Сосніна Ганна Валеріївна. Правове регулювання сервітутів в Україні

Краткое описание

Сосніна Ганна Валеріївна. Правове регулювання сервітутів в Україні.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.03, Міжнар. гуманітар. ун-т. - Одеса, 2015.- 222 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені І. І. МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

Сосніна Ганна Валеріївна

УДК 347.262 (09)

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СЕРВІТУТІВ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Труба Вячеслав Іванович,
кандидат юридичних наук, доцент

Одеса – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ СЕРВІТУТУ
13
1.1. Виникнення та становлення сервітутів у римському приватному праві 13
1.2. Ґенеза правового регулювання сервітуту на території України 32
Висновки до розділу 1 60

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ ІНСТИТУТУ СЕРВІТУТУ
63
2.1. Поняття сервітуту та його ознаки 63
2.2. Система сервітутів у сучасному цивільному праві України 99
Висновки до розділу 2 129

РОЗДІЛ 3. СТРУКТУРА ТА ДИНАМІКА СЕРВІТУТНИХ ПРАВОВІДНОСИН
132
3.1. Структурні елементи сервітутних правовідносин 132
3.2. Підстави виникнення та припинення сервітутних правовідносин 150
3.3. Державна реєстрація права на сервітут та його захист 178
Висновки до розділу 3 192
ВИСНОВКИ
196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 200
ДОДАТКИ 223

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Внаслідок відсутності в Україні протягом тривалого часу приватної власності були, відповідно, й поза увагою інститути, які тісно пов’язані з нею, зокрема інститут сервітуту. Радянське законодавство не оперувало таким поняттям, як «сервітут», у ньому мали місце лише інститути, приблизно схожі з ним, у той час як ще римські цивілісти виділяли його в окремий інститут.
Відродження сервітуту після тривалого правового забуття відбулося тільки після здобуття Україною незалежності й пов’язано, перш за все, з прийняттям 2003 року Цивільного кодексу України (далі: ЦКУ). Подальше поступове прийняття низки законів щодо розвитку положень ЦКУ привело до розширення сфери застосування норм сервітутного права.
Слід констатувати, що до сьогодні на теоретичному рівні не склалося чіткого та рівнозначного тлумачення всіх існуючих аспектів, пов’язаних із характеристикою цього інституту, починаючи з його розуміння як правової категорії та закінчуючи способами захисту.
Зазначена ситуація обумовлена тим, що сучасна вітчизняна цивілістика, яка зародилася на початку XX століття, не увібрала низки інститутів, відомих дореволюційному праву. Недопущення цих інститутів до структури радянської цивілістичної доктрини призвело до втрати логічної послідовності при відтворенні раніше існуючих інститутів у сучасному законодавстві. Як наслідок, законодавче закріплення інституту сервітуту відбувається вкрай непослідовно та суперечливо. Досить серйозними проблемами слід визнати як різноманітність нормативних актів, які в той чи інший спосіб регламентують сервітутні відносини, так і відсутність чіткої ієрархії серед них.
Зокрема, норми про сервітути містяться не тільки в цивільному, але й у житловому, земельному і лісовому законодавстві, найчастіше в них містяться прогалини і суперечності. При цьому в умовах розвитку приватної власності роль речових прав на чуже майно зростає, а тому зазначені відносини в розглянутій сфері потребують їх однозначного регулювання. Уявляється, що такою основою повинен стати саме ЦКУ як основний кодифікований нормативний акт приватного права України.
Внаслідок даної обставини всебічне і глибоке вивчення історичного досвіду, зокрема дореволюційного, застосування даного правового явища допоможе усунути колізії і неузгодженості законодавства, а також визначити специфічну, національну модель саме українського сервітуту.
Досить серйозною прогалиною слід вважати й відсутність у чинному законодавстві чітко сформульованих положень про сервітути, підстави їх встановлення та припинення, а також права та обов’язки учасників сервітутних правовідносин. Особливу увагу слід звернути на те, що жодний нормативний акт не містить норми щодо захисту прав учасників цих відносин, що обумовлює різноманітні судові рішення, які часто є протилежними у схожих випадках. Таке становище, на жаль, не рятують керівні роз’яснення вищих судових органів України, оскільки вони знов-таки ґрунтуються на тлумаченні недосконалого сервітутного законодавства. Зазначена проблема існує на тлі того, що кількість спорів про сервітути неухильно зростає.
З іншого боку, і юристи-практики стикаються з великою кількістю проблем, пов’язаних із неповнотою законодавства в цій сфері, що обумовлюється динамікою життя та, відповідно, розвитком і зміною правовідносин, пов’язаних із використанням сервітутів, вимагаючи миттєвої реакції та впровадження новацій у цю сферу.
Беззаперечно, норм, що передбачають статті 401-406 ЦКУ, явно недостатньо, що стає ще більш очевидним при вивченні зарубіжного законодавства, де регламентації сервітутів присвячені цілі розділи. Тому зарубіжні наукові розробки про сервітути, шляхи їх розвитку, дослідження зарубіжної практики будуть особливо цінні для вітчизняної науки і практики.
Аналіз наукової літератури свідчить про те, що питання щодо правової природи, сутності сервітуту, елементів сервітутних правовідносин є досить спірними. На сьогоднішній день проблемам реалізації, встановлення і захисту сервітутів присвячена недостатня кількість теоретичних досліджень. Нечисленні дослідження про сервітути були опубліковані ще наприкінці XIX – початку ХХ століття. У наші дні дослідження про сервітути в більшості випадків носять загальний чи вузькогалузевий характер. Серед монографічних досліджень вивченню сервітутів в Україні присвячена праця Р. І. Марусенка «Правові аспекти земельних сервітутів в Україні», в якій розглядаються особливості лише земельного сервітуту. Низка інших монографій присвячена розгляду інститутів речового права в цілому, їх історії, а в їх рамках аналізуються і сервітути.
Як наслідок, говорити про достатню дослідженість сервітутів занадто рано. Існує низка невирішених принципово важливих проблем теоретичного характеру, усунення яких дозволить вирішити суперечності в правозастосовній практиці.
Таким чином, актуальність даного дослідження визначена необхідністю глибокого, всебічного вивчення сервітутів у сучасному українському законодавстві, розробки вирішення низки теоретичних і практичних проблем, що існують сьогодні, і тих, які можуть виникнути в майбутньому, у процесі становлення і розвитку сервітутних відносин.
Сервітут як інститут права, а також сервітутні правовідносини були предметом дослідження таких дореволюційних фахівців, як Д. І. Азаревич, Ю. Барон, М. П. Боголєпов, І. Горонович, Г. Дернбург, В. І. Сергєєвич, Г. Ф. Шершеневич та ін.
У радянській науці фрагментарні положення про сервітути ми знаходимо в працях М. Ф. Владимирського-Буданова, Д. В. Дождєва, О. С. Іоффе, В. А. Мусіна, І. Б. Новицького, М. М. Покровського.
Сучасна українська цивілістика вже здійснила кроки в дослідженні деяких аспектів сервітутів не тільки з теоретичного боку, але й розробки механізмів їх практичної реалізації. Серед сучасних дослідників можна назвати А. А. Бірюкова, А. В. Копилова, Р. І. Марусенка, О. А. Підопригору, В. Є. Рубаника, Є. О. Харитонова, В. В. Цюру та ін.
