ВЕКСЕЛЬ ЯК ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

Краткое описание

З М І С Т

Перелік умовних скорочень
3
ВСТУП
4
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЕКСЕЛЯ ЯК ОБ’ЄКТА ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ 11
1.1. Вексель в системі об’єктів цивільних прав 11
1.2. Поняття векселя та правове регулювання вексельного обігу 38
1.3. Виникнення та припинення векселя як об’єкта цивільних прав
55
РОЗДІЛ 2. ВЕКСЕЛЬ ЯК ОБ’ЄКТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ 77
2.1. Загальні правила набуття, припинення та переходу права власності на вексель 77
2.2. Перехід права власності на вексель в порядку спадкування 103
2.3. Перехід права власності на вексель у випадках звернення стягнення на вексель, реквізиції та конфіскації 122
2.4. Перехід права власності на вексель після настання строку платежу 134
РОЗДІЛ 3. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ДОГОВОРИ, ЯКІ УКЛАДАЮТЬСЯ У ВЕКСЕЛЬНОМУ ОБІГУ 147
3.1. Цивільно-правові договори, які передбачають передачу права власності на вексель 147
3.2. Цивільно-правові договори, пов’язані з наданням послуг у вексельному обігу та заставою векселів
167
ВИСНОВКИ
189
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 201

ВСТУП
Актуальність теми. Вексель є одним з найдавніших цінних паперів, однак досвід його використання в цивільному обороті України ще не значний, що зумовлено тривалим обмеженням обороту цінних паперів та відсутністю вексельного обігу на території України за радянських часів.
З часу відновлення Україною незалежності Кабінетом Міністрів та Верховною Радою було зроблено спроби впорядкувати відносини в сфері застосування векселів у цивільному обороті. На це, зокрема, були направлені Постанова Верховної Ради України “Про застосування векселів в господарському обороті України” від 17 червня 1992 року та Постанова Кабінету Міністрів України і Національного Банку України від 10 вересня 1992 р. № 528 “Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків”.
Важливим кроком до забезпечення відновлення вексельного обігу на території України було приєднання України до Женевських конвенцій 1930 року (06.07.1999 р.), які визначають загальні засади вексельного обігу та прийняття Закону “Про обіг векселів в Україні” (05.04.2001 р.)
Тривала відсутність вексельного обігу не кращим чином відобразилась на розумінні правової природи цінних паперів, у тому числі векселя, не лише учасниками вексельного обігу, а й представниками законодавчих та судових органів, що зумовило на сьогодні прийняття не зовсім коректних з погляду теорії цінних паперів та вексельного права нормативних актів та винесення значної кількості суперечливих судових рішень.
В Україні дослідженню певних проблем правового регулювання векселів, вексельних правовідносин було присвячено дисертаційні роботи С.М. Бервено “Правовые аспекты вексельного обращения в Украине” (1997 р.), І.Ф.Сидорова “Виконання вексельних зобов’язань” (2003 р.), монографію С.М. Бервено та В.Л. Яроцького “Правовое регулирование вексельного обращения в Украине” (Х., 2001). Характеризуючи дослідження, які провадилися останнім часом вітчизняними науковцями, слід зауважити, що питання вексельного обігу розглядаються в них, як правило, у контексті особливого правового регулювання вексельних відносин, яке здійснюється спеціальними законодавчими актами. Більшість наукових праць були направлені на дослідження вексельних зобов’язань, таких інститутів вексельного права, як акцепт, індосамент, аваль тощо. При цьому недостатньо уваги приділялось питанням використання векселя в цивільному обороті саме як об’єкту цивільних прав, особливостям реалізації права власності на вексель, його спадкування та ін.
З прийняттям нового ЦК України, який закріпив загальні засади обігу цінних паперів в Україні, виникає необхідність у комплексному дослідженні використання в цивільному обороті векселя саме як об’єкта цивільних прав та вирішенні як теоретичних проблем використання векселів в цивільному обороті, так і проблем правового регулювання вексельного обігу.
В дисертаційному дослідженні було використано праці дореволюційних і сучасних вітчизняних та зарубіжних фахівців у сфері цивільного та вексельного права: М.М. Агаркова, С.М. Бараца, С.М. Бервено, В.А. Бєлова, Я.Ф. Браве, О.О. Вишневського, С.Й. Вільнянського, В.М. Гордона, В.В. Грачова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Іоффе, А.І. Камінки, І.С. Канзафарової, В.М. Коссака, І.Ю. Красько, Є.О. Крашеніннікова, Н.С. Кузнєцової, М.І. Кулагіна, І.М. Кучеренко, Д.Г. Лаврова, Л.А. Лунца, В.В. Луця, В.Ф. Маслова, Г.К. Матвєєва, Р.А. Майданика, І.Р. Назарчука, Н.Й. Нерсесова, Л.О. Новосьолової, О.А. Пушкіна, В.А. Рясенцева, І.М. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, С.Я. Фурси, Є.О. Харитонова, Б.Б. Черепахіна, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершенєвича, В.С. Щербини, В.Л. Яроцького та ін.
Таким чином, тема дисертаційного дослідження була обрана з урахуванням таких підстав: відсутність комплексних дисертаційних та монографічних досліджень векселя як об’єкта цивільних прав; необхідність конкретизації місця векселя в системі об’єктів цивільних прав; неврегульованість цивільних відносин, які виникають при спадкуванні векселів, звернені стягнення на вексель; потреба у розробці теоретичних засад для законодавчого врегулювання певних проблем, які виникають в сфері вексельного обігу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України”.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є проведення комплексного наукового аналізу проблемних питань правового регулювання відносин, які виникають при використанні векселя в цивільному обороті, формулювання теоретичних висновків та розробка пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства, яке регулює відносини, пов’язані з використанням векселів. Мета наукового дослідження зумовила такі задачі наукового пошуку: визначити місце векселя в системі об’єктів цивільних прав; дослідити особливості реалізації права власності на вексель; провести теоретичний аналіз відносин, що виникають при переході права власності на вексель; провести теоретичний аналіз відносини, які виникають при спадкуванні векселів; визначити особливості договорів, які укладаються у вексельному обігу; сформулювати наукові висновки та пропозиції щодо удосконалення правового регулювання використання векселів в цивільному обороті.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, які виникають при використанні векселів в цивільному обороті.
