Цірат Геннадій Артурович. Правові засади та сучасні тенденції міжнародно-правової уніфікації міжнародного цивільного процесу

Краткое описание

Цірат Геннадій Артурович. Правові засади та сучасні тенденції міжнародно-правової уніфікації міжнародного цивільного процесу.- Дисертація д-ра юрид. наук: 12.00.03, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2015.- 463 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Цірат Геннадій Артурович

УДК 347.9:341.215.4]:340.137](043.3)

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ УНІФІКАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО
ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант
доктор юридичних наук, професор
Довгерт Анатолій Степанович

Київ – 2014

ЗМІСТ
ЗМІСТ 1
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 9
ВСТУП 12
РОЗДІЛ 1 Правове становище іноземних осіб в міжнародному цивільному процесі. Міжнародно-правове регулювання та уніфікація окремих питань доступу іноземців до правосуддя в цивільних справах та судових імунітетів держав 24
1.1. Інститут cautio judicatum solvi та процесуальне становище сторін у цивільних справах з іноземним елементом 24
1.1.1. Загальна характеристика та особливості національно-правового регулювання інституту cautio judicatum solvi 24
1.1.2. Інститут cautio judicatum solvi: особливості міжнародного-правового регулювання та уніфікації 30
1.2. Міжнародно-правове регулювання міжнародного співробітництва та уніфікація процедур надання іноземцям безоплатної правової допомоги при розгляді цивільних справ з іноземним елементом 43
1.2.1. Загальне визначення «права бідності» у цивільних справах. Національно-правове регулювання та його особливості 43
1.2.2. «Право бідності» в цивільних справах з іноземним елементом. Міжнародно-правове регулювання та уніфікація: предмет та методи 50
1.3. Особливості правового становища іноземної держави як учасниці цивільного процесу …………………………………………………………………………………..69
1.3.1. Судовий імунітет держави: його складові, доктринальні підходи, передумови міжнародно-правового регулювання та уніфікації 69
1.3.2. Міжнародно-правове регулювання та уніфікація окремих питань судових імунітетів держав та їх власності 80
1.3.3. Міжнародно-правова уніфікація процедурних аспектів розгляду справ за участю іноземних держав 91
Висновки до Розділу 95
РОЗДІЛ 2 Міжнародно-правова уніфікація в сфері регулювання процедур вручення за кордоном судових документів у цивільних та комерційних справах 101
2.1. Міжнародна судова кооперація як форма міжнародного співробітництва в сфері цивільного судочинства у справах з іноземним елементом 101
2.1.1. Чинники, що зумовлюють необхідність міжнародного співробітництва з метою забезпечення належних умов розгляду цивільних справ з іноземним елементом 101
2.1.2. Форми та способи співпраці між державами з приводу забезпечення здійснення транскордонних процесуальних дій при вирішенні цивільних справ з іноземних елементом. Міжнародна правова допомога при здійсненні транскордонних процесуальних дій 104
2.2. Міжнародно-правове регулювання та уніфікація процедур надання міжнародної правової допомоги при врученні за кордоном судових документів 112
2.2.1. Предмет міжнародно-правового регулювання процедур надання міжнародної правової допомоги при здійсненні процесуальних дій з вручення іноземних судових та позасудових документів 112
2.2.2 Процесуальні аспекти виконання прохань іноземних судів про вручення судових документів у цивільних справах в рамках процедур надання міжнародної правової допомоги: роль та межі міжнародно-правового регулювання та уніфікації 119
2.3. Міжнародно-правове регулювання та уніфікація альтернативних способів вручення за кордоном судових документів у цивільних справах з іноземним елементом 131
2.3.1. Підходи до регулювання альтернативних прямих та непрямих способів та процедур вручення судових документів за кордоном у цивільних справах 131
2.3.2. Особливості міжнародно-правового регулювання альтернативних способів вручення за кордоном судових документів у цивільних справах 137
2.4. Міжнародно-правове регулювання процедур захисту прав відповідачів від винесення заочного судового рішення та захист їх прав у разі винесення заочного судового рішення …………………………………………………………………………………145
Висновки до Розділу 151
РОЗДІЛ 3 Міжнародно-правова уніфікація процедур отримання за кордоном доказів у цивільних та комерційних справах з іноземним елементом 157
3.1. Міжнародно-правове регулювання та уніфікація процедур отримання за кордоном доказів при розгляді цивільних справ з іноземним елементом із застосуванням механізмів міжнародної правової допомоги 157
3.1.1. Роль та місце процедур отримання за кордоном доказів при розгляді цивільних та комерційних справ з іноземним елементом у системі міжнародного цивільного процесу 157
3.1.2. Предмет, методи та тенденції міжнародно-правового регулювання процедур надання міжнародної правової допомоги в отриманні за кордоном доказів 160
3.1.2.1. Особливості та тенденції в регулюванні способів передачі судових доручень від органів запитуючої держави до органів запитуваної держави 161
3.1.2.2. Уніфікація вимог до форми та змісту судових доручень. Мова складання та переклад………………………………………………………………………………..168
3.1.2.3. Регулювання та уніфікація деяких аспектів виконання судових доручень в запитуваний державі 171
3.2. Міжнародно-правове регулювання та уніфікація прямих (альтернативних) способів отримання за кордоном доказів у цивільних справах з іноземним елементом 178
3.2.1. Загальні зауваження щодо альтернативних способів отримання за кордоном доказів у цивільних справах з іноземним елементом 178
3.2.2. Регулювання альтернативних способів отримання за кордоном доказів Гаазькими конвенціями 1954 та 1970 років. Досвід та тенденції регулювання на універсальному рівні ...180
3.2.3. Особливий режим застосування Глави II Конвенції 1970 р. та її окремих статей……………………………………………………………………………………182
3.2.4. Особливості регулювання Конвенцією 1970 р. альтернативних способів отримання доказів за кордоном .186
3.2.4.1. Отримання доказів дипломатичними та консульськими представниками 186
3.2.4.2. Правові підстави та умови отримання доказів спеціально уповноваженими особами…………………………………………………………………………………190
3.2.5. Особливості регулювання альтернативних способів отримання за кордоном доказів на регіональному та двосторонньому рівнях 199
Висновки до Розділу 204
РОЗДІЛ 4 Підсудність справ, що виникають з приватноправових відносин з іноземним елементом – тенденції міжнародно-правового регулювання та уніфікації 211
4.1. Підсудність цивільних справ з іноземним елементом як предмет міжнародно-правового регулювання та уніфікації 211
4.1.1. Передумови міжнародно-правового регулювання та уніфікації норм, що регулюють підсудність цивільних справ з іноземним елементом 211
4.1.2. Загальний огляд стану та напрямків досліджень питань міжнародно-правової уніфікації підсудності справ, що виникають з приватноправових відносин з іноземним елементом………………………………………………………………………………218
4.2. Договірна підсудність у справах з іноземним елементом – підходи до міжнародно-правового регулювання та уніфікації 221
4.2.1. Генезис підходів до регулювання міжнародної договірної підсудності, яке відбувається в рамках Гаазької конференції з міжнародного приватного права 221
4.2.2. Загальна характеристика конвенцій з питань підсудності, які були розроблені Гаазькою конференцією з міжнародного приватного права 225
4.2.3. Особливості регулювання договірної підсудності на регіональному міжнародно-правовому рівні 241
4.3. Підходи до регулювання міжнародної підсудності в рамках регіональних міжнародних організацій та на двосторонньому рівні 247
4.3.1. Досвід регулювання та уніфікації норм, що регулюють питання міжнародної підсудності в цивільних та комерційних справах в рамках Європейських регіональних організацій (ЄЕС, ЕАВТ, ЄС) 247
4.3.2. Досвід регулювання та уніфікації питань міжнародної підсудності в рамках Співдружності Незалежних Держав 253
4.3.2.1. Особливості регулювання міжнародної підсудності Угодою про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 р. 253
4.3.2.2. Особливості регулювання міжнародної підсудності нормами Конвенцій про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ 1993 р. та 2002 р…………………………………………………………………………………..257
4.3.3. Досвід та особливості в підходах регулювання та уніфікації питань міжнародної підсудності в рамках Організації Американських Держав 260
4.3.4. Питання міжнародної підсудності у двосторонніх міжнародних договорах України про правову допомогу у цивільних справах 264
4.3.4.1. Регулювання загальних правила підсудності, встановлених договорами про правову допомогу 266
4.3.4.2. Регулювання спеціальних правил (прив’язок), з використанням яких визначається підсудність для окремих категорій справ 267
Висновки до Розділу 270
