СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ УПРАВЛІННЯ МАЙНОМ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП …...………………………………………………………………….... 3
РОЗДІЛ 1. Історико-юридичний аналіз інституту довірчого управління власністю 13

1.1. Еволюція довірчої власності (трасту) ………………………....... 13
1.2. Характерні особливості інституту довірчої власності (трасту) в англосаксонській правовій системі ………………................... 25

1.3. Довірчі конструкції в національному праві країн континентальної правової сім’ї ......... ………………………...... 37

1.4. Становлення інституту (довірчого) управління майном в цивільному праві України та Росії …………………………....... 51

Висновки до Розділу 1………………………………………………..... 67
РОЗДІЛ 2. Договір управління майном 70
2.1. Загальна характеристика договору управління майном ……...... 70
2.2. Об’єкт та предмет договору управління майном ......................... 90
2.3. Юридична природа прав управителя ……………………………. 106
2.4. Зміст зобов’язання по управлінню майном .................................. 114
2.5. Відповідальність за порушення зобов’язання по управлінню майном ............................................................................................... 133
Висновки до Розділу 2 ............................................................................ 145
РОЗДІЛ 3. Договірне управління майном в діяльності органів опіки та піклування 150

3.1. Договірне управління майном підопічних осіб ............................ 150
3.2. Договірне управління майном особи, визнаної безвісно відсутньою ............................................................................................... 164
3.3. Перспективи запровадження інших форм договірного управління майном ........................................................................... 168
Висновки до Розділу 3 ............................................................................ 177
ВИСНОВКИ ...................................................................................................... 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................... 186
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Інститут управління майном є одним з новітніх та найперспективніших інститутів вітчизняного цивільного права, який отримав своє законодавче закріплення тільки з прийняттям нового Цивільного кодексу України. Становлення інституту (довірчого) управління в Україні багато в чому обумовлено необхідністю створення в нашій державі дієвого правового механізму, що дозволяв би передавати майно для управління особам, здатним досягти більших результатів від його використання, ніж власник такого майна.
Інститут (довірчого) управління майном має багатовікову історію в країнах Західної Європи та США. Актуальність науково-концептуальних, законотворчих та правозастосовчих проблем, пов’язаних з даним інститутом в українському ж цивільному законодавстві, викликана, перш за все, відносною новизною довірчого управління для вітчизняної правової системи, в силу чого ще не накопичено достатнього досвіду його застосування в практиці господарської діяльності. Вчені не мають єдиної думки з приводу того, чи достатня існуюча законодавча база для ефективного застосування такого інституту, чи потрібен закон, який би більш детально врегульовував практику (довірчого) управління майном.
Становлення інституту (довірчого) управління в Україні багато в чому обумовлено появою власників великих майнових комплексів, які стоять перед необхідністю професійного управління своїм майном. Одночасно формується новий прошарок управителів-підприємців, які мають досвід управління тими чи іншими об’єктами. Заможних осіб стає все більше, проте, вони і частіше наражаються на ризик: пропадають без вісті чи гинуть, залишаючи малолітніх чи неповнолітніх дітей. Нерідко опікун чи піклувальник, який вступає в свої права, не має відповідного досвіду та кваліфікації, необхідних саме для управління майном підопічного (особливо це є характерним для управління цінними паперами чи вкладами в майно комерційних організацій). Тому опікун чи піклувальник є об’єктивно зацікавленим в передачі такого майна в (довірче) управління. Проте, на сьогоднішній день застосування згаданої конструкції управління майном підопічних та безвісно відсутніх осіб є обмеженим. Цьому певним чином сприяє відсутність підзаконного нормативного акту, який би ретельно врегульовував правовідносини (довірчого) управління майном вищеназваних категорій осіб.
Актуальність теми даного дослідження обумовлена практичним значенням проблеми управління власністю в умовах вільного ринку товарів та послуг. Новизна такого правового інституту породжує цілу низку проблем як науково-концептуального, так і практичного характеру, що в значній мірі виникають через неоднозначність тлумачення норм діючого цивільного законодавства щодо (довірчого) управління майном. Разом з тим, в наукових дослідженнях до сих пір висловлюються різні точки зору з приводу проблем (довірчого) управління майном. Тривають суперечки щодо правової природи відносин (довірчого) управління в системі речових та зобов’язальних прав. Незавершено дискусію про можливість запозичення вітчизняним законодавством деяких елементів англо-американського трасту. Неоднозначно трактуються основні положення, пов’язані з поняттям договору управління майном, перш за все, – положення про об’єкт та предмет зобов’язання. Не дійшли згоди дослідники даного договору і з питання, чи є відносини за договором управління фідуціарними. Не склалось ще єдиної думки щодо видів майна, які можуть бути самостійним предметом (довірчого) управління. Дискутуються питання про можливість управління грошовими коштами. Неоднозначність всіх цих та інших питань, пов’язаних з досліджуваним інститутом, вимагає ретельного дослідження з тим, щоб на базі проведених досліджень, узагальнення вже існуючих поглядів, визначити напрямки підвищення ефективності використання інституту управління майном, а також напрацювати рекомендації для вдосконалення діючого законодавства. Адже, якщо вчасно не врегулювати на належному законодавчому рівні відносини по (довірчому) управлінню, ми ризикуємо вже вдруге втратити можливість в наступні роки сформувати та розвинути послугу (довірчого) управління майном.
Актуальність обраної теми підтверджується і спрямованістю наукових досліджень, що спостерігається останнім часом. Захищено декілька дисертацій, які в переважній частині присвячені проблемам довірчої власності (трасту) та (довірчого) управління майном. Проте, дискусія, так чи інакше, пов’язана з трастом чи (довірчим) управлінням, далеко не вичерпана, а практика застосування нового законодавства висвітила питання, що раніш не брались до уваги дослідниками.
Усі вище зазначені обставини визначили вибір та розробку теми дисертаційного дослідження.
Теоретична основа дисертації. Дослідженню інституту (довірчого) управління майном в тій чи іншій мірі було присвячено декілька вітчизняних дисертаційних досліджень. В більш ранніх працях вітчизняних дослідників, зокрема Р.А. Майданика і С.О. Сліпченка, в основному обґрунтовувалась необхідність введення в право України англо-американського інституту довірчої власності (трасту), як обмеженого речового права. Згодом в своєму дослідженні, присвяченому теоретичним проблемам договірного управління чужим майном в Україні, М.М. Слюсаревський розцінює появу договору управління чужим майном як створення оригінального правового інституту, що не є результатом рецепції англо-американського трасту. Аналогічної позиції в своєму дослідженні дотримується і І.В. Венедіктова, робота якої вирізняється сучасним підходом до вивчення проблем управління чужою власністю.
