ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕРЕАБІЛІТУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ

Краткое описание

ЗМІСТ
В С Т У П 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ОБ’ЄКТІВ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
ТА ВІДШКОДУВАННЯ ЗАПОДІЯНОЇ ЇМ ШКОДИ ПРИ ЗВІЛЬНЕННІ
ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
ЗА НЕРЕАБІЛІТУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ 9
1.1. Загальна характеристика об’єктів цивільних прав як об’єктів
кримінальних злочинів та способи захисту цих прав при звільненні
від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами 11
1.2. Підстави та умови відшкодування шкоди при звільненні
від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами 48
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ НАСТАННЯ ЦИВІЛЬНО-
ПРАВОВИХ НАСЛІДКІВ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕРЕАБІЛІТУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ 89
2.1. Цивільно-правові наслідки звільнення від кримінальної
відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим 90
2.2. Цивільно-правові наслідки звільнення від кримінальної
відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям 109
2.3. Цивільно-правові наслідки звільнення від кримінальної
відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки 126
2.4. Цивільно-правові наслідки звільнення від кримінальної
відповідальності внаслідок зміни обстановки, закінчення
строків давності та декриміналізації 146
2.5. Цивільно-правові наслідки звільнення від кримінальної
відповідальності із застосуванням до неповнолітнього
примусових заходів виховного характеру 157
ВИСНОВКИ 169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 175

В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Із проголошенням незалежності в Україні розпочався активний процес творення демократичної соціальної правової держави. Процес оновлення торкнувся практично всіх сфер життя українського суспільства. Особливе місце серед проблем, пов’язаних з утворенням української держави, посідає забезпечення гарантій належної реалізації прав та свобод людини і громадянина, у тому числі у сфері цивільно-правових відносин. Відповідно до Конституції України права і свободи забезпечуються та гарантуються кожній людині, у тому числі й особам, які вчинили злочини, передбачені чинним Кримінальним кодексом (КК) України, але за тих чи інших підстав звільнених від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами.
Звільнення від кримінальної відповідальності за такими обставинами тягне за собою певні цивільно-правові наслідки, що зумовлюють цілий спектр правових засобів захисту законних прав та інтересів, насамперед фізичних та юридичних осіб, яким унаслідок учинення злочину заподіяно матеріальної шкоди та які вимагають її відшкодування, а також відновлення “доброго імені” громадянина, який звільняється від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами.
Дослідженню цієї проблематики приділялася певна увага в радянській цивільно-правовій науці. Різні аспекти цієї проблеми розглядало багато авторів цивільно-правової, кримінально-процесуальної та інших галузей права як в Україні, так і далеко за її межами, а саме: М.М. Агарков, С.С. Алексєєв, Б.С. Антимонов, С.О. Олександров, Ю.Г. Басін, Б.Т. Безлєпкін, В.П. Божьєв, Д.В. Боб-рова, С.М. Братусь, В.С. Го¬панчук, О.В. Дзера, А.Я. Дубинський, В.В. Луць, О.Г. Мазалов, Г.К. Ма¬твєєв, З.З. Зі¬натуллін, О.О. Красавчіков, Н.С. Кузнєцова, В.Т. Нор, І.І. Петрухін, О.О. Підопригора, В.М. Савицький, В.Т. Смирнов, Н.Д. Са¬ніахметова, А.О. Собчак, В.О. Туманов, М.І. Хандурін, Є.О. Харитонов, Я.М. Шевченко. Проте донині не проведено цілісного дослідження, яке б охоплювало в комплексі ті проблеми, що складають зміст інституту цивільно-правових наслідків звільнення осіб від кримінальної відповідальності у зв’язку з нереабілітуючими обставинами.
Багато питань, пов’язаних із даною проблемою, і сьогодні залишаються гостродискусійними, вирішуються як у теорії, так і на практиці по-різному і, на думку дисертанта, не завжди правильно.
Не можна вважати повністю завершеним і нормативне врегулювання цих питань у законодавстві України. Тому є необхідним напрацювання відповідних рекомендацій для ефективного використання правових норм, що існують, глибока теоретична розробка положень, пов’язаних із цивільно-правовими наслідками звільнення від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами.
Водночас донині в Україні не було проведено жодного монографічного дослідження, спеціально присвяченого даній проблемі, в якому б зазначені положення базувалися на практичному досвіді з урахуванням чинного національного законодавства.
Усе вище зазначене й обумовлює вибір даної теми дисертації зважаючи на її актуальність та практичну значущість, а також недостатню теоретичну розробле-ність.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового й підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вдосконалення правового механізму застосування правових засобів, спрямованих на захист законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, які зазнали матеріальної та моральної шкоди від злочинів.
Відповідно до поставленої мети було сформульовано такі завдання:
проаналізувати сутність та обставини звільнення від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами;
охарактеризувати загальні ознаки цивільно-правових наслідків звільнення особи від кримінальної відповідальності за такими обставинами;
виявити особливості настання цивільно-правових наслідків звільнення від кримінальної відповідальності за вказаними обставинами;
проаналізувати цивільно-правові наслідки окремих видів звільнення від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами;
дослідити, узагальнити і проаналізувати практику судового розгляду справ щодо забезпечення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб при звільненні від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами;
запропонували пропозиції щодо вдосконалення правового механізму захисту майнових прав потерпілих фізичних та юридичних осіб.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що виникають у процесі звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами, передбачені чинним цивільним, цивільно-процесуальним законодавством.
