Сліпенчук Наталія Андріївна. Цивільно-правові способи захисту корпоративних прав

Краткое описание

Сліпенчук Наталія Андріївна. Цивільно-правові способи захисту корпоративних прав.- Дис. канд. юрид. наук: 12.00.03, Нац. акад. прав. наук України, НДІ приват. права і підприємництва ім. Ф. Г. Бурчака. - Київ, 2014.- 212 с.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Юридичний інститут

На правах рукопису
СЛІПЕНЧУК НАТАЛІЯ АНДРІЇВНА
УДК 347.191.4

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ СПОСОБИ ЗАХИСТУ
КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Васильєва Валентина Антонівна,
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри цивільного права

Івано-Франківськ – 2014
ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ 12
1.1. Поняття та правова природа корпоративних прав 12
1.2. Види та зміст корпоративних прав 32
Висновки до розділу 1 40
РОЗДІЛ 2. ЗАХИСТ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ 42
2.1. Загальна характеристика захисту корпоративних прав 42
2.2. Форми захисту корпоративних прав 54
Висновки до розділу 2 80
РОЗДІЛ 3. СПОСОБИ ЗАХИСТУ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ 83
3.1. Загальнотеоретична характеристика способів захисту 83
3.2. Система цивільно-правових способів захисту корпоративних прав 90
3.3. Особливості окремих цивільно-правових способів захисту корпоративних прав 102
3.3.1. Способи захисту, застосування яких підтверджує або посвідчує право, змінює або припиняє правовідношення 103
3.3.2. Способи захисту, застосування яких попереджує або припиняє порушення прав учасників корпорацій. 130
3.3.3. Cпособи захисту, застосування яких відновлює порушене право чи компенсовує втрати, завдані у зв’язку з порушеним правом 143
Висновки до розділу 3 169
ВИСНОВКИ 173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 187
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
АТ…………………………………………………………акціонерне товариство;
ПАТ…………………………………………….публічне акціонерне товариство;
ПрАТ…………………………………………..приватне акціонерне товариство;
ЗАТ………………………………………………закрите акціонерне товариство;
ТОВ………………………………...товариство з обмеженою відповідальністю;
ТДВ………………………………...товариство з додатковою відповідальністю;
КТ………………………………………………………...командитне товариство;
ПТ……………………………………………………………….повне товариство;
ВСУ……………………………………………………..Верховний Суд України;
ВГСУ……………………………………….Вищий господарський суд України;
КСУ……………………………………………….Конституційний Суд України;
НКЦПФР…………Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
ГК…………………………………………..……Господарський кодекс України;
ГПК……………………………..Господарсько-процесуальний кодекс України;
ЦК…………………………………………………….Цивільний кодекс України;
КАС…………………………..Кодекс адміністративного судочинства України;
Рекомендації Президії ВГСУ № 04-5/14………Рекомендації Президії Вищого
Господарського суду України від 28.12.2007 року № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»;
Постанова Пленуму ВСУ № 1…….…................ Постанова Пленуму ВСУ Верховного Суду України від 24.10.2008 року №13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів”
ВСТУП

Актуальність теми дослідження.
Багатогранність правової природи корпоративних прав як єдності майнових та організаційних правомочностей учасників корпоративних правовідносин, їх вартісний характер та здатність виступати самостійним оборотоздатним об’єктом, зумовлюють необхідність розробки механізму їх належної реалізації, а поява протягом останніх років сучасних форм порушення прав учасників корпоративних правовідносин - потребу в адекватному захисті. Окрім того, особливості формування чинного законодавства України шляхом нашарування спеціальних нормативних актів, спричиняють наявність різних способів захисту корпоративних прав, позбавлених ознак системності. Саме тому, як законодавці, так і провідні учені, дедалі частіше акцентують свою увагу на проблемах, пов'язаних із регулюванням та реалізацією способів захисту корпоративних прав, однак пропонують відмінні підходи до концепції їх вирішення.