РОЗДІЛ 5 Міжнародно-правове регулювання та уніфікація інституту визнання та виконання рішень іноземних судів у приватноправових справах з іноземним елементом 274
5.1. Інститут визнання та виконання рішень іноземних судів в міжнародному цивільному процесі 274
5.1.1. Загальне визначення інституту визнання та виконання іноземних судових рішень, його роль та місце в міжнародному цивільному процесі, правові передумови та підходи до міжнародно-правового регулювання та уніфікації 274
5.1.2. Стан дослідження проблем міжнародної підсудності, його регулювання на національно-правовому та міжнародно-правовому рівні 277
5.1.3. Забезпечення взаємності при визнанні та виконанні іноземних судових рішень – роль національного закону та міжнародного договору 279
5.2. Регулювання та уніфікація інституту визнання та виконання іноземних судових рішень конвенціями, прийнятими в рамках Гаазької конференції з міжнародного приватного права……………………………………………………………………………………285
5.2.1. Загальні підходи до регулювання інституту визнання та виконання іноземних судових рішень, які покладені в основу Гаазьких конвенцій 285
5.2.2. Конвенційні вимоги до іноземних судових рішень 287
5.2.3. Уніфікація підстав для відмови у визнанні та виконанні іноземних судових рішень як шлях до створення одноманітних умов виконання іноземних судових рішень 291
5.3. Досвід уніфікації та регулювання процедур визнання та виконання іноземних судових рішень в рамках Європейського Союзу 298
5.3.1. Загальні підходи до регулювання інституту визнання та виконання іноземних судових рішень, що покладені в основу Брюссельської Конвенції 1968 р. та їх модифікація….…………………………………………………………………………298
5.3.2. Підходи до уніфікації підстав для відмови у визнанні та виконанні іноземних судових рішень 304
5.3.3. Особливості регулювання процедур визнання та виконання судових рішень (exequatur)………………………………………………………………………………311
5.4. Особливості міжнародно-правового регулювання та уніфікації процедур визнання та виконання іноземних судових рішень у міжнародних договорах за участю України…………………………………………………………………………………317
5.4.1. Уніфікація норм, що регулюють питання визнання та виконання іноземних судових рішень в багатосторонніх міжнародних договорах, що укладені в рамках Співдружності Незалежних Держав 317
5.4.2. Питання визнання та виконання іноземних судових рішень в договорах про правову допомогу у цивільних та комерційних справах, укладених Україною з третіми країнами………………………………………………………………………………..321
Висновки до Розділу 329
РОЗДІЛ 6 Міжнародно-правове регулювання та уніфікація міжнародного комерційного арбітражу 331
6.1. Міжнародний комерційний арбітраж як об’єкт міжнародно-правової уніфікації……………………………………………………………………………….331
6.1.1. Загальний огляд процесів міжнародно-правової уніфікації міжнародного комерційного арбітражу 331
6.1.2. Загальний огляд стану досліджень різних складових міжнародного комерційного арбітражу 332
6.2. Процеси та результати міжнародно-правової уніфікації міжнародного комерційного арбітражу, яка відбувалась під егідою Ліги Націй у 20-ті роки XX століття 334
6.2.1. Женевський Протокол про арбітражні застереження 1923 р. 334
6.2.2. Женевська Конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень 1927р. 336
6.3. Досвід міжнародно-правової уніфікації міжнародного комерційного арбітражу, яка відбувалась після Другої світової війни: універсальний та регіональний підходи 341
6.3.1. Універсальний підхід до уніфікації – Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. Підходи, що покладені в основу цього уніфікаційного проекту 341
6.3.2. Досвід регіональної уніфікації питань міжнародного комерційного арбітражу, яка відбулася протягом 60-70 років XX сторіччя 350
6.3.2.1. Європейська Конвенція про зовнішньоторговий арбітраж 1961 р…………350
6.3.2.2. Панамериканська конвенція з міжнародного комерційного арбітражу 1975р....................................................................................................................................................362
6.4. Періодизація процесів міжнародно-правової уніфікації міжнародного цивільного процесу на універсальному та регіональному рівнях 365
Висновки до Розділу 368
ВИСНОВКИ 372
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 381

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
Брюссельська конвенція 1926 р. – Брюссельська конвенція про уніфікацію деяких правил відносно імунітету державних торгових суден 1926 р.
Брюссельська конвенція 1968 р. або Конвенція 1968 р. – Брюссельська конвенція з питань юрисдикції та виконання судових рішень в цивільних та комерційних справах 1968 р.
ГПК України – Господарський процесуальний кодекс України.
Гаазька конвенція 1896 р. – Гаазька конвенція з питань цивільного процесу 1896р.
Гаазька Конвенція 1905 р. або Конвенція 1905 р. – Гаазька конвенція з питань цивільного процесу 1905 р.
Гаазька Конвенція 1954 р. або Конвенція 1954 р. – Гаазька конвенція з питань цивільного процесу 1954 р.
Гаазька Конвенція 1965 р. або Конвенція 1965 р. – Гаазька конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 р.
Гаазька Конвенція 1970 р. або Конвенція 1970 р. – Гаазька конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах 1970 р.
Гаазька Конвенція 1971 р. або Конвенція 1971 р. – Гаазька конвенція про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних та комерційних справах 1971 р.
Гаазька Конвенція 1980 р. або Конвенція 1980 р. – Гаазька конвенція про міжнародний доступ до правосуддя 1980 р.
Гаазька Конвенція 2005 р. або Конвенція 2005 р.– Гаазька Конвенція щодо угод про вибір суду 2005 р.
Гаазька конференція – Гаазька конференція з міжнародного приватного права.
Директива 2002/8/ЄC – Директива ЄС № 2002/8/ЄС Про поліпшення доступу до правосуддя у транскордонних спорах шляхом встановлення мінімальних спільних правил щодо правової допомоги в таких спорах.
Європейська Конвенція або Конвенція 1961 р. – Європейська Конвенція про зовнішньоторговий арбітраж 1961 р.
ЄАВТ – Європейська асоціація вільної торгівлі.
ЄЕС – Європейське Економічне Співтовариство.
ЄС – Європейський Союз.
Закон України «Про МПрП» – закон України Про міжнародне приватне право.
Женевський Протокол або Протокол 1923 р – Женевський Протокол про арбітражні застереження 1923 р.
Женевська Конвенція або Конвенція 1927 р. – Женевська конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень 1927 р.
КАСУ – Кодекс адміністративного судочинства України.
Гаазька Конвенція 1958 р. – Конвенція про компетенцію суду, визначеного
угодою сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів 1958 р.
Гаазька Конвенція 1965 р. – Конвенція про вибір суду 1965 р.
Конвенція 1972 р. – Європейська конвенція про імунітети держав 1972 р.
Конвенція Лугано 1988 р. – Конвенція про юрисдикцію та виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах 1988 р.
Конвенція СНД 1993 р. або Мінська Конвенція 1993 р. – Конвенція про правову допомогу та правові відносини по цивільним, сімейним та кримінальним справам 1993 р.
Конвенція СНД 2002 р. або Кишинівська Конвенція 2002 р. – Конвенція про правову допомогу та правові відносини по цивільним, сімейним та кримінальним справам 2002 р.
Конвенція ООН 2004 р. – Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 р.
Конвенція Лугано 2007 р. – Конвенція про юрисдикцію та визнання та виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах 2007 р.
Нью-Йоркська Конвенція 1958 р. – Нью-Йоркська Конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р.
ОАД – Організація Американських Держав.
Регламент 44/2001 – Регламент ЄС № 44/2001 Про юрисдикцію та визнання та виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах 2000 р.
Регламент 1206/2001 – Регламент ЄС № 1206/2001 Про співпрацю між судами держав-членів в отриманні доказів у цивільних та комерційних справах 2001 р.
Регламент 1348/2000 – Регламент ЄС № 1348/2000 Про вручення в державах-членах судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах 2000 р.
Регламент 1393/2007 – Регламент ЄС № 1393/2007 Про вручення в державах-членах судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах (вручення документів) 2007 р.
Регламент 1215/2012 – Регламент ЄС № 1215/2012 Про юрисдикцію, визнання та виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах 2012 р.
СНД – Співдружність Незалежних Держав.
Страсбурзька конвенція 1977 р. – Європейська угода про передачу заяв про правову допомогу 1977 г.
Арабська Угода 1983 р. – Угода про співробітництво у сфері правосуддя, яка укладена групою арабських країн 1983 р.
Угода 1992 р. або Київська Угода 1992 р. – Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 р.
Угода 2005 р. – Угода між ЄС та Королівством Данія про юрисдикцію та визнання та виконання рішень у цивільних та комерційних справах 2005 р.
ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України.
ЦПК Франції – Новий Цивільний процесуальний кодекс Франції.
ЦПУ Німеччини – Цивільне процесуальне уложення Німеччини.

