ЗОБОВ’ЯЗАННЯ З НАБУТТЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЙНА БЕЗ ДОСТАТНЬОЇ ПРАВОВОЇ ПІДСТАВИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Історія становлення і розвиток інституту набуття,
збереження майна без достатньої правової підстави 10

1.1. Інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави в
римському праві. 10
1.2. Інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у
вітчизняному цивільному законодавстві ХІХ-ХХ ст. 28
1.3. Місце інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави в системі недоговірних зобов’язань. 41
1.4. Правова природа виникнення зобов’язань із набуття, збереження майна
без достатньої правової підстави. 51
ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ 1 70

РОЗДІЛ 2. Види зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Майно, що не підлягає поверненню 74

2.1. Види зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої
правової підстави. 74
2.1.1. Отримання за недійсним правочином. 78
2.1.2. Витребування майна власником із чужого незаконного володіння. 86
2.1.3. Інші види зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. 95
2.2. Майно, що не підлягає поверненню в якості набуття, збереження майна
без достатньої правової підстави. 107
2.3. Порівняльно-правовий аналіз інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави України і зарубіжних країн. 115
ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ 2 129

РОЗДІЛ 3. Співвідношення зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності 136

3.1. Конкуренція зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з деліктними зобов’язаннями. 136
3.2. Конкуренція зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з договірними зобов’язаннями та зобов’язаннями,
що виникають із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи
без її доручення. 146
3.3. Конкуренція зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з віндикаційними вимогами. 162
ВИСНОВКИ ЗА РОЗДІЛОМ 3 168

ВИСНОВКИ 173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 185

ВСТУП

Актуальність теми. Докорінна перебудова соціально-економічного устрою в державі, перехід її до ринкової економіки і демократичні принципи розбудови в соціальній сфері вимагають необхідності реформування цивільно-правових відносин. У свою чергу, це обумовлює як необхідність кардинальних змін цивільного законодавства в цілому, так і доцільність удосконалення зобов’язального права, зокрема, системи недоговірних зобов’язань.
Зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави займають особливе місце в системі недоговірних зобов’язань. Специфіка інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає в його поширенні на всі інститути зобов’язального права. Визнання правочину недійсним і повернення всього отриманого за ним, не завжди задовольняє інтереси контрагента. При несвоєчасному та неналежному виконанні, або невиконанні договору взагалі одним із контрагентів, здебільшого в судах виникають складнощі при захисті майнових прав потерпілого шляхом застосування матеріально-правових норм, що регулюють договірні зобов’язання. Завдання іншій особі шкоди й утворення при цьому у її заподіювача майнової вигоди здебільшого обумовлює виникнення низки питань щодо кваліфікації справи в суді. Інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави тут виступає гарантом при захисті майнових прав потерпілих.
Система чинного законодавства вимагає уточнення основних положень цивільно-правового інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави і приведення його відповідно до сучасних вимог життя суспільства. Правильне і обґрунтоване поняття та застосування цих зобов’язань потребує теоретичного аналізу з метою визначення особливостей правового регулювання у цій сфері та формування оптимальної моделі інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Актуальність теми зумовлюється необхідністю визначення та однозначного розуміння базових категорій недоговірних зобов’язань; використання досвіду зарубіжних країн, що дало б змогу на підставі порівняльно-правового аналізу встановити зв’язки та закономірності розвитку зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, а в подальшому уніфікувати цей інститут у позитивному праві; усунення прогалин у дослідженні цього інституту, які обумовлені відсутністю фундаментальних досліджень правової природи даних зобов’язань і наявності лише окремих розробок у цій галузі доби радянського цивільного права, необхідність визначення відповідності норм нового Цивільного кодексу України, що присвячені набуттю, збереженню майна без достатньої правової підстави, тим тенденціям, що склалися та існують у світі.
Підґрунтям для подальшого дослідження проблем щодо поняття інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, його видів, та конкуренції з іншими вимогами щодо захисту цивільних прав є праці вчених юристів дореволюційного, радянського та сучасного періодів: М.М. Агаркова, Ч.Н. Азімова, Д.В. Бобрової, М.Й. Брагінського, С.М. Братуся, В.В. Вільнянського, Д.М. Гєнкіна, В.П. Грибанова, І.О. Дзери, О.В. Дзери, В.М. Ігнатенка, О.С. Іоффе, О.О. Красавчикова, В.А.Кройтора, Н.С. Кузнєцової, А.В. Луць, В.В. Луць, Р.А.Майданика, В.П. Маслова, Г.К. Матвєєва, Д.І. Мейера, І.Б. Новицького, І.С. Перетерського, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, К.П. Побєдоносцева, О.А. Пушкіна, Н.В. Рабинович, Н.А. Руденченко, В.О. Рясенцева, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Ю.К. Толстого, К.А. Флейшиць, Є.О. Харитонова, Ф.С. Хейфец, В.В. Чернишева, А.А. Шамшова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, Р.Б. Шишки та інших.
Спеціальні комплексні дослідження щодо правової природи інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та його видів не проводилися. Дискусійними залишаються й чимало теоретичних та практичних питань цього цивільно-правового інституту. Окремі поняття носять оціночний характер: “безпідставність набуття (збереження)”, “відсутність правової підстави набуття, збереження”, “недобросовісний володілець”, “відсутність вини в діях набувача” і не мають однозначного тлумачення в юридичній літературі, що спричиняє труднощі при вирішенні справ цієї категорії у судовій практиці.
