ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ІНВЕСТОРА ЯК СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН

Краткое описание

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень
Вступ
Розділ 1. Інвестор як основний суб’єкт інвестиційної діяльності
1.1. Інвестиції та інвестиційна діяльність як господарсько-правові категорії
1.2. Поняття інвестора: функціональний та концептуальний аспекти
Висновки до розділу 1
Розділ 2. Загальна характеристика господарсько-правового статусу
інвестора
2.1. Принципи регулювання господарсько-правового статусу інвестора
2.2. Господарські права інвестора
2.3. Господарські обов’язки інвестора
Висновки до розділу 2
Розділ 3. Види інвесторів
3.1. Значення та критерії класифікації інвесторів
3.2. Обсяг господарської правосуб’єктності як критерій класифікації
інвесторів
3.3. Професійні та непрофесійні інвестори
3.4. Стратегічні та портфельні інвестори. Венчурні інвестори
3.5. Інвестори з загальним та спеціальним правовим статусом
3.6. Загальна характеристика правового становища іноземного інвестора
3.7. Правове становище інвесторів, що інвестують за межі України
Висновки до розділу 3
Розділ 4. Гарантії прав та законних інтересів інвесторів
4.1. Поняття та система гарантій прав та законних інтересів інвесторів
4.2. Гарантії реалізації прав інвесторів
4.3. Гарантії реалізації законних інтересів інвесторів
4.4. Гарантії захисту прав та законних інтересів інвесторів
Висновки до розділу 4
Висновки
Список використаних джерел 3
4
12
12
30
49
52

52
59
80
93
98
98
100

109
120
130
134
146
152
157
157
162
180
190
199
203
220

ВСТУП

Актуальність теми. У Посланні Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” основою стратегічного курсу України проголошена реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови економіки, що потребує утвердження ефективної системи мобілізації інвестиційних ресурсів та управління ними. Це обумовлює необхідність системного вдосконалення інвестиційного законодавства України, яке має здійснюватися з урахуванням зовнішньополітичного курсу України на європейську інтеграцію та прийнятих нею зобов’язань щодо гармонізації національного законодавства з нормами та вимогами угод СОТ та правом ЄС (acquis communаutaire).
Однією з основних складових вдосконалення інвестиційного законодавства виступає оптимізація правового становища інвестора як ключового суб’єкта інвестиційного процесу, що має результувати не лише в якнайбільш повному забезпеченні приватних інтересів інвесторів, а й у зосередженні цих інтересів передусім у визначальних для постіндустріальної економічної моделі сферах. Останнього можна досягти шляхом комплексного застосування приватно-правових та публічно-правових інструментів, що властиве господарському праву.
Окремі аспекти правового становища інвесторів досліджувалися в роботах О.М. Вiнник, О.Р. Кiбенко, В.М. Коссака, О.І. Онуфрієнка, В.Ю. Полатая, О.В.Северина, О.С. Семерака, О.Е. Сiмсон, В.М. Стойки, Д.Е.Федорчука та iнших авторiв. Однак комплексні дослідження правового становища інвестора як суб’єкта господарських відносин не здійснювалися. Зокрема, не досліджена сукупність юридично значущих ознак інвестора, які розкривають специфіку функції цього суб’єкта у процесах суспільного відтворення; не здійснювалася загальна характеристика господарсько-правового статусу інвестора на основі керівних начал (принципів), що визначають характер регулювання такого статусу; недостатньо розроблена класифікація інвесторів з визначенням особливостей регулювання правового становища окремих видів інвесторів; попри відносно значну увагу науковців, залишаються невисвітленими ряд проблемних аспектів гарантій прав та законних інтересів інвесторів.
Спірність багатьох питань регулювання правового становища інвесторів в Україні, недосконалість відповідного законодавства обумовлюють потребу в проведенні комплексного дослідження за темою дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно з держбюджетною науково-дослідною темою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні” (номер теми: 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації: 019 U007725 – 2001-2003 роки). Внеском авторки в розробку зазначеної теми є обґрунтування пропозицій щодо змін і доповнень до законів України “Про інвестиційну діяльність”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” та ін.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є подальший розвиток теоретичних засад та обґрунтування практичних рекомендацій щодо вдосконалення регулювання правового становища інвесторів згідно з законодавством України з огляду на необхідність реалізації структурно-інноваційної стратегії розвитку економіки України та гармонізації вітчизняного інвестиційного законодавства з нормами та вимогами угод СОТ та правом ЄС.
Відповідно до мети дослідження було визначено та вирішено такі завдання:
дослідити поняття “інвестиції” та “інвестиційна діяльність” як господарсько-правові категорії;
дослідити поняття “інвестор” як: (а) похідне від фундаментальної економіко-правової категорії “інвестиції”; (б) функціональне поняття, що вживається для позначення суб’єкта – носія специфічної господарської функції, здійснення якої забезпечується особливим поєднанням правових засобів; (в) концептуальне поняття, визначення якого виступає “вихідним пунктом” концепції регулювання правового становища цього суб’єкта на певній методологічній основі;
охарактеризувати господарсько-правовий статус інвестора з визначенням принципів такого статусу, проблем законодавчої регламентації господарських прав та обов’язків інвестора;
здійснити класифікацію інвесторів на підставі сукупності юридично значущих критеріїв, розкрити особливості та виявити проблеми регулювання правового становища окремих видів інвесторів;
визначити функціональне призначення гарантій прав та законних інтересів інвесторів, дослідити систему таких гарантій, виявити прогалини зазначеної системи та проблеми реалізації окремих гарантій;
розробити пропозиції щодо усунення виявлених недоліків регулювання правового становища інвесторів за законодавством України.
Об’єктом дослідження є комплекс відносин, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної діяльності основними суб’єктами цієї діяльності – інвесторами.
Предметом дослідження є правове становище інвесторів згідно з господарським законодавством України.
