Діковська Ірина Андріївна. Принципи правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов'язань: теоретичні та практичні аспекти

Краткое описание

Діковська Ірина Андріївна. Принципи правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов'язань: теоретичні та практичні аспекти.- Дисертація д-ра юрид. наук: 12.00.03, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2014.- 300 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ДІКОВСЬКА ІРИНА АНДРІЇВНА
УДК 341.9:347.44

ПРИНЦИПИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ПРИВАТНИХ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

Спеціальність 12.00.03. – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Науковий консультант:
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України,
Заслужений діяч науки і техніки України
Кузнєцова Наталія Семенівна
Київ,
2014

Зміст
Перелік умовних позначень……………………………………………………………….4
Вступ ………………………………………………………………………………………10
Розділ І. Теоретичні аспекти формування принципів правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань……………………………………………………….23
1.1. Принципи права як юридична категорія…………………………………………….23
1.2. Поняття, система, функції принципів правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань……………………………………………………………………38
Висновки до Розділу І……………………………………………………………………..61
Розділ ІІ. Уніфікація та гармонізація - принципи регламентації міжнародних приватних договірних зобов’язань ……………………………………………………..63
2.1. Підходи до розуміння уніфікації та гармонізації ………………………………………………………………………………………………63
2.2. Міжнародні договори – джерело регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань ……………………………………………………………………………….77
2.3. М’яке право – джерело регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань ……………………………………………………………………………………………..96
2.4. Розвиток уніфікованого правового регулювання договірних зобов’язань у ЄС………………………………………………………………………………………….107
2.5. Lex mercatoria – результат уніфікації практики та звичаїв міжнародної торгівлі…………………………………………………………………………………….125
Висновки до Розділу ІІ……………………………………………………………………156
Розділ ІІІ. Проблеми реалізації принципу свободи договору у регулюванні міжнародних приватних договірних зобов’язань………………………………………………………163
3.1. Матеріальна свобода сторін договору за правом окремих держав та у міжнародних уніфікованих документах…………………………………………………………………163
3.2. Особливості здійснення свободи сторін міжнародних договірних зобов’язань щодо визначення застосовуваного права………………………………………………………225
3.3. Процесуальна свобода сторін міжнародних приватних договірних зобов’язань…………………………………………………………………………...........257
Висновки до Розділу ІІІ……………………………………………………………………295
Розділ IV. Роль принципу добросовісності у правовому регулюванні міжнародних приватних договірних зобов’язань……………………………………………………….303
4.1. Концептуальні засади добросовісності. Добросовісність у юриспруденції…………………………………………………………………………….303
4.2. Добросовісність – принцип тлумачення актів, що регулюють міжнародні приватні договірні зобов’язання…………………………………………………………………….340
4.3. Добросовісність як джерело виникнення обов’язків сторін договору………………376
4.4. Принцип добросовісності під час реалізації договірних зобов’язань у національних законодавствах та міжнародних уніфікованих документах……………………………..418
Висновки до Розділу IV……………………………………………………………………463
Висновки…………………………………………………………………………………..479
Перелік використаних джерел……………………………………………………………487

Перелік умовних позначень
АПК РФ – Арбітражний процесуальний кодекс Російської Федерації
Афінська конвенція - Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року.
АЦУ – Австрійське цивільне уложення.
Брюсельська конвенція – Брюсельська конвенція з питань юрисдикції та примусового виконання судових рішень стосовно цивільних та комерційних спорів, укладена в Брюсселі 27 вересня 1968 року
ВРУ – Верховна Рада України.
ВССУ - Вищий Спеціалізований Суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
ВСУ – Верховний Суд України.
Віденська конвенція – Віденська конвенція про право міжнародних договорів.
ГК України – Господарський кодекс України.
ГПК – Господарський процесуальний кодекс.
Директивa ЄС № 93/13 – Директива Ради № 93/13 від 5 квітня 1993 року про несправедливі умови у споживчих договорах.
Доповідь – Доповідь щодо Конвенції про право, що застосовується до договірних зобов’язань, підготована проф. М. Гуліано (Giuliano) та проф. П. Лагарде (Lagarde).
Доповідь про застосування Регламенту Брюссель І - Доповідь про застосування Регламенту Брюссель І у Державах- членах, підготована проф. Б. Хессом (Hess), проф. Т. Файфером (Pfeiffer) та проф. П. Шлоссером (Schlosser).
Збірник ЮНСІТРАЛ із прецедентного права - Збірник із прецедентного права до Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж.
ЗЗ Швейцарії – Зобов’язальний закон Швейцарської конфедерації.
ЗУ – Закон України.
ЄЕСК - Європейський економічний і соціальний комітет.
ЄКДП – Європейський кодекс договірного права.
ЄСС – Європейський Суд Справедливості.
ЄТК – Єдиний торговий кодекс.
ЄЦК – Європейський цивільний кодекс.
КАПП - Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу, підписана в Женеві 01 березня 1973 року, із змінами, внесеними Протоколом від 05 липня 1978 року.
КДПВ - Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 р.).
Керівні принципи (Guiding principles)– Керівні принципи Європейського договірного права (Guiding principles of European Contract Law).
КМКП – Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року.
Конвенція ІКСІД – Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, вчинена у Вашингтоні 18 травня 1965 року.
Конвенція про позовну давність - Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року.
Конвенція про представництво у міжнародній купівлі-продажу товарів - Конвенція про представництво у міжнародній купівлі-продажу товарів (Женева, 17 лютого 1983 року).
Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг - Конвенція УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг (Оттава, 28 травня 1988 року).
Конвенція про міжнародний факторинг - Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг (Оттава, 28 травня 1988 року).
КОТІФ - Конвенція про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня 1999 року із змінами, внесеними Протоколом від 3 червня 1999 року.
КТМ – Кодекс торговельного мореплавства.
Міжамериканська конвенція - Міжамериканська конвенція про право, що застосовується до міжнародних контрактів, підписана 17 березня 1994 року.
Мінська конвенція - Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, вчинена у м. Мінську 22 січня 1993 року.
МКАС – Міжнародний комерційний арбітражний суд.
ММК – Міжнародний морський комітет.
Монреальська конвенція - Конвенція про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень, підписана у Монреалі 28 травня 1999 року.
МПДЗ – міжнародні приватні договірні зобов’язання.
МПрП – міжнародне приватне право.
Нова Луганська конвенція - Конвенція з питань юрисдикції та примусового виконання судових рішень стосовно цивільних та комерційних справ, укладена у Лугано 13 жовтня 2007 року.
НЦУ – Німецьке цивільне уложення.
Нью-Йоркська конвенція – Конвенція про приведення до виконання іноземних арбітражних рішень, підписана 10 червня 1958 року в Нью-Йорку.
ПК України – Податковий кодекс України.
Принципи УНІДРУА - Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА.
Пропозиції – Пропозиції щодо реформи зобов’язального права та права позовної давності, представлені Міністру юстиції Франції у вересні 2005 року (Avant-projet de réforme du droit des obligations et de la prescription).
Регламент Брюссель І – Регламент № 44/2001 Ради ЄС про юрисдикцію, визнання та виконання судових рішень із цивільних та комерційних справ (Брюссель, 22 грудня 2000 року).
Регламент Брюссель І (переглянутий) – Регламент № 1215/2012 Європейського Парламенту та Ради про юрисдикцію, визнання та виконання судових рішень із цивільних та комерційних справ (переглянутий) (Брюссель, 12 грудня 2012 року).
Регламент Рим І - Регламент (ЄС) № 593/2008 Європейського Парламенту та Ради «Про право, що підлягає застосуванню до договірних зобов’язань («Рим І»)» від 17 червня 2008 року.
Регламент Рим ІІ - Регламент (ЄС) № 864/2007 Європейського Парламенту та Ради «Про право, що підлягає застосуванню до позадоговірних зобов’язань («Рим ІІ»)» від 11 липня 2007 року.
Римська конвенція 1980 року - Конвенція про право, що застосовується до договірних зобов’язань, підписана у Римі 19 червня 1980 року.
ФКС –Федеральний конституційний суд Фередеративної Республіки Німеччина.
Типовий закон – Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж.
ТПП – Торгово-промислова палата.
ФЦК - Французький Цивільний кодекс.
ЦІВ – Єдині правила до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів (Додаток А до КОТІФ).
