ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТРАСТОВИХ КОМПАНІЙ ТА ДОВІРЧИХ ТОВАРИСТВ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ ТРАСТУ (ДОВІРЧОЇ ВЛАСНОСТІ)
11
1.1. Поняття та правова природа інституту трасту 11
1.2. Історія становлення та розвитку інституту трасту і трастової справи 31
Висновки до розділу 1 54
РОЗДІЛ 2 ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ТРАСТОВИХ КОМПАНІЙ 58

2.1. Правові аспекти діяльності трастових компаній в окремих країнах світу 58
2.2. Особливості діяльності трастових компаній на ринку довірчих послуг 76
2.3. Довірчі операції трастових компаній 98
Висновки до розділу 2 118
РОЗДІЛ 3 ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ДОВІРЧИХ ТОВАРИСТВ В УКРАЇНІ 124
3.1. Рецепція інституту довірчої власності в право України 124
3.2. Правовий статус довірчих товариств в Україні 144
Висновки до розділу 3 167
ВИСНОВКИ 172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 182

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Відхід від принципів жорсткого планування розвитку народного господарства і переведення його на ринкові механізми регулювання економічних процесів, заохочення приватного підприємництва ставлять перед державою, законодавчими органами і всіма юристами серйозні завдання щодо детального правового регулювання майнових відносин у цілому і відносин власності зокрема. Для законотворчої і правозастосовчої практики як ніколи стало актуальним питання пошуку нових, більш ефективних форм управління. Внаслідок чого в законодавстві та теорії права стали з'являтися нові властиві ринковому господарству правові категорії й інститути. Серед них особливе місце займають інститути довірчої власності та управління майном, сфера застосування яких в усьому світі має пряме відношення до діяльності трастових компаній та довірчих товариств на ринку довірчих послуг.
Досвід зарубіжних країн сьогодні показує, що в міру стабілізації та розвитку економіки України, підвищення добробуту її громадян, інтерес до діяльності та послуг, що надають своїм клієнтам довірчі товариства та трастові компанії, без сумніву буде зростатиме. Проте, законодавство України, яке визначає правове становище довірчих товариств і регулює їх довірчу діяльність, знаходиться в Україні ще на початковій стадії розвитку і має суттєві недоліки, а відтак виникає необхідність вивчення та порівняння досвіду правового регулювання діяльності трастових компаній в зарубіжних країнах та довірчих товариств в Україні, проведення наукового аналізу теоретичної та нормативної баз, на основі яких здійснюється у світі діяльність цих суб’єктів цивільного права.
Актуальність досліджуваної теми визначається також і взятим Україною курсом на інтеграцію у світовий економічний та правовий простір, вступом нашої країни до Ради Європи, і взятими в зв'язку з цим зобов'язаннями привести чинне законодавство, у тому числі й цивільне, у відповідність зі світовими стандартами.
Сьогодні процес глобалізації світової економіки обумовлює гармонізацію, конвергенцію й уніфікацію правових систем окремих країн світу, особливо в сфері приватного права, а тому чим більш ретельно ми будемо підходити до вивчення, порівняння й аналізу законодавств окремих країн, тим менш імовірним буде повторення помилок, яких нам вдалося б уникнути при більш серйозному вивченні тих питань, які стоять сьогодні на порядку денному перед законодавцем.
Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці відомих вчених, які займалися вивченням окремих концептуальних аспектів розглянутої проблематики. Серед авторів, роботи яких були проаналізовані в процесі дослідження, слід назвати таких, зокрема, вітчизняних та іноземних вчених як: О.О. Богатих, М.В. Венецька, Д.М. Генкін, О.Д. Голубович, Р. Давид, Е. Дженкс, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, В.А. Дозорцев, Л.Г. Єфімова, Є.Ф. Жуков, О.С. Іоффе, І.С. Канзафарова, В.М. Катрич, О.Р. Кібенко, М.І. Кулагін, І.М. Кучеренко, Р.А. Майданик, В.Г. Марчинський, Р.Л. Наришкіна, В. Перло, О.А. Підопригора, С.О. Сліпченко, М.М. Слюсаревський, І.В. Спасибо-Фатєєва, Д.І. Степанов, Є.О. Суханов, Є.О. Харитонов, Дж. Чарльзворт, Я.М. Шевченко та інші.
Проблема вдосконалювання правового регулювання діяльності довірчих товариств в Україні останнім часом стала однією з основних на шляху розвитку в нашій країні довірчої діяльності. Залишається актуальним і питання щодо правових форм, які опосередковують здійснення довірчих операцій. Рішення цих та інших питань дозволило б Україні не тільки вдосконалити існуючі сьогодні правові механізми управління власністю, але й створити в країні сприятливий для іноземного та вітчизняного інвестора інвестиційний клімат.
Цим і обумовлений вибір теми дисертаційної роботи та основні напрямки наукових пошуків.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов’язана з комплексною програмою Одеського національного університету імені І.І. Мечникова “Правове забезпечення підприємницької діяльності в Україні” (державний реєстраційний номер 0101U008293).
Мета і завдання дослідження. Метою цього дослідження є комплексний аналіз особливостей правового регулювання діяльності трастових компаній в окремих країнах світу та довірчих товариств в Україні, а також напрацювання окремих теоретичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення українського законодавства в цій сфері.
Відповідно до поставленої мети вирішувалися такі завдання:
- визначити поняття і правову природу інституту довірчої власності (трасту) та ті особливості, якими він характеризується;
- провести аналіз і дати характеристику основних принципів, на базі яких у світі здійснюється довірча діяльність і виникають взаємини між трастовими компаніями та їх клієнтами;
- порівняти чинне в різних країнах світу законодавство щодо регулювання довірчої діяльності та діяльності трастових компаній;
- провести аналіз законодавства України щодо довірчих товариств і розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази в цій сфері;
- з’ясувати основні причини недостатньої ефективності й привабливості діяльності довірчих товариств на українському ринку.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі створення та діяльності трастових компаній і довірчих товариств на ринку довірчих послуг.
Предмет дослідження – сукупність правових норм, що визначають правове становище трастових компаній в зарубіжних країнах та довірчих товариств в Україні, їх місце в системі юридичних осіб і регулюють надання довірчих послуг зазначеними суб’єктами.
