Щокін Ростислав Георгійович. Правове регулювання інтелектуальної власності у господарській системі розвитку україни

Краткое описание

Щокін Ростислав Георгійович. Правове регулювання інтелектуальної власності у господарській системі розвитку україни : Дисертація кандидата юридичних наук : 12.00.04 : Київ – 2014 - 227 стр.

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ЩОКІН РОСТИСЛАВ ГЕОРГІЙОВИЧ

УДК 346: 339.166.5+347.211

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
У ГОСПОДАРСЬКІЙ СИСТЕМІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.04 – господарське право;
господарсько-процесуальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Корчак Наталія Миколаївна,
кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………….…………………..….3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ СТАНОВЛЕННЯ
НАУКОВОЇ ДУМКИ ТА СВІТОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА
З ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ……………………...….....12
1.1. Правовий аналіз наукової думки щодо інтелектуальної
власності у господарській системі розвитку України…………...…….…12
1.2. Передумови виникнення та розвитку права
інтелектуальної власності…………………………………………...….….28
1.3. Проблеми становлення правового захисту інтелектуальної
власності в Україні…………………………………………………..….….48
Висновки до розділу 1………………………………………………………...….69
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ
ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ОБ’ЄКТІВ У СИСТЕМІ ОХОРОНИ
ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ…………………………...….74
2.1. Юридична природа права інтелектуальної власності……………….74
2.2. Теоретико-правові проблеми визначення системи об’єктів
інтелектуальної власності в господарському праві……………...………94
2.3. Правомочності суб’єктів інтелектуальної власності
в господарській діяльності………………………………………...……..112
Висновки до розділу 2…………………………………………………..……....134
РОЗДІЛ 3. ГОСПОДАРСЬКІ ДОГОВОРИ У СФЕРІ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ……………………...……………………………………...…....141
3.1. Сутність господарського договору
та загальні умови його укладання………………….……………...……..141
3.2. Договори у сфері інтелектуальної діяльності
та особливості їх укладання………………………..…………….………163
Висновки до розділу 3……………………………………………..……….…...184
ВИСНОВКИ……………………………………………………………...…….188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………….…..……............195
ДОДАТКИ…………………………………………………………………..….214
ВСТУП

Актуальність теми. У контексті розбудови інформаційного суспільства, де основними ресурсами є знання та інформація, раціональне використання інтелектуального потенціалу виступає об’єктивною умовою підвищення ефективності господарської діяльності. На жаль, для України інформаційне суспільство багато в чому залишається популярним гаслом, ніж реальною практикою, втім слід зважати, що сукупність знань, вміщена в інтелектуальному капіталі, головною передумовою застосування якого є інтелектуальна власність, являється основним джерелом економічного розвитку. В сучасних умовах всеосяжної інтелектуалізації економіки інтелектуальна власність перетворюється на рушійну силу ефективного розвитку суспільства, а інтелектуальна діяльність набуває статусу пріоритетної стратегічної діяльності. Світові тенденції розвитку суспільства визначаються такими факторами, як результати інтелектуальної діяльності в господарській діяльності.
На відміну від природних ресурсів, інтелектуальні – практично невичерпні, чим і зумовлений нерозривний зв’язок забезпечення життя прийдешніх поколінь з розвитком інтелектуальної діяльності і запровадженням дієвого механізму охорони прав та інтересів усіх суб’єктів права інтелектуальної власності з боку держави.
Питання правового регулювання і захисту інтелектуальної власності стає першочерговим як для окремих держав, так і для світової спільноти загалом. На сьогодні в чинному законодавстві України міститься чимало неузгоджених положень, прогалин, нечітко сформульованих норм тощо, водночас спостерігається його невідповідність динаміці розвитку суспільних відносин у зазначеній сфері. Відсутність належної правової основи та теоретичного підґрунтя гальмує розвиток інтелектуальної діяльності.
Наведені фактори свідчать про досить серйозні недоліки в сучасному правовому регулюванні відносин у сфері інтелектуальної власності, отже, існує необхідність удосконалення організаційно-правового забезпечення інтелектуальної діяльності в господарській системі розвитку України.
Ці та інші проблеми актуалізують наукові пошуки вирішення зазначених питань, що і вплинуло на вибір теми дисертаційної роботи.
