Філатова Наталія Юліївна. Саморегулівні організації як суб'єкти цивільного права

Краткое описание

Філатова Наталія Юліївна. Саморегулівні організації як суб'єкти цивільного права.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.03, Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - Харків, 2014.- 237 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
На правах рукопису

ФІЛАТОВА НАТАЛІЯ ЮЛІЇВНА

УДК 347.91.11 (477)

САМОРЕГУЛІВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

12.00.03 — цивільне право
і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна,
доктор юридичних наук, професор

Харків — 2014
ЗМІСТ
Умовні позначення……………………………………………………………………..3

ВСТУП………………………………………………………………………………….4
Розділ 1. Становлення і розвиток інституту саморегулівних організацій у доктрині і законодавстві………………….……………………………………………………..11
1.1. Становлення інституту саморегулівних організацій у європейських країнах та в США: огляд літератури й законодавства.....................……....................................11
1.2. Становлення інституту саморегулівних організацій у країнах СНД: огляд літератури й законодавства …………….…………………………………………....33
Висновки до Розділу І. ……………………………………………………………….52

Розділ 2. Загальна характеристика саморегулівних організацій…..……………….54
2.1. Юридичні ознаки саморегулівних організацій…………………...…………….54
2.2. Організаційно-правові форми саморегулівних організацій……………...........84
2.3. Правосуб'єктність саморегулівних організацій………………….....................107
Висновки до Розділу ІІ…………………………………………………....................129

Розділ 3. Правова природа відносин між СРО та її членами і цивільно-правове регулювання цих відносин………………………………………..…………………133
3.1. Правова природа відносин між СРО та її членами………………...................133
3.2. Регулювання відносин між СРО та її членами………………………………..158
Висновки до Розділу ІІІ……………………………………………………...............191

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………….194

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………................196

ДОДАТКИ …………………………………………………………………………...234

УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ
ЦК — Цивільний кодекс України
ЦПК — Цивільний процесуальний кодекс
ГК — Господарський кодекс України
ГПК — Господарський процесуальний кодекс України
ВГСУ – Вищий господарський суд України
ВСУ – Верховний Суд України
ВРУ — Верховна Рада України
КЗпП – Кодекс законів про працю
КМУ — Кабінет Міністрів України
КУ – Конституція України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
Нацкомфінпослуг – Національна комісія з регулювання ринку фінансових послуг
НКЦПФР — Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку
СРО – саморегулівна організація
ЦК РФ — Цивільний кодекс Російської Федерації