Незважаючи на наявність теоретичних наробітків у сфері сервітутного права, варто констатувати, що на сьогоднішній день у науці права відсутній єдиний підхід до поняття «сервітут», що відображав би сутнісні особливості розглянутої категорії. Також не вироблений єдиний перелік ознак, властивих сервітутам, що дозволяють відмежувати їх від інших, не тільки речових, але й зобов'язальних прав. Унаслідок цього існують розбіжності при побудові їх законодавчої класифікації, підстав виникнення і припинення, а також визначення змісту сервітутних правовідносин.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є частиною наукових досліджень Одеського національного університету імені І.І. Мечникова як пріоритетний напрям наукових досліджень згідно з Основними науковими напрямами та найважливішими проблемами фундаментальних досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук на 2009-2013 роки, затвердженими наказом Міністерства освіти і науки України та Національної академії наук України від 26 листопада 2009 року № 1066/609, і відповідає тематиці наукових досліджень кафедри цивільно-правових дисциплін економіко-правового факультету, що здійснювались в рамках наукових тем «Майнові та немайнові права особи в умовах побудови правової держави в Україні: проблеми набуття, здійснення та захисту» (державний реєстраційний номер 0108U003958) та «Приватноправове регулювання суспільних відносин: традиції, сучасність, перспективи» (державний реєстраційний номер 0113U002740).
Мета і задачі. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування правової природи сервітуту як комплексного приватноправового інституту, його характерних рис, особливостей і окремих структурних елементів для вироблення пропозицій з оптимізації законодавчого регулювання сервітутів.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі задачі:
виявити специфіку доктринальних та законодавчих підходів до регулювання сервітутних відносин у різні історичні періоди, починаючи з часів Стародавнього Риму і до сучасності;
з’ясувати правову природу сервітуту та визначити його поняття;
визначити систему сервітутів у сучасному цивільному праві України;
визначити елементи сервітутних правовідносин;
виявити специфіку динаміки сервітутних правовідносин;
визначити особливості державної реєстрації права на сервітут та його захисту;
проаналізувати і порівняти основні доктринальні і законодавчі положення приватного права України і зарубіжних країн щодо сервітутів;
сформулювати теоретично обґрунтовані пропозиції з удосконалення правового регулювання сервітутних відносин в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в результаті надання і подальшої реалізації права на сервітут.
Предметом дослідження є правові відносини, нормативно-правові акти, судова практика, доктринальні джерела щодо сервітутів.
Методи дослідження. Відповідно до мети та задач дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, історичний метод дозволив дослідити специфіку окремих проблем правового регулювання сервітуту в конкретних історичних умовах (розділ 1). Порівняльно-правовий метод використовувався при дослідженні регулювання сервітутів у зарубіжних країнах (підрозділ 2.1). За допомогою формально-догматичного методу дослідження було зроблено виділення найважливіших юридичних ознак інституту сервітуту, дано його загальноправову характеристику (підрозділи 2.1 та 2.2). Метод системного аналізу використовувався при дослідженні структурних елементів сервітутного правовідношення, його динаміки та захисту прав його учасників (розділ 3). Тлумачення норм права в поєднанні з формально-логічним методом служили методологічною основою для формулювання пропозицій з удосконалення існуючого стану нормативно-правового регулювання в досліджуваній сфері.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у сформульованих та обґрунтованих наукових положеннях і висновках, що виносяться на захист:
уперше:
обґрунтовано висновок щодо включення до складу об’єктів сервітуту, окрім нерухомих речей, також індивідуально визначених неспоживчих рухомих речей і майнових прав;
на підставі здійсненого аналізу норм чинного законодавства, які регулюють обтяження рухомого майна, запропоновано встановити договірний режим реєстрації сервітуту рухомого майна;
запропоновано внести зміни до чинного Цивільного кодексу України шляхом доповнення його статтею 402-1 «Суб’єкти сервітуту», та викласти її у такій редакції:
«1. Сервітутодавцем є особа, яка є власником майна, щодо якого встановлюється сервітут, або його титульним володільцем.
У разі, якщо сервітутодавцем є титульний володілець, при встановленні сервітуту він повинен отримати згоду від власника майна, щодо якого встановлюється сервітут. Згода власника майна, щодо якого встановлюється сервітут, має відповідати вимогам, встановленим статтями 205-209 цього Кодексу.
Така згода власника майна не потребується, якщо сервітут встановлюється стосовно майна, яке перебуває в державній або комунальній власності.
2. Сервітуарієм є особа, в інтересах якої встановлюється сервітут».
удосконалено:
поняття сервітуту, який можна визначити як цільове обтяження чужого майна, встановлене на користь певної особи (групи осіб) або на користь (іншого) майна, у чітко визначеному обсязі та межах, обумовлених необхідністю його встановлення;
систему суттєвих ознак сервітуту, які відрізняють його від низки суміжних інститутів, до яких слід відносити такі: 1) сервітут є правом обмеженого користування майном; 2) суб’єктивне сервітутне право є неподільним правом; 3) обтяжене майно повинно бути чужим та індивідуально визначеним; 4) сервітут повинен бути необхідністю, без якої сторона, зацікавлена в установленні сервітуту, не зможе повною мірою користатися своїм майном (виняток становлять деякі особисті сервітути); 5) сервітут повинен бути встановлений найменш обтяженим способом щодо власника обслуговуючої нерухомості й лише за наявності особливих підстав; 6) абсолютний захист суб’єктивного сервітутного права; 7) сервітутам властивий принцип «слідування»; 8) сервітут не підлягає відчуженню;
визначення легального сервітуту як сервітуту, встановленого на підставі закону незалежно від волі сервітутодавця, який, у свою чергу, може оспорювати його встановлення або вимагати відміни такого сервітуту в судовому порядку;
обґрунтування висновку щодо розрізняння категорій «плата за встановлення сервітуту» (як одноразовий платіж за факт установлення сервітуту) та «плата за користування сервітутом» (як періодичні платежі за час обтяження майна);
теоретичні уявлення щодо істотних умов договору про встановлення сервітуту, які мають бути загальними незалежно від виду сервітуту. До таких, зокрема, слід віднести предмет договору, цільове призначення сервітуту та розмір плати за користування сервітутом;
систематизацію підстав виникнення та припинення сервітутів. Систему юридичних фактів – підстав виникнення сервітуту – складають договір, закон, заповіт, рішення суду, рішення органів місцевого самоврядування або органів державної влади та набувальна давність. До юридичних фактів – підстав припинення сервітуту, окрім передбачених нормами статті 406 Цивільного кодексу України, слід також віднести знищення об’єкта, обтяженого сервітутом, або знищення пануючого об’єкта, визнання недійсним правочину, який був підставою встановлення сервітуту, а також припинення сервітуту за згодою сторін;
обґрунтування висновку щодо права майбутнього сервітуарія звертатися до суду з позовом про визнання за ним права на сервітут замість позову про спонукання укласти договір про сервітут, виходячи з такої загальної засади цивільного права, як свобода договору;
додатково аргументовано:
висновок про те, що староруське право не є осередком ні прямого, ані опосередкованого запозичення староримських ідей щодо сервітутів, оскільки воно ґрунтувалося на громадських звичаях, які відображали специфіку суспільних відносин Київської Русі, та була відсутня реальна практична і, як наслідок, законодавча необхідність у встановленні сервітутів на той час;
положення про те, що «вдов’є вєно» та право на плоди майна осіб, які перебувають у судовому спорі, передбачені «Руською Правдою» та Литовськими Статутами 1529, 1566, 1588 років, є прообразами сучасних сервітутів;
висновок про те, що сервітут історично склався як похідне право від права власності й, отже, є самостійним міжгалузевим інститутом у сучасній системі речових прав;
твердження про те, що в разі встановлення сервітуту відбувається лише обтяження права власності, а не виділення правомочностей з останнього;
положення про те, що явище, яке іменується публічним сервітутом, за своєю суттю не є таким, і, як наслідок, запропоновано в разі виникнення необхідності встановлення такого виду «сервітуту» використовувати інститут викупу майна для суспільних потреб;
необхідність поділу сервітутів на негативні та позитивні, де перші виявляються в праві забороняти сервітутодавцеві здійснювати певні види використання свого майна, а інші – у праві сервітуарія обмеженого використання обтяженого майна.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані:
у правотворчій діяльності, в якій можуть бути враховані запропоновані дисертантом зміни і доповнення до чинного законодавства України;
у науково-дослідній діяльності при подальшому дослідженні відповідних проблем цивільного права;
у правозастосовній діяльності судів та юристів-практиків, спрямованій на охорону й захист прав та інтересів суб’єктів сервітутних правовідносин;
у навчальному процесі при викладанні таких дисциплін, як «Цивільне право України», «Цивільне та торгове право зарубіжних країн», «Правове регулювання відносин власності», при підготовці й написанні підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, практикумів із зазначених дисциплін.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.
