Колотілова Ілона Олександрівна. Законність та обгрунтованість рішень суду в цивільному процесі України

Краткое описание

Колотілова Ілона Олександрівна. Законність та обгрунтованість рішень суду в цивільному процесі України.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.03, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2015.- 223 с.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КОЛОТІЛОВА ІЛОНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 347.93

ЗАКОННІСТЬ ТА ОБГРУНТОВАНІСТЬ РІШЕНЬ СУДУ
В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Спеціальність:
12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Кіреєва Наталія Олександрівна
кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2014

ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………….…..……..3
Розділ І. РІШЕННЯ СУДУ ЯК НАЙВАЖЛИВІШИЙ АКТ ПРАВОСУДДЯ
1.1. Cутність рішень суду в цивільному процесі України………….….….15
1.2. Поняття рішень суду в цивільному процесі України………….….….26
1.3. Зміст рішень суду………………………………………………….....….35
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ ………………………..……..…..56

РОЗДІЛ ІІ. ВИМОГИ, ЯКИМ ПОВИННІ ВІДПОВІДАТИ РІШЕННЯ СУДУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
2.1. Вимоги, яким повинні відповідати рішення суду……………..………60
2.2. Поняття та зміст вимоги законності рішень суду……………...….…..76
2.3. Поняття та зміст вимоги обґрунтованості рішень суду…….……….106
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ………………………...…..…..…130

РОЗДІЛ ІІІ. ДОТРИМАННЯ ВИМОГ ЗАКОННОСТІ Й ОБГРУНТОВАНОСТІ РІШЕНЬ СУДУ В СУДОВІЙ ПРАКТИЦІ
3.1. Ухвалення законних і обґрунтованих рішень
судами першої інстанції …………………………….………………...136
3.2. Перевірка законності й обґрунтованості рішень суду
в апеляційному порядку ………………………..……..…………..…..156
3.3. Перевірка законності й обґрунтованості рішень суду
в касаційному порядку …………...……………..…..…………….…..172
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ……………….……….…..…….181

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………..…….…....185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………..…….….…196

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Сфера застосування судового захисту в нашій державі постійно розширюється. Як орган державної влади суд здійснює правозастосовну діяльність, яка завжди пов’язана з ухваленням відповідного правозастосовного акта – рішення суду.
Як найважливіший акт правосуддя, яким справа вирішується по суті, рішення суду повинно відповідати встановленим законом вимогам. Такими є передбачені ст. 213 ЦПК України вимоги законності й обґрунтованості рішень. Їх дотримання забезпечує якість та правосудність рішень.
У межах дослідження було проаналізовано 370 судових справ позовного провадження, які протягом останніх чотирьох років перебували в провадженні судів загальної юрисдикції різних інстанцій. У низці справ автором виявлено порушення вимог законності та обґрунтованості рішень суду, причиною чого стає неправильне розуміння вказаних вимог або їх неточне законодавче регулювання.
Дані судової статистики свідчать про постійне зростання кількості порушень як вимоги законності, так і вимоги обґрунтованості. Так, у 2012 році в апеляційному порядку було скасовано 27,4 тис. рішень, що становить 3,7 % від загальної кількості ухвалених місцевими загальними судами, що на 13,7 % більше, ніж у 2011 році. У 2013 році в апеляційному порядку було скасовано 27,8 тис. рішень, що становить 3,8 % від загальної кількості ухвалених, у 2014 році – 23,5 тис. рішень, що становить 3,8 % від розглянутих у першій інстанції з ухваленням рішень.
Не містять позитивної динаміки й статистичні дані касаційного перегляду. Так, у 2012 році було скасовано та змінено 5,5 тис. рішень у цивільних справах, що становить 0,8 % від кількості ухвалених місцевими загальними судами, тоді як у 2011 році було скасовано та змінено лише 0,3 % рішень. У 2013 році в касаційному порядку було скасовано та змінено 6,4 тис. рішень у цивільних справах, що становить 0,9 % від кількості ухвалених місцевими загальними судами, у 2014 році – 6,5 тис. рішень, що на 2% більше, ніж у 2013 році.
Проблеми, які при ухваленні рішень виникають на практиці, і як наслідок є підставами їх скасування або зміни в апеляційному чи касаційному порядках, свідчать про необхідність комплексного дослідження вимог законності та обґрунтованості рішень суду. Аналіз судової практики виявляє проблему судочинства саме в розумінні складових умов як вимоги законності рішень суду, так і вимоги обґрунтованості, вимагає їх переосмислення та співвіднесення з підставами скасування рішень як незаконних та/чи необґрунтованих.
Окремі аспекти процесу ухвалення законних та обґрунтованих рішень, перевірка дотримання вказаних вимог в апеляційному та касаційному порядках постійно перебувають у колі уваги теоретиків цивільного процесуального права, а також інших процесуальних галузей юридичної науки. Теоретичною базою дисертації стали присвячені дослідженню питань законності та обґрунтованості рішень суду праці П. П. Заворотька, М. Й. Штефана, П. М. Сергійка, Л. О. Пахомової, М. І. Ткачова, О. В. Хахалєвої та В. М. Щеглова. У роботі також використані праці таких українських процесуалістів: І. В. Андронова, К. В. Гусарова, О. В. Дем’янової, О. С. Захарової, Н. О. Кіреєвої, В. В. Комарова, О. В. Кота, В. М. Кравчука, Д. Д. Луспеника, К. І. Малишева, Т. В. Рудої, В. І. Тертишнікова, Г. П. Тимченка, О. С. Ткачука, О. І. Угриновської, Г. В. Фазикош, С. Я. Фурси, Т. В. Цюри, О. М. Шиманович, О. О. Штефана та інші. Проаналізовано праці радянських і російських процесуалістів, серед яких: М. Г. Авдюков, О. Т. Боннер, О. О. Борисова, Є. В. Васьковський, М. А. Вікут, К. Г. Гойденко, М. А. Гурвич, І. І. Жевак, Л. М. Завадська, С. К. Загайнова, І. М. Зайцев, М. Б. Зейдер, А. Ф. Клейнман, К. А. Лебедь, Л. Ф. Лєсницька, О.О. Мельников, Ю. В. Навроцька, Г. Л. Осокіна, О. М. Перунова І. В. Решетнікова, К. Б. Рижов, Т. В. Сахнова, О. В. Слепченко, Л. О. Терехова, Ю. О. Тимофєєв, М. К. Треушніков, Н. О. Чечина, Д. М. Чечот, М. С. Шакарян, Т. М. Яблочков, В. В. Ярков.
