ДАНИЛЮК АНДРІЙ ІГОРОВИЧ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ СУБ'ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ СУДОМ

Краткое описание

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ

На правах рукопису

ДАНИЛЮК АНДРІЙ ІГОРОВИЧ

УДК 347.7; 347.8

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ СУБ'ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ СУДОМ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Орлюк Олена Павлівна,
доктор юридичних наук,
професор, член-кореспондент
НАПрН України

Київ – 2016

Список скорочень

ВОІВ – Всесвітня організація інтелектуальної власності
ВСУ – Верховний Суд України
ВГСУ – Вищий господарський суд України
ДСІВУ – Державна служба інтелектуальної власності України
ЄС – Європейський Союз
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини
ЄПС – Єдиний патентний суд (ЄС)
ЗВТ – Зона вільної торгівлі
ККЗП ВОІВ – Консультативний комітет із захисту прав Всесвітньої організації інтелектуальної власності
КК України – Кримінальний кодекс України
МВС – Міністерство внутрішніх справ України
МЕРТ – Міністерство економічного розвитку і торгівлі України
МОН – Міністерство освіти і науки України
СБУ – Служба безпеки України
СОТ – Світова організація торгівлі
США – Сполучені Штати Америки
Угода про – Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та
Асоціацію Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони
Угода ТРІПС – Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина
ЦК України – Цивільний кодекс України
ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………....... 4
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ СУДОМ …
17
1.1. Цивільно-правовий захист судом та його об’єктний склад………………………………………………………………………...
17
1.2. Права інтелектуальної власності як особливий об’єкт цивільно-правового захисту …...................................................................
42
Висновки до Розділу 1……………………………………………….. 74
РОЗДІЛ 2. СУДОВА ФОРМА ЗАХИСТУ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ: НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД ………………………………………………….

79
2.1. Цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності в судовому порядку в Україні ……………………………………………...
79
2.2. Іноземний досвід залучення спеціалізованих судових органів до розгляду спорів із порушення прав інтелектуальної власності……..
120
Висновки до Розділу 2…………………………………………...…... 142
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ В УКРАЇНІ У ПРОЦЕСІ СУДОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ………………………………………………………..…….

150
3.1. Створення Європейського патентного суду та його значення у процесі захисту прав інтелектуальної власності ……………………...
150
3.2. Роль Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності в Україні у процесі цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності ………………………...………………………

163
Висновки до Розділу 3…………………………………………….…. 189
ВИСНОВКИ………………………………………………………..... 195
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………… 203
ДОДАТКИ…………………………………………………………… 233

ВСТУП

Актуальність теми. Глобалізація інформаційного середовища, превалювання інтелектуальної складової, надактивна комерціалізація результатів інтелектуальної, творчої діяльності призвели до того, що інтелектуальна власність посідає сьогодні визнане світовим бізнес середовищем суттєве місце в активах світової економіки. Відповідно, вимагає перегляду роль суб’єктів права інтелектуальної власності та їх характеристика в системі цивільних правовідносин. Стосується це усіх складових суб’єктивних прав та обов’язків, у тому числі – й питань захисту суб’єктивних цивільних прав. Забезпечення захисту прав, у тому числі й прав інтелектуальної власності, в Україні є конституційною гарантією, яка реалізується завдяки використанню створених державою політичних та інституційних умов, правових механізмів, розробки способів захисту прав. Необхідність удосконалення захисту прав інтелектуальної власності є одним із векторів реформ, що знайшли закріплення у національній Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020».
Створення якісних механізмів цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності є одним із важливих напрямків євроінтеграційної стратегії держави та випливає також із взятих Україною зобов'язань за міжнародними угодами. Зокрема, забезпечення належного рівня захисту прав інтелектуальної власності вимагається від України як члена СОТ відповідно до Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності. Напрям захисту прав інтелектуальної власності визначений і серед зобов’язань, взятих на себе державою після ратифікації 16 вересня 2014 року Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. З огляду на євроінтеграційний шлях розвитку України як офіційний політичний курс держави, в національному законодавстві мають знайти закріплення основні європейські принципи та стандарти у сфері правової охорони й захисту прав інтелектуальної власності. Особливе місце у цьому напрямі посідають форми, способи та заходи цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності, обумовлені їх приватноправовою природою.
Для України у процесі проведення судової реформи корисним є й вивчення іноземного досвіду у процесі розв’язання спорів, що виникають із порушення прав інтелектуальної власності. А ця сфера характеризується наявністю спеціальної юрисдикції. Спеціалізовані суди, чиїм завданням є розгляд спорів виключно у сфері інтелектуальної власності, успішно працюють в Австрії, Великобританії, Німеччині, Південній Кореї, США, Швейцарії, Швеції, Японії та багатьох інших країнах світу. І не дивлячись на порівняно не тривалий час функціонування патентних судів, вони вже встигли зарекомендувати себе як необхідний інститут економіко-правової інфраструктури та довели свою ефективність у вирішенні конфліктів у сфері інтелектуальної власності.
Багаторічні пошуки можливостей удосконалення процесу захисту прав інтелектуальної власності привели й європейське співтовариство до розуміння необхідності впровадження на території ЄС патентної юстиції. Ініційоване ще на початку цього тисячоліття питання про створення спеціалізованого суду у сфері інтелектуальної власності знайшло логічного завершення у процесі створення Європейського патентного суду, що має розпочати свою роботу найближчим часом. Вивчення засад його організації та пропонованих механізмів діяльності мають дати можливість впровадити принципи спеціалізованої юстиції в Україні. Враховуючи, що нині держава вводить до складу реформованої судової системи Вищий спеціалізований суд з питань інтелектуальної власності, цей досвід набуває не просто теоретичного, але й безпосередньо практичного змісту.
Натомість на рівні теоретичних розробок зазначена проблематика не набула належного розкриття. Аналіз дисертаційних досліджень свідчить про недостатнє розкриття проблем цивільно-правового захисту суб’єктивних цивільних прав, що виникають на об’єкти інтелектуальної власності. У роботах або аналізуються питання цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності в цілому (Ришкова О.В., 2007 р.), або розкриваються особливості цивільно-правового захисту на окремі об’єкти права інтелектуальної власності (Андрейцева О.Б., 2009 р.; Колісник А.С., 2007 р.; Романадзе Л.Д., 2008 р.; Селіванов М.В., 2002 р. та ряд інших). Питання функціонування Європейського патентного суду, а тим більше національної спеціалізованої юстиції у сфері інтелектуальної власності у вітчизняній науковій літературі не досліджувалися загалом. Усе наведене характеризує актуальність та важливість обрання теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає напрямам реформування, визначеним Стратегією сталого розвитку «Україна – 2020», схваленою Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015, згідно з якою реформа захисту інтелектуальної власності визнана складовою вектору національної безпеки. Тема дослідження також випливає з Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011 – 2015 рр., затверджених Загальними зборами Національної академії правових наук України 24.09.2010 р., та відповідає змісту заходів, що здійснюються в Україні в межах імплементації положень Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом.
Дисертаційне дослідження виконано згідно планів наукової роботи НДІ інтелектуальної власності Національної академії правових наук України в межах науково-дослідних робіт: «Проблеми охорони та захисту авторського права в умовах сучасного технологічного розвитку» (державний реєстраційний номер 0110U006244), «Міжнародно-правова охорона інтелектуальної власності» (державний реєстраційний номер № 0112U007757).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття правової природи та особливостей цивільно-правового захисту суб’єктивних цивільних прав інтелектуальної власності судом, визначення ефективності способів такого захисту, а також розробка теоретичних висновків і пропозицій, спрямованих на удосконалення національного законодавства у сфері цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності.
