ПРАВО КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………….……………………………………….......3

Розділ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ………………………….…………...………………………….....12
1.1. Право власності як інститут речового права…………………………........12
1.2. Поняття та місце права комунальної власності
в цивільно-правовому інституті права власності в Україні.................................31

Розділ II. ПРАВОВІДНОСИНИ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ: ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА, ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ………………..48
2.1. Загальна характеристика правовідносин комунальної власності…….....48
2.2. Правовий статус суб'єктів права комунальної власності…………….......62
2.3. Об'єкти права комунальної власності………………………………….....85

Розділ III. ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРАВА КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ..........................................................................................................108
3.1. Підстави виникнення, здійснення та припинення
права комунальної власності.................................................................................108
3.2. Нормативно-правове регулювання приватизації
комунального майна...............................................................................................138
3.3. Захист права комунальної власності…………………………………....172

ВИСНОВКИ…………………………………...……………………………….190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................201
ДОДАТОК..............................................................................................................238

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Незважаючи на багатовікову історію існування цивільно-правового інституту права власності, як одного із основних речових прав, він дотепер залишається предметом багатьох дискусій. Це пояснюється тим, що його роль постійно змінювалася на кожному етапі соціально-економічного розвитку суспільства. Відповідно змінювався і зміст цього інституту. Так, протягом тривалого часу в умовах соціалістичного планового господарства традиційно більш ефективними вважалися адміністративно-правові методи правового регулювання відносин власності. Соціально-економічні та політичні процеси, що відбуваються в Україні, природно, потребують реформування правовідносин власності взагалі і правовідносин комунальної власності зокрема.
Комунальна власність становить економічну основу, матеріальну базу місцевого самоврядування, одним із завдань якого є забезпечення соціально-культурних, економічних потреб населення. Нині істотно змінилося місце і значення права комунальної власності, що зумовлює необхідність певної переорієнтації подальшого розвитку цього правового інституту. Однак поки що не створено належного правового механізму здійснення права комунальної власності і заснованих на ній комунальних підприємств, установ та організацій.
На практиці непоодинокими є випадки порушення правових приписів, зокрема, у процесі приватизації об'єктів комунальної власності. Так, до комунальної власності передаються дитячі садки, пансіонати, лікувальні заклади, які згодом незаконно приватизуються. Саме тому питання приватизації неодноразово виносилися на парламентські слухання. Відтак потрібна чітка регламентація статусу майна, що знаходиться у комунальній власності. До набрання новим Кримінальним кодексом України чинності (1 вересня 2001р.) комунальна власність фактично не була об'єктом кримінально-правової охорони, оскільки Кримінальний кодекс України 1960р. не передбачав відповідальності за злочини проти комунальної власності. Нині вона захищається нарівні з іншими формами власності.
Варто зазначити, що Конституція України обмежується лише констатацією наявності такого прояву публічної власності, як комунальна, але не розкриває її сутності. Дослідження правової природи права комунальної власності, її змісту, порядку реалізації та захисту є одним із найактуальніших завдань сучасної юридичної науки. Дійсно, незважаючи на той факт, що перші норми про право комунальної власності з'явились у вітчизняному законодавстві більше десяти років тому, у цивільно-правовій доктрині існує значна кількість прогалин та проблем, пов'язаних з інститутом права комунальної власності. Ці проблеми вирізняються надзвичайною дискусійністю і потребують якнайшвидшого вирішення.
Водночас недостатньою є увага з боку законодавця і науковців до проблем розвитку комунальної власності в нашій державі. Дотепер на законодавчому рівні належно не врегульовані питання цієї форми власності – вже декілька років Верховна Рада України не може прийняти відповідні законопроекти. Проблеми комунальної власності майже не розроблені у вітчизняній цивілістичній науці. Відсутні монографічні дослідження з цієї проблематики. Окремі питання права комунальної власності лише фрагментарно висвітлювалися в навчальній літературі та в періодичних виданнях.
З проблем, котрі побічно торкаються тематики цього дослідження, в Україні захищені кандидатські дисертації: „Право державної власності та його здійснення в період ринкових реформ в Україні” (Пересунько С.І., 1998 р.), „Правовий статус комунальних підприємств в Україні” (Гринюк Р.Ф., 2001 р.), „Цивільно-правові аспекти договору оренди державного та комунального майна” (Мусієнко В.В., 2003 р.), „Участь територіальної громади у цивільних правовідносинах” (Первомайський О.О., 2003 р.). Але в цілому проблема інституту права комунальної власності в Україні всебічно не проаналізована. Цілий ряд питань залишилися нерозкритими чи спірними, окремі з них некритично сприймаються вченими.
Зокрема, потребують глибокого вивчення доктринальні положення щодо місця інституту права комунальної власності у системі галузей права України; відсутні дослідження правовідносин комунальної власності; належним чином не проаналізована специфіка відносин у сфері приватизації комунального майна; існує необхідність узгодження та вдосконалення термінологічного апарату, який має використовуватись при формуванні відповідних цивільно-правових норм; відсутня чітка законодавча концепція щодо співвідношення прав територіальних громад як суб'єктів права комунальної власності і відповідних органів місцевого самоврядування – як суб'єктів здійснення цього права. Актуальність обраної теми посилюється у зв'язку із введенням в дію з 1 січня 2004 р. нових Цивільного та Господарського кодексів України, в яких певною мірою врегульовані питання комунальної власності.
Отже, вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений нагальною потребою здійснення комплексних досліджень проблем права комунальної власності задля створення відповідної правової бази, яка б забезпечила ефективне функціонування цієї форми власності.