Незважаючи на великий перелік робіт, комплексного дослідження проблем законності та обґрунтованості рішень суду у сучасній вітчизняній науці проведено не було. Такі теоретичні проблеми, як розуміння сутності та складових елементів вимог законності та обґрунтованості рішень суду, співвідношення цих вимог між собою та з підставами скасування рішень в апеляційному та/чи касаційному порядках, мають суттєве значення як для науки цивільного процесуального права, так і для судової практики.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» 2010 року вніс суттєві зміни до ЦПК України, зокрема до переліку підстав скасування рішень суду. Відповідно до чинного законодавства апеляційні суди позбавленні повноважень скасовувати рішення з переданням справи на новий розгляд, у разі встановлення порушень вимог законності та/чи обґрунтованості в апеляційному порядку рішення може бути лише змінено або скасовано з ухваленням нового. Перелік безумовних підстав скасування рішень в касаційному порядку взагалі було вилучено. Законодавчі зміни не усунули наявних проблем, а навпаки зумовили нові.
Актуальність теми визначається істотним впливом вимог законності та обґрунтованості на судову практику, оскільки саме їх дотримання є критерієм якості рішення, а їх недотримання проявляється через підстави скасування рішень судами апеляційної та касаційної інстанцій. Правильне визначення складових елементів (умов) законності та обґрунтованості рішень суду прямо впливає на судову практику.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках теми комплексних наукових досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка, відповідно до державної бюджетної науково-дослідної теми «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти», (№ 11 БВ 042-01; державний реєстраційний номер 0111U008337), яка досліджується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2015 року, та теми кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Проблеми розвитку законодавства про судочинство і судоустрій України» № 97165. Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 4 від 23 грудня 2011 р.; уточнено протоколом № 1 від 18 вересня 2014 р.) та внесено до переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (затверджених НАПрН України у 2011 році, – реєстраційний номер 328, с. 60).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз проблем законності та обґрунтованості рішення суду, розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення переліку умов ухвалення законних та обґрунтованих рішень та підстав скасування рішень як незаконних чи/та необґрунтованих.
Для досягнення поставленої мети в межах роботи було сформульовано такі задачі:
- розкрити сутність рішення суду як однієї з форм судових актів;
- проаналізувати вимоги, які висуваються до рішень суду;
- визначити зміст та складові елементи вимоги законності рішень суду;
- визначити зміст та складові елементи вимоги обґрунтованості рішень суду;
- дослідити теоретичні і практичні підходи до розуміння співвідношення вимог законності й обґрунтованості рішень суду;
- дослідити правильність тлумачення норм матеріального та процесуального права як забезпечення гарантії законності рішення;
- дослідити правильність встановлення предмету доказування як гарантію обґрунтованості рішення суду;
- розкрити сутність доведеності обставин справи та відповідності висновків суду викладеним в рішенні фактичним обставинам справи як елементи забезпечення гарантії обґрунтованості рішення суду;
- сформулювати теоретичні висновки і розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства, що регулює законність та обґрунтованість рішень суду.
Об’єктом дослідження є цивільні процесуальні правовідносини, що виникають у процесі ухвалення законних та обґрунтованих рішень суду.
Предметом дослідження є вимоги законності й обґрунтованості рішень суду в цивільному судочинстві України.
Методи дослідження. З урахуванням об’єкта і предмета дослідження та відповідно до поставленої мети і задач, застосовано широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження:
- діалектичний – дав змогу дослідити та обґрунтувати основні поняття, що використовуються в роботі, проаналізувати вимоги законності та обґрунтованості рішень суду в їх розвитку, взаємозв’язку та взаємозалежності (розділи 1, 2);
- системний – дозволив визначити проблеми правового регулювання процесу ухвалення законних та обґрунтованих рішень суду (розділ 3);
- статистичний – застосовано при вивчені судової статистики та судової практики (розділ 3);
- історико-правовий – використано у процесі аналізу наукової літератури та динаміки розвитку вимог законності та обґрунтованості рішень суду (підрозділи 1.1, 1.2, розділ 2);
- аналізу та синтезу – застосовано при доведенні або спростуванні теоретичних положень (розділи 1, 2);
- формально-юридичний – вжито для тлумачення положень законодавства (підрозділи 2.2, 2.3, розділ 3);
- порівняльно-правовий – використано для порівняння норм чинного ЦПК України та ЦПК України 1963 року, що дало можливість запропонувати найбільш оптимальні пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства України (підрозділ 2.3, розділ 3);
- моделювання – застосовано у процесі формулювання пропозицій щодо змін до законодавства;
- формально-логічний – дав змогу здійснити комплексний аналіз вимог законності та обґрунтованості рішень суду, зробити науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, що мають ознаки наукової новизни (підрозділи 2.2, 2.3).
Теоретичною базою дисертаційного дослідження стали праці і наукові висновки вітчизняних та зарубіжних вчених – представників науки цивільного процесуального права, загальної теорії права та господарського процесуального права.
Нормативною основою дисертаційного дослідження є положення міжнародно-правових документів, Конституція України, Цивільного процесуального кодексу України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практики Європейського Суду з прав людини.
Емпіричною базою дослідження стали рішення судів першої апеляційної та касаційної інстанцій, статистичні та аналітичні матеріали, узагальнення судової практики та практика Європейського Суду з прав людини.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження є першим у вітчизняній науці цивільного процесуального права комплексним дослідженням вимог законності та обґрунтованості рішень суду.
За підсумками проведеного дослідження обґрунтовано низку нових висновків і пропозицій, найважливіші серед яких такі:
вперше:
- обґрунтовано висновок про те, що рішення суду є основною формою, а не видом судових актів;
- обґрунтовано необхідність правильного тлумачення норм матеріального права як гарантію законності рішень суду;
- обґрунтовано необхідність застосування аналогії цивільного процесуального закону у випадках наявності прогалин цивільного процесуального регулювання;
- зроблено висновок про недоцільність виокремлення такої обов’язкової підстави скасування рішень суду в апеляційному порядку як «ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу», з огляду на її недієвість;
удосконалено:
- визначення поняття рішення суду в цивільному процесі України як основного та найважливішого судового акту, яким закінчується розгляд справи по суті, що ухвалюється іменем України та є обов’язковим до виконання на всій її території;
- визначення поняття законного рішення суду, як рішення, яким суд вирішив справу згідно з правильно витлумаченими та застосованими нормами матеріального права та дотриманням норм процесуального права;
- перелік безумовних підстав скасування рішень суду в апеляційному порядку шляхом його доповнення такими підставами, як розгляд справи за відсутності будь-кого з осіб, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;
- підхід щодо розподілу на види підстав скасування рішень суду у зв’язку з порушенням норм процесуального права шляхом його доповнення таким видом, як формальні порушення, які не є і не можуть бути підставою скасування рішень;
- визначення поняття обґрунтованого рішення суду як рішення, в якому висновки суду відповідають викладеним в ньому обставинам справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, які було повно та правильно з’ясовано та доведено в судовому засіданні;
дістали подальшого розвитку:
- положення щодо необхідності уніфікації термінів, якими позначаються акти, що ухвалюються судами в цивільних справах, та закріплення як родового поняття терміну «судові акти»;
- ідея співвідношення законності й обґрунтованості рішень суду між собою як самостійних та водночас взаємозалежних вимог;
- положення щодо правильності встановлення предмету доказування як забезпечення гарантії обґрунтованості рішення суду.