Предметом дослідження є вітчизняні та зарубіжні наукові розробки з проблем вексельного та цивільного права, а також відповідні міжнародні нормативні акти, законодавство і судова практика України з досліджуваного питання.
Методи дослідження, що використовувалися в процесі здійснення дисертаційного дослідження, були обрані відповідно до мети і завдань дослідження, з урахуванням його об’єкта та предмета. Було використано дві групи методів наукового пізнання – загальнонаукові та спеціальні. Застосування історико-правового методу дозволило проаналізувати процес становлення інституту векселя в цивільному праві та законодавстві, сприяло виявленню основних напрямків його розвитку у майбутньому; структурно-функціонального методу – дало можливість визначити місце векселя в системі об’єктів цивільних прав; метод порівняльного правознавства використовувався при аналізі нормативних актів України та зарубіжних країн, що надало можливість сформулювати низку пропозицій щодо подальшого удосконалення чинного вітчизняного законодавства у сфері вексельного обігу. За допомогою методу формально-догматичного аналізу здійснено тлумачення цивільно-правових норм в сфері регулювання векселів та відповідних термінів. Шляхом аналізу та синтезу досліджувалися теоретичні та практичні положення про вексель. Логіко-правовий метод системного аналізу надав можливість провести дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак векселя, вексельних правовідносин, виявити недоліки в правовому регулюванні відносин, пов’язаних з використанням векселя в цивільному обороті.
Ці та інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання дали змогу по-новому сформулювати особливості правової природи зобов’язання в переказному векселі, визначити особливості виникнення та припинення права власності на вексель та особливості цивільних договорів, які укладаються у вексельному обігу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненому вперше в Україні комплексному дослідженні відносин, які виникають при виникненні, переході та припиненні права власності на вексель, правової природи договорів, які укладаються в процесі вексельного обігу в Україні, відносин, пов’язаних з використанням векселів фізичними особами, зокрема спадкуванням векселів.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях та висновках, які виносяться на захист:
1. Зроблено висновок про доцільність посвідчення нотаріусом факту переходу права власності на вексель в порядку спадкування на самому векселі, оскільки це необхідно для забезпечення нормального обігу векселя після переходу права власності на нього до спадкоємців. Враховуючи це, запропоновано внести відповідні зміни до Закону України “Про обіг векселів”.
2. Обґрунтовано, що у випадку визнання векселя недійсним на підставі порушення форми він визнається недійсним з моменту його видачі, а у випадку втрати векселя він визнається недійсним на майбутнє.
3. Зроблено висновок, що положення ст. 197 ЦК України про особливості передачі прав, посвідчених цінним папером, не відповідають загальному принципу нерозривного зв’язку права на цінний папір та прав, посвідчених цінним папером. Враховуючи це, в ст. 197 ЦК України необхідно внести зміни, якими в ч. 1, 3, 4, абзаці 1 ч. 5 слова “права, посвідчені цінним папером” замінити словами “права на цінний папір”.
4. Аргументовано, що згода батьків (усиновителів, піклувальників) на розпорядження векселем неповнолітніми (обмежено дієздатними) повинна бути виражена в самому векселі. В зв’язку з цим пропонується доповнити Закон України “Про обіг векселів в Україні” положеннями, що від імені неповнолітніх та осіб, обмежених в дієздатності, вексель підписують, окрім цих осіб, ще один з батьків (усиновителів) або піклувальник, а від імені малолітніх та недієздатних осіб – один із батьків (усиновителів) або опікун.
5. Для врегулювання відносин, пов’язаних з реалізацією прав власника векселя у разі смерті основного боржника за векселем, аргументується необхідність закріплення права власника векселя використати в такому випадку право регресу проти інших зобов’язаних за векселем осіб до настання платежу.
6. Аргументовано необхідність посвідчення факту переходу права власності на вексель на підставі звернення стягнення на вексель, його реквізиції або конфіскації, у випадку відмови боржника від вчинення індосаменту, шляхом вчинення нотаріусом на векселі відповідної відмітки про перехід права власності на відповідній підставі.
7. Обґрунтовується доцільність для збереження прав за векселем в процесі звернення стягнення на нього закріпити право державного виконавця у випадку настання строку платежу за векселем, належним боржнику, пред’явити ці векселі до платежу та отримати по них платіж, а у випадку відмови боржників за векселем оплатити його звернутись до нотаріуса за вчиненням протесту в неплатежі.
8. Аргументоване право власника векселя, який отримав право власності на вексель після здійснення протесту в неплатежі цього векселя, на стягнення заборгованості в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
9. Зроблено висновок про недоцільність встановлення в законодавстві вимог про підпис векселя від імені юридичної особи двома особами: керівником і головним бухгалтером, оскільки така вимога лише безпідставно ускладнює вексельний обіг. Враховуючи це, пропонується внести відповідні зміни до Закону України “Про вексельний обіг”.
10. Аргументовано, що до умов, які характеризують вексель як об’єкт договорів, що передбачають передачу права власності на вексель, відносяться не лише умови, які характеризують сам вексель, тобто ознаки, які індивідуалізують вексель (реквізити та обсяг прав), а й особливості передачі векселя, тобто визначення виду індосаменту (звичайний або безоборотний), на підставі якого передається вексель, оскільки від цього залежить і обсяг прав, які будуть посвідчуватись векселем.
Практичне значення одержаних результатів визначається новизною дисертаційного дослідження і полягає у розробці актуальних питань цивільного права, правових відносин, які виникають в процесі вексельного обігу, можливості використання результатів для вдосконалення законодавчих актів щодо регулювання вексельного обігу.