Результати дисертаційного дослідження доповідалися на: науково-практичній конференції за міжнародної участі «Європейські орієнтири муніципального управління» (м. Київ, 14 березня 2008 р.); міжнародній цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (м. Одеса, 4–5 квітня 2008 р.); 63-й науковій конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів і здобувачів економіко-правового факультету ОНУ імені І. І. Мечникова (м. Одеса, 17–20 листопада 2008 р.); науковій конференції «Життя І. В. Шерешевського як духовна єдність між поколіннями юристів. Присвячено 120-річчю від дня народження» (м. Одеса, 13 грудня 2008 р.); міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Реформування сучасної правової системи» (м. Донецьк, 10–11 квітня 2009 р.); 64-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників ОНУ імені І. І. Мечникова (м. Одеса, 25–27 листопада 2009 р.); міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 145-й річниці створення ОНУ імені І. І. Мечникова «Становлення, функціонування та розвиток правових систем сучасності: проблеми науки і практики» (м. Одеса, 23 квітня 2010 р.); 66-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників ОНУ імені І. І. Мечникова (м. Одеса, 23–25 листопада 2011 р.); цивілістичних читаннях, присвячених пам’яті І. В. Шерешевського: «Основи цивільного законодавства СРСР 1961 року та їх вплив на формування сучасного цивільного законодавства України» (до 50-річчя прийняття «Основ цивільного законодавства СРСР 1961 року») (м. Одеса, 9 грудня 2011 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Приватноправове регулювання суспільних відносин: традиції, сучасність, перспективи». Другі юридичні диспути з актуальних проблем приватного права, присвячені пам’яті Є. В. Васьковського (м. Одеса, 19–20 квітня 2012 р.); 67-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників ОНУ імені І. І. Мечникова (м. Одеса, 28–30 листопада 2012 р.) та інших.
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертації викладені у 20 наукових працях, а саме: 6 статтях, опублікованих у виданнях, що входять до переліків наукових фахових видань, затверджених ВАК України, та у 14 тезах доповідей.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в дослідженні цивільно-правового регулювання інституту сервітутів.
Основними науковими та практичними висновками дисертаційного дослідження є такі.
1. Під час вивчення та аналізу стародавніх пам’яток права зроблено висновок про те, що інститут сервітуту історично склався у Стародавньому Римі як похідний від права власності. У римському праві інститут сервітуту становив собою розвинену та різноманітну правову конструкцію. Римські юристи здійснювали наукові дослідження у цій галузі, результатом чого стали обґрунтовані встановлення не тільки різних видів сервітутів, але й дійовий механізм захисту прав учасників сервітутних відносин.
2. У результаті аналізу першоджерел та поглядів учених на становлення та розвиток інституту сервітуту на території сучасної України зроблено висновок, що староруське право, ґрунтуючись в основному на громадських звичаях, які відображали специфіку суспільних відносин Київської Русі, не стало осередком ані прямого, ані опосередкованого запозичення староримських ідей щодо сервітутів. Такий висновок пояснюється також односкладністю рівня розвитку відносин власності та їх обмежень у період Київської Русі, а також відсутністю реальної необхідності у встановленні та законодавчій регламентації сервітуту.
3. Подальший розвиток суспільних відносин на території сучасної України дозволив виділити такі основні етапи розвитку сервітутного права: 1) ХVI століття – поява та нормативне закріплення перших сервітутів, які мали публічний характер; 2) закріплення у Литовських Статутах 1529, 1566, 1588 років прообразів сучасних особистих сервітутів – «вдов’єго вєна» та права на плоди майна осіб, яки перебувають у судовому спорі; 3) розвиток сервітутів у вигляді права участі загального та права участі приватного, передбачених нормами Зводу законів Російської імперії (XVII ст.); 4) відсутність необхідності існування інституту сервітуту у зв’язку з відміною права приватної власності (початок ХХ ст.); 5) відродження інституту сервітуту та його нормативне закріплення в актах цивільного та земельного законодавства (кінець ХХ – початок ХХІ ст.).
4. Проведений аналіз законодавчих актів, у тому числі й зарубіжних, та вивчення положень доктрини приватного, зокрема цивільного, права дозволили виділити такі суттєві ознаки сервітутів: 1) сервітут є правом обмеженого користування майном та водночас обтяженням чужого майна; 2) суб’єктивне сервітутне право є неподільним правом; 3) обтяжене майно повинно бути чужим та індивідуально визначеним; 4) сервітут повинен бути необхідністю, без якої сторона, зацікавлена у встановленні сервітуту, не зможе повною мірою користатися своїм майном (виняток становлять деякі особисті сервітути); 5) сервітут повинен бути встановлений найменш обтяжливим способом щодо власника обслуговуючої нерухомості й лише за наявності особливих підстав; 6) абсолютний захист суб’єктивного сервітутного права; 7) сервітутам характерний принцип «слідування»; 8) сервітут не підлягає відчуженню.
5. У результаті дослідження правової природи сервітуту та виокремлення його суттєвих ознак надано поняття сервітуту, який слід розуміти як цільове обтяження чужого майна, встановлене на користь певної особи (групи осіб) або на користь (іншого) майна, у чітко визначеному обсязі та межах, обумовлених необхідністю його встановлення.
6. З огляду на розуміння правової природи сервітуту як обмеженого права користування чужим майном та самостійного міжгалузевого інституту речових прав на чуже майно, запропоновано таку систему сервітутів сучасного цивільного права України: 1) предіальні (земельні) та особисті; 2) строкові та безстрокові (постійні); 3) позитивні та негативні; 4) безупинні (постійні) та сервітути, які здійснюються непостійно, лише в певний час або за певних обставин.