Складність юридичної природи інтелектуальної власності, постійний динамічний розвиток і зміна її об’єктів привертають зростаючу увагу науковців різних галузей права та економіки, а також практичних працівників, перетворюючи дослідження права інтелектуальної власності в одне з найактуальніших наукових питань.
Слід зауважити, що висвітлення відповідної проблематики належить до кола наукових інтересів багатьох вчених, серед яких: Ч. Н. Азімов, Ю. Є. Атаманова, В. Д. Базилевич, Ю. Л. Бошицький, М. Д. Василенко, М.В. Гордон, І.Ф. Коваль, О.М. Мельник, Н.М. Мироненко, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, Р.Б. Шишка, О.О. Штефан та ін.
Викладене свідчить про актуальність і доцільність дослідження правого регулювання інтелектуальної власності у господарській системі розвитку України як важливого наукового питання, що потребує вирішення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану наукових досліджень Інституту права Міжрегіональної Академії управління персоналом на 2012–2017 рр. «Правові засади управління у сфері господарювання в умовах ринкової економіки».
Наукове дослідження пов’язано також з Концепцією розвитку дер-
жавної системи правової охорони інтелектуальної власності на 2009–2014 рр., схваленої рішенням Колегії Державного департаменту інтелектуальної власності (від 11 березня 2009 р. протокол № 11), та Програмою розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні на 2010–2014 рр., схваленої рішенням Колегії Державного департаменту інтелектуальної власності (від 14 грудня 2009 р. протокол № 14), і відповідає тематиці Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011–2015 рр., затвердженій постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 р. № 14-10.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних висновків, положень та пропозицій з удосконалення господарсько-правового регулювання відносин у досліджуваній сфері на основі аналізу правового регулювання інтелектуальної власності в господарській системі розвитку України.
Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити наступні задачі:
– проаналізувати становлення наукової думки щодо права інтелектуальної власності, визначити стан та перспективи розвитку господарсько-правового регулювання відносин інтелектуальної власності;
– виявити передумови виникнення та становлення права інтелектуальної власності;
– визначити етапи формування законодавства України у сфері охорони та використання об’єктів права інтелектуальної власності;
– з’ясувати юридичну природу та зміст права інтелектуальної власності;
– визначити елементи системи об’єктів інтелектуальної власності в господарсько-правовому аспекті;
– з’ясувати правовий статус суб’єктів інтелектуальної власності у сфері господарської діяльності;
– встановити сутність господарського договору та загальні умови його укладання з урахуванням особливостей господарського договору у сфері інтелектуальної діяльності;
– проаналізувати господарсько-правове забезпечення експертиз у сфері інтелектуальної діяльності.
Об’єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що складаються у сфері інтелектуальної власності.
Предметом дослідження є правове регулювання інтелектуальної власності у господарській системі розвитку України.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання правових явищ. Застосування діалектичного методу як загальної методологічної основи дослідження дало можливість з’ясувати сутність відносин інтелектуальної власності, закономірності їх розвитку, економічні та юридичні передумови формування інституту права інтелектуальної власності. За допомогою історико-правового методу розглянуто етапи становлення і розвитку законодавства з питань інтелектуальної власності. Формально-логічний метод застосовано при аналізі приписів законодавства з питань інтелектуальної власності, обґрунтування наукових висновків і пропозицій, спрямованих на його вдосконалення. Системно-структурний метод покладено в основу дослідження правовідносин інтелектуальної власності, виявлення їх місця серед господарських правовідносин, побудови системи способів захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності. Конкретно-соціологічний підхід використано в ході дослідження практики правозастосування у сфері захисту прав та інтересів щодо об’єктів інтелектуальної власності. На підставі порівняльно-правового методу пізнання досліджено та порівняно досвід правового регулювання відносин інтелектуальної власності в Україні та зарубіжних країнах, обґрунтовано шляхи вдосконалення національного законодавства.
