ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ (ФРАНЧАЙЗИНГУ)

Краткое описание

ЗМІСТ

Вступ 4-21
Розділ 1. Економічні й правові особливості відносин комерційної концесії (франчайзингу)
1.1 Історія розвитку відносин франчайзингу 22-33
1.2 Економічний і правовий зміст відносин франчайзингу 34-57
1.3 Порівняльна характеристика договору комерційної концесії (франчайзингу) із суміжними видами договорів
58-78
Розділ 2. Істотні умови договору комерційної концесії (франчайзингу)
2.1 Правові особливості надання прав інтелектуальної власності за договором комерційної концесії (франчайзингу)
79-146
2.2 Предмет договору комерційної концесії (франчайзингу) 147-172
2.3 Інші істотні умови договору комерційної концесії (франчайзингу)
173-182
Висновки 183-185
Список використаних джерел 186-195

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Динаміка розвитку ринкових відносин в Україні, особливо в контексті все більшої імпортно-експортної орієнтованості національної економіки, визначають відповідно і динаміку розвитку законодавства в контексті його адаптації до стандартів і рівня правової урегульованості цих відносин, властивих внутрішньому законодавству розвинутих країн і уніфікованому міжнародно–правовому простору. Важливою змістовною складовою цієї динаміки є два фактори: переміщення капіталу в глобальному просторі, з одного боку, і ріст значення і питомої ваги нематеріальних активів у складі цього капіталу – з іншого.
Упровадження науково–технічних розробок, удосконалення методів організації й керування виробництвом через договірну передачу прав інтелектуальної власності дають великий ріст рентабельності бізнесу і є домінуючою тенденцією в розвитку сучасних ринкових відносин.
Таким чином, сполучення двох тектонічних категорій, якими є інвестиційні відносини, самі по собі, з одного боку, але, будучи сполученими з договірною передачею прав інтелектуальної власності (як необхідність пошуку найбільш ефективних правових форм їхньої взаємодії), з іншого – є одним із магістральних напрямків розвитку правової науки й законодавства.
У зв'язку з цим у законодавстві й практиці виникли відносно нові для України види договірних відносин – ліцензійний договір, договір комерційної концесії (франчайзингу), договір про передачу ноу – хау, а також різновиду більш розповсюджених договорів, які опосередковують передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності – установчі договори про створення господарчих товариств, договори про спільну діяльність і т.д. Ці види договірних відносин являють собою самостійні цивільно – правові договори з різним юридичним і економічним змістом.
Формування законодавства, що регулює передачу прав інтелектуальної власності, настійно вимагає, як попередньої умови, узагальнення відомого в Україні і за кордоном досвіду з урегулювання такого роду суспільних відносин.
Особливий інтерес у цьому зв'язку являють відносини комерційної концесії (франчайзингу), що одержали останнім часом великого поширення не тільки за кордоном, але й в Україні.
Сучасний етап розвитку ринкових відносин в Україні характеризується, з одного боку, зміцненням позицій і становленням великих компаній, з іншого – бурхливим розвитком малого бізнесу й збільшенням матеріальних можливостей споживачів. Великі, устояні на ринку, з оригінальною й конкурентноздатною продукцією виробники вичерпують фінансові ресурси для прямого інвестування шляхом нескінченного створення дочірніх підприємств і неминуче стають перед вибором інших більш ефективних у цьому випадку форм інвестиційної діяльності. Дрібні і середні підприємці зацікавлені у використанні високої ділової репутації вже знайшовших своє місце на ринку виробників і в одержанні ділового досвіду ведення відповідної конкурентноздатної підприємницької діяльності. Споживачі зацікавлені в споживанні високої якості товарів і послуг.
Франчайзинг, як система економічних відносин, у цих умовах займає своє власне специфічне місце, створюючи баланс між інтересами великого й малого бізнесу, з одного боку, і споживачами товарів і послуг – з іншого.
Франчайзинг сьогодні є однією з найбільш розповсюджених правових форм інвестування, особливо іноземного. Так за свідченням журналу “Діловий журнал” франчайзерів в Україні біля сімдесяти, причому тільки 20 із них – вітчизняні [22, с. 37].
У країні вже зараз існує чимало підприємств, що діють на умовах франчайзингових відносин. По оцінці Мінекономіки, кількість підписаних в Україні франчайзингових контрактів на сьогоднішній день наближається до сотні, причому третина з них стосується ринку нафтопродуктів, чверть – системи Fast food (швидкого обслуговування у сфері харчування) [28, с. 32].
Однак кількість франчайзингових контрактів зростає бурхливими темпами. Як стверджують експерти із франчайзингу, в Україні починається франчайзинговий бум. За свідченням одного з експертів Української біржі інтелектуальної власності “... сьогодні, з огляду на динаміку розвитку ринку АЗС і фастфудів, можна зупинитися на цифрі 550 франчайзі” [22, с. 37].
“Найбільш повно в Україні франчайзинг представлений у мережах АЗС (60 % ринку), фастфудів (20 % ринку), роздрібної торгівлі продуктами харчування, в автомобільних перевезеннях, поліграфії і туристичних послугах (20 %)” [22, с. 37].
У такий спосіб відносини комерційної концесії (франчайзингу) набули досить великого поширення в практиці підприємницької діяльності. Важливою ознакою цих відносин є передача комерційного досвіду й інших об'єктів прав інтелектуальної власності. Однак до останнього часу у вітчизняному законодавстві була відсутня будь яка правова регламентація цих відносин. Тільки з прийняттям нового ЦК України ця прогалина була частково заповнена шляхом включення в його склад окремої глави – “Комерційна концесія”.
Складна правова природа цих договірних відносин вимагає ретельного з'ясування змісту франчайзингових договорів, особливо їхнього предмета, інших істотних умов. Важливою проблемою є чітка регламентація всіх сторін і наслідків передачі прав інтелектуальної власності. Зокрема, відкритим питанням є склад об'єктів інтелектуальної власності, передача прав на які утворює предмет договору комерційної концесії (франчайзингу), а також відокремлення договорів франчайзингу від ліцензійних і інших договорів, заснованих на передачі прав інтелектуальної власності, що урегульовані в новому ЦК України недостатньо чітко.
Таким чином, з огляду на те, що договір комерційної концесії (франчайзингу) уперше інкорпорується українським законодавцем у цивільне законодавство, існує актуальна необхідність у науковому дослідженні й аналізі перспективи практичного застосування відповідних положень ЦК України, ступеня ефективності їхніх регулятивних можливостей, що особливо актуально до вступу його в силу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження обраний згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри підприємницького та міжнародного приватного права Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого в рамках комплексної цільової програми “Удосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватно-правові аспекти) № 0186.0.070869”.
Мета й основні задачі дослідження полягають у виявленні особливостей застосування договору франчайзингу в умовах чинного законодавства України й законодавства, що формується.
