виконання рішень антимонопольних органів, як окрема стадія порядку розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, здійснюється в певній процесуальній формі, порядок їх виконання встановлено законодавством. Вважаємо, що рішення антимонопольних органів повинно бути в обов’язковому порядку доведено до відповідача у справі, надіслано рекомендованим або цінним листом чи вручено під росписку.
Термін оскарження рішення антимонопольних органів доцільно скоротити, наприклад, до тридцяти днів з дня прийняття рішення, після закінчення якого рішення набирає чинності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дахно І.І. Антимонопольне право. Курс лекцій. - К.: Четверта хвиля, 1998. - 352 с.
2. Сконцентрируйтесь на концентрации // Юридическая практика. - 2000. - 20 января (№ 3 (109). - С. 7.
3. Говорецький Б.Б. Добросовісна конкуренція - основа нашого добробуту // Подільські ВІСТІ. - 2003. - 24 січня (№ 10 (18264). - С. 1.
4. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.
5. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України від 18 лютого 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 21. - Ст.296.
6. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 50. - Ст.472.
7. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 36. - Ст.164.
8. Про природні монополії: Закон України від 20 квітня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 30. - Ст.238.
9. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 року // Офіційний вісник України. - 2001. - № 7. - Ст.260.
10. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст.650.
11. Мамутов В.К. Роль антимонопольно-конкурентного законодательства // Государство и право. - 1996. - № 8. - С. 49-51.
12. Мельниченко О.І. Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики. - К., 2002. - 432 с.
13. Господарський кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. - Ст.462.
14. Річний звіт 2000 р. Антимонопольний комітет України. - К., 2000. - 235 с.
15. Річний звіт 2001 р. Антимонопольний комітет України. - К., 2001. - 136 с.
16. Мельниченко А.И. Конкурентная политика. О некоторых вопросах практики применения конкурентного законодательства // Юридическая практика. - 2001. - 25 января (№ 4 (162). - С. 1, 9-11.
17. Декларація про державний суверенитет України від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - № 31. - Ст.429.
18. О мерах по демонополизации народного хозяйства. Постановление Совета Министров СССР от 16 августа 1990 года // Собрание Постановлений Правительства СССР. - 1990. - № 24.
19. Об ограничении монополистической деятельности в СССР: Закон СССР // Известия. - 1991. - 25 июля.
20. Програма економічних реформ і політики на Україні. Затверджена Кабінетом Міністрів України для подання Міжнародному валютному фонду // Голос України. - 1992. - 6 січня.
21. Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: Ділова Україна, 1996. - 352 с.
22. Ерёменко В.И. Антимонопольное законодательство зарубежных стран // Государство и право. - 1995. - № 9. - С. 100-111.
23. Lowrence M. Friedman. American Law. Introduction. - New York-London. - 1984. - 362 p.
24. Керимов Д.А. Методологические функции философии права // Государство и право. - 1995. - № 9. - С. 15-22.
25. Ігнатюк А.І. Формування конкурентного середовища та механізми протидії монополізму в економіці України: Дис. …канд. екон. наук: 28.11.96. - К., 1996. - 189 с.
26. Корчак Н.М. Правові питання антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні: Дис. …канд. юрид. наук: 26.10.96. - К., 1996. - 206 с.
27. Словарь терминов в области экономики производственных организаций, конкурентного права и политики, направленной на поощрение конкуренции / Составлен: Хеймани Р.С. и Шапиро Д.М. - Париж, 1996. - 63 с.
28. Журик Ю.В. Аналіз окремих визначень та термінів Закону України “Про захист економічної конкуренції” // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2003. - № 1 (5). - С. 94-99.
29. Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку. Затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року № 49-р. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2002 року за № 317/6605 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 14. - Ст.778.
30. Монополизм и антимонопольная политика / Барышева А.В., Сухотин Ю.В., Богачёв В.И. и др. - М.: “Наука”, 1993. - 240 с.
31. Мельник С.Б. Монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарювання на ринку: Дис. …канд. юрид. наук: - Одеса, 2001. - 192 с.
32. Саніахметова Н., Мельник С. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб’єкта господарювання на ринку // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 1. - С 3-5.
33. Річний звіт 2002. Антимонопольний комітет України // http: www.amc.gov.ua
34. Шумило І. Антиконкурентні узгоджені дії // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 1. - С. 15-18.
35. Макконел К., Брю С. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. - М.: Республика, 1992. В 2-х томах, Т.2. - 400 с.
36. Саниахметова Н.А. Правовые средства противодействия монополизму в предпринимательской деятельности // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1996. - № 8. - С. 17-23.