Теоретичну основу дослідження становлять роботи вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких, крім зазначених раніше: С.С. Алексєєв, О.А. Беляневич, О.М. Вінник, О.П. Віхров, В.М. Гаєць, С.М. Грудницька, І.І. Дахно, Р.А. Джабраілов, В.Я. Іонас, О.С. Іоффе, І.С. Канзафарова, О.В. Кохановська, В.В. Луць, В.К. Мамутов, І.Б. Новицький, О.П. Подцерковний, О.В. Шаповалова, Г.Ф. Шершеневич, В.С. Щербина, О.Х. Юлдашев та ін.
Нормативною базою дослідження є господарське і цивільне законодавство України та іноземних держав, міжнародно-правові акти.
Емпірична основа дослідження – офіційні статистичні дані, матеріали та узагальнення судової практики, інформація Державної служби інтелектуальної власності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації одним із перших у вітчизняній юридичній науці сформовано систему нових науково-теоретичних положень щодо господарсько-правового регулювання відносин інтелектуальної власності, обґрунтовано пропозиції, спрямовані на подальше вдосконалення відповідного законодавства. Наукова новизна результатів дисертаційної роботи конкретизується у положеннях, висновках і пропозиціях, основними з яких є:
уперше:
– обґрунтовано розширення існуючих об’єктів інтелектуальної власності з формуванням чіткого переліку, до якого також слід віднести наукові ідеї, гіпотези та інші наукові результати з внесенням відповідних доповнень до ч. 1 ст. 155 Господарського кодексу України (далі – ГК України);
– теоретично обґрунтовано доцільність віднесення до об’єктів права інтелектуальної власності у сфері господарювання результатів авторського права та суміжних прав із належним закріпленням правомочностей щодо їх використання у главі 16 ГК України;
– аргументовано створення єдиної системи правового забезпечення експертизи у сфері інтелектуальної діяльності, з її нормативним закріпленням у ГК України, яка включатиме такі елементи: основні засади (принципи) проведення експертиз, суб’єкти та об’єкти експертиз, перелік вимог до експертних організацій, господарсько-правова відповідальність експертів за надану експертизу;
– запропоновано створення у системі органів виконавчої влади єдиного державного органу з управління організацією і проведенням експертиз у сфері інтелектуальної власності в Україні;
удосконалено:
– періодизацію формування права інтелектуальної власності, з виділенням п’яти основних етапів у розвитку правового регулювання інтелектуальної власності, які відповідають хронологічним рамкам різних історичних типів суспільств;
– сутність поняття «інтелектуальна власність» у господарсько-правовому аспекті, а саме: «інтелектуальна власність у сфері господарської діяльності – це власність суб’єкта господарювання чи іншого учасника господарських відносин на результати інтелектуальної, творчої діяльності, яка охороняється відповідними законами про інтелектуальну власність»;
– положення щодо дуалістичного підходу до розуміння прав інтелектуальної власності, який знаходить свій вияв у тісному взаємозв’язку майнових та особистих немайнових прав з віднесенням до немайнових – права авторства, права на ім’я, права на захист репутації, права на обнародування, права на відкликання тощо, а до майнових прав – права на відтворення, права на поширення та ін.;
– положення щодо права на відкликання результату інтелектуальної діяльності як юридично забезпеченої можливості автора, творця, винахідника відкликати рішення стосовно оприлюднення результату своєї інтелектуальної творчої діяльності, за умови повного відшкодування збитків, завданих таким відкликанням;
– систему формування груп об’єктів інтелектуальної власності з віднесенням до них: об’єктів авторського та суміжних прав; об’єктів патентних правовідносин; засобів індивідуалізації учасників господарської діяльності, товарів і послуг; ноу-хау;
– визначення кола суб’єктів права інтелектуальної власності шляхом розподілу їх на такі категорії: творці інтелектуальної власності (винятково фізичні особи, в результаті творчої діяльності яких виникають нові суспільно корисні об’єкти інтелектуальної власності); інші суб’єкти права інтелектуальної власності (особи, які не є творцями, але набули прав інтелектуальної власності з підстав, не заборонених законом);
дістали подальшого розвитку:
– визначення основних етапів формування законодавства незалежної України у сфері охорони інтелектуальної власності (з 1991 р. до 1993 р.; з 1993 р. до 2000 р.; з 2000 р. і до нині);
– розширення кола аргументів щодо прийняття уніфікованого Закону України «Про охорону прав на результати інтелектуальної діяльності» в контексті систематизації законодавства у сфері інтелектуальної власності;
