Дякович Мирослава Михайлівна. Охорона і захист сімейних прав та інтересів нотаріусом: цивільно-правовий аспект

Краткое описание

Дякович Мирослава Михайлівна. Охорона і захист сімейних прав та інтересів нотаріусом: цивільно-правовий аспект.- Дисертація д-ра юрид. наук: 12.00.03, НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. - Київ, 2015.- 360 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

ДЯКОВИЧ МИРОСЛАВА МИХАЙЛІВНА

УДК 347.6+347.122+347.135.224

ОХОРОНА І ЗАХИСТ
СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ НОТАРІУСОМ:
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант –
КОССАК Володимир Михайлович,
доктор юридичних наук,
професор

Львів – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ І ЗАХИСТУ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ 18
1.1 Поняття, форми здійснення охорони і захисту сімейних прав та інтересів у нотаріальній діяльності 18
1.2 Методологічні засади дослідження регулювання сімейних прав та законних інтересів як об’єктів правової охорони і захисту нотаріусом 52
1.3 Сімейні права та інтереси як об’єкт правової охорони і захисту нотаріусом 69
1.4 Місце нотаріального акта в механізмі охорони і захисту сімейних прав та інтересів 90
Висновки до Розділу 1 106

РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ ОХОРОНИ І ЗАХИСТУ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ НОТАРІУСОМ 111
2.1 Відновлення порушеного права добровільним виконанням невиконаного обов’язку 111
2.2 Визнання права і встановлення правовідношення як засіб захисту в нотаріальному провадженні 122
2.3 Зміна правовідношення як спосіб захисту прав та інтересів 131
2.4 Припинення правовідношення та його анулювання 140
Висновки до Розділу 2 154

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА І ЗАХИСТ НОТАРІУСОМ МАЙНОВИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ПОДРУЖЖЯ 159
3.1 Посвідчення правочинів, що стосуються правового режиму майна подружжя 159
3.2 Охорона і захист прав та інтересів подружжя за шлюбним договором 197
3.3 Охоронні функції нотаріуса при вчиненні правочинів щодо взаємного утримання подружжя 225
Висновки до Розділу 3 243

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ОХОРОНИ І ЗАХИСТУ НОТАРІУСОМ МАЙНОВИХ І ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ БАТЬКІВ, ДІТЕЙ, ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї ТА РОДИЧІВ 249
4.1 Посвідчення правочинів щодо управління майном дітей та здійснення батьківських прав при відчуженні майна, а також по вихованню та утриманню дітей 249
4.2 Нотаріальна охорона і захист прав та інтересів дітей при визначенні походження дитини 285
4.3 Правові форми охорони і захисту нотаріусом майнових і особистих немайнових прав та інтересів інших членів сім’ї та родичів 298
Висновки до Розділу 4 314

РОЗДІЛ 5. ОХОРОНА І ЗАХИСТ НОТАРІУСОМ МАЙНОВИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ПОДРУЖЖЯ, ДІТЕЙ, ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї ТА РОДИЧІВ У ВІДНОСИНАХ СПАДКУВАННЯ 318
5.1 Особливості нотаріальної охорони і захисту у спадкових правовідносинах 318
5.2 Охорона і захист прав та інтересів подружжя і дітей у відносинах спадкування 339
5.3 Охорона і захист прав та інтересів інших членів сім’ї та родичів при здійсненні спадкування 373
Висновки до Розділу 5 388

