Капталан Іван Михайлович. Політичні партії як суб'єкти цивільного права

Краткое описание

Капталан Іван Михайлович. Політичні партії як суб'єкти цивільного права.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.03, Міжнар. гуманітар. ун-т. - Одеса, 2015.- 222 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Капталан Іван Михайлович

УДК 347.122:329.1/6(477)

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Харитонов Євген Олегович
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Академії правових наук, Заслужений діяч науки і техніки України

Одеса – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП 3
Розділ 1. ФОРМУВАННЯ ЗАСАД ВИЗНАЧЕННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ 13
1.1 Історико-правовий аналіз законодавства щодо регулювання діяльності політичних партій 13
1.2 Загально-теоретичні аспекти цивільної правосуб’єктності політичних партій та визначення їх правового статусу 41
1.3 Огляд літератури та вибір напрямів за темою дослідження 53
Висновки до 1 розділу 65
Розділ 2. ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ ЯК СУБ’ЄКТА ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН 68
2.1 Поняття політичної партії як суб’єкта цивільних правовідносин 68
2.2 Організаційна єдність політичної партії та її внутрішня структура як класифікуючі ознаки 82
2.3 Засоби індивідуалізації політичної партії та особливості реалізації її цивільної правосуб’єктності 97
Висновки до 2 розділу 111
Розділ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, СТВОРЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 113
3.1 Порядок створення політичної партії за законодавством України 113
3.2 Відповідальність політичної партії в цивільних правовідносинах 146
3.3 Підстави та порядок припинення політичної партії за чинним законодавством України 158
Висновки до 3 розділу 166
ВИСНОВКИ 170
Список використаних джерел 178

ВСТУП
Актуальність теми. Дисертаційне дослідження на тему: «Політичні партії як суб’єкти цивільного права» присвячено одній із найскладніших та найдискусійніших проблем, пов’язаних із створенням, діяльністю, цивільно-правовим статусом та правосуб’єктністю політичних партій, підставами припинення їх діяльності та наявності тих цивільних правовідносин, в які політичні партії можуть вступати.
Особливо актуальним це питання стає сьогодні, оскільки на сучасному етапі розвитку громадянського суспільства важливим вектором досягнення світових стандартів у сфері діяльності політичних партій є їх доступність, демократизм, добросовісність, справедливість та розумність дій у питаннях політичної, економічної та соціальної політики.
Виходячи з цих підстав ст. 36 Конституція України зазначає, що громадянам України гарантується право на свободу об’єднання у політичні партії з метою захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, культурних потреб особи. При цьому політичні партії сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян [2].
Права людини – це не подарунок держави, уряду, політичної партії чи її лідера, а суверенний, не відчужуваний атрибут кожної людини, кожної особистості, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, віросповідання, політичних поглядів і переконань, соціального походження чи майнового становища; не народ існує для держави чи уряду, а держава й уряд – для народу, не народ для Конституції, – а Конституція для народу.
Саме через громадські об’єднання, громадсько-політичні рухи, політичні партії до активної державотворчої діяльності залучаються широкі верстви населення, реалізуються й захищаються політичні та економічні інтереси тієї чи іншої частини суспільства (народу, нації, соціальної групи тощо). Вони є формою реалізації зв’язків між громадянським суспільством і державою. Саме через політичні партії та інші громадські об’єднання населення країни заявляє про свої групові вимоги. Владні структури теж використовують політичні партії для звернення до народу за підтримкою рішення тих чи інших питань.
Саме тому глибоке осмислення проблематики політичних партій, як суб’єктів цивільного права з точки зору їх назви, статутів, емблем, гімнів, стягів, реєстраційних моментів, майнових та немайнових прав, цивільно-правового статусу, цивільної правосуб’єктності, є надзвичайно важливим, оскільки ці питання являють собою основу для створення та діяльності політичних партій як юридичних осіб.
Як свідчить практика, кількість політичних партій в Україні постійно збільшується. За даними загальнодержавного реєстру юридичних осіб на сьогоднішній день в Україні зареєстровано близько 200 політичних партій. Поряд із цією тенденцією збільшення кількості політичних партій спостерігається постійна зміна й оновлення поточного законодавства, в тому числі і норм Цивільного кодексу України (далі ЦК України), який регулює питання створення, діяльності та припинення юридичних осіб приватного права, до яких відносяться і політичні партії. У цьому зв’язку необхідно зазначити, що в Україні діє і спеціальний Закон «Про політичні партії в Україні» [27].
На межі ХХ-ХХІ ст. зріс інтерес до історії українських політичних партій. Історія українських політичних партій привертала увагу насамперед істориків і правників та стала предметом багатьох наукових досліджень.
Лише впродовж 1921-2003 р.р. в Україні видано 21 монографію, опубліковано 35 статей і брошур з цієї тематики, а вченими української діаспори було проведено 11 монографічних досліджень та видано 13 брошур, які були присвячені як історії, так і сучасному положенню політичних партій в політичній системі України [277; 374].
Разом з тим українські правники у своїх дослідженнях не приділяли належної уваги цивільно-правовому статусу політичних партій, хоча деякі аспекти діяльності політичних партій іноді і виступали об’єктом самостійних наукових розвідок. У вітчизняній правовій літературі існує незначна кількість наукових статей і розділів у підручниках і посібниках, які частково характеризують деякі цивілістичні аспекти створення і діяльності політичних партій [270]. Однак при цьому залишається не вирішеною низка питань щодо поняття та системи елементів цивільно-правового статусу політичних партій, особливостей їх участі в цивільному обороті, процедур створення та припинення діяльності політичних партій. Все це й зумовило необхідність дослідження правового статусу політичних партій як суб’єкта цивільних правовідносин, а також визначення відповідності норм чинного законодавства України нагальним потребам правозастосовної практики.