З 2002 року результати цього дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі при викладанні спецкурсів “Цінні папери”, “Вексельне право” у Київському університеті права, а також при підготовці науково-практичного коментаря до глави 14 “Цінні папери” ЦК України.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для вдосконалення програм навчальних дисциплін “Цивільне право”, “Підприємницьке право”, спецкурсів “Цінні папери”, “Вексельне право”, у викладанні цих дисциплін і при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій для студентів юридичних вузів.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на всеукраїнській науковій конференції: “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, НПУ імені М.П. Драгоманова, 23-24 квітня 2004 р.).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано три статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, одна глава у науково-практичному коментарі ЦК України, а також тези доповіді на конференції.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Дослідження векселя як об’єкта цивільних прав дозволяє зробити такі висновки:
1. В більшості випадків векселі виступають в цивільному обороті як речі, визначені індивідуальними ознаками. Причому ознаками, що індивідуалізують вексель, будуть виступати як реквізити цього векселя, так і кількість осіб, зобов’язаних за векселем, тобто обсяг прав, які надає вексель своєму власнику. Однак в деяких випадках векселі можуть виступати і як речі родові, наприклад, коли емітент доручає торговцю цінними паперами скуповувати свої векселі.
2. Особливістю векселя, як ордерного цінного паперу, є те, що обсяг прав, які посвідчуються векселем, в процесі обігу векселя може змінюватись, оскільки може змінюватись кількість зобов’язаних за векселем осіб.
3. Зобов’язання векселедавця в переказному векселі до його акцепту існує залежно від двох обставин: відкладальна обставина – якою є повна або часткова відмова у акцепті, при настанні якої у векселедавця виникає обов’язок здійснити оплату векселя до настання строку платежу за векселем; скасувальна обставина – якою виступає повна або часткова оплата векселя платником (акцептантом), при настанні якої припиняється зобов’язання векселедавця оплатити вексель при настанні строку платежу.
4. Враховуючи існуючі в законодавстві України обмеження щодо окремих осіб набувати права на вексель та видавати векселі, а також щодо укладення правочинів з векселями на організованих ринках цінних паперів, вексель слід відносити до об’єктів цивільних прав, обмежено оборотоздатних.
5. Виставлення боржником заперечень проти вимог держателя векселя про оплату, основаних на особистих відносинах боржника та векселедержателя, допустимі не у всіх випадках, а лише у відносинах між безпосередніми учасниками вексельного правочину (наприклад, основний боржник проти ремітента, або індосат проти свого індосанта), а також коли особа, якій пред’являється вимога щодо оплати векселя, не є відповідальною перед іншими учасниками векселя, окрім векселедержателя. Таким чином, фактично про абстрактність зобов’язання за векселем можна говорити лише у випадках, коли відносини щодо виконання вексельного зобов’язання виникають між особами, які не вступали між собою у правовідносини щодо видачі (передачі) цього векселя, а також у випадках, коли особа, до якої пред’являється вимога про виконання вексельного зобов’язання, не є відповідальною за цим векселем перед іншими індосантами.
6. Слід погодитись з думкою про те, що вексель, який заборонений векселедавцем до передачі, відноситься не до ордерних цінних паперів, а до звичайних іменних цінних паперів, і в такому випадку об’єктом цивільних прав виступає фактично не вексель, як цінний папір, а права, які в ньому закріплені.
7. Вексель як об’єкт цивільних прав можна визначити так: вексель – це строго формальний ордерний цінний папір, який засвідчує право держателя отримати визначену суму грошей від однієї або декількох осіб, які поставили свої підписи на документі, та відповідний обов’язок цих осіб сплатити цю суму на умовах, визначених у самому векселі.
8. Норми вексельного та цивільного законодавства співвідносяться як спеціальні та загальні норми. Нормативні акти, які регулюють вексельний обіг в Україні, можна поділити на дві групи: міжнародні та національні. Серед норм національного законодавства виділяються норми, які приймаються для уточнення, забезпечення виконання або зміни норм міжнародного законодавства (слід вважати спеціальними по відношенню до норм загального цивільного законодавства), та норми, які встановлюють додаткові правила, обмеження, не передбачені міжнародним законодавством (не можуть вважатись спеціальними і повинні відповідати як спеціальним нормам вексельного законодавства, так і загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ЦК України).
9. Про виникнення векселя як об’єкта цивільних прав, можна говорити лише з моменту виникнення у держателя відповідних прав, посвідчених векселем, тобто з моменту виникнення вексельного зобов’язання, оскільки об’єктом цивільних прав – цінним папером документ може вважатись лише після виникнення відповідного права. Отже, ми вважаємо, що вексельне зобов’язання виникає лише з моменту прийняття векселя першим векселедержателем, і саме з цього моменту виникає і вексель як цінний папір та об’єкт цивільних прав.
10. Оскільки визнання векселя недійсним на підставі того, що він був виданий без поставки товарів, виконання робіт або надання послуг суперечить ст. 17 Уніфікованого закону та ст. 198 ЦК України, вексель не може бути визнаний недійсним на підставі порушення вимог ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні” про видачу векселя лише за поставлені товари, виконані роботи або надані послуги. Крім того, вексель не може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, оскільки для прийняття таких рішень судами не має підстав ні з точки зору вексельного, ні з точки зору цивільного законодавства.
11. Якщо послідовно дотримуватись принципу формальності векселя, то слід сказати, що оскільки Уніфікований закон прямо не передбачає можливості відхилення від ст. 1 цього закону в частині призначення не однієї особи першим векселедержателем, а декількох, то призначення в переказному векселі декількох перших векселедержателів буде суперечити вимогам ст. 1 та означати порушення форми векселя.
12. Про припинення векселя як об’єкта цивільних прав слід говорити у випадках як фізичного знищення векселя як документу, так і про юридичне припинення векселя як цінного паперу, яке має місце у випадку припинення вексельного зобов’язання. Оскільки статус векселя як об’єкта цивільних прав зумовлений саме існуванням відповідних прав (зобов’язань), які він посвідчує, припинення таких прав означатиме припинення існування векселя як цінного паперу, як об’єкту цивільних прав.