ВИСНОВКИ 391

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 400

ДОДАТКИ 443

ВСТУП

Актуальність теми. Відповідно до ст. 3 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Виконання цього обов’язку гарантується правовими, економічними, соціальними та іншими засобами. Ці гарантії повною мірою поширюються також на суб’єктів сімейних відносин, що мають певну специфіку, яка враховується в законодавстві України. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою, зокрема це передбачено статтею 51 Конституції. Ця норма відтворена в ст. 5 Сімейного кодексу України, згідно з якою держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім’ї. Для реалізації такого завдання має бути створена система правових засобів. Складовою їх частиною є механізми правової охорони і захисту сімейних прав та інтересів, які застосовуються державними та недержавними органами, серед яких особливе місце займає нотаріат.
У сучасних умовах розвитку ринкової економіки, урізноманітнення та ускладнення особистих та майнових сімейних відносин роль нотаріату в забезпеченні реалізації прав та інтересів їх суб’єктів постійно зростає і, безумовно, зростатиме в майбутньому, адже нотаріальним діям у багатьох випадках притаманні більш оперативна і ефективна дієвість, порівняно з іншими правовими механізмами. Цьому, зокрема, сприяло введення до ЦК України статті 18 про захист цивільних прав нотаріусом.
Проте в цивільному та сімейному законодавстві не відбулося чіткого розмежування понять «охорона» та «захист». Не завершилися однозначними висновками щодо цієї проблеми також наукові дискусії, в ході яких сформувалося кілька основних наукових позицій. Так, у радянський період сформувалася наукова позиція, згідно з якою в правовій охороні взагалі не виділялася система захисту як самостійна категорія (О. В. Венедиктов). Згідно з іншою позицією, правоохоронними вважаються приписи, спрямовані на регламентацію заходів державно-примусового впливу (санкцій) і до яких не включаються норми позитивного регулювання (О. О. Алексєєв). Проте найбільш поширеною є концепція, згідно з якою правова охорона представляє собою систему засобів щодо недопущення порушення прав та інтересів учасників цивільних правовідносин, а захист здійснюється після факту порушення прав та інтересів.
Між тим здійснені наукові дослідження стосувалися переважно охорони і захисту загальних цивільних прав і не враховували специфіки їх здійснення нотаріусами в сімейних відносинах, яка полягає в тому, що межа між охороною і захистом є здебільшого умовною і залежить від конкретної практичної ситуації. Наукове дослідження, яке пропонується, передбачає аналіз форм та способів охорони і захисту сімейних прав членів сім’ї та інших учасників цих правовідносин через призму застосування до врегулювання сімейних відносин норм матеріального права, які застосовує нотаріус при вчиненні нотаріальних дій. У контексті предмету дисертаційного дослідження охорона і захист сімейних прав та інтересів нотаріусом є взаємопов’язаними, спорідненими правовими категоріями. Суть охорони полягає у сукупності заходів, які здійснюються нотаріусом для недопущення правопорушення та усунення перешкод у процесі реалізації суб’єктами сімейних відносин своїх прав. Зміст захисту в нотаріальному провадженні складає та частина способів і засобів, які передбачені цивільним і сімейним законодавством, спрямованих на визнання або підтвердження майнових чи немайнових прав, а також відновлення становища суб’єкта сімейних відносин, яке існувало до правопорушення.
Різні доктринальні підходи науковців щодо визначення місця нотаріату в охороні і захисті сімейних прав та інтересів, суперечності в чинному законодавстві, неоднорідна нотаріальна практика обумовлюють гостру потребу в активізації дослідження цих питань.
Загально-теоретичні проблеми захисту та охорони цивільних і сімейних прав та інтересів були предметом розгляду у монографічних дослідженнях С. С. Бичкової, Т. В. Боднар, В. І. Борисової, І. В. Венедіктової, В. П. Грибанова, О. В. Дзери, І. В. Жилінкової, Ю. О. Заіки, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця, Р. А. Майданика, М. С. Малеїна, О. В. Михальнюк, З. В. Ромовської, І. В. Спасибо-Фатєєвої, С. Я. Фурси, Є. І. Фурси, Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченко, Р. Б. Шишки та ін. Окремі аспекти нотаріальної діяльності аналізувалися в працях: Т. О. Ариванюк, В. В. Баранкової, Є. І. Білозерської, Н. В. Василини, Г. Ю. Гулєвської, Л. В. Єфіменка, Н. В. Карнарук, В. В. Комарова, О. В. Коротюк, В. М. Коссака, В. І. Цікала, С. В. Сеник, Л. С. Сміян, С. В. Хімченко, П. Г. Хоменко, В. М. Черниша, Ю. М. Юркевича.
Однак комплексного монографічного дослідження проблем охорони і захисту сімейних прав та інтересів у нотаріальній практиці проведено не було. На даному етапі становлення громадянського суспільства в Україні актуальною є потреба як у з’ясуванні загально-теоретичних проблем нотаріальної діяльності, так і у виявленні суперечностей у чинному законодавстві та перспектив його вдосконалення.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у створенні науково-обґрунтованої концепції способів і засобів охорони і захисту сімейних прав у нотаріальному процесі, виробленні практичних рекомендацій щодо упорядкування правового регулювання діяльності нотаріуса в сфері захисту прав та інтересів суб’єктів сімейних відносин, формулюванні науково-практичних та теоретичних висновків щодо подальшого вдосконалення правового механізму захисту нотаріусом сімейних прав.
Для досягнення зазначеної мети в дисертаційному дослідженні увага присвячена вирішенню таких основних задач:
– проаналізувати сучасні теорії співвідношення цивільного та сімейного права;
– розглянути концептуальні підходи до розуміння повноважень нотаріуса у механізмі правового регулювання прав та інтересів суб’єктів сімейних відносин;
– визначити способи охорони і захисту сімейних прав нотаріусом;
– обґрунтувати критерії диференціації майнових та немайнових прав учасників сімейних відносин, які можуть бути об’єктом охорони і захисту в нотаріальній діяльності;
– на підставі узагальнення й аналізу нотаріальної практики визначити недоліки нотаріальної процедури та сформулювати пропозиції, спрямовані на удосконалення правового регулювання у сфері охорони і захисту сімейних прав та інтересів;
– визначити перспективи розвитку теорії нотаріального процесу та місце нотаріату в механізмі охорони і захисту прав та інтересів суб’єктів сімейних правовідносин;
– з’ясувати місце нотаріального акта в механізмі охорони і захисту сімейних прав та інтересів;
– проаналізувати способи здійснення охорони і захисту сімейних прав та інтересів нотаріусом.
Об’єктом дослідження є комплекс правовідносин, які виникають у зв’язку із здійсненням нотаріусом діяльності, спрямованої на охорону і захист сімейних прав та інтересів.
Предметом дослідження є поняття та способи здійснення охорони і захисту сімейних прав та інтересів нотаріусом, особливості порядку вчинення нотаріальних дій у зазначеній сфері, процедури здійснення нотаріальних проваджень, норми сімейного, цивільного права, законодавства про нотаріат, правозастосувальна практика.
Методи дослідження. У дисертації відповідно до визначених мети і задач із урахуванням специфіки об’єкта та предмета дослідження використані загальнонаукові та спеціальні наукові методи. Зокрема, діалектичний – для виявлення основних закономірностей та особливостей, властивих відносинам у сімейній сфері; формально-логічний – для з’ясування змісту термінів, понять і кате¬горій, які використовуються у дисертаційному дослідженні; системний метод – для аналізу системи способів і форм охорони сімейних прав та інтересів нотаріусом; історичний – для з’ясування етапів еволюції сімейного та нотаріального законодавства; порівняльний метод – для дослідження особливостей і закономірностей у нотаріальному провадженні, спрямованому на охорону сімейних прав та інтересів, враховуючи досвід законодавчого регулювання у зарубіжних країнах; метод догматичного аналізу – для визначення суті нотаріального провадження у сфері захисту сімейних прав та інтересів; метод узагальнення – для формулювання основних положень і висновків дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній цивілістичній науці комплексним дослідженням місця і ролі нотаріуса в охороні і захисті прав та законних інтересів суб’єктів сімейних відносин, у результаті якого запропоновано наступні висновки та пропозиції, що мають наукову новизну.
Вперше:
1) обґрунтовано висновок про взаємозв’язок загально-цивілістичної концепції співвідношення понять «правова охорона» і «правовий захист» сімейних прав та інтересів, згідно з яким охорона є складовим елементом правового механізму, спрямованим на здійснення позитивного регулювання цивільних (сімейних) відносин, на визначення їх змісту та забезпечення реалізації суб’єктивних прав у непорушеному стані, а захист представляє правові способи, які застосовуються у разі порушення цих прав та інтересів і має на меті усунення наслідків порушення, відновлення попереднього стану, виконуючи одночасно певну охоронну функцію;