Наведене не лише обумовило вибір теми дослідження, але й свідчить про її актуальність як для виконання теоретичного аналізу в цій сфері, так і для визначення особливостей застосування зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України у межах теми “Проблеми вдосконалення цивільно-правових форм захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб”, затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. “Про тематику пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр.”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування теоретичних аспектів та практичної реалізації головних положень цивільно-правового інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з наступною розробкою науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення законодавства України у сфері недоговірних зобов’язань.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань: розглянути ретроспективу становлення й розвитку інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; визначити поняття, ознаки та умови зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; розкрити юридичну природу інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, залежно від його видів, та класифікувати їх; розкрити динаміку регулювання цього інституту в законодавстві інших країн для врахування досягнень у цій сфері в процесі вдосконалення цивільного законодавства України; визначити поняття та особливості майна, що не підлягає поверненню в якості набутого, збереженого без достатньої правової підстави; з’ясувати й охарактеризувати критерії розмежування зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності; сформулювати пропозиції та надати рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави в Україні.
Об’єктом дослідження суспільні відносини, що виникають у сфері регулювання наслідків набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Предметом дослідження є правова природа і суть правовідносин, пов’язаних із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави та порядок їх реалізації.
Методи дослідження. У процесі дослідження було застосовано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний, догматичний, діалектичний, метод моделювання. За допомогою порівняльно-правового методу був проведений аналіз окремих положень нормативно-правових актів; історико-правовий — використовувався при дослідженні етапів розвитку цивільно-правого інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та критеріїв розмежування цього інституту з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності; формально-логічний метод надав можливість дослідити юридичну природу зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, умови виникнення цих зобов’язань, види відповідних правовідносин, а також здійснювалася обробка та аналіз емпіричного матеріалу. Використання системно-структурного методу дозволило уніфікувати та систематизувати цивільні справи за позовами з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. За допомогою догматичного методу проведено аналіз норм чинного законодавства, що сприяв виявленню прогалин та дозволив сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства. Метод моделювання дав змогу не тільки уявити типові випадки, за яких найчастіше відбувається безпідставний перехід майна від потерпілого до набувача, але і запропонувати оптимальні шляхи їх вирішення.
Наукова новизна дослідження обумовлена поставленими завданнями та засобами їх розв’язання. Проведене дослідження дозволило авторові сформулювати та обґрунтувати низку нових наукових положень та висновків:
1. Уперше на дисертаційному рівні сформульовано наукове поняття “правової підстави набуття, збереження майна”, що виключає застосування ст. 1212 ЦК України 2003 р. та визначено поняття “відсутності правової підстави набуття, збереження майна” як однієї із головних умов виникнення вказаних зобов’язань.
2. Дістала подальшого теоретичного розвитку концепція “відсутності вини” як суб’єктивної умови для виникнення зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
3. Дістало подальшого теоретичного розвитку положення щодо необхідності встановлення додаткових майнових наслідків недійсного правочину по відношенню повернення одержаного за ним.
4. Удосконалено положення “необхідні витрати на майно”. Доводяться аргументи щодо конкретизації поняття “необхідні витрати” словосполученням “…та без яких неможливе його функціонування”.
5. Удосконалено положення, за якими відбувається розмежування зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності:
- відсутність умислу в діях набувача та наявність певного кредитора, на користь якого і стягується відшкодування, обумовлюють виникнення зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави і є критерієм розмежування їх із деліктними зобов’язаннями;
- визнання договору неукладеним є підставою для задоволення інтересів потерпілого шляхом позову із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави;
- природні властивості витребуємого майна і визначена форма використання цих властивостей в певних умовах цивільного обігу обумовлюють розмежування досліджуваних зобов’язань із віндикаційними вимогами. В окремих випадках ознакою, яка розмежовує ці позови є наявність або відсутність майнової вигоди на стороні відповідача.
- критерій вольової направленості дій особи щодо розпорядження належним їй майном є підставою для розмежування досліджуваних зобов’язань із зобов’язаннями, що виникають із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення.
Практичне значення одержаних результатів визначається конкретними пропозиціями стосовно доцільності внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів, зокрема ст.ст. 390, 1215 ЦК України, а також у процесі удосконалення постанов Пленуму Верховного Суду України.
Сформульовані автором висновки і пропозиції можуть бути використані у науково-дослідницькій та навчально-методичній діяльності — для проведення подальших теоретичних досліджень у сфері недоговірних зобов’язань, підготовці розділів підручників та посібників із цивільного права, цивільного процесу, міжнародного приватного права.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру з удосконалення цивільного законодавства, що містяться в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України та використовувалися автором у процесі викладання навчальних курсів “Цивільне право” та “Цивільний процес”.
Основні положення дисертаційного дослідження отримали апробацію у виступах автора на наукових та науково-практичних конференціях:
1) “Проблеми цивільного права та цивільного процесу на сучасному етапі розвитку законодавства” (м. Донецьк, 5 квітня 2002 року);
2) “Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування в сучасний період” (м. Хмельницький, 14-15 травня 2002 року);
3) “Правова система, громадянське суспільство та держава” (м. Львів, 7-8 травня 2003 року);
4) “Актуальні проблеми права 2003” (м. Київ, 9 квітня 2003 року);
5) “Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності” (м. Харків, 30 травня 2003 року).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в одинадцятьох наукових публікаціях, шість з яких опубліковано у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті наукового аналізу проведеного дослідження особливостей інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави автором дисертаційного дослідження вважаються такими загальні висновки:
1. Інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави був розвинутий в нормах юстініанівського права, що надало йому універсальності, необхідної й достатньої, щоб стати підґрунтям правового регулювання відповідних відносин у більшості систем цивільного права. Різниця між зобов’язаннями із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та реальними договорами в римському приватному праві полягала в підставі передачі майна. У зобов’язаннях із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави правова підстава для передачі майна була відсутня.