Більшої уваги проблемам (довірчого) управління майном приділено російськими вченими. Значний внесок в розробку даної теми внесли такі російські дослідники: Т.В. Анісімова, З.Є. Бенєволенська, В.В. Вітрянський, В.В. Горбунов, О.О. Городов, С.В. Гузікова, В.О. Дозорцев, М.Д. Єгоров, Л.Г. Єфімова, В.Р. Захар’їн, Н.С. Ковалевська, Л.Ю. Міхеєва, Р.Л. Наришкіна, Ю.В. Романець, О.О. Рябов, О.П. Сергеєв, Є.О. Суханов, Ю.К.Толстой, П.В.Туришев, В.В. Чубаров, О. Шаталов та інші
У дисертації також використані праці авторів з країн дальнього зарубіжжя: Ю. Барона, Б. Віндшейда, Є. Годеме, Р. Давида, Г. Дернбурга, Е. Дженкса, Р. Зома, Р. Ієрінга, X. Кетца, У. Клаппрота, К. Цвайгерта, Я. Шапла та інші.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження відображає продовження одного з напрямів науково-дослідної роботи Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за темою “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (ТЗ НДР № 01БФ048-01), є складовою науково-дослідної роботи кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин, зокрема, в сфері реформування цивільного законодавства України та кодифікації міжнародного приватного права, а також має зв’язок з нормативними та робочими програмами курсів „Міжнародне приватне право”, „Міжнародне сімейне право”, „Міжнародний цивільний процес”, „Банківське право”.
Метою дисертаційного дослідження є розкриття сучасного потенціалу ефективності реалізації цивільно-правового інституту управління майном в розрізі існуючих соціально-економічних, законодавчих та правозастосовчих реалій шляхом комплексного вивчення з різних концептуальних позицій цивільно-правових питань довірчого управління майном на началах конструктивної критики вітчизняного законодавства, з урахуванням зарубіжного досвіду правового регулювання відносин управління довірчою власністю.
Для досягнення такої мети автором поставлені наступні завдання:
• дослідити характерні особливості інституту довірчої власності (трасту) в країнах англо-американської системи права;
• довести хибність висновків щодо можливості рецепції до вітчизняного законодавства класичної конструкції трасту;
• здійснити порівняльно-правовий аналіз довірчих конструкцій в національному праві країн континентальної правової сім’ї;
• розкрити сутність сконструйованої українськими законотворцями моделі “права довірчої власності”;
• визначити правову природу повноважень управителя за договором управління майном;
• довести можливість кваліфікувати договір управління майном, укладений на користь вигодонабувача, як договір на користь третьої особи;
• окреслити основні характерні риси договору управління майном;
• визначити об’єкт і предмет досліджуваного договору та їх співвідношення;
• проаналізувати специфіку певних видів майна, що може бути предметом договору управління;
• з’ясувати правову природу відносин “управитель – треті особи” через призму доктринального аналізу характерних ознак речових та зобов’язальних прав;
• розглянути питання відповідальності сторін договору управління майном;
• здійснити аналіз характерних особливостей такої договірної конструкції управління майном, за якою установником управління виступає не власник такого майна;
• визначити місце та виявити потенційні можливості сучасного правового регулювання вищеназваної конструкції в цивільному законодавстві України;
• висвітлити перспективи запровадження інших форм договірного управління;
• сформулювати конкретні пропозиції та рекомендації по вдосконаленню чинного законодавства України в сфері (довірчого) управління майном.
Об’єктом дисертаційної роботи є дослідження історичних передумов зародження та становлення відносин довірчого управління власністю, вивчення загальнотеоретичних аспектів регулювання правовідносин по (довірчому) управлінню майном.
Предметом даного дослідження є: юридична природа інституту довірчої власності (трасту), правова природа відносин по (довірчому) управлінню майном, зміст зобов’язання по (довірчому) управлінню майном, особливості управління певними видами майна за договором управління, дослідження основних проблем договірної конструкції управління майном в діяльності органів опіки та піклування, а також діюче законодавство в сфері (довірчого) управління майном.
Методологічна основа дослідження. Головним в процесі дослідження виступає діалектичний метод, що дає можливість дослідити проблеми становлення вітчизняного законодавства, що регулює відносини по (довірчому) управлінню майном, здійснити системний аналіз правових положень в сфері, що є предметом дослідження. Ретроспективний метод дозволив проаналізувати зародження відносин довірчого управління власністю в країнах англо-американської та континентальної правових систем, як необхідної передумови для дослідження за допомогою історико-правового методу становлення та розвитку інституту управління майном в Україні. Порівняльно-правовий метод застосовувався найбільш широко з урахуванням специфіки теми. Основним цей метод виступав при аналізі довірчих конструкцій в національному праві країн континентальної правової сім’ї, а також при дослідженні характерних особливостей англо-американської моделі „довірчої власності” та договірної конструкції управління майном в законодавстві України та Російської Федерації. Дослідити правові категорії і терміни, що використовуються в цивільному законодавстві, присвяченому регулюванню відносин (довірчого) управління майном, стало можливим, застосувавши логіко-семантичний метод. В свою чергу, догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства України цій сфері. За допомогою методів наукової індукції та дедукції було досліджено та визначено юридичну природу відносин між учасниками договору управління майном. Через призму вищеназваних методів були встановлені особливості управління певними видами майна, що передається за договором управління. Метод системного аналізу характерних особливостей такої договірної конструкції управління майном, за якою установником управління виступає не власник майна, широко застосовувався в третьому розділі даної роботи при аналізі відповідних норм, присвячених регулюванню вищеназваної конструкції в законодавстві України та зарубіжних країн; а також при визначенні оптимального режиму функціонування системи відносин (довірчого) управління майном у вітчизняному законодавстві, враховуючи специфіку такого елементу цієї системи, як досліджувана конструкція. Дати прогноз розвитку інших форм договірного управління майном в Україні дозволило застосування методу моделювання та прогнозування. Розробити пропозиції по удосконаленню норм вітчизняної законодавчої бази стало можливим завдяки використанню методів аналізу й синтезу.
Використані в даній роботі методи наукового дослідження застосовувались в комплексі, що, за замислом автора, повинно було забезпечити максимально можливе охоплення наукових та практичних проблем в досліджуваній сфері.
Наукова новизна дослідження. Дана робота вирізняється сучасною постановкою та розв’язанням проблеми належного законодавчого забезпечення ефективного функціонування новоствореного інституту управління майном в цивільному праві України. На новому науково-концептуальному рівні на основі діючого законодавства досліджено співвідношення внутрішніх складових елементів договірної конструкції управління майном, а також здійснено порівняльно-правовий аналіз такої конструкції з англо-американською правовою моделлю „довірчої власності (трасту)” та співвідношення останньої з довірчими конструкціями управління майном в законодавстві країн континентальної системи права.
Новизною також слід вважати проведений автором в даній роботі системний аналіз характерних особливостей такої договірної конструкції управління майном, за якою установником управління виступає не власник такого майна.
Обґрунтовуються рекомендації, спрямовані на удосконалення норм чинного законодавства України з даного питання. Формулюються пропозиції з питань тлумачення цілого ряду положень Цивільного кодексу України.