– обґрунтування концепції міждисциплінарності права інтелектуальної власності з акцентуванням на необхідності посилення уваги до господарсько-правових аспектів регулювання права інтелектуальної власності, що зумовлено прямою залежністю економічного зростання держави від розвитку інтелектуальної діяльності, науки та освіти;
– обґрунтування, щодо результатів інтелектуальної діяльності, якими можуть стати об’єктами права інтелектуальної власності та отримати правову охорону лише за умови їх відповідності вимогам, встановленим законодавством;
– положення щодо критеріїв розмежування господарського і цивільного договорів, якими слід вважати: 1) суб’єктний склад (для визначення того чи іншого договору господарським необхідною є наявність в обох його сторін правового статусу суб’єкта господарювання та/або іншого учасника відносин у сфері господарювання); 2) спрямованість договору відповідно до вихідних положень ГК України та Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у:
а) правотворчій діяльності – при вдосконаленні законодавства у сфері інтелектуальної власності;
б) практичній діяльності юридичних фірм (довідка про впровадження у практичну діяльність адвокатського об’єднання «Свобода», довідка про впровадження у практичну діяльність юридичної компанії «Нікітченко і Партнери»);
в) навчальному процесі – при викладанні курсів господарського права та права інтелектуальної власності, підготовці підручників і навчальних посібників з відповідних дисциплін (акт впровадження у навчальний процес Міжрегіональної Академії управління персоналом від 14.11.2013 р.);
г) науково-дослідній сфері – для удосконалення господарсько-правового регулювання відносин інтелектуальної власності, подальшого розвитку теорії господарського права (акт впровадження у науково-дослідний процес Національного університету біоресурсів і природокористування України від 17.01.2014 р.).
Викладені в роботі висновки та пропозиції можуть стати підґрунтям для подальшого наукового осмислення і дослідження проблем господарсько-правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею. Наведені в дисертації наукові положення, висновки і рекомендації, винесені на захист, отримано автором самостійно. Публікації дисертанта виконано одноосібно.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін, кафедри комерційного та трудового права Міжрегіональної Академії управління персоналом, на науково-практичній конференції «Україна на етапі становлення новітньої державності: політика, право, економіка» (м. Київ, 18 квітня 2012 р.), на Всеукраїнській науково-практичні конференції «Інтелектуальний потенціал України у ХХІ ст.: можливості і перспективи» (м. Київ, 18 жовтня 2012 р.), на Всеукраїнських наукових конференціях «Актуальні проблеми національного законодавства» (м. Кіровоград, 5 квітня 2012 р. та 28 березня 2013 р.), на Всеукраїнському круглому столі «Інноваційний розвиток освіти і науки: проблеми та перспективи» (м. Київ, 14 травня 2013 р.), на науково-практичній конференції «Політичні, правові, соціальні процеси та економічний розвиток України в умовах глобалізаційних викликів» (м. Київ, 23 травня 2013 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у дев’яти наукових працях, шість з яких опубліковано у фахових виданнях України, одна – у зарубіжному виданні та дві – у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведено основні науково обґрунтовані результати проведених здобувачем досліджень, які розв’язують конкретні наукові завдання щодо правового регулювання інтелектуальної власності у господарській системі розвитку України.
На основі аналізу наукової літератури, вивчення і узагальнення практики сформульовано наступні основні теоретичні та практичні висновки.
1. Проаналізовано становлення наукової думки щодо права інтелектуальної власності, в результаті чого теоретично обґрунтовано, що концепція інтелектуальної власності є міждисциплінарною, проте у зв’язку із всеосяжною інтелектуалізацією економіки умотивовано висновок про необхідність посилення уваги до господарсько-правових аспектів регулювання права інтелектуальної власності.
2. Виявлено передумови виникнення і становлення права інтелектуальної власності, в наслідок чого здійснено періодизацію формування права інтелектуальної власності. Виділено п’ять основних етапів у розвитку правового регулювання інтелектуальної власності, які відповідають хронологічним рамкам різних історичних типів суспільства.
По-перше, аналіз історичних джерел свідчить про існування результатів інтелектуальної діяльності (об’єктів, які нині належать до об’єктів патентного права, та об’єктів авторського права) у первісному суспільстві, які стали підґрунтям для становлення і розвитку права інтелектуальної власності.