Основними категоріями зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави були: a) позов про повернення неналежно сплаченого; б) позов про повернення надання, мета якого не здійснилася; в) позов про повернення отриманого внаслідок крадіжки (на несправедливій чи неправильній підставі).
Рецепція Римського приватного права за візантійським типом відбувалася у Київській Русі, а пізніше в Росії та Україні. Проголошення незалежності в Україні призвело до прийняття багатьох нормативно-правових актів, які відзначали підвалини сучасного цивільного права України, відповідно до світових та європейських тенденцій. Необхідність встановлення єдиного тлумачення права природно призвела до прийняття нового Цивільного кодексу, незаперечною перевагою якого є рецепція Римського приватного права. Новий зміст приділяється інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, представленому чотирма статтями глави 83 ЦК України. Йому повертається первинне значення універсального засобу захисту майнових прав громадян, юридичних осіб та держави в цілому.
Автор зазначає, що фундаментальні засади Римського приватного права знайшли своє відображення в новому ЦК України, що ввібрав у себе кращі надбання української цивілістики та романістики як за роки незалежності, так і за попередні періоди її розвитку.
2. Зроблено висновок про деяку різноманітність поглядів вчених-цивілістів дореволюційної Росії та СРСР і УРСР та законодавства зазначених періодів. У зв’язку з відсутністю твердого ґрунту у вітчизняному дореволюційному законодавстві, законодавець змушений був звернутися до римського права у його вченнях про кондикції та головні риси цих вчень було втілено у життя.
Вченими підкреслювалася необхідність законодавчо закріпити інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави в якості самостійного виду недоговірних зобов’язань, що і було зроблено у 1922 р. у Цивільному кодексі УРСР у чотирьох статтях 12 глави. На сьогоднішній день, у результаті зробленого аналізу історії розвитку і становлення інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави автор стверджує про відсутність ґрунтовних теоретичних досліджень правової природи зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
3. Зроблено висновок, що досліджуваний інститут посідає друге у системі недоговірних зобов’язань після деліктних зобов’язань. Складність застосування справ за позовами із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави на практиці полягає в тому, що умовами їх виникнення є досить широке коло підстав — односторонній правочин, адміністративний акт, протиправна поведінка контрагентів у двосторонньому правочині, а також як наслідок події. У зв’язку з відсутністю єдиної концепції застосування зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави суди вимушені застосовувати інші матеріально-правові норми, практично не використовуючи навіть субсидіарне застосування цих зобов’язань, тим самим штучно звужуючи їх значення — вони відноситься до охоронних недоговірних зобов’язань і мета їх полягає в захисті майнових прав та інтересів громадян і організацій шляхом поновлення попереднього становища.
4. Досліджено правову природу зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової природи. Суб’єктами досліджуваних зобов’язань виступають боржник — особа, в чиїй майновій сфері без правових підстав утворилася матеріальна вигода і кредитор — особа, за рахунок якої безпідставне переміщення майнових цінностей. Інші особи можуть виступати в цій якості тільки у випадках, прямо передбачених законом. Об’єктом зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступає безпідставно набуте або збережене майно з усіма змінами, які воно зазнало або могло зазнати — можливе поліпшення або погіршення стану майна, можливе принесення доходу, або навпаки, необхідність витрат на його нормальне утримання.
Зміст зобов’язань складають суб’єктивне право кредитора вимагати повернення майнової вигоди й юридичний обов’язок боржника повернути майнову вигоду. Поведінка кредитора і боржника повинна бути направлена на перехід майнової вигоди із майнової сфери однієї особи, в якої вона безпідставно утворилася в майнову сферу особи, яка має на неї право.
4. Автор вважає, що об’єктивними умовами виникнення зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Запропоновано таке поняття правової підстави набуття, збереження майна в змісті, що виключає застосування ст. 1212 ЦК України 2003 р.: такий безоплатний перехід майна від однієї особи до іншої, який або відповідає меті правовідношення і його юридичному змісту, або стає безповоротним через пряму вказівку закону. З виведеного положення зроблено висновок щодо поняття “відсутності правової підстави набуття, збереження майна” як однієї із головних умов виникнення вказаних зобов’язань. Під відсутністю правової підстави автором розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.
В результаті дослідження концепцій щодо суб’єктивних умов виникнення зазначених зобов’язань підтримується та дістала подальшого розвитку концепція “відсутності вини”, яка існує в науці і полягає в тому, що зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають як наслідок збігу обставин, а також в тих випадках, при яких одна особа за відсутністю умислу набуває майно, завдаючи при цьому шкоди іншій особі.
5. Зроблено висновок, що найбільш поширеним наслідком недійсного правочину, пов’язаного із визначенням правової долі отриманого за правочином є безпідставне збагачення одного з контрагентів за рахунок іншого контрагента. Правочин, визнаний недійсним, як правило, позбавляється юридичної сили з моменту його укладення і тому правові підстави отримання майна за таким правочином не настають — все одержане кожною стороною позбавляється правової підстави і відповідно до ст. 1212, 1213 ЦК України підлягає вилученню як безпідставно набуте за недійсним правочином. Безпідставно набутим є не тільки те, що було отримане без відповідного зустрічного надання, але і все те, що було виконане за правочином, який визнаний недійсним.