Предметом дослідження є правові норми, які регулюють цивільно-правові наслідки у процесі звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в дисертації було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, за допомогою діалектичного методу дослідження було проаналізовано найважливіші юридичні аспекти цивільно-правових наслідків звільнення від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами. Системно-функ¬ціональ¬ний метод надав можливість визначити основні засади правового регулювання цивільно-правових наслідків, що виникають унаслідок звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами. Порівняльно-правовий метод використовувався при дослідженні цивільно-процесуальних та кримінально-процесуальних аспектів правових наслідків звільнення осіб від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами. За допомогою теоретико-прогностичного методу, шляхом застосування прийомів формальної логіки (синтез, аналіз, узагальнення, аналогія) було виявлено певні суперечності, що існують у чинному цивільному законодавстві України, та розроблено пропозиції щодо його вдосконалення, поліпшення практики відшкодування заподіяної матеріальної (моральної) шкоди у разі порушення суб’єктивних абсолютних прав.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором уперше в українській правовій науці розроблено пропозиції щодо вдосконалення правового механізму застосування правових засобів, спрямованих на захист законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, які зазнали матеріальної і моральної шкоди внаслідок учинення злочинів.
Дана робота є комплексною завершеною самостійною науковою працею, що стосується дослідження проблем регулювання відносин, пов’язаних із цивільно-правовими наслідками, що виникають при звільненні особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами.
У роботі систематизовано сформульовано висновки, пропозиції з теорії та практики реалізації цивільно-правових відносин, що мають місце при звільненні особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами, які ґрунтуються на сучасному досвіді правотворення та правозастосування.
Наукова новизна отриманих результатів конкретизується в таких основних положеннях, що виносяться на захист:
1. Робиться висновок, що цивільно-правові наслідки за своєю суттю – це процес і механізм усунення спричинених злочином цивільних правопорушень, які зумовили настання шкідливих змін в об’єктах (соціальних цінностях), що охороняються законодавством.
2. Цивільно-правові наслідки є важливими об’єктивними критеріями при формуванні підстав цивільно-правової відповідальності у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами.
3. Об’єктивні і суб’єктивні елементи складу цивільного правопорушення, зумовленого вчиненим злочином, виступають у поєднанні та єдності лише в умовах винної відповідальності, яка є загальним принципом цивільного права.
4. Робиться висновок про те, що шкідливий результат проти¬правної дії є, з одного боку, необхідною ознакою цивільного право¬порушення, а з іншого – його цивільно-правовим наслідком.
5. Набуло подальшого розвитку положення, що після закриття кримінальної справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами змінюється і процесуальна форма захисту прав потерпілого – вона переноситься у сферу цивільного процесу, де захист матеріально-правового домагання потерпілого залишається без змін (предмет, підстава позову тощо).
6. Обґрунтовується висновок, що цивільний позов у кримінальній справі при звільненні від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами є цивільно-процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду з метою захисту порушених і оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів лише тих осіб, яким завдано шкоди злочином – фізичній (потерпілому) або юридичній (цивільному позивачеві) особам.
7. Новим є висновок про те, що цивільно-правова відповідальність, що виникає у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами, є негативним для порушника наслідком учиненого ним правопорушення, де юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною – склад цивільного правопорушення.
8. Для вирішення проблеми, пов’язаної з відшкодуванням правомірно завданої шкоди, пропонується змінити зміст ст. 1171 Цивільного кодексу (ЦК) України, виклавши її у такій редакції:
“Шкода, завдана особі у зв’язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування з ура-хуванням вини цієї особи.
Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може покласти обов’язок щодо її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди, або зобов’язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці, або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі”.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані висновки, які містяться в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані в:
законодавчій діяльності – для подальшого вдосконалення цивільного й цивільно-процесуального законодавства щодо визначення й уточнення положень, що стосуються цивільно-правових наслідків звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами;
практичній діяльності суб’єктів цивільних правовідносин – щодо відшкоду-вання завданих збитків фізичним та юридичним особам, які постраждали від учинених злочинів;
науково-дослідницькій діяльності – з метою подальшого наукового дослід-ження проблем, пов’язаних із цивільно-правовими наслідками, що виникають у разі порушення суб’єктивних абсолютних прав фізичних та юридичних осіб.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження отримали відображення на таких науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика кримінального забезпечення” (22–23 березня 2001 року, м. Київ); науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх учених “Актуальні проблеми права 2003” (9 квітня 2003 року, м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції” (27–28 березня 2003 року, м. Київ); науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розвитку юридичної науки та освіти” (14–15 квітня 2003 року, м. Київ).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження ві-дображені у трьох наукових статтях автора, що опубліковані у фахових наукових виданнях, та тезах доповіді на конференції.

Список литературы

В И С Н О В К И
Удосконалення законодавства, теорії та практики звільнення осіб, які вчинили злочин, але з тих чи інших підстав звільняються від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами, має велике значення в гарантуванні державою надійного захисту законних прав та інтересів юридичних чи фізичних осіб, які зазнали матеріальної, майнової, фізичної і моральної шкоди від злочину і вимагають відшкодування завданих злочином збитків або усунення заподіяної шкоди.
Зміни чинного законодавства із введенням низки правових новел, що відбулися за останні два роки, у тому числі прийняття чинного ЦК України, потребують нових підходів, розробок і досягнень, розроблення відповідних рекомендацій для їх ефективного використання, тим більше, що проблеми цивільно-правових наслідків звільнення від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами становлять інтерес не тільки для фахівців цивільного права і процесу, а й кримінального, кримінально-процесуального та інших галузей права.
Дисертант, зважаючи на вищезазначене та базуючись на результатах дисертаційного дослідження, вважає за необхідне зробити такі висновки та пропозиції:
1. Звільнення від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами не є актом виправдання особи і за своїм змістом цей процесуальний інститут характеризується такими обставинами:
а) не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин (обвинувальний вирок суду не постановляється);
б) до винуватої особи не застосовується кримінальне покарання;
в) незважаючи на те, що констатується вчинення злочину, звільнена від кри-мінальної відповідальності особа вважається такою, яка не має судимості, але її “добре ім’я” може бути відновлене тільки в разі відшкодування завданих злочином збитків або усунення заподіяної шкоди.