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Створення ефективних правових механізмів вирішення приватноправових спорів з іноземним елементом, неможливе лише на рівні національного права кожної окремої держави. Факторами, які обумовлюють необхідність міжнародно-правового регулювання та уніфікації в сфері міжнародного цивільного процесу та впливають на їх інтенсивність та зміст, є процеси, що відбуваються на різних рівнях міжнародного спілкування. Розширення та поглиблення транснаціоналізації торгової (комерційної) діяльності, процесів переміщення капіталів та товарів, ріст обсягів та розширення географії іноземних інвестицій, лібералізація валютно-кредитних відносин, трудова міграція, змішані шлюби, отримання освіти за кордоном, туризм, постійне проживання громадян одних держав на території інших, зростання участі держав у комерційних відносинах, широкомасштабних інвестиційних проектах тощо. Все це зумовлює необхідність створення на міжнародному рівні відповідних правових інструментів як шляхом розробки та закріплення уніфікованих принципів та норм, так і шляхом запровадження процедур міждержавного співробітництва в сфері вирішення спорів, що виникають з приватноправових відносин з іноземним елементом.
Сучасна міжнародна система характеризується багатьма чинниками, які знаходяться між собою в нерозривній діалектичній єдності та взаємодії. Це національні держави, як мають суверенні судові системи, компетенція кожної з яких обмежується територією власної держави, національного процесуального права, норми якого є обов’язковими для застосування виключно національними судами. Світовий ринок, який знаходиться в динамічному стані та представляє собою сукупність взаємодіючих між собою суб’єктів права, які належать до різних держав та самі держави як суб’єкти таких відносин. Необхідність матеріально-правового регулювання вказаних відносин породила великий масив уніфікованих матеріально-правових норм, що регулюють ці відносини, розвинуті системи національного колізійного права, за допомогою яких вирішується проблема вибору матеріального права, що має застосовуватися та регулювати вказані відносини. Відсутність наднаціональних органів з вирішення приватноправових спорів з іноземним елементом та виключно (крім арбітражу) національні судові механізми та процедури вирішення таких спорів, які характеризуються різноманітністю та суттєвими розбіжностями в регулюванні однакових за характером відносин.
З метою забезпечення сталості та ефективності всієї системи транскордонних комерційних та цивільних зв’язків та відносин вказані чинники вимагають (а) налагодження ефективного міжнародного співробітництва в сфері міжнародного судочинства, а саме: створення рівних для всіх суб’єктів спірних правовідносин незалежно від їх громадянства та місця знаходження умов доступу до правосуддя у цивільних справах, встановлення прозорих правил визначення підсудності справ з іноземним елементом, усунення підстав для виникнення конфлікту юрисдикцій, налагодження міжнародно-правової кооперації при врученні за кордоном судових документів та отриманні доказів, визнання та виконання іноземних судових рішень; (б) створення єдиного універсального правового простору або декількох регіональних правових зон з гармонізованим або уніфікованим регулюванням схожих правовідносин, таких як визначення підсудності справ, процесуальних прав та обов’язків сторін спірних відносин, уніфікованих процесуальних норм, згідно з якими мають розглядатися та вирішуватися спори, забезпечення рівних правових умов виконання судових рішень тощо.
Міжнародно-правова уніфікація міжнародного цивільного процесу здійснюється на рівні двосторонніх та багатосторонніх, універсальних та регіональних міжнародних договорів, під егідою різних міжнародних інституцій, зокрема, ООН, Гаазької конференції з міжнародного приватного права, Організації Американських Держав, Співдружності Незалежних Держав, Європейського Союзу.
Стан дослідження проблеми. У вітчизняний науці міжнародного приватного права та міжнародного цивільного процесу відсутні системні дослідження проблем міжнародно-правової уніфікації міжнародного цивільного процесу. Дослідженню окремих складових міжнародного цивільного процесу, питанням їх регулювання та уніфікації присвячені роботи таких українських вчених як А. М. Бежевець, В. А Бігун, О. М. Бірюков, А. Блажкевич, Г. В. Галущенко, О. Т. Гіренко, Є. В. Гусєв, С. Демченко, О. І. Євтушенко, Т. Г. Захарченко, В. В. Комаров, Є. В. Корнійчук, З. М. Макаруха, О. С. Переверзєва, В. В. Попко, Ю. Д. Притика, Н. Ю. Сакара, Т. В. Сліпачук, К. В. Ткач, Л. С. Фединяк, Г. С. Фединяк, А. О. Філіп’єв, С. Я. Фурса, Р. Ю. Ханик-Посполітак, Ю. В. Черняк. Переважна більшість авторів присвячує свої дослідження певний окремій складовій міжнародного цивільного процесу.
Теоретичну основу дослідження складають роботи таких радянських та українських вчених як В.М Корецький, А. С. Довгерт, В. І. Кісиль, А. М. Мережко, В. В. Комаров, В. М. Коссак, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць, Г. К. Матвєєв, Ю. Г. Матвєєв, М. Й. Штефан.
Серед дослідників питань регулювання та уніфікації міжнародного цивільного процесу слід назвати таких іноземних вчених як Ф. Амрам, А. Ван ден Берг, М. М. Богуславський, Г. Борн, А. Брігс, , Н. А. Васильчікова, Є. В. Вершиніна, А. Влозінська, С. Э. Гафаров, Г.К. Дмитрієва, І.В. Дробязкіна, Р. В. Зайцев, Б. Р. Карабельніков, С.М. Лебєдев, Н. Г. Єлисєєв, Н.Ю. Єрпилєва, А. фон Меерен, А. Кассезе, Джанин M. Керрасерс, Х. Кётц, Д. В. Конєв, Х. Кох, А. Г. Лісіцин-Свєтланов, Д. В. Литвинський, Л. А. Лунц, У. Магнус, Н. І. Маришєва, Дж. К. Мосс, К.Е. Михайленко, О.І. Мінаков, Винклер фон Моренфельс, Т. М. Нешатаєва, П. Норт, Н.В. Павлова, A.В. Парк, І.А. Приходько, Я. Поулсен, Дж. Поулссон, T. Пфайффер, Девід В. Рівкін, А.В. Саенко, І. В. Сілкіна, В. М. Сидоренко, П. Стоун, С. Сухаріткул, С. Каседжян, І. В. Федоров, Дж. Фосет, С. Хагер, Тревор С. Хартлі, Б. Хесс, І. О. Хлестова, К. Хобер, М. Хьюлет-Джеймс, К. Цвайгерт, Дж. Чешир, Х. Шак, П. Шлоссер, М. Штерн, Н.М. Юрова, Т.М. Яблочков.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової теми "Правові засади співпраці України з міжнародними інтеграційними об'єднаннями: теорія і практика", яка є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Україна у міжнародних інтеграційних процесах" № 11БФ048-01
Мета та завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є визначення передумов та правових засад міжнародно-правового регулювання та уніфікації міжнародного цивільного процесу, встановлення загальносвітових тенденцій, закономірностей та особливостей такої уніфікації різних складових міжнародного цивільного процесу.
Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких основних завдань:
 дослідити теоретичні підходи, що покладені в основу міжнародно-правового регулювання та уніфікації окремих аспектів доступу іноземців до правосуддя у цивільних справах, визначити предмет та методи такого регулювання та уніфікації;
 встановити тенденції міжнародно-правового регулювання та уніфікації норм, що регулюють надання безоплатної правової допомоги та усунення дискримінації іноземців у справах з іноземним елементом;
 визначити особливості міжнародно-правового регулювання та уніфікації правового становища держави як учасниці цивільного процесу (судові імунітети держав), дослідити еволюцію доктринальних підходів, покладених в основу такого регулювання;
 визначити особливості міжнародно-правового регулювання здійснення транскордонних процесуальних дій, необхідних при вирішенні цивільних справ з іноземним елементом, з використанням процедур надання міжнародної правової допомоги та шляхом здійснення процесуальних дій органами однієї держави та території іншої держави;
 дослідити правові засади співпраці між державами у питаннях забезпечення здійснення транскордонних процесуальних дій при вирішенні цивільних справ з іноземним елементом, різновиди та способи такої співпраці;
 визначити тенденції міжнародно-правового регулювання та уніфікації процедур надання міжнародної правової допомоги у здійсненні транскордонних процесуальних дій та альтернативних (прямих) способів здійснення процесуальних дій за межами держави, суд якої розглядає справу з іноземним елементом;
 встановити відмінності у предмету та методах міжнародно-правового регулювання та уніфікації норм, що регулюють такі складові міжнародного цивільного процесу як правове становище іноземців у цивільному процесі, здійснення транскордонних процесуальних дій при вирішенні цивільних справ з іноземним елементом, міжнародна підсудність та виконання іноземних судових рішень;
 дослідити основні підходи до міжнародно-правового регулювання та уніфікації питань підсудності цивільних справ з іноземним елементом, виявити особливості регіонального та універсального підходів до такого регулювання та уніфікації;
 визначити особливості міжнародно-правового регулювання та уніфікації норм, спрямованих на регулювання договірної підсудності у справах з іноземним елементом;
 дослідити останні тенденції в регулюванні та уніфікації інституту визнання та виконання іноземних судових рішень, яке відбувається в рамках Європейського Союзу;
 визначити правової засади та чинники, які обумовлюють необхідність, предмет та методи міжнародно-правового регулювання та уніфікації різних складових міжнародного цивільного процесу, виявити спільні риси та відмінності, встановити їх основні тенденції;
 дослідити еволюцію підходів до міжнародно-правового регулювання та уніфікації міжнародного комерційного арбітражу як альтернативного способу вирішення цивільних спорів з іноземним елементом;
 здійснити правову оцінку перспектив приєднання України до деяких актів уніфікації міжнародного цивільного процесу, зокрема до Гаазької конвенції про доступ до правосуддя у міжнародних справах 1980 р., Гаазької конвенції про угоди про вибір суду 2005 р., Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 р.
Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, що виникають між державами, їх органами, особами приватного права з приводу забезпечення належних умов для здійснення необхідних цивільно-процесуальних дій, пов’язаних з розглядом цивільних та комерційних справ з іноземним елементом.
Предметом дослідження є акти міжнародно-правової уніфікації міжнародного цивільного процесу, зокрема, багатосторонні універсальні та регіональні міжнародні договори (конвенції), Регламенти та Директиви ЄС, двосторонні договори про правову допомогу, які регулюють різні аспекти здійснення транскордонних цивільних процесуальних дій, визначення підсудності цивільних спорів з іноземним елементом, правового становища іноземців в цивільному процесі та інших складових міжнародного цивільного процесу.
Методи дослідження. В процесі дослідження були використані такі методи досліджень, як діалектичний, порівняльно-правовий, історико-правовий та системно-функціональний методи, метод системного аналізу, формально-логічний та формально-юридичний методи.
Діалектичний метод пізнання становив методологічний базис при вивченні об’єктивних правових явищ у їх системній взаємопов’язаності та взаємозумовленості, при аналізі характеру правових зв’язків між окремими елементами (складовими) міжнародного цивільного процесу.
Порівняльно-правовий метод дослідження широко використовувався в процесі дослідження положень національного права, доктринальних підходів, покладених в його основу, положень міжнародно-правових актів та актів ЄС, присвячених регулюванню різних складових міжнародного цивільного процесу з метою виявлення особливостей та спільних рис в регулюванні однакових за характером правовідносин.
Застосування історико-правового та формально-логічного методів дало змогу проаналізувати процес виникнення та еволюцію підходів, що були покладені в основу регулювання міжнародно-правовими актами, прийнятими в різні часи в рамках регіональних та універсальних міжнародних організацій та на двосторонньому рівні різних складових міжнародного цивільного процесу. Застосування цього методу дало можливість визначити тенденції, що притаманні процесам міжнародно-правової уніфікації, здійснити періодизацію загальносвітових процесів міжнародно-правової уніфікації міжнародного цивільного процесу,.
Системно-функціональний метод та метод системного аналізу застосовувалися, зокрема, при систематизації поглядів науковців, визначенні ролі та значення міжнародного права як інструмента та способу регулювання окремих складових міжнародного цивільного процесу та уніфікації його інститутів та норм.
Формально-юридичний метод пізнання становив методологічну основу визначення тих особливостей національно-правового та міжнародно-правового механізмів регулювання порядку вирішення спорів, що виникають з відносин з іноземним елементом, які обумовлені предметом регулювання, особливостями їх правової природи та ґрунтуються на теоретичних аспектах співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим у вітчизняний науці комплексним та системним дослідженням правових засад, форм та методів міжнародно-правового регулювання та уніфікації міжнародного цивільного процесу, еволюції доктринальних підходів, покладених в основу такої уніфікації, виявлення загальносвітових тенденцій та перспектив такої уніфікації.
У роботі сформульовані концептуальні положення та висновки, що виносяться на захист:
Вперше:
1. Встановлено, що міжнародно-правове регулювання кожної зі складових міжнародного цивільного процесу має особливості, які обумовлені характером відповідних відносин. Так, основним предметом міжнародно-правового регулювання правового становища іноземних осіб у цивільному процесі та здійснення транскордонних процесуальних дій (вручення за кордоном судових документів та отримання доказів) є форми та способи міждержавного співробітництва щодо судової кооперації у цивільних справах. Регулювання у цих сферах характеризується суттєво обмеженим застосуванням lex voluntatis, колізійного методу, «уніфікаційним втручанням» у національне право та переважним застосуванням закону суду (lex fori).
2. Доведено, що предмет і методи регулювання та уніфікації міжнародної підсудності та процесуально-правового становища іноземних держави у цивільному процесі суттєво відрізняються від аналогічних категорій інших складових міжнародного цивільного процесу. Регулювання перших здійснюється шляхом встановлення уніфікованих процесуальних норм, які мають пріоритет над нормами національного права.
3. Доведено, що основним принципом міжнародно-правового регулювання правового становища іноземців у цивільному процесі є надання іноземним особам національного режиму та усунення виключень з цього режиму, що існують у національному праві окремих держав.
4. Дана оцінка сучасного стану системи правового регулювання судових імунітетів держав та їх власності, який визначено як перехідний від регулювання, яке ґрунтувалося на доктрині абсолютного імунітету до регулювання на основі доктрини обмеженого (функціонального) імунітету.
5. Доведено, що у регулюванні судових імунітетів держав на основі доктрини обмеженого (функціонального) імунітету основне навантаження має припадати саме на міжнародно-правові механізми регулювання та уніфікації. За їх допомогою мають встановлюватися єдині критерії визначення правовідносин, у спорах з яких держави позбавляються імунітетів від юрисдикції судових органів інших держав. Тільки за цих умов досягається цілісність, гармонійність та сталість системи регулювання імунітетів держав та відновлення режиму взаємності.
6. У науковий обіг введено поняття процесуального суверенітету держав, зміст якого полягає у тому, що лише держава, в особі її компетентних органів, вправі здійснювати на власній території процесуальні дії, пов’язані з розглядом цивільних справ, у тому числі, й справ, які розглядаються іноземними судами.
7. Доведено, що допуск іноземних осіб та органів іноземним держав до здійснення ними процесуальних дій, пов’язаних із розглядом цивільної справи іноземним судом (транскордонні процесуальні дії) на території іншої держави, є формою добровільного обмеження процесуального суверенітету держави на основі взаємності.
8. Визначено, що міжнародно-правове регулювання процедур здійснення транскордонних процесуальних дій у цивільних справах з іноземним елементом відбувається у двох напрямках: (а) міжнародної судової кооперації, в рамках якої відбувається взаємодія органів різних держав з приводу передачі та виконання прохань та доручень судових органів однієї держави на здійснення процесуальних дій на території іншої держави із застосуванням процедур надання міжнародної правової допомоги (процесуальні дії здійснюються на основі процесуальних норм держави-місця здійснення таких дій); (б) шляхом допуску органів та осіб іноземної держави для здійснення ними процесуальних дій на території іншої держави. Остання встановлює умови здійснення таких дій (у цьому випадку застосовуються процесуальні норми іноземної держави).
9. Дано визначення змісту поняття «транскордонні процесуальні дії» у цивільних справах з іноземним елементом – це процесуальні дії, які здійснюються на території однієї держави її судовими органами або особами та органами іншої держави, в інтересах судового процесу, який відбувається в суді іншої держави.
10. Встановлено, що уніфікація норм, які регулюють здійснення транскордонних процесуальних дій альтернативними способами (особливо дій з отримання за кордоном доказів) можлива виключно на міжнародно-правовому рівні. При цьому практика свідчить про фрагментарність такої уніфікації та про множинність створюємих режимів.
11. В основу міжнародно-правового регулювання та уніфікації порядку і способів здійснення транскордонних процесуальних дій за межами держави, суд якої розглядає справу покладено два протилежні доктринальні підх

Список литературы

ВИСНОВКИ
Підсумками проведеного дослідження є, зокрема, теоретичне узагальнення та пропонується нове вирішення наукової проблеми, пов’язаної з подальшим розвитком способів міжнародно-правового регулювання та уніфікації різних складових міжнародного цивільного процесу, удосконаленням багатьох положень міжнародного приватного права в частині загальних закономірностей його міжнародно-правової уніфікації та визначення перспектив цього процесу на сучасному етапі розвитку міжнародного співтовариства.
1. В основу сучасного підходу до регулювання правового становища іноземців в цивільному процесі покладено принцип національного режиму, а його мета полягає у забезпеченні застосування вказаного принципу судами держав-учасниць. Способами забезпечення на міжнародно-правовому рівні застосування принципу національного режиму для іноземців є (а) забезпечення незастосування таких норм національного права, які носять дискримінаційний характер щодо іноземців (cautio judicatum solvi); (б) розповсюдження на іноземців пільгових та/або преференційних режимів, які надаються певним категоріям національних осіб (безоплатна правова допомога нужденним особам); (в) застосування спеціального (особливого) порядку повідомлення про судовий процес, з метою створення для іноземців та національних осіб рівних умов допуску до правосуддя в частині представлення позиції у справі перед незалежним та неупередженим судом (порядок вручення за кордоном судових документів).