При двосторонній реституції закон у ряді випадків передбачає додаткові майнові наслідки у вигляді відшкодування витрат та вартості втраченого чи ушкодженого майна. До наслідків недійсного правочину по відношенню повернення виконаного за ним застосовується правило ст. 1214 ЦК України про відшкодування набувачем потерпілому неотриманих доходів. У випадку двосторонньої реституції відповідно до відшкодування неотриманих доходів кожна зі сторін недійсного правочину одночасно є і набувачем і потерпілим.
6. Зроблено висновок, що у разі виникнення набувальної давності на чуже майно (ст. 344 ЦК України), що знаходиться у особи, яка добросовісно заволоділа ним і продовжує відкрито, безперервно користуватися, відбувається розмежування права власності та володіння: одна особа номінально має право власності, але не може володіти, в той час як інша володіє, але не має права власності. Не дивлячись на добросовісність набувача при набутті чужого майна, власник може витребувати майно шляхом пред’явлення позову з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, оскільки добросовісність або недобросовісність не впливає на право власника витребувати майно. Однак така можливість існує тільки у випадку, коли набувальна давність не сплила і безпідставне володіння майном у володільця (добросовісного або недобросовісного) не трансформувалося у володіння, яке ґрунтується на законній підставі.
Розкрито зміст поняття витребування майна з чужого незаконного володіння як виду зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Зроблено висновок, що застосування засобів інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави не залежить від способу вибуття майна з володіння власника (за його волею чи поза його волею) та добросовісності чи недобросовісності набувача. Акцентується увага саме на терміні “витребування”, а не “повернення”, як про це зазначається у ст. 50 Закону України “Про власність”.
7. Автор робить висновок, що припинення договірного правовідношення на підставі об’єктивної зміни обставин зумовлює сторону, що отримала задоволення за договором повернути отримане, або, насамкінець, відшкодувати його вартість при неможливості надати майно в натурі. Обов’язок сторони повернути все отримане нею від контрагента виникає не у зв’язку з помилково виконаним обов’язком за договором, а тому, що отримання зустрічного задоволення за договором є тією правовою підставою, яка з часом відпала у зв’язку з об’єктивними обставинами, тим самим припинивши договірне зобов’язання. Повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні, в переважній більшості стосується грошових зобов’язань, в яких обов’язок боржника (набувача) зводиться до повернення кредитору безпідставно набутих або збережених грошових коштів.
Особливість правового регулювання зобов’язань, коли набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави є гроші (як готівкові так і безготівкові) полягає в тому, що на суму безпідставно набутих, збережених грошових коштів підлягають нарахуванню проценти згідно зі ст. 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.
Розкрито особливості застосування зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у безготівкових грошових зобов’язаннях і підтримується позиція щодо врахування суб’єктивного фактору поведінки набувача при виплаті процентів. У випадках, коли грошові кошти передаються набувачеві у безготівковій формі, останній повинен дізнатися про безпідставне отримання коштів при наданні йому банком виписки щодо проведених операцій на рахунку або іншої інформації по руху коштів на рахунку в порядку, передбаченому банківськими правилами і договором банківського рахунку. Якщо набувачем надані докази, які свідчать про неможливість встановлення факту помилкового нарахування коштів, обов’язок сплати процентів покладається на нього з моменту, коли він міг отримати відомості про помилкове отримання коштів.
8. Автором досліджено можливі ситуації, настання яких не дозволяє потерпілому захистити свої майнові права шляхом звернення вимог про віндикацію, відшкодування шкоди або позов з договору. В таких випадках потерпілому можна застосовувати позов із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави щодо повернення набутого або збереженого поза волею учасників майна. Під терміном “поза волею” розуміється перехід майна від власника, який не ставив за мету свідоме відчуження, свідоме передання, надання титулу майна іншій особі, наприклад, коли майно загублене власником або особою, якій воно було передане власником у володіння, або коли майно було викрадене у тієї чи іншої особи.
9. У результаті дослідження видів та особливостей майна, що не підлягає поверненню в якості набутого, збереженого без достатньої правової підстави автор зазначає, що в ст. 1215 ЦК України наведений приблизний перелік випадків, коли набуте майно не підлягає поверненню. Проаналізовано ст. 1215 ЦК України та гл. 7 Закону України “Про виконавче провадження” і зроблено висновок, що у випадках, коли набувач, безпідставно скористався чужим майном, реалізував його, та протягом певного часу (коли ще не сплив строк набувальної давності) витратив майнову вигоду, отриману від реалізації, і всього його майна не вистачає щоб покрити суму стягнення, законодавець має право застосовувати ст.ст. 67-72 Закону України “Про виконавче провадження”. У всіх інших випадках, коли засоби для існування боржника надані йому добровільно і без рахункової помилки, на них не може бути звернення про витребування зайво сплачених сум назад.
10. В результаті проведеного порівняльно-правового аналізу сформульовано висновок, що не дивлячись на всі вихідні теоретичні відмінності, якими керуються різні правові системи, підсумком їх є, в більшості, єдиний результат — майнові права особи, яка зазнала втрат у майні у зв’язку з діями іншої особи, що збагатилася за її рахунок без достатніх правових підстав, повинні захищатися шляхом поновлення її майнового становища за наявністю умови — відсутності умисних неправомірних дій між сторонами.
