Дмитриченко Галина Миколаївна. Правовий режим географічного зазначення в Україні як об'єкта промислової власності

Краткое описание

Дмитриченко Галина Миколаївна. Правовий режим географічного зазначення в Україні як об'єкта промислової власності.- Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03, Ін-т законодавства Верховної Ради України. - Київ, 2014.- 201 с.

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 347.77 (477)

Дмитриченко Галина Миколаївна

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ГЕОГРАФІЧНОГО ЗАЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ ЯК ОБ’ЄКТА ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Клименко Оксана Михайлівна
доктор юридичних наук,
старший науковий співробітник

Київ – 2014

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

1. ВОІВ – Всесвітня організація інтелектуальної власності;
2. ГЗП – географічне зазначення походження товару;
3. ГК України – Господарський кодекс України;
4. ЄС – Європейський Союз;
5. МОН України – Міністерство освіти і науки України;
6. НМП – назва місця походження товару;
7. ООН – Організація Об’єднаних Націй;
8. СОТ – Світова Організація Торгівлі;
9. ЦК України – Цивільний кодекс України;
10. Угода ТРІПС – Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, прийнята в рамках Світової Організації Торгівлі.

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ……………………………….. 2
ЗМІСТ …………………………………………………………………….. 3
ВСТУП ......................................................................................................... 4

РОЗДІЛ 1
Загальна характеристика географічного зазначення як об'єкта промислової власності та його правового режиму
1.1. Поняття та класифікація промислової власності ………………… 12
1.2. Географічне зазначення в системі об’єктів промислової власності 29
1.3. Поняття та зміст правового режиму географічного зазначення …..
Висновки до Розділу 1 ............................................................................... 44
64

РОЗДІЛ 2
Правовий режим географічного зазначення як об'єкта промислової власності в Україні
2.1. Законодавче забезпечення правового режиму географічного зазначення в Україні ……………………………………………………..
67
2.2. Міжнародно-правові аспекти правового режиму географічного зазначення ...................................................................................................
88
2.3. Особливості національного правового режиму охорони географічного зазначення в Україні ……………………………………..
105
Висновки до Розділу 2 ............................................................................... 133

РОЗДІЛ 3
Перспективи розвитку національного правового режиму географічного зазначення як об'єкта промислової власності
3.1. Тенденції розвитку національного правового режиму географічного зазначення як об'єкта промислової власності ………….
138
3.2. Шляхи вдосконалення національного законодавства з питань охорони географічних зазначень в Україні …………………………….
152
Висновки до Розділу 3 ............................................................................. 165

ВИСНОВКИ ..............................................................................................
169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................. 174