2. Із врахуванням суперечливого характеру інституту cautio judicatum solvi (дискримінаційний щодо іноземців та захисний щодо національних осіб) сучасні підходи до його міжнародно-правового регулювання побудовані на концепції балансу прав сторін в процесі, для досягнення або збереження якого застосовується наступний механізм: заборона застосування інституту cautio judicatum solvi щодо позивачів-іноземців та запровадження спрощених процедур виконання іноземних судових рішень з питань відшкодування судових витрат для відповідачів-національних осіб.
3. В силу величезного розмаїття національних підходів до регулювання питань надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах їх уніфікація на міжнародно-правовому рівні сьогодні неможлива. Сучасний підхід до міжнародно-правового регулювання безоплатної правової допомоги у цивільних справах з іноземним елементом ґрунтується на трьох складових: (а) обсяг, форми та порядок надання безоплатної правової допомоги визначає закон держави, суд якої розглядає справу за участю іноземної особи; (б) іноземцям надаються рівні з національними особами права в отриманні безоплатної правової допомоги у цивільних справах (національний режим) та (в) міждержавне співробітництво як засіб сприяння зацікавленим особам в отриманні безоплатної правової допомоги в державі суду та забезпечення умов отримання такої допомоги. Предметом міжнародно-правового регулювання на універсальному рівні можуть бути лише форми та способи такого співробітництва.
4. Перспективи уніфікації питань надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах з іноземним елементом пов’язані більше з розробкою модельних норм як способом уніфікації національного права, ніж зі створенням уніфікованих міжнародно-правових норм, що, зокрема підтверджується підходом до регулювання вказаних питань, обраним ЄС.
5. Сучасна світова система регулювання судових імунітетів держав складається з норм національного та міжнародного права. Вона перебуває в перехідному становищі та характеризується режимом невзаємності, порушенням рівності держав та різнорідністю підходів до регулювання. Система, що ґрунтувалася виключно на доктрині абсолютного імунітету, трансформується в бік такої, що будуватиметься виключно на доктрині обмеженого (функціонального) імунітету держав. Основу майбутньої системи мають становити універсальні або регіональні міжнародні конвенції, в основу яких покладено доктрину обмеженого (функціонального) імунітету держав, якими будуть визначені межі таких імунітетів, відповідно до принципу рівності держав з іншими суб’єктами права при розгляді справ, що виникають з приватноправових правовідносин з іноземним елементом, де будуть закріплені єдині уніфіковані підходи до регулювання таких імунітетів.
6. Національне право та національна судова практика, які на попередньому етапі відігравали роль «руйнівників» системи, побудованої на доктрині абсолютного імунітету, в новій системі, що формується, мають відігравати роль національно-правових механізмів застосування норм відповідних міжнародних конвенцій з питань судових імунітетів держав. Ключове місце в цій системі мають посідати уніфіковані норми міжнародно-правових актів, які створять базис для національно-правового регулювання судових імунітетів держав.
7. Національний закон має припинити виконувати самостійну роль в регулюванні судових імунітетів, а має стати лише засобом імплементації норм міжнародних конвенцій з питань судових імунітетів держав. Роль міжнародного договору має постійно зростати, бо тільки на міжнародно-правовому рівні можливе створення єдиного міжнародно-правового механізму регулювання всіх складових судових імунітетів держав.
8. Той факт, що законодавство України побудовано на підвалинах доктрини абсолютного імунітету, а Україна не бере участі в жодній міжнародній конвенції з питань судових імунітетів держав, що ґрунтуються на доктрині обмеженого імунітету, суперечить національним інтересам нашої держави. Існує нагальна потреба привести правове становище України в стан взаємності з іншими державами в питаннях судових імунітетів держав шляхом докорінної зміни національного законодавства на основі доктрини функціонального (обмеженого) імунітету та приєднання України до Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 р.
9. Загальна перспектива регулювання судових імунітетів держав на міжнародно-правовому рівні, що пов’язана з набуттям чинності Конвенцією ООН 2004 р. як каркасу всієї системи регулювання судових імунітетів держав, не може бути визнана задовільною, тому що попри значний прогрес, який досягнуто цією конвенцією в регулюванні юрисдикційних імунітетів держав, у ній не визначено механізми регулювання процедур виконання судових рішень, ухвалених проти держави, які б дали можливість забезпечити врегулювання третьої складової імунітету – імунітету від виконання судового рішення проти держави, що, в свою чергу, мало б створити сталий міжнародно-правовий каркас системи вирішення спорів за участю іноземних держав.
10. Протиріччя між транскордонним характером цивільних справ, що виникають з відносин з іноземним елементом, транскордонним характером процесуальних дій, здійсненням яких супроводжується їх вирішення, та територіально обмеженим характером судової влади держав, якій надано право вчиняти правосуддя у таких справах, може бути вирішено або шляхом визнання за національними судами, що розглядають такі справи, екстериторіальності процесуальних повноважень та поширення їх на території інших держав або осіб, що знаходяться на їх території, або шляхом встановлення правових зв’язків між автономними територіальними національними судовими системами, за допомогою яких їх повноваження мають взаємодіяти з метою здійснення таких транскордонних процесуальних дій.
11. В основу міжнародно-правового регулювання та уніфікації умов здійснення процесуальних дій за межами держави, суд якої розглядає цивільну справу з іноземним елементом (транскордонних процесуальних дій), покладено два різні підходи. Перший виходить з визнання абсолютного суверенітету держави у здійсненні будь-яких процесуальних дій на її власній території, або принципу абсолютного процесуального суверенітету держав, другий виходить з визнання обмеженої екстериторіальності процесуальних повноважень судів, що розглядають справи з іноземним елементом, визнається їх право здійснювати певні процесуальні дії за межами території власної держави, для чого на міжнародно-правовому рівні закріплюється дозвіл на здійснення ними або уповноваженими ними особами відповідних процесуальних дій на території інших держав. Перший підхід є базою для регулювання процедур надання міжнародної правової допомоги, другий є базою для регулювання порядку, способів та умов застосування альтернативних або прямих способів здійснення процесуальних дій органами однієї держави на території іншої держави.
12. Наявність двох принципово різних підходів обумовлює предмет міжнародно-правового регулювання. Предметом регулювання міжнародної правової допомоги є форми та процедури співпраці органів держав-учасниць у питаннях, пов’язаних зі здійсненням транскордонних процесуальних дій. Самі процесуальні дії здійснюються виключно органами запитуваної держави згідно з нормами її національного права. Предметом міжнародно-правового регулювання прямих способів є загальний дозвіл певному колу органів іноземних держав виконувати процесуальні дії на території іншої держави щодо певного кола осіб та встановлення умов та обмежень щодо здійснення таких дій.
13. Загальносвітовими тенденціями міжнародно-правового регулювання відносин, що виникають при здійсненні транскордонних процесуальних дій, є вдосконалення механізмів міждержавної співпраці у формі надання міжнародної правової допомоги та поступове розширення сфери застосування альтернативних способів. В регулюванні процедур надання міжнародної правової допомоги потрібно переходити на судовий рівень взаємодії, а предметом уніфікації мають стати всі техніко-юридичні аспекти такої взаємодії, умови та форми застосування засобів телекомунікації, зі збереженням в якості головного принципу, згідно з яким виконання іноземного звернення (прохання про вручення судового доручення тощо) відбувається виключно національними органами запитуваної держави із застосуванням національного процесуального закону з обмеженими виключеннями та за участю зацікавлених осіб.
14. Розширення сфери застосування альтернативних способів здійснення транскордонних процесуальних дій відбулося разом з розширенням прав держав-учасниць на незастосування або обмеження в застосуванні цих способів на власній території, наслідком чого стала «фрагментарність» такої уніфікації, багатоманітність режимів регулювання в рамках окремих міжнародних договорів та поширення режиму невзаємності. Подолання такого становища можливе шляхом розробки єдиних умов застосування кожного з альтернативних способів, в основу яких має бути покладено наступні підходи: добровільність, попереднє повідомлення, обов’язковість присутності адвоката при здійснені процесуальних дій, визначення місця вчинення таких дій (наприклад, приміщення суду за місцем проживання особи тощо). Це дозволить створити на міжнародно-правовому рівні дійсно уніфікований режим застосування альтернативних способів здійснення транскордонних процесуальних дій у цивільних справах з іноземним елементом.
15. В міжнародно-правовому регулюванні процедур здійснення таких видів процесуальних дій як вручення за кордоном судових документів та отримання за кордоном доказів є багато спільного, але є й суттєві відмінності. Процедури вручення за кордоном судових документів є різновидом процесуальних дій, виконання яких відбувається за межами держави, суд якої розглядає справу з іноземним елементом, та водночас способом забезпечення прав іноземних осіб у доступі до правосуддя на умовах не гірших, ніж національні особи. Подвійний характер цієї складової міжнародного цивільного процесу обумовлює предмет її міжнародно-правового регулювання на універсальному рівні, який складається з регулювання форм та способів здійснення процесуальних дій з вручення судових документів особам, що перебувають за межами держави-суду, та з регулювання правових наслідків відсутності особи в процесі розгляду справи (обмеження суду виносити рішення та поновлення прав на оскарження судового рішення). Відсутність аналогічних механізмів регулювання вказаних питань в регіональних міжнародних конвенціях та двосторонніх міжнародних договорах, що регулюють вручення за кордоном судових документів, значно послаблює функцію, яку виконує ця складова міжнародного цивільного процесу по захисту прав іноземних осіб-учасників цивільного процесу.
