ПРАВОЧИНОЗДАТНІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ ТА ЇЇ ЗДІЙСНЕННЯ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ (ЦИВІЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ)

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП..........................................................................................................3
РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ І ВИБІР НАПРЯМКІВ ДОСЛІДЖЕННЯ...................................................................................................12

РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОЧИНОЗДАТНІСТЬ ЯК ЕЛЕМЕНТ ЗМІСТУ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ.............................................41
2. 1. Поняття юридичної особи та її види за цивільним законодаством України...................................................................................................................41
2.2.Загальна характеристика правосуб’єктності юридичної особи........64
2.3. Поняття правочиноздатності юридичної особи................................79

РОЗДІЛ ІІІ. ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ПРАВОЧИНОЗДАТНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ...........................................101
3.1. Виникнення правочиноздатності юридичних осіб.........................101
3.2. Припинення правочиноздатності юридичних осіб....................….118

РОЗДІЛ ІV. ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОЧИНОЗДАТНОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ..........................................................................................................…...127
4.1. Загальні засади здійснення правочиноздатності юридичної особи.....................................................................................................................127
4.2. Здійснення правочиноздатності юридичної особи через її органи та учасників........................................................................................................…..142
4.3. Здійснення правочиноздатності юридичної особи за допомогою інституту представництва...................................................................................157

ВИСНОВКИ.............................................................................................186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................191

ВСТУП

Актуальність теми. Кодифікація цивільного законодавства в Україні зумовлює необхідність вдосконалення всієї правової системи, зокрема, приведення у відповідність з потребами сьогодення механізму функціонування економічних відносин за участю юридичних осіб.
В умовах ринкових відносин відбувається трансформація форм участі юридичних осіб у цивільному обігу, змінюються підстави та характер реалізації їх правосуб’єктності. Якщо раніше в багатьох випадках межі можливої поведінки організацій (у всякому разі, в загальних рисах) наперед визначалися приписами законодавства і положеннями актів управління, то тепер самостійність юридичних осіб значно зросла, що, у свою чергу, тягне підвищення значення договірних зобов’язань та інших актів волевиявлення суб’єктів цивільного права.
Викладеним, передусім, і пояснюється актуальність досліджень проблем, що виникають у зв’язку з укладенням правочинів юридичними особами.
Хоча, на перший погляд, головні аспекти договірного процесу за участю юридичних осіб здаються достатньо усталеними і такими, що не викликають суперечок у науковій літературі, однак практика свідчить про те, що порушення в цій галузі ще нерідко мають місце, а ретельний аналіз теоретичних аспектів укладення правочинів юридичними особами показує, що значна кількість проблем тут усе ще залишається недослідженою.
Зокрема, принципово важливою новелою нового Цивільного кодексу України, прийнятого Верховною Радою 16 січня 2003 р., є відмова від так званої „статутної” правосуб’єктності юридичної особи і запровадження інших спеціальних вимог до укладення ними правочинів та вчинення інших юридичних актів.
Докорінно також змінилися підходи до визначення підстав, умов та наслідків недійсних правочинів.
У контексті цих змін посилюється актуальність встановлення значення укладення правочинів юридичною особою з порушенням вимог встановлених законом.
Оскільки в нових умовах господарювання збільшується кількість суб’єктів підприємницької діяльності з незвичними структурою та організацією управління, вимагає також вирішення питання про те, хто і на яких підставах може здійснювати право юридичної особи на укладення правочинів.
І хоча досить поширеною у вітчизняній цивілістичній літературі є думка, згідно якій інтереси юридичної особи, як правило, представляє її орган, правова природа таких відносин залишається не до кінця з’ясованою.
До того ж існує потреба з’ясувати співвідношення укладення правочинів органами юридичної особи та її представниками, оскільки в будь-якому разі без інституту представництва тут обійтись практично неможливо. Варто зазначити, що за допомогою представництва можливі придбання та реалізація більшості матеріальних і низки процесуальних цивільних, а також інших за галузевою належністю суб’єктивних прав і обов’язків. Таким чином, представництво виступає як одна з важливих гарантій реальності здійснення прав і виконання обов’язків суб’єктами цивільного права, в тому числі, юридичними особами.
Зміни, які відбуваються в останні роки в суспільному та господарському житті України, істотно розширили сферу потреби укладення правочинів юридичними особами, як через їх органи, так і шляхом застосування представництва. Наприклад, патентний повірений веде справи будь-яких осіб після одержання охоронних документів на винаходи, корисні моделі і т. ін., брокери діють на біржах від імені та за рахунок клієнтів, через представників виступає чимало суб’єктів підприємницької діяльності.
Актуальність теми посилюється тим, що на практиці виникає чимало питань, які потребують теоретичного та законодавчого уточнення. Зокрема, це питання визначення суб’єктного складу правочинів, що укладаються від імені юридичної особи; встановлення поняття та правової природи органу юридичної особи; вимог до особи, яка може бути представником; окреслення меж повноважень органу юридичної особи та її представника; співвідношення таких категорій, як повноваження органу юридичної особи, закріпленого в установчих документах, повноважень представника такої особи, закріплених у довіреності, а також доручення діяти певним чином, закріпленого у відповідному статуті, посадових обов’язках, договорі сторін тощо.
Слід зазначити, що деякі проблеми укладення та виконання правочинів, а також питання наслідків недійсності правочинів були предметом спеціальних досліджень (А.Г.Власова, О.Л. Невзгодіна, І.Б. Новицький, В.О. Рясенцев, Н.В.Рабінович, Є.О.Харитонов).
Однак жодне з них не було присвячене дослідженню саме проблем укладення правочинів юридичними особами та правовим наслідкам таких правочинів і їх недійсності. До того ж дослідження усіх згаданих вище авторів були виконані на законодавчому та фактичному матеріалі іншого часу, в інших соціальних та економічних умовах.
Недостатня вивченість проблематики підтверджує необхідність звернення з метою наукового аналізу до різних аспектів укладення правочинів юридичними особами на рівні монографічного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації безпосередньо відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії в рамках теми: „Традиції приватного права України” за напрямком наукових досліджень Одеської національної юридичної академії на 2001-2005 роки „Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U0001195).
Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, загальної теорії права, історії держави і права тощо.
Поміж них, передусім, треба згадати твори С.С. Алексєєва, Ч.Н. Азімова, В.К. Андрєєва, В.І. Борисової, С.І.Вільнянського, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, С.Н. Ландкофа, В.В. Луця, О.Л. Нєвзгодіної, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, І.Б. Новицького, В.О. Рясенцева, О.А.Підопригори, Н.В. Рабіновича, К.І .Соколовського, Є.О. Харитонова, Б.Б. Черепахіна, Я.М. Шевченко, І.В. Шерешевського та інших.