Методи дослідження. У дослідженні використаний комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Так, формально-логічний метод було використано для з’ясування стану регулювання правового становища інвесторів законодавством Україні та дослідження правозастосовчої практики. Системно-структурний метод застосовувався, зокрема, при здійсненні класифікації інвесторів, господарських прав та обов’язків інвестора, гарантій прав та законних інтересів інвесторів. За допомогою історичного методу досліджувалася динаміка розвитку окремих аспектів регулювання правового становища інвесторів в Україні. Порівняльно-правовий метод використовувався для порівняння підходів інвестиційного законодавства України, законодавства зарубіжних країн та міжнародно-правових документів, зокрема, для визначення відповідності зазначеного законодавства України прийнятим нею зобов’язанням щодо гармонізації з нормами та вимогами угод СОТ та правом ЄС. Метод аналізу був використаний для дослідження окремих аспектів правового становища інвесторів, метод синтезу – для визначення загальних особливостей та тенденцій регулювання правового становища інвесторів.
Теоретичну основу дисертації становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних правознавців й економістів, а саме: Т.Є. Абової, С.С. Алексєєва, В.К. Андрєєва, О.А. Беляневич, І.А. Бланка, Д.В. Бобрової, А.Г. Богатирьова, О.М. Вiнник, Н.Н. Вознесенської, Д.В. Задихайла, І.Є. Замойського, О.Р. Зельдіної, Г.Л. Знаменського, Дж. Кейнса, О.Р. Кiбенко, Д.І. Кокуріна, В.М. Коссака, В.К. Мамутова, В.С. Мартем’янова, О.І. Онуфрієнка, В.Ю. Полатая, Г.В. Пронської, О.В. Северина, О.С. Семерака, О.Е. Сiмсон, М. Сорнараджі, В.М. Стойки, Д.Е. Федорчука, В.В. Хахуліна, І. Шихати, В.С. Щербини, Й. Шумпетера та інших.
Емпіричну базу дослідження склали законодавство України, що регулює правове становище інвесторів, та практика його застосування судовими органами; законодавство іноземних держав (Австралії, Білорусі, Іспанії, Казахстану, Канади, Нової Зеландії, Російської Федерації, Польщі, Португалії, США, Угорщини, Франції, ФРН, Японії) та ЄС; міжнародно-правові норми, що регулюють правове становище інвесторів (міжнародні конвенції, двосторонні інвестиційні угоди, угоди СОТ, розроблені міжнародними організаціями принципи (кодекси) найкращої практики корпоративного управління тощо), а також аналітичні та статистичні матеріали Держкомстату України, Світового Банку, ОЕСР.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням правового становища інвестора як суб’єкта господарських відносин, на основі якого обґрунтовано нові наукові положення та розроблено пропозиції щодо вдосконалення регулювання правового становища інвесторів згідно з господарським законодавством України. Новизна дисертаційного дослідження конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:
удосконалене визначення поняття інвестора на основі відображення у ньому комплексу юридично значущих ознак цього суб’єкта інвестиційної діяльності, як суб’єкта господарських відносин, який в установленому законодавством порядку зобов’язується здійснити та/або фактично здійснює на власний ризик вкладення в об’єкти власної господарської діяльності або діяльності іншого суб’єкта господарювання (реципієнта інвестицій) належних йому на праві власності чи іншому праві цінностей, які можуть виступати інвестиціями, з метою отримання прибутку та/або іншого корисного ефекту в результаті їх господарського використання, а також здійснює контроль за господарським використанням вкладених інвестицій;
вперше визначені принципи регулювання господарсько-правового статусу інвестора, до яких належать: недискримінація інвесторів; диференційоване законодавче регулювання правового становища різних видів інвесторів; свобода інвестування в межах, визначених законом; державна підтримка інвесторів на цільовій та адресній основі; гарантованість прав та законних інтересів інвесторів;
вперше класифіковані: господарські права інвестора – на права щодо здійснення інвестування, права щодо інвестицій та результатів їх здійснення, права щодо сприятливих умов інвестиційної діяльності, господарські обов’язки інвестора - на ті, що забезпечують, передусім, публічні інтереси та ті, що забезпечують, передусім, приватні інтереси суб’єктів інвестиційної діяльності, з огляду на необхідність врахування виду права (обов’язку) при їх регламентації законодавством;
вперше розроблений комплексний підхід до питання державної підтримки інвесторів, який передбачає запровадження поняття пріоритетного інвестиційного проекту як інвестиційного проекту, що здійснюється у пріоритетних напрямах економічного і соціального розвитку України, відповідає закріпленим у законодавстві мінімальним вимогам щодо запланованого обсягу капітальних вкладень та ефективності і зареєстрований у встановленому порядку, та закріплення правових засад державної підтримки інвесторів, які реалізують такі інвестиційні проекти;
дістала подальший розвиток класифікація інвесторів, зокрема:
(а) на основі систематизації ознак професійної інвестиційної діяльності сформульоване визначення поняття професійного інвестора як фінансової установи, основним або виключним видом діяльності якої є діяльність, пов’язана з інвестуванням в інтересах третіх осіб або у власних інтересах власних та/або залучених коштів від власного імені та на власний ризик у будь-які об’єкти з урахуванням обмежень, встановлених законодавством, з метою отримання прибутку або досягнення іншої передбаченої законом мети діяльності;
(б) удосконалений поділ інвесторів за метою інвестування внаслідок виокремлення поряд зі стратегічними та портфельними інвесторами інвесторів зі спеціальною метою (венчурних інвесторів); уточнені ознаки стратегічного інвестора; запропоноване визначення поняття венчурного інвестора як суб’єкта господарювання, що придбаває частку в статутному фонді (капіталі) суб’єкта господарювання – реципієнта інвестицій на засадах, як правило, інноваційної спрямованості інвестування, диверсифікації ризику втрати вкладеного капіталу та участі в управлінні реципієнтом інвестицій з метою отримання засновницького прибутку внаслідок досягнення приросту вкладеного капіталу;
(в) вперше запропоноване поняття спеціального правового статусу інвестора, який, окрім загальних прав та обов’язків, якими наділені всі без винятку національні інвестори на території країни, включає також спеціальні права та обов’язки, що виникають у зв’язку з наданням інвесторам пільг та інших форм державної підтримки відповідно до законодавства;