Проте не можна стверджувати, що наука цивільного права не створила теоретичної та методологічної основи для дослідження проблем цивільно-правового статусу політичних партій. Сформульовані в дисертації теоретичні висновки ґрунтуються на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень таких вітчизняних та зарубіжних романістів, цивілістів, фахівців інших галузей правової науки,соціологів та політологів як Г.Є. Авілов, В.К. Андрєєв, В.Р. Ансон, М. Бартошек, М.І. Брагінський, В.А. Васильєва, В.В. Вітрянський, Ю.С. Гамбаров, А.О. Гордон, Р. Давид, О.В. Дзера, І.В. Жилінкова, О.С. Іоффе, О.Ю. Кабалкін, Л.М. Казанцев, І.С. Канзафарова, Х. Кетц, О. А. Красавчиков, М. В. Кротов, Н.С. Кузнєцова, С.Н. Ланкоф, В.В. Луць, Д.І. Мейєр, Р.М. Мінченко, В.Л. Невзгодіна, М.О. Нерсесов, І.Б. Новицький, І.С. Перетерський, О.А. Підопригора, Ю.С. Рябіков, В.О. Рясенцев, Н.О. Саніахметова, К.І. Скловський, І.В. Спасибо-Фатєєва, Є.О. Суханов, Л.С. Таль, Ю.К. Толстой, Є.О. Харитонов, О.І. Харитонова, К. Цвайгерт, П.П. Цитович, Г.Ф. Шершеневич, К.М. Шмиттгофф та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри цивільного права «Традиції та новації у сучасному цивільному праві України» на 2006–2010 роки як складової плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006–2010 роки (державний реєстраційний номер 010611004970), а також плану науково-дослідної роботи кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія» «Методологічні засади вдосконалення цивільного законодавства» на 2011–2015 роки як складової плану науково-дослідної роботи Національного університету «Одеська юридична академія» «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» на 2011–2015 роки (державний реєстраційний номер 011011000671).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне спеціальне наукове дослідження поняття, ознак та особливостей цивільної правосуб’єктності політичних партій як юридичних осіб.
У зв’язку з поставленою метою вирішувалися такі завдання:
дати визначення поняттю політична партія, а так само їх видам;
дослідити динаміку законодавчого визнання цивільно-правового статусу політичних партій в Україні;
розглянути ґенезу політичної партії як юридичної особи та виявити наступність у процесі формування об’єднань громадян та політичних партій;
дослідити правову природу цивільно-правового статусу політичних партій, їх місце в системі юридичних осіб сучасного цивільного права;
визначити поняття політичної партії як юридичної особи і відповідно рівноправного учасника цивільних правовідносин;
дослідити підстави, порядок та наслідки створення і державної реєстрації (легалізації) політичної партії як юридичної особи;
визначити підстави, порядок та способи і наслідки припинення політичної партії як юридичної особи;
розробити науково-обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення цивільного законодавства України та практики його застосування.
Об’єктом дослідження є політичні партії як суб’єкти цивільного права.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми цивільно-правового регулювання процесу створення, діяльності та припинення політичних партій в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження цивільно-правового статусу політичних партій в Україні було вибрано загальнонаукові та спеціально-правові методи пізнання соціально-правових явищ.
Формально-юридичний метод дав можливість проаналізувати взаємозв’язок та співвідношення норм, що регулюють цивільно-правовий статус політичних партій в Україні, дослідити наукові джерела, які містять різні точки зору щодо правового статусу та особливостей цивільної правосуб’єктності політичних партій.
Метод спостереження, як систематичне і цілеспрямоване вивчення об’єкта, застосовувався безпосередньо в професійній діяльності дисертанта. Як окремий метод пізнання, він дав змогу отримати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень про сутність і правову природу політичних партій в Україні.
Метод порівняння, як процес встановлення подібностей та відмінностей, використовується в дослідженні з метою з’ясування правової природи політичних партій шляхом визначення схожих рис та відмінностей з іншими суб’єктами цивільного права – юридичними особами.
Шляхом аналізу та синтезу досліджувалися теоретичні положення та судова практика стосовно політичних партій як суб’єктів цивільного права. Водночас, ураховуючи, що аналіз і синтез взаємопов’язані й становлять собою єдність протилежностей, у роботі проводиться дослідження політичної партії як єдиного і цілісного виду юридичних осіб.
Окремі висновки в дисертаційному дослідженні були зроблені завдяки використанню методу дедукції та індукції. При цьому дедуктивною вважається така розумова конструкція, у котрій висновок щодо якогось елемента множини (політичних партій) робиться на підставі знання загальних властивостей усієї множини (всіх юридичних осіб). Про застосування методу дедукції свідчить використання загальних наукових положень при дослідженні конкретного явища – політичної партій як юридичної особи. Під індукцією розуміють перехід від окремого до загального, коли на підставі аналізу частини правової категорії робиться висновок стосовно цієї правової категорії в цілому. Так, на підставі аналізу правового статусу політичної партії робиться висновок про правову природу юридичних осіб в цілому.
Деякі висновки зроблені в дослідженні внаслідок використання історичного методу, завдяки якому досліджено питання виникнення, формування та розвитку політичних партій як юридичних осіб у хронологічній послідовності.
Використання системного методу дозволило комплексно дослідити цивільно-правовий статус політичних партій та визначити роль та місце політичних партій в системі юридичних осіб.
Емпіричною базою дослідження є чинне законодавство України, а також законодавство деяких зарубіжних країн. Під час дослідження опрацьовувалася монографічна та навчальна література, використовувалися постанови Пленуму Верховного Суду України, роз’яснення Конституційного суду України, практика місцевих судів м. Одеси й Одеської області.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим спеціальним комплексним дослідженням теоретичних і практичних питань визначення цивільно-правового статусу політичних партій в Україні за оновленим цивільним законодавством України.
