НЕУСТОЙКА ЯК ВИД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Краткое описание

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.......................................................................3
ВСТУП...............................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕУСТОЙКИ ЯК
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ІНСТИТУТУ
1.1. Ретроспектива розвитку законодавства про неустойку.......................................11
1.2. Цивільно-правові види забезпечення виконання зобов’язання..........................27
1.3. Поняття, юридична природа та зміст неустойки..................................................44

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ НЕУСТОЙКИ ЯК ВИДУ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ
2.1. Юридичні підстави виникнення права на неустойку...........................................61
2.2. Класифікація неустойок...........................................................................................75
2.3. Способи визначення розміру неустойки................................................................91

РОЗДІЛ 3. ЗАСТОСУВАННЯ НЕУСТОЙКИ В УМОВАХ
СВОБОДИ ДОГОВОРУ
3.1. Забезпечення неустойкою кількісних та якісних показників
виконання договірних зобов’язань........................................................................107
3.2. Підстави зменшення розміру неустойки..............................................................126
3.3. Звільнення боржника від сплати неустойки..................................................155

ВИСНОВКИ............................................................................................................171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................179

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Ефективний розвиток економіки будь-якої країни певною мірою залежить від належного виконання договірних зобов’язань суб’єктами господарчої діяльності. І саме в арсеналі цивільного права є такий інструментарій, який дозволяє забезпечити нормальне функціонування основних ланцюгів економіки.
Серед правових засобів впливу на суб’єктів цивільно-правових відносин особливе місце посідають види забезпечення виконання зобов’язання найбільш поширеним з яких є неустойка.
Епоха адміністрування негативно вплинула на цей цивільно-правовий інститут, що не могло обумовити засилля законних неустойок, відсутність у контрагентів можливості визначати вид і розмір неустойки. На сьогодні діюче вітчизняне цивільне законодавство в сфері регулювання договірних відносин певною мірою відстає від потреб сучасного господарчого обігу, який поступово переорієнтовується з відносин планово-розподільчого характеру на ринкові.
Незважаючи на досить тривалу історію існування цивільно-правового інституту неустойки, як одного із видів забезпечення виконання зобов’язання, він продовжує викликати велику кількість дискусій і суперечок. Це пояснюється тим, що протягом тривалого часу в умовах соціалістичного планового господарства традиційно більш ефективними вважалися адміністративно-правові методи впливу на контрагента, і господарюючі суб’єкти практично були позбавлені можливості застосовувати неустойку повною мірою в договорі.
З економічними перетвореннями в нашій країні, істотно змінюється і призначення неустойки, що обумовлює необхідність певної переорієнтації подальшого розвитку даної правової категорії.
Питанням, щодо функціональних дій правових засобів забезпечення виконання зобов’язань, їх системі і ролі в підвищенні ефективності суспільного виробництва були присвячені роботи С.С.Алєксєєва, М.І.Брагінського, Б.М.Гонгало, О.В.Латинцева. В той же час неустойка, як спеціальний вид забезпечення виконання зобов’язання, не була предметом спеціального вивчення.
Монографічне дослідження К.О.Граве було видане ще в 1950 р. і стосувалося лише договірної неустойки. В роботах російських вчених А.О.Травкіна, Ф.Ф.Шпанагеля, М.С.Артеменко, В.С.Константинової, В.А.Вятчина увага науковців зосереджувалася перш за все на застосуванні неустойки за порушення планових зобов’язань в народному господарстві.
Розв’язання окремих питань, пов’язаних з механізмом застосування неустойки, базувалося не на економіко-правовому обґрунтуванні, а на певній політичній доктрині, тому окремі положення, висновки сьогодні необхідно сприймати досить критично з врахуванням тих реалій, які існували в нашій країні в останнє десятиріччя дев’яностих років.
Аналізуючи роботи вітчизняних цивілістів не можна не відзначити, що підвищений інтерес був спрямований перш за все на види (способи) забезпечення виконання зобов’язання речово-правового характеру. Наукові роботи І.Й.Пучковської, Т.С.Шкрум, О.А.Загорулько стосувалися з’ясуванню правової природи застави і її місці в системі способів забезпечення виконання зобов’язання. В дисертаційному дослідженні Л.О.Отраднової, присвяченому інституту неустойки, не могли бути враховані зміни, які відбулися в цьому цивільно-правовому інституті у зв’язку з прийняттям нового Цивільного кодексу України, в якому знайшли законодавче закріплення основні тенденції, характерні для процесу реформування вітчизняного цивільного законодавства останнього десятиріччя, в тому числі і такі юридичні конструкції, які врахували досягнення сучасної цивілістичної науки.
Підґрунтям для подальшого дослідження проблеми забезпечення виконання зобов’язань є праці українських і російських вчених-юристів дореволюційного періоду: Д.І.Мейєра, А.І.Пергамента, К.П.Побєдоносцева, В.І.Синайського, Г.Ф.Шершеневича. Багато з робіт, які були написані десятки років тому ще за радянських часів, не втратили своєї актуальності завдяки високому рівню дослідження і непересічному науковому авторитету їх авторів. Це роботи К.О.Граве, В.П.Грибанова, О.А.Красавчикова, О.С.Йоффе, Н.С.Малєіна, Г.К. Матвєєва, О.А.Пушкіна, В.О.Халфіної.
Серед вітчизняних і зарубіжних дослідників цієї проблематики необхідно назвати перш за все праці: Ч.Н.Азімова, М.І.Брагінського, В.В.Вітрянського, О.В.Дзери, Н.В.Кузнєцової, В.В.Луця, О.А.Підопригори, Н.О.Саніахметової, Ю.К.Толстого, О.Г.Харитонова, Я.М.Шевченко, Т.В.Боднар, М.В.Венецької, І.О.Дзери, Г.В.Єрьоменко, А.В.Луць, Л.О.Отраднової, Т.С.Шкрум та інших.
Недостатність теоретичної розробленості, існування значної кількості дискусійних теоретичних і практичних питань щодо юридичної природи неустойки, її місця в системі видів забезпечення виконання зобов’язання, відсутність чіткої законодавчої концепції щодо співвідношення законної і договірної неустойки, розширення предмету неустойки, недостатня ефективність застосування неустойки в умовах переходу до ринкової економіки обумовлюють необхідність дослідження феномену неустойки в системі цивільно-правових видів забезпечення виконання зобов’язань та актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України відповідно до Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України у межах теми: “Проблеми удосконалення цивільно-правових форм захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб”, затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. “Про тематику пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002—2005 рр.”