Теоретичним підґрунтям дослідження є наукові праці українських і зарубіжних фахівців з різних галузей права та економіки, які розроблялися такими вченими, як М.М. Агарков, Ч.Н. Азімов, С.С. Алєксєєв, Н.В. Безсмертна, Д.В. Боброва, Т.В. Боднар, В.І. Борисова, М.І. Брагінський, С.М. Братусь, А.В. Венедиктов, В.С. Венедиктов, О.В. Дзера, І.О. Дзера, А.С. Довгерт, О.С. Йоффе, В.М. Коссак, О.О. Красавчіков, Н.С. Кузнєцова, І.М. Кучеренко, В.В. Луць, Р.А. Майданик, Уго Маттеї, Д.І. Меєр, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, Ю.П. Пацурківський, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, К.П. Побєдоносцев, В.Ф. Погорілко, С.О. Погрібний, Й.О. Покровський, О.А. Пушкін, З.В. Ромовська, В.Є. Рубаник, І.М. Салій, В.І. Семчик, М.М. Сібільов, В.І. Синайський, К.І. Скловський, І.В. Спасибо-Фатєєва, Є.О. Суханов, Ю.К. Толстой, Р.Й. Халфіна, Є.О. Харитонов, Я.М. Шевченко, Ю.С. Шемшученко, Г.Ф. Шершеневич, Р.Б. Шишка, В.С. Щербина, О.С. Яворська та інші.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Відповідно до вимог наказу МВС України від 30 червня 2002 р. № 635 „Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів у практичну діяльність органів внутрішніх справ України” тема дослідження узгоджена з тематикою пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002–2005 роки (п. 12 – „Цивільно-правовий захист права власності та інших майнових прав” розділу X „Боротьба з економічною злочинністю (економіко-правові аспекти)” Додатку № 3 до зазначеного наказу).
Мета і завдання дослідження. Головна мета праці – створення доктринальної моделі системи норм законодавства України у сфері функціонування права комунальної власності.
Основні завдання дослідження: виявити специфіку окремих інститутів речового права; розкрити особливості суб'єктів права комунальної власності та суб'єктів його здійснення; проаналізувати стан законодавчої регламентації об'єктного та суб'єктного складу правовідносин комунальної власності; дослідити проблеми приватизації, реприватизації та доприватизації комунального майна; оцінити відповідність чинної в Україні нормативно-правової бази щодо діяльності органів місцевого самоврядування сучасним умовам перехідного періоду; вивчити зарубіжний досвід правового регулювання відносин комунальної (муніципальної) власності; з'ясувати сутність та зміст правового захисту комунальної власності.
Об'єкт дослідження – суспільні відносини у сфері здійснення права комунальної власності у період ринкових реформ в сучасній Україні.
Предмет дослідження – норми, що забезпечують функціонування права комунальної власності, їх зміст і соціально-економічне призначення в суспільному розвитку нашої держави.
Автором використані такі методи дослідження: історико-правовий, що застосовувався при аналізі генезису інституту права комунальної власності в Україні; формально-логічний метод – слугував вивченню окремих положень цивільно-правової доктрини, зокрема, суб’єктного складу правовідносин комунальної власності та їх об’єктів; метод системно-структурного аналізу (за його допомогою досліджено ознаки суб’єктів права комунальної власності як елемента комунальних правовідносин); метод формально-догматичного аналізу (з його використанням здійснено тлумачення відповідних цивільно-правових норм та окремих понять і категорій); порівняльно-правовий метод (надав можливість дослідити ступінь регламентації питань права комунальної (муніципальної) власності в цивільному законодавстві інших країн).
Також використовувався статистичний метод – для аналізу узагальнених даних Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації (нині воно ліквідоване, на його базі утворено Головне управління комунальної власності м. Києва) про практику передачі майна до комунальної власності, зокрема угод про відчуження такого майна; опублікованої судової практики, а також рішень Конституційного Суду України. Все це в сукупності становить емпіричну базу дисертації.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація за обраною темою є комплексним дослідженням проблем права комунальної власності, що вперше здійснено в Україні. На підставі результатів дослідження дисертантом сформульовані нові наукові положення, висновки та пропозиції, які запропоновані нею особисто та виносяться на захист:
1. Обґрунтовано висновок – відносини права комунальної власності за своєю природою є цивільно-правовими, незважаючи на те, що регулюються вони не лише нормами цивільного законодавства, а й нормативно-правовими актами інших галузей права (конституційного, господарського, земельного тощо).
2. З урахуванням положень українського законодавства та ґрунтуючись на результатах аналізу цивілістичної доктрини про право власності, наведені додаткові аргументи на користь позиції щодо правомірності поділу на форми не лише власності – як економічної категорії, а й права власності. Пропонується закріпити в Цивільному кодексі України положення про поділ права власності на форми, що має сприяти більш оптимальному визначенню правового режиму майна різних власників.
3. Оригінально в порівнянні з існуючими у науці цивільного права концепціями визначено поняття інституту права комунальної власності – це система норм цивільного (приватного) права та інших галузей права, що регулюють суспільні відносини з приводу володіння, користування та розпорядження майном, яке належить територіальній громаді села, селища, міста, району у місті (в особі місцевих рад відповідного рівня чи інших органів, створених чи уповноважених територіальними громадами).
4. Уперше в доктрині цивільного права України викладене критичне розуміння сутності територіальної громади як суб'єкта права комунальної власності; виявлені деякі вади легального визначення поняття „територіальна громада” (зокрема, потребують уточнення поняття „житель” і термінологічний зворот „загальний критерій постійного проживання на певній території”, який би надавав особі право належати до відповідної територіальної громади).
5. Аргументовано доцільність передбачити у законодавстві, що суб’єктом права комунальної власності є територіальні громади в особі відповідних місцевих рад. Доведено необхідність: вилучення із нормативно-правових актів положень, що передбачають можливість безпосередньо здійснювати права власника територіальною громадою (за винятком здійснення цього права шляхом референдумів, а також територіальними громадами невеликих населених пунктів); передбачення норм про обов’язкове делегування функцій власника територіальними громадами місцевим радам або іншим уповноваженим територіальними громадами органам.
6. Розроблена класифікація комунального майна за критерієм його цільового призначення на такі основні категорії: майно, що забезпечує діяльність безпосередньо територіальної громади села, селища, міста, району в місті; майно, що забезпечує діяльність органів місцевого самоуправління (відповідні ради, їх виконавчі комітети тощо); майно, що утворене внаслідок рішення рад відповідних рівнів про його об'єднання (спільна власність територіальних громад); майно, закріплене за відповідними підприємствами, установами, організаціями як самостійними юридичними особами на праві господарського відання чи оперативного управління.