2) визначено специфіку охорони і захисту нотаріусом сімейних прав та інтересів, яка полягає у реалізації цих завдань насамперед організаційно-правовими механізмами, застосовуваними нотаріусами відповідно до закону, яким притаманні охоронні елементи, адже завдяки вчинюваним нотаріальним діям забезпечується реалізація сімейних прав та інтересів у регулятивних сімейних правовідносинах і водночас забезпечується можливість їх превентивного захисту від загрози порушень у майбутньому, а захисні функції у «чистому вигляді» реалізуються лише певними нотаріальними діями, прямо передбаченими законом (зокрема ст. 18 ЦК України);
3) визначено поняття нотаріального акта у вузькому і широкому розумінні. У вузькому значенні нотаріальний акт – це публічне рішення нотаріуса, яке приймається та відображається у формі письмового документа на підставі правових норм та закріплює волю сторін, спрямовану на виникнення, зміну або припинення відповідних правовідносин та юридичних фактів і наділене доказовою і виконавчою силою. Під розширеним доктринальним поняттям розуміється нотаріальний акт, в якому у формі письмового документа чи в іншій об’єктивній формі виражене рішення нотаріуса, яке офіційно підтверджує, визнає, фіксує волю суб’єктів нотаріальної дії, а також їх суб’єктивні права і обов’язки та юридичні факти, наділене доказовою і виконавчою силою та презумпцією правомірності;
4) визначено орієнтовний перелік сімейних прав, які можуть бути об’єктом охорони і захисту в процесі вчинення нотаріальних дій, до яких, зокрема, віднесено ті, які виникають з шлюбного договору; поділу та виділу спільного сумісного майна подружжя та інших членів сім’ї; з відносин подружжя та інших членів сім’ї з утримання; з правочинів щодо користування та розпорядження спільним майном подружжя та інших членів сім’ї; з відносин визначення походження дитини; з відносин опіки та піклування;
5) запропоновано способи охорони і захисту сімейних прав та інтересів у процесі вчинення нотаріусом нотаріальних дій, до яких, зокрема, віднесено: визнання права за погодженням сторін у формі нотаріального акта; відновлення за згодою сторін становища у формі нотаріального акта, яке існувало до порушення; підтвердження боржником у нотаріально посвідченому документі обов’язку виконати зобов’язання в натурі; зміна правовідношення шляхом внесення змін до нотаріально посвідченого договору (правочину) на підставі волевиявлення сторін; припинення правовідношення шляхом розірвання договору або відмови сторін від договору (правочину) посвідченого нотаріально відповідно до волевиявлення сторін; вчинення нотаріального акта в результаті процедури медіації відповідно до погодженого волевиявлення сторін; вчинення нотаріального акта у формі одностороннього правочину, який підтверджує обов’язок особи добровільно відшкодувати завдані збитки (шкоду); вчинення нотаріального акта у формі правочину, який підтверджує обов’язок особи добровільно відшкодувати моральну (немайнову) шкоду;
6) обґрунтовано висновок про те, що шлюбний договір не може слугувати безпосередньою правовою підставою виникнення у подружжя права власності, він лише встановлює загальний правовий режим спільності чи роздільності майна, що набувається подружжям в період шлюбу за цивільно-правовими підставами, передбаченими статтями 328-345 Цивільного кодексу України;
7) сформульовано правову позицію про те, що відповідно до ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення, має бути нотаріально засвідчена згода другого з подружжя, яка за своєю правовою природою має усі ознаки одностороннього правочину, а відтак така згода має бути посвідчена, а не засвідчена, як це передбачено в ч. 2 ст. 369 Цивільного кодексу України. Таке положення має поширюватися і на інші випадки надання згоди на вчинення правочинів подружжям та на укладення шлюбного договору неповнолітніми, для якого необхідна відповідна письмова згода батьків;
8) обґрунтовано правову позицію про те, що умова шлюбного договору про повне скасування режиму спільності майна, що набуватиметься в майбутньому в період шлюбу, суперечить ч. 4 ст. 93 Сімейного кодексу України, яка забороняє включати умови, які ставлять подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, а фактично є відмовою від своїх майнових прав у майбутньому у разі дії законодавчо встановленого (ст. 60 СК України) режиму спільності майна подружжя, що врешті не відповідає принципу неприпустимості обмеження фізичної особи правочином мати цивільні права та обов’язки;
9) обґрунтовано висновок, що одностороння відмова від шлюбного договору є одностороннім правочином, у посвідченні якої нотаріус має відмовити на підставі ч. 1 ст. 101 Сімейного кодексу України, оскільки цією статтею така відмова не допускається. Двостороння відмова є доказом правочину-договору про припинення (розірвання) шлюбного договору за згодою сторін, яка має бути посвідчена, або укладена на прохання подружжя в нотаріальному порядку, якщо це не суперечить закону та не порушує права третіх осіб;
10) обґрунтовано висновок про доцільність розширення кола підстав надання нотаріально посвідченої (засвідченої) згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів, які потребують обов’язкового нотаріального посвідчення, за рахунок введення обов’язкового правила про необхідність надання нотаріально посвідченої згоди одного з подружжя на укладення другим з них договорів стосовно цінного майна, вартість якого, наприклад, перевищує 100-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
11) обґрунтовано, що заповіт, як односторонній правочин, є вчиненим з моменту посвідчення його нотаріусом або іншою уповноваженою законом посадовою, службовою особою (ст.ст. 1251, 1252 ЦК України), а не з моменту його державної реєстрації у Спадковому реєстрі. В останньому випадку тисячі спадкоємців були б безпідставно позбавлені спадкоємства у разі смерті заповідачів, заповіти яких на момент смерті не були зареєстровані в Спадковому реєстрі з суб’єктивних чи об’єктивних причин, зокрема у зв’язку з технічними причинами у разі посвідчення заповітів посадовими, службовими особами;
12) обґрунтовано висновок, що нотаріально посвідчений заповіт, який не зареєстрований відповідно до вимог ч. 4 ст. 1247 ЦК України в Спадковому реєстрі, не може вважатися недійсним або неукладеним, оскільки, по-перше, Спадковий реєстр не є елементом заповіту як правочину; по-друге, не є нікчемним, адже за ст. 1257 ЦК України таким має вважатися правочин, який укладений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення;
13) обґрунтовано висновок про те, що відновлювально-компенсаційна функція судового захисту порушених цивільних, сімейних прав та інтересів за допомогою передбачених законом способів (ст. 16 ЦК України, ст. 18 СК України) може забезпечуватися також в позасудовому порядку шляхом посвідчення правочинів подружжя, інших членів сім’ї, спрямованих на визнання права; на безпосереднє відновлення порушених сімейних прав та інтересів; на підтвердження боржником виконання свого боргового зобов’язання; на зміну умов нотаріально посвідченого правочину; на добровільне відшкодування майнової та моральної шкоди; на припинення правовідношення шляхом розірвання договору або односторонньої відмови від нього; шляхом видачі свідоцтва на право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з них та видачі свідоцтва про права на спадщину;
14) обґрунтовано висновок про те, що при видачі свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя, нотаріус має роз’яснити його отримувачеві, що отримання цього документа є його правом, однак майно не включається до спадкової маси, а відтак він не може відмовитися від свого права на користь інших спадкоємців за нормами спадкового права;
15) сформульоване доктринальне визначення поняття свідоцтва про право на спадщину, під яким пропонується розуміти виданий нотаріусом (консульською установою) за письмовою заявою спадкоємців (спадкоємця), яка має ознаки одностороннього правочину, нотаріальний акт у формі письмового документа встановленого зразка та змісту, який підтверджує право власності спадкоємця на спадкове майно і є правовстановлювальним документом для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Удосконалено:
16) правові позиції щодо визначення кола учасників сімейних відносин, що регулюються СК України і стверджується, що до «інших осіб», крім перерахованих у ст. 2 СК України, можуть бути віднесені опікуни (піклувальники), прийомні батьки, патронажні вихователі;
17) положення щодо підстав припинення шлюбного договору і відповідно обґрунтування, що у разі смерті одного з подружжя шлюбний договір не розривається, а припиняється в зв’язку з такою подією;
18) існуючий порядок посвідчення шлюбних договорів в частині виконання нотаріусом обов’язку інформування сторін, який згідно з усталеною нотаріальною практикою полягає у роз’ясненні сторонам змісту статей 92-103 Сімейного кодексу України про шлюбний договір, шляхом введення також обов’язкового роз’яснення сторонам положень статей 60-74 Сімейного кодексу України про дію режиму спільної сумісної власності у разі неукладення шлюбного договору;