ВСТУП
Актуальність теми. Докорінні зміни, які відбулись у соціально-економічному бутті України за останні десятиліття, обумовлюють необхідність пошуку нових моделей регулювання відносин у сфері підприємництва. Цього вимагає і вибір зовнішньополітичного вектору нашої держави, яка проголосила своєю метою поглиблення інтеграційних процесів із державами Європейського Союзу. Очевидно, що збереження рудиментарних форм регулятивного впливу на економіку, які базуються на засадах максимальної централізації управління, не надає позитивних результатів і не сприяє розвитку підприємництва. Тому доцільним є врахування досвіду країн світу із розвиненими ринковими відносинами, в яких максимальний ефект від регулятивного впливу на підприємницьке середовище досягається шляхом поєднання державного управління із регулюванням, здійснюваним суб’єктами приватного права, з-поміж яких – і саморегулівні організації (далі – СРО).
В Україні подібні організації почали утворюватися не так давно, а законодавство, яким регулюється їх діяльність, наразі перебуває в процесі становлення. Водночас уже зараз перед законодавцем і в правозастосовній практиці постає низка проблем. Це пов’язано з тим, що саморегулівні організації часто поєднують у собі риси, які характеризують їх як суб’єктів і приватного, і публічного права одночасно. З одного боку, такі організації утворюються з приватної ініціативи і в організаційно-правових формах, визначених Цивільним кодексом України (далі – ЦК). З іншого ж боку, такими організаціями здійснюється регулятивний вплив на діяльність їх членів, що проявляється у виконанні нормотворчої й контрольної функції. Ними можуть виконуватися і деякі публічно-владні повноваження, зокрема видання ліцензій, дозволів на здійснення певних видів діяльності, сертифікація членів організації тощо. Вказані особливості є свідченням того, що на прикладі саморегулівних організацій в черговий раз підтверджується проблематичність проведення чіткої демаркаційної лінії між приватним і публічним правом в цілому і визначення режимів правового регулювання відносин, що виникають при створенні, діяльності і припиненні таких організацій, зокрема.
Означені обставини зумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження, його теоретичне і практичне значення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми № 0111U000963 «Проблеми вдосконалення правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин в Україні». Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (протокол № 4 від 23 грудня 2011 року).
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у з’ясуванні особливостей правового статусу саморегулівних організацій як суб’єктів цивільного права та розробленні науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства України для досягнення ефективного рівня правового регулювання та правозастосування.
Відповідно до мети було поставлено такі основні задачі:
- порівняти законодавче регулювання діяльності саморегулівних організацій у зарубіжних країнах і в Україні;
- визначити місце саморегулівних організацій у системі юридичних осіб;
- з’ясувати особливості правової природи відносин, які виникають між саморегулівними організаціями і їх членами;
- установити особливості механізмів регулювання, які застосовуються саморегулівними організаціями;
- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України в цій сфері.
Об’єкт дослідження - суспільні відносини, які виникають у процесі створення і діяльності саморегулівних організацій.
Предмет дослідження – саморегулівні організації як суб’єкти цивільного права.
Методи дослідження. В основу дослідження покладено синергетичний підхід, який полягає у вивченні механізмів самоорганізації різноманітних систем, з-поміж яких і соціальні системи, з метою виявлення універсальних закономірностей такої самоорганізації, чинників, які її обумовлюють, а також загальних умов. Зокрема у дисертації синергетичний підхід застосовано в ході дослідження феномену саморегулювання громадянського суспільства й підстав виникнення саморегулівних організацій як його інститутів, при з’ясуванні доцільності утворення таких організацій в сучасний період розвитку національної економічної і правової системи, а також для виявлення засад правового регулювання утворення і діяльності СРО. У процесі дослідження використано також історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний та інші методи. Історичний метод дозволив дослідити становлення інституту саморегулівних організацій в Україні і в інших країнах світу. За допомогою порівняльно-правового методу було простежено закономірності й тенденції законодавчого регулювання діяльності СРО у зарубіжних країнах, виявлено положення, які повинні бути покладені в основу розробки вітчизняного законодавства у сфері унормування правового статусу СРО. Формально-логічний метод було використано при з’ясуванні особливостей правового статусу СРО через послідовний аналіз і системне тлумачення положень національного законодавства та законодавства зарубіжних країн. Метод прогнозування сприяв виявленню шляхів удосконалення нормативно-правового регулювання діяльності саморегулівних організацій. У процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.