7. Наведені додаткові аргументи на користь висновку про те, що передбачена статтею 169 ЦК України правомочність територіальних громад створювати юридичні особи як публічного (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо), так і приватного права (підприємницькі товариства тощо) зводить нанівець правовий режим комунальної власності. На підставі цього запропоновано передбачити у ЦК України положення, згідно з якими: суб’єктами права приватної власності можуть бути, поряд із фізичними особами, юридичні особи лише приватного права; суб'єктам права комунальної (публічної) власності має бути заборонено створювати юридичні особи приватного права.
8. Виявлені вади законодавчого визначення поняття приватизації, запропоновано викласти ст. 1 Закону „Про приватизацію державного майна” від 19 лютого 1997 р. у такій, наприклад, редакції: „приватизація – це зміна форми власності шляхом відчуження майна, що перебуває у державній чи комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, на користь визначених законом покупців – приватних власників (фізичних та юридичних осіб) з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України”.
9. Обґрунтовано положення про те, що примусова реприватизація комунального майна може виступати виключно як санкція за неправомірні дії суб’єктів приватизаційних відносин. Відтак її здійснення має відбуватися лише у судовому порядку на загальних цивільно-правових засадах. Правовою підставою примусової реприватизації є рішення суду про визнання договору купівлі-продажу або іншого акта про приватизацію відповідного об’єкта недійсним. Сформульовано визначення поняття примусової реприватизації.
10. За результатами дослідження розроблена доктринальна модель системи норм про право комунальної власності, що втілена автором у відповідному законопроекті. Запропоновано також структуру майбутнього Закону "Про комунальні підприємства, організації та установи”.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані: у законотворчій діяльності – при вдосконалені вітчизняного цивільного законодавства; у науковій діяльності – для подальших теоретичних розробок проблем права комунальної власності в Україні; у правозастосовній діяльності – при здійсненні органами місцевого самоврядування управління комунальним майном; у навчальному процесі – при викладанні цивільного права України.
Розроблений дисертантом законопроект „Про право комунальної власності” може бути покладений Верховною Радою України в основу остаточного варіанта відповідного закону.
Особистий внесок здобувача у трьох опублікованих у співавторстві статтях становлять результати її власних наукових розробок проблем, пов’язаних із функціонуванням окремих інститутів речового права в Україні; визначенням поняття права комунальної власності; аналізом специфіки доходів місцевих бюджетів, а також обґрунтування того, що розв’язання зазначених проблем належить до пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі цивільного права.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення праці оприлюднені на 20-ти науково-практичних конференціях (із них 7 – міжнародні), що відбулися у містах: Києві (2000, 2001, 2003, 2004 рр.), Львові (2000, 2002, 2003 рр.), Мінську (2000 р.), Харкові (2002 р.), Одесі (2000 р.), Косові, Івано-Франківської обл. (2000, 2001 рр.), Хмельницьку (2002 р.).
Автор брала участь у конкурсі „Інтелект молодих – на службу столиці”, оголошеного Головним управлінням освіти і науки м. Києва за підтримки Наукової ради при Київському міському голові (2004 р.). За його результатами удостоєна спеціальної відзнаки за поданий науковий проект „Проблеми права комунальної власності в Україні”, в якому знайшли відображення основні положення дисертаційного дослідження.
Публікації. За темою дослідження, відповідно до його змісту, опубліковано 27 робіт (із них 10 – у наукових фахових виданнях України: 7 статей у наукових журналах і 3 – у збірниках наукових праць).
Структура дисертації. Праця складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (414 найменувань) і додатку. Загальний обсяг дисертації — 249 сторінок, із них обсяг використаних джерел і додатку – 49 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Представлена робота є першим в Україні комплексним дослідженням проблем правового регулювання права комунальної власності в нашій державі. Узагальнення і критичне осмислення концептуальних поглядів вітчизняних і зарубіжних вчених-юристів щодо різних аспектів вказаної проблеми, аналіз законодавчого матеріалу і потреб судової практики дозволяють сформулювати такі наукові та практичні результати, одержані в дисертації.
I. Загальнотеоретичні положення стосовно права комунальної власності:
1. Історико-правовий аналіз виникнення і становлення інститутів речового права дає можливість більш детально з'ясувати природу цих явищ, зокрема, права власності як основного речового права. Практичне значення наукового тлумачення права власності є безсумнівно важливим. Досліджуючи це поняття, потрібно відмежовувати його від права на чужі речі. Останнє має своїм предметом річ не в усій її повноті, а лише її певну сторону або якийсь конкретний вид користування цією річчю. В цьому випадку річ залишається власністю однієї особи, а за іншою особою визнається лише часткове, обмежене „панування” над тією чи іншою стороною речі. Такі права відомі під назвою право на чужі речі (die Rechte an fremden Sachen, jura in re aliena); вони не лише не виключають власність, а й підтверджують її існування.
2. Досить часто відбувається змішування характеру приватного і публічного права. Пояснюється це, зокрема, тим, що людська особистість, у якій зосереджено суть і кінцеву мету будь-якого права, викликає постійну взаємодію буття приватного і буття публічного. У юридичній літературі немає одностайності щодо місця інституту права власності в системі права і стосовно співвідношення конституційних, цивільно–правових і інших норм, що регулюють відносини власності. Ми поділяємо погляди тих авторів (зокрема, О.В. Дзери), які, не заперечуючи важливості конституційного регулювання відносин власності, головне праворегулююче значення у цій сфері надають нормам цивільного права; інші норми (крім конституційних) мають переважно допоміжне спрямування.
Специфіка правовідносин комунальної власності проявляється у їх комплексному характері. Так, право комунальної власності належить до публічної форми власності, її суб'єктами виступають публічні суб'єкти. Водночас інститут права власності взагалі і права комунальної власності зокрема належить до цивільного права – приватної галузі права. Вважаємо, що сутність правовідносин комунальної власності повинна аналізуватися у площині цивільного права, як одного із видів цивільних правовідносин. На нашу думку, нині немає достатніх підстав для виокремлення комунальної (муніципальної) галузі права.
3. Запропоновано визначення поняття інституту права комунальної власності – це система норм цивільного (приватного) права та інших галузей права, що регулюють суспільні відносини з приводу володіння, користування та розпорядження майном, яке належить територіальній громаді села, селища, міста, району у місті (в особі місцевих рад відповідного рівня чи інших органів, створених чи уповноважених територіальними громадами).