Методи дослідження. При проведенні порівняльно-правового аналізу чинного в окремих країнах світу законодавства щодо правового регулювання діяльності довірчих товариств і трастових компаній були використані такі загальнонаукові та спеціальні наукові методи: діалектичний метод, історичний метод, порівняльно-правовий, формально-логічний і системно-функціональний методи.
За допомогою діалектичного методу було досліджено формування та розвиток ідеї довірчих правовідносин і відповідних норм у цивільному праві України й окремих зарубіжних країн, а також проаналізовано хід становлення і розвитку самого законодавства, що регулює діяльність довірчих товариств та трастових компаній на ринку довірчих послуг у різних країнах світу. Історичний метод дозволив дослідити еволюцію розвитку відносин довірчої власності та довірчого управління, причини появи і розвитку трастової справи, а також відобразити закономірно існуючий зв'язок між інститутом довірчої власності і трастовими компаніями як такими. Порівняльно-правовий метод було використано для виявлення особливостей і спільних рис, що існують у правовому регулюванні діяльності трастових компаній на ринках окремих країн світу та довірчих товариств в Україні. Формально-логічний метод дозволив проаналізувати зміст чинного в окремих країнах світу законодавства, яке регулює відносини щодо функціонування довірчих товариств та трастових компаній на ринку, а також зробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України в цій сфері. За допомогою системно-функціонального методу було досліджено роль і значення трастових компаній та довірчих товариств серед інших суб’єктів цивільного права у становленні трастової справи, а також у процесі здійснення самих довірчих операцій на користь їх клієнтів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним монографічним дослідженням, в якому проведено порівняльно-правовий аналіз законодавств України й окремих зарубіжних країн щодо правового регулювання діяльності довірчих товариств та трастових компаній, а також визначені особливості правового становища трастових компаній в окремих країнах світу та довірчих товариств в Україні.
Новизна дисертаційного дослідження конкретизується, зокрема, в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:
- обґрунтовано висновок про те, що у відносинах довірчої власності в англосаксонській системі права відсутній дуалізм титулу власника майна (тобто коли довірчий власник розглядається як повноправний власник за загальним правом, а вигодонабувач як власник за правом справедливості), а існування права власності за загальним правом і права власності за правом справедливості на ті ж самі активи в трастових правовідносинах сьогодні можна розглядати тільки як неправильне тлумачення, засноване лише на застосуванні неадекватних критеріїв оцінки і некоректної екстраполяції цивільно-правових термінів на чужорідні правовідносини;
- з урахуванням існуючого досвіду діяльності трастових компаній в різних країнах світу вперше сформульовано наступне визначення довірчих операцій трастових компаній, а саме:
довірчі операції трастової компанії – комплекс дій (юридичних та (чи) фактичних), пов’язаних з наданням агентських та інших послуг за дорученням клієнта компанії та управлінням майном установника трасту чи довірчого управління, що здійснюється на користь та в інтересах вигодонабувача (ів) з метою отримання останнім певного позитивного ефекту чи задля досягнення визначеної установником трасту (довірчого управління) спеціальної цілі;
- на підставі вивчення досвіду країн неанглосаксонської системи права щодо існування в рамках однієї правової системи й інституту трасту, й інституту довірчого управління майном, обґрунтовано висновок, що спільне використання в правовій системі України й інституту довірчої власності, й інституту управління майном, зовсім не суперечить одне одному, а, навпаки, збагачує правові механізми управління активами фізичних і юридичних осіб, розширює підприємницьку практику;
- набула подальшого аргументування доцільність введення в систему цивільного права України інституту агентування, що значно розширить можливості довірчих товариств при здійсненні ними довірчих операцій, оскільки надасть можливість здійснювати не тільки юридичні, а й фактичні дії не лише на користь суб’єктів господарювання, що передбачено, зокрема, нормами нового Господарського кодексу України, а й інших суб’єктів цивільного права;
- обґрунтовано і напрацьовано конкретні рекомендації щодо вдосконалення законодавства України, яке регулює діяльність довірчих товариств і здійснення ними довірчих операцій. Зокрема запропоновано:
• доповнити розділ І книги третьої нового Цивільного кодексу України главою “Право довірчої власності”, де визначити основні правові характеристики інституту довірчої власності; змінити назву глави 70 Цивільного кодексу України “Управління майном” на “Договір управління майном”, тому що у трактуванні глави 70 Цивільного кодексу України поняття “управління майном” фактично було необґрунтовано звужено і зведено, зрештою, тільки до договору управління майном, тоді як загальновідомо, що управління майном, згідно з чинним законодавством України, може мати не тільки договірний характер, але виникати, наприклад, і на підставі закону. В цій главі, зокрема, пропонується встановити, що право здійснення довірчих операцій щодо майна фізичних та юридичних осіб за договором управління майном мали б лише довірчі товариства та банки;
• змінити організаційно-правову форму довірчих товариств з товариства з додатковою відповідальністю на повне товариство, що, зокрема, дозволить посилити відповідальність довірчих товариств перед клієнтом у разі зловживання з боку довірчих товариств довірою та їх недобросовісної поведінки;
• оскільки інститут довірчої власності передбачає високий ступінь довіри між учасниками трасту, то в якості додаткової юридичної гарантії пропонується передбачити Законом України “Про довірчі товариства”, що довірчі товариства повинні сплачувати певній державній установі (наприклад, це може бути Національний банк України) внески у відсотковому співвідношенні до вартості майна, яке передається останнім з боку їх клієнтів для здійснення щодо нього довірчих операцій. За рахунок цих внесків держава створює гарантійний фонд, з коштів якого у випадку зловживання довірою довірителя будуть виплачуватися певні компенсації довірителям і вигодонабувачам, а також задовольнятися вимоги кредиторів;
• законодавчо закріпити класифікацію довірчих товариств на приватні, тобто ті, що можуть надавати довірчі послуги тільки заздалегідь визначеному колу осіб (наприклад, тільки юридичним особам), і професійні, які зможуть надавати свої послуги необмеженому колу осіб, а тому повинні мати більший розмір статутного фонду. При цьому треба встановити, що професійні довірчі товариства мають називатися трастовими компаніями, оскільки зможуть здійснювати управління майном клієнтів як на базі інституту довірчої власності, так й інституту управління майном, в той час як приватні довірчі товариства повинні надавати довірчі послуги своїм клієнтам, використовуючи замість інституту довірчої власності, інститут управління майном.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в таких сферах:
- у науково-дослідній сфері – матеріали дослідження можуть бути використані для подальших наукових досліджень правової природи довірчих правовідносин, а також діяльності трастових компаній та довірчих товариств на ринку довірчих послуг;
- у правотворчій сфері – покладені в основу дисертації висновки можуть бути використані для вдосконалення чинного законодавства України, що регулює діяльність довірчих товариств на ринку і здійснення ними довірчих операцій;
- у навчальному процесі – результати дослідження можуть бути використані при викладанні курсів “Корпоративне право”, “Цивільне і торгівельне право зарубіжних країн”, “Римське приватне право” і “Цивільне право”.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорювалися на кафедрі цивільно-правових дисциплін економіко-правового факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.