Відповідно до поставленої мети були визначені наступні задачі:
• провести аналіз договору франчайзингу – як договору, заснованого на передачі комплексу виключних прав, визначити його юридичну природу й місце в системі цивільно-правових договорів;
• проаналізувати співвідношення договору франчайзингу з іншими видами договорів, заснованих на передачі виключних прав;
• дослідити особливості характерних для договору франчайзингу об'єктів інтелектуальної власності й, у першу чергу, засобів індивідуалізації суб'єктів підприємницької діяльності і їхньої продукції;
• дослідити предмет договору франчайзингу на основі чинного законодавства, та такого, що формується в Україні, й аналізу юридичної літератури й визначити необхідні й достатні кваліфікуючі ознаки договору франчайзингу;
• розробити рекомендації з удосконалення чинного законодавства України в частині регулювання франчайзингових відносин.
Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в процесі укладання й реалізації договору комерційної концесії (франчайзингу), а також при використанні наданих прав на об’єкти інтелектуальної власності, характерні для цього виду договорів.
Предметом дослідження є особливості правового регулювання договору франчайзингу в чинному законодавстві та такому, що формується в України.
Теоретична й методологічна основа дослідження. Методологічною основою дослідження є метод діалектичного пізнання суспільних явищ та процесів. Залежно від конкретних аспектів дослідження застосовувались такі методи дослідження: історико-правовий – при вивченні розвитку правового регулювання франчайзингу, як способу організації і здійснення підприємницької діяльності; порівняльно-правовий – при дослідженні суміжних з договором франчайзингу інститутів договірного права, у першу чергу з ліцензійним договором, для виявлення ознак, специфічних тільки для франчайзинга і відокремлення цього виду договорів у самостійний вид; формально-юридичний при аналізі норм чинного та перспективного законодавства; системно-функціональний при вивченні складу і форм франчайзингових відносин, а також структури договору франчайзингу (комерційної концесії).
Обрані методи дослідження дозволяють не тільки теоретично вивчити обраний предмет дослідження, але і визначити можливі напрямки його подальшого розвитку.
Теоретичною базою дослідження стали наступні роботи вітчизняних і закордонних вчених: з загальних питань цивільного права, а також з питань інтелектуальної власності – С.С.Алексєєва, Г.А.Андрощука, В.І.Борисової, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, В.Н.Євдокимової, А.Конігсберга, В.М.Коссак, О.А.Красавчикова, Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця, М.Мендельсона, В.Л.Мусіяки, О.А.Підопригори, О.О.Підопригори, І.В.Попова, А.П.Сергєєва, Ю.К. Толстого, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича й ін.; з питань договору франчайзингу – Г. А. Андрощука, М.И. Брагінського, В.В. Вітрянського, О.А. Городова, В. Денисюка, В.В. Довганя, В.Н. Євдокимової, В. Ковальчука, О. Легейди, С.А. Сосна, Л.О. Трахтенгерц, Р.Б. Шишки й ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в даній дисертаційній роботі дістало подальший розвиток комплексне дослідження проблем правового регулювання відносин франчайзингу, виконане у контексті особливостей передачі і використання прав інтелектуальної власності. Автором сформульовані свої погляди на визначення договору франчайзингу, його предмета та правову природу, а також вироблені конкретні практичні пропозиції щодо удосконалення діючого законодавства України, та такого, що формується, в частині врегулювання відносин франчайзингу і використання виключних прав на об'єкти інтелектуальної (промислової) власності.
Нижче наведені основні результати дисертаційної роботи:
1. У дисертації вперше обґрунтовується інвестиційний характер договору комерційної концесії (франчайзингу), що як правова форма опосередковує інвестиційні відносини між франчайзером – інвестором і франчайзі – реципієнтом інвестицій, змістом яких є залучення в підприємницький оборот, у першу чергу, об'єктів інтелектуальної власності, капіталізація прав на які і дозволяє франчайзі виробляти конкурентоздатні товари й послуги нового споживчого стандарту .
Специфікою даної правової форми крім її зобов'язально – правової природи є те, що вона покликана опосередковувати передачу для залучення в підприємницький оборот саме об'єктів права інтелектуальної власності, що в епоху економіки інформаційного типу – активно затребується практикою.
Договори комерційної концесії (франчайзингу) тому повинні визнаватися інвестиційними в контексті функціонування в Україні різних форм спеціальних режимів інвестиційної діяльності (наприклад, у ВЕЗ і ТПР).
2. У дисертації по – новому визначений предмет договору комерційної концесії (франчайзингу), у рамках якого можна умовно виділити дві складові частини: ліцензійну угоду й угоду про співробітництво, через які і забезпечується досягнення мети договору.
У ліцензійній частині предмета договору сторони домовляються про те, права на які саме об'єкти інтелектуальної власності надаються користувачу (франчайзі) і у якому обсязі.
У другій частині предмета договору франчайзингу (угоді про співробітництво) визначається зміст взаємин між франчайзером і франчайзі у зв'язку з реалізацією переданих прав і здійсненням останнім підприємницької діяльності.
Таким чином, предметом договору комерційної концесії (франчайзингу) як комплексного договору є:
1) ліцензійна угода – надання правоволодільцем (франчайзером) користувачу (франчайзі) прав на використання останнім у своїй підприємницькій діяльності, визначеній метою даного договору, комплексу належних правоволодільцю прав на об'єкти інтелектуальної власності, а саме:
• засоби індивідуалізації правоволодільця, а саме право на використання комерційного (фірмового) найменування правоволодільця та/або торговельних марок, через які об'єктивується ділова репутація франчайзера;
• охоронювану конфіденційну інформацію (комерційну таємницю), про конкурентоздатний спосіб здійснення підприємницької діяльності, через яку об'єктивується діловий досвід франчайзера;
• правоволодільцем також можуть бути передані права на інші об'єкти інтелектуальної власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, об'єкти авторського права), якщо їхнє використання сполучене з метою договору, але умова про передачу цих прав є факультативною;
2) угода про співробітництво:
- надання франчайзером необхідних послуг, що сприяють упровадженню і реалізації прав на використання об'єктів інтелектуальної власності в підприємницькій діяльності франчайзі;
- здійснення правоволодільцем (франчайзером) контролю за дотриманням користувачем (франчайзі) стандартів франчайзера із забезпечення обумовленої договором якості товарів (послуг).
У роботі зроблено висновок про те, що фірмове (комерційне) найменування та/або торговельна марка плюс комерційна інформація (комерційна таємниця), яка охороняється – це мінімальний обсяг об'єктів ліцензійної частини предмета договору франчайзингу, який в сукупності з іншою частиною предмета договору – угодою про співробітництво, шляхом надання послуг з упровадження преданої системи, та здійснення контролю – визначають предмет даного договору.
3. Метою договору франчайзингу є впровадження в практику нового підприємця – франчайзі визначеного договором виду конкурентноздатної підприємницької діяльності за рахунок використання досвіду і ділової репутації франчайзера для реалізації відповідних товарів і послуг на нових ринках збуту, та одержання прибутку сторонами цього договору.