19) правову позицію, за якою рекомендується сторонам шлюбного договору у разі набуття в період шлюбу об’єктів нерухомого майна одним з подружжя передбачати в договорі положення, що обидва з подружжя будуть покупцями – сторонами договору.
Набули подальшого розвитку:
20) положення Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні (2006 р.) в частині розвитку альтернативних (позасудових) форм врегулювання спорів, зокрема шляхом надання нотаріусові повноважень до участі в процедурах медіації при розгляді певних сімейних спорів, наприклад, при розлученнях подружжя, поділі майна між ними, вирішенні питань щодо виховання та проживання дітей, тощо, посвідчуючи своїм підписом та печаткою досягнуті позасудові домовленості сторін спору;
21) правові позиції щодо законодавчого та доктринального визначення поняття особи нотаріуса, його правового статусу і пропонується визначити нотаріуса як уповноважену державою особу, яка є громадянином України, здійснює незалежну професійну діяльність з надання делегованих йому державою публічних послуг у формі вчинення передбачених законом нотаріальних дій з посвідчення або засвідчення суб’єктивних прав і обов’язків та фактів, що мають юридичне значення, для надання їм не лише юридичної вірогідності, але й створення доказів їх правомірності та об’єктивності з метою забезпечення їх охорони і захисту;
22) модифікована цивілістична концепція розуміння правового захисту як «правової діяльності» (Ю. Д. Притика, В. В. Вітрянський), яку визнано за доцільне використовувати в нотаріальному праві, оскільки саме діяльність нотаріуса найкраще відображає її охоронні та захисні функції і може бути визнана охоронно-захисною правовою діяльністю, яка може включати всі види дій нотаріуса щодо захисту порушених прав та інтересів;
23) наукова правова позиція про допустимість укладення чоловіком і жінкою договору про проживання однією сім’єю, виникнення між ними права спільної сумісної власності, який може слугувати не лише доказом для суду щодо застосування у разі спору між ними положень ст. 74 Сімейного кодексу України, але й безпосередньою підставою укладення та посвідчення договору про поділ майна між ними та бути врахованим при спадкуванні у разі смерті одного з них чи обох;
24) наукова позиція про некоректність поняття «право особистої приватної власності дружини та чоловіка» не лише тому, що в Кодексі законів про шлюб та сім’ю УРСР це поняття застосовувалося як тотожне поняттю «роздільна власність подружжя», але і тому, що термін «особиста» і «приватна» власність в історико-юридичному значенні є взаємовиключними, адже перший символізував власність в соціалістичному суспільстві, другий – в суспільстві з ринковою економікою, який краще відображає незалежний майновий статус подружжя;
25) вчення про договір поділу майна подружжя як про двосторонній правочин з особливим суб’єктним складом та змішаним складом його змісту, специфіка якого полягає також у тому, що він не має завідомо визначених істотних умов, його правова природа є мінливою і залежить від обраних подружжям способів і принципів розподілу спільного майна. В одних випадках цей договір може бути безоплатним (при розділі майна в ідеально рівних частках), в інших – оплатним (при поділі в нерівних частках), в одних випадках він може бути одностороннім з покладенням обов’язків лише на одну особу, в інших – взаємозобов’язуючим;
26) наукова ідея С. Я. Фурси про те, що стаття 18 Сімейного кодексу України передбачає способи захисту сімейних прав та інтересів, які за своїм змістом тотожні способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України, які розраховані лише на їх судове застосування (за винятком ст. 18 ЦК України). Така прогалина може бути компенсована договірними способами захисту, особливо в нотаріально посвідчуваних договорах (наприклад в договорах поділу спільного майна між подружжям, між іншими членами сім’ї, про розпорядження спільним майном та ін.);
27) наукові позиції щодо правової природи свідоцтв, виданих нотаріусами, якими зазвичай вважаються нотаріальні акти визначеного законодавством змісту, що підтверджують певний юридичний факт чи певне право (С. Я. Фурса, О. С. Снідевич). Пропонується розглядати окремі види свідоцтв (про право на спадщину, про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з них) не лише як нотаріальний акт визначеного законодавством змісту, але й як правовстановлювальний документ обов’язкової юридичної сили, який підтверджує як право власності його володільця, так і підставу його видачі – юридичний факт, яким є односторонній правочин заявника.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що дисертація містить низку нових теоретичних висновків і положень, спрямованих на вдосконалення механізму охорони і захисту сімейних прав та інтересів. Висновки і рекомендації, викладені у дисертаційному дослідженні можуть бути використані при розробці пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства з метою підвищення ефективності механізму охорони і захисту сімейних прав. Результати дослідження можуть бути застосовані в навчальному процесі (викладанні навчальних дисциплін спецкурсу «Охорона і захист прав та інтересів осіб нотаріусом»), практичній діяльності нотаріуса, слугувати основою для подальших наукових досліджень у сфері охорони і захисту прав та інтересів осіб, судовій практиці.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. У дисертаційному дослідженні викладені теоретичні положення, висновки та рекомендації, отримані авторкою на основі особистого аналізу та вивчення наукових джерел, нормативних актів, правозастосувальної практики. Усі сформульовані в дисертації положення та висновки ґрунтуються на власних дослідженнях. Ідеї та розробки, що належать співавторам публікацій, здобувачем не використовувались. В опублікованих у співавторстві 4 наукових статтях особистим внеском здобувача є власні теоретичні розробки положень щодо ефективності та доцільності реформування системи реєстрації речових прав на нерухоме майно, визначення правової природи реєстрації речових прав на нерухоме майно; запропоновані висновки щодо визначення поняття індивідуалізації юридичних осіб у нотаріальній практиці, визначені наслідки договору найму, які виникають внаслідок смерті фізичної особи-наймача і наймодавця та розроблені пропозиції щодо вжиття заходів щодо охорони спадкового майна внаслідок смерті наймодавця, шляхом прийняття коштів у депозит нотаріуса, які вносить наймач у період шести місяців з моменту смерті наймодавця; запропоновані визначення та здійснений аналіз змісту права на спадкування; досліджено спадкові справи, правову природу юридичного акта-прийняття спадщини, висновки щодо змін до Цивільного кодексу України та глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на: міжнародній науковій конференції «Ювенальна політика та ювенальна юстиція в сучасній державі» (м. Одеса, 21-22 вересня 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Ольвійський Форум 2010: стратегії України в геополітичному просторі» (м. Ялта, 11-15 червня 2010 р.); XVI регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 8-9 лютого 2010 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного, сімейного і міжнародного приватного права (Матвєєвські цивілістичні читання)» (м. Київ, 10 листопада 2011 р.); міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті Василя Пилиповича Маслова «Актуальні проблеми цивільного, житлового та сімейного законодавства» (м. Харків, 25 лютого 2011 р.); ХVIІІ регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 26-27 січня 2012 р.); ХІX звітній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 7-8 лютого 2013 р.); міжнародній науковій конференції «Римське право і сучасність» (м. Одеса, 6 червня 2014 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дослідження, що сформульовані в дисертації, відображено в одній одноособовій монографії, 2 навчальних посібниках, 2 практичних посібниках, 16 статтях у вітчизняних фахових виданнях, 5 статтях у виданнях іноземних держав, 19 статтях в інших виданнях, 8 тезах доповідей на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації на підставі поєднання теоретичних аспектів з доктринальним аналізом судової та нотаріальної практики з цивільних справ (сімейних, спадкових) проведено дослідження таких правових понять як охорона і захист сімейних прав та інтересів нотаріусом, особливості їх здійснення в нотаріальному провадженні.
Вирішення наукових завдань надало можливість сформулювати низку пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення зазначеної мети.
1. Охорона і захист сімейних прав та інтересів нотаріусом є взаємопов’язаними правовими категоріями. Суть охорони полягає у сукупності заходів, які здійснюються нотаріусом для недопущення правопорушення та усунення перешкод у процесі реалізації суб’єктами сімейних відносин своїх прав. Зміст захисту в нотаріальному провадженні становить система способів і засобів, передбачених цивільним і сімейним законодавством, спрямованих на визнання або підтвердження майнових чи особистих немайнових прав, а також відновлення становища суб’єкта сімейних відносин, яке існувало до правопорушення.