37. Качалин В.В. Система антимонопольной защиты общества США. - М.: Наука. - 1997. - 271 с.
38. Журик Ю.В. Поняття і види недобросовісних дій у конкуренції // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 2. - С. 10-12.
39. Коваль В.Я. Недобросовісна конкуренція: поняття та ознаки // Вісник господарського судочинства. - 2002. - № 3. - С. 178-185.
40. Майкл Е. Портер. Стратегія конкуренції / Пер. з англ. А.Олійник, Р.Скільський. - К.: Основи, 1998. - 390 с.
41. Галкин В.В. Методы недобросовестной конкуренции: экономическое содержание и правовое регулирование. - Воронеж.: Центр-Чернозём, 1996. - 107 с.
42. Парижская Конвенция по охране промышленной собственности от 20 марта 1883 г. Пересмотрена в Стокгольме 14 июля 1967 г. с изменениями от 2 октября 1979 г. ВОИС, Женева, 1990 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2001. - № 1. - 416 с.
43. Коментар професора Арведа Дерінгера Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”. - К.: Антимонопольний комітет України, 1997. - 50 с.
44. Корчак Н. Загальні положення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 2. - С. 7-9.
45. Корчак Н. Матеріально-правове значення презумпції в інституті антимонопольного регулювання // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 1. - С. 6-9.
46. Малеина М.Н. Защита чести, достоинства и деловой репутации предпринимателем // Законодательство и экономика. - 1993. - № 42. - С. 18-22.
47. Анисимов А.Л. Честь, достоинство, деловая репутация: гражданско-правовая защита. - М., 1994. - 80 с.
48. Безух О. Неправомірне використання ділової репутації в конкуренції // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 5. - С. 24-27.
49. Семенова Л.Н. Антимонопольне і конкурентне право. - К.: Європейский університет финансів, информаційних систем, менеджменту та бізнесу, 1998. - 136 с.
50. Кулишенко В. Неправомерное использование деловой репутации в конкуренции в виде незаконного использования товара другого производителя и копирования его внешнего вида // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 5. - С. 31-34.
51. Лобода О. АМКУ на защите знаков. Недобросовестное использование знака // Юридическая практика. - 2001. - 25 февраля (№ 8 (270). - С. 1, 7.
52. Про рекламу: Закон України від 3 липня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 39. - Ст.181.
53. Коваль И. Неправомерное использование деловой репутации субъекта хозяйствования как форма недобросовестной конкуренции // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 10. - С. 24-26.
54. Про деякі особливості застосування ст.8 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”: Інформаційний лист Антимонопольного комітету України № 25/01 від 4 листопада 1997 року // http: www.amc.gov.ua
55. Річний звіт 1998 р. Антимонопольний комітет України. - К., 1998. - 164 с.
56. Антиконкурентные действия // Юридическая практика. - 1998. - 1-15 мая (№ 9 (67). - С. 6.
57. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14. - Ст.168.
58. Коваль В. Розголошення, схилення до розголошення, неправомірне збирання та використання комерційної таємниці як форми недобросовісної конкуренції // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 8. - С. 22-24.
59. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 24. - Ст.272.
60. Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року // Офіційний текст / Міністерство юстиції України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 464 с.
61. Про перелік відомостей, що не становлять державної таємниці. Постанова Кабінету Міністрів № 611 від 9 вересня 1993 року // Зібрання постанов Уряду України. - 1993. - № 12. - Ст.296.
62. Залесская М.В. Недобросовестная конкуренция: некоторые проблемы неправомерного получения, использования и разглашения конфиденциальной коммерческой информации // Законодательство и экономика. - 1998. - № 5 (171). - С. 19-34.
63. Кримінальний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року // Офіційний вісник України. - 2001. - № 2. - Ст.920.
64. Журик Ю.В. Недобросовісна конкуренція за чинним законодавством України // Україна: поступ у майбутнє. Спецвипуск до 290-річчя прийняття Конституції Пилипа Орлика. Науково-практичній збірник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К.: 2000. - С. 208-210.
65. Журик Ю.В. Окремі проблеми понятійного апарату Закону України “Про захист економічної конкуренції” // Методологія приватного права: Зб. Наук. праць (за матеріалами наук. -теорет. конф., м.Київ, 30 травня 2003р.) / Редкол.: О.Д.Крупчан (голова) та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 229-231.
66. Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 року № 5 (в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29 червня 1998 року № 169-р.) із змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12 лютого 2002р. № 24-р // Монополізм та конкуренція в Україні. Нормативна база. - К.: КНТ, 2003. - 284 с.