ЦІМ - Єдині правила до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (Додаток В до КОТІФ).
ЦК Квебеку – Цивільний кодекс Квебеку.
ЦК Нідерландів – Цивільний кодекс Нідерландів.
ЦК РМ - Цивільний кодекс Республіки Молдова.
ЦК РК – Цивільний кодекс Республіки Казахстан.
ЦК РФ – Цивільний кодекс Російської Федерації.
ЦК України – Цивільний кодекс України.
ЦКШ – Цивільний кодекс Швейцарії.
ЦПК РК – Цивільний процесуальний кодекс Республіки Казахстан.
ЦПК РФ - Цивільний процесуальний кодекс Російської Федерації.
ЦУІ – Єдині правила до договору про використання інфраструктури в міжнародному залізничному сполученні (Додаток Е до КОТІФ).
СENTRAL – Center for Transnational Law (Universität zu Köln) (Центр транснаціонального права (Університету Колонь, ФРН).
CFR - Common Frame of Reference (Спільні Точки Зору).
DCFR - Draft Common Frame of Reference (Проект Спільних Точок Зору).
PECL – Principles of European Contract Law (Принципи Європейського договірного права).
PEICL - Principles of European Insurance Contract Law (Принципи Європейського страхового договірного права).
PEL - Principles of European Law (Принципи Європейського права).
PEL MC - Principles of European Law. Mandate Contracts (Принципи Європейського права. Договори доручення).
PEL SC - Principles of European Law. Service Contracts (Принципи Європейського права. Договори надання послуг).
PELS - Principles of European Law on Sales (Принципи Європейського права.Договори купівлі-продажу).
UCP-600 – Уніфіковані звичаї та правила із документарного акредитиву (Uniform Customs and Practice for Documentary Credits). Публікація Міжнародної торгової палати № 600.

Вступ
Актуальність теми. Успішність реалізації МПДЗ серед іншого залежить від правових регуляторів, що застосовуються до них. Значну роль у регламентації МПДЗ відіграють принципи права: вони є регулятором поведінки учасників договірних зобов’язань, джерелом тлумачення приватних договорів, міжнародних уніфікованих актів, внутрішнього законодавства, орієнтиром у створенні правових норм, що регулюють МПДЗ, джерелом заповнення прогалин у нормах писаного права.
Природно, що окремі питання, пов’язані із розумінням та застосуванням принципів права викликають інтерес серед науковців та практиків. У зв’язку із цим найчастіше досліджуються поняття принципів права, їх класифікації на загальнотеоретичному рівні, а також у різних галузях права, а також впливу на правотворення та правозастосування. Існують дослідження, присвячені окремим принципам права: свободи, добросовісності, правової визначеності та ін.
Теоретичною основою для проведення дослідження є праці українських і зарубіжних вчених–правників А.В. Асоскова, Ю. Базедова, О.I. Бєлоглавека, О.А.Беляневич, Т. Бендевського, К. Бергера, Т.В. Боднар, В.І. Борисової, М. Бонеля, В.В. Васильченка, Н.Г. Вілкової, А.В. Волкова, М. Вольфа, О.О. Гайдуліна, М. Гердегена, Ф.Г. Голдмана, А.Б. Гриняка, М. Гуліано, Р. Давіда, Р. Дворкіна, Т.В. Дерюгиної, А.С. Довгерта, М. Догаучі, Н.Г. Єлисєєва, Д.В. Задихайла, С.М. Задорожної, О.В. Зайчука, В.П. Звєкова, Б. Зеллера, О.С. Іоффе, В.Я. Калакури, В.А. Канашевського, Б.Р. Карабельнікова, А.Г. Карапєтова, Т. Кейлі, В.І. Кисіля, Дж. Клейна, О.С. Комарова, О.В. Кохановської, Н.С. Кузнєцової, Х. Кьотца, П. Лагарде, О. Ландо, А.В. Луць, В.В. Луця, У. Магнуса, Н.І. Майданик, Р.А. Майданика, О.О. Мережка, П.О. Недбайла, К. Осакве, Д.Г. Павленка, М. Планіоля, С.О. Погрібного, А.Б. Покровської, Й.О. Покровського, А.В. Попової, В.Д. Примака, Ю.Д. Притики, П.М. Рабіновича, М.Г. Розенберга, Я.М. Романюка, О.В. Руденко, Р. Саватьє, С.В. Сарбаша, С. Симеонідоса, Т.В. Сліпачук, А.В. Смітюха, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Р.О. Стефанчука, Т. Файфера, Л.С. Фединяк, Т. Хартлі, Б. Хеса, М. Хезелінка, Р.М. Ходикіна, К. Цвайгерта, Р. Ціммермана, Г.А. Цірата, Ю.В. Черняк, Х. Шака, Я. Шаппа, П. Шлетрайма, П. Шлоссера, О.О. Щокіної та ін.
Водночас принципи правового регулювання МПДЗ системно не досліджувалися у сучасній українській правовій доктрині. Це зумовлює актуальність дослідження проблем, пов’язаних із їх розумінням, системою, функціями, особливостями застосування, проявами у нормах писаного права.
Враховуючи те, що МПДЗ можуть регулюватися нормами міжнародних уніфікованих документів, а також нормами національного права окремих держав, дослідження принципів їх правового регулювання здійснювалося на двох рівнях: міжнародному та національному.
Відзначаючи прогресивність українського законодавства у сфері міжнародного приватного права та договірних зобов’язань, слід звернути увагу на необхідність певних удосконалень у цій сфері з урахуванням вимог, що випливають із принципів права, сформувалися у міжнародному діловому обороті, є визнаним на міжнародному рівні на у праві окремих країн.
У зв’язку із цим актуальним є дослідження принципів регламентації правових норм, що регулюють МПДЗ, найважливішими серед яких є принципи уніфікації та гармонізації; принципів свободи та добросовісності, що є основою будь-яких приватних договірних зобов’язань. Важливість такого дослідження обумовлена серед іншого й тим, що в останнім часом у європейських країнах ведеться активний пошук моделі правового регулювання договірних зобов’язань, пропонуються нові та переосмислюються традиційні підходи. Україна, яка прагне стати членом Європейського співтовариства, не може стояти осторонь цих процесів. Необхідним є вивчення європейського досвіду, оцінка його прийнятності в умовах українського сьогодення, визначення подальших кроків, які б сприяли покращенню правового регулювання МПДЗ в Україні, створювали підґрунтя для їх розвитку.
Зв’язок роботи з науковими планами темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до державної бюджетної науково-дослідної теми «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (№ 11 БФ 042-01; № державної реєстрації 0111U008337), яка досліджується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2011 р. по 31 грудня 2015 р. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 3 від 26 листопада 2012 року). Уточнену редакцію теми дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої ради юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 8 від 27 червня 2014 року).
Мета дослідження – провести системний науково-теоретичний аналіз проблем розуміння та використання принципів міжнародних приватних договірних зобов’язань, принципів уніфікації та гармонізації як принципів регламентації міжнародних приватних договірних зобов’язань та процесів, що забезпечують реалізацію цих принципів, реалізації принципів свободи і добросовісності у міжнародних приватних договірних зобов’язання, надати пропозиції з удосконалення законодавства України, яке може застосуватися до міжнародних та внутрішніх договірних приватних зобов’язань.
Для дослідження цієї мети дисертанткою поставлені наступні завдання дослідження:
1) визначити природу, поняття, систему, функції принципів правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань;
2) дослідити принципи уніфікації та гармонізації та процеси, що забезпечують їх реалізацію, зокрема, визначитися з етапами уніфікації та шляхами гармонізації, дослідити суть та способи «прогресуючої кодифікації», дослідити тенденції правового регулювання договірних зобов’язань у ЄС, інших країнах, роль недержаних правових норм у процесі уніфікації та гармонізації правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань;
3) визначити основні проблеми реалізації принципу свободи договору учасників міжнародних приватних договірних зобов’язань матеріального характеру, під час вибору права та у процесуальній сфері;
4) дослідити специфічні прояви принципу добросовісності на усіх стадіях міжнародних приватних договірних зобов’язань, а також під час застосування та тлумачення приватних договорів, міжнародних уніфікованих актів та внутрішнього права окремих держав;
5) сформулювати пропозиції щодо застосування принципів правового регулювання до міжнародних приватних договірних зобов’язань та удосконалення законодавства України, що може застосовуватися до регулювання договірних зобов’язань міжнародного та внутрішнього характеру.