7. Враховуючи різномаїття цивільних прав на майно, суб’єктами сервітутних правовідносин є власник або титульний володілець майна – сервітутодавець та суб’єкт сервітутного права на нього – сервітуарій. У разі якщо сервітутодавцем є титульний володілець, при встановленні сервітуту він повинен отримати згоду від власника майна, щодо якого встановлюється сервітут. Згода власника майна, щодо якого встановлюється сервітут, має відповідати вимогам, установленим щодо форми правочинів. Така згода власника майна не потребується, якщо сервітут встановлюється стосовно майна, яке перебуває в державній або комунальній власності. Конкретний суб’єктний склад сервітутних відносин залежить, у першу чергу, від підстави їх виникнення – договору, закону, рішення суду чи заповіту.
8. У результаті проведеного аналізу норм чинного законодавства України та зарубіжних країн, а також наявної судової практики щодо встановлення сервітутів обґрунтовано необхідність включення до складу об’єктів сервітуту, окрім нерухомих речей, також індивідуально визначених неспоживчих рухомих речей і майнових прав.
Доведено, що правове підґрунтя реєстрації сервітуту на рухоме майно існує в Законі України «Про забезпечення вимог кредиторів та їх обтяжень» та виданих на його розвиток інших нормативно-правових актах. Оскільки таку реєстрацію може здійсняти будь-який реєстратор, доцільно встановити її договірний режим щодо сервітуту на рухоме майно.
9. Аналіз нормативних та доктринальних джерел сервітутного права дозволив зробити висновок про те, що зміст сервітутних правовідносин складають взаємні права та обов’язки сторін, які неоднакові за своїм складом з притаманними їм особливостями в залежності від виду сервітуту. При цьому праву сервітуарія не завжди кореспондує обов’язок сервітутодавця. Загальними для будь-якого виду сервітутних правовідносин є право сервітуарія користуватися чужим майном у певний чітко визначений спосіб (межу) або отримувати переваги від утримання власника обтяженого майна від вчинення обумовлених дій. До загальних обов’язків сервітуарія належать обов’язки дотримуватися цільового призначення майна, вчиняти дії з підтримання господарського призначення речі, необхідного для реалізації сервітуту, та реалізовувати право на сервітут способом, найменш обтяжливим для власника.
10. Оскільки сервітутне правовідношення є різновидом цивільного і має тривалий характер дії, було проведено всебічне дослідження підстав виникнення та припинення першого. Наслідком такого дослідження став висновок про те, що систему юридичних фактів – підстав виникнення сервітуту складають договір, закон, заповіт, рішення суду, рішення органів місцевого самоврядування або органів державної влади та набувальна давність. До юридичних фактів – підстав припинення сервітуту, окрім передбачених нормами статті 406 Цивільного кодексу України, належать також знищення об’єкта, обтяженого сервітутом, або знищення пануючого об’єкта, визнання недійсним правочину, який був підставою встановлення сервітуту, а також припинення сервітуту за згодою сторін.
Доведено, що державна реєстрація права на сервітут є заключним юридичним фактом у юридичному складі, який спричиняє виникнення сервітутних правовідносин. Саме з моменту такої реєстрації у сервітуарія виникає право на реалізацію сервітуту (на відміну від права на сервітут як такий).
11. Виходячи з такої загальної засади цивільного права, як свобода договору, обґрунтований висновок, що у разі відмови титульного володільця майна укласти з майбутнім сервітуарієм договір про сервітут останній має звертатися до суду з позовом про визнання за ним права на сервітут замість позову про спонукання укласти договір про сервітут.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Подопригора А. А. Основы римского гражданского права : учеб. пособие [для студ. юрид. вузов и фак.] / А. А. Подопригора. – 2-е изд., перераб. – К. : Вентури, 1995. – 288 с.
2. Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права / Г. Ф. Шершеневич. – М. : СПАРК, 1995. – 574 с.
3. Бирюков А. А. Сервитуты в российском гражданском законодательстве : дис. … канд. юрид. наук : 12. 00. 03 / А. А. Бирюков. – Ставрополь : Ставроп. гос. ун-т, 2004. – 165 с.
4. Schonemann О. Die Servituten: Eine Civilistische Abhandlung (1866) [Електронний ресурс] / O. Schonemann. – Kessinger Publishing, LLC, 2010. – 212 s. – Режим доступу : http:// www.ifla. Оg.lst access. – Title from the screen.
5. Горонович И. Изследованіе о сервітутахъ / И. Горонович. – 2-е изд. – Александрия : Типогр. Ф. Х. Райхельсона, 1904 г. – 119 с.
6. Суханов Е. А. Гражданское право России – частное право / Е. А. Суханов. – М. : Статут, 2008. – 590 с.
7. Копылов А. В. Ограниченные вещные права на землю в римском, русском дореволюционном и современном гражданском праве : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / А. В. Копылов. – М. : Изд-во МГУ, 1998. – 297 с.
8. Правовий звичай як джерело українського права IX–XIX ст. / за ред. І. Б. Усенка. – К. : Наук. думка, 2006. – 280 с.
9. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран: Древний мир и Средние века / отв. ред. Н. А. Крашенинникова. – М. : Норма, 2009. – Т. 1. – 816 c.
10. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози ; пер. с фр. В. А. Туманова. – М. : Междунар. отношения, 2003. – 400 c.
11. Омельченко О. А. Римское право : учебник / О. А. Омельченко. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : ТОН – Остожье, 2000. – 208 с.
12. Цюра В. В. Речові права на чуже майно: дис. … канд. юрид. наук : 12. 00. 03 / В. В. Цюра. – К., 2007. – 225 с.
13. Міщенко І. В. Обмеження права приватної власності на житло : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / І. В. Міщенко. – Х. : Харків. нац. ун-т внутр. справ, 2008. – 165 с.
14. Боголепов Н. П. Учебник истории римского права / Н. П. Боголепов. – М. : Зерцало, 2004. – 568 с.
15. Черниловский З. М. Лекции по римскому частному праву / З. М. Черниловский. – М. : Юрид. лит., 1991. – 208 c.
16. Барон Ю. Система римского гражданского права : в 6 кн. / Ю. Барон. – М. : Юрид. центр Пресс, 2005. – Кн. 1. – 1102 с. – (Серия: Антология юридической науки).
17. Про благоустрій населених пунктів: Закон України від 06.09.2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 49. – Ст. 517.
18. Правила благоустрою території міста Одеси [Електронний ресурс]: рішення Одеської міської ради від 23.12.2011 р. № 1631-V. – Режим доступу: http://www.odessa.ua/ua/council
19. Про регулювання містобудівної діяльності: Закон України від 17.02.2011 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 34. – Ст. 343.
20. Земельний кодекс України [Електронний ресурс]: Закон України від 25.10.2001 р. із змін., внес. згідно із законами України: за станом на 11.08.2013 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
21. Новицкий И. Б. Римское частное право: учебник/ И. Б. Новицкий, И. С. Перетерский. – М. : Юриспруденция, 2005. – 314 с.
22. Мартин В. М. Право користування чужим майном (сервітути) за новим законодавством країни [Електронний ресурс] / В. М. Мартин. – Режим доступу: http:// www.lawyer.org.ua
23. Хвостов В. М. Історія римскаго права: пособіе къ лекціямъ / В. М. Хвостов. – 5-е изд. –М. : Типогр. И. Д. Сытина, 1910. – 464 с.