На основі аналізу законодавства України, практики його застосування та наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників, щодо визначення цивільно-правового статусу політичних партій сформульовано науково-теоретичні положення і висновки, що містять наукову новизну, а саме:
вперше:
- на підставі дослідження нормативного матеріалу визначено місце політичних партій у системі юридичних осіб України як таких, що належать до непідприємницьких юридичних осіб приватного права, а також запропоновано поняття політичної партії як непідприємницької юридичної особи, яка створена одним чи декількома засновниками в тій чи іншій організаційно-правовій формі шляхом виділення (об'єднання) майна з метою здійснення політичної діяльності в суспільних і/чи приватних інтересах. У зв’язку з цим встановлено специфічні риси політичної партії, як юридичної особи: некомерційна мета діяльності, обов’язкова наявність особливого документу - програми політичної партії, специфічні джерела фінансування, наявність партійної символіки;
- запропоновано й обґрунтовано віднесення програми політичної партії до установчих документів політичної партії, які обов’язково слід надавати для державної реєстрації політичної партії, як юридичної особи, а також розроблено зразок модельного статуту політичної партії з метою спрощення організаційних етапів створення і реєстрації політичних партій;
- встановлено неузгодженості чинного законодавства з питань створення, державної реєстрації, припинення та окремих аспектів діяльності політичних партій, як юридичних осіб. Зокрема, порівнюючи законодавчо закріплені переліки документів у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» та Закону України «Про політичні партії в Україні», можна зробити висновок, що вони не співпадають і перелік, передбачений в Законі «Про політичні партії в Україні» є дещо розширеним і має свою специфіку, у зв’язку з чим дане питання потребує врегулюванню;
- запропоновано внесення змін і доповнень до чинного ЦК України, Закону України «Про політичні партії в Україні», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» шляхом закріплення переліку установчих документів політичної партії, гармонізації строків державної реєстрації політичної партії, як юридичної особи, визначення поняття та правового статусу символіки політичної партії тощо;
удосконалено:
- визначення політичної партії – це організація, діюча в сфері політичного життя суспільства, що об’єднує людей за спільністю їх інтересів і переконань для політичної реалізації своєї політичної мети, зареєстрована згідно із законом, має певну загальнонаціональну програму, змагається за здобуття влади шляхом участі у виборах та здійснює вплив на неї через формування своїх політичних вимог;
- теоретичну позицію, відповідно до якої, не зважаючи на мету діяльності, політичну партію слід вважати юридичною особою приватного права, тому що вона створюється на підставі установчих документів (рішення установчого з’їзду та статуту) і в порядку, передбаченому статтею 87 ЦК України;
- положення про те, що внески до політичної партії відбуваються за різними договірними моделями, а саме: за договором дарування, договором підряду, договором про переведення боргу або про уступку вимоги тощо.
набули подальшого розвитку:
- висновок про те, що політичні партії наділені ознаками юридичної особи, а саме: організаційною єдністю, наявністю відокремленого майна,самостійною майновою відповідальністю та виступом в цивільному обігові від власного імені;
- теза про те, що політичній партії притаманні як загальні ознаки, властиві їй як юридичній особі (організаційна єдність; наявність відокремленого майна; здатність виступати в цивільному обороті від свого імені; самостійна майнова відповідальність), так і приватні та спеціальні. Приватні – притаманніїй як непідприємницькій юридичній особі, загальна мета якої (у широкому значенні) полягає у досягненні суспільного блага (ознака неприбутковості). Спеціальні - властиві тільки їй і виокремлюючи цей вид з числа непідприємницьких юридичних осіб (мета (у вузькому значенні) – мета брати участь у виборах тощо);
- теза про те, що конститутивна ознака, тобто необхідна й достатня для розкриття сутності самої політичної партії (полягає у процесі її створення, який слід розглядати як особливий вид діяльності засновників (учасників) і державних органів. Суть діяльності засновників полягає, перш за все, у вирішенні питання про те, які права й обов'язки може мати політична партія і в якій організаційно-правовій формі її існування буде ефективнішим. Діяльність державних органів полягає у проведенні реєстрації благодійної організації.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертаційного дослідження, висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використані:
у сфері законотворчості – при вдосконаленні положень актів цивільного законодавства щодо регулювання відносин у сфері створення та реалізації правосуб’єктності політичних партій в Україні;
у науково-дослідницькій сфері – для подальших наукових розвідок у галузі цивільного права та цивільного процесу;
у навчально-методичній роботі – при викладанні курсів «Цивільне та сімейне право України», спецкурсів з питань правового статусу юридичних осіб, а також при підготовці підручників, навчальних посібників, практикумів із різних правових дисциплін;
у сфері правозастосування – як загальні рекомендації щодо спрощення процедури створення та припинення політичних партій, ефективної реалізації окремих елементів правосуб’єктності політичних партій у сучасних суспільних відносинах.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія». Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, а саме: Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу Національного університету «Одеська юридична академія» «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 5-6 червня 2009 р.); Міжнародній науковій конференції «Римське право та сучасність» (Шерешевські читання) (м. Одеса, 4 грудня 2010 р.); Міжнародній науковій конференції, присвяченій пам’яті Ю.С. Червоного, Національного університету «Одеська юридична академія» «Актуальні проблеми цивільного права та процесу» (м. Одеса, 17 грудня 2010 р.); Міжнародній науковій конференції «Римське право та сучасність» (м. Одеса, 28 травня 2011 р.); Всеукраїнській науково-практичні Інтернет-конференції «Цивілістичні читання, присвячені пам’яті І. В. Шерешевського: Основи цивільного законодавства СРСР 1961 року та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства України (до 50-річчя прийняття Основ цивільного законодавства СРСР 1961 року)» (м. Одеса, 9 грудня 2011 р.); Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Національного університету «Одеська юридична академія» «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 21–22 квітня 2012 р.).
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення і пропозиції дисертаційного дослідження викладені у 14 публікаціях, з яких 6 наукових статей у фахових виданнях, перелік яких затверджено МОН України, з яких одна стаття надрукована за кордоном та 8 тезах повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел.
Повний обсяг роботи становить 222 сторінки, з них основного тексту сторінок - 179, кількість використаних джерел – 441.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає в аналізі становлення правового статусу політичних партій в Україні, оцінці правового врегулювання утворення та діяльності українських політичних партій. У результаті проведення дисертаційного дослідження зроблено наступні висновки:
Перші політичні партії виникли в Стародавній Греції. Вони створювалися для визначення сили в суспільстві, оскільки виражали думки та інтереси тієї або іншої частини населення. За складом політичні партії були порівняно нечисленні та вузькі угруповування, діяльність яких не відрізнялася тривалістю, стійкістю та організаційною оформленістю.
У римській юриспруденції теоретичні розробки в напрямку категорії юридичної особи та правосуб’єктності політичної партії мали свої особливості. Правоздатність партій відокремлювалась від правоздатності фізичних осіб, які входили до її складу. Крім того, було розроблено засоби реалізації штучної дієздатності для організацій, якими вважалися й партії.
