ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ПРИВАТНОГО ПРАВА

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
4
ВСТУП
5
Розділ 1. Поняття та види організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права 15
1.1. Поняття організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права 15
1.2. Система організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права
43
Розділ 2. Господарські товариства 98
2.1. Повне та командитне товариства 98
2.2. Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю 124
2.3. Акціонерні товариства
140
Розділ 3. Унітарні та корпоративні підприємства 169
3.1. Унітарні підприємства 169
3.2. Корпоративні підприємства
186
Розділ 4. Організаційно-правові форми кооперативних товариств 208
4.1. Підприємницькі кооперативи 208
4.2. Непідприємницькі кооперативи
228
Розділ 5. Організаційно-правові форми непідприємницьких юридичних осіб приватного права 254
5.1. Громадські товариства 254
5.2. Непідприємницькі товариства з обмеженою, додатковою та повною відповідальністю 279
5.3. Товариства співвласників 293
5.4. Установа та заклад
315
Розділ 6. Правове регулювання створення, реорганізації та ліквідації окремих організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права 334
6.1. Правове регулювання створення окремих видів організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права 334
6.2. Правове регулювання реорганізації юридичних осіб приватного права 351
6.3. Правове регулювання ліквідації окремих видів організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права
377
ВИСНОВКИ
405
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
420
ДОДАТКИ 471

ВСТУП
Актуальність теми. Дослідження інституту юридичної особи набуває особливої актуальності, оскільки юридична особа стала способом втілення певних економічних, політичних та соціальних інтересів держави, громадян та різних соціальних груп. Упродовж останніх років в Україні прийнято значну кількість нормативних актів, які визначають правовий статус окремих видів юридичних осіб. Тому логічним продовженням цього процесу повинно бути встановлення сталої та замкненої системи юридичних осіб у ЦК. Але на сьогодні цього не зроблено, що зумовлено кількома причинами. Перша – це закріплення в ЦК та ГК різних правових доктрин системи організаційно-правових форм підприємницьких юридичних осіб. Друга – відсутність теоретико-правової концепції побудови системи організаційно-правових форм непідприємницьких юридичних осіб. Третя – невизначеність способів перетворення “застарілих” організаційно-правових форм у ті, які були виділені кодексами як такі, що “заслуговують на життя”.
Інститут юридичної особи був і є предметом досліджень багатьох відомих вчених – фахівців у галузі теорії права, цивільного, аграрного, господарського права: С.С. Алексєєва, Ч.Н. Азімова, А.Б. Венгерова, Д.В. Бобрової, В.І. Борисової, С.М. Братуся, О.М. Вінник, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, І.В. Жилінкової, Д.В. Задихайло, А.І. Камінки, О.Р. Кібенко, В.М. Коссака, В. М. Кравчука, І.Ю. Краська, Н.С.Кузнєцової, В.В. Лаптєва, О.Ю. Літвіної, А.В. Луць, В.В. Луця, Р.А. Майданика, В.К. Мамутова, В.С. Мартем’янова, Ю.П. Пацурківського, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, О.А. Пушкіна, Н.О. Саніахметової, В.М.Селіванова, В.І. Семчика, І.В. Спасибо-Фатєєвої, І.А. Тарасова, Н.І. Тітової, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, В.Ф. Чигиря, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершенєвича, М.Й. Штефана, В.С. Щербини, О.В. Щербини та ін.
В останні роки в Україні з проблем інституту юридичної особи було захищено дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук І.В. Спасибо-Фатєєвою “Цивільно-правові проблеми акціонерних правовідносин” (2000 р.), О.М. Вінник “Теоретичні аспекти правового забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах” (2004 р.), Н.О. Саніахметовою “Регулювання підприємницької діяльності в Україні (організаційно-правові аспекти)” (1998 р.), на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук В.М. Кравчуком “Соціально-правова природа юридичної особи” (2000 р.), О.Ю. Літвіною “Правове положення благодійних організації в Україні”, Ю.В. Яковлєвим “Командитні товариства як суб'єкти підприємницької діяльності” (2001 р.), Р.Ф. Гринюком “Правовий статус комунальних підприємств в Україні” (2001 р.). Проте комплексного дослідження системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права не провадилося.
Не дивлячись на те, що термін “організаційно-правова форма юридичної особи” вже давно застосовується як у нормативних актах, так і в наукових працях, у теорії цивільного права це питання тільки винесене на дискусію. Сьогодні проведення дослідження цього інституту цивільного права набуває особливої актуальності, зокрема враховуючи закріплення в ЦК положення про створення юридичних осіб приватного права тільки в тих організаційно-правових формах, які визначені в законі. В зв’язку з цим перед цивільною наукою постає завдання щодо проведення ревізії законодавчих актів, які визначають правовий статус окремих видів юридичних осіб приватного права, вироблення теоретичних критеріїв побудови системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права та розробки концепції її законодавчого закріплення.
Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що обрана для дисертаційного дослідження тема є актуальною як з точки зору теорії цивільного права, так і для вироблення пропозицій щодо вдосконалення цивільного законодавства й рекомендацій стосовно його практичного застосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планами науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Ко¬рецького НАН України “Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин у сучасній Україні” (2000 – 2002 рр., державний реєстраційний номер РК 0101U001005), “Проблеми удосконалення правового регулювання права власності” (2001 р., державний реєстраційний номер РК 0101U005658), “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України” (2003 – 2004 рр., державний реєстраційний номер РК 0102U007078).
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розроблення науково-теоретичної концепції побудови системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права, формулювання науково-теоретичних пропозицій щодо закріплення цієї системи у законодавстві.
Для досягнення поставленої мети у дисертаційному дослідженні були поставлені такі основні задачі: проаналізувати наукові підходи щодо визначення поняття організаційно-правової форми юридичних осіб; з’ясувати фактичний стан правового регулювання окремих видів організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права в сучасній Україні; розкрити та охарактеризувати науково-правові критерії утворення системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права; визначити структуру системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права; визначити ознаки і дати юридичну характеристику різних видів організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права, а також визначити належність до них окремих видів юридичних осіб; розробити конкретні пропозиції та рекомендації з питань удосконалення правового регулювання правовідносин, що виникають у процесі створення, діяльності, реорганізації та ліквідації юридичних осіб різних організаційно-правових форм приватного права.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що складають зміст інституту організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права.
Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, зарубіжне законодавство щодо поняття, видів та системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в процесі роботи над дисертацією використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Використання історико-правового методу дослідження дозволило визначити основні етапи становлення і розвитку юридичної думки щодо організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права. Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі цивільно-правових норм вітчизняного та зарубіжного законодавства, наукової літератури, сприяв виявленню аналогічних правових конструкцій організаційно-правових форм юридичних осіб у праві іноземних держав та вивченню їх правового регулювання. Методи індукції та дедукції дозволили виокремити загальні та відмінні ознаки (елементи), притаманні певним юридичним особам приватного права, та дали змогу визначити їх приналежність до певного виду організаційно-правових форм юридичних осіб, а останні – згрупувати в системоутворюючі організаційно-правові форми. За допомогою догматичного методу проаналізовано зміст норм чинного вітчизняного та зарубіжного законодавств, виявлено колізії і прогалини. Теоретико-прогностичний – запропонувати перспективну модель ефективної системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права в законодавстві України. Формально-логічний використовувався як універсальний спосіб аргументації наукових висновків та пропозицій з удосконалення законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненому вперше в Україні після прийняття ЦК України та ГК України комплексному дослідженні системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права.
В результаті проведеного дисертаційного дослідження вперше сформульовано і обґрунтовано або додатково аргументовано низку наукових положень та висновків, які виносяться на захист:
1. Вперше визначено поняття організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права через сукупність встановлених в законодавстві істотних (які характерні тільки для конкретної організаційно-правової форми) та неістотних (які характерні для певної групи організаційно-правових форм або ті, що можуть бути змінені залежно від виду діяльності юридичної особи та інших, визначених у законі, обставин) ознак, які дають підставу вирізняти один вид юридичної особи від інших.
2. Вперше аргументовано, що до істотних ознак організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права можуть бути віднесені лише ті, які за своїм змістом є цивільно-правовими, зокрема, види об’єктів права власності учасників, а за відсутності таких об’єктів – право на отримання майна після ліквідації юридичної особі, майнові зобов’язання, виконання яких має право вимагати юридична особа від засновника (учасника) та вид відповідальності останніх за зобов’язаннями юридичної особи (обмежена, додаткова, повна).
3. Вперше доведено, що ознаками організаційно-правової форми не можуть бути мета, вид (предмет) діяльності, способи їх здійснення, порядок формування та розпорядження майном, тому не можна визнати самостійними організаційно-правовими формами юридичних осіб приватного права такі види юридичних осіб, як підприємства, об’єднання підприємств, виробничі, обслуговуючі та банківські кооперативи, самоврядувальні організації, товарні біржі, кредитні спілки, організації роботодавців та деякі інші об’єднання юридичних та/чи фізичних осіб.
4. За результатами дослідження додатково аргументовано, що об’єкт права власності учасників різних видів організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права повинен мати такі властивості: бути обороноздатним та/чи надавати право його власнику виділяти частину майна юридичної особи; передаватися у спадщину; ділитися між подружжям; бути об’єктом звернення стягнення за особистими зобов’язаннями його власника чи надавати право його кредиторам, спадкоємцям та іншому з подружжя виділяти частину майна юридичної особи для задоволення своїх вимог.
5. Вперше виділено таке поняття, як системоутворююча організаційно-правова форма юридичної особи, як така, що реально не існує, але є об’єднуючою для організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права, видами якої є товариство, господарське товариство, кооперативне товариство, корпоративне підприємство, непідприємницьке товариство.
6. Вперше запропоновано визначити систему організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права, яка повинна бути закріплена у ЦК: господарські товариства (товариства з обмеженою, додатковою відповідальністю, повне та командитне, акціонерне товариства); кооперативні товариства (підприємницький та непідприємницький кооперативи); непідприємницькі товариства (громадське товариство, товариство співвласників, заклад, непідприємницькі товариства з обмеженою відповідальністю, з додатковою та повною відповідальністю); установа.
7. Додатково аргументовано висновок про неможливість виділення таких організаційно-правових форм, як унітарні підприємства, оскільки законодавством не виділений об’єкт права власності його засновника, а також в зв’язку з неможливістю прийняття спадкоємцями, кредиторами та іншими особами, які набули право на статутний фонд підприємства, рішення про реорганізацію унітарних підприємств, оскільки у таких підприємствах не існує колегіального органу управління.
8. Додатково обґрунтовано необхідність обов’язкового укладення засновницького договору при створенні всіх видів організаційно-правових форм підприємницьких юридичних осіб приватного права у випадку набуття їх засновниками певних об’єктів права власності у результаті такого створення, та право на його укладення засновниками непідприємницьких юридичних осіб. Визначені законодавчі вимоги до цього договору: проста письмова форма, право засновників на його одностороннє розірвання; істотні умови.
9. Додатково аргументовано неможливість визнання засновницького договору єдиним установчим документом юридичних осіб приватного права, оскільки це не відповідає корпоративним засадам існування юридичної особи. В зв’язку з цим запропоновано визнавати статут єдиним установчим документом для юридичних осіб приватного права, відмовившись від таких установчих документів, як меморандум, установчий акт, засновницький договір.
10. Додатково аргументований висновок про неможливість покладення на учасників товариства з обмеженою відповідальністю (акціонерів), які не повністю сплатили вартість своєї частки (акції), відповідальності перед третіми особами за зобов’язаннями таких товариств, оскільки при виконанні учасниками товариств зобов’язань перед кредиторами товариства виникає питання про необхідність виконання ними зобов’язань щодо оплати частки (акцій) шляхом передачі майнових прав чи майна.
11. Вперше зроблено пропозицію про виділення в ЦК такої організаційно-правової форми товариств, як підприємницькі кооперативи, до яких відносяться сільськогосподарські кооперативи, кооперативні банки, виробничі кооперативи та виділені такі істотні ознаки цієї організаційно-правової форми: об’єктом права власності членів є пай у подільному майні кооперативу і члени кооперативу несуть відповідальність за зобов’язаннями кооперативу у розмірі, встановленому статутом кооперативу, але не меншому, ніж встановлено у законі.