По-друге, у рабовласницькому суспільстві відбулося зародження права інтелектуальної власності з необхідними атрибутами формування ідейних, економічних, правових та інших передумов розвитку інтелектуальної діяльності та утворення інтелектуальної власності; значна увага приділялася саме охороні інтелектуальної власності, наявні свідчення про використання товарних знаків, тобто почався процес удосконалення правового регулювання інтелектуальної діяльності, хоча систематизоване державне регулювання відсутнє.
По-третє, при феодалізмі у більшості народів панувала теорія привілеїв, відповідно до якої охорона прав авторів та винахідників забезпечувалася з допомогою системи привілеїв, які видавалися «милістю монарха». Зазначено, що недоліком такої системи була неможливість використання технічних новинок іншими особами, що, своєю чергою, уповільнювало розвиток інтелектуальної власності та господарської діяльності загалом. Досліджено процес заміни «привілеїв» на патенти як засіб, що більш придатний для охорони прав інтелектуальної власності. Встановлено, що батьківщиною перших законів з інтелектуальної власності у їх сучасному вигляді є Англія («Статут про монополії» 1623 р., «Статут королеви Анни» 1710 р.). Аргументовано висновок, що основною метою перших законів був захист інтересів господарюючих суб’єктів, а не творців результатів інтелектуальної діяльності.
По-четверте, при зародженні капіталізму розпочинається процес заміни патентів законами, які визнавали за творцями результатів інтелектуальної власності та їх правонаступниками виключне право на використання цих результатів упродовж установленого законом строку, що призводить до формування перших патентних систем (Конституція США 1788 р. включала положення щодо патентів та охорони винаходів шляхом надання винахідникам виключних прав, а також, французький Закон «Про патенти» 1896 р. та ін.). Обґрунтовано висновок, що в ході індустріалізації господарської діяльності капіталістичного суспільства відбувся перехід від факультативної правової охорони результатів інтелектуальної діяльності у формі привілеїв до їх закріплення на законодавчому рівні.
По-п’яте, наприкінці ХVІІІ ст. розпочинається становлення міжнародної системи інтелектуальної власності. З’ясовано, що основою такої системи є 25 договорів, до 19 з яких – приєдналася Україна, зокрема: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р., учасницею якої Україна є з 31 травня 1995 р.; Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р., ратифікована Україною у 1993 р.; Найробський договір про охорону олімпійського символу від 26 вересня 1981 р., учасницею якого Україна є з 20 грудня 1998 р.; Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію від 24 березня 1971 р., до якої Україна приєдналася 17 грудня 2008 р.; Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків (Гаазький акт, прийнятий 28 листопада 1960 р., та Женевський акт, прийнятий 2 липня 1999 р.), до якої Україна приєдналася 17 січня 2002 р. та ін.
3. Визначено етапи формування законодавства незалежної України у досліджуваній сфері з наступним їх розподілом: 1) 1991–1993 роки, який характеризувався закладенням основ законодавчої бази національної системи правової охорони результатів інтелектуальної діяльності, у контексті зміни правових відносин в Україні. Встановлено, що на початку розбудови незалежності України механізм захисту права інтелектуальної власності збігався з механізмом захисту права власності; аргументовано, що такий стан справ не задовольняв тогочасні потреби у зазначеній сфері, оскільки право на річ і право на результати інтелектуальної діяльності не тотожні за змістом, а отже, потребують різних засобів захисту; (2) 1993–2000 роки в Україні зроблено новий якісний крок у регулюванні відносин у сфері інтелектуальної власності, почався перехід на ринкові засади ведення економіки і появи її приватного сектора. Встановлено, що в цей період в Україні склалися глибокі історичні та правові передумови для подальшого становлення ефективного правового захисту прав інтелектуальної власності. В ході аналізу законодавчих актів, прийнятих у цей період (Законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на сорти рослин» та ін.), встановлено, що їм властива однакова структура та спільні механізми охорони прав інтелектуальної власності, тому обґрунтовано доцільність прийняття уніфікованого Закону України «Про охорону прав на результати інтелектуальної діяльності». Аргументовано необхідність доповнення ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», в якій надаються визначення основних термінів Закону, пунктом «інтелектуальна власність»; (3) З 2000 року і до нашого часу триває етап становлення правової охорони інтелектуальної власності, який характеризується значною активізацією діяльності України з правового регулювання інтелектуальної власності, водночас спостерігається оновлення законодавства України у сфері інтелектуальної власності.