Новизна дисертаційного дослідження конкретизується, зокрема, в науково-теоретичних положеннях та висновках, найважливішими з яких є наступні:
1. На основі порівняльного аналізу ряду суттєвих відмінностей між договором та довірчою власністю (трастом) з позицій англо-американської правової системи обґрунтовано висновок про те, що трастовий договір є не підставою виникнення довірчої власності, а є формою вираження наміру установника трасту, в результаті якого виникає довірча власність, і до якого не застосовуються вимоги, що висуваються в англо-американському праві до договорів.
2. Доведено неможливість рецепції класичної конструкції трасту країнами континентальної правової системи, до яких належить й Україна, оскільки континентальна концепція права власності є концепцією „єдиного” права власності, що заперечує розуміння окремих повноважень, які утворюються внаслідок „розщеплення”, як права власності. Водночас, на підставі порівняльно-правового аналізу поширених в таких країнах довірчих конструкцій, зроблено висновок про можливість застосування окремих елементів довірчої власності без структурної перебудови континентального підходу до регламентації права власності.

3. На основі ретельного аналізу положень Цивільного кодексу України та відповідних положень Закону України „Про власність” 1991 року аргументується об’єктивна неприпустимість та практична неможливість реалізації сконструйованої українськими законотворцями моделі „ права довірчої власності”.
4. Отримало подальший розвиток визначення правової природи повноважень управителя. Спростовується поширене помилкове твердження про те, що повноваження управителя щодо переданого йому майна переходять до нього від власника. Повноваження управителя мають зобов’язальний характер: вони виникають з договору для забезпечення ефективного виконання обов’язку управителя здійснювати управління майном в інтересах установника чи вигодонабувача, що одночасно є й однойменним правом управителя, дія якого обмежена волею самого власника та законом.
5. На основі аналізу положень вітчизняного законодавства доведено можливість визнати договір управління майном, укладений на користь вигодонабувача, договором на користь третьої особи.
6. Знайшла подальшу розробку проблема найменування досліджуваного договору. По-новому обґрунтовано необхідність найменування даного договору, як „договору довірчого управління майном”.
7. Ретельний аналіз ряду суттєвих вимог, що ставляться до предмету договору управління майном, дозволив встановити небажаність розширеного тлумачення кола можливих видів майна, що може бути предметом даного договору. Водночас, доведено неефективність передбаченої діючим законодавством „виключної” можливості передачі в управління грошових коштів.
8. На підставі аналізу характерних ознак речових та зобов’язальних прав в даному дослідженні отримало подальший розвиток визначення правової природи відносин „управитель – треті особи”, як правовідносин зобов’язального характеру.
9. Запропоновано кваліфікувати звернення стягнення на майно, передане в управління, за боргами, пов’язаними з (довірчим) управлінням, як несення щодо такого майна з боку установника не відповідальності, а лише ризику несприятливих наслідків управлінської діяльності управителя.
10. Знайшла розробку проблема відповідальності управителя за вчинення ним правочинів з перевищенням наданих йому повноважень чи порушенням встановлених обмежень, а саме: виявлено логічну незавершеність відповідних законодавчих положень, які регулюють наслідки вчинення вищеназваних правочинів; заперечується субсидіарний характер відповідальності управителя в зазначених правочинах; доведено неефективність практичного застосування критерію „знання-незнання” третіми особами про певні обмеження управителя.
11. Виявлено характерні ознаки договору управління майном підопічних та безвісно відсутніх осіб. Вперше обґрунтовано необхідність запровадження такої конструкції договору управління майном підопічних осіб, де б установником управління за будь-яких обставин виступав орган опіки та піклування.
12. Вперше надано теоретичне обґрунтування доцільності поширення режиму (довірчого) управління на ситуації необхідності встановлення професійного управління майном дитини, не позбавленої батьківського піклування.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що в ньому дана оцінка діючого законодавства України в сфері (довірчого) управління майном, що має важливе значення для практичного застосування договору управління майном. Висновки та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані при удосконаленні вітчизняної законодавчої бази, що регулює відносини (довірчого) управління майном; в подальших дослідженнях інституту управління майном; в практичній діяльності суб’єктів відповідних правовідносин; в процесі викладання навчальних курсів цивільного, сімейного, міжнародного приватного права.
Особистий внесок здобувача полягає в тому, що дана дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід щодо сучасної постановки та вирішення проблеми належного законодавчого забезпечення ефективної реалізації інституту управління майном в правовому просторі України.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано та обговорено на кафедрі міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні результати дослідження доповідалися на науково-практичній конференції студентів та молодих вчених ІМВ в Інституті міжнародних відносин (засідання секції „Правовий аналіз міжнародного бізнесу”): „Міжнародний бізнес: адаптація до зовнішнього середовища” (Київ, 10-11 жовтня 2002 р.), на двох науково-теоретичних конференціях молодих вчених ІМВ (засідання секції "Міжнародне приватне право"): „Актуальні проблеми міжнародних відносин” (Київ, 24-25 квітня 2003 р. та 14 жовтня 2004 р.); та використовувались при проведенні семінарських занять з курсу "Міжнародне приватне право" на відділенні міжнародного права Інституту міжнародних відносин. Основні висновки та науково-практичні положення дисертаційної роботи відображені у 6 публікаціях дисертантки, розміщених у виданнях, що відповідають переліку наукових фахових видань України, затверджених ВАК України.
Структура дисертації зумовлена цілями, завданнями, методологічною базою дослідження. Дана робота складається з вступу, трьох розділів, що включають 12 параграфів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 198 сторінок, в тому числі 13 сторінок – список використаних джерел (185 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

В даному дослідженні, прийнявши до уваги той факт, що інститут довірчого управління майном втілює в собі деякі специфічні риси інституту довірчої власності (трасту), ми проаналізували передумови виникнення інституту довірчого управління майном через призму стародавніх прообразів трасту та становлення інституту довірчої власності в англійському праві – “колисці” сучасного трасту.
Дослідивши історичні та соціально-економічні передумови зародження інституту довірчої власності в країнах англо-американського права в цілому, автор доходить висновку, що траст виник, як особливе правове явище, властиве тільки системі права з її своєрідною концепцією „розщепленного права власності”, що допускає одночасне визнання власниками одного і того ж майна різних суб’єктів, права яких засновані на різних джерелах права: загального та права справедливості, породжених феодальним суспільним устроєм Англії в епоху Середньовіччя. Прямих аналогів трасту в континентальній системі права не існує та існувати не може. Така правова конструкція об’єктивно не може існувати в умовах уявлення про „єдине неподільне право власності” з традиційною тріадою повноважень. На відміну від континентального, англо-американське право не дає законодавчого визначення права власності і не розглядає його як деяке єдине право з чітко визначеним змістом.