2. Сучасні підходи до визначення місця сімейних правовідносин, як одного з видів цивільних відносин, які належать до системи приватного права, дають можливість дійти висновку, що сімейні правовідносини, як і цивільні, підлягають охороні і захисту одними і тими ж способами і формами.
3. Доповнити Сімейний кодекс України положенням, що одним із юрисдикційних форм охорони і захисту прав та законних інтересів членів сімейних правовідносин є нотаріальна діяльність з вчинення нотаріусом нотаріальних дій. Модифікована цивілістична концепція розуміння правового захисту як «правової діяльності» (Ю. Д. Притика, В. В. Вітрянський) одержала подальший розвиток та визнано за доцільне використовувати її в нотаріальному праві, оскільки саме діяльність нотаріуса із вчинення нотаріальних дій найкраще відображає її охоронні та захисні функції і може бути визнана охоронно-захисною правовою діяльністю, яка може включати всі види дій нотаріуса щодо захисту порушених прав та інтересів.
4. Способи охорони і захисту сімейних прав та інтересів можуть бути реалізовані в рамках нотаріального процесу, оскільки вибір способу захисту покладається на особу, права якої порушені, невизнані або оспорювані. Способи захисту можна поділити на загальні і спеціальні. До загальних належать ті способи, дія яких поширюється на всю сукупність цивільних прав і які застосовуються у приватних галузях права. Вони зазначені у статті 16 ЦК України. Спеціальні способи захисту властиві конкретним правовідносинам, які становлять предмет галузевого регулювання. Способи охорони і захисту сімейних прав та інтересів, які застосовуються у нотаріальній діяльності, належать до спеціальних засобів.
5. Одним із способів захисту права є його визнання. В сімейних відносинах часто виникають ситуації невизначеності правового статусу окремих членів сім’ї або родичів. Визнання нотаріусом у нотаріальному акті існуючого права є юридичним фактом, який має доказову силу. Встановлення наявності певного правовідношення є способом захисту уповноваженої особи від порушення, оспорювання чи невизнання суб’єктивного сімейного права. Встановлення (визнання існування) права не дозволить у майбутньому оспорювати його учасникам такої домовленості.
6. Зміна правовідношення як спосіб захисту і охорони полягає в трансформації одних правовідносин в інші. Правовим наслідком зміни правовідношення є зміна його змісту. Уповноважена особа набуває інші суб’єктивні права, відповідно, змінюються або розширюються обов’язки зобов’язаного учасника сімейних відносин, які кореспондують зазначеному суб’єктивному праву.
Суб’єкт сімейних відносин може вимагати зміни правовідношення як способу захисту. Водночас сторони, які уклали сімейний договір, на основі вільного волевиявлення можуть у такому самому порядку внести зміни до змісту правовідношення. Якщо такі зміни мають на меті охорону сімейних прав та інтересів, то нотаріальний акт матиме не регулятивний, а охоронний характер.
Способи охорони застосовуються в нотаріальному провадженні залежно від виду і характеру правопорушення, форми, статусу суб’єкта і мети захисту. Це повною мірою стосується зміни правовідношення як способу захисту. Нотаріальна дія є офіційним підтвердженням зміни правовідношення. Вчинення нотаріальної дії дозволяє більш оперативно порівняно із судовою формою здійснити захист сімейних прав.
7. Припинення правовідношення як спосіб захисту в сімейному праві слід розглядати через призму сучасної концепції охорони прав, яка охоплює різноманітні моделі охорони і базується на міжгалузевих засадах. Припинення правовідношення можна розглядати як елемент регулятивного механізму і водночас охоронного засобу. Застосування цього способу зумовлено характером право-порушення та суб’єктним складом. Припинення правовідношення як превентивний спосіб охорони може пов’язуватися з іншими сферами відносин. При цьому сімейні відносини тісно переплітаються з цивільними. Це пояснюється тим, що в основі як перших, так і других лежать майнові та особисті немайнові відносини.
Припинення правовідношення має ознаки юрисдикційного та неюрисдикційного захисту. Ознакою неюрисдикційного захисту є певні елементи самозахисту, які полягають в тому, що самі учасники сімейних відносин погоджують спосіб і правові наслідки відносин. Водночас, враховуючи вимоги законодавства щодо форми правочину (дії), яка є підставою (юридичним фактом) припинення правовідно-шення, сторони повинні звернутися до нотаріуса. Таким чином, припинення правовідношення є симбіозом юрисдикційного та неюрисдикційого провадження у нотаріальному процесі.
8. Захист порушених сімейних прав та інтересів може здійснюватися шляхом нотаріально посвідченого правочину, в якому констатується факт порушення, дії, які повинна вчинити зобов’язана особа для відновлення порушених прав, строки і порядок їх вчинення. Посвідчений нотаріально, такий правочин є юридичною підставою для захисту порушених прав та інтересів у добровільному або судовому порядку. Відтак така правова позиція мала б бути врахована в ст. 18 ЦК України.
9. Одним із способів, який міг би забезпечити розвантаження судів від тих справ, які можуть бути вирішені у досудовому або позасудовому порядку, є медіація. Впровадження процедур медіації у чинне законодавство, зокрема в Закон України «Про нотаріат», є, безумовно, перспективним та означатиме надання більшої юридичної ваги нотаріальному акту як акту виконавчої сили. Обґрунтовано необхідність доповнити ст. 4 Закону України «Про нотаріат» абзацом 4, в якому передбачити право нотаріуса надавати юридичну допомогу в питаннях врегулювання суперечностей сторін при вчиненні нотаріальних дій як медіатора та встановити, що нотаріальний акт, який створений нотаріусом у результаті процедури медіації, має силу виконавчого документа і може бути представлений до примусового виконання без звернення до суду у порядку, передбаченому законодавством про виконавче провадження.
10. Обґрунтовано, що відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення, має бути нотаріально засвідчена згода другого з подружжя, яка за своєю правовою природою має усі ознаки одностороннього правочину, а відтак така згода має бути посвідчена, а не засвідчена, як це передбачено в ч. 2 ст. 369 ЦК України. Це положення має поширюватися і на інші випадки надання згоди на вчинення правочинів подружжям та на укладення шлюбного договору неповнолітніми, для якого необхідна відповідна письмова згода батьків.
11. Відповідно до п. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Термін «інтерес сім’ї», оскільки складно його визначити, пропонуємо замінити на термін «в інтересах всіх членів сім’ї» та норму ч. 4 ст. 65 СК України викласти у такій редакції: «Договір, укладений одним із подружжя в інтересах членів сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором використане в інтересах всіх членів сім’ї».
12. Пропонуємо розширити коло випадків надання нотаріально посвідченої (засвідченої) згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів, які потребують обов’язкового нотаріального посвідчення, за рахунок введення обов’язкового правила про необхідність надання нотаріально посвідченої згоди одного з подружжя на укладення другим з них договорів стосовно цінного майна, вартість якого, наприклад, перевищує 100-кратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
13. Виходячи із змісту ст. 92 СК України, шлюбний договір належить до таких правочинів, які вправі особисто укладати особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, або подружжя, тому укладення шлюбного договору через представників недопустиме.
14. У разі припинення шлюбного договору шляхом відмови від нього з моменту її здійснення набуває актуальності питання правових наслідків для правового режиму майна, придбаного під час чинності шлюбного договору. Посвідчена нотаріусом відмова від шлюбного договору не може бути правовстановлювальним документом для скасування державної реєстрації речових прав. Для цього необхідні інші передбачені законодавством підстави.
15. У зв’язку з відсутністю у Сімейному кодексі України норми, яка була б спрямована на охорону і захист майнових прав та інтересів кредитора за зобов’язаннями одного з подружжя, пропонується доповнити главу 10 СК України статтею 101-1 про обов’язок подружжя повідомляти кредиторів про укладення, зміну або розірвання шлюбного договору.
16. Договір поділу майна подружжя розглядається як двосторонній правочин з особливим суб’єктним складом, специфіка якого полягає у тому, що він не має завідомо визначених істотних умов, його правова природа є мінливою і залежить від обраних подружжям способів і принципів розподілу спільного майна. В одних випадках він може бути безоплатним (при поділі майна в ідеально рівних частках), в інших – оплатним (при поділі в нерівних частках), в одних випадках може бути односторонньозобов’язуючим з покладенням обов’язків лише на одну особу, в інших – взаємозобов’язуючим.
