Радзивілюк Валерія Вікторівна. Теоретичні проблеми запобігання банкрутству (неспроможності)

Краткое описание

Радзивілюк Валерія Вікторівна. Теоретичні проблеми запобігання банкрутству (неспроможності).- Дис. д-ра юрид. наук: 12.00.04, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2014.- 300 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

РАДЗИВІЛЮК ВАЛЕРІЯ ВІКТОРІВНА

УДК 346:347.736 /.738:340.5

ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВУ
(НЕСПРОМОЖНОСТІ)

Спеціальність 12.00.04 – господарське право;
господарсько-процесуальне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Щербина Валентин Степанович,
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України

Київ - 2014
ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ I ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВУ (НЕСПРОМОЖНОСТІ) ЯК ІНСТИТУТ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА 20
1.1.Характерні особливості відносин запобігання банкрутству (неспроможності) 20
1.2. Специфіка основного суб’єктного складу правовідносин запобігання банкрутству (неспроможності) 79
1.3. Законодавство про запобігання банкрутству (неспроможності) у світлі процесів зближення національних законодавств 145
Висновки до Розділу I 196
РОЗДІЛ ІІ ПРОЦЕДУРИ ТА ЗАХОДИ, ЩО ПРОВОДЯТЬСЯ ДО ПОРУШЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО (НЕСПРОМОЖНІСТЬ) І МАЮТЬ НА МЕТІ ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВУ (НЕСПРОМОЖНОСТІ) БОРЖНИКА 202
2. 1. Генезис правового регулювання процедур та заходів запобігання банкрутству (неспроможності), що проводяться до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) 202
2.2. Правова регламентація досудових процедур та заходів запобігання банкрутству (неспроможності) окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності 255
2.3. Процедури і заходи запобігання банкрутству (неспроможності) та зарубіжний досвід їх правового регулювання 302
Висновки до Розділу II 339
РОЗДІЛ ІІІ СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВУ (НЕСПРОМОЖНОСТІ) 345
3.1. Розвиток правового регулювання судових процедур запобігання банкрутству (неспроможності) боржника, конкурсного провадження 345
3.2. Судова процедура санації 366
3.3 Мирова угода 441
Висновки до Розділу III 474
ВИСНОВКИ 480
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 497
ДОДАТОК 569

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ГК України – Господарський кодекс України
ГПК України – Господарський процесуальний кодекс України
друга редакція Закону України 1992 р. – Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону України від 30 червня 1999 р.
ЄС - Європейський Союз
Закон України 1992 р. – Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону України від 22 грудня 2011 р.
КЗпП України – Кодекс законів про працю України
КМ України – Rабінет Міністрів України
КС України – Конституційний суд України
НБ України – Національний банк України
Перша редакція Закону України 1992 р. – Закон України «Про банкрутство»
Фонд - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
ФДМ України - Фонд державного майна України
ЦК України – Цивільний кодекс України

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Спрямованість правової регламентації відносин банкрутства (неспроможності) з огляду на її історичну ретроспективу зазнала суттєвих змін, які полягають у тому, що законодавчі положення, присвячені такому явищу, як банкрутство (неспроможність), трансформувались у напрямку покращення правового становища боржника, збереження його як суб’єкта господарювання та прагнення забезпечення балансу інтересів боржника, кредиторів та суспільства у цілому.
На цей час особливої значущості набувають законодавчо визначені багатоваріантні можливості запобігання банкрутству (неспроможності) боржника. Дослідження сучасного законодавства про банкрутство (неспроможність) як в нашій країні, так і в інших країнах світу та тенденцій його розвитку дозволяє дійти висновку, що наразі процедури відновлення платоспроможності, процедури врегулювання боргів та різноманітні й багаточисленні заходи запобігання банкрутству (неспроможності) боржника посідають основне місце серед усіх інших процедур банкрутства (неспроможності) та, відповідно, заходів, які в їх межах застосовуються, з огляду на макроекономічні завдання законодавства про банкрутство (неспроможність) кожної конкретної країни, практику його застосування та основні цілі права банкрутства (неспроможності).
За допомогою процедур банкрутства (неспроможності), і в першу чергу, процедур запобігання банкрутству (неспроможності), – як судових, так і тих, що здійснюються поза межами судового провадження, відбувається мінімізація негативного впливу на економіку процесів, пов’язаних з неплатоспроможністю учасників ринкового середовища тієї чи іншої країни, та пом’якшення наслідків, обумовлених змінами, які мають місце в національній економіці. Саме завдяки процедурам та заходам запобігання банкрутству (неспроможності) не тільки задовольняються вимоги кредиторів неплатоспроможного боржника, а й відновлюється платоспроможність суб’єктів господарювання, відбувається врегулювання їх боргів, захист інтересів працівників неплатоспроможного боржника, а, отже, відбувається оздоровлення вітчизняної економіки.
Реформування економіки та перехід України в русло світового економічного розвитку передбачає поглиблене вивчення не тільки процесів, що складають основу ринкових перетворень, але й інструментів, за допомогою яких відбувається здійснення цих перетворень. Законодавство про банкрутство (неспроможність) розглядається як один із найважливіших інструментів інституціональних перетворень. Наявність ефективного законодавства про банкрутство (неспроможність) сприяє створенню умов стабільного економічного зростання та сталості економічної системи.
Нагальна необхідність дослідження як теоретичних проблем, так і питань, пов’язаних із правовою регламентацію національним законодавством України відносин запобігання банкрутству (неспроможності), обумовлюється відсутністю комплексних досліджень у зазначеній сфері, недосконалістю нормативних приписів, які оформлюють відповідні відносини (попри постійне реформування вітчизняного законодавства), та іншими чинниками, що обумовлює актуальність даного дослідження.
Мета і завдання наукового дослідження. Мета дисертації полягає у концептуальному, теоретичному обґрунтуванні наявності у господарського праві, його підгалузі праві банкрутства (неспроможності), запобігання банкрутству (неспроможності) як структурної ланки системи права України, що дозволяє здійснити комплексний аналіз даних відносин, їх правового оформлення та слугуватиме підґрунтям подальших доктринальних досліджень права банкрутства (неспроможності), господарського права в цілому та виявленню напрямів вдосконалення законодавства про банкрутство (неспроможність).
Поставлена мета досягається шляхом вирішення наступних завдань:
встановити системоутворюючі фактори, наявність яких об’єктивно обумовлює виділення такої структурної ланки господарського права, його підгалузі права банкрутства (неспроможності), як інститут запобігання банкрутству (неспроможності), а саме: характерні особливості відносин запобігання банкрутству (неспроможності), методи їх правового регулювання, функції, цілі та інші іманентні ним особливості;
виявити специфіку основного суб’єктного складу правовідносин запобігання банкрутству (неспроможності);
визначити шляхи оптимізації правового забезпечення запобігання банкрутству (неспроможності) в Україні на основі аналізу системи джерел правового регулювання процедур та заходів запобігання банкрутству (неспроможності);
виявити проблеми диференціації та взаємодії форм погодженого законодавчого розвитку у сфері правового регулювання відносин запобігання банкрутству (неспроможності) та визначити шляхи їх вирішення;
з’ясувати вплив змісту правової регламентації судових та досудових процедур, а також заходів запобігання банкрутству (неспроможності) боржника, що історично складалася на формування сучасного правового регулювання вказаних явищ;
розкрити особливості та проблеми, пов’язані з новітнім правовим оформленням досудових процедур і заходів запобігання банкрутству (неспроможності), що застосовуються у загальному порядку та стосовно окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності, сформулювати конкретні пропозиції щодо їх розв’язання;
з’ясувати особливості судових процедур запобігання банкрутству (неспроможності) та генезису правового регулювання даних процедур з огляду на необхідність оптимізації їх правового регулювання;
встановити специфіку правової природи мирової угоди та обґрунтувати положення, що дозволяють віднести її до судових процедур банкрутства (неспроможності);
розкрити конститутивні ознаки судової процедури санації та дослідити систему заходів, які можуть застосовуватися у її межах.
Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, що виникають, реалізуються, трансформуються і припиняються при застосуванні процедур та заходів запобігання банкрутству (неспроможності).
Предметом дослідження є господарсько-правові проблеми правового регулювання відносин запобігання банкрутству (неспроможності) в Україні.
Методологічну основу дослідження становить комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. В основу методології дослідження покладено діалектичний метод пізнання, що дає змогу розглядати досліджувані процеси та явища в їхньому розвитку та взаємозв’язку. Системно-структурний метод застосовувався, зокрема, для визначення місця запобігання банкрутству (неспроможності) у системі національного права, при дослідженні проблем узгодження положень вітчизняних нормативно-правових актів, при розробці систем процедур та заходів запобігання банкрутству (неспроможності). Формально-логічний метод та методи аналізу й синтезу використовувалися при дослідженні доктринальних положень, змісту законодавства, виробленні теоретичних положень та пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері, що досліджувалася. За допомогою історичного методу розглядалася динаміка та особливості розвитку правового оформлення відносин банкрутства (неспроможності). Порівняльно-правовий метод використовувався з метою виявлення оптимальних напрямів правової регламентації відносини запобігання банкрутству (неспроможності) та дослідження проблеми диференціації та взаємодії засобів та форм уникнення протиріч та розбіжностей у сфері правового регулювання названих відносин.
Науково-теоретичною базою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних правознавців.
У процесі дослідження опрацьовані фундаментальні роботи представників сучасної національної доктрини, присвячені правовому явищу банкрутства (неспроможності), серед яких праці Р.Г. Афанасьєва, О.М. Бірюкова, А.Г. Бобкової, Б.М. Грека, В.В. Джуня, О.П. Подцерковного, Б.М. Полякова, П.Д. Пригузи, М.І.Тітова та ін. Окремо слід відмітити дисертації, інші наукові роботи О.О. Степанова та А.А. Бутирського, у яких ґрунтовно досліджуються проблеми правового регулювання заходів попередження банкрутства та відновлення платоспроможності, дисертаційне дослідження та наукові праці Е.В. Сгари, в яких розкриваються проблеми унормування мирової угоди.
Теоретичною основою дисертації виступають праці вчених-правознавців дореволюційного періоду, зокрема: Ю. Барона, О.П. Башилова, М.Ф. Владимирського-Буданова, А.Х. Гольмстена, А.А. Добровольського, К.І. Малишева, Б.І. Маркевича, А.С. Невзорова, А.І. Улінського, Г.Ф. Шершеневича та інших, а також публікації зарубіжних правознавців, присвячені проблемам банкрутства (неспроможності): С.Є. Андреєва, В.С. Бєлих, Є.А. Васильєва, В.В. Вітрянського, Г. Вудвуда, І.В. Єршової, У. Зайберта, С.О. Кареліної, Л.А. Колеснікової, Г. Папе, В.Ф. Попондопуло, К.Ю. Пустовалової, В. Попової, М.О. Рожкової, Ю.П. Світ, О.Н. Сьоміної, В.В. Степанова, М.В. Телюкіної, В.М. Ткачова, В.А. Хімічева, J.H. Dalhuisen, D.G. Epstein, I.F Fletcher., R. Good, G. Knorr, G.W. Newton, N. Segal, A. Tabb, J. S. White, P.R. Wood, J.S. Ziegel та ін.
Вагомим підґрунтям дисертації стали наукові дослідження в сфері господарського права та інших галузей права таких науковців, як Т.Є. Абова, С.С. Алексєєв, С.І. Аскназій, Л.П. Ануфрієва, В.А. Бєлов, О.А. Беляневич, О.А. Богатих, О.М. Вінник, О.К. Вишняков, В.П. Грибанов, В.Н. Захватаєв, І.Б. Новицький, М.І. Клеандров, О.С. Комаров, О.О. Красавчиков, В.В. Лаптев, В.К. Мамутов, В.С. Мартем’янов, М.І. Кулагін, К. Цвайгерт, В.Д. Чернадчук, О.Ф. Скакун, М.Л. Скуратовський, О.В. Слепченко, Ю.А. Тихоміров, С.С. Трушніков, Р.О. Халфіна, В.С. Щербина, В.Ф. Яковлєв та ін.
В дослідженні використані наукові надбання, які містяться у працях науковців неюридичних наук: Ю. Бригхема, Ю.М. Бурлаки, Л. Гапенскі, В.В. Григор’єва, Л.П. Коваль, О.О. Терещенка, А.В. Череп, Ю.В. Чернікової, Б.Г. Юна, R.A. Collins, P. Fitts, S.C. Gilson, J.S. McConell, H. Servaes та ін.
Нормативну основу дослідження склали національні нормативно-правові джерела, і насамперед: Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ГК України, ЦК України інші законодавчі акти, положення, яких, у тому числі, присвячені правовий регламентації відносин запобігання банкрутству (неспроможності), та значна кількість підзаконних нормативних актів, а також нормативні акти зарубіжного законодавства, міжнародні правові документи.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним господарсько-правовим дослідженням, у якому міститься концептуальне обґрунтування запобігання банкрутству (неспроможності) як цілісного правового явища, що сприятиме збагаченню вітчизняної теорії права банкрутства (неспроможності), господарського права та оптимальному правовому оформленню запобігання банкрутству і його складових у національному законодавстві.
