Охорона прав суб’єктів інтелектуальної власності у цивільному праві України

Краткое описание

Зміст
Вступ
4
Розділ 1. Генеза та поняття творчої діяльності
1.1. Сутність охорони творчої діяльності: методологічний підхід 18
1.2. Творча діяльність як предмет правової охорони 27
1.3. Охорона права на свободу творчої діяльності 43
1.4. Людина як суб’єкт творчої діяльності 58
Висновки
65
Розділ 2. Право на творчу діяльність як об’єкт цивільно-правової охорони
2.1. Цивільне право - основа охорони прав приватного характеру 69
2.2. Створення результатів творчої діяльності як підстава виникнення цивільних прав і обов’язків 82
2.3. Суб’єкти права на творчу діяльність 93
2.4. Змістовний аспект права на творчу діяльність 102
2.5. Проблеми охорони прав на творчу діяльність 111
Висновки
122
Розділ 3. Проблеми формування поняття права інтелектуальної власності
3.1. Офіційні підходи до визначення поняття інтелектуальної власності 126
3.2. Основні теоретичні конструкції права інтелектуальної власності 134
3.2.1 Теорія привілеїв як висхідна позиція формування інституту права інтелектуальної власності 137
3.2.2 Генеза і концепція пропрієтарної теорії права інтелектуальної власності 141
3.2.3 Огляд інших теорій права інтелектуальної власності 148
3.3 Теорія виключних майнових прав 156
3.4 Авторські підходи до розуміння поняття права інтелектуальної власності 164
3.5. Етапи і напрямки становлення законодавства України про інтелектуальну власність 170
3.6. Проблема визначення змісту права інтелектуальної власності 190
Висновки
213
Розділ 4. Теоретичні підходи до визначення суб’єктів права інтелектуальної власності
4.1. Методологічні підходи до моделювання поняття суб’єкта права інтелектуальної власності 217
4.2. Суб’єкти права інтелектуальної власності 225
4.3. Специфіка немайнових прав автора 255
4.4. Майнові права авторів та інших осіб в авторському праві 271
4.5. Спрямування охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності 285
Висновки
295
Розділ 5. Механізм охорони права інтелектуальної власності
5.1. Проблема вирішення змісту охорони інтелектуальної власності 297
5.2. Напрямки охорони права інтелектуальної власності 304
5.3. Співвідношення охорони і захисту прав інтелектуальної власності 318
5.4. Засоби здійснення охорони права інтелектуальної власності 326
5.5 Національні засоби охорони прав інтелектуальної власності 334
5.6. Охорона права інтелектуальної власності в умовах інформатизації 343
Висновки
349
Розділ 6. Теорія охорони суб’єктивного права інтелектуальної власності
6.1. Суб’єктивне право: концептуальний підхід 352
6.2. Захист права інтелектуальної власності в ринкових умовах 360
6.3. Реалізація права на захист інтелектуальної власності 365
6.4. Практика захисту порушених прав у цивільному праві 377
6.5. Способи захисту права інтелектуальної власності 389

Висновки
406
ВИСНОВКИ 410
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 428

Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена економічною, технологічною, культурною, соціальною значимістю права інтелектуальної власності та авторського права і суміжних прав, зокрема. З’явилися нові їхні об’єкти, урізноманітнилися способи використання, докорінно змінилися технічні засоби тиражування екземплярів, прояви товарних властивостей. Збільшилися контрафакти за кількістю, масштабами та шкідливими наслідками, що спонукає до необхідності забезпечувати охорону прав і законних інтересів її суб’єктів на всьому циклі існування майнових прав – від створення до реалізації. Зміна пріоритетів правової охорони на користь людини (ст. 3 Конституції України) вплинула на регулювання відносин інтелектуальної власності, появи приватної ініціативи у використанні її об’єктів, що має позитивне значення та одночасно й негативні прояви. Усе це сприяло глобалізації проблеми і спричинило необхідність посилення охорони цих прав на міжнародному і національному рівнях. Відповідно, зросла потреба у теоретичних розробках механізму охорони і адекватних порушенням прав інтелектуальної власності способах захисту прав її суб’єктів, практичних заходах з вишколу відповідних фахівців.
Правові відносини стосовно використання майнових прав сьогодні прирівнюються до відносин матеріального виробництва, а використання їх у цивільному обігу та підприємництві забезпечує розвинутим країнам приріст від 4 до 7 відсотків валового національного доходу. Зовнішні і внутрішні фактори спонукають до посилення дієвості механізму охорони прав інтелектуальної власності. Поява на ринку інтелектуального товару, зростання його значимості, на відміну від речей як об’єктів цивільного обігу, спричинило ряд проблем із забезпеченням як майнових прав авторів, так і володільців інтелектуальних прав. Відповідно виникла потреба врегулювати ці відносини позитивним правом з метою забезпечення прав і законних інтересів авторів та інших володільців прав, швидкого залучення їх у цивільний обіг, стимулювання експорту нових технологій. Саме інтелектуальна діяльність та її результати у подальшому все більше визначатимуть ступінь і рівень розвитку громадянського суспільства.
Законодавство України про інтелектуальну власність хоча й розроблене з урахуванням вимог міжнародних конвенцій у цій сфері, відповідає їхнім принципам та адаптоване до вимог ринкової економіки, однак свою охоронну та превентивну функцію виконує погано. Причини тому – тінізація економіки, сліпе копіювання запозиченого досвіду, неготовність відстоювати свої суб’єктивні права і законні інтереси, судові перепони тощо. Зростання кількості порушень стало причиною конфронтації з володільцями інтелектуальних прав, творчими організаціями, суб’єктами венчурного та шоу-бізнесу, державами. Це проявляється в економічних війнах, санкціях, у скороченні програм співробітництва, розмірів інвестицій тощо. Контрафакти порушують законні права та інтереси володільців, перешкоджають розвиткові інтелектуального потенціалу, підривають авторитет країни, стимулюють його втрату.
Це законодавство, на відміну від більшості законодавств європейських держав, будується на інтеграційній основі, але без належної консолідуючої основи і теоретичного стрижня. Проблеми, що виникли у практиці його застосування, змусили суспільство віднайти їхнє вирішення. Воно може бути на рівні стратегії і послідовно проводитися тактично при розробленні та прийнятті нормативних актів у сфері інтелектуальної власності. Аналіз останніх з них переконує в тому, що здебільшого домінують тактичні рішення та пріоритет закону, а не права, що зумовлює його нестабільність. Такий підхід суперечить вимогам Конституції України і потребує змін, і їхнього теоретичного обґрунтування. Отже, глобальною проблемою, яка повинна бути вирішена, є забезпечення охорони прав суб’єктів авторського права в циклі реалізації свободи творчості та забезпечення реалізації майнових прав в умовах ринкової економіки.
Актуальність обраної теми зумовлена також міжнародними зобов’язаннями України, потребою вступу до Світової організації торгівлі, що неможливо здійснити без виконання Угоди по торгових аспектах інтелектуальної власності (ТРІПС). Це вимагає приведення національного законодавства у відповідність до їхніх положень та адаптації з законодавствами країн ЄС.