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у з’ясуванні юридичної природи неустойки та її змісту, визначення місця неустойки в системі цивільно-правових видів забезпечення виконання зобов’язання, в комплексному аналізі основних теоретичних і пов’язаних з ними практичних питань реалізації неустойки в умовах свободи договору, розробці пропозицій по вдосконаленню законодавства і ефективному застосування нині діючих правових норм.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі задачі:
- розглянути ретроспективу становлення і розвитку інституту неустойки;
- визначити поняття неустойки, її юридичну природу і зміст з врахування законодавчих положень, що знайшли свою реалізацію в новому ЦК України;
- з’ясувати юридичні підстави виникнення права на неустойку;
- надати критерії класифікації неустойки і способи визначення її розміру;
- встановити особливості і межі застосування неустойки за окремими видами цивільно-правових договорів;
- надати рекомендації щодо підстав зменшення неустойки та звільнення боржника від її стягнення.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань, неустойка як вид забезпечення зобов’язання та її юридична природа; правовідносини, щодо застосування неустойки.
Предмет дослідження становить система цивільно-правових актів діючого законодавства та законодавства деяких країн СНД (Російської Федерації, Республіки Бєларусь) Литовської республіки, Республіки Грузія та інших країн колишнього Союзу РСР, країн континентальної Європи, що регламентують підстави і порядок застосування неустойки, як виду забезпечення виконання зобов’язання.
Методи дослідження. В процесі дослідження були використані сучасні положення теорії пізнання та загальнотеоретичні положення цивільного права. Застосування історичного та історико-правового методів дозволило визначити основні етапи становлення і розвитку інституту забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань; формально-логічний підхід дав можливість з’ясувати підстави встановлення і критерії класифікації неустойки; функціональний — динаміку застосовування неустойки і її ефективність в умовах побудови ринкової економіки; догматичний – дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства та законодавства окремих країн, виявити колізії та прогалини; теоретико-прогностичний – розробити пропозиції щодо вдосконалення окремих законодавчих норм.
Порівняльно-правовий метод використовувався дисертантом для співставлення нового цивільного законодавства з раніше діючим, а також в процесі аналізу цивільного законодавства країн зарубіжжя.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим після прийняття нового Цивільного Кодексу України комплексним дослідженням теоретичного і практичного характеру, присвяченим неустойці як виду забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань.
Наукова новизна роботи конкретизується у наступних основних положеннях, що виносяться на захист:
1. Обґрунтовується висновок про те, що предметом товарної неустойки можуть виступати тільки речі, визначені родовими ознаками, оскільки саме в цьому випадку суд має можливість скористатися наданим йому правом на зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню.
2. Речі, визначені родовими ознаками, які є предметом неустойки, на момент укладання договору повинні належати боржнику на праві власності або він повинен мати можливість набути на них право власності у майбутньому.
3. Обґрунтовується висновок про те, що у випадках встановлення неустойки у вигляді речей, визначених родовими ознаками, характеристика речей (найменування, кількість, якість, сортність, вологість, забрудненість, а також грошова оцінка) повинна виступати істотною умовою договору.
4. Оскільки ст.190 ЦК України визначає майно як окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки, а рухомими можуть бути лише речі, а не майно, автор вважає необхідним внести зміни в ст.551 ЦК України, яка визначає предмет неустойки, замінивши слова “рухоме і нерухоме майно” - на “рухомі і нерухомі речі”.
5. Аргументується доцільність застосування товарної неустойки у договорах, об’єктом яких є речі, і неможливість забезпечення товарною неустойкою виконання зобов’язань про надання послуг і виконання робіт.
6. Зроблено висновок про те, що штраф може бути встановлений не лише у відсотковому відношенні до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, але і у твердій грошовій сумі. В зв’язку з цим висловлена пропозиція викласти п.2 ст.549 ЦК України у наступній редакції:
“Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання або неустойка, що визначається у твердій грошовій сумі”.
7. Сформульовано пропозицію про виділення умовної неустойки як самостійного виду неустойки, під якою розуміється неустойка, яка стягується понад збитки, але її розмір за договором може бути зменшено, якщо боржник протягом певного часу виконає зобов’язання належним чином.
8. Робиться висновок про те, що основні засади цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов’язань, повинні бути встановлені в Цивільному, а не в Господарському кодексі України. В зв’язку з цим пропонується привести ст.232 ГК України, яка передбачає, як загальне правило, стягнення залікової неустойки, у відповідність із ст.624 ЦК України, де презюмується штрафний характер неустойки.
9. Висувається пропозиція встановити в законодавчих актах, які передбачають серед істотних умов договору включення умови щодо неустойки, обов’язкове визначення її виду і мінімального розміру.
10. Пропонується встановити в Правилах користування електроенергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1999 р. № 1357, відповідальність електропостачальника за тимчасове припинення електропостачання у вигляді виключної неустойки у твердій сумі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки і пропозиції можуть бути використані у процесі подальшого вдосконалення цивільного законодавства, зокрема, при розробці нових нормативних актів із договірного права.
Положення дисертації можуть бути використані з навчально-методичною метою при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з курсу “Цивільне право” та окремих спецкурсів.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні теоретичні положення роботи доповідалися на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України, використовуються в лекціях, семінарських заняттях з курсу цивільного права, враховані при підготовці методичних вказівок по проведенню занять з цивільного права і навчального посібника із Загальної частини цивільного права України, а також доповідалися на одній міжнародній і трьох республіканських науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми реформування правової системи Російської Федерації” (25—26 квітня 2002 р., м. Бєлгород), Міжвузівській курсантській (студентській) науковій конференції “Проблеми цивільного права та цивільного процесу на сучасному етапі розвитку законодавства” (5 квітня 2002 р., м. Донецьк), Науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (25 квітня 2002 р., м. Київ), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період” (14—15 травня 2002 р., м. Хмельницький).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення у восьми публікаціях — у чотирьох статтях у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також у тезах чотирьох доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

В И С Н О В К И

З прийняттям нового ЦК України відбулося відродження окремих цивільно-правових інститутів, наповнення їх новим змістом. Сталі цивільно-правові конструкції, які використовувалися протягом тривалого часу, в умовах переходу до ринкової економіки та розширенні свободи договору вже себе не виправдовують і вимагають принципового перегляду.