На основі проведеного наукового дослідження вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства України:
1. Доповнити ст. 2 ЦПК України пунктом 5 такого змісту: «У разі відсутності норми процесуального права, яка регулює відносини, які виникли в процесі цивільного судочинства, суд застосовує норму, яка регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).»;
2. Викласти ч.ч. 2 і 3 ст. 213 ЦПК України в такій редакції: «2. Законним є рішення, яким суд вирішив справу згідно з правильно витлумаченими і застосованими нормами матеріального права та дотриманням норм процесуального права. 3. Обґрунтованим є рішення, в якому висновки суду відповідають викладеним в ньому обставинам справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, які було повно та правильно з’ясовано та доведено в судовому засіданні.»;
3. Пункт 2 ч. 1 ст. 215 ЦПК України викласти в такій редакції: «описової частини із зазначенням:
узагальненого викладу позиції позивача;
узагальненого викладу позиції відповідача;
пояснень осіб, які беруть участь у справі;
досліджених судом доказів;»;
4. Викласти ч. 2 ст. 309 ЦПК України в такій редакції: «Норми матеріального права вважаються неправильно застосованими, якщо: суд застосував закон, який не підлягав застосуванню; суд не застосував закон, який підлягав застосуванню; суд неправильно витлумачив закон.».
5. Доповнити ст. 309 ЦПК України частиною 4 такого змісту: «Підставами для обов’язкового скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: 1) розгляд і вирішення справи неповноважним судом; 2) участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; 3) розгляд і вирішення справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання; 4) ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглядав справу.».

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що за результатами дослідження вимог законності та обґрунтованості рішень суду сформульовано концептуальні положення, висновки, пропозиції та рекомендації, які можуть мати вплив на подальше удосконалення законодавства у цій сфері:
- у науково-дослідній роботі – розроблені в дисертації положення можуть слугувати теоретичною та методологічною основою для подальшого наукового осмислення і розроблення проблем законності та обґрунтованості рішень суду;
- у правотворчій роботі – сформульовані в дисертаційній роботі пропозиції можуть бути використані з метою подальшого удосконалення чинного законодавства;
- у правозастосовній діяльності – результати дослідження можуть сприяти якісному підвищенню практики ухвалення законних та обґрунтованих рішень;
- у навчальному процесі – викладені в дисертації положення можуть бути використані при викладанні таких навчальних дисциплін, як «Цивільне процесуальне право», «Актуальні питання цивільного процесу України», а також під час підготовки підручників і навчальних посібників із зазначених дисциплін (Акт впровадження у навчальний процес юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 22 жовтня 2014 року).
Особистий внесок дисертанта. Викладені у дисертації положення, які становлять наукову новизну праці, розроблені автором особисто. Для аргументації окремих положень використано праці інших науковців, на які зроблено посилання.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації обговорювалися на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також отримали апробацію у доповідях автора на наукових конференціях, зокрема: науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті професора О.А. Пушкіна «Методологія дослідження цивільного права і процесу» (м. Харків, 26 травня 2012 р.); всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблеми правознавства» (м. Харків. 10 серпня 2012 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Український та зарубіжний досвід реформування національної правової системи в контексті інтеграційних процесів» (м. Львів, 7 - 8 вересня 2012 р.); міжнародній науково-практичній конференція «Актуальні досягнення юридичної науки в ХХІ столітті» (м. Львів, 30 листопада – 01 грудня 2013 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні правові та організаційні проблеми публічного управління та судочинства» (м. Кіровоград, 12–13 квітня 2013 р.); міжнародному цивілістичному форумі «Цивільне законодавство: система, міжгалузеві зв’язки, шляхи вдосконалення» (м. Київ, 25-26 квітня 2013 р.); міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті Є.В. Васьковського «Треті юридичні диспути з актуальних проблем приватного права» (м. Одеса, 17 травня 2013 р.); міжнародній конференції «Сучасні тенденції правових досліджень» (м. Санкт-Петербург, 17 серпня 2013 р.); міжнародній конференція «Літні наукові читання» (м. Київ, 31 серпня 2013 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Право і сучасність» (м. Москва, 31 серпня 2013 р.); міжнародній науково-практичної конференції «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (м. Херсон, 25-26 жовтня 2013 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Дванадцяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 8-9 листопада 2013 р.); ХХІ міжнародній науковій конференції «Ломоносов» (м. Москва, 7-11 квітня 2014 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Права та свободи людини і громадянина: механізм їх реалізації та захисту різними галузями права» (м. Братислава (Словацька Республіка) 19-20 вересня 2014 р.) (Medzinárodná vedecká konferencia«Práva a slobody človeka a občana: mechanizmus ich implementácie a ochrany rôznych oblastiach práva», 19-20 septembra 2014 r., Bratislava), міжнародній науково-практичній конференції «Європейські стандарти захисту прав у цивільному судочинстві: випробування часом», присвяченій десятиріччю прийняття Цивільного процесуального кодексу України (м. Київ, 26 вересня 2014 р.), міжнародному цивілістичному форумі «Цивілістична доктрина і формування громадянського суспільства» (м. Київ, 03 жовтня 2014 р.).
Публікації. Основні положенні та висновки дисертаційного дослідження викладені у 20 публікаціях, з яких 6 надруковані у фахових наукових виданнях, у тому числі 2 – в міжнародних наукових виданнях, та 14 – у збірниках тез доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації обумовлена предметом дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 224 сторінки, у тому числі 29 сторінок – список використаних джерел із 270 найменувань.  

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Проведене у дисертаційній роботі дослідження дало змогу сформулювати такі теоретичні висновки та практичні рекомендацій:
У теорії цивільного процесуального права рішення суду розглядається як:
- акт правозастосування, яким здійснюється захист прав, свобод та інтересів шляхом підтвердження наявності чи відсутності правовідношення та визначення конкретної поведінки сторін та третіх осіб, що беруть участь у справі, на майбутнє;
- як матеріальний і процесуальний юридичний факт;
- як процесуальний акт-документ, який має відповідати чітко встановленим ЦПК України вимогам.