Автор вважає, що в ЦК України, як у кодексі приватного права певною мірою знайшов відображення вплив буржуазного приватного законодавства, головним чином Німецького цивільного уложення. Значний вплив на становлення цивільного законодавства мають політичні процеси. Прагнення України вступити до Європейського Союзу безумовно повинно бути підкріплено прийняттям відповідних правових норм, які будуть гармонізовані із нормами країн Західної Європи, зокрема введення в дію проекту ЦК Європи.
11. Досліджено питання конкуренції інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави з іншими цивільно-правовими засобами захисту права власності. Під конкуренцією позовів автор розуміє приналежність кредитору декількох теоретично рівних один одному, альтернативних та направлених на захист одного і того ж права або інтересу вимог до боржника; право або інтерес при цьому забезпечується за вибором кредитора будь-яким одним із найбільш зручних з практичних міркувань способів.
Зроблено висновок, що зобов’язання із завдання шкоди забезпечує поновлення майнової сфери потерпілого в тому стані, в якому він знаходився до правопорушення, за принципом повного відшкодування і відшкодування дорівнює шкоді. При набутті, збереженні майна без достатньої правової підстави немає невідповідності майнової вигоди набувача втратам потерпілого: останньому шкода відшкодовується тільки в тому розмірі, в якому боржник збагатився або міг збагатитися. Доводяться аргументи, що вираз “завдати шкоду” є за обсягом ширшим, ніж вираз “безпідставно набути майно”: завдання шкоди можливе як при набутті (збереженні) майна, так і без отримання майнової вигоди, тоді як не можна набути безпідставну майнову вигоду, не спричинивши при цьому будь-якому майнової шкоди.
Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави однієї із сторін може виникнути на основі деліктного зобов’язання у випадку, коли вимога з делікту, як спосіб захисту майнових прав, виявиться вже реалізованою, але в результаті повністю не поновлений майновий стан потерпілого або відбувся новий невиправний перехід майна. Також можлива ситуація, коли зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави як би “переростає” у зобов’язання із завдання шкоди.
Деліктні зобов’язання в порівнянні з кондикційними служать найбільш простим для позивача засобом захисту його інтересів не тільки з точки зору легкого доведення фактичного складу зобов’язання, яке виникло. Автор вважає, що не дивлячись на зручність потерпілим застосування деліктного позову для задоволення своїх вимог, перевага повинна надатися позову із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у тих випадках, коли мова йде про “упущену вигоду”. Деліктний позов в таких справах не може задовольнити усі майнові вимоги потерпілого.
12. Автором піддано критиці погляди цивілістів, які можна об’єднати єдиною тезою – можливість застосування договірного, віндикаційного або деліктного позовів – виключає кондикцію, тобто позов із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Відстоюється позиція щодо правил застосування інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави в якості диспозитивних норм.
Зіставлено поняття “неукладений договір” та “недійсний договір” і зроблено висновок, що в основу розмежування недійсних і неукладених договорів повинні бути покладені обумовлені наслідки цих договорів: при неукладених (які не відбулися) правочинах наслідками служать зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, а при недійсних — спеціальні наслідки, встановлені законодавством до кожного виду недійсних правочинів. До неукладених правочинів відносяться договори, які укладені при відсутності вказаного в законі фактичного складу, при невизначеності волевиявлення, при впливі на волевиявлення учасників, коли вони повністю позбавлені волі.
При настанні об’єктивних обставин, що припиняють договірне правовідношення, вимога про виконання зустрічного договірного зобов’язання трансформується у вимогу про повернення безпідставно набутого (збереженого). Відсутність певного правочину одночасно означає відсутність відповідних прав та обов’язків сторін за цим договором. Факт наявності договору є тією межею, де співіснують зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та договірні.
13. Автор зазначає, що вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення можливо тільки за волею особи, яка веде чужу справу, і з такими правовідносинами зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави подібні лише у випадках, коли набуття відбувається в результаті дій особи, яка терпить майнові збитки з тієї самої причини.
Розмежування між цими зобов’язаннями бачиться за лінією вольової направленості особи щодо розпорядження належним їй майном (здійснити дарунок, безоплатно надати допомогу іншій особі, або не мати за мету надати майнову вигоду іншій особі), є підставою для розмежування досліджуваних зобов’язань із зобов’язаннями, що виникають із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення.
14. Автор встановлює головний критерій, яким належить керуватися при розмежуванні зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої підстави із віндикаційними вимогами — природні властивості витребуємого майна і визначена форма використання цих властивостей в певних умовах цивільного обігу. За цією ознакою майно поділяється на майно визначене індивідуальними та визначене родовими ознаками.
Розмежування між зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави і віндикаційних позовів, які пред’являються до недобросовісних володільців необхідно проводити також за суб’єктивними умовами їх виникнення. В окремих випадках ознакою, яка розмежовує ці позови, є наявність або відсутність майнової вигоди на стороні відповідача. Віндикаційний позов пред’являється не тільки тоді, коли відповідач безоплатно отримує спірне майно, але і при відплатному його набутті. Тому на стороні відповідача майнової вигоди може і не бути. Для виникнення ж зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави ця ознака є необхідною. Зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави також слід відрізняти від віндикаційних позовів і формою відшкодування, яка допускає компенсацію майнових втрат шляхом передачі правомочній особі речей, однорідних до втрачених або шляхом передачі їх грошового еквіваленту.