Ступінь наукової розробки проблеми охорони прав суб’єктів інтелектуальної власності є досить високим, про що свідчить масив публікацій теоретичного та практичного характеру стосовно окремих інститутів права інтелектуальної власності. Лише за роки незалежності в Україні вже захищена одна докторська дисертація О.О. Підопригорою на тему “Проблеми правового регулювання інтелектуальної власності за законодавством України” та більше десяти кандидатських дисертацій. Стільки ж іще готується у наукових і навчальних закладах України. Існує значна кількість публікацій проблемного, пілотного, прикладного констатуючого характеру. Ці проблеми досліджуються економістами, управлінцями, соціологами в країнах ближнього і дальнього зарубіжжя. Здебільшого вони присвячені виявленню особливостей правового режиму об’єктів права інтелектуальної власності. В той же час динамізм відносин інтелектуальної власності, поява нових її об’єктів, винайдення нових напрямків та способів їхнього застосування призвели до необхідності врегулювання цих відносин на одній і тій же теоретичній платформі.
Огляд монографічних та інших робіт з проблем правового регулювання творчості та її наслідків, появи прав інтелектуальної власності дає можливість виділити декілька груп: постановочного, дослідницького, пропрієтарного, державницького, прагматичного, гуманітарного та популістського характеру. Перша група має описово-роз’яснювальне спрямування, друга – філософсько-правове, третя група заснована на концептуальних підходах до регулювання відносин власності, а четверта – на державницько-капіталістичному монопольному розумінні їх як основи радянського авторського та винахідницького права. Прагматизм п’ятої групи заснований на оцінці результатів творчої діяльності як виробничої сили і основи прогресу і потребі охорони прав на ці результати. Роботи шостої виходять із міжнародного гуманітарного законодавства та пріоритету прав людини, служіння держави людині.
Дослідженню цих проблем присвячені роботи дореволюційних російських цивілістів Г.Ф. Шершеневича та В.І. Пиленка. У радянській цивілістичній науці варто (у хронологічному порядку) відзначити роботи В.І. Серебровського, Б.С. Антимонова та К.А. Флейшиць, У.К. Ісханова, пізніше – В.Л. Черткова, В.Г. Камишева, В.О. Рясенцева, І.Е. Маміофи, В.Я. Йонаса, М.М. Богуславського, Е.П. Гаврилова, О.К. Юрченка, В.А. Рассудовського, М.П. Ринга, В.П. Шатрова, А.І. Йориша, В.П. Рассохіна, Ю.І. Свядосца, М.Н. Кузнєцова. Особливо варто відзначити роботи українських дослідників: Ю.Г. Матвєєва, Ч.Н. Азімова, О.А. Підопригори, В.І. Жукова, С.Д. Волошка, Н.М. Мироненко, В.Л. Мусіяки, В.І. Дахна, О.О. Підопригори, О.М. Мельник, В.М. Крижної та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертацію виконано відповідно до комплексної цільової програми № 0186.0.070867 “Правові проблеми здійснення майнових і особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки”, “Основних напрямків наукових досліджень у галузі держави і права на 1998–2000 роки”, затверджених зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р., "Пріоритетних напрямків фундаментальних досліджень навчальних і наукових установ МВС України на період 1995–2000 рр.”, “Головних напрямків наукових досліджень Університету внутрішніх справ МВС України на 1996–2000 рр.”
Мета і завдання дослідження. Метою проведеного дослідження були виявлення на основі темпорального підходу тенденцій розвитку і сутності права інтелектуальної власності, феномена творчості як підстави виникнення цивільних прав, розробка цілісної цивілістичної концепції права інтелектуальної власності та його охорони. Для досягнення вказаної мети в роботі вирішено такі завдання:
 виявлено особливості чинного механізму охорони права на свободу творчості, його сутності, дієвості та ефективності;
 встановлено значення творчої діяльності та її результатів у прогресі українського суспільства;
 визначено економічні, соціальні та доктринальні чинники становлення концепцій права інтелектуальної власності та особливості їх відображення у законодавстві, сутність, зміст та їх види;
 встановлено правове становище суб’єктів цього права;
 визначено складові механізму охорони прав інтелектуальної власності із виявленням його слабких та сильних сторін, найбільш доцільні способи цивільно-правового захисту порушених майнових прав та особливості розгляду справ про контрафакти;
 вказано недоліки чинного законодавства, визначено прогалини, можливості інтеграційного регулювання на новій теоретичній моделі та розроблено конкретні пропозиції щодо підвищення ефективності механізму охорони права інтелектуальної власності цивільно-правовими засобами;
 запропоновано модель цілісної концепції охорони інтелектуальної власності засобами приватного права.
Об’єктом дослідження є процес становлення права інтелектуальної власності, механізм охорони останнього та шляхи підвищення ефективності засобів охорони і правового захисту прав володільців майнових прав.
Предметом дослідження є система нормативних актів і правова дійсність регулювання права інтелектуальної власності в Україні й інших країнах, діяльність судів та інших правоохоронних органів у сфері охорони суб’єктивних майнових прав.
Методами дослідження є філософська антропологія, що виявилася у моделюванні людини-творця як виключного суб’єкта творчості і першосуб’єкта права інтелектуальної власності, а також споріднені з нею онтологія – при розгляді правових явищ у зв’язку з дійсністю та здатністю свідомості людини до високої організації матерії, феноменологія – при розгляді особливостей прояву творчих здібностей людини та моделюванні її правових наслідків, екзистенціалізм і гевметика. Використовувались такі науково позитивні методи: спостереження, теоретичне і практичне моделювання, формально-логічне узагальнення правових явищ. Використовувались також традиційні методи: діалектичний метод пізнання економічних, суспільних, у тому числі правових, явищ. Відносини, що виникають у процесі творчості, та її наслідки розглядаються у тісному зв’язку з іншими соціальними процесами в їхній історичній динаміці. Це визначило характер і спрямування регулювання майнових та особистих немайнових відносин, їх національні особливості та потребу уніфікації. Використано інші традиційні методи дослідження: формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий та історичний. За основу дослідження взято історично зумовлені умови розвитку правової науки та легальні визначення, і на їхній основі досліджувались сама творчість як юридичний факт і підстава виникнення цивільних прав, її наслідки та механізм забезпечення. Зроблені висновки і пропозиції ґрунтуються на вимогах формальної логіки з урахуванням визначеності, несуперечності, послідовності та обґрунтованості її силогізмів у рамках понятійного апарату правової науки. Зміст належних прав та їхня охорона розглядаються як складний структурований комплекс взаємопов’язаних правомочностей і засобів (суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, дозволів, заборон, рекомендацій, санкцій, діяльності самих суб’єктів та уповноважених державних органів), де кожен з них відіграє свою роль. Порівняльно-правовий метод використано під час аналізу особливостей правового регулювання відносин у різних країнах і різних правових системах, для виявлення переваг та недоліків існуючих теоретичних конструкцій.