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В умовах розвитку в Україні ринкової економіки деякі інститути цивільного права, насамперед ті, що втілюють у собі інструменти, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів (робіт, послуг), набувають усе більшого значення. До таких належить географічне зазначення.
Доцільність сучасної наукової розробки цього правового інституту пояснюється рядом об’єктивних чинників, зокрема тим, що в умовах поглиблення економічної інтеграції загострюються проблеми забезпечення економічної конкуренції, гарантування належної якості товарів (продукції), захисту прав споживачів, збереження унікальних природних ресурсів, а також національної, культурної самобутності, народних традицій і творчості як засобів самоідентифікації нації (держави) тощо.
Попри те, що історія правового регулювання географічного зазначення в Україні становить понад десять років, нині цей інститут належить до найбільш проблемних. Свідченням тому є: незначна практика використання географічного зазначення; недостатність забезпечення правової охорони його як засобу індивідуалізації товару та суспільного інтересу, втіленого в такому позначенні; неоднозначність у питаннях його правової кваліфікації, зокрема в системі об’єктів права інтелектуальної власності.
Окреслений у роботі аспект проблематики визначення правового явища географічного зазначення, особливостей його правової охорони через обґрунтування й дослідження певного правового режиму щодо нього як об’єкта промислової власності залишився практично поза увагою дослідників з цивільного права, що посилює наукове значення розробки теми.
Актуальність роботи зумовлюється також недостатньою відповідністю правового забезпечення інституту географічного зазначення в Україні сучасним підходам у цій сфері, втіленим, зокрема, в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС.
Тож дослідження охоплених темою дисертації питань у контексті необхідності розв’язання окреслених проблем та загальних тенденцій розвитку системи охорони географічних зазначень на міжнародному та національних рівнях є актуальним і своєчасним, спрямованим на розвиток вітчизняної цивілістичної концепції права інтелектуальної власності.
Загальну теоретичну основу дисертації склали праці вітчизняних науковців-правників: О.Б. Андрейцевої, Ю.Є. Атаманова, Ю.Л. Бошицького, М.К. Галянтича, О.В. Дзери, Р.Є. Еннана, Ю.М. Капіци, О.М. Клименко, І.Ф. Коваль, А.О. Кодинця, О.Л. Копиленка, О.В. Кохановської, В.М. Крижної, Н.С. Кузнєцової, Н.М. Мироненко, Н.Р. Нижник, О.П. Орлюк, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, О.В. Ришкової, Р.О. Стефанчука, О. М. Тараненко, С.Я. Фурси, Є.І. Фурси, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Р.Б. Шишки, О.О. Штефан, М.М. Ясинка та ін. Науковим підґрунтям розробки теми стали й відповідні роботи вчених-представників суміжних галузей знань, зокрема Г.О. Андрощука, В.С. Дроб’язка та інших.
Слід відзначити праці, що близькі за предметом дослідження даної дисертації, проте спрямовані на вивчення інших аспектів проблематики, а саме: М.І. Архипової «Правова охорона географічних зазначень в Україні» (2006 р.), Ю.С. Мельниченко «Цивільно-правова охорона права на географічне зазначення в Україні» (2011 р.).
Емпіричну основу дослідження склали Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, акти спеціального законодавства України з питань права промислової власності, зокрема географічного зазначення, відповідні міжнародні договори України, та нормативно-правові акти зарубіжних держав тощо.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану роботи Інституту законодавства Верховної Ради України та є складовою його комплексної наукової теми «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстраційний № 0103U007975).
Мета і завдання роботи. Основною метою дисертації є комплексне дослідження явища правового режиму географічного зазначення як об’єкта промислової власності; визначення сучасних тенденцій розвитку інституту географічного зазначення, розробка на цій основі науково-обґрунтованих підходів і рекомендацій щодо вдосконалення системи правової охорони географічного зазначення в Україні.
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:
- дослідити поняття «промислова власність» та існуючі класифікації об’єктів права промислової власності;
- визначити зміст, кваліфікаційні ознаки географічного зазначення та його місце в системі об’єктів промислової власності;
- з’ясувати правову природу та зміст категорії «правовий режим» щодо географічного зазначення;
- проаналізувати стан законодавчого забезпечення правового режиму
географічного зазначення в Україні;
- визначити особливості правового режиму охорони географічного
зазначення в Україні;
- дослідити міжнародно-правові аспекти правового режиму географічного зазначення;
- виявити загальні сучасні тенденції розвитку правового режиму охорони географічного зазначення;