Видається, що із врахуванням викладених обставин, наукові пошуки у сфері правового регулювання способів захисту корпоративних прав, мають на меті вироблення критеріїв їх систематизації, та є одними із пріоритетних завдань сучасної доктрини та практики.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали праці таких відомих учених-цивілістів, як: М. М. Агарков, В. Д. Андрійцьо, С. М. Братусь, В. І. Борисова, В. А. Бєлов, В. І. Бобрик, В. А. Васильєва, І. В. Венедіктова, Н. О. Виноградова, Н. С. Глусь, В. І. Добровольський, В. В. Долинська, Ю. М. Жорнокуй, Д. В. Жданов, А. В. Зеліско, О. І. Зозуляк, А. П. Колесов, І. М. Кучеренко, Н. С. Кузнєцова, В. М. Кравчук, Т. В. Кашаніна, О. Р. Кібенко, Н. В. Козлова, А. В. Коровайко, С. С. Кравченко, В. В. Луць, Д. В. Ломакін, К. К. Лебедєв, С. В. Мартишкін, Д. І. Мейєр, Л. С. Нецька, Л. А. Новоселова, Н. Н. Пахомова, Т. М. Підлубна, М. А. Рожкова, І. В. Спасибо-Фатєєва, Є. О. Суханов, І. Б. Саракун, П. В. Степанов, С. В.Томчишен, Б. Б. Черепахін та інші.
Окремі аспекти досліджуваної теми розглядались у працях Я. В. П’янової, О. В. Головатенко, О. Р. Ковалишина, О. В. Зудіхіна. Разом з тим, спеціальні комплексні дослідження з даної проблематики у вітчизняній цивілістиці відсутні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» Міністерства освіти і науки 26 лютого 2010 року (протокол № 8) та відображена Національною академією правових наук України у «Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права» (затверджених у 2010 році, № 385). Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт на період 2010 - 2015 років кафедри цивільного права Юридичного інституту ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» Міністерства освіти і науки у межах державної цільової комплексної програми «Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки» (номер державної реєстрації 0110U001557).
Мета і задачі дослідження. Метою наукового дослідження є формування доктринальної концепції регулювання та реалізації цивільно-правових способів захисту корпоративних прав, закріплених як у Цивільному кодексі України, так і в спеціальних законах, а також розробка теоретичних і практичних рекомендацій, спрямованих на подальше удосконалення системи цивільно-правового захисту прав учасників корпоративних правовідносин.
Для досягнення мети були поставлені такі задачі:
- окреслити коло учасників корпоративних правовідносин;
- розкрити поняття та юридичну природу суб’єктивних корпоративних прав;
- визначити співвідношення суб’єктивного корпоративного права та інтересу;
- розкрити поняття захисту корпоративних прав та його зміст;
- розглянути співвідношення форм та способів захисту корпоративних прав;
- охарактеризувати систему цивільно-правових способів захисту корпоративних прав та розробити ефективні критерії їх класифікації;
- висвітлити основні способи захисту прав учасників корпорації, передбачені Цивільним кодексом України та спеціальними законами.
- розробити пропозиції щодо удосконалення національного законодавства у сфері захисту корпоративних прав учасників юридичних осіб.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку із захистом корпоративних прав учасників корпорацій.
Предмет дослідження складають цивільно-правові способи захисту корпоративних прав, відповідні теоретичні погляди, ідеї, концепції, норми вітчизняних та зарубіжних нормативно-правових актів, а також судова практика вирішення спорів з приводу захисту корпоративних прав.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система взаємодоповнюючих загальнонаукових і спеціальних методів, що є засобом отримання об’єктивних достовірних результатів. Методи дослідження були обрані відповідно до мети і задач дослідження, з урахуванням його об’єкта та предмета.
За допомогою історико-правового методу дослідження розглянуто розвиток концепції поняття корпорацій у вітчизняній та зарубіжній правовій доктрині (підрозділ 1.1). Застосований у роботі порівняльно-правовий метод, дав можливість з’ясувати співвідношення понять охорони та захисту прав, форми та способів захисту корпоративних прав (розділ 2) Філософсько-діалектичний метод став основою для визначення правової природи корпоративних правовідносин і корпоративних прав (розділ 1). Структурно-функціональний метод сприяв виробленню критеріїв систематизації цивільно-правових способів захисту корпоративних прав (підрозділ 3.1, 3.2). Метод аналізу та синтезу дозволив сформулювати дефініцію цивільно-правових способів захисту корпоративних прав, охарактеризувати місце кожного окремого способу захисту у складній системі законодавчого регулювання (підрозділ 3.1., 3.3). За допомогою логіко-юридичного методу розроблено пропозиції до чинного законодавства щодо удосконалення регулювання та реалізації способів захисту корпоративних прав (розділ 3).