16. Існує принципова відмінність міжнародно-правового регулювання підсудності цивільних справ з іноземним елементом та інших складових міжнародного цивільного процесу. Предметом міжнародно-правового регулювання правового становища іноземних осіб в цивільному процесі, здійснення транскордонних процесуальних дій тощо є переважно відносини, що виникають в процесі міжнародного співробітництва в сфері забезпечення надання іноземцям національного режиму в цивільному процесі та здійснення транскордонних процесуальних дій, а відносини, що виникають безпосередньо при розгляді справ з іноземним елементом, регулюються переважно національним правом відповідної держави з незначним «впливом» міжнародно-правової уніфікації. Предметом міжнародно-правового регулювання питань міжнародної підсудності є правовідносини, що виникають між сторонами спірних правовідносин з іноземним елементом та судом певної держави щодо визначення підсудності спору, що між ними виник, та юрисдикції суду, до якого подано позов. Міжнародно-правове регулювання здійснюється уніфікованими процесуальними міжнародно-правовими нормами, обов’язковими для застосування судами держав-учасниць, які мають переважу силу над відповідними національно-правовими нормами та суттєвий вплив на національне право.
17. В основу визначення сфери застосування універсальних міжнародних конвенцій, що регулюють міжнародну договірну підсудність (Гаазькі конвенції) покладено критерій місцезнаходження обраного сторонами суду: він має належати до однієї з держав-учасниць. Приналежність сторін угоди про вибір суду до держав-учасниць та наявність зв’язку між предметом спору та державою обраного суду не розглядаються як обов’язкові умови застосування норм вказаних конвенцій. В основу міжнародно-правового регулювання договірної підсудності на універсальному рівні покладено: (і) визнання пророгаційного ефекту угоди про вибір суду, укладеної суб’єктами права різних держав, не обов’язково з числа учасниць конвенції за умови їх дійсності згідно з законом держави обраного суду; (іі) визнання дерогаційного ефекту угоди про вибір суду стосовно юрисдикції інших судів держав-учасниць, чим має забезпечуватися виключний характер юрисдикції обраного суду.
18. В основу регулювання договірної підсудності на регіональному та двосторонньому міжнародно-правовому рівнях та визначення їх сфери застосування покладено два критерії: приналежність сторін угоди про вибір суду до держав-учасниць та належність обраного такими сторонами суду до однієї з держав-учасниць. В такий спосіб здійснюється (і) визнання за особами, що належать до держав-учасниць, право обирати суди держав-учасниць, що матимуть виключну юрисдикцію вирішувати спори між ними (пророгаційний ефект); (іі) встановлення меж застосування такого права – заборона його застосування до справ, що віднесені до виключної підсудності, визначеної нормами або міжнародного договору, або національного права.
19. Міжнародно-правове забезпечення широкого застосування договірної підсудності в цивільних (комерційних) правовідносинах з іноземним елементом на універсальному рівні (набуття чинності Конвенцією про угоди про вибір суду 2005 р.) стане закріпленням та посиленням загальної тенденції розширення сфери застосування принципу свободи волі сторін приватноправових відносин, перш за все, комерційних та договірних відносин. Принцип свободи договору в міжнародній торгівлі, свобода вибору права, що має застосовуватися, та свобода вибору суду, який матиме виключну юрисдикцію щодо спорів між сторонами цих відносин, стануть складовими та фундаментом єдиного, міжнародно визнаного режиму регулювання вказаних відносин на основах принципу свободи волі сторін.
20. Гаазька конвенція про угоди про вибір суду 2005 р. є, з одного боку, інструментом вирішення проблем визначення підсудності, які виникають між американськими та європейськими суб’єктами комерційних відносин в умовах відсутності міжнародних договорів з питань підсудності між США та ЄС та величезних обсягів трансатлантичних комерційних трансакцій, а, з іншого, інструментом, який надається суб’єктам права інших держав, за допомогою якого вони можуть користуватися привабливими для них європейськими, перш за все, англійськими та північноамериканськими судовими інституціями для вирішення спорів, що між ними виникають, та виконання судових рішень на території всіх держав-членів ЄС та США.
21. Чинниками, які обумовлюють характер та способи міжнародно-правового регулювання та уніфікації питань визнання та виконання іноземних судових рішень є: (а) все більше розповсюдження в національному праві різних держав формули «взаємність презюмується» та відхід від формули «лише наявність міжнародного договору забезпечує взаємність», що підриває ставлення до міжнародного договору як єдиного засобу забезпечення взаємності; (б) збереження, за виключенням ЄС, екзекватури як базового принципу інституту визнання та виконання іноземних судових рішень; (в) основним предметом міжнародно-правового регулювання та уніфікації залишаються вимоги юридико-технічного характеру до судових процесів та судових рішень, винесених внаслідок цих процесів, та підстави для відмови у визнанні та виконанні таких рішень; (г) збереження підпорядкованого характеру регулювання питань визнання та виконання судових рішень до регулювання питань міжнародної підсудності; (д) відмова від уніфікації на міжнародно-правовому рівні процедур отримання екзекватури, які, за винятком ЄС, регулюються виключно національним правом. Міжнародно-правове регулювання та уніфікація інституту визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних та комерційних справах як наслідок вказаних підходів носять «обмежений» характер.
22. Відбувся остаточний поділ складових міжнародного комерційного арбітражу на ті, в регулюванні яких домінують міжнародно-правові засоби, і ті, в регулюванні яких домінують національно-правові засоби. Такі принципові, базові положення міжнародного комерційного арбітражу, як: арбітражна угода та її обов’язковість, відвід державного суду з непідсудності як процедура забезпечення обов’язковості арбітражної угоди, обов’язковість арбітражного рішення та зобов’язання держав його виконувати на власній території, виключний перелік підстав для відмови у виконанні арбітражних рішень потрапили до сфери міжнародно-правового регулювання із застосуванням такого способу уніфікації як створення уніфікованих міжнародно-правових норм та були додатково врегульовані нормами національно-правових актів. Всі інші складові міжнародного комерційного арбітражу, які стосуються його функціонування, форм судового контролю та сприяння його діяльності, враховуючи «прив’язку» міжнародного комерційного арбітражу до закону держави-місця арбітражу, віднесені до сфери національно-правового регулювання, а уніфікація національного законодавства здійснюється на основі модельних норм, що містяться в спеціальному модельному законі про міжнародний торгівельний арбітраж. В подальшому роль національного закону в регулюванні окремих питань міжнародного комерційного арбітражу зростатиме.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Наукова література українською та російською мовами
1. Аверин Д. Д. Положение иностранцев в советском гражданском процессе / Д. Д. Аверин. – М. : Издательство Москов. Ун-та, 1966. – 186 с.
2. Ануров В. Н. Третейское соглашение : монография / В. Н. Ануров. – М. : Проспект, 2009. – 368 с.
3. Ануфриева Л. П. Международное частное право : В 3-х т. Т. 3. Трансграничные банкротства. Международный коммерческий арбитраж. Международный гражданский процесс / Л. П. Ануфриева. – М. : Издательство БЕК, 2011. – 768 с.
4. Арбитражная практика Международного коммерческого арбитражного суда при ТПП РФ за 1996-1997 г. г. / Сост. М. Г. Розенберг. – М. : «Статут», 1998. – 280 с.
5. Арбитражная практика Международного коммерческого арбитражного суда при ТПП РФ за 1998 г. / Сост. М. Г. Розенберг. – М. : «Статут», 1999. – 272 с.
6. Арбитражный процессуальный кодекс Российской Федерации. Комментарии. Постатейные материалы. Судебная и адвокатская практика. Образцы документов : [справ. Изд.] / Е. П. Данилов. – М. : АСТ : Зебра Е, 2007. – 667 с.
7. Баратянц Н. Р. Современное международное право : иммунитет государства / Н. Р. Баратянц, М. М. Богуславский, Д. Н. Колетник. – Советский Ежегодник международного права, 1988. – М. : Издательство «Наука». – С. 165-183.
8. Бежевець А. М. Деякі аспекти доступу до інформації при здійсненні правосуддя [Електронний ресурс] / А. М. Бежевець. – 6 с. – Режим доступу : http://visnyk-psp.kpi.ua/uk/2009-4/09%20-%204%20-%2024.pdf
9. Белоглавек О. Міжнародний торговий арбітраж: законодавство та практика різних країн : (з позиції нового законодавства Чеської Республіки). – К. : Таксон, 1998. – 208 с.
10. Бер Ф. Унифицированное и гармонизированное европейское право и его влияние на третьи государства / Ф. Бер // Балтийский регион. – 2011. – № 3. – С. 13 – 24.