Одержані в результаті дослідження висновки оприлюднювалися на: науково-практичній конференції “Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, 21 березня 2002 р.), міжвузівській курсантській (студентській) науковій конференції “Проблеми цивільного права та цивільного процесу на сучасному етапі розвитку законодавства” (Донецьк, 5 квітня 2002 р.), II всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Крок у майбутнє” (Київ, 22-24 травня 2002 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми підготовки фахівців на новому етапі розбудови української держави” (Херсон, 14-15 листопада 2002 р.), міжнародно-практичній конференції “Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми” (Одеса, 15 травня 2003 р.).
Публікації. Основні положення і результати дослідження містяться в десятьох наукових публікаціях, з яких п'ять статей опубліковано у фахових виданнях і п’ять тез доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки проведеного дослідження щодо правового регулювання в світі діяльності трастових компаній та довірчих товариств, хотілося б ще раз концептуально зупинитися на основних висновках, що були зроблені в роботі.
Передусім, відзначимо, що у незалежній Україні прототипом сучасних зарубіжних трастових компаній в наш час виступають довірчі товариства, специфіка й особливості діяльності яких значною мірою відрізняються від того, що має місце в таких країнах англосаксонського права як Великобританія, США, Австралія, Кіпр тощо. Законодавство України, що визначає правове становище довірчих товариств і регулює їх довірчу діяльність, на жаль, ще занадто мале і має суттєві недоліки. Скажімо, якщо в британській правовій системі, де історія розвитку довірчих правовідносин має більш ніж столітню історію, тільки довірчим операціям цілком присвячено дев'ять законів і ще сім законів, так чи інакше, стосуються окремих моментів їх здійснення, то в Україні нормативна база, що регулює діяльність довірчих товариств щодо надання своїм клієнтам довірчих послуг, фактично зводиться лише до деяких нормативних актів і, зокрема, Декрету Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства”. Тому, констатуючи факт відсутності на сьогоднішній день належного правового регулювання діяльності довірчих товариств в Україні, як ніколи стає актуальним питання щодо вивчення існуючого в цій сфері зарубіжного досвіду, особливо якщо врахувати, що через трастові компанії в економіку багатьох країн світу щорічно залучаються сотні мільйонів доларів, завдяки чому стимулюється виробництво товарів і послуг, модернізується саме виробництво, впроваджуються нові технології, а також передові методи управління і маркетингу, створюються робочі місця тощо.
Діяльність трастових компаній в країнах англосаксонського права нерозривно пов’язана з інститутом довірчої власності, оскільки саме з цим англосаксонським інститутом історія трастової справи безпосередньо пов'язує виникнення трастових компаній і саме траст покладено в основу їхньої діяльності на фінансових і фондових ринках більшості країн світу, що, в остаточному підсумку, багато в чому і зумовлює специфіку правового регулювання діяльності цих компаній в окремих зарубіжних країнах. Без правильного з'ясування правової природи і сутності цього інституту в принципі неможливо правильно зрозуміти суть тих довірчих операцій, що пропонують своїм клієнтам трастові компанії, не говорячи вже про саму природу правового регулювання діяльності цих суб’єктів цивільного права.
Інститут трасту в своїй історії пройшов досить довгий шлях становлення і розвитку. На кожному етапі держава поступово вдосконалювала правове регулювання довірчих відносин, усувала ті недоліки, які перешкоджали розвитку трастової справи.
Джерела сучасного інституту довірчої власності, на наш погляд, все-таки не слід шукати в праві Давнього Риму, як це роблять деякі правознавці, оскільки англосаксонське право в рамках якого, власне кажучи, цей інститут як такий і сформувався, все-таки не відчувало на собі настільки сильного впливу римського права, як це було, скажімо, в континентальній Європі. Тому робити висновки про батьківщину сучасної конструкції довірчої власності тільки на тій підставі, що щось подібне існувало, скажімо, в праві Давнього Єгипту, Греції чи Риму, на нашу думку, було б передчасно.
Не можна залишити без уваги і той факт, що в наш час подекуди в ту ж саму правову категорію “траст” нерідко вкладають різний зміст. Найбільш часто під цим терміном розуміють такі поняття як довірче управління (у романо-німецькій системі права ці правовідносини відносяться до сфери зобов'язального права) і довірча власність (в англосаксонському праві ці відносини відносять до сфери речового права).
Під трастом (довірчою власністю), на нашу думку, треба розуміти фідуціарні правовідносини, в силу яких одна особа (установник трасту) передає належне їй на праві власності певне майно у власність іншій особі (довірчому власнику) з метою управління ним від імені довірчого власника вже як повноправного власника цього майна на користь третьої особи (осіб) – вигодонабувача (ів) або задля досягнення визначеної установником трасту спеціальної цілі. Причому для визнання будь-яких відносин довірчою власністю (трастом чи передбачуваним трастом) необхідно і достатньо мати такі кваліфікуючі ознаки у їхній сукупності:
а) наявність суб'єкта (установник, довірчий власник, вигодонабувач); причому кількість суб'єктів може коливатися від одного до кількох осіб);
б) наявність майна, яке передається довірчому власнику;
в) перехід титулу власника на майно трасту від установника трасту до довірчого власника;
г) розщеплення правомочностей власника майна, переданого в траст, між усіма учасниками трастових правовідносин. Довірчий власник повинен управляти переданим майном від свого власного імені на користь вигодонабувача (ів) – особи (осіб), в інтересах якої траст і був заснований, або для досягнення визначеної установником трасту спеціальної мети.