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше на основі чинного законодавства України здійснено комплексне дослідження цивільно-правових способів захисту корпоративних прав, що дозволило обґрунтувати і сформулювати наступні наукові положення, які виносяться на захист:
Вперше:
1. запропоновано комплексне визначення цивільно-правових способів захисту корпоративних прав як системи встановлених законом, локальним актом або договором дій учасника корпорації чи самої корпорації та/або юрисдикційних органів, за допомогою яких відбувається припинення порушень, а також відновлення порушеного, невизнаного або оспорюваного суб’єктивного корпоративного права та/або компенсація завданої таким порушенням шкоди.
2. визначено критерії вибору оптимального способу захисту суб’єктивного корпоративного права: а) вид конфліктної ситуації, що є підставою для застосування способів захисту; б) зміст права, яке захищається; в) характер його порушення; г) ступінь участі особи в корпорації.
3. здійснено класифікацію цивільно-правових способів захисту корпоративних прав за правовим статусом учасників юридичних осіб корпоративного типу: а) способи захисту корпоративних прав учасника будь-якої юридичної особи корпоративного типу; б) способи захисту, які можуть застосовуватися будь-яким учасником корпорації певної організаційно-правової форми; в) способи захисту, які можуть застосовуватися окремими учасниками в межах певної організаційно-правової форми юридичної особи корпоративного типу.
Удосконалено:
4. положення про те, що порушене в результаті незаконних дій право власності на акції (частку в статутному капіталі), доцільно захищати шляхом його визнання (легітимізації власника) та відновлення становища, яке існувало до порушення, адже застосування останньої вимоги не пов’язане з проблемою індивідуалізації та ідентифікації бездокументарних акцій (частки в статутному капіталі), яка характерна для їх витребування в порядку віндикації.
5. порядок процесуального забезпечення переважних прав учасників при розгляді справ про переведення прав та обов’язків покупця за договором купівлі-продажу акцій (частки, паю), шляхом залучення до справи всіх акціонерів (учасників, членів) товариства як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору. Обґрунтовано можливість подальшої зміни процесуального статусу тих акціонерів (учасників, членів), які виявлять бажання придбати відчужуванні акції (частку, пай) - на третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Переведення прав покупця за договором на позивача та вказаних третіх осіб здійснюється пропорційно належній кожному з них кількості акцій (частки, паю).
6. положення про необхідність впровадження судового порядку виключення недобросовісного учасника. Підставами для звернення з таким позовом є: а) несплата вкладу у встановлений строк (на вимогу товариства або учасника, який ініціював виключення); б) неможливість діяльності товариства, істотне її ускладнення або завдання товариству значної шкоди, спричинене діями (бездіяльністю) учасника; в) участь в іншому конкуруючому господарському товаристві або управлінні справами останнього (на вимогу товариства за рішенням загальних зборів, або будь-якого учасника, в разі відсутності кворуму для прийняття рішення чи невнесення даного питання на розгляд).
7. положення про необхідність поділу недійсних рішень загальних зборів на нікчемні (прийняті з питань, не включених до порядку денного загальних зборів; за відсутності кворуму для проведення загальних зборів учасників або без необхідної для прийняття рішення більшості голосів учасників) та оспорювані (якщо рішення або порядок їх прийняття порушують вимоги закону та/або установчих документів).
Дістали подальшого розвитку:
8. теза про те, що корпоративний інтерес знаходиться поза межами корпоративного правовідношення, однак саме наявність майнового інтересу спонукає особу вступати у дане правовідношення та реалізовувати набуті корпоративні права.
9. положення про те, що порушений корпоративний інтерес захищається тими ж способами, що й суб’єктивне корпоративне право, в тому числі, шляхом заявлення вимоги про визнання права з метою захисту законного інтересу позивача у правовій визначеності.