24. Санфилиппо Ч. Курс римского частного права: учебник / Ч. Санфилиппо ; пер. с ит. ; под общ. ред. Д. В. Дождева. – М. : БЕК, 2002. – 400 c.
25. Харитонов Е. О. Рецепция римского частного права/ Е. О. Харитонов. – О. : АО БАХВА, 1996. – 160 с.
26. Соснина А. В. Вещные сервитуты в римском праве / А. В. Соснина // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. – О., 2008. – Т. 11, вип. 22, ч. 2. – С. 317-322.
27. Дождев Д. В. Римское частное право: учеб. [для вузов] / Д. В. Дождев; под ред. В. С. Нерсесянца. – М. : ИНФРА М-Норма, 1996. – 704 с.
28. Покровский И. А. История римского права / И. А. Покровский ; науч. ред. В. С. Ем. – М. : Статут, 2004. – 540 c.
29. Азаревич Д. И. Из лекций по римскому праву / Д. И. Азаревич. – О. : Типогр. П. А. Зеленаго, 1885. – Вып. 1. – 145 с.
30. Античные риторики. Переводы: собр. текстов, ст., коммент. / общ. ред. А. А. Тахо-Годи ; вступ. ст. А. Ф. Лосева. – М. : Изд-во МГУ, 1978. – 352 с. – (Серия: Университетская библиотека).
31. Дернбург Г. Пандекты / Г. Дернбург; под ред. А. Ф. Мейендорфа ; пер. с нем. А. Ю. Блох, А. Я. Гальперина ; cоавт. И. Бирман. – 6-е изд., испр. – СПб. : Гос. типогр., 1905. – Т. 2, ч. 1. – 376 с.
32. Институции Юстиниана / под ред. Л. Л. Кофанова, В. А. Томсинова ; пер. с лат. Д. Расснера. – М.: Зерцало, 1998. – 400 с. – (Серия: Памятники римского права).
33. Бабаев А. Б. Система вещных прав : монография / А. Б. Бабаев. – М. : Волтерс Клувер, 2006. – 408 с.
34. Покровский Н. Н. Актовые источники по истории черносошного землевладения в России XIV – начала XVI в. : монография / Н. Н. Покровский. – Новосибирск : Наука, 1973. – 230 с.
35. Сергеевич В. И. Лекции и исследования по древней истории русского права / В. И. Сергеевич; с предисл. В. А. Томсинова. – М. : Зерцало, 2004. – 451 с.
36. Марусенко Р. І. Правові аспекти земельних сервітутів в Україні : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.06 / Р. І. Марусенко. – К. : Вид-во КНУ, 2005. – 211 с.
37. Михайленко О. О. Речово-правові обмеження права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / О. О. Михайленко. – Х. : Нац. юрид. акад. України імені Я. Мудрого, 2003. – 225 с.
38. Сыроедов Н. А. Земля как объект гражданского оборота / Н. А. Сыродоев // Гос. и право. – 2003. – № 8. – С. 27-34.
39. Васенин С. С. Земельные отношения сервитутного типа в дореволюционной России // Право и политика. – 2004. – № 9. – С. 120-124.
40. Правда русская: Тексты / сост. Г. Л. Гейерманс, Г. Е. Кочин, Н. Ф. Лавров [и др.] ; под ред. Б. Д. Грекова. – М.-Л. : Изд-во АН СССР, 1940. – Т. 1. – 505 c.
41. Іванов В. М. Історія держави і права України: навч. посіб. / В. М. Іванов. – К. : МАУП, 2002. – Ч. 1. – 264 с.
42. Российское законодательство X–XX веков: Законодательство Древней Руси : в 9 т. / отв. ред. В. Л. Янин ; под общ. ред. О. И. Чистякова. – М. : Юрид. лит., 1984. – Т. 1. – 432 c.
43. Правовий звичай як джерело українського права IX–XIX ст. / за ред. І. Б. Усенка. – К. : Наук. думка, 2006. – 280 с.
44. Пресняков А. Е. Княжое право в Древней Руси: Лекции по русской истории. Киевская Русь / А. Е. Пресняков. – М. : Наука, 1993. – 635 с.
45. Соснина А. В. Генезис сервитутов на территории Украины / А. В. Соснина // Вісник Одес. нац. ун-ту. – О. : Астропринт, 2009. – Т. 14, вип. 1 : Правознавство. – 42-47 с.
46. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права/ М. Ф. Владимирский-Буданов. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – 640 c.
47. Памятники русского права: Памятники права феодально-раздробленной Руси XII–XV вв. / сост. А. А. Зимин ; под ред. С. В. Юшкова. – М. : Госюриздат, 1953. – Вып. 2. – 442 c.
48. Історія держави і права України : підручник / А. С. Чайковський, В. І. Батрименко, Л. О. Зайцев [та ін.]; за ред. А. С. Чайковського. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
49. Статути Великого князівства Литовського: у 3 т. / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. – О. : Юрид. літ., 2003. – Т. ІІ : Статут Великого князівства Литовського 1566 року. – 560 с.
50. Статут Великого княжества Литовского 1529 года/ под ред. К. И. Яблонскиса. – Минск : Изд-во АН БССР, 1960. – 253 с.
51. Хрестоматія з історії держави і права України : навч. посіб. [для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти] : у 2 т. / за ред. В. Д. Гончаренка. – 2-е вид., перероб. і доп. – Т. 1 : З найдавніших часів до початку ХХ ст. – К. : Ін Юре, 2000. – 796 с.
52. Соснина А. В. Правовое регулирование сервитутов по литовским статутам / А. В. Соснина // Закон и жизнь : междунар. науч.-практ. правовой журн. – Кишинев, 2013. – Сентябрь. – С. 206-210.
53. Третій Статут Великого князівства Литовського 1588 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litopys.org.ua
54. Грозовський І.М. Право Нової Січі (1734–1775 рр.) – Х. : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 108 с.
55. Терлюк І. Я. Історія українського права від найдавніших часів до XVIII століття : навч. посіб. з історії держави і права України / І. Я. Терлюк. – Львів : Львів. ін-т внутр. справ при НАВС України, 2003 р. – 154 с.
56. Памятники русского права: Соборное Уложение царя Алексея Михайловича 1649 года / сост. Е. Г. Баскакова, И. Д. Мартысевич, К. А. Софроненко [и др.] ; под ред. К. А. Софроненко. – М. : Госюриздат, 1957. – Вып. 6. – 504 c.
57. Маньков А. Г. Уложение 1649 года – кодекс феодального права России : монография / А. Г. Маньков. – 2-е изд., испр. – М. : Гос. публ. ист. б-ка, 2003. – 370 c.
58. Российское законодательство X–XX веков: Акты Земских соборов: в 9 т. / отв. ред. А. Г. Маньков ; под общ. ред. О. И. Чистякова. – М. Юрид. лит., 1985. – Т. 3. – 512 c.
59. Памятники русского права: Памятники права периода создания абсолютной монархии, вторая половина XVII в. / сост. А. И. Копанев, А. Г. Маньков, А. Г. Поляк ; под ред. Л. В. Черепнина. – М. : Госюриздат, 1963. – Вып. 7. – 510 c.