4. Суттєвою ознакою, що дозволяє відокремити договори комерційної концесії (франчайзингу) від ліцензійних договорів, особливо комплексних ліцензійних договорів, що, зокрема, передбачають не тільки передачу прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, а також і права на використання ноу-хау, та надання послуг з виконання робіт (наприклад, монтажно-налагоджувальних), є обов’язкова передача, згідно з договором франчайзингу, засобів індивідуалізації франчайзера, як учасника цивільного обігу, зокрема прав на використання фірмових найменувань.
Саме таким чином відбувається передача ділової репутації франчайзера, що є сутнісною ознакою франчайзингу і водночас виходить за межі мети ліцензійного договору.
Тому, на думку автора, слід внести зміни до ст. 1116 нового Цивільного Кодексу України, щодо визначення предмета договору комерційної концесії (франчайзингу), що дозволило б чітко розмежовувати ці види договірних відносин.
5. Виходячи з визначення предмета договору франчайзингу автор дійшов до висновку про те, що предметом договору охоплюються істотні умови, специфічні саме для даного виду договорів. Це такі умови: 1) про надання права на використання засобів індивідуалізації франчайзера (фірмове найменування, торговельні марки); 2) про передачу конкурентноздатної системи організації й ведення бізнесу (комерційної таємниці); 3) про сприяння франчайзі з боку франчайзера в організації й веденні справи; 4) про контроль з боку франчайзера за якістю продукції франчайзі і за дотриманням стандартів франчайзера і розпоряджень інструкцій; 5) про мету договору франчайзингу.
Ці умови є кваліфікуючими і в сукупності визначають договір франчайзингу, як таковий, та дозволяють відокремети його від суміжних інститутів договірного права.
Крім цих умов існують умови, що не є кваліфікуючими для розглянутого виду договорів, вони характерні і для інших видів договорів, але в той же час є істотними і для договору франчайзингу. До них відносяться:
▪ умови про ціну договора та порядок розрахунків, зв'язаних із передачею й експлуатацією переданої системи;
▪ умови про термін договору франчайзингу;
▪ умови про відповідальність сторін за договором франчайзингу.
6. В дисертаційній роботі запропоновано нове вирішення проблеми відповідальності сторін за договором комерційної концесії (франчайзингу).
У новому ЦК України не передбачено взаємної відповідальності сторін договору франчайзингу (однак на думку дисертанта, така відповідальність обумовлена сутністю франчайзингу), крім того, як вважає автор неадекватно вирішено питання щодо поділу відповідальності між сторонами договору франчайзингу перед споживачем. Автор дійшов до висновку, що умови про відповідальність сторін за договором франчайзингу треба диференціювати на:
а) умови про відповідальність між сторонами зобов’язання (взаємна відповідальність), поділив їх на істотні і неістотні;
б) відповідальність сторін договору перед споживачами, в залежності від типу договора франчайзингу (товарний, на надання послуг, виробничий).
Ці положення, як переконаний автор, повинні знайти своє відображення в законодавстві України про франчайзинг.
До істотних автором віднесені: 1) умови про відповідальність франчайзі за недодержання стандартів, визначених системою франчайзера, чим ставиться під загрозу ділова репутація франчайзера, а отже успішне функціонування усієї франчайзингової мережі; 2) умови про відповідальність франчайзі за незабезпечення схоронності комерційної таємниці, що також підриває успішну діяльність усієї франчайзингової мережі.
До неістотних віднесені: 1) умови про відповідальність франчайзі за недодержання квоти продаж; 2) умови про відповідальність франчайзі за несвоєчасне відрахування платежів; 3) умови про відповідальність франчайзера за постачання неякісних товарів чи матеріалів; 4) умови про відповідальність франчайзера за невиконання зобов'язань по довгостроковій підтримці, рекламі; 5) інші умови, про які домовляться сторони.
Дисертантом обгрунтовується пропозиція в необхідності диференціації відповідальності сторін договору перед споживачем в залежності від типу франчайзингу (товарний, виробничий, про надання послуг) і конкретних умов договору.
Субсидіарна відповідальність франчайзера при товарному франчайзингу, встановлена в ст. 1123 нового ЦКУ, недостатньо вирішує проблему охорони прав споживачів. В тойже час чинний Закон України “Про захист прав споживачів”, яким передбачена солідарна відповідальність продавця й виробника товарів перед споживачем, ефективніше вирішує цю проблему. Автор вважає, що відповідальність сторін в цьому випадку повинна бути солідарною.
У випадку договору франчайзингу на надання послуг відповідальність за неналежне виконання обов'язків з обслуговування лежить, на думку дисертанта, на франчайзі. Однак це не виключає можливості звернення франчайзі до франчайзера з регресними вимогами через неякісне виконання останнім умов договору франчайзингу.
При виробничому франчайзинзі випуск неякісної продукції може бути наслідком як недосконалості технології, переданої франчайзером за договором, так і результатом неякісної роботи працівників франчайзі, крім того угодою про співробітництво передбачна постійна підтримка франчайзі та контроль за дотриманням стандартів технології франчайзера, тому, на думку автора сторони повинні нести субсидіарну відповідальність.
В зв’язку з запропонованою автором диференціацією відповідальності доцільно: 1) виключити ст. 1123, щодо відповідальності, із ЦКУ; 2) реалізувати викладені вище принципи відповідальності сторін договору франчайзингу у спеціальному Законі “Про франчайзинг”.
7. У дисертації зроблений висновок про те, що підставою для передачі майнових прав на комерційне (фірмове) найменування може бути не тільки передача майнового комплексу, як це урегульовано в ст. 490 нового Цивільного Кодексу України, але також і укладання договору комерційної концесії (франчайзингу).
Передача прав на використання фірмового найменування в останньому випадку не сполучена з введенням споживачів в оману, оскільки дана трансакція повинна супроводжуватися обов'язковою передачею ноу-хау ведення бізнесу, об’єктивованого правовою формою комерційної таємниці, передачею прав на використання інших об'єктів інтелектуальної власності правоволодільця (франчайзера), а також наданням послуг з упровадження цих об'єктів у процес виробництва товарів і послуг і здійсненням контролю з боку франчайзера за якістю останніх.
Тому укладання договору комерційної концесії (франчайзингу) може і повинно стати основою для передачі прав на використання фірмових найменувань і знайти своє відображення в ЦКУ.
8. На думку автора у ст. 1126 ЦКУ неадекватно вирішене питання припинення договору комерційної концесії. По – перше, у зв'язку з тим, що за договором правоволоділець (франчайзер) може передати право користування не однією, а декількома торговельними марками, по – друге, правоволоділець за договором може разом із правами користування торговельною маркою передати й право користування таким засобом індивідуалізації, як фірмове найменування, що дозволяє і юридично й фактично продовжувати договірні відносини в повному чи частковому обсязі у випадку припинення права правоволодільця (франчайзера) на одну торговельну марку.
У зв'язку з цим, автором пропонується нова редакція ст. 1126 ЦКУ щодо підстав припинення договору комерційної концесії.