Наукова новизна одержаних результатів насамперед визначається тим, що дисертація є першим цивілістичним дослідженням генезису і сутності права інтелектуальної власності як суб’єктивного права, специфіки його суб’єктів та засобів охорони на тлі нового цивільного законодавства і суттєво оновленого законодавства у сфері інтелектуальної власності. У праці обґрунтовано важливі для науки цивільного права та практики положення і висновки, зокрема:
 обґрунтовано новий та перспективний напрям вирішення завдання охорони права інтелектуальної власності – у зв’язці відтворення творчої особистості, забезпечення права на свободу творчості, встановлення правового режиму об’єктів творчої діяльності, уточнення майнових і особистих немайнових прав авторів та інших суб’єктів;
 запропоновано доктрину правового регулювання відносин інтелектуальної власності на основі поєднання концепції інтелектуального потенціалу та виключних майнових прав;
 на основі теорії природного права обґрунтовано, що право на творчість та право на свободу творчості є природними, мають подвійну правову природу: як елементи змісту цивільної правоздатності та як суб’єктивне цивільне право;
 подальшого розвитку набула теза про те, що право на здійснення творчості та свободу творчості є предметом правового регулювання цивільним правом;
 відстоюється необхідність імперативних заборон та обмежень на створення бойовиків, трилерів тощо, які містять сцени чи культ насильства. Творчість, яка суперечить принципам моральності та гуманізму, спрямована на руйнування людського життя і здоров’я, довкілля, всього доброго, справедливого та прекрасного, не може охоронятися правом;
 запропоновано уже на стадії розробки завдання на проведення науково-пошукових робіт відображати у ньому можливі побічні наслідки та передбачати конкретні заходи для їхнього попередження і мінімізації;
 обґрунтовано необхідність зміни редакції ст. 54 Конституції України та приведення її у відповідність до світової практики та положень міжнародно-правових актів з прав людини. Замість терміна “громадяни” у цій статті слід застосувати термін “всі”. З урахуванням наведеного до ст. 54 Конституції України необхідно внести зміни і викласти її у такій редакції: “Кожному гарантуються свобода літературної, художньої, наукової і науково-технічної творчості, захист майнових і особистих немайнових прав та законних інтересів, що виникають у зв’язку з творчою діяльністю”;
 відстоюється теза про те, що фінансована за рахунок державних коштів наукова тема повинна відображати державний інтерес і бути тісно пов’язана із загальнодержавними науковими програмами та їх конкретними напрямами;
 звертається увага на те, що рівності фізичних і юридичних осіб у цивільному праві на рівні конкретних реальних правовідносин не може існувати. Кожен суб’єкт має лише свої суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Вони виникають стосовно певного об’єкта і цим індивідуалізують правовідносини. Суб’єкти права лише персоніфікують ці відносини і наділяють їх окремим правовим регулюванням на рівні мононорм права;
 наголошується, що цивільне право має бути зорієнтоване не на охорону відносин, а на охорону прав та законних інтересів суб’єктів цивільного права;
 обґрунтовано і запропоновано редакційну зміну підстав виникнення цивільних прав та обов’язків: на першому місці повинно бути набуття речових прав та прав власності, на другому – створення витворів і лише після того, коли з’явиться предмет цивільних правовідносин, в тому числі й угод та інших правочинів, може йти мова і про них;
 доводиться, що відносини інтелектуальної власності є похідними від природних прав фізичних осіб, та вперше звернуто увагу, що право на творчість є комбінаторним і виникає, як правило, в результаті реалізації людиною інших природних прав. Комбінаторність права на творчість дозволяє поєднувати її з іншими видами суспільної діяльності та особистістю самого творця;
 вперше введено в науковий обіг термін “фантомна правоздатність” – право неіснуючого суб’єкта бути носієм певних правомочностей за передбачених законом умов. Така правоздатність характеризується наступними властивостями: вона виникає лише на підставі вказівки закону; реалізується в рамках закону і за наявності передбачених законом юридичних фактів; не пов’язується із наявним суб’єктом права; забезпечена юридичними можливостями її реалізації;
 відстоюється теза, що право на результати творчої діяльності виступає в трьох правових категоріях: ідея, носій ідеї та інформація про ідею та її носія;
 вперше висловлено думку, що поняття “об’єкт виключних прав” є більш широким, ніж поняття “право інтелектуальної власності”, оскільки ряд об’єктів не є результатами творчої діяльності, але права на них носять виключний характер. Це, зокрема, права на фонограми, передачу ефірного і кабельного мовлення, засоби індивідуалізації підприємців;
 вперше запропоновано ввести у науковий обіг, як основну, концепцію права інтелектуальної власності виключних майнових прав і перехідну (компромісну);
 вперше виділено рівні правового регулювання інтелектуальної власності, а саме: міжнародно-правовий, що здійснюється на основі міжнародних конвенцій з авторського права, суміжних прав та права промислової власності. Ці нормативні акти становлять каркас міжнародної системи визнання та охорони права інтелектуальної власності. Національний рівень має декілька груп нормативних актів: конституційні, кодифікаційні, поточні закони як домінуючий напрям, підзаконні, локальні і цивільно-правові договори між суб’єктами права інтелектуальної власності. Якщо нормативні акти становлять механізм позитивного регулювання відносин, то договорами визначається індивідуальне правове становище суб’єктів та індивідуальний правовий режим результатів творчої діяльності (об’єктів) у залежності від рівня прояву свободи автора, підстав створення об’єкта, можливості його об’єктивізації та можливого впливу на безпеку країни тощо;
 наголошено, що в умовах ринкової економіки охорона і захист порушеного суб’єктивного права, – справа потерпілих від правопорушень. У разі контрафактних порушень потерпіла сторона повинна їх довести і в установленому порядку подати позов проти порушника. Держава повинна забезпечити охорону цих прав через створення та забезпечення дієвості законодавства та судових органів;
 відстоюється позиція, що немайнові права хоча самі по собі й позбавлені товарності, але через поєднання ділової професійної репутації, виключних майнових прав автора та виключних майнових прав виконавця сприяють комерційному успіху (збільшенню авторської чи виконавської винагороди). Разом вони дають новий економічний результат;
 вперше відстоюється ідея комплексного суб’єкта права інтелектуальної власності – фізичної особи, яка є носієм майнових прав, передбачених різними інститутами права інтелектуальної власності;
 вперше відстоюється ідея про створення єдиного правового простору у сфері охорони права інтелектуальної власності за умов глобалізації;
 вказано на тенденцію спекулювання проблемою охорони прав інтелектуальної власності і використання її для впливу на інші країни, особливо ті, що розвиваються, через перекладання непосильної для них ноші охорони своїх інтересів у сфері інтелектуальної власності за рахунок адміністративного ресурсу;
 аргументовано доктринальний підхід до охорони прав інтелектуальної власності: в інтересах їх носія і від його імені. На цій основі вперше сформовано концептуальний підхід до механізму охорони і захисту прав інтелектуальної власності, що включає в себе: уніфікацію законодавства про інтелектуальну власність країн-учасниць міжнародних конвенцій з охорони права інтелектуальної власності; максимальну уніфікацію видів порушень прав інтелектуальної власності за принципом їх дублювання (превентивна роль) та повторюваності на перших порах, а в подальшому, із спаданням кількості порушень, відповідно до принципу економії засобів норм матеріального та процесуального права – чітке розмежування за інституційною приналежністю; диференціацію санкцій на національних рівнях відповідно до гостроти цих порушень у даній країні: суспільної безпеки та наслідків їх учинення. Це може проявлятись у видах покарання та їх розмірах, зокрема, розмірах штрафів;
 вперше відстоюється теза про необхідність введення інституту платного користування авторськими правами як суспільним надбанням;
 запропоновано уточнену модель елементів змісту суб’єктивного цивільного права, куди слід віднести: можливість самостійно формувати волю і моделювати свою поведінку як у межах диспозиції норми права, так і поза нею, якщо це не суперечить закону, визначати міру можливої поведінки; забезпечену можливість діяти самостійно для задоволення свого правомірного інтересу; можливість визначати засоби забезпечення свого суб’єктивного права як відповідними діями інших осіб, так і державою в особі її компетентних органів; гарантовану кореспондованість зобов’язаннями інших осіб; можливість застосування державного примусу в разі відмови зобов’язаних осіб від виконання покладеного на них (взятого ними самими) обов’язку; можливість самостійно визначати доцільність звернення за допомогою до суду чи застосовувати інший порядок захисту своїх суб’єктивних прав;
 сформульовано тезу про захист суб'єктивного цивільного права через діяльність уповноважених або компетентних органів щодо застосування право-охоронних заходів державно-примусового характеру (заходів відповідальності або заходів захисту), спрямованих на визнання або відновлення порушеного суб'єктивного права, що реалізується в межах тільки охоронюваних правовідно¬син;
 відстоюється теза, що оприлюднення твору може розглядатися як своєрідна публічна оферта, спрямована на введення твору в обіг. Запропоновано ввести в авторське право України інститут відкликання рішення про оприлюднення твору;
 зроблено висновок, що інформація про результат творчої діяльності теж потребує охорони від протиправного використання. Напрямки можливого пошуку вирішення проблеми можуть бути наступні: відповідне програмне забезпечення, що дозволяє фіксувати контрафактне використання інформації; уточнення об’єкта правової охорони та її меж; аналітичні можливості щодо виявлення дублювання “електронізованого” товару; розробка спеціального правового забезпечення електронного бізнесу; забезпечення через інформаційні системи доказів контрафакту; розробка методики оцінки розміру завданих контрафактними порушеннями збитків; встановлення теоретичних засад компенсації моральної шкоди при контрафактах; формування державних інституцій попередження, виявлення, фіксації контрафактів та провадження щодо них; роз’яснювальна та профілактична діяльність.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зроблені висновки та пропозиції було використано при розробці ЦК України та інших нормативних актів, і в подальшому вони можуть слугувати для їхнього удосконалення. Положення дисертації можуть знадобитися для розробки програмного та іншого методичного забезпечення курсів “Право інтелектуальної власності”, “Цивільне право”, “Підприємницьке право”, “Інвестиційне право”, “Митне право”. Положення дисертації можуть бути використані при виробленні стратегії правового регулювання інтелектуальної власності та її теоретичної платформи на макро- і мікрорівнях, а також при підготовці наукових робіт, у тому числі кваліфікаційних.