Вперше:
визначено, що інститут запобігання банкрутству (неспроможності) - це система правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються між боржником та його кредиторами, між зазначеними особами та учасниками провадження у справі про банкрутство (неспроможність), а також господарським судом або іншими законодавчо визначеними особами – учасниками процедур та заходів запобігання банкрутству (неспроможності), що здійснюються до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність), у зв’язку з неплатоспроможністю боржника або її загрозою, що пов’язані з особливим станом боржника та його майна, з визначеним порядком задоволення вимог кредиторів або попередженням настання такого стану та застосуванням до боржника встановлених заходів, яким притаманні своєрідні методи правового регулювання, принципи, функції та цілі;
здійснено класифікацію відносин запобігання банкрутству (неспроможності) за критеріями: їх правової природи – майнові, організаційні, процесуальні та процедурні; механізму правового регулювання – попереджувальні або превентивні, відносини щодо відновлення платоспроможності та відносини щодо врегулювання боргів; правового становища боржника в економічному обігу – ті, що регламентуються в загальному та в спеціальному порядку; наявності юридичного зв’язку з правопорядками різних держав – внутрішні та «зовнішні» відносини;
визначено, що інститут запобігання банкрутству (неспроможності) виконує чотири основні функції: оздоровчу, задовільну, превентивну, каральну та має такі основні цілі: забезпечення балансу інтересів усіх учасників відносин запобігання банкрутству (неспроможності), включаючи й інтереси держави; оптимального використання усій сукупності різноманітних процедур та заходів запобігання банкрутству (неспроможності); надання можливості боржнику звільнитися від боргів та продовжувати свою господарську діяльність, відновлення платоспроможності; збереження бізнесу; захист інтересів працівників неплатоспроможного боржника та домінуючу ціль – задоволення вимог кредиторів;
з’ясовано, що до основних принципів інституту запобігання банкрутству (неспроможності) належать принципи: реалізації відносин запобігання банкрутству (неспроможності) у визначений законодавством формі, переважно процесуальній; застосування до неплатоспроможного боржника лише законодавчо визначених процедур запобігання банкрутству (неспроможності); впровадження та реалізації процедур запобігання банкрутству (неспроможності) під контролем державних органів; застосування процедур запобігання банкрутству (неспроможності) за наявності необхідної та достатньої сукупності формальних матеріально-правових фактичних підстав, чітко визначених законом; наявності у боржника кількох кредиторів; усунення випадкових переваг одного кредитора перед іншими кредиторами боржника; рівномірного та розмірного задоволення вимог; визначення більшості кредиторів розміром їх вимог; обмеження правомочностей боржника щодо належного йому майна; єдиного, неподільного об’єкту задоволення; задоволення вимог кредиторів лише у грошовій формі;
визначено, що процедури запобігання банкрутству (неспроможності) – це законодавче встановлений порядок застосування до неплатоспроможного боржника або до суб’єкта підприємництва у зв’язку з загрозою неплатоспроможності визначених заходів, за наявності легальних підстав їх введення, як у межах провадження у справі про банкрутство (неспроможність), так і до порушення такого провадження, що спрямовані на: запобігання визнання боржника банкрутом, відновлення платоспроможності боржника або врегулювання його боргів, збереження бізнесу, попередження порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) та задоволення вимог кредиторів;
розроблено систему процедур запобігання банкрутству (неспроможності), до структурних елементів якої належать: 1) судові процедури, що здійснюються в межах провадження у справі про банкрутство (неспроможність) – санація боржника, мирова угода; 2) процедури, введення, яких санкціонується господарським судом – санація боржника до порушення провадження у справі про банкрутство; 3) спеціальні досудові процедури: а) які вводяться та реалізуються без судового втручання та застосування яких потребує санкціонування з боку органів, наділених організаційно-господарськими повноваженнями – санаційні, ліквідаційні; б) які вводяться та реалізуються без судового втручання та застосування яких не потребує санкціонування з боку зовнішніх по відношенню до боржника органів, наділених організаційно-господарськими повноваженнями;
розроблено систему заходів запобігання банкрутству (неспроможності), яку складають такі структурні елементи: 1) заходи, що застосовуються у межах провадження у справі про банкрутство (неспроможність) у судових процедурах – розпорядження майном боржника, санації (зовнішні, внутрішні), мирової угоди; 2) заходи, які застосовуються до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) – в межах процедури санації, що проводиться до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність): зовнішні, внутрішні; 3) заходи, які здійснюються в межах досудових процедур, застосування яких потребує санкціонування з боку органів, наділених організаційно-господарськими повноваженнями: зовнішні, внутрішні; 4) заходи, які застосовуються поза судовими процедурами банкрутства (неспроможності), поза межами процедури санації, що проводиться до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) та досудових процедур: зовнішні, внутрішні;
запропоновано доктринальне поняття санації, що проводиться до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) як процедури, що застосовується до неплатоспроможного боржника – юридичної особи з ініціативи кредиторів чи боржника протягом встановленого законом періоду часу за наявності законодавчо визначених підстав її проведення і спрямована на: попередження порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність), запобігання визнання боржника банкрутом (неспроможним), стабілізацію його фінансового становища, повне або часткове задоволення вимог кредиторів, яка здійснюється на основі затвердженого господарським судом плану санації боржника, що містить певну систему фінансово-економічних, правових, технічних, організаційних, управлінських та інших заходів оздоровлення фінансово-господарського становища боржника;
здійснено класифікацію процедур запобігання банкрутству (неспроможності), які можуть застосовуватися до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) за основним критерієм правового становища боржника на загальні та спеціальні, на основі якого визначені наступні рівні класифікації за критеріями: добровільності входження – добровільні (непримусові) та недобровільні (примусові) процедури; ключової мети введення процедур – санаційні та ліквідаційні процедури; впливу судових органів на можливість реалізації таких процедур – процедури, введення яких санкціонується господарським судом та позасудові процедури, які вводяться та реалізуються без судового втручання; тривалості здійснення – процедури, що здійснюються у межах загальних строків та процедури, що здійснюються у межах спеціальних строків; формальної підстави здійснення – процедури, що здійснюються на підставі: плану санації; бізнес-плану та проекту санації; плану реорганізації; програми капіталізації; плану врегулювання тощо; обсягу повноважень боржника – процедури, у яких за боржником зберігаються його повноваження та процедури, в межах яких боржник позбавлений відповідних повноважень;
доведено, що заходи, спрямовані на попередження виникнення фінансових труднощів у боржника, запобігання його банкрутству (неспроможності) та порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) складають дві великі групи: зовнішні та внутрішні заходи, які, у свою чергу, класифікуються за такими критеріями: необхідності санкціонування відповідних заходів судом або органами, наділеними організаційно-господарськими повноваженнями – заходи, що містяться у плані санації, яка проводиться до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність), заходи, що вживаються визначеними в законодавстві особами без санкції судового органу; заходи що вживаються визначеними в законодавстві особами і застосування яких потребує санкціонування з боку органів, наділених організаційно-господарськими повноваженнями; змісту заходів – організаційно-господарські, фінансово-економічні, правові, технічні заходи та ін.; правового становища боржника – загальні та спеціальні заходи;
доведено, що з прадавніх часів до дев’ятнадцятого століття в провідних країнах світу альтернативою звернення до спеціального судового провадження або до визнання боржника банкрутом (неспроможним) в його межах було використання таких судових процедур та процедур, що відбувалися поза межами судового провадження, які мали в своїй основі конструкцію мирової угоди.