9. Виходячи із запропонованого в даній роботі “мінімального пакета” об'єктів прав інтелектуальної власності, комплексна передача яких необхідна для реалізації цілей договору комерційної концесії (франчайзингу), а саме надання прав на засоби індивідуалізації й окремо передача відомостей, таких що складають сутність конкурентоздатного бізнесу у формі комерційної таємниці, дисертантом запропоновано поставити питання про внесення в статтю 1126 Цивільного Кодексу України доповнень про те, що втрата комерційною інформацією статусу комерційної таємниці є підставою для вимог сторін про припинення договору й відшкодування збитків.
10. На основі аналізу різних моделей організації франчайзингових мереж (класичний франчайзинг, франчайзинг, що розвиває, субфранчайзинг, регіональний чи генеральний франчайзинг) зроблено висновок про те, що так званий договір на розвиток не є різновидом договору франчайзингу. Він не дає права франчайзі діяти під фірмовим найменуванням франчайзера і використовувати інші його позначення, договір на розвиток передбачає необхідність, при досягненні позитивних результатів певної попередньої роботи, укладання договорів франчайзингу в майбутньому. Ні діюче, ні перспективне українське законодавство не передбачають укладання такого виду договорів. Найбільш близьким за змістом і призначенням є попередній договір, передбачений ст. 635 Цивільного Кодексу України. Стосовно описуваної ситуації предметом попереднього договору (договору на розвиток) є, з одного боку, зобов'язання франчайзі відкрити за свій рахунок протягом визначеного періоду за погодженим із франчайзером планом й адресами на визначеній території певну кількість франчайзингових точок, з іншого боку, зобов'язання франчайзера укласти з ним для кожної нової відкритої франчайзингової точки окремі договори комерційної концесії (франчайзингу). Слід зазначити, що згідно із ст. 635 ЦКУ, стосовно до укладання попередніх договорів, установлене положення про те, що у випадку відмовлення однією стороною (франчайзером) без вагомих підстав укласти договір друга сторона (франчайзі) вправі вимагати виконання зобов'язань у судовому порядку.
11. Автор вважає, що оскільки договір франчайзингу є самостійним (хоча і комплексним) договором, і оскільки його предметом охоплюється передача права на об'єкти інтелектуальної власності, не логічно вимагати укладання окремих ліцензійних договорів на кожний з цих об'єктів в угоду тому, що не відпрацьовано систему фіксації переходу даних прав Патентним Відомством в інших формах, крім ліцензійного договору. Договір франчайзингу, як самостійний, пойменований договір, у цьому сенсі є достатньою правовою підставою для фіксації переходу прав інтелектуальної власності і повинен підлягати реєстрації Відомством поряд із ліцензійними договорами. У зв'язку з цим доцільно порядок, викладений у п. 2 ст. 1118 ЦКУ про необхідність державної реєстрації договору комерційної концесії органом, що здійснив державну реєстрацію правоволодільця змінити на порядок, коли реєстрацію таких договорів повинне здійснювати Патентне Відомство.
12. Стаття 489 нового ЦКУ допускає використання однакових комерційних (фірмових найменувань) різними суб'єктами підприємницької діяльності, якщо це не вводить в оману споживачів. Однак, у зв'язку з розвитком такої форми бізнесу як франчайзинг, проблема змішування фірмових найменувань стає більш гострою.
Задача доказу пріоритету в праві на фірмове найменування значною мірою могла б бути вирішена шляхом реєстрації фірмових найменувань у Патентному Відомстві.
У зв'язку з викладеним пропонується п. 3 ст. 489 ЦКУ змінити в частині обов'язкової реєстрації комерційних (фірмових) найменувань у реєстрах Патентного Відомства.
Теоретичне й практичне значення результатів дисертаційної роботи полягає:
▪ у можливості їхнього використання в науково-дослідницьких цілях – для подальших розробок питань врегулювання франчайзингових відносин, питань використання та передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності;
▪ пропозиції, вироблені в роботі, можуть бути використані надалі при підготовці, розробці й удосконаленні актів законодавства України;
▪ результати роботи можуть бути використані при підготовці навчально-методичних посібників для студентів;
▪ результати роботи використовуються при читанні лекцій за курсом “Правові основи підприємницької діяльності в Україні” у Харківській академії міського господарства.
Публікації. Основні висновки й положення дисертаційної роботи викладені в трьох статтях, які опубліковані у наукових фахових виданнях України, та трьох тезах доповіді на науково – практичних конференціях.
Структура й зміст дисертаційної роботи обумовлена метою й задачами дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, двох розділів, що включають по три підрозділа кожний, висновків, і списку використаних джерел.
У вступі обґрунтовуються вибір теми, її актуальність, формулюються мета й задачі, визначаються об'єкт і предмет дослідження, приводиться коротка історична довідка, визначаються теоретичні й методологічні основи роботи, виділяються наукова новизна і практична значимість роботи.
У першому розділі дисертаційної роботи “Економічні і правові особливості відносин комерційної концесії (франчайзингу)” приводиться короткий історичний нарис походження й розвитку франчайзингу. Досліджується термінологія і визначення франчайзингу, які використовуються в українському й закордонному законодавствах, а також у підприємницькій практиці й у міжнародних угодах. Розкривається зміст франчайзингу як договору і як способу організації підприємницької діяльності. Обґрунтовується інвестиційний характер договору комерційної концесії (франчайзингу). Аналізується предмет договору франчайзингу. Приводиться порівняльний аналіз договору франчайзингу й інших видів договорів, заснованих на наданні й використанні виключних прав на об'єкти інтелектуальної (промислової) власності. Обґрунтовується виділення договору франчайзингу в самостійний вид договорів із властивими тільки йому особливостями.
У підрозділі 1.1. “Історія розвитку відносин франчайзингу” приводиться історичний нарис появи і розвитку франчайзингових відносин за рубежем, починаючи із середніх віків і дотепер. Аналізуються передумови проникнення й розвитку франчайзингового бізнесу в Україні. Відзначається головна особливість українського франчайзингу, що полягає в тому, що в Україні франчайзингові системи представлені, головним чином, користувачами франшиз закордонних (в основному американських і російських) великих фірм. Однак у даний час з'явилися і вітчизняні франчайзингові мережі. Аналізуються умови, необхідні для успішного просування франчайзингу в Україні і його значення для становлення економіки країни. Головною умовою успішного розвитку франчайзингу в Україні є удосконалення законодавчої бази, що стосується всіх аспектів регулювання франчайзингових відносин.
У підрозділі 1.2. “Економічний і правовий зміст відносин франчайзингу” аналізуються й узагальнюються існуючі визначення франчайзингу. Розкривається економічний зміст франчайзингу. Розглядаються різні структури і мережні моделі організації франчайзингового бізнесу. Обгрунтовується інвестиційний характер договору франчайзингу.