Порівняльно-правовий аналіз характерних рис трасту та довірчого управління, дозволив зробити висновок, що обидва інститути мають різну правову природу, створюються різні правові режими щодо майна та суб’єктів, проте, є інститутами, які дозволяють вирішувати схожі проблеми в різних правових системах. Поява окремих елементів трасту в праві країн континентальної правової сім’ї (зокрема, Німеччини, Франції, провінції Квебек) відображає сучасну тенденцію до уніфікації права різних систем: це не є запозиченням інституту довірчої власності в цілому, а є створенням на його основі довірчих конструкцій, які дозволяють надавати правовий захист тим довірчим відносинам, що складаються, без структурної перебудови континентального підходу до регламентації права власності.
На основі доктринального аналізу цивільного законодавства України та Російської Федерації – країн, які традиційно належать до романо-германської правової сім’ї, зроблено висновок, що неодноразові спроби запозичення інституту довірчої власності до законодавства цих країн слід розглядати, як рецепіювання чужорідної термінології, що в дійсності не мала концептуального обгрунтування.
Результатом таких спроб прямого буквального запозичення окремих норм трасту, чужих усталеним традиціям вітчизняного уявлення про „моністичне право власності”, стало створення нового типу договірних зобов’язань – договору управління майном, який сконструйовано за всіма канонами континентальної цивілістики. Це не траст, проте, це одна з найперспективніших правових форм управління майном, що має свої неоцінимі переваги. У зв’язку з цим, значну увагу в даному дослідженні приділено новому Цивільному кодексу України, завдяки якому договір управління майном нарешті отримав своє законодавче закріплення.
Ретельний аналіз основних положень нового цивільного законодавства, присвячених договору управління майном, дозволив зробити наступні висновки:
1. Договір управління майном, передбачений главою 70 ЦК України має квазіфідуціарний характер, є реальним, двостороннім, оплатним, строк дії якого пропонується зробити невизначеним.
2. Запозичена українськими законотворцями модель „права довірчої власності” не відповідає основним постулатам континентальної цивілістики в розрізі концепції „моністичного права власності”, що заперечує розуміння окремих повноважень, які утворюються внаслідок розщеплення, як права власності.
Доведено хибність поширених в юридичній літературі висловлювань на користь ототожнення повноважень власника з повноваженнями управителя щодо майна, яке знаходиться в управлінні. Повноваження останнього мають зобов’язальну природу: виникають з договору управління майном, їх дія обмежена волею установника управління та законом, вони мають бути реалізовані не у власних інтересах, а в інтересах установника управління чи вигодонабувача. Отже, укладаючи договір, власник не передає свої повноваження управителеві, а покладає на останнього обов’язок по здійсненню управління майном, для забезпечення ефективного виконання якого управителя одночасно наділено відповідними повноваженнями. Тому, не існує необхідності рецепіювати „чужу” українській правовій системі модель „права довірчої власності”, і, тим більше, наповнюючи її „вітчизняною специфікою”.
3. Обгрунтовується необхідність іменувати досліджуваний договір як „договір довірчого управління майном”.
4. Договір управління, укладений в інтересах вигодонабувача, слід визнати договором на користь третьої особи. Усі проаналізовані автором “відхилення” від класичної моделі договору на користь третьої особи укладаються в рамки можливих виключень із загальних правил, передбачених саме цими загальними правилами. До того ж, договори управління, за якими установником може виступати не власник майна (пункти 2-5 ст. 1032 ЦК України), укладаються виключно, як договори на користь третьої особи (власника майна).
5. Предметом договору управління майном може виступати будь-яке майно, яке відповідає вимогам індивідуально-визначеності, неспоживчості, відокремленості, за виключенням майна, обмежено оборотноздатного чи вилученого з цивільного обігу, а також такого, що вже закріплене на іншому речовому праві (крім права власності).
Відзначається, що забезпечити правове регулювання відносин, які виникають з договору управління грошовими коштами та цінними паперами, є можливим тільки на рівні закону, як це і передбачено пунктом 2 ст. 1030 та ст. 1045 ЦК України.
6. Доктринальний аналіз характерних ознак речових прав дозволив встановити, що, здійснюючи управління переданим майном і вступаючи в різні взаємовідносини з третіми особами, управитель діє в якості суб’єкта зобов’язальних відносин в інтересах установника управління чи вигодонабувача. Надання управителеві абсолютного захисту має місце в інтересах зазначених осіб, та не може бути єдиною кваліфікуючою ознакою для визначення правової природи цих правовідносин.
7. Перелік та характер дій управителя не може бути визначено ані в законі, ані в договорі з огляду на їх обумовленість особливостями об’єкту і предмету договору, а також деякими іншими обставинами. Тому, пропонуємо обмежитись визначенням в договорі кола заборонених для управителя дій, або на вчинення яких останній має отримати дозвіл установника управління.
8. З огляду на широкий спектр прав та обов’язків, які покладаються на управителя, обґрунтовується необхідність запровадження механізму постійного контролю установника або вигодонабувача за виконанням управителем таких обов’язків. Норму щодо звітності має бути сформульовано, як імперативну: „Управитель зобов’язаний надавати установникові управління або вигодонабувачеві звіт про свою діяльність в строки і в порядку, що передбачені в законі, якщо інше не передбачено договором управління майном.”
9. Констатуючи „правовий вакуум” навколо проблеми, як теоретичного, так і практичного, визначення такої оціночної категорії, як „належна турботливість” управителя про інтереси власника чи вигодонабувача, автор пропонує загальні критерії її визначення та законодавчого закріплення відповідного положення, згідно з яким невиявлення управителем належної турботливості презюмується.
10. Доведено, що управитель, вчиняючи правочини з третіми особами в процесі управління, є самостійним (а не субсидіарним) суб’єктом цивільно-правової відповідальності. Установник не виступає стороною в правочинах управителя з третіми особами, і тому не відбувається застосування до нього заходів відповідальності. Щодо переданого в управління майна установник несе ризик несприятливих наслідків управлінської діяльності управителя. Водночас, пропонується вирішення проблеми „володільницького конфлікту” у випадку, коли управитель не виявляє належної турботливості про інтереси установника чи вигодонабувача.
11. Обґрунтовується доцільність запровадження наступного положення: управитель, який не зазначив свого статусу, зобов’язується за правочином особисто, якщо установник згодом прямо не схвалить вчинений правочин. Одночасно, проаналізувавши положення, що стосуються наслідків вчинення правочинів з перевищенням управителем наданих йому повноважень чи порушенням встановлених для нього обмежень, автор пропонує іншу редакцію п. 3 ст. 1043 ЦК України: “Відповідальність за порушення правочинів, вчинених управителем з перевищенням наданих йому повноважень та/ або встановлених для нього обмежень, несе управитель особисто, за виключенням випадків схвалення такого правочину установником чи вигодонабувачем.”
12. Предметом глибокого аналітичного аналізу в даному дослідженні також стали характерні особливості порівняно нової (для України) договірної конструкції управління майном, за якою установником управління виступає не власник такого майна. Відзначається, що саме в цій сфері використання досвіду англо-американського трасту є найбільш відчутним.