Удосконалено:
доктринальні визначення:
кредиторів як суб’єктів національного або іноземного права, які мають до боржника підтверджені відповідними документам грошові вимоги, що виникають із господарсько-правових, цивільно-правових та інших зобов’язань, яких національне законодавство відповідної країни визнає стороною (учасником) у справі про банкрутство (неспроможність) після порушення судового провадження, або визнає кредиторами при застосуванні процедур та заходів, що проводяться до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність);
заходів запобігання банкрутству (неспроможності) як сукупності передбачених законодавством організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних та інших способів, які застосовуються як у межах провадження у справі про банкрутство (неспроможність), так і до порушення такого провадження, спрямованих на: оздоровлення фінансово – господарського становища боржника, відновлення його платоспроможності або врегулювання його боргів, запобігання порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність), попередження виникнення фінансових труднощів та погашення вимог кредиторів;
мирової угоди як судової процедури банкрутства (неспроможності), що застосовується господарським судом на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство (неспроможність), як до неплатоспроможного боржника так і до банкрута, і тягне за собою припинення провадження у справі про банкрутство (неспроможність), в межах якої відбувається трансформація зобов’язальних відносин між боржником (банкрутом) та кредиторами, умови якої фіксується у відповідному договорі, що спрямована на захист прав та інтересів її сторін, погашення вимог кредиторів (повністю, частково або шляхом прощення (списання) боргів), врегулювання боргів неплатоспроможного боржника (банкрута), збереження його як суб’єкта господарювання та продовження його діяльності;
процесів гармонізації, адаптації та уніфікації в аспекті їх застосування до законодавства про запобігання банкрутству (неспроможності);
Дістали подальший розвиток:
обґрунтування суспільно-економічного характеру інституту запобігання банкрутству (неспроможності), який виявляється у тому, що в ньому втілений механізм врегулювання протиріч, що неминуче виникають між учасниками відносин запобігання банкрутству (неспроможності) у зв’язку з недостатністю майна боржника;
дослідження особливостей правосуб’єктності учасників відносин запобігання банкрутству (неспроможності) та чинників, що впливають на трансформацію її обсягу, зокрема, вид того чи іншого учасника, різновид процедури чи заходу запобігання банкрутству (неспроможності), наявність сукупності різноманітних за своєю спрямованістю та багато чисельних інтересів учасників даних правовідносин та ін.;
диференціація засобів державної підтримки, спрямованої на стабілізацію фінансового становища суб’єктів господарювання, попередження виникнення фінансових труднощів на: 1) прямі (безпосередні) – державне фінансування: а) на безповоротній основі – дотації, бюджетні позики, компенсації або доплати, субсидії тощо та б) на поворотній основі; 2) непрямі (опосередковані): а) фінансові – надання податкових пільг, пільгових кредитів, реструктуризація або списання податкової заборгованості, компенсація лізингових платежів, компенсація кредитних ставок тощо; б) організаційно-правові – обов’язкові для покупця умови приватизаційних договорів купівлі-продажу та ін.;
визначення поняття санації як судової процедури банкрутства (неспроможності), що застосовується до неплатоспроможного боржника – юридичної особи з ініціативи кредиторів чи інших визначених законом осіб протягом встановленого законом періоду часу за наявності законодавчо визначених підстав її проведення і спрямована на запобігання визнання життєздатного боржника банкрутом, відновлення його платоспроможності та на повне або часткове задоволення вимог кредиторів, яка здійснюється на основі затвердженого господарським судом плану санації боржника, що містить певну систему фінансово-економічних, правових, технічних, організаційних, управлінських та інших (як передбачених, так і не заборонених законодавством) заходів оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, з передачею повноважень по керівництву боржником керуючому санацією;
положення про те, що сьогодні наявні усі необхідні підстави для виділення поряд із засобами, що регламентуються окремо ст.ст. 33, 34 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня1992 р., особливого засобу судової процедури санації – зовнішньої підтримки боржника, та повернення цьому засобу первісної назви – «санація», яке відповідає суті цього засобу як складової частини більш широкого явища, що його чинний закон іменує судовою процедурою санації; у зв’язку з цим запропоновано для позначення комплексу засобів, які мають назву «судова процедура санації» використовувати термін «реабілітація»;
класифікація судових санаційних процедур за наступними критеріями: 1) специфіки правового становища або специфіки діяльності боржника – загальні, спеціальні та надспеціальні; 2) порядку входження до санаційних процедур – добровільні та примусові; 3) формалізації порядку здійснення – судові та досудові; 4) заходів, що застосовуються для відновлення платоспроможності боржника – процедури, змістом яких є переважно (або виключно) наступні заходи: правові, організаційні, виробничо-технічні та ін.; 5) тривалості строків здійснення – ті, що здійснюються в межах загального строку та в межах спеціальних строків; 6) обсягу повноважень боржника – ті, що здійснюються при здійсненні санації на загальних підставах та при здійсненні процедури санації керівником боржника.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим комплексним спеціальним дослідженням такого правового явища, як запобігання банкрутству (неспроможності). Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні зарубіжних та вітчизняних нормативно-правових та наукових джерел.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, висновки та практичні рекомендації обговорювались і були схвалені на засіданнях кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі положення дисертації були викладені у виступах та повідомленнях на Міжнародній науковій конференції «Хармонизациjа стечаjног права и нови Закон о стечаjном поступку» (Ніш (Сербія), 2005 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Удосконалення правового статусу учасників відносин у сфері господарювання» (Київ, 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (Київ, 2009р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (Київ, 2010 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми реформування земельних, екологічних, аграрних та господарських правовідносин в Україні» (Хмельницький, 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного, сімейного та міжнародного приватного права (Матвєєвські цивілістичні читання)» (Київ, 2010 р.), Круглому столі на тему «Проблеми модернізації господарського законодавства» (Київ, 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Дифференциация в правовом регулировании отношений в современных условиях: российский и международный опыт» (Краснодар (Росія), 2010 р.), Всеукраїнських науково-практичних читаннях «Проблеми сучасної правової системи України» (Львів, 2011), Міжнародній науково-практичній конференції «Національні інтереси та проблеми правової системи України» (Одеса, 2011 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені в монографії «Запобігання банкрутству (неспроможності): господарсько-правовий аспект»; навчальному посібнику «Судова процедура санації», розділі навчального посібника «Актуальні проблеми господарського права», 23 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також у матеріалах та тезах науково-практичних конференцій та круглих столів, науково-практичному коментарі до Господарського кодексу України, співавтором якого є дисертантка.
Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатку. Загальний обсяг роботи – 580 с., з них основного тексту 496 с. Список використаних джерел нараховує 649 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумок проведеного дослідження, уявляється можливим зробити наступні висновки.
Відносини запобігання банкрутству (неспроможності) являють собою сукупність матеріальних, організаційних, процесуальних та інших взаємопов’язаних суспільних відносин, що складаються між боржником та його кредиторами, між зазначеними особами та учасниками провадження у справі про банкрутство (неспроможність) а також господарським судом або іншими особами – учасниками процедур та заходів запобігання банкрутству (неспроможності), що здійснюються до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність), у зв’язку з неплатоспроможністю боржника або її загрозою, реалізація яких має на меті відновлення платоспроможності боржника, врегулювання його боргів, запобігання банкрутству і ліквідації боржника, розмірне і справедливе задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника або попередження неплатоспроможності боржника.
Відносини запобігання банкрутству (неспроможності) в залежності від критерію, що покладений в основу їх класифікації, поділяються на: майнові, організаційні, процесуальні та процедурні (критерій правової природи); попереджувальні (превентивні), щодо відновлення платоспроможності та щодо врегулювання боргів (критерій механізму правового регулювання); відносини, що регламентуються у загальному та спеціальному порядку (критерій правового становища боржника в економічному обігу); внутрішні та «зовнішні» (критерій наявності юридичного зв’язку з правопорядками різних держав) та ін.
Серед складових регулюючого впливу на відносини запобігання банкрутству (неспроможності) можливо виділити як владно-імперативні прийоми правового регулювання, так і диспозитивно-дозвільні, які поєднується у різних варіантах, що пояснюється правовою природою права банкрутства (неспроможності) як складової права господарського.