На підставі проведеного аналізу позицій науковців зроблено висновок, що рішення суду одночасно є підтвердженням, наказом та актом застосування норм права, а також юридичним фактом та процесуальним актом-документом. Сутність рішення суду розкривається через мету цивільного судочинства і полягає в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Аналіз юридичної літератури та нормативно-правових актів свідчить про відсутність у науці та цивільному процесуальному законодавстві України єдиного терміну, яким позначаються акти, що ухвалюються судами загальної юрисдикції. У зв’язку з цим пропонується заміна в ЦПК України та інших нормативно-правових актах терміну «судові рішення» на термін «судові акти», що дозволить уніфікувати визначення родового поняття усіх судових актів, які виносяться при розгляді й вирішенні цивільних справ, та усунути термінологічну невизначеність.
Обґрунтовується пропозиція викладення ст. 208 ЦПК України у наступній редакції:
«Стаття 208. Судові акти, що виносяться в порядку цивільного судочинства:
1. Судові акти викладаються у таких формах:
1) рішення;
2) ухвали;
3) постанови;
4) наказу;
2. Рішення суду є основним та найважливішим судовим актом, яким закінчується розгляд справи по суті, що ухвалюється іменем України та є обов’язковим до виконання на всій її території.
3. Питання, пов'язані з рухом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
4. Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, а у випадках, передбачених статтями 389-6 та 389-11 цього Кодексу, – постановленням ухвали.
5. Перегляд рішень та ухвал Верховним Судом України закінчується ухваленням постанови.
6. Судовий наказ є особливою формою судового акту, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 96 цього Кодексу.».
Проведене дослідження поняття, сутності та змісту рішення суду дає підстави для висновку, що рішення суду є однією з форм судових актів, основна відмінність якого від інших полягає у вирішенні ним справи по суті. Тому запропоновано авторське визначення рішення суду в цивільному судочинстві України як основного та найважливішого судового акту, яким закінчується розгляд справи по суті, що ухвалюється іменем України та є обов’язковим до виконання на всій її території.
Питання змісту рішень суду в ЦПК України регулюється досить детально, але деякі положення потребують уточнення. Описова частина рішення суду першої інстанції окрім викладення позиції відповідача, пояснень осіб, що беруть участь у справі, а також інформації про досліджені судом докази, спочатку повинна містити викладення інформації щодо вимог позивача, що дозволить сформувати уявлення про підстави його вимог та зміни в правовій позиції під час розгляду справи (зміна предмета чи підстави позову, повна або часткова відмова від позову, збільшення чи зменшення позовних вимог).
Посилання в описовій частині рішення на «інші досліджені судом докази» після викладу вимог позивача та позиції відповідача, а також пояснень осіб, що беруть участь у справі, є нелогічною, оскільки пояснення осіб, що беруть участь у справі, є доказами лише у разі допиту їх у якості свідків. Тому після викладу позицій та пояснень осіб, що беруть участь у справі, в описовій частині рішення має бути зазначено про всі досліджені судом докази.
Вказані положення пропонується законодавчо закріпити в п. 2 ч. 1 ст. 215 ЦПК України шляхом викладення його в такій редакції:
«2) описової частини із зазначенням:
- узагальненого викладу позиції позивача;
- узагальненого викладу позиції відповідача;
- пояснень осіб, які беруть участь у справі;
- досліджених судом доказів».
Автором запропоновано вдосконалити законодавчо закріплений зміст рішень суду касаційної інстанції шляхом його поділу на загальноприйняті вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини.
Аналіз чинного цивільного процесуального законодавства та наукових досліджень дозволяють диференціювати вимоги, яким має відповідати рішення суду, на вимоги, що висуваються до його внутрішнього змісту (законність, обґрунтованість, визначеність, безумовність, точність, вмотивованість, справедливість, правильність) та вимоги, що висуваються до його форми.
На теоретичному і науковому рівнях можна говорити окремо про вимоги повноти, вмотивованості, безумовності, визначеності, точності, чіткості та ухвалення рішення у встановленому законом порядку, але їх самостійність відносна і не може стояти в одному ряду із законністю та обґрунтованістю, так як останні охоплюють суттєві ознаки рішення суду як акту правосуддя, процесуального акту та юридичного факту, тим самим включаючи в себе всі інші виділені вимоги.
Вимоги повноти, чіткості, визначеності, остаточності, категоричності, безумовності, ясності та точності повністю охоплюються вимогою законності рішень суду. Вимога вмотивованості рішень суду означає наведення судом мотивів ухвалення ним саме такого рішення, та охоплюється дотримання вимог законності та обґрунтованості.
У цивільному процесуальному законодавстві закріплені вимоги справедливості й правильності рішень суду, але їх зміст не розкрито. Справедливим є законне та обґрунтоване рішення, яке ґрунтується на застосуванні справедливого закону. Правильним є рішення, яке хоча й містить формальні порушення передбачених законом вимог, але ці порушення не впливають на суть рішення і не можуть бути підставами його зміни чи скасування. Вимоги справедливості й правильності рішення суду цілком охоплюються змістом вимог законності та обґрунтованості рішень суду.
Доведено, що обов’язковий характер мають лише ті вимоги, недотримання чи порушення яких тягне за собою зміну чи скасування рішень суду в апеляційному чи касаційному порядку. Розширення кола так званих «умов правомірності» рішень суду не відповідає закону, а штучне конструювання і висунення нескінченної кількості нових вимог створює труднощі для правозастосування. Судова практика свідчить, що найрізноманітніші порушення, які допускаються у процесі розгляду і вирішення справи, розглядаються як прояв незаконності та необґрунтованості рішень суду.
Дотримання вимоги законності рішення суду передбачає дотримання двох умов: правильного застосування норм матеріального права та дотримання і правильного застосування норм процесуального права, кожна з яких складається з певних елементів.
Правильне застосування норм матеріального права полягає у визначенні саме тієї норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та правильному її тлумаченні. Норми матеріального права вважаються правильно застосованими за умови правильної юридичної кваліфікації даного правовідношення та правильного з’ясування суті й змісту застосованої норми матеріального права.
Порушення умов правильного застосування і тлумачення норм матеріального права може проявлятися у незастосування належного закону, застосуванні неналежного закону або у неправильному тлумаченні норм матеріального права. Тому обґрунтовано необхідність уточнення п. 4 ч. 1 ст. 309 України шляхом його викладення у такій редакції: «4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права», та ч. 2 ст. 309 ЦПК України, шляхом її викладення у такій редакції: «Норми матеріального права вважаються неправильно застосованими, якщо: суд застосував закон, який не підлягав застосуванню; суд не застосував закон, який підлягав застосуванню; суд неправильно витлумачив закон.».