Для досягнення визначеної мети поставлено наступні задачі:
- розкрити поняття цивільно-правового захисту судом та дослідити його об’єктний склад;
- визначити права інтелектуальної власності як особливий об’єкт цивільно-правового захисту;
- дослідити суб’єктний склад цивільних правовідносин у сфері інтелектуальної власності;
- виявити особливості цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності в судовому порядку в Україні;
- дослідити іноземний досвід залучення спеціалізованих судових органів до розгляду спорів із порушення прав інтелектуальної власності;
- розкрити в гносеологічному аспекті створення Європейського патентного суду та визначити його роль у процесі захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі – як складової системи Європейського патенту, що планується до впровадження;
- визначити місце Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності в Україні у реформованій судовій системі та виявити перспективи використання спеціалізованої юрисдикції у процесі судового захисту прав інтелектуальної власності;
- запропонувати шляхи удосконалення законодавства у сфері цивільно-правового захисту суб’єктивних цивільних прав інтелектуальної власності.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері цивільно-правого захисту прав інтелектуальної власності.
Предметом дослідження є цивільно-правовий захист суб’єктивних цивільних прав інтелектуальної власності судом.
Методи дослідження. З огляду на поставлені задачі, у роботі використано сукупність загальнонаукових та спеціальних наукових методів. Загальнонауковий діалектичний метод пізнання виступив основним у цій системі й дозволив виконати наукові завдання, визначені в дисертації, в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Зокрема, діалектичний метод пізнання дійсності дав змогу здійснити аналіз природи цивільно-правового захисту судом та дослідити його об’єктний склад; розкрити права інтелектуальної власності як особливий об’єкт цивільно-правового захисту, дослідити зміст суб’єктивних цивільних прав інтелектуальної власності; надати характеристику цивільно-правовому захисту прав інтелектуальної власності в судовому порядку (підрозділі 1.1., 1.2., 2.1.).
Використаний у роботі метод системного аналізу сприяв більш чіткому визначенню змісту суб’єктивних цивільних прав інтелектуальної власності та визначенню місця судової форми цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності в Україні (підрозділи 1.2., 2.1.). Системно-структурний метод використано для визначення підстав для застосування заходів та способів цивільно-правового захисту суб’єктивних цивільних прав інтелектуальної власності (підрозділи 1.2., 2.1.). Із застосуванням історико-правового та порівняльно-правового методів досліджено національне та іноземне законодавство, що регулює судовий порядок захисту прав інтелектуальної власності та визначає особливості цивільно-правового захисту, зокрема у процесі здійснення патентного судочинства, європейську судову практику тощо (підрозділи 2.2, 3.1.). Порівняльно-правовий метод дозволив також виявити підстави та особливості запровадження в Україні спеціалізованої юрисдикції у досліджуваній сфері суспільних відносин та визначити її вплив на удосконалення процесу цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності (підрозділ 3.2.).
Застосовуючи методи аналізу та синтезу, проаналізовано суб’єктний склад цивільних правовідносин у сфері інтелектуальної власності. Формально-юридичний метод дозволив тлумачити правові норми, які регулюють особливості здійснення цивільно-правового захисту суб’єктивних цивільних прав інтелектуальної власності (підрозділи 1.1., 1.2., 2.1.), обґрунтувати висновки й пропозиції та визначити шляхи удосконалення цивільного законодавства України.
Нормативно-правову основу дослідження становлять акти конституційного, цивільного, цивільно-процесуального законодавства України та іноземних держав, директиви та регламенти ЄС, міжнародні договори у сфері інтелектуальної власності, Угода про асоціацію України з ЄС, Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС), практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та акти Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Із метою порівняльно-правового аналізу в дисертації досліджено питання застосування патентної юрисдикції у процесі захисту приватних прав інтелектуальної власності в Австрії, Великобританії, Німеччині, США, Швейцарії, Швеції, Японії; досвід ЄС щодо запровадження Європейського патентного суду.
Теоретико-методологічною основою для розкриття поставлених на дослідження завдань та надання висновків стали праці представників науки цивільного права, зокрема Борисової В.І., Дзери О.В., Довгерта А.С., Канзафарової І.С., Кисіля В.І., Коссака В.М., Кохановської О.В., Кузнєцової Н.С., Луця В.В., Майданика Р.А., Матвєєва Ю.Г., Співака В.М., Стефанчука М.О., Стефанчука Р.О., Ус М.В., Харитонова О.Є., Харитонової О.І., Шевченко Я.М., Шимон С.І., Яроцького В.Л. та багатьох інших.
У процесі визначення особливостей суб’єктного складу правовідносин у сфері інтелектуальної власності та особливостей захисту прав інтелектуальної власності були використані розробки Андрощука Г.О., Дорошенка О.Ф., Дроб’язко В.С., Еннана Р.О., Капіци Ю.М., Коваль І.Ф., Ковальчук О.О., Мироненко Н.М., Орлюк О.П., Підопригори О.А., Потоцького М.Ю., Ульянової Г.О., Харитонової О.І., Харченко О.С., Шишки Р.Б., Штефан А.С. тощо. У процесі визначення поняття суб’єктивних цивільних прав та змісту права на захист були використані положення дисертаційних досліджень Андрейцевої О.Б., Колісник А.С., Кучер Т.М., Підлубної Т.М., Ришкової О.В., Романадзе Л.Д., Селіванова М.В. та деяких інших.
Підґрунтям для даного дослідження стали також розробки відомих представників філософії, соціології, теорії права, конституційного права, у тому числі Васильченко О.П., Зайчука О.В., Кистяківського Б.О., Ковальського В.С., Марченка М.М., Михальченка М.І., Оніщенко Н.М., Плавича В.П., Скрипнюка О.В. тощо. При характеристиці природи походження приватних прав використовували посилання на роботи Аристотеля, Гегеля Г., Локка Д., Радбруха Г. та інших.
Виходячи з комплексного характеру відносин, що виникають у сфері захисту прав інтелектуальної власності, в основу дослідження були покладені розробки іноземних науковців та практиків, зокрема: A. Barak, Р. Bagley, J. Boyle, J. Folberg, M. Fysh, А. Lazowski, J. Long, Okabe Yuzuru, C.P. Rigamonti, R.C. Scheinfeld, Van der Loo G., Van Esluwege P.