13. Вексельне зобов’язання може бути припинене: виконанням боржником (погашення векселя); закінченням строків давності, встановлених вексельним законодавством, оскільки, відповідно до ст. 70 Уніфікованого закону після закінчення цих строків має місце припинення прав, які посвідчуються векселем; визнанням векселя недійсним.
14. Вексель як об’єкт цивільних прав припиняється лише у випадку виконання зобов’язань основним боржником – акцептантом в переказному векселі або векселедавцем в простому. Оплата векселя за боржника іншою зобов’язаною за векселем особою не означає припинення вексельних зобов’язань, оскільки вексель продовжує посвідчувати певні права.
15. Векселедержателю необхідно надати можливість на використання права регресу до настання строку платежу у випадку смерті основного боржника за векселем. Оскільки на сьогоднішній день, згідно з законодавством України, векселедержатель практично позбавлений можливості використати своє право регресу до настання строку платежу у випадку смерті основного боржника за векселем до Закону України “Про обіг векселів в Україні” необхідно внести такі зміни:
– абзац 2 п. 4 ст. 2 викласти в такій редакції:
зазначені у пункті 2 статті 43, – у разі порушення справи про банкрутство трасата, а також у разі визнання його банкрутом і незалежно від того, чи акцептував він вексель, або у разі смерті трасата та відмови спадкоємців оплатити вексель;
– п. 4 ст. 2 доповнити таким абзацом:
зазначені в абзаці п’ятому статті 44 – у разі припинення платежів трасатом, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно, або смерті трасата держатель не зможе використати своє право регресу доти, доки вексель не буде пред'явлений трасату, або спадкоємцям трасата, або територіальній громаді, яка стала власником відумерлого майна трасата, для платежу і не буде здійснений протест.
16. Враховуючи, що вексель, як об’єкт цивільних прав, виникає лише з моменту його передачі першому векселедержателю, слід говорити про те, що право власності на вексель при його видачі виникає не у векселедавця, як особи, яка фактично створює вексель (заповнює та підписує вексельний бланк), як це зазначено в ст. 331 ЦК, а у першого векселедержателя, після прийняття ним векселя від векселедавця.
17. Слід погодитись з думкою, що сам по собі індосамент не є підставою для переходу права власності на вексель. Підставами переходу права власності на вексель завжди виступають загальні цивільні підстави (правочини, спадкування тощо). Враховуючи можливість індосанта закреслити індосамент до моменту передачі векселя набувачу, моментом переходу права власності на вексель слід вважати саме момент передачі векселя з вчиненим на ньому індосаментом.
18. В Законі України “Про обіг векселів в Україні” необхідно закріпити такий порядок передачі векселя з використанням додаткового аркушу (алонжу):
“При вчиненні індосаменту на векселі за допомогою додаткового аркуша (алонжа) індосамент, що розміщується першим на додатковому аркуші, повинен починатися на векселі і закінчуватися на додатковому аркуші, а печатка має розміщуватися на з'єднанні векселя і додаткового аркуша. При цьому алонж може бути з’єднаний з векселем будь-яким способом.
На зворотній стороні алонжа індосантом повинна бути зроблена відмітка про належність алонжа певному векселю із зазначенням номера векселя, векселедавця, платника (для переказного векселя), суми та строку платежу, та першого векселеотримувача. Така відмітка повинна бути засвідчена підписом та печаткою (при наявності) індосанта, який вчиняє перший індосамент на алонжі.
На наступному алонжі робиться відмітка про належність цього алонжа до попереднього алонжа з урахуванням правил, встановлених в попередній частині.”
19. Враховуючи, що вимоги в Законі України “Про обіг векселів в Україні” про підписання векселя від імені юридичних осіб двома особами є необґрунтованими і призводять лише до ускладнення вексельного обігу, а також те, що від імені юридичної особи вексель може підписуватись не лише керівником, запропоновано в Закон України „Про обіг векселів” внести зміни, якими встановити, що від імені юридичної особи вексель підписується керівником, уповноваженими ним особами або особами, які здійснюють функції з управління справами юридичної особи, та скріплюється печаткою.
20. Набувати права на векселі, укладати договори з приводу векселів та виступати у вексельних правовідносинах малолітні особи можуть лише через своїх батьків (усиновителів) або опікунів, які діють від їх імені.
21. Набувати право власності на вексель неповнолітні особи можуть як самостійно (за рахунок власного заробітку), так і за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників, а зобов’язуватись за векселями та розпоряджатись ними неповнолітні особи мають право лише за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
22. Враховуючи необхідність законодавчого врегулювання відносин, пов’язаних із спадкуванням векселів та здійсненням певних дій, пов’язаних з вексельним обігом, в період з дня смерті спадкодавця до оформлення спадщини, Закон України “Про обіг векселів в Україні” необхідно доповнити положеннями такого змісту: “У випадку переходу права власності на вексель в порядку спадкування право спадкоємця, як законного держателя векселя, повинно підтверджуватись спеціальною відміткою на векселі, зробленою нотаріусом відповідно до чинного законодавства України. У випадку, якщо вексель належав спадкодавцю на підставі бланкового індосаменту, вчинення нотаріусом спеціальної відмітки на векселі в такому випадку не провадиться. Якщо в строк до отримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину виникне необхідність у вчиненні певних дій, необхідних для реалізації і/або збереження прав за векселем (пред’явити вексель до платежу або акцепту, здійснити протест тощо), такі дії вчиняються особами, які здійснюють управління спадковим майном, а їх право на вчинення цих дій підтверджується документом, виданим нотаріусом за місцем відкриття спадщини, на загальних підставах.”
23. Не можна погодитись з позицією про те, що при переході прав на вексель в порядку спадкування векселедавець не може наводити заперечень, які ґрунтуються на його особистих відносинах з попередніми держателями, за винятком тих заперечень, які належать йому проти тієї особи, на якій обірвався перший ланцюг передавальних написів, оскільки обмеження можливих заперечень проти вимог векселедержателя зумовлене не особливим способом легітимації управомоченої особи, а необхідністю забезпечення нормального обороту цінного паперу, тобто забезпечення спрощеного порядку передачі прав, посвідчених цінним папером, що досягається за рахунок обмеження можливих заперечень зобов’язаної особи проти платежу.