Досліджуючи норми Цивільного та Сімейного кодексів України, присвячених регулюванню такої конструкції, автор констатує наявність числених недоліків та доходить висновку щодо нагальної необхідності розробки та прийняття спеціалізованого законодавства, яке б належним чином заповнило існуючі прогалини в регулюванні такого специфічного виду довірчого управління майном.
13. Порівнюючи відповідні положення ЦК України та ЦК Російської Федерації, присвячених регулюванню договірної конструкції управління майном підопічних та безвісно відсутніх осіб, дисертантка відзначає безсумнівні переваги російського закону, як в розташуванні норм, так і в їх змістовному наповненні.
14. Обгрунтовується критичне ставлення автора до „диспозитивності” фігури установника управління (пп. 3-5 ст. 1032 ЦК України). Запропоновано конструювати досліджуваний договір таким чином, щоб установником управління за будь-яких обставин виступав би орган опіки та піклування.
15. З огляду на спільну ціль, яку переслідують в досліджуваних випадках, як інститут довірчого управління, так і інститут опіки (піклування): найбільш ефективним чином забезпечити майнові інтереси осіб, що знаходяться під опікою (піклуванням), – автор пропонує розповсюдити режим додаткових заборон та обмежень на вчинення дій по управлінню майном підопічного, передбаченого для опікунів (піклувальників), також і для управителя у його відносинах з підопічним.
16. Обгрунтовується доцільність запровадження можливості укладення договору управління майном малолітньої чи неповнолітньої дитини, яка не позбавлена батьківського піклування, але в силу своєї неповної цивільної дієздатності самостійно не має права вчиняти подібні правочини щодо майна, яке перебуває в її власності і потребує постійного професійного управління.
17. Оцінюючи перспективи застосування такої специфічної форми договору управління майном, за якою установником виступає не власник такого майна, автор робить загальний висновок, що в таких правовідносинах, учасники яких займають положення незахищеної сторони, вищезазначена форма управління буде здатна найбільш ефективним чином забезпечити захист їх майнових інтересів. Запровадження єдиного механізму договірного управління для таких осіб надаватиме універсального характеру інституту управління, що, в свою чергу, сприятиме подальшому поширенню даного інституту на практиці.
На основі узагальнення результатів даного дослідження та отриманих практичних рекомендацій, автор робить висновок, що, не дивлячись на певні недоліки договору управління майном, а також певні проблеми у вітчизняному цивільному законодавстві, досліджуваний договір є ефективним інструментом ринкової економіки та має широкі можливості застосування.
Підбиваючи підсумки даної роботи, слід зауважити, що законодавче регулювання такої багатосторонньої юридичної конструкції, як договір довірчого управління майном, не може бути обмеженим лише нормами ЦК України. Довірче управління являє собою широке поле діяльності, для нормативного регулювання якого є необхідним розробити дієвий правовий механізм систематизованого регулювання окремих особливостей досліджуваного договору, і втілити таикй механізм уявляється можливим тільки на рівні спеціального закону.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник / Отв. ред. Е.А. Васильев. – М.: Международные отношения, 1993. – 560 с.
. Фишер Г. Трастовые, инвестиционные и электронные услуги банков. Банковская система России. – М., 1995. – 44 с.
. American Bankers Association, American Institute of Banking, Trust Department Services. – New York, 1962. – 496 р.
. Йоффе О.С., Мусин В.А. Основы римского гражданского права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. – 238 с.
. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права: Учебное пособие. – К.: Вентури, 1994. – 287 с.
. Белов В.Г. Сингулярное правопреемство в обязательстве. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 380 c.
. Миловидов В.Д. Инвестиционные фонды и трасты: как управлять капиталом? – М.: Прогресс Университет, 1992. – 184 с.
. Эннекцерус Л. Курс германского гражданского права: В 2 т. – М.: Изд. дом «ИМИДЖ», 1998. – Т.1. – 178 с.
. Скловский К.И. Собственность в гражданском праве. – М.: Дело, 1999. – 168 с.
. Булыгин М.М. Институт доверительной собственности (траст). К вопросу об истории возникновении // Закон и право. – 2001. – № 5. – С. 12–14.
. Давид Р. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. – М.: Прогресс, 1988. – 396 с.
. Маттеи У., Суханов Е.А. Основные положения права собственности. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 164 с.
. Нарышкина Р.Л. Доверительная собственность в гражданском праве Англии и США. – М.: Высшая школа, 1965. – 36 с.
. Багров С.А. Гражданское и торговое право капиталистических государств. – М.: Прогресс, 1993. – 302 с.
. Дженкс Э. Английское право: Пер. с англ. – М.: Международные отношения, 1947. – 424 с.
. Михеева Л.Ю. Доверительное управление имуществом / Под ред. В.М. Чернова. – М.: Юристъ, 1999. – 176 с.
. Цвайгер К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. – М.: Международные отношения, 1998. – 480 с.
. Киралфи А. Источники английского права. История права: Англия и Россия / Под ред. У. Батлера, В. Персесянца. – М.: Изд. дом «АНКИЛ», 1990. – 268 с.
. Халфина Р.О. Современный рынок: правила игры: Учебное пособие. – М.: Ассоц. «Гуманит. знание», 1993. – 137 с.
. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. – К.: ВПЦ
„Київський університет”, 2002. – 502 с.
. Parker & Mellows. The modern law of trusts. – 6th ed. – A.I. Oakley: Sweet & Maxwell, 1994. – 112 p.
. Maitland Fr.W. The collected papers. – L.: Law Publishing, 1911. – V. III. – 308 р.
. Ласк Г. Гражданское право США: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1961. – 222 с.
. Аристотель. Никомахова этика, 5.10.1137b11-28/Ed. By R.McKeon. The Basic Works of Aristotle. – N-Y., 1941. – 1256 р.
. Дозорцев В.А. Доверительное управление имуществом // Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая / Под ред. О.М. Козырь, А.Л. Маковского, С.А. Хохлова. – М.: КОДЕКС, 1996. – С. 412-440.
. William Geldart. Elements of English Law. – L.: Law Publishing, 1966. – 182 p.
. Миловидов В.Д. Управление инвестиционными фондами. – М.: Изд. дом «АНКИЛ», 1992. – 190 с.
. Scott A.W. The Law of Trust. – Boston, 1939. – V. 3. – 142 p.
. Майданик Р.А. Траст: собственность и и управление капиталами. – К.: Наукова думка, 1995. – 176 с.
. Underhill & Hayton. Law of Trusts and Trustees (14th ed.). – L.,1994. – 54 р.
. Keeton Р. Law of Trusts (11th ed.). – L.: West Publishing, 1996. – 48 р.
. Назарова Н.П. Траст: правовые основы и практика реализации в США и России // Банковское дело. – 1997. – С. 36-41.
. Турышев В.П. Траст и договор доверительного управления имуществом: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.03 / МГУ. – М., 1997. – 21 с.
. Hawkins A.J. The Trust Like Devices in English law. UK Comparative Law Series. – L., 1980. – V.5. Trust & Trust Like Devices. – 142 р.