(г) удосконалено підхід до допуску іноземних інвесторів, який, з метою забезпечення балансу приватних інтересів інвесторів та публічних інтересів, повинен передбачати дві процедури: повідомлення про фактичне здійснення інвестиції – за загальним правилом; отримання попереднього дозволу на здійснення інвестиції – в галузях, що мають стратегічне значення для безпеки держави;
вперше доведена безпідставність розмежування понять “гарантії прав суб’єктів інвестиційної діяльності” і “державні гарантії захисту інвестицій” та доцільність використання єдиного поняття “гарантії прав та законних інтересів інвесторів”, які класифіковано на: гарантії реалізації прав інвесторів, гарантії реалізації законних інтересів інвесторів, гарантії захисту прав та законних інтересів інвесторів;
удосконалено зміст загального стандарту компенсації примусово вилучених інвестицій, яким має визнаватися відповідна компенсація, що, за загальним правилом, повинна дорівнювати ринковій вартості вилучених інвестицій, однак може бути зменшена, аж до повної відмови у її виплаті, у разі, якщо рішення уповноважених державних органів щодо вилучення було спричинене порушенням правил здійснення господарської діяльності з боку інвестора;
вперше обґрунтована належність гарантій стабільності правового режиму інвестиційної діяльності до гарантій законних інтересів інвесторів; удосконалено зміст гарантії стабільності умов інвестиційних договорів, яка повинна поширюватися лише на договори, що безпосередньо опосередковують здійснення інвестицій, стороною яких є інвестор, та застосовуватися, коли зміни в законодавстві погіршують становище інвестора;
вперше обґрунтована необхідність запровадження у вітчизняне законодавство спеціальних гарантій відшкодування шкоди, заподіяної в результаті діяльності професійних інвесторів.
Практичне значення одержаних результатів полягає у відображенні теоретичних висновків у конкретних практичних пропозиціях, що безпосередньо можуть бути використані для вдосконалення регулювання правового становища вітчизняних та іноземних інвесторів в Україні, а також інвесторів - резидентів України, які інвестують за її межі, – зокрема, у законотворчій діяльності, при підготовці науково-практичних коментарів до нормативно-правових актів, що регулюють правове становище інвесторів, та у правозастосовчій практиці. Результати дисертаційного дослідження використовуються при викладанні спецкурсів “Інвестиційне право” та “Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також були використані при підготовці науково-практичного коментарю до Глави 38 “Іноземні інвестиції” Господарського кодексу України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення та практичні пропозиції одержані авторкою в результаті вивчення та аналізу вітчизняних і зарубіжних нормативних джерел, правозастосовчої практики, монографічної і періодичної літератури.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на: ІХ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні” (13-14 лютого 2003 р., м.Львів); Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих учених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (19 квітня 2003 р., м. Івано-Франківськ); науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” (14 травня 2003 р., м. Київ); Х регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні” (14-15 лютого 2004 р., м. Львів).
Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Результати дослідження опубліковано у трьох наукових статтях у фахових виданнях та тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура роботи обумовлена метою і завданнями дослідження та підходом авторки до дослідження основних проблем теми, і складається з вступу, чотирьох розділів, які охоплюють 16 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 243 стор., з них 24 стор. займає список використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Інвестиційне законодавство України потребує системного удосконалення з огляду на необхідність реалізації стратегії структурно-інноваційного розвитку економіки України, що є складовою процесу європейської інтеграції України. Виконати зазначене завдання можливо на основі методології господарського права, якій притаманне комплексне застосування приватно-правових та публічно-правових інструментів правового регулювання.
Основою інвестиційної діяльності виступає реалізація господарської функції ключового суб’єкта цієї діяльності – інвестора, яка полягає у здійсненні інвестування (наданні капіталу для використання його як інвестиції). Відтак удосконалення інвестиційного законодавства передбачає передусім оптимізацію правового становища останнього на засадах віднайдення балансу між приватними інтересами інвесторів та публічними інтересами.
Здійснений аналіз інвестиційного законодавства України показує, що це законодавство в цілому сприяє активній реалізації господарської функції інвестора. Водночас, регулювання правового становища інвестора має ряд прогалин та інших недоліків. Не в останню чергу це пояснюється недосконалістю рамкових підходів до такого регулювання. ЗIД, який є системоутворюючим актом у відповідній сфері, належить до раннього етапу розвитку інвестиційного законодавства і не враховує сучасних вимог інтенсивного розвитку економіки України та інтеграції її у світове господарство.
Результати проведеного дослідження дозволили дійти ряду теоретичних висновків та сформулювати на їх основі практичні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України в частині регулювання правового становища інвесторів.
1. Зважаючи на те, що легальні визначення інвестицій та інвестиційної діяльності повинні відображати сутність відповідних економічних явищ та відповідати концепції ГК України, зокрема, конструюватися на основі його термінології, пропонується:
абз.1 ст.1 ЗІД викласти в такій редакції: “Інвестиціями є вкладення різних видів майна в об’єкти господарської діяльності з метою одержання прибутку та/або досягнення іншого корисного ефекту в результаті їх господарського використання”;
ч.1 ст. 2 ЗІД викласти в такій редакції: “1. Інвестиційною діяльністю є сукупність дій господарського та управлінсько-господарського характеру, які вчиняються суб’єктами цієї діяльності щодо підготовки до вкладення інвестицій, безпосереднього вкладення інвестицій (інвестування) та господарського використання вкладених інвестицій.
Документ (комплект документів), що містить формулювання цілей майбутньої iнвестицiйної діяльності та визначення комплексу дій, спрямованих на їх досягнення, є інвестиційним проектом.”