Дотримання вимоги законності рішень забезпечується й дотриманням та правильним застосування норм процесуального права. На відміну від неправильного застосування норми матеріального права, порушення або неправильне застосування норм процесуального права не завжди є підставою скасування чи зміни рішень суду як незаконних, а тільки в тих випадках, коли такі порушення призвели до неправильного вирішення справи чи є безумовними підставами скасування рішень в порядку апеляційної перевірки або унеможливлюють встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, в касаційному порядку.
Обґрунтовано необхідність поділу випадків порушення чи неправильного застосування норм процесуального права на три групи: безумовні підстави скасування рішень, умовні підстави скасування рішень та формальні порушення, які не є та не можуть бути підставами скасування рішень суду.
З метою чіткого розподілу умовних та безумовних підстав скасування рішень суду у зв’язку з порушенням норм процесуального права пропонується доповнити ст. 309 ЦПК України частиною 4 такого змісту:
«Підставами для обов’язкового скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є:
1) розгляд і вирішення справи неповноважним судом;
2) участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;
3) розгляд і вирішення справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання, або незалучення належного відповідача чи співвідповідача;
4) ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглядав справу.».
На основі аналізу складових умов законності рішень суду запропоновано авторське визначення, відповідно до якого законним є рішення, яким суд вирішив справу згідно з правильно витлумаченими та застосованими нормами матеріального права та дотриманням норм процесуального права.
Наявність досконалого процесуального механізму, здатного забезпечити законодавче регулювання усіх питань, які виникають чи можуть виникнути у процесі розгляду і вирішення справи є бажаним і необхідним. Однак, враховуючи швидкість розвитку суспільних правовідносин, в реальному житті це не завжди є можливим. Тому застосування аналогії норм процесуального закону при подоланні прогалин цивільного процесуального правового регулювання є необхідним для забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ.
Дисертантом обґрунтовано необхідність доповнення ст. 2 ЦПК України пунктом 5 такого змісту: «У разі відсутності норми процесуального права, яка регулює відносини, які виникли в процесі цивільного судочинства, суд застосовує норму, яка регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).».
На підставі аналізу складових умов дотримання вимоги обґрунтованості рішень суду через підстави їх скасування як необґрунтованих зроблено висновок, що вимога обґрунтованості рішень суду передбачає дотримання трьох умов:
1. Суд повно та правильно визначив обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, та висловив своє судження про них у мотивувальній частині рішення;
2. Встановлені судом обставини, що мають значення для вирішення справи, ґрунтуються на повно, всебічно та об’єктивно досліджених безпосередньо у судовому засіданні доказах, які відповідають вимогам належності, допустимості та достовірності;
3. Висновки суду про наявність чи відсутність істотних для вирішення справи юридичних фактів відповідають викладеним у рішенні обставинам справи.
Виходячи з аналізу складових дотримання вимоги обґрунтованості рішень суду в цивільному процесі України, запропоновано авторське визначення поняття обґрунтованості рішень суду, відповідно до якого, обґрунтованим є рішення, в якому висновки суду відповідають викладеним в ньому обставинам справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, які було повно та правильно з’ясовано та доведено в судовому засіданні.
З аналізу підстав скасування рішень суду як необґрунтованих автор приходить до висновку, що відмінність необґрунтованості рішення суду у вигляді недоведеності обставин, які мають значення для справи, від такого виду необґрунтованості як неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, полягає в тому, що в першому випадку суд першої інстанції правильно визначивши предмет доказування та визнавши встановленими істотні обставини справи, не навів достатніх (в кількісному і якісному розумінні) доказів щодо їх існування. У другому ж випадку, суд не визначився з предметом доказування за колом цих обставин.
Невідповідність висновків суду обставинам справи може проявлятися в суперечності висновків суду встановленим ним же фактам або в невідповідності висновків суду про правовідносини сторін обставинам справи. Останнє найчастіше має місце у випадках, коли застосована судом норма матеріального права лише в загальному вигляді визначає умови, за яких настають ті чи інші наслідки, або у разі, коли не встановивши цих елементів фактичного складу, суд робить необґрунтований висновок про його наявність.
Дослідження судової практики ухвалення рішень судами першої інстанції свідчить, що вимога законності рішень суду відноситься до правової сторони справи, вимога обґрунтованості – до фактичної. Водночас необхідною умовою правильного застосування норм матеріального права є встановлення фактичної сторони справи та кваліфікації фактичних взаємовідносин сторін. Автором проводиться класифікація випадків неправильного застосування норм матеріального права та аналізуються наслідки такого неправильного застосування.
Як підстави скасування чи зміни рішень суду неправильне застосування норм матеріального права може проявлятися у таких випадках:
1) незастосування закону, що підлягав застосуванню (незастосування належного закону), що має місце, якщо суд:
- застосував не чинний закон або норми підзаконного акту, що суперечать закону чи видані з порушенням чинного законодавства;
- застосував не всі норми матеріального права (нормативно-правові акти), які регулюють спірні правовідносини і підлягають застосуванню.
2) застосування судом закону, який не поширюється на ці правовідносини (застосування неналежного закону), що має місце, якщо суд:
- неправильно кваліфікував правовідносини сторін і застосував не ту норму, яка їх регулює (наприклад, норму трудового, а не цивільного права);
- застосував закон з порушенням його дії в просторі, часі або за колом осіб;
- неправильно застосував аналогію закону чи права.
3) неправильного тлумачення закону.
Визначення кожного з видів порушень має суттєве не тільки теоретичне, а й практичне значення. Лише чітко з’ясувавши, яке з наведених у законі порушень вимог законності та обґрунтованості допустив суд першої інстанції, апеляційний суд може правильно викласти мотиви скасування рішення.
Правильність встановлення предмету доказування є умовою повноти та правильності з’ясування всіх обставин справи, та гарантією обґрунтованості рішення суду. До предмету доказування необхідно включати не лише юридичні факти матеріально-правового характеру, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень і на які вказує норма матеріального права, а всі факти, що мають значення для справи, включаючи і обставини, які не потребують доведення.
Формулювання, яке використовується в п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України «неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи», на думку дисертанта, є неточним, оскільки не відповідає принципам змагальності та диспозитивності цивільного процесу. Запропоновано викласти вказане положення п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України в такій редакції: «неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи». Також пропонується уточнити формулювання п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України шляхом викладення його в такій редакції: «невідповідність висновків суду викладеним у рішенні обставинам справи».
Поняття незаконності та необґрунтованості рішень є широкими, і одним видом порушення, яке стосується правової або фактичної сторони справи, як правило, не вичерпується. Вимоги законності й обґрунтованості тісно пов’язані між собою, недотримання умов однієї вимоги часто тягне за собою недотримання іншої.
У широкому розумінні вимога законності рішень суду охоплює вимогу їх обґрунтованості та залежить від неї. У вузькому розумінні, яке застосовуються в ЦПК України, ці вимоги не збігаються: законність означає застосування до встановлених обставин справи правильного витлумачених норм матеріального і процесуального права, обґрунтованість – пов’язується з встановленням фактичних обставин справи.