Об’єктом дослідження є теоретичні та практичні аспекти застосування принципів правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань, а також їх закономірності і тенденції розвитку.
Предметом дослідження є міжнародні уніфіковані акти, національне законодавство різних держав, в яких відображені принципи правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань або їх окремі прояви, правова доктрина, яка розкриває окремі принципи, практика міжнародних комерційних арбітражів, зарубіжних та українських судів, в яких застосовані принципи правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань.
Методи дослідження. Відповідно до мети, задач, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження, були використані загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання: діалектичний, історичний, моделювання, формально-логічний, порівняльно-правовий та ін.
Зокрема, за допомогою діалектичного та історичного методів досліджені «принцип» як загальнотеоретична категорія, підходи до розуміння принципів права. Аналітико-синтетичний метод використаний для формування поняття принципів правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань, їх системи та функцій. Формально-логічний метод застосовано для визначення проявів принципів свободи договору та добросовісності на різних стадіях правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань. Метод моделювання дозволив надати рекомендації щодо удосконалення законодавства України та застосування існуючих правових норм у сфері міжнародних приватних договірних зобов’язань. Порівняльно-правовий метод дозволив виявити спільні та відмінні риси у правовому регулюванні різних правових систем матеріальної свободи договору, свободи вибору застосовуваного права, процесуальної свободи сторін міжнародних приватних договірних зобов’язань, використання принципу добросовісності для тлумачення нормативних актів та приватних договорів, виникнення договірних обов’язків, застосування принципу добросовісності під час реалізації міжнародних приватних договірних зобов’язань.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці системним, комплексним монографічним дослідженням теоретичних та практичних проблем реалізації принципів правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань. Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у наступних найважливіших науково-теоретичних положеннях, що виносяться на захист:
Вперше:
- визначено поняття міжнародного приватного договірного зобов’язання як правовідношення, що пов’язане з двома або більше країнами, що характеризується юридичною рівністю, вільним волевиявленням, майновою самостійністю його учасників, в якому одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) здійснити виконання: вчинити певну дію або утриматися від її вчинення, а боржник зобов’язаний здійснити на користь кредитора відповідне виконання;
- визначено поняття, систему та функції принципів правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань, які, розглядаються як орієнтири, керівні юридичні засади, що випливають із моральних цінностей добра і справедливості, а також міжнародного характеру та приватності договірних зобов’язань, мають універсальний, загальнообов’язковий характер, впливають на поведінку сторін міжнародних приватних договірних зобов’язань, процеси створення та застосування норм, які регулюють міжнародні приватні договірні зобов’язання.
Система принципів правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань визначається в залежності від стадій правового регулювання, під час яких вони використовуються, зокрема, виділяються принципи: 1) правової регламентації міжнародних приватних договірних зобов’язань; 2) виникнення міжнародних приватних договірних зобов’язань; 3) реалізації міжнародних приватних договірних зобов’язань; 4) застосування регуляторів міжнародних приватних договірних зобов’язань.
Принципи правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань виконують функції: - забезпечення впливу моральних цінностей на правове регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань; - сприяння зближенню правового регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань у різних державах; - регулювання поведінки учасників міжнародних приватних договірних зобов’язань; - визначення напрямків тлумачення умов міжнародних приватних договорів та міжнародних уніфікованих документів; - встановлення орієнтирів для розробки міжнародних приватних договорів, а також для створення норм міжнародних уніфікованих документів, що регулюють міжнародні приватні договірні зобов’язання; - встановлення напрямків визначення застосовуваного до договору права за відсутності згоди сторін;
- обґрунтовано висновок про те, уніфікація є не лише правотворчим процесом, але, у першу чергу, принципом створення та застосування правових норм. У цьому розумінні вона є орієнтиром, керівною ідеєю створення, зміни та застосування правових норм, однакових для різних правових систем;
- проведено класифікацію міжнародних (міждержавних) договорів в залежності від можливості виключення їх застосування, відступу від норм міжнародних договорів, зміни їх дії приватно-правовими договорами;
- проведено класифікацію угод про вибір недержавних правових регуляторів в залежності від способу формулювання їх умов на: 1) угоди із чітким зазначенням документу, норми якого сторони бажають застосовувати до вирішення спору по-суті; 2) ті, що містять загальні формулювання про застосування до договору норм lex mercatoria, загальних принципів права тощо;
- визначені способи реалізації принципу свободи договору у міжнародних приватних договірних зобов’язаннях у матеріальній, процесуальній сферах, щодо вибору застосовуваного права, зокрема, можливість укладати як поіменовані так і непоіменовані договори, а також обґрунтовані загальні підходи до визначення моделі регулювання непоіменованих та змішаних договорів у національному праві;
- визначені кваліфікаційні ознаки приватних договорів, поіменованих міжнародними (міждержавними) договорами: міжнародний характер договірних зобов’язань, права та обов’язки сторін, в окремих випадках – вимоги до об’єкту договору, мети його укладення;
- обґрунтований висновок, що обмежувачами матеріальної свободи сторін договору у національних правових системах (України, Франції, Іспанії, Італії, ФРН, Нідерландів, Казахстану, Молдови) є як звичайні імперативні так і надімперативні норми, добрі нрави (мораль), принцип добросовісності, публічний порядок, права третіх осіб, принцип відносної дії договору; обмежувачами матеріальної свободи договору у міжнародних уніфікованих документах (Віденській конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, транспортних конвенціях, Принципах Європейського договірного права (надалі - PECL), Принципах міжнародних комерційних договорів УНІДРУА (надалі – Принципи УНІДРУА), Проекті спільних точок зору (надалі – DCFR) є вимоги щодо форми договору, звичаї, практика, що склалася між сторонами приватного договору, принцип добросовісності та чесного ведення справ, імперативні норми цих документів, імперативні норми національного права, що застосовується до договору, імперативні норми національного та міжнародного права, які згідно з відповідними нормами міжнародного приватного права, застосовуються незалежно від права, що регулює договір;
- визначені способи реалізації принципу свободи (автономії волі) у міжнародному комерційному арбітражі пов’язані із укладенням арбітражної угоди та формулюванням її умов;
- визначені вимоги, що випливають із принципу добросовісності та чесного ведення справ під час тлумачення міжнародних уніфікованих актів, міжнародних приватних договорів, а також виявлений вплив цього принципу на колізійне та матеріально правове регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань на усіх стадіях їх існування.
Удосконалено:
- визначення поняття змішаного договору, що міститься у ст. 628 (2) ЦК України, шляхом конкретизації елементів змішаного договору (спеціально врегульовані актами цивільного законодавства, або такі, один елемент (або елементи) яких підпадають під договір (договори) спеціально врегульований (врегульовані) актами цивільного законодавства, а інший елемент (елементи) не врегульовані актами цивільного законодавства, але відповідають його загальним засадам;
- визначення кола чинників, які слід враховувати, визначаючи, чи був здійснений непрямий вибір права, застосовуваний до договору. Зокрема, обгруновано, що до обставин, які можуть свідчити про те, що сторони здійснити неявний вибір права належать: переговірний процес, хід попередніх ділових відносин між сторонами. Вибір форуму, розташованого у певній державі сам по собі не може свідчити про те, що сторони домовилися про застосування права цієї держави до суті спору. Він повинен оцінюватися разом із іншими факторами. Посилання у договорі на правові норми певної держави не обов’язково свідчитиме про вибір права на користь певної держави. Сторони можуть посилатися на такі норми з тим, щоб спростити текст договору. Разом із тим, вживання формулювань, властивих праву однієї держави і невластивих праву іншої держави, можуть свідчити про неявний вибір права;
- розуміння значення іноземного елементу для договірних зобов’язань. Зокрема, доводиться, що в окремих випадках наявність того чи іншого іноземного елементу не буде настільки значущою, щоб стверджувати, що договір набув міжнародного характеру;
- підхід до визначення кола імперативних норм, що обмежують вибір права у договорах за участю споживачів. Запропоновано використати метод Регламенту (ЄС) № 593/2008 Європейського Парламенту та Ради «Про право, що підлягає застосуванню до договірних зобов’язань («Рим І»)» від 17 червня 2008 року, тобто обмежувати свободу вибору права у договорах за участю споживачів «положеннями, від яких не дозволяється відступати за допомогою угоди», тобто звичайними імперативними нормами. Такий підхід дозволяє забезпечити передбачуваність захисту прав споживачів;
- положення про те, що добросовісність має як суб’єктивний так і об’єктивний прояви, що обумовлюється тим, що вона є одночасно моральною цінністю та правовою категорією. Суб’єктивна сторона добросовісності полягає у внутрішній оцінці людиною своїх дій чи бездіяльності; об’єктивна - у :1) вчиненні дій чи бездіяльності; 2) закріпленні вимог щодо добросовісності у договорах та правових нормах; 3) правил застосування принципу добросовісності, розроблених судовою практикою, доктриною;
- підхід щодо використання правила contra proferentem для тлумачення договорів. Зокрема, запропоновано використовувати це правило для тлумачення усіх приватноправових договорів, а також застосовувати його не лише по відношенню до умов, які не були спеціально узгоджені, але й до усіх умов, що були сформульовані під домінуючим впливом однієї із сторін;
- висновки щодо наслідків односторонньої відмови від договору. Оцінюючи правомірність відмови від договору у випадку його порушення, слід виходити із істотності останнього, що відповідає принципу добросовісності та світовій практиці. Крім того, для того, щоб запобігти зловживанню з боку кредитора щодо розірвання договору, можна встановити необхідність пред’явлення ним вимоги про виконання договору у додатковий строк.