Деякі з них присвячені аналізу поняття правочину та його укладення в цілому або його недійсності (праці С.С. Алексєєва, І.Б. Новицького, В.О. Рясенцева, І.В. Шерешевського), інші стосуються питань реалізації правосуб’єктності юридичної особи (праці В.К. Андрєєва, В.І. Борисової, О.О. Красавчикова, Б.Б. Черепахіна). Таким чином, переважна більшість наукових творів згаданих вище авторів стосується лише окремих аспектів проблеми, що є предметом цього дисертаційного дослідження, не охоплюючи вказану наукову проблему в цілому.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в з’ясуванні сутності та значення правочиноздатності юридичної особи та особливостей її реалізації за допомогою діяльності органів юридичної особи та інституту представництва в сучасних умовах, визначення особливостей укладення та виконання таких правочинів і значення їх як підстав виникнення цивільних відносин у системі цивільного права України, встановлення особливостей і умов здійснення відповідних суб’єктивних прав і обов’язків юридичної особи, а також наслідків неналежно укладених правочинів.
У зв’язку з поставленою метою автором вирішувалися наступні завдання:
– дослідження категорій “правосуб’єктність юридичної особи” та “правочиноздатність юридичної особи” як теоретичного підґрунтя регулювання участі юридичної особи в цивільному обігу;
– аналіз поняття та характерних ознак правочину за новим Цивільним кодексом України у порівнянні їх з вирішенням аналогічних питань в нормах раніше чинного цивільного законодавства України і встановлення на цьому тлі особливих вимог, яким мають відповідати правочини, що укладаються юридичними особами;
– розгляд питань про загальні засади здійснення правочиноздатності, юридичними особами;
– аналіз особливостей здійснення правочиноздатності юридичної особи її органами та учасниками;
– встановлення особливостей здійснення правочиноздатності юридичної особи за допомогою інституту представництва;
– з’ясування новел нового Цивільного кодексу України щодо підстав та порядку укладення правочинів юридичними особами за допомогою зазначених вище способів.
Об’єктом дослідження виступають правовідносини, що є передумовою укладення правочинів юридичними особами, а також ті, що виникають у зв’язку з укладенням правочинів юридичними особами.
Предметом дослідження є система правових норм, що визначають правосуб’єктність юридичної особи взагалі та її правочиноздатність, зокрема, а також ті, що регулюють укладення правочинів у цивільному законодавстві України; проблеми, що виникають при тлумаченні та застосуванні зазначених норм, а також судова практика відповідних категорій.
Методологічною основою дослідження слугував загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного та порівняльного аналізу, які у сукупності були застосовані для з’ясування особливостей правочиноздатності юридичних осіб та її реалізації у цивільному праві України, визначення їх характеру та особливостей реалізації прав і обов’язків учасниками даних відносин.
При цьому метод логічного аналізу використовувався для встановлення змісту та спрямованості норм цивільного законодавства, які регулюють відносини, що є предметом даного дисертаційного дослідження. Метод системно-структурного аналізу використовувався для встановлення місця норм, присвячених визначенню правосуб’єктності юридичної особи та її правочиноздатності у системі норм цивільного законодавства України, а також при розгляді питань взаємозв’язку зазначених норм і норм, присвячених регулюванню укладення та наслідків правочинів у ЦК України. Порівняльний метод дав змогу проаналізувати положення, що стосуються правовідносин, які є предметом даного дисертаційного дослідження, у новому ЦК України і раніше чинному законодавстві та шляхом порівняння визначити характер і призначення новел ЦК України 2003 р.
Емпіричним підґрунтям дослідження була судова, нотаріальна та адміністративна практика з питань добровільного представництва.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням проблем, що виникають при укладенні правочинів юридичними особами, виконаним на матеріалах реформи цивільного права, що відбувається в нашій країні.
У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній літературі зроблено спробу сформулювати концепцію правочиноздатності юридичної особи, котра б враховувала сучасні тенденції розвитку цивільного права в Україні. Також вперше зроблено спробу узагальнити та систематизувати форми та порядок реалізації здійснення правочиноздатності юридичної особи з формулюванням відповідних рекомендацій по вдосконаленню редакції деяких норм Цивільного кодексу України та формування практики застосування ЦК України 2003 р.
На підставі одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів на захист виносяться такі положення:
– пропозиція про доцільність запровадження правової категорії „правосуб’єктність юридичної особи”, як такої, що об’єднує правоздатність та дієздатність останньої та більшою мірою відповідає сутності цього суб’єкта цивільного права;
– висновок про те, що у змісті правосуб’єктності юридичної особи слід розрізняти такі елементи як правочиноздатність – здатність здійснювати правочини; деліктоздатність – здатність нести відповідальність за правопорушення; бізнесдієздатність – здатність займатися підприємницькою діяльністю юридичної особи;
– положення про те, що незалежно від підстав виникнення можливості виступати від імені юридичної особи головним суб’єктивним правом того, хто виступає від її імені, є надане йому організацією повноваження діяти від імені останньої у відносинах з третіми особами, котре має тут розглядатися у вузькому (спеціальному) значенні як „повноваження на здійснення правочиноздатності юридичної особи”;
– теза про те, що поняття „повноваження” як категорію цивільного права слід відрізняти від категорії „компетенції”, котра, передусім, стосується сфери права адміністративного і може застосовуватися тому лише у контексті характеристики корпоративного управління в межах юридичної особи;
– висновок про те, що підставами виникнення повноваження у відносинах за участю юридичної особи можна вважати: 1) вказівки установчих документів або закону, якими передбачається право (повноваження) певного органу чи органів юридичної особи діяти в її інтересах; 2) членство в юридичній особі у випадках, коли можливість представництва ними інтересів юридичної особи передбачена спеціальним законом; 3) волевиявлення юридичної особи та її представника, відображене, як правило, у договорі між ними; 4) акт уповноваженого органу юридичної особи, яким комусь доручається (дозволяється) діяти в якості її представника;
– обґрунтування позиції, згідно якій здійснення правочиноздатності юридичної особи через її органи не є представництвом, а має вважатися діями безпосередньо самої юридичної особи;
– висновок про те, що здійснення правочиноздатності юридичної особи через її учасників слід вважати представництвом із застосуванням внаслідок цього до даних відносин положень глави 17 ЦК України;
– теза про те, що здійснення правочиноздатності юридичної особи через її представників за своєю сутністю є добровільним представництвом, хоча може існувати також у вигляді „обов’язкового представництва” на підставі акта органу юридичної особи;
– висновок про необхідність вдосконалення низки норм ЦК України 2003 р., які регулюють відносини, що виникають при здійсненні правочиноздатності юридичної особи, відносини представництва та деякі інші.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, насамперед, що на підґрунті положень і висновків дисертаційного дослідження зроблено низку пропозицій щодо вдосконалення деяких норм цивільного законодавства України.