12. Вперше зроблено пропозицію про необхідність виділення в ЦК такої організаційно-правової форми товариств, як непідприємницькі кооперативи, до яких відносяться житлові, дачні, споживчі, гаражні та інші, та визначено, що її істотними ознаками є те, що їх члени є власниками паю у пайовому фонді і несуть повну відповідальність за зобов’язаннями кооперативу.
13. Враховуючи вимоги ГК щодо формування статутного фонду в унітарних підприємствах та визнання статутного фонду об’єктом корпоративних прав, запропоновано у законодавчих актах України визнати статутний фонд унітарного підприємства об’єктом права власності його засновника. У зв’язку з цим пропонується при перетворенні унітарних підприємств у господарські товариства провадити обмін статутного фонду унітарного приватного підприємства на частку в статутному капіталі чи на акції.
14. Вперше запропоновано виділити таку організаційно-правову форму непідприємницьких юридичних осіб, як об’єднання співвласників, істотними ознаками якої є: наявність у його членів права спільної часткової власності на майно, передане в управління товариству, а також обов’язок утримувати спільне майно, права на отримання майна у випадку ліквідації пропорційно їх частці у спільному майні, обмежена відповідальність членів товариства за його зобов’язаннями.
15. Вперше виділено такі істотні ознаки установи як організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права, як неможливість участі в установі та покладення на засновника (засновників) установи обов’язку щодо передачі їй майна.
16. Вперше запропоновано виділити таку організаційно-правову форму непідприємницьких товариств, як заклад, істотними ознаками якої є: надання права засновнику (засновникам) на отримання майна у випадку ліквідації; покладення на засновника обов’язку фінансувати діяльність закладу, повна субсидіарна відповідальність засновника за зобов’язаннями закладу.
17. Вперше запропоновано виділити таку організаційно-правову форму непідприємницьких товариств, як громадське товариство, учасники якого не мають ні об’єктів права власності, ні інших майнових прав чи обов’язків у товаристві та не несуть відповідальності за зобов’язаннями юридичної особи.
Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність роботи полягає у фактичному використанні розроблених дисертантом у результаті дослідження пропозицій та висновків: у законотворчій діяльності – в процесі підготовки та удосконалення нормативно-правових актів, що визначають правовий статус окремих видів організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права, а також порядок їх створення, діяльності, права і обов'язки їх учасників та засновників. Окремі пропозиції дослідження стосовно питань реорганізації унітарних, колективних, орендних, приватних та інших підприємств у акціонерні товариства, були надіслані до ДКЦПФР і запропоновані для удосконалення норм Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств та проекту Закону “Про акціонерні товариства”; у правозастосовчій діяльності – в процесі перетворення юридичних осіб; у навчально-методичній роботі – при підготовці і викладанні навчальних дисциплін “Підприємницьке право”, спецкурсу “Юридичні особи” в Київському університеті права; при підготовці підручника “Цивільне право України: Академічний курс” (За заг. ред. Я.М. Шевченко, К., 2003).
Всі зазначені факти реалізації висновків та рекомендацій автора підтверджені відповідними документами.
Результати дисертаційного дослідження також можуть бути використані при підготовці проектів законів про внесення змін і доповнень до Цивільного та Господарського кодексів України, до Закону “Про кооперацію”, “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” та ін., стануть в нагоді при розробці проектів законів “Про акціонерні товариства”, „Про непідприємницький кооператив”, „Про підприємницький кооператив”, „Про непідприємницькі товариства”, „Про товариства співвласників” та ін., зокрема тих їх норм, які стосуються регулювання правового статусу юридичних осіб приватного права. Крім того, робота має чітку спрямованість на вдосконалення практики застосування норм про організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького Національної академії наук України. Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на: республіканській науково-практичній конференції “Развитие национальной государственности союзной республики на современном этапе” (Киев, 1990 г.), Республіканській науково-практичній конференції “Концептуальні питання створення нового Цивільного кодексу України” (Київ, 14-15 квітня 1992 р.), Науково-практичній конференції “Проблеми підготовки нового Цивільного кодексу України” (Київ, 20-21 травня 1993 р.), Науково-практичній конференції “Концепція розвитку законодавства України” (Київ, травень, 1996 р.), Міжнародній науковій конференції “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (Київ, 17-20 жовтня 2000 р.), Науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (Київ, 19 квітня 2001 р.), Науково-практичній конференції “Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, 21 березня 2002 р.), Науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” (Київ, 14 травня 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Трансформація відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми” (Одеса, 15 травня 2003 р.).
Публікації. За темою дисертації та відповідно до її змісту всього опубліковано: 1 індивідуальну монографію, розділи в 7 колективних монографіях, розділи у 2 довідниках, 1 підрозділ у науково-практичному коментарі ЦК України, глави у підручнику, 34 статті, 32 з яких входять до переліку наукових фахових видань, затвердженому ВАК України, а також тези 9 доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Визначено поняття організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права як видової характеристики юридичної особи, в основі виділення якої лежить сукупність пов’язаних між собою ознак, визначених у законі (істотних і неістотних), які дають підставу вирізняти один вид юридичної особи від іншого.
2. До істотних ознак організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права можуть бути віднесені лише ті, які за своїм змістом є цивільно-правовими, зокрема, види об’єктів права власності учасників (акції в акціонерному товаристві, пай у кооперативних товариствах), чи при відсутності таких об’єктів – право на отримання майна після ліквідації юридичної особи (зокрема у товариствах співвласників); майнові зобов’язання, виконання яких має право вимагати юридична особа від засновника, учасника (установа); вид відповідальності учасників (засновників) за зобов’язаннями юридичної особи (обмежена, додаткова, повна).
3. Ознаками організаційно-правової форми не можуть бути:
– мета чи ціль (благодійна діяльність, обслуговування членів кооперативу у обслуговуючому кооперативі, задоволення потреб у взаємному кредитуванні, надання послуг в укладенні біржових угод; задоволення релігійних потреб громадян, реалізація прав, свобод, інтересів громадян та юридичних осіб тощо);
– вид (предмет) діяльності (виробнича у виробничих кооперативів та підприємств, банківська у банківських кооперативів тощо);
– способи здійснення мети (цілі) (централізація виробничих та управлінських функцій, поєднання наукових та комерційних інтересів, делегування окремих повноважень централізованого управління (об’єднання підприємств);
– особливості формування та розпорядження майном (право творчих спілок на отримання винагороди за управління майновими правами авторів, обмеження щодо передачі у власність політичним партіям майна від іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян та осіб без громадянства, обмеження права розпорядження майном державних підприємств).