4. Останнім часом пропонується виділити такий вид територіальної громади, як внутрішня громада. Фахівці пропонують включити до великих міст ряд районів, що знаходяться поруч із такими містами. При цьому пропонується залишити їх повноправними суб'єктами і надати їхнім мешканцям статус внутрішньої територіальної громади, тобто це матиме вигляд "міст у місті". В свою чергу ми не вбачаємо доцільності виділення "внутрішніх" територіальних громад з декількох причин. По-перше, їх існування не передбачене жодним законодавчим актом України. І, по-друге, важко уявити собі розподіл повноважень між цими суб'єктами. Складається враження, що це має бути ситуація на кшталт співвідношення повноважень федерації та її суб'єктів. Однак подібне не відповідає принципам рівності і незалежності однієї територіальної громади від іншої.
5. Учасниками цивільних відносин є суб'єкти приватного та публічного права. Відповідно до ст. 2 ЦК України до першої групи суб'єктів належать фізичні та юридичні особи, до другої – держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави і інші суб'єкти публічного права. Аналізуючи наведену норму та співвідносячи її із поняттями "суб'єкт права" і "суб'єкт правовідносин", деякі вчені, зокрема О.О. Первомайський, роблять висновок про те, що територіальні громади є суб'єктами цивільних правовідносин (це випливає також із змісту ст. 169 ЦК України). При цьому суб'єктами цивільного права територіальні громади ними не визнаються.
На нашу думку, не можна бути суб'єктом (учасником) цивільних правовідносин і водночас не бути суб'єктом цивільного права. Загальна теорія права широко оперує терміном "суб'єкт права". Обґрунтовується його правомірність і галузевими правовими науками. Переконливими є положення нетотожності цих понять, водночас не можна їх і протиставляти. Адже суб'єкт права, коли він вступає у конкретні правовідносини, набуває нових якостей і стає їх суб'єктом (учасником), але не втрачає при цьому якості, що були йому притаманні до вступу в зазначені відносини. Тому, цілком виправданим є те, що серед елементів правовідносин називаються як їх учасники власне суб'єкти права.
Суб'єкт цивільного права – поняття більш широке, ніж суб'єкт (учасник) цивільних правовідносин. Аби стати їх учасником суб'єкт права повинен в них вступити. Крім того, в конкретних правовідносинах не обов'язково мають бути реалізовані всі права суб'єкта цивільного права. Не будучи суб'єктом цивільного права, іншими словами – не маючи цивільної правосуб'єктності, не можна вступати та брати участь у цивільних правовідносинах. Правоздатність, є обов'язковим елементом правосуб'єктності (на відміну від діє- та деліктоздатності) і притаманна всім суб'єктам цивільного права.
Територіальні громади є суб'єктами публічного права, що не позбавляє їх можливості бути суб'єктами цивільного (приватного прав). Натомість безпосередня участь територіальних громад у цивільних правовідносинах видається неможливою і недоцільною. Тому пропонується внести певні корективи до чинного законодавства (Конституції України, ЦК України, інших нормативно-правових актів) і передбачити, що територіальні громади є суб'єктами цивільного права, а у конкретних цивільних правовідносинах їх представляють відповідні органи місцевого самоврядування.
6. Зроблено висновок про те, що саме на місцеві ради покладено основний обсяг самоврядних повноважень щодо управління комунальною власністю. У ч. 4 ст. 140 Конституції зазначається, що органами місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, є районні та обласні ради. Однак законодавець не розкриває, в чому ж мають полягати спільні інтереси територіальних громад та який інтерес є спільним для всіх, а який – спільним лише для частини територіальних громад? І як бути іншій частині територіальних громад, які не вважають цей інтерес спільним?
На законодавчому рівні функції та повноваження районних і обласних рад ніяк не розмежовані між собою. Наведені законодавчі прогалини створюють значні ускладнення при з’ясуванні питання належності бюджетів районних і обласних рад до комунальної власності. Так, виходячи з положень ч. 2 ст. 143 Конституції України та ч. 4 ст. 60 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні”, на рівні районів та областей комунальна власність не створюється. Таким чином, кошти районних та обласних бюджетів не є комунальною власністю. Водночас їх не можна визнати і державною власністю, оскільки вони формуються із коштів Державного бюджету України та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів (ч. 2 ст. 143 Конституції України). Тому питання належності коштів зазначених бюджетів до тієї чи іншої форми власності потребує відповідного законодавчого вирішення.
7. Запропоновано здійснити класифікацію комунального майна за критерієм його цільового призначення на такі основні категорії: майно, що забезпечує діяльність безпосередньо територіальної громади села, селища, міста, району в місті; майно, що забезпечує діяльність органів місцевого самоуправління (відповідні ради, їх виконавчі комітети тощо); майно, що утворене внаслідок рішення рад відповідних рівнів про його об'єднання (спільна власність територіальних громад); майно, закріплене за відповідними підприємствами, установами, організаціями як самостійними юридичними особами на праві господарського відання чи оперативного управління.
8. Правове регулювання приватизаційних процесів в Україні забезпечується нормами різних галузей права (цивільного, господарського тощо). На підставі загального вчення про правовідносини та з урахуванням чинного законодавства України і практики його застосування, нами сформульоване визначення приватизаційних правовідносин. Отже, на нашу думку, приватизаційні правовідносини – це суспільні відносини, що виникають між суб'єктами приватизації з приводу зміни публічної форми власності на певне майно, на приватну власність і які врегульовані нормами різних галузей права.
9. Пропонується таке визначення примусової реприватизації – це примусове повернення за рішенням суду майна, набутого фізичними і юридичними особами шляхом приватизації із порушенням приватизаційного законодавства та/або умов, передбачених відповідним актом приватизації, у державну або комунальну власність з метою відновлення порушених прав власника.