Матеріали дисертації також можна використати в правозастосовчій діяльності для доктринального тлумачення чинного законодавства України у сфері інтелектуальної власності.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ. Сформульовані в ній висновки та пропозиції відображено в монографії, навчальних посібниках, наукових статтях і тезах, виступах та повідомленнях на наукових конференціях, засіданнях кафедри. Про результати дослідження доповідалося на наукових конференціях: ІІІ Всеукраїнській конференції “Стан кодифікаційного процесу в Україні: системність, пріоритети, уніфікація” (Київ, 1995 р.), ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції з питань кодифікації законодавства України “Новий Цивільний кодекс України та його вплив на подальший хід і зміст кодифікаційного процесу в Україні” (Київ, 1997 р.), конференціях, присвячених пам’яті професора О.А. Пушкіна (НУВС, 1999, 2001, 2002 рр.), міжнародній конференції “Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління” ХНУ ім. Н.В. Каразіна, Харків, 2000, “50 років Конвенції про захист прав людини та основних свобод і проблеми формування правової держави в Україні. НЮАУ імені Ярослава Мудрого, Харків, 2000, “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків” – в Українській академії управління при Президентові України, Харків, 2000, “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування”, ЗІДМУ, Запоріжжя, 2001 р., “Актуальні проблеми цивільного права на сучасному етапі розвитку України”, присвяченій 80-річчю з дня народження В.П. Маслова, 16 лютого 2002 р., НЮАУ імені Ярослава Мудрого, м. Харків та ін. Теоретичні та практичні висновки дисертації оприлюднено на семінарах, наукових дискусіях і круглих столах з проблем права інтелектуальної власності та цивільного права, що проводились у Національному університеті внутрішніх справ, Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого, Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка.
Результати дослідження використовувались автором під час читання лекційних курсів “Цивільне право”, “Підприємницьке право”, “Право інтелектуальної власності”, “Інвестиційне право” для курсантів та студентів Національного університету внутрішніх справ та інших вищих закладах освіти м. Харкова. Положення дисертації схвалені на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ.
Публікації. Основні теоретичні та практичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у монографії “Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект”. Х.: Вид-во НУВС, 2002. 368 с. (19,8 д.а.), у підручниках “Підприємницьке право України”: Підручник / За заг. ред. доц. Р.Б. Шишки. Х.: Еспада, 2000. 480 с. та “Предпринимательское право Украины”: Учебник /Р.Б. Шишка, А.М. Сытник, В.Н. Левков и др. / Под. общ. ред. канд. юрид. наук Р.Б. Шишки. Х.: Эспада, 2001. 624 с., у посібнику Р.Б. Шишки “Инвестиционное право Украины». Х.: Эспада, 2000. 176 с., 20 статтях у провідних спеціалізованих виданнях України та інших країн відповідно до вимог, що пред’являються ВАКом України, тезах наукових виступів. Усього дисертантом за темою дисертації опубліковано робіт загальним обсягом більше 52 авторських аркушів.
Структура дисертації розроблена відповідно до мети, завдань та логіки побудови дослідження і складається із 6 розділів, розбитих на 31 підрозділ, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації складає 469 сторінки, з них основного тексту – 408 сторінок. Кількість використаних джерел – 565.

Список литературы

В И С Н О В К И

1. Творча діяльність (творчість) як основа прогресу суспільства та підвищення добробуту його членів є проявом природного права людини і предметом правової охорони на різних рівнях: міжнародному, національному, локальному. Результати творчості у подальшому є основними, але не єдиними об’єктами права інтелектуальної власності. Об’єктами права інтелектуальної власності чинним законодавством визнаються й інші результати людської діяльності, що не мають творчого характеру. Право на творчість як предмет правової охорони виявляється як само право на творчість, як право на свободу творчості, та як перше і друге разом. Вона є складовою частиною інтелектуального потенціалу, зокрема людського ресурсу.
2. Глобальне спрямування механізму охорони права свободи творчості виявляється у тому, що норми права повинні регулювати відносини на користь фізичної особи-творця і надавати можливість у бездозвільному режимі реалізовувати належні права і правомірні інтереси, забезпечувати належний рівень охорони та захисту прав приватними і публічними засобами.
3. Універсалізм правового регулювання права на свободу творчої діяльності передумовлює рівень і систему національного законодавства. Міжнародне гуманітарне та спеціальне законодавство при цьому є орієнтиром для національних систем права і слугує засобом гармонізації національних законодавств. При цьому варто розрізняти загальний та галузевий універсалізм сучасного права. Гармонізація цивільного права у свою чергу є передумовою для універсалізації законодавства у сфері регулювання творчої діяльності та її основного наслідку – права інтелектуальної власності.
4. Поліаспектність творчості зумовлює різну галузеву належність норм права, що безпосередньо чи опосередковано забезпечують охорону права на свободу творчості, приватні засади права на свободу творчості, правовий режим її результатів та правове становище суб’єктів. Основний масив норм у сфері творчої діяльності регулює її опосередковано через інші права: на ознайомлення із досягненнями людства, на освіту, на пересування тощо. Це слугує утвердженню дезінтеграційних засад регулювання творчої діяльності та її наслідків – права інтелектуальної власності.