Формування цивільно-правового статусу політичних партій в Україні пов’язано з виданням Маніфесту 17.10.1905 року так як раніше не допускалось створення асоціацій, які мали політичні цілі. Крім політичних стали створюватися професійні союзи та об’єднання, які носили політичний характер. Діяльність цих організацій, об’єднань та союзів регламентувалася нормами конституційного, адміністративного та цивільного права.
04.03.1906 року під впливом першої російської революції царський уряд затвердив «Высочайше утвержденные Временные правила об обществах и союзах», які регламентували порядок створення різноманітних товариств та спілок, проте правила не містили жодних зазначень про політичні партії .
Цими тимчасовими правилами товариством визнавалося – об’єднання декількох осіб, які не мали завдання отримати прибуток від ведення якого -небудь підприємства, обрали предметом своєї сукупної діяльності визначену мету, а союзом – вважалось об’єднання двох або декількох таких товариств.
Щодо другого етапу, то слід зазначити, що правовий режим політичних партій ще не відрізнявся від правового режиму інших громадських об’єднань. На діяльність політичних партій поширювалися норми, що регламентували діяльність усіх об’єднань громадян.
Політична партія – це певним чином сформована структура, яка може створюватися об’єднанням осіб з певною метою – стати учасником цивільного обороту.
Вважаємо, що третій етап є досить значущим, так як саме в цей період законодавчо закріплено правове регулювання діяльності політичних партій в Україні, з набуттям статусу юридичної особи:
­ закон «Про політичні партії в Україні» під поняттям політичної партії, слід розуміти «об’єднання» громадян, яке зареєстровано відповідно до положень ч. 1 ст. 80 ЦК України є юридичною особою.
­ політична партія наділена цивільною правосуб’єктністю, яка відрізняється від правосуб’єктності інших юридичних осіб, враховуючи те, що наявність прав у політичній сфері накладає на них додаткові обов’язки та обмеження у цивільних правовідносинах, які спрямовані на гарантування відсутності зловживань з їх боку. Політичні партії можуть мати на праві власності тільки те майно, яке безпосередньо потрібно їм для досягнення основних цілей.
­ необхідно, враховуючи специфіку правосуб’єктності політичної партії, передбачити спеціальну правосуб’єктність для політичних партій як юридичних осіб;
­ правовий статус політичної партії – це сукупність її прав та обов’язків, законних інтересів й юридичної відповідальності, які визначають правове положення політичної партії.

Дослідивши ряд монографічних та дисертаційних джерел за темою дослідження, можна зробити наступний висновок:
Перелік наукових джерел умовно поділений нами за галузями на політичні, історичні,правові і безпосередньо цивілістичні. Політичні та історичні дослідження стали базою для подальшого визначення особливостей політичних партій як суб’єктів цивільного права.
Класифікація юридичних осіб приватного права відбувається згідно Цивільного кодексу України, яким встановлюється порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
Слід зазначити, що політична партія є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом «Про політичні партії України» порядку, наділена цивільною правоздатністю та дієздатністю.
Політична партія є суб’єктом цивільного права, та має статус юридичної особи приватного права, однак специфіка діяльності в певній мірі накладає і публічно-правовий відтінок.
Для політичної партії як юридичної особи характерними є наступні ознаки:
­ організаційна єдність, тобто певним чином організаційно і структурно оформлене об’єднання громадян;
­ наявність у політичної партії відокремленого майна;
­ політична партія створюється у відповідності до Конституції України, Закону «Про політичні партії України», а також інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному порядку;
­ самостійна майнова відповідальність політичної партії;
­ виступ від власного імені.
Політична партія – це самостійна організаційно-правова форма юридичних осіб, яка хоча і визначається як добровільне об’єднання громадян, але при цьому має свої особливості і принципово відрізняється від всіх інших громадських об’єднань. Такий підхід законодавця є цілком виправданим і пояснюється розширенням сфер і напрямків діяльності політичних партій в сучасному суспільстві.
Враховуючи специфіку політичної партії як учасника цивільних правовідносин, значну увагу необхідно приділяти визначенню поняття «організаційна структура політичних партій» та встановленню її складових.
Організаційна структура політичної партії – це система взаємопов’язаних інституційних утворень, що мають свій зовнішній та внутрішній вимір (органи – апарат, первинні осередки – базові елементи тощо), впорядкованість та єдність яких зумовлюється дією політичних та правових інструментів.
До засобів індивідуалізації політичної партії слід віднести: партійну символіку, до якої належать партійний гімн, прапор, емблема і девіз.
Цивільно-правовий статус політичної партії – категорія комплексна, яка містить певні складові елементи. Основу правового статусу політичної партії складають її суб’єктивні права, свободи, юридичні обов’язки та правосуб'єктність.
Отже, цивільно-правовий статус – це юридична категорія, яка притаманна кожній особі, зо якою цивільне право визнає здатність бути його суб'єктом. Саме цивільно-правовий статус політичних партій дає змогу охарактеризувати їх положення у системі юридичних осіб приватного права та визначає коло їх прав і обов'язків, а також види правовідносини, у яких може брати участь політична партія.
Здійснюючи свою різносторонню діяльність, політичні партії забезпечують взаємозв’язок між органами державної влади і населенням, надають стихійним формам політичної активності мас впорядкований характер, організують їх дію в потрібному для даної партії напрямку.
Політична партія стає суб’єктом цивільних правовідносин і набуває цивільної правосуб’єктності виключно з моменту її державної реєстрації, як і будь-яка інша юридична особа.
Порівнюючи законодавчо закріплені переліки документів, які слід подавати для реєстрації політичної партії, можна зробити висновок, що вони не співпадають, і перелік, передбачений в Законі «Про політичні партії в Україні» є дещо розширеним і має свою специфіку.
Досліджено правову природу установчих документів політичних партій – програми та статуту. Програма партії є політико-правовим документом, у якому відображена відповідна загальнонаціональна програма розвитку суспільства, що засвідчує статус партії та визначає її індивідуальні особливості, підтверджує дотримання конституційних обмежень свободи утворення партій. Статут політичної партії є «корпоративним» нормативним актом, який регулює внутрішні відносини партії. Доведено, що предмет партійного саморегулювання має публічно-правове походження, оскільки стосунки членів партії між собою та з партією не мають майнового характеру. Зроблено висновок, що статут політичної партії не може бути визнаний правовим актом, а отже, не має юридичної сили.