Посилання боржника на особисті відносини із спадкодавцем можливі лише у випадку, коли вимога про виконання вексельного зобов’язання пред’являється безпосередньо особою, яка отримала вексель у спадщину, оскільки, за загальним правилом, спадкоємці є відповідальними за боргами спадкодавця.
24. У випадку настання строку платежу за векселем в процесі звернення стягнення на майно векселедержателя цілком припустимим, з огляду на положення ст. 53 Закону України “Про виконавче провадження” буде надання державному виконавцю права, на пропозицію боржника або стягувача, від імені боржника (векселедержателя) звернутись з вимогою до основного боржника за векселем про оплату векселя;
25. Враховуючи відсутність належної правової регламентації відносин, пов’язаних із переходом права власності на вексель в порядку звернення стягнення, реквізиції або конфіскації, в Законі України “Про виконавче провадження” необхідно закріпити особливості звернення стягнення на векселі, доповнивши такою статтею:
“Особливості звернення стягнення на векселі.
Виявлені при опису векселі підлягають обов’язковому вилученню та передачі на зберігання в порядку, встановленому цим законом для цінних паперів.
При вилученні векселів складається їх опис, який повинен містити вид векселів, найменування векселедавця (для переказних векселів – найменування платника та інформацію щодо наявності або відсутності акцепту), дату видачі векселів, строк платежу, суму векселя. При цьому державний виконавець повинен пред’явити боржнику векселі для вчинення індосаменту. Боржник зобов’язаний вчинити на векселях бланковий індосамент. У разі відмови боржника від вчинення індосаменту державний виконавець попереджає боржника про відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця, а у відповідних випадках рішення суду, та якщо боржник повторно відмовляється вчинити індосамент, державний виконавець вилучає вексель без індосаменту та вчиняє передбачені законодавством дії щодо притягнення боржника до відповідальності за невиконання законних вимог державного виконавця та рішення суду.
Якщо боржник не вчинив індосамент на векселі, перехід права власності на вексель підтверджується посвідчувальним написом на векселі, який вчиняє нотаріус. Підставою для вчинення нотаріусом такого напису у разі, якщо вексель підлягає передачі стягувачу, буде виконавчий документ та постанова державного виконавця про вилучення векселя та передачу його боржнику, а у разі, якщо вексель буде реалізований третім особам, підставою буде відповідний акт державного виконавця про реалізацію векселя.
Якщо в процесі реалізації векселів для збереження певних прав за векселем виникне необхідність у вчиненні певних дій (пред’явлення до акцепту, вчинення при необхідності протесту тощо) державний виконавець за заявою боржника або стягувача від імені боржника (векселедержателя) вправі здійснити всі дії, необхідні для збереження прав за векселем, в тому числі пред’явити вексель для акцепту, для здійснення датованої відмітки, та звернутись до нотаріуса за вчиненням протесту.”
26. Після закінчення строку платежу, після протесту або закінчення строку для вчинення протесту вексель не припиняється як об’єкт цивільних прав, оскільки зберігає всі властивості притаманні цінному паперу.
27. Передача права власності на вексель після протесту або закінчення строку для вчинення протесту не є підставою припинення зобов’язань осіб, зобов’язаних в порядку регресу. Боржник за векселем може захищатись проти вимог векселедержателя, який набув право на вексель після протесту або строку для вчинення протесту, за загальним правилом, лише посиланням на свої відносини з індосантом, який здійснив протест векселя або передав вексель після закінчення строку для вчинення протесту, а посилатись на відносини боржника з усіма попередніми держателями векселя боржник має право лише у випадках, передбачених ст. 17 Уніфікованого закону, а саме: якщо цей індосант при придбанні векселя діяв свідомо на шкоду боржнику.
28. Оскільки при передачі векселя у власність на підставі договору вексель виступає в цивільному обігу товаром, договори, які передбачають передачу (видачу) векселя у власність за поставлені товари або надані послуги, виконані роботи, за своєю правовою природою є договорами міни (при передачі векселя за поставлені товари) або бартеру (при передачі векселя за виконані роботи або надані послуги).
29. Враховуючи, що в Законі України “Про обіг векселів в Україні” встановлена умова про видачу векселя лише за поставлені товари, виконані роботи або надані послуги, у разі укладення договору, який передбачає видачу векселя без поставки товарів, виконання робіт або надання послуг (наприклад договорів кредиту, позики), такий договір буде суперечити ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні” і може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК.
30. Погоджуючись з позицією Верховного суду України про необхідність при визнанні недійсним правочину та застосуванні відповідних наслідків враховувати норми ЦК, які захищають право власності добросовісного власника, слід зробити висновок, що застосування наслідків недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції можливе лише за першим договором, який був підставою видачі векселя. У випадку ж, коли вексель був ремітентом відчужений третім особам, такі правочини можуть бути визнані недійсними та за ними може бути застосована реституція лише у випадках, коли, відповідно до ст. 16 Уніфікованого закону, допускається витребування векселя у таких осіб. Тому, у випадку неможливості повернути вексель, перший векселедержатель, який отримав вексель без надання векселедавцю відповідної компенсації, повинен відшкодувати векселедавцю вартість векселя в грошовій сумі. Причому вартість векселя буде визначатись сумою, зазначеною в самому векселі.
31. До умов, які характеризують вексель як предмет договору, який передбачає передачу (видачу) векселя, слід віднести не лише індивідуалізуючи ознаки векселя, а й особливості передачі векселя, тобто визначення виду індосаменту (звичайний або безоборотний) на підставі якого передається вексель, оскільки від цього залежить і обсяг прав, які будуть посвідчуватись векселем. У разі виникнення спору між сторонами договору, в якому чітко не визначено, які саме векселі підлягають передачі та з яким індосаментом (звичайним або безоборотним), такий договір слід вважати неукладеним.