Дістали подальший розвиток:
- положення про те, що різні принципи права неоднакові за своєю значущістю. Існують принципи права, що є його квінтесенцією. У приватному праві до них належать принципи добросовісності і чесного ведення справ та свободи. Ці принципи визначають основні напрямки прав та обов’язків учасників приватних правовідносин, правостворення та правозастосування. Водночас існують принципи, які виконують скромнішу роль. По-суті вони є «технічним керівництвом» із вибору норм права, що підлягають застосуванню. (Наприклад, принцип переваги спеціальної норми над загальною);
- заперечення «націоналізації міжнародного договору». Міжнародні договори розроблюються і приймаються для уніфікованого регулювання певних відносин. Їх застосування у порядку, передбаченому для національного законодавства, не дозволяє досягти цієї мети;
- твердження про зростання ролі м’якого права (soft law) як інструменту уніфікації права у сфері міжнародних приватних договірних зобов’язань. У зв’язку із цим встановлено значення Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА, Принципів Trans-Lex, типових договорів та договірних умов, розроблених міжнародними організаціями, для регулювання міжнародних приватних договірних зобов’язань;
- положення про те, що застосування недержавних регуляторів у якості застосовуваного права державним судом повинно обмежуватися вимогами добросовісності та чесного ведення справ, публічним порядком та надімперативними нормами держави, суд якої вирішує спір;
- визначення суті добросовісності як правової категорії. Зокрема, зроблено висновок про те, що за своєю суттю добросовісність є 1) загальним принципом окремих галузей права, зокрема, міжнародного приватного та цивільного; 2) принципом здійснення прав та обов’язків суб’єктів правовідносин, зокрема, міжнародних приватних договірних зобов’язань; 3) обов’язком, якого повинні дотримуватися учасники правовідносин;
- положення про методи об’єктивації принципу добросовісності у різних правових системах: 1) законодавче закріплення складів добросовісної поведінки; 2) доктринальне визначення системи спеціальних обов’язків, заборон, які складають зміст добросовісності.
Обґрунтовано та сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, зокрема, запропоновано:
- викласти у новій редакції: ст. 9 (1) Конституції України, ст. 19 (1) Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 18 (1), ст. 45 (2) (абз.1), ст. 76 (1) (1) Закону України «Про міжнародне приватне право», ст. 28 (2) Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», ст. 615 (1), ст. 628 (2), ст. 634, ст. 636 (2,3), ст. 637 ЦК України, ст. 14 (2) КТМ України;
- доповнити: - ЦК України новою частиною ст. 622, новою частиною ст. 235, новими частинами ст. 531, ст. 615, ст. 628, новою ст. 509-1; - Закон України «Про міжнародне приватне право» новим абзацом ст. 1 (2), новими ст.ст. 44-1 та 49-1; - ЦПК України - новою частиною ст. 338; ГПК України - новою частиною ст.111-9 (1) (3), зміст яких розкривається у тексті дисертаційного дослідження.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає тому, що вони можуть бути використані:
- у науково-дослідній діяльності – як основа для подальшого наукового дослідження проблем принципів правового регулювання, міжнародних приватних договірних зобов’язань, внутрішніх договірних зобов’язань;
- у правотворчій діяльності – сформульовані у роботі положення щодо удосконалення чинного законодавства України можуть стати основою для внесення відповідних змін до ЗУ «Про міжнародне приватне право», ЦК України та інших законодавчих актів;
- у практиці правозастосування – використання рекомендацій щодо застосування норм міжнародних уніфікованих документів, а також норм чинного законодавства України дозволить забезпечити потреби судової практики;
- у навчальному процесі – для викладання курсу «Міжнародне приватне право», спецкурсів «Порівняльне цивільне право», «Порівняльний цивільний процес», «Міжнародний комерційний арбітраж», «Договірне право», а також при підготовці підручників та посібників з цих дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, як і всі опубліковані автором наукові праці, що відображають результати проведеного дослідження.
Сформульовані теоретичні положення, висновки та пропозиції були одержані автором у результаті самостійного аналізу та безпосереднього використання у роботі наукових, нормативно-правових джерел і матеріалів судової та арбітражної практики.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Дисертація обговорювалася та її окремі положення були схвалені на засіданні кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі положення використовувалися автором при читанні курсу «Міжнародне приватне право», спецкурсів «Основи порівняльного цивільного права», «Цивільне та торгове право зарубіжних країн» на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Окремі положення дисертації оприлюднювалися на науково-практичних конференціях та круглих столах, зокрема, на: Х регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 5-6 лютого, 2004р.), Міжнародній науковій конференції молодих учених «П’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч» (м. Київ, 28-29 вересня 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Права і свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту» (м. Київ, 23-24 листопада 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 175-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 8-9 жовтня 2009), Conference on Human Rights During Transition From Plan to Market (The Danish Institute for Human Rights, Copenhagen, 19-20 November, 2009), Міжнародній науково-практичній конференції на честь 205-річчя створення та 5-річчя відродження кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Харківського університету імені В.Н. Каразіна «Перспективні напрямки розвитку науки цивільного права» (м. Харків, 30 вересня – 2 жовтня 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Государство и право: вызовы 21 века (Кутафинские чтения)» (м. Москва, 1 грудня 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного, сімейного та міжнародного приватного права (Матвєєвські цивілістичні читання)» (м. Київ, 10 листопада 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Приватно-правове регулювання суспільних відносин: традиції, сучасність, перспектива» (м. Одеса, 19-20 квітня 2012 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного, сімейного та міжнародного приватного права (Матвєєвські цивілістичні читання)» (м. Київ, 19 жовтня 2012 р.), Круглому столі «Джерела цивільного права: поняття, система, співвідношення з джерелами інших галузей права» (м. Київ, 7 лютого 2013 р.), Міжнародній науково-п

Список литературы

Висновки
1. Принципи правового регулювання МПДЗ – це орієнтири, керівні юридичні засади, що випливають із моральних цінностей добра і справедливості, а також міжнародного характеру та приватності договірних зобов’язань, мають універсальний, загальнообов’язковий характер, впливають на поведінку сторін міжнародного приватного договірного зобов’язання, процеси правостворення та правозастосування.
2. Визначаючи систему принципів права, що використовуються для правового регулювання МПДЗ, слід виходити із стадій правового регулювання, під час яких вони використовуються. Відтак, слід виділити принципи: 1) створення регуляторів МПДЗ; 2) виникнення МПДЗ; 3) реалізації МПДЗ; 4) застосування регуляторів (принципів та норм права) МПДЗ.
3. Уніфікація є не лише «процесом», але (у першу чергу) принципом створення та застосування правових норм. У цьому розумінні вона є орієнтиром, керівною ідеєю створення, зміни та застосування правових норм однакових для різних правових систем. Реалізація принципу уніфікації забезпечується процесом уніфікації. Як процес уніфікація полягає у створенні або зміні однакових правових норм та їх однаковому застосуванні.