В зв’язку з цим не можна визнавати самостійними організаційно-правовими формами юридичних осіб приватного права такі види юридичних осіб, як підприємства, державні та комунальні підприємства, об’єднання підприємств, кредитні спілки, виробничі, обслуговуючі, сільськогосподарські кооперативи та кооперативні банки, самоврядувальні організації, товарні біржі, організації роботодавців, релігійні організації, творчі та професійні спілки, політичні партії та інші об’єднання громадян тощо.
¬4. Об’єкт права власності учасників різних видів організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права повинен мати такі властивості: бути оборотоздатним (тобто мати можливість бути предметом цивільно-правових правочинів) та/чи надавати право його власнику виділяти частину майна юридичної особи у випадку, якщо законом чи статутом товариства обмежені права на його відчуження (товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю, підприємницькі кооперативи); передаватися у спадщину; ділитися між подружжям; бути об’єктом звернення стягнення за особистими зобов’язаннями його власника чи надавати право його кредиторам, спадкоємцям чи іншому з подружжя, виділяти частину майна юридичної особи для задоволення своїх вимог, якщо останні не можуть стати власниками таких об’єктів чи учасниками таких юридичних осіб відповідно до закону або статуту.
5. У випадку, якщо об’єкт права власності учасника юридичної особи виражений в ідеальних частинах (в процентах, натуральних частках) право власності учасника на такий об’єкт повинно виникати з моменту реєстрації юридичної особи і не повинно залежати від оплати учасником таких об’єктів. У випадку, якщо до повної оплати такого об’єкту учасник виходить з товариства, а також у випадку спадкування такого об’єкту або поділу між подружжям за учасником (спадкоємцями, другим з подружжя) зберігається обов’язок по його оплаті.
6. Доцільно виділити таке поняття, як системоутворююча організаційно-правова форма юридичної особи, як така, що реально не існує, але є об’єднуючою для організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права, видами якої є товариство, господарське товариство, кооперативне товариство, корпоративне підприємство, непідприємницьке товариство.
7. В залежності від істотних ознак організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права можна визначити та закріпити таку систему організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права: господарські товариства (товариства з обмеженою, додатковою відповідальністю, повне та командитне, акціонерне товариства); кооперативні товариства (підприємницький та непідприємницький кооперативи); непідприємницькі товариства (громадське товариство, товариство співвласників, заклад, непідприємницькі товариства з обмеженою відповідальністю, з додатковою та повною відповідальністю); установа.
8. Оскільки законодавчими актами права учасників товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, їх спадкоємців щодо виплати вартості частки у майні при виході чи смерті учасника не ставляться в залежність від повної оплати вкладу до статутного капіталу, необхідно надати право таким товариствам вимагати повної оплати вкладу від такого учасника (спадкоємців).
9. Підтримуючи позицію тих авторів, які відмічають, що учасники товариства з обмеженою відповідальністю та акціонери акціонерного товариства, які не повністю оплатили свої вклади чи вартість акцій; не несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства, а лише виконують свої зобов’язання по внесенню вкладів до статутного капіталу чи оплаті акцій та виходячи із законодавчих традицій, що склалися в Україні, доцільно визнавати відповідальність обмеженою у тому разі, коли учасники не несуть відповідальності за зобов’язаннями юридичної особи.
10. Як правило виникнення права власності учасників на об’єкти не пов’язані з оплатою. Враховуючи неможливість існування акціонерного товариства без акцій та виходячи із потреби вирішення питання щодо спадкування, поділу майна подружжя, звернення стягнення на майно акціонера за його власними зобов’язаннями у випадку неповної оплати акціонером акцій, необхідно: надати право власності на акції акціонеру з моменту державної реєстрації акціонерного товариства з видачею іменного тимчасового свідоцтва; надати право акціонерному товариству в односторонньому порядку відмовитися від договору купівлі-продажу емісійних акцій, на підставі чого припиняється право власності на акції у акціонера, який не повністю сплатив їх вартість, з публічним оголошенням про анулювання тимчасового свідоцтва. Метою реєстрації випуску акцій у ДКЦПФР повинен стати факт визнання допуску акцій до обороту, тобто надання права акціонерам на їх відчуження, заставу.
11. Виходячи із зроблених висновків щодо неможливості виділення організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права залежно від предмету та виду їх діяльності та виділення такої організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права, як підприємства, слід визнати хибною концепцію ГК щодо виділення такої організаційно-правової форми, як унітарні підприємства, до яких відповідно до ст. 63 кодексу відносяться державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника, оскільки не виділяється об’єкт права власності засновника такого підприємства. В зв’язку з цим виникає проблема передачі прав на такі підприємства, їх спадкування, звернення стягнення за боргами засновника (власника) унітарного підприємства, а також прийняття особами, які стали власниками корпоративних прав на ці підприємства, наприклад, у разі спадкування, рішення про перетворення таких підприємств в господарські товариства чи виробничі кооперативи, оскільки існування унітарних підприємств не допускає можливості виділення такого органу управління, в який би входило більше, ніж одна особа.
12. Враховуючи положення, закріплені у ГК щодо необхідності створення статутного фонду в унітарних підприємствах, і п. 1.8 ст. 1 За-кону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, який відносить до об’єктів корпоративних прав право влас¬ності юридичної або фізичної особи на статутний фонд (капітал), об’єктом права власності засновника в унітарних підприємствах необхідно визнати статутний фонд. Виділення такого об’єкту надасть можливість унітарним підприємствам провадити перетворення в господарські товариства.
13. Виходячи з аналізу ГК, Закону „Про власність” можна виділити таку системоутворюючу організаційно-правову форму підприємницьких юридичних осіб, як корпоративні підприємства, до яких відносяться колективне, орендне підприємства та фермерське господарство. Головна відмінність між цими підприємствами полягає у визначенні різних об’єктів права власності їх членів (учасників). В орендному підприємстві об’єкт права власності його членів визначається статутом, в колективному підприємстві об’єктом права власності є вклад працівника підприємства, а члена фермерського господарства – цілісний майновий комплекс. Слід визнати неможливість існування вказаних об’єктів права власності у членів колективних підприємств та фермерських господарств, а також неможливість визначення об’єкту права власності у статуті юридичної особи.
