Москаленко Катерина Вікторівна. Продюсерський договір в сфері музичного шоу-бізнесу: цивільно-правові аспекти

Краткое описание

Москаленко Катерина Вікторівна. Продюсерський договір в сфері музичного шоу-бізнесу: цивільно-правові аспекти.- Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2014.- 189 с.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

МОСКАЛЕНКО КАТЕРИНА ВІКТОРІВНА

УДК 347.7

ПРОДЮСЕРСЬКИЙ ДОГОВІР В СФЕРІ МУЗИЧНОГО ШОУ-БІЗНЕСУ: ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Кузнєцова Наталія Семенівна
д.ю.н., професор,
професор кафедри цивільного права,
академік НАПрНУ

Київ - 2014
ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МУЗИЧНОГО ШОУ-БІЗНЕСУ ТА ДОГОВОРІВ У СФЕРІ МУЗИЧНОГО ШОУ-БІЗНЕСУ 13
1.1. ПОНЯТТЯ ШОУ-БІЗНЕСУ 13
1.2. СИСТЕМА ДОГОВОРІВ У СФЕРІ МУЗИЧНОГО ШОУ-БІЗНЕСУ 22
1.3. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ МУЗИЧНОГО ШОУ-БІЗНЕСУ 42
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 47
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДЮСЕРСЬКОГО ДОГОВОРУ 49
2.1. ПРАВОВА ПРИРОДА ПРОДЮСЕРСЬКОГО ДОГОВОРУ 49
2.2. СТОРОНИ ПРОДЮСЕРСЬКОГО ДОГОВОРУ 63
2.3. ЗМІСТ ТА ФОРМА ПРОДЮСЕРСЬКОГО ДОГОВОРУ 77
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 102
РОЗДІЛ 3. ПРИПИНЕННЯ ПРОДЮСЕРСЬКОГО ДОГОВОРУ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ПОРУШЕННЯ ЙОГО УМОВ 105
3.1. ПРИПИНЕННЯ ПРОДЮСЕРСЬКОГО ДОГОВОРУ, ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ЗМІНИ ТА РОЗІРВАННЯ. 105
3.2. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ УМОВ ПРОДЮСЕРСЬКОГО ДОГОВОРУ 119
3.3. ЗАХИСТ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ СТОРІН ПРОДЮСЕРСЬКОГО ДОГОВОРУ 140
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 159
ВИСНОВКИ 162
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 167

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Музичний шоу-бізнес динамічно розвивається протягом останніх десятиліть. Його проблемам присвячено увагу фахівців різних галузей знань, а стрімкий розвиток відповідної сфери сприяв появі нових напрямків досліджень у праві. Для врегулювання відносин між учасниками музичного шоу-бізнесу, зокрема продюсером, артистом-виконавцем та інвестором, на практиці застосовується нова договірна конструкція - продюсерський договір. Проте цивільно-правові проблеми відповідних правовідносин у сучасній цивілістичній науці системно не досліджувалися.
Актуальним є дослідження питань, пов`язаних з визначенням системи договорів, що укладаються між учасниками музичного шоу-бізнесу, правової природи продюсерського договору, захисту прав його сторін у спорах, що виникають з продюсерського договору. Важливим є й вивчення правового статусу сторін продюсерського договору, особливостей його форми та змісту, припинення такого договору, відповідальності за порушення його умов. Викладене зумовило проведення дисертаційного дослідження зазначених питань.