15. Прийняття нового ЦК України разом з упорядкуванням певних положень та усуненням прогалин поставило нові питання, що вимагають вирішення на законодавчому рівні. Зокрема: викласти ст. 1215 ЦК України в такій редакції: ст. 1215 “Майно, що не підлягає поверненню в якості набуття, збереження майна без достатньої правової підстави”. Не підлягає поверненню в якості набуття, збереження майна без достатньої правової підстави:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності, рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) майно, передане на виконання зобов’язання до настання строку виконання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 531 ЦК України);
3) майно, передане на виконання зобов’язання після закінчення строку позовної давності, у випадках, коли таке виконання допускається ст. 267 ЦК України;
4) грошові суми чи інше майно, надане у виконання неіснуючого зобов’язання, якщо набувач доведе, що потерпілий, який вимагає повернення майна, знав про відсутність зобов’язання або надав майно у цілях благодійності.
16. Доводяться аргументи, що до поняття, “необхідні витрати” слід віднести тільки ті, які необхідні для забезпечення нормального стану користування та зберігання майна з урахуванням його зношеності, і конкретизувати словосполученням “без яких неможливе його функціонування”. Пропонується суду користуватись цим поняттям “необхідних витрат”, для того, щоб у подальшій судовій практиці уникати двозначності трактування закону і в результаті єдності судової практики.
17. Вважається вдалою позиція ч. 4 ст. 390 ЦК України, що добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
Відстоюється позиція, що добросовісному володільцю повинна відшкодовуватись моральна шкода, яка йому завдана. Вважається за доцільне доповнити ч. 4 ст. 390 ЦК України таким положенням: “Добросовісний володілець, який відплатно набув майно має право вимагати відшкодування моральної шкоди, завданої вилученням майна”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – Вып. 3. – ВИЮН. – 1940, – 191 с.
2. Ансон Вильям. Договорное право / Под общ. ред. и с предисловием О.Н. Садикова. – М.: Юр.лит. – 1984 - 463 с.
3. Арзамазцев А.Н. Охрана социалистической собственности по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во Ленингр.ун-та. – 1956, – 208 с.
4. Артемов В.В. Недействительность сделок и их последствия: некоторые аспекты. // “Юрист”. – 2002. – №6. – С.10-14.
5. Архів арбітражного суду Дніпропетровської області за 2000 р. – Справа № 114/00.
6. Архів арбітражного суду Донецької області. за 1997 р. – Справа № 1278/97.
7. Архів арбітражного суду м.Дніпропетровська за 2000 р. – Справа № 1057/03-00.
8. Архів арбітражного суду Одеської області за 1996 р. – Справа № 2-128.
9. Архів арбітражного суду Харківської області за 1999 р. – Справа № 157/2-21.
10. Архів арбітражного суду Харківської області за 1999 р. – Справи №№ 159/2-21, 274/3-33, 275/3-31.
11. Архів арбітражного суду Харківської області за 1999 р. – Справа № 244/2-21.
12. Архів арбітражного суду Харківської області за 1999 р. – Справа № 346/2-21.
13. Архів Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська за 1999 р. – Справа № 103/99.
14. Асриян Б.А. Возмещение убытков как мера ответственности за нарушение договорных обязательств // “Юрист”. – 2002. – .№ 12. – С.18-23.
15. Баранова Л.М. Обставини, які звільняють від відповідальності в цивільному праві: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Х., 1998. – 18 с.
16. Баранова Л.М. Обстоятельства, освобождающие от ответственности в гражданском праве: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Х., 1998. – 161 с.
17. Бартошек М. Римское право: (Понятие, термины, определения) / Пер. с чешск. – М. – 1996. – 580 с.
18. Берестова І.Е. Інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави у системі римського права // Вісник прокуратури. – 2003. – № 10. – С.60 - 65.
19. Берестова І.Е. Суб’єктивне ставлення контрагентів у зобов’язаннях з безпідставного збагачення // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 12. – С.17 – 20.
20. Боброва Д.В. Недоговірні зобов’язання у проекті Цивільного кодексу України  Українське право – 1997. – № 1. – С.93-100.
21. Боброва Д.В. Проблемы деликтной ответственности в советском гражданском праве. Автореф. дис....доктор.юрид.наук: 12.00.03. Киевский государственный институт им. Т.Шевченко. – К., 1988. – 56 с.
22. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. – М. – 1997. – 682с.
23. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (Очерк теории). – М.: Юрид. лит-ра, 1976. – 215 с.
24. Визнання договорів неукладеними: причини і наслідки (огляд арбітражної практики і чинного законодавства) // Вісник податкової служби України. – 2001. – № 1. – С. 17-22.
25. Гаврилов Э.П. Ответственность за неисполнение денежного обязательства // Российская юстиция. – 1997. – № 11. – С. 13-14.
26. Газета “Факти”, 18 вересня 1999 року.
27. Гай. Институции Пер. с латинского Ф. Дадынского / Под ред. В.А.Савельева, Л.Л.Кофанова. – М.: Юристъ, 1997. – 368 с.
28. Генкин Д.М. Право собственности в СССР. М.: Госюриздат., 1961. – 223 с.
29. Германское право. Ч. 1. Гражданское уложение: Пер. с нем. / Серия: Современное зарубежное и международное частное право – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552 с.
30. Голышев В.Г. Совершение сделки с целью, заведомо противной основам правопорядка и нравственности // “Юрист”. – 2003. – №3. – С.22-23.