Між фактичною і правовою сторонами рішення існує тісний зв'язок і, як наслідок, цей же зв'язок існує і між вимогами законності й обґрунтованості, але він не свідчить про їх абсолютну нерозривність. Вимоги законності та обґрунтованості рішень суду є самостійними та водночас взаємозалежними, їх недотримання має різні процесуальні наслідки і є самостійними (незалежними одна від одної) підставами скасування чи зміни рішень суду. Водночас, перевіряючи дотримання вимоги законності рішень, суд касаційної інстанції з’ясовує, чи враховано судом першої або апеляційної інстанції при ухваленні рішення усі факти, що є предметом доказування, та чи підтверджено обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами.
У зв’язку з відсутністю переліку безумовних підстав скасування рішень суду у касаційному порядку у зв’язку з порушенням норм процесуального права, доцільним є виключення ч. 4 ст. 332 ЦПК України та з ч. 3 ст. 335 ЦПК України речень «порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення», оскільки вказані положення не є дієвими.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамов С.Н., Чапурский В.П., Шкундин З.И. Гражданский процесс. Учебник. – М.: Юрид. изд-во МЮ СССР, 1948. – 483 с.
2. Абрамов С.Н. Проверка обоснованности судебного решения вышестоящим судом по советскому праву. – М.: Госюризад, 1950. – 132 с.
3. Абрамов С.Н. Советский гражданский процесс [Текст] : учебник / С. Н. Абрамов. - Москва : Юрид. лит., 1952. – 419 с.
4. Авдюков М.Г. Принцип законности в гражданском судопроизводстве. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1970. – 203 с.
5. Авдюков М.Г. Судебное решение. – М.: Юрид. лит., 1959. – 192 с.
6. Актуальные вопросы арбитражного законодательства: о чем молчит Арбитражный процессуальный кодекс Российской Федерации / В.И. Добровольский. – М. : Волтерс Клувер, 2010. – 312 с.
7. Аналіз даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у 2014 році. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sc.gov.ua/ua/sudova_statistika.html.
8. Аналіз даних судової статистики щодо розгляду справ і матеріалів місцевими загальними судами, апеляційними судами областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційним судом Автономної Республіки Крим у 2011 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://sc.gov.ua/ua/sudova_statistika.html.
9. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2012 р. (за даними судової статистики) // [Електронній ресурс]. – Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E4549252C88A2C5BC2257B9B002F464C.
10. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2013 р. (за даними судової статистики) // [Електронній ресурс]. – Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/264C5A022472BB31C2257D1900315B8D.
11. Аналітичні таблиці щодо стану здійснення правосуддя за 2014 рік. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://court.gov.ua/sudova_statystyka/hgjghjgyfghj/.
12. Андронов І.В. Рішення суду першої інстанції в цивільному процесі України: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ігор Володимирович Андронов ; Одеська національна юридична академія. – О., 2008. – 20 с. – укp.
13. Андронов І.В. Судові рішення в цивільному процесі України: проблеми термінології / І. В. Андронов // Актуальні проблеми держави і права . - 2012. - Вип. 66. - С. 287-293.
14. Арбитражный процесс: учебник / отв. ред. проф. В.В. Ярков. – 3е изд., перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 912 с.
15. Аристотель. Никомахова этика. Перевод: (C) Нина Брагинская. Философы Греции ЗАО "Издательство "ЭКСМО-Пресс", Москва, 1997 // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.lib.ru/POEEAST/ARISTOTEL/nikomah.txt.
16. Архів Октябрського районного суду м. Полтави. – Справа № 22д-8370/2011.
17. Архів Печерського районного суду міста Києва. Справа № 22-ц/796/7701/13.
18. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. – Справа № 6-5238св10
19. Афанасьев С.Ф. Проблема истины в гражданском судопроизводстве: автореферат канд. дисс. – Саратов, 1998.
20. Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серия «Судова практика» . – X.: Харків юридичний, 2008. – 708 с.
21. Богомолов A.A. Процессуальные гарантии правильности и своевременности рассмотрения и разрешения гражданских дел. Автореферат на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Саратов, 2004. – 16 с. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dissercat.com/
22. Божок В.А. Институт аналогии в гражданском и арбитражном процессуальном праве. Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – М., 2005. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dissercat.com/
23. Бондар І. В. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами : автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.03 / І. В. Бондар; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2009. - 18 c. - укp.
24. Бондаренко-Зелінська Н.Л. Підготовка цивільних справ до судового розгляду (монографія). - Х.: Харків юридичний, 2009. – 186 с.
25. Боннер А.Т. Гражданский процессуальный закон и фактическая процессуальная деятельность // Избранные труды по гражданскому процессу. – СПб.: Изд. Дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2005. – С. 404-406
26. Боннер А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности. – М., 1992. – 319 с.
27. Боннер А.Т. Применение нормативных актов в гражданском процессе. - М.: Юрид. лит., 1980. - 160 c.
28. Боннер А.Т. Принцип законности в советском гражданском процессе. – М.: ВЮЗИ, 1989. – 80 с.
29. Борисова Е.А. Апелляция в гражданском (арбитражном) процессе: 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательский Дом «Городец», 2008. – 224 с.
30. Борисова Е.А. Проверка судебных актов по гражданским делам. – М.: «Издательский Дом «Городец»», 2005. – 304 с.
31. Бородін М. Непродумані зміни: апеляційне і касаційне оскарження судових рішень в цивільних справах у світлі нового законодавства / М. Бородін // Закон і бізнес. – 2003. – 23 серп. (№34). – С. 4-5
32. Булгаков В.В. Концепция справедливости в праве : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юр. наук : спец. 12.00.01 "Теория и история права и государства; история правовых учений" / Булгаков Владимир Викторович – Белгород, 2002. – 19 с.
33. Василюк С. Ломоносова О. Застосування аналогії в цивільному процесі // Право України. – 2002. - № 3. – С. 135-137
34. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. Изд. 2. – М.: Изд-во бр. Башмаковых, 1917. – 475 с.
35. Вахтер В.В. Общетеоретические вопросы понятия фактической основы применения норм советского права: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. Свердловск, 1979.
36. Викут М.А. Гражданский процесс России. Учебник. 2005. – М:. Юристъ. – 480 с.
37. Власенко Н.А. Об аналогии в современном процессуальном праве // Российская юстиция. – 2005. – № 7. – С. 21-36.
38. Войтовський В.С. Повноваження суду касаційної інстанції / В.С. Войтовський // Цивільне законодавство: система, міжгалузеві зв’язки, шляхи вдосконалення. Матеріали міжнародного цивілістичного форуму, Київ, 25-26 квітня 2013 року. – К.: ТОВ «Білоцерківдрук», 2014. – С. 345-347.