Для забезпечення поступового і послідовного розвитку національної економіки законодавець повинен встановити чіткі правила, які б дозволяли суб’єктам цивільно-правових відносин в конкретній ситуації найбільш раціонально визначати зміст своїх прав і обов’язків.
Головна мета видів забезпечення виконання зобов’язання є створення таких умов, за яких боржник належним чином виконав би договірне зобов’язання саме в натурі.
Аналізуючи наукові розробки вітчизняних цивілістів необхідно зазначити, що увага вчених була спрямована перш за все на дослідження видів забезпечення виконання зобов’язань речово-правового характеру.
В той же час в умовах ринкової економіки саме неустойка виступає найбільш універсальним і найбільш поширеним видом забезпечення виконання зобовязань, як з участю юридичних, так і з участю фізичних осіб.
Неустойка, як вид забезпечення виконання зобов’язання, має свої специфічні ознаки і властивості. Неустойка не є складовою частиною зобов’язальних правовідносин, а виступає як самостійний вид забезпечення виконання окремих елементів зобов’язання.
Неустойка посідає особливе місце в системі видів забезпечення виконання зобов’язання. На відміну від застави, завдатку, поруки, гарантії, притримання, у неустойки відсутня ознака, характерна для останніх — наявність додаткової гарантії виконання зобов’язання.
Законодавець в ЦК України 2003 р. певним чином реанімував положення ст.141 ЦК УРСР 1922 р., надавши можливість сторонам встановлювати неустойку не лише у грошовій формі, а і у вигляді іншого майна.
Досвід застосування товарної неустойки в минулому свідчить про те, що сторонам не вдалося на практиці скористатися наданим правом, оскільки предмет неустойки і умови її застосування не були чітко визначені в законі.
В роботі обґрунтовується висновок про те, що предметом товарної неустойки можуть виступати тільки речі, що визначені родовими ознаками, оскільки саме в цьому випадку суд має можливість скористатися наданим йому правом на зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню. Неустойка може виступати як вид забезпечення виконання зобов’язання лише за умови ліквідності предмета неустойки, тобто можливості кредитора без перешкод стягнути неустойку в примусовому порядку.
Речі, що визначені родовими ознаками, які є предметом неустойки, на момент укладання договору повинні належати боржнику на праві власності або він повинен мати можливість набути на них право власності у майбутньому.
Майно, яке являє собою за договором товарну неустойку, не повинно вимагати спеціального порядку його відчуження (нотаріального посвідчення, державної реєстрації, дозволу Антимонопольного комітету, органів опіки та піклування, органів соціального захисту, батьків, подружжя), права на нього не повинні бути пов’язані з правами третіх осіб (переважним правом купівлі частки у праві спільної часткової власності, сервітутними правами), а набуття права власності на нього відповідати спеціальній правоздатності кредитора.
Оскільки ст.190 ЦК України визначає майно як окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки, а рухомими можуть бути лише речі, а не майнові права та обов’язки, автор пропонує внести зміни в ст.551 ЦК України, яка визначає предмет неустойки, замінивши слова “рухоме і нерухоме майно” - на “рухомі і нерухомі речі”.
Неустойка саме у вигляді речі, що визначена родовими ознаками, зможе виконати покладені на неї функції, оскільки “родові речі не гинуть”.
Обґрунтовується висновок про те, що у випадках встановлення неустойки у вигляді речей, що визначені родовими ознаками, характеристика речей (найменування, кількість, якість, сортність, вологість, забрудненість, а також грошова оцінка) повинна виступати істотною умовою договору.
Майнові цінності, які забезпечують виконання зобов’язання, повинні або становити об’єкт постійної зацікавленості кредитора, або надавати йому можливість реалізувати їх в будь-який час і отримати задоволення в повному обсязі, якщо боржник неналежним чином виконає основне зобов’язання.
Ліквідність повинна бути головною ознакою предмета неустойки. Випадкова загибель речі, що визначена індивідуальними ознаками, буде припиняти і забезпечення виконання зобов’язань за договором.
Заперечується можливість встановлення неустойки у вигляді нерухомих речей. Щоб неустойка в такому випадку змогла виконати покладену на неї забезпечувальну функцію, на майно необхідно у встановленому порядку накладати заборону. Таке обтяження обмежуватиме права контрагента щодо володіння, користування та розпорядження річчю.
Загибель нерухомої речі поставить боржника в складне становище. Незважаючи на добросовісність виконання ним зобов’язання, у кредитора може з’явитися підстава для дострокового розірвання договору, оскільки виконання зобов’язання не буде забезпечене.
За правовою природою такий вид забезпечення виконання зобов’язання, незважаючи на його назву, та деякі відмінності, буде являти собою типову заставу.
Застосування неустойки у вигляді речей, що визначені родовими ознаками, має сенс перш за все при встановленні альтернативної неустойки за невиконання договірних зобов’язань, оскільки у кредитора в цьому випадку є можливість визначитися наскільки реально отримати задоволення із майнових цінностей, визначених в якості неустойки, чи задовольнити свій інтерес шляхом стягнення неустойки у грошовій формі.
Аргументується доцільність застосування товарної неустойки у договорах, об’єктом яких є речі. Застосування товарної неустойки доцільне перш за все, в договорі купівлі-продажу і його різновидах (поставка, контрактація), оскільки боржнику, інколи, простіше сплатити неустойку, а кредитору отримати задоволення саме у вигляді речей, що визначені родовими ознаками.
Неустойка у вигляді речей, визначених родовими ознаками, може встановлюватися за порушення строку договору, умов щодо якості продукції чи товарів. В той же час природа таких договорів як забезпечення електроенергією, теплом, водою не дозволяє використати товарну неустойку як вид забезпечення. Викликає сумнів доцільність і практична можливість забезпечення товарною неустойкою зобов’язань, які виникають у зв’язку з виконанням робіт і наданням послуг (підряд, зберігання, охорона, доручення, перевезення тощо), оскільки об’єктом таких договорів виступають робота, послуги, тобто те, що не є предметами матеріального світу.