31. Гражданский кодекс Украинской ССР: Научно-практический комментарий / Пер. с укр. / И.Г. Агапов, М.И. Бару, И.А. Беленчук и др. – К.: Политиздат Украины, 1981. – С.180.
32. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник / Отв. ред. Е. А. Васильев. 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения., 1993. – 560 с.
33. Гражданское право России. Ч.2. Обязательственное право: Курс лекций / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Издательство БЕК. – 1997. – 704 с.
34. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2–х частях. Часть 1 / Под ред. проф. А.А. Пушкина, доц. В.М. Самойленко. – Х.: Ун-т внутр. дел; “Основа”, 1996. – 440 с.
35. Гражданское право. Учебник. Том. 3. Издание 3, переработанное и дополненное / Под ред. А.П. Сергеева. Ю.К. Толстого. – М.: ПБОЮЛ., 2000 – 632 с.
36. Гражданское право. Учебник. Часть 2. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.,1997. – 784 с.
37. Гражданское право: Учебник в 2 т. Т.2., полут.2 / Отв. ред. Е.А. Суханов. 2-е изд., перераб. и доп. – М., 2000. – 544 с.
38. Гражданское право: Учебник для вузов. Т.1 / Под редакцией проф. М.М. Агаркова и проф. Д.М. Генкина – М.: Госюриздат СССР., 1944. – 319 с.
39. Гражданское Уложеніе: Проектъ Высочайше учрежденной Редакционной Коммисіи по составленію Гражданского Уложенія / Подъ редакцией И. М. Тютрюмова. Томъ второй. – СПб.: Изданіе книжнаго магазина “Законовъдъніе”, 1910. – 365 с.
40. Грибанов В.П. Дульнева Л.А. Право личной собственности в период развернутого строительства коммунизма. – М., 1963. – С.44-46.
41. Грибанов В.П. Новое в регулировании отношении собственности…// Вестник МГУ. Серия “Право”. – 1962. – № 3. – С.40-46.
42. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. Серия “Классика российской цивилистики”. М.: Статут., 2000. – 411с.
43. Гримм Д.Д. Очерки по учению об обогащении. – Дерпт. – 1901 – вып.1. – С.39-40.
44. Гуляев А.М. Русское гражданское право. – СПб., 1912. – 387 с.
45. Дернбург Г. Пандекты. Обязательственное право. – М., 1900. – 447 с.
46. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту прав власності в Україні. Автореф. дис....канд.юрид.наук: 12.00.03. Київський Національний унверситет ім. Т. Шевченка. – К., 2001. – 21с.
47. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К. Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
48. Дзера О.В. Автор глави в книзі Право власності в Україні. Навчальний посібник. / За редакцією О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – Київ.: Юрінком Інтер., 2000. – 316 с.
49. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в України. – К.: “Вентурі”, 1996. – 272 с.
50. Дигесты Юстиниана / Пер. и коммент. И.С. Перетерского. – М.: Юридическая литература, 1984. – 315 с.
51. Донцов С.Е. Гражданско-правовые внедоговорные способы защиты социалистической собственности. – М. – 1980. – С.18-19.
52. Ем В.С. Категория обязанности в советском гражданском праве (вопросы теории): Автореф. дис.…канд. юрид. наук: 12.00.03. – М., 1981. – 26 с.
53. Ем В.С. Обязательства вследствие неосновательного обогащения // Законодательство. – 1999. – № 7. – С.11-14.
54. Ерошенко А.А. Личная собственность в гражданском праве. – М., 1973. – С.180-181.
55. Єрьоменко Г.В. Порівняльна характеристика деліктів з інститутом набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (безпідставне збагачення) та іншими зобов’язаннями по захисту цивільних прав // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 5. – С.198-200.
56. Житловий Кодекс України, прийнятий ВРУ РСР 30.06.1983 р. (з наступними змінами) // Кодекси. – № 11. – К. – 2002. – 164 с.
57. Завидов Б.Д., Гусев О.Б. К экстравагантному вопросу о перерастании гражданской ответственности в уголовную. // “Юрист”. – №5. – 2000. – С.45-49.
58. Завидов Б.Д., Гусев О.Б. Правовые проблемы ответственности, вытекающие из неосновательного обогащения // “Юрист”. – № 10. – 1999. – С.58-63.
59. Загальне цивільне уложення Австрійської імперії // Хрестоматія з історії держави і права України. - Т. 1. З найдавніших часів до початку XX ст.: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький / За ред. члена-кореспондента Академії правових наук України В.Д. Гончаренка. – К.: Ін Юре, 1997. – С.320-387.
60. Заіка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право.: Навчальний посібник. – К.: Наукова думка, 2000 – 152 с.
61. Законы гражданские / (Свод Законов. т. Х. ч. 1 изд. 1914 г. по Прод. 1914 г.) со включением узаконений, последовавших в порядке 87 ст. осн. зак. и разъяснений Правительствующего Сената с 1866 г. по 1 октября 1915 г. // Составитель В.В.Исаченко. – Петроград.: Издание “Право”, 1916, – С. 199.
62. Замошкина Е. Добросовестность владения – одно из условий преобретательной давности. – Российска юстиция. – № 2. – 2003. – С.62.
63. Захарина Б., Козак Л. Практика взыскания сумм неосновательного обогащения, нажитого преступным путем // Соц. законность. – 1963. – № 1. – С.50-54.
64. Зимилева М. Общая собственность в советском гражданском праве // Ученые записки ВИЮН. вып. 2 ., 1941. – С. 52.
