ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНИХ І ПРИВАТНИХ ІНТЕРЕСІВ В ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВАХ

Краткое описание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Вступ 6

Розділ 1. Поняття та роль публічних і приватних інтересів у сфері господарювання 24

1.1. Поняття та види інтересів 24
1.2. Роль інтересів у праві 54
1.3. Співвідношення публічних і приватних інтересів у сфері гос-подарської (підприємницької) діяльності 56
1.4. Приватні та публічні інтереси як елементи соціальної системи 74
1.5. Конфлікт інтересів у господарських відносинах 91

Підсумкові положення 132

Розділ 2. Господарське товариство як система реалізації та
взаємодії приватних і публічних інтересів учасників корпо-
ративних відносин 136

2.1. Історико-правовий аспект становлення інституту господарських товариств як результату взаємодії публічних і приватних інтересів у сфері господарювання 136
2.2. Поняття та ознаки господарських товариств 153
2.3. Види господарських товариств 184
2.4. Корпоративні відносини в господарському товаристві:
поняття та види 219
2.5. Система інтересів у господарському товаристві. Корпоративні
інтереси 232
2.6. Корпоративний конфлікт як ключове поняття корпоративної конфліктології 244

Підсумкові положення 255

Розділ 3. Питання вдосконалення правового забезпечення та збалансування приватних і публічних інтересів у господарських товариствах 259

3.1. Чинна система правових механізмів забезпечення реалізації та
захисту приватних і публічних інтересів учасників корпоративних
відносин 259
3.2. Напрями вдосконалення законодавства про господарські
товариства 278
3.3. Забезпечення гармонізації вітчизняного законодавства про господарські товариства згідно зі світовими стандартами 299
3.4. Забезпечення оптимального стану системи інтересів у
господарських товариствах 306
3.5. Доцільність та основні засади запровадження в Україні господарського товариства однієї особи 374
3.6. Розв’язання проблем, пов’язаних із закритими акціонерними товариствами 396
3.7. Забезпечення захисту корпоративних інтересів у залежному
товаристві 411
3.8. Нетрадиційні способи забезпечення інтересів учасників
господарських товариств 424
3.9. Правові механізми захисту інтересів облігаціонерів
господарських товариств 439
3.10. Оптимізація порядку розгляду корпоративних конфліктів 449

Підсумкові положення 454

Висновки 458

Список використаних джерел 492

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Оптимальність господарської системи, серед суб’єктів якої чільне місце посідають господарські товариства, багато в чому залежить від того, наскільки повно і збалансовано будуть враховані і забезпечені за допомогою права інтереси окремих осіб (фізичних та юридичних), їх груп, суспільства в цілому та його прошарків у сфері господарювання – економічній основі державного суверенітету України. Саме ця обставина є вирішальною в побудові соціально орієнтованої ринкової економіки та попередженні численних конфліктів, що виникають у разі колізії, конкуренції, різкого протистояння інтересів зазначених осіб.
Проблеми співвідношення та конфлікту інтересів особливо гостро постають в господарських товариствах, які завдяки своїй універсальності та адекватності ринковим відносинам посіли провідне місце серед організаційно-правових форм господарювання. Проте правове регулювання цих питань за українським законодавством, якому притаманні вади перехідного періоду (наявність колізій, прогалин, застарілих норм), не забезпечує оптимально-збалансованого врахування інтересів безпосередніх та опосерекованих учасників корпоративних відносин, що спричинює численні корпоративні конфлікти. Значна частина принципових питань щодо вирішення за допомогою правових механізмів зазначеної проблеми не одержала відповідного науково-теоретичного обгрунтування, хоча частково (щодо частини або окремих питань) наукові дослідженя проводилися як в минулому, так і в сучасний період.
Трансформація відносин у сфері економіки та господарських товариствах як найбільш популярних організаційно-правових формах господарювання зумовила необхідність відповідного корегування правового регулювання цих відносин та віднайдення оптимальних правових механізмів забезпечення балансу приватних і публічних інтересів в корпоративних відносинах, попередження та розв’язання корпортивних конфліктів. Відсутність грунтовних і системних наукових досліджень низки категорій (система інтересів в господарських товариствах; корпоративні конфлікти, що виникають через незбалансованість цих інтересів) не дозволяє визначити їх місце в господарському праві, відмежувати від суміжних правових інститутів та встановити характер взаємозв’язку із суміжними правовими конструкціями.
Лише в окремих монографічних роботах розглядаються проблеми співвідношення публічних (в т.ч. державних) та приватних (індивідуальних та групових) інтересів у сфері державного управління (В. Ф. Сіренко, 1980-1993 р.р.), правового регулювання підприємницької діяльності (А. Я. Курбатов, 2001 р.), в цивільних відносинах (С. В. Михайлов, 2002 р.) та в процесі захисту індивідуальним підприємцем своїх прав (В. В. Волгін, 2002 р.).
Однак майже відсутні комплексні монографічні дослідження із загальнотеоретичних та прикладних питань правового забезпечення балансу приватних і публічних інтересів в корпоративних відносинах, попередження та розв’язання корпоративних конфліктів. Відтак подальше наукове розроблення цих питань є необхідною умовою впровадження більш досконалого їх правового регулювання.
Наведене вище і обумовлює актуальність цього дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно з держбюджетними науково-дослідними темами юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Вдосконалення правового становища суб’єктів господарської діяльності в умовах формування ринкової економіки України» в межах комплексної програми “Наукові проблеми розбудови державності в України” (номер теми: 97118; номер державної реєстрації: 0198W004863 – 1996-2000 роки) та “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні” (номер теми: 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації: 019 U007725 – 2001-2003 роки).
Об’єктом цього дослідження є: загальнотеоретичні аспекти забезпечення реалізації публічних та приватних інтересів в господарських товариствах; правові форми регулювання корпоративних відносин, що забезпечують баланс цих інтересів, попередження та цивілізоване врегулювання корпоративних конфліктів з урахуванням виду та форми господарського товариства.
Предметом дисертаційного дослідження є система чинних нормативно-правових актів, положень Господарського та нового Цивільного кодексів, зарубіжного законодавства щодо регулювання зазначених відносин, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела, юридична практика (судів, ДКЦПФР, ФДМ, АМК як уповноважених органів Української держави).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є: проведення системного наукового аналізу понять публічних і приватних інтересів (щодо їх змісту, ролі та співвідношення в господарському праві взагалі та законодавстві про господарські товариства зокрема) та корпоративного конфлікту (щодо його правової природи, змісту, причин виникнення та правових засобів попередження та врегулювання); формулювання науково-теоретичних та практичних висновків щодо подальшого вдосконалення інституту господарських товариств та застосування правових норм. Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації приділена вирішенню таких завдань: (1) визначенню природи інтересу як загальнонаукової категорії, ролі в праві (в т. ч. у правотворчій та правозастосовній діяльності) публічних і приватних інтересів; виявлення основних засад врахування цих інтересів у господарських системах різного рівня – від економіки країни до господарських товариств як основних організаційно-правових форм господарювання; (2) дослідженню системи інтересів в господарських товариствах (залежно від їх видів і форм) і правових механізмів забезпечення балансу приватних та публічних інтересів в корпоративних відносинах в історичному та порівняльно-правовому аспектах; (3) виявлення основних тенденцій правового регулювання корпоративних відносин в Україні та відповідність їх найкращим міжнародним стандартам корпоративного управління з метою розроблення пропозицій щодо вдосконалення правового забезпечення оптимальності системи інтересів в господарських товариствах, запровадження нових правових механізмів попередження та цивілізованого розв’язання корпоративних конфліктів
Методологічна основа дослідження. При проведення дисертаційного дослідження дисертантка керувалася загальнонауковим діалектичним методом та окремими науковими методами історичного, порівняльного, догматичного і системно-структурного аналізу. За допомогою діалектичного методу досліджується формування та розвиток ідеї збалансованого врахування публічних і приватних інтересів в господарському праві та корпоративних відносинах, становлення та розвиток інституту господарських товариств та корпоративної конфліктології як наукового напряму господарсько-правової науки. Історичний метод дозволив дослідити передумови виникнення торгових (господарських) товариств та появи їх нових видів, починаючи з доримського і завершуючи сучасним періодом. Порівняльний метод використовувася для виявлення особливостей формування нових видів та форм торгових (господарських) товариств в різних країнах (групах країн) і віднайдення найбільш оптимальних шляхів правового регулювання корпоративних відносин з використанням зарубіжного досвіду. Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства щодо цих питань, а метод системно-структурного аналізу – визначити місце корпоративних відносин та корпоративної конфліктології у загальній структурі права та у системі господарського права, зокрема.