Відстоюється доцільність класифікації неустойки по співвідношенню із збитками на штрафну, залікову, виключну і альтернативну. Одночасно, автор пропонує розглядати як окремий самостійний вид неустойки, умовну неустойку.
Під умовною неустойкою як різновидом неустойки, розуміється неустойка яка стягується понад збитки, але, одночасно, в договорі може бути передбачено зменшення її розміру, за умови, що боржник протягом певного часу виконає зобов’язання належним чином (наприклад, доукомплектує продукцію, поставить товар тощо). Така неустойка стимулює боржника до якнайшвидшого виконання простроченого зобов’язання, продовжуючи залишатися видом забезпечення виконання зобов’язання.
З метою захисту державних інтересів пропонується обов’язкове включення неустойки, як виду забезпечення виконання зобов’язання, в умови договору за участю юридичних осіб публічного права. Свобода договору не повинна абсолютизуватися. В даному випадку вона повинна обмежуватися із суспільних міркувань.
Висувається пропозиція встановити в законодавчих актах, які передбачають серед істотних умов договору включення умови щодо неустойки, обов’язкове визначення її виду і мінімального розміру.
Переваги законної неустойки полягають в тому, що вона забезпечує виконання пріоритетних зобов’язань договору, є обґрунтовано виваженою і враховує практику її застосування в однорідних зобов’язаннях.
В той же час немає підстав для ігнорування договірної неустойки, оскільки застосування договірної неустойки, надає сторонам можливість створити додаткові гарантії належного виконання зобов’язань за договором. В договірній неустойці сторони можуть врахувати специфіку і особливості конкретного договору, відносин з конкретним партнером, місце виконання зобов’язання, диференціювати застосування неустойки за окремі порушення, поширити дію неустойки на окремі елементи виконання договору.
Зроблено висновок про те, що штраф може бути встановлений не лише у відсотковому відношенні до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, але і у твердій грошовій сумі. В зв’язку з цим висловлена пропозиція викласти п.2 ст.549 ЦК України у наступній редакції:
“Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання або неустойка, що визначається у твердій грошовій сумі”.
Аналіз змісту ст.624 ЦК України і ст.232 ГК України дозволяє зробити висновок про існування певної колізії між нормативним актами однієї юридичної сили. Так, якщо ст.624 ЦК України передбачає стягнення неустойки в повному розміру, незалежно від відшкодування збитків, то ст.232 ГК України презюмує заліковий характер штрафних санкцій, тобто збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.
Дисертант вважає, що основні засади цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання зобов’язань, її межі, повинні встановлюватися в ЦК України, оскільки ст.1 ЦК України передбачає, що саме цивільним законодавством регулюються майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленню, майновій самостійності їх учасників.
В зв’язку з цим пропонується привести ст.232 ГК України, яка передбачає, як загальне правило, стягнення залікової неустойки, у відповідність із ст.624 ЦК України, в якій презюмується штрафний характер неустойки.
В тих випадках, коли публічні інтереси вимагатимуть обмеження відповідальності контрагентів, цю обставину можна передбачити безпосередньо в нормативному акті, який регламентує ті чи інші відносини, забезпечивши виконання зобов’язань, відповідно заліковою, альтернативною чи виключною неустойкою.
Дисертант пропонує конкретизувати в законі підстави зменшення розміру неустойки, зазначені в ст.551 ЦК України. Законодавець допускає можливість зменшення судом неустойки, за умови, якщо вона значно перевищує розмір збитків.
Сплата неустойки не завжди вимагає повного складу цивільного правопорушення, оскільки для стягнення неустойки не має необхідності обґрунтовувати наявність збитків, а для стягнення виключної неустойки обґрунтування збитків для кредитора взагалі позбавлено сенсу.
Мета неустойки - забезпечити виконання зобов’язання, а не збагатити кредитора внаслідок його невиконання. Уніфіковане поняття надмірності встановити неможливо. Одночасно, автор вважає, що надмірною є неустойка, яка за своїм розміром перевищує суму основного зобов’язання.
Обставини, які суд може враховувати при вирішені питання, щодо можливості зменшення розміру неустойки, можуть бути наступними:
1) відповідність порушення розміру неустойки: характер порушення договірного зобов’язання і його тривалість; розмір неустойки, передбаченої договором, і традиційний розмір неустойки, який зустрічається в практиці ділового обігу; співвідношення неустойки із сумою основного зобов’язання її відповідність характеру порушення; наявність збитків і їх співвідношення із розміром неустойки; негативні наслідки які настали або можуть настати для кредитора у зв’язку з невиконанням боржником зобов’язання;
2) форма та ступінь вини боржника; ступінь виконання зобов’язання боржником і його контрагентами; розумні заходи щодо недопущення і зменшення розміру збитків у кредитора, які можна було вжити і фактично вжиті боржником; добросовісність і співпраця кредитора з боржником;
3) суб’єктивні чинники, розуміючи під ними: ділову репутацію боржника, тривалість договірних відносин між контрагентами; ступінь поширеності такого порушення в діловому обігу взагалі і у відносинах з даним контрагентом;
4) стан фінансового ринку: середня банківська ставка за користування кредитом; офіційний рівень інфляції за термін, коли зобов’язання повинно було виконано і до його виконання чи до моменту прийняття судового рішення.
Неустойка не повинна перетворюватися в джерело накопичування, оскільки в цьому випадку вона втратить свою стимулюючу функцію. На нерозмірність неустойки із збитками не має підстав посилатися, якщо боржник грубо порушив договірні зобов’язання і сприяв настанню збитків у кредитора.
Під грубими порушеннями зобов’язання мається на увазі навмисне порушення зобов’язання, укладання договору із заздалегідь визначеним наміром не виконувати його, сприяння настанню збитків у кредитора, відмова від співпраці з кредитором.
Пропонується розширити межі застосування законної неустойки в нормативних актах з метою захисту споживачів від недобросовісної конкуренції, монополізму і неналежного виконання зобов’язань.
Вноситься пропозиція внести зміни в окремі підзаконні акти:
1) в Типовий договір охорони об’єктів підрозділами державної служби охорони, затверджений наказом Державної служби охорони від 4 травня 1995 р. № 52 , передбачивши стягнення виключної неустойки з “Охорони” за:
а) несвоєчасне усунення недоліків засобів охоронної сигналізації;
б) ухилення від участі у складанні двостороннього акту залишків матеріальних цінностей;
2) в п.44 Правил користування електроенергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1999р. № 1357, передбачивши, відповідальність електропостачальника за тимчасове припинення електропостачання у вигляді виключної неустойки у твердій сумі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азімов Ч.Н. Забезпечення виконання зобов’язань: Навч. посіб. – Х.: Консум, 1995 – 49 с.