65. Зобов’язальне право: теорія і практика: Навчальний посібник для студентів юрид. вузів і факультетів ун-тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць та інші. За ред. О. В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
66. Зом Р. Институции: Учебник истории и системы римского гражданского права. – С-Пб., 1910. – Вып. 2. – 456 с.
67. Зубар В.М. “Зобов’язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення”. Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – К. – 2002. – 178 с.
68. Зубар В.М. “Зобов'язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення”. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 2001. – 18 с.
69. Игнатенко В.Н. Реализация обязательств из неосновательного обогащения // Известия вузов. Правоведение. – 2001. – № 2. – С.192-196.
70. Индивидуальная и кооперативная трудовая деятельность: Справочник / А.С. Довгерт, И.С. Кузнецова, Н.Ю. Пришва. – К.: Выща шк., 1990. – 327 с.
71. Институции Юстиниана. (Пер. с лат. Д. Расснера. Под ред. Л.Л. Кофанова, В.А. Томсинова) – М.: Зерцало,1998. – 193с.
72. Ипатов А.Б. Особенности правового регулирования денежных кондикционных обязательств. // Юридический вестник РГЭУ. – 2002. – № 3. – С. 17-23.
73. Ігнатенко В., Приступа С. Функціонально-компесаційний аспект позадоговірних зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди. // Вісник Академії правових наук України. – № 2(25). – 2002 – С.149-152.
74. Йоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид.лит., 1975 – 878 с.
75. Йоффе О.С. “Гражданское право”. Т.2. Изд ЛГУ, 1961. – 518 с.
76. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А.Довгерта – К.: Український центр правничих студій, 2000. – 336 с.
77. Коментар до Конституції України – К., 1996. – 377 с.
78. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Рук. авт. колл. и ответ. ред. д-р юр. н., п-р О.Н. Садиков. – М.: Юридическая фирма КОНТРАКТ; ИНФРА – М, 1998. – 779 с.
79. Комментарий части второй Гражданского кодекса Российской Федерации / Под ред. Т Брагинской., В. Кузнецова, Л.Синюхина – М.: Фонд “Правовая культура”, 1996. – 448 с.
80. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст.41.
81. Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 роки. – К., 1997. – 122 с.
82. Кофанов Л.Л. Обязательственное право в архаическом Риме: Долговой вопрос (VI – IV вв. до н.э.). – М.: Юрист, 1994. – 240 с.
83. Лавров Д.Г. Денежные обязательства в российском гражданском праве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – СПб., 2000. – 26 с.
84. Лавров Денежные обязательства в российском гражданском праве. – СПб.: 2001. – 250 с.
85. Лісовий І.А. Античний світ у термінах, іменах і назвах - Львів, 1988. – 123 с.
86. Лунц Л.А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. – М.: Изд-во “Статут”, 1999. – 352 с.
87. Луць В.В. Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України Питання договірного права у контексті розробки нового Цивільного кодексу України. – Івано-Франківськ.: Коломия, 1997. – С.43-51.
88. Майданик Р.А. “Проблеми регулювання довірчих відносин у цивільному праві”. Автореф. дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.03. – К. 2003. – 28 с.
89. Маковский А.Л. Обязательства вследствие неосновательного обогащения. /Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая. Текст, комментарии, алфавитно-предметный указатель / Под ред. О.М.Козырь, А.Л.Маковского, С.А.Хохлова. – 780 с.
90. Маслов В.Ф. Осуществление и защита права личной собственности в СССР. - М.: Госюриздат, 1961. – 236 с.
91. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. – К.: Киевский государственный университет им. Т.Г. Шевченко – 1955. – 307 с.
92. Мейер Д.И. Русское гражданское право. Ч.2. – М., 1997. – 444 с.
93. Миколенко Я. Система и основные принципы проекта Гражданского кодекса СССР // Сов. юстиция. – 1939. – № 7. – С.18-23.
94. Михайлич М.А. Внедоговорные обязательства в советском гражданском праве. – КРАСНОДАР, 1982. – С.27-28.
95. Міхно О. Припинення цивільно-правового договоору через неможливість його виконання // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 11. – С.92-95.
96. Нерсесянц В.С. Сравнительное правоведение в системе юриспруденции. // Государство и право, – 2001. – № 6. – С.5-15.
97. Нижегородова Н. Из практики возмещения ущерба, причиненного хищениями. – “Советская юстиция”, – 1963. – № 12. – С. 19-21.
98. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М., 1950, – 416 с.
99. Новоселова Л.А. О последствиях нарушения денежного обязательства / Вестник ВАС. – 1999. – № 12. – С.31-35.
100. Новоселова Л.А. Обязательства из неосновательного приобретения (сбережения) имущества в практике арбитражных судов // Хозяйство и право. – 1995. – № 7. – С.34-37.
101. Новоселова Л.А. Проблемы гражданско-правового регулирования расчетных отношений. Автореф. дис….докт.юрид.наук. – М., 1997. – 49 с.
102. Носов В.А Внедоговорные обязательства, возникающие из правомерных действий // Проблемы защиты субъективных прав и гражданское судопроизводство. – Ярославль, 1981. – С.43-44.
103. Носов В.А. Понятие внедоговорных обязательств // Проблема защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. – Ярославль. – 1978. – С.23-25.
104. О введение в действие гражданского кодекса Украинской ССР. / Собрание Узаконений и Распряжений рабоче-крестьянского правительства Украины 24.01.23 № 55. Отдел первый. – От 16.12.22 г. – 1-е издание русское официальное.