14. Неприпустимим є визнання об’єктом права власності членів фермерських господарств цілісного майнового комплексу (майно, яке передане до складеного капіталу, нерозподілений прибуток, майнові та інші зобов’язання), оскільки майно, передане до статутного капіталу, може бути відчужене та не можна одночасно визнавати майнові права на одне й те саме майно (підприємство, як цілісний майновий комплекс) за фермерським господарством та його членами.
15. Виділення такого об’єкту права власності, як вклад працівника, не відповідає ні інтересам підприємства, ні інтересам їх працівників. Пункт 2 ст. 23 Закону “Про власність” встановлює, що розмір вкладу працівника в майні колективного підприємства визначається залежно від його трудової участі в діяльності державного чи орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення. Тому, вклад не може зменшуватися, а може лише збільшуватися. Оскільки працівник колективного підприємства отримує вартість вкладу тільки при звільненні, це робить неможливим його відчуження та звернення стягнення на нього за його особистими боргами.
16. Основними ознаками кооперативного товариства, як організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права є те, що її члени є власниками паю у подільному фонді (підприємницькі кооперативи) чи пайовому фонді (непідприємницькі кооперативи) і несуть відповідальність у межах, визначених законом та статутом.
17. Потрібно виділити в ЦК такі організаційно-правові форми кооперативних товариств, як:
– підприємницькі кооперативи, до яких відносяться сільськогосподарські кооперативи, кооперативні банки, виробничі кооперативи та істотними ознаками цієї організаційно-правової форми є: об’єктом права власності членів є пай у подільному майні кооперативу і члени кооперативу несуть відповідальність за зобов’язаннями кооперативу у розмірі, встановленому статутом кооперативу, але не меншому, ніж встановлено у законі;
– непідприємницькі кооперативи, до яких відносяться житлові, дачні, споживчі, гаражні та інші, та істотними ознаками якої є те, що їх члени є власниками паю у пайовому фонді і несуть повну відповідальність за зобов’язаннями кооперативу.
18. Особливістю правового регулювання кооперативних товариств є те, що: існує значна кількість нормативних актів, які не відрізняються єдністю правових підходів щодо регулювання тотожних за своєю правовою природою відносин, щодо визначення об’єктів права власності членів виробничого, сільськогосподарського, банківського кооперативу; застосовуються однакові правові підходи до правового регулювання як підприємницьких, так і непідприємницьких кооперативів; відсутнє правове регулювання таких споживчих кооперативів, як гаражні, садівницькі, дачні тощо; джерелами правового регулювання житлової кооперації є нормативні акти, які були прийняті у 80-х роках минулого століття. Прийнятий Закон „Про кооперацію”, який повинен був вирішити проблеми комплексного регулювання як підприємницьких, так і непідприємницьких кооперативів, не вирішив цих проблем, що ставить під сумнів доцільність існування такого законодавчого акту, тим більше, що існують такі тенденції в законотворчості, як прийняття окремих законодавчих актів, які визначають правовий статус окремих видів організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права. В зв’язку з цим потрібно прийняти два закони – “Про підприємницькі кооперативи” та “Про непідприємницькі кооперативи”.
19. Виділення в ЦК такого виду підприємницьких товариств, як виробничі кооперативи не відповідає системі існуючих підприємницьких кооперативів, оскільки крім виробничих, існують ще й банківські кооперативи, які також є підприємницькими товариствами. Крім цього неможливим є виділення окремого виду організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права, заснованих тільки на виді діяльності юридичної особи. Тому необхідно закріпити у ст. 84 ЦК положення про те, що підприємницькими товариствами є господарські товариства та підприємницькі кооперативи, і в зв’язку з цим параграф 2 глави 8 “Виробничий кооператив” перейменувати у “Підприємницькі кооперативи”, врегулювавши в ньому правовий статус таких кооперативних товариств.
20. У Законі „Про підприємницькі кооперативи” слід закріпити такі положення: надати право бути членами кооперативу як фізичним, так і юридичним особам; встановити що об’єктом права власності членів кооперативу є пай у подільному майні та надати право членам кооперативу на його відчуження в порядку, передбаченому статутом, право на передачу його у спадщину чи поділу між подружжям, а також звернення стягнення на пай за особистими боргами члена кооперативу; визначення видів майна (чи його вартості), що відноситься до неподільного фонду, у статуті товариства; надання права членам кооперативу у випадку ліквідації отримувати частку у майні (як подільному, так і неподільному) кооперативу, яке залишилося після розрахунків з кредиторами, пропорційно розміру їх паю; встановити мінімальний розмір додаткової субсидіарної відповідальності членів кооперативу у розмірі 1000 грн.
21. Неможливим є виділення такої організаційно-правової форми, як споживчі товариства, які, виходячи з аналізу Закону „Про споживчу кооперацію”, є підприємницькими кооперативами, оскільки їх члени мають право на отримання прибутку. Для збереження статусу непідприємницького товариства члени споживчих товариств не повинні мати права на отримання прибутку від діяльності товариства, що й потрібно закріпити законодавчо. Тому потрібно у прикінцевих положеннях Закону „Про непідприємницькі кооперативи” зобов’язати споживчі товариства, що існують сьогодні та мають на меті здійснювати підприємницьку діяльність і розподіляти свої прибутки між членами товариства, здійснити перетворення у підприємницькі кооперативи чи господарські товариства.
22. Обґрунтовується, що в Законі „Про непідприємницькі кооперативи” слід визначити: правове положення цих кооперативів як організаційно-правової форми непідприємницьких кооперативних товариств; право бути їх членами як юридичним, так і фізичним особам; визначити об’єктом права власності членів пай у пайовому фонді товариства; визначити, що розмір пайового фонду є змінною величиною і залежить від залишків невикористаних кооперативом внесених пайових внесків; право членів споживчого товариства на розпорядження паєм (відчуження, передачу в заставу, передачу у спадок тощо) у порядку, передбаченому статутом; право членів на отримання паю у випадку виходу із товариства, розмір якого визначається у порядку, передбаченому статутом; право членів на отримання майна кооперативу у випадку ліквідації товариства пропорційно до розміру паю; встановити, що член кооперативу несе повну відповідальність за борги кооперативу.