У даній роботі франчайзинг розглядається як особлива форма ведення бізнесу, заснована на створенні розгалуженої мережі однорідних підприємств, об'єднаних з метою одержання прибутку під одним фірмовим найменуванням чи торговельною маркою, що використовують ту саму технологію виробництва продукції (товарів чи послуг), ту саму систему організації бізнесу, маркетингову й адміністративну систему, залишаючись при цьому юридично й фінансово незалежними.
Юридичною основою франчайзингової мережі є договір, що у залежності від цілей і обраної моделі побудови мережі має свої різновиди й особливості.
У кінці підрозділу виводяться відмітні риси, характерні для усіх видів договорів франчайзингу, і особливості, характерні для окремих його видів.
У підрозділі 1.3. “Порівняльна характеристика договору франчайзингу із суміжними видами договорів” дається загальна правова характеристика договору франчайзингу, аналізуються загальні й відмінні риси договорів близьких за предметом до договору франчайзингу: ліцензійні договори, агентські угоди (ваучинг), договір доручення, поступка права, договір про спільну діяльність, договір комісії й ін.
На підставі порівняльного аналізу договору франчайзингу і суміжних із ним інститутів зобов'язального права, що мають зовнішню подібність за предметом і окремими елементами, зроблений висновок про те, що договір франчайзингу є самостійним видом договорів, що має тільки йому властиві відмітні ознаки. У залежності від цілей і сфери дії договору франчайзингу в нього можуть входити елементи інших договорів (купівлі-продажу, постачання, лізингу й ін.), що не змінюють сутності франчайзингових відносин і не грають визначальної ролі. Найбільш близьким за предметом до договору франчайзингу є ліцензійний договір. Головна відмінність укладається в відмінності предмета цих видів зобов’язань, їх істотних умов і цілей.
У другому розділі дисертаційної роботи “Істотні умови договору комерційної концесії (франчайзингу)” досліджується зміст договору комерційної концесії (франчайзингу), обгрунтовується предмет договору, формулюються мінімальні кваліфікуючі ознаки франчайзингових договорів. Докладно аналізуються характерні для договору франчайзингу об'єкти інтелектуальної власності.
У підрозділі 2.1. “Правові особливості надання прав інтелектуальної власності за договором франчайзингу” докладно проаналізовані всі аспекти правового регулювання питань, пов'язаних із наданням прав на використання характерних для договору франчайзингу виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності: комерційне (фірмове) найменування, торговельні марки, комерційна таємниця й ін.
У підрозділі 2.2. “Предмет договору франчайзингу” розкривається зміст договору франчайзингу як сукупність умов, у яких закріплені взаємні права та обов'язки сторін. Аналізується предмет договору франчайзингу на основі аналізу визначень, приведених у юридичній літературі й у чинному українському законодавстві. Предмет договору франчайзингу включає дві складові частини: умовно – ліцензійну й угоду про співробітництво. Аналіз предмета договору франчайзингу дозволив виділити мінімальний обсяг об'єктів ліцензійної частини предмета договору франчайзингу, що у сукупності з діловою частиною предмета договору (угодою про співробітництво) однозначно визначають цей вид договірних відносин.
Підрозділ 2.3. “Інші істотні умови договору франчайзингу” присвячений правовому аналізу таких умов договору франчайзингу як: умови про ціну договору і порядок розрахунків, зв’язаних із передачею й експлуатацією переданої системи; умови про термін договору франчайзингу; умови про відповідальність сторін за договором франчайзингу; права та обов'язки сторін за договором франчайзингу.
Висновки. У висновках узагальнені результати досліджень, проведених у даній дисертаційній роботі й в узагальненому виді наведені основні отримані результати.

Список литературы

Висновки
Відносини комерційної концесії (франчайзингу) в Україні набули досить великого поширення в практиці підприємницької діяльності. Важливою ознакою цих відносин є передача комерційного досвіду й надання прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, в першу чергу засобів індивідуалізації.
Сучасний етап розвитку ринкових відносин в Україні характеризується, з одного боку, зміцненням позицій і становленням великих компаній, з іншого – бурхливим розвитком малого бізнесу й збільшенням матеріальних можливостей споживачів. В цих умовах франчайзинг, як ефективна система економічних відносин, посідає своє власне специфічне місце, створюючи баланс між інтересами великого і малого бізнесу з одного боку, і споживачами товарів і послуг – з іншого.
Однак до останнього часу у вітчизняному законодавстві була відсутня будь яка правова регламентація цих відносин. Тільки з прийняттям нового Цивільного Кодексу України ця прогалина була частково заповненена шляхом включення в його склад окремої глави – “Комерційна концесія”.
Складна правова природа цих договірних відносин вимагає ретельного з'ясування змісту франчайзингових договорів, особливо їхнього предмета, інших істотних умов. Важливою проблемою є чітка регламентація всіх сторін і наслідків передачі прав інтелектуальної власності. Зокрема, відкритим питанням є склад об'єктів інтелектуальної власності, передача прав на які утворює предмет договору комерційної концесії (франчайзингу), а також відокремлення договорів франчайзингу від ліцензійних (особливо комплексних) і інших договорів, заснованих на передачі прав інтелектуальної власності, що урегульовані в новому ЦК України недостатньо чітко.
Таким чином, з огляду на те, що договір комерційної концесії (франчайзингу) уперше інкорпорується українським законодавцем у цивільне законодавство, у дисертації, відповідно до поставленої задачі, проведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, щодо правових особливостей застосування договору франчайзингу в умовах чинного законодавства України й законодавства, що формується, в контексті особливостей передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності. Особливу увагу приділено найбільш важливим на думку автора аспектам правового регулювання франчайзингових відносин. У першу чергу це:
1) проблема визначення франчайзингу, як самостійного виду договірних відносин і як способу організації підприємницької діяльності;
2) проблема визначення предмета договору франчайзингу, що найбільш повно відображав би сутність цього виду договорів і дозволяв би диференціювати його від інших договірних інститутів, що мають зовнішню подібність із франчайзингом, насамперед з комплексними ліцензійними угодами;
3) формулювання мінімальних кваліфікуючих ознак франчайзингових договорів;
4) виявлення характерних особливостей передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності, головним чином засобів індивідуалізації, в контексті франчайзингових відносин;
5) дослідження істотнх умов договору франчайзингу.
На основі аналізу норм чинного та перспективного законодавства України, стосовно регулювання франчайзингових відносин, сформульовані конкретні пропозиції щодо його удосконалення. Автором виділені основні напрямки удосконалювання законодавчої бази розвитку франчайзингу в Україні:
▪ удосконалення законодавства щодо врегулювання передачі прав на використання обєктів інтелектуальної власності, у першу чергу засобів індивідуалізації підприємців і їхньої продукції;
▪ удосконалювання норм гл. 76 “Комерційна концесія” нового ЦК України;
▪ розробка і прийняття спеціального закону про комерційну концесію (франчайзинг).