Емпіричною основою дослідження стали матеріали судової практики, розміщені в Єдиному державному реєстрі рішень України (підрозділи 1.2., 2.1.), а також рішення Конституційного Суду України, узагальнююча практика Верховного Суду України, практика ЄСПЛ, судових органів Німеччини, Японії тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що робота є одним із перших досліджень теоретичних та практичних проблем цивільно-правового захисту суб’єктивних цивільних прав інтелектуальної власності, в якій сформульовано пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства у цій сфері. Наукову новизну дисертації складають, насамперед, наступні висновки, положення та рекомендації:
уперше:
– визначено, що розбудова в Україні системи цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності відповідає суті прийнятих європейських стандартів економічних та соціальних прав людини, втілених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та забезпечує реалізацію положень Угоди про Асоціацію України з ЄС, якою запроваджується посилений інституційний механізм, розширюються умови та закріплено комплексний процес правової гармонізації та вирішення судових спорів;
– визнано, що сучасний стан правової культури українського суспільства у сфері інтелектуальної власності є вкрай низьким, і навіть на рівні моральної свідомості необхідність поваги до прав інтелектуальної власності сприймається одиницями. Недосконале законодавче регулювання захисту цивільних прав інтелектуальної власності та наявність істотних проблем у реалізації правових механізмів призводить до того, що рівень декларативності права на захист прав інтелектуальної власності суттєво підвищується нехтуванням ролі моральних якостей;
– доводиться, що наділення особи якостями первинного або вторинного суб’єкта прав інтелектуальної власності не містить істотної різниці у частині захисту його порушених прав, особливо якщо мова йде про майнові права. Підкреслюється, що на характеристику суб’єктів права інтелектуальної власності – юридичних осіб не впливає організаційно-правова форма, форма власності, статус юридичної особи як особи приватного права чи публічного права. Обмеження існує лише щодо органів державної влади, які позбавлені чинним законодавством можливості володіти правами інтелектуальної власності безпосередньо;
– із метою удосконалення цивільно-правового регулювання сфери інтелектуальної власності пропонується викласти частину першу статті 421 Цивільного кодексу України у наступній редакції: «1. Первинним суб’єктом права інтелектуальної власності є творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності – автор, виконавець, винахідник тощо. Вторинними суб’єктами права інтелектуальної власності є інші особи (фізичні та (або) юридичні), яким особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності належать чи переходять відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору»;
– визнано неузгодженість між собою та з відповідними нормами Цивільного кодексу України норм спеціальних законів у сфері промислової власності у частині визначення способів захисту прав інтелектуальної власності, розкрито невідповідність змісту та назв відповідних статей, та запропоновано шляхи подолання даної проблеми;
– доведено, що удосконалення процедур цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності має будуватися не лише шляхом удосконалення законодавства, але й правозастосування, де визначальна роль належить судовій практиці. Пропонується введення додаткового критерію щодо видів спорів, які розв’язуються у порядку позовного провадження у цивільному судочинстві – а саме спорів у сфері порушення прав інтелектуальної власності;
– виявлено значення включення до складу спеціалізованих судів з питань інтелектуальної власності поряд з юристами технічно обізнаних суддів. Аналізуються кваліфікаційні вимоги, яким мають відповідати такі судді в різних країнах, та визначаються позитивні наслідки їх роботи у процесі захисту суб’єктивних цивільних прав інтелектуальної власності. Зазначений досвід пропонується використати в Україні;
– виявлено проблеми щодо формування судового корпусу Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності, закладені нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 р. № 1402-VІІІ, який набирає чинності з 30.09.2016 р., що матиме негативний вплив на цивільно-правовий захист суб’єктивних цивільних прав інтелектуальної власності, та запропоновано шляхи їх розв’язання;
– цивільну юрисдикцію визначено як оптимальну при розв’язанні питання щодо визначення виду процесу, на підставі якого має здійснюватися спеціальне судочинство у сфері інтелектуальної власності в Україні. Запропоновано взяти до уваги досвід діяльності Федерального патентного суду Німеччини, якому надано процесуальне право, що містить компоненти як цивільного, так і адміністративного судочинства; при тому, що права інтелектуальної власності розглядаються у Німеччині як частина цивільного права;
удосконалено:
– наукові підходи щодо суб’єктного складу цивільних правовідносин у сфері інтелектуальної власності. Представлено авторську позицію щодо визначення суб’єктів права інтелектуальної власності, що мають право на цивільно-правовий захист;
– наукові підходи щодо визначення позитивних факторів, що можуть характеризувати створення Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності в Україні;
отримали подальший розвиток:
– положення щодо доцільності застосування в Україні альтернативних способів розв’язання спорів щодо порушення прав інтелектуальної власності, оскільки методи ADR (арбітраж та медіація) довели свою дієвість та ефективність у міжнародній практиці. Наявні позитивний досвід та підходи вимагають переосмислення в Україні щодо безальтернативності судового розгляду спорів із порушення прав інтелектуальної власності як найбільш дієвої форми захисту таких прав;
– положення щодо визначення ролі судових органів у процесі удосконалення правозастосування, потреб в узагальненні судової практики Верховним Судом України, з метою застосування одноманітних підходів при розв’язанні цивільно-правових спорів із порушення прав інтелектуальної власності; відображення такої практики у відповідних виданнях судових рішень у цивільних справах;
– твердження щодо доцільності запровадження в Україні спеціалізованої юстиції у сфері інтелектуальної власності, що обґрунтовується не лише теоретичними міркуваннями, але й наявним позитивним досвідом функціонування подібних патентних судів за кордоном, у тому числі у країнах Європи;
– висновки, що створення патентних судів у різних країнах базується на поширенні світової тенденції до уніфікації національних законодавств у сфері інтелектуальної власності, що повинно супроводжуватися забезпеченням уніфікованих підходів до правозастосовної практики (у тому числі й за рахунок зближення судових систем). Наводяться узагальнені підходи щодо визначення правової природи та видів спеціалізованих судів з питань інтелектуальної власності, що функціонують у світі, визначення видів процесів, що ними використовуються; розкриваються питання підсудності та аналізується судова практика;
– висновки щодо отримання позитивних наслідків від впровадження в ЄС в якості механізму цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності Єдиного патентного суду, що діятиме за правилами цивільної юрисдикції (обмежуючись патентними спорами). Окреслюється коло проблем, що мають бути вирішені у процесі його діяльності, та доводиться, що практика діяльності даного суду дозволить із часом отримати значні економічні ефекти, які будуть впливати на привабливість інвестування в європейський регіон.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження зумовлюється їх загальною спрямованістю на вдосконалення цивільно-правового захисту суб’єктивних цивільних прав інтелектуальної власності, підвищення ефективності судочинства у сфері розв’язання спорів із порушення прав інтелектуальної власності, в результаті чого дане дослідження здійснює істотний внесок у розвиток української цивільно-правової науки.
Викладені теоретичні положення, висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані:
у науково-дослідній сфері – для подальших досліджень актуальних проблем науки цивільного права, а також для продовження наукової розробки цивільно-правового захисту суб’єктивних цивільних прав інтелектуальної власності;
у законопроектній роботі – під час внесення змін і доповнень до чинного Цивільного кодексу України та спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності, при розробці закону про Вищий спеціалізований суд з питань інтелектуальної власності;
у правозастосовній практиці – для використання судом при трактуванні норм права інтелектуальної власності як складової цивільного права або при обґрунтуванні судових рішень;
у навчальному процесі – під час викладання навчальних дисциплін «Цивільне право», «Право інтелектуальної власності», «Захист прав інтелектуальної власності», у процесі підготовки навчальних та навчально-методичних комплексів.
Положення та рекомендації даного дисертаційного дослідження були враховані при розробці пропозицій щодо внесення змін до проекту Книги IV Цивільного кодексу України, що розроблявся НДІ інтелектуальної власності НАПрНУ в рамках діяльності Робочої групи при Державній службі інтелектуальної власності України. Матеріали дослідження також використовувалися у процесі підготовки пропозицій до судової реформи та надавалися до Ради з питань судової реформи при Президентові України (акт впровадження НДІ інтелектуальної власності НАПрНУ від 6 червня 2016 р. № 181/1).
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на спільних засіданнях відділів промислової власності та узагальнення експертної та судової практики, а також на вченій раді НДІ інтелектуальної власності НАПрН України.