4. Терміном «гармонізація» доцільно позначати принцип та процес створення схожих, але не однакових у різних правових системах норм. Гармонізація як принцип є керівною засадою для створення та зміни норм національного законодавства з урахуванням міжнародних вимог, розробок міжнародних урядових та неурядових організацій в результаті порівняльно-правових досліджень та вироблення оптимальної моделі правового регулювання певного інституту.
5. Міжнародні (міждержавні договори), що регулюють міжнародні приватні договірні зобов’язання, не є частиною національного законодавства України.
6. Призначення lex mercatoria –регулювати міжнародні комерційні відносини, що виникають між приватними особами. Відносини, комерційного характеру, що виникають між державою та приватною особою (наприклад, іноземним інвестором) є предметом регулювання міжнародного економічного права, яке є частиною публічного права. Способи застосування lex mercatoria залежать серед іншого від того, який орган вирішує спір.
7. Потреби міжнародного ділового обороту визначають необхідність закріплення не лише права сторін обирати недержавні норми, але й право міжнародного комерційного арбітражу, застосовувати недержавні норми як застосовуване право у випадку відсутності угоди сторін про вибір права. У зв’язку із цим пропонуємо у ст. 28 (2) ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» термін «право» замінити терміном «правові норми», оскільки останній охоплює як норми права певної держави так і недержавні правові норми.
8. У визнанні і виконанні арбітражного рішення не можна відмовити з мотивів суперечливості публічному порядку, якщо арбітраж застосував недержавні норми внаслідок того, що сторони 1) явно обрали недержавне право; 2) уповноважили його діяти у якості дружнього посередника.
9. Приймаючи рішення, на підставі lex mercatoria, арбітр не лише застосовує існуючі норми, але й створює нові правила, які він потім застосовує ретроспективно.
10. За змістом угода сторін про вибір недержавних правових норм може бути двох видів: 1) із чітким зазначенням документу, норми якого сторони бажають застосовувати до вирішення спору по-суті; 2) містити загальні формулювання з приводу того, що до договору застосовуються норми lex mercatoria, загальні принципи права і т.п.
У разі укладення угоди про вибір права другого виду застосуванню підлягають норми, що: 1) відносно цілісно регулюють договірні зобов’язання; 2) мають міжнародне визнання (підтвердженням якого є їх застосування міжнародними комерційними арбітражами та державними судами різних країн); 3) містять у собі імперативні норми. На сьогодні, на наш погляд, до них можна віднести Принципи УНІДРУА, PECL, PEL, DCFR, Принципи Trans-Lex.
11. Застосування недержавних норм у якості застосовуваного права повинно обмежуватися вимогами добросовісності та чесного ведення справ, публічним порядком та надімперативними нормами держави, суд якої вирішує спір.
12. Принцип свободи договору у міжнародних приватних договірних зобов’язанням має матеріальні, процесуальні прояви, а також виявляється у можливості сторін обирати право, що застосовується до договору. Одним із матеріальних проявів свободи договору є право сторін укладати поіменовані та непоіменовані договори. Визначення моделі регулювання непоіменованого договору залежить від того, у чому полягає непоіменованість, тобто чи є цей договір непоіменованим видом поіменованого типу або він являє собою непоіменований тип договору. Запропоновано, що якщо договір може бути кваліфікований як непоіменований вид поіменованого типу, то до питань, що не врегульовані самим договором, можуть застосовуватися спеціальні диспозитивні норми типу договору, до якого належить даний договірний вид, а за їх відсутності – загальні положення зобов’язального права. Якщо ж питання, яке постає у зв’язку із таким договором, не може бути вирішене за допомогою останніх, слід застосовувати аналогію права. Встановлено, що до питань, неврегульованих договорами непоіменованого типу, може застосовуватися лише аналогія права. Обґрунтовано, що до непоіменованих договорів можуть застосуватися лише надімперативні норми, тобто норми, які мають надзвичайно важливе значення для суспільства і є обмежуючим фактором свободи договору як такої. Звичайні імперативні норми застосовуватися до непоіменованих договорів не повинні.
13. Для змішаних договорів, які містять у собі елементи різних поіменованих договірних типів (видів), доцільно застосовувати правила про використання регулювання, що передбачає застосування до договору норм, що регулюють той договірний тип (вид), до якого договір відноситься переважно. Визначено, що до питань, які неврегульовані договором, окремі елементи якого можуть бути кваліфіковані як зобов’язання із поіменованого договору, а інші частини – як зобов’язання із непоіменованого договору, слід застосовувати спеціальні диспозитивні норми, що регулюють відповідний поіменований договір. Регулювання питань, які стосуються непоіменованого елементу договору, залежить від того, чи відноситься даний елемент до непоіменованого виду поіменованого типу, або він він являє собою непоіменований тип договірного зобов’язання. У першому випадку до нього мають застосовуватися спеціальні диспозитивні норми, призначені для регулювання відповідного типу, у другому випадку – аналогія права.
При вирішенні питання про те, якому суб’єкту третя особа має висловити намір стосовно бажання скористатися правом вимагати виконання за договором, доцільно використати досвід тих країн, законодавство яких містить правило про те, що третя особа повідомляє про свій намір боржника, оскільки саме він здійснює виконання за договором і йому важливо знати, кому саме він повинен його здійснити.
14. Чинниками, які можуть свідчити про здійснення сторонами вибору застосовуваного до договору права, є переговірний процес, хід попередніх ділових відносин між сторонами. Вибір форуму, розташованого у певній державі сам по собі не може свідчити про те, що сторони домовилися про застосування права цієї держави до суті спору. Він повинен оцінюватися разом із іншими факторами.
15. Одні норми законодавства України, які обмежують свободу сторін щодо вибору застосовуваного права, завжди мають надімперативний характер, (наприклад, норма про те, що зміст правочину не може суперечити моральним засадам суспільства), в інших випадках це залежатиме від обставин справи та мети, для досягнення якої дана норма створена.
16. Обрання (зміна раніше обраного) сторонами права під час розгляду справи апеляційною або касаційною інстанцією, якщо вибір права призводить до зміни позовних вимог, повинно бути підставою для скасовування рішення попередньої інстанції та передачі справи на новий розгляд.
17. В залежності від складу учасників міжнародних приватних договірних зобов’язань, яким надається процесуальна свобода, можливі наступні її прояви: 1) пов’язані із односторонньою свободою, коли лише один із учасників договірного правовідношення наділений правом вибору органу, що вирішуватиме спір; 2) пов’язані із двосторонньою свободою, коли за згодою сторін може здійснюватися вибір: - органу, уповноваженого на розгляд спору (наприклад, укладення угоди про вибір державного суду (пророгаційної угоди) або угоди про вибір недержаного органу, уповноваженого розглядати спір (арбітражної угоди); - процедури вирішення спору (примирювальної процедури; регулювання окремих процедурних питань у міжнародному арбітражі за згодою сторін; - способу вирішення спору (укладення мирової угоди).
18. До питань дійсності угоди про підсудність доцільно застосовувати право держави, суд якої обраний у такій угоді. Враховуючи те, що угода про підсудність, крім процесуальних, має матеріальні властивості, термін «право держави» охоплює у даному випадку як матеріальні так і колізійні норми.
19. У разі обрання (зміни раніше обраного) сторонами права під час розгляду справи апеляційною або касаційною інстанцією, вибір права призводить до зміни позовних вимог, рішення попередньої інстанції повинно скасовуватися, а справа передаватися на новий розгляд.
20. Визначені допустимі місця арбітражного розгляду спорів, що виникають з міжнародних вантажних повітряних перевезень, відповідно до Монреальської конвенції. Спір про відповідальність повітряного перевізника із договору міжнародного вантажного повітряного перевезення відповідно до Монреальської конвенції може розглядатися як внутрішнім, так і міжнародним арбітражем, за умови, що законодавство певної держави дозволяє вирішення таких спорів відповідним арбітражем. Якщо авіакомпанія та вантажовідправник є резидентами України, то спір про відповідальність перевізника з договору міжнародного повітряного перевезення може розглядатися в тому числі і внутрішнім третейським судом в Україні.