Внесено також пропозиції відносно тлумачення положень законодавства судовою практикою, для чого вказано критерії застосування певних норм у тих чи інших ситуаціях.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії.
Головні положення викладені у чотирьох публікаціях, вміщених у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для юридичних галузей.
Результати дисертаційного дослідження доповідались також на наукових конференціях.
Структурно дослідження будується за принципом поступального розгляду окремих питань, які пов’язані з його проблематикою.
Робота містить 4 розділи, поділені на 9 підрозділів, кожен з яких присвячено висвітленню тих чи інших аспектів проблеми реалізації правочиноздатності юридичних осіб. Наприкінці роботи узагальнено висновки, а також пропозиції щодо вдосконалення законодавства.
Список використаної літератури складає 237 найменувань і охоплює використані автором дисертації нормативні акти, а також спеціальні праці з проблематики дисертаційного дослідження, видані на українській, російській, німецькій та польській мовах. Загальний обсяг дисертації – 219 сторінок, з яких текст дисертації становить – 190 сторінок, а список використаних джерел – 22 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Розгляд питань, які складали предмет даного дисертаційного дослідження, дозволяє зробити висновок, що правочиноздатність є окремим і найважливішим елементом правосуб’єктності юридичної особи.
Правочиноздатність юридичної особи може бути визначена як її здатність бути стороною правочину, у тому числі, здатність самій здійснювати правочини.
Правочиноздатність юридичної особи здійснюється від її імені на підставі відповідного повноваження або органом юридичної особи, або учасником юридичної особи, або за допомогою інституту представництва.
Але незалежно від способу виникнення можливості виступати від імені юридичної особи головним суб’єктивним правом того, хто виступає від її імені, є надане йому організацією повноваження діяти від імені останньої у відносинах з третіми особами.
Це зумовлює значення категорії „повноваження”, котра має тут розглядатися у вузькому (спеціальному) значенні як „повноваження на здійснення правочиноздатності юридичної особи”.
При цьому „повноваження” як категорію цивільного права слід відрізняти від категорії „компетенція”, котра, передусім, стосується сфери права адміністративного.
Підставами виникнення повноваження у відносинах за участю юридичної особи можна вважати :
1) вказівки установчих документів або закону, якими передбачається право (повноваження) певного органу чи органів юридичної особи діяти в її інтересах (наприклад, визначення в статуті господарського товариства переліку та структури його органів, а також компетенцію та обсяг повноважень кожного з них). Така можливість передбачена ч. 2 ст. 92 ЦК України та низкою спеціальних законів, включаючи ГК України;
2) членство в юридичній особі у випадках, коли можливість представництва ними інтересів юридичної особи передбачена спеціальним законом (ч. 2 ст. 92 ЦК України). Наприклад, ч. 1 ст. 122 ЦК України передбачаючи, що кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам;
3) волевиявлення юридичної особи та її представника, відображене, як правило, в договорі між ними, яким найчастіше буває договір доручення або якийсь інший аналогічний договір з договорів цивільного права. Узгоджене волевиявлення сторін в таких договорах має відображати не лише засади та умови взаємин між ними, але й обов’язково містить уповноваження для повіреного виступати від імені та в інтересах довірителя (ч 3 ст. 237 ЦК України);
4) акт уповноваженого органу юридичної особи, яким комусь доручається (дозволяється) діяти в якості її представника (призначення на посаду, яка вимагає виконання представницьких функцій). Хоча в таких випадках, як правило, укладається договір (контракт), однак підставою виникнення повноваження є саме акт призначення на посаду, в результаті зайняття якої у того, хто її займає, виникають повноваження діяти в інтересах юридичної особи. Якщо контракт, визначає умови і характер трудових або службових відносин, то акт призначення на посаду слугує підставою виникнення повноважень – тут повноваження є ніби, „додатком” до відповідної посади (ч. 3 ст. 237 ЦК України).
Оскільки поширеною формою реалізації правочиноздатності юридичної особи є здійснення її через органи останньої та через її учасників, в дисертації звертається увагу на необхідність уточнення самого поняття „орган юридичної особи”, застосування в Цивільному кодексі поняття „повноваження органу юридичної особи” поряд (а іноді й замість) поняття „компетенція органу юридичної особи”.
Пропонується також в процесі подальшого удосконалення ЦК України враховувати ту обставину, що коли йдеться про дії керівника юридичної особи, як особи, що реалізує її правочиноздатність, вести мову про „дії посадовця юридичної особи в межах наданих їй повноважень”. На мою думку, такі повноваження конкретної посадової особи органу юридичної особи діяти від імені цієї організації можуть бути встановлені також і актом виконавчого органу юридичної особи, однак в цьому випадку буде мати місце вже не реалізація правочиноздатності юридичної особи її органом, а призначення представника в порядку, передбаченому ч 3 ст. 237 ЦК України.
Для того, щоб уникнути підміни поняття „повноваження органу юридичної особи” (як його права діяти від імені юридичної особи в цивільних відносинах) поняттям „компетенція юридичної особи” (котре відображає здатність приймати певне коло управлінських рішень в процесі функціонування юридичної особи, а відтак, можливість суб’єктів вчиняти владні дії стосовно одне одного), пропонується також враховувати подвійну природу (управлінську та цивілістичну) юридичної особи, оскільки характеристика відмінностей між „органом юридичної особи” та її „адміністрацією”, якраз і може слугувати підставою виокремлення додаткового поняття „орган управління юридичної особи” (категорія публічного права) та розмежування його з поняттям „орган юридичної особи” (категорія приватного права)
Зроблено також висновок, що в ЦК України досить чітко просліджується відлуння концептуального підходу до визначення засад реалізації правочиноздатності товариств, котрий сформувався ще на підґрунті положень Закону України „Про господарські товариства” 1991 р. Суть його полягає в тому, що правочиноздатність статутних товариств реалізується органом такого товариства, а правочиноздатність „договірного” товариства реалізується учасником цього товариства, котрий діє в цій сфері на підставі довіреності, виданої за рішенням (домовленістю) інших учасників відповідно до положень засновницького договору.