Інститут запобігання банкрутству (неспроможності) виконує чотири основні функції: оздоровчу, задовільну, превентивну, каральну та має наступні основні цілі: забезпечення балансу інтересів усіх учасників відносин запобігання банкрутству (неспроможності), включаючи й інтереси держави; оптимального використання усієї сукупності різноманітних процедур та заходів запобігання банкрутству (неспроможності); надання можливості життєздатному суб’єкту господарювання звільнитися від боргів та продовжувати свою господарську діяльність, відновити свою платоспроможність, захист інтересів працівників неплатоспроможного боржника та домінуючу ціль – задоволення вимог кредиторів.
Цілями субінституту санації є оздоровлення фінансово-господарського становища боржника – відновлення його платоспроможності; запобігання визнання боржника банкрутом та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. До цілей субінституту мирової угоди належать: врегулювання боргів неплатоспроможного боржника; погашення вимог кредиторів повністю, частково або прощення боргів; запобігання ліквідації боржника, збереження його як суб’єкта господарювання та продовження його діяльності та припинення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) тощо. Субінститут позасудового попередження банкрутства (неспроможності) переслідує низку різноманітних цілей, до яких, зокрема належать такі, як: запобігання звернення до судового втручання у відносини, що склалися між боржником та його кредиторами, іншими особам, а саме, запобігання порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність); відновлення платоспроможності та врегулювання боргів неплатоспроможного боржника, погашення вимог кредиторів тощо.
До основних принципів національного інституту запобігання банкрутству (неспроможності) на сучасному етапі розвитку належать наступні: реалізації відносин запобігання банкрутству (неспроможності) у певній визначений чинним законодавством формі; застосування до неплатоспроможного боржника лише законодавчо визначених процедур запобігання банкрутства (неспроможності); впровадження та реалізації процедур запобігання банкрутства (неспроможності) під контролем державних органів; принцип застосування процедур запобігання банкрутству (неспроможності) при наявності необхідної та достатньої сукупності формальних та матеріально-правових фактичних підстав; принцип наявності у боржника декількох кредиторів; принцип усунення випадкових переваг одного кредитора перед іншими кредиторами боржника; принцип рівномірного та розмірного задоволення вимог усіх кредиторів неплатоспроможного боржника; принцип визначення більшості кредиторів розміром їх вимог; принцип обмеження правомочностей боржника щодо належного йому майна та ін.
Доведено, що наявні усі необхідні підстави для виділення відносин запобігання банкрутству (неспроможності) із загальної маси суспільно-економічних відносин та розгляду їх як відокремленої сфери, що регламентується положеннями спеціального інституту господарського права – інституту запобігання банкрутству (неспроможності), що являє собою систему правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються між боржником та його кредиторами, між зазначеними особами та учасниками провадження у справі про банкрутство (неспроможність), а також господарським судом або іншими законодавчо визначеними особами – учасниками процедур та заходів запобігання банкрутству (неспроможності), що здійснюються до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність), у зв’язку з неплатоспроможністю боржника або її загрозою, що пов’язані з особливим станом боржника та його майна, з визначеним порядком задоволення вимог кредиторів або попередженням настання такого стану та застосуванням до боржника встановлених заходів, яким притаманні своєрідні методи правового регулювання, принципи, функції та цілі.
До іманентних ознак інституту запобігання банкрутству (неспроможності) належить не лише особливий суб’єктний склад, але й специфічна правосуб’єктність боржника, кредиторів, арбітражного керуючого, колегіальних органів кредиторів тощо. В залежності від того, яка саме процедура застосовується до неплатоспроможного боржника, змінюється склад учасників правовідносин запобігання банкрутству (неспроможності) та зазнають змін їх права та обов’язки. На обсяг правосуб’єктності основних учасників даних правовідносин впливає також вид того чи іншого учасника.
Достатньо важливий вплив на правосуб’єктність учасників правовідносин запобігання банкрутству (неспроможності), особливо основних, здійснюється в силу існування такого фактору, як наявність сукупності різноманітних за своєю спрямованістю та багаточисленних інтересів учасників даних правовідносин, не тільки спільних, але й, головне, протилежних, виникнення яких завжди пов’язано та є наслідком кризового становища у тому чи іншому масштабі.
Характерною особливістю даних правовідносин виступає присутність у них публічних інтересів, що обумовлена цілою низкою факторів, до яких належить різноманітність форм участі держави у даних правовідносинах.
Суспільно-економічний характер інституту запобігання банкрутству (неспроможності) виявляється у тому, що в ньому втілений механізм врегулювання протиріч, які неминуче виникають між учасниками відносин запобігання банкрутству (неспроможності) у зв’язку з недостатністю майна боржника.
Диференціація правового становища кредиторів відбувається не тільки в залежності від виду того чи іншого кредитора, від правової природи відносин, з яких виникли права вимоги до боржника, не тільки в залежності від процедур, які застосовуються до боржника, але й від багатьох інших факторів, до яких, зокрема, може належати порядок задоволення вимог кредиторів, ступінь впливу кредиторів на вибір та здійснення процедур банкрутства (неспроможності) тощо. Правове становище кредиторів, які належать до того чи іншого різновиду, суттєво відрізняється.
Вдосконалені теоретичні поняття конкурсних, забезпечених та привілейованих кредиторів.
Доведено, що держава та територіальна громада не мають виступати як кредитори.
Аналіз дефінітивних норм Закону України 1992 р. та ГК України, які містять загальне визначення кредитора, дозволяє дійти висновку про те, що дані визначення слід не тільки уточнити, але й уніфікувати. З цією метою розроблено узагальнене теоретичне визначення кредиторів, які можуть визнаватися такими у розумінні законодавства про банкрутство (неспроможність): «кредитори – це суб’єкти національного або іноземного права, які мають до боржника підтверджені відповідними документам грошові вимоги, що виникають із господарсько-правових, цивільно-правових та інших зобов’язань, яких національне законодавство відповідної країни визнає стороною (учасником) у справі про банкрутство (неспроможність) після порушення провадження такої справи судом або визнає як кредитора при вжитті заходів щодо запобігання банкрутству, зокрема, санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність)».
Вельми невдала структура Закону України 1992 р. та позбавлене будь-якої логіки безсистемне, навіть, у деяких випадках хаотичне розташування нормативних приписів невідкладно потребує його реформування. Необхідно структурно відокремити правове регулювання судових процедур санації та розпорядження майном боржника, досудових процедур та заходів запобігання банкрутству (неспроможності) – присвятити їм окремі Розділи, слід визначиться з послідовністю викладення нормативного матеріалу в даному Законі та серйозно зайнятися термінологією Закону та корегуванням понять, що в ньому використовуються.
Вдосконалення національного законодавства з питань запобігання банкрутству (неспроможності) відбувається у нашій країні шляхом звернення до усіх правових форми погодженого законодавчого розвитку: гармонізації, адаптації та уніфікації законодавства, теоретичні уявлення про які набули подальшого розвитку. Виявлені етапи з реалізації заходів щодо подолання правових відмінностей у сфері запобігання банкрутству (неспроможності).
Дослідження позасудових аспектів запобігання банкрутству (неспроможності) не тільки не отримали достатнього розвитку у вітчизняній науці, а й відсутні взагалі.
Авторкою вперше у національній науці проведено комплексне дослідження історії правової регламентації досудових процедур та заходів запобігання банкрутству (неспроможності). Такий підхід дозволив виявити логіку історичної послідовності розвитку та наступності правового регулювання зазначених явищ, розкрити їхню правову природу, виявити ті правові конструкції та особливості, що знайшли застосування у наш час, їхнє місце в сучасному механізмі правового регулюванні запобігання банкрутству (неспроможності).