21. Принцип добросовісності відіграє ключову роль у регулюванні міжнародних приватних договірних зобов’язань, зокрема, є джерелом тлумачення та розвитку міжнародних уніфікованих актів, міжнародних приватних договорів, регулятором поведінки сторін міжнародного приватного договірного зобов’язання на усіх стадіях його існування. Добросовісність пов’язана із розумністю та справедливістю. Розумність обмежується добросовісністю, що означає, що інтелектуальні міркування учасника правовідносин не повинні призводити до дій чи бездіяльності, які наносять шкоду іншим особам. Добросовісність часто визначається через стандарт розумності, тому що у багатьох випадках неможливо встановити, чим насправді керувалася певна особа, вчиняючи так чи інакше. Відтак правозастосовчі органи вимушені досліджувати, як би вчинили інші особи, перебуваючи у подібних обставинах, маючи аналогічний досвід, діючи обачливо та турботливо. Справедливість є метою права і мірилом застосування усіх правових важелів, включаючи принципи права. Вона є зовнішньою оцінкою добросовісності та зовнішнім обмежувачем розумності.
22. Проявами принципу добросовісності та чесного ведення справ під час реалізації договірних зобов’язань у міжнародних уніфікованих документах та національному праві окремих держав є: заборона використання «спеціальних застережень» у певних випадках; заборона вимагати виконання негрошового зобов’язання за певних обставин; обмеження кредитора у праві відмовитися від прийняття дострокового виконання; право розірвати договір у випадку істотного порушення договору іншою стороною; неможливість обмеження чи виключення використання способів захисту усупереч принципу добросовісності; можливість зменшення суми, що виплачується постраждалій стороні, якщо вона надзвичайно перевищує витрати, понесені в результаті невиконання зобов’язання, вимоги утримуватися від дій, які б перешкоджали належному виконанню договору; обмеження кредитора у можливості використання способів захисту проти боржника, якщо кредитор порушив обов’язки; необхідність вжиття заходів для зменшення шкоди потерпілою стороною, співпраці сторін.
23. Принцип добросовісності під час тлумачення приватних договорів вимагає дотримання перш за все суб’єктивного критерію. Надання переваги буквальному значенню слів, закріплене у ст. 213 (3) ЦК України, в ряді випадків не дозволить визначити справжній зміст договірної умови, а відтак, призведе до порушення принципу добросовісності та чесного ведення справ. Доцільним є закріплення у ЦК України норми про те, що у певних випадках договір може тлумачитися й відповідно до наміру однієї із сторін. Об’єктивний критерій тлумачення повинен використовуватися за неможливості застосувати суб’єктивний критерій, а також, якщо потреба у тлумаченні договору виникає у особи, яка не була його стороною у момент укладення. Слід визначити у ЦК України перелік чинників, що повинні враховуватися під час тлумачення договору.
24. Необхідно створити колізійні норми, що визначають застосовуване до відповідальності за порушення переддоговірних зобов’язань право. При цьому слід враховувати те, що зобов’язання, які виникають із порушення переддоговірних обов’язків, мають зв’язок як договірними зобов’язаннями, так і з зобов’язаннями із заподіяння шкоди. Їх пов’язаність із першим видом зобов’язань обумовлює те, що вибір права не повинен обмежуватися правом країни суду. Пов’язаність із другим видом зобов’язань вказує на те, що можливість вибору права повинна бути обмежена часом. Зокрема, вибір права можливий лише після виникнення відповідного зобов’язання. Водночас, для юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців, доцільно використати підхід Регламенту (ЄС) № 864/2007 Європейського Парламенту та Ради «Про право, що підлягає застосуванню до позадоговірних зобов’язань («Рим ІІ»)» від 11 липня 2007 року та не обмежувати укладення угоди про вибір права у часі.
25. Необхідно закріпити у ЦК України положення про те, що сторони зобов’язання повинні діяти відповідно до добросовісності та чесного ведення справ виконуючи зобов’язання, реалізуючи право на виконання, використовуючи способи захисту цивільних прав та інтересів, реалізуючи право припинення зобов’язання. Ця вимога не може бути обмежена або виключена договором.
26. Однією із вимог, що випливає із принципу добросовісності та чесного ведення справ, є заборона використання застережень про поглинання або застережень про зміну договору лише у письмовій формі стороною, якщо інша сторона розумно покладалася на заяви чи поведінку, що виключають застосування таких застережень. Аналіз законодавства окремих держав вказує на те, що така заборона може: 1) безпосередньо встановлюватися законодавчо; 2) випливати із заборони зловживання правами; 3) бути наслідком застосування принципу «venire contra factum» (ніхто не може суперечити своїй попередній поведінці); 4) випливати із застосування принципу добросовісності та чесного ведення справ.
27. Регулювання наслідків використання стандартних умов у договорах в залежності від того, чи займається сторона, яка приєднується, підприємницькою діяльністю, є недоцільним. Визначальним тут має бути те, чи діяла сторона, яка пропонує умови добросовісно, та чи не ставлять такі умови контрагента у надзвичайно невигідне становище.
28. Стаття 634 ЦК України стосується лише «договору в цілому», тобто ситуація, коли одна сторона пропонує лише частину частину стандартних умов до включення у договір, а інша частина договірних умов узгоджується між сторонами, прямо ЦК України не врегульована. За таких умов можливим є застосування правил ст. 634 ЦК України за аналогією закону, передбаченою ст. 8 (1) ЦК України. Однак, доцільним є закріплення у чинному законодавстві України визначення стандартних (загальних) умов, форм їх вираження, а також наслідків не звернення уваги стороною, яка пропонує такі умови, іншої сторони договору.
29. Заборона використання застережень про поглинання або застережень про зміну договору лише у письмовій формі стороною, якщо інша сторона розумно покладалася на заяви чи поведінку, що виключають застосування таких застережень, може обґрунтовуватися шляхом використання ст. 509 (3) ЦК України, а в разі прийняття запропонованої ст. 509-1 ЦК України, що стосуються безпосередньо добросовісного виконання зобов’язань, - норм цієї статті.
30. Необхідно встановити у ЦК України наслідки відмови кредитора від дострокового виконання зобов’язання боржником, якщо у нього виникає це право відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, суті зобов’язання та звичаїв ділового обороту. Враховуючи те, що дострокове виконання може спричинити незручності чи певні втрати кредитора, слід закріпити правило про те, що боржник повинен їх відшкодувати.
31. Договірні умови, які не обговорювалися індивідуально та усупереч вимогам добросовісності та чесного ведення справ ставлять сторону, яка до них приєдналася у надзвичайно невигідне становище, слід визнавати недійсними.
32. Принцип добросовісності та чесного ведення справ є джерелом вимог щодо сумісності способів захисту порушених договірних прав у міжнародному комерційному обороті. Несумісними, як правило, вважаються вимоги про виконання зобов’язання в натурі та розірвання договору, виконання зобов’язання в натурі та реституцію, виконання зобов’язання в натурі та укладення замінюючих правочинів. При цьому вимога про відшкодування збитків, як правило, суміщається із будь-яким способом захисту.

Перелік використаних джерел
Нормативно-правові акти та акти рекомендаційного характеру
1. Арбитражный процессуальный кодекс Российской Федерации от 24 июля 2002 года (действующая редакция от 03 марта 2013 года) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.consultant.ru/popular/apkrf/.
2. Арбитражный регламент Арбитражного института при Торговой палате г. Стокгольма (вступил в силу с 1 января 2010 года) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.sccinstitute.se/filearchive/3/33774/Regler%202010%20pdf.pdf.
3. Арбитражный регламент ЮНСИТРАЛ (пересморен в 2010 году) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uncitral.org/pdf/russian/texts/arbitration/arb-rules-revised/arb-rules-revised-r.pdf.
4. Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_094.
5. Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров. Комментарий. – М. : Юридическая литература, 1994. – 320 c.
6. Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_003.
7. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/go/436-15.‎
8. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1798-12.
9. Гражданский кодекс Республики Казахстан (Общая часть) ( с изменениями и дополнениями по состоянию на 03.07.2013) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://online.zakon.kz/Document/?doc_id=1006061.
10. Гражданский кодекс Республики Молдова [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lex.justice.md/index.php?action=view&view=doc&lang=2&id=32505.
11. Гражданский кодекс Российской Федерации [Електронний ресурс]. – Режим доступу : base.garant.ru/10164072.