10. теза про те, що розмежування судових юрисдикцій у вирішенні спорів між посадовими особами й корпораціями не дозволяє ефективно їх вирішувати та не позбавляє від конкуренції судових рішень, тому спори пов’язані, з призначенням, припиненням повноважень і відповідальністю посадових осіб корпорації, слід розглядати за тими правилами підвідомчості, що й корпоративні спори.
11. положення про те, що цивільно-правова природа корпоративних прав визначає базовий характер ст. 16 ЦК України у побудові системи спеціальних способів захисту прав учасників корпоративних правовідносин.
12. висновок про те, що захист суб’єктивних корпоративних прав здійснюється способами, які: а) встановлені законом; б) передбачені в локальних актах чи договорах, за умови їх відповідності загальним положенням законодавства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені у роботі висновки та пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідній діяльності - для подальшого розроблення положень про цивільно-правові способи захисту корпоративних прав; у законотворчій діяльності - у процесі вдосконалення норм Цивільного кодексу України, Закону України «Про акціонерні товариства», Закону України «Про господарські товариства», положень проекту Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та деяких інших законів і підзаконних нормативно-правових актів; у навчальному процесі - при викладанні та підготовці навчально-методичної літератури з навчальних дисциплін «Корпоративне право», «Цивільне право», «Господарське право»; у сфері практичної діяльності - учасниками корпоративних відносин при виборі належного способу захисту, а також судами при вирішенні корпоративних спорів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських, регіональних науково-практичних конференціях, семінарах. Зокрема, на Всеукраїнському науково-практичному семінарі «Охорона корпоративних прав» (м. Івано-Франківськ, 1-2 жовтня 2010 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та аспірантів «Вдосконалення правового захисту прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-Франківськ, 29-30 квітня 2011 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми охорони прав суб’єктів корпоративних правовідносин» (м. Івано-Франківськ, 23-24 вересня 2011 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Вдосконалення правового регулювання корпоративних правовідносин» (м. Івано-Франківськ, 21-22 вересня 2012 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та аспірантів «Вдосконалення правового регулювання корпоративних відносин» (м. Івано-Франківськ, 26 квітня 2013 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Корпоративні правочини» (м. Івано-Франківськ, 27-28 вересня 2013 року); Міжнародні науково-практичні конференції «Роль права та закону в громадянському суспільстві» (м. Київ, 15 лютого 2014 року).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації викладені у 12 публікаціях, серед яких 5 статей у фахових виданнях, у тому числі 1 стаття у науковому періодичному виданні іноземної держави, та 7 тез доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Досліджено, що корпоративне право розглядають як право об'єктивне та право суб'єктивне. Корпоративне право в об’єктивному розумінні - це дворівнева система юридичних норм (перший рівень - нормативні акти міжнародного та національного законодавства, другий - локальні акти корпоративних утворень), що регулюють групу суспільних відносин, яка виникає в зв'язку із реалізацією суб'єктами цивільних правовідносин права бути засновниками (учасниками) юридичних осіб корпоративного типу та приймати участь в їх діяльності.
2. Об'єктом захисту є суб'єктивне право як право особи, яка поєднує зусилля та капітал, бути учасником корпорації (юридичної особи).
3. Підтримано концепцію цілісного суб’єктивного корпоративного як універсальної єдності майнових та немайнових (організаційних) прав учасника корпорації, які сукупно (нероздільно) обертаються в цивільному обороті.
4. Доведено, що корпоративний інтерес знаходиться поза межами корпоративного правовідношеня, однак саме наявність майнового інтересу спонукає особу вступати у дане правовідношення та реалізовувати набуті корпоративні права.
5. За критерієм сутності запропоновано класифікувати корпоративні права на: а) майнові - право отримувати частину прибутку корпорації; отримувати частину вартості майна корпорації у разі його лі¬квідації; розпоряджатися корпоративними правами - продавати, передавати, відчужу-вати іншим способом у порядку, визначеному чинним законо¬давством та статутом корпорації; купувати додатково випущені акції товариства та інші; б) немайнові (організаційні) - право входити в корпорацію і виходити з неї в установленому по¬рядку; брати участь у загальних зборах акціонерів (учасни-ків, членів) чи зборах власників; обирати і бути обраним до органів товариств; брати участь в управлінні корпорацією у порядку, визначено¬му її установчими документами та законодавством; отримувати інформацію про діяльність корпорації та інші.