Незважаючи на вжиття заходів щодо вдосконалення українського законодавства у сфері права інтелектуальної власності, наближення його норм до європейських стандартів, чинне законодавство України практично не містить спеціальних норм, присвячених продюсерському договору та особливостям правового статусу його сторін. Тому є практична необхідність у подальшому вдосконаленні чинних нормативно-правових актів, посиленні гарантій забезпечення охоронюваних законом прав та інтересів учасників музичного шоу-бізнесу та визначенні усталених підходів у практиці розгляду судами справ зі спорів, що виникають між сторонами продюсерського договору.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспект» (номер теми 11 БФ 042-01, номер державної реєстрації 111U008337), яка досліджується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2015 року.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є проведення наукового аналізу правової природи продюсерського договору, його змісту, особливостей правового статусу його сторін, укладення цього договору, дослідження підстав його припинення, форм відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов продюсерського договору, а також надання пропозицій стосовно удосконалення законодавства у відповідній сфері.
Для досягнення мети дослідження дисертантом визначені такі завдання:
• надати поняття музичного шоу-бізнесу через призму його основних ознак;
• систематизувати договори у сфері музичного шоу-бізнесу України;
• визначити основні нормативно-правові акти, якими здійснюється правове регулювання відносин у сфері музичного шоу-бізнесу в Україні;
• дослідити правову природу продюсерського договору, визначити його ознаки та види;
• здійснити аналіз правового статусу сторін продюсерського договору, а саме: продюсера, артиста-виконавця та інвестора;
• дослідити зміст та форму продюсерького договору;
• визначити особливості припинення продюсерського договору та відповідальності сторін за порушення його умов;
• дослідити питання захисту прав та інтересів сторін продюсерського договору.
Об`єктом дослідження є цивільні правовідносини, що виникають у зв`язку з укладенням, виконанням, зміною, розірванням та припиненням продюсерського договору.
Предметом дисертаційного дослідження є система та зміст чинних в Україні нормативно-правових актів, що стосуються продюсерського договору, міжнародні акти, зарубіжне законодавство, наукові доробки вітчизняних та зарубіжних вчених, а також судова практика.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання: діалектичного, історичного, моделювання, порівняльно-правового, системного методу тощо.
За допомогою діалектичного та історичного методу досліджено розвиток та сутність шоу-бізнесу, а також надано його визначення, проведено загальну характеристику джерел правового регулювання відносин у сфері музичного шоу-бізнесу, проаналізовано систему договорів у сфері музичного шоу-бізнесу. Визначення поняття продюсерського договору, з`ясування його правової природи, змісту та форми здійснено з використанням системного методу. Порівняльно-правовий метод використано для порівняння положень щодо правової природи, змісту, відповідальності і захисту сторін продюсерського договору у теоретичних розробках зарубіжних і вітчизняних вчених, а також у нормах чинного в Україні та зарубіжного законодавства (зокрема, Великої Британії, Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації). Метод моделювання застосовано у розробці пропозицій щодо удосконалення норм Закону України «Про авторське право і суміжні права», Кодексу законів про працю України, а також практики застосування норм цивільного законодавства.
Науково-теоретичною базою дослідження є наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених-дослідників, зокрема: П. Аллена, А.А. Амангельди, А.Г. Андрюшина, А.І. Базилевича, О.А. Беляневич, Д. Бідермана, Т.В. Боднар, М.І. Брагінського, Ш. Бюрр, П. Вейлера, В.С. Вітка, В.В. Вітрянського, О.В. Дзери, Ю.В. Долматової, Є.В. Зикова, П.А. Калениченка, І.С. Канзафарової, Ю.М. Капіци, О.О. Красавчікова, В.М. Красіловскі, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Т.Г. Макарова, Е.М. Малікової, О.О. Отраднової, Д. Пассмана, В.А. Пісчікова, Ю.Д. Притики, Є.О. Пучкова, О.О. Рузакової, М.В. Севостьянова, О.П. Сергєєва, М. Сіменски, С.О. Сомєнкова, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Р.О. Стефанчука, О.О. Стєпанової, Є.О. Суханова, Л.С. Таля, Дж. Хелевітца, І.В. Цвєткова, Л.В. Цитович, С. Шемел, Р. Шуленберга, Є.В. Якубової та ін.