11. Бесплатная юридическая помощь : модель взаимодействия государства и гражданского общества (зарубежный и российский опыт) : Сб. док–в. (Серия «Доступ к правосудию». Ин–т права и публ. политики. Проект «Повы¬шение доступности правосудия для малоимущих групп населения Россий¬ской Федерации»). – М. : ООО «Акварель», 2011. – 375 с.
12. Бігун В. А. Підсудність справ за участю іноземного елемента / В. А. Бігун // Вісник Академії правових наук. – 1998. – № 4. – С. 167 – 177.
13. Бігун В. А. Філософсько-правове осмислення правосуддя (щодо розмежування понять «судочинство» і «правосуддя») / В. Бігун // Вісник Львів. Ун-ту. Серія юр. науки. Випуск 48. – 2009. – С. 21 – 27.
14. Блажкевич А. Безоплатна правова допомога: міжнародний досвід, проблеми реалізації в Україні / А. Блажкевич // Громадська думка про правотворення. Бюлетень оперативних матеріалів на базі аналізу правової електронної інформації. – 2012. – № 4 (22). – С. 23 – 37.
15. Блищенко И. П. Международное и внутригосударственное право / И. П. Блищенко. – М. : Госюриздат, 1960. – 237 c.
16. Богуславский М. М. Иммунитет государства / М. М. Богуславский. – М. : «Изд-во ИМО», 1962. – 231 с.
17. Богуславский М. М. Международное частное право: учебник. 6-е изд., перераб. и доп. / М. М. Богуславский. – М. : Норма, 2009. – 704 с.
18. Галущенко Г. В. Питання міжнародного приватного права у міжнародних договорах України про правову допомогу : монографія / Г. В. Галущенко. – К. : Вид. «Юстініан», 2005. – 472 с.
19. Гетьман–Павлова И. В. Международное частное право : учебник / И. В. Гетьман–Павлова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Эксмо, 2009. – 704 с.
20. Глушкова Д. Г. Виконання рішень юрисдикційних органів України щодо іноземних суб’єктів – резидентів України / Д. Г. Глушкова // ФП. – 2011. – № 3. – С. 146 – 151.
21. Глушкова Д. Г. Підсудність справ з іноземним елементом за законодавством провінції Квебек / Д. Г. Глушкова // Часопис Академії адвокатури України. – 2011. – № 11. – С. 1 – 4.
22. Годулян О. Г. Міжнародна уніфікація норм про спадкування [Електронний ресурс] / О. Г. Годулян. – С. 144 – 149. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/App/2009_37/app-37_Godulyan_A_G_(144-149).pdf
23. Головко-Гавришева О. Право Європейського Союзу : система, джерела, особливості Електронний ресурс] / О. Головко-Гавришева // Наукові записки Львів. Ун-ту бізнесу та права. – 9 с. – Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nzlubp/2008_2/37715.pdf.
24. Гражданский процесс зарубежных стран : учеб. пособие / под ред. д-ра юрид. наук А. Г. Давтян. – М. : Проспект, 2009. – 480 с.
25. Гражданский процесс. Общая часть : учеб. / под общ. ред. Т. А. Беловой, И. Н. Колядко, Н. Г. Юркевича. – Минск : Амалфея, 2000. – 576 с.
26. Грамацький Е. М. Сучасні уніфікаційні процеси в Європі у контексті міжнародного приватного права / Е.М. Грамацький // Держава і право. – Випуск 51. – С. 614 – 618.
27. Гудвин-Гилл Гай С. Конвенция о статусе апатридов [Електронний ресурс] / Гай С. Гудвин-Гилл. – United Nations, 2011. – 8 с. – Режим доступу : http://untreaty.un.org/cod/avl/pdf/ha/cssp/cssp_r.pdf.
28. Гусев Е. В. Признание и исполнение в СССР решений иностранных судов. Международное частное право / под общ. ред. проф. Г. К. Матвеева. – К. : «Выща школа», 1985. – С. 152 – 170.
29. Давид Р. Основные правовые системы современности // Р. Давид. – М. : Прогресс, 1988. – 496 с.
30. Демченко С. Про поняття «правосуддя» і «доступність правосуддя» / С. Демченко // Вісник «Питання судочинства». – 2010. – № 2 (61). – С. 96 – 102.
31. Демченко С. Реформування судової системи: деякі категорії / С. Демченко // Наше право. – 2010. – № 2. – Ч. 1. – С. 5 – 8.
32. Довгерт А. С. Сучасні приватноправові реформи в Україні з огляду на формування всесвітньо цивільного права / А. С. Довгерт // Університетські наукові записки. – 2009. – № 2. – С. 41 – 50.
33. Доступ к правосудию и субсидируемая юридическая помощь : анализ международного и российского опыта. Сборник материалов. – М. : ООО «Вариант», 2010. – 288 с.
34. Дробязкина И. В. Международный гражданский процесс : проблемы и перспективы / И. В. Дробязкина. – СПб. : Изд–во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. – 321 с.
35. Евдокимов В. Б. Международная правовая помощь по гражданским и уголовным делам на примере стран СНГ / В. Б. Евдокимов, К. Е. Михайленко. – М. : ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – 384 с.
36. Елисеев Н. Г. Международное гражданское процессуальное право: учебное пособие / Н. Г. Елисеев, Е. В. Вершинина. – М. : Проспект, 2010. – 240 с.
37. Ерпылева Н. Ю. Унификация норм о международной судебной юрисдикции в международном процессуальном праве / Н. Ю. Ерпылева, М. Н. Клевченкова // Международное право и международные организации. – 2013. – № 3. – С. 343 – 378.
38. Житнигор Б. Международный коммерческий арбітраж : проблемы глобальной унификации правил отправления правосудия и легализации его вердиктов / Б. Житнигор, В. Павлов, Е. Дробот; Укр. акад. наук, World Information Distributed University (WIDU), Акад. соврем. искусства УАН. - Одесса; Бендеры : Полиграфист, 2009. – 592 c. – (Сер. науч.-публицист. изд. Акад. современ. искусства). – Библиогр. : – С. 347 – 354.
39. Зайцев Р. В. Признание и приведение в исполнение в России иностранных судебных актов / Р. В. Зайцев / науч. ред. В. В. Ярков. – М. : Волтерс Клувер, 2007. – 208 с.
40. Законодавче забезпечення руху до симетричного безвізового режиму між ЄС та Україною. Поточні оцінки візової практики країн ЄС в Україні [Електронний ресурс] / І. Сушко, О. Врадій, О. Сушко. – К. , 2010.– 56 с. – Режим доступу : www.novisa.com.ua/file/publics/novisa.
41. Захарченко Т. Г. Арбітражна угода як правова основа передачі спору на розгляд у міжнародний комерційний арбітраж / Т. Г. Захарченко // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні : теорія і законодавство / Торг. – пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. – К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2007. – С. 30 – 45.
42. Захарченко Т. Г. Визнання та приведення до виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів / Т. Г. Захарченко // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні : теорія і законодавство / Торг. – пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. – К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2007. – С. 64 – 92.
43. Звеков В. П. Коллизии законов в международном частном праве / В. П. Звеков. – М. : Волтерс Клувер, 2007. – 416 с.
44. Звеков В. П. Международное частное право. Курс лекцій / В. П. Звеков. – М. : Издательская группа – Норма – Инфра, 1999. – 667 с.
45. Зейкан Я. П. Коментар Цивільного процесуального кодексу України / Я. П. Зейкан. – К. : Юридична практика, 2006. – 560 с.
46. Из практики морской арбитражной комиссии при Торгово-промышленной палате Российской Федерации. 1987-2005 годы / под ред. С. Н. Лебедева, А. И. Лободы, Д. Б. Филимонова. – М. : Статут, 2009. – 520 с.
47. Калганова О. А. Правовий статус іноземних громадян у кримінальному судочинстві України / О. А. Калганова, Н. В. Лісова // Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право). – 2009. – № 4 (47) – С. 282 – 287.
48. Карабельников Б. Р. Исполнение и оспаривание решений международных коммерческих арбитражей. Комментарий к Нью-Йоркской конвенции 1958 г. и главам 30 и 31 АПК РФ 2002 г. / Б.Р. Карабельников. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Статут, 2008. – 606 с.
49. Кисіль В. І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації / В. І. Кисіль. – К. : Україна, 2000. – 430 с.
50. Колісник Т. В. Норми міжнародного цивільного процессу в праві України / Т. В. Колісник // Право і Безпека. – 2006. – № 5. – С. 94 – 97.
51. Комаров В. В. Международный коммерческий арбитраж / В. В. Комаров, В. Н. Погорецкий. – Х. : Право, 2009. – 164 с.
52. Конев Д. В. Признание и приведение в исполнение иностранных судебных актов по гражданским и торговым делам в Германии и России: сравнительно-правовой анализ: монография / Д. В. Конев. – М. : Волтерс Клувер, 2010. – 272 с.