Доведено, що майже увесь час існування правового феномену банкрутства (неспроможності) робилися спроби правового закріплення заходів, які б сприяли запобіганню настанню суворих наслідків щодо неплатоспроможного боржника та звернення кредиторів до судового захисту. З прадавніх часів до дев’ятнадцятого століття намагання знайти при регулюванні відносин, пов’язаних з неплатоспроможністю боржника, альтернативу звернення до спеціального судового провадження зводилося до використання елементів єдиної моделі – моделі мирової угоди; лише у ході тривалого історичного розвитку були розроблені відмінні від такої моделі правові заходи та процедури. Позасудові заходи та процедури можна віднести до традиційних заходів права банкрутства (неспроможності), які мають своє історичне коріння, що, у свою чергу, дає змогу констатувати їх значимість та необхідність існування і в теперішній час як складової механізму правового регулювання відносин банкрутства (неспроможності).
Сформульовано та проаналізовано іманентні ознаки процедури санації, що проводиться до порушення провадження у справі про банкрутство, до яких належать: можливість застосування даної процедури тільки по відношенню до неплатоспроможного боржника – юридичної особи; ініціатори такої процедури – боржник або кредитор; наявність спеціальної сукупності взаємопов’язаних юридичних фактів, що є необхідними та достатніми для введення даної процедури; наявність особливих правових наслідків її введення; основні цілі цієї процедури, реалізація яких відбувається шляхом оздоровлення фінансово-господарського становища боржника; ключовий елемент санації – план санації боржника, в основі якого знаходиться та чи інша чітко визначена конкретним планом система заходів, спрямованих на запобігання банкрутству (неспроможності) боржника, відновлення його платоспроможності та задоволення вимог кредиторів у максимально можливому обсязі; проведення санації в межах установленого строку, наявність особливих етапів (стадій) даної процедури.
Порядок проведення санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) регламентований лише частково, що, у свою чергу, з необхідністю вимагає усунення такої значної прогалини та подальшого саме законодавчого врегулювання зазначених питань. Норми Закону України 1992 р., що передбачають затвердження Вищим господарським судом України Положення про порядок проведення санації до порушення провадження у справі про банкрутство, суперечать положенням чинного національного законодавства, яким не передбачено можливості здійснення Вищим господарським судом України нормотворчості у галузі господарської діяльності.
Запропоновано теоретичне визначення санації, що проводиться до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) як процедури, що застосовується до неплатоспроможного боржника – юридичної особи з ініціативи кредиторів чи боржника протягом встановленого законом періоду часу за наявності законодавчо визначених підстав її проведення і спрямована на: попередження порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність), запобігання визнання боржника банкрутом (неспроможним), стабілізацію його фінансового становища, повне або часткове задоволення вимог кредиторів, яка здійснюється на основі затвердженого господарським судом плану санації боржника, що містить певну систему фінансово-економічних, правових, технічних, організаційних, управлінських та інших заходів оздоровлення фінансово-господарського становища боржника.
Суттєва специфіка, вражаюча відмінність, різноманітність та найкраща правова регламентація процедур та заходів, що вживаються до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) серед усіх інших анологічних процедур та заходів, притаманна досудовим процедурам та заходам, що застосовуються у разі неплатоспроможності банків. Дослідження новітнього банківського законодавства дозволило дійти наступних висновків: неплатоспроможність банків та заходи її подолання регламентуються тільки у напрямку застосування до неплатоспроможного банку виключно позасудових процедур та заходів; у правовому регулюванні акцент перенесений не на збереження неплатоспроможного банку, а на збереження його капіталу, активів. При даній регламентації такий принцип інституту неплатоспроможності банків, як збереження банку як суб’єкта господарювання, втрачає свою обов’язковість, натомість на перший план висуваються такі принципи, як захист кредиторів при неплатоспроможності банку та пріоритетне задоволення їх вимог, а також збереження капіталу та активів банку, що перебуває у стані неплатоспроможності.
Запропоновано закріпити оновлені норми, що мають регламентувати процедури та заходи, які можуть застосовуватися до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) стосовно не тільки банків, але й сільськогосподарських товаровиробників, боржників, підпорядкованих певним міністерствам або в окремих статтях єдиного Закону України 1992 р., або присвятити як загальним, так і спеціальним питанням правової регламентації позасудових процедур, що проводяться до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) окремий Закон «Про запобігання банкрутству (неспроможності) боржника та відновлення його платоспроможності до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність)».
Здійснено класифікацію процедур запобігання банкрутству (неспроможності), які можуть застосовуватися до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) за основним критерієм правового становища боржника на загальні та спеціальні, на основі якого визначені наступні рівні класифікації за критеріями: добровільності входження – добровільні (непримусові) та недобровільні (примусові) процедури; ключової мети введення процедур – санаційні та ліквідаційні процедури; впливу судових органів на можливість реалізації таких процедур – процедури, введення яких санкціонується господарським судом та позасудові процедури, які вводяться та реалізуються без судового втручання; тривалості здійснення – процедури, що здійснюються у межах загальних строків та процедури, що здійснюються у межах спеціальних строків; формальної підстави здійснення – процедури, що здійснюються на підставі: плану санації; бізнес-плану та проекту санації; плану реорганізації; програми капіталізації; плану врегулювання тощо); обсягу повноважень боржника – процедури, у яких за боржником зберігаються його повноваження та процедури, в межах яких боржник позбавлений відповідних повноважень.
Розроблено систему процедур запобігання банкрутству (неспроможності), до структурних елементів якої належать: 1) судові процедури, що здійснюються в межах провадження у справі про банкрутство (неспроможність) – санація боржника, мирова угода; 2) процедури, введення яких санкціонується господарським судом – санація боржника до порушення провадження у справі про банкрутство; 3) спеціальні досудові процедури: а) які вводяться та реалізуються без судового втручання та застосування яких потребує санкціонування з боку органів, наділених організаційно-господарськими повноваженнями – санаційні, ліквідаційні; б) які вводяться та реалізуються без судового втручання та застосування яких не потребує санкціонування з боку зовнішніх по відношенню до боржника органів, наділених організаційно-господарськими повноваженнями.
Визначено, що процедури запобігання банкрутству (неспроможності) – це законодавче встановлений порядок застосування до неплатоспроможного боржника або до суб’єкта підприємництва у зв’язку з загрозою неплатоспроможності визначених заходів, за наявності легальних підстав їх введення, як у межах провадження у справі про банкрутство (неспроможність), так і до порушення такого провадження, що спрямовані на: запобігання визнання боржника банкрутом, відновлення платоспроможності боржника або врегулювання його боргів, збереження бізнесу, попередження порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) та задоволення вимог кредиторів.
Класифіковано заходи, спрямовані на попередження виникнення фінансових труднощів у боржника, запобігання його банкрутству (неспроможності) та порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність), що складають дві великі групи: зовнішні та внутрішні заходи, які, у свою чергу, класифікуються за такими критеріями: необхідності санкціонування відповідних заходів судом або органами, наділеними організаційно-господарськими повноваженнями – заходи, що містяться у плані санації, яка проводиться до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність), заходи, що вживаються визначеними в законодавстві особами без санкції судового органу; заходи що вживаються визначеними в законодавстві особами і застосування яких потребує санкціонування боку органів, наділених організаційно-господарськими повноваженнями; змісту заходів – організаційно-господарські, фінансово-економічні, правові, технічні заходи та ін.; правового становища боржника – загальні та спеціальні заходи.