Нормативними джерелами дослідження стали Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про авторське право і суміжні права», інші законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти. Фактологічна база ґрунтується на матеріалах судової практики судів загальної юрисдикції.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні дисертаційного дослідження розглядається інститут продюсерського договору в сфері шоу-бізнесу, пропонується вирішення низки спірних питань, які постають у цивільному обороті та у судовій практиці. Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у таких наукових положеннях, висновках та пропозиціях.
Вперше:
- запропоновано систематизацію договорів, які опосередковують відносини у сфері музичного шоу-бізнесу. За критерієм спрямованості результату виділяються такі їх види: договори про створення за замовленням і використання об`єктів авторського права та суміжних прав; договори про надання дозволу на використання об`єктів авторського права та суміжних прав; договори про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на об`єкти авторського права та суміжних прав; договори про надання послуг у сфері музичного шоу-бізнесу; продюсерські договори; договори, системна спрямованість яких не стосується об`єктів права інтелектуальної власності, однак які можуть містити в собі положення щодо об`єктів авторського права та суміжних прав у сфері музичного шоу-бізнесу України, та інші договори;
- запропоновано доктринальне визначення продюсерської послуги, якою є діяльність продюсера, що тісно повязана з його особистими якостями і спрямована на настання бажаного результату за продюсерським договором – популяризацію артиста-виконавця. Продюсерські послуги залежно від їх спрямованості пропонується розподілити на три основні групи: креативні, адміністративні та фінансові;
- запропоновано доктринальне визначення двостороннього продюсерського договору як договору, за яким одна сторона (продюсер) зобов`язується представляти інтереси та надавати продюсерські послуги другій стороні (артистові-виконавцеві), а друга сторона зобов`язується виконувати передбачені договором обов`язки, причому обидві сторони мають право отримати винагороду, передбачену договором;
- обгрунтовано необхідність створення спеціалізованого постійно діючого третейського суду з вирішення спорів у сфері шоу-бізнесу при одному із всеукраїнських громадських об`єднань, діяльність яких спрямована на посилення охорони та захисту особистих немайнових та майнових прав артистів-виконавців і необхідність створення спеціалізованого центру медіації, який надавав би послуги у сфері музичного шоу-бізнесу.
Удосконалено:
- визначення шоу-бізнесу, який є особливою сферою підприємницької діяльності, що характеризується креативністю, масовістю і популярністю, ризиковістю, спрямованістю на отримання прибутку і включає в себе такі сфери, як кіноіндустрія, телебачення, музичний шоу-бізнес, театральна справа, видавнича справа, зображувальне мистецтво тощо;
- визначення поняття «продюсер», під яким розуміється особа, яка організовує, організовує і фінансує, здійснює або може здійснювати безпосередній творчий внесок у створення об`єкта музичного шоу-бізнесу;
- доктринальне положення про те, що продюсерський договір є змішаним цивільно-правовим договором, який може включати в себе елементи договорів про надання послуг, доручення, комісії, агентського договору, договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, ліцензійного договору, договору про створення об`єкта права інтелектуальної власності на замовлення тощо. Продюсерський договір може містити елементи й інших поіменованих цивільно-правових договорів, конкретний перелік яких може відрізнятися в кожному випадку залежно від фактичних відносин, що склалися між сторонами;
Дістало подальший розвиток:
- положення про те, що продюсерський договір за своєю правовою природою може бути як цивільно-правовим, так і трудовим договором. У разі визнання продюсерського договору трудовим артист-виконавець отримує гарантії, передбачені чинним трудовим законодавством України;
- положення про те, що істотними умовами продюсерського договору незалежно від елементів договорів, що входять до його складу, є: предмет продюсерського договору, ціна договору (плата за договором, її розмір, терміни, порядок внесення), строк дії договору. Інші істотні умови залежатимуть від тих договорів, елементи яких фактично міститиме продюсерський договір;
- положення про те, що випадковими умовами продюсерського договору є умови про: необхідність набуття артистом-виконавцем статусу фізичної особи-підприємця; ексклюзивність продюсерського договору; конфіденційність договору; право артиста-виконавця на ім`я; створення певної кількості нових музичних творів артистом-виконавцем; веб-сайт артиста-виконавця; використання соціальних мереж (наприклад, Facebook), ресурсів Twitter, Youtube, Instagram, обов`язок продюсера створити для артиста-виконавця додаток до Iphone, Ipad та/абоAndroid, ведення блогу артиста-виконавця, обов`язок продюсера організувати та провести зйомку відеокліпу артиста-виконавця, проведення гастрольно-концертної діяльності артиста-виконавця;
Внесено рекомендації стосовно вдосконалення чинного законодавства України:
- обгрунтовано необхідність внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права» шляхом доповнення ст. 39 ч. 2-1 такого змісту: «Якщо винагорода підлягає виплаті малолітньому виконавцю, то батьки/опікуни зобов`язані вносити 25% від отриманої винагороди на депозитний рахунок, відкритий у банківській установі на ім`я малолітнього артиста-виконавця. Батькам/опікунам забороняється розпоряджатися відповідним вкладом. Малолітній виконавець може самостійно розпоряджатися вкладом після досягнення 14-річного віку»;
- запропоновано імплементацію до чинного українського законодавства інституту законної ліцензії шляхом доповнення ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права» новою частиною другою такого змісту:
«Будь-яка особа може придбати законну ліцензію у випадку, якщо пряме або опосередковане використання у її діяльності фонограм і відеограм, опублікованих з комерційною метою, відповідає таким умовам:
а) у прямому або опосередкованому використанні фонограм і відеограм зазначається ім’я автора та виконавця;
б) про пряме або опосередковане використання фонограм і відеограм не повідомляється завчасно;
в) безперебійне пряме або опосередковане використання фонограм і відеограм повинно тривати не менше 3 годин на день.
Розмір плати за законну ліцензію, порядок та умови її внесення визначається Кабінетом Міністрів України»;
- пропонується доповнити Кодекс законів про працю України статтею 3-1 «Визнання трудовими відносин, що виникли на підставі цивільно-правового договору» такого змісту:
«Не допускається укладення цивільно-правових договорів, які фактично регулюють трудові відносини між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.
Визнання трудовими відносин, що виникли на підставі цивільно-правового договору, може здійснюватися:
особою, яка використовує особисту працю і є замовником за цивільно-правовим договором, на підставі письмової заяви фізичної особи - виконавця за договором;
судом за позовом фізичної особи - виконавця за цивільно-правовим договором.
У разі припинення відносин, що виникли на підставі цивільно-правового договору і пов`язані з використанням особистої праці, визнання цих відносин трудовими здійснюється судом за відповідним зверненням фізичної особи, яка є виконавцем за договором.
Будь-які сумніви у розгляді судом справ зі спорів про визнання трудовими відносин, які виникли на підставі цивільно-правового договору, слід тлумачити на користь наявності трудових відносин.