2. Алексеев С.С. Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 2002. – 712 с.
3. Ансон Вильям. Договорное право / Под общ. ред. О.Н.Садикова. – М.: Юрид лит., 1984. – 463 с.
4. Артеменко М.С. Роль неустойки в обеспечении исполнения плановых договорных обязательств в новых условиях хозяйствования: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. — М.: МИНХ им. Г.Плеханова, 1986. –18 с.
5. Баранова Л.М. Обставини, які звільняють від відповідальності в цивільному праві: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Нац. юрид. акад.. ім. Я.Мудрого. – Х., 1998. – 18 с.
6. Белов В.А. Гражданское право: Общая часть: Учебник. – М.: АО Центр ЮрИнформ, 2002. – 639 с.
7. Белов В.А. Сингулярное правопреемство в обязательстве. – М.: АО Центр ЮрИнформ, 2002. – 299 с.
8. Белов В.А. Уменьшение неустойки // Юрист.— 2000. — № 2. — С. 6—23.
9. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Частина Загальна: Навч. посіб. – К.: Наукова думка, 2000. – 304 с.
10. Брагинский М.И. Обязательства и способы их обеспечения: неустойка, залог, поручительство, банковская гарантия (комментарий к новому ГК РФ) // Правовые нормы о предпринимательстве. Выпуск первый. – М., 1995. – 127 с.
11. Брагинский М.И., Витрянский В.И. Договорное право: Общие положения. – М.: Статут, 1998. – 682 с.
12. Вайнштейн А.И. Из опыта работы Госарбитража // Бюллетень государственного арбитража. – 1932. — № 5. – С. 12-14.
13. Венедиктов А.В. Договорная дисциплина в промышленности. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1935. – 186 с.
14. Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву. – Х.: Изд-во Харьк. ун-та, 1958. – 340 с.
15. Витрянский В.В. Договор купли-продажи и его отдельные виды. – М.: Статут, 1999. – 284 с.
16. Витушко В.А. Курс гражданского права: Общая часть. Науч.-практ. пособие. – Мн.: БГУ, 2001. — Т.1. – 414 с.
17. Вишневский А.А. Банковское право Англии. – М.: Статут, 2002. – 300 с.
18. Вільнянський С.І. Радянське цивільне право. Частина перша. – Х.: Вид-во Харк. ун-ту, 1966. – 320 с.
19. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – 640 с.
20. Власов Ю.І. Проблеми тлумачення норм права. – Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ін-т держави та права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 2000. – 17 с.
21. Власова А. Правовая природа принятия исполнения по обязательствам // Государство и право. – 1994. — № 5. – С. 44—49.
22. Гавзе Ф.И. Обязательственное право. Общие положения. – Мн.: БГУ, 1968. – 128 с.
23. Гавзе Ф.М. Социалистический гражданско-правовой договор. – М.: Юрид. лит., 1972. – 168 с.
24. Гаврилов Э. Некоторые аспекты ответственности за нарушение денежных обязательств // Хозяйство и право. – 2001. — № 9. – С. 89—96.
25. Гелевей О.І. Зміст неустойки в новому ЦК України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 2. – С. 141—143.
26. Гелевей О.І. Підстави зменшення неустойки // Підприємництво, господарство і право. – 2001. — № 10. – С. 42—44.
27. Гелевей О.І. Способи визначення розміру неустойки // Підприємництво, господарство і право. – 2001. — № 7. — С. 50—52.
28. Генкин Д.И., Новицкий И.Б., Рабинович Н.В. История советского гражданского права. 1917—1947. – М.: Юриздат, 1949. – 544 с.
29. Германское право. Часть первая. Гражданское уложение / Пер. с нем. Серия: Современное зарубежное и международное частное право. – М.: Международ. центр финансово-економич. развития, 1996. – 552 с.
30. Гонгало Б.М. Учение об обеспечении обязательств. Вопросы теории и практики. – М.: Статут, 2002. – 222 с.
31. Господарський кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – 286 с.
32. Господарський процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2002. – 64 с.
33. Граве В.К. Договорная неустойка в советском гражданском праве. – М.: Госиздат юрид. лит., 1950. – 135 с.
34. Гражданский кодекс. Практический комментарий / Под ред. А.М.Винавера и И.Б.Новицкого. – М.: Право и жизнь, 1924. – 228 с.
35. Гражданский кодекс Квебека / Науч. ред. О.М.Козырь, А.А.Маковская – М.: Статут, 2002. – 472 с.
36. Гражданский кодекс Кыргызской республики. – Бишкек, 1996. – 390 с.
37. Гражданский кодекс Латвийской Республики. – СПб.: Юриздат ПРЕСС, 2001. – 830 с.
38. Гражданский кодекс республики Грузия / Под ред. З.К.Бичавы. – СПб.: Юридиздат ПРЕСС, 2002. – 750 с.
39. Гражданский кодекс республики Казахстан. – Введение и комментарий М.К.Сулейменова. – М.: ООО ЮРИСИТ, 1997. — 318 с.
40. Гражданский кодекс Республики Узбекистан. – Ташкент: Адолат, 1996. – 133 с.
41. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть первая. Научно-практический комментарий. – М.: Библиотека “Рос. газеты”, 2002. – 681 с.
42. Гражданский кодекс советских республик. Текст и комментарий / Под ред. А.Малицкого. – Х.: Госиздат Украины, 1925. – 408 с.
43. Гражданский кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий / И.А.Агапов, М.И.Бару, И.А.Беленчук и др. – К.: Политиздат Украины, 1981. – 639 с.
44. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Международ. отношения, 1993. – 560 с.
45. Гражданское право: В 2 т. / Под ред. М.М.Агаркова и Д.М.Генкина. – М.: Юриздат при НКЮ СССР, 1944. — Т 2. – 319 с.
46. Гражданское право: В 2 т. / Отв. ред. П.Е.Орловский, С.М.Корнеев – М.: Юрид. лит., 1969. — Т.1. – 560 с.