23. В основу концепції виділення об’єктів права власності учасника (члена) непідприємницького товариства повинен бути покладений принцип неможливості отримання учасниками прибутку у разі виходу їх із товариства та майна, що залишилось при ліквідації останнього, суть якого полягає у неможливості отримати від товариства більше ніж вкладено в нього внесків (вкладів).
24. Доцільно виділити такі організаційно-правові форми непідприємницьких юридичних осіб та їх істотні ознаки:
– об’єднання співвласників, істотними ознаками якої є: наявність у його членів права спільної часткової власності на майно, передане в управління товариству, а також обов’язок утримувати спільне майно, права на отримання майна у випадку ліквідації пропорційно їх частці у спільному майні, обмежена відповідальність членів товариства за його зобов’язаннями;
– установи, істотною ознакою якої є неможливість участі в установі та покладення на засновника (засновників) установи обов’язку щодо передачі їй майна;
– громадське товариство, учасники якого не мають ні об’єктів права власності, ні інших майнових прав чи обов’язків у товаристві та не несуть відповідальності за зобов’язаннями юридичної особи.
25. Такі юридичні особи, як громадські та релігійні організації, політичні партії, професійні та творчі спілки, самоврядні організації, адвокатські об’єднання, організації роботодавців, торгово-промислові палати та ін., метою яких є задоволення громадських, професійних та духовних потреб людей, належать до однієї організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права, оскільки їх спільними ознаками є те, що їх члени не мають ні об’єктів права власності, ні інших майнових прав чи обов’язків щодо майна юридичної особи та не несуть відповідальності за зобов’язаннями юридичної особи.
В зв’язку з цим необхідно прийняти нову редакцію Закону „Про об’єднання громадян” та дати нову назву цього закону “Про громадське товариство”. В цьому законодавчому акті визначити поняття громадського товариства, виділивши зазначені вище істотні ознаки; визначити, що громадськими товариствами є громадські, професійні, релігійні, благодійні, політичні та інші організації метою яких є реалізація та захист прав та інтересів осіб; надати право бути членами таких організацій, як фізичним так і юридичним особам; закріпити положення, про те, що громадські товариства є власниками майна і мають право використовувати його для підприємницької діяльності, якщо інше не встановлено законом; визначити неможливість перетворення таких юридичних осіб в інші організаційно-правові форми та інші положення. Пропонується внести відповідні зміни до Законів “Про політичні партії”, “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” та інші законодавчі акти, пов’язані з визначенням організаційно-правової форми цих юридичних осіб.
26. Спірним і таким, що не відповідає основним засадам існування юридичних осіб є визнання установчим документом засновницького договору. По-перше, назва цього договору, не відповідає тим відносинам, оскільки він регулює не тільки порядок створення, а й діяльність юридичної особи. По-друге, сама конструкція існування корпоративних відносин робить неможливим визнання договору правочином, який повинен регулювати ці відносини, оскільки, наприклад, припинення участі в повних та командитних товариствах (виключення, вибуття, вихід) не пов’язаний з процедурою розірвання засновницького договору. Більш правильним визнавати єдиним установчим документом юридичної особи статут, як особливий вид правочину.
З метою подолання вказаних прогалин доцільно внести наступні зміни до ЦК:
а) викласти ч.1- 4 ст. 87 у такій редакції:
„1. Для створення юридичної особи її засновники укладають засновницький договір, проводять установчі збори, якщо інше не встановлено законом.
Якщо засновники юридичної особи набувають право власності на частку (акцію, пай, тощо) укладення засновницького договору є обов’язковим, в інших випадках укладення такого договору є правом засновників.
Засновницький договір укладається у письмовій формі і повинен містити відомості про здійснення засновниками спільної діяльності щодо заснування юридичної особи, порядок та розмір внесення ними майнових вкладів, розмір часток (акцій, паїв, та інших об’єктів права власності, які набуваються засновниками), порядок його розірвання. Особи, які виконали свої майнові зобов’язання відповідно до засновницького договору мають право в односторонньому порядку розірвати договір з особами, які такі зобов’язання не виконали.
2. Установчим документом юридичної особи є статут, який підписується засновниками, якщо законом не встановлений інший порядок затвердження статуту.
У випадках, коли статут товариства приймається на установчих зборах кваліфікованою більшістю голосів, право підпису статуту має особа, уповноважена цими зборами.
3. Для створення товариства, його засновники провадять установчі збори на яких приймається рішення про створення товариства, затвердження його статуту, обрання органів управління, якщо інше не встановлено законом. Установчі збори не провадяться у випадку, коли засновником товариства є одна особа.
4. Рішення установчих зборів приймають ¾ голосів присутніх засновників на установчих зборах, якщо інше не встановлено законом.”
б) виключити зі ст. 88 частини 2 і 3.
27. Враховуючи вимогу ст. 24 Закону „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” щодо необхідності подання для державної реєстрації копії рішення засновників або уповноваженого органу про створення юридичної особи, доцільно доповнити ч. 1 цієї статті такими положеннями щодо вимог до протоколу установчих зборів:
“У випадку, коли рішення про створення юридичної особи приймається установчими зборами, воно оформляється протоколом, який підписують голова та секретар зборів.
У протоколі установчих зборів зазначаються особи, які брали участь в установчих зборах: для фізичної особи – прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (для осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, – дані документа, який його замінює); для юридичної особи – найменування цієї юридичної особи, прізвище, ім'я, по батькові її уповноваженого представника, дані про державну реєстрацію, що підтверджуються свідоцтвом про державну реєстрацію або його нотаріально завіреною копією, документ, що підтверджує його повноваження. Дані про фізичну особу засвідчуються її особистим підписом, а про юридичну особу – підписом її уповноваженого представника.”.
28. Враховуючи значення інституту реорганізації, від якого відмовився ЦК, але який знаходить досить широке застосування в інших законодавчих актах необхідно повернути в ЦК цей інститут.
29. Визначення поняття окремих форм реорганізації у ЦК через виділення такої ознаки, як перехід всього чи частини майна до нових юридичних осіб є помилковим, оскільки при реорганізації головним є не фактичне володіння майном, тобто передача майна, оскільки зазначене майно може на час підписання передавального акту знаходитися у третіх осіб на підставі договору оренди тощо, а виникнення на нього прав, тому при реорганізації потрібно говорити не про передачу майна, а про передачу прав. Враховуючи це реорганізацію можна визначити, як спосіб припинення та/чи виникнення юридичних осіб за якого допускається універсальне, а при виділі сингулярне правонаступництво прав та обов’язків особи яка реорганізується.