Викладені в дисертації теоретичні висновки та положення доповідались на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, симпозіумах, зокрема: ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання інтелектуальної власності та інноваційного розвитку» (м. Харків, 21 березня 2014 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та студентів з проблем інтелектуальної власності «Проблеми гармонізації законодавства України з питань інтелектуальної власності до законодавства Європейського союзу» (м. Київ, 19 вересня 2014 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Ужгород, 14 – 15 листопада 2014 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Теоретичні і практичні проблеми застосування цивільного та господарського законодавства» (м. Київ, 9 квітня 2015 р.), V Всеукраїнській науково-практичній конференції «Інтелектуальна власність: погляд з ХХІ століття» (м. Черкаси, 15 – 16 жовтня 2015 р.), VІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Роль і значення інтелектуальної власності в інноваційному розвитку економіки» (м. Київ, 17 – 18 листопада 2015 р.), науково-практичній конференції «Права людини в Україні і світі: охорона, реалізація, захист» (м. Київ, 3 грудня 2015 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Правове забезпечення розвитку національної інноваційної системи в умовах глобалізації» (м. Київ – м. Харків, 11 грудня 2015 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи знайшли відображення у 13-ти друкованих працях, у тому числі у 6-ти наукових статтях, серед яких 5 статей опубліковано у наукових фахових виданнях України, 4 з яких – науковометричні, 1 стаття – у фаховому виданні іноземної держави, а також у 7 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дисертаційного дослідження здійснено теоретичне та запропоновано практичне вирішення проблем цивільно-правового захисту суб’єктивних цивільних прав інтелектуальної власності та сформульовано такі основні висновки:
1. Права інтелектуальної власності, у тому числі у частині їх цивільно-правового захисту, слід розглядати через призму європейських стандартів економічних та соціальних прав людини, втілених, у першу чергу, у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Угода про Асоціацію України з ЄС запроваджує посилений інституційний механізм, розширює умови та передбачає комплексний процес правової гармонізації та вирішення судових спорів. Розбудова в Україні системи цивільно-правового захисту в усіх його формах, у першу чергу у судовій, є одним із першочергових завдань, що має бути розв’язано в процесі імплементації положень Угоди про Асоціацію.
2. Сучасний стан правової культури українського суспільства у сфері інтелектуальної власності є вкрай низьким, і навіть на рівні моральної свідомості необхідність поваги до прав інтелектуальної власності сприймається одиницями. Недосконале законодавче регулювання захисту цивільних прав інтелектуальної власності та наявність істотних проблем у реалізації наявних правових механізмів призводить до того, що рівень декларативності права на захист прав інтелектуальної власності суттєво підвищується нехтуванням ролі моральних якостей.
3. Аналіз положень ЦК України та спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності, а також численних монографічних джерел дозволяє запропонувати наступний перелік суб’єктів права інтелектуальної власності, що мають право на цивільно-правовий захист: 1) автор, винахідник тощо, тобто первинний суб’єкт, якому на законних підставах належать права на об’єкти інтелектуальної власності; 2) фізична чи юридична особа, що на законних підставах набула прав на об’єкт права інтелектуальної власності відповідно до договору чи закону у первинних суб’єктів (вторинний суб’єкт); 3) особа, уповноважена первинним чи вторинним суб’єктом – представник у справах з інтелектуальної власності (патентний повірений); 4) особа, яка на договірних засадах користується правами на об’єкт інтелектуальної власності (наприклад, ліцензіат) (в межах обсягу прав щодо захисту майнових прав інтелектуальної власності, визначених у договорі з володільцем, а також відповідно до положень чинного законодавства); 5) спадкоємець прав на об’єкт права інтелектуальної власності.
4. Суб’єктами цивільно-правового захисту виступають суб’єкти права інтелектуальної власності – як первинні, так і вторинні. Наділення особи якостями первинного або вторинного суб’єкта прав інтелектуальної власності не містить істотної різниці у частині захисту його порушених прав, особливо якщо мова йде про майнові права. Доводиться, що на характеристику суб’єктів права інтелектуальної власності – юридичних осіб не впливає організаційно-правова форма, форма власності, статус юридичної особи як особи приватного права чи публічного права. Обмеження існує щодо органів державної влади, які позбавлені чинним законодавством можливості володіти правами інтелектуальної власності безпосередньо.
Пропонується викласти частину першу статті 421 ЦК України у наступній редакції: «1. Первинним суб’єктом права інтелектуальної власності є творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності – автор, виконавець, винахідник тощо. Вторинними суб’єктами права інтелектуальної власності є інші особи (фізичні та (або) юридичні), яким особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності належать чи переходять відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору».
5. У сьогоднішніх реаліях питання захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі у межах цивільно-правового захисту, доцільно розглядати більш широко, аніж застосування судом або іншим уповноваженим державним органом примусових засобів. Адже сфера інтелектуальної власності, як засвідчує світова практика, є сферою активного використання альтернативних способів розв’язання спорів щодо порушення прав. При цьому застосування ADR (зокрема арбітражу та медіації) сприймається світовою спільнотою як дієві та ефективні альтернативні методи вирішення спорів у сфері порушення прав інтелектуальної власності. Отриманий позитивний досвід та наявні підходи вимагають переосмислення вимагають переосмислення й в Україні щодо безальтернативності судового розгляду спорів із порушення прав інтелектуальної власності як найбільш дієвої форми захисту таких прав.
6. Вимагають узгодження між собою та з відповідними нормами Цивільного кодексу України норми спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності у частині визначення способів захисту прав інтелектуальної власності. Такі норми, поряд із нормами, закріпленими статтями 431 та 432 ЦК України, мають розглядатися як спеціальні, що доповнюють загальні норми про захист цивільних прав та інтересів. Водночас у спеціальних законах, пов’язаних зі сферою промислової власності, способи захисту безпосередньо не розкриваються. Такими, що не відповідають назві «Способи захисту прав» за змістом, є норми статті 35 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», статті 27 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», статті 21 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», статті 25 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Назви наведених статей не відповідають суті закріплених норм, оскільки стосуються не способів захисту, а форм (й то у відсилковому вигляді). Будь-які засоби впливу на порушника у зазначених статтях не визначаються. Їх змістом, окрім визначення питання щодо можливості застосування судового та іншого встановленого законом порядку захисту та поширення юрисдикції суду на усі правовідносини, є визначення предметного складу, що може бути покладений в основу правопорушення. Відтак, зазначені статті не виконують основного призначення для правової норми, оскільки не дають конкретного і повного уявлення про усі способи захисту порушених прав на відповідний об’єкт права промислової власності. Зазначена ситуація вимагає внесення відповідних змін до спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності з метою визначення у них спеціальних норм щодо способів захисту прав на конкретні об’єкти права інтелектуальної власності. У процесі приведення даних норм у відповідність, законодавцю доцільно скористатися досвідом регулювання авторсько-правової сфери (зокрема, взяти до відома положення статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», якими конкретизуються способи саме цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав).