6. Підтримано прихильників концепції «самостійності права на захист», згідно з якою дана правомочність не входить до змісту суб’єктивного корпоративного права, а являється самостійним правом, що виникає в результаті правопорушення, перешкод у здійсненні права.
7. Встановлено, що поняття “право на захист” та “захист права” слід чітко розмежовувати. Під правом на захист вбачаємо можливість учасника корпорації використовувати для захисту свого суб'єктивного корпоративного права власні незаборонені законом дії або звернутися з відповідною вимогою до компетентних державних органів. В свою чергу, захист є реалізацією даного права у конкретних відносинах.
8. Запропоновано визначення захисту корпоративних прав як діяльності учасника корпорації чи самої корпорації щодо усунення самостійно або за допомогою юрисдикційних органів перешкод у здійсненні корпоративних прав, їх відновленні, покарання за порушення.
9. Захист корпоративних прав є більш вужчим поняттям аніж “охорона прав” і охоплюється останнім. Охорона корпоративних прав полягає у забезпеченні безперешкодної реалізації суб’єктивних корпоративних прав, наданні гарантій їх здійснення та захисту. Тобто йдеться про відносини до моменту посягання на право (після настання даного юридичного факту включаються захисні механізми).
10. Встановлено що форма захисту - це зовнішня характеристика того, яким саме чином реалізується той чи інший спосіб. Під формою захисту прав учасників корпорації ми вбачаємо певний порядок захисту корпоративних прав, який визначає межі та зміст дій щодо попередження і припинення порушень, а також відновлення порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи компенсації завданої шкоди. В залежності від суб’єкта захисту, форми захисту корпоративних прав поділяються на юрисдикційну та неюрисдикційну.
11. Юрисдикційна форма захисту передбачає можливість захисту порушених чи оспорюваних суб’єктивних корпоративних прав в судовому чи адміністративному порядку. Її суть полягає можливості особи, корпоративні права та законні інтереси якої порушені неправомірними діями, звертається за захистом до державного органу, який уповноважений здійснити відповідні заходи для відновлення порушеного корпоративного права і зупинення правопорушення.
12. Доведено, що складність корпоративного права як об’єкту захисту обумовлює підвідомчість даної категорії справ судам різних юрисдикцій. При цьому, встановлення в п. 4 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України підвідомчості корпоративних спорів господарським судам, остаточно не усунуло проблему визначення складу сторін такого спору та повноважень судів різних юрисдикцій щодо їх розгляду.
13. Неюрисдикційна форма захисту передбачає дії юридичних і фізичних осіб із захисту своїх корпоративних прав здійснюваних ними самостійно без звернення у компетентні (юрисдикційні) органи.
14. При розкритті змісту поняття “самозахист” прав автор вказує на необхідності враховувати його діалектичний зв'язок із захистом. Будучи його формою, самозахист не може передбачати того, що не характерне захисту в цілому. При цьому, у корпоративних правовідносинах, на відміну від інших, ця форма безпосередньо випливає з специфіки об’єкту захисту - суб’єктивних корпоративних прав, а тому має свої особливості. Такий захист реалізовується за допомогою участі в управлінні юридичною особою, можливості впливу на її діяльність, правом на вихід і т.д., тобто в процесі здійснення учасником своїх корпоративних прав.
15. Визначено, що цивільно-правовими способами захисту корпоративних прав є система встановлених законом, локальним актом або договором, дій учасника корпорації чи самої корпорації та/або юрисдикційних органів за допомогою яких відбувається припинення порушень, а також відновлення порушеного, невизнаного або оспорюваного суб’єктивного корпоративного права та/або компенсація завданої шкоди.