Зроблено висновок про особливості утворення місцевої організації: право на утворення місцевої організації належить тільки членам партії; утворення осередку є вираженням волі не лише учасників його установчих зборів, але й самої партії. Тому утворення місцевих організацій партії вимагає спеціального регулювання; запропоновані відповідні нормативні положення. Проведено дослідження правового статусу місцевих організацій партій.
Аналіз природи і місця політичної партії в політичному прогресі свідчить про те, що діяльність політичної партії – один з найважливіших механізмів розподілу і перерозподілу владних засобів у державі й суспільстві, а від стилю втілення і реалізації ними інтересів соціальних спільностей, верств і груп безпосередньо залежить характер панівних у суспільстві політичних інтересів.

Політичний інститут - політична партія - в політичному процесі є ланка, що зв'язує державу і народ, бере участь практично в усіх фазах політичного процесу всього політичного життя.
Також на сьогодні у законодавстві відсутні норми щодо відповідальності як коаліції депутатських фракцій за діяльність Кабінету Міністрів України в цілому, так і окремих політичних сил, що входять до цієї коаліції, за діяльність міністрів, кандидатури яких висувались ними.
Одночасно з метою підвищення легітимності діяльності політичних партій, а отже, їх впливу на державне управління, потребують доопрацювання акти законодавства, які регламентують питання утворення та діяльності політичних партій, зокрема щодо фінансування політичних партій.
Відповідальність політичних партій - це їх обов’язок здійснювати свою діяльність згідно з приписами норм права і (або) використовувати суб'єктивні права і законні інтереси відповідно їх цільовим призначенням, які об'єктивуються в правомірну поведінку, а в разі вчинення правопорушення або зловживання правом обов'язок зазнати заходи конституційної, адміністративної, фінансово-правової або цивільно-правової відповідальності. Відповідальність політичних партій має виявлятися не тільки в дотриманні заборон і виконанні обов’язків, але використання наданих прав згідно з їх цільовим призначенням, що обумовлено особливою роллю політичних партій у формуванні громадянського суспільства та побудові правової держави.
Цивільно-правова відповідальність юридичної особи настає при наявності наступних, передбачених законом умов: протиправність поведінки порушника; заподіяння шкоди потерпілому; наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою порушника і заподіянням шкоди потерпілому; вина порушника.
Політична партія як громадське об’єднання є суб’єктом цивільного обороту, оскільки вона має право володіти майном на праві власності, розпоряджатися і здійснювати деякі види підприємницької діяльності. Цивільно-правова відповідальність політичних партій – це обов’язок здійснювати свою діяльність згідно з приписами норм цивільного права і (або) використовувати суб'єктивні права і законні інтереси відповідно їх цільовим призначенням, які об'єктивуються в правомірну поведінку, а в разі вчинення цивільно-правового правопорушення або зловживання правом – обов’язок вжити заходи цивільно-правової відповідальності.
Досліджуючи питання цивільно-правової відповідальності політичних партій у сфері здійснення ними підприємницької діяльності слід визначити, що чинне законодавство не в повній мірі охоплює всі аспекти цивільно-правової відповідальності політичних партій. У зв’язку з чим пропонується доповнити чинне законодавство нормами щодо відповідальності політичних партій.
Статтею 19 Закону визначено лише 2 заходи, які застосовуються до політичних партій у разі порушення ними Конституції та законів України: попередження про недопущення незаконної діяльності та заборона політичної партії. Політична партія може бути за адміністративним позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань, заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, Законом України «Про політичні партії в Україні» та іншими законами України.
Цілком правильним було б включення до ст. 19 Закону України «Про політичні партії в Україні» й інших видів партійної відповідальності, особливо зважаючи на те, що в Україні вже існує досвід застосування інших, окрім встановлених Законом України «Про політичні партії в Україні», засобів впливу щодо партій-порушників. Зокрема, Законом України «Про об’єднання громадян» за вчинення об’єднанням громадян, у тому числі партією, порушення до них можна було застосувати стягнення у вигляді попередження, штрафу, тимчасової заборони окремих видів діяльності, тимчасової заборони діяльності, ліквідації.
Кардинального доопрацювання вимагає розділ «Державний контроль за діяльністю політичних партій». Зокрема, розвитку потребують положення Закону, які встановлюють систему контролюючих діяльність партій органів, закріплюють заходи впливу до політичних партій-порушників законодавства.
Неконкретизованими залишилися права органів, на які покладено обов’язок контролю за діяльністю партій, та можливості самих політичних сил захищати власні права та інтереси тощо. Все це створює умови для зловживань, як з боку органів влади, так і з боку самих партій. Тому Закон України «Про політичні партії в Україні» потребує внесення до нього відповідних змін та доповнень.
Відповідно до ст. 37 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про політичні партії в Україні» утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їхні програмні цілі або дії спрямовані на: ліквідацію незалежності України; зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; порушення суверенітету й територіальної цілісності України; підрив безпеки держави; незаконне захоплення державної влади; пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі; посягання на права й свободи людини; посягання на здоров’я населення.
Запропоновано удосконалене тлумачення поняття «Політичної партії»: Політична партія – це організація, діюча в сфері політичного життя суспільства, що об’єднує людей за спільністю їх інтересів і переконань для політичної реалізації своєї політичної мети, зареєстрована згідно із законом, має певну загальнонаціональну програму, змагається за здобуття влади шляхом участі у виборах та здійснює вплив на неї через формування своїх політичних вимог.