Відмінності ж між конструкціями довірчої власності та довірчого управління майном обумовлені насамперед різними джерелами їхнього походження. Конструкція довірчої власності, на відміну від довірчого управління, передбачає більший ступінь довіри між учасниками трасту і захищена особливою гілкою прецедентного права – “правом справедливості”. Більше того, інститут довірчої власності передбачає розщеплення права власності та перехід титулу власника від установника довірчої власності до самого довірчого власника, чого в принципі не може бути у відносинах довірчого управління майном. Ось чому, спираючись на досвід діяльності трастових компаній в різних країнах світу, а також враховуючи те, що трастовим компаніям при здійсненні довірчих операцій на користь своїх клієнтів в деяких країнах континентального права іноді доводиться використовувати замість інституту довірчої власності інститут довірчого управління майном, сформульовано наступне визначення довірчих операцій трастових компаній: довірчі операції трастової компанії – це комплекс дій (юридичних та (чи) фактичних), пов’язаних з наданням агентських та інших послуг за дорученням клієнта компанії та управлінням майном установника трасту чи довірчого управління, що здійснюється на користь та в інтересах вигодонабувача (ів) з метою отримання останнім певного позитивного ефекту чи задля досягнення визначеної установником трасту (довірчого управління) спеціальної цілі. Кожен вид трасту зумовлює собою наявність свого власного комплексу довірчих послуг, який може бути запропонований кожному клієнту трастовою компанією заради оптимального досягнення поставлених цілей. У залежності від пріоритетності тих чи інших цілей, які поставив перед собою і перед довірчим власником установник трасту, трастова компанія може скоригувати свої операції щодо активів трасту, у чому, власне кажучи, і виявляється індивідуальний підхід трастової компанії в роботі з кожним своїм клієнтом.
І концепція довірчого управління, і концепція довірчої власності має в Україні як своїх прихильників, так і противників. З огляду на аргументи і докази кожної з сторін спору, нам все ж таки більш близькі ті правознавці, які виступають з тезою про неантагоністичний характер відмінностей між двома правовими конструкціями. На нашу думку, спільне використання інституту довірчої власності й інституту довірчого управління зовсім не суперечить одне одному, а навпаки, збагачує правові механізми по управлінню активами фізичних і юридичних осіб з боку довірчих товариств і одночасно розширює підприємницьку практику. Така позиція, на наш погляд, цілком відповідає духу сьогоднішнього дня, коли на фоні могутніх інтеграційних процесів, що розгортаються в сфері права, стикування правових систем окремих держав, все більш чітко виявляється тенденція до єдиного регулювання на рівні, скажімо, того ж європейського права. Сьогодні стає все більш очевидним, що правові погляди різних культур і суспільств сумісні більшою мірою, ніж це передбачалося раніше. Яскравим прикладом тому є Гаазька конвенція № 30 “Про право, що застосовується до трастів, і про визнання трастів”, яку підписали не тільки країни загального права (Великобританія, Австралія, США...), а й ряд країн континентального права (Італія, Нідерланди, Франція).
Через ці процеси, а також гармонізацію й уніфікацію законодавств окремих держав, мабуть, і варто розглядати подальший розвиток та становлення законодавства України, яке регулює діяльність довірчих товариств на ринку довірчих послуг. У цьому відношенні Україні поки є з кого брати приклад.
У контексті сказаного малопереконливими виглядають докази противників рецепції інституту довірчої власності про те, що існуючий, на їхню думку, при відносинах довірчої власності в англосаксонській системі права дуалізм титулу власника майна, тобто коли довірчий власник розглядається як повноправний власник за загальним правом, а вигодонабувач як власник за правом справедливості, не приживеться в існуючих умовах вітчизняної правової системи, яка тяжіє до континентальних зразків і не знає поділу на загальне право і право справедливості. У цьому твердженні, на наш погляд, є спірним самий факт наявності у відносинах довірчої власності дуалізму титулу власника. На нашу думку, існування права власності за загальним правом і права власності за правом справедливості на ті ж самі активи в трастових правовідносинах сьогодні можна розглядати тільки як неправильне тлумачення, засноване лише на застосуванні неадекватних критеріїв оцінки і некоректної екстраполяції цивільно-правових термінів на чужорідні правовідносини. У благодійних і цільових трастах, наприклад, вигодонабувачі відсутні як такі, оскільки коло бенефіціаріїв тут чітко не визначено, що й унеможливлює розмову про власника за правом справедливості. Титул власника трастового опікуна, дійсно, має вилучення у всіх видах трастів, однак ці вилучення необов’язково здійснюються на користь якихось інших осіб.
Відсутність дуалізму титулу власника трастового майна чітко випливає і зі змісту ст. 2 Гаазької конвенції “Про право, що застосовується до трастів, і про визнання трастів”, де, зокрема, зазначається, що титул власника трастових активів належить трастовому опікуну. Ще одним непрямим підтвердженням цього можна розглядати той факт, що з моменту проведення в Англії в 1873-1875 роках судової реформи, внаслідок якої суди загального права і права справедливості були злиті в єдину судову систему, у матеріальному праві Великобританії поступово йде процес злиття принципів права справедливості (law of equity) і загального права (common law), що, звичайно, не може не позначитися сьогодні й на відносинах довірчої власності як таких [121, с. 48-49].
Ситуація щодо становлення трастової справи в Україні ускладнюється сьогодні, зокрема, тим, що законодавство, яке регулює відносини в цій сфері, ще багато в чому суперечливе і не містить детальної регламентації всіх аспектів діяльності довірчих товариств на ринку. Наприклад, норма статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” говорить про те, що довірчі товариства здійснюють представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна, а стаття 4 розширює сферу діяльності довірчих товариств, закріплюючи за останніми право здійснювати непредставницькі функції у вигляді збереження майна довірителів (для громадян) і розпорядження майном для юридичних осіб. Таким чином, можна припустити, що довірчі товариства можуть здійснювати довірчі операції на користь своїх клієнтів не тільки через їх представницьку діяльність на ринку, а, скажімо, й на підставі укладення договору управління майном.
Певні прогалини все ще залишаються і при вироблені ефективних заходів захисту інтересів довірителів від зловживань з боку довірчих товариств довірою своїх клієнтів. Серед заходів контролю зарубіжна практика ведення трастового бізнесу часто називає ліцензійний порядок здійснення довірчої діяльності, розробку певної схеми компенсації вкладникам у випадку зловживання з боку товариства довірою інвесторів, страхування ризиків настання збитків тощо.