16. Запропоновано наступні ознаки способів захисту корпоративних прав: а) це система дій учасника корпорації чи самої корпорації та/або юрисдикційних органів; б) застосуються на підставі закону, локального акту або договору; в) право на застосування виникає з моменту правопорушення, оспорювання права або з інших юридичних фактів, передбачених гіпотезою охоронної норми: г) спрямовані на відновлення порушеного чи оспорюваного суб’єктивного корпоративного права учасника корпорації та/або його майнової сфери; д) визначаються специфікою об’єкта захисту - суб’єктивного корпоративного права як універсальної єдності майнових та немайнових (організаційних) прав учасника корпорації.
17. Інструментом реалізації передбачених у законодавстві способів захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав є засоби захисту. До їх числа відносимо позови, скарги, заяви, які подаються учасниками корпорацій, права яких порушено чи існує загроза їх порушення, в суд, НКЦПФР України, інші державні органи. Засобами захисту прав учасників, які вони використовують в процесі самозахисту прав, є, наприклад, заяви, які вони подають до виконавчого органу товариства, ревізійної комісії, чи навіть подані ними бюлетені в процесі голосування на загальних зборах на підтримку чи всупереч висунутої пропозиції.
18. Встановлено, що критеріями визначення оптимального способу захисту суб’єктивного корпоративного права виступають: а) характер конфліктної ситуації, що є підставою для застосування способів захисту; б) зміст права, яке захищається; в) характер його порушення; г) ступінь участі особи в корпорації. При цьому слід врахувати такі обставини: по-перше, застосування відповідного способу захисту повинно спричиняти реальне відновлення порушеного права; по-друге, при розгляді справи судом позивачеві необхідно довести, що його права та обов'язки дійсно порушені.
19. Визначено, що передбачені у ЦК загальні норми щодо застосування самозахисту, не в змозі забезпечити захист порушених, невизнаних чи оспорюваних корпоративних прав. Вказане спричиняє визначальну роль судів при здійсненні належного захисту. При цьому, цивільно-правова природа корпоративних прав визначає базовий характер ст. 16 ЦК України в побудові системи спеціальних способів захисту прав учасників корпоративних правовідносин.
20. У визначені вичерпності переліку способів захисту слід керуватися принципом - захищатися можна тими способами, які: а) встановлені законом; б) передбачені в локальних актах чи договорах, за умови їх відповідності загальним положенням законодавства.
21. Здійснено власну класифікацію способів захисту за правовим статусом учасників корпорації на: а) способи захисту корпоративних прав учасника будь-якої юридичної особи корпоративного типу (вимога про надання інформації, визнання недійсним правочину); б) способи захисту, які можуть застосовуватися будь-яким учасником корпорації певної організаційно-правової форми (вимога про викуп акцій, що належать акціонеру); в) способи захисту, які можуть застосовуватися окремими учасниками в межах певної організаційно-правової форми юридичної особи корпоративного типу (вимога асоційованого члена виробничого кооперативу на першочергове одержання паю у разі ліквідації кооперативу).
22. Визнання права є ефективним способом абсолютних прав, таких як право власності та інші речові права на акції (частку в статутному капіталі товариства), однак із врахуванням особливостей їх обігу. Дані вимоги слід застосовувати у разі необхідності витребувати акції (частку в статутному капіталі) з чужого незаконного володіння, відновлення прав на цінні папери та відновлення цінних паперів у випадку їх втрати і т.д.
23. Встановлено, що примусове виконання обов’язку в натурі застосовується як в договірних зобов’язаннях між учасниками корпоративних правовідносин, зокрема, вимога про здійснення відповідачем трансферту акцій, так і на підставі рішення загальних зборів учасників чи інших юридичних фактів - вимога щодо виплати оголошених дивідендів, виплати вартості паю при виході із кооперативу тощо.
24. Зміна правовідношення, як спосіб захисту у корпоративних спорах найчастіше реалізовується шляхом заявлення позовів про переведення прав та обов’язків покупця на частки (акції) товариства. На практиці, складність застосування принципу пропорційності розподілу усіх неправомірно проданих часток (акцій) залежить від кількості учасників (акціонерів), які бажають скористатися переважним правом їх купівлі. З метою врегулювання процесуальних аспектів механізму захисту переважного права дисертантом детально визначено його стадії.