32. Оскільки за договором врахування (урахування) векселів векселедержатель передає у власність банка вексель, а банк сплачує за це власнику векселя певну суму коштів, договори врахування векселів є за своєю правовою природою договорами купівлі-продажу векселів, незважаючи на те, що Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями відносить операції з урахування векселів до кредитних операцій.
33. У випадку передачі за договором векселів, які в подальшому визнаються недійсними, можна говорити про визнання такого договору недійсним, як укладеного внаслідок помилки щодо предмету договору, або про неналежне виконання контрагентом договору, оскільки він фактично не передав вексель, як цінний папір, тобто не виконав своїх зобов’язань за договором. При застосуванні наслідків у випадку визнання договору недійсним, якщо вексель був визнаний недійсним на підставі дефекту форми, то слід говорити про те, що особа помилилась внаслідок власного недбальства, оскільки, отримуючи вексель, особа зобов’язана перевірити його дійсність саме шляхом перевірки дотримання вимог щодо форми векселя.
34. Не можна погодитись з думкою про існування специфічного самостійного інституту вексельної застави на підставі встановлення окремих спеціальних правил щодо оформлення застави за векселем та прав держателя векселя по заставному індосаменту. Заставний індосамент, по суті, як і будь-який інший є належним оформленням цивільних відносин застави у специфічній сфері цивільного обороту – вексельному обігу.
35. Оскільки заставний індосамент виступає належним способом оформлення фіксації на самому векселі факту передачі векселя в заставу, у випадку, якщо заставодержатель векселя пред’явить вексель до платежу або буде здійснювати інші дії, право на вчинення яких він набуває згідно з заставним індосаментом, зобов’язані за векселем особи для підтвердження його повноважень не мають права вимагати від нього пред’явлення, окрім векселя із заставним індосаментом, ще і договору застави.
36. Право застави на вексель виникає на підставі укладеного договору застави та факту передачі векселя із вчиненим індосаментом заставодержателю, в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку, що повинно бути визначено в договорі застави. Моментом виникнення права застави буде вважатись передача векселя із вчиненим індосаментом, а якщо така передача відбулась до укладення договору застави, то моментом виникнення права застави буде вважатись момент укладення договору.
37. Укладення договору застави векселя без вчинення індосаменту на векселі згідно з Законом України “Про заставу” та ЦК України про заставу не породжує права застави на вексель.
38. Оскільки законодавство України про заставу покладає на володільця предмета застави певні обов’язки щодо вжиття заходів, необхідних для збереження предмета застави, враховуючи, що цінність у векселі, як і в іншому цінному папері, становлять саме права, які посвідчуються цим цінним папером, заставодержатель векселя зобов’язаний своєчасно пред’явити вексель до платежу або акцепту, а у випадку відмови – вимагати вчинення протесту тощо.
39. Враховуючи те, що Уніфікований закон вказує на право саме індосата за передорученим індосаментом здійснювати права, що випливають з переказного векселя, а не на можливість діяти від імені індосанта, та доручення, яке міститься в індосаменті із застереженням "за дорученням", не припиняється у зв'язку зі смертю доручителя або настанням його недієздатності, слід говорити про існування самостійного права передорученого індосата діяти від власного імені.
40. Оскільки, відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями, за договором інкасування векселів банк зобов’язується від свого імені вчинити ряд дій в інтересах довірителя, які тягнуть виникнення для довірителя певних прав та обов’язків, за своєю юридичною природою договори інкасування векселів слід віднести до договорів комісії.
41. Беручи до уваги те, що відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями, за договором доміциляції банк – доміциліат здійснює платіж за векселем від власного імені та за рахунок боржника, за правовою природою договори доміциляції векселів слід визнати договорами комісії.
42. Враховуючи те, що відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями, за договором про авалювання векселів банк надає послугу авалювання векселя, за правовою природою ці договори слід відносити до договорів про надання послуг.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аваков А.Б., Гаевой Г.И., Бешанов В.А., Кроль Т.Ю., Пивоваров В.Б. Вексельное обращение: теория и практика / Под общ. ред. А.Б. Авакова. – Харьков: Фолио, 2000. – 382 с.
2. Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2 х т. – М.: ЮрИнфоР, 2002. – Т. І. – 490 с.
3. Агарков М.М. Основы банковского права. Курс лекций. Издание 2-е. Учение о ценных бумагах. Научное исследование. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 350 с.
4. Адвокатура. – Всеукраїнська газета адвокатів. – 1 вересня 2003 року. – № 1.
5. Адвокатура. – Всеукраїнська газета адвокатів. – 14 січня 2004. – № 1(9).
6. Алексеев С.С. Теория права. – М.: БЕК, 1994. – 224 с.
7. Архів Верховного суду України. – 2002. – Справа № 3 952к02/38/19.
8. Барщевский М.Ю. Наследственное право: Учебное пособие. – М.: Белые альвы, 1996. – 192 с.
9. Басин Ю.Г. Избранные труды по гражданскому праву / Составление, вступительная статья И.П. Грешникова. – СПб: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 591 с.
10. Белов В.А. Вексельное законодательство России. Научно-практический комментарий. – М.: ЮрИнфоР, 1996. – 496 с.
11. Белов В.А. Денежные обязательства. – М.: ЮрИнфоР, 2001. – 237 с.
12. Белов В.А. О юридической природе и различиях «цессии» и «индоссамента» // Финансовый бизнес. – 1995. – № 6. – С.53-57.
13. Белов В.А. О юридической природе переводного векселя // Правоведение. – 1998. – № 3. – С.82-89.
14. Белов В.А. Очерки по вексельному праву. – М.: ЮрИнфоР, 2000. – 460 с.
15. Белов В.А. Положение о векселях. В схемах, примерах, терминах и определениях. Практическое пособие. – М.: АО «Центр ЮринфоР, 2002. – 252 с.
16. Белов В.А. Сингулярное правопреемство в обязательстве. – М.: ЮрИнфоР, 2001. – 265 с.