7. Захист прав інтелектуальної власності доцільно здійснювати за допомогою цивільно-правових засобів та проведення відповідних заходів, визначених цивільним законодавством, що обумовлюється приватною природою прав інтелектуальної власності. За цим критерієм Україну все більше починають оцінювати представники європейських інституцій, міжнародних організацій та іноземного бізнесу в цілому. Відповідно, удосконалення процедур цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності має будуватися не лише шляхом удосконалення законодавства, але й правозастосування, де визначальна роль належить судовій практиці. Однак аналіз ефективності цивільного судочинства можна здійснювати лише тоді, коли є певні статистичні дані, судовими органами проводяться аналітичні дослідження та здійснюється узагальнення судової практики по всіх категоріях справ. Відповідно, потребує введення додатковий критерій щодо видів спорів, які розв’язуються у порядку позовного провадження у цивільному судочинстві – а саме спорів у сфері порушення прав інтелектуальної власності. Верховний Суд має забезпечувати узагальнення судової практики (оскільки нині існує єдина постанова Пленуму ВСУ № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» від 4 червня 2010 р.), із метою застосування одноманітних підходів при розв’язанні цивільно-правових спорів із порушення прав інтелектуальної власності. Спори у сфері інтелектуальної власності потребують відображення й у виданнях Верховного Суду, присвячених судовим рішенням у цивільних справах.
8. Доцільність запровадження в Україні спеціалізованої юстиції у сфері інтелектуальної власності обґрунтовується не лише теоретичними міркуваннями, але й наявним позитивним досвідом функціонування подібних патентних судів за кордоном, у тому числі в країнах Європи. Заснована на поєднанні судового порядку з адміністративним спеціальна модель розгляду спорів і скарг, пов'язаних із патентуванням винаходів, корисних моделей, промислових зразків та захистом засобів індивідуалізації, здійсненням гарантованих охоронними документами прав і переваг, є прийнятою у світовій практиці, та довела свою дієздатність.
9. Створення патентних судів у різних країнах базується на поширенні світової тенденції до уніфікації національних законодавств у сфері інтелектуальної власності, що повинно супроводжуватися забезпеченням уніфікованих підходів до правозастосовної практики (у тому числі й за рахунок зближення судових систем). Зазвичай спеціалізовані суди не обмежуються виключно патентними спорами, а розглядають спори, що виникають стосовно порушень на об’єкти права інтелектуальної власності в цілому (Великобританія, Німеччина тощо). Водночас у деяких країнах (Японія, Швейцарія, Австрія) спори щодо об’єктів авторського права та суміжних прав не стають предметом патентного судочинства, залишаючи за ним виключно патентні спори. У більшості країн патентні суди будують свою діяльність на використанні норм цивільного процесу, обґрунтовуючи це приватноправовою природою прав інтелектуальної власності (Австрія, Німеччина, Великобританія, Ірландія, Швейцарія тощо). Такий підхід вважається надійною гарантією від порушення прав власників охоронних документів. Водночас у ряді з цих країн патентне судочинство здійснюється за змішаною моделлю, яка передбачає поєднання норм цивільного та адміністративного процесів (Німеччина). У Швеції діяльність спеціалізованого суду у сфері інтелектуальної власності базується на застосуванні процедур адміністративного процесу. В Японії діє квазісуд у сфері інтелектуальної власності (за аналогом апеляційних палат патентних відомств), рішення якого можуть бути оскаржені до судового органу цивільної юрисдикції.
10. У більшості патентних судів до їх складу поряд із юристами включаються технічно обізнані судді. Їх особливою ознакою є те, що у них є вища професійна освіта за однією зі спеціальностей технічного або природничо-наукового напряму і не тільки досвід роботи за своєю спеціальністю, але й знання у галузі юриспруденції, зокрема в області патентного права. Відповідно, оскільки такі особи є досвідченими фахівцями у своїх галузях техніки, у суду при винесенні рішень, як правило, немає необхідності залучати експертів зі сторони. Це, з одного боку, дозволяє скоротити витрати на провадження по справі. З іншого боку, взаємодія суддів-юристів і суддів-патентознавців забезпечує винесення особливо якісних рішень патентним судом, що істотно впливає на покращення захисту суб’єктивних цивільних прав інтелектуальної власності. Останнє є надзвичайно корисним для впровадження в Україні.
11. Проведений аналіз впровадження в ЄС в якості механізму цивільно-правового захисту прав інтелектуальної власності Єдиного патентного суду дозволяє вирішити безліч проблем, пов'язаних з різними підходами національних законодавств і практик держав-членів ЄС в частині вирішення спорів даної категорії. Впровадження єдиного суду дозволить скоротити витрати і терміни розгляду спорів; виключити можливості сторін використовувати різні можливості, що надаються національними юрисдикціями; виробити загальну практику, що дозволяє власникам прав інтелектуальної власності запобігати порушенням таких прав з боку третіх осіб. Практика діяльності даного суду дозволить із часом отримати значні економічні ефекти, які будуть впливати на привабливість інвестування в європейський регіон. Європейський патентний суд діятиме за правилами цивільної юрисдикції. Однак стосуватиметься він розгляду спорів щодо об’єктів патентного права. Спори щодо авторських та суміжних прав не відноситимуться до його компетенції.
12. Аналіз норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 р. № 1402-VІІІ, який набирає чинності з 30.09.2016 р., не вирішує однозначно питання щодо можливості залучення до його роботи суддів з технічною освітою. Неоднозначним є положення закону щодо можливості зайняття посади судді патентним повіреним та вимога закону щодо наявності у кандидата на посаду судді стажу професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років. Оскільки професійна діяльність представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) не ототожнюється в чинному законодавстві з професійною діяльністю у сфері права. Поза можливістю претендувати на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності виявилися судові експерти, які мають досвід роботи у напрямі захисту прав інтелектуальної власності набагато більший, аніж патентні повірені (оскільки останні залучаються, здебільшого, до процедур набуття правової охорони, а не захисту прав інтелектуальної власності). Неоднозначність такої ситуації вимагає розв’язання даного питання на рівні законодавчого закріплення. Оскільки у протилежному випадку спеціалізований суд не зможе використовувати можливість участі у процесі суддів-техніків, як це притаманно іноземному патентному судочинству, та що довело свою доцільність.
Доцільно також взяти до уваги іноземний досвід, коли законодавча норма дозволяє у виняткових випадках включати до складу суду судового наукового консультанта. На практиці патентні суди, зазвичай, вдаються до цієї норми, особливо при розгляді важких справ, пов'язаних із біотехнологіями. В Україні допоки єдиним шляхом розв’язання проблеми залучення фахових знань поза межами права є інститут судових експертів.
13. Аналіз базових засад цивільного судочинства дає підстав зробити висновок, що допоки саме цивільна юрисдикція надавала оптимальні можливості для захисту прав інтелектуальної власності. Це міркування має бути покладено в основу при розв’язанні питання, як має будувати свою діяльність Вищий спеціалізований суд з питань інтелектуальної власності. При цьому слід визнати факт винаходження німецьким законодавцем оптимального шляху розв’язання питання щодо судового розгляду спорів із порушення прав інтелектуальної власності федеральним патентним судом. Оскільки суду надано процесуальне право, яке містить компоненти як цивільного, так і адміністративного судочинства. Логіка такого підходу безперечна, оскільки у Німеччині права промислової власності розглядаються як частина цивільного права. Разом із тим суд базується також на здійсненні правосуддя в патентному відомстві – адміністративному органі влади, що й дало підстав для запровадження спеціального режиму. Такий досвід є корисним для України у процесі розробки закону щодо визначення процесу, в межах якого має працювати спеціалізований суд.