25. Універсальною підставою для припинення участі в господарських товариствах (окрім акціонерного) являється виключення учасника. Оскільки воно пов'язане одночасно і з примусовим позбавленням учасника відповідного корпоративного статусу та, як наслідок, припинення цілого комплексу його майнових і немайнових прав, а також оплатним позбавленням учасника права власності на майно (частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю), обов’язковою умовою застосування такого способу захисту є максимальну об’єктивність у прийнятті відповідного рішення, що практично можливо лише в судовому порядку.
26. Припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, як спосіб захисту може застосовуватись у будь-яких випадках відмови учаснику корпоративних правовідносин у здійсненні належних йому прав. При цьому, таке правопорушення повинно бути триваючим. У корпоративних спорах найбільш поширеними є вимоги про визнання неправомірною відмови депозитарної установи від внесення змін до системи депозитарного обліку. За рішенням суду відповідач (депозитарна установа) може бути зобов'язана внести відповідний запис. Також даний спосіб захисту застосовується у випадку ненадання учаснику інформації про діяльність товариства та внутрішньокорпоративних документів.
27. Доведено, що вимоги про визнання недійними рішень загальних зборів товариства, ради директорів (наглядової ради), одноосібного виконавчого органу, колегіального виконавчого органу товариства або керуючого слід розглядати як спеціальний спосіб захисту в рамках п.10 ч.2 ст.16 ЦК. Запропоновано змінити ч. 5 ст. 98 ЦК новою статтею 981, яка містить чіткі критерії нікчемності та оспорюваності рішень загальних зборів товариства та передбачає застосування до таких спорів тримісячного строку позовної давності, який не підлягає поновленню.
28. На основі такого кваліфікуючого критерію як предмет правочину, всі правочини за участі корпорації запропоновано поділяти на три групи: 1) правочини у сфері господарювання; 2) правочини по розпорядженню корпоративними правами; 3) правочини корпоративні (щодо управління корпоративними правами). Визначено, що на всі правочини за участі корпорації (правочини у сфері господарювання; правочини по розпорядженню корпоративними правами; правочини корпоративні) поширюються загальні умови договорів і, відповідно, загальні підстави визнання їх недійсними. Щодо правочинів у сфері господарювання діють також спеціальні умови, що характеризують значний правочин, це - рішення загальних зборів (наглядової ради) та майнова істотність (значна частка). Запропоновано нову редакцію ч. 4 ст. 70 Закону України “Про АТ”, якою передбачено право на звернення до суду з позовом про визнання недійсним значного правочину як товариству, так і самому акціонеру, та встановлено ряд обставин, за наявності однієї з яких суд відмовляє в задоволенні вимог про визнання значного правочину, вчиненого з порушенням передбачених законом вимог, недійсним.
29. Відновлення становища, що існувало до порушення права, як самостійний засіб захисту застосовується у тих випадках, коли порушене право суб’єкта у результаті правопорушення не припиняє свого існування і тому має можливість реально поновитися шляхом усунення наслідків правопорушення. Зазначений спосіб захисту є типовим для захисту майнових прав учасників корпорацій.
30. Встановлено необхідність запровадження в українському законодавстві інституту позову юридичної особи до посадових осіб її органів управління для надання реальної можливості притягнення останніх до відповідальності за збитки, завданні корпорації їх незаконними діями. При цьому, доречно надати право заявляти та підтримувати такі позови від імені товариства його учасникам на підставі закону, тобто через механізм похідного позову.
31. Правом на відшкодування моральної шкоди наділені всі особи, включно із суб’єктами корпоративних правовідносин. Застосування такого способу захисту можливе як в деліктних зобов’язаннях, так і в договірних. У правовідносинах, що виникають у зв’язку з вчиненням корпоративних правочинів, право на відшкодування шкоди допустиме: а) у прямо передбачених законом випадках визнання правочинів недійсними - відповідні права вимоги належать добросовісній стороні недійсного корпоративного правочину та третім особам, які зазнали моральної шкоди через укладання і виконання недійсного правочину; б) у разі порушення корпоративного правочину, яким було закріплено право сторони на одержання компенсації за немайнові втрати, спричинені його порушенням - зазначена вимога може бути пред’явлена іншою стороною цього правочину.