Список використаних джерел

1. Загальна декларація прав людини: Міжнародний документ від 10.12. 1948р. // Офіційний вісник Ураїни. – 2008. –№ 93. – Ст. 3103 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_015
2. Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст.144. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15
3. Кодекс України про Адміністративні правопорушення: Закон України від 07.12.1984 // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/80741-10
4. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/254%D0
5. Конституція (Основний закон) Української радянської соціалістичної республіки .1937 р. http://gska2.rada.gov.ua/site/const/ istoriya/
1937.html
6. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
7. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 13-14, № 15-16, № 17. – Ст.112. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/ show/2755-17
8. Положення про порядок реєстрації символіки об’єднань громадян: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.02.1993р. // Офіційний вісник України. – 1993. (Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ N 1209 ( 1209-2012-п) від 19.12.2012р.). [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/144-93-%D0%BF:
9. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України від 16.09.1997р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №46. – Ст.292 (Закон втратив чинність на підставі Закону № 5073-VI ( 5073-17 ) від 05.07.2012 // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 25. – Ст.252. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravoznavec.com.ua/ period/ article/17300/%D2
10. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 10.07.2010р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 30-31. – Ст. 382. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/2487-17
11. Про вибори Президента України: Закон УРСР від 05.07.1991 // Відомості Верховної Ради УРСР. – № 33. – Ст. 446 (Закон втратив чинність на підставі Закону № 474-XIV (474-14) від 05.03.1999р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 14. – Ст.81) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1295-12
12. Про власність: Закон УРСР від 07.02.1991р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 20. – Ст.249 (Закон втратив чинність на підставі Закону № 997-V (997-16) від 27.04.2007р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 33. – Ст.440). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/697-12
13. Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України»: Закон України від 07.07. 2005р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 38-39. – Ст. 449 (закон втратив чинність на підставі Закону) № 4061-VI ( 4061-17 ) від 17.11.2011). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2777-15
14. Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон УРСР від 03.07.1991р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 33. – Ст.443 (Закон втратив чинність на підставі Закону № 5475-VI (5475-17) від 06.11.2012р. // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 44-45. – Ст.634). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1286-12
15. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/ show/1576-12
16. Про громадські об’єднання: Закон України від 22.03.2012 р. за // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 1. – Ст. 1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/4572-17
17. Про громадянські і політичні права: Міжнародний пакт (Указ Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII (2148-08) від 19.10.1973р.) // Урядовий кур’єр. – №. – Ст. . [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_043/ed20091216
18. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон України від 15.05.2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 31. – Ст.263. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/755-15
19. Про затвердження Вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу: Наказ Міністерства юстиції України від 05.03.2012 р. // Офіційний вісник України. – 2012. – № 20. – Ст. 772. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0367-12
20. Про затвердження форм заяв про реєстрацію політичної партії та її структурного утворення, форми відомостей про склад керівних органів політичної партії: Наказ Міністерства юстиції України від 04.04.2005р. № 26/5 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://document.ua/pro-zatverdzhennja-form-zajav-pro-reestraciyu-politichnoyi-p-doc8084.html
21. Про затвердження форм книги обліку первинних осередків політичних партій легалізованих шляхом письмового повідомлення про утворення, та заяви про легалізацію первинного осередку політичної партії шляхом письмового повідомлення про утворення: Наказ Міністерства юстиції України від // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/33614
22. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001р. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 12. – Ст.64. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2210-14
23. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Міжнародний документ від 14.11.1950р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13, / № 32 від 23.08.2006. – стор. 270 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004
24. Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР: Закон України від 27.10. 1989р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 45. – Ст. 606 (Закон втратив чинність на підставі Закону № 256/ 96 ВР від 28.06.1996р.). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/8303-11
25. Про об’єднання громадян: Закон України від // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504 (Закон втратив чинність на підставі Закону № 4572-VI (4572-17) від 22.03.2012р. // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 1.– Ст.1). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2460-12
26. Про охорону свободи виборів і виборчих зборів: Закон України від // Відомості Верховної Ради України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1295-12
27. Про політичні партії в Україні: Закон України від // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 23. – Ст. 118. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2365-14
28. Про політичну відповідальність в Україні: проект Закону України від 09.04.2010р. – №6286. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JF4UM00I.html
29. Про порядок реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: Закон України від 15.05.2003р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 31 -32. – Ст. 263. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/755-15
30. Про Регламент Верховної Ради України: Постанова Верховної Ради України від 16.03.2006р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 23. – Ст. 202. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/
show/1861-17
31. Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств: Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 11. – Ст. 94 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/24-92
32. Про управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності: Декрет Кабінету Міністрів України від 15.12.93р. // [Електронний ресурс]. – (Декрет втратив чинність на підставі Закону № 185-V (185-16) від 21.09.2006) Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/8-92
33. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 70 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 10, пункту 3 частини другої, частин п'ятої, шостої статті 11, статті 15, частини першої статті 17, статті 24, пункту 3 розділу VI «Заключні положення» Закону України «Про політичні партії в Україні» (справа № 1-2/2007 про утворення політичних партій в Україні), від 12 червня 2007 року, № 2-рп/2007 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/ show/v002p710-07
34. Постанова Окружного адміністративний суд міста Києва 18 лютого 2015 року № 826/19428/14 за позовом Політичної партії «Сіріус» до Державної реєстраційної служби України провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/42782755

35. Рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2007 р. № 9-рп/2007// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-07
36. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 70 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 10, пункту 3 частини другої, частин п'ятої, шостої статті 11, статті 15, частини першої статті 17, статті 24, пункту 3 розділу VI «Заключні положення» Закону України «Про політичні партії в Україні» (справа № 1-2/2007 про утворення політичних партій в Україні), від 12 червня 2007 року, № 2-рп/2007 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-07.
37. Рішення Конституційного Суду України12 червня 2007 р. N 2-рп/2007 у справі за конституційним поданням Міністерства юстиції України про офіційне тлумачення положень частини шостої статті 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» (справа про утворення та реєстрацію партійних організацій) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0a9p710-07
38. Ухвала про відмову у відкритті провадження у цивільній справі Справа № 206/7780/13-ц // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35186511
39. О политических партиях: Федеральный закон от 11.07.2001г. № 95-ФЗ (с изменениями и дополнениями) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://base.garant.ru/183523/.
40. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15
41. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 16. – Ст. 1088. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15

42. Авдеева К.Д. От Макиавелли до Юма: Становление историзма. М., 1998 – 307 с.
43. Аверьянов А.М., Васецкий Н.А., Малов Ю.К. Комментарий к Федеральному закону «О политических партиях». – М: Юрайт, 2002. – 256 с.
44. Агапова И.И. История экономической мысли: курс лекций / И.И. Агапова – М., 1998. – 248 с.
45. Агарков М.М. Обязательства по советскому гражданскому праву, М. – 1940, – 192 с.
46. Агарков М.М. Понятие сделки по советскому гражданскому праву / М.М. Агарков // В кн. : Избранные труды по гражданскому праву в 2-х т. – Т. II. – М. : Центр ЮрИнфоР, 2002. – 419 с.