39. Волосенко С.О. Правова природа принципів об'єктивної істини і змагальності // Юриспруденція: теорія і практика. – 2006. – №5 (19). – С. 19-22.
40. Вопленко Н.Н. Социалистическая законность и применение права / Под ред.: Байтин М.И. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1983. - 184 c.
41. Гаврік Р. О. Законна сила судових рішень у цивільних справах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.03 "цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право" / Гаврік Роман Олександрович – Київ, 2011. – 20 с.
42. Гнатенко А.В., Луспеник Д.Д. Повноваження апеляційного суду при перегляді рішення суду: теоретичні та практичні спірні питання // Вісник Верховного Суду України. – 2008. – № 12. – С. 38-45.
43. Гойденко Е.Г. Отмена не вступивших в законную силу судебных решений в гражданском процессе: Монография / КФ РПА Минюста России. – 2-е изд. – Калуга: Полиграф-Информ, 2010. – 168 с.
44. Гражданский процесс / Под ред. А.Ф. Клейнмана. – М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. – 325 с.
45. Гражданский процесс. Особенная часть / Г.Л. Осокина. – М. : Норам, 2007. – 960 с
46. Гражданский процесс. Учебник / Под ред. проф. В.В. Ярков. М.: Бек., 1999.
47. Гражданский процесс. Учебник. Издание третье, переработанное и дополненное. // Под ред В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота. – М., ПБОЮЛ Гриженко, 2001. – 544 с.
48. Гражданский процесс: учебник / отв. ред. В.В. Ярков. – 8-е изд., перераб. и доп. – М. : Инфотропик Медиа, 2012. – 768 с.
49. Гражданский процесс: Учебник. 4-е изд., перераб. и доп. / Под ред. М.К. Треушникова. М.: Издательский Дом «Городец», 2011. – 832 с.
50. Гражданское процессуальное право России / Отв. ред. М.С. Шакарян. – М.: Былина, 1996. – 400 с.
51. Гражданское процессуальное право / Под ред. М.С. Шакарян. – М.: ПРОСПЕКТ, 2004. – 584 c.
52. Грицанов A.C. Кассационное производство в советском гражданском процессе. Томск, 1980. – 155 с.
53. Губарь Т.Н. Устранение судом недостатков в вынесенном им решении: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Х., 1974. – 19 с.
54. Гурвич М.А. Решение советского суда в исковом производстве. – М.: ВЮЗИ, 1955. – 128 с.
55. Гурвич М.А. Судебное решение. Теоретические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1976. – 175 с.
56. Гуреев П.П. Судебное разбирательство гражданских дел. – М.: Госюриздат, 1958. – 199 с.
57. Гусаров К. В. Особливості окремої ухвали у цивільному судочинстві / Константин Володимирович Гусаров. // Порівняльно-аналітичне право. – 2013. – №2. – С. 139–141.
58. Гусаров К.В. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядках : монографія. – Х. : Право, 2010. – 352 с.
59. Дем'янова О.В. Окремі аспекти реалізації вимог до рішень суду в світі підстав для їх зміни або скасування вищестоящими інстанціями в цивільному судочинстві / О.В. Дем'янова // Часопис Київського університету права. – 2010. – № 4. – С. 165-169.
60. Жевак И.И. Решение арбитражного суда. Дисс. канд. юрид. наук. Саратов, 2005. – 185 с.
61. Жеруолис И. Сущность советского гражданского процесса. Вильнюс, 1969.
62. Жилин Г.А. Цели гражданского судопроизводства и их реализация в суде первой инстанции: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. – М., 2000.
63. Жуйков В.М. Проблемы гражданского процессуального права. М.: Городец-издат, 2001. – 288 с.
64. Завадская Л.Н. Реализация судебных решений. Теоретические аспекты. – М.: Наука, 1982. – 141 с.
65. Заворотько П.П. Штефан М.Й. Судове рішення. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1971. – 188 с.
66. Загайнова С.К. Судебные акты в гражданском и арбитражном процессе: теоретические и прикладные проблемы. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – 12.00.15 – Екатеринбург, 2008. -
67. Загайнова С.К. Судебные акты в механизме реализации судебной власти в гражданском и арбитражном процессе / Светлана Константиновна Загайнова. – М. Волтерс Клуверс, 2007. – 400 с.
68. Зайцев И.М. Причины и условия совершения судебных ошибок и проблема их предупреждения // Реализация процессуальных норм органами гражданской юстиции. Межвузовский сборник научных трудов. Свердловский научный институт. – Свердловск, 1988. – С. 68-74.
69. Зайцев И.М. Устранение судебных ошибок в гражданском процессе. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1985. – 135 с.
70. Закон України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 р. // Офіційний вісник України від 28.05.1999 р., № 19, стор. 194
71. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23 лютого 2006 р. // Урядовий кур'єр офіційне від 30.03.2006 р., № 60
72. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» № 483-16 від 15.12.2006 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 9, ст.77
73. Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» № 2540-III від 21.06.2001 // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 39, ст.190
74. Закон України «Про внесення змін і доповнень до Цивільного процесуального кодексу України» № 27/96-ВР від 2 лютого 1996 p. // Відомості Верховної Ради України. – № 8, – 1996 р.
75. Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» № 4191-17 від 20.12.2011 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4191-17.
76. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453 від 07.07.2010 р. // Офіційний вісник України від 30.07.2010 – 2010 р., / № 55/1 /, стор. 7, стаття 1900.
77. Закон України від 22 грудня 2005 р. «Про доступ до судових рішень» // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - № 15. – Ст. 128.
78. Захарова О.С. До питання про цивільну процесуальну форму / О.С. Захарова // Вісник Академії адвокатури України. – № 2(15). – 2009. – С. 27-30.
79. Зейдер Н.Б. Судебное заседание и судебное решение в советском гражданском процессе: (Учебное пособие). – 1959. – 99 с.
80. Зейдер Н.Б. Судебное решение по гражданскому делу. – М.: Юрид. лит., 1966. – 190 с.
81. Иванов О.В. К вопросу о сущности судебного решения по гражданскому делу // Проблемы гражданского права и процесса. Труды Иркутского государственного ун-та им. А.А. Жданова. – 1970. – Т. 78, вып. 10, ч. ІІ. – С. 101-112.
82. Казгириева Э.В. Логические ошибки в судебном правоприменении. Автореф. дис. на соискание ученой степени кандидата юридических наук. – Москва. 2005. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dissercat.com/
83. Кац С.Ю. Судебный надзор в гражданском судопроизводстве. – М.: Издательство «Юридическая литература», 1980. – 208 с.