Теоретичну основу для висновків, зроблених у дисертації, становлять праці науковців минулого і сьогодення, зокрема роботи С.С. Алєксєєва, В.А. Бєлова, С.М. Братуся, В.І. Борисової, М.І. Брагинського, В.М. Горшеньова, В.В. Долинської, О.С. Йоффе, А.І. Камінки, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, І.М. Кучеренко, В.В. Луця, Р.А. Майданика, О.Л. Маковського, Н.Н. Пахомової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Н.С. Суворова, І.Т. Тарасова, Г.Ф. Шершеневича, О.С. Яворської та ін. Дисертант також спиралась на досягнення зарубіжної правової науки, зокрема на роботи Дж. Блек, Дж. Бресвейта, Ф. Кафаґґі, А. Огуса та ін.
Емпіричною базою дослідження є законодавство України та інших держав (зокрема Великобританії, США, Канади, Нідерландів, Російської Федерації та ін.), джерела міжнародного права (конвенції та акти органів Європейського Союзу) у сфері регулювання діяльності СРО, а також вітчизняна й зарубіжна судова практика.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою науковою працею, в якій з’ясовано особливості правового статусу саморегулівних організацій як суб’єктів цивільного права, та розроблено науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства України для досягнення ефективного рівня правового регулювання та правозастосування. На підставі результатів дослідження дисертантом одержано нові наукові положення, висновки та пропозиції, які виносяться на захист.
Уперше:
- виявлено специфічні ознаки саморегулівних організацій, що виокремлюють їх з-поміж інших юридичних осіб: а) об’єднання на підставі членства учасників підприємницької та/або професійної діяльності за ознакою єдності галузі виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг тощо) або виду професійної діяльності без мети отримання прибутку й подальшого розподілу його між членами; б) наявність подвійної мети утворення таких організацій, яка полягає в задоволенні інтересів членів саморегулівної організації і споживачів їх товарів (робіт, послуг, інших об’єктів), а у випадках делегування СРО публічно-владних повноважень – і публічного інтересу також; в) здійснення нормотворчої, контрольної і штрафної функції по відношенню до членів організації, що передбачено локальними корпоративними актами;
- доведено, що саморегулівні організації є юридичними особами приватного права. Однак існують і такі СРО, яким державою делеговані певні публічно-владні повноваження, що обумовлює їх належність до юридичних осіб публічного права. Усі СРО утворюються в організаційно-правових формах, визначених ЦК, незалежно від того, чи були їм делеговані публічно-владні повноваження і чи належать вони відповідно до юридичних осіб приватного або публічного права;
- обґрунтовано, що у випадку делегування саморегулівній організації публічно-владних повноважень остання стає і суб’єктом цивільних правовідносин, і носієм компетенції, яка має публічно-правову природу. В частині виконання делегованих повноважень така організація зобов’язана діяти виключно в порядку і на підставі чинного законодавства (тобто, в умовах спеціальнодозвільного типу правового регулювання);
- обґрунтовано, що шкода, завдана незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю саморегулівної організації, якій були делеговані публічно-владні повноваження, відшкодовується за правилами, встановленими ст. 1173 ЦК. У разі відсутності у такої СРО майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частині, якої не вистачає, або в повному обсязі, державою;
- доведено, що відносини між саморегулівною організацію та її учасниками є правовідносинами членства - організаційними цивільними правовідносинами. При делегуванні саморегулівній організації публічно-владних повноважень відносини між нею і її членами в частині здійснення таких повноважень є адміністративно-правовими;
- обґрунтовано, що в тих СРО, які виконують публічно-владні повноваження і належать до юридичних осіб публічного права, допустиме запровадження обов’язкового членства, тобто членства, яке є необхідною умовою доступу особи до заняття певним видом підприємницької або професійної діяльності.
Удосконалено:
- положення про те, що СРО доцільно класифікувати за видом саморегулювання, який покладено в основу їх діяльності, на ті, які здійснюють добровільне саморегулювання, та ті, що здійснюють делеговане саморегулювання;
- твердження про те, що акти, які приймаються СРО, мають правовий і нормативний характер і належать до локальних корпоративних актів. Водночас деякі з них разом із правовими нормами містять положення етичного й морального змісту, а стандарти професійної діяльності – технічні норми;
- доводи про те, що контроль, здійснюваний саморегулівними організаціями, може спрямовуватись як на перевірку дотримання членами організації стандартів і правил, розроблюваних нею, так і вимог чинного законодавства у відповідній сфері.
Дістало подальший розвиток:
- учення про динамічну правоздатність юридичної особи на прикладі саморегулівних організацій. У випадках, встановлених законом, для їх утворення недостатньо державної реєстрації, - необхідно також внести відомості про них до спеціалізованого реєстру СРО чи отримати дозвіл з боку органу виконавчої влади. В такому разі може відбуватися зміна обсягу правоздатності цього непідприємницького товариства, яке отримує статус СРО;
- твердження про те, що правоздатність СРО як непідприємницьких товариств є спеціальною, що обумовлює необхідність у впровадженні до ЦК статті про наслідки вчинення непідприємницьким товариством або установою правочину всупереч меті й предмету їх діяльності, визначеним в установчих документах;