- обґрунтувати підходи щодо вдосконалення національного законодавства з питань охорони географічних зазначень в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з визнанням географічного зазначення, його використанням та охороною.
Предметом дослідження є правовий режим географічного зазначення як правове явище в контексті цивілістичної кваліфікації географічного зазначення як об’єкта промислової власності.
Методологічну основу дисертаційної роботи склали загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, вибір яких зумовлений особливостями об’єкта, предмета, мети і завдань дослідження. Так, історично-правовий метод було покладено в основу дослідження розвитку правових інструментів індивідуалізації продукції (товарів), ґенези правових підходів та наукових поглядів щодо визначення сутності, змісту понять «інтелектуальна власність», «промислова власність» «право інтелектуальної власності» (підрозділи 1.1). Порівняльно-правовий метод застосовувався для виявлення загального і особливого щодо визначення кваліфікаційних ознак географічного зазначення в системі об’єктів права інтелектуальної власності та об’єктів права промислової власності (підрозділи 1.2, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3). Метод індукції та дедукції дав змогу виокремити загальні та спеціальні елементи правового режиму географічного зазначення (підрозділ 1.3). Системний метод дозволив структурувати правовий режим географічного зазначення як об’єкта права промислової власності та визначити взаємозв’язок і взаємозалежність виокремлених у ньому елементів (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2). Догматичний метод використано для тлумачення правових категорій, у результаті чого поглиблено та уточнено понятійно-категоріальний апарат щодо правового режиму охорони географічного зазначення (підрозділ 2.1). Формально-логічний метод застосовано як універсальний засіб аргументації підходів і шляхів розвитку системи охорони географічного зазначення в Україні, розроблення обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення національного законодавства у цій сфері (підрозділи 2.3, 3.3).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням цивілістичних аспектів явища правового режиму географічного зазначення як об’єкта промислової власності. За результатами проведеного дослідження сформульовано й обґрунтовано ряд наукових положень та висновків, що виносяться на захист, а саме:
вперше:
- визначено поняття «правовий режим географічного зазначення» як складну правову категорію, що означає теоретичну модель (правову конструкцію) правопорядку у певній сфері суспільних відносин щодо забезпечення
охорони географічного зазначення.
- визначено зміст категорії «правовий режим географічного зазначення»:
включає правове забезпечення (нормативне регулювання) як самого об’єкта промислової власності (його юридичну кваліфікацію, визнання тощо), так і суб’єктивних прав щодо нього, що опосередковує правові можливості, правомочності правоволодільця;
ґрунтується на загальних засадах охорони промислової власності, що
передбачає охорону географічного зазначення (як об’єкта промислової власності) та прав на нього;
опосередковує систему (сферу) правовідносин, що виникають стосовно географічного зазначення, та відображає специфіку їх правового регулювання (порівняно з правовими механізмами інших інститутів інтелектуальної, утому числі промислової, власності).
- встановлено, що теоретичне підґрунтя основних законодавчих актів України, які регулюють питання географічного зазначення, становлять різні концепції, що не забезпечує системності правового регулювання у цій сфері суспільних відносин. З метою забезпечення системного підходу в цьому питанні обґрунтовується доцільність вибору в якості теоретичної моделі правового регулювання конструкції правового режиму географічного зазначення. Її суть – побудова системи правового регулювання за принципом об’єктної інтеграції, в основу якого покладено конструювання механізмів регулювання суспільних відносин щодо географічного зазначення виключно на забезпечення правопорядку охорони такого об’єкта;
удосконалено:
- підходи щодо визначення критерію розрізняльної здатності географічного зазначення походження товару. Обґрунтовується, що за функціональним
наповненням термін «дистинктивність» як спеціальний для визначення розрізняльної здатності засобів індивідуалізації об’єктів та суб’єктів у сфері товарообігу може бути застосовним і щодо географічного зазначення;
- позицію, що для індивідуалізації певного товару слугує виключно форма позначення географічного зазначення як об’єкта інтелектуальної власності, яка не зачіпає обсягу кваліфікаційно-правових вимог, що визначають сутність правової охорони географічного зазначення як визнаного об’єкта промислової власності, а саме: наявність у товару певних характеристик, зумовлених місцем його походження та визначених специфікацією відповідно до реєстрації. Аргументовано, що вимоги щодо специфікації товарів, позначених географічним зазначенням, потребують нормативно-правового визначення за певними групами товарів (видами продукції);