Свою роль у посиленні відповідальності довірчих товариств перед клієнтом, на наш погляд, частково може зіграти і зміна організаційно-правової форми довірчого товариства від товариства з додатковою відповідальністю на повне товариство; посилення вимог щодо формування та розміру статутного фонду довірчого товариства, обов’язкове страхування від ризиків щодо невідшкодування вигодонабувачу упущеної вигоди у разі неналежної турботливості про інтереси вигодонабувача з боку управителя тощо. Корисним в цьому відношенні буде і прийняття Закону України “Про довірчі товариства”, де, зокрема, доцільно законодавчо закріпити класифікацію довірчих товариств на приватні, тобто ті, що можуть надавати довірчі послуги тільки заздалегідь визначеному колу осіб (наприклад, тільки юридичним особам), і професійні, які зможуть надавати свої послуги необмеженому колу осіб, а тому повинні мати більший розмір статутного фонду. При цьому треба встановити, що професійні довірчі товариства мають називатися трастовими компаніями, оскільки зможуть здійснювати управління майном клієнтів як на базі інституту довірчої власності, так й інституту управління майном, в той час як приватні довірчі товариства повинні надавати довірчі послуги своїм клієнтам, використовуючи замість інституту довірчої власності, інститут управління майном.
Певних змін та доповнень, на наш погляд, потребує і новий Цивільний кодекс України, зокрема, вважаємо, що коло суб’єктів, які згідно з ч. 1 ст. 1033 Цивільного кодексу України, мають право здійснювати управління майном за договором управління майном, є необґрунтовано розширеним, оскільки, по-перше, не кожен суб’єкт підприємницької діяльності може мати необхідні для професіонального управління майном навички, а по-друге, не кожен суб’єкт підприємницької діяльності насправді зможе відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачу – упущену вигоду у разі, наприклад, неналежної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача. Тому в главі 70 Цивільного кодексу України, зокрема, пропонується встановити, що право здійснення довірчих операцій щодо майна фізичних та юридичних осіб за договором управління майном мали б лише довірчі товариства та банки, оскільки саме вони, як правило, спеціалізуються на наданні довірчих послуг щодо управління майном.
Доцільним також було б введення в розділ І книги третьої Цивільного кодексу України нової глави “Право довірчої власності”, де б визначалися основні правові характеристики нового інституту. Потребує змін і назва глави 70 Цивільного кодексу України “Управління майном” на “Договір управління майном”, оскільки в ній поняття “управління майном” фактично було необґрунтовано звужено і, зрештою, зведено тільки до договору управління майном. Між тим, відомо, що управління майном, згідно з чинним законодавством України, може мати не тільки договірний характер, але виникати, приміром, і на підставі закону.
На нашу думку, при прийнятті нового Цивільного кодексу України була недостатньо оцінена роль інституту агентування в довірчій діяльності, внаслідок чого в ньому відсутня глава “Агентування”. Зі свого боку Господарський кодекс України зокрема, як відомо, передбачає можливість надання за агентським договором послуг лише суб’єктам господарювання, тобто агентськими послугами не зможуть скористатися інші суб’єкти цивільного права. В зв’язку з цим пропонуємо ввести в новий Цивільний кодекс України нову главу “Агентування”, де, зокрема, передбачити можливість надання агентських послуг не лише на користь суб’єктів господарювання, а й інших суб’єктів цивільного права.
Серед недоліків чинного в Україні законодавства, яке регулює діяльність довірчих товариств, мабуть, слід відмітити і те, що, визнаючи специфіку діяльності довірчих товариств порівняно з іншими юридичними особами, законодавець не передбачив особливого порядку ліквідації цих осіб, що почасти спричинило ті фінансові скандали, які Україна мала в середині 90-их років.
Доречним для України вважаємо використання досвіду Великобританії, де система заходів щодо захисту інтересів інвесторів та компенсацій їм, за визнанням більшості фахівців, має порівняно з іншими державами найбільш опрацьований і всеосяжний характер. З урахуванням саме цього досвіду, пропонується передбачити Законом України “Про довірчі товариства”, що довірчі товариства повинні сплачувати певній державній установі (наприклад, це може бути Національний банк України) внески у відсотковому співвідношенні до вартості майна, яке передається останнім з боку їх клієнтів для здійснення щодо нього довірчих операцій. За рахунок цих внесків держава створює гарантійний фонд, з коштів якого у випадку зловживання довірою довірителя будуть виплачуватися певні компенсації довірителям і вигодонабувачам, а також задовольнятися вимоги кредиторів.
Задля підвищення довіри потенційних клієнтів до довірчих товариств було б доцільно встановити в Законі України “Про страхування” обов’язкове страхування від ризику невідшкодування вигодонабувачу упущеної вигоди у разі неналежної турботливості про інтереси вигодонабувача з боку управителя, а також розширити в п. 36 ст. 7 Закону України “Про страхування” коло об’єктів, на які передбачено обов’язкове страхування від ризиків загибелі або пошкодження, ще й майном, яке було передане установником в управління.
Певні надії в активізації діяльності довірчих товариств на ринку України дає новий Цивільний кодекс України, який вводить у правову системи країни поки ще не зовсім відомі нашому правопорядку інститути управління майном та довірчої власності. З їх допомогою довірчі товариства зможуть здійснювати значно більший спектр довірчих операцій, ніж це мало місце раніше. Відпадають і певні труднощі, з якими довірчі товариства зіштовхувалися при здійсненні цих операцій раніше. Справа в тому, що до прийняття нового Цивільного кодексу України інструментарієм, за допомогою якого довірчим товариствам доводилося надавати довірчі послуги своїм клієнтам були, насамперед, договори доручення і комісії, які, як відомо, не передбачають можливість здійснення фактичних дій, що є невід’ємною частиною будь-якої довірчої діяльності.
В цілому ж проведений порівняльно-правовий аналіз корпоративного і трастового законодавств окремих країн світу показав, що, якщо в питаннях заснування і функціонування на ринку трастових компаній як юридичних осіб законодавці, в принципі, дотримуються одних і тих же підходів, то в питанні здійснення трастовими компаніями довірчих операцій такої однаковості вже не існує. Інструментарій, за допомогою якого трастовим компаніям пропонується надавати своїм клієнтам послуги, часом кардинально відрізняється від того, що має місце в іншій країні, оскільки в кожній країні довірчі відносини опосередковуються через різні інститути приватного права, які притаманні саме їх правовим системам. Через те в окремих юрисдикціях іноді просто неможливо цілком гарантувати своїм клієнтам недоторканність трастових активів, не говорячи вже про низькі податки на довірчі операції і захищеність інтересів самих інвесторів.