47. Гражданское право: В 2 ч. / Под ред. А.Г.Калпина, А.И.Масляева. – М.: Юристъ, 1997. — Ч. 1. – 472 с.
48. Гражданское право БССР: Учебник: В 2 т. / Под ред. В.Ф.Чигир. – Мн.: БГК, 1975. — Т.1 – 384 с.
49. Гражданское право Казахской ССР: Учебник: В 2 ч. / Под ред. Ю.Г.Басина. – Алма-Ата: Мектеп, 1978. – Ч. 1 – 352 с.
50. Гражданское право России: Учебник: В 2 ч. / Под ред. З.И.Цыбуленко. – М.: Юристъ, 2000. – Ч. 1. – 464 с.
51. Гражданское право: Учебник: В 2 т. / Под ред. Е.А.Суханова – М.: Юрид. лит., 1994. — Т. 1.– 432 с.
52. Гражданское право: Учебник: В 2 т. — 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. Е.А.Суханова. — М.: БЕК, 2000. — Т. 2. – 816 с.
53. Гражданское право: Учебник: В 3-х ч. / Под ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. — Ч. 1. – 632 с.
54. Гражданское Уложение. Проект Высочайше Учрежденной Редакционной Комиссии по составлению Гражданского Уложения. Том второй / Под ред. И.М.Тютрюмова. – СПб, 1910. – 476 с.
55. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – Изд. 2-е, стереотип. – М.: Статут, 2001. - 411 с.
56. Гриджук Д.М., Олійник В.О. Забезпечення кредитних зобов’язань у діяльності банків. – К.: Істина, 2001. – 256 с.
57. Гришаев С.П. Гражданское право: Учебное пособие: В 2 ч. – М.: Юристъ, 2002. — Ч. 1. – 128 с.
58. Гришин С.П. Неустойка: Современная теория // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М.И.Брагинского. – Вып.2. – М.: Статут, 2002. – С.103—140.
59. Дикарев С. Ответственность по договорам поставки сельско-хозяйственной продукции для государственных нужд // Государство и право. – 2002. — № 6. – С. 108—113.
60. Дернбург. Пандекты. Обязательственное право. – М., 1904. – 368 с.
61. Договоры в социалистическом хозяйстве / Отв. ред. О.С.Иоффе. – М.: Юриздат, 1964. – 452 с.
62. Донде Я. О снижении договорных санкций // Арбитраж. – 1935. — № 23. – С. 13—16.
63. Евтаев В. Понятие ”разумных мер“ к уменьшению и предотвращению убытков // Хозяйство и право. — 2001. – № 2. – С. 20—24.
64. Единообразный кодекс США / Пер. с анг. Сер. Современное зарубежное международное частное право. – М.: Межд. центр финансово-економич. развития, 1996. – 427 с.
65. Єрьоменко Г.В. Характеристика змісту правовідносин по забезпеченню цивільно-правових зобов’язань // Становлення і розвиток цивільних і трудових правовідносин у сучасній Україні: Монографія / Кол. автор.: кер. авт. кол. наук. ред. Я.М.Шевченко. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – С. 31—50.
66. Жарский Ан., Жарский Ал. Проценты за просрочку денежных обязательств по внешнеторговых контрактам как средство правовой защиты пострадавшей стороны // Хозяйство и право. – 2000. — № 11. — С. 40—47.
67. Загальна теорія цивільного права / За ред. О.А.Підопригори, Д.В.Бобрової – К.: Вища школа, 1992. – 456 с.
68. Зобов’язальне право: теорія і практика: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / За ред.О.В. Дзери; Київський національний ун-т ім. Т.Г.Шевченка. – Стереотип. Вид. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 910 с.
69. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории ”хозяйственного права”. – М.: Статут, 2000. – 777 с.
70. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 888 с.
71. Иоффе О.С. План и договор в социалистическом хозяйстве. – М.: Юрид. лит., 1970. – 216 с.
72. Иоффе О.С. Советское гражданское право: Курс лекций. Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1958. – 512 с.
73. Ипатов А.Б. Уменьшение неустойки и ставки процентов за пользование чужими денежными средствами: проблемы и противоречия // Юрист. — 2001. — № 8. – С. 11—15.
74. Кассационное определение гражданской кассационной коллегии Верховного Суда РСФСР от 1 апреля 1924 г. по иску Центросоюза // Еженедельник советской юстиции. – 1924. — № 18. – С. 428—429.
75. Комментарий части первой гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. – М.: Фонд ”Правовая культура”, 1997. – 641 с.
76. Константинова В.С. Гражданско-правовое обеспечение исполнения хозяйственных обязательств: Автореф. дисс. … д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Свердловск. юрид. ин-т. — Свердловск, 1989. – 32 с.
77. Константинова В.С. Правовое обеспечение хозяйственных обязательств. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1987. – 117 с.
78. Крат В. Неустойка. Що переважить: майно або гроші? // Підприємництво, господарство і право. – 2002. — № 12. – С. 41—42.
79. Ландкоф С.Н. Лекції з основ цивільного права. – К.: КІНГ, 1972. – 265 с.
80. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права: Уч. посібн. для юрид. інт-тів та юрид. фак-тів ун-тів. – К.: Рад. школа, 1948. – 424 с.
81. Латынцев А.В. Обеспечение исполнения договорных обязательств. – М.: Лекс-Книга, 2002. – 285 с.
82. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву. Теоретические проблемы. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 238 с.
83. Лилак Д. Забезпечення виконання господарських зобов’язань неустойкою // Право України. – 1996. — № 12. – С. 64—67.
84. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київ. нац. ун-т ім. Т.Г.Шевченка. – К., 2001. – 18 с.
85. Луць В.В. Заключение и исполнение хозяйственных договоров. – М.: Юрид. лит., 1978. – 143 с.
86. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 556 с.
87. Луць В.В. Строки в цивільних правовідносинах: Конспекти лекцій зі спецкурсу. – Львів: ЛДУ, 1992. – 108 с.
88. Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. – М.: Юрид. лит., 1968. – 164 c.
89. Малиновська В. Проблеми використання форс-мажорного застереження у зовнішньоекономічному контракті // Підприємництво, господарство і право. – 2001. — № 5. – С. 37—40.
90. Матвеев Г.К. Вина в гражданском праве. – К.: Изд-во КГУ им. Т.Г.Шевченка, 1955. – 307 с.