- систему кваліфікаційних функцій географічного зазначення. Визначено такі функції: дистинктивності, що слугує для індивідуалізації (відрізнення) продукції (товару, послуги); ідентифікації виробника за географічним місцем його діяльності (місцезнаходження виробництва); інформаційно-рекламну; захисту економічної конкуренції; забезпечення прав споживачів; збереження природних ресурсів; стимулювання розвитку виробничих традицій, народних промислів і ремесел; охорони національної ідентичності та культурної самобутності;
- аргументацію щодо узагальнюючого характеру терміна «географічне зазначення» стосовно інших термінів, які використовуються для індивідуалізації товару за критерієм місця походження. У такому значені географічне зазначення становить об’єкт промислової власності, що підлягає самостійній охороні;
- обґрунтування, що географічне зазначення є засобом індивідуалізації об’єкта (товару), а не суб’єкта цивільного обороту;
дістало подальшого розвитку:
- наукова інтерпретація поняття «система охорони інтелектуальної власності» як сукупності усіх правових, інституційних, організаційних засобів забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, яку в рамках окремої держави можна визначити як національну систему охорони інтелектуальної власності;
- хронологія формування національного законодавства з питань промислової власності. Визначено три етапи: перший (1991–1994 рр.) – закладення основ законодавчої бази національної системи правової охорони промислової власності; другий (1995–1999 рр.) – конституціоналізація всіх сфер правового регулювання, у тому числі інтелектуальної власності, визначення орієнтирів подальшого розвитку України; третій (з 2000 року до тепер) – обрання стратегічного євроінтеграційного курсу розвитку держави;
- аргументація про те, що в системі права Європейського Союзу спостерігається тенденція до поступового формування права інтелектуальної власності як спеціальної галузі.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертаційному дослідженні положення та висновки у своїй сукупності можуть бути використані: у законотворчій діяльності – для удосконалення чинного українського законодавства з питань географічного зазначення; у правозастосовній діяльності – при здійсненні тлумачення та застосування окремих регулятивних механізмів на практиці; у науково-дослідній роботі – для подальшого проведення наукових досліджень у галузі цивільного права; у навчально-методичній роботі – для підготовки і викладання навчальних дисциплін «Цивільне право України», «Право інтелектуальної власності», при підготовці підручників і навчальних посібників, а також навчально-методичних матеріалів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорено на засіданні відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.
Результати дисертації оприлюднені на науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах, проведених за темами: «Детермінанти розвитку українського законодавства в контексті майбутньої Угоди про асоціацію між Україною та ЄС» (м. Київ, 29 жовтня 2013 р.), «Правові реформи в Україні» (м. Київ, 16 жовтня 2013 р.), «Актуальные вопросы интеллектуальной собственности» (м. Ялта, 16-18 вересня 2013 р.), «Конституційний процес в Україні: сучасний стан і стратегічні пріоритети» (м. Київ, 25 червня 2013 р.), «Антикризова стратегія регіональної молодіжної політики» (м. Донецьк, 2013 р.),
«Актуальні проблеми перспективного планування законодавчої діяльності парламенту» (м. Київ, 12 лютого 2013 р.).
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення і пропозиції дисертації викладено в 12 наукових публікаціях, з яких 5 статей опубліковано у виданнях, що включені до переліку фахових наукових видань, 2 – у зарубіжних наукових виданнях, 5 – у збірках наукових праць.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в комплексному дослідженні явища правового режиму географічного зазначення як об’єкта промислової власності, сучасних тенденцій розвитку інституту географічного зазначення, особливостей правового режиму географічного зазначення в Україні, а також розробка на цій основі науково-обґрунтованих підходів і рекомендацій щодо вдосконалення національної системи правової охорони географічного зазначення.
Основні висновки дисертації, крім тих, що виносяться на захист, зводяться до таких положень наукового та прикладного значення.
1. З’ясовано, що промислова власність як різновид інтелектуальної власності охоплює матеріалізовані об’єкти інтелектуальної власності, що стосуються винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, географічних зазначень, комерційної таємниці, ноу-хау, а також засобів захисту від недобросовісної конкуренції. Встановлено, що поняття «промислова власність» не одержало законодавчого визначення в праві України, а увійшло в національне законодавство в значенні, що втілено в положеннях Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року у зв’язку з приєднанням до неї України. Наразі це поняття набуло поширеного використання в правозастосовній практиці в сенсі визначення певного виду об'єктів права інтелектуальної власності.