В результаті дисертаційного дослідження автор також прийшов до висновку, що здійснення правочиноздатності юридичної особи через її органи не є представництвом, а має вважатися діями безпосередньо самої юридичної особи. Здійснення правочиноздатності юридичної особи через її учасників слід вважати представництвом із застосуванням внаслідок цього до даних відносин положень глави 17 ЦК України.
Крім того, автором обґрунтований висновок, що здійснення правочиноздатності юридичної особи через її представників за своєю сутністю є добровільним представництвом, хоча може існувати також у вигляді „обовязкового представництва” на підставі акта органу юридичної особи.
Важливим моментом є також обґрунтування висновку про те, що поширеною формою здійснення правочиноздатості юридичної особи є використання інституту добровільного представництва, котре можна визначити як діяльність однієї особи (представника) від імені й в інтересах іншої особи, що відбувається в рамках визначеного правового відношення між представником і особою, яку представляють, внаслідок чого юридичні права і обов’язки виникають безпосередньо у того, кого представляють.
Для того, щоб дії представника створили права й обов'язки для юридичної особи, необхідно, щоб у того, хто її представляє, було повноваження, котре при добровільному представництві має підґрунтям волевиявлення особи, яку представляють.
Підставами виникнення добровільного представництва як правового відношення так само, як і підставами виникнення повноваження можна вважати:
- волевиявлення представника і того, хто бажає мати представника, відображене, як правило, у договорі;
- акт уповноваженого органу, яким особі дозволяється діяти у якості представника.
На практиці таке волевиявлення, найчастіше, виражається у формі укладення договору доручення, який за своєю природою є договором про представництво і слугує підставою виникнення у представника повноваження (права на представництво юридичної особи перед третіми особами).
Таке добровільне представництво юридичної особи, як правило, підтверджується довіреністю.
Важливим чинником забезпечення інтересів учасників даних відносин є додержання вимоги про відповідність зовнішньої форми (довіреності), внутрішньому змісту відносин (договору доручення, трудовому договору тощо, які фіксують зміст угоди сторін про вчинення повіреним-представником юридичних дій від імені і за рахунок останньої.
На видачу довіреності юридичною особою та передовіру її іншим особам поширюються загальні правила про оформлення довіреності.
Але, оскільки згідно ч. 1 ст. 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин, виникає питання, чи стосується це положення випадків укладення представником від імені юридичної особи правочинів, котрі відповідно до вимог ст. 209 ЦК України мають вчинятися у письмовій формі з наступним нотаріальним посвідченням.
На мою думку, це питання також було б доцільно вирішити на користь спрощення форми видачі довіреності юридичною особою, передбачивши можливість завірення її у всіх випадках керівником або іншого уповноваженого посадовця юридичної особи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. .Акіменко Ю. Ю. Концепція юридичної особи за цивільним кодексом Української РСР та Цивільним кодексом України // Правова держава очима молодих дослідників: Матеріали 6–ї звітної щорічної студентської наукової конференції (Одеса, 14 травня 2003 р.)/ Відп. ред. М.О. Баймуратов. – Одеса: Юридична література, 2003. – С. 299 – 302.
2. Александров В. Учение о лицах юридических, по началам науки.–М.: 1865.
3. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования. – М.: 1999. – 712 с.
4. Андреев В.К. Правосубъектность хозяйственных органов: сущность и реализация. – М.: «Наука», 1986. – 124 с.
5. Андреев В.К. Представительство в гражданском праве. Учебное пособие.– Калинин, 1978.– 156с.
6. .Андреев В.К. Применение института представительства в деятельности производственного объединения // Советское государство и право. – 1978. – № 78.–С. 62.
7. .Архіпова О.В. Припинення юридичної особи й права, що випливають з її участі в інших підприємствах // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 2. – С. 62 – 64.
8. Аскназий С.И. Об основаниях правовых отношений между государственными социалистическими организациями // Ученые записки Ленинградского юридического института. – 1947. – Вып. IV.– С. 20 – 33.
9. Бартошек М. Римское право: (Понятия, термины, определения): Пер. с чешск. М.: Юрид.лит., 1989. – 448с.
10. Бахрах Д.Н. Административное право России.– М.: 2000.– 640 с.
11. Белов В.А. Гражданское право: Общая часть: Учебник. – М.: АО “ Центр ИнфоР”, 2002. – 630 с.
12. Березюк О. Господарські об’єднання: стан законодавства та перспективи розвитку // Право України. – 1998. – № 3. – С. 28 – 30.
13. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Пер. с англ. – 2–е изд. – М.: Изд–во МГУ: Издательская группа ИНФРА* М – НОРМА, 1998. – 624 с.
14. Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина .-К.: Наукова думка, 2000. – 304 с.
15. Богданов Е. Правовое положение органа юридического лица // Журнал российского права.– 2001. – С. 108 – 113
16. Борисова В. Теорії сутності юридичної особи: історія і сучасність // Вісник Академії правових наук України. – Х.: – 2001. – № 4 (27). – С. 117 – 130.
17. Борисова В. Про залежність юридичних осіб // Вісник Академії правових наук України. – Х.: 2000. – № 3 (22). – С. 102 – 109.
18. Борисова В.І. Органи юридичної особи // Проблеми законності: респ.міжвідом.наук.зб./ Відп.ред. В.Я Тацій. – Харків: Нац.юрид.академія України, 2002.– Вип . 53. – С. 33 – 40.
19. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения.М.: Издательство “Статут”, 1997.– 682 с.
20. Братусь С.Н. Юридические лица в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1947. – 364 с.
21. Венедиктов А.В. Правовая природа государственных предприятий. Изд. 2–е. – М., 1928. – С. 159.
22. Венедиктов А.В. Органы управления государственной социалистической собственностью // Сов. государство и право. – 1940. – № 5 – 6.
23. Венедиктов А.В. Государственные юридические лица в СССР // Сов. государство и право. – 1940. – № 10. – С. 65.
24. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственость. – М.: – Л.: Изд–во АН СССР, 1948. – 840 с.
25. Винар Л.В. Правоздатність юридичних осіб, заснованих державою //Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2003. – № 3 – 4 (7 – 8). – С.145 – 149.
26. Виндшейд Б. Учебник пандектного права. Т.1. Общая часть./ Перев. с нем. под ред. С.В. Пахмана. – СПб.: 1874. – 340с.
27. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе.– М.: 1979.
28. Вільнянський С. І. Радянське цивільне право. Частина перша. Учбовий посібник. – Харків: Видавництво Харківського університету, 1966.– 320 с.
29. Вінник О. Деякі питання вдосконалення організаційно-правових форм господарювання в Україні // Право України. – 2000. – № 9. – С. 39 – 42.