5. Право на свободу творчої діяльності має подвійну правову природу: природне суб’єктивне право, що виникає внаслідок народження людини, та елемент змісту загальної цивільної правоздатності. У той же час воно детерміноване іншими правами особистого, організаційного та матеріального характеру. Консолідуючим стрижнем правової охорони творчої діяльності і забезпечення її свободи є ЦК України як запорука інтеграції законодавства у сфері інтелектуальної власності та єдності механізму охорони права інтелектуальної власності. Основний за змістом напрям правового забезпечення свободи творчої діяльності – цивільно-правовий. Він доповнює та конкретизує конституційні засади цього права і надає йому реального змісту. Відносини, що виникають при реалізації права на свободу творчої діяльності, мають різногалузеву належність і різні рівні регулювання: загальний, спеціальний і окремий.
6. Особливість виконавської професійної діяльності полягає у тому, що сама діяльність і процес творчості збігаються у часі і становлять одне ціле.
7. Концептуально новий ЦК України виходить з того, що правоздатність: є природною здатністю людини мати цивільні права та обов’язки; є безумовною правовою якістю людини незалежно від місця її перебування; не залежить від життєздатності новонародженого; визнається, гарантується і забезпечується державою; як правило, не допускає градації за статевими, расовими, віковими ознаками та ступенем розумового розвитку; допускає винятки для виникнення спеціальної чи так званої секундарної правоздатності; реалізується у межах, що визначені законами. В одних державах дозволено мати будь-які права, що їх можливо “розумом пізнати”, а в інших - може встановлюватися їх виключний чи обмежений перелік. Реторсія у правоздатності щодо іноземців, обмеження правоздатності громадян України можливі лише на підставі і в порядку, що передбачені законом.
8. З розширенням сфери правового регулювання відносин цивільним правом виникла необхідність розширення предмета правового регулювання. В предмет цивільного права необхідно включити відносини, що виникають при реалізації природних немайнових прав.
9. Реалізація права на свободу творчості обумовлена рядом факторів: загальними положеннями щодо здійснення природних прав, загальними положеннями про здійснення цивільних прав, обраним видом і напрямом творчої діяльності, її організаційними та інвестиційними засадами, взаємозалежністю від інших учасників творчого процесу, особистими якостями творця тощо.
10. Метод цивільного права при регулюванні суспільних відносин забезпечує їх учасникам рівні можливості для моделювання своєї юридично значимої поведінки та реалізації належних особі або можливих прав і законних інтересів. Рівність суб’єктів цивільного права виявляється лише до моменту вступу у конкретні правовідносини. Після цього кожен їх учасник має свої персоніфіковані суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Виняток складають ті відносини, у яких дійсно передбачається рівність прав і обов’язків сторін, наприклад, договори про сумісну діяльність, відносини між учасниками повного товариства.
11. Цивільне право повинно бути орієнтоване не на встановлення правового режиму його об’єктів і охорону відносин, а на охорону прав та правомірних інтересів суб’єктів.
12. При розумінні сутності немайнових прав треба виходити з того, за допомогою якого правового інструментарію вони можуть бути перетворені у майнові вимоги. Тут є декілька можливостей: перша - оплатна передача інтелектуальних майнових прав іншим особам на підставі договору для комерційної експлуатації шляхом введення в комерційний обіг, а також укладення договору автором із роботодавцем щодо достойної винагороди у разі отримання охороноздатного творчого результату; друга – вимагати відшкодування заподіяної контрафактним порушенням майнових прав збитків; третя – брати участь в конкурсі й виграти обіцяну премію чи іншу винагороду; четверта – безпосередня вказівка закону; п’ята – рішення суду. Інших легальних засобів трансформації особистих немайнових прав у майнові нема. Іншими словами, особисті немайнові права, що пов’язані з майновими на сьогоднішній день практично відсутні. Вони лише надають економічної оцінки майновим правам. Тобто, саме виконання і ділова репутація (популярність) виконавця чи автора складють одне ціле і у такому поєднанні дають новий економічний ефект.
13. На сучасному етапі розвитку суспільства суттєво розширився предмет цивільно-правового регулювання за рахунок включення у нього природних прав та прав вимог. Відносини, що передують чи виникають у процесі творчості, тісно пов’язані з організаційними відносинами, що засновані на засадах координації або субординації і спрямовані на нормалізацію інших суспільних відносин, дій їх учасників або на формування соціальних груп. Такі відносини можуть бути: організаційно-зумовлюючими (утворюючими), організаційно-делегуючими, організаційно-контрольними, та організаційно-інформаційними. Ці відносини виникають при здійсненні права на наукову творчість. Це стосується затвердження наукового керівника, узгодження та затвердження теми дослідження, плану (графіка їх проведення) тощо. Вибір наукового керівника здійснюється за згодою самого наукового керівника, керівника структурного підрозділу, вченої ради наукової установи. Такі відносини виникають при укладенні та виконанні договорів літературного чи художнього замовлення. Якщо виходити з того, що договір є підставою для виникнення цивільних прав та юридичних обов’язків, то і відносини, що виникають на стадії укладення договору, особливо при акцепті, є по суті організаційними.
14. Творчість розглядається як особливе право на прояв здібностей та вмінь людини по відображенню навколишнього світу, в результаті чого виникають інші суб’єктивні права та юридичні обов’язки майнового і немайнового характеру. Право на творчість належить лише фізичній особі і є її виключною прерогативою. Результати творчої діяльності не є єдиними підставами виникнення права інтелектуальної власності. Тому поняття “об’єкти творчої діяльності” безпідставно поширюється на результати іншої діяльності. Право на творчість може розглядатися в декількох аспектах: як елемент інших інститутів цивільного права; як умова реалізації інших природних прав; як елемент правоздатності фізичної особи; як самостійне природне право; як підстава виникнення цивільних прав і обов’язків;
15. Серед підстав виникнення зобов’язань новий ЦК України прямо не вказує створення результатів творчої діяльності. Між тим, такі зобов’язання все-таки виникають, що передбачено поточними законами України у сфері інтелектуальної власності. Власник чи уповноважений ним орган повинні укласти із творчим працівником угоду про гідну винагороду і разі отримання творчого результату. Якщо в процесі роботи буде виявлена загроза створення такого науково-технічного результату, який таїть у собі загрозу для людства, то робота повинна бути припинена, а світове співтовариство попереджене про небезпеку здійснення досліджень у цьому напрямку. Це так звані зобов’язання з від’ємним змістом.
16. Суб’єктом творчості може бути лише людина, яка здатна усвідомлювати реальний та уявний світ і відображати його в об’єктивних чи суб’єктивних образах.
17. Природні суб’єктивні права надаються лише через один юридичний факт – народження. Отже, стосовно природних прав, до яких ми й віднесли право на творчість, можемо допустити їх тотожність. Звідси й зміст суб’єктивного права на творчість співпадає із змістом такого елементу правоздатності, як право на творчість.
18. Фантомна правоздатність не пов’язується з суб’єктом, а з його значимістю для людства. Тож випадки настання фантомної правоздатності, особливо стосовно права на творчість є досить обмеженими. Фантомна правоздатність – право неіснуючого суб’єкта бути носієм певних правомочностей за передбачених законом умов.
19. Право на творчість є комплексним, має свій внутрішній зміст, свій механізм реалізації та свої межі, які в подальшому можуть впливати на правовий режим створених результатів та на правове становище суб’єктів інтелектуальної власності.
20. Свобода творчої діяльності реалізується людиною самостійно і гарантується можливістю отримання відповідної освіти й всебічного розвитку особистості, організуючи впливом на ці процеси держави та суспільства, розгортанням та пропагандою літературної, художньої та наукової творчості.