Науково-теоретичною базою дисертації є теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі теорії держави та права, римського, цивільного, господарського, процесуального, адміністративного, міжнародного, трудового, екологічного права дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Науково-теоретичне підгрунтя підготовки та проведення дослідження мали праці правознавців різних періодів: дожовтневого (1917 р.) – Р. Ієринга, Б. Кістяківського, М. М. Коркунова, П. Писемського, І. А. Покровського, В.В. Розенберга, К. Д. Ушинського, П.Цитовича, Г. Ф. Шершеневича; радянського (1917-1990 р.) та сучасного – Г. О. Аболоніна, С.С. Алексєєва, В.І. Андрейцева, М. О. Баймуратова, О.М. Бандурки, М. Бартошека, О. А. Беляневич, В. Е. Беляневича, З. Е. Беневоленської, С.М. Братуся, А.С. Васильева, А. В. Венедиктова, В.П. Грибанова, С. М. Грудницької, Р. Е. Гукасяна, О. В. Дзери, А. В. Довгерта, Д. В. Дождєва,. В.В. Долинської, І. Є. Замойського, Г. Л. Знаменського, О. І. Екімова, М. Г. Іонцева, А. І. Камінки, Т. В. Кашаніної, Д. А. Керімова, О.Р. Кибенко, В.В. Копейчикова В. М. Коссака, В.М. Кравчука, І. Краська, А. В. Кряжкова, Є.Б. Кубка, Н.С. Кузнєцової, О. Я. Курбатова, М. І. Кулагіна, І.М. Кучеренко, С. Н. Ландкофа, В. В. Лаптєва, Р. А. Майданика, О.В. Малька, В.К. Мамутова, С.В. Михайлова, С. Д. Могилевського, А. Я. Пилипенка, І. Г. Побірченка, В. К. Попова, Г.В. Пронської, О.А. Пушкіна, З. В. Ромовської, В. А. Савельєва, Н. О. Саніахметової, В. М. Селіванова, В.Ф. Сіренка, Л. Ю. Снісаренко, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Д.О. Сумського, Є. О. Суханова, О.М.Сиродоєвої, Ю. О. Тихомирова, Ю. В. Тихонравова, Ю.Н. Тодики, Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, В. В. Хахуліна, Р. Ципеліуса, Дж. Чарльзворта, Д. М. Чечота, О.О. Чувпила, Я.М. Шевченко, В.С. Щербини, О. В. Щербини, О. І. Ющика, О. С. Янкової, В. В. Яркова та ін., а також дослідників інших сфер суспільного життя – М. Аврелія, К. Гельвеція, І. М. Герчикової, Е. Дюркгейма, А. Г. Здравомислова, В.А. Євтушевського, Ф. Енгельса, А. Т. Ішмуратова, І. Канта, Е. А. Кузнецова, К. Маркса, А. Сміта та ін.
Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс УРСР 1963 р. і Цивільний кодекс України 2003 р., Закони України “Про господарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні, “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” та інші закони, укази Президента, декрети і постанови Уряду, відомчі нормативні акти, а також низка нормативно-правових актів зарубіжних країн (положення конституцій, торгових (комерційних) та цивільних кодексів, законів про господарські товариства тощо).
Фактологічна база грунтується на матеріалах практики – судів (загальних та господарських різних рівнів), компетентних органів держави (Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Антимонопольного комітету України), господарських товариств.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні монографії здійснено комплексне дослідження важливої для економіки країни проблеми – правового забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах як адекватних ринковим відносинам організаційно-правових форм господарювання з метою забезпечення їх оптимального стану, попередження та цивілізованого розв’язання корпоративних конфліктів.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням правових проблем забезпечення балансу публічних та приватних інтересів в господарських товариствах, в якому дається обгрунтування нового напряму господарсько-правової науки – корпоративної конфліктології, вирішення низки інших теоретичних проблем, а також обгрунтовані та визначені основні напрями вдосконалення чинного законодавства України, що регулює корпоративні відносини та порядок розв’язання корпоративних конфліктів. Новизна дисертаційного дослідження конкретизується, зокрема, в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:
Вперше:
- обгрунтовується складність (багатоплановість) ролі інтересу в праві через комплекс його функцій: спонукальної – щодо встановлення, зміни, припинення правовідносин, реалізації прав та обов’язків їх учасниками; як структуроутворюючого елемента правового статусу суб’єкта – щодо наявності у нього (суб’єкта), крім суб’єктивних прав, додаткових можливостей у формі законних інтересів; захисної - щодо можливості використання державного примусу для реалізації законного інтересу у разі його ігнорування іншими особами, а також надання відповідної компенсації носієві законного інтересу у разі порушення останнього;
- обгрунтовується необхідність визначення поняття незаконного інересу як критерію визнання меж реалізації суб’єктивних прав та кваліфікації певної поведінки як зловживання правом;
- дається визначення поняття незаконного інтересу як такого, що не відображається в об’єктивному праві (його загальних засадах) або визнається суспільно шкідливим, не відповідає загальному благу (публічним інтересам і законним інтересам інших осіб), не підлягає державному захисту та реалізація якого тягне за собою можливість застосування юридичної відповідальності;
- обгрунтовується використання в нормативно-правових актах поняття “публічні інтереси” як більш універсального, ніж “державні інтереси”, і відповідно – доцільність розширення повноважень прокурора в господарському процесі шляхом закріплення за ним права подання позовів на захист всіх видів публічних інтересів, а також визнання його в цьому випадку самостійною стороною в процесі;
- обгрунтовується доцільність використання в нормативно-правових актах поняття конфлікту інтересів як відмінного від таких суміжних понять, як: протиріччя, правопорушення, спір (господарський, цивільний, трудовий);
- обгрунтовується необхідність класифікації конфлікту інтересів у сфері господарювання на публічні, приватні та публічно-приватні залежно від наяності в учасників конфлікту публічних та/або приватних інтересів;
- виникнення господарських товариств та поява різних їх модифікацій розглядається як результат ускладнення системи інтересів учасників господарського життя;
- обгрунтовується віднесення корпоративних відносин до господарських;
- наявність чи відсутність в учасників корпоративних відносин корпоративних інтересів (загальнокорпоративного чи індивідуально-корпоративних) визначається як критерій їх (учасників) класифікації на два основних види: (1) суб’єктів корпоративних правовідносин або безпосередніх їх учасників (засновники та учасники господарського товариства, саме товариство) та (2) опосередкованих учасників (кредитори та облігаціонери товариства, споживачі продукції, робіт, послуг господарського товариства, територіальна громада за місцем розташування товариства, держава як організатор господарського життя та виразник публічник інтересів);
- дається поняття корпоративного конфлікту як такого різновиду конфлікту інтересів, що виникає між учасниками корпоративних правовідносин;
- обгрунтовується доцільність класифікації корпоративних конфліктів за сферою їх виникнення (на внутрішні, зовнішні, змішані) та за видом інтересів їх учасників (на приватні, приватно-публічні, суто публічні) з огляду на необхідність врахування виду корпоративного конфлікту при застосуванні певних правових механізмів його розв’язання;
- при поділі господарських товариств на персональні товариства та об’єднання капіталів застосовується додатковий критерій - ступінь складності системи інтересів в товаристві та ймовірності виникнення корпоративних конфліктів, що обумовлює необхідність застосування різних правових підходів до регулювання корпоративних відносин залежно від виду товариства;
- систематизуються чинні правові механізми щодо припинення (розв’язання) конфлікту інтересів у сфері господарювання (погодження позицій сторін конфлікту в процесі проведення переговорів з фіксацією їх результатів у формі відповідної угоди; внутрішнє та зовнішнє арбітрування; судовий порядок, адміністративний порядок; комплексні заходи у формі соціального партнерства) та обгрунтовується доцільніть їх вдосконалення шляхом закріплення за авторитетними громадськими та господарськими організаціями (об’єднаннями підприємців, банкірів, страховиків тощо) функцій щодо зовнішнього арбітрування при розв’язанні конфліктів між учасниками господарського життя, що покладаються на їх професійність та авторитетність у певних сферах господарської діяльності;
– обгрунтовується віднесення до компетенції господарських судів (в т.ч. і за відсутності у сторін – учасників господарських товариств статусу юридичної особи чи суб’єкта підприємницької діяльності) вирішення корпоративних спорів-конфліктів за умови застосування передбачених законом та/або установчим документом товариства несудових процедур: а) локального рівня (щодо внутрішньокорпоративних конфліктів); в) адміністративної процедури (щодо зовнішніх конфліктів – публічних і приватно-публічних); в) зовнішнього арбітрування (щодо приватних зовнішньокорпоративних конфліктів);
- обгрунтовується новий напрям господарсько-правової науки – корпоративної конфліктології, започаткованої низкою публікацій дисертантки, та визначаються його завдання (дослідження причин виникнення корпоративних конфліктів, чинних правових механізмів їх запобігання та розв’язання, віднайдення нових правових засобів забезпечення оптимального врахування різних видів приватних і публічних інтересів в корпоративних відносинах з метою попередження корпоративних конфліктів, мінімізації їх негативних наслідків та застосування оптимальних механізмів їх розв’язання).