2. Залежно від виду нереабілітуючих обставин цивільно-правові наслідки звільнення від кримінальної відповідальності можуть відбиватися на особистих, а саме майнових правах особи, яка звільняється від кримінальної відповідальності, на взаємовідносинах її як із державними органами (службовими особами), які прийняли рішення про звільнення від кримінальної відповідальності, так і з трудовими колективами, громадськими організаціями, що здійснюють ресоціалізацію правопорушника і виконують функції, спрямовані на профілактику і протидію злочинності.
3. Звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами не звільняє її від обов’язку відшкодувати матеріальну, моральну та фізичну шкоду.
4. Закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами передбачає зміну процесуальної форми захисту прав потерпілого – вона переноситься до сфери цивільного процесу, де зміст матеріально-правового домагання потерпілої особи залишається без змін (предмет, підстава позову тощо).
5. Цивільно-правова відповідальність, що виникає в разі звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами, є негативним для порушника наслідком учиненого ним правопорушення, де юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною – склад цивільного правопорушення.
6. Невиконання абсолютного юридичного обов’язку завжди призводить до відповідних цивільно-правових наслідків – порушення чужого суб’єктивного права і за наявності передбачених чинним законодавством підстав породжує деліктні зобов’язання, що є, по суті, наслідками протиправної поведінки особи.
7. Цивільно-правові наслідки за своєю суттю – це процес і механізм усунення спричинених злочином цивільних правопорушень, що зумовили настання шкідливих змін в об’єктах, що охороняються законодавством.
8. Шкідливий результат протиправної дії є, з одного боку, неодмінною ознакою кожного цивільного правопорушення, а з іншого – його цивільно-правовим наслідком.
9. Однією з необхідних умов для настання цивільно-правових наслідків у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами є наявність безпосереднього причинного зв’язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони.
10. Установлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шко-дою надає можливість визначати суб’єкта відповідальності та її межі, тобто особа несе відповідальність лише за ту шкоду, яка викликана її поведінкою.
11. Пропонується підтримати пропозицію про створення Державного грошового фонду з метою відшкодування майнових збитків у повному обсязі особам, які постраждали внаслідок учинення злочинів, але лише після розгляду справи у судовому засіданні та набрання вироком законної сили.
12. Пропонується змінити зміст ст. 1171 ЦК України, виклавши її в такій редакції:
“Шкода, завдана особі у зв’язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування з урахуванням вини цієї особи.
Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необ-хідності, суд може покласти обов’язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоду, або зобов’язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці, або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі”.
13. Зміст цивільно-правових наслідків, що настають у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами, визначається змістом об’єкта, де шкода виступає неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування завданих збитків.
14. Вид цивільно-правових наслідків та їх характер залежить від особливостей і значення охоронюваних об’єктів (соціальних цінностей).
15. Необхідною умовою настання цивільно-правових наслідків у разі звіль-нення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами є вина заподіювача шкоди.
16. Цивільно-правові наслідки, що мають місце в разі звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами, відіграють важливу роль при формуванні підстави цивільно-правової відповідальності як конститутивної або кваліфікуючої ознаки об’єктивної сторони заподіяної шкоди з матеріальним складом, а отже, для кваліфікації правопорушення.
17. Пред’явлення цивільного позову як під час досудового слідства, так і під час судового розгляду справи є юридичною підставою для поновлення порушеного суб’єктивного абсолютного права й усунення цивільно-правових наслідків правопорушення.
18. Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди – це вчи-нення практичних та юридично значущих дій, які усувають негативні цивільно-правові наслідки вчиненого злочину.
19. Унаслідок учинення злочину завдається шкода об’єктам цивільних прав, одні з яких виступають об’єктами кримінальних злочинів (нематеріальні блага), а інші – предметами злочинів (речі, майно тощо). А незаконні дії з такими об’єктами цивільних прав, як інформація, цінні папери, гроші, результати інтелектуальної творчої діяльності, що виступають предметами злочинів, також завдають шкоди.
20. Захист цивільних прав, порушених унаслідок учинення злочину особою, яка звільняється від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами, відбувається такими способами: а) подання та розгляд цивільного позову в кримінальному процесі; б) відшкодування матеріальної шкоди за власною ініціативою суду, якщо цивільний позов не був пред’явлений (ч. 3 ст. 29 КПК України); в) повне відшкодування завданої злочином шкоди як обов’язкова умова в застосуванні нереабілітуючої підстави для звільнення від кримінальної відповідальності; г) повернення особам, які потерпіли від злочину, незаконно відчуженого в них винною особою майна – предметів злочинного посягання (реституція) (п. 5 ст. 81 КПК України).
21. Процесуальний порядок захисту та поновлення порушеного права й усунення наслідків правопорушення в разі звільнення від кримінальної відповідальності за фактом примирення обвинуваченого з потерпілим має такі особливості:
по-перше, відбувається зміна процесуальної форми захисту прав потерпілої особи – вона переходить до сфери цивільного процесу;
по-друге, зміст матеріально-правових вимог потерпілої особи залишається без змін (предмет, підстава позову тощо);
по-третє, виникають цивільно-правові наслідки матеріального та процесуального характеру.