Якщо відносини, які пов`язані з використанням особистої праці і виникли на підставі та в порядку, встановленому ч. 2 та ч. 3 цієї статті, визнані трудовими, їх слід вважати такими, що виникли з дня фактичного допуску фізичної особи – виконавця за договором, до виконання її обов`язків»;
Практичне значення одержаних результатів дослідження конкретизується у сформульованих положеннях, висновках та пропозиціях, які можуть бути використані:
а) у законодавчій діяльності – надано низку пропозицій щодо вдосконалення Закону України «Про авторське право і суміжні права», Кодексу законів про працю України тощо;
б) у правозастосовчій діяльності – у практиці вирішення судами спорів, які стосуються сфери музичного шоу-бізнесу;
в) у науково-дослідній діяльності – у подальшому дослідженні проблемних питань продюсерського договору, правового статусу його сторін, особливостей його укладення, зміни та припинення, а також відповідальності сторін за порушення його умов та захисту прав та законних інтересів сторін у спорах, що виникають з продюсерського договору;
г) у навчальному процесі – у викладанні курсів «Цивільне право», «Право інтелектуальної власності», спецкурсів «Проблеми права інтелектуальної власності», «Авторське право», «Актуальні проблеми авторського права», для підготовки навчально-методичної літератури з цих курсів, у написанні підручників, навчальних посібників та наукових статей і в науково-дослідній роботі студентів, магістрів та аспірантів.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, викладені в дисертації, оприлюднено на таких конференціях та форумах: VI щорічних читаннях з актуальних проблем права інтелектуальної власності та інформаційних правовідносин, присвячених пам`яті професора Підопригори Опанаса Андроновича «Право інтелектуальної власності в умовах інформаційного суспільства» (м. Київ, 22 березня 2012 року) - доповідь на тему: «Продюсер як сторона продюсерського договору»; Міжнародній науково-практичній конференції «Приватноправове регулювання суспільних відносин: традиції, сучасність, перспектива» (м. Одеса, 19-20 квітня 2012 року) - доповідь на тему: «Про вільні публічні ліцензії на використання музичних творів»; Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 30 березня 2012 року) - доповідь на тему: «Продюсерський договір як змішаний непоіменований цивільно-правовий договір»; Міжнародній науково-практичній конференції «Матвєєвські читання: актуальні проблеми цивільного, сімейного та міжнародного приватного права» (м. Київ, 19 жовтня 2012 року) - доповідь на тему: «Деякі проблеми легалізації продюсерського договору, укладеного із малолітніми артистами-виконавцями»; Міжнародній науково-практичній конференції «Формування правової держави в Україні: проблеми та реалії» (м. Запоріжжя, 23 – 24 листопада 2012 року) - доповідь на тему: «До поняття музичного шоу-бізнесу»; Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, магістрів, аспірантів, докторантів та молодих вчених «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 24 квітня 2013 року) - доповідь на тему: «Про цифрове розповсюдження музичних творів в Україні та США»; Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання публічного та приватного права у контексті сучасних процесів реформування законодавства» (м. Херсон, 26 – 27 квітня 2013 року) - доповідь на тему: «Строк як істотна умова продюсерського договору»; Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми цивільного, сімейного та міжнародного приватного права (Матвєєвські цивілістичні читання)» (м. Київ, 3 жовтня 2013 року) - доповідь на тему: «До питання про правову природу продюсерського договору».
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено у 5 наукових статтях, чотири з яких опубліковано у фахових виданнях, включених до переліків, затверджених Міністерством освіти і науки України та одну – в іноземному виданні, а також у 8 матеріалах та тезах міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференцій.
Структура дисертації зумовлена завданнями та обраним предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, дев`яти підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 189 сторінок, у тому числі 22 сторінки – список використаних джерел з 244 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У процесі виконання поставленої мети та завдань автор дисертаційного дослідження дійшов таких висновків:

1. Шоу-бізнес можна визначити як особливу сферу підприємницької діяльності, що характеризується креативністю, масовістю і популярністю, ризиковістю, спрямованістю на отримання прибутку і включає в себе такі сфери, як кіноіндустрія, телебачення, музичний шоу-бізнес, театральна справа, видавнича справа, зображувальне мистецтво тощо.
2. Музичний шоу-бізнес – це підприємницька діяльність зі створення та розповсюдження об`єктів музичного шоу-бізнесу, що характеризується креативністю, масовістю, популярністю, ризиковістю і спрямованістю на отримання прибутку; Музичний шоу-бізнес складається з таких ланок, як створення продукту, дистрибутивна та реалізації кінцевого продукту споживачам. До інфраструктури музичного шоу-бізнесу слід віднести: індустрію звукозапису, індустрію виробництва музичних кліпів, музичну дистрибуцію та гастрольно-концертну індустрію.