Удосконалено:
- обгрунтування об’єктивності категорії інтересу як об’єктивно існуючої орієнтації суб’єкта на отримання певного, об’єктивно існуючого, блага, що зумовлено його автономністю від суб’єктивного усвідомлення інтересантом;
- обгрунтування взаємозв’язку та взаємозалежності приватних і публічних інтересів як складових соціальних господарських систем різного рівня, що відповідно віддзеркалюють інтереси окремих елементів (складових) системи, самої системи, її оточуючого середовища, та забезпечують оптимальність соціальної системи за умови їх збалансованого врахування;
- поняття публічних інтересів як відображених в праві відгармонізованих та збалансованих інтересів держави, всього суспільства, значної його частини, в т. ч. територіальних громад, соціальних груп, особливо найбільш вразливих і слабозахищених, що потребують державної підтримки з метою уникнення кризових явищ у суспільстві, страйків та інших колективних форм протесту та самозахисту;
- належність господарських товариств до господарських систем різного рівня, оптимальність яких залежить від збалансованого врахування інтересів учасників товариства та систем вищого рівня (холдингу, економіки країни, світової економіки);
- обгрунтування різного ступеня державного регулювання корпоративних відносин в персональних товариствах та об’єднаннях капіталів;
- визначення комплексу правових механізмів, спрямованих на збалансоване врахування приватних і публічних інтересів учасників корпоративних відносин, в т.ч.:
а) забезпечення публічності та доступності відомостей державної реєстрації господарських товариств як суб’єктів господарювання;
б) поглиблення диференціації правового регулювання корпоративних відносин в об’єднаннях осіб та об‘єднаннях капіталів з метою найповнішого врахування відмінностей між ними (включаючи й особливості правового статусу засновників та учасників) та забезпечення на рівні закону грунтовності регулювання відносин в об’єднаннях капіталів;
в) визначення на рівні закону специфіки створення, функціонування та припинення публічних (державних та комунальних) акціонерних товариств та холдингових компаній;
г) легалізацію господарським законодавством господарських товариств, що належать до об’єднань капіталів, у складі однієї особи – як загального правила;
д) збереження двох видів акціонерних товариств (закритих та відкритих) з відмінними рисами (щодо порядку створення, принципу руху учасників і відповідно – видів підписки та обігу акцій, розміру статутного капіталу);
е) розширення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення захисту інтересів залежних товариств;
є) започаткування додаткових механізмів захисту інтересів облігаціонерів господарських товариств, спрямованих на обмеження можливості емісії незабезпечених облігацій та зменшення негативних наслідків таких емісій.
Дістало подальший розвиток:
- зміст завдання щодо правового регулювання відносин, пов’язаних з конфліктом інтересів;
- визначення основних засад забезпечення оптимальності господарських систем: поєднання саморегулювання та зовнішнього регулювання і відповідно – збалансоване врахування інтересів системи, її складових та навколишнього середовища (суміжних соціальних систем того самого або вищого рівня), що може бути забезпечене з використанням комплексу методів: синергетичного, кентавристичного, евристичного, процесного аналізу та ін.;
- використання різних правових підходів до регулювання корпоративних відносин в персональних товариствах та об’єднаннях капіталів, що обумовлено різним ступенем складності системи інтересів в цих видах товариств та ймовірності виникнення корпоративних конфліктів;
- визначення характеру вітчизняного законодавства про господарські товариства (законодавство перехідного періоду, що забезпечує запровадження в економічну систему України господарських товариств як універсальних і адекватних ринковим відносинам форм господарювання) та його основних рис (врахування найбільш типових ознак господарських товариств залежно від їх виду та форми; відсутність грунтовного регулювання корпоративних відносин в об’єднаннях капіталів; ігноруванням новітніх та деяких традиційних правових механізмів забезпечення балансу інтересів учасників корпоративних відносин);
- визначення основних засад вдосконалення правового регулювання корпоративних відносин як системи заходів, що включає:
• врахування кращих міжнародних стандартів корпоративного управління;
• поєднання трьох основних напрямів вдосконалення законодавства про господарські товариства за змістом, за формою, за системою (включаючи й усунення колізій між положеннями новоприйнятих Господарського та Цивільного кодексів України, що стосуються господарських товариств);
• застосування методів правового регулювання, що забезпечують збалансоване врахування приватних та публічних інтересів учасників (безпосередніх та опосередкованих) корпоративних відносин.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації, одержані авторкою в результаті вивчення та аналізу понад 1400 наукових і нормативно-правових джерел, господарських і цивільних справ, матеріалів ДКЦПФР та прикладів правозастосовної діяльності господарських товариств. Пропонується, зокрема, внести зміни та доповнення до Господарського кодексу України (ст. 63, 79, 126), Господарського процесуального кодексу (ст. 2, 29), Закону “Про господарські товариства” (в т. ч. до статей 2, 3, 4, 8, 19, 41, 46, 47) та ін., прийняти Закон “Про підприємства (господарські організації) публічних форм власності”.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, у доопрацюванні та вдосконаленні законодавства України щодо господарських товариств та порядку вирішення корпоративних конфліктів (спорів), зокрема, Господарського кодексу України та Закону “Про господарські товариства”, в навчальному процесі, підготовці підручників та навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу “Господарське право”, спецкурсів “Акціонерне право” та “Інвестиційне право” для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у практичній діяльності господарських судів України, правоохоронних органів, ДКЦПФР, у правозастосовній практиці господарських товариств з питань регулювання корпоративних відносин, попередження корпоративних конфліктів та порядку їх розв’язання.
Теоретичні положення, обгрунтовані авторкою у дисертаційному дослідженні, вже використані в спецкурсах “Акціонерне право” та “Інвестиційне право”, які дисертантка читає студентам і магістрам протягом чотирьох років, а також можуть бути використані при підготовці навчальних спецкурсів “Корпоративне право” і “Корпоративна конфліктологія”.