У зв’язку з розгалуженістю норм щодо охорони прав інтелектуальної власності (за роки незалежності в Україні було прийнято близько 40 законів у галузі охорони інтелектуальної власності й понад 100 підзаконних актів), обстоюється позиція автора щодо об’єктивної потреби у формуванні чіткої концепції правової охорони інтелектуальної власності саме у Господарському кодексі України шляхом наповнення його змісту системними, внутрішньо узгодженим нормами та чіткого розмежування предметів регулювання ГК України і ЦК України в частині інтелектуальної власності.
4. З’ясовано, що ГК України не містить визначення поняття «інтелектуальна власність», аргументовано доцільність включення цього поняття до ГК шляхом доповнення ст. 154, де у ч. 1 зазначити, що «інтелектуальна власність у господарській діяльності – це власність суб’єкта господарювання чи іншого учасника господарських відносин на результати інтелектуальної, творчої діяльності, яка охороняється відповідними законами про інтелектуальну власність»; аргументовано, що зміст права власності та права інтелектуальної власності у господарсько-правовому аспекті можна вважати тотожними, але з урахуванням специфіки окремих об’єктів права інтелектуальної власності;
– встановлено об’єктивну потребу у формуванні чіткої концепції правової охорони інтелектуальної власності у ГК України шляхом наповнення його змісту системними, внутрішньо узгодженим нормами та чіткого розмежування предметів регулювання ГК і ЦК стосовно інтелектуальної власності. Розроблено і запропоновано відповідні зміни та доповнення до законодавства.
З метою визначення напрямів удосконалення чинного законодавства у зазначеній сфері досліджено концептуальні підходи до поняття права інтелектуальної власності з розподілом їх на приватно- та публічно-правові.
Встановлено, що на сьогоднішній день у чинному законодавстві України пріоритетною є концепція інтелектуальної власності, яка заснована на віднесенні майнових і немайнових прав до виключно суб’єктивних прав автора, які надають можливість використовувати результат інтелектуальної діяльності будь-яким не забороненим законом способом.
Уточнено розуміння права на відкликання результату інтелектуальної діяльності як юридично забезпеченої можливості автора, творця, винахідника відкликати рішення щодо оприлюднення результату своєї інтелектуальної творчої діяльності, за умови повного відшкодування збитків, завданих таким відкликанням. Водночас обґрунтовано необхідність закріплення такого права у господарському законодавстві України.
5. Визначено, що 1) результати інтелектуальної діяльності повинні відповідати вимогам законодавства, лише за цієї умови вони можуть стати об’єктами права інтелектуальної власності та отримати правову охорону; 2) існує потреба розширення дійсних об’єктів інтелектуальної власності з формуванням чіткого переліку, до якого мають бути віднесені також наукові ідеї, гіпотези та інші наукові результати, результати авторського права та суміжних прав із внесенням відповідних доповнень до глави 16 ГК України. Запропоновано виділення таких груп об’єктів інтелектуальної власності: об’єкти авторського та суміжних прав; об’єкти патентних правовідносин; засоби індивідуалізації учасників господарської діяльності, товарів і послуг; ноу-хау.
Встановлено, що законодавством віднесено комп’ютерні програми до об’єктів інтелектуальної власності, проте правомочності суб’єктів господарювання щодо цих об’єктів не мають адекватного юридичного закріплення. Виходячи з цього, вважається доцільним доповнити главу 16 ГК України статтею «Правомочності щодо використання комп’ютерних програм» у такій редакції: «1. Право інтелектуальної власності на комп’ютерні програми засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом. 2. Використанням комп’ютерних програм у сфері господарювання визнається застосування їх на матеріальному носієві».