17. Белов В.А. Цессия и индоссамент. Сходства и различия // Рынок ценных бумаг. – 1998. – № 2. – С.66-70.
18. Белов В.А. Цессия и индоссамент. Сходства и различия // Рынок ценных бумаг. – 1998. – № 3. – С.34-36.
19. Белов В.А. Что читать о векселе. – М.: Центр ЮринфоР», 1999. – 179 с.
20. Белов В.А. Юридические свойства векселя // Рынок ценных бумаг. – 1998. – № 8. – С.75-79.
21. Белов В.А. Юридические свойства векселя // Рынок ценных бумаг. – 1998. – № 9. – С.75-78.
22. Бервено С. Вексель: его виды и передача // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1996. – №5. – С.8 12.
23. Бервено С.Н., Яроцкий В.Л. Правовое регулирование вексельного обращения в Украине. – Харьков: Право, 2001. – 512 с.
24. Білошапка В. Нові правила роботи з векселями // Цінні папери України. – № 46 (235) від 5 грудня 2002 р. – С.7.
25. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина: Навч. посібн. – К.: Наукова думка, 2000. – 304 с.
26. Борисов В.Б. Банковский вексель: особенности и преимущества // Экономика и жизнь. – 1994. – № 1. – С.13-17.
27. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая. Договоры о передаче имущества. – М.: СТАТУТ, 2000. – 800 с.
28. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая. Общие положения. – М.: СТАТУТ, 2000. – 848 с.
29. Вавин Н.Г. Положение о векселях. Научно-практический комментарий. – М., 1927. – С.51.
30. Воловик В.В. Деякі питання укладення договорів, предметом яких є вексель // Держава і право: Зб. наук. пр. – К.: ІДіП НАНУ, 2003. – Вип. 19. – С.363-367.
31. Воловик В.В. Цивільно-правові наслідки порушення порядку видачі векселів в Україні // Держава і право: Зб. наук. пр. – К.: ІДіП НАНУ, 2003. – Вип. 21. – С.275-281.
32. Воловик В.В. Цивільно-правові аспекти відчуження векселя після настання строку платежу та протесту в неплатежі або після закінчення строку платежу // Держава і право: Зб. наук. пр. – К.: ІДіП НАНУ, 2003. – Вип. 22. – С.268-275.
33. Виговський О. Заставний індосамент у вексельному праві: проблемні питання // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 6. – С.35 39.
34. Визнання векселя недійсним здійснюється на підставі п.1.2 Положення про перевідний та простий вексель. Рішення Арбітражного Суду Запорізької області. Справа 1/2/132 // Вісник Вищого Арбітражного Суду України. – 1998. – №4. – С.166-174.
35. Вишневский А.А. Вексельное право. – М.: Юристъ, 1996. – 272 с.
36. Вишневский А.А. Залоговое право. – М.: БЕК, 1995. – 179 с.
37. Власова А.В. Правовая природа принятия исполнения по обязательству // Государство и право. – 1995. – № 5. – С.56-61.
38. Габов А.В. Индоссамент как один из способов передачи векселя // Хозяйство и право. – 1999. – № 6. – С.39-48.
39. Габов А.В. О форме и реквизитах векселя // Журнал российского права. – 1999. – №10. – С.91 99.
40. Габов А. Индоссамент как один из способов передачи векселя // Хозяйство и право. – 1999. – №6. – С.39 48.
41. Герхард Папе. Институт несостоятельности. Общие проблемы и особенности правового регулирования в Германии. Комментарий к действующему законодательству. – М.: БЕК, 2002. – Книга 3. – 272 с.
42. Гордон В.М. Вексельное право. Сущность векселя, его составление, передача и протест. –Харьков: Юридическое издательство НКЮ УССР, 1926. – С. 51-54, 95.
43. Гордон В.М. Составление и учет векселя. – Харьков, 1913. – С.27-29.
44. Господарський процесуальний кодекс України // Українська Інвестиційна Газета. – 2002. – № 14. – 9 квітня.
45. Гражданский кодекс Российской Федерации. С постатейным приложением материалов практики Конституционного Суда Российской Федерации, Верховного Суда Российской Федерации, Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации / Сост. Д.В.Мурзин. – М.: НОРМА, 2001. – 1088 с.
46. Гражданский кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий. – К.: Издательство политической литературы Украины, 1981. – 639 с.
47. Гражданский кодекс Украины: Комментарий (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 года). – Х.: ООО «Одиссей», 2003. – Т. 1. – 832 с.
48. Гражданское право Украины. Ч.1 // Под. Ред. А.А.Пушкина, В.М.Самойленко – Х.: Основа, 1996. – 440 с.
49. Гражданское право. Т.2. Полутом 1 / Отв.ред. проф. Суханов Е.А. – М.: БЕК, 2002. – 704 с.
50. Гражданское право. Т.2. Полутом 2 / Отв.ред. проф. Суханов Е.А. – М.: БЕК, 2002. – 544 с.
51. Гражданское право. Учебник // Отв. ред. Суханов Е.А. – М.: БЕК, 2002. – Том 1. – 785 с.
52. Гражданское право. Учебник. Ч.1 / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – 632 с
53. Гражданское право. Учебник. Ч.2 / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – 784 с.
54. Гражданское право. Учебник. Ч.3 / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – 592 с.
55. Грачев В. Ограниченный акцепт векселя // Хозяйство и право. – 1996. – № 12. – С.70-77.
56. Грачев В.В. Акцепт векселя. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 226 с.
57. Григоровська Л. Шляхи вдосконалення законодавства, що регулює вексельний обіг в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 3. – С.48-49.
58. Гусев О.Б., Завидов Б.Д., Слюсаренко М.И. Залоговое право России / Под ред. В.С.Анохина. – М.: Экзамен, 2001. – 213 с.
59. Дегтярева О.И. Биржевое дело. Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 680 с.
60. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 року № 15-93 // Бізнес. – 1999. – 8 листопада. – № 45.