. Patrick M.C. Loughlin & Catherine Rendell. Law of Trusts. – N.Y., 1992. – 74 р.
. Black’s Law Dictionary, 6th Edition, West Publishing. – MN., 1990. – 612 р.
. Гражданское право: Учебник в 2 т. Т. ІІ. Полутом 2 / Отв. ред. Е.А. Суханов. – М.: Изд-во «БЕК», 2000. – 532 с.
. Leinberg S., Miller R. The Book of Trusts. – Leinberg Associates, 1997. – 178 р.
. Лазар Я. Собственность в буржуазной правовой теории. – М.: Юридическая литература, 1985. – 189 с.
. Рубанов А.А. Эволюция права собственности в основных странах Запада: тенденции и перспективы // Советское государство и право. – 1987. – № 4. – С. 37-39.
. Honore A.M. Ownership // Oxford Essays in Jurisprudence. – Oxford, 1961. – 154 р.
. Friedman W. Law in Changing Society. – L.: Oxford, 1959. – 188 р.
. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовы системы современности: Пер. с фр. – М.: Международные отношения, 1996. – 399 с.
. Суханов Е.А. Посреднические и кредитно-финансовые сделки в новом Гражданском кодексе Российской Федерации. – М.: АЛЬПИНА, 1996. – 78 с.
. Безбах В. Доверительная собственность // Советская юстиция. – 1992. – № 5. – С. 9-14.
. Гражданское право: Учебник / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – М.: Юристъ, 2001. – 535 с.
. Миркин Я. Доверять ли трасту? // Экономика и жизнь. – 1994. – № 5. – С. 15-18.
. Анисимова Т.В. Доверительная собственность и доверительное управление: общая характеристика и краткий сравнительный анализ // Вестник СГПА. – 2001. – № 4. – С. 12-18.
. Курпас Ю.В. Фідуціарні конструкції в національному праві країн системи континентального права // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К.: Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка ІМВ, 2002. – Вип. 33. – Ч. І. – С. 123-127.
. Красин А.А. Основы римского частного права. – Р-Д.: Изд-во «Книжная палата», 1999. – 374 с.
. Французский гражданский кодекс 1804 г.: Пер. с фр. И.С. Перетёрского. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1948. – 471 с.
. Гражданские и торговые кодексы зарубежных стран / Под ред. С.Н. Медведева, С.О. Звонок. – Ставрополь: Юридическая книга, 1999. – 125 с.
. Eorsi G. Comparative civil (private) law. Law types, law groups, the roads of legal development. – Budapest, 1999. – 379 р.
. Graue E.D. Trust like Devices under G.L. – UK Comparative Law Series, 2001. – V. 5. – 148 p.
. Balzer P. Vermoegensverwaltung durch Kreditinstitute: eine Untersuchung der Rechtsbeziehung zwischen Kreditinstitutе und Anleger bei der Verwaltung von Wertpapiervermoegen / von Peter Balzer. – Muenchen: Beck, 1999. – 364 s.
. Palandt. І. Buergerliches Gesetzbuch. 57, neubearb. Auflage. – Muenchen, Verlag C.H. Beck, 1998. – 700 s.
. Larenz K. Lehrbuch des Schuldrechts. – Muenchen: Beck. – Aufl. – 1986. – Band 2. Besonderer Teil. Halbbd. 1 – 13, woellig neubearb. – 522 s.
. Захарьин В.Р. Доверительное управление имуществом. – М.: Дело и сервис, 1998. – 129 с.
. Егоров А.В. Управление имуществом, зарубежный опыт: Германия // ВАС РФ. – № 9. – 2000. – С. 115–124.
. Walters D.B. Analogues of the Trusts and of its constituents in French Law, approached from the Stand point of Scots and English Law. – UK.: Comparative Law Series, 2001. – V. 5. – 278 р.
. Морадьер Ж. Гражданское право Франции: Пер. с фр. – М.: Международные отношения, 1998. – 642 с.
. Huskell P.G. Preface to the law of trusts. The complete book of wills & estates. – N.Y.: Prinston Hall, 2003. – 324 р.
. Waters D. W.The Law of Trusts in Canada. – Toronto: Carswell Ltd., 2000. – 187 p.
. Bulletin of Legal Developments. – Issue № 9. – 1998. – May 18. – р. 4-8.
. Современное зарубежное и международное частное право: Гражданский кодекс Квебека: Пер. с фр. – М.: КОДЕКС, 1999. – 378 с.
. Кириченко В. Английский траст и украинские доверительные общества // Бизнес Информ. – 1994. – № 22. – С. 7-8.
. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть ІІ от 26.01.1996 г. // Сборник законов Российской Федерации. – 1996. – № 5. – Ст. 410.
. Наумова Т.Л. К вопросу о становлении института доверительного управления имуществом в российском праве // Сб. науч. статей преподавателей и аспирантов. – Чебоксары: «Салика», 1999. – Вып. ХІІ. – С. 49-52.
. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – М.: Изд. дом «Русское право», 1995. – 720 с.
. Анненков К. Система русского гражданского права: В 2 т. – СПб.: Юридическая книга, 1900. – Т. 2: Права вещные. – 488 с.
. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.). – М.: СПАРК, 1995. – 556 с.
. Казанцев В.И., Коршунов Н.М. Возрождение сервитутного права в России // Российская юстиция. – 1997. – № 5. – С. 12-16.
. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. Девятое издание. – М.: Юридическая литература, 1911. – 836 с.
. Йоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории “хозяйственного права”. – М.: Международные отношения, 2000. – 770 с.
. Alan М. Rugman. Le droit du marche financier suisse.– Geneve, 1987. – 184 р.
. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права (по изданию 1914 г.). – М.: СПАРК, 1994. – 436 с.
. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М.-Л.: Юридическая литература, 1928. – 894 с.
. Полонский Э.Г. Право оперативного управления. – М.: Дело и сервис, 1989. – 94 с.
. Ведомости Съезда народных депутатов ССР и Верховного Совета СССР. – № 26. – 1991. – 158 с.
. Гражданский кодекс Украины (с изменениями и дополнениями на 23.01.1997 г.) / Сост. В.И. Пушкарук – К.: Влад и Влада, 1997. – 126 с.
. Веселовский С.Я. Приватизация как глобальный процесс переоценки роли государства в экономике // Собственность в ХХ ст: К 80-ти летию акад. В.А. Виноградова. – М.: ПРАВО, 2001. – 595 с.
. Гражданское право: Учебник в 2 т. Т. І. Полутом 2 / Отв. ред. Е.А. Суханов. – М.: КОДЕКС, 1993. – 384 с.
. Голубович А.Д. Траст. Доверительные услуги банков и финансовых компаний клиентам. – М.: АО «АРГО», 1994. – 86 с.
. Комкова Е.Н. Проблемы права собственности в российской юридической литературе последних лет // Зерцало. – 1997. Вып. 1. – С. 141-165.
. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Изд-во «БЕК», 1994. – 222 с.