II. Положення щодо вдосконалення законодавства у сфері відносин комунальної власності:
1. На відміну від поширеної нині позиції щодо недоцільності зведення в єдиний законодавчий акт правових норм із різних галузей права, які стосуються лише однієї – комунальної – форми власності, стверджуємо, що прийняття спеціального закону з питань врегулювання виключно відносин у сфері комунальної власності є суспільною необхідністю, яка покликана усунути колізії, що існують у національному законодавстві. Це обумовлено насамперед специфікою аналізованих відносин, їх новизною для України і у зв'язку із цим – недостатнім нормативно-правовим забезпеченням. Нами розроблений законопроект „Про право комунальної власності”, який може бути покладений Верховною Радою України в основу остаточного варіанта відповідного закону. Запропоновано також структуру майбутнього Закону "Про комунальні підприємства, організації та установи”.
2. Запропоновано викласти п. 1 ст. 1 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" у новій редакції:
„Територіальна громада – мешканці (жителі та громадяни територіальної громади), об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, та у межах району в місті, а також добровільне об’єднання мешканців кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Примітка. Громадяни територіальної громади – це особи, які постійно проживають у громаді та є суб’єктами виборчого права. Жителі територіальної громади – це особи, які проживають у громаді, але не мають виборчого права в Україні, – іноземці, особи без громадянства й особи, діяльність яких частково або тимчасово пов’язана з громадою. Під постійним проживанням слід розуміти перебування на території України не менше 183 днів у календарному році”.
3. Фактично такого власника комунального майна, як територіальна громада не існує. Тому пропонується передбачити в законодавстві, що суб’єктом права комунальної власності є територіальні громади в особі відповідних місцевих рад, та вилучити із відповідних нормативно-правових актів положення щодо безпосередньої можливості територіальної громади здійснювати права комунального власника.
4. Потребує чіткого визначення статус районної в місті ради та місце її бюджету у бюджетній системі України. Відповідно до Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. (ст. 1 ч. 2 ст. 5) у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради, які є адміністративно-територіальними одиницями. Отже, районна в місті рада є органом місцевого самоврядування, а тому може мати власний бюджет. У зв’зку з цим запропоновано внести відповідні зміни до частин 2, 3 ст. 5 Бюджетного кодексу України – передбачити, що бюджет районної в місті ради належить до бюджетів місцевого самоврядування.
5. Критично оцінюється надмірна законодавча деталізація об'єктів комунальної власності, оскільки у будь-якому випадку перелік цих об'єктів не може бути вичерпним. Варто передбачити кола об'єктів, які можуть бути лише у державній власності (наприклад, майно Збройних Сил України, оборонні об'єкти, інші спеціальні майнові комплекси та системи), а також об'єкти виключної власності Українського народу (земля, надра тощо). Запропоновано визначити критерії, які б характеризували специфіку комунальної власності (ст. 35 Закону "Про власність"), зазначивши, що до цих об'єктів може належати будь-яке майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території, необмежене і не вилучене з обігу.
6. Необхідно внести відповідні зміни до Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", де немає жодного згадування про підприємства комунальної власності. У ст. 11 цього Закону йдеться про порушення провадження у справі про банкрутство, передбачено, зокрема, що у випадку, коли боржником є державне підприємство (виділено нами. – Л.М.), щодо якого прийнято рішення про приватизацію, суддя повинен винести ухвалу про зупинення процесу приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство цього підприємства. Після цього, зазначена ухвала направляється органу, що здійснює управління майном боржника, державному органу з питань банкрутства та відповідному державному органу приватизації. Вважаємо, що аналогічна схема повинна застосовуватися і у випадку, коли мова йде про підприємства комунальної власності. Тому ст. 11 має бути доповнена словом "комунальне" і таким чином вона матиме такий вигляд: "…коли боржником є державне чи комунальне підприємство…"
7. Потребує уточнення ст. 26 Закону "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" від 14 вересня 2000 р., де зазначається, що "кошти, одержані від продажу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти незавершеного будівництва, зараховуються до бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць, на території яких розташовані приватизовані земельні ділянки". Законодавець оперує поняттям "бюджет адміністративно-територіальної одиниці", однак у чинному законодавстві такий термін не застосовується. Бюджетним кодексом України 2001 р. (далі – БК України) до складу бюджетної системи держави віднесені державний бюджет та місцеві бюджети. До місцевих бюджетів належать, зокрема, бюджети місцевого самоврядування – бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань (ст. 5 БК України). Саме тому вважаємо за доцільне внести відповідні зміни до аналізованої статті і викласти її у такій редакції: "кошти, одержані від продажу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти незавершеного будівництва, зараховуються до відповідних бюджетів територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань, на території яких розташовані приватизовані земельні ділянки".
8. Одночасно із врегулюванням тих чи інших питань щодо державної власності необхідно здійснювати правове регулювання власності комунальної. Тим самим буде підтверджено особливий статус і специфіку цієї форми власності. На жаль, досі спостерігається тенденція застосування положень законодавства, яким врегульовані питання функціонування державної власності, у сфері комунальної власності (аналогія закону). Зокрема, питання щодо перерахування коштів, одержаних від приватизації державного майна до Державного бюджету України, регулюється відповідним Порядком, затвердженим наказом Державного казначейства України та Фондом державного майна України від 28 серпня 2002 р. Незважаючи на те, що законодавче вирішення аналогічних питань стосовно комунальної власності є надзвичайно важливим, подібного порядку щодо перерахування коштів, одержаних від приватизації комунального майна, до відповідних місцевих бюджетів, не існує. Наведене потребує відповідного законодавчого вирішення.
9. Легальне визначення приватизації (ст. 1 Закону "Про приватизацію державного майна" від 19 лютого 1997 р.) варто викласти у такій редакції: "приватизація – це зміна форми власності шляхом відчуження майна, що перебуває у державній чи комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, на користь визначених законом покупців – приватних власників (фізичних та юридичних осіб) з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України".
10. На підставі аналізу конституційного звернення Президента України щодо відсутності належного законодавчого регулювання відносин приватизації комунального майна, а також рішення Конституційного Суду України з цього приводу від 1 липня 1998 р., нами підтримана позиція стосовно того, що наявна законодавча ситуація є несприятливою для розвитку приватизаційних відносин. З метою усунення очевидних недоліків у сфері законодавчого забезпечення приватизації комунального майна запропоновано внести корективи до Закону „Про приватизацію державного майна”. Зокрема, його необхідно назвати як Закон „Про приватизацію державного та комунального майна”; доповнити цей Закон відповідним підрозділом, в якому передбачити особливості приватизації об'єктів комунальної власності, або прийняти окремий законодавчий акт, який би належно врегулював відносини приватизації комунального майна.