22. Цивільний позов у разі звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям має деякі відмінності від позову в порядку цивільного судочинства, а саме:
а) у кримінальному процесі є неможливим подання зустрічного позову, тобто обвинувачений (відповідач) може бути лише особою, яка несе відповідальність за позовом, але в жодному разі не цивільним позивачем у тій самій справі;
б) вимога про відшкодування збитків, завданих злочином, має особистий характер, тому в кримінальному процесі неприпустимою є уступка вимоги за позовом іншій особі;
в) у цивільному процесі позов не буде прийнято без зазначення в ньому відповідача, водночас, як у кримінальній справі цивільний позивач не зобов’язаний вказувати відповідача в позовній заяві, адже злочинець може бути ще не встановлений;
г) при цивільному позові у кримінальній справі позивач звільняється від сплати державного мита;
д) у кримінальному процесі обов’язок встановлювати й доводити характер і розмір збитків, а також виявляти осіб, які несуть відповідальність за їх заподіяння, покладається на органи дізнання, слідчого, прокурора та суд, тоді як у цивільному процесі кожна зі сторін повинна сама доводити наявність чи відсутність фактів, що є підставами для пред’явлення позову;
е) неявка цивільного відповідача чи його представника до судового засідання не може бути підставою для відкладання розгляду цивільного позову в кримінальній справі.
23. Виходячи з юридичної природи інституту цивільного позову в кримінальній справі як комплексного правового інституту судовим органам слід застосовувати норми цивільно-процесуального права в тій мірі, в якій вони доповнюють норми кримінально-процесуального права і не суперечать його принципам.
24. Цивільний позов у кримінальній справі є цивільно-процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду з метою захисту порушених і оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів лише тих осіб, яким завдано шкоди безпосередньо злочином – фізичній особі (потерпілому) або юридичній особі (цивільному позивачу).
25. Цивільний позов у кримінальній справі є одним з основних цивільно-процесуальних засобів, спрямованих на усунення або компенсацію злочинних наслідків у вигляді майнової, моральної або фізичної шкоди.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Александров С.А. Правовые гаранты возмещения ущерба в уголовном процессе (досудебные стадии). – Горький, 1976. – 189 с.
2. Алексеев С.С. О составе гражданского правонарушения // Правоведение. – 1958. – № 1. – С. 47–50.
3. Алексеев С.С. Гражданско-правовая ответственность за невыполнение плана железнодорожной перевозки. – М.: Госюриздат, 1959. – 195 с.
4. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. – Вып. 1. – Свердловск, 1963. – 390 с.
5. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. – Вып. 2. – Свердловск, 1964. – 360 с.
6. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х т. Т. 1. – М., 1981. – 315 с.
7. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х т. Т. 2. – М.: Юрид. лит., 1982.– 360 с.
8. Алексеев С.С. Право: Опыт комплексного исследования. – М.: НОРМА, 1999. – 74 с.
9. Альперт С.А. Защита в советском уголовном процессе прав и законных интересов лиц, понесших имущественный ущерб от преступления. – Харьков, 1984. – 215 с.
10. Антимонов Б.С. Значение вины потерпевшего при гражданском правонарушении. – М.: Госюриздат, 1969. – 275 с.
11. Арефьев Г.П. Понятие защиты субъективного права // Процессуальные средства реализации конституционного права на судебную и арбитражную защи-ту. – Калинин, 1982. – С. 15–18.
12. Архів Червоногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим за 1994 рік. – Ф. № 1. – С. 5–8
13. Архів Верховного Суду України за 2002 р. Звіт про роботу судів по розгляду кримінальних справ судами України за 2002 р. – Ф. № 1. – С. 1.
14. Астемиров З., Кукса Э., Еазаров В. За реальное возмещение материального ущерба // Сов. юстиция. – 1969. – № 22. – С. 16–21.
15. Барабаш А.С., Володина Л.М. Прекращение уголовных дел по нереабилитирующим основаниям в стадии предварительного расследования / Под ред. Л.Е. Карасева. – Томск: Изд-во Том. ун-та, 1996. – 151 с.
16. Басин Ю.Г. Основы гражданского законодательства о защите субъективных гражданских прав // Проблемы применения Основ гражданского законодательства и Основ гражданского судопроизводства Союза ССР и союзных республик. – Саратов, 1971. – С. 33–36.
17. Басин Ю.Г., Диденко А.Г. Защита субъективных гражданских прав // Юридические науки. – Вып. 1. – Алма-Ата, 1971. – С. 3–7.
18. Басин Ю.Г., Диденко А.Г. Дисциплинарное значение оперативных санк-ций // Сов. государство и право. – 1983. – № 4. – С. 52–58.
19. Безлепкин Б.Т. Правовые средства взыскания нажитого преступным путем // Сов. государство и право. – 1984. – № 7. – С. 83–86.
20. Безлепкин Б.Т. Возмещение вреда, причиненного гражданину судебно-следственными органами: Учеб. пособие. – М.: Скала, Билина, 1995. – 203 с.
21. Белкин Р.С., Ванберг А.И. Криминалистика и доказывание (Методоло-гичес¬кие проблемы). – М.: Юрид. лит., 1969. – 216 с.
22. Белявский А.В. Судебная защита чести и достоинства граждан. – М.: Юрид. лит., 1966. – 60 с.
23. Белякова А.М. Ответственность за вред, причиненный малолетним и не-совершеннолетним. – М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1963. – 29 с.
24. Белякова А.М. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1967. – 151 с.
25. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда: теория и практика. – М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1986. – 149 с.
26. Белякова А.М. Возмещение вреда, причиненного гражданам // Сов. государство и право. – 1971. – № 5. – С. 18–23.
27. Благов Е.В. Структура субъективного права // Философские проблемы субъе¬ктивного права: Тез. докл. науч.-практ. конф. молодых ученых и специали-стов. – Ярославль, 1990. – С. 14–18.
28. Божьев В.П. Применение норм ГПК при рассмотрении гражданского иска в уголовном процессе // Сов. юстиция. – 1971. – № 15. – С. 19–25.
29. Божьев В.П. Гражданский иск в уголовном деле и применение гражданского процессуального права // Сов. государство и право. – 1986. – № 8. – С. 5–10
30. Бойцова Л.В. Реабилитация необоснованно осужденных граждан: Авто-реф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Л., 1990. – 22 с.
31. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. – М.: Статут, 1998. – 650 с.
32. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве. – М.: Юрид. лит. – 275 с.
33. Братусь С.М. О пределах осуществления гражданских прав // Правоведение. – 1967. – № 3. – С. 84–86.
34. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.: Юрид. лит., 1976. – 216 с.
35. Бутнев В.В. Понятие механизма защиты субъективных гражданских прав // Механизм защиты субъективных гражданских прав: Сб. науч. тр. – Ярославль, 1990. – С. 11–12.
36. Быков А.Г. Роль гражданско-правовых санкций в осуществлении хозяйственного расчета: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – М., 1964. – 28 с.
37. Быков А.Г. Имущественные гражданско-правовые санкции // Вестн. Моск. ун-та. Серия ХІІ. Право. – 1967. – № 2. – С. 80–86.
38. Быков А.Г. Возмещение вреда, причиненного взаимодействием источников повышенной опасности // Сов. юстиции. – 1970. – № 13. – С. 9–12.
39. Вердников Г.В., Кабалкин А.Ю. Возмещение вреда, понесенного гражданами при спасении социалистического имущества. – М.: Юрид. лит., 1963. – 152 с.
40. Вершинин А.П. Судебная форма защиты субъективных прав // Субъективное право: проблемы осуществления и защиты. – Владивосток, 1989. – С. 16–17.
41. Вершинин А.П. Способы защиты предпринимательских прав // Актуальные проблемы науки и практики коммерческого права. – С.Пб., 1995. – С. 29–45.
42. Вершинин А.П. Способы защиты гражданских прав в суде: Дис. в виде науч. докл. – С.Пб., 1998. – 26 с.
43. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди: нормативні акти, роз’яснення, коментарі: станом на 1 січ. 2001 р. / Верховний Суд України; Ред. П.І. Шевчук; Уклад. С.Е. Денський. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 624 с.
44. Витрянский В.В. Недействительность сделок в арбитражно-судебной практике // Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика: Сб. памяти С.А. Хохлова / Отв. ред. А.Л. Маковский. – М., 1998. – С. 131–132.
45. Витушко В.А. Курс гражданского права. Общая часть. Т. 1: Науч.-практ. пособие. – Мн., 2001. – 360 с.
46. Волошин Н. Возмещение вреда, причиненного транспортными средствами // Сов. юстиция. –1971. – № 24. – С. 3–8.
47. Вопросы уголовного процесса в практике Верховного Суда СССР и Верховного Суда РСФСР. – М.: Юрид. лит., 1974. – 271 с.
48. Воробьев М.К. О способах защиты гражданских прав // Тр. по правоведению. – Новосибирск, 1968. – С. 80–81.
49. Гальперин И.И. Как исчислять срок давности привлечения к уголовной ответственности? // Сов. юстиция. – 1966. – № 9. – С. 8–10.
50. Гордон М.В. Советское авторское право. – М.: Госюриздат, 1955. – 58 с.
51. Горшенев В.М., Недбайло П.Е. Понятие процессуальной формы и сфера ее распространения (юридическая процессуальная форма). – М.: Госюриздат, 1976. – 370 с.
52. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К., 1998. – 290 с.
53. Гражданский кодекс Украинской ССР: Науч.-практ. комментарий. – К.: Изд-во политической лит. Украины, 1981. – 315 с.
54. Гражданское право: Учебник. Ч. 1 / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сер¬ге¬ева. – М., 1996. – 116 с.
55. Гражданское право: Учебник. Ч. 1 / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Серге¬ева. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – 285 с.
56. Гражданское право: Учебник. Ч. 1 / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Серге¬ева. – М.: Изд-во ТЕИС, 2000. – 632 с.
57. Гражданское право. В 2-х т. Т. 1: Учебник / Под ред. Е.А. Суханова. – М.: БЕК, 1993. – 260 с.
58. Гражданское право. В 2-х т. Т. 1: Учебник / Отв. ред. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М., 2000. – 295 с.
59. Гражданское право России. Общая часть. Т. 1: Науч.-практ. пособие. – Мн., 2001. – 360 с.
60. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. – М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1972. – 213 с.
61. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: СТАТУТ, 2001. – 108 с.
62. Гурвич М.А. Право на иск. – М.: Изд-во АН СССР, 1978. – 215 с.
63. Гурвич М.А. Учение об иске. – М.: Изд-во АН СССР, 1981. – 197 с.
64. Гуреев П.П. Гражданский иск в уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1961. – 145 с.
65. Гуреев П.П. Защита личных и имущественных прав. – М., 1964. – 210 с.
66. Давыдов Л.М., Мирский Д.Я. Прекращение уголовных дел в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1963. – 100 с.
67. Дагель П.С. Потерпевший в советском уголовном праве // Потерпевший от преступления. – Владивосток, 1974. – С. 17–18.
68. Джербенадзе С.М. Крайняя необходимость в советском гражданском законодательстве // Сов. государство и право. – 1960. – № 10. – С. 14–16.
69. Добровольская Т.Н. К вопросу о возмещении время, причиненному не-обоснованным привлечением к уголовной ответственности и осуждением // Ученые записки (ВИЮН). – 1959. – Вып. 10 – С. 283–287.
70. Добровольский А.А., Иванова С.А. Основные проблемы исковой формы защиты. – М.: Юрид. лит., 1979. – 320 с.
71. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1990. – 272 с.
72. Дубинский А.Я. Прекращение уголовного дела в стадии дознания и предварительного следствия (по материалам органов МВД Украинской ССР): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.715. – К., 1971. – 24 с.
73. Дубривный В.А. Потерпевший на предварительном следствии в советском уголовном процессе. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1966. – 155 с.
74. Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений. – М.: Юрид. лит., 1988. – 230 с.
75. Ефимичев С.П. Правовые и организационные вопросы предварительного расследования. – Волгоград: Высшая следственная школа, 1977. – 120 с.
76. Жогин Н.В., Фаткулин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1965. – 367 с.