А тому, наприкінці, хотілося б акцентувати увагу на значущості тієї діяльності, що здійснюють довірчі товариства та трастові компанії, адже через них в економіку багатьох країн світу щорічно залучаються сотні мільйонів доларів. В Україні ж інвестиції можуть зіграти значну роль у її інтеграції до світової системи господарювання. А тому зараз одне з першорядних значень буде мати нормативна база, яка визначить та деталізує підходи щодо правового регулювання діяльності довірчих товариств на ринку.
Нарешті, необхідно зрозуміти, що в епоху глобалізації, концентрації світового капіталу, не світ буде пристосовуватися під нас, а ми повинні зробити все можливе, щоб перейняти існуючий у світі позитивний досвід і, таким чином, переорієнтувати потоки світових капіталовкладень на нашу користь. А для цього потенційним інвесторам, принаймні, варто надати можливість використовувати вже знайомі та випробувані ними на практиці механізми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Спасибо-Фатєєва І. Сучасні проблеми корпоративного управління в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 2002. - № 3. – С. 92-103.
2. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник: Ч. 1. / Под ред. проф. Р.Л. Нарышкиной. – М.: Международные отношения, 1983. – 288 с.
3. Кулагин М.И. Предпринимательство и право: опыт Запада. – М.: Дело, 1992. – 144 с.
4. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. – М.: Международные отношения, 1998. – 399 с.
5. Майданик Р. Рецепция института доверительной собственности в право Украины // Бизнес информ. - 1996. -№ 2. - С. 26-29.
6. Кряжков А.В. Доверительное управление имуществом в России: формирование института и сферы применения // Государство и право. – 1997. - № 3. – С. 22-31.
7. Ефимова Л.Г. Понятие и правовая природа доверительных (трастовых) операций коммерческих банков // Государство и право. – 1995. - № 4. – С. 55-67 .
8. Барац Г. Підприємство як власник // Галицькі контракти (другий зошит). – 1999. - № 40. – С. 25-32.
9. Суханов Е. Общие положения о праве собственности и других вещных правах // Хозяйство и право. – 1995. - № 6. - С. 29-46.
10. Трастовые, инвестиционные и электронные услуги банков / Сост.: Л.И. Абалкин, Г.А. Аболихина, М.Г. Адибеков и др.; Под ред. А.Г. Грязнова и др. – М.: ДеКа, 1995. – 112 с.
11. Степанов Д.И. Компания, управляющая хозяйственным обществом // Хозяйство и право. – 2000. - № 10. – С. 60-73.
12. Андреев В. О доверительной собственности (трасте) // Российская юстиция. – 1994. - № 8. – С. 18-19.
13. Безбах В. Доверительная собственность // Советская юстиция. – 1992. - № 5. – С. 10-11.
14. Гаагская конвенция № 30 “О праве, применимом к трастам, и о признании трастов” от 01.07.1985 г. // http: // www-isdc.unil.ch/f/Trustconvention.html
15. Практическое руководство по трасту: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 1995. – 195 с.
16. Матридис К. Трасты в офшорных зонах. – Белгород: Крестьянское дело, 1997. – 121 с.
17. Гражданское и торговое право капиталистических стран / Под ред. проф. Д.М. Генкина. – М.: Юридическая литература, 1949. – 544 с.
18. Лахно П., Бирюков П. Траст – новый институт российского права // Хозяйство и право. – 1995. - № 2. – С. 33-43.
19. Нарышкина Р.Л. Доверительная собственность в гражданском праве Англии и США. – М.: Ун-т дружбы народов им. П. Лумумбы, 1965. – 37 с.
20. Соловяненко Н. Конструкция доверительной собственности (траст) и правовое регулирование рыночных отношений в России // Хозяйство и право. – 1993. - № 7. – С. 52-59.
21. Ласк Г. Гражданское право США (право торгового оборота): Пер. с англ. – М.: Иностранная литература, 1961. – 774 с.
22. Богатых Е.А. Гражданское и торговое право от древнего римского к современному российскому. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 192 с.
23. Оффшорные фирмы в международном бизнесе: Принципы, схемы, методы. – М.: ДС Экспресс Инк., Евразийский регион, 1997. – 364 с.
24. Покровский И.А. История римского права. – Санкт-Петербург: Летний сад, журнал “Нева”, 1999. – 532 с.
25. Миловидов В.Д. Паевые инвестиционные фонды. – М.: Анкил, Инфра-М, 1996. – 416 с.
26. Миловидов В.Д. Управление инвестиционными фондами. – М.: Анкил, 1993. – 183 с.
27. Новицкий И.Б. Римское право. – М.: Ассоциация “Гуманитарное знание”, “Теис”, 1997. – 245 с.
28. Цвайгерт К., Кётц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2 т.: Пер. с нем. – М.: Международные отношения, 1998. – Т. 2. – 512 с.
29. Фрезе Б. Очерки греко-египетского права: Ч. 1. – Ярославль: Типографія губернскаго правленія, 1912. – 231 с.
30. Черниловский З.М. Римское частное право: Элементарный курс. – М.: Юристъ, 2000. – 211 с.
31. Иоффе О.С., Мусин В.А. Основы римского гражданского права. – Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1974. – 156 с.
32. Слипченко С.А. Право доверительной собственности. – Харьков: Консум, 2000. – 174 с.
33. Селезнев Н.А. Всеобщая история государства и права (феодальное государство и право Англии). – М.: Изд-во Московского ун-та, 1963. – 93 с.
34. Муромцев С. Рецепция римского права на Западе. – М.: Типография Мамонтова, 1886. – 155 с.
35. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2002. – 502 с.
36. Цвайгерт К., Кётц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2 т.: Пер. с нем. – М.: Международные отношения, 1998. - Том 1.– 480 с.
37. Покровский И.А. История римского права. – Санкт-Петербург: Издательско-торговый дом “Летний сад”, 1998. – 555 с.
38. Дождев Д.В. Римское частное право. - М.: ИНФРА – М., 1996. – 685 с.
39. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. – К.: Вентури, 1995. – 287 с.
40. Памятники римского права: Законы XII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. – М.: Зерцало, 1997. – 607 с.
41. Катрич В.М. Держава і право Стародавнього Рима. – К.: Видавництво Київського університету, 1972. – 113 с.