В зв’язку з цим пропонується внести відповідні зміни до ст. 104, назвавши її “Реорганізація та ліквідація юридичних осіб”, та визначити в ній, що ліквідація є способом припинення юридичної особи, а реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділ, перетворення) – це припинення та/чи виникнення юридичної особи, при якому відбувається правонаступництво.
30. ЦК регулює лише процедуру проведення реорганізації юридичних осіб, але не визначає способи реорганізації юридичних осіб різних організаційно-правових форм, в зв’язку з чим необхідно закріпити у ст. 104 ЦК такі положення: можливість перетворення непідприємницьких юридичних осіб у підприємницькі тільки в тому випадку, коли їх члени (учасники) є власниками визначених у законі об’єктів права власності чи мають право на отримання майна у випадку ліквідації юридичних осіб; гарантії захисту майнових прав учасників (членів, акціонерів) юридичних осіб, які не брали участі в голосуванні або голосували проти прийняття рішення про реорганізацію, які полягають у тому, що при поділі та виділі кожен учасник (акціонер, член) юридичної особи повинен самостійно приймати рішення, учасником якої юридичної особи він повинен бути; обов’язок юридичної особи викуповувати акції (частки, паї та інші об’єкти права власності) у учасників, за ціною, визначеною незалежними оцінювачами.
31. Враховуючи висновки щодо недоцільності існування таких організаційно-правових форм юридичних осіб, як унітарні підприємства, орендні та колективні підприємства, об’єднання підприємств, доцільно закріпити у прикінцевих положеннях ЦК вимоги щодо необхідності проведення перетворення таких юридичних осіб в господарські товариства чи підприємницькі кооперативи шляхом обміну об’єктів права власності їх членів (учасників, засновників) на акції (частки, паї) господарських товариств чи паю у підприємницькому кооперативі з додержанням принципу добровільності, шляхом надання особам, які не бажають приймати участь у перетворенні підприємств, права на виплату відповідно вкладу, частки тощо.
32. Складність відносин з реорганізації господарських товариств шляхом злиття та приєднання свідчить про необхідність їх врегулювання в ЦК, в зв’язку з чим необхідно доповнити ст. 107 ЦК положенням такого змісту: при злитті, приєднанні юридичних осіб, крім випадків, встановлених законодавством, укладається договір, який встановлює: строки проведення спільних загальних зборів товариств, які беруть участь в реорганізації; порядок розподілу видатків, пов’язаних із реорганізацією; а для підприємницьких юридичних осіб – також порядок обміну акцій (часток, паїв, вкладів тощо) у статутних фондах (майні) юридичних осіб, що реорганізуються шляхом злиття (приєднання), на акції (частки, паї, вклади тощо) у статутному фонді (майні) юридичної особи, яка створюється внаслідок злиття чи приєднує до себе інші юридичні особи; гарантії забезпечення прав акціонерів (учасників, членів тощо), які голосували проти реорганізації чи не брали участі в голосуванні і не висловили свою згоду на реорганізацію. Кожен учасник реорганізації має право відмовитись в односторонньому порядку від договору про злиття (приєднання) до дня державної реєстрації.
33. Враховуючи складність положення в якому опиняються юридичні особи при реорганізації, оскільки ч. 1 ст. 107 надає право кредиторам вимагати дострокового виконання або припинення зобов’язань, потрібно виключити це положення із ЦК, натомість покласти на учасників (членів, акціонерів) юридичної особи відповідальність за борги юридичної особи тільки у випадку відкриття процедури банкрутства на протязі трьох років, після реєстрації юридичної особи, яка була створена в результаті реорганізації і тільки у тому розмірі, в якому б вони несли цю відповідальність до реорганізації, а також встановити, що при виділі та поділі юридичних осіб статутний капітал та чисті активи юридичних осіб, які виділяються, повинні корелюватися і не можуть бути меншими, ніж статутний капітал кожної юридичної особи, яка є суб’єктом виділу або поділу.
34. В законодавстві немає єдиних підходів до визначення підстав ліквідації юридичних осіб приватного права, порядку їх ліквідації, зокрема визначення черговості задоволення вимог кредиторів, надання права пред’являти подавати позовні заяви про примусову ліквідацію і це не пов’язано ні з видом організаційно-правової форми, ні зі специфікою діяльності тієї чи іншої юридичної особи. В зв’язку з цим необхідно:
а) виключити ч. 15 ст. 58 ГК, яка передбачає можливість скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання, а отже і його ліквідацію;
б) п.2 ч.1 ст. 110 ЦК викласти у наступній редакції “2) за рішенням суду у випадках неусунення у визначений компетентними органами строк правопорушень, перелік яких встановлюється законодавчими актами, а також у випадках відмови юридичної особи привести у відповідність її установчі документи до вимог законодавства у визначений органами державної реєстрації термін у випадках, коли вони порушують права або інтереси осіб;
– абзац перший ч.2 ст. 110 ЦК викласти у наступній редакції:
„Вимоги про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у п. 2 частини першої цієї статті, можуть бути пред’явлені до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, а також державними органами, якщо це право надано їм законом.”
в) ч. 4 ст. 110 ЦК викласти у наступній редакції: ”Особливості ліквідації фінансових установ встановлюються законом”
г) виключити із ст. 38 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” перелік підстав для ліквідації юридичних осіб.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абова Т.Е. Производственные кооперативы в России. Правовые проблемы теории и практики // Государство и право. – 1998. – № 8. – С.71–81.
2. Абрамов Д.М., Бабицкий С.А., Гладкий А.А. Справочник юриста. Жилищное право. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 478 с.
3. Агарков М.М. Ценные бумаги на предъявителя // Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т. – М.: «ЮрИнфоР», 2002. – Т. І. – 490 с.
4. Айриш Л. Особенности правового регулирования некоммерческих организаций //Законодательство для неприбыльных организаций: теоретические основы и практическая реализация: Материалы междунар. конф., Киев, 10 ноября 1999г. / Под ред. А.Ф. Ткачука. – К.: «МП Леся», 2001. – С.10-17.
5. Акционерный закон ФРГ от 6 сентября 1965 г. // Германское право. Часть ІІ. Германское Торговое уложение и другие законы. – М.: МЦФЭР, 1996. – С.163–327.