77. Жуковская О.Л. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – К.: Либідь, 1999. – 200 с.
78. Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23.12.93 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – С. 15–19.
79. Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” № 2670-ІІ від 12.07.01 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 44. – С. 19–21.
80. Закон України “Про інформацію” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – С. 42–47.
81. Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 01.12.94 // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 1. – С. 34–36
82. Защита прав потерпевшего в уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1993. – 230 с.
83. Зеленецкий В.С. Возбуждение государственного обвинения в советском уголовном процессе. – Х.: Вища шк., 1979. – 144 с.
84. Зинатулин З.З. Возмещение материального ущерба в уголовном процессе. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1974. – 99 с.
85. Иванов О.В. Защита гражданских прав как правовой институт и как научная проблема // Вопросы сов. государства и права: Тр. Иркут. ун-та им. А.А. Жданова. – Вып. 8. – Ч. 3. – Иркутск, 1967. – С. 53–58.
86. Илларионова Т.И. Механизм действия гражданско-правовых охранительных мер. – Свердловск, 1980. – 85 с.
87. Иоффе О.С. Правоотношения по советскому гражданскому праву. – Л., 1949. – 160 с.
88. Иоффе О.С. Обязательства по возмещению вреда. – 2-е. изд. – Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1952. – 167 с.
89. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1955. – 257 с.
90. Иоффе О.С., Толстой Ю.К. Основы советского гражданского законодательства. – Л., 1962. – 143 с.
91. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Госюриздат, 1975. – 95 с.
92. Капліна О. Поняття реабілітації у кримінальному процесі // Право України. – 1997. – № 1. – С. 68–70.
93. Кириченко В.Ф. Основные вопросы учения о необходимой обороне. – М.: Изд-во АН СССР, 1948. – 203 с.
94. Кодекс торговельного мореплавства України. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – 160 с.
95. Кожевников С.Н. Меры защиты в советском праве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Свердловск, 1968. – 25 с.
96. Кожухарь А.Н. Право на судебную защиту в исковом производстве. – Кишинев, 1989. – 156 с.
97. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: ЮРИНФОРМЦЕНТР, 1996. – С. 35–39.
98. Конкіна О. Поняття реабілітації у кримінальному процесі // Право України. – 1997. – № 1. – С. 68–70.
99. Конституція України. – К.: Юрінком, 1996. – 79 с.
100. Кораблева М.С. Защита гражданских прав: новые аспекты // Актуальные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1999. – С. 88–89.
101. Кофман В.И. Основные вопросы причинной связи в свете общей проблемы гражданской ответственности // Вестн. Ленингр. гос. ун-та, 1965. – № 10. – С. 125–132.
102. Красавчиков О.А. Юридические органы в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 285 с.
103. Красавчиков О.А. Ответственность, меры защиты и санкции в советском гражданском праве // Проблемы гражданско-правовой ответственности и защиты гражданских прав: Сб. науч. тр. СЮИ. – Вып. 27. – Свердловск, 1973. – 95 с.
104. Кримінальний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 240 с.
105. Кузнецова Н.Ф., Шевченко Я.Н. Гражданско-правовое положение несо-вершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1968. – 136 с.
106. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.: Юрид. лит., 1969. – 125 с.
107. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответ-ственности. – М.: Госюриздат, 1979. – 219 с.
108. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу. – М.: Юрид. лит., 1970. – 159 с.
109. Ларин А.М. Прекращение следователем уголовного дела в связи с привлечением лица к административной ответственности // Проблемы правосудия и уголовного права. – М.: Изд-во ИГП АН, 1978. – С. 64–68.
110. Ларин А.М., Мельникова Э.Б., Савицкий В.М. Уголовный процесс России: Лекции-очерки / Под ред. проф. В.М. Савицкого. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 324 с.
111. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретиче-ские проблемы). – М., 1981. – 123 с.
112. Логинов П.В. Понятие иска и исковой формы защиты права // СПП. – 1983. – № 2. – С. 104–106.
113. Лукашевич В.З. Гарантии прав обвиняемого в стадии передачи суду. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1966. – 147 с.
114. Лупинская П.А. Уголовно-процессуальное право: Учебник. – М.: Юрист, 2001. – 368 с.
115. Мазаков А.Г., Донцов С.Е. Материальная ответственность военнослужа-щих за ущерб, причиненный государству // Сов. государство и право. – 1986. – № 8. – С. 138–143.
116. Мазалов А.Г. Гражданский иск в уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1977. – 176 с.
117. Майданик Л.А., Стерник Л. Гражданская ответственность за вред, причиненный столкновением средств механизированного транспорта // Сов. юстиция. – 1970. – № 5. – С. 10–15.
118. Майданик Л.Н. Соотношение норм ГК РСФСР регулирующих ответст-венность за причинение вреда // Сов. юстиция. – 1987. – № 2. – 58 с.
119. Малеин Н.С. Возмещение вреда, причиненного личности. – М.: Юрид. лит., 1965. – 116 с.
120. Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отноше-ниях. – М.: Наука, 1968. – 147 с.
121. Малеин М.С. Гражданский закон и права личности в СССР. – М., 1981. – 192 с.
122. Маленя Я.С. О моральном вреде // Государство и право. – 1993. – № 3. – С. 33–37.
123. Масевич М.Г. Договор поставки и его роль в укреплении хозрасчета. – Алма-Ата, 1966. – 390 с.
124. Маслов В.Ф. Обязательства из причинения вреда. – Харьков, 1961. – 115 с.
125. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. – К.: Изд-во Киев. гос. ун-та им. Т.Г. Шевченка, 1955. – 306 с.
126. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. – М.: Юрид. лит., 1970. – 312 с.
127. Матвеев Ю.Г. Кризис традиционных античных теорий об основаниях деликтной ответственности. – М.: Тр. ВЮЗН. – Т. VІ. – 230 с.