. Кливанский О. Трастовые компании: пути становления // Деловая Украина. – 1993. – № 84. – С. 15-19.
. Кулицкий С. Трасты в Украине – попытка «психоисторического» анализа // Финансовая Украина. – 1995. – № 45. – С. 6-9.
. Про довірчі товариства. Декрет Кабінету Міністрів України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 19. – Ст. 207.
. Онуфриенко А. Траст: взгляд юриста // Бизнес. – 1994. – № 6 (61). – С. 5-9.
. Положення про холдінгові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації // Урядовий кур’єр. – 1994. – № 76-77.
. Положення про фінансово-промислові групи. Указ Президента України від 27 січня 1995р. № 85/95 // Урядовий кур’єр. – 1995. – 2 лютого.
. Про заходи щодо впорядкування дій трастових компаній. Постанова Президіуму В.Р.У. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 20. – Ст. 403.
. Проект закону України „Про довірчу власність в трастових компаніях” // Бізнес-Харьків. – 1995. – № 32. – С. 16-22.
. Курпас Ю.В. Довірча власність в теорії та законодавстві України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К.: Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка ІМВ, 2001. – Вип. 29. – Ч. ІІ. – С. 49-54.
. Слипченко С.О. Інститут права довірчої власності та його дія в Україні: Автореф. дис... канд. юр. наук: 12.00.03 / Ун-т внутріш. справ МВС України. – Х., 1997. – 24 с.
. Майданик Р.А. Інститут довірчої власності (траст): природа прав, рецепція в право України: Автореф. дис... канд. юр. наук: 12.00.03 / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1996. – 24 с.
. Слюсаревський М.М. Теоретичні проблеми договірного управління чужим майном в Україні: Автореф. дис... канд. юр. наук: 12.00.03 / Нац. юр. акад-я України. – Х., 1999. – 21 с.
. Пушкин А.А., Скакун О.Ф., Онопенко В.В. Институт доверительной собственности в гражданском праве Украины // Бизнес Информ. – 1993. – № 31. – С. 8-14.
. Довгерт А.С. Концепції та структура проекту нового цивільного кодексу України // Основні тенденції реформи цивільного права в Україні. – К.: Вища школа, 1997. –С. 21-28.
. Договор доверительного управления // Українське право. – Спецвипуск № 2. – К.: УПФ, 1996. – С. 331-336.
. Проект Закону про довірче управління майном від 30 жовтня 1996 р. // http://www.rada.kiev.ua
. Анисимова Т.В. Правовые аспекты возникновения и развития института доверительного управления имуществом в России // Материалы межвуз. науч.-практич. конф. «Правовая реформа в современной России: проблемы, тенденции, перспективы» – Саратов, 2001. – С. 21-25.
. Витрянский В.В. Договор доверительного управления имуществом. – М.: Статут, 2002. – 191 с.
. Собрание актов Президента и Правительства Российской Федерации. – 1994. – № 1. – Ст. 6.
. О доверительной собственности (трасте). Указ Президента Российской Федерации от 24.12.1993 г. № 2296 // Экономика и жизнь. – 1993. – № 4 – С. 5-9.
. Комментарий части второй Гражданского кодекса РФ для предпринимателей / Под ред. Т. Брагинской, В. Кузнецова, Л. Симохиной. – М.: Фонд «Правовая культура», 1996. – 446 с.
. Захарьин В.Р. Траст – что это такое и нужен ли он России // Внешняя торговля. – 1994. – № 4. – С. 33-38.
. Лахно П., Бирюков П. Траст – новый институт российского права // Хозяйство и право. – 1995. – № 2. – С. 38-45.
. Шаталов А. Траст и доверительное управление. Критический анализ // Рынок ценных бумаг. – 1997. – № 15. – С. 39-44.
. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть І от 30.11.1994 г. // Сборник Законов РФ. – 1994. – № 32. – Ст. 3301.
. Закон України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 52. – Ст. 337.
. Венедіктова І.В. Договір довірчого управління майном як форма реалізації правового інституту довірчого управління майном в Україні: Автореф. дис... канд. юр. наук: 12.00.03 / Нац. ун-т внутр. справ МВС України. – Х., 2003. – 19 с.
. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
. Беневоленская З.Э. Проблемы правового регулирования доверительного управления имуществом в сфере предпринимательства: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.04 / Спб. Гос. ун-т. – Спб., 1997. – 18 с.
. Горбунов В.В. Договор доверительного управления имуществом: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.03 / Ин-т. гос. и права. – Екатеринбург, 2000. – 23 с.
. Алябьев Д.Н. Договор доверительного управления имуществом в гражданском праве России: Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.03 / Волгогр. Акад. МВД России. – В., 2000. – 18 с.
. Зуб И. Правовые вопросы доверия // Бизнес. – 1994. – № 48 (103). – С. 17-21.
. Майданик Р.А. Проблеми регулювання довірчих відносин у цивільному праві: Автореф. дис. д-ра … юр. наук: 12.00.03 / Київський нац. ун-т. – К., 2003. – 30 с.
. Соловьяненко Н. Конструкция доверительной собственности (траста) // Хозяйство и право. – № 7. – 1997. – С. 22-28.
. Кроз М.К. Договор в пользу третьего лица // Вестник Волжского ун-та им. В.Н. Татищева. Серия «Юриспруденция». – Тольятти, 2001. – Вып. 15. – С. 12-16.
. Riddall I.Y. The Law of Trusts. – 4th ed., Butterworths. – L.: Dublin& Edinburg, 1992. – 129 p.
. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 19.06.2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 2. – Ст. 6.
. Тархов В.А., Рыбаков В.А. Собственность и право собственности. – Уфа: КОНСУМ, 2000. – 124 с.
. Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
. Романец Ю.В. Система договоров в гражданском праве России. – М.: Статут, 2002. – 537 с.
. Дробышев П. Правовое регулирование доверительного управления // Рынок ценных бумаг. – 1997. – № 22. – С. 23-27.
. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – 430 с.
. Проект Закону України “Про міжнародне приватне право” // http:// www.nau.kiev.ua
. Попов А.А. Международное частное право. – Х.: Каравелла, 2000. – 244 с.
. Тархов В.А. Советское гражданское право. – Саратов: Фонд «Возрождение», 1978. – 229 с.
. Александров М.Г. Право и законность в период развёрнутого строительства коммунизма. – М.: Юридическая школа, 1961. – 334 с.
. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.: Юридическая литература, 1940. – 180 с.
. Магазинер Л.М. Очерки по гражданскому праву. – Л.: Изд-во «Советская юстиция», 1957. – 252 с.
. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юридическая литература, 1974. – 351 с.
. Гражданское правоотношение. Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю.К. Толстого, А.Г. Сергеева. – М., 1996. – 552 с.
. Толстой Ю.К. К теории правоотношения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1959. – 348 с.
. Йоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юридическая мысль, 1975. – 880 с.
. Новицкий И.Б. Римское право. – М.: Ассоц. «Гуманитарное издание», 1995. – 245 с.