17. У межах нотаріального процесу нотаріуси не можуть вчиняти нотаріальні дії, спрямовані на зміну батьківських прав та обов’язків, встановленими імперативними законодавчими приписами, а щодо інших сімейних прав це можливо в договірному порядку з дотриманням вимог статей 7, 8, 9 СК України.
18. Договір про надання утримання є цивільно-правовим за своєю природою. У ст. 2 СК України визначено перелік осіб, які зобов’язані надавати утримання. Договірне регулювання передбачає добровільне виконання такого обов’язку. Тому суб’єктний склад договору про утримання не може обмежуватися лише особами, стосовно яких законом встановлено обов’язок надавати утримання. Стороною, яка надає таке утримання в добровільному порядку, може бути будь-яка особа незалежно від суб’єктного складу, визначеного законодавством.
19. Факти, викладені у заяві матір’ю та батьком дитини про визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають або перебували у шлюбі до його припинення, повинні мати характер нотаріального акта із забезпечення доказів. У зв’язку з цим пропонуємо доповнити ст. 34 Закону України «Про нотаріат» пунктом про вчинення нотаріусом нотаріального акта про забезпечення доказів при визначенні походження дитини.
20. Спадкування одним з подружжя, як за законом, так і за заповітом, не позбавляє його права на частку у праві спільної сумісної власності на майно, яке набуте ним під час шлюбу з спадкодавцем. Визначення частки у спільному майні того з подружжя, який пережив померлого, є охоронною нормою, яку нотаріус зобов’язаний застосувати шляхом видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя. Такі дії нотаріуса свідчать про те, що нотаріус забезпечує охорону і захист прав та інтересів того з подружжя, який пережив померлого.
Запропоновані зміни до Цивільного кодексу України:
1. Викласти статтю 18 у такій редакції:
«Охорона і захист цивільних прав та інтересів нотаріусом.
Нотаріус здійснює охорону і захист цивільних прав та інтересів шляхом посвідчення договорів та інших правочинів з метою недопущення або припинення деліктного правовідношення та вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом».
2. Викласти частину 2 статті 209 у такій редакції:
«Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом шляхом вчинення нотаріального акта, який виражається у формі документа, відповідає загальним вимогам, які встановлені ст. 203 цього Кодексу, та закріплює волю сторін, спрямовану на виникнення, зміну або припинення відповідних правовідносин, і наділений доказовою і виконавчою силою».
Відповідно частину 3 ст. 209 ЦК України – виключити.
Запропоновані зміни до Сімейного кодексу України:
1. Доповнити статтю 7 частиною 11:
«Учасники сімейних відносин на свій розсуд і у власних інтересах розпоряджаються належними їм правами, які випливають із сімейних відносин, у тому числі правом на захист цих прав, якщо інше не визначене цим Кодексом».
2. Доповнити статтею 18-1:
«Охорона і захист сімейних прав та інтересів нотаріусом.
1. Нотаріус здійснює охорону і захист сімейних прав та інтересів шляхом посвідчення договорів та правочинів, вчиненням інших нотаріальних актів з метою недопущення або припинення деліктного правовідношення між суб’єктами сімейних правовідносин та вчиненням виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом».
3. Викласти статтю 65 у такій редакції:
«Володіння, користування та розпорядження спільним майном подружжя.
1. Дружина, чоловік володіють, користуються і розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди стосовно цінного майна, вартість якого перевищує 100-кратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
3. Договір, який укладений одним із подружжя, може бути визнаний судом недійсним також з підстав відсутності згоди іншого з подружжя тільки на його вимогу і у випадках, якщо друга сторона в договорі знала або повинна була знати про відсутність згоди подружжя на укладення цього договору.
4. Для укладення одним із подружжя договорів з розпорядження нерухомим майном і договорів, які потребують нотаріального посвідчення, згода другого з подружжя має бути нотаріально посвідчена. Той з подружжя, який не надав таку згоду, має право вимагати визнання договору недійсним у судовому порядку протягом року з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про вчинення такого правочину.
5. Колишній чоловік, дружина здійснюють розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, за взаємною згодою і у порядку, встановленому законодавством».
4. Доповнити главу 10 статтею 101-1 такого змісту:
«Обов’язки подружжя повідомляти кредиторів.
1. Кожний з подружжя зобов’язаний повідомляти свого кредитора про укладення, зміну або розірвання шлюбного договору.
2. Якщо той з подружжя, який отримав кредит, не повідомив кредитора про укладення ним шлюбного договору, то за його зобов’язанням відповідає подружжя спільним майном, незалежно від змісту шлюбного договору.
3. Кредитор одного з подружжя – боржника має право вимагати виконання зобов’язання або вимагати визнання недійсним укладеного подружжям шлюбного договору з підстав фіктивності або удаваності».
Запропоновані зміни до Закону України «Про нотаріат»:
1. Викласти частину 1 статті 1 у такій редакції: «Нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, які уповноважені державою та здійснюють незалежну професійну діяльність з надання делегованих їм державою публічних послуг у формі вчинення передбачених законом нотаріальних дій з посвідчення або засвідчення суб’єктивних прав і обов’язків та фактів, що мають юридичне значення, не лише для надання їм юридичної вірогідності, а й для створення доказів їх правомірності та об’єктивності з метою забезпечення охорони і захисту прав та інтересів учасників правовідносин».
2. Доповнити статтею 7-1:
«Нотаріальний акт.
Нотаріальний акт – це публічне рішення нотаріуса, яке приймається та виражається у формі письмового документа на підставі правових норм та закріплює волю сторін, спрямовану на виникнення, зміну або припинення відповідних правовідносин, забезпечує охорону прав та інтересів суб’єктів цих правовідносин і наділене доказовою і виконавчою силою».
3. Доповнити статтю 4 абзацом 4, в якому передбачити право нотаріуса надавати юридичну допомогу в питаннях врегулювання суперечностей сторін при вчиненні нотаріальних дій як медіатора.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдеенко Н. И. Нотариат в СССР: [учебное пособие] / Н. И. Авдеенко, М. А. Кабакова. — Л. : Изд-во ЛГУ, 1984. – 143 с.
2. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву / М. М. Агарков // Избранные труды по гражданскому праву : в 2 т. – М. : АО «Центр ЮрИнфоР», 2002–2002. –
Т. 1. – 2002. – 490 c.
3. Агарков М. М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве / М. М. Агарков // Избранные труды по гражданскому праву : в 2 т. – М. : АО «Центр ЮрИнфор», 2002–2002. –
Т. 2. – 2002. – 452 c.
4. Азаревич Д. И. Семейные имущественные отношения по русскому праву / Д. И. Азаревич // Журнал гражданского и уголовного права. – СПб., 1883. – Кн. 4. – С. 101–136.
5. Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / [Шевченко Я. B., Бошицький Ю. Л., Бабаскін А. Ю. та ін.]. – К. : Інститут держави і права ім. Корецького НАН України, 2005. – 456 c.
6. Алексеев С. С. Односторонние сделки в механизме гражданско-правового регулирования / С. С. Алексеев // Антология уральской цивилистики. 1925–1989 : сб. статей. – М. : Статут, 2001. – С. 54–68.
7. Алексеев С. С. Предмет советского гражданского права и метод гражданско-правового регулирования / С. С. Алексеев // Антология уральской цивилистики. 1925–1989 : сб. статей. – М. : Статут, 2001. – С. 7–53.
8. Алексеев С. С. Проблемы теории права : [курс лекций] : в 2 т. / С. С. Алексеев ; [науч. ред. Р. К. Русинов ; отв. за вып. В. М. Семенов]. – Свердловск : Издательство Свердловского юридического института, 1972–1972. –
Т. 1: Основные вопросы общей теории социалистического права. – 1972. – 396 с.
9. Андрійцьо В. Д. Примусове виконання обов’язку в натурі як спосіб захисту цивільних прав : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / В. Д. Андрійцьо. – К., 2004. – 18 c.
10. Антимонов Б. С. Советское наследственное право / Б. С. Антимонов, К. А. Граве. – М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1955. – 264 с.
11. Антимонов Б. С. Советское наследственное право / Б. С. Антимонов, К. А. Граве. – М. : Проспект, 1999. – 258 с.
12. Антокольская М. В. Семейное право / Антокольская М. В. – М. : Юристъ, 1996. – 259 c.
13. Антокольская М. В. Семейное право / Антокольская М. В. – М. : Норма: ИНФРА – М., 2000. – 358 с.
14. Антокольская М. В. Семейное право : [учебник] / Антокольская М. В. – М. : Юристъ, 2000. – 336 c.
15. Антокольская М. В. Семейное право : [учебник] / Антокольская М. В. – М. : Юристъ, 2003. – 336 с.
16. Антокольская М. В. Семейное право : [учебник] / Антокольская М. В. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юристъ, 1999. – 366 c.