2. Вихідним пунктом концепції регулювання правового становища інвестора є науково обґрунтоване визначення цього суб’єкта інвестиційної діяльності, яке повинне відображати його господарську функцію за допомогою сукупності суттєвих ознак і має бути закріплене в ЗІД. У зв’язку з цим пропонується ч.2 ст.5 ЗIД викласти в такій редакції: “Інвестором є суб’єкт господарських відносин, який в установленому законодавством порядку зобов’язується здійснити та/або фактично здійснює на власний ризик вкладення в об’єкти власної господарської діяльності або діяльності іншого суб’єкта господарювання (реципієнта інвестицій) належних йому на праві власності чи іншому праві цінностей, які можуть виступати інвестиціями, з метою отримання прибутку та/або іншого корисного ефекту в результаті їх господарського використання, а також здійснює контроль за господарським використанням вкладених інвестицій.
Інвестори можуть виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності”.
3. Характер регулювання господарсько-правового статусу інвестора визначають принципи такого регулювання, до яких належать: недискримінація інвесторів; диференційоване законодавче регулювання правового становища різних видів інвесторів; свобода інвестування в межах, визначених законом; державна підтримка інвесторів на цільовій та адресній основі; гарантованість прав та законних інтересів інвесторів.
4. З метою більш вичерпного відображення у ЗІД господарсько-правового статусу інвестора в частині його прав та усунення неадекватності чинних легальних формулювань окремих прав інвестора, пропонується ст.7 ЗIД викласти у такій редакції:
“Стаття 7. Права суб’єктів інвестиційної діяльності
1. Усі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності і господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачене законом.
2. Інвестори мають право:
здійснювати інвестиції у будь-яких формах та в будь-яких видах, з урахуванням обмежень, встановлених законом;
здійснювати інвестиції, у тому числі реінвестиції, у будь-які об’єкти та в будь-яких обсягах, з урахуванням обмежень, встановлених законом;
використовувати власні, позичкові і залучені кошти для фінансування інвестиційної діяльності, за винятком випадків, коли використання позичкових та/або залучених коштів обмежене або заборонене законом;
залучати на договірній основі для реалізації інвестицій будь-яких учасників інвестиційної діяльності відповідно до законодавства, об’єднувати кошти з коштами інших інвесторів для спільного здійснення інвестиційної діяльності;
володіти, користуватися, розпоряджатися, здійснювати інші правомочності щодо об’єктів та результатів інвестиційної діяльності відповідно до закону та умов договору;
передавати за договором свої права та обов’язки щодо здійснення інвестицій з урахуванням обмежень, встановлених законом;
припинити інвестиційну діяльність відповідно до законодавства та умов договору.
3. Інвестори та потенційні інвестори мають право на отримання своєчасної, достовірної, співставної та досить детальної інформації про господарську діяльність реципієнта інвестицій та/або об’єкти інвестування, необхідну для здійснення об’єктивної оцінки реципієнта інвестицій та/або об’єктів інвестування (право на отримання суттєвої інформації).
Порушення права інвесторів на отримання суттєвої інформації іншими суб’єктами інвестиційної діяльності може бути підставою для припинення інвестором інвестиційної діяльності без відшкодування збитків таким суб’єктам інвестиційної діяльності.
4. Інвестори мають право на отримання державної підтримки відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України”.
5. В умовах притаманного економіці України дефіциту фінансових ресурсів та за необхідності реалізації стратегії структурно-інноваційного економічного розвитку необхідним є законодавче визнання державної підтримки інвесторів засобом регулювання умов інвестиційної діяльності, а також:
запровадження в законодавство поняття “пріоритетний інвестиційний проект” як узагальнюючого функціонального поняття для позначення найважливіших з точки зору публічних інтересів інвестиційних проектів, реалізація яких виступає умовою надання державної підтримки інвестору, та закріплення засад державної підтримки інвесторів, які реалізують такі інвестиційні проекти;
розширення сфери використання договору для опосередкування відносин щодо надання державної підтримки інвесторам (зокрема, у зв’язку з реалізацією пріоритетних інвестиційних проектів);
зростання ролі заходів економічного стимулювання, які не є заходами юридичної відповідальності (як-от: диференціювання процентної ставки по отриманих кредитах залежно від досягнутих показників ефективності інвестиційного проекту; встановлення обов’язку інвестора сплатити суми податків, мит тощо, не сплачених внаслідок надання пільг, у разі недотримання умов їх надання) в забезпеченні виконання обов’язків інвестора у зв’язку з наданням державної підтримки.
Для цього пропонується: ч.2 ст.11 ЗIД виключити; ч.3 ст.12 ЗIД після абзацу 10 доповнити новим абзацом такого змісту: “державної підтримки інвесторів у випадках реалізації ними пріоритетних інвестиційних проектів та в інших випадках, передбачених законами України”; доповнити ЗIД статтями 17-1 – 17-2 такого змісту:
“Стаття 17-1. Державна підтримка інвесторів
1. Державна підтримка інвесторів здійснюється з метою залучення інвестицій в економіку України, реалізації стратегії структурно-інноваційного розвитку економіки України.
2. Державна підтримка інвесторів може здійснюється у вигляді:
а) фінансової підтримки шляхом:
кредитування інвестиційних проектів за рахунок коштів державного бюджету, як правило, на засадах диференціювання процентної ставки по отриманих кредитах залежно від досягнутих показників ефективності інвестиційного проекту;
компенсації за рахунок бюджетних коштів відсотків за кредитами комерційних банків, які залучаються для реалізації інвестиційних проектів;
надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування інвестиційних проектів;
майнового страхування реалізації інвестиційних проектів у страховиків відповідно до Закону України “Про страхування”;
б) надання податкових та митних пільг у зв’язку з реалізацією інвестиційних проектів відповідно до податкового та митного законодавства України;
в) надання додаткових гарантій інвесторам у зв’язку з реалізацією інвестиційних проектів;
г) інших заходів, передбачених законодавством.
3. Умови та порядок надання державної підтримки інвесторам встановлюються цим Законом та іншими актами законодавства України.