12. Гражданский кодекс Франции (Кодекс Наполеона) / пер. с франц. В. Захватаев // отв. ред. А. Довгерт. – К. : Истина. 2006. – 1008 с.
13. Гражданский процессуальный кодекс Республики Казахстан от 13 июля 1999 года № 411-I (с изменениями и дополнениями по состоянию на 03.07.2013 г.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://online.zakon.kz/Document/?doc_id=1013921.
14. Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации от 14 ноября 2002 № 138-ФЗ (ред. от 02.11.2013) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_154033/.
15. Договір між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/616_174.
16. Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 28 травня 2001 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/203_018.
17. Європейська угода про міжнародні перевезення небезпечних вантажів внутрішніми водними шляхами, вчинена 26 травня 2000 року у Женеві [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_169.
18. Европейская конвенция о внешнеторговом арбитраже [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_069.
19. Единообразные правила, касающиеся договорных условий о согласованной сумме, причитающейся в случае неисполнения обязательств (1983 год) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uncitral.org/uncitral/ru/uncitral_texts/sale_goods/1983Uniform_rules.html.
20. Закон Китайской Народной Республики «О договорах» от 15 марта 1999 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://law.uglc.ru/agreement.htm.
21. Закон Республики Молдова «О международных договорах Республики Молдова» № 595-ХІV от 24.09.1999 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lex.justice.md/viewdoc.php?action=view&view=doc&id=311696&lang=2.
22. Закон Российской Федерации «О международном коммерческом арбитраже» от 7 июля 1993 года № 5338 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.arbitrage.spb.ru/zakon/5338.html.
23. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07 червня 1996 року № 236 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/236/96-%D0%B2%D1%80.
24. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1085.24.0.
25. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року № 959 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/959-12.
26. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року № 2709 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2709-15.
27. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 року № 4003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/4002-12.
28. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1906-15.
29. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382 (зі змінами) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1382-15.
30. Закон України «Про третейські суди» від 11.05.2004 р. № 1701 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1701-15.
31. Кодекс торговельного мореплавства України від 04 травня 1994 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/176/95-%D0%B2%D1%80.
32. Конвенція про право міжнародних договорів, складена у Відні 23 травня 1969 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/rada/show/995_118.
33. Конвенция о признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений (Нью-Йорк, 1958 год) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uncitral.org/uncitral/ru/uncitral_texts/arbitration/NYConvention.html.
34. Конвенція про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, підписана у Женеві 07 червня 1930 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_007.
35. Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу, підписана в Женеві 01 березня 1973 року, із змінами, внесеними Протоколом від 05 липня 1978 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_845.
36. Конвенція про міжнародні майнові права на рухоме обладнання від 16.11.2001 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_k62.
37. Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (Нью-Йорк, 14 червня 1974 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_002‎.
38. Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, вчинена у Вашингтоні 18 травня 1965 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_060.
39. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, вчинена у м. Мінську 22 січня 1993 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/997_009/page2.
40. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page.
41. Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 р. № 2755 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/go/2755-17‎.
42. Положення про ведення реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту, затверджене наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.03.2007 № 121 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0338-07.
43. Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затверджене постановою Правління НБУ від 03 грудня 2003 року № 514 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1213-03.
44. Правовое руководство ЮНСИТРАЛ по составлению международных контрактов на строительство промышленных объектов (1987 год) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uncitral.org/pdf/russian/texts/procurem/construction/lgconstr-r.pdf.
45. Проект Федерального закона № 47538-6 «О внесении изменений в части первую, вторую, третью и четвертую Гражданского кодекса РФ» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.consultant.ru/document/cons_doc_PRJ_94778.
46. Регламент Международного коммерческого арбитражного суда при Торгово-промышленной палате Украины, утвержденный решением Президиума Торгово-промышленной палаты Украины № 18(1) от 17 апреля 2007 года с изменениями, внесенными Решением Президиума Торгово-промышленной палаты Украины № 24(6) от 25 октября 2012 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ucci.org.ua/arb/icac/ru/rules.html.
47. Рекомендация относительно толкования пункта 2 статьи ІІ и пункта 1 статьи VII Конвенции о признании и приведении к исполнению иностранных арбитражных решений, совершенной в Нью-Йорке 10 июня 1958 года, принятая Комисией Организации Объедененных Наций по праву международной торговли 7 июля 2006 года на ее тридцять девятой сесии [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uncitral.org/pdf/russian/texts/arbitration/NY-conv/A2R.pdf.
48. Руководство ЮНСИТРАЛ для законодательных органов по обеспечительным сделкам. – Нью-Йорк : ООН, 2007. – 642 с.
49. Руководство ЮНСИТРАЛ для законодательных органов по обеспечительным сделкам. Дополнение, касающееся обеспечительных прав в интеллектуальной собственности. – Нью-Йорк : ООН, 2011. – 212 с.
50. Типовой закон ЮНСИТРАЛ о международном коммерческом арбитраже 1985 г. С изменениями, принятыми в 2006 году [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uncitral.org/pdf/russian/texts/arbitration/ml-arb/07-87000_Ebook.pdf.
51. Типовой закон ЮНСИТРАЛ о международных кредитовых переводах (1992 год) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uncitral.org/pdf/russian/texts/payments/transfers/ml-credittrans-r.pdf.
52. Типовой закон ЮНСИТРАЛ о публичных закупках [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uncitral.org/pdf/russian/texts/procurem/ml-procurement/ML_Public_Procurement_A_66_17_R.pdf.
53. Типовой закон ЮНСИТРАЛ об электронных подписях и Руководство по принятию (2001 год) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uncitral.org/pdf/russian/texts/electcom/ml-elecsig-r.pdf.
54. Типовой закон ЮНСИТРАЛ об электронной торговле и Руководство по принятию (1996 год с дополнительной статьей 5 бис, принятой в 1998 году) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uncitral.org/pdf/russian/texts/electcom/05-89452_Ebook.pdf.
55. Угода між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу у цивільних справах від 06 вересня 2004 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/196_008.
56. Угода між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах від 23 листопада 2000 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/792_600.
57. Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчинена у м. Києві 20 березня 1992 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/997_076.
58. Федеральный закон от 30.12.2012 № 302-ФЗ (ред. от 04.03.2013) «О внесении изменений в главы 1, 2, 3 и 4 части первой Гражданского кодекса Российской Федерации» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_142950/.
59. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (зі змінами) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15.
60. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року (зі змінами) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15.
61. ABGB Allgemeines Bürgerliches Gesetzbuch [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ibiblio.org/ais/abgb3.htm#t2h17.
62. Annotated Civil Code of Quebec [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ccq.lexum.org/ccq/home.do?lang=en.
63. Arbitration Act 1996 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.legislation.gov.uk/ukpga/1996/23/contents.
64. Brussels, 23.9.2005 COM(2005) 456 final. Report from the Commission. First Annual Progress Report on European Contract Law and the Acquis Review (para 2.6.3.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ec.europa.eu/consumers/cons_int/safe_shop/fair_bus_pract/cont_law/progress05_en.pdf.
65. Code civil. Version consolidée au 1 septembre 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.legifrance.gouv.fr/affichCode.do?cidTexte= LEGITEXT000006070721.
66. Code de la consommation (Dernière modification : 17 novembre 2013) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.legifrance.gouv.fr/affichCode.do?cidTexte=LEGITEXT000006069565&dateTexte=20050901.
67. Code de procédure civile. Livre IV: L’arbitrage (Modifié par Décret n°2011-48 du 13 janvier 2011 – art. 2) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.legifrance.gouv.fr/affichCode.do;jsessionid=93442D3C75195786368C4B6130BCBA21.tpdjo15v_2?idSectionTA=LEGISCTA000023450936&cidTexte=LEGITEXT000006070716&dateTexte=20131118/
68. Code of Civil Procedure [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dutchcivillaw.com/civilprocedureleg.htm.
69. Code of Civil Procedure as promulgated on 5 December 2005 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.gesetze-im-internet.de/englisch_zpo/englisch_zpo.html.
70. Codice Civile Italiano [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.jus.unitn.it/cardozo/obiter_dictum/codciv/codciv.htm.
71. Communication from the Commission "Europe 2020. A strategy for smart, sustainable and inclusive growth" Brussels, 3.3.2010 COM(2010) 2020 final [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur- lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=COM:2010:2020:FIN:EN:PDF. – P. 21.