Апробація та впровадження результатів дисертації. Результати дослідження апробовані і знайшли відображення: (1) в низці положень Господарського кодексу України, в розробці якого дисертантка брала участь як член робочої групи, (2) в публікаціях у виданнях, визнаних ВАК України фаховими (37 наукових статей, в т.ч. 36 одноосібних, загальним обсягом 19,65 д.а.); у двох одноосібних монографіях: “Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове становище”.- Київ: Знання, 1998.- 14,3 д. а.; “Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення”.- Київ: Атіка, 2003.- 18, 48 д.а.; у чотирьох навчальних посібниках (одноосібному - “Інвестиційне право”.- К.: Атіка, 2000.- 13,86 д.а.; у співавторстві з В. С. Щербиною – “Акціонерне право”.- К.: Атіка, 2000.- 37,58 д.а. (особ.внесок 36 д.а.; теми: поняття і предмет акціонерного права; історія розвитку акціонерних товариств і акціонерного права; поняття, ознаки та види акціонерних товариств; створення акціонерних товариств; майнові відносини в акціонерному товаристві; правове становище акціонерів; управління акціонерним товариством; державне регулювання створення, функціонування та припинення акціонерних товариств; особливості створення та функціонування акціонерних товариств в окремих сферах і галузях економіки); у співавторстві з Г.В. Пронською, В.С. Щербиною, О.А. Беляневич та ін. – “Господарське право: Практикум”.- К.: Юрінком Інтер: перше видання - 2001.- 16,8 д.а. (особ.внесок 5,5 д.а., в т.ч. положення про правове становище господарських товариств і виробничих кооперативів в розділі ІІІ “Суб’єкти господарського права”), друге видання, перероблене і доповнене – 2003.- 21,84 д.а. (особ.внесок 7 д.а.); в упорядкуванні словника: Тлумачний словник цивільного права / За заг. ред. В. М. Селіванова. – Київ: Манускрипт, 1998 р. – 15,3 д.а. (особ.внесок 6 д.а.);
використовувалися при читанні лекцій та проведенні семінарських занять з курсу “Господарське право”, спецкурсів “Інвестиційне право”, “Акціонерне право”, “Комерційне право зарубіжних країн”;
були предметом обговорення на міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях і “Круглих столах”, зокрема:
1) на загальноукраїнській конференції “Концепція розвитку законодавства України до 2005 року - м. Київ - 23-24 травня 1996 р. (тези: О. М. Вінник. “Шляхи вдосконалення господарського законодавства України з питань правового становища господарюючих суб’єктів основної ланки економіки” // Концепція розвитку законодавства України. Мат-ли наук.-практ. конференції.- К., 1996.- С. 208-210);
2) на круглому столі “Правове регулювання суспільних відносин у сфері економіки” - м. Київ, вересень 1996 р. (тези: “Господарські і підприємницькі відносини в Україні та їх правове забезпечення” // Право України.-1996 р.- № 11.- С. 18-19);
3) на науково-практичній конференції “Трансформування відносин власності - основа розвитку підприємництва в Україні” - 24 грудня 1996 р. (тези: О. Вінник. “Право власності як основний правовий режим майна суб’єкта підприємницької діяльності” // Економіко-правові проблеми трансформації відносин власності в Україні. Зб. наук. праць.- К.: Манускрипт, 1997.- С. 137-141);
4) на науково-практичній конференції “Роль юридичних знань і юридичної культури у становленні та розвитку підприємництва в Україні - 10 грудня 1998 р. (тези: О. Вінник. “Врахування суспільних інтересів у процесі здійснення підприємницької діляьності як елемент правової культури” // Правова культура і підприємництво. Зб. наук. праць і матеріалів конференції.- Київ-Донецьк, 1999.- С. 109-114 );
5) на науковій конференції “Дні науки на УКМА” за темою: “Україна: людина, суспільство, природа” - 1-5 лютого 1999 р. (тези: О. Вінник. “Правові засоби захисту прав та інтересів акціонерів” // Наукові записки. Національний університет “Києво-Могилянська академія. Спеціальний випуск. Т. 9. Ч. ІІ.- К., 1999.- С. 235-236);
6) на круглому столі з працівниками ФДМ України “Договірні відносини приватизації” (4-5 листопада 1999 р., м. Київ); наукова доповідь на тему: “Відповідальність за невиконання угод приватизації”;
7) на семінарі “Цивільний і Господарський кодекси в Україні: сфера правого регулювання” - 25 квітня 2000 р., м. Київ (тези доповіді на тему: “Проблеми уніфікації вимог до суб’єктів господарювання та їх організаційно-правових форм”) в огляді (за матеріалами семінару) Г. Миронової “Від конфронтації до конструктивізму” // Малий і середній бізнес.- 2000- № 1-2.- С. 90-91;
8) на конференції по обговоренню деяких питань корпоративного права, що проводилася Центром розвитку сільського господарства Міністерства Великобританії у справах міжнародного розвитку (Київ, 24-25 лютого 2000 р.);
9) на міжнародній науково-практичній конференції “Європа-Японія-Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (17-20 жовтня 2000 р.); наукове повідомлення на тему: “Деякі проблеми зближення національних законодавств про господарські товариства” // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. Матеріали міжнародної наукової конференції (17-20 жовтня 2000 р., м. Київ).- С. 159-161;
10) на круглому столі “Реформування навчального процесу дисципліни “Правові основи підприємництва” (комерційного права) - 20 жовтня 2000 р., м. Київ;
11) на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Стратегія економічного і соціального розвитку і Арбітражний суд в Україні: проблеми, перспективи”- листопад 2000 р., м. Донецьк; наукове повідомлення на тему: “Судові способи захисту прав та законних інтересів акціонерів: проблеми вдосконалення” // Стратегія економічного і соціального розвитку і Арбітражний суд в Україні: проблеми, перспективи. Т. 1(21).- С. 388-391;
12) на круглому столі на тему: “Проблеми вдосконалення господарського законодавства України”; тема виступу: “Проблеми правового забезпечення приватних і публічних інтересів в акціонерних товариствах” // Проблеми вдосконалення господарського законодавства України. Тези виступів учасників Круглого столу (17-18 квітня 2001 р., м. Київ).- С. 45-48;
13) на Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми цивільного права і практики його застосування в сучасний період” 14-15 травня 2002 р., м. Хмельницький; тема виступу: “Господарське товариство однієї особи” // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права.- 2002.- № 2.- С. 53-55;
14) на науково-практичній конференції на тему: “Правові проблеми доступу до інформації і правосуддя у контексті міжнародних конвенцій” (20-21 вересня 2002 р., м. Київ); тема виступу: “Право учасників господарських товариств на інформацію: проблеми реалізації”;
15) на міжнародній науковій конференції: “Соціальна роль права: історія і перспективи” (27-29 вересня 2002 р., м. Москва, Російська Федерація); тема виступу: “Системний підхід розв’язання проблеми гармонізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах”;
16) на ІХ регіональній науково-практичній конференції (13-14 лютого 2003 р., м. Львів); тема виступу: “Господарське товариство як складна соціальна система: проблеми правового забезпечення балансу інтересів” // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 р.).- Львів, 2003.- С. 252-256.
Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Структура роботи визначається об’єктом дослідження та підходом авторки до дослідження основних проблем теми, і складається з вступу, трьох розділів, які охоплюють 21 підрозділ, висновку, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 631 стор., з них 140 стор. займає список використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Широке використання категорії інтересу в праві та інших суспільних науках зумовлено його багатоплановою роллю у суспільному ( в т.ч. економічному) житті, будь-які явища та події якого зазвичай є результатом взаємодії інтересів різних осіб.