42. Харитонов Е.О. Рецепция римского частного права. – Одесса: АО БАХВА, 1996. – 282 с.
43. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред. проф. Яичкова К.К. – М.: Международные отношения, 1966. – 552 с.
44. Жуков Е.Ф. Трастовые и факторинговые операции коммерческих банков. - М.: Изд-во АО “Консалтбанкир”, 1995. – 48 с.
45. Бельсон Я.М., Ливанцев К.Е. История государства и права США. – Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1982. – 167 с.
46. Сарычев В.Г. Экономическое развитие США в эпоху империализма. – Ленинград: Ленинградская типография № 8 Главполиграфпрома Комитета по печати при Совете Министров СССР, 1966. – 87 с.
47. История США: В 4 т. / Ред. коллегия: Болховитинов Н.Н., Альперович М.С., Иванов Р.Ф., Слёзкин Л.Ю., Фурсенко А.А. – М.: Наука, 1983. – Т. 1. - 687 с.
48. Майданик Р.А. Траст: собственность и управление капиталами (природа прав, рецепция в право Украины). – К.: Наукова думка, 1995. - 176 с.
49. Перло В. Империя финансовых магнатов: Пер. с англ. – М.: Иностранная литература, 1958. – 541 с.
50. Антонович И.И. Общество изобилия: иллюзии и действительность (Империализм США как общественно-экономическая система). – М.: Знание, 1976. – 64 с.
51. Фурсенко А. Династия Рокфеллеров. – Ленинград: Наука, 1970. – 488 с.
52. Громаков Б.С., Лисневский Э.В. История государства и права США (1870- 1917 гг.). – Ростов: Изд-во Ростовского ун-та, 1973. – 132 с.
53. Селигмен Б. Сильные мира сего: бизнес и бизнесмены в американской истории. – М.: Прогресс, 1976. – 454 с.
54. “Trust” без доверия. Антимонопольное законодательство и рынок // Новое время. – 1989. - № 47. – С. 18-19.
55. Сліпченко С.О. Інститут права довірчої власності і його дія в Україні: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ін-т внутрішніх справ МВС України. – Харків, 1997. – 24 с.
56. Ян Лазар Собственность в буржуазной правовой теории: Пер. с нем. – М.: Юридическая литература, 1985. – 192 с.
57. Вагацума С., Ариидзуми Т. Гражданское право Японии: В 2 кн.: Пер. с яп. – М.: Прогресс, 1983. – Кн. 1. - 351 с.
58. Харченко Г.Г. Деякі аспекти правового регулювання діяльності трастових компаній у світі // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2001. - № 3. – С. 132-136.
59. Закон Великобритании о компаниях 1985 г. // Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: законодательство о компаниях, монополиях и конкуренции: Учебное пособие / Под ред. В.К. Пучинского, М.И. Кулагина. – М.: Изд-во Ун-та дружбы народов им. П. Лумумбы, 1987. – С. 101-151.
60. Переглянутий типовий закон про комерційну корпорацію // Матеріали міжнародного симпозіуму “Правовий прогрес через порівняльне право: проблеми розбудови комерційного законодавства України на тлі досвіду Сполучених Штатів Америки”. – К.: Інститут менеджменту “Львів”, 1993. – Кн. 1. - С. 325-401.
61. Дж. Чарльзворт Основы законодательства о компаниях: Пер. с англ. – М.: Иностранная литература, 1958. – 495 с.
62. Соединенные штаты Америки: Конституция и законодательные акты / Под ред. О.А. Жукова. – М.: Прогресс, 1993. – 765 с.
63. Общий закон штата Делавэр о корпорациях // Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: законодательство о компаниях, монополиях и конкуренции: Учебное пособие / Под ред. В.К. Пучинского, М.И. Кулагина. – М.: Изд-во Ун-та дружбы народов им. П. Лумумбы, 1987. – С. 181-194.
64. Уильям Э. Батлер, Марианн Е. Гаши-Батлер Корпорации и ценные бумаги по праву России и США: Пер. с англ. – М.: Зерцало, 1997. – 127 с.
65. Бермудские острова: учреждение и формирование компании // Offshore express. – 1998. - № 2. – С. 8-24.
66. Оффшорные компании: Обзоры. Комментарии. Рекомендации / Сост.: А. Троценко, Е. Карманова. – М.: НПК-Веста, 1996. – 498 с.
67. Власова О. Законодательство Великобритании: охрана коммерческой тайны и другой конфиденциальной информации // Хозяйство и право. – 1998. - № 8. – С. 111-116.
68. Нарышкина Р.Л. Источники гражданского и торгового права буржуазных государств. – М.: Ун-т дружбы народов им. П. Лумумбы, 1965. – 50 с.
69. Зайчук О.В. Правовая система США (историко-теоретический анализ). – К.: Наукова думка, 1992. – 136 с.
70. Restatement of the Law of Trusts // Матеріали міжнародного симпозіуму “Правовий прогрес через порівняльне право: проблеми розбудови комерційного законодавства України на тлі досвіду Сполучених Штатів Америки”. – К.: Інститут менеджменту “Львів”, 1993. – Кн. 2. - С. 287- 290.
71. Генкин А.С. Эффективный траст: опыт Западной Европы и российская практика – М.: Издательский дом “Альпина”, 1999. - 220 с.
72. Траст – это вполне серьезно // Без границ. – 1998. - № 0. - С. 22-24.
73. Майданик Р.А. Поняття та механізм довірчих правовідносин з іноземним елементом // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. - № 2. – С. 221- 224.
74. Харченко Г.Г. Взаємини трастової компанії з клієнтом при укладенні трастового договору // Правова держава. – 2002. - № 4. – С. 34-38.
75. Михеев Ю. Формирование портфеля ценных бумаг для агрессивного и для неагрессивного инвестора // Рынок ценных бумаг. – 1995. - № 22. – С. 28-32.
76. Чичеров Е. Доверительному управляющему нужна сильная аналитическая служба / Беседу вел А. Ованесов // Рынок ценных бумаг. – 1997. - № 3. – С. 48-51.
77. Гнедовец Д., Гришанков Д., Кириченко Н. Операция Trust // Эксперт. – 1996. - № 11. – С. 30-35.
78. Гринько Д. Доверительное управление в России // Рынок ценных бумаг. – 1998. - № 8. – С. 51-54.