53. Корецкий В. М. Избранные труды : в 2 кн. / редкол. : В. Н. Денисов (гл. ред.) и др. – Кн. 1. – К. : Наук. думка, 1989. – 344 с.
54. Корнійчук Є. В. Винятки з принципу імунітету держави у Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їхньої власності / Є. В. Корнійчук // Український часопис міжнародного права. – 2007. – № 1. – С. 128 – 136.
55. Корнійчук Є. В. Становлення принципу імунітету держав у міжнародному праві / Є. В. Корнійчук // Український часопис міжнародного права. – 2003. – № 2. – С. 44 – 49.
56. Корнійчук Є. В. Створення універсальної конвенції про юрисдикційні імунітети держав та їхньої власності: проблеми і перспективи / Є. В. Корнійчук // Український часопис міжнародного права. – 2002. – № 3. – С. 73 – 82.
57. Корнійчук Є. В. Юрисдикційні імунітети держав та їхньої власності у правозастосовній практиці держав континентальної правової сім'ї та країн Азії / Є. В. Корнійчук // Бюлетень Міністерства юстиції. – 2008. – № 7 – 8 (81 – 82). – С. 68 – 76.
58. Кох Х. Международное частное право и сравнительное правоведение / Х. Кох, У. Магнус, Винклер фон Моренфельс. – П. ; пер. с нем. д–ра юр. наук Ю. М. Юмашева. – М.: Междунар. отношения, 2001. – 480 с.
59. Кравчук В. М. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / В. М. Кравчук, О. І. Угриновська. – К. : Істина, 2006. – 944 с.
60. Круглашов А. М. Європейська інтеграція на початку нового тисячоліття : довідник / А. М. Круглашов, І. Озимок, Т. С. Астапенко, В. В. Руссу. – Ч.1. – Чернівці, 2010. – 212 с.
61. Крупко С. И. Инвестиционные споры между государством и иностранным інвестором : учебно-практическое пособие / С. И. Крупко. – М. : Издательство БЕК, 2002. – 272с.
62. Крупчан О. Д. Оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу / О. Д. Крупчан // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія і законодавство / Торг.-пром. палата України; Під заг. ред. І.Г. Побірченка. – К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2007. – С. 56 – 63.
63. Курочкин С. А. Государственные суды в третейском разбирательстве и международном коммерческом арбитраже / С. А. Курочкин. – М. : Волтерс Клувер, 2008. – 296с.
64. Лебедев С. Н. Избранные труды по международному коммерческому арбитражу, праву международной торговли, международному частному праву, частному морскому праву / С. Н. Лебедев; [сост. А.И. Муранов]. – М. : «Статут», 2009. – 717 с.
65. Лебедев С. Н. Международное сотрудничество в области коммерческого арбитража / С. Н. Лебедев. – М. : ТПП СССР, 1979. – 248 с.
66. Лебедев С. Н. Международный коммерческий арбітраж : компетенция арбитров и соглашение сторон / С. Н. Лебедев. – М. : ТПП СССР, 1988. – 162 с.
67. Лебедев С. Н. Международный торговый арбітраж / С. Н. Лебедев. – М. : “Международные отношения”, 1965. – 122 с.
68. Литвинский Д. В. Признание иностранных судебных решений по гражданским делам (сравнительно-правовой анализ французского законодательства, судебной практики и юридической доктрины) / Д. В. Литвинский. – СПб. : Издательский Дом С. – Петерб. гос. ун–та, Издательство юридического факультета С. – Петерб. гос. ун–та, 2005. – 952 с.
69. Лужанський А. В. Доступ до правосуддя : окремі проблемі законодавчого регулювання / А. В. Лужанський // Вісник Верх. суду України. – 2010 – № 3 (115). – С. 26 – 29.
70. Лунц Л. А. Курс международного частного права : в 3 т. / Л. А. Лунц – М. : Спарк, 2002. – 1007 с.
71. Лунц Л. А. Международное частное право : учебник / Л. А. Лунц, Н. И. Марышева, О. Н. Садиков. – М. : Юрид. лит., 1984. – 336 с.
72. Макаруха З. М. Правові основи заснування простору цивільного правосуддя в рамках ЄС / З. М. Макаруха // Вісник Акажемії адвокатури України. – 2010. – № 1(17). – С 92 – 98.
73. Макаруха З. М. Юрисдикція, визнання та виконання судових рішень у цивільних справах транснаціонального характеру в рамках Європейського Союзу / З. М. Макаруха // Порівняльно-правові дослідження. – 2009. – № 1. – С 47 – 52.
74. Мамаев А. А. Международная судебная юрисдикция по трансграничным гражданским делам. Монография. – М. : Проспект. 2008. – 177 с.
75. Маришева Н. И. Гаагская конвенция 1 марта 1954 г. по вопросам гражданского процесса и ее применение в СССР. Ученые записки. Всесоюзный научно-исследовательский институт советского законодательства. Вып. 17. –М. – 1969. – С. 110 – 136.
76. Матвійчук В. К. Міжнародний комерційний арбітраж: практикум у семи книгах. Книга І: Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу. Арбітраж як спосіб вирішення спорів по зовнішньоторговельним контрактам. Поняття третейського порядку вирішення спорів. Історія розвитку міжнародного комерційного арбітражу як способу вирішення спорів: Навчальний посібник / В. К. Матвійчук, І. О. Хар. – К. : КНТ, 2007. – 244 с.
77. Машков А. Д. Проблеми теорії держави і права. Основи: курс лекцій / А. Д. Машков. – К. : Четверта хвиля, 2008. – 464 с.
78. Машков А. Д. Проблеми теорії держави і права: співвідношення та межі / А. Д. Машков. – К. : К. І. С., 2011. – 344 с.
79. Медведев И. Р. О науке гражданского процесса; Ответственность сторон за ложные объяснения в суде: науч. исслед. / И. Р. Медведев. – М. : Волтерс Клувер, 2006. – 304 с.
80. Международное частное право / под общ. ред. проф. Г. К. Матвеева. – К. : «Выща школа», 1985. – 172 с.
81. Международное частное право : иностранное законодательство / [предисл. А. Л. Маковского; сост. и научн. ред. А. Н. Жильцов, А. И. Муранов]. – М. : Статут, 2002. – 892 с.
82. Международный коммерческий арбитраж. Законы Украины. Международные конвенции. Инкотермс 1990 / под общ. ред. предс. Межд. Коммерч. суда при ТПП Украины акад. АПН Украины И. Г. Побирченко. – К. : ТПП Украины, 1995. – 198 с.
83. Минаков А. И. Арбитражные соглашения и практика рассмотрения внешнеэкономических споров / А. И. Минаков. – М. : Юрид. лит., 1985. – 144 с.
84. Михальська Н. Про деякі аспекти судової практики у справах про виконання рішень іноземних судів України [Електронний ресурс] / Н. Михальська // Юргазета. – Режим доступу: http://www.yur-gazeta.com/index.php?id=129.
85. Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми / за ред. проф. А. Довгерта. – К. : Український центр правничих студій, 2001. – 334 с.
86. Міжнародне приватне право. Загальна частина : підручник / за ред. А. С. Довгерта і В. І. Кисіля. – К.: Алерат, 2012 . – 376 с.
87. Міжнародне приватне право. Особлива частина : підручник / за ред. А. С. Довгерта і В. І. Кисіля. – К. : Алерат, 2013. – 400 с.
88. Міжнародне приватне право. Науково-практичний коментар закону / за ред. доктора юридичних наук, проф. А. С. Довгерта. – Х. : ТОВ «Одіссей», 2008. – 352 с.
89. Міжнародне судочинство / під заг. ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. – К. : ТОВ Вид. «Юридична думка», 2009. – 260 с.
90. Міжнародний комерційний арбітраж в Україні : теорія і законодавство / Торг. –пром. Палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. – К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2007. – 584 с.
91. Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / під заг. ред. І. Г. Побірченка. – К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2007. – 584 с.
92. Міжнародний цивільний процес України : Навчальний посібник. Практикум / За ред. доктора юридичних наук, професора С. Я. Фурси. – К. : Вид. С. Я. Фурса, КНТ, 2010. – 328с.
93. Міжнародні договори України про правові відносини та правову допомогу : двосторонні та багатосторонні міжнародні договори. Офіційне видання / М–во юстиції України; редкол.: Л. М. Горбунова та ін. – К. : Вид. дім «Ін Юре», 2007. – 912 с.
94. Міжнародне дослідження щодо систем первинної правової допомоги з акцентом на країни Центральної та Східної Європи і СНД. Підготовлено в межах спільного проекту ПРООН в Україні та Міністерства юстиції України «Юридичне забезпечення прав і можливостей бідних». – К. : 2012. – 53 с.
95. Монастирський О. Європейська національна нормативно-правова уніфікація : теоретичні аспекти / О. Монастирський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2012. – № 56. – С. 38 – 43.
96. Мосс Дж. К. Автономия воли в практике международного коммерческого арбитража / Дж.