Здійснена диференціація засобів державної підтримки, спрямованої на стабілізацію фінансового становища суб’єктів господарювання, попередження виникнення фінансових труднощів на: 1) прямі (безпосередні) – державне фінансування: а) на безповоротній основі – дотації, бюджетні позики, компенсації або доплати, субсидії тощо та б) на поворотній основі; 2) непрямі (опосередковані): а) фінансові – надання податкових пільг, пільгових кредитів, реструктуризація або списання податкової заборгованості, компенсація лізингових платежів, компенсація кредитних ставок тощо; б) організаційно-правові – обов’язкові для покупця умови приватизаційних договорів купівлі-продажу та ін.
Систему заходів запобігання банкрутству (неспроможності) складають такі структурні елементи: 1) заходи, що застосовуються у межах провадження у справі про банкрутство (неспроможність) у судових процедурах – розпорядження майном боржника, санації (зовнішні, внутрішні), мирової угоди; 2) заходи, які застосовуються до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) – в межах процедури санації, що проводиться до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність): зовнішні, внутрішні; 3) заходи, які здійснюються в межах досудових процедур, застосування яких потребує санкціонування з боку органів, наділених організаційно-господарськими повноваженнями: зовнішні, внутрішні; 4) заходи, які застосовуються поза судових процедур банкрутства (неспроможності), поза межами процедури санації, що проводиться до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність) та досудових процедур: зовнішні, внутрішні;
Запропоновано доктринальне визначення заходів запобігання банкрутству (неспроможності) як сукупності передбачених законодавством організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних та інших способів, які застосовуються як у межах провадження у справі про банкрутство (неспроможність), так і до порушення такого провадження, спрямованих на: оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, відновлення його платоспроможності або врегулювання його боргів, запобігання порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність), попередження виникнення фінансових труднощів та погашення вимог кредиторів.
Доведена доцільність введення у національне законодавство регламентацію таких процедур запобігання банкрутству (неспроможності) як ліквідація та мирова угода, які застосовуються до порушення провадження у справі про банкрутство (неспроможність), створені їх моделі та проекти відповідних статей.
Генезис правового регулювання судових процедур, альтернативних ліквідації майна неплатоспроможного боржника, свідчить, що незалежно від країни в основу даних процедур була покладена конструкція мирової угоди, конститутивні риси якої, вироблені у період середньовічного партикуляризму та законодавчо закріплені, переходили із століття в століття у майже незмінному вигляді до законодавства більшості країн світу, зазнаючи лише збагачення та вдосконалення.
Виявлені та систематизовані основні, узагальнені (тому що приписи, присвячені даній процедурі були вельми різноманітними) риси судової мирової угоди, закріплені положеннями середньовічного права і найбільш наближені до сучасних рис даного правового явища: сторони – неплатоспроможний боржник та кредитори, які довели свої права на вимогу; специфіка змісту мирової угоди – обов’язкова наявність у ньому перетворювальних умов; умови та порядок укладення – наявність кваліфікованої більшості голосів кредиторів, які мають, у свою чергу, представляти більшість від загальної суми боргових вимог кредиторів (кількість голосів кредиторів визначалась не їх більшістю, а сумою належних ним вимог); затвердження мирової угоди судом; основний процесуальний наслідок, пов’язаний з фактом укладення мирової угоди – припинення провадження у справі.
До основних ознак історичних попередників судової мирової угоди (її різновидів), що вимагають вивчення, а в майбутньому і введення до національного законодавства України з метою його вдосконалення, можна віднести наступні: позбавлення забезпечених кредиторів права голосу при обговоренні судової мирової угоди; наявність в умовах судової мирової угоди положень, які обмежували право боржника стосовно управління та розпорядження належним йому майном до моменту виконання ним умов даної угоди; правові наслідки затвердження даної судової процедури та її різновидів судом – призначення судом спеціальних осіб та одночасне обрання кредиторами з свого середовища осіб для здійснення контролю та спостереження за виконанням умов даної судової процедури та інші.
Виділені ознаки відмінної від судової мирової угоди процедури – судової адміністрації у справах торгових, функціонально ідентичної сучасній судовій процедурі санації, яка була спрямована, перш за все, не на врегулювання боргів, а на відновлення платоспроможності боржника, та доведено, що зазначена процедура мала багато спільних рис із сучасною судовою процедурою санації та за своєю суттю відрізнялась від мирової угоди і, звичайно, від конкурсу: за своїми цілями, змістом, порядком задоволення вимог кредиторів, правовим становищем боржника та кредиторів та іншими ознаками.
Законодавче визначення судової процедури санації не дає повної уяви про зазначену процедуру. Запропоновано її комплексне доктринальне визначення, яке містить найбільш повну її характеристику. Санація – це судова процедура банкрутства (неспроможності), що застосовується до неплатоспроможного боржника – юридичної особи з ініціативи кредиторів чи інших визначених законом осіб протягом встановленого законом періоду часу за наявності законодавчо визначених підстав її проведення і спрямована на запобігання визнання життєздатного боржника банкрутом, відновлення його платоспроможності та на повне або часткове задоволення вимог кредиторів, яка здійснюється на основі затвердженого господарським судом плану санації боржника, що містить певну систему фінансово-економічних, правових, технічних, організаційних, управлінських та інших (як передбачених, так і не заборонених законодавством) заходів оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, з передачею повноважень по керівництву боржником керуючому санацією.
У теперішній час наявні усі необхідні підстави для виділення, поряд із засобами, що регламентуються окремо ст.ст.33, 34 Закону України 1992 р., особливого засобу судової процедури санації – зовнішньої підтримки боржника та повернення цьому засобу первісної назви – «санація», яке відповідає суті цього засобу як складової частини більш широкого явища, що його чинний закон іменує судовою процедурою санації. Запропоновано для позначення комплексу засобів, які мають назву «судова процедура санації», використовувати термін «реабілітація».
Здійснена класифікація судових санаційних процедур за наступними критеріями: 1) специфіки правового становища або специфіки діяльності боржника – загальні, спеціальні та надспеціальні; 2) порядку входження до санаційних процедур – добровільні та примусові; 3) формалізації порядку здійснення – судові та досудові; 4) заходів, що застосовуються для відновлення платоспроможності боржника – процедури, змістом яких є переважно (або виключно) наступні заходи: правові, організаційні, виробничо-технічні та ін.; 5) тривалості строків здійснення – ті, що здійснюються в межах загального строку та в межах спеціальних строків; 6) обсягу повноважень боржника – ті, що здійснюються при здійсненні санації на загальних підставах та при здійсненні процедури санації керівником боржника.
Зміни в розумінні «безспірних вимог кредиторів» у Законі України 1992 р. (абз.2 ч.3 ст.10) ще більше віддаляють вітчизняне законодавство про банкрутство (неспроможність) від його зарубіжних аналогів та історичних попередників завдяки нехтуванням законодавцем простою, виробленою для цілей господарського (торгового, комерційного) обігу та перевіреною часом системи критеріїв банкрутства (неспроможності), наявність яких була необхідною та достатньою для ініціювання провадження у справі про банкрутство (неспроможність). Зазначені зміни мають проборжниківську спрямованість та не відповідають одній з найголовніших цілей провадження у справі про банкрутство (неспроможність), конкурсного процесу, яка полягає у оперативній зміні характеру виконання, а також є руйнівними для господарського обігу, оскільки значно ускладнюють доступ до судових процедур банкрутства (неспроможності) тощо.