128. Матвеев Г.К. Психологический аспект вины советских юридических лиц // Сов. государство и право. – 1978. – № 8. – С. 25–50.
129. Менглиев Ш.М. Защита имущественных прав граждан. – Душанбе, 1989. – 69 с.
130. Менглиев Ш.М. Теоретические проблемы гражданско-правовых способов восстановления (нормализации) имущественных прав граждан: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.03. – Ташкент, 1991. – 18 с.
131. Миньковский Г.М. Окончание предварительного расследования. – М.: Госюриздат, 1975. – 211 с.
132. Михиєнко М.М., Нор В.Т., Шийко В.П. Кримінальний процес України: Під¬ручник. – К.: Либідь, 1999. – 534 с.
133. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056 с.
134. Николюк В.В. Прекращение предварительного следствия с передачей дела в комиссию по делам несовершеннолетних: Учеб. пособие. – Омск: Ом. высш. шк. милиции, 1983. – 58 с.
135. Никулин Е.С. Возмещение ущерба, причиненного преступлением государственным и общественным организациям. – М.: Юрид. лит., 1974. – 270 с.
136. Новиков В. Щодо поняття реабілітації у кримінальному процесі України // Право України. – 1997. – № 10. – С. 58–59.
137. Новицкий И.Б. Солидарность интересов в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1961. – 360 с.
138. Овсиенко В.В. Возмещение неполученной прибыли // Сов. государство и право. – 1970. – № 2. – С. 64–69.
139. Огарков М.И. Гражданское право. – М.: Юриздат, 1944. – Т. 1. – 392 с.
140. Оридорога М.Т. Обязательства, возникающие вследствие причинения вреда. – К.: Держполітвидав УРСР. – 95 с.
141. Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных респуб-лик // Основы законодательства Союза ССР и союзных республик. – М.: Юрид. лит., 1983. – С. 135–138.
142. Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных респуб-лик // ВВС. – 1991. – № 26. – С. 16–19.
143. Осокина Г.А. Право на защиту в исковом производстве. – Томск, 1990. – 145 с.
144. Павлов А.А. Присуждение к исполнению обязанности как способ защиты гражданских прав в обязательственных правоотношениях. – С.Пб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2001. – 69 с.
145. Патюлин В.А. Государство и личность в СССР. – М., 1974. – 156 с.
146. Паше-Озерский Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость. – М.: Госюрдиздат, 1962. – 275 с.
147. Перлов И.Д. Подготовительная часть судебного разбирательства в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1956. – 65 с.
148. Петров П.П. Вина как условие ответственности юридических лиц // Сов. юстиция. – 1969. – № 24. – С. 6–10.
149. Підюков П.П. Відмова в порушенні кримінальної справи за нереабілітуючими підставами: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. – К., 1990. – 269 с.
150. Пионтковский А.А. Проблема причинной связи в праве // Ученые записки ВИЮН и ВЮА. – 1949. – 112 с.
151. Пионтковский А.А. Учение о преступлениях по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. – 280 с.
152. Письменний Д.П. Розвиток кримінально-процесуального законодавства України про звільнення від кримінальної відповідальності // Наук. вісн. Дніпропетр. юридичного ін-ту МВС України. – 2000. – № 1. – 246 с.
153. Повышение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан организаций / Под ред. Я.Н. Шевченко. – К.: Наук. думка, 1988. – 154 с.
154. Полякова М.Ф. Имущественные проблемы реабилитации по советскому праву: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03; 12.00.08. – М., 1977. – 20 с.
155. Понарин В.Я. Защита имущественных прав личности в уголовном процессе России. – Воронеж, 1994. – 175 с.
156. Поняття реабілітації у кримінальному процесі // Право України. – 1997. – № 1. – С. 68–70.
157. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972–2000. – К., 2003. – С. 110–127.
158. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. – К., 1995. – 304 с.
159. Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972–2000. Т. 1: Офіц. вид. / За заг. ред В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 560 с.
160. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972–2000. – К., 2003. – С. 66–73.
161. Потеружа Й.Й. Потерпевший в уголовном процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Мн., 1960. – 21 с.
162. Проект Кримінально-процесуального кодексу України, розроблений робочою групою Кабінету Міністрів України станом на травень 2000 р. – К., 2000. – 526 с.
163. Пугинский Б.И. Гражданско-правовые средства в хозяйственных отношениях. – М.: Юрид. лит., 1984. – 185 с.
164. Пушкар Е.Г. Конституционное право на судебную защиту. – Львов, 1982. – 216 с.
165. Пушкар Е. Отказ от заявленного иска // Сов. юстиция. – 1992. – № 21. – С. 10–12.
166. Рабинович П.М. Загальна теорія права та держави: Конспект лекцій. – Л.: Львів. держ. ун-т, 1992. – 89 с.
167. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К., 1994. – 164 с.
168. Рабчинович Ф.Л. Вина как основание договорной ответственности социалистического предприятия // Сов. государство и право. – 1966. – № 6. – С. 45–68.
169. Радеев А.Д. Расширение прав потерпевшего // Соц. законность. – М., 1969. – № 4. – С. 37–40.
170. Рахмилович В.А. О противоправности как основании ответственности // Сов. государство и право. – 1964. – № 3. – С. 55–59.
171. Реабілітація // Юридична енцикл. – К.: Вид-во Укр. енцикл., 2003. – Т. 5. – 733 с.
172. Рзаев А.А. Прекращение уголовного дела по нереабилитирующим основаниям. – Караганда, 1982. – 125 с.
173. Роз’яснення Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди” від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95. – К. – 199 с.
174. Ромовская З.В. Личные неимущественные права граждан СССР (понятие, виды, классификация, содержание и гражданско-правовая защита): Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 1968. – 35 с.
175. Савицька О.М. Форми протиправної поведінки за радянським цивільним правом // Юридична відповідальність (цивілістичні аспекти). – Л., 1975. – 303 с.