2. Попри різні точки зору дослідників щодо природи категорії інтересу (суб’єктивної, об’єктивно-суб’єктивної та об’єктивної) остання є такою, що з давніх часів досить послідовно віддзеркалюється в праві. Об’єктивність категорії інтересу (як об’єктивно існуючої орієнтації суб’єкта на отримання певного блага, що об’єктивно склалося) і його автономність від суб’єктивного усвідомлення інтересантом проявляється в закріпленні можливості: (а) захисту порушеного законного інтересу не лише фізичними особами (з притаманною їм властивістю усвідомлення об’єктивної реальності як явища психіки), а й юридичними особами (яким така властивість не притаманна); (б) подання похідних (непрямих) позовів особами, уповноваженими в силу (на підставі) закону представляти та захищати інтереси інших осіб.
3. Правовий аспект в складній природі категорії інтересу проявляється неоднозначно, про що свідчить комплексність його функцій, серед яких: спонукальна – в правотворчій (щодо прийняття нормативно-правових актів і відповідно – встановлення, зміни, припинення прав та обов’язків суб’єктів суспільних відносин) та правозастосовній (на етапі реалізації прав та обов’язків) діяльності; як структуроутворюючий елемент правового статусу суб’єкта (щодо наявності у нього, крім прав, додаткових можливостей у формі законних інтересів); захисна - щодо можливості використання державного примусу на відновлення (компенсацію відновлення) законного інтересу у разі його порушення.
4. Попри велике розмаїття інтересів, що класифікуються за різними ознаками, в праві особливе значення надається законним інтересам як різновиду юридичного дозволу, захист якого певним чином гарантується державою. Рівночасно в теорії та законодавстві відсутні чіткі критерії віднесення інтересів до категорії незаконних, які пропонується визначати як такі, що (1) взагалі не відображаються в об’єктивному праві або визначаються як суспільно шкідливі, (2) не відповідають загальному благу (публічним інтересам і законним інтересам інших осіб), (3) захист таких інтересів не гарантується державою, (4) а їх реалізація навіть тягне за собою юридичну відповідальність, якщо при цьому порушується встановлений правопорядок і законні інтереси інших осіб. За критерієм наявності незаконних інтересів у суб’єктів правовідносин їх поведінка (дії чи бездіяльність) можуть бути визнані як зловживання правом.
5. Поділ інтересів на приватні та публічні (як такий що з стародавніх часів використовується при відмежуванні приватного права від публічного, приватно-правових методів регулювання від публічно-правових) пропонується здійснювати за комплексом (системою) критеріїв: за суб’єктами (носіями) інтересу, його спрямованістю, механізмами захисту, роллю держави та ступеня її участі в захисті інтересів. Відтак, до приватних належать інтереси приватних осіб (громадян, створених ними – безпосередньо чи опосередковано – юридичних осіб) та їх груп, що спрямовані на реалізацію потреб зазначених осіб та забезпечені (у разі порушення) можливістю санкціонованого державою захисту, який застосовується зазвичай за ініціативою носіїв цих інтересів. Публічні інтереси пропонується визначати як відображені в праві відгармонізовані, збалансовані певним чином інтереси держави як організації політичної влади, інтереси всього суспільства (спільні інтереси його членів), а також значної його частини/прошарків (територіальних громад, соціальних груп, особливо найвразливіших – споживачів, найманих працівників, дрібних підприємців, залежних підприємств, меншості в товаристві), що захищаються чи можуть захищатися за ініціативою держави в особі її компетентних органів та прокурора з метою відновлення порушеного правопорядку, попередження кризових явищ та забезпечення оптимальних умов для функціонування державно-організованого суспільства. Пропонується в нормативно-правових актах замість поняття “державні інтереси” використовувати більш універсальне поняття – “публічні інтереси”.
6. Зв’язок між приватними і публічними інтересами (попри значні відмінності між ними), обгрунтовується як системний (багатоплановий): з практичної точки зору (реалізізацію приватних інтересів в суспільстві можна забезпечити, лише врахувавши певним чином суспільні інтереси), рівночасно публічні інтереси формуються з врахуванням найтиповіших приватних інтересів; з використанням філософської категорії («окреме – загальне») та закону боротьби та єдності протиложностей; з огляду на динамізм суспільного ( в т.ч. господарського) життя та пов’язаної з цим оцінки важливості для суспільства тих чи інших інтересів (і відповідно визнання чи невизнання їх публічними).
7. Публічні і приватні інтереси як взаємопов’язані та взаємозалежні мають враховуватися в правотворчій та правозастосовній діяльності на паритетних засадах (за загальним принципом), за винятком окремих випадків, зокрема: (1) екстремальних ситуацій (на зразок криз, надзвичайного стану, військових конфліктів), що вимагають пріоритетного врахування публічних інтересів; (2) суспільної потреби в активізації приватної ініціативи щодо розвитку певних галузей економіки або форм господарювання, що зумовлює певну перевагу приватних інтересів (у формі надання окремих пільг їх носіям, які беруть участь у задоволенні подібних суспільних потреб). Хоча навіть у зазначених випадках пріоритет приватних чи публічних інтересів забезпечує врахування та захист найбільш нагальних інтересів іншої категорії.
8. Необхідність збалансованого врахування у сфері економіки та господарських товариствах (як її складових) публічних та приватних інтересів випливає з дії суспільного закону взаємності або еквівалентності, відповідно до якого приватні інтереси визнаються суспільством як законні та набувають відповідного захисту з боку держави за умову врахування тією чи іншою мірою публічних інтересів носіями приватних інтересів. Своєю чергою, успішність реалізації публічних інтересів значною мірою залежить від того, наскільки в них повно враховані найбільш типові приватні інтереси. Однією з основних засад забезпечення оптимальності господарських систем різного рівня (від економіки країни до її суб’єктів) є комплексність регулювання – з поєднанням внутрішньосистемного (в господарських товариствах – локального) регулювання із зовнішньосистемним (державним – щодо господарських товариств), що дозволяє більш-менш збалансовано врахувати інтереси системи, її складових, оточуючого середовища, а відтак – публічні і приватні інтереси.
9. Наявність в учасників суспільного (в т.ч. господарського) життя не лише подібних, солідарних, співпадаючих, але й протилежних, конкуруючих і навіть ворожих інтересів породжує проблему конфлікту інтересів. Необхідність розв’язання останньої зумовлена не стільки наявністью у конфлікту інтересів позитивних рис (виявлення недоліків, спонукання до інновацій та ін.), скільки негативними наслідками конфліктних систуацій (матеріальними втратами, негараздами в роботі окремих суб’єктів, навіть кризовими явищами та катаклізмами, численність яких в Україні збільшилася у зв’язку з труднощами перехідного періоду та ускладненням суспільного життя).
10. Переведення конфлікту інтересів в правову площину (юридизація конфлікту) забезпечує його цивілізоване розв’язання, попередження чи зменшення негативних наслідків від конфліктних ситуацій.
11. Правовим (в т.ч. юридизованим) конфліктом є конфлікт інтересів, пов’язаний з правовідносинами (суб’єкти, їх становище і поведінка, мотивація останньої або об’єкт конфлікту мають правові ознаки, чи конфлікт породжує правові наслідки) та/або управління чи припинення якого (конфлікту) здійснюється за допомогою правових процедур.
12. Конфлікти інтересів у сфері господарювання залежно від виду інтересів (публічні та/або приватні), носіями яких є учасники конфлікту, поділяються на публічні, приватні та публічно-приватні, що має значення для вибору процедур врегулювання конфлікту.