67. Методичні рекомендації щодо визначення меж товарних ринків та монопольного становища підприємців на них. Схвалено рішенням Антимонопольного комітету України від 9 серпня 1996 року № 78 // http: www.amc.gov.ua
68. Про принципи забезпечення відповідності антимонопольному законодавству створення та діяльності Асоціації підприємців: Інформаційний лист Антимонопольного комітету України від 20 грудня 1995 року № 5/03 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2001. - № 1. - 416 с.
69. Про розподіл функціональних повноважень між структурними підрозділами Антимонопольного комітету України: Наказ Антимонопольного комітету України № 12 від 24.02.1998 року // http: www.amc.gov.ua
70. Положення про порядок одержання згоди Антимонопольного комітету України на створення холдингових компаній в процесі корпоратизації та приватизації. Затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 21 червня 1994 року // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Антимонопольне законодавство України. - 2001. - № 1. - 416 с.
71. Про застосування змін і доповнень до Положення про контроль за економічною концентрацією: Інформаційний лист Антимонопольного комітету України від 26 січня 1996 року № 7/03 // http: www.amc.gov.ua
72. Про особливості розгляду заяв (справ) щодо вступу господарюючих суб’єктів у об’єднання: Інформаційний лист Антимонопольного комітету України від 19 лютого 1996 року № 8/04 // http: www.amc.gov.ua
73. Про деякі питання звітності про припинення порушень антимонопольного законодавства: Інформаційний лист Антимонопольного комітету України від 29 травня 1998 року № 30/01 // http: www.amc.gov.ua
74. Про застосування положень Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницький діяльності”: Інформаційний лист Антимонопольного комітету України від 19 червня 1998 року № 33/01 // http: www.amc.gov.ua
75. Положення про порядок розгляду заяв на одержання згоди органів Антимонопольного комітету України, на створення, реорганізацію (злиття, приєднання), придбання активів цілісних майнових комплексів, або часток (акцій, паїв), ліквідацію господарюючих суб’єктів. (Про контроль за економічною концентрацією). Затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 9 грудня 1994 року № 15-р // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2001. - №1. - 416 с.
76. Положення про складання та ведення переліку суб’єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку. Затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 10 березня 1994 року № 2-р // Монополізм та конкуренція в Україні. Нормативна база. - К.: КНТ, 2003. - 284 с.
77. Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції. Затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25 грудня 2001 року № 182-р // Монополізм та конкуренція в Україні. Нормативна база. - К.: КНТ, 2003. - 284 с.
78. Про порядок взаємодії між Антимонопольним комітетом і Державною митною службою: Наказ Антимонопольного комітету України, Державної митної служби України від 5 січня 2000 року № 11/6 // Монополізм та конкуренція в Україні. Нормативна база. - К.: КНТ, 2003. - 284 с.
79. Про організацію взаємодії між Антимонопольним комітетом і Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України у сфері контролю за цінами: Наказ Антимонопольного комітету України і Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 8 квітня 2002 року № 2/103 // Монополізм та конкуренція в Україні. Нормативна база. - К.: КНТ, 2003. - 284 с.
80. Положення про комісію з питань оцінки позитивних і негативних наслідків узгоджених дій, концентрації суб’єктів господарювання. Затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24 квітня 2003 року № 106, розпорядженням Антимонопольного комітету України від 11 лютого 2003 року № 41-р // Монополізм та конкуренція в Україні. Нормативна база. - К.: КНТ, 2003. - 284с.
81. Гусак М., Білоусова Н. Про негаразди в антимонопольному законодавстві та практиці його застосування // Бизнес. - 2000. - 21 серпня (№ 34 (397). - С. 90-97.
82. Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник для юридичних спеціальностей вищих закладів освіти: - К.: Ін Юре, 1997. - 608 с.
83. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002. - 248 с.
84. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. - М.: Изд-во АН СССР, 1948.
85. Абрамов Н.А. Хозяйственно-процесуальное правоУкраини: Учебное пособие (курс лекций). - 2-е изд. - Х.: Одиссей, 2003. - 336 с.
86. Про внесення змін до деяких законів України з питань захисту економічної конкуренції: Закон України від 20 листопода 2003 року // Офіційний вісник України. - 2003. - № 52. - Ст.2735.
87. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. - М.: Юридическая литература, 1972. - 210 с.
88. Толковый словарь по управлению / С.Н.Петрова (сост.) - М.: Аланс, 1994. - 652 с.
89. Журик Ю.В. Проблеми законодавчої регламентації повноважень антимонопольних органів України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2003. - № 3-4 (7-8). - С. 150-156.
90. Качалин В.В. Система антимонопольной защиты общества США. - М.: Наука, 1997. - 271 с.
91. Мельниченко О.І. Про практику застосування арбітражними судами конкурентного законодав