30. Власова А.Г. Сделки. Представительство. Исковая давность. –М.: 1970, –187с.
31. Воловик О. Вдосконалення правового регулювання правонаступництва внаслідок реорганізації юридичних осіб // Право України. – 2000. – № 8. – С. 58 – 60.
32. Гайворонський В. Інститут юридичної особи в проекті Цивільного кодексу України // Вісник Акаде мії правових наук України. – Х.: 2000. – № 3 (22).
33. Генкин Д.М. Юридическое лицо в советском гражданском праве //Проблемы социалистического права. – 1939. – № 1. – С. 91 – 92.
34. Генкин Д. Недействительность сделок, совершенных с целью, противной закону //Ученые записки ВИЮН. – Вып.V. –М.: Юрид. издат. Министерства юстиции СССР, 1947. – С.40–57.
35. Генкин Д.М. Значение применения института юридического лица во внутреннем и внешнем товарообороте СССР // Сборник научных работ Московского института народного хозяйства. – 1955. – Вып 9. – С. 17.
36. Герваген Л. Развитие учения о юридическом лице.–СПб., 1888.
37. Германское право. Часть І. Гражданское уложение. Пер с нем./ Серия: Современное зарубежное и международное частное право. – М.: Международный центр финансово–экономического развития, 1996. – 552 с.
38. Гордієнко А., Харитонов Є. Відшкодування витрат, здійснених в інтересах інших осіб без доручення //Рад. право. –1977. – № 2. – С.66 –68.
39. Господарський кодекс України. Затверджений Законом України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18-22. – Ст.144
40. Господарський кодекс України. Коментар. / За заг. ред. Н.О. Саніахметової. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2004. – 848 с.
41. Гражданский кодекс Польской Народной Республики. Закон от 23 апреля 1964 года. /Перевод с польского Н.Г. Комлева. – М.: Издательство „Прогресс”, 1966. – 374 с.
42. Гражданский кодекс Республики Казахстан (Общая часть). Комментарий. В двух книгах. Книга 1 / Отв. ред.М.К. Сулейменов, Ю.Г. Басин.– Алмааты: «Жеті Жаргы», 1997. – С.108.
43. Гражданский кодекс Российской Федерации. Части первая и вторая. С постатейными материалами из практики Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации.– М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА, 1999.– 832 с.
44. Гражданский кодекс Украины: Комментарий ( с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 года). В 2-х томах. – Т.1. / Под ред. Е.О.Харитонова, О.М. Калитенко. – Х.: ООО «Одиссей», 2003. – 832 с.
45. Гражданское и торговое право капиталистических стран. Учеб.пособие / Под ред. В.П. Мозолина и М.И. Кулагина. – М.: Высшая школа, 1980. – 382 с.
46. Гражданское и торговое право капиталистических стран. Учебник. В 2–х частях. Ч.І / Под ред. Р.Л.Нарышкиной. – М.: Междунар.отношения, 1983. – 288 с.
47. Гражданское право в вопросах и ответах. Учебное пособие / Под ред. Е.О.Харитонова.– Харьков: «Одиссей», 2001.– 416с.
48. Гражданское право России. Общая часть: Курс лекций / Отв.ред. О.Н. Садиков. – М.: Юристъ, 2001. – 776 с.
49. Гражданское право Украины. В двух частях. –Ч. 1. / Под ред. А.А. Пушкина, В. М. Самойленко, – Х.: Ун–т внутр. Дел; «Основа», 1996. – 440 с.
50. Гражданское право. Часть 1. Издание 3–е, переработанное и доп. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю.К. Толстого. –М.: Проспект, 1998.–632 с.
51. Гражданское право Том І. Учебник. Издание шестое, переработанное и дополненное /Под ред. Ю. К.Толстого, А.П.Сергеева. – М.: ООО «ТК Велби», 2002. – 776 с.
52. Гражданское право.Учебник.– Том І / Под ред. Т. И. Илларионовой, Б.М.Гонгало,В.А.Плетнева.–М.:1998.– 464с.
53. Гражданское право: В 2 т. – Т.1 : Учебник /Отв. ред.Е.А. Суханов. – 2–е изд, переработ. и доп. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 816 с.
54. Грешников И.П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 331 с.
55. Грибанов В.П. Юридические лица. – М., 1961. – С. 18.
56. Грудницька С. Відмінність об’єднань підприємств від господарських товариств // Право України. – 1994. – № 9. – С. 5 – 9.
57. Грудницька С. Щодо питання про напрями розвитку законодавства про об’єднання // Право України. – 1998. – № 11. – С. 40 – 42.
58. Гуев А.Н. Гражданское право России: Учебник: В 3 т. Т.1. – М.: ИНФРА–М, 2003. – 457 с.
59. Дигесты Юстиниана /Перевод с латинского; Отв.ред. Л.Л. Кофанов. – М.: «Статут», 2002. – Т.1. – 584 с.
60. Дигесты Юстиниана: Пер. с лат. / Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: «Статут», 2002. – Т.ІІ. – 622 с.
61. Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И.С. Перетерского / Вступ. статья Е.А. Скрипилева. – М.: Юрид. лит., 1984 – 456 с.
62. Дернбург Г. Пандекты. Вещное право. – М., 1905.– 476 с.
63. Дорошенко Л.М. Правове регулювання припинення суб’єкта господарської діяльності // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 2. – С. 59 – 61.
64. Дювернуа. Чтения по гражданскому праву. Т.1. – Вып.2. – С. 432 – 433.
65. Ельяшевич В. Юридическое лицо, его роль в римском праве. – СПб., 1909. – С. 23 – 24.
66. Ельяшевич В.Б. Юридическое лицо, его происхождение и функции в римском частном праве.–СПб:1910.
67. Ємельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами.– М.: “Лекс–Книга”, 2002.– 160с.
68. Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. – М.: Спарк, 2001. – 767.
69. Загурский Л.Н. К учению о юридических лицах.–М.:1877.
70. Захаров В.А. Создание юридических лиц: правовые вопросы. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 208 с.
71. Зом Р. Институции. Учебник истории и системы римского гражданского права. – СПб., 1910. – 548 с.
72. Зубар В.М. Зобов’язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення. Автореф. дис...канд. юрид. наук. – К.: 2001.
73. Институции Юстиниана. Перевод с латинского Д.Расснера. Под ред. Л.Л.Кофанова, В.А. Томсинова. (Серия «памятники римского права». – М.: Зерцало, 1998. – 400 с.
74. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1955.
75. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – М.: Юрид. лит., 1967. – С. 202.
76. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории хозяйственного права. – М.: «Статут», 2000. – 777 с.