3. За критерієм спрямованості результату можливо виділити такі види договорів, які опосередковують діяльність у сфері музичного шоу-бізнесу: договори про створення за замовленням і використання об`єктів авторського права та суміжних прав; договори про надання дозволу на використання об`єктів авторського права та суміжних прав; договори про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на об`єкти авторського права та суміжних прав; договори про надання послуг у сфері музичного шоу-бізнесу; продюсерські договори; договори, системна спрямованість яких не стосується об`єктів права інтелектуальної власності, однак які можуть містити в собі положення щодо об`єктів авторського права та суміжних прав у сфері музичного шоу-бізнесу України, та інші договори.
4. Джерелами правового регулювання музичного шоу-бізнесу в Україні є Конституція України, чинні міжнародні договори, закони України, підзаконні нормативно-правові акти, рішення Верховного Суду України, звичаї ділового обороту. Необов`язковий характер мають рекомендації Державної служби інтелектуальної власності України. Беручи до уваги прогалину в правовому регулюванні відносин у сфері музичного шоу-бізнесу, їх суб’єкти враховують рекомендації провідних вчених у тій чи іншій сфері.
5. Продюсерський договір за своєю правовою природою може бути як цивільно-правовим, так і трудовим. У разі якщо він є трудовим, артист-виконавець отримує гарантії, передбачені чинним трудовим законодавством України.
6. У разі якщо продюсерський договір є цивільно-правовим договором, його можна визначити як непоіменований (нетиповий) змішаний цивільно-правовий договір, який може включати в себе елементи договорів про надання послуг, доручення, комісії, агентського договору, договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, ліцензійного договору, договору про створення об`єкта права інтелектуальної власності на замовлення тощо. Продюсерський договір може включати елементи інших поіменованих цивільно-правових договорів, конкретний перелік яких у кожному конкретному випадку залежить від фактичних відносин, що склалися між сторонами.
7. Ознаками продюсерського договору є: його особливий суб`єктний склад, який, зазвичай, включає артиста-виконавця та продюсера, причому, як правило, обидві сторони продюсерського договору повинні мати творчі здібності; особлива сфера використання – сфера музичного щоу-бізнесу; за цим договором створюються нові об`єкти авторського права – музичні твори та об’єкти суміжних прав – виконання, фонограми тощо; метою відповідного договору є популяризація творчої діяльності артиста-виконавця та отримання прибутків від його діяльності; велика ризикованість, оскільки успішність діяльності того чи іншого артиста-виконавця досить важко передбачити при укладенні продюсерського договору.
8. Залежно від вираження волі сторін продюсерські договори можна поділити на двосторонні та багатосторонні. У двосторонньому продюсерському договорі узгоджується волевиявлення продюсера та артиста-виконавця. Особливим різновидом багатостороннього продюсерського договору є тристоронній договір, у якому виявляється й воля третьої сторони, якою зазвичай є інвестор. Можливі випадки укладення багатостороннього продюсерського договору, в якому знаходить своє втілення волевиявлення й таких сторін, як звукозаписувальна компанія, музичне видавництво тощо.
9. Залежно від строку, на який укладаються продюсерські договори, їх можна класифікувати на дві великі групи: строкові та безстрокові. Строкові продюсерські договори, в свою чергу, можна поділити на договори, строк яких визначається періодом часу, і на договори, укладені до настання визначеної дії або події (наприклад, здійснення звукозапису альбому та проведення гастрольно-концертного туру на його підтримку). Строкові продюсерські договори можна поділити також на короткострокові (укладені на строк до одного року), середньострокові (укладені на строк від одного до семи років), та довгострокові (укладені на строк понад сім років).
10. Продюсерські договори можна класифікувати також на основні і попередні.