13. Використання в законодавстві та юридичній літературі поняття конфлікту інтересів є обгрунтованим, оскільки воно є відмінним від суміжних понять – протиріччя, правопорушення, спору (господарського, цивільного, трудового тощо) і дозволяє врахувати специфіку відносин, що при цьому складаються, та застосувати адекватні правові механізми: (1) щодо попередження юридичних конфліктів у сфері господарювання (вдосконалення правового регулювання, в т.ч. позбавлення його від прогалин, колізій, застарілих норм, чітке визначення правового становища – прав, обов’язків, механізмів правового захисту – учасників господарського життя; підвищення правової культури та подолання правового нігілізму; посилення дисципліни у сфері господарювання та ін.) та (2) розв’язання таких конфліктів у формі: погодження позицій сторін конфлікту в процесі проведення переговорів з фіксацією їх результатів у формі відповідної угоди; внутрішнього та зовнішнього арбітрування; із застосуванням судового та/або адміністративного порядку, комплексних заходів у формі соціального партнерства. З метою вдосконалення правових механізмів розв’язання конфлікту інтересів у сфері господарювання пропонується: (а) ширше використовувати в ролі посередників авторитетні громадські організації (підприємців, банкірів, страховиків та ін.), наділивши їх функцією розв’язання конфліктів не лише між членами організації, але й іншими учасниками господарського життя, що покладаються на їх професійність та авторитетність у певних сферах діяльності; (б) розширити повноваження прокурора в господарському процесі шляхом закріплення за ним (статті 2, 29 ГПК) права подання позовів на захист всіх видів публічних інтересів та (в) викласти ч. 2 ст. 29 ГПК України в такій редакції:
“У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором у публічних інтересах, орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, набуває статусу позивача лише у випадку, якщо підтримує позовні вимоги прокурора”.
14. Своєрідний симбіоз приватних і публічних інтересів став поштовхом до становлення інституту торгових (господарських) товариств, процес еволюції яких, зумовлений розвитком і ускладненням відносин та системи інтересів у сфері господарювання, призвів до урізноманітнення видів та форм цих товариств, а також появи у них нових ознак.
15. Класичні (традиційні) ознаки господарського товариства як колективного підприємця (наявність кількох засновників та учасників; об’єднання ними майнової та персональної участі для забезпечення діяльності товариства; майнова відокремленість останнього від його засновників та учасників; наявність статусу суб’єкта підприємницької діяльності і відповідно – можливості виступати в господарському обороті від власного імені і у власних інтересах; корпоративний характер управління справами товариства – безпосередньо учасниками в персональних товариствах або за допомогою сформованих ними органів в об’єднаннях капіталів) в сучасний період відозмінюються та доповнюються новими рисами (використання форми господарського товариства не лише для безпосереднього здійснення господарської діяльності, але й для її організаційного забезпечення щодо інших суб’єктів, а також у процесі реформування економіки шляхом корпоратизація державних підприємств та приватизація державного майна; можливість функціонування товариства у складі однієї особи; значна ймовірність встановлення контролю над товариством з боку окремого учасника; пов’язана з цим необхідність захисту інтересів меншості, дрібних акціонерів/учасників, самого залежного товариства).
16. Класифікації господарських товариств, зокрема їх поділ на персональні товариства (ПТ, КТ) та об’єднання капіталців (АТ, ТОВ, ТДВ), та особливості співвідношення в них публічних і приватних інтересів найповніше враховується у процесі правового регулювання корпоративних відносин щодо:
- ступеня державного регулювання: (а) більш грунтовний для об’єднань капіталів, що викликано значною ймовірністю зловживань з боку їх засновників, крупних учасників та посадових осіб, в руках яких фактично зосереджені управлінські повноваження щодо майна товариства, а також відсутністю в учасників товариства, які повністю сплатили свої вклади (акції) обов’язку додаткової відповідальності за зобов’язаннями товариства (АТ, ТОВ) чи обмеженням розміру такої відповідальності (ТДВ): (б) менш значний – щодо персональних товариств, що зумовлено повною додатковою відповідальністю учасників таких товариств (всіх – в ПТ, частини – в КТ) за зобов’язаннями товариства;
- порядка управління справами товариства: безпосередньо учасниками (в персональних товариствах) чи за допомогою системи органів (в об’єднаннях капіталів);
- щодо механізмів захисту інтересів кредиторів: за рахунок повної додаткової відповідальності учасників за зобов’язаннями товариства (в персональних товариствах) чи за допомогою правових механізмів щодо формування та підтримання майнової бази товариства не нижче певного рівня (в об’єднаннях капіталів);
- щодо управлінських повноважень учасників та можливості їх реалізації: максимальні (в персональних товариствах), на відміну від об’єднань капіталів, можливості учасників яких в управлінні справами товариства залежать від розміру їх майнової участі в товаристві (з чим пов’язана проблема захисту інтересів меншості та інтересів дрібних акціонерів/учасників).
17. Визнається слушною класифікація господарських товариств як суб’єктів господарювання на малі, середні та великі з метою надання найбільшого сприяння та державної підтримки найбільш численним і рівночасно – найменш захищеним – малим підприємствам, а також пропонується доповнити ч. 7 ст. 63 ГК України такими положеннями:
“Середньообліковою чисельністю працюючих на підприємстві вважається сумарна кількість четвертої частини працюючих на кінець кожного кварталу (на 31 березня, 30 червня, 30 вересня і 31 грудня), включаючи працівників, зайнятих у філіях та представництвах підприємства за кордоном, однак за винятком працівників, що проходять перепідготовку або підвищують свою кваліфікацію з відривом від виробництва.
Малим і середнім підприємствам законодавством України можуть встановлюватися особливі умови господарювання, в тому числі пільги».
18. Корпоративні відносини визначаються як такі господарські відносини, що виникають у процесі створення, функціонування та припинення господарських товариств за участю безпосередніх (засновники, учасники, саме товариство, його органи, посадові особи) та опосередкованих учасників цих відносин (кредитори, споживачі, наймані працівники, облігаціонери товариства, територіальна громада, держава в особі уповноважених органів) та забезпечують збалансовану реалізацію інтересів зазначених осіб.
19. Система інтересів учасників корпоративних відносин лежить в основі будь-якого господарського товариства, а баланс цих інтересів забезпечується за допомогою традиційних, апробованих протягом кількох століть, та новітніх, пов’язаних зі змінами в господарському житті, правових механізмів. Особливу роль відіграють корпоративні інтереси – загально-корпоративні (носієм якого є товариство) та індивідуально-корпоративні інтереси його учасників.
20. Складність інтересів учасників корпоративних відносин, серед яких є не лише солідарні, подібні та взаємодоповнюючі, але й конкуруючі, протилежні, ворожі інтереси, утруднює їх узгодження з метою забезпечення оптимально-збалансованого врахування цих інтересів як основної умови успішного функціонування будь-якого господарського товариства. Зазначена обставина є основною причиною виникнення корпоративних конфліктів.
21. Корпоративний конфлікт визначається як особливий різновид конфлікту інтересів (правового чи юридизованого), що виникає між учасниками корпоративних відносин (зазвичай безпосередніми, у певних випадках – за участю опосередкованих учасників), зачіпаючи і приватні, і публічні інтереси. Відтак приватно-публічний характер корпоративних конфліктів визначається як умова застовання різних рівнів (закону, локального рівня) правового регулювання та правових механізмів, спрямованих на попередження та розв’язання цих конфліктів. Рівень закону визнається найбільш прийнятним для регулювання відносин, в яких домінують публічні чи найбільш типові приватні інтереси; на локальному рівні має враховуватися специфіка корпоративних відносин в певному господарському товаристві і відповідно – передбачатися внутрішньокорпоративні механізми розв’язання конфліктів, що виникають в товаристві.

22. Поділ корпоративних конфліктів за сферою їх виникнення (на внутрішні, зовнішні, змішані) та за видом інтересів їх учасників (на приватні, приватно-публічні, суто публічні) здійснюється з огляду на необхідність врахування виду корпоративного конфлікту при застосуванні певних правових механізмів його розв’язання.
23. У зв’язку з широким використанням форми господарських товариств (завдяки їх універсальності та адекватності ринковим відносинам), складністю корпоративних відносин, що виникають в цих товариствах, і відповідно значною ймовірністю виникнення в них корпоративних конфліктів з відповідними (зазвичай негативними) наслідками виникає необхідність дослідження цих конфліктів з метою віднайдення оптимальних правових механізмів їх попередження та розв’язання, що є завданням корпоративної конфліктології – нового напряму господарсько-правової науки, започаткування якого було покладено низкою публікацій дисертантки.