2. Обгрунтовується підхід щодо визначення місця інституту географічного зазначення в системі права інтелектуальної, зокрема промислової, власності. У контексті системи цивільного права право інтелектуальної власності становить його підгалузь, що являє собою самостійну підсистему та включає два правові інститути: а) авторське право і суміжні права; б) право промислової власності. В свою чергу, право промислової власності також охоплює два правові інститути нищого порядку (підінститути): патентне право та інститут засобів індивідуалізації суб'єктів та об'єктів цивільного обороту, що також структуруються на підінститути, для яких властива більш глибока й чітка спеціалізація. Одним з підінститутів (інститутів) права промислової власності є інститут географічних зазначень, що стосується засобів індивідуалізації обєктів цивільного обороту (товарів).
4. Узагальнено та систематизовано кваліфікаційні функції географічного зазначення як правового засобу індивідуалізації товару. Проаналізовано види географічного зазначення за ступенем їх поширення: національні, регіональні та міжнародні.
5. Визначено зміст категорії «правовий режим промислової власності», що відображає специфіку правового регулювання правовідносин, які виникають стосовно (з приводу) такого об’єкта промислової власності, що проявляється у відповідних юридичних засобах і способах. Специфіка юридичних форм, способів і засобів правового регулювання суспільних відносин стосовно географічного зазначення зумовлена їх змістом та розкривається в контексті юридичних характеристик правового режиму географічного зазначення. Так, визначення правового режиму географічного зазначення як об’єкта промислової власності вимагає законодавчої форми, що, у свою чергу, вказує на важливість і значущість відповідних суспільних відносин, загальність і загальнообов’язковість встановлених правил у рамках такого правового режиму.
6. Конституційні основи правового режиму інтелектуальної власності перебувають у системному зв’язку з засадами забезпечення прав інтелектуальної власності на відповідні об’єкти (у контексті роботи ця теза фокусується на співвідношенні правового режиму географічного зазначення та прав на такий об’єкт промислової власності).
7. Визначено та проаналізовано систему законодавчих актів України, положення яких забезпечують правовий режим географічних зазначень. Встановлено, що деякі законодавчі акти, сфера правового регулювання яких може стосуватися й використання українських традиційних зазначень походження товару, не містять унормувань із цих питань, як-от: закони України «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про молоко та молочні продукти», «Про виноград та виноградне вино», «Про народні художні промисли». З позицій забезпечення системності та стабільності правового режиму охорони географічних зазначень в Україні, а також із метою оптимізації використання українських географічних зазначень обґрунтовується доцільність включити відповідні положення про такі позначення до цих спеціальних законів.
8. Обґрунтовується висновок про комплексність інституту географічного зазначення як інституту законодавства, що зумовлює його правове регулювання нормативно-правовими актами, які мають різну галузеву належність, зокрема цивільного, господарського й адміністративного права. Відзначено доцільність спеціального законодавчого регулювання у цій сфері.
9. Аргументовано, що в умовах світової економічної глобалізації міжнародно-правове регулювання географічного зазначення слід розглядати в сенсі факторів впливу на формування та визначення тенденцій розвитку національного правового режиму охорони таких об’єктів промислової власності. Висвітлено процес розвитку міжнародної системи охорони промислової власності. З’ясовано, що з розвитком міжнародної системи охорони географічних зазначень поступово набуває переваги концепція міжнародної реєстрації таких позначень.
10. Про цілеспрямовану політику ЄС в галузі географічних зазначень свідчить формування відповідного законодавства та створення системи географічних позначень, які використовуються на товарах, що вказують на їх якісні особливості, обумовлені географічним місцем походження. Обґрунтовано, що процес гармонізації національного законодавства України з питань географічного зазначення до законодавства ЄС слід розглядати як шлях наближення національного правового режиму географічного зазначення до системи правової охорони географічного зазначення в ЄС.
11. Географічне зазначення є засобом індивідуалізації об’єкта (товару), а не суб’єкта цивільного обороту. Водночас особливість національного правового режиму географічного зазначення (порівняно з ЄС) полягає в поширенні його охорони не лише щодо товарів, а й щодо послуг.