77. Калетнік І.Г. Зобов’язання, що виникають внаслідок завдання шкоди працівниками митних органів , в цивільному праві України. Дис....канд. юрид. наук. – Одеса: 2004. – 194 с.
78. Кашанина Т.В. Хозяйственные товарищества и общества: правовое регулирование внутрифирменной деятельности. Учебник для вузов. – М.: Издательская группа ИНФРА* М – КОДЕКС, 1995. – 554 с.
79. Кибак Г.А., Кирияк А.И. Гражданское право. Общая часть. Краткий курс лекций. Законодательство.– Кишинев, Молдавский Государственный Университет, 1998. –296с.
80. Кибенко Е.Р. Корпоративное право Великобритании. Законодательство. Прецеденты. Комментарии. – К.: Издательство «Юстиниан», 2003. – 368 с.
81. Климкин С.И. Реализации правоспособности юридического лица через его органы // Цивилистические записки. Межвузовский сборник научных трудов. – М.: Статут, 2001. – С. 158-176.
82. Кодифікація приватного (цивільного) права України./ За ред. А. Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2000. – 336 с.
83. Комберянов С. С чего начинается бизнес ? // Юридическая практика. № 41, 14 октября 2003 г.– С. 7.
84. Комментарий к Гражданскому кодексу РСФСР. Изд–е 3–е, исправленное и дополн./ Под. Ред. С.Н.Братуся, О.Н.Садикова.– М.: Юрид. литература., 1982.– 680 с.
85. Конституція України.– К.: 2001.
86. Кравчук О. Майновий аспект правового статусу юридичних осіб за новим Цивільним кодексом України // Право України. – 2003. – № 12. – С. 86 – 88.
87. Красавчиков О.А. Сущность юридического лица. //Сов. гос. и. право.–1976. – № 1.
88. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958.
89. Крупко П.М. Наслідки неналежного здійснення добровільного представництва// Право України. – 2002. – № 10. – С. 104 – 109.
90. Крупко П.М. Інститут добровільного представництва у цивільному законодавстві деяких зарубіжних країн // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наук.праць. – Вип. 13. –Одеса: 2002. – С. 182 – 186.
91. Крупко П.М. Договір доручення як форма надання повноважень при добровільному представництві // Право України. – 2002. – № 9. – С. 104 – 109.
92. Кубко Є.Б., Мартинюк Ю.В. Правові проблеми державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності в Україні // В кн.: реферативний огляд чинного законодавства України. /Відп. редактори: В.В. Цвєтков, Є.Б. Кубко. – К.: Салком, 2000. – С. 75 – 86.
93. Кулагин М.И. Предпринимательство и право: опыт Запада. – М.: «Дело», 1992. – 144 с.
94. Кучеренко І. М. Види підприємницьких юридичних осіб за новими Цивільним та Господарським кодексами // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 2. – С.20 – 22.
95. Кучинский В.А. Личность. Свобода. Право.– М.: 1978.–
96. Лазарев Б.М. Компетениция органов управления. – М., 1972.
97. Лапач В.А. Система объектов гражданских прав: Теория и судебная практика. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 544 с.
98. Ласк Г. Гражданское право США (право торгового оборота). / Сокращенный перевод с английского Ю.Э.Милитаревой и В.А. Дозорцева. Под редакцией и с вступительной статьей Е. А. Флейшиц. – М.: Издательство иностранной литературы, 1961. – 774 с.
99. Лист Державного арбітражу СРСР від 2 лютого 1978 р. № С-7/27 // Хозяйство и право. - 1978.- № 6.- С. 100.
100. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: навч. посібник.– К.: Юрінком Інтер, 1999. –560 с.
101. Луць В.В. Договір у підприємницькій діяльності (Основні ідеї та їх втілення в новому Цивільному кодексі України // Проблеми законності: Респ.міжвідом. наук. зб. – Харків, 2002. – С. 88-95.
102. Луць В.В., Луць А.В. Загальні положення про договори // Суспільство. Держава. Право. Науково–практичний журнал. Випуск 3. Цивільне право. – Одеса: 2003.– С. 25 – 27.
103. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України. – Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2001. – 18 с.
104. Луць А.В. Свобода визначення сторонами змісту цивільно-правового договору // Вісник Львівського ін-ту внутрішніх справ: Збірник. – Львів, 2000. – № 2. – С. 167-163.
105. Луць А.В. Свобода вибору сторонами форми цивільно-правового договору // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 82. – Чернівці: ЧДУ, 2000. – С. 48-52.
106. Мазуренко С.В. Спадковий договір у цивільному праві України. Дис...канд.юрид.наук. – Одеса: 2003.
107. Мамутов В.К. О соотношении понятий компетенции и правоспособности государственных хозяйственных органов // Правоведение. – 1965. – № 4. – С. 58 – 59.
108. Мицкевич А.В. Субъекты советского права.– М.: Гос.издат.юрид.лит., 1962.– 213с.
109. Мусин В.А. Волевые акты государственного предприятия и проблема сущности юридического лица // Правоведение. – 1963. – № 1. – С. 64 – 69.
110. Ніведа Р. Особливості корпорації у англо-саксонській системі права // Право України. – 1997. – № 8. – С. 66 – 69.
111. Ніведа Р. Історія виникнення юридичних осіб в англо-саксонській і континентальній системах права // Право України. – 1998. – № 9. – С. 93 – 94, 105.
112. Ніколаєв В. Про інститут юридичної особи // Право України. – 1997.– № 7.– С. 17 – 18.
113. Невзгодина Е. Л. Представительство по советскому гражданскому праву. – Томск, Изд–во Томск. Ун–та, 1980. – 176с.
114. Невзгодина Е.Л. Представительство по гражданскому праву //Советское государство и право.– 1978.– № 3.–С. 121.
115. Нерсесянц В.С. Юриспруденция. Введение в курс общей теории права и государства. Для юридических вузов и факультетов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА * М, 1998. – 288 с.
116. Новий тлумачний словник української мови. У 4–х т. – Т.3. – К.: Видавництво “Аконіт”, 1998. – 928 с.
117. Ойгензихт В.А Юридическое лицо и трудовой коллектив: Сущность. Поведение. Ответственность. – Душанбе, 1988. – 116 с.
118. Олюха В.Г. Цивільно-правовий договір: поняття, функції та система. Дис… канд. юрид. наук. – К., 2003. – 191 с.
119. Олюха В. Істотні умови цивільно-правового договору // Українське право. – 2000. – № 1. – С. 71-75.
120. Оноприенко Е.В. Регистрация коммерческих организаций в России // Юридический мир. – 1996. – Октябрь. – С. 34.