24. Аналіз чинної системи правового забезпечення діяльності господарських товариств в Україні (законодавства про господарські товариства) свідчить про: його перехідний характер, пов’язаний із запровадженням ринкових засад господарювання в економічну систему країни; основну мету цього законодавства – правове забезпечення переходу від планово-розподільчих до переважно ринкових засад господарювання та адекватних їм організаційно-правових форм – насамперед, господарських товариств. Рівночасно законодавство перехідного періоду закономірно віддзеркалює складність, суперечності та проблеми цього періоду: врахування найбільш істотних ознак ринкових форм господарювання (зазвичай в їх класичному варіанті); ігнорування низки важливих надбань вітчизняної (дореволюційного та непівського періодів) та світової практики правового регулювання корпоративних відносин; збереження деяких надбань радянської правової науки (унітарні підприємства-невласники, майно за якими закріплюється на похідних від права власності правових титулах майна – праві господарського відання та праві оперативного управління). Сукупність цих обставин визначили й основні проблеми правового регулювання корпоративних відносин в Україні (наявність численних вад – застарілих норм, колізій, прогалин, підміна законодавчого рівня регулювання відомчим щодо відносин власності та підприємництва – у процесі реорганізації господарських товариств, зокрема) та правозастосовної практики, у сфері якої чимало зловживань при створенні, функціонуванні та припиненні господарських товариств і пов’язаних з ними корпоративних конфліктів.
25. Вдосконалення законодавства про господарські товариства має вирішуватися із застосуванням системного підходу, що передбачає: (а) комплексність вирішення цього питання за трьома основними і взаємопов’язаними напрямами – за змістом (врегулювання нових для економіки України відносин, зоврема пов’язаних з конфліктом інтересів), за формою (забезпечення провідної ролі закону щодо регулювання відносин власності, підприємництва, в т.ч. щодо питань реорганізації господарських товариств; підвищення значення локальних нормативних актів при визначенні внутрішніх – для товариства – механізмів врегулюванні корпоративних конфліктів), за системою (усунення колізій між положеннями новоприйнятих Господарського та Цивільного кодексів щодо господарських товариств; прийняття чи вдосконалення актів малої кодифікації, зокрема, законів – чинного “Про господарські товариства”, перспективних – “Про підприємства (господарські організації) публічних форм власності”, “Про акціонерні товариства”; інкорпорація законодавства про господарські товариства); (б) забезпечення гармонізації вітчизняного законодавства про господарські товариства згідно з найкращими світовими стандартами корпоративного управління.
26. Основним завданням вдосконалення законодавства про господарські товариства за змістом є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів в корпоративних відносинах і відповідно – попередження виникнення корпоративних конфліктів. При цьому виділяються універсальні (стосуються господарських товариств як суб’єктів господарювання) та спеціальні (щодо певних видів та форм господарських товариств) правові механізми, спрямовані на вдосконалення законодавства про господарські товариства за змістом. До перших (універсальних) належать, зокрема:
А) забезпечення публічності відомостей державної реєстрації господарських товариств як суб’єктів господарювання, для чого пропонується включити в Господарський кодекс України окрему статтю такого змісту:
«Стаття Х. Забезпечення публічності відомостей державної реєстрації.
1. Відомості державної реєстрації суб’єкта господарювання, внесення змін до них, а також оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягають обов’язковому опублікуванню в спеціальному додатку до «Урядового кур’єра» та офіційних органах преси за місцезнаходженням суб’єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення державної реєстрації суб’єкта господарювання, внесення змін до відомостей державної реєстрації чи скасування останньої, прийняття рішення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця. Зазначені відомості за бажанням заявника вміщуються на спеціальний Web-сайт в Інтернеті.
Відомості державної реєстрації, а також зміни до них набувають силу для третіх осіб з моменту публікації в заначених у цій статті офіційних органах преси.
2. Опублікування інших відомостей про суб’єкта господарювання, що згідно із законодавством підлягають оприлюдненню, здійснюється у порядку, визначеному частиною першою цієї статті.
3. Місцевий офіційний орган преси, в якому публікуються відомості державної реєстрації, визначається Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування області, міст Києва та Севастополя»;
Б) врегулювання на рівні закону питань, пов’язаних з реорганізацією господарських товариств і відповідно - включення до загальної частини Закону “Про господарські товариства”) статті такого змісту:
«Стаття ХХ. Порядок реорганізації товариства
1. Реорганізація може бути застосована для створення нового товариства, припинення діючого та/або зміни організаційно-майнової структури товариства. Реорганізація може відбуватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення, а також із застосуванням двох і більше форм (складна реорганізація).
2. Реорганізація товариства шляхом злиття відбувається на підставі рішень про таку реорганізацію і створення нового товариства, що приймаються зборами учасників товариств, які зливаються. Рівночасно з такими рішеннями збори учасників кожного з товариств, що зазнають реорганізації, приймають рішення про затвердження: договору про злиття зазначених товариств, передавального балансу та статуту новостворюваного товариства (АТ, ТОВ, ТДВ). У разі створення в процесі злиття персонального товариства (ПТ, КТ) роль установчого документу (договору товариства) виконує договір про злиття, підписаний усіма учасниками новостворюваного товариства.
Договір про злиття має відповідати всім вимогам, що пред’являються законом до засновницького договору (АТ, ТОВ, ТДВ) чи договору товариства (ПТ, КТ).
У разі прийняття зборами учасників кожного з товариств, що беруть участь у реорганізації шляхом злиття, рішень, зазначених у абз. 1 цього пункту, обрання виконавчого та контрольних органів товариства (АТ, ТОВ, ТДВ) чи визначення уповноважених учасників (ПТ, КТ) новостворюваного товариства відбувається на спільних зборах учасників товариств, що беруть участь у злитті. Строки та порядок проведення таких зборів визначається договором про злиття.
3. Реорганізація товариства шляхом приєднання відбувається на підставі рішень про таку реорганізацію, прийнятих зборами учасників кожного з товариств, що беруть участь у реорганізації шляхом приєднання. Рівночасно з такими рішеннями збори учасників кожного з товариств, що зазнають реорганізації, приймають рішення про затвердження договору про приєднання, а збори учасників товариства, що приєднується, також приймають рішення про затвердження передавального балансу.
Спільні збори учасників товариств, що беруть участь у реорганізації шляхом приєднання, вносять до установчого документа товариства, до якого відбувається приєднання, зміни, пов’язані із зміною складу учасників, визначенням їх часток у статутному фонді, інші зміни, передбачені договором про приєднання, а також вирішують інші питання, включаючи обрання виконавчого та контрольних органів товариства (АТ, ТОВ, ТДВ) чи визначення уповноважених учасників (ПТ, КТ) новостворюваного товариства. Строки та порядок проведення таких зборів визначається договором про приєднання.
4. Реорганізація товариства шляхом поділу відбувається на підставі рішення зборів учасників товариства про таку реорганізацію, про порядок і умови поділу товариства, про створення нових товариств та про затвердження розподільчого балансу.
Учасники кожного з товариств, що створюються в процесі такої реорганізації, підписують засновницький договір (договір товариства). Збори учасників кожного із товариств, що створюється в результаті поділу, затверджують статут, обирають органи товариства (АТ, ТОВ, ТДВ) чи визначають уповноважених учасників (ПТ, КТ).
5. Реорганізація товариства шляхом виділення відбувається на підставі рішення зборів учасників товариства про таку реорганізацію і створення нового товариства (товариств). Рівночасно такі збори учасників визначають умови виділення, затверджують розподільчий баланс, вносять до установчого документа товариства, що зазнає реорганізації у формі виділення, пов’язані із реорганізацією товариства зміни складу його учасників, визначають їх частки та інші зміни, передбачені рішенням про виділення, а також у разі необхідності вирішують інші питання.
Учасники товариства, що виділяється, підписують засновницький договір (договір товариства). Збори учасників товариства, що виділяється, затверджують його статут, обирають виконавчий та контрольні органи товариства (АТ, ТОВ, ТДВ) чи визначають уповноважених учасників (ПТ, КТ).