17. Антокольская М. В. Семейное право : [учебник] / Антокольская М. В. – [2-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юристъ, 2002. – 336 c.
18. Антошкіна В. К. Договірне регулювання відносин подружжя : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / В. К. Антошкіна. – Харків, 2006. – 20 с.
19. Арефьев Г. П. Некоторые вопросы понятия охраны субъективных прав / Г. П. Арефьев // Проблема защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. – Ярославль : Ярославльский гос. ун-т, 1981. – С. 66–75.
20. Арефьев Г. П. Понятие защиты субъективного права / Г. П. Арефьев // Процессуальные средства реализации конституционного права на судебную защиту. – Калинин : КГУ, 1982. – С. 15–18.
21. Архипов С. И. Субъект права: теоретическое исследование / Архипов С. И. – СПб. : Юрид. Центр Пресс, 2004. – 469 с.
22. Бабич І. Г. Розірвання договору та принцип справедливості / І. Г. Бабич // Римське право і сучасність : матеріали Міжнар. наук. конф. / за заг. ред. Є. О. Харитонова. – Одеса : Фенікс, 2014. – С. 225–227.
23. Бабкин С. А. Владение, пользование и распоряжение имуществом, находящимся в общей совместной собственности супругов / Бабкин С. А. – М. : АО «Центр Юринфор», 2004. – 68 с.
24. Базилевич А. И. Формы защиты субъективных гражданских прав : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Базилевич А. И. – Ульяновск, 2001. – 205 с.
25. Бегичев А. В. Обеспечение доказательств нотариусами: теория и практика / Бегичев А. В. – [2-е изд., доп.]. – М. : Логос, 2013. – 392 с.
26. Белякова А. М. Вопросы советского семейного права в судебной практике / Белякова А. М. – М. : Знание, 1989. – 143 с.
27. Беспалов Ю. Ф. Защита гражданских и семейных прав ребенка в Российской Федерации : [учеб.-практ. пособие] / Беспалов Ю. Ф. – М. : ОСЬ-89, 2004. – 355 с.
28. Беспалов Ю. Ф. Семейно-правовое положение ребенка в Российской Федерации / Беспалов Ю. В. – Владимир : ВГПУ, 2000. – 191 с.
29. Блохина О. Ю. Семейное право : [конспект лекций] / Блохина О. Ю. – Тверь : Тверской государственный университет, 2001. – 438 с.
30. Блохина О. Ю. Учет интересов ребенка при реализации ими своих личных прав в семье / Блохина О. Ю. – Тверь : Тверской государственный университет, 2003. – 110 с.
31. Бобылев А. И. Роль договоров в регулировании общественных отношений (Материалы Всероссийской научно-практической конференции) / А. И. Бобылев, В. В. Никишин // Право и политика. – 2000. – № 2. – С. 142–149.
32. Богданова Е. Е. Защита прав и интересов в договорных отношениях / Богданова Е. Е. – М. : ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2008. – 247 с.
33. Болгова В. В. Формы защиты субъективного права: теоретические проблемы : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история государства и права, история правовых учений» / В. В. Болгова – Уфа, 2000. – 38 с.
34. Борисова В. І. До проблеми самостійних правових можливостей суб’єктів цивільних правовідносин / В. І. Борисова // Актуальні проблеми приватного права. – Харків : [б. в.], 2014. – С. 11–14.
35. Брагинский М. И. Договорное право. Книга первая. Общие положения / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : Статут, 2001. – 841 с.
36. Брагинский М. И. Договорное право: общие положения / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : Статут, 1998. – 681 с.
37. Братусь С. Н. О соотношении гражданской правоспособности и субъективных гражданских прав / С. Н. Братусь // Советское государство и право. – 1949. – № 8. – С. 30–37.
38. Братусь С. Н. Субъекты гражданского права / Братусь С. Н. – М. : Юриздат, 1950. – 366 с.
39. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность / Братусь С. Н. – М. : Юрид. лит., 1976. – 216 с.
40. Бутнев В. В. К понятию механизма защиты субъективных прав / В. В. Бутнев // Субъективное право: проблемы осуществления и защиты. – Владивосток : Издательство Дальневосточного государственного университета, 1989. – С. 9–11.
41. Бутнев В. В. Несколько замечаний к дискуссии о теории охранительных правоотношений / В. В. Бутнев // Вопросы теории правоохранительных отношений : материалы науч. конф. (Ярославль, 1991 г.) – Ярославль : Издательство Ярославского государственного университета, 1991. – С. 7–10.
42. Бутнев В. В. Спор о праве и гражданское судопроизводство / В. В. Бутнев // Юридические записки Ярославского государственного университета. – Ярославль, 2001. – № 5. – С. 76–90.
43. Васильєва В. А. Корпоративні правовідносини як вид суспільних відносин / В. А. Васильєва // Юридична Україна. – 2003. – № 10. – С. 24–26.
44. Васильківська І. Сімейне виховання: правовий аспект проблеми / І. Васильківська // Право України. – 1998. – № 6. – С. 25–29.
45. Ватрас В. А. Суб’єктний склад правовідносин щодо імплантації ембріона дитини жінці із генетичного матеріалу подружжя / В. А. Ватрас // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 4. – С. 72–75.
46. Веберс Я. Р. Правосубъектность граждан в советском гражданском и семейном праве / Веберс Я. Р. – Рига : Зинатне, 1976. – 231 с.
47. Ведяхин В. М. Защита права как правовая категория / В. М. Ведяхин, Т. Б. Шубина // Правоведение. – 1998. – № 1. – С. 67–79.
48. Венедиктова И. В. Охраняемый законом интерес в гражданском праве / Венедиктова И. В. – Харьков : Точка, 2012. – 507 с.
49. Венедіктова І. В. Захист охоронюваних законом інтересів у цивільному праві : [монографія] / Венедіктова І. В. – К. : Юрінком Інтер, 2014. – 288 с.
50. Венедіктова І. В. Цивільно-правові способи захисту охоронюваних законом інтересів / І. В. Венедіктова // Форум права. – 2011. – № 2. – С. 121–126.
51. Вершинин А. П. Выбор способа защиты гражданских прав / Вершинин А. П. – СПб. : Специальный юридический факультет по переподготовке кадров по юридическим наукам Санкт-Петербургского государственного университета, 2000. – 384 с.
52. Вершинин А. П. Способы защиты гражданских прав в суде / Вершинин А. П. – СПб. : Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 1997. – 164 с.
53. Вершинин А. П. Способы защиты гражданских прав в суде : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.03 / Вершинин А. П. – СПб., 1998. – 483 с.
54. Вершинин А. П. Способы защиты прав предпринимателей в арбитражном суде / Вершинин А. П. – СПб. : Северо-Запад, 1996. – 30 с.
55. Вершинин А. П. Судебная форма защиты субъективных прав / А. П. Вершинин // Субъективное право: проблемы осуществления и защиты – Владивосток : Издательство Дальневосточного государственного университета, 1989. – С. 16–17.
56. Вершинин А. П. Юридические документы в нотариальной и судебной практике / Вершинин А. П. – М. : Юридическая литература, 1993. – 223 с.
57. Вильнянский С. И. Лекции по советскому гражданскому праву. Ч. 1 / Вильнянский С. И. – Харьков : Издательство Харьковского Государственного университета им A.M. Горького, 1958. – 339 с.
58. Витрук Н. В. Основные теории правового положения личности в социалистическом обществе / Витрук Н. В. – М. : Просвещение, 1979. – 167 с.
59. Витрянский В. В. Вторая часть Гражданского кодекса о договорных обязательствах / В. В. Витрянский // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. – 1996. – № 6. – С. 111–129.
60. Витрянский В. В. Проблемы арбитражно-судебной защиты гражданских прав участников имущественного оборота : автореф. дис. на соискание учен. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право» / В. В. Витрянский – М., 1996. – 48 с.
61. Владимирова И. А. Защита семейных прав в Европейском суде по правам человека / И. А. Владимирова, Л. В. Туманова. – М. : Городец, 2007. – 208 с.
62. Власова М. В. Постатейный комментарий к Семейному кодексу Российской Федерации / Власова М. В. – М. : ГроссМедиа, РОСБУХ, 2007. – 392 с.
63. Воложанин В. П. Несудебные формы разрешения гражданско-правовых споров / Воложанин В. П. – Свердловск : Средне-Уральское книжное издательство, 1974. – 202 с.
64. Воложанин В. П. Основные проблемы защиты гражданских прав в несудебном порядке : автореф. дис. на соискание учен. степени доктора юрид. наук / В. П. Воложанин. – Свердловск, 1975. – 26 с.
65. Ворожейкин Е. М. Семейные правоотношения в СССР / Ворожейкин Е. М. – М. : Юридическая литература, 1972. – 336 с.
66. Воронина З. И. Институт фактического воспитания в семейном праве / З. И. Воронина // Правоведение. – 1992. – № 5. – С. 98–102.
67. Гаврилов В. Н. Наследование в условиях проведения правовой реформы в России : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Гаврилов В. Н. – Саратов, 1999. – 174 с.
68. Генкин Д. М. Право собственности как абсолютное субъективное право / Д. М. Генкин // Советское государство и право. – 1958. – № 8. – С. 92–102.
69. Герасимов В. Н. Приоритет семейного воспитания детей как принцип семейного права : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право» / В. Н. Герасимов. – М., 2006. – 22 с.
70. Гладковская Е. И. Имущественные интересы семьи в семейных правоотношениях : [монография] / Гладковская Е. И. – Краснодар : ООО «ЭдАрт принт», 2009. – 193 с.
71. Голод С. И. Семья и брак: историко-социологический анализ / Голод С. И. – СПб. : Петрополис, 1998. – 272 с.