84. Кіреєва Н.О. Строк апеляційного оскарження судових рішень: проблемні питання /Н.О. Кіреєва //Цивільне законодавство: система, міжгалузеві зв’язки, шляхи вдосконалення. Матеріали міжнародного цивілістичного форуму, Київ, 25-26 квітня 2013 року. – К.: ТОВ «Білоцерківдрук», 2014. – С. 305-307.
85. Клейнман А.Ф. Новейшие течения в советской науке гражданского процессуального права (Очерки по истории). – М.: Изд-во Московского ун-та, 1967. – 119 с.
86. Коваленко А.Г. Формирование предмета доказывания в гражданском судопроизводстве //Вестник Саратов¬ской государственной академии права. – 1996. – № 1. – С.92.
87. Коваль І.О. Право на справедливий суд: практика Європейського Суду з прав людини // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/7474.
88. Комаров В.В. Проблеми касації а аспекті принципу res judikata // Проблеми теорії і практики цивільного судочинства / За заг. ред. В.В. Комарова. – Х.: Харків юридичний, 2008. – 925 с.
89. Комментарий к Арбитражному процессуальному кодексу Российской Федерации (постатейный) / под ред. судьи Конституционного Суда РФ, д-ра юрид. наук, проф. Г. А. Жилина. – С. Ф. Афанасьев и [др. ]; отв. ред. Г. А. Жилин. – 2-е изд., перераб. и доп. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008.
90. Комментарий к Арбитражному процессуальному кодексу Российской Федерации (постатейный) / Отв. Ред. М. С. Шакарян. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2003. – 736 с.
91. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации (постатейный) / отв. ред. Г.А. Жилин. – 7-е изд. перераб. и доп. – Москва : Проспект, 2013. – 864 с.
92. Комментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации. / А.П. Рыжаков. – 3-е изд. перераб. и доп. М.: Издательство «Экзамен», 2008 – 703 с.
93. Конституція УРСР 1937 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://static.rada.gov.ua/site/const/istoriya/1937.html]
94. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/361/2006.
95. Кот О. В. Судові акти в господарському процесі України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.04 / О. В. Кот ; Нац. акад. прав. наук України, НДІ приват. права і підприємництва. – К., 2011. – 21 с.
96. Кравчук В.М., Угриновська О.І. Науково-практичний коментар до Цивільного процесуального кодексу України. – 2-ге вид. переробл. і допов. – Х. : Фактор, 2010. – С. 786
97. Кравчук В.М., Угриновська О.І. Науково-практичний коментар до Цивільного процесуального кодексу України. – К. Істина, 2006. – 944с.
98. Красавчиков O.A. Теория юридических фактов в советском гражданском праве. Автореф. дис... канд. юрид. наук. – М., 1950.
99. Кройтор В.А. Гражданский процесс : Учеб. пособие для подгот. к зачету и экзамену / В. А. Кройтор. - Х. : Эспада, 2003. – 288 с.
100. Курс гражданского процесса: теоретические начала и основные институты / Т.В. Сахнова. – М.: Волтерс Клувер, 2008. – 696 с.
101. Курс русского гражданского судопроизводства / Энгельман И.Е., заслуж. проф., почет. чл. Ун-тов св. Владимира и Юрьевского. – 3-е изд., испр. и доп. – Юрьев: Тип. К. Маттисена, 1912. – 646 с. – репринтная копия.
102. Курс советского гражданского процессуального права. Судопроизводство по гражданским делам. Т. ІІ / Отв. ред. А.А. Мельников. – М.: Наука, 1981. – 510 с.
103. Курс цивільного процесу: підручник / В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранкова та ін.; за ред.. В.В. Комарова. – Х. : Право, 2011. – 1352 с.
104. Лазарев В.В. Правоприменительные акты и их эффективность в условиях развитого социалистического общества. Теоретическое исследование: Автореф. дисс. канд. юрид. наук. – М., – 1977. – С. 29
105. Лебедь К.А. Обоснованность судебно-арбитражного решения. //Арбитражный и гражданский процесс. – 2001. – №8. – С. 14.
106. Лебедь К.А. Решение арбитражного суда. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Москва, 2002.
107. Левшин Л.В. Сущность и значение судебного решения в советском гражданском процессе: Автореферат дисс... канд.юрид.наук. М., 1953.
108. Лейдерман В.М. Обжалование решений в советском гражданском процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Х., 1951. – 30 с.
109. Лесницкая Л.Ф. Основания к отмене обжалованных судебных решений. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1962. – 134 с.
110. Лесницкая Л.Ф. Пересмотр решения суда в кассационном порядке. – М.: Юрид. лит., 1974. – 189 с.
111. Лисенко Л.С. Законодавча регламентація вимог щодо законності та обгрунтованості судових актів: зб. матеріалів міжнародної наук.-практ. конф. [«Актуальні питання державотворення в Україні»], (Київ, 21 квітня 2011 р.). – С. 406.
112. Лисенко, Любов Сергіївна Ухвали в цивільному процесі України [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Лисенко Любов Сергіївна ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2012. - 19 с.
113. Літературне слововживання. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://slovopedia.org.ua/32/53396/30669.html.
114. Луспеник Д. Д. Законність, обґрунтованість і справедливість судового рішення – основні чинники авторитету судової влади (коментар) / Д. Д. Луспеник // Вісник Верховного Суду України . – 2010. – № 1. – С. 10-12.
115. Луспеник Д.Д. Межі розгляду цивільної справи судом касаційної інстанції: деякі спірні питання // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. «Європейські стандарти захисту прав у цивільному судочинстві: випробування часом» (Київ, 26 вересня 2014 р.). – К. : ВД «Дакор», 2014. – С. 221-224
116. Луспеник Д.Д. Настільна книга професійного судді при розгляді цивільних справ (складання судових процесуальних документів за новим ЦПК України)». – Харків: Харків юридичний, 2005. – 640 с.
117. Луспеник Д.Д. Процесуальна аналогія в цивільному судочинстві: теорія та судова практика / Д.Д. Луспеник // Цивільне законодавство: система, міжгалузеві зв’язки, шляхи вдосконалення. Матеріали міжнародного цивілістичного форуму, Київ, 25-26 квітня 2013 року. – К.: ТОВ «Білоцерківдрук», 2014. – С. 308-315.
118. Луспеник Д.Д. Розгляд судом заяв про фальшивість доказів відповідно до нового Цивільного процесуального кодексу України // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 12. – С. 33-37.
119. Луспеник, Д. Д. Процесуальна аналогія в цивільному судочинстві: Де-юре та Де-факто(постановка проблеми) / Д. Д. Луспеник // Адвокат : Журнал спілки адвокатів України. – 2006. – № 2. – С.12-17.
120. Малишев Б.В., Москалюк О.В. Застосування норм права (теорі