6. З’ясовано, що відносини у сфері інтелектуальної діяльності можна поділити на дві групи: відносини, що складаються у процесі інтелектуальної діяльності, та відносини, що складаються у процесі правової охорони інтелектуальної власності. Визначено дві групи суб’єктів права інтелектуальної власності: першу становлять первинні суб’єкти, які набули право інтелектуальної власності в результаті створення відповідного об’єкта або державної реєстрації прав на цей об’єкт (автори, творці); друга – вторинні суб’єкти права інтелектуальної власності, які на підставі закону або договору набувають у встановленому порядку майнових прав інтелектуальної власності й відповідно визнаються суб’єктами відповідного права. Виявлено прогалини у господарсько-правовому регулюванні відносин щодо правомочностей використання об’єктів промислової власності; щодо визначення суб’єктів права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, на засоби індивідуалізації учасників господарської діяльності, а також відносин, пов’язаних з комерційною таємницею. Сформульовано зміст відповідних статей та обґрунтовано їх включення до глави 16 ГК України. Зоркема, запропоновано доповнити главу 16 ГК України статтею «Суб’єкти прав інтелектуальної власності у господарській діяльності» такого змісту: «1. Суб’єктами права інтелектуальної власності є: а) творці інтелектуальної власності; б) інші суб’єкти права інтелектуальної власності. 2. Творцями можуть бути виключно фізичні особи, в результаті творчої діяльності яких виникають нові суспільно корисні об’єкти інтелектуальної власності. 3. Іншими суб’єктами права інтелектуальної власності можуть бути особи, які не є творцями, але набули прав інтелектуальної власності з підстав не заборонених законом».
7. Встановлено, що розмежування господарського і цивільно-правового договору доцільно здійснювати за критеріями суб’єктного складу та спрямованості.
8. Проаналізовано господарсько-правове забезпечення експертиз у сфері інтелектуальної діяльності, в результаті чого встановлено, що воно не відповідає сучасним вимогам. Аргументовано потребу у створенні єдиної системи правового забезпечення таких експертиз з її нормативним закріпленням у ГК України, яке включатиме наступні елементи: основні засади (принципи) проведення експертиз, суб’єкти та об’єкти експертиз, перелік вимог до експертних організацій, господарсько-правова відповідальність експертів за надану експертизу. Запропоновано створити єдиний державний орган з управління організацією і проведенням експертиз у сфері інтелектуальної власності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авилов Г. Е. Коммерческая концессия / Г. Е. Авилов; под ред. О. М. Козырь, А. П. Маковского, С. А. Хохлова // Гражданский кодекс Российской Федерации. Ч. ІІ: Текст, комментарии, алфавитно-предметный указатель. – М.: Междунар. центр финан.-экон. развития. – 1996. –
С. 550–561.
2. Адміністративна інструкція ВОІВ, що стосується реєстрації об’єктів права інтелектуальної власності // Авт. право и смежные права. – 2001. – № 2.
3. Азимов Ч. Н. Основи патентного права України / Ч. Н. Азимов. –Х.: Основа, 1994. – 125 с.
4. Айвазян С. И. Правовые вопросы управления научными исследованиями / С. И. Айвазян, Ю. А. Веденеев, О. А. Супатаева. – М.: Наука, 1980. – 221 с.
5. Алексеев С. С. Общая теорія права / С. С. Алексеев. – Т. 2. – М.: Юрид. лит., 1982. – 215 с.
6. Аналітична доповідь Українського центру економічних і політичних досягнень ім. Олександра Розумкова «Проблеми охорони інтелектуальної власності в Україні» матеріали слухань у Комітеті з питань науки і освіти Верховної Ради України / Законодавство України у сфері інтелектуальної власності до СОТ. – К.: Парлам. вид-во, 2002. – 359 с.
7. Ансон В. Договорное право / В. Ансон; [пер. с англ.]. – М.: Юрид. лит., 1984. – 464 с.
8. Антимонов Б. С. Авторское право / Б. С. Антимонов, Е. А. Флейшиц. – М.: Юрид. лит., 1957. – 280 с.
9. Антонов В. М. Інтелектуальна власність і комп’ютерне авторське право / В. М. Антонов. – [2-ге вид., стер.]. – К.: КНТ, 2006. –
520 с.
10. Атаманова Ю. Є. Господарсько-правове забезпечення інноваційної політики держави: монографія / Ю. Є. Атаманова. – Х.: ФИНН, 2008. – 424 с.