176. Савицкий В.М., Флейшиц Е.А. Об имущественной ответственности за вред, причиненный должностными лицами органов дознания, предварительного след¬ствия, прокуратуры и суда // Сов. государство и право. – 1966. – № 7. – С. 11–19.
177. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1963. – 184 с.
178. Семенов П.Г. Категория непреодолимой силы в советском праве // Сов. государство и право. – 1969. – № 2. – С. 39–40.
179. Седугин Г.П., Травкин А.С. Влияние вины кредитора и потерпевшего на размер ответственности // Сов. юстиция. – 1968. – № 4. – С. 23–27.
180. Словник української мови. Т. 3. – К., 1972. – С. 437; Т. 11. – К., 1980. – С. 478.
181. Смирнов В.Т. Обоснование деликтной ответственности юридических лиц // Проблемы гражданского и административного права. – Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1962. – С. 150–158.
182. Смирнов В.Т., Собчак А.О. Общее учение о деликтных обязательствах. – Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1986. – 235 с.
183. Скороходов И.П. Доказывание убытков, составляющих разницу между полученной и уплаченной неустойкой // Сов. юстиция. – 1969. –№ 16. – С. 24–26.
184. Скрипченко В.В. Вред как основание признания потерпевшим // Потер-певший от преступления. – Владивосток, 1974. – С. 176–178.
185. Слуцкий И.И. Обстоятельства, исключающие уголовную ответствен-ность. – Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1956. – 185 с.
186. Собчак А.О. О некоторых вопросах общей теории ответственности // Правоведение. – 1968. – № 1. – С. 50–59.
187. Советское гражданское право: Учеб. пособие. – Ч. ІІ. – М.: Юрид. лит., 1961. –195 с.
188. Советское гражданское право. – Т. 2. – М.: Высш. шк., 1969. – 420 с.
189. Советское гражданское право. Ч. 1 / Под. ред. В.Ф. Маслова, А.А. Пуш¬кина. – К.: Вища шк., 1977. – 241 с.
190. Советский уголовный процесс: Учебник / Под ред. М.И. Бажанова, Ю.М. Грошевого. – К., 1978. – 471 с.
191. Стоякин Г.Я. Меры защиты в советском гражданском праве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Свердловск, 1973. – С. 28.
192. Стоякин Г.Я. Правовостановительные санкции как меры защиты субъективных гражданских прав // Гражданское право и способы его защиты: Сб. науч. тр. СЮИ. – Вып. 33. – Свердловск, 1974. – С. 101–112.
193. Строгович М.С. Материальная истина и судебные доказательства в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1955. – 160 с.
194. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М.. Юрид. лит., 1968. – Т. 1. – С. 257.
195. Таджиев Т.Т. Реабилитация в советском уголовном процессе. – Ташкент, 1986. – 295 с.
196. Тарасов-Родионов П.М. Предварительное следствие. – М.: Госюриздат, 1955. – 157 с.
197. Тархов В.А. Обязательства, возникающие из причинения вреда. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1957. – 120 с.
198. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Изд-во Сарат. ун-та, 1973. – 102 с.
199. Теория государства и права / Под ред. С.С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1985. – 377 с.
200. Толстой Ю.К. Договоры в социалистическом хозяйстве. – М.: Юрид. лит., 1984. – 450 с.
201. Тычинин С.В. Гражданско-правовые способы защиты прав граждан и орга¬низаций при чрезвычайных ситуациях: Дис. … канд. юрид. наук. – С.Пб., 1996. – 190 с.
202. Уголовно-процессуальный кодекс: Комментарий. – М.: Спарк, 1995. – 159 с.
203. Фесенко Є.В. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – К., 2002. – 94 с.
204. Фиделев С.Н. Проблема возмещения убытков и зачет договорных санк-ций // Арбитраж. – 1967. – № 20. – С. 16–21.
205. Флейшиц Е.А. Основные вопросы гражданской ответственности за повреждение здоровья: Ученые записки ВИЮН. – Вып. 1. – М. – 51 с.
206. Флейшиц Е.А. Общие вопросы обязательственного права в практике ар-битража // Науч.-практ. комментарий арбитражной практики. – Вып. 1. – М.: Юрид. лит., 1968. – С. 7–28.
207. Халфина Р.О. Вина как субъективный елемент состава гражданского правонарушения // Сов. государство и право. – 1969. – № 5. – С. 99–110.
208. Хуторян Н.М. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин. – К., 2002. – 178 с.
209. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К., 2002. – 620 с.
210. Цивільне право України. Заг. частина: Посібник / І.А. Бірюков, Ю.О. Заіка, В.С. Гопанчук; За ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. – К., 2003. – 408 с.
211. Цивільний кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – 416 с.
212. Цивільно-процесуальний кодекс України. – К.: Вентурі, 1997. – 303 с.
213. Чельцов М.А. Гражданский иск в уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1945. – 145 с.
214. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. – М.: Юрид. лит., 1951. – 511 с.
215. Чхиквадзе В.М. Государство, демократия, законность. – М.: Юрид. лит., 1968. – 225 с.
216. Шаргородский М.Л. Вопросы теории права. – М.: Госюриздат, 1961. – 320 с.
217. Шевченко А.С. Единство и дифференциация мер ответственности и защиты в советском праве // Философские проблемы субъективного права: Тез. докл. науч.-практ. конф. ученых и специалистов. – Ярославль, 1990. – С. 27–30.
218. Шевченко А.С. Охранительные правоотношения в механизме защиты субъективных гражданских прав // Механизм защиты субъективных гражданских прав: Сб. науч. тр. – Ярославль, 1990. – С. 29–30.
219. Шевченко Я.Н. Имущественная ответственность за вред, причиненный детьми, по советскому гражданскому праву: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 1964. – 29 с.
220. Шевченко Я.Н. Средства защиты в г