60. Российское законодательство X–XX веков: Законодательство периода становления абсолютизма : в 9 т. / отв. ред. А. Г. Маньков ; под общ. ред. О. И. Чистякова. – М. : Юрид. лит., 1986. – Т. 4. – 512 c.
61. Рубаник В. Є. Інститут права власності В Україні: проблеми зародження, становлення й розвитку від найдавніших часів до 1917 року / В. Є. Рубаник. – Х. : Легас, 2002. – 352 с.
62. Яковлив А. Український Кодекс 1743 року «Права по которым судился малороссийский народ» / А. Яковлив. – Мюнхен : Бльомберґ-Ліппе, 1949. – 211 с.
63. Собрание Малороссийских прав 1807 г. / ред. кол. А. Н. Мироненко, Н. А. Вислобоков, И. Б. Усенко [и др.] ; отв. ред. Б. М. Бабий, А. Н. Мироненко. – К. : Наук. думка, 1993. – 365 с.
64. Свод законов Российской Империи : в 16 т. [Електронний ресурс]. – Т. 10 : Свод законов гражданских. Свод законов межевых. – Режим доступу: http://www.pravo.gov.ru
65. Груздев В. В. Сервитуты в российском дореволюционном праве в XIX – начале XX вв.: историко-правовое исследование : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / В. В. Груздев. – Н. Новгород, 2004. – 30 с.
66. Положение о нотариальной части, разъясненное и дополненное законодательными мотивами, позднейшими узаконениями, циркулярами, решениями Правительственного Сената и образцами актов и засвидетельствований / сост. Н. К. Мартынов. – 5-е изд., испр. и доп. – СПб. : Гос. типогр., 1904. – 586 c.
67. Свод гражданских узаконений губерний Прибалтийских. Ч. III Свода местных узаконений губерний Остзейских [Електронний ресурс] / сост. А. Нолькен. – 2-е изд., испр. и пересм. – Петроград : Право, 1915. –Режим доступу : http://www.knigafund.ru
68. Копылов А. В. Вещные права на землю в римском, русском дореволюционном и современном российском гражданском праве / А. В. Копылов ; вступ. ст. Е. А. Суханова. – М. : Статут, 2000. – 255 c.
69. Гримич М. В. Звичаєве цивільне право українців XIX – початку XX століття / М. В. Гримич. – К. : Арістей, 2006. – 560 с.
70. Антонович А. Я. Сельскохозяйственные сервитуты в Привислянском крае [Електронний ресурс] / А. Я. Антонович // Тр. Имп. вольного экон. о-ва. – 1876. – № 242, т. 3. – Режим доступу : http://law.edu.ru
71. Проект Гражданского уложения / cост. Р. С. Бевзенко, В. А. Хохлов. – Тольятти : ВуиТ, 2006. – 451 c.
72. Домашенко М. В. Власність і право власності: нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні / М. В. Домашенко, В. Є. Рубаник. – Х. : Факт, 2002. – 550 с.
73. Цивільний кодекс Української РСР [Електронний ресурс] : Закон УРСР від 18.07.1963 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
74. Мартин В. М. Право користування чужим майном : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / В. М. Мартин. – Львів : Львів. нац. ун-т імені Івана Франка, 2006. – 208 с.
75. Житловий кодекс Української РСР [Електронний ресурс] : Закон України від 30.06.1983 р. із змін., внес. згідно із законами України : за станом на 12.06.2013 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
76. Про власність : Закон УРСР від 07.02.1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
77. Конституція України [Електронний ресурс] : Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР із змін., внес. згідно із законами України : за станом на 12.06.2013 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
78. Земельний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 25.10.2001 р. із змін., внес. згідно із законами України : за станом на 11.08.2013 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
79. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 16.01.2003 р. із змін., внес. згідно із законами України : за станом на 11.08.2013 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
80. Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень [Електронний ресурс] : Закон України від 01.07.2004 р. із змін., внес. згідно із законами України : за станом на 11.08.2013 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
81. Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України [Електронний ресурс] : закон України від 11.02.2010 р. із змін., внес. згідно із законами України : за станом на 11.08.2013 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
82. Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно [Електронний ресурс]: наказ Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 із змін., внес. згідно з наказами Міністерства юстиції України : за станом на 01.01.2013 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
83. Про Державне агентство земельних ресурсів України [Електронний ресурс] : Указ Президента України від 08.04.2011 р. № 445/2011 із змін., внес. згідно з указами Президента України : за станом на 03.01.2013 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
84. Про затвердження Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів [Електронний ресурс] : постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 р. № 224 із змін., внес. згідно з постановами Кабінету Міністрів України : за станом на 17.02.2012 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
85. Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель [Електронний ресурс] : наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 р. № 174 із змін., внес. згідно з наказами Державного комітету України по земельних ресурсах : за станом на 20.08.2012 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
86. Ларин Д. В. Сервитуты в российском и зарубежном законодательстве: сравнительно-правовой анализ : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Д. В. Ларин. – М., 2007. – 22 с.
87. Кодекс международного частного права (Кодекс Бустаманте от 20.02.1928 г.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
88. Щенникова Л. В. Вещные права в гражданском праве России / Л. В. Щенникова. – М. : БЕК, 1996. – 200 c.
89. Французский гражданский кодекс / пер. с фр. А. А. Жуковой, Г. А. Пашковской. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. – 1101 с.
90. Севрюкова І. Ф. Види обмежених речевих прав і володіння в системі українського цивільного законодавства : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / І. Ф. Севрюкова. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1998. – 204 с.
91. Лужина А. Н. Ограничения и обременения прав на недвижимое имущество в России и Франции : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / А. Н. Лужина. – М. : Рос. акад. правосудия, 2006. – 190 с.
92. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2007 року по справі № 22-ц-144/2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// reyestr.court.gov.ua
93. Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2008 року по справі №2-941/2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// reyestr.court.gov.ua
94. Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 15 січня 2009 року по справі № ц2-199/09 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// reyestr.court.gov.ua
95. Гражданское уложение Германии: вводный закон к Гражданскому уложению / пер. с нем. и науч. ред. А. Л. Маковский. – М. : Волтерс Клувер, 2004. – 816 с.
96. Жидков О. А. Соединенные Штаты Америки. Конституция и законодательные акты / О. А. Жидков, В. И. Лафитский. – М. : Прогресс, 1993. – 766 с.
97. Соснина А. В. Законодавче регулювання сервітутів за кордоном / А. В. Соснина // Південноукр. правничий часопис. – 2012. – № 3. – С. 71-74.
98. Вагацума С. Гражданское право Японии : в 2 кн. / С. Вагацума, Т. Аридзуми ; пер. с япон. В. В. Батуренко ; под ред. и со вступ. ст. Р. О. Халфиной. – М. : Прогресс, 1983. – Кн. первая. – 351 с.