. Саватье Р. Теория обязательств. – М.: Юридическая мысль, 1982. – 440 с.
. Дозорцев В.А. Доверительное управление имуществом // Вестник ВАС РФ. – 1996. – № 12. – С. 65-77.
. Йоффе О.С. Советское гражданское право. – М.: Юридическая литература, 1967. – 684 с.
. Московкина О.П. Спорные вопросы передачи в доверительное управление предприятия // Сб. науч. работ аспирантов, соискателей и студентов ВАГС. – В., 2001. – Вып. 3. – С. 10-16.
. Суханов Е.А. Договор доверительного управления имуществом // Вестник ВАС России. – М., 2000. – № 1. – С. 84-92.
. Наумова Т.Л. К вопросу о доверительном управлении денежными средствами // Вестник МГСУ. – Ч.: Изд. дом «Клио», 2000. – Вып. 2. – С. 207-212.
. Ефимова Л.Г. Правовая природа безналичных денег // Хозяйство и право. – 1997. – № 1. – С. 28-36.
. Некрасов А. Трастовые операции в коммерческих банках // Хозяйство и право. – 1995. – № 12. – С. 67-80.
. Закон України про Національний Банк України // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 29. – Ст. 238.
. Суханов Е.А. Агентирование. Договор доверительного управления имуществом. Коммерческая концессия // Хозяйство и право. – 1996. – № 11. – С. 8-27.
. Турышев П.В. Объекты доверительного управления // Финансовая Россия. – 1998. – № 23. – С. 5-10.
. Курпас Ю.В. Юридична природа прав довірчого управителя за договором довірчого управління майном // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К.: Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка ІМВ, 2001. – Вип. 41. – Ч. ІІ. – С. 101-103.
. Римское частное право / Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетёрского. – М.: ИНФРА-НОРМА, 1994. – 188 с.
. Шаталов А. Траст и доверительное управление. Критический анализ // Рынок ценных бумаг. – 1997. – № 22. – С. 23-27.
. Меркулов В.В. Гражданско-правовой договор в механизме регулирования товарно-денежных отношений. – Рязань: Изд-во «Юриспруденция», 1994. – 210 с.
. Май С.К. Очерк общей части обязательственного права. – М.: Юридическая литература, 1953. – 402 с.
. Щенникова Л.В. Вещные права в гражданском праве России. – М.: Изд-во «БЕК», 1996. – 186с.
. Райхер В.К. Абсолютные и относительные права (к проблеме деления хозяйственных прав) // Известия экономического факультета Ленинградского политехнического ин-та им. М.И. Калинина. – Л., 1928. – Вып. 1. – С. 15-24.
. Йоффе О.С. Правоотношения по советскому гражданскому праву. – М.: Изд-во «Русское право», 1949. – 540 с.
. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. – М.: Статут, 1997. – 841 с.
. Генкин А.С. Эффективный траст: опыт Западной Европы и российская практика. – М.: АЛЬПИНА, 1999. – 220 с.
. Васьковский Е.В. Учебник гражданского права: В 2 т.– СПб: Изд-во «Закон», 1896. – Т.2: Вещные права. – 312 с.
. Кухарёнок С.Е. Презумпция доверия учредителя в институте доверительного управления имуществом // Проблемы юридической техники. – 2000. – № 3. – С. 26-32.
. Кроз М.К. К вопросу о значении интереса в гражданском праве // Вестник СГЭА. – С., 2000. – Вып. 1. – С. 32-35.
. Асадов В. Доверительное управление глазами профессионалов // Рынок ценных бумаг. – 1996. – № 17 – С. 30-32.
. Михеева Л.Ю. Содержание договора доверительного управления имуществом // Государство и право. – 1999. – № 7. – С. 75-80.
. Ясус М.В. Новый взгляд на доверительное управление // Законодательство и Экономика. – 2000. – № 5. – С. 19-23.
. Савельев В.А. Действующее право собственности и некоторые сложно-структурные модели собственности // Государство и право. – 2001. – № 9. – С. 9-23.
. Турышев П.В. Некоторые вопросы доверительного управления имуществом // Финансовая Россия. – 1998. – № 25. – С. 17-19.
. Козлов А., Демушкина Е. Управление чужим имуществом, проблемы и пути решения // Вестник Банка России. – 1994. – № 1. – С. 20-29.
. Турышев П.В. Доверительный управляющий // Финансовая Россия. – 1998. – № 20. – С. 9-15.
. Курпас Ю.В. Цивільно-правові аспекти відповідальності за договором управління майном // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К.: Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка ІМВ, 2004. – Вип. 45. – Ч. ІІ. – С. 131-137.
. Наумова Т.Л. Проблемы гражданско-правовой ответственности за нарушение договора // Сб. науч. статей преподавателей и аспирантов. – Чебоксары: «Руссика», 2001. – Вып. ХIV. – С. 153-156.
. Турышев П.В. Ответственность доверительного управляющего // Финансовая Россия. – 1998. – № 22. – С. 7-11.
. Зернова А.В. Спорные вопросы договора доверительного управления имуществом // Вестник ВАС РФ. – 2002. – № 1. – С. 130-134.
. Нова Конституція України: Огляд, коментарі і текст Основного Закону / Авт. огляду та коментарів В.Ф. Погорілко. – К.: Наукова думка, 1997. – 155 с.
. Кодекс про шлюб та сім’ю України. Постатейні матеріали: офіційне видання / Під заг. ред. С.Р. Станік. – Ужгород.: Вид-во «Іва», 2001. – 499 с.
. Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. – Казань: Русская мысль, 1902. – 404 с.
. Пчелинцев В. Доверительное управление имуществом // Финансовая газета. – 1999. – № 20. – С. 5-9.
.Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 21-22. – Ст. 135.
. Курпас Ю.В. Специфіка довірчого управління майном підопічних та безвісно відсутніх осіб // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К.: Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка ІМВ, 2003. – Вип. 42. – Ч. І. – С. 128-134.
. Гусалова Е.Б. Перспективы развития и совершенствования услуг доверительного управления // Банковское дело. – 1999. – № 1. – С. 23-26.
. Сафронова Т.И. Институт доверительного управления в гражданском праве Российской Федерации // Юридические записки. – В., 1996. – Вып. 4. – С. 46-54.
. Аксенчук Л.А. Гражданско-правовое положение несовершеннолетнего предпринимателя // Законодательство. – 2001. – № 12. – С. 27-34.
. Гражданский кодекс: научно-практический комментарий / Под ред. А.Л. Алексеева. – Х.: Одиссей, 1999. – 101 с.
. Игнатьева Д.А. Траст (доверительное управление) : сущность, организация, проблемы. – М.: Изд. дом «ЮНИТИ-ДАНА», 2000. – 134 с.
. Гражданский Кодекс России. Проблемы. Теория. Практика. Сб. памяти С.А. Хохлова / Отв. ред. А.Л. Маковский. – М.: КОДЕКС, 1998. – 478 с.