79. Майданик Р.А. Проблемы регулирования доверительных отношений в гражданском праве: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Киевский национальный университет им. Т.Г. Шевченко. – Киев, 2003. – 33 с.
80. Харченко Г.Г. Правовий статус учасників трастових правовідносин // Правова держава. – 2001. - № 3. – С. 61-65.
81. Лахно П., Бирюков П. Траст – новый институт российского права // Хозяйство и право. – 1995. - № 4. – С. 50-58.
82. Крючкова И.П. Трастовые операции банков // Деньги и кредит. – 1991. - № 11. – С. 69-75.
83. Голубович А.Д. Траст: Доверительные услуги банков и финансовых компаний клиентам. – М.: АО “Арго”, 1994. – 88 с.
84. Э. Дженкс Английское право: Пер. с англ. – М.: Юрид. изд-во Министерства юстиции Союза ССР, 1947. – 378 с.
85. Restatement of the Law of Agency // Матеріали міжнародного симпозіуму “Правовий прогрес через порівняльне право: проблеми розбудови комерційного законодавства України на тлі досвіду Сполучених Штатів Америки”. – К.: Інститут менеджменту “Львів”, 1993. – Кн. 2. - С. 239-255.
86. Некрасов А. Трастовые операции в коммерческих банках // Хозяйство и право. - 1996. - № 3. - С. 55-64.
87. Гражданский кодекс Российской федерации: Часть II. – М.: Изд-во “АКАЛИС”, 1996. – 271 с.
88. Суханов Е. Комментарий ГК РФ: Агентирование (глава 52), доверительное управление имуществом (глава 53), коммерческая концессия (глава 54) // Хозяйство и право. – 1996. - № 11. – С. 3-23.
89. Тынель А., Функ Я., Хвалей В. Курс международного торгового права. – Минск: Амалфея, 2000. – 703 с.
90. Основные институты гражданского права зарубежных стран: Сравнительно-правовое исследование / Рук. авт. кол. д-р. юрид. наук В.В. Залесский. – М.: Норма, 2000. – 645 с.
91. Канзафарова И.С. Гражданское и торговое право зарубежных стран. Отдельные институты. – Харьков: Одиссей, 2003. – 351 с.
92. Хрущев В. Доверительные операции банков // Рынок ценных бумаг. – 1995. - № 22. – С. 53-55.
93. Харченко Г. Довірчі операції зарубіжних трастових компаній // Право України. – 2002. - № 4. – С. 151-154.
94. Бикмаев Э. Трастовые операции коммерческих банков // Рынок ценных бумаг. – 1994. - № 10. - С. 38-40.
95. Ефимова Л. Доверительные (трастовые) операции коммерческих банков // Хозяйство и право. – 1994. - № 10. - С. 31-41.
96. Закон США про інвестиційні компанії від 1940 р. // Матеріали міжнародного симпозіуму “Правовий прогрес через порівняльне право: проблеми розбудови комерційного законодавства України на тлі досвіду Сполучених Штатів Америки”. – К.: Інститут менеджменту “Львів”, 1993. – Кн. 4. - С. 259-346.
97. Жуков Е.Ф. Трастовые операции коммерческих банков (мировой опыт) // Финансы. – 1995. - № 4. – С. 51-54.
98. Михеева Л. Ценные бумаги и денежные средства как объекты доверительного управления // Хозяйство и право. – 1998. - № 9. – С. 41-46.
99. Некрасов А. Трастовые операции в коммерческих банках // Хозяйство и право. – 1996. - № 2. - С. 81-87.
100. Ивановкий Б. Британские Виргинские острова: как учредить взаимный фонд // Offshore express. – 1998. - № 7. - С. 17-23.
101. “Trust” в любом переводе должно означать – доверие: [Интервью с зам. председателя наблюдательного совета Ассоциации доверительных обществ, инвестиционных фондов и компаний, президентом доверительного общества “Капитал – Траст” О. Салминым] // Коммерсант Украины. – 1994. - № 47. – С. 3.
102. Головатий С. Цивільний кодекс: від політичного до соціального договору в Україні // Українське право. – 1999. - № 1. – С. 6-7.
103. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. – № 25. – ст. 281.
104. Онуфриенко А. Траст: взгляд юриста // Бизнес. – 1994. - № 6 (61). – С. 7.
105. Закон України “Про приватизацію державного майна” від 4 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1992. – № 24. – ст. 349.
106. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М.: Юридиздат, 1950. – 416 с.
107. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44. – ст. 356.
108. Гражданское право. Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - Ч. 2. – М.: Проспект, 1999. – 782 с.
109. Гражданский кодекс Российской Федерации: С постатейным приложением практики Конституционного Суда РФ, Верховного Суда РФ, Высшего Арбитражного Суда РФ. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 1014 с.
110. Господарський кодекс України. – К.: Атіка, 2003. –208 с.
111. Суханов Е.А. Договор доверительного управления имуществом // Вестник Высшего арбитражного суда РФ. – 2000. - № 1. – С. 81-94.
112. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 21-22. – ст. 135.
113. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Харьков: Консум, 2000. – 703 с.
114. Зинченко С., Лапач В., Газарьян Б. Вещные права предприятий // Хозяйство и право. – 1993. -№ 7. - С. 37-52.
115. Закон України “Про підприємства в Україні” // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 24. – ст. 272.
116. Суханов Е. Комментарий ГК РФ: Право хозяйственного ведения, право оперативного управления // Хозяйство и право. – 1995. - № 7. – С. 3-12.
117. Закон України “Про власність” від 19 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 20. - ст. 249.
118. Право власності в Україні: Навчальний посібник / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 812 с.
119. Шевченко Я.М., Венецька М.В., Кучеренко І.М. Проблеми вдосконалення правового регулювання права приватної власності: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 104 с.
120. Гражданское право. Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – Ч. I. – М.: Проспект, 1998. – 632 с.
121. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред. Е.А. Васильева. – М.: Международные отношения. – 1993. – 556 с.
122. Марчинський В.Г. Правовий статус довірчого товариства як суб’єкта цивільно-правових відносин: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. – Київ, 2003. – 23 с.
123. Проект Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. // Українське право. – 1999. - № 1. – С. 31-558.
124. Цивільний кодекс УРСР // Офіційна Internet-сторінка Верховної Ради України. – www.rada.kiev.ua
125. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 42. – ст. 378.
126. Кудрецкий В., Лясота А., Митраков Н. Актуальные вопросы доверительного управления имуществом // Финансо