121. Памятники римского права: Законы ХІІ таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. Пер. с латинского. – М.: Зерцало, 1997.– 608с.
122. Пергамент М.Я. К вопросу о правоспособности юридического лица.–СПб: 1909.
123. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. спец. вищих навч. закладів: Вид. 3–є, перероблене та доп. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 440 с.
124. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. – К. Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
125. Поляков Б., Замойський И. Проблеми реорганізації юридичних осіб // Підприємництво, господарство та право. – 1997. – № 5. – С.3 – 4.
126. Покровский И.А. История римского права. – Петроград: Издание юридического книжного склада „Право”, 1915. – 578 с.
127. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут (из серии «Классика российской цивилистики»), 1998. – 353 с.
128. Полковникова Г.В. Английское право о компаниях: закон и практика: Учебное пособие. – М.: Издательство «НИМП», 1999. – 240 с.
129. Постанова Судової палати з господарських справ Верховного Суду України від 25 лютого 2002 р. // Вісник Верховного Суду України. 2002. – № 6, листопад – грудень.
130. Постанова Судової палати з господарських справ Верховного Суду України від 11 березня 2002 р. // Вісник Верховного Суду України. 2002. –№ 6, листопад – грудень.
131. Постанова Судової палати з господарських справ Верховного Суду України від 14 січня 2002 р. // Вісник Верховного Суду України. 2002.– № 3, травень–червень.
132. Примак В. Ознаки юридичної особи, її цивільна правосуб’єктність і відповідальність – питання правового зв’язку та взаємної обумовленості // Юридична Україна. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – № 9. – С. 15-26.
133. Притика Д.Н., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Договорное право: общая часть. Комментарий к гражданскому законодательству Украины. – Киев-Севастополь: Ин-т юрид. исследований, 2002. – 880 с.
134. “Про аудиторську діяльність”. Закон України від 22 квітня1993р.// Відомості Верховної Ради – 1993 – № 23. – Ст.243.
135. “Про благодійництво і благодійні організації”. Закон України від 7 березня.2002р.// Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 33. – Ст.239.
136. “Про господарські товариства”: Закон України від 19 жовтня 1991 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
137. „Про об’єднання громадян”. Закон України від 16 червня 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – ст. 504.
138. “Про політичні партії в Україні”. Закон України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 23. – Ст.118.
139. “Про товарну біржу”: Закон від 10 грудня 1991 р.// Відомості Верховної Ради України.–1992.– № 10.–Ст. 139.
140. „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Закон України від 1 червня 200 р. // Відомості Верховної Ради . – 2000. – № 36. – Ст.299.
141. „Про свободу совісті та релігійні організації”. // Закон України від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради . – 1991. – № 25. – Ст. 283.
142. „Про введення в дію Цивільного кодексу УСРР”. Постанова ЦВК УСРР від 16 грудня 1922. // ЗУ УСРР. – 1922.– № 55. – ст. 780.
143. “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” (постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 р. № 7) //Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002: Офіц.вид. / За заг.ред.В.Т.Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – С. 59 – 65.
144. “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (постанова Пленуму Верховного Суду України від 11 березня 1995 р. № 4) //Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002: Офіц.вид. / За заг.ред.В.Т.Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – С. 66 – 73.
145. Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии / Пер. с нем.– М.: Издательство БЕК, 2001.– 336 с.
146. Проект нового Цивільного Кодексу України // Українське право. –1999.–Число І.
147. Пушкин А.А. Компетенция государственных хозяйственных органов как особая форма проявления их административно–хозяйственной правосубъектности // Правоведение. – 1965. № 3. – С. 39 – 40.
148. Рабинович Н.В. Недействительность сделок и ее последствия. – Ленинград: Издательство Ленинградского ун–та,1960.– 172 с.
149. Римське приватне право (Конспект лекцій. Практикум). – Х.: Одісей, 2000. – 272 с.
150. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні / Я.М. Шевченко, О.М.Малявко, А.Л. Салатко та ін. –Харків: Консум, 1999.– 272 с.
151. Рясенцев В.А. Представительство в советском гражданском праве. Дис. … доктора юрид. наук.– В 2–х томах.– М., 1948.
152. Рясенцев В.А. Вопросы представительства в гражданском праве// Сов. юстиция.– 1976.– № 6.– С.15–23.
153. Рясенцев В.А. Деятельность от имени другого лица без полномочия //Ученые записки ВЮЗИ. – Вып. 5. – М.: 1958.–С. 67–82.
154. Сакаэ Вагацума, Тору Ариидзуми. Гражданское право Японии. (в двух книгах). Книга первая/ Перевод с японского В.В. Батуренко. Под редакцией и со вступительной статьей Р.О. Халфиной. – М.: «Прогресс», 1983. – 352 с.
155. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Суб’єкти підприємництва. Кредитування. Оренда. Лізинг. Зовнішньоекономічна діяльність. Інвестиції. Антимонопольне законодавство. Захсит від недобросовісної конкуренції. Реклама. Навч.посібник. – К.: А.С.К., 2001. – 704 с.
156. Саніахметова Н.О. Установчі документи юридичних осіб – суб’єктів підприємництва // Суспільство. Держава. Право: Науково–практичний журнал.– Вип.1. Цивільне право. – Одеса: 2002. – С. 24 – 28.
157. Саниахметова Н.А. Юридический справочник предпринимателя. Издание четвертое, переработанное и дополненное. – Х.: ООО „Одиссей”, 2002. – 960 с.
158. Северова Е.С. К вопросу об отраслевой принадлежности института представительства // Актуальні проблеми держави і прав: Зб.наук. праць. –Одеса: 2000. – № 9. – С. 281 – 284.
159. Сєвєрова Є.С. Представництво за римським приватним правом та його рецепція у сучасному цивільному праві України. Дис....канд.юрид. наук. – Одеса, 2003. – 197 с.
160. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник.-Харьков, Консум; Университет внутренних дел, 2000.-704 с.
161. Советское гражданское право: Субъекты гражданского права /Под ред. С. Н. Братуся. – М.: Юрид.лит., 1984. – 288 с.
162. Советское гражданское право. В 2–х частях. Часть 1. 2–е издание, переработ. и дополн. / Под ред. В.Ф. Маслова, А.А. Пушкина. – К.: Головное изд–во издательского обьединения „Вища школа”, 1983. – 462 с.
163. Советское гражданское право: Учебник. В 2 – х томах. –Т. 1/ Под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Высш. школа, 1985.– 544 с.
164. Советское гражданское право.– Часть 1/Под ред. В.А.Рясенцева..– М.: Юрид. лит., 1986. – 528 с.