6. Алексеев С.С. Собственность и право: актуальные проблемы // Цивилистические записки: Межвузовский сборник научных трудов. – М.: Статут; Екатеринбург: Институт частного права, 2002. – Вып.2. – С.60 72.
7. Алексеев С.С., Яковлев В.Ф. Механизм социалистического хозяйства и гражданского права // Правоведение. – 1983. – № 2. – С.26–36.
8. Андреев В.К. Проблемы правосубъектности в предпринимательской деятельности // Правовое регулирование предпринимательской деятельности / Под ред.В.В.Лаптева. – М.: Изд-во ИГиП РАН, 1995. – С.17–26.
9. Архів Дніпровського районного суду м.Києва. – Справа № 1649. – 2003 р.
10. Архів Києво-Святошинського районного суду Київської області. – Справа № 1152. – 1998 р.
11. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. – Справа № 2-1343-1/04.
12. Архів Фастівського міського суду Київської області. – Справа № 2-2113. – 2001 р.
13. Афанасьєв Р.Г. Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.04. – К., 2001. – 189 с.
14. Балацька В. Щоб не сталося “НП”, коли купуєш або продаєш ПП // Нотаріат для Вас. – 2000. – № 4. – С.23.
15. Батлер С. “Кондоминиум” как форма собственности на недвижимость // Вопросы экономики. – 1993. –№ – С.7.
16. Белов В.А. Правопреемство в связи с законодательной концепцией квалификации имущественных прав как объектов гражданских прав // Законодательство. – 1998. – № 6. – С.81–91.
17. Белов В.А., Пестерева Е.В. Хозяйственные общества. – М.: «ЮрИнфоР», 2002. – 333 с.
18. Беляев К.П. О делении юридических лиц на коммерческие и некоммерческие в гражданском законодательстве // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. С.С.Алексеева. – М.: Статут, 2000. – Вып.3. – С.35–48.
19. Бернхем В. Вступ до правової системи США. – К.: Україна, 1999. – 554 с.
20. Бибиков А.И. Правовые проблемы реализации государственной собственности / Науч. ред.: Семенова Л.М. – Иваново, 1992 – 138 с.
21. Білий М. Місце окремих видів кооперативів в організаційній структурі економіки України // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 5. – С.36-40.
22. Бірюков О.М. Порівняльно-правовий аналіз інституту неспроможності у законодавстві України та деяких іноземних країн: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка; Інститут міжнародних відносин. – К., 1999. – 20 с.
23. Блюмхарт О. Органи акціонерного товариства (порівняльно-правове дослідження): Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.04. – К., 2002. – 224 с.
24. Боднар Т.В. Власність громадських організацій // Право власності в Україні: Навч. посіб. / За заг. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С.213-219.
25. Борисова В. До проблеми створення юридичних осіб // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 2 (29). – С.79–88.
26. Борисова В. Теорії сутності юридичної особи: історія і сучасність // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 4 (27). – С.117–130.
27. Борисова В.І. До проблеми участі публічних юридичних осіб в цивільних правовідносинах // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Трансформація відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми”. – Одеса: ОНУ МОНУ, «Астропринт», 2003. – С.7–8.
28. Борисова В.І. Новий Сімейний кодекс України і проблеми правового режиму майна подружжя – засновників (учасників) юридичної особи // Респ. міжвідом. наук. зб.: Проблеми законності. – Харків: НЮАУ, 2003. – Вип.63. – С.34–35.
29. Брагинский М. Юридические лица // Хозяйство и право. – 1998. – № 3. – С.11–21.
30. Брагинский М.И. Юридические лица (законодательные модели) // Концепция гражданского законодательства Российской Федерации и тезисы докладов Международной научно-практической конференции «Гражданское законодательство Российской Федерации: Состояние. Проблемы. Перспективы». – М.: ИзиСП при Правительстве Российской Федерации; Высший Арбитражный суд Российской Федерации, 1994. – С.35–36.
31. Братусь С.Н. Юридические лица в советском гражданском праве. Ученые труды: Понятия, виды, государственные юридические лица. – М.: Юрид. Из-во МЮ СССР, 1947. – Вып.12. – 364 с.
32. Братусь С.Н. Юридические лица // Гражданское право. Т.I. / Под ред.проф.М.М.Агаркова, проф.Д.М.Генкина. – М.: Юрид.изд-во НКЮ СССР, 1944. – С.140 199.
33. Брызгалин А.В. Гражданско-правовое регулирование в сфере организации и деятельности субъектов предпринимательства: Автореф.дис. …канд. юрид. наук: 12.00.03 / Уральская гос. юрид. академия. – Екатеринбург, 1993. – 22 с.
34. Быстров Г.Е. Правовое положение сельскохозяйственных кооперативов: проблемы и перспективы развития кооперативного законодательства // Національний кооперативний рух та структурні зміни в економіці України ХХ століття: Зб. наук. пр. учасн. конф. – 2001. – С.265–266.
35. Вавин Н.Г. Юридические лица в товарищеских объединениях // Право и жизнь. – 1925. – Кн.4–5. – С.3.
36. Вавин Н.Г., Вормс А.Э. Товарищества простое, полное и на вере. – М., 1928. – С.4
37. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2003. – С.1327.
38. Велихов Л.А. Основы городского хозяйства. – М.: Наука, 1996. – 467 с.
39. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – 839 с.
40. Винник О. Правовое положение хозяйственных организаций: пути усовершенствования законодательства // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1997. – №1. – С.7 11.
41. Витрянский В.В. Реорганизация и ликвидация юридических лиц: забота об интересах кредиторов // Закон. – 1995. – № 3. – С.22-27.
42. Витушко В. Право на собственность и новые формы хозяйствования // Хозяйство и право. – 1991. – № 10. – С.64–68.
43. Вінник О. Закрите акціонерне товариство: доцільність збереження і вдосконалення правового становища // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №8. – С.9-11.
44. Вінник О.М. Господарські товариства і виробничі кооперативи. – К.: Знання, 1998. – 309 с.
45. Вінник О.М. Право власності як основний правовий режим майна суб’єкта підприємницької діяльності // Економіко-правові проблеми трансформації відносин власності в Україні: Зб.наук.праць. – К.: Манускрипт, 1997. – С.137–139.
46. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення. Монографія. – К.: Ат