11. Проаналізовані положення цивільного законодавства щодо поділу юридичних осіб на дві категорії – на юридичні особи публічного і приватного права. Так, ЦК України передбачено, що територіальні громади, як повноправні учасники цивільних відносин, можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) і юридичні особи приватного права (наприклад, підприємницькі товариства), а також вони можуть брати участь у їх діяльності на загальних засадах, якщо інше не встановлено законом (ст. 169). Відтак виникає парадоксальна ситуація – суб’єктами права приватної власності стають юридичні особи публічного права. Тобто, у випадку визнання юридичних осіб публічного права суб’єктами права приватної власності зводиться нанівець правовий режим державної та комунальної власності.
ЦК України не передбачає інститутів права повного господарського відання й оперативного управління. При цьому у ч. 2 ст. 395 ЦК України закріплено правило про те, що можуть бути встановлені й інші речові права на чуже майно. В даному випадку маються на увазі положення ГК України (розділ III). Однак наведена норма ЦК України не узгоджена з іншими положеннями цього Кодексу щодо права власності юридичних осіб. З метою усунення зазначених розбіжностей двох кодексів автор пропонує передбачити у ЦК України положення, згідно з якими суб’єктами права приватної власності можуть бути, поряд із фізичними особами, юридичні особи приватного права. Тим самим буде заборонено суб’єктам права комунальної власності створювати юридичні особи приватного права.
12. Вважаємо, що ставлення законодавця до різних форм власності не можна визнати задовільним. Зокрема, ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за дрібне розкрадання державного або колективного майна, проте аналогічної норми, яка б захищала право комунальної (а також і приватної) власності, не існує. Автор вважає за необхідне встановити однакову адміністративну відповідальність за правопорушення проти власності, незалежно від її форми. Саме такий захист всіх форм власності забезпечується нині Кримінальним кодексом України.
Видається необхідним узагальнення судової практики у справах про порушення законодавства при здійсненні угод з майном, що є комунальною власністю. З урахуванням одержаних результатів Верховний Суд України та Вищий Господарський Суд України могли б прийняти відповідні постанови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М., 1940. – 59 с.
2. Актуальные проблемы гражданского права / Под. ред. С.С.Алексеева. – М.: Статут, 2000. – 318 с.
3. Актуальные проблемы гражданского права / Под. ред. М.И. Брагинкого. – М.: Статаут, 2000. – Вып. 2 – 222 с.
4. Алексеев С.С. Народное достояние и собственность // Правда. – 1989. – № 14. – 10 ноября.
5. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
6. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. – Свердловск, 1967. – Вып. 2. – С. 56.
7. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций: В 2-х т. – Свердловск: СЮИ, 1972. – Т.1. – 394 с.
8. Алексеев С.С. Частное право: Научно-публицистический очерк. – М.: Статут, 1999. – 160 с.
9. Анимица Е.Г., Тертышный А.Т. Основы местного самоуправления. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 208 с.
10. Антимонов Б.С. Основания договорной ответственности социалистических организаций. – М.: Госюриздат, 1962. – 172 с.
11. Апанасенко К. Комунальна власність як самостійна форма власності: ознаки, співвідношення з державною формою власності // Юридична Україна. – 2003. – № 8. – С. 31–34.
12. Баймуратов М., Сосновських Ю. Видова характеристика територіальних громад // Актуальні проблеми держави і права. – 2001. – Вип. 12. – С. 13–17.
13. Баліна С.Н., Ущаповський В.Ф. Правові основи приватизації в Україні та її захист від злочинних посягань: Навч. посіб. – К.: Атіка, 1999. – 160 с.
14. Батанов О.В. Конституційно-правовий статус територіальних громад в Україні: Монографія / За заг. ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Концерн "Виробничий Дім "Ін Юре", 2003. – 512 с.
15. Батанов О.В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М Корецького НАН України, 2001. – 260 с.
16. Безсмертна Н.В. Здійснення громадянами права приватної власності в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський університет імені Тараса Шевченка. – К., 2001. – 19 с.
17. Безсмертна Н. Межі здійснення права приватної власності // Право України. – 2002. – № 6. – С. 53–57.
18. Безсмертна Н. Співвідношення понять "право власності" та "здійснення права власності" // Право України. – 2003. – №. 11. – С. 133–137.
19. Берг О.Б. Участие органов местного самоуправления и органов государственной власти в гражданско-правовых и процессуальных отношениях // Местное право. – 2001. – № 6. – С. 11.
20. Білик П.П. Проблеми дефініції територіальної громади як ознаки правової сутності "регіону" // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2001. – № 1. – С. 145.
21. Блага І. Обмеження права власності (з історії проблеми) // Право України. – 2000. – № 1. – С. 122.
22. Бодник В. Трансформація власності в процедурі банкрутства // Право України. – 2001. – № 7. – С. 34 – 36.
23. Борисова В.І. До проблеми участі публічних юридичних осіб у цивільних правовідносинах // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції „Трансформації ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми”. Одеса, 15 травня 2003 р. – Одеса: Астропринт, 2003. – С. 7-11.
24. Борисова В.І. До проблеми сутності юридичної особи // Методологія приватного права: Зб. наук. пр. (за матеріалами наук.-теорет. конф., м. Київ, 30 травня 2003 р.) / Редкол.: О.Д. Крупчан (голова) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 222-224.
25. Борисова В. Про залежність юридичних осіб // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 3 (22). – С. 102-109.
26. Брагинский М.И. Участие Советского государства в гражданских правоотношениях. – М.: Юрид. лит., 1981. – 192 с.
27. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: Госюриздат, 1950. – 367 с.
28. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.: Юрид. лит., 1976. – 215 с.
29. Бюджетний кодекс України // Голос України. – 2001. – № 129.
30. Васильев А.М. Правовые категории. – М., 1976. – 264 с.
31. Васильев В.И. Уставы муниципальных образований. Новое в местном самоуправлении // Журнал российского права. – 1999. – № 2. – С. 20–32.
32. Ващишин М.Я. Земельні правовідносини у селянських (фермерських) господарствах: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06 / Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2000. – 19 с.