На основі узагальнення досвіду правової регламентації плану санації за Законом України 1992 р. та аналогічних йому планів за законодавством зарубіжних країн авторка дійшла висновку про доцільність вдосконалення правового регулювання змісту плану санації у напрямку структурування та розширення (деталізації) його змісту та розробила примірну змістовно наповнену структуру зазначеного плану.
З часів, коли була прийнята перша редакція Закону України «Про банкрутство» і до теперішнього часу лише у нашій країні в основному законодавчому акті, який регламентує відносини банкрутства (неспроможності): 1) не передбачено окремого розділу, що був би присвячений саме судовій процедурі санації, не дивлячись на законодавчо встановлену одну з основних цілей правового регулювання відносин банкрутства (неспроможності), а саме – відновлення платоспроможності боржника; 2) наявне нехтування законодавцем внутрішнього аспекту викладення норм. З огляду на викладене, запропоновано ввести до Закону України 1992 р. відповідний розділ та змінити структуру статей та, відповідно, групування норм, присвячених регламентації судової процедури санації, у такому порядку: по-перше, стаття, положення якої визначають порядок та наслідки введення судової процедури санації; далі низка статей, що акумулюють норми, які регламентують правове становище керуючого санацією; статті, приписи яких присвячені загальним питанням плану санації, питанням його підготовки, схвалення, розгляду та затвердження, змістовному наповненню плану санації боржника (маються на увазі заходи по відновленню платоспроможності боржника); статті, положення яких регламентують окремі заходи, що їх може передбачати план санації боржника; статті, які містять загальні норми про звіт керуючого санацією, його розгляд зборами кредиторів та наслідки такого розгляду, затвердження (незатвердження) звіту господарським судом та відповідні правові наслідки та інші.
Доведено, що мирова угода є судовою процедурою банкрутства (неспроможності): національним законодавством мирова угода визнається самостійною судовою процедурою; компаративне дослідження історичного розвитку правового регулювання мирової угоди та її аналогів теж свідчить на користь класифікації мирової угоди саме як судової процедури банкрутства (неспроможності); в межах інших судових процедур, на різних стадіях провадження у справі про банкрутство (неспроможність) теж відбувається перехід до передбачених законодавством процедур; мировій угоді теж притаманний спеціально передбачений законодавством як загальний, так і особливий порядок її введення, завершальним етапом якого є прийняття відповідного судового акта; можна констатувати, що особливості, причому суттєві, що містяться у законодавчих приписах, притаманні та присутні при введенні будь-якої з судових процедур банкрутства (неспроможності); законодавчо передбачені заходи, спрямовані на врегулювання боргів, запобігання банкрутству (неспроможності) боржника, які обов’язково повинні міститися в мировій угоді, як і строки виконання зобов’язань боржника; не є вірним зведення мирової угоди до її значення тільки як процесуальної дії, як підстави припинення справи про банкрутство (неспроможність) та ін.
Сформульована система ознак, що іманентні мировий угоді як судовий процедурі банкрутства (неспроможності), до яких належать: особливі цілі; чітко окреслене законодавством коло осіб, які мають право виступати її сторонами; наявність законодавчо визначених специфічних порядку введення та порядку укладення мирової угоди; у межах провадження у справі про банкрутство (неспроможність) мирова угода виступає і як договір, який має значну специфіку: своєрідність умов укладення такого договору та його змісту; особливості законодавчо визначеної процедури розгляду мирової угоди господарським судом та правові наслідки її затвердження господарським судом та інші.
Вітчизняному законодавству про банкрутство (неспроможність) невідоме єдине, інтегроване визначення мирової угоди (її характеристика обмежена значенням мирової угоди як договору). Розроблено комплексне доктринальне визначення мирової угоди як судової процедури банкрутства (неспроможності), що застосовується господарським судом на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство (неспроможність) як до неплатоспроможного боржника так і до банкрута і тягне за собою припинення провадження у справі про банкрутство (неспроможність), в межах якої відбувається трансформація зобов’язальних відносин між боржником (банкрутом) та кредиторами, умови якої фіксуються у відповідному договорі, що спрямована на захист прав та інтересів її сторін, погашення вимог кредиторів (повністю, частково або шляхом прощення (списання) боргів), врегулювання боргів неплатоспроможного боржника (банкрута), збереження його як суб’єкта господарювання та продовження його діяльності.
Виходячи з існуючих світових тенденцій розвитку законодавства про банкрутство (неспроможність), які полягають не тільки у створенні нових економіко-правових форм, що опосередковують процедури банкрутства (неспроможності), але й спрямовані на подальшу оптимізацію вже існуючих процедур, запропоновано передбачити у законодавчому порядку положення, якими було б закріплено, що до дня проведення судового засідання, на якому має бути розглянута заява про затвердження мирової угоди, колегіальні органи кредиторів мають обрати особу, яка буде контролювати виконання умов мирової угоди; крім того, суду одночасно може бути надано право призначення у порядку, визначеному Законом України 1992 р., особи (можливо арбітражного керуючого), яка теж буде здійснювати відповідний контроль, у ході якого у визначеній періодичності господарському суду мають надаватися відповідні звіти стосовно здійснення умов мирової угоди.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Тітов М.І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти / Микола Ілліч Тітов. – Харків: Фірма «Консум», 1997. – 192 с.
2. Поляков Б.М. Правові проблеми регулювання неспроможності (банкрутства): Дис. … доктора юрид. наук: 12.00.04 / Борис Мусійович Поляков. – К., 2003. – 407 с.
3. Поляков Б.М. От подотрасли права к отрасли законодательства / Б.М. Поляков // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №3. – С.11-12.
4. Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвітку і особливості становлення в Україні / В’ячеслав Васильович Джунь. – К.: Юридическая практика, 2006. – 384 с.
5. Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвітку і особливості становлення в України / В’ячеслав Васильович Джунь. – Львів: Інститут технологій бізнесу і права, 2000. – 180 с.
6. Бірюков О.М. Порівняльно-правовий аналіз інституту неспроможності у законодавстві України та деяких іноземних держав: Дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.03 / Олександр Миколайович Бірюков. – К., 1999. – 171 с.
7. Бірюков О.М. Транскордонні банкрутства: теорія і практика / Олександр Миколайович Бірюков. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. – 318 с.
8. Щербина В.С. Господарське право: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / Валентин Степанович Щербина. - [4-те вид., перероб. і допов. ] – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 640 с.
9. Степанов А.А. Предупреждение банкротства в рамках производства по делу о банкротстве: Теория и практика: [монография] / Александр Александрович Степанов. – К.: КНТ, 2008. – 312 с.
10. Пригуза П.Д. Проблеми теорії і практики конкурсного права в Україні: неспроможність та банкрутство / Павло Дмитрович Пригуза. – Х.: Харків юридичний, 2009. – 528с.
11. Грек Б.М. Банкрутство. Цивільний та кримінально-правовий аспекти / Борис Миколайович Грек. – К.: Прецедент, 2006. – 303 с.
12.