Нижче приведені основні результати проведенного дослідження:
1. У сучасних умовах розвитку ринкових відносин в Україні франчайзинг, як ефективна система економічних відносин, посідає своє власне специфічне місце, створюючи баланс між інтересами великого і малого бізнесу з одного боку, і споживачами товарів і послуг – з іншого.
2. Автором доведено, що договір франчайзингу має інвестиційну природу, і він у такому статусі повинен бути легалізований на законодавчому рівні.
3. Ефективне регулювання франчайзингових відносин неможливо без визначення самого франчайзингу і істотних умов договору франчайзингу. Тому автором запропоновано своє визначення предмета договору франчайзингу, яким охоплюються істотні умови, такі, що є кваліфікуючими цей вид зобов’язань, які дозволяють диференціювати його від суміжних інститутів договорного права, у першу чергу від комплексних ліцензійних договорів.
4. Авторм виділені основні напрямки удосконалювання законодавчої бази, стосовно усіх аспектів регулювання франчайзингових відносин в Україні:
а) удосконалення законодавства щодо врегулювання передачі прав на використання об’єктів інтелектуальної власності, у першу чергу засобів індивідуалізації підприємців і їхньої продукції;
б) удосконалення норм гл. “Комерційна концесія” нового ЦКУ;
в) розробка і прийняття спеціального закону про комерційну концесію (франчайзинг), з урахуванням його різновидів і вимог практики. В роботі обгрунтована необхідність прийняття такого закону.
На основі аналізу норм чинного та перспективного законодавства України, стосовно регулювання франчайзингових відносин, сформульовані конкретні пропозиції щодо його удосконалення.
5. В дисертації зроблено висновок про необхідність диференціювання відповідальності сторін зобов’язання на взаємну відповідальність сторін з виділенням істотних умов відповідальності і неістотних, на відповідальність сторін перед споживачем залежно від типів франчайзингу.
6. Автор вважає, що у зв’язку з тим, що комерційна таємниця є одним із основних елементів договору франчайзину, втрата єю цього статусу є підставою для вимог сторін щодо припинення договору з відшкодуванням збитків. З другого боку припинення прав на одну торговельну марку не є підставою для припинення договору, як зазначено в ЦКУ. У зв’язку з цим автором запропонована така редакція ст. 1126 нового ЦКУ:
“3. Договір комерційної концесії припиняється в разі:
1) припинення права правоволодільця на комерційне (фірмове) найменування без його заміни аналогічним правом, якщо надання такого права було обумовлено договором;
2) припинення права правоволодільця на торговельну марку, якщо договором передбачені права тільки на одну торговельну марку, без його заміни аналогічним правом, та якщо при цьому договором не передбачені права на комерційне (фірмове) найменування;
3) оголошення правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом)”.
А також доповнити ст. 1126 пунктами 4, 5 наступного змісту:
“4. У разі заміни права, яке припинилося, аналогічним правом наступають наслідки, передбачені в ст.1128 цього Кодексу.
5. Втрата комерційною таємницею властивостей охороноздатності, визначених у п. 1 ст.505 ЦКУ, є підставою для порушення зацікавленою стороною вимоги для припинення договору з відшкодуванням збитків віновною стороною”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авилов Г.Е. Коммерческая концессия (глава 54) / Гражданский кодекс РФ. Часть 2. Текст, комментарии, алф.-предметн. Указатель /Под ред. О.М. Козырь. – М. – 1996. – 597 с.
2. Андрощук Г., Денисюк В. Франчайзинг: особенности, типовые структуры, задачи развития. // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1996. – №11. – С.44 – 51.
3. Андрощук Г. Типовые условия франчайзингового договора. // Предпринимательство, хозяйство и право. – №4. – 1997. – С.40 – 46.
4. Андрощук Г., Вороненко Л. Какие сведения могут составлять коммерческую тайну. // Бизнес – информ. – 1999. – № 9, 10. – С. 12 – 18.
5. Беленевич Е. Некоторые вопросы права на фирменные наименования.// Бизнес. – №20. – 2000. – С.94 – 99.
6. Боденхаузен Г. Парижская конвенция по охране промышленной собственности. – М. – 1977. – 310с.
7. Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. – 3-е изд. – М.: Междунар. отношения. – 1998. – 416с.
8. Большой англо – русский словарь в 2-х т./ Под ред. И.Р. Гальперина – Т.1. – М; 1972. – 822с.
9. Борисова В.І. Індивідуалізація юридичної особи. // Проблеми законності: Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Вип. 48, 2001. – С.35 – 43.
10. Борохович Л., Монастырская А., Трохова М. Ваша интеллектуальная собственность. – СПб: Питер, 2000. – 416с.
11. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга третья: Договоры о выполнении работ и оказании услуг. – М.:“Статут”, 2002.–1038с.
12. Воронков О.Г. Экономические отношения в практике хозяйствования. Уч.- методич. пособие. – К.: Межрегиональная академия управления персоналом. – 1996. – 111 с.
13. Герасименко А. Договор франчайзинга. Перспективы применения.//Юридическая практика. – № 2. – 2002. – С. 7.
14. Голофаев В. Субъекты права на фирменное наименование. // Хозяйство и право. – 1988. - №12. – С.48 – 57.
15. Гражданское и торговое право капиталистических государств. Ч.1. / Под ред. Р.А. Нарышкиной. – М; 1983. – 288с.
16. Гражданское право. Учебник. Часть II. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого – М.: “Проспект”, 1998. – 784с.
17. Гражданский Кодекс Украины (по состоянию на 1 июня 1996г.) – К; 1996. – 111с.
18. Гражданский Кодекс Российской Федерации. Часть вторая. Текст, комментарии, алфавитно-предметный указатель /Под ред. О.М.Козырь, С.А.Хохлова. – М. – 1996. – 597с.
19. Гражданское право России. Часть вторая. Обязательственное право: Курс лекций / Отв. Ред. О.Н. Садиков. – М. – 1997. – 704с.
20. Гражданское и Торговое право капиталистических государств./Отв.ред. Е.А.Васильева. – М. – 1993. – 560с.
21. Гражданское право: в 2т. Том II, полутом I: Учебник / Отв. Ред. Проф. Е.А. Суханов. – М. – 2000. – 816с.
22. Горбенко А. Имя из рук в руки.//Деловой журнал, июль. – 2003. – С. 35 – 37.
23. Городов О.А. Информация как объект гражданских прав // Известия ВУЗОВ. Правоведение. – 2001. – №5. – С. 72 – 85.
24. Городов О. А. Интеллектуальная собственность: правовые аспекты коммерческого использования / Диссертация д.ю.н.: 12.00.04. – СПб., - 1999. – 364с.
25. Господарський Кодекс України . Від 16 січня 2003 року. – К: “Атіка”. – 2003. – 208с.
26. Грибанов. Предприятия и фирменные наименования (сравнительный анализ по праву России и Германии). // Хозяйство и право, №11, 2000.
27. Дахно И.И. Патентоведение. – Х.: “Ксилон”, – 1997. – 313с.