Стаття 17-2. Особливості державної підтримки інвесторів у зв’язку з реалізацією пріоритетних інвестиційних проектів
1. Згідно з цим Законом державна підтримка надається інвесторам у зв’язку з реалізацією ними інвестиційних проектів, які:
а) здійснюються у пріоритетних напрямах економічного і соціального розвитку України, визначених у програмах економічного та соціального розвитку України на середньостроковий період на рівні видів економічної діяльності згідно з класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД);
б) відповідають закріпленим у законодавстві мінімальним вимогам щодо запланованого обсягу капітальних вкладень та ефективності;
в) зареєстровані у встановленому порядку (далі - пріоритетні інвестиційні проекти).
2. Державна реєстрація пріоритетного інвестиційного проекту здійснюється уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики (далі – уповноважений орган) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за умов:
відповідності інвестиційного проекту вимогам, що ставляться до пріоритетного інвестиційного проекту (частина 1 цієї статті);
підтвердження у встановленому порядку наявності фінансових, технічних та організаційних можливостей інвестора для реалізації пріоритетного інвестиційного проекту.
3. Державна підтримка у зв’язку з реалізацією пріоритетних інвестиційних проектів надається інвесторам шляхом укладання договору між інвестором та уповноваженим органом. У договорі визначаються, зокрема, види державної підтримки, що надаються, зобов’язання інвестора, прийняття яких виступає умовою надання державної підтримки, та наслідки невиконання цих зобов’язань.
4. Державна підтримка у зв’язку з реалізацією пріоритетних інвестиційних проектів може бути надана інвесторам протягом строку окупності пріоритетного інвестиційного проекту, незалежно від змін пріоритетних напрямів економічного і соціального розвитку України в межах цього строку.
5. Дія заходів державної підтримки припиняється по закінченні строку дії договору, зазначеного у частині 3 цієї статті, або у різі дострокового припинення договору за згодою сторін або в односторонньому порядку.
Уповноважений орган вправі в односторонньому порядку розірвати договір, письмово повідомивши про це інвестора не пізніше як за два місяці, у випадках:
а) виявлення викривлення або приховання відомостей, наданих заявником, які мали вплив на рішення по наданню державної підтримки;
б) невиконання інвестором своїх зобов’язань за договором. У цих випадках інвестор сплачує суми податків та мит, не сплачених внаслідок наданих пільг, з застосуванням штрафних санкцій, передбачених законами України.”
6. Для законодавства, що надає спеціальний правовий статус інвестору (про поняття такого статусу див. підрозділ 3.5 роботи та п.12 цих висновків), зокрема, концесійного, про угоди про розподіл продукції, про СЕЗ та ТПР, характерним є закріплення обов’язків інвестора, які суперечать зобов’язанням України щодо гармонізації законодавства з нормами та вимогами угод СОТ, як-от: дотримуватися вимог щодо внутрішнього змісту (локалізації), внутрішньої реалізації. Використання обґрунтованого в господарсько-правовій літературі цільового підходу спонукає до висновку про доцільність скасування таких обов’язків у випадках, коли вони носять другорядний, обслуговуючий характер щодо основної мети нормативного акта. У зв’язку з цим пропонується виключити: абз.4 ч.2 ст.18 Закону України “Про концесії” (щодо обов’язку концесіонера використовувати на об’єкті концесії технології, матеріали, техніку вітчизняного виробництва); абз.2 ч.5 ст.8 Закону України “Про угоди про розподіл продукції” (щодо обов’язку інвестора по наданню переваг продукції, товарам, роботам, послугам та іншим матеріальним цінностям українського походження); потребує змін також ст.22 останнього Закону з метою виключення можливості встановлення обмежень на експорт продукції, право власності на яку належить інвестору, умовами конкурсу на укладення угоди про розподіл продукції.
7. Теоретичну основу диференційованого регулювання правового становища інвесторів з метою більш повного врахування законних інтересів окремих їх груп, а також публічних інтересів, має становити науково обґрунтована класифікація інвесторів.
Уявляється доцільним розрізняти: за характером господарської правосуб’єктності – інвесторів - суб’єктів господарювання та інвесторів - негосподарюючих суб’єктів, які наділені правами та обов’язками у сфері господарювання; за спрямованістю основної господарської діяльності – професійних та непрофесійних інвесторів; за метою інвестування – стратегічних та портфельних інвесторів, а також інвесторів зі спеціальною метою (венчурних); за ознакою наявності спеціального правового статусу – інвесторів з загальним та інвесторів із спеціальним правовим статусом; за державною належністю – вітчизняних та іноземних інвесторів; за регіональною спрямованістю інвестування – інвесторів, які здійснюють інвестування національної економіки, та інвесторів, які інвестують за кордон; за формами інвестиційної діяльності – інвесторів у капітальному будівництві, інвесторів у інновації, концесіонерів тощо.
8. Інвестори – суб’єкти господарювання та інвестори – негосподарюючі суб’єкти різняться за обсягом юридичних можливостей щодо здійснення функції інвестора (для негосподарюючих суб’єктів такі можливості вичерпуються корпоративною формою інвестування через неспроможність самостійно забезпечити господарське використання інвестицій).
Включення до кола можливих інвесторів держав та територіальних громад є недоцільним, оскільки функція інвестування майнових цінностей, які перебувають у власності держави (територіальної громади) безпосередньо здійснюється певними учасниками відносин у сфері господарювання в силу реалізації їхньої господарської компетенції.
9. Професійними інвесторами є фінансові установи, основним або виключним видом діяльності яких є діяльність, пов’язана з інвестуванням в інтересах третіх осіб або у власних інтересах власних та/або залучених коштів від власного імені та на власний ризик у будь-які об’єкти з урахуванням обмежень, встановлених законодавством, з метою отримання прибутку або досягнення іншої передбаченої законом мети діяльності. Інші інвестори є непрофесійними.