14. До позитивних факторів, які можуть характеризувати створення Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності в Україні, доцільно віднести забезпечення законності при розгляді спорів із порушення прав інтелектуальної власності; підвищення ефективності судочинства у сфері захисту прав інтелектуальної власності; поліпшення рівня і якості захисту прав авторів, винахідників та осіб, яким на підставах закону чи договору належать права інтелектуальної власності; забезпечення єдності правозастосовної практики; усунення відмінностей підходів до тлумачення положень чинного законодавства, які нині існують у зв’язку із наявністю різних юрисдикцій; суттєве скорочення витрат на судочинство; прискорення термінів розгляду спорів, що призведе, у кінцевому рахунку до можливості забезпечення порушених прав інтелектуальної власності та зменшення матеріальних і репутаційних втрат.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдуліна І. Слово головного редактора//Інтелектуальна власність. 2016. № 3. С. 3.
2. Авилина И. В. Специальная патентная юстиция : За и против. URL: http://law.edu.ru/article/article.asp?articleID=156641 (дата звернення: 18.05.2016).
3. Алексеев С. С. Теория права. 2-е изд, перераб. и доп. Москва: БЕК, 1995. 320 с.
4. Андрейцева О.Б. Цивільно-правові способи захисту прав на об’єкти промислової власності: автореферат дис… канд. юрид. наук: 12.00.03; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2009. 23 с.
5. Андрощук Г. Інтелектуальна власність, інновації, економічний розвиток: оптимальне співвідношення//Інтелектуальна власність. 2016. № 3. С. 4–9.
6. Антонюк О. І. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист: автореферат дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. Харків, 2004. 22 с.
7. Аристотель. Сочинения: в 4 т. Москва: Мысль, 1975. Т. 1. Метафизика. 1975. 550 с.
8. Басай О. В. Теоретичні проблеми підстав виникнення цивільних прав та обов’язків у сфері інтелектуальної власності: монографія. Івано-Франківськ: Супрун В. П., 2014. 400 с.
9. Басин Ю. Д. Основы гражданского законодательства и защита субъективных гражданских прав: монография. Саратов, 1971. 776 с.
10. Бєгова Т. І. Поняття «ноу-хау» та договір про його передачу: автореферат дис… канд. юрид. наук : 12.00.03 / Т. І. Бєгова ; Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2008. – 22 с.
11. Болокан І. В. Зобов'язально-правові та спеціальні засоби захисту права власності в підприємницькій діяльності: автореферат дис… канд. юрид. наук: 12.00.03; Київ. нац. ун-тет імені Тараса Шевченка. Київ, 2008. 22 с.
12. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга 1. Общие положення. Москва: Статут, 2001. 848 с.
13. Брунс-Ленель. Внешняя история римского права. Москва: Университетская типография, 1904. 184 с.
14. Бутнік-Сіверський С. О. Спадкування прав інтелектуальної власності в Україні: автореферат дис… канд. юрид. наук: 12.00.03; Ген. прокуратура України, Нац. акад. прокуратури України. Київ, 2015. 20 с.
15. Васильченко О. П. Принцип рівності прав і свобод людини і громадянина та його ціннісні виміри в конституційному праві України: монографія. Київ: Арт Економі, 2015. 476 с.
16. Великий енциклопедичний юридичний словник/за ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. 2-ге вид., перероб. і доповн. Київ: Вид-во «Юридична думка», 2012. 1020 с.
17. Венедіктова І. В., Розгон О. В. Цивільно-правовий захист та охорона авторського права//Форум права. 2007. № 2. С. 24–29.
18. Верланов С. О. Економічні і соціальні права людини: європейські стандарти та їх впровадження в юридичну практику України (загальнотеоретичне дослідження); Праці Львівської лабораторії прав людини НДІДБтМС АПрНУ/редкол.: П. М. Рабінович (гол. ред. та ін.). Серія І. Дослідження та реферати. Випуск 19. Львів: Край, 2009. 196 с.
19. Верховний Суд України : Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України. URL: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6AF1EBA6DF621DEDC2257CE60053FFC3 (дата звернення: 04.04.2016).
20. Верховний Суд України : Стан здійснення судочинства в Україні у 2015 році. URL: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf /7864c99c46598282c2257b4c0037c014/d17027fca3b933f6c2257f930027876a/$FILE/100.pdf (дата звернення: 14.04.2016).
21. Верховный суд Японии признал Apple виновной в плагиате. URL: http://www.bbc.com/russian/rolling_news/2015/09/150910_rn_apple_japan_fine (дата звернення: 28.04.2016).
22. Верховный суд Японии по вопросам интеллектуальной собственности отменил решение патентного бюро, касающееся одного из фундаментальных патентов технологии OLED. URL: http://www.ixbt.com/news/hard/index.shtml?17/34/41 (дата звернення: 28.04.2016).
23. Безклубий І., Кузнєцова Н., Майданик Р. та ін. Відповідальність у приватному праві/за заг. ред. І. Безклубого. Київ: Грамота, 2014. 416 с.
24. Гаврилов Э. О. О «столкновениях» исключительных прав//Хозяйство и право. 2010. № 10. С. 9–19.
25. Галянтич М. К. Промислова власність : правові засоби охорони та захисту: монографія. Київ: АПрН України; НДІ приватного права і підприємництва, 2003. 256 с.
26. Гегель Г. В. Ф. Философия права. Москва: Мысль, 1990. 560 с.
27. Гегель Г. В. Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство/пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. Київ: Юніверс, 2000. 329 с.
28. Гефтер Лоуренс Р., Літовіц Роберт Д. Захист прав інтелектуальної власності за угодою TRIPS/ У кн.: Захист прав інтелектуальної власності: досвід Сполучених Штатів Америки. зб. документів, матеріалів, статей/за заг. ред. О. Д. Святоцького. Київ: Вид. Дім «Ін Юре», 2003. 368 с.
29. Глущенко С. Єдність судової юрисдикції: продовження дискусії у доктринальній площині//Право України. 2015. № 3. С. 78–86.
30. Горленко С. А. Правовая охрана географических указаний во Франции//Интеллектуальная собственность. Патенты и лицензии. 2006. URL: http://rbis.su/article.php?article=571 (дата звернення: 13.01.2016).
31. Гражданский кодекс Франции (Кодекс Наполена)/пер. с фр. В. Н. Захватаева; отв. ред. А. С. Довгерт. Киев: Истина, 2006. 1008 с.
32. Гражданское право: учебник: В 3 т./под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. Москва: ТК «Велби», 2007. Т. 1. 632 с.
33. Гражданское право: учебник в 2-х т./ под ред. Е. А. Суханова. 2- е изд., доп. и перераб. Москва: БЕК, 1998. Т. 1. 816 с.
34. Гражданское право: учебник/под. ред. З. И. Цыбуленко. Москва, 2000. 464 с.
35. Гражданское уложение Германии; Вводный закон к Граждадскому уложеннию/науч. ред. А. Л. Малковский. Москва: Волтерс Клувер, 2004. 816 с.
36. Гражданско-правовые меры защиты и меры ответственности: учеб. пособие/Д. Н. Кархалев; кол. авторов: Г.Я. Стоякин и др. Уфа: РИО БашГУ, 2004. 148 с.
37. Гражданско-правовые проблемы института интеллектуальной собственности: В кн.: Правовая система Украины: история, состояние и перспективы. В 5 т. Т. 3. Гражданско-правовые науки. Частное право/под общ. ред. акад. Н. С. Кузнецовой. Харьков: Право, 2011. 680 с.
38. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданських прав: монография. Москва: Статут, 2001. 411 с.
39. Гриняк А. Б. Способи і процесуальні форми захисту прав та інтересів суб’єктів підрядних правовідносин в Україні та країнах СНД; у Кн.: Процесуальні форми захисту приватних прав осіб в Україні та країнах СНД: збірник наук. праць/за ред. акад. НАПрНУ О. Д. Крупчана; НДІППіП НАПрНУ. Київ: ТОВ «Друкарня «Бізнесполіграф», 2011. С. 120–162.