28. Деев А. Обыкновенное чудо – франчайзинг. // Комп&ньон, 5 – 11 июля 2002, №26. – С. 32 – 49.
29. Демченко Т.С. Поняття та функції товарного знака // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 5. – С. 37 – 40.
30. Довгань В. Франчайзинг путь к расширению бизнеса. – Тольятти, “Дока – Пресс”, 1994.– 231с.
31. Довгань В.В. Организационно–экономические основы системы франчайзинга как формы предпринимательства (на примере деятельности научно-производственной фирмы “Дока” г.Тольяти)./ Диссертация к.э.н.: 08.00.05. – 1994. – 266с.
32. Договір у цивільному і трудовому праві. Довідник. Ч.1./За ред. Ю.С. Шемшученка, Я.М. Шевченко. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2000. – 280с.
33. Дозорцев В.А. Комментарий к схеме “Система исключительных прав” // Дело и право. – 1996. – №4. – С.39 – 43.
34. Евдокимова В.Е. Франшиза и договор коммерческой концессии. // Патенты и лицензии. – 1988. – №1. – С.23 – 28.
35. Ерёменко В.И. Гражданский Кодекс Российской Федерации и интеллектуальная собственность. // Государство и право. – 2003. – С. 35 – 49.
36. Журиленко Т.И., Котова О.И. Правовой режим коммерческой тайны и ноу – хау // Юрист. – 2000. - № 3. – С. 37 – 42.
37. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991р./ ВВР. – 1991. – № 30. – ст.380.
38. Закон України “Про підприємнийтво” від 7 лютого 1991 р. №698-XII// Закони України. Т.1 – К; 1996. – С. 191 – 201.
39. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991р. №959 – ХІІ.// Закони України. Т.1– К; 1996. – С. 330 – 367.
40. Закон Украины “О защите экономической конкуренции” от 11 января 2001 г. // Налоги и бухгалтерский учет. – №59. – 2001. С.3 – 24.
41. Закон Україны “Про інформацію” від 2 жовтня 1992р. // ВВР.- 1992, №48, ст. 650.
42. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993р. № 3689 – XII // В В Р. – 1994. – №7. – ст. 36.
43. Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993р. №3688 – ХІІ // ВВР. – 1994. №7. – ст. 34.
44. Закон України “Про підприємства в Україні” / Закони України. Т.1, – К. – 1996. – С. 310 – 332.
45. Закон України “Про інвестиційну діяльність”./ Закони України. Т.2, – К. – 1996. – С. 173 – 181.
46. Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р. № 752 – XIV // ВВР. – 1999. -№ 32. ст. 267.
47. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 1 червня 2000р. №17771 – ІІІ // ВВР. – 2000. №37. – ст. 307.
48. Інтеллектуальна власність в Україні: правові засади та практика. – Наук. – практ. вид.: У 4-х т./ За заг. Ред О.Д. Святоцького. – Т.3: Промислова власність/ за ред. В.Л. Петрова, В.О. Жарова. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 1999. – 384с.
49. Каминка А.И. Акционерные компании. Т.1: Юридические исследования.– Спб.: Типограф. А.Е.Ландау. – 1902. – 448с.
50. Кашинцева О. Визначення правового статусу громадянина – підприємця як суб’єкта права на знак для товарів і послуг // Предпринимательство, хозяйство и право. – №1. – 1999. – С.54 – 55.
51. Кашинцева О. Щодо необхідності правового регулювання фрайчайзингу. // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2001. - №1. – С.13 – 14.
52. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. Проф. А. Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2000. – 336с.
53. Коковський А. Особливості перейменування підприємства. // Бухгалтерія. – 2001. – №34/2, 23 серпня. – С. 30 – 33.
54. Килимник И.И. Лицензионные и франчайзинговые соглашения: общие черты и различия.// Проблеми законності. Республіканський міжвідомчий науковий збірник. – Х.: Нац. юрид. акад. України. – 1999. – вип. 39. – С. 77 – 76.
55. Килимник І.І. Правове ргулювання франчайзингу в Україні. // Вісник Унів. внутр. справ. – Х.: Унів. внутр. справ. – 1999. №6. – С. 211 – 214.
56. Килимник И.И. Договор франчайзинга: анализ содержания // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000г. – №9. – С. 21 – 23.
57. Килимник И.И. Франчайзинг в системе предпринимательских договоров. // Актуальні проблеми юридичної науки: Тези доп. та наук. повідом. наук. конф. молодих учених та аспірантів/ За ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України. – 2000. С. 38 – 40.
58. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996р. № 254к/96 – ВР // ВВР. – 1996. – № 30. – ст. 141.
59. Комментарий части второй Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. – М. – 1996. – 526 с.
60. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй /постатейный/ /Отв.ред.проф. О.Н.Садиков. – М. – 1997. – 778 с.
61. Коммерческое право: Учебник /А.Ю. Бушуев, О. А. Городов, Н.С. Ковалевская и др./ под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф Яковлевой. – СПб. – 1998. – 518 с.
62. Конвенция, учреждающая Всемирную Организацию Интеллектуальной Собственности от 14 июля 1967г. / В кн. А. Минков. Международная охрана интеллектуальной собственности. – СПб: Питер, 2001.– С. 228 – 247.
63. Кочетков Г.Б. Франчайзинг: организация малого бизнеса. //США – Канада. Экономика. Политика. Культура.– 2000. – №4. – С.102 – 118.
64. Крыжна В. Знаки для товаров и услуг и лицензии на их использование. // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – №1. – С. 36 – 39.
65. Легейда Е. Франчайзинг. Новая форма организации бизнеса. // Бизнес – информ. – 1996.– №20. – С.28 – 33.
66. Ляшенко В., Хахулін В., Боярчук П. Проект Закону “Про франчайзинг”. // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – №10. – С.22 – 26.
67. Мазур Я.В. “1С”: “Франчайзинг для нас – ключевое слово”. //Компьютерное Обозрение. – 2002. – №40. – С. 36 – 38.
68. Маркова В.Д. Френчайзинг.// ЭКО. – 1993. – № 12. – С. 116 – 120.
69. Международная торговля лицензиями. / Под ред. Покровского А.И – М.: ЦНИИПИ. – 1979. – 178 с.
70. Международное частное право. Учебник. / Под ред. Г.К. Дмитриевой – М.: “Проспект” 2000. – 656с.
71. Месяшная Н.В. Что такое франчайзинг ? // Основы государства и права. – №2. – 1999. – С. 45 – 48.
72. Минков А. Международная охрана интеллектуальной собственности. –
СП: Питер, 2001. – 720с.
73. Мусияка В.Л. Правовые основы предпринимательской деятельности. – Х.: АО “Бизнес Информ”, 1995. – 91с.
74. Назарова Ю.Е. Участие правами промышленной собственности в хозяйственных обществах.-Х.: “Эспада”, 2002. – 88с.
75. Чёрч Н. Знакомьтесь – франшизинг // Проблемы теории и практики управления. – М. – №13. – 1999. С. 113 – 117.