47. Агарков М.М. Право на имя / М.М. Агарков // Избранные труды по гражданскому праву: В 2 т. – М., 2002. – Т. II. – 285 с.
48. Адашис Л.І. Теоретичні уявлення про політичні партії: історичний і методологічний аспекти / Людмила Адашис // Підприємництво, господарство і право: Щомісячний науково-практичний господарсько-правовой журнал. 2012. – № 5. – С. 138-142.
49. Административное право Украины: Учебник / Под общей ред. С.В. Кивалова. − X.: «Одиссей», 2004.− 880 с.
50. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
51. Азаркин Н.М. Всеобщая история юриспруденции: курс лекций / Н.М. Азаркин. – М: Юрист, 1994. – 132 с.
52. Акимов А.Ю. Статус субъекта права (Теоретические вопросы) / А.Ю. Акимов // Государство и право. – 2003. – №4. – С. 5.
53. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права / С.С.Алексеев // Свердловск, 1964. – Вып. 2. – С.76.
54. Алексієвець Л.М. Польща: утвердження незалежної держави 1918-1926 / Л.М. Алексієвець. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. – 448 с.
55. Аналіз Закону України «Про політичні партії в Україні» / Віталій Замніус, Денис Ковриженко, Дмитро Котляр, Габріел Асланян // Часопис «ПАРЛАМЕНТ». – № 5/2001 //[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://parlament.org.ua/index.php?action=magazine&id=9&ar_id=101&iar_id=53&as=2
56. Андрусяк Т.Г. Історія політичних правових вчень / Т.Г.Андрусяк. – Львів: ЛНУ, 2001. – 220 с.
57. Аникин A.B. Юность науки: жизнь и идеи мыслителей - экономистов до Маркса / А.В.Аникин. – М.,1985. – 367 с.
58. Антемюк В.Д. Імідж політичної партії як відображення політичної свідомості сучасного українського суспільства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеню канд. політ. наук: спец. 23.00.03 / В.Д. Антемюк. – К., 2012 . – 18 с.
59. Антология мировой политической мысли: в 5 Т. / Ред. совет: Г.Ю. Семигин (председатель) и др. – М.: Мысль, 1997 – 830 с.
60. Аркуша О.Г. Парламентська традиція галицьких українців у другій половині XIX – на початку XX ст. / О.Г. Аркуша // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – 2000. – Вип. 6. – С. 68-85.
61. Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Р. Арон // общ. ред. и предисл. П. С. Гуревича. – М. : Изд. группа «Прогресс», 1992. – 608 с.
62. Астахова Т.В. Політичні партії в системі інститутів громадянського суспільства: конституційно-правовий аспект / Т. В. Астахова // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. – 2012. – Вип. 64. – С. 128-137.
63. Афонін Е., Гонюкова Л., Войтович Р. Громадська участь у творенні та здійсненні державної політики / Е. Афонін, Л. Гонюкова, Р. Войтович. – К.: Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2006. – 160 с.
64. Багатопартійна українська держава на початку XX ст. Програмні документи перших політичних партій / упор. В.С. Журавський. – К.: 1992. –
96 с.
65. Базів В. А. Політичні партії в незалежній Україні: генеза і типологія / В. А. Базів. – Львів, 1999. – 192 с.
66. Базів В. Інструмент влади: Порівняльний аналіз походження і функціонування політичних партій у тоталітарній та демократичній політичних системах. – Львів, 1999. – 179 с.
67. Базовкін Є., Кремень В.Г. Партії та громадські об'єднання України. – К., 1994. – 130 с.
68. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: монографія. – К.: МАУП, 2003. – 424 с.
69. Безбабіна О. Поняття та правосуб’єктність юридичних осіб як суб’єктів підприємницької діяльності / О. Безбабіна // Юридичний журнал. – 2006. – № 9. – С. 40-42.
70. Безродний Є.Ф., Уткін O.I. Історія політичних вчень: навч. посіб. / Є.Ф.Безродний, О.І.Уткін. – К.: ВД «Професіонал», 2006. – 432 с.
71. Бекназар-Юзбашев Т.Б. Партии в буржуазных политико-правовых учениях / Т.Б. Бекназар-Юзбашев. – М., 1988. – 450 с.
72. Біла Н.М. Діяльність українських політичних партій серед селянства Східної Галичини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Наталія Михайлівна Біла. – Л., 2004. – 180 с.
73. Білоус А.О. Виборче законодавство та партійна система України в порівнянні з деякими країнами ЄС та Східної Європи / А.О. Білоус // Нова політика. – 1999. – №1. – С. 2-5
74. Білоус А.О. Політичні об'єднання України / А. О. Білоус. – К.: Україна, 1993. – 107 с.
75. Білоусов С. Вивчати історію нашої Батьківщини / С. Білоусов // Більшовик України. – 1937. – № 9-10. – С. 127-136.
76. Блау П. Различные точки зрения на социальную структуру и их общий Знаменатель / П. Блау // Американская социологическая мысль: Тексты. – М, 1996. – 245 с.
77. Бобина О.В. Діяльність Української соціал-демократичної робітничої партії в умовах Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.: автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Олег Валерійович Бобина. – К., 1993. – 23 с.
78. Богашева Н.В. Політичні партії як суб’єкти виборчого процесу / Н. Богашева // Право України: Юридичний журнал. – 2013. – № 5. – С. 114-121
79. Богашева Н.В. Співвідношення законодавчого та статутного регулювання організаційної структури політичної партії / Н.В. Богашева // Партійна система сучасної України: еволюція, тенденції та перспективи розвитку: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (24-25 листопада 2011р.). – К.: ІПіЕНД 2012. – С. 188-205.
80. Богашева Н.В. Установчі документи політичної партії та їх правовий статус / Н.В. Богашева // ибори та демократія. – № 2(28). – 2011. – С. 34-40.
81. Богашева Н.В. Деякі міркування щодо Закону України «Про громадські об’єднання» / Н.В. Богашева // Юридичний журнал» №7/2012 http://www.justinian.com.ua/article.php?id=3837
82. Богашева Н.В. До питання про визначення політичної партії / Н.В. Богашева // Держава і право: Юридичні і політичні науки: зб. наук. праць. – 2010. – Вип. 50. – С. 219-231.