91. Матвеев Г.К. Основания гражданскоправовой ответственности. – М.: Юрид. лит., 1970. – 312 с.
92. Мейер Д.И. Русское гражданское право: В 2 ч.– М.: Статут, 1997. — Ч. 2. – 455 с.
93. Мітіліно М.І. Торгівельне право радянських республік: Курс для ВУЗів. – Х.: Юрид. вид-во НКЮ УСРР, 1928. – 468 с.
94. Можейко В.Н. Хозяйственный договор в СССР. – М.: Госюриздат, 1962. – 249 с.
95. Нам К.В. Убытки и неустойка как форма договорной ответственности // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М.И.Брагинского. – М.: Статут, 1999. – С. 333—379.
96. Научно-практический комментарий к части первой Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. Изд. 2-е / Под ред. В.Д.Карповича. – М.: БЕК, 1999. – 582 с.
97. Новицкий И.Б. Солидарность интересов в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1951. – 118 с.
98. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М.: Госюирздат, 1950. – 416 с.
99. Новоселова Л. Ответственность за неисполнение денежного обязательства // Закон . – 2001. — № 12. – С. 19—32.
100. Обзор местной промышленности государственным Советом народного хозяйства УССР // Промышленность Украины. – 1924. — № 19. — С. 5—6.
101. Обзор судебной практики хозяйственных судов республики Беларусь за 2001 г. // Вестник Высшего арбитражного суда Республики Беларусь. – 2002. — № 4. – С. 75—91.
102. Обязательства по договорам. Опыт практического комментария русских гражданских законов. Комментарий по Кн. IV. Ч.1. Свода законов. — Т.II. Часть Особенная. Выпуск 1 / Сост. В.И.Исаченко, В.В.Исаченко. – СПб, 1914. – 823 с.
103. Окусов А.П. Злоупотребление правом. Возможности предотвращения // Юристъ. Правовъдение. – 2001. — № 2. – С. 26—29.
104. Оплачко Л. Способи забезпечення кредитних договорів // Право України. – 2002. — № 11. – С. 49—53.
105. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование / Рук. автор. кол. В.В.Залесский. – М.: НОРМА, 1999. – 648 с.
106. Отраднова О.О. Неустойка в цивільному праві: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київ. Нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2002. – 20 с.
107. Отраднова О. Проблеми предмета неустойки в цивільному праві // Підприємництво, господарство і право. – 2000. — № 3. – С. 36—39.
108. Обязательства по договорам. Опыт практического комментария русских гражданских законов. Комментарий по VI кн. 1 ч. св. зак. Том II. Часть Особенная. Выпуск 1 / Сост. В.И.Исаченко, В.В.Исаченко. – СПб, 1914. – 823 с.
109. О заключении договоров на 1934 г.: Постановление СНК СССР от 19 декабря 1933 г. // СЗ СССР. – 1933. — № 73. – Ст.445.
110. О порядке и сроках предъявления претензий при поставке товаров ненадлежащего качества одними государственными, хозяйственными, кооперативными и общественными организациями другим: Инструкция Госарбитража при СНК СССР от 29 августа 1939 г. // Арбитраж. – 1940. — № 8. – С. 23—26.
111. Памятники римского права: Законы ХII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. – М.: Зерцало, 1997. – 608 с.
112. Пергамент М. Договорная неустойка и интерес. Изд. 2-е. – М., 1905. – 337 с.
113. Пергамент М. О неустойке по Гр. Код. // Сов. юстиция. – 1924. — № 26. – С. 599—602.
114. Печеній О. До питання щодо підстав відповідальності за прострочку виконання грошового зобов’язання // Підприємництво, господарство і право. – 2000. — № 3. – С. 28—31.
115. Пиляева В.В. Гражданское право: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 366 с.
116. Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Третья часть. Договоры и обязательства. – М., 1880. – 629 с.
117. Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Часть первая: Вотчинные права. – М.: Статут. -– 2002. – 800 с.
118. Покровский И.А. История римского права. – Мн.: Харвест, 2002. – 258 с.
119. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1998. — 353 с.
120. Положение о поставках продукции производственно-технического назначения. Положения о поставках товаров народного потребления. Основные условия регулирования договорных отношений при осуществлении экспортно-импортных операций. – СП СССР. – 1988. - № 24-25. – Ст.70.
121. Положення “Про кредитування”, затверджено постановою Правління Національного Банку України від 28 вересня 1995 р. № 246 // Закон і бізнес. – 1995. — № 69. — С. 18—22.
122. Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу газового конденсату, скрапленого газу та вугілля, затверджено постановою КМ України від 4 квітня 2000 р. № 599 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 14. – Ст.567.
123. Положення про порядок надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльності, затверджено постановою КМ України від 27 квітня 1998 р. № 578 // Офіційний вісник. – 1998. — № 17. – Ст.635.
124. Положення про порядок надання пільгового кредиту молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла, затверджено постановою КМ України від 17 травня 1999 р. № 825 // Офіційний вісник України. – 1999. — № 20. – Ст.887.
125. Порядок гарантійного обслуговування або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, затверджено постановою КМ України від 22 лютого 1999 р. № 251 // Офіційний вісник України. – 1999. — № 8. – Ст.294.
126. Постановление Президиума Высшего арбитражного суда Российской Федерации по делу “Тюменьтрансгаз” // Вестник ВАС РФ. – 2002. — № 6. — С. 51—53.
127. Постановление Президиума Высшего арбитражного суда Российской Федерации от 24 января 2001 г. по делу ООО “Калининград-нефтепрод” // Вестник Высшего арбитражного суда Российской Федерации . – 2001. — № 8. – С. 46—47.
128. Постатейный материал к Части первой Гражданського Кодекса Российской Федерации / А.Н.Гуев . – М.: ИНФРА, 2001. – 784 с.
129. Правила користування електричною енергією, затверджено постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 р. № 28 // Закон і бізнес. – 1996. — № 109. – С. 1—29.
130. Правила користування електричною енергією для населення, затверджено постановою КМ України від 26 липня 1999 р. № 1357 // Офіційний вісник України. – 1999. — № 30. – Ст.1543.
131. Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення/ затверджено постановою КМ України від 30 грудня 1997 р. № 1497 // Офіційний вісник України. – 1998. — № 1. – Ст.16.