33. Великий тлумачний словник сучасної української мови // Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь, 2001. – 1440 с.
34. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М. – Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – 839 с.
35. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве: Монография. – Х.: Консум, 1996. – 136 с.
36. Венедиктов В.С. Правовые вопросы возникновения, изменения и прекращения трудовых правоотношений. – Х., 1995.
37. Вечірній Київ. – 2002. – № 87. – 30 квітня. – С. 2.
38. Висновок щодо відповідності Конституції України та законодавству України проекту Статуту територіальної громади м. Дніпропетровська, розробленого за рішенням виконкому міської ради м. Дніпропетровська // Архів Юридичної академії МВС України за 2001 р. (м. Дніпропетровськ).
39. Вищий Арбітражний Суд України. – Інформаційний лист. – № 01-8/98 від 31 січня 2001 р.
40. Вівчаренко О. Проблеми гарантій охорони права власності на землю в Україні // Право України. – 2003. – № 12. – С. 88–93.
41. Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 4 (38). – С. 37.
42. Висновок на проект Закону України "Про право комунальної власності", внесений народним депутатом Л. Пашковським та ін. (реєстр. № 1263 від 22.07.98). – Науково-експертне управління Секретаріату Верховної Ради України від 16 листопада 1998. – № 976/16.
43. Владимирський-Буданов М. Німецьке право в Польщі й Литві. – Львів, 1903. – 176 с.
44. Власова М.В. Право собственности в России: возникновение, юридическое содержание, пути развития. – М.: МЗ-Пресс, 2002. – 170 с.
45. Волков В., Москаленко О. Територіальна громада та органи місцевого самоврядування як суб'єкти цивільно-правових відносин // Правничий часопис Донецького університету. – 2003. – №1 (9). – С. 11.
46. Волков В.Д., Бобкова А.Г., Захарченко Н.А. и др. Коммунальное право Украины. – Донецк, 2000.
47. Выписка из протокола заседаний Совета Государственной Думы от 8 октября 1998 г.: О проекте Федерального закона "О внесении изменений и дополнений в часть первую Гражданского кодекса Российской Федерации и в Федеральный закон "О введении в действие части второй Гражданского кодекса Российской Федерации" – по вопросу собственности религиозных организаций // Архив Государственной Думы, 1999. (Посилання зроблено за джерелом: Актуальные проблемы гражданского права / Под. ред. С.С. Алексеева. – М.: Статут, 2000. – С. 126).
48. Выписка из протокола Совета Государственной Думы от 4.07.1995 г. № XVI: О проекте Федерального закона "О восстановлении прав собственности и других имущественных прав казачьих общин Российской Федерации, нарушенных в период с 7 ноября 1917 г. по 12 декабря 1993 г."// Архив Государственной Думы, 1996. (Посилання зроблено за джерелом Актуальные проблемы гражданского права / Под. ред. С.С. Алексеева. – М.: Статут, 2000. – С. 126).
49. Галянтич М., Коваленко Г. Щодо строків приватизації житла // Право України. – № 3. – 2000. – С. 74–76.
50. Гардецька Н.О. Поняття та види об’єктів цивільних прав // Вісник Верховного Суду України. – №3 (43). – 2004. – С. 37-39.
51. Голос України. – 2000. – 27 червня.
52. Голубцов В.Г. Публичные и частные начала в гражданско-правовом регулировании отношений государственной собственности: Дисс. … канд. ю. Наук: 12.00.03. – Пермь: Пермский государственный университет, 1999. – 203 с.
53. Господарський кодекс України. Офіційний текст. – К.: Видавництво "Право". – 2003.
54. Гражданский кодекс Приднестровской Молдавской Республики: Норм. изд. – Тирасполь: Мин-во юстиции ГУ "Юридическая литература" ПМР, 2002. – 544 с.
55. Гражданский кодекс Украинской ССР: Научн.-практ. Коммент: Пер. с укр. / И.Г. Агапов, М.И. Бару, И.А. Беленчук и др. – К.: Политиздат Украины, 1981. – 639 с.
56. Гражданское право России: Учебник В 2–х т. / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – 2–е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 1998. – Том 1. – С. 475–484.
57. Гражданское право России. Общая часть: Курс лекций / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Юристъ, 2001. – 776 с.
58. Гражданское право. – М., 1999. – Ч. 1. – С. 465.
59. Гражданское право: В 3-х т. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 1999. – Т. 1. – С. 345–348.
60. Гражданское право. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – 4-е изд., перераб. и доп. – М., 2000. – Том 1. – 624 с.
61. Гражданское право. Часть первая: Учебник / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – М., 1997. – 472 с.
62. Гражданское право: Учебник В 2–х т. / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов – 2-е изд., перераб. и доп. – М., 2002. – Том I. – 816 с.
63. Грешников И.П. Субъекти гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве. – СПб., 2002. – 331 с.
64. Грибанов В.П. Ответственность за нарушение гражданских прав и обязанностей. – М.: Изд-во “Знание”, 1973. – 97 с.
65. Гринюк Р.Ф. Конституційні засади визначення природи і правового режиму комунальної власності в Україні // Правничий часопис Донецького університету. – 1999. – № 1 (3). – С. 20–23.
66. Гринюк Р.Ф. Правовий статус комунальних підприємств в Україні: Дис. … канд. ю. наук: 12.00.04 / Донецький національний університет. – Д., 2001. – 192 с.
67. Гринюк Р.Ф. Правовий статус комунальних підприємств: Автореф. дис. … канд. ю. наук: 12.00.04 / Інститут економіко-правових досліджень НАН України. – Донецьк, 2001. – 20 с.
68. Данількевич М., Величко Ю. Статут територіальної громади міста – нове явище у праві України // Право України. – № 4. – 2002. – С. 27–29.
69. Депутатський запит народного депутата України В.П. Семенюк (фракція соціалістичної партії) від 27 листопада 2002 р.
70. Державна програма розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року, затверджена Указом Президента України від 15 липня 2002 р.
71. Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – К., 1998. – № 3. – березень.
72. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К., 2001. – 256 с.
73. Дзера О.В. Деякі теоретичні та практичні питання права власності в Україні // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого господарського суду України. – 1996. – № 1. – С. 203–210.
74. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні: Автореф. дис. … докт. ю. наук: 12.00.03 / Київський університет імені Тараса Шевченка. – К., 1996. – 47 с.
75. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. – К.: Вентурі, 1996.
76. Дзера О.В., Музика Л.А. Право комунальної власності // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 2003. – Т. 5. – С. 13–14.
77. Донцов С.Е. Гражданско-правовые внедоговорные способы защиты социалистической собственности. – М.: Юрид. лит., 1980. – 144 с.
78. Дорошенко М.В., Рубаник В.С. Власність і право власності: Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні. – Х.: Факт, 2002. – 550 с.
79. Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: Монографія. – К., 2003. – 924 с.
80. Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование экономических отношений: Учебное пособие. – Л., 1986. – 216 с.
81. Емельянов В.П. Гражданское право Украины. – Х., 1996. – С. 160.
82. Ершова И.В. Правовой режим государственного имущества в хозяйственном обороте: теоретические основы и пути совершенствования. – М., 2001. – 304 с.
83. Жалинский А., Рёрихт А. Введение в немецкое право. – М.: Спарк, 2001. – 767 с.
84. Жанайдаров И.У. Проблемы реализации права государственной собственности: Автореф. дисс. … канд. ю. наук: 12.00.03 / Национальная Академия Наук Республики Казахстан. – Алматы, 1994. – 24 с.
85. Житловий кодекс УРСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1983. – додаток до № 28. – Ст. 573.
86. Заверуха О.Б. Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування в Україні: Автореф. … дис. канд. юрид. наук: 12.00.07. / Київський університет імені Тараса Шевченка. – К., 2001. – 20 с.
87. Заіка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право / Навч. посіб. – К., 2000. – 152 с.
88. Закон про місцеве самоврядування в Україні: Науково-практичний коментар. – К., 1999. – С. 34.
89. Закон України "Про комунальну власність": Проект. – Сектор реєстрації законопроектів Верховної Ради України, 29 грудня 1998 р., № 1263–1.
90. Закон України "Про право комунальної власності": Проект. – Сектор реєстрації законопроектів Верховної Ради України, 22 липня 1998 р., №1263.
91. Закон України „Про право комунальної власності та управління об’єктами права комунальної власності”: Проект. – Сектор реєстрації законопроектів Верховної Ради України, 30 грудня 1999 р., № 1263-2.
92. Закон України „Про право комунальної власності”: Проект. – Сектор реєстрації законопроектів Верховної Ради України, 20 липня 2000 р., № 1263-3.
93. Закон України "Про порядок звернення (відчуження) приватного майна": Проект від 24 травня 2002 р. № 1094, внесений народним депутатом України В.Й. Матвєєвим: http://www.rada.gov.ua.
94. Закон України "Про реприватизацію майна в Україні": Проект від 07 червня 2002 р. № 1173, внесений народним депутатом України Семенюк В.П.: http://www.rada.gov.ua.
95. Закон України “Про повернення приватизованого майна у державну чи комунальну власність” від 25 лютого 2003 р. № 3165, внесений Кабінетом Міністрів України: http://www.rada.gov.ua.
96. Засанський В. Причини скоєння правопорушень при трансформації основних форм державної власності // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ:– Львів, 2001. – С. 152–157.
97. Заставська Л.П. Право власності на землю в Україні (розвиток та основні риси): Автореф. дис. … канд. ю. наук: 12.00.06 / Інститут держави і права імені В.М. Корецького. – К., 2003. – 17 с.
98. Земельний кодекс України: Закон України від 25 жовтня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3–4. – Ст. 27.
99. Земельний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.І. Семчика. – К., 2003. – 676 с.
100. Зотов В.Б., Макашева З.М. Муниципальное управление: Учебник для вузов. – М., 2002. – 279 с.
101. Иванова Н.Р. Защита права собственности в арбитражном суде: Комментарий арбитражной практики. – М., 1999. – 296 с.
102. Ільюченко В.М., Поліщук Д.С. Правові засади оформлення переходу права власності на нерухоме майно. – К.: Парламентське вид-во, 202. – 75 с.
103. Інформаційний лист Вищого Арбітражного Суду України "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна" від 25 квітня 2001 р. № 01-8/500.
104. Інформаційний лист Вищого Господарського Суду України "Про Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 13 лютого 2002 р. № 01-8/152.
105. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Госюриздат, 1961. – 379 с.
106. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид.лит., 1975. – 880 с.
107. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. – 311 с.
108. Иоффе О.С. Вина и ответственность по советскому праву // Советское государство и право. – 1972. – № 9. – С. 37–41.
109. Іщенко О., Кравченко В., Пухтинський М. Актуальні проблеми розвитку місцевого самоврядування в контексті європейського вибору України // Інноваційні механізми місцевого та регіонального розвитку. За матеріалами VIII Всеукраїнських муніципальних слухань "Ресурси місцевого і регіонального розвитку: національний та міжнародний аспекти", 29 липня – 2 серпня 2002 року, Судак, Автономна Республіка Крим / Наук. ред.: М. Пухтинкий. – К.: Атіка-Н, 2003. – 528 с.
110. Калмыков Ю. Закон о собственности: каким ему быть? // Правда. –1989. – № 313. – 9 ноября.
111. Кампо В.М. Муніципальне (комунальне) право // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – Т. 3. – К.: Укр. енцикл., 2001. – С. 784.
112. Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения. – М., 2000. – 303 с.
113. Канзафарова І.С. Гражданско-правовая ответственность (основные положения). – Одесса: Астропринт, 1998. – 76 с.
114. Каракаш И.И. Право собственности на землю и право землепользования в Украине: Научно-практ. пособие. – К.: Истина, 2004. – 216 с.
115. Карасева М.В. Финансовое правоотношение. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. – 288 с.
116. Карасева М.В. Финансовое право. Общая часть: Учебник. – М.: Юристъ, 1999. – 256 с.
117. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні // Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К., 2002. – 410 с.
118. Кечекъян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 185 с.
119. Кириллов В.И. Логика познания сущности. – М., 1980. – С. 79–80.
120. Кифак А., Крупко Д. Все формы собственности равноправны // Юридическая практика. – 2003. – № 31. – 5 ав