61. Добрынина Л. Некоторые аспекты гражданско-правового регулирования чековых отношений // Хозяйство и право. – 1999. – № 4. – С.47-52.
62. Добрынина Л. Понятие и признаки бездокументарных ценных бумаг // Хозяйство и право. – 1999. – № 6. – С.49-58.
63. Добрынина Л.Ю. Вексельное право России. Учебное и практическое пособие. – М.: Спарк, 1998. – 296 с.
64. Дробышев П.Ю. Бездокументарный вексель: юридическая консультация и право на существование // Рынок ценных бумаг. – 1996. – № 17. – С.48-49.
65. Дробышев П.Ю. Традиции и парадоксы вексельного обращения // Рынок ценных бумаг. – 1996. – № 10. – С.34-35.
66. Ефимова Л.Г. Банковское право. – М.: БЕК, 1994. – 360 с.
67. Єфімов О. Правова природа індосаменту переказного та простого векселя // Право України. – 1999. – № 4. – С.30-34.
68. Жалинский А., Рёрихт А. Введение в немецкое право. – М.: СПАРК, 2001. – 767 с.
69. Жолобова Г.А. Устав о векселях 1902 года // Журнал российского права. – 2002. – № 5. – С.153-159.
70. Закон України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999р. №606-XІV (із змінами, внесеними згідно із Законами) // ВВР. – 1999. – № 24. – Ст.207.
71. Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” // ВВР. – 2001. – № 21. – Ст.103.
72. Закон України “Про нотаріат” від 02.09.1993р. №3425-ХІІ (із змінами, внесеними згідно із Законами) // ВВР. – 1993. – №39. – Ст.383.
73. Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 05.04.2001р. №2346-ІІІ (із змінами, внесеними згідно із Законом) // ВВР. – 2001. – № 29. – Ст.137.
74. Закон України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі” № 826-XIV від 6 липня 1999 р. // ВВР. – 1999. – № 34. – Ст.290.
75. Закон України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі” № 827-XIV від 6 липня 1999 р. // ВВР. – 1999. – № 34. – Ст.291.
76. Закон України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів” №828-XIV від 6 липня 1999 р. // ВВР. – 1999. – №34. – Ст. 292.
77. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 р. (із змінами, внесеними згідно з Законами) // ВВР. – 1991. – № 38. – Ст.508.
78. Закон України “Про обіг векселів в Україні” від 05 квітня 2001 року №2374 ІІІ (із змінами, внесеними згідно із Законом) // ВВР. – 2001. – № 24. – Ст.128.
79. Зобов’язальне право. Теорія і практика. Навчальний посібник / За ред. проф.О.В.Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
80. Иванов Д.Л. Вексель. М.: Статут, 1994. – 112 с.
81. Ильин. В.В. Вексель / Гражданско-правовое регулирование банковской деятельности. Учебное пособие / Под ред. Суханов Е.А. – М.: ЮрИнфоР, 1994. – С.61-77.
82. Иоффе О.С. Избранные труды: в 4 т. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – Т ІІ. Советское гражданское право. – 511 с.
83. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юридическая литература, 1975. – 880 с.
84. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юридическая литература, 1984. – 231 с.
85. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена Постановою Правління НБУ № 204 від 02.08.1996 р. // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.
86. Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за № 283/8882 // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.
87. Каминка А.И. Очерки торгового права. – М.: ЮрИнфоР, 2002. – 547 с.
88. Кассо Л.А. Понятие о залоге в современном праве. – М.: Статут, 1999. – 284 с.
89. Кастальский В. Обеспечение обязательств залогом // Право и экономика. – 2002. – № 9. – С.21-25.
90. Кастальский В. Ценные бумаги как предмет залога // Право и экономика. – 2002. – № 12. – С.36-42.
91. Ковжарова Е. Імпортерам заборонено сплачувати ПДВ векселями // Юридичний журнал. – 2002. – № 4. – С.14-15.
92. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А.Довгерта. – К.: Український центр правничих студій “Fiat Justitia”, 2000. – 336 с.
93. Колесник В.И., Торкановский В.С. Ценные бумаги. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 416 с.
94. Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотариат. – Харьков: Основа, 2001. – 224 с.
95. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Отв.ред. О.Н.Садиков. – М.: Юридическая фирма “КОНТРАКТ”; Издательская группа “ИНФРА-М-НОРМА”, 1996. – 800 с.
96. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный) / Отв.ред. О.Н.Садиков. – М.: Юридическая фирма “КОНТРАКТ”; Издательский Дом “ИНФРА-М”, 1997. – 778 с.
97. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный) / Отв.ред. О.Н.Садиков. – М.: ЮРИНФОРМЦЕНТР, 1996. – 448 с.
98. Конвенція, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі // League of Nations. – Treaty Series. – vol.CXLIII, p. 259. – №.3313 (1933-1934).
99. Коновалов А.В. Владение и владельческая защита в гражданском праве. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 299 с.
100. Конституція України // Голос України. – 1996. – 1996. – 27 червня. – № 138.
101. Костицький В. Головні проблеми правового регулювання вексельного обігу та шляхи подальшого вдосконалення законодавства про векселі // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 4 (27). – С.95-106.
102. Краснов Н.И. Реальное исполнение обязательств между социалистическими организациями. – М.: Юридическая литература, 1959. – 286 с.
103. Крашенинников Е. Залог векселя // Хозяйство и право. – 1999. – №4. – С.43 46.
104. Крашенинников Е. Обыкновенные именные ценные бумаги // Хозяйство и право. – 1996. – № 12. – 78 84.
105. Крашенинников Е. Препоручительная передача векселя // Хозяйство и право. – 2001. – №6. – С.45 52.
106. Крашенинников Е.А. Содержание ценных бумаг на предъявителя // Правоведение. – 1994. – № 2. – С.43-47.
107. Крашенинников Е.А. Составление векселя. – Ярославль: Лиго, 1992. – 46 с.
108. Кремер Ю. К вопросу о форме векселей // Хозяйство и право. – 1996. – № 9. – С.148-150.
109. Кремер Ю. Соли