40. Гузева Е. В. Право на судебную защиту//Судебная защита прав граждан в ее наиболее эффективных формах. Материалы науч.-практ. конференции. Екатеринбург, 2003. С. 13–18.
41. Дмитришин В. С. Набуття та передання прав на комп’ютерні програми: автореферат дис… канд. юрид. наук: 12.00.03; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Київ, 2008. 22 с.
42. Добрынин О. В., Орлова В. В. Как работают патентные суды Германии и Великобритании//Интеллектуальная собственность. Патенты и лицензии. 2007. URL: часть І: http://rbis.su/article.php?article=400; часть ІІ: http://rbis.su/article.php?article=353 (дата звернення: 13.04.2016).
43. Довгерт А. Кодифікація цивільного права незалежної України – важливий етап розвитку цивілістичної доктрини//Право України. 2014. № 6. С. 35–47.
44. Договор о функционировании Европейского Союза (консолидированные версии), текст с изменениями и дополнениями от 13 декабря 2007 г. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_029 (дата звернення: 23.03.2016).
45. Дорошенко О. Ф. Судова експертиза як засіб доказування при розгляді цивільних спорів щодо порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності: автореферат дис… канд. юрид. наук: 12.00.03; НДІ ППіП України. Київ, 2007. 22 с.
46. Дроб’язко В. С. Дроб’язко Р. В. Право інтелектуальної власності: навч. посібник. Київ: Юрінком Інтер, 2004. 512 с.
47. Енциклопедія інтелектуальної власності/за ред. проф. П. П. Крайнєва. Київ: Старт-98, 2012. 660 с.
48. Європейська інтеграція України: Політико-правові проблеми: монографія/за ред. В. П. Горбатенка. Київ: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. 332 с.
49. Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застування, український контекст/за ред. О. Л. Жуковської. Київ: ЗАТ «ВІПОЛ», 2004. 960 с.
50. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/ (дата звернення: 20.05.2016).
51. Єсіпова Л. О. Особливості захисту цивільних прав, охоронюваних законом інтересів у разі порушення їх з боку держави, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. У кн.: Цивільне право України: посібник/кол. авт.; за ред. проф. Є. О. Харитонова, доц. І. В. Давидової, доц. К. Г. Некіт. Одеса: Фенікс, 2016. С. 311–314.
52. Зайчук О. В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник/кол. авторів. 2-ге вид., переробл. і доп. Київ: Юрінком Інтер, 2008. 688 c.
53. Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 2 червня 2016 р. № 1401-VIII, набирає чинності 30.09.2016 р. // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1401-19 (дата звернення: 20.05.2016).
54. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 № 3792-XII в редакції Закону № 2627-ІІІ від 11.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1994. №13. Ст. 64. (зі змінами) // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12 (дата звернення: 20.05.2016).
55. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. № 3687-XII в редакції Закону № 1771-ІІІ від 01.06.2000 р. (зі змінами) // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3687-12 (дата звернення: 20.05.2016).
56. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 р. № 3688-ХІІ (зі змінами) // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3688-12 (дата звернення: 20.05.2016).
57. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 р. № 3689-ХІІ (зі змінами) // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3689-12 (дата звернення: 20.05.2016).
58. Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 05.11.1997 р. № 621/97-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1998. № 8. Ст. 28 (зі змінами).
59. Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16.06.1999 р. № 752-XIV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1999. № 32. Ст. 267 (зі змінами) // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/752-14 (дата звернення: 20.05.2016).
60. Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р. в редакції Закону від 17.01.2002 р. № 2986-ІІІ // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2002. № 23. Ст. 163 (зі змінами). // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3116-12 (дата звернення: 20.05.2016).
61. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 р. № 1402-VІІІ, який також набере чинності з 30.09.2016 р. // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1402-19 (дата звернення: 06.06.2016).
62. Закон Швеции (1977:729) «Об Апелляционном патентном суде» от 24 августа 1977 г., в редакции 2010 года. URL: http://www.wipo.int/wipolex/ru/details.jsp?id=10704 (дата звернення: 20.05.2016).
63. Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області по справі № 569/19471/14-ц від 22 січня 2015 р. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42526687 (дата звернення: 22.01.2016).
64. Захист прав інтелектуальної власності: норми міжнародного і національного законодавства та їх правозастосування: практ. посібник/кол. авторів: Д. Лонг, П. П, В. Жаров, Т. Шевелева, І. Василенко, В. Дроб’язко. Київ: «К.І.С.», 2007. 448 с.
65. Захист прав інтелектуальної власності: теоретико-правові аспекти та судова практика/укл.: Андрощук Г. О., Орлюк О. П. Київ, 2007. 242 с.
66. Інтелектуальна власність: економіко-правові аспекти: навч. посібник/Є. І. Ходаківський, В. П. Якобчук, І. Л. Литвинчук. Київ: «Центр учбової літератури», 2014. 276 с.
67. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика: у 4 т. / Г. О. Андрощук, С. О. Довгий, В. С. Дроб’язко та ін.; за заг. ред. О. Д. Святоцького. Київ, 1999. Т. 1. Право інтелектуальної власності/за ред. В. М. Литвина, С. О. Довгого. Київ: Вид. Дім «Ін Юре», 1999. 500 с.
68. Інформаційно-аналітична довідка до слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти від 15 жовтня 2014 року: «Інтелектуальна власність в Україні. Стан та концептуальні засади розвитку». URL: http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/publish/article?art_id=61821&cat_id=61640 (дата звернення: 18.05.2016).
69. Канзафарова І. С. Захист цивільних прав: окремі аспекти//Держава і право. Київ, 2004. Вип. 25. С. 272–276.
70. Канзафарова І. С. Теорія цивільно-правової відповідальності: монографія. Одеса: Астропринт, 2006. 261 с.
71. Капіца Ю. М., Ступак С. К., Жувака О. В. Авторське право і суміжні права в Європі: монографія. Київ: Логос, 2012. 696 с.
72. Кіріленко Ф. О. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності правоохоронними органами України: автореферат дис… канд. юрид. наук: 12.00.07; Нац. академія внутрішніх справ. Київ, 2011. 22 с.
73. Кистяковский Б. А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. Москва: Издание М. и С. Сабашниковых, 1916. 704 с.
74. Коваль І. Ф. Захист прав у сфері промислової власності: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування: монографія. Київ: НДІ ІВ НАПрН України, «Лазурит–Поліграф», 2011. 320 с.
75. Ковальський В. С. Охоронна функція права як соціальний правовий феномен: автореферат дис....д-ра юрид. наук: 12.00.01; Ін-т законодавства Верховної Ради України. Київ, 2011. 36 с.
76. Ковальчук О. О. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення в Україні та країнах Європейського Союзу: монографія. Київ: Юрінком Інтер, 2014. 200 с.
77. Козловский А. А. Философско-гносеологические основания законодательных определений//Законодательная дефиниция: логико-гносеологические, политико-юридические, морально-психологические и практические проблемы/под ред. д.ю.н. В. М. Баранова. Нижний Новгород: НИНПЦ «Юридическая техника», 2007. С. 117–129.
78. Колісник А. С. Цивільно-правовий захист комп'ютерного програмного забезпечення: автореферат дис… канд. юрид. наук: 12.00.03; Одеська нац. юрид. академія. Одеса, 2007. 22 с.