11. Особливим різновидом продюсерського договору є т.зв. production agreement (англ. – договір про виробництво), за умовами якого продюсерський центр, який може виступати від імені як артиста-виконавця, так і продюсера або будь-якої третьої особи, погоджується забезпечити наявність усіх необхідних елементів для виготовлення певного продукту, тобто укласти договори з продюсером, артистом-виконавцем, організувати процес звукозапису тощо.
12. Продюсером слід вважати особу, яка організовує, організовує і фінансує та здійснює або може здійснювати безпосередній творчий внесок у створення об`єкта музичного шоу-бізнесу.
13. Стороною продюсерського договору можуть бути, в першу чергу, співаки, музиканти, інші особи, які виконують роль, співають, грають на музичному інструменті, танцюють чи будь-яким іншим способом виконують твори літератури, мистецтва, фольклору тощо.
14. Інвестором за продюсерським договором може бути будь-яка особа, як фізична, так і юридична, як суб’єкт господарювання, так і особа, яка не має такого статусу.
15. Істотними умовами продюсерського договору незалежно від того, елементи яких договорів входять до його складу, є: предмет продюсерського договору, ціна договору (плата за договором, її розмір, терміни, порядок внесення), строк дії договору. Визначення інших умов істотними залежатиме від того, елементи яких договорів фактично ввійдуть до продюсерського договору. У продюсерському договорі можна передбачити його укладення як на визначений строк, так і на строк декількох «альбомних циклів».
16. Звичайними умовами продюсерського договору можуть бути умови про територію дії договору, про необхідність реєстрації договору щодо передання виключних майнових прав інтелектуальної власності тощо.
17. Випадковими умовами продюсерського договору є умови про: необхідність набуття артистом-виконавцем статусу фізичної особи-підприємця, ексклюзивність продюсерського договору, конфіденційність договору, право артиста-виконавця на ім`я, створення певної кількості нових музичних творів артистом-виконавцем, веб-сайт артиста-виконавця, використання соціальних мереж (наприклад, Facebook), ресурсів Twitter, Youtube, Instagram, обов`язок продюсера створити програму - додаток артиста-виконавця для Appstore та/або Google Play, ведення блогу артиста-виконавця, обов`язок продюсера організувати та провести зйомку відеокліпу артиста-виконавця, проведення гастрольно-концертної діяльності артиста-виконавця.
18. Формами цивільно-правової відповідальності за порушення умов продюсерського договору є відшкодування збитків і моральної шкоди, сплата неустойки та виплата компенсації.
19. Форми захисту прав сторін продюсерського договору поділяються на юрисдикційну, до якої відносять судову, адміністративну форми, а також альтернативні способи вирішення спорів (трейський суд, медіація), та неюрисдикційну, до якої відносять самозахист.
20. Альтернативні способи вирішення спорів, що виникають з продюсерських договорів, у тому числі їх вирішення третейським судом, досить поширені в багатьох державах. Нагальною є потреба у створенні в Україні третейського суду, який розглядав би справи у спорах, що виникають у сфері шоу-бізнесу, в тому числі й спори, що виникають з продюсерського договору. Необхідність існування саме такого третейського суду зумовлена особливим характером спорів, що виникають у сфері шоу-бізнесу. На даний час в Україні не існує спеціалізованого центру медіації, який надавав би послуги у сфері шоу-бізнесу, однак з огляду на прогнозоване зростання кількості спорів у цій сфері та їх специфіку створення такого центру є необхідним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Міжнародні договори, нормативно-правові акти, проекти законів

1. Council Directive 94/33/EC of 22 June 1994 on the protection of young people at work // Official Journal L 216. - 20/08/1994. - p. 0012 – 0020
2. Directive 2001/29/EC of the European Parliament and of the Council of 22 May 2001 on the harmonisation of certain aspects of copyright and related rights in the information society [Електронний ресурс]// Режим доступу:http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:32001L0029:EN:HTML
3. Labor Code Section 1700-1700.4. [Електронний ресурс]// Режим доступу: http://www.leginfo.ca.gov/cgi-bin/displaycode?section=lab&group=01001-02000&file=1700-1700.4
4. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 24 липня 1971 року // Офіційний вісник України. – 2007. - № 75. – ст. 173
5. Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 року// Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 2004. - № 4. – книга 1. – ст. 816
6. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 18, 19-20, 21-22. – ст. 144
7. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року № 1798-XII// Відомості Верховної ради України. – 1992. - № 6. – ст. 56