21. Охорона права на творчість в цивільному законодавстві України, по суті, здійснюється у двох глобальних напрямках: самого права на творчість та права на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Вважаємо, що останнє право дещо звужене і повинно бути розширене. Тому саму ст. 301 ЦК України, на наш погляд, варто перейменувати: “Право на свободу літературної, художньої, наукової, технічної та іншої творчості”. Це відкриє можливості для інших видів творчості, які можуть підпасти під правове регулювання даної статті. Правова охорона свободи творчості здійснюється різними галузями права. Але серцевину такої охорони складає цивільне право, що здійснюється загальними нормами права та опосередковано законодавством про інтелектуальну власність. Відсутність спеціальних норм субінституціонального характеру є суттєвим недоліком механізму охорони права на свободу творчості.
Механізм охорони права на свободу творчості є поліаспектним правовим явищем. Він моделюватися на користь носіїв такого права. Законні права та інтереси суб’єктів творчості повинні бути основним об’єктом правової охорони. Всі інші інтереси мають субсидіарний характер. Охорону права на творчість належить розглядати в контексті всього цивільного законодавства та його механізму. Здебільшого у такому сенсі і розуміється механізм охорони суб’єктивних прав. У нього включається чинне законодавство та загальні і спеціальні державні органи, що повинні виявляти, припиняти порушення прав і вживати ефективні заходи щодо їх відновлення. У механізм охорони прав повинні бути включені і самі володільці цих прав. Охорона права свободи творчості охороняється як приватним, так і публічним правом, їх матеріальними та процесуальними нормами. Концептуальними підходами до побудови механізму охорони інтелектуальної власності повинні бути: усвідомлення того, що інтелектуальна власність і право інтелектуальної власності – різні речі; право інтелектуальної власності є виключним майновим правом авторів та володільців; самі володільці повинні бути максимально зацікавлені в охороні своїх прав і вживати для цього всі можливі заходи, у тому числі судовий порядок; держава повинна розробити і прийняти зовнішньо та внутрішньо узгоджені норми які відповідають ряду вимог: стимулюють творчу діяльність та отримання її результатів; надають авторам право використовувати майнові виключні права на свій розсуд; враховують публічний інтерес держави щодо забезпечення прогресу суспільства; попереджують можливі контрафакти; стимулюють впровадження новинок у суспільну практику; забезпечують надання потерпілим кваліфікованої та ефективної допомоги в захисті їх законних прав та правомірних інтересів; містять дієвий механізм публічного впливу на порушників права інтелектуальної власності, що забезпечує не тільки відшкодування заподіяних збитків, але і притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності; гармонують із новітнім законодавством світового співтовариства; уточнено зміст терміна “охорона”, яка полягає у можливості забезпечення безперешкодного користування правами відповідно до національного законодавства. З теоретико-функціонального підходу охорона цивільних прав сприймається як сукупність всіх заходів, що забезпечують нормальний хід реалізації права та включають заходи економічного, політичного, соціального, організаційного і, звичайно, правового характеру для забезпечення необхідних умов здійснення суб’єктом своїх суб’єктивних прав та законних інтересів;
22. З переходом на ринкові засади ведення економіки і появи приватного сектора в Україні виникла потреба в корінному оновленні законодавства, зміні аспектів та змісту регулювання відносин з метою надання можливості розкрити творчий потенціал людини та забезпечити свободу у використанні матеріальних й інтелектуальних ресурсів. Це виявилось спочатку у законодавчому визнанні інтелектуальної власності і спішному прийнятті за короткий термін низки нових законів і підзаконних актів. Вони були змодельовані на основі міжнародних конвенцій у сфері інтелектуальної власності, аналогічних законів країн європейської спільності зокрема Німеччини, Російської федерації.
23. Право інтелектуальної власності стало розвиватися внаслідок становлення його об’єктів виробничою силою, набуття товарності і спочатку формувалося з урахуванням існуючої форми держави та організації виробництва. За трьохсотлітню історію воно основувалось на різних теоретичних конструкціях глобального і місцевого значення. Найбільше поширення та розповсюдження отримала пропрієтарна теорія права інтелектуальної власності, яка на основі запозичення механізму регулювання відносин власності виходить з того, що результати творчої та іншої діяльності прирівнюються до матеріальних благ, а зміст тотожний праву власності: право володіння, право користування і право розпорядження. Ця теорія проведена у міжнародно-правових конвенціях у сфері інтелектуальної діяльності і виявляється у переважному визначенні правового режиму об’єктів права інтелектуальної власності. В нормативних актах право інтелектуальної власності проголошено як виключне і незалежне від волі інших осіб право кожного, хто створить та застосує технічну новинку, монопольно користуватися встановлений строк вигодами та перевагами з неї. На основі пропрієтарної теорії права інтелектуальної власності виникли інші її різновиди: аналогістична, договірна, промислової власності, вічної промислової власності, рентна тощо. Інші теорії або були дуже наближені до постулатів пропрієтарної теорії права інтелектуальної власності, або у подальшому віднесені до курйозів: деліктна, рентна, персональна, іманентна.
24. Теорія виключних прав створена на противагу пропрієтарній теорії і отримала свій розвиток в Німеччині. Її серцевину складає теза про те, що в основі виключного права лежить заборонна функція, що дозволяє патентоволодільцю виключити третіх осіб із несанкціонованого використання запатентованого винаходу. Це розглядалось як факультативне право. Авторський підхід до теорії виключних прав основується на тому, що їх зміст становлять лише майнові права: самому використовувати переваги новинки, надати його іншим особам чи заборонити їх використання. В той же час визнається існування названого автором компромісного підходу до поняття права інтелектуальної власності, що призвело до формування двох напрямів її правової охорони: через встановлення правового режиму результатів творчої та іншої діяльності; через охорону прав автора та інших суб’єктів.
25. На формування законодавства України у сфері інтелектуальної власності впливали причини об’єктивного та суб’єктивного характеру. До об’єктивних віднесемо децентралізацію міжнародних угод з авторського та патентного права і орієнтацію ВОІВ на регулювання інтелектуальної власності окремими нормативними актами, вимоги щодо інтеграції у Європейське економічне співтовариство, у тому числі Угоди ТРІПС. Суб’єктивні – механізми перетворення суспільного життя в Україні та рівень його розуміння законодавцем. Здебільшого на розвиток законодавства про інтелектуальну власність повинна була впливати Конституція України, яка закріпила примат права, а не закону. Але законодавство про інтелектуальну власність розвивалось і розвивається до цього часу з позиції примату закону.
26. Проблема охорони в Україні прав інтелектуальної власності загострилась із запровадженням у січні 1995 р. Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS) – складової частини Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) Світової організації торгівлі. З цього моменту бере верх прагматичний підхід до регулювання майнових прав, а саме охорони прав інтелектуальної власності. Відповідно у законодавстві України проводиться концепція виключних прав.
27. Законодавство у сфері інтелектуальної власності на сьогодні розрізнено і нескоординовано. Авторське право розвивається на одних засадах, патентне – на інших, законодавство про товарні знаки – на третіх і, по суті, випадає із права інтелектуальної власності. Цьому сприяє відсутність єдиної концептуальної правової доктрини. Тож право інтелектуальної власності – міжгалузеве правове явище. Тому і регламентація відносин повинна бути різногалузева. Але основна маса відносин має регулюватися нормами цивільного права. Управлінські і процесуальні за своєю природою відносини повинні бути врегульовані в рамках спеціального кодифікованого акта.
28. У законодавстві України можна виділити декілька рівнів правового регулювання інтелектуальної власності: міжнародно-правовий, що здійснюється на основі міжнародних конвенцій з авторського права, суміжних прав та права промислової власності, і національний. Він, у свою чергу, має декілька груп нормативних актів: конституційні, кодифікаційні, поточні, підзаконні акти, локальні нормативні акти, цивільно-правові договори між суб’єктами права інтелектуальної власності.