99. Гражданский кодекс Российской Федерации. Ч. 1 [Електронний ресурс] : Федеральный закон Российской Федерации от 01.01.1995 г. с изм. и доп., внес. согл. Федеральным законам РФ : по сост. на 02.01.2013 г. – Режим доступу : http://base.garant.ru
100. Методические рекомендации о порядке государственной регистрации сервитутов на земельные участки [Електронний ресурс] : приказ Минюста РФ от 26.07.2004 г. № 132. – Режим доступу : http://base.garant.ru
101. Об Основных положениях Государственной программы приватизации государственных и муниципальных предприятий в Российской Федерации после 1 июля 1994 года [Електронний ресурс] : Указ Президента РФ от 22.07.1994 г. № 1535, с изм. и доп. согл. указам Президента РФ : по сост. на 14.01.2011 г. – Режим доступу : http://base.garant.ru
102. Земельный кодекс Российской Федерации [Електронний ресурс] : Федеральный закон Российской Федерации от 25.10.2001 г. с изм. и доп., внес. согл. Федеральным законам РФ : по сост. на 01.01.2014 г. – Режим доступу : http://base.garant.ru
103. Резник Ж. Я. Публичный сервитут по российскому гражданскому праву : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ж. Я. Резник. – Казань : Казан. гос. ун-т им. В. И. Ульянова-Ленина, 2007. – 19 с.
104. Сергеев А. В. Проблемы применения ограниченных вещных прав на земельный участок : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / А. В. Сергеев. – Казань, 2006. – 21 с.
105. Качалова И. В. Право собственности и иные вещные права граждан на жилые помещения : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / И. В. Качалова. – М. : Изд-во МГУ, 2006. – 216 с.
106. Гражданский кодекс Республики Беларусь [Електронний ресурс] : Закон Республики Беларусь от 07.12.1998 г. с изм. и доп., внес. согл. законам РБ : по сост. на 11.07.2013 г. – Режим доступу : http:// etalonline.by
107. Кодекс Республики Беларусь о земле [Електронний ресурс] : Закон Республики Беларусь от 23.07.2008 г. с изм. и доп., внес. согл. законам РБ : по сост. на 01.01.2014 г. – Режим доступу : http:// etalonline.by
108. Гражданский кодекс Республики Узбекистан. Ч. 1 [Електронний ресурс] : Закон Республики Узбекистан от 21.12.1995 г. с изм. и доп., внес. согл. законам Республики Узбекистан : по сост. на 10.07.2013 г. – Режим доступу : http:// fmc.uz
109. Лісовий кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 21.01.1994 р. із змін., внес. згідно із законами України : за станом на 27.07.2013 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
110. Про судову практику у справах про спадкування: постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7 // Вісник Верховного Суду України. – 2008. – № 6. – С. 17.
111. Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування [Електронний ресурс] : лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
112. Николаенко Н. Земельный сервитут как институт права [Електронний ресурс] / Н. Николаенко // Юрид. практика. – 2005. – 12 18 июля. – Режим доступу : http://www.liga.net
113. Синайский В. И. Русское гражданское право / В. И. Синайский. – К. : Типо-лит. «Прогресс», 1917. – Вып. 1 : Общая часть. Вещное право. Авторское право. – 423 с.
114. Хвостов В. М. Система римского права : учебник / В. М. Хвостов. – М. : Спарк, 1996. – 552 с.
115. Огоновський О. М. Система австрійського права приватного / О. М. Огоновський. – Львів : Наклад. О. Огоновської, 1897. – Т. 1 : Науки загальні і право речове. – 337 с.
116. Бартошек М. Римское право. Понятия, термины, определения / М. Бартошек / пер. с чеш. Ю. В. Преснякова ; спец. науч. ред. З. М. Черниловский. – М. : Юрид. лит., 1989. – 448 c.
117. Гражданское право Украины: учеб. [для вузов системы МВД Украины] : в 2 ч. / А. А. Пушкин, В. М. Самойленко, Р. Б. Шишка [и др.] ; под ред. А. А. Пушкина, В. М. Самойленко. – X. : Ун-т внутр. дел : Основа, 1996. – Ч. I. – 440 с.
118. Собственность и производные вещные права: теория, практика / [Корх С. Э., Лапач В. А., Зинченко С. А., Галов В. В.]. – Ростов-на-Дону : СКАГС, 2003. – 200 с.
119. Монахов Д. А. Сервитуты и их судебная защита : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03; 12.00.15 / Д. А. Монахов. – СПб. : Изд-во С. Петербург. гос. ун-та, 2010. – 25 с.
120. Калиничев А. В. Земельный сервитут в российском законодательстве: автореф. дис. … канд. юрид. Наук : 12.00.03 / А. В. Калиничев. – М., 2007. – 26 с.
121. Исрафилов И. Правовая природа вещных прав на жилые помещения / И. Исрафилов // Хоз-во и право. – 1999. – № 2. – С. 91-96.
122. Манько Е. А. Признаки ограниченных вещных прав / Е. А. Манько // Вестник Воронеж. гос. ун-та. Серия : Право. – Воронеж : Изд-во Воронеж. гос. ун-та. – 2008. – № 2 (5). – С. 70-79.
123. Безсмертна Н. Обмеження та обтяження права власності в законодавстві України / Н. Безсмертна // Право України. – 2005. – № 1. – С. 103-105.
124. Аккуратов И. Ю. К вопросу об ограничениях и обременениях права собственности / Аккуратов И. Ю., Коршунов Н. М., Хореев А. А. // Гос. и право. – 2000. – № 6. – С. 68-72.
125. Мічурін Є. О. Обмеження майнових прав фізичних осіб (загальні положення) : монографія / Є. О. Мічурін. – Х. : Юрсвіт, 2007. – 220 с.
126. Камышанский В. П. Ограничения права собственности: гражданско-правовой аналіз : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.03 / В. П. Камышанский. – М. : РГБ, 2003. – 357 c.
127. Микрюков В. А. Ограничения и обременения права собственности и иных гражданских прав: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / В. А. Микрюков. – Пермь, 2004. – 214 c.
128. Розгон О. В. Межі та обмеження права власності: автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / О. В. Розгон. – Х., 2005. – 20 с.
129. Черкаська Н. В. Обмеження прав на земельні ділянки : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06 / Н. В. Черкаська. – Х., 2008. – 19 с.
130. Манько Е. А. Ограниченные вещные права на недвижимое имущество : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Е. А. Манько. – М., 2008. – 22 с.
131. Лисина Н. Л. Особенности правового регулирования владения и пользования земельными участками в составе земель поселений / Н. Л. Лисина // Законодательство и экономика. – 2002. – № 11. – С. 70-80.
132. Нагнибіда В. І. Речові права на чуже майно: порівняльно-правовий аспект: автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / В. І. Нагнибіда. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького Нац. акад. наук України, 2010. – 20 с.
133. Dolan v. City of Tigard, 512 U.S. 374 (1994) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ifla.Оg.lst access
134. Nollan v. California Coastal Comm’n, 483 U.S. 825 (1987) [Електронний ресурс]. – 107 s. – Режим доступу : http://www.ifla.Оg.lst access
135. Бернам У. Правовая система США / У. Бернам ; науч. ред. В. А. Власихин. – М. : Новая юстиция, 2006. – Вып. 3. – 1216 с.
136. Гончаренко М. Б. Речеві права на нерухомість : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / М. Б. Гончаренко. – Х. : Ун-т внутр. справ, 1999. – 200 с.
137. Соснина А. В. Понятие, признаки и виды сервитутов / А. В. Соснина // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. – О. : Юрид. літ., 2012. – Вип. 66. – С. 48-56.