Потребує удосконалення правове регулювання створення та діяльності ICI, які є основними професійними інвесторами в Україні, з огляду на потребу більш повного забезпечення інтересів інвесторів ІСІ, а також виконання зобов’язань України щодо адаптації законодавства України до законодавства ЄС у сфері фінансових послуг. У зв’язку з цим пропонується: встановлення підвищених вимог до початкового капіталу корпоративних інвестиційних фондів; перехід від процедури реєстрації ІСІ до процедури ліцензування діяльності зі спільного інвестування з урахуванням вимог щодо ділової репутації та досвіду керівників ІСІ, компанії з управління активами, зберігача; покладення на ДКЦПФР завдання здійснення нагляду в сфері спільного інвестування та відповідних повноважень.
10. Стратегічний інвестор має такі ознаки: (а) його інвестиційною метою є отримання юридичної можливості самостійного управління господарським використанням інвестицій або здійснення істотного впливу на таке управління, зокрема, шляхом набуття участі в суб’єкті господарювання – реципієнті інвестицій, яка створює відносини простої або вирішальної залежності; (б) ця можливість забезпечується титульним володінням об’єктом інвестування (при інвестуванні у власні активи) або участю в капіталі, що дорівнює чи перевищує 10 відсотків (а також участю меншого розміру при наявності інших чинників залежності – від патентів та ліцензій тощо); (в) наявний довгостроковий інтерес щодо отримання корисного ефекту від реалізації інвестиції. Портфельний інвестор здійснює інвестування виключно з метою отримання інвестиційного прибутку або збереження вартості активів і не має ознак стратегічного інвестора.
Наявність ознак стратегічного інвестора повинна встановлюватися у випадках, коли залучення інвесторів опосередковується спеціальними процедурами з огляду на необхідність запобігання нанесенню шкоди публічним інтересам, при вирішенні питання про надання державної підтримки інвестору.
11. У світовій практиці провідна роль у фінансуванні інноваційної діяльності належать інвестиціям венчурних інвесторів, якими є суб’єкти господарювання, що придбавають частку в статутному фонді (капіталі) суб’єкта господарювання – реципієнта інвестицій на засадах, як правило, інноваційної спрямованості інвестування, диверсифікації ризику втрати вкладеного капіталу та участі в управлінні реципієнтом інвестицій з метою отримання засновницького прибутку внаслідок досягнення приросту вкладеного капіталу.
Організаційно-правовою формою венчурних інвесторів в Україні можуть виступати венчурні фонди, які наразі не виконують достатньо ефективно функцій суб’єктів інноваційної інфраструктури, зокрема, через законодавчі обмеження діяльності та невизнання законодавством про інноваційну діяльність. У зв’язку з цим пропонується: у Законі України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” речення друге ч.13 ст.4 (“Учасниками венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи”) виключити, ч.1 ст.11 (щодо вимоги тримати в цінних паперах не менше 70 відсотків середньорічної вартості активів, належних фонду на праві власності) доповнити новим реченням такого змісту: “Ця вимога не поширюється на венчурні фонди”; у Законі України “Про інноваційну діяльність” абз.9 ст.6 (який визнає засобом державного регулювання інноваційної діяльності підтримку функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури) доповнити словами: “у тому числі системи венчурного інвестування інноваційної діяльності”, п. д) ч.1 ст. 18 (щодо джерел фінансування інноваційної діяльності) доповнити словами: “у тому числі кошти (інвестиції) венчурних інвесторів”; адресувати венчурним інвесторам систему заходів державної підтримки за умови фінансування інноваційних проектів.
12. Ключовим публічно-правовим засобом стимулювання інвестиційної активності в особливо бажаних з точки зору публічних інтересів напрямах виступає спеціальний правовий статус інвестора, який, окрім загальних прав та обов’язків, якими наділені всі без винятку національні інвестори на території країни, включає також спеціальні права та обов’язки, що виникають у зв’язку з наданням інвесторам пільг та інших форм державної підтримки відповідно до законодавства. Запровадження в законодавство поняття пріоритетного інвестиційного проекту (див. п.5 цих висновків) сприятиме закріпленню тенденції до надання спеціального правового статусу інвесторам в зв’язку зі здійсненням конкретних інвестиційних проектів, що відповідає принципу державної підтримки інвесторів на цільовій та адресній основі.
13. Правове становище іноземного інвестора визначається, за загальним правилом, національним режимом інвестиційної діяльності. Для забезпечення недискримінації національних інвесторів засоби економічного стимулювання інвестиційної діяльності повинні пов’язуватися з характеристиками здійснюваної діяльності і рівною мірою стосуватися як іноземних, так і національних інвесторів. З іншого боку, встановлення обмежувальних винятків з національного режиму, зокрема, щодо допуску іноземних інвесторів, можливе для захисту публічних інтересів тільки у разі, якщо немає інших способів досягти того ж самого ефекту, та якщо умови їх застосування чітко передбачені в законодавстві. Системну основу для таких винятків має скласти визначення законом стратегічних для безпеки держави галузей (тобто, наповнення реальним змістом ч.2 ст.117 ГК). Це дозволить забезпечити баланс між національними інтересами України та прийнятими нею зобов’язаннями щодо гармонізації законодавства з вимогами acquis communautaire.
Балансу приватних інтересів іноземних інвесторів та публічних інтересів у питанні допуску іноземних інвесторів можна досягти шляхом застосування двох різних процедур: повідомлення про фактичне здійснення інвестиції (має застосовуватися за загальним правилом та обслуговувати суто цілі статистичного обліку); отримання попереднього дозволу на здійснення інвестиції в галузях, що мають стратегічне значення для безпеки держави (має породжувати обов’язок іноземного інвестора щодо періодичного подання до компетентного органу інформації, яка підтверджує дотримання умов видачі дозволу).
14. Дія гарантій для іноземних інвесторів повинна поширюватися на них в силу самого здійснення іноземних інвестицій, а не виконання адміністративних процедур, що більшою мірою відповідатиме функціональному призначенню гарантій як правових засобів, покликаних компенсувати ризик інвестора. З огляду на це, пропонується ч.3 ст.395 ГК, ч.2 ст.13 ЗРİİ (пов’язують можливість отримання пільг та гарантій у зв’язку зі здійсненням іноземних інвестицій з державною реєстрацією іноземних інвестицій) виключити; ч.1 ст.397 ГК “Гарантії здійснення іноземних інвестицій” доповнити новим абзацом такого змісту: “Гарантії для іноземних інвесторів поширюються на них з моменту фактичного здійснення іноземних інвестицій”.