29. Зміст права інтелектуальної власності складають можливості самому використовувати результати творчої діяльності для підприємництва, надати це право повністю чи в певній частині іншим особам, заборонити його використовувати на час правової охорони іншим особам. В межах цих правомочностей можливі варіанти, які обумовлені особливістю об’єктивізації творчого результату та укладеними щодо нього правочинами.
30. Основний недолік сучасного законодавства у сфері інтелектуальної власності полягає в тому, що воно здебільшого встановлює режим її об’єктів, а менше – правове становище суб’єктів. Осторонь зосталося правове становище її суб’єктів. Воно визначено лише в загальному приватноправовому сенсі.
31. При моделюванні законодавства у сфері інтелектуальної власності треба чітко усвідомити, що в умовах ринкової економіки охорона, а особливо захист права – справа потерпілих від його порушень. У сфері приватних прав держава повинна створити ефективний механізм охорони прав і законних інтересів приватних осіб, а самі особи уже самостійно мають використовувати його можливості для захисту прав.
32. Україні нав’язується модель адміністрування у сфері охорони прав інтелектуальної власності, що потребує додаткових коштів і затрат, суперечить концепції адміністративної реформи.
33. Основу конструювання суб’єктів цивільних відносин складає людина, а стосовно носія прав і обов’язків інтелектуальної власності – не просто людина, а творець – автор.
34. У виняткових випадках і при реалізації природних прав правосуб’єктність може зв’язуватися лише із правоздатністю і може повністю базуватися лише на цій правовій властивості фізичної особи.
35. Суспільство не може визнаватися суб’єктом права інтелектуальної власності чи інших прав, бо вельми невизначеними є його суб‘єктивні права та юридичні обов’язки. Це швидше соціальна норма, ніж правова.
36. Індивідуальне правове становище фізичної особи у передбачених законом або договором випадках може впливати на вид та обсяг належних цій особі прав інтелектуальної власності.
37. Під комплексним суб’єктом права інтелектуальної власності слід визнавати фізичну особу, яка є носієм майнових прав, передбачених різними інститутами права інтелектуальної власності.
38. Під охороною прав інтелектуальної власності слід розуміти широкий комплекс засобів правового, організаційного й іншого характеру, що встановлюють правовий режим об’єктів права інтелектуальної власності, визначають правове становище суб’єктів, порядок набуття, реалізації і припинення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, способи і порядок захисту прав суб’єктів у разі їх порушення. Охорона права інтелектуальної власності залежить від проявів товарних властивостей цього права. Так, у мистецтві кінцевий результат залежить не тільки від ідеї, хай навіть геніальної, а від здатності і можливості адекватними художніми образами довести її до глядача та репрезентувати найкращим чином через виконавську майстерність.
39. Виходячи з вимог ст. 3 Конституції України, спрямованості гуманітарного права, при класифікації правових явищ на перший план повинна виступати не форма власності, яка зумовлює правове становище суб’єкта, а той факт чи є це людина чи утворена людиною задля задоволення її законних прав та інтересів юридична особа.
40. Основна концептуальна спрямованість чинного законодавства України у сфері інтелектуальної власності та цивільного права – охорона та захист прав авторів. Звідси одним із найважливіших напрямків діяльності держави є охорона законних прав та інтересів людини, а рівною мірою і створених людиною юридичних осіб. Тому держава відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності ..., у тому числі й інтелектуальної.
41. Вирішення проблеми належної та ефективної охорони права інтелектуальної власності залежить від стану законодавства та готовності відповідних державних органів приймати ефективні рішення, підприємців – їх виконувати, контрольних органів - попереджувати порушення, виявляти їх і усувати негативні наслідки, надавати своєчасну і ефективну допомогу володільцям таких прав у їх захисті, усунути волокиту в судових органах та реально забезпечити їх готовність до вирішення категорії таких справ. Охорона інтелектуальної власності здебільшого і залежить від самих володільців майнових прав. Саме вони повинні виявляти основну зацікавленість в охороні своїх прав.
42. Охорона об’єкта права здійснюється не для визначення непорушності його правового режиму, а заради забезпечення охорони прав і правомірних інтересів його суб’єкта. Захист права – лише один із проявів охорони прав.
43. Поділ права на приватне та публічне дає підставу для виділення напрямків охорони прав інтелектуальної власності: приватного характеру і публічного характеру. До першого відноситься цивільно-правовий напрямок, який забезпечує приватні інтереси. До другого – адміністративно-правовий та кримінально-правовий, які забезпечують публічні інтереси. Якщо перший здійснюється за допомогою держави на основі компенсаторного підходу, то два інші – виключно уповноваженими державними органами на управлінській і правозахисній основі.
44. Основною ланкою у системі охорони прав інтелектуальної власності повинні бути саме її володільці. Якщо власність зобов’язує, то це рівною мірою поширюється і на інтелектуальну власність. Звідси її володільці мають приймати активну участь у охороні своїх прав на основі і з використанням можливостей чинного законодавства, державних і громадських інститутів, в тому числі – спеціально створених для цієї мети.
45. Розвиток законодавства про право інтелектуальної власності і його охорону повинно йти в руслі збереження того, що доказало свою ефективність, усунення протиріч, розважливого вмонтування в нього нового, усунення суперечностей та неузгодженостей, чіткого визначення правового становища суб’єктів.
46. Останнім часом законодавча культура в Україні бажає бути кращою. Слід мати на увазі, що законом регулюються правовідносини, а не питання та проблеми. Якщо виходити з останнього, то можна дійти висновку, що законодавством регулюються не правовідносини, а питання. Наслідки такого розуміння можуть бути тяжкими. Не витримують деякі формулювання і фонетичного аналізу. Питання це постановка якоїсь проблеми чи завдання. Тоді не зовсім зрозуміло як ця постановка може мати нормативне забезпечення. З огляду на це актуалізується проблема якості законопроектів, дотримання канонів законодавчої техніки, професіоналізму розробників та експертів, відповідальності розробників.
47. Концептуальними підходами до охорони права інтелектуальної власності повинні бути: усвідомлення того, що інтелектуальна власність і право інтелектуальної власності – різні речі; право інтелектуальної власності є виключним майновим правом авторів та володільців; самі володільці повинні бути максимально зацікавлені в охороні своїх прав і вживати для цього всі можливі заходи, у тому числі щодо їх захисту в судовому порядку; держава повинна розробити і прийняти зовнішньо та внутрішньо узгоджені норми.
48. Обсяг охорони, як і засоби захисту, що надаються автору для забезпечення його прав, окрім положень міжнародних конвенцій, встановлюється і регулюється виключно законодавством країни, де необхідна така охорона. Розроблення та запровадження механізму охорони права інтелектуальної власності повинно відбуватись з урахуванням того, що власність зобов’язує, як і зобов’язує факт володіння виключними правами інтелектуальної власності.
49. Недоліки чинного механізму охорони та захисту права інтелектуальної власності наступні: надані охоронними документами права на об’єкти інтелектуальної власності не забезпечені належними заходами організаційного, адміністративного та кримінально-правового характеру. Відповідно, якщо нема системи виявлення порушень, то й цивільно-правовий механізм охорони вказаних прав теж діє на повну міру. Не сприяє цьому й затягування прийняття кодифікаційних актів. Відсутній ефективний адміністративний та судовий захист наданих прав. Не визначена відповідальність за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності: її необхідно підвищувати і диференціювати відповідно до розміру заподіяного збитку, суспільної небезпеки. Відсутні спеціалізовані органи з попередження, виявлення і профілактики порушень інтелектуальної власності.