79. Комаров В. В. Цивільний процесуальний кодекс та Кодекс адміністративного судочинства України: проблема єдності та відмінностей//Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та кодексу адміністративного судочинства України: тези доповідей та наукових повідомлень учасників міжнар. наук.-практ. конф. (25–26 січня 2007 р.)/за заг. ред. проф. В. В. Комарова. Харків: НЮАУ, 2007. С. 3–9.
80. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. (зі змінами та доповненнями, внесеними Протоколом № 11 від 11.05.1994 р., Протоколом № 14 від 13.05.2004 р.). // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_004 (дата звернення: 24.04.2016).
81. Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу (2010/С 83/01)//Офіційний вісник Європейського Союзу (UA). 30.3.2010. 403 с.
82. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 2005/відп. ред. П. Б. Євграфов. Київ, 2006. 256 с.
83. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р (зі змінами) // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр (дата звернення: 18.05.2016).
84. Коссак В. М., Якубівський І. С. Право інтелектуальної власності: підручник. Київ: Істина, 2007. 208 с.
85. Крижна В. М. Ліцензійний договір – правова форма реалізації патентних прав: автореферат дис… канд. юрид. наук: 12.00.03; Нац. юрид. академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 1999. 23 с.
86. Кузнєцова Н. Громадянське суспільство та особисті немайнові права//Право України. 2015. № 4. С. 9–17.
87. Кузнєцова Н. Нетипові об’єкти права власності в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод//Право України. 2016. № 1. С. 34–40.
88. Кузнєцова Н. Проблеми гармонізації та уніфікації сучасного приватного права//Право України. 2012. № 1–2. С. 139–153.
89. Кузнєцова Н. Стан і тенденції розвитку цивілістичної науки в Україні//Право України. 2014. № 6. С. 9–14.
90. Кузнєцова Н. С., Кохановська О. В. Проблеми захисту прав інтелектуальної власності в Україні//Право України. 2011. № 3. С. 21–29.
91. Кучер Т. М. Право на судовий захист в порядку цивільного судочинства України: автореферат дис… канд. юрид. наук: 12.00.03; Київський нац. ун-тет імені Тараса Шевченка, 2009. 22 с.
92. Кучер Т. М. Юридична природа права на судовий захист у порядку цивільного судочинства//Університетські наукові записки. 2008. № 4 (28). С. 179–186.
93. Кушерець Д. Охорона та захист майнових прав у сфері договірного права України: монографія. Київ: Знання України, 2014. 463 с.
94. Лісабонські консолідовані договори про Європейський Союз і функціонування Європейського Союзу//Право Європейського Союзу/за ред. В. І. Муравйова. Київ, 2011. С. 527–691.
95. Локк Д. Сочинения: в 3 т. Москва: Мысль, 1985. Т. 2. 1986. 560 с.
96. Малеин Н. С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность: монография. Москва: Юридическая литература, 1985. 193 с.
97. Мацегорін О. І. Поняття та зміст захисту цивільних прав //Часопис Київського університету права. 2011. № 3. С. 143–146.
98. Микитин В. І. Цивільно-правові способи захисту майнових прав інтелектуальної власності//Юридична Україна. 2012. № 9. С. 53–61.
99. Милицин А. Сущность результатов творческой деятельности//Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. 2008. № 2. С. 65–71.
100. Михальченко Н. Украниская региональная цивилизация: прошлое, настоящее, будущее: монография. Киев: ИПиЭНИ имени И. Ф. Кураса НАН Украины, 2013. 340 с.
101. Молдован В. В., Молдован А. В. Судоустрій. Україна, Велика Британія, Російська Федерація, США, ФНР, Франція, Судові органи ООН: навч. посіб. Київ: Алеут, 2010. 360 с.
102. Молчанов Р. Ю. Здійснення та цивільно-правовий захист особистого немайнового права на ім’я: автореферат дис… канд. юрид. наук: 12.00.03; Харківськ. нац. ун-тет внутрішніх справ. Харків, 2009. 22 с.
103. Морская О. Теория эквивалентов при решении патентных споров в США и Японии//Интеллектуальная собственность. Патенты и лицензии. 2001. URL: http://rbis.su/article.php?article=733 (дата звернення: 25.03.2016).
104. Москаленко В., Орлюк О., Святоцький Д. Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Захист прав інтелектуальної власності/відп. ред. В. С. Москаленко. Київ: Праксіс, 2007. 408 с.
105. Муравйов В. Зона вільної торгівлі як основа економічної інтеграції України у Європейський Союз//Право України. 2016. № 4. С. 9–21.
106. Муратова Д. А. Правовая природа способа защиты гражданских прав//Российская юстиция. 2009. № 4. URL: http://www.center-bereg.ru/b9100.html (дата звернення: 22.02.2016).
107. Мурашко М. С. Судебная защита субъективных гражданских прав: автореферат дис. канд. юрид. наук: 12.00.03. Санкт-Петербург, 2000. 24 с.
108. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України/за ред. В. М. Коссака. Київ: Істина, 2004. 976 с.
109. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. 5-те вид., перероб. і допов./за ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. Київ: Юрінком Інтер, 2013. Т. 1. 832 с.
110. Необходимость и цели создания Суда по интеллектуальным правам как эффективного инструмента решения патентных споров: интернет-конференция Л. А. Новоселовой. URL: http://www.garant.ru/interview/442549/#ixzz4KgH300V8 (дата звернення: 12.03.2016).
111. Новый патентный закон может ускорить инновации в США
URL: http://iipdigital.usembassy.gov/st/russian/article/2011/10/20111019113033x0.6115229.html#axzz4Kji60Tcc (дата звернення: 18.04.2016).
112. Общее гражданское уложение Австрийской империи 1811 года. Кодифікація цивільного законодавства на українських землях: в 2 т./за ред. Р. О. Стефанчука та М. О. Стефанчука. Київ: Правова єдність, 2009. Т. 1. 1168 с.
113. Оніщенко Н. М. Демократичне право та права людини у масштабі сучасних реалій. У кн.: Правова доктрина – основа формування правової системи держави: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 20-річчю НАПрН України, 21–22 листопада 2013 р. Харків: Право, 2013. С. 88–94.
114. Оніщенко Н. М. Сприйняття права в умовах демократичного розвитку: проблеми, реалії, перспективи: монографія/відп. ред. академік НАН України Ю. С. Шемшученко. Київ: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. 320 с.
115. Орлюк О. П. Захист прав інтелектуальної власності: проблеми правозастосування//Інтелектуальна власність. 2007. № 2. С. 24–29.
116. Орлюк О. П. Захист прав інтелектуальної власності: проблеми механізму правореалізації//Актуальні проблеми законодавчого забезпечення та розвитку національної системи захисту прав інтелектуальної власності в контексті світового досвіду, стандартів ЄС, СОТ та ВОІВ: Наук.-практ. семінар, тези доповідей. Київ, 04.03.2007 р. Київ: ТОВ «Лазурит-Поліграф», 2007. С. 24–29.
117. Орлюк О. П. Патентна юстиція: світова практика та перспективи в Україні//Питання інтелектуальної власності: Збірник наук. праць. Вип. 6. Київ: ТОВ «Лазурит-Поліграф», 2008. 310 с.
118. Основи інтелектуальної власності: навч. посібник/О. П. Орлюк (кер. авт. кол.), А. О. Кодинець, Ю. В. Носік та ін.; за ред. О. П. Орлюк. Київ: Інтерсервіс, 2016. 382 с.
119. Основи пра