У разі, якщо єдиним учасником товариства, що виділяється, є товариство, що зазнає реорганізації, то збори учасників останнього приймають рішення про реорганізацію товариства шляхом виділення і створення нового товариства, про умови та порядок виділення, а також затверджують статут, обирають виконавчий та контрольні органи новостворюваного товариства (АТ, ТОВ, ТДВ) чи визначають уповноважених учасників (ПТ, КТ).
6. Реорганізація товариства шляхом перетворення відбувається на підставі рішення зборів учасників товариства про таку реорганізацію, про порядок і умови перетворення, про порядок обміну часток (акцій) товариства, що зазнає реорганізації шляхом перетворення, на акції (частки) новостворюваного товариства, про затвердження статуту (АТ, ТОВ, ТДВ) чи підписання договору товариства (ПТ, КТ) новостворюваної організації (товариства), а також про затвердження передавального балансу.
Учасники новостворюваного товариства приймають рішення про обрання виконавчого та контрольних органів (АТ, ТОВ, ТДВ) чи визначення уповноважених учасників (ПТ, КТ).
7. Учасники товариства, які голосували проти прийняття рішення про реорганізацію товариства, мають право вимагати викупу товариством належних їм часток (акцій) за їх ринковою вартістю, але не нижче справедливої оцінки, визначеної за результатами останнього фінансово-господарського року товариства. Розрахунки з такими учасниками мають бути здійснені до внесення відповідних змін до відомостей державної реєстрації.
8. Державна реєстрація товариств, що створюються в процесі реорганізації, внесення записів про припинення товариств в результаті реорганізації, а також державна реєстрація змін в установчих документах товариств, що зазнали реорганізації, відбувається у порядку, передбаченому законодавством України для реєстрації суб’єктів господарювання.
9. Протягом щонайбільше двох тижнів з дня прийняття рішення про реорганізацію товариства, а у разі реорганізації товариства у формі злиття та приєднання – з дня прийняття зазначеного рішення останнім із товариств, що беруть участь у злитті або приєднанні, товариство зобов’язане у письмовій формі повідомити про це усіх відомих йому кредиторів товариства та тричі опублікувати в органах преси, в яких публікуються відомості державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, повідомлення про прийняття такого рішення, в якому мають бути зазначені: повне найменування товариства, його місцезнаходження, строк, протягом якого кредитори вправі пред’явити свої вимоги до товариства про дострокове припинення або виконання відповідних зобов’язань товариства і відшкодування ним збитків; такий строк не може бути меншим за два місяці з дати публікації останнього повідомлення про реорганізацію. Порушення зазначеного порядку повідомлення кредиторів товариства, що зазнає реорганізації, є підставою для відмови у державній реєстрації новоствореного в результаті реорганізації товариства, у внесенні відповідних змін у відомості державної реєстрації товариства, що зазнало реорганізації, чи у виключенні з державного реєстру товариства, що припинило діяльність в результаті реорганізації.
Реорганізація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що зазнало реорганізації (утворилося чи принипинилося як суб’єкт господарювання), з моменту внесення відповідних записів до відомостей державної реєстрації суб’єктів господарювання.
10. У разі, якщо розподільчий баланс не дає можливості визначити правонаступника реорганізованого товариства, то солідарну відповідальність за зобов’язаннями реорганізованого товариства несуть товариства, створені в результаті реорганізації»;
В) необхідності конкретизації вимог до установчих документів господарських товариств, виклавши ст. 4 Закону “Про господарські товариства” в такій редакції:
«Стаття 4. Установчі документи господарських товариств
1. Установчим документом господарського товариства є договір товариства (в повному і командитному товаристві) або статут (акціонерне товариство, товариство з обмеженою, товариство з додатковою відповідальністю).
2. Договір, що укладається між засновниками акціонерного товариства, товариства з обмеженою та товариства з додатковою відповідальністю не належить до установчих документів товариства (далі – заснов¬ницький договір) і регулює відносини лише між його засновниками, пов’язані із створенням товариства.
Засновницький договір укладається між засновниками товариства і повинен містити такі відомості: склад засновників; їх намір і зобов’я¬зання створити товариство; порядок спільної діяльності засновників щодо створення товариства; розмір статутного капіталу товариства, розмір та склад вкладу кожного із засновників (учасників), порядок і строки внесення вкладів учасників до статутного капіталу товариства; відповідальність засновників (учасників) за невиконання обов’язку щодо повної сплати частки ( внесення вкладу); умови і порядок розподілу прибутку між учасниками товариства; порядок виходу з товариства.
Договір товариства (повного і командитного) укладається між його засновниками і включає, крім зазначених в абз. 2 ч. 2 цієї статті відомостей, також повне і скорочене найменування товариства, його місцезнаходження та поштову адресу, відомості про філії та представництва товариства, порядок ведення справ товариства, співвідношення між сукупною часткою повних учасників і вкладників командитного товариства, характер, обсяг і випадки відповідальності учасників; при цьому забороняється обмежувати відповідальність будь-кого з учасників повного товариства або повного учасника командитного товариства.
Засновницький договір і договір товариства мають бути нотаріально посвідченими.
3. Статут акціонерного товариства затверджується на установчих збо-рах кваліфіковною (3/4) більшістю голосів, а статут товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю приймається засновниками одностайно.
Статут товариства повинен містити такі відомості:
– повне і скорочене фірмове найменуванн товариства;
– про місцезнаходження товариства та її поштову адресу;
– про предмет діяльності товариства;
– про розмір статутного капіталу товариства, а також про розмір і номінальну вартість частки кожного учасника товариства (ТОВ і ТДВ) або види акцій, їх номінальну вартість, загальну кількість та форму випуску (АТ);
– про філії та представництва товариства;
– про склад і компетенцію органів управління товариства, в т. ч. питання, що становлять виключну компетенцію зборів учасників та спостережної ради товариства, порядок прийняття органами товариства рішень, в т. ч. з питань, що приймаються одностайно або кваліфікованою більшістю голосів;
– права та обов’язки учасників (основні і додаткові);
– про порядок і наслідки виходу та виключення учасника товариства зі складу учасників (ТОВ і ТДВ) або випадки викупу акціонерним товариством акцій у акціонерів на вимогу останніх;
– про порядок переходу частки (її частини) у статутному фонді до іншої особи або про порядок відчуження акцій закритого акціонерного товариства;
– про порядок зберігання документів товариства;
– про порядок надання товариством інформації про діяльність товариства її учасникам та іншим особам;
– про порядок реорганізації та ліквідації товариства.
Статут повинен містити інші відомості, що передбачаються спеціальними законами, а також може містити інші положення, що не суперечать чинному законодавству.
Статут товариства з єдиним учасником має бути нотаріально посвідчений.
4. На вимогу учасника товариства, аудитора або іншої заінтересованої особи товариство та орган, що здійснив державну реєстрацію товариства, зобов’язані у прийнятні строки надати цим особам можливість ознайомитися з установчим документом товариства, в т. ч. з внесеними до нього змінами.
Товариство зобов’язане на вимогу учасника товариства надати йому копію установчого документа товариства, при цьому плата, що стягується товариством за надання копії, не може перевищувати витрат на їх виготовлення.
5. Зміни в установчий документ товариства вносяться за рішенням зборів учасників. Ці зміни підлягають обов’язковій державній реєстрації в порядку, передбаченому для реєстрації суб’єктів господарювання.
Зміни, що вносяться до установчого документа товариства, набувають силу для третіх осіб з моменту опублікування відомостей про них у офіційних органах преси, визначених ст. Х Господарського кодексу України для публікції відомостей державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.
6. У випадку невідповідності положень засновницького договору і положень статуту товариства перевагу для третіх осіб мають положення статуту товариства»;
Г) уніфікації обов’язків засновників господарських товариств, у зв’язку з чим пропонується викласти ч. 2 ст. 8 Закону «Про господарські товариства» в такій редакції:
«