50. Цивільні (тобто суб’єктивні) права здійснюються в межах, наданих особі правом, а не законами, іншими правовими актами та договором, як це сформульовано у ст. 13 проекту ЦК України, де пріоритет надається все-таки закону. Отже, в ЦК поміщено визначально помилкове положення, яке належить виправити.
51. У праві можливі винятки із загального правила, у тому числі стосовно можливого суб’єкта з індивідуальним (спеціальним) правовим статусом. Вчений, який вирішив актуальну наукову проблему, від якої залежать життєво важливі проблеми, наприклад, енергозабезпечення планети на рівні самовідновлюваних джерел, подолання раку, СНІДу тощо, мабуть, повинен мати особливі суб’єктивні права на рівні спеціального законодавства.
52. До елементів змісту суб’єктивного цивільного права слід віднести: можливість моделювати свою поведінку як у межах диспозиції норми права, так і поза нею, якщо це не суперечить закону, самостійно формувати волю; визначати міру можливої поведінки, тобто діяти самостійно для задоволення свого правомірного інтересу; можливість визначати засоби забезпечення свого суб’єктивного права як відповідними діями інших осіб, так і державою в особі її компетентних органів; гарантовану кореспондованість зобов’язаннями інших осіб; можливість застосування державного примусу в разі відмови зобов’язаних осіб від виконання обов’язку; можливість самостійно визначати доцільність звернення за допомогою до суду чи застосовувати інший порядок захисту своїх суб’єктивних прав.
53. Необхідно підкреслити чітку тенденцію до визнання право¬вої охорони більш широким поняттям порівняно з правовим захистом. Водно¬час захисні норми спрямовані насамперед на відновлення порушеного права та усунення перешкод у його здійсненні вчиненням відповідних дій. Отже, захист здійснюється лише в разі наявності факту порушення суб’єктивних прав.
54. Захистом суб'єктивного цивільного права визнається діяльність уповноважених або компетентних органів щодо застосування право¬охоронних заходів державно-примусового характеру (заходів відповідальності або заходів захисту), спрямованих на визнання або відновлення порушеного суб'єктивного права, що реалізується в межах тільки охоронюваних прав і законних інтересів.
55. Право на захист як самостійне суб'єктивне цивільне право не може бути в ролі складового елементу або особливої стадії розвитку охоронюваного ним суб'єктивного права. Право на захист пов’язується із порушенням прав та правомірних інтересів володільця прав інтелектуальної власності і виявляється у можливості самому застосувати адекватні йому способи самозахисту чи звернутися до державних органів і отримати від них своєчасну, ефективну і реальну допомогу щодо реалізації одного чи декількох способів захисту.
56. Сутність права на захист може бути визначена лише через його зміст, який визначається, у свою чергу, комплексом норм цивільного матеріального і процесуального права, які встановлюють види правоохоронних заходів, підставу їх застосування, коло управоможених їх застосовувати суб’єктів, процесуальний і непроцесуальний порядки їх застосування, права суб’єктів, по відношенню до яких застосовуються заходи захисту.
57. Порушенням права інтелектуальної власності слід вважати таке діяння, яке передбачене як таке нормою права, або не передбачене, але призводить до негативних для потерпілої особи наслідків і можливості застосування способів і форм захисту суб’єктивного права чи охоронюваного інтересу. Якщо право на захист повинно здійснюватися лише в судовому порядку, то ми повинні притримуватися єдності матеріального та процесуального аспектів. Перший охоплює права на задоволення своєї матеріальної вимоги, що розглядається нами як основна мета позовної вимоги. Другий – право на звернення до суду із відповідною вимогою та на винесення судом правомочного рішення по суті справи.
58. Поміщення у ЦК України норм права різної галузевої належності (адміністративно-правових та процесуальних) веде до розмивання предмета правового регулювання та хаосу, витрачання зусиль на наведення ладу. Може бути комплексне законодавство, але не комплексні галузі права.
59. Найбільша проблема реалізації способів захисту порушеного права інтелектуальної власності – наявність фахівців із проблем захисту прав інтелектуальної власності. Царина цих знань та вмінь настільки специфічна, що потребує спеціальних знань на більш якісному й орієнтованому рівні. Тут мало знати тільки право, потрібні комплексні знання.
60. Судовий порядок захисту порушених прав – своєрідна ідеальна модель та крайній засіб, що застосовується при невиконанні або неналежному виконанні зобов’язання боржником. Відповідно до диспозитивності цивільного права потерпіла від порушення особа може обрати й інший доступний їй порядок захисту порушеного права, якщо це не суперечить закону.
61. Повний перелік можливих способів захисту порушених цивільних прав і охоронюваних інтересів у новому ЦК України лише сприятиме підвищенню регулятивної та охоронної функції цивільного права.
62. Утворення спеціальних патентних судів – необхідний захід для забезпечення реального захисту прав суб’єктів права інтелектуальної власності.
63. Судовий порядок захисту прав суб’єктів права інтелектуальної власності безпосередньо залежить від наявності та достатності доказів. Тягар збирання і надання суду доказів лежить на позивачеві. У зв’язку з тим учасники відносин інтелектуальної власності повинні приділяти увагу збереженню матеріалів, що можуть бути доказами.
64. Через сукупність належних автору немайнових та особистих майнових прав, механізм їх реалізації та захисту можна говорити про реальну дієвість законодавства, повагу до авторської праці з боку держави в особі її органів та посадових осіб, суспільства, наявність мотивації для дійсно творчої праці, а не її імітації, поваги до себе та своєї праці, механізмів вшанування тих авторів, чиї здобутки є вагомими та формують “обличчя” епохи, чи певного соціального утворення, наприклад, вищого закладу освіти або іншої наукової установи, творчої організації, з якою визнаний автор був у правових зв’язках.
65. Автори повинні бути упевнені в своїх правах і їх непорушності. У зв’язку з цим чинне законодавство у сфері інтелектуальної власності повинно надавати їм можливість безперешкодно здійснювати свої права та законні інтереси; забезпечувати опіку і турботу держави та суспільства, надавати змогу життєво себе забезпечувати відповідно до того внеску, який вони роблять у суспільну скарбницю інтелектуальних, а через них – матеріальних цінностей, бути швидко і ефективно захищеними в разі порушення їх прав та правомірних інтересів, відчувати повагу та шану до своєї особистості.
66. Немайнові права полишені ознаки обігоздатності і тому ставити їх на одну площину із майновими не тільки недоцільно, але і хибно з погляду на сучасні уявлення про право інтелектуальної власності. До особистих немайнових прав автора відноситься і право найменувати свій витвір. У той же час вибір найменування в ряді випадків має свої правила. Тому в чинному законодавстві слід закріпити це право та механізм його реалізації.
67. Авторство може розглядатися в декількох аспектах: юридичний факт – підстава виникнення цивільних прав та обов’язків, елемент правової характеристики фізичної особи; суб’єктивне цивільне право – юридично забезпечена можливість вимагати визнання свого авторства, посідати права автора; спосіб визнання досягнень творчої особистості у певному виді творчої діяльності, а самого твору – об’єктом права інтелектуальної власності; передумова визнання за фізичною особою інших правових можливостей: участі в конкурсах, заняття певних посад, що пов’язані із творчою діяльністю, висунення на з