165. Советское гражданское право. / Под ред. В.А. Рясенцева.Т.1.– М.: Юрид.лит., 1975.
166. Советское и иностранное гражданское право: (Проблемы взаимодействия и развития). / В.В. Безбах (СССР),Г.Блей (ГДР), В.Кнапп (ЧССР) и др. – М.: Наука, 1989. – 336 с.
167. Сокуренко В.Г., Савицкая А.Н. Право. Свобода. Равенство.– Львов: Изд–во при Львов. ун–те, 1981.–
168. Соловьева Л. Виникнення правосуб’єктності підприємств: деякі питання // Право України. – 2002.– № 7. – С. 36 – 39.
169. Спасибо–Фатеева И.В. АО с позиций теорий юридических лиц // Проблеми законності: респ.міжвідом.наук.зб./ Відп.ред. В.Я Тацій. – Харків: Нац.юрид.академія України, – 1999. – № 40. – С. 57 – 67.
170. Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. N 457 // Офіційний вісник України. – 1998 р.– № 14. – Ст. 548.
171. Стучка П.И. Курс советского гражданского права. ІІ. Общая часть гражданского права. – М.: Издательство коммуннистической академии, 1929. – 376 с.
172. Суворов Н.С. Об юридических лицах по римскому праву. – М.: „Статут”, 2000. – 299 с.
173. Суханов Е.А. Система юридических лиц // Сов. государство и право. – 1991. – № 11. – С. 42 – 51.
174. Суханов Е.А. Гражданское и хозяйственное право европейских социалистических стран – членов СЭВ. – М.: Издательство Московского университета, 1984. – 184 с.
175. Тархов В.А. Советское гражданское право. Часть 1.– Саратов, Издательство Саратовского ун–та, 1978.– 232 с.
176. Татаринцева Е.В. О правосубъектности, компетенции и правоспособности государственных хозяйственных органов // Вопросы хозяйственной правосубъектности / Под ред. Е.П. Торкановского. – Куйбышев, 1971. – С. 35 – 53.
177. Теория государства и права /Под ред. Г.Н. Манова. – М.: 1996.
178. Теория компетенции. /Ю. А. Тихомиров. – М.: ЮРИНФОРМЦЕНТР, 2001. – 355 с.
179. Теоретические проблемы хозяйственного права /Под. ред. В.В. Лаптева. – М.: Наука, 1975. – 414 с.
180. Толстой Ю.К. О государственных юридических лицах в СССР //Вестник Ленинградского ун–та. – Л.: 1955. – № 3.
181. Толстой Ю.К. Содержание и гражданско–правовая защита права собственности в СССР. –Л.: Изд. ЛГУ, 1955.
182. Трубецкой Е.Н. Лекции по энциклопедии права // В кн.: Трубецкой Е.Н. Труды по философии права / Вступ. ст., сост. и примеч. И.И. Евлампиева. – СПб.: Издательство РХГИ, 2001. – 543 с.
183. Ухвала Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 6 грудня 2000 р. // Рішення Верховного Суду України. 2001 р.
184. Ухвала Судової палати з цивільних справ Верховного Суду України від 28 листопада 2001 р. // Вісник Верховного Суду України. 2002. – № 2, березень – квітень.
185. Ухвала Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25 червня 2002 р.// Вісник Верховного Суду України. 2003. – № 1 (35), січень – лютий.
186. Флейшиц Е.А. Соотношение правоспособности и субъективных прав// Вопросы общей теории советского права.– М.: 1960.– С.263–286.
187. Фролов В.Д. Цивільний кодекс України: правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти // Вісник господарського судочинства. – 2003. - № 4. – С.186-188
188. Фурса С. Доверенность и інститут представительства в гражданском законодательстве, нотариальном и гражданском процесах Украины// Право Украины.– 1999.– № 4.– С.28–31.
189. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія і практика. Навчальний посібник. – К. Атіка, 2002. – 496 с.
190. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении.– М.: Юрид. лит., 1974.– 352 с.
191. Халатов С. А. Представительство в гражданском и арбитражном процессе.– М.: Издательство НОРМА, 2002. –208 с.
192. Харитонов Є.О. Приватне право у Стародавньому Римі. Навчальний посібник. – Одеса: АО БАХВА, 1996. – 160 с.
193. Харитонов Є.О. Історія приватного (цивільного) права Європи. Частина І. Витоки. – Одеса: АО БАХВА, 1999. – 292 с.
194. Харитонов Є.О. Історія приватного права Європи: Західна традиція. – Одеса: АО БАХВА – Юрид. літ., 2001.– 328 с.
195. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції.– Харків: “Одіссей”, 2002. – 592 с.
196. Харитонов Є.О., Харитонова О. Приватні та публічні правовідносини представництва // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук.праць. – Вип. 147: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2002.– С. 36– 40.
197. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство. – К.: А.С.К., 2003. – 832 с.
198. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины: Учебник. – Х.: ООО „Одиссей”, 2004. – 960 с.
199. Харитонов Є., Конопліна Л. Наслідки укладення угоди неуповоноваженою особою або з перевищенням повноважень // Радянське право.– 1978.– N 9. – С.85–89.
200. Харитонов Є.О. Новий цивільний кодекс України – завершення кодифікації чи її початок // Суспільство. Держава. Право. Науково–практичний журнал. Випуск І. Цивільне право. – Одеса: 2002.– С. 7 – 12.
201. Харитонов Є.О. До питання про властивості сучасного українського цивільного права //Суспільство. Держава. Право. Науково–практичний журнал. Випуск 3. Цивільне право. – Одеса: 2003.– С. 46 – 50.
202. Харитонова О.І. Адміністративно-правові відносини (проблеми теорії). – Одеса: Юрид.літ., 2004. –
203. Хвостов В.М. Система римского права. Учебник. – М.: Издательство „Спарк”, 1996. – 522 с.
204. Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин и др. – К.: Юринком Интер, 2002. – 912 с.
205. Хохлов Е.Б., Бородин В.В. Понятие юридического лица: история и современная трактовка // Государство и право. – 1993. – № 9. – С. 155 – 156.
206. Цвайгерт К.: Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. В 2–х томах. – Т.1. Основы: Пер. с нем.– М.: Междунар. отношения, 1998. –480 с.
207. Цепов Г.В. Понятие органа юридического лица по российскому законодательству // Правоведение. – 1998. – № 3. – С. 92 – 93.
208. Цивільне право України. У 2-х книгах/ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової.- Кн.1.-К.: Юрінком Інтер, 1999.- 864 с.
209. Цивільне право України: Підручник. У 2–х