138. Ухвала Апеляційного суду Запорізької області по справі № 22-446 від 15.03.2007р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://reyestr.court.gov.ua
139. Ухвала Апеляційного суду Волинської області по справі № 33 ц 638/07 від 27.12.2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://reyestr.court.gov.ua
140. Методичні рекомендації щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя [Електронний ресурс] : Рішення Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29.01.2009 р. – Режим доступу : http:// zakon1.rada.gov.ua
141. Мироненко І. В. Зміст та межі здійснення права приватної власності на землю в Україні: дис. … канд. юрид наук : 12.00.06 / І. В. Мироненко. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького Нац. акад. наук України, 2008. – 208 с.
142. Нечаев В. М. Сервитуты / В. М. Нечаев // Энциклопедический словарь / Ф. А. Брокгауз, И. А. Эфрон. – СПб., 1898. – Т. 29. – С. 41-43.
143. Иоффе О. С. Основы римского гражданского права : учеб.-метод. пособие [для студ. заочн. отд.] / О. С. Иоффе, В. А. Мусин. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1974. – 156 с.
144. Мітягіна С. Б. Земельні сервітути [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua
145. Каракаш И. И. Право собственности на землю и право землепользования в Украине : науч.-практ. пособие / И. И. Каракаш. – К. : Истина, 2004. – 216 с.
146. Постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2006 р. по справі № 2-2/6442-2006 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://reyestr.court.gov.ua
147. Український класифікатор форм власності на землю
(УКФВЗ) [Електронний ресурс]: затв. листом Держкомзему України від 24.04.2008 р. – Режим доступу : http://search.ligazakon.ua
148. Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об’єктів [Електронний ресурс] : Закон України від 09.07.2010 р. із змін., внес. згідно із законами України : за станом на 05.12.2012 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
149. Щодо порядку встановлення земельних сервітутів [Електронний ресурс] : лист Держкомзему України від 02.11.2004 р. № 6-10-1071/727. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua
150. Про телекомунікації [Електронний ресурс]: Закон України від 18.11.2003 р. із змін., внес. згідно із законами України : за станом на 11.08.2013 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
151. Про розгляд листа [Електронний ресурс] : лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 07.06.2005 р. № 4484/0/2-05. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua
152. Директива 2002/21/EC Европейского парламента и совета от 07.03.2002 г. по общей регулирующей системе для электронно-коммуникационных сетей и услуг (L108/33, Брюссель, 24 апреля 2002 г. (Рамочная директива) [Електронний ресурс] // Телерадиокурьер. – 2011. – № 1 (69). – Режим доступу: http://telpu.com.ua
153. Юрчишин Н. Г. Реалізація права приватної власності на ліси в Україні : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.06 / Н. Г. Юрчишин. – К. : Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. – 190 с.
154. Про благодійну діяльність та благодійні організації [Електронний ресурс] : Закон України від 05.07.2012 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
155. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25.01.2007 р. по справі № 2-305/2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://reyestr.court.gov.ua
156. Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 09.12.2008 р. по справі № 2-2387/08 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://reyestr.court.gov.ua
157. Гражданское право / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М. : Проспект, 1999. – Т. 3. – 592 с.
158. Про охорону дитинства [Електронний ресурс] : Закон України від 26.04.2001 р. із змін., внес. згідно із законами України : за станом на 08.06.2013 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
159. Сімейний кодекс України [Електронний ресурс]: Закон України від 10.01.2002 р. із змін., внес. згідно із законами України : за станом на 04.08.2013 р. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
160. Майданик Р. А. Речові права на чуже житло / Р. А. Майданик, М. В. Скаржинський. – К. : НДІ приватного права і підприємництва АПН України, 2006. – 35 с.
161. Білоцький О. В. Речові права на чуже житло : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / О. В. Білоцький. – К. : Б.в., 2011. – 19 с.
162. Кара В. Право користування житлом дітьми – членами сім’ї власника житла [Електронний ресурс] / В. Кара // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2006. – № 1 (25). – Режим доступу : http://www.yurradnik.com.ua
163. Лічман Л. Г. Судовий захист прав і інтересів членів сім’ї власника жилого приміщення : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Л. Г. Лічман. – О. : Одес. юрид. ін-т Нац. ун-ту внутр. справ, 2005. – 221 с.
164. Чернушенко А. В. Шлюбний договір / А. В. Чернушенко, Г. В. Крижанівська // Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / за ред. Є. О. Харитонова. – Х. : ТОВ «Одісей», 2006. – С. 546.
165. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України: наук.-практ. комент. / З. В. Ромовська. – К.: Ін Юре, 2003. – 532 с.
166. Победоносцев К. П. Курс гражданского права: в 3 т. / К. П. Победоносцев ; под ред., с предисл. В. А. Томсинова. – М. : Зерцало, 2003. – Т. 1. – 768 c.
167. Мартин В. М. Право користування чужим майном : дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / В. М. Мартин. – Львів : Львів. нац. ун-т імені Івана Франка, 2006. – 208 с.
168. Кулініч П. Ф. Особисті земельні сервітути за законодавством України [Електронний ресурс] / П. Ф. Кулініч. – Режим доступу : http://www.justinian.com.ua
169. Солодова Я. С. Обязательства из договора об установлении сервитута: автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Я. С. Солодова. – Томск, 2010. – 20 с.
170. Шахов В. С. Земельний кодекс України : коментар / В. С. Шахов. – Х. : ТОВ «Одіссей», 2002. – 600 с.
171. Дністрянський С. С. Австрійськє право облігаційне / С. С. Дністрянський. – Львів : НТШ, 1901. – Вип. 1. – 198 с. – (Серія: Правнича бібліотека).
172. Постанова Луганського апеляційного господарського суду від 25.09.2007 р. по справі № 12/242пн [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://reyestr.court.gov.ua
173. Андреєва К. В Україні з’являться сервітути за німецьким зразком [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.justinian.com.ua
174. Копылов А. В. Право ограниченного пользования чужим недвижимым имуществом (сервитуты) / А. В. Копылов // Правоведение. – 1996. – № 3. – С. 99-109.
175. Мейер Д. И. Русское гражданское право : в 2 ч. : [по испр. и доп. 8 му изд. 1902 г.] / Д. И. Мейер. – 2-е изд., испр. – М. : Статут, 2003. – 831 с. – (Серия: Классика российской цивилистики).
176. Сидоренко А. Ю. Актуальные проблемы регулирования ограничений (обременений) в земельном праве / А. Ю. Сидоренко // Юрист. – 2000. – № 11. – С. 26-35.
177. Гуляев А. М. Русское гражданское право. Обзор действующего законодательства, кассационной практики Правительствующего Сената и проекта гражданского уложения : пособие к лекциям / А. М. Гуляев. – 3 е изд., доп. – СПб. : Типогр. М. М. Стасюлевича, 1912. – 500 c.
178. Малиновский И. А. Лекции по истории русского права / И. А. Малиновский. – Ростов-на-Дону : Типогр. Доп. Акц. о-ва печ. и изд. дела, 1916. – 358 с.
179. Дудыкина И. П. Земля как объект международных договоров о правах государства на иностранной территории : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.10 / И. П. Дудыкина. – М., 2008. – 28 c.
180. Угода між Урядом України та Урядом Латвійської Республіки про продаж Україні комплексу споруд у Ризі по бульвару Калпака, 3 та надання земельних ділянок у безкоштовне користування в Києві та Ризі для потреб дипломатичних представництв Україн