83. Бондарчук І.В. Конституційно-правовий статус громадський організацій та політичних партій в Україні: проблеми законодавчого регулювання / І.В. Бондарчук // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2011. – № 3. – С. 88-95.
84. Борисов В.В. Современные проблемы правосубъектности юридических лиц по законодательству РФ /В.В Борисов // Terra Economicus. – 2010. – Т. 8. – № 2-2. – С. 266-273.
85. Борисов В.І. До проблеми співвідношення понять «найменування», «комерційне (фірмове) найменування» і «комерційне найменування» юридичної особи / В.І. Борисов // Другі цивілістичні читання з питань права інтелектуальної власності, присвячені пам'яті професора О.А. Підопригори : зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф. (22 квітня 2008 р.). – 2009. – С. 56-64.
86. Босак О.І. Українська соціал-демократична партія в соціальному і національному рухах Галичини (90-ті рр. XIX ст. – 1914 р.): автореф. дис. на здобуття ступеню канд. іст. наук: спец. 07.00.01 / Орест Іванович Босак. – Л., 2003. – 19 с.
87. Бочковський Г.І. Поневолені народи царської імперії, їх національне відродження та автономічні прямування / Г. Бочковський. – Л.: 1916. – 223 с.
88. Брагинский М.И. Юридические лица / М.И. Брагинский // Хозяйство и право. – 1998. – № 3. – С. 11-21.
89. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права / С.Н. Братусь. – М., 1950. – 367с.
90. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность / С.Н. Братусь. – М.: Юридическая литература, 1976. – 216 с.
91. Братусь С.Н. Юридические лица в советском гражданском праве/ С.Н. Братусь. – М., 1947. – 362 с.
92. Бриндак О.Б. Ліквідація більшовиками політичної опозиції та встановлення однопартійної системи в Україні в 20-ті роки ХХ ст. / О. Бриндак. – О.: 1998. – 254 с.
93. Бровцинова Е.П. Судебно-следственные материалы как источник по истории революционного движения России начала XX века (1904-1914 гг.): автореф. дис. … канд. ист. наук.: 07.00.01 / Е. П. Бровцинова. – М., 1977. – 24 с.
94. Буковина, її минуле і сучасне / за ред. Д. Квітковського, Т. Бриндзона, А. Жуковського. – Детройт; Париж: 1956. – 163 с.
95. Буховец О.Г. Социальные конфликты и крестьянская ментальность начала XX века: новые материалы, методы, результаты / О.Г. Буховец. – М.: Мосгорархив, 1906. – 395 с.
96. Варшавчик М.А. Историко-партийное источниковедение. Теория. Методология. Методика / М.А. Варшавчик. – К.: Высш. шк., 1984. – 319 с.
97. Василенко С.Д. Історико-політичні аспекти становлення української державності: монографія / С.Д. Василенко. – Одеса: Друк, 2008. – 208 с.
98. Вебер М. Политические работы, 1895-1919 = Gesammelte Politische Schriften, 1895-1919 / Пер. с нем. Б. М. Скуратова; послесл. Т. А. Дмитриевой. – М.: Праксис, 2003. – 424 с.
99. Вебер М. Політичні спільноти і господарство // М. Вебер Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Макс Вебер; Перекл. з нім., післям. та комент. О. Погорілого. – Київ, 1998. – 808 с.
100. Великий українець: матеріали з життя та діяльності М.С. Грушевського / упор., підгот. текстів та фотоматеріалів, комент., приміт. А.П. Демиденка. – К.: Веселка, 1992. – 551 с.
101. Верстюк В.Ф. Роль і місце Центральної Ради в модерній історії України / В. Верстюк // Український історичний журнал. – 1997. – № 5. – С. 17-25.
102. Вєтров Р.І. Політичні партії України в першій чверті ХХ століття (1900-1925 pp.) / Р.І. Вєтров, С.П. Донченко. – Дніпpоздеpжинськ: Полігpафіст, 2001. – 244 c.
103. Вєтров Р.І. Ставлення до Гетьманської Держави українських і російських соціалістичних партій / Р.І. Вєтров // Історія України. – 1998. – № 18. – С. 3.
104. Виппер Р.Ю. История древнего мира / Р.Ю. Виппер. История средних векав / А.А. Васильев. – М.: Республика, 1993. – 511 с.
105. Висоцький О.Ю. Технології легітимації політичної влади: теорія та практика. – Дніпропетровськ: Пороги, 2010. – 318 с.
106. Висоцький В.М. Теоретико-правовий аналіз змісту принципу добровільності утворення політичних партій / В.М. Висоцький // Митна справа (Митний комплект): Митні правила. – 2011. – № 4, ч. 2. – С. 66-72.
107. Відозва Української Національної ради від 1 листопада 1918 року // Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України. – К.: Філософ. і соціолог. думка. – 1992. – С. 94-95.
108. Власенко О.Б. Парламентаризм у програмах перших українських політичних партій (1885-1914 рр.) / О.Б. Власенко // Український парламентаризм. Історія і сучасність. –1998. – Вип. 23-24. – С. 210-218.
109. Волін М. Історія КП(б)У в стислому нарисі / М. Волін. – Х.: Пролетар, 1930. – 204 с.
110. Временные правила об обществах и союзах: Именной высочайший указ правительствующему сенату о временных правилах об обществах и союзах от 04.03.1906г. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://constitution.garant.ru/history/act1600-1918/5205/
111. Гаврилів І.О. Діяльність українських політичних партій та організацій Західної України в умовах польського окупаційного режиму (1921-1939 рр.) (військово-політичний аспект): дис. канд. ... іст. наук: 20.02.22 / Ігор Омелянович Гаврилів. – Л., 1996. – 220 с.
112. Гаєва Н.П. Поняття та сутність політичної партії / Н.П. Гаєва // Правова держава. – випуск 16. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – 524 с.
113. Гаєва Н.П.Право на свободу об’єднання як суб’єктивне право / Н.П. Гаєва Часопис Київского університету права. – 2011. – №4. – С. 123-127.
114. Гайдалемівський П. Українські політичні партії, їх розвиток і програми / П. Гайдалемівський. – Зальцведель, 1919. – 43 с.
115. Галянтич М. Непідприємницькі товариства у механізмі реалізації права на свободу об'єднань / Микола Галянтич Володимир Кочин // Юридична