72. Гонгало Б. М. Брачный договор. Комментарий семейного и гражданского законодательства / Гонгало Б. М., Иванов А. А., Крашенинников П. В. – М. : Статут, 2002. – 89 с.
73. Гонгало Ю. Б. Юридические факты в наследственном праве России и Франции: сравнительно-правовое исследование / Гонгало Ю. Б. – М. : Статут, 2010. – 310 с.
74. Горбань Н. С. Принципи нотаріального процесу в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право»/ Н. С. Горбань. – К., 2014. – 21 с.
75. Горшенев В. М. Процессуальная форма и ее социально-юридические возможности в социалистическом обществе / В. М. Горшенев, П. Е. Недбайло // Юридическая процессуальная форма: Теория и практика – М. : Юрлитиздат, 1978. – С. 7–53.
76. Горшунов Д. Н. Интерес в частном праве: вопросы теории : [монография] / Д. Н. Горшунов ; [под общ. ред. Ю. С. Решетова]. – Казань : Издательство Казанского университета, 2005. – 176 с.
77. Граве К. А. Имущественные отношения супругов / Граве К. А. – М. : Госюриздат, 1960. – 116 с.
78. Гражданский кодекс Латвийской Республики / [науч. ред. и предисл. Н. Э. Лившиц]. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. – 830 с.
79. Гражданское право : в 4 т. / [под ред. Е. А. Суханова]. – М. : Волтерс-Клувер, 2007–2008. –
Т. 1: Общая часть. – 2007. – 669 с.
80. Гражданское право : учебник : в 2 т. / [отв. ред. Е. А. Суханов]. – [2-е изд.]. – М. : Издательство БЕК, 1998–2000. –
Т. 1. – 1998. – 785 с.
81. Гражданское право : учебник. Ч. 1 / [под ред. В. П. Мозолина, А. И. Масляева]. – М. : Юристъ, 2003. – 719 с.
82. Гражданское право. Ч. 1 / [под ред. А. Г. Калпина, А. И. Масляева]. – М. : Юристъ, 1997. – 472 с.
83. Гражданское право. Ч. 1 / [под ред. Т. И. Илларионовой, Б. М. Гонгало, В. А. Плетнева]. – М. : Норма: ИНФРА – М, 1998. – 464 с.
84. Гражданское право : Учебник / [под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого]. – М. : Проспект, 2002–2002. –
Т. 1. – 2002. – 773 с.
85. Гражданское право : в 3 т. / [под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого]. – М. : Проспект, 2000–2000. –
Т. 3. – 2000. – 592 с.
86. Гражданское право : учебник : в 3 т. / [под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого]. – [4-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Проспект, 2003–2003. –
Т. 1. – 2003. – 765 с.
87. Гражданское право : учебник : в 3 т. / [под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого]. – [4-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Проспект, 2003–2003. –
Т. 3. – 2003. – 784 с.
88. Гражданское процессуальное право России : учебник для вузов / [под ред. М. С. Шакарян]. – М. : Былина, 1996. – 392 с.
89. Гражданское уложение Германии. Вводный закон к Гражданскому уложению / [пер. с нем. ; введение, составление В. Бергманн ; науч. ред. А. Л. Маковский и др.]. – М. : Волтерс Клувер, 2004. – 816 с.
90. Гражданско-правовое положение личности в СССР / [отв. ред. Н. С. Малеин]. – М. : Наука, 1975. – 399 с.
91. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав / Грибанов В. П. – М. : Статут, 2000. – 411 с.
92. Грибанов В. П. Право на защиту как субъективное гражданское право / В. П. Грибанов // Гражданское право : учебник : в 2 т. / [под ред. Е. А. Суханова]. – М. : БЕК., 1993–1993. –
Т. 1. – 1993. – С. 159–163.
93. Грибанов В. П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав / В. П. Грибанов // Осуществление и защита гражданских прав – М. : Статут, 2001. – С. 19–212.
94. Гринберг К. В. Защита наследственных прав в нотариальном и судебном порядке : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Гринберг К. В. – Свердловск, 1990. – 208 с.
95. Грядов А. В. Доказательственная сила нотариального акта в праве России и Франции (сравнительно-правовое исследование) / Грядов А. В. – М.; Берлин : Инфотропик Медиа, 2012. – 400 с.
96. Гукасян Р. Е. Правовые и охраняемые законом интересы / Р. Е. Гукасян // Советское государство и право. – 1973. – № 7. – С. 113–116.
97. Гукасян Р. Е. Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве / Гукасян Р. Е. – Саратов : Право, 1970. – 190 с.
98. Гурвич М. А. Гражданские процессуальные правоотношения и процессуальные действия / М. А. Гурвич // Труды ВЮЗИ. – М., 1965. – Т. 3. – С. 62–117.
99. Давидова Н. О. Реєстрація місця проживання як умова здійснення інших прав / Н. О. Давидова // Актуальні проблеми юридичної науки : зб. тез Міжнар. наук. конф. : у 4 ч. [«Сьомі осінні юридичні читання»], (м. Хмельницький, 28–29 листопада 2008 р.). – Хмельницький : Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2008. – Ч. 3. – С. 15–21.
100. Данилин В. И. Юридические факты в советском семейном праве / В. И. Данилин, С. И. Реутов. – Свердовск : Издательство Уральского государственного университета, 1989. – 156 с.
101. Дворецкий В. Р. Брачный договор / Дворецкий В. Р. – М. : ГроссМедиа, 2006. – 96 с.
102. Дербакова Ю. А. Загальнотеоретичні аспекти захисту цивільних прав неповнолітніми (малолітніми) особами [Електронний ресурс] / Ю. А. Дербакова. – Режим доступу :
http://www.stattionline.org.ua/pravo/27/701-zagalnoteoretichni-aspekti-zaxistu-civilnix-prav-nepovnolitnimi-malolitnimi-osobami.html.
103. Дзера І. О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні / Дзера І. О. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 255 с.
104. Дзера О. В. Запитання: Чи потрібна згода другого з подружжя на придбання нерухомого майна? : [коментар] / О. В. Дзера // Нотар-ХХІ : журнал. – 2005. – № 1–2 (19–20). – С. 35–37.
105. Добровольский А. А. Основные проблемы исковой формы защиты права / А. А. Добровольский, С. А. Иванова – М. : Изд-во МГУ, 1979. – 159 с.
106. Договірне право України. Загальна частина : навч. посібник / [Т. В. Боднар, О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова та ін.] ; за ред. О. В. Дзери – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.
107. Додонов В. Н. Энциклопедический юридический словарь / В. Н. Додонов, О. Г. Румянцев. – М. : ИНФРА-М, 1996. – 384 с.
108. Долгов Ю. Г. Охраняемые законом интересы супругов, родителей и несовершеннолетних детей в семейном праве Российской Федерации : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Долгов Ю. Г. – М., 2004. – 178 с.
109. Дякович М. М. Нотаріальне право України : [навч. посібник] / Дякович М. М. – К. : Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009. – 686 с.
110. Дякович М. М. Правове регулювання «фактичних шлюбних відносин»: теоретично-практичні аспекти / М. М. Дякович, С. В. Сеник // Вісник Верховного Суду України. – 2011. – № 2 (126). – C. 37–43.
111. Елисейкин П. Ф. Правоохранительные нормы / П. Ф. Елисейкин // Защита субъективных прав и советское гражданское судопроизводство : Межвузовский тематический сб. – Ярославль : Изд-во Ярославского ун-та, 1977. – Вып. 2. – С. 29–36.
112. Емелькина И. А. Право ожидания и право приобретения чужой недвижимой вещи как вещные права / И. А. Емелькина // Вещные права: постановка проблемы и ее решение. – М. : Статут, 2011. – С. 232–253.
113. Ершова Н. М. Вопросы семьи в гражданском праве / Ершова Н. М. – М. : Юридическая литература, 1977. – 176 с.
114. Ершова Н. М. Имущественные правоотношения в семье / Ершова Н. М. –М. : Наука, 1979. – 160 с.
115. Ершова Н. М. Охрана прав несовершеннолетних по советскому гражданскому и семейному праву / Ершова Н. М. – М. : Юрид. лит., 1965. – 104 с.
116. Єрух А. Окремі питання щодо укладення правочинів із спільним майном подружжя / А. Єрух // Нотаріат для Вас : журнал. – 2004. – № 5. – С. 8–10.
117. Єфіменко Л. В. Правова охорона цивільних прав та інтересів у нотаріальній діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право, цивільний процес, сімейне право та міжнародне приватне право» / Л. В. Єфіменко – К., 2013. – 20 с.
118. Єфіменко Л. В. Правова охорона цивільних прав та інтересів у нотаріальній діяльності : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Єфіменко Л. В. – К., 2013. – 235 с.
119. Жилинкова И. В. Брачный договор / Жилинкова И. В. – Харьков : Ксилон, 2006. – 98 с.
120. Жилинкова И. В. Брачный договор / Жилинкова И. В. – Харьков : Ксилон, 2005. – 176 с.
121. Жилинкова И. В. Брачный контракт (договор) / Жилинкова И. В. – Харьков : Ксилон, 2001. – 117 с.
122. Жилинкова И. В. Право собственности супругов / Жилинкова И. В. – Xарьков : Ксилон, 1997. – 236 с.
123. Жилинкова И. В. Правовой режим имущества членов семьи / Жилинкова И. В. – Харьков : Ксилон, 2000. – 398 с.
124. Жилинкова И. В. Расторжение брака / Жилинкова И. В. – Харьков : Ксилон, 2007. – 98 с.
125. Жилінкова І. В. Майнові відносини між подружжям : матеріали Науково-практичної конференції / І. В. Жилінкова // МЕН. – 2004. – № 1. – С. 43–43.
126. Жилінкова І. В. Практика застосування норм сімейного та цивільного кодексів України / І. В. Жилінкова // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2005. – № 3 (21). – С. 24–28.
127. Жилінкова І. В. Проблеми реалізації прав подружжя на укладення договорів щодо спільного майна / І. В. Жилінкова // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2010. – № 4 (52