12. Обґрунтовується наявність публічного інтересу щодо визнання та використання географічного зазначення, а також доцільність законодавчого визначення географічного зазначення об’єктом права промислової власності Українського народу.
13. В умовах міжнародної інтеграції спостерігається закономірність: за загальної лібералізації торговельних відносин відбувається посилення системи охорони географічних зазначень – від уніфікації підходів і поступового розширення національного правового режиму географічних зазначень за рахунок їх взаємного міждержавного визнання до формування спільного правового режиму охорони таких об’єктів промислової власності на міжнародному рівні. Цим пояснюється сучасна тенденція щодо розвитку міжнародного співробітництва стосовно визнання географічних зазначень на підставі їх реєстрації.
14. У контексті розв’язання загальноцивілізаційних проблем забезпечення продовольчої безпеки та захисту прав споживачів найбільшу увагу приділяють захисту географічних зазначень, що використовуються для позначення продуктів харчування та сільськогосподарської продукції. Ця тенденція властива й регіональним утворенням, у тому числі ЄС.
15. Виявлено, що зарубіжна практика правового регулювання промислової власності, у тому числі географічного зазначення, розвивається в напрямку надання переваги спеціальному законодавству з цих питань та його виокремлення відносно цивільного законодавства. На підставі цього обґрунтовується розвиток тенденції щодо предметної галузевої диференціації права інтелектуальної власності.
16. Встановлено, що в Україні на сьогодні недостатньо й неефективно використовується потенціал географічних зазначень за наявності потужних природних ресурсів і факторів, що об’єктивно можуть слугувати для розвитку таких комерційних засобів.
17. Обґрунтовується доцільність і нагальність розробки та проведення Україною цілеспрямованої політики щодо забезпечення охорони географічних зазначень як особливого виду нематеріальних цінностей нації, що слугують для ідентифікації національної культури виробництва за показниками традиційних і самобутніх технологій, спадкових традицій народного художнього мистецтва, ремісництва і промислів, стандартів якості та репутації. Визначаються переваги перспективного планування законодавчої діяльності щодо подальшого вдосконалення законодавства з цих питань.
18. Аргументується доцільність прийняття нового спеціального закону про охорону географічних зазначень, концепція якого має бути спрямована на встановлення правового режиму охорони географічного зазначення, що передбачає й відповідну системну узгодженість із ним регулятивних механізмів забезпечення та охорони суб’єктивних прав інтелектуальної власності на такі об’єкти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. 200 лет назад был подписан Манифест «О привилегиях на разные изобретения и открытия в ремёслах и художествах» – первый патентный закон в России [Электронныый ресурс] // ФГБУ «Президентская библиотека имени Б.Н. Ельцина», 2009–2012. – Режим доступа : http://www.prlib.ru/History/Pages/Item.aspx?itemid=1061
2. Андрейцева О.Б. Цивільно-правові способи захисту прав на об'єкти промислової власності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.03 / О.Б. Андрейцева. – К., 2009. – 20 с.
3. Андрощук Г. Географічні зазначення : характер прав, існуючі системи охорони та захист/ Г. Андрощук // Інтелектуальна власність. – 2006. – № 1. – С. 9.
4. Архипова М.І. Проблеми адаптації законодавства України щодо географічних зазначень відповідно до Угоди про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТRIPS) / М.І. Архипова // Університетські наукові записки. – 2005. – № 4. – С. 102–107.
5. Архипова М.І. Цивільно-правова охорона географічних зазначень в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.03 / М.І. Архипова. – К., 2006. – 19 с.
6. Атаманова Ю.Є. Права промислової власності як форма участі в господарських товариствах: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ю.Є. Атаманова. – Х., 2003. – 20 с.
7. Безух О.В. Захист від недобросовісної конкуренції у сфері промислової власності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.04 / О.В. Безух. – К., 2001. – 19 c.
8. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів: Міжнародний документ Ліги Націй від 9 вересня 1886 року (в наступних редакціях документів ВОІВ) [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/rada/show/995_051
9. Бірюков В.І. Правовий режим іменних пайових цінних паперів за законодавством України і Республіки Польща (порівняльно-правовий аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.03 / В.І. Бірюков. – К., 2009. – 20 с.
10. Близнец И.А. Интеллектуальная собственность и закон. Теоретические вопросы / И.А. Близнец. – М., 2001. – 112 с. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.pravo.vuzlib.org/book_z576_page_4.html