132. Правила надання населенню послуг з газопостачання, затверджено постановою КМ України від 9 грудня 1999 р. № 2246 // Офіційний вісник України. – 1999. — № 50. – Ст.2446.
133. Правила надання послуг поштового зв’язку, затверджено постановою КМ України від 17 серпня 2002 р. № 1155 // Офіційний вісник України. – 2002. — № 34. – Ст.2446.
134. Правила о договорах подряда на капитальное строительство, утверждены постановлением СМ СССР от 26 декабря 1986 г. // СП СССР. — 1987. — № 4. – Ст.19.
135. Правила торгівлі в розстрочку, затверджено постановою КМ України від 1 липня 1998 р. № 997 // Офіційний вісник України. – 1998. — № 27. — Ст.989.
136. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 30 червня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. — № 42—43. – Ст.378.
137. Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань: Постанова Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. – 1994. — № 14. – Ст.83.
138. Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань: Закон України від 22 листопада 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 5. – Ст.28.
139. Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань: Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 29 квітня 1994 р. № 02-5/293 // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. – 1995. — № 1. — С. 162—166.
140. Про державне оборонне замовлення: Закон України від 3 березня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. — № 13. – Ст.506.
141. Про електроенергетику: Закон України від 16 листопада 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. — № 1. – Ст.1.
142. Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти: Закон України від 22 лютого 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. –2000. – № 20. – Ст.148.
143. Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 р. // Офіційне вид. Верховна Рада України. — К.: Парламентське вид-во, 2001. — 24 с.
144. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 6 квітня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст.377.
145. Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів: Закон України від 6 квітня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. — № 27. – Ст.212.
146. Про поставку продукції для державних потреб: Закон України від 22 грудня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. — № 3. – Ст.9.
147. Про практику вирішення окремих спорів, пов’язаних із забезпеченням виконанням зобов’язань (за матеріалами судової колегії ВАС України по перегляду рішень, ухвал, постанов: Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України від 30 травня 2001 р. № 01-8/637) // Вісник Господарського судочинства. – 2001. — № 3. – С. 149—154.
148. Рабинович П., Савчук Н. Офіційне тлумачення законодавства: герменевтичний аспект // Право України. – 2001. — № 11. – С. 22—25.
149. Рабинович Ф.Л. Вина как основание договорной ответственности предприятия. – М.: Юрид. лит., 1975. — 168 с.
150. Райхер В.К. Правовые вопросы договорной дисциплины в СССР. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1958. – 250 с.
151. Райхер В.К. Штрафные санкции в борьбе за договорную дисциплину // Сов. государство и право. – 1955. — № 5. – С. 74—84.
152. Римское частное право: Учебник / Под ред. И.Б.Новицкого и И.С.Перетерского. – М.: Новый Юрист, 1998. – 512 с.
153. Рішення арбітражного суду м. Києва по справі № 7/137 за 2001 р. // Юрид. практика. – 2001. — № 24. — С.13.
154. Рішення арбітражного суду м. Києва по справі № 1-120 за 2000 р. // Юрид. практика. – 2001. — № 24. – С.14.
155. Рішення арбітражного суду м. Києва по справі № 1-383 за 2000 р.// Юрид. практика. – 2001. — № 18. — С.14.
156. Рішення Вищого арбітражного суду України по справі № 20/5 за 1992 р. // Збірник рішень та арбітражної практики ВАСУ. — 1994. — № 1. – С.204.
157. Рішення Вищої арбітражної комісії УРСР від 4 червня 1924 р. // Вестник сов. юстиции. – 1924. — № 16. – С.532.
158. Рішення Вищої арбітражної комісії УРСР від 25 червня 1924 р. // Вестник сов. юстиции. – 1924. – № 13. – С.630.
159. Романец Ю.В. Система договоров в гражданском праве России. – М.: Юристъ, 2001. – 496 с.
160. Российское законодательство Х—ХХ веков: В 9 т. // Под общ. ред. О.И.Чистякова. — М.: Юрид. лит., 1986. – Т.4: Законодательство периода становления абсолютизма. –– 511 с.

161. Российское законодательство Х—ХХ веков: В 9 т. // Под общ. ред. О.И.Чистякова. – М.: Юрид. лит., 1987. – Т.5: Законодательство периода расцвета абсолютизма. — 527 с.
162. Российское законодательство Х—ХХ веков. В 9 т. // Под общ. ред. О.И.Чистякова. – М.: Юрид. лит., 1988. — Т.6: Законодательство первой половины ХIХ века. — 431 с.
163. Российское гражданское право: Учебник / Под ред. З.Г.Крыловой, Э.П.Гаврилова. – 2-е изд. – М.: АО Центр ЮрИнфор, 2001. – 439 с.
164. Садиков О.Н. Злоупотребление правом в Гражданском кодексе Российской Федерации // Хозяйство и право. – 2002. — № 2. – С. 40—48.
165. Садиков О.Н. Обеспечение исполнения внешнеторгового договора: Учеб. пособие. – М.: Юрид. лит., 1979. – 182 с.
166. Санфилиппо Чезаре. Курс римского частного права: Учебник / Под ред. Д.В.Дождева. – М.: БЕК, 2002. – 400 с.
167. Сарбаш С.В. Право удержания как способ обеспечения исполнения обязательств // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М.И.Брагинского. – М.: Статут, 1999. – С. 13—75.
168. Сборник инструктивных указаний Госарбитража СССР. Вып. 3. – М.: Госюриздат, 1956. – 344 с.
169. Свердлов Г.В., Тадевосян В.С. Очерки гражданского кодекса РСФСР в судебной практике. – М., 1929. – 189 с.
170. Свириденко О.М. Обеспечение кредитных обязательств. – М.: Филинъ, 1999. – 234 с.
171. Середюк А. Неустойка і збитки по грошовим зобов’язанням // Підприємництво, господарство і право. — 1999. — № 9. — С. 22—24.
172. Синайський В.И. Русское гражданское право. — М.: Статут, 2002. – 672 с.
173. Систематизированный сборник инструктивных указаний Государственного арбитража при Совете Министров СССР. – М.: Юрид. лит., 1983. – 336 с.
174. Скловский К.И. Собственность в гражданском праве: Учебник. – 3-е изд. – М.: Дело, 2002. – 512 с.
175. Советское гражданское право: В 2 т. / Под ред. Д