15. Потребує оптимізації правове становище інвесторів-резидентів України, які здійснюють інвестиції за межі України, що передбачає, зокрема: усунення неможливості здійснення інвестицій у формах, інших, аніж створення (придбання частки в капіталі) суб’єкта господарювання; виключення можливості відмови у видачі індивідуальної ліцензії на здійснення інвестицій за межі України з мотивів економічної недоцільності здійснення інвестиції; скасування обмежень на реінвестування отриманих за кордоном прибутків. З метою встановлення рамок регулювання правового становища зазначених інвесторів, пропонується доповнити ЗІД ст.5-1 такого змісту (з приведенням підзаконної бази у відповідність із зазначеною статтею):
“Стаття 5-1. Інвестиційна діяльність резидентів України за її межами
1. Суб’єкти, які визнаються резидентами згідно з валютним законодавством України, мають право на здійснення інвестицій за межі України в будь-яких видах, з урахуванням обмежень, встановлених законодавством України, та в будь-яких формах, що не суперечать законодавству іноземної держави, на території якої здійснюються інвестиції, та відповідним міжнародним договорам України.
2. Інвестування за межі України підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законодавством України.
Відмова у видачі ліцензії на здійснення інвестиції за межі України з мотивів економічної недоцільності інвестиції не допускається.
3. Україна гарантує своїм резидентам вільне розпорядження результатами інвестиційної діяльності за її межами, у тому числі реінвестування за кордоном прибутку, отриманого від здійснення інвестицій”.
16. Гарантії реалізації та захисту прав та законних інтересів інвесторів є системою господарсько-правових засобів, спрямованих на створення спеціальних можливостей реалізації та захисту прав та законних інтересів інвесторів з метою компенсації певних інвестиційних ризиків. Розмежування на законодавчому рівні понять “гарантії прав суб’єктів інвестиційної діяльності” та “державні гарантії захисту інвестицій” є недоцільним, оскільки під захистом інвестицій розуміється забезпечення реалізації та власне захисту прав інвесторів щодо інвестицій, до того ж, таке розмежування створює складнощі у практичному правозастосуванні.
За предметом зазначені гарантії класифіковано на: (1) гарантії реалізації прав інвесторів; (2) гарантії реалізації законних інтересів інвесторів; (3) гарантії захисту прав та законних інтересів інвесторів (матеріально-правові та процесуальні).
З метою удосконалення окремих гарантій для інвесторів пропонується:
- в ЗІД: назву розділу ІV ЗІД викласти у такій редакції: “Гарантії прав та законних інтересів інвесторів. Відповідальність суб’єктів інвестиційної діяльності. Припинення інвестиційної діяльності”; ст.ст.18-19 замінити ст.ст. 18 – 19-1 такого змісту:
“Стаття 18. Гарантії прав та законних інтересів інвесторів
З метою забезпечення сприятливого та стабільного правового режиму інвестиційної діяльності держава встановлює гарантії прав та законних інтересів інвесторів. Зазначені гарантії не можуть бути скасовані або звужені щодо інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.
Стаття 19. Гарантії у разі примусових вилучень інвестицій
1. Примусовими вилученнями інвестицій є будь-які дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, наслідком яких є припинення права власності або інших прав інвестора щодо здійснених інвестицій та/або результатів їх здійснення, або суттєве зменшення можливостей щодо використання таких прав (націоналізація, реквізиція, заходи, подібні за наслідками), за винятком заходів, які звичайно застосовуються з метою державного регулювання господарської діяльності.
2. Інвестиції можуть бути примусово вилучені не інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом, та за умови виплати інвесторам відповідної компенсації.
Компенсація вартості примусово вилучених інвестицій за загальним правилом повинна дорівнювати їх ринковій вартості, визначеній на момент прийняття рішення про здійснення примусового вилучення шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.
Зазначений у абзаці другому цієї частини розмір компенсації може бути зменшений, або у виплаті компенсації може бути відмовлено за рішенням суду або органу, який прийняв рішення про примусове вилучення, у разі якщо таке рішення було прийняте у зв’язку з правопорушенням інвестора, факт якого підтверджується рішенням суду або іншого органу, уповноваженого розглядати спори з відповідних правовідносин. Рішення про зменшення розміру (відмову у виплаті) компенсації може бути оскаржене у встановленому порядку.
3. Компенсація виплачується інвестору протягом нормально необхідного для цього часу, якщо інший строк виплати компенсації не встановлений законом або міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Виплата компенсації проводиться за рахунок коштів відповідного бюджету в порядку, встановленому бюджетним законодавством України.
Стаття 19-1. Гарантії стабільності правового режиму інвестиційної діяльності
1. Держава гарантує стабільність правового режиму інвестиційної діяльності, захист легітимних очікувань інвесторів.
Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, на підставі яких здійснюються інвестиції, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством встановлено умови, що погіршують становище інвестора.
2. Якщо внаслідок зміни законодавства після прийняття інвестором рішення про реалізацію пріоритетного інвестиційного проекту змінюється у несприятливому для інвестора відношенні правовий режим реалізації пріоритетного інвестиційного проекту порівняно з режимом, який діяв на момент державної реєстрації пріоритетного інвестиційного проекту, такі зміни не застосовуються до інвестора, який здійснює пріоритетний інвестиційний проект протягом строку окупності інвестиційного проекту.
Стаття 19-2. Гарантії у разі незаконних діянь органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб
Збитки, заподіяні суб’єкту інвестиційної діяльності незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування, у тому числі в результаті прийняття цими органами нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, а також посадовою особою цих органів при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовуються у повному обсязі державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (посадових осіб).