76. Новиков В. Чи варто розвивати франчайзинг ? // Урядовий кур’єр. – К. – № 122. – 2000. – С. 6.
77. Новосельцев О. Оценка коммерческой концессии. // Хозяйство и право. – 2000. – №3. – С. 99 – 115.
78. Підопригора О. Інтелектуальна власність.– Х. – 1997. – 189 с.
79. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України.- К.: Юрінком Інтер. – 1998. – 334 с.
80. Петрова Т. Коммерческая тайна и ИС. //Интеллектуальная собственность. – №8. – М. – 2000. С. 62 – 66.
81. Положення про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 1998р. № 740 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 21. – ст. 767.
82. Попов А.А. Правовые основы внешнеэкономической деятельности.–Х: “Каравелла”, – 2001.– 358с.
83. Про перелік відомостей, що не складають комерційної таємниці. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993р. № 611.// Зібрання постанов Уряду України. – 1993. – № 12. – С. 269.
84. Пряникова Ю., Рачок А. По франчайзинговой схеме.//Комп&ньон, 27июня – 3 июля. – № 26. – 2003. С. 54 – 56.
85. Пугинский Б. И. Коммерческое право России. – М. – 2000. – 314с.
86. Разумнова И.И. “Франчайзинг” – система реализации товаров и услуг// США: экономика, политика, идеология. – 1998. – №4. – С. 22 – 29.
87. Ридченко И. Pacta Sunt Servanda. Договоры должны исполняться, причем даже незнакомые.// Юридическая практика. – № 2. – 2002.– С. 6–7.
88. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні./ Я.М. Шевченко, О.М. Молявко, А.Л. Салатко та ін. – Х.: Консум, 1999. – 272с.
89. Руководство по франшизе. Женева: ВОИС. 1995. – 57с.
90. Рудашевский В.Д., Фурщик М.А. Оптимальная стратегия развития франчайзинговой системы. // Экономика и математические методы. – т.34. – вып.2 – 1998. – С. 89 – 104.
91. Рябов В.А. Международный обмен научно – техническими знаниями. – М.: МО. – 1981. – 164 с.
92. Саниахметова Н.А. Юридический справочник предпринимателя. – Х.: ООО “Одиссей”, 2002. – 960с.
93. Санников А.Г. Оценка брендов и товарных знаков: от теории к практике. – 1997. – 59 с.
94. Советское гражданское право: Учебник. В 2-х томах. Т.1/под ред. Красавчикова О.А. – М.: Высш. Шк., 1985. – 544с.
95. Сімсон О.Е. Правові особливості договорів інвестиційного характеру./ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня к.ю.н.: 12.00.03. – Х. 2001. – 20с.
96. Сергеев А.П. Право на фирменное наименование и товарный знак. – СПб. – 1995. – 124 с.
97. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. – М.; ПБЮЛ Гриженко Е.М., 2000. – 752с.
98. Сергєєва О. Питання співвідношення ноу – хау та комерційної таємниці в праві України.// Право України.– № 11. – 2000. – С.85 – 88.
99. Сергєєва О. Поняття та ознаки комерційної таємниці. // Підприємство, господарство і право. – № 2. – 2001. – С.36 – 38.
100. Словарь иностранных слов / Под ред. Петрова Ф.Н.– М.– 1964. – 784с..
101. Стенворт Д., Смит Б. Франчайзинг в малом бизнесе. Руководство Барклайз банка. / Перевод с англ. под ред. Л.Н. Павловой. – М.; “Аудит”, ЮНИТИ, 1996. – 200с.
102. Суханов Е.А. Коммерческая концессия // В кн. Комментарий части второй ГК РФ. Под ред. О. Н. Садикова. – М; 1996. – С. 246 – 252.
103. Тихомиров В.П. Принципы образовательного франчайзинга. – М., 1999. – 47 с.
104. Трахтенгерц Л. Договор коммерческой концессии // Юридический мир. – 1997.– апрель. – С. 45 – 51.
105. Устава про фірму. // СЗ СССР. Ст. 395. – 1927. – №40. – С.3 – 4.
106. Цивільний кодекс України. Проект від 25 серпня 1996 р., прийнятий Верховною Радою в першому читанні 5 червня 1997 р.// Українське право. – 1999. – №1. – 612с.
107. Цивільний Кодекс України. Від 16 січня 2003 року. – К: “Атіка”. – 2003. – 416с.
108. Цивільне право України. Підручник. У 2-х кн., кн. 1/ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 784с.
109. Цивільне право України. Підручник. У 2-х кн., кн. 2/ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 720с.
110. Цірат Г. Франчайзинг и франчайзинговый довор: Учебн. – практ. пособие. – К.: “ИСТИНА”, 2002. – 240с.
111. Цірат Г.В. Договори франчайзингу./ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня к.ю.н.: 12.00.03. – К. 2003. – 22с.
112. Черепов Л., Іонушас С., Фірмове найменування в системі права України.// Інтелектуальна власність. – №8 – 9. – 2000. – С. 26 – 28.
113. Чобот А.А. “Ноу – хау” и договор на его передачу. / Автореферат диссертации на соискание ученой степени к. ю. н. – Х. 1994. – 24с.
114. Шахова М.С. Развитие системы франчайзинг в малом бизнесе./ Диссертация к.э.н.: 08.00.05. – М. – 1994. – 184с.
115. Шахова М.С. Как финансировать малый бизнес. // Финансы. – 1994. –№8. – С.26.
116. Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. – Спб., – 1912. – 596с.
117. Шишка Р. Договор франчайзинга. // Бизнес – информ. – Х. – №15. – 1996. – С. 8 – 15.
118. Шмиттгоф К. Право и практика международной торговли. – М; 1993. – 635с.
119. Шретер В. Советское хозяйственное право. – М. –Л.; 1928. – 332с.
120. Штумпф Г. Договор о передаче ноу – хау. / Перевод с немецкого. Богуславский М.М. (ред.). – М., 1976. – 376с.
121. Штумпф Г. Лицензионный договор./ Перевод с немецкого. Богуславский М.М. (ред.). – М., 1988. – 480с.
122. Щербіна В.С. Господарське право України: Навч. Посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 384с.
123. Энциклопедический словарь бизнесмена./ Под ред. М.І. Молдованова. – К.; Техника, 1993. – 856с.
124. Энциклопедический словарь. Т. IX/ Брокгаузъ Ф.А., Ефронъ И.А. – С.– Петербургъ; 1898. – 474с.
125. Black’s Law dictionary / by Henry Campbell Black. – 6th ed. / by the publisher’s editorial staff. – 1990. – p.1657.
126. Chavanne A., Burst J.– J. Droit de la propriete industrielle. – Paris. – 1980. – р. 594.
127. David D. Seltz. The complete handbook of franchising. Reading, MA, Addison – Wesley Publishing, Co. – 1982. – р.175.
128. Mathely P. Le nouvean droit francais des marques. Velizy Cedex. – 1994. – р. 219.