8. Директива 2008/52/ЕС Европейского Парламента и Совета от 21.05.2008 относительно некоторых аспектов медиации в гражданских и коммерческих делах // Третейский суд. – 1998. - № 5. – с. 139 - 148
9. Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року //Международная защита прав и свобод человека. Сборник документов.- М.: Юридическая литература, 1990. - с. 385 – 388
10. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право від 20 грудня 1996 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_770
11. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми від 20 грудня 1996 року [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_769
12. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року № 3792-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 13. – ст. 64
13. Закон України «Про благодійництво і благодійні організації» від 5 липня 2012 року № 5073-VI// Офіційний вісник України. – 2013. - № 9. – ст. 9
14. Закон України «Про гастрольні заходи в Україні» від 10 липня 2003 року № 1115-IV// Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 7. – ст. 56
15. Закон України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 року № 1296-IV// Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 14. – ст. 192
16. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року № 1560// Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 47. – ст. 646
17. Закон України «Про кінематографію» від 13 січня 1998 року № 9/98-ВР// Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 22. - ст.114
18. Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 30. - ст.142
19. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 року № 3689-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 7. – ст. 36
20. Закон України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення» від 20 вересня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 2. – ст. 13
21. Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 року № 554/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 52. – ст.312
22. Закон України «Про рекламу» вiд 3 липня 1996 року № 270/96-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1996. - № 39. – ст. 181
23. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010 - № 41-42, 43, 44-45. – ст. 529
24. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року № 3759-XII // Відомості Верховної Ради. – 1994. - № 10. – ст. 43
25. Закон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року № 1701-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 35. – ст. 412
26. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV // Відомості Верховної ради України. – 2004. - №№ 40 – 41, 42 – ст. 446
27. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII // Відомості Верховної Ради. – 1971. - № 50. – ст. 375
28. Конвенція МОП про мінімальний вік прийому на роботу № 138 від 26 червня 1973 року //Международная защита прав и свобод человека. Сборник документов.- М.: Юридическая литература, 1990. - с. 368 - 375
29. Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року// Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 1990. - № 1. – с. 205
30. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – ст. 141
31. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2013. - №№ 9-10, 11-12, 13. – ст. 88
32. Лист Міністерства Юстиції України «Методичні рекомендації «Відшкодування моральної шкоди» від 13 травня 2004 року № 35-13/797 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v_797323-04
33. Лист Міністерства юстиції України «Про поняття роялті» від 5 травня 2011 року № 289-0-2-11-81.// Бухгалтер. – 2011. - № 6. – с. 23
34. Лист Міністерства Юстиції України «Щодо листа Мін`юсту від 13 травня 2004 року № 35-13/797» від 20 вересня 2013 року № 10.3-26/618 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v-618323-13/card6#Public
35. Наказ Держпатенту України «Про затвердження правил складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг» від 28 липня 1995 року № 116 [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0276-95
36. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року// Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 1990. - № 1. – ст. 320
37. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та проведення гастрольних заходів» від 15 січня 2004 року № 35 // Офіційний вісник України. – 2004. - № 2. – с. 125
38. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань» від 18 січня 2003 року № 71 // Офіційний вісник України. – 2003. - № 4. – ст. 298
39. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 року № 72// Офіційний вісник України. – 2003. – 4.- стор. 298
40. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі» від 17 листопада 2004 року № 1550// Офіційний вісник України. – 2004. - № 46. – ст. 48
41. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17 жовтня 2012 року № 12 // Вісник господарського судочинства. – 2012. - № 6. – ст. 57