Посадові особи органу державної влади або органу місцевого самоврядування, дії або бездіяльність яких призвели до порушення прав та законних інтересів суб’єктів інвестиційної діяльності, несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до законодавства”;
- в ЗРİİ назву розділу ІІ викласти у такій редакції: “Гарантії прав та законних інтересів іноземних інвесторів”; ст.ст.8-12 викласти у такій редакції:
“Стаття 8. Стабільність гарантій для іноземних інвесторів
Гарантії для іноземних інвесторів не можуть бути скасовані або звужені порівняно з гарантіями, які діяли на момент початку здійснення іноземного інвестування, протягом усього строку здійснення інвестиційної діяльності.
Стаття 9. Гарантії у разі примусових вилучень іноземних інвестицій
Іноземні інвестиції не можуть бути примусово вилучені (націоналізовані, реквізовані тощо) інакше, як з мотивів суспільної необхідності, на недискримінаційній основі, на підставах і в порядку, встановлених законом, та за умови виплати іноземним інвесторам відповідної компенсації.
Стаття 10. Компенсація у разі примусових вилучень
Компенсація вартості примусово вилучених іноземних інвестицій здійснюється згідно з Законом України “Про інвестиційну діяльність” та цим Законом, і виплачується у валюті інвестування або іншій прийнятній для інвестора валюті.
З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно з середньою ставкою відсотка, за яким лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку євровалют (ЛІБОР).
Іноземним інвесторам гарантується негайний безперешкодний переказ виплачених сум компенсації за кордон.
Стаття 11. Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності
Іноземним інвесторам гарантується негайний та безперешкодний переказ коштів, отриманих від ліквідації інвестицій (повної або часткової), а також прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення цих інвестицій, у валюті інвестування або іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті в порядку, встановленому валютним законодавством України.
Іноземний інвестор має право на безперешкодне вивезення за кордон іноземних інвестицій та доходів від них у натуральний формі, якщо інше не передбачено законом, без застосування до такого вивезення режимів ліцензування та квотування.
Стаття 12. Гарантії переказу коштів у зв’язку зі здійсненням інвестиційної діяльності
Іноземним інвесторам гарантується безперешкодний негайний переказ за кордон будь-яких коштів у зв’язку зі здійсненням інвестиційної діяльності у валюті інвестування або іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті, у тому числі доходів, прибутків та інших коштів, одержаних на законних підставах від здійснення інвестицій після сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), у порядку, встановленому Національним банком України”;
- з метою конкретизації сфери дії Закону України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження” ч.2 ст.5 цього Закону (щодо непоширення його на правовідносини, визначені Законом України “Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні) виключити (оскільки Закон “Про усунення дискримінації...” в принципі не може поширюватися на будь-які правовідносини, що рівною мірою стосуються як іноземних, так і національних інвесторів);
- для забезпечення безперешкодного (без отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій) переказу іноземними інвесторами будь-яких капіталів у зв’язку з інвестиційною діяльністю у Декреті Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” в абз.5 пп. а) п.4 ст.5 слова “доходу (прибутку) від іноземних інвестицій” виключити; абз.6 пп. а) п.4 ст.5 викласти у такій редакції”: “платежів у іноземній валюті за межі України у зв’язку з інвестиційною діяльністю іноземного інвестора на території України, зокрема, але не виключно, у вигляді доходу (прибутку) від іноземних інвестицій, сум компенсації примусово вилучених інвестицій, сум, що виникають з урегулювання спорів, а також у разі вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України”.
17. Аналіз особливостей професійної інвестиційної діяльності та відповідного зарубіжного законодавства показує необхідність запровадження спеціальних гарантій відшкодування шкоди, заподіяної у результаті діяльності професійних інвесторів. Таке відшкодування має забезпечувати система компенсаційних виплат на засадах обов’язкової участі у ній професійних інвесторів, які залучають кошти третіх осіб.
На нашу думку, реалізація перерахованих заходів сприятиме покращенню правового становища інвесторів в Україні, а, отже, і зростанню інвестиційної активності та забезпеченню внаслідок цього фінансовими ресурсами потреб реформування вітчизняної економіки, посиленню конкурентоспроможності України на світових ринках та інтеграції її у світове господарство.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти
1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996р. // ВВР України. - 1996. - №30. - Ст.141.
2. Цивільний кодекс Української РСР: Затверджено Законом УРСР від 18 липня 1963 р. // ВВР УРСР . – 1963. - №463.
3. Бюджетний кодекс України // ВВР України. – 2001. - № 37-38. – Ст.189.
4. Господарський кодекс України // ВВР України. – 2003. - №18. – Ст.144.
5. Цивільний кодекс України // ВВР України. – 2003. - №40-44. – Ст.356.
6. Закон України від 7 лютого 1991 р. “Про підприємництво” // ВВР УРСР. – 1991. - №14. – Ст.168.
7. Закон України від 7 лютого 1991 р. “Про власність” // ВВР УРСР. – 1991. - №20. – Ст.249.
8. Закон України від 16 квітня 1991 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність” // ВВР УРСР. – 1991. - №29. – Ст.377.
9. Закон України від 18 червня 1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу" // ВВР УРСР. – 1991. - №38. – Ст.508.
10. Закон України від 18 вересня 1991 р. “Про інвестиційну діяльність” // ВВР України. – 1991. - №47. – Ст.646.
11. Закон України від 19 вересня 1991 р. “Про господарські товариства” // ВВР України. – 1991.- №49. – Ст.682.
12. Закон України від 4 березня 1992 р. (в редакції Закону від 19 лютого 1997 р.) "Про приватизацію державного майна" // ВВР України. – 1997. - №17. – Ст. 122.
13. Закон України від 6 березня 1992 р. “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) // ВВР України. – 1992. - №24. – Ст.350.
14. Закон України від 13 березня 1992 р. “Про іноземні інвестиції” // ВВР України. – 1992. - №26. – Ст.357.
15. Закон України від 10 квітня 1992 р. “Про ор