72. Communication from the Commission to the European Parliament and the Council. A more coherent european contract law. An action plan. Brussels, 12.2.2003 COM (2003) 68 final [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur- lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=COM:2003:0068:FIN:EN:PDF.
73. Communication from the Commission to the European Parliament and the Council. European Contract Law and the revision of the acquis: the way forward. Brussels, 11.10.2004 COM (2004) 651 final [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=COM:2004:0651:FIN:EN:PDF.
74. Communication from the Commission to the Council and the European Parliament on European contract law. (2001/C 255/01) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:C:2001:255:0001: 0044:EN:PDF.
75. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social committee and the Committee of the Regions “A digital Agenda for Europe” Brussels, 19.05.2010 COM(2010) 245 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ec.europa.eu/information_society/digital-agenda/documents/digital-agenda-communication-en.pdf. - P. 13.
76. Conclusions of the Justice and Home Affairs Council, 28 November 2008 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ec.europa.eu/consumers/rights/concl_JHAC_1108_en.pdf.
77. Consolidated versions of the Treaty on European Union and the Treaty on the Functioning of the European Union and the Charter of Fundamental Rights of the European Union. Сouncil of the European Union [Електронний ресурс]. – Brussels, 12 November 2012. – 6655/7/08 REV 7. – Режим доступу : http://register.consilium.europa.eu/pdf/en/08/st06/st06655-re07.en08.pdf.
78. Contracts (Rights of Third Parties) Act 1999 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.legislation.gov.uk/ukpga/1999/31/section/1.
79. Convention concerning International Carriage by Rail (COTIF) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.cit-rail.org/en/rail-transport-law/cotif.
80. Convention for the Unification of Certain Rules for International Carriage by Air (Montreal, 28 May 1999) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.jus.uio.no.
81. Convention of 14 March 1978 on the Law Applicable to Agency [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.hcch.net/index_en.php?act=conventions.text&cid=89.
82. Convention of 22 December 1986 on the Law Applicable to Contracts for the International Sale of Goods [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.hcch.net/index_en.php?act=conventions.text&cid=61.
83. Convention of 27 September 1968 on jurisdiction and the enforcement of judgments in civil and commercial matters [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://curia.europa.eu/common/recdoc/convention/en/c-textes/brux-idx.htm.
84. Convention on Agency in the International Sale of Goods
(Geneva, 17 February 1983) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.unidroit.org/english/conventions/1983agency/1983agency-e.htm.
85. Convention on jurisdiction and the recognition and enforcement of judgments in civil and commercial matters, Done at Lugano on the 13th of October 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2007:339:0003:0041:EN:PDF.
86. Convention on the Contract for the International Carriage of Goods by Road (CMR) done at Geneva on 19 May 1956 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.unece.org/fileadmin/DAM/trans/conventn/cmr_e.pdf.
87. Council Directive 93/13/EEC of 5 April 1993 on unfair terms in consumer contracts [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31993L0013:en:HTML.
88. Council Regulation (EC) No 44/2001 of 22 December 2000 on jurisdiction and the recognition and enforcement of judgments in civil and commercial matters [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:32001R0044:en:HTML.
89. Council Regulation (EC) No 2027/97 of 9 October 1997 on air carrier liability in the event of accidents [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31997R2027:EN:HTML.
90. Danish Arbitration Act 2005. – Act no. 553 of 24 June 2005 on Arbitration [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.voldgiftsinstituttet.dk/en/Materiale/Files/Danish+Arbitration+Act+2005.
91. Directive of the European Parliament and of the Council of 21 Мау 2013 on alternative dispute resolution for consumer disputes and amending Regulation(EC) No 2006/2004 and Directive 2009/22/EC (Directive on consumer ADR) Brussels, 29.11.2011 COM(2011) 793 final [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2013:165:0063:0079:EN:PDF.
92. Directive 2011/83/EU of the European Parliament and of the Council of 25 October 2011 on consumer rights, amending Council Directive 93/13/EEC and Directive 1999/44/EC of the European Parliament and of the Council and repealing Council Directive 85/577/EEC and Directive 97/7/EC of the European Parliament and of the Council [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2011:304:0064:0088:EN:PDF.
93. Directive 1999/44/EC of the European Parliament and of the Council of 25 May 1999 on certain aspects of the sale of consumer goods and associated guarantees [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31999L0044:EN:NOT.
94. Directive 97/7/EC of the European Parliament and of the Council of 20 May 1997 on the protection of consumers in respect of distance contracts [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31997L0007:en:NOT.
95. Directive 2002/65/EC of the European Parliament and of the Council of 23 September 2002 concerning the distance marketing of consumer financial services and amending Council Directive 90/619/EEC and Directives 97/7/EC and 98/27/EC [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2002:271:0016:0024:en:PDF.
96. Directive 2005/29/EC of the European Parliament and of the Council of 11 May 2005 concerning unfair business-to-consumer commercial practices in the internal market and amending Council Directive 84/450/EEC, Directives 97/7/EC, 98/27/EC and 2002/65/EC of the European Parliament and of the Council and Regulation (EC) No 2006/2004 of the European Parliament and of the Council [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2005:149:0022:0039:en:PDF.
97. Directive 89/552/EEC of the European Parliament and of the Council of 3 October 1989 on the coordination of certain provisions laid down by law, regulation or administrative action in Member States concerning the provision of audiovisual media services (Amended by: Directive 97/36/EC of the European Parliament and of the Council of 30 June 1997; Directive 2007/65/EC of the European Parliament and of the Council of 11 December 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CONSLEG:1989L0552:20071219:EN:PDF.
98. Directive 2006/114/EC of the European Parliament and of the Council of 12 December 2006 concerning misleading and comparative advertising (codified version) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2006:376:0021:0027:EN:PDF.
99. Directive 94/47/EC of the European Parliament and the Council of 26 October 1994 on the protection of purchasers in respect of certain aspects of contracts relating to the purchase of the right to use immovable properties on a timeshare basis [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:31994L0047:EN:HTML.
100. Directive 2006/114/EC of the European Parliament and the Council of12 December 2006 concerning misleading and comparative advertising (codified version) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2006:376:0021:0027:EN:PDF.
101. Directive 2003/33/EC of the European Parliament and of the Council of 26 May 2003 on the approximation of the laws, regulations and administrative provisions of the Member States relating to the advertising and sponsorship of tobacco products [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/smartapi/cgi/sga_doc?smartapi!celexapi!prod!CELEXnumdoc&lg=EN&numdoc=32003L0033&model=guichett.
102. Directive 2000/31/EC of the European Parliament and of the Council of 8 June 2000 on certain legal aspects of information society services, in particular electronic commerce, in the Internal Market [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:32000L0031: En:HTML.
103. Directive 2009/110/EC of the European Parliament and of the Council of 16 September 2009 on the taking up, pursuit and prudential supervision of the business of electronic money institutions amending Directives 2005/60/EC and 2006/48/EC and repealing Directive 2000/46/EC [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2009:267:0007:0017:EN:PDF.
104. Directive 1999/93/EC of the European Parliament and of the Council of 13 December 1999 on a Community framework for electronic signatures [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/smartapi/cgi/sga_doc?smartapi!celexapi!prod!CELEXnumdoc&numdoc=31999L0093&model=guichett.
105. Draft Hague Prinicples as Approved by the November 2012 Special Commision Meeting on choice of Law in international Contracts and Recommendations for the Commentary [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.hcch.net/upload/wop/contracts2012principles_e.pdf.
106. Dutch Civil Code (Civil Code of the Netherlands) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dutchcivillaw.com/civilcodegeneral.htm.
107. Explanations relating to the Charter of Fundamental Rights OJ C 303 (14 Dec.2007) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:C:2007:303:0017:0035:en:PDF.
108. Federal Act on the Amendment of the Swiss Civil Code (Part Five: The Code of Obligations) of 30 March 1911 (Status as of 1 January 2013) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.admin.ch/ch/e/rs/2/220.en.pdf.
109. General Part of the Civil Code Act. Passed 27 March 2002 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.legaltext.ee/en/andmebaas/paraframe.asp?loc=text&lk=et&sk=en&dok=X30082K2.htm&query=code&tyyp=X&ptyyp=RT&pg=1&fr=no.
110. German Civil Code