- положення про те, що СРО мають право приймати локальні корпоративні акти без жодного спеціального на те уповноваження з боку органів державної влади (у формі делегування чи санкціонування таких актів державою).
Наукове і практичне значення отриманих результатів, полягає в тому, що вони можуть бути використані у:
– науково-дослідницькій сфері – для подальшого пошуку міждисциплінарних зв’язків публічного і приватного права, аналізу особливостей цивільної правосуб’єктності приватноправових об’єднань, яким державою можуть бути делеговані публічно-владні повноваження (об’єднання адвокатів, спортивні федерації, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку тощо);
– правотворчій сфері – при розробці нормативно-правових актів, що регулюють діяльність саморегулівних організацій;
– навчальному процесі – при підготовці підручників, навчальних посібників з курсу «Цивільне право України» і спецкурсу «Корпоративне право», викладанні відповідних навчальних дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Окремі наукові результати, яких досяг автор у ході дослідження, втілені у двох колективних монографіях, виданих за рекомендацією вченої ради Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Зокрема у монографії «Правове регулювання некомерційних організацій» міститься один параграф під назвою «Саморегулівні організації», в якому розкрито ознаки СРО й особливості правового статусу цих організацій. У монографії «Харьковская цивилистическая школа: защита субъективных гражданских прав и интересов» опубліковано один параграф, що має назву «Охрана и защита прав саморегулируемыми организациями и другими объединениями субъектов предпринимательской деятельности», в якому здобувачем досліджено особливості охорони й захисту цивільних прав СРО.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданнях кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на таких науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми цивільного, житлового та сімейного законодавства» (м. Харків, 16 березня 2012 р.); «Методологія дослідження проблем цивільного права та процесу» (м. Харків, 26 травня 2012 р.); «Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Хмельницький, 23-24 листопада 2012 р.); «Сучасні проблеми цивілістики» (м. Харків, 20 грудня 2013 р.).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано дванадцять наукових публікацій, із яких чотири статті - у наукових фахових виданнях України, одна стаття – в іноземному збірнику, параграфи у двох монографіях, а також тези чотирьох доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні особливостей правового статусу саморегулівних організацій як суб’єктів цивільного права та розробленні науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства України для досягнення ефективного рівня правового регулювання та правозастосування. Основними науковими й практичними результатами роботи, досягнутими автором у процесі дисертаційного дослідження, є наступні висновки.
1. Саморегулівними вважаються організації, які характеризуються наявністю таких ознак (у сукупності):
а) СРО є юридичними особами, що утворюються для досягнення цілей, не пов’язаних із отриманням прибутку і подальшим його розподілом між членами, і засновані на підставі об’єднання учасників підприємницької та/або професійної діяльності за ознакою єдності галузі виробництва товарів (виконання робіт, надання послуг тощо) або виду професійної діяльності;
б) для них характерна наявність подвійної мети утворення, яка полягає в задоволенні інтересів як членів СРО, так і споживачів їх товарів (робіт, послуг, інших об’єктів), а у випадках делегування СРО публічно-владних повноважень – і публічного інтересу також;
в) СРО здійснюють нормотворчу, контрольну і штрафну функції по відношенню до членів організації, що передбачено їх локальними корпоративними актами.
2. До саморегулівних організацій належать не лише ті організації, які пойменовані саморегулівними в законодавстві, але й будь-які професійні й підприємницькі об’єднання, які характеризуються наявністю ознак, що притаманні СРО (наприклад, об’єднання туроператорів, суб’єктів рекламної діяльності, аудиторів тощо).
3. СРО утворюються в організаційно-правовій формі товариства. Незважаючи на наявність у таких організацій низки специфічних ознак, не характерних для інших непідприємницьких товариств, такі організації не можуть вважатися самостійним різновидом організаційно-правової форми в розумінні ч. 1 ст. 83 ЦК.
4. Правоздатність СРО є спеціальною, що пов’язано не лише з метою їх утворення, але й з предметом їх діяльності, яким є здійснення саморегулювання.
5. Відносини між СРО та її членами є правовідносинами членства (участі) у товаристві. До кола членських відносин належать всі відносини, для яких характерною є наявність таких елементів: а) їх суб’єктами виступають безпосередньо саморегулівна організація та її члени; б) їх об’єктом є членство в саморегулівній організації; в) зміст цих відносин складають як взаємні права й обов’язки організації і її членів, так і ті права й обов’язки, які випливають із положень локальних правил і стандартів діяльності і складають зміст не лише членських відносин, але й відносин з третіми особами.
6. Акти, які приймаються СРО, мають правовий і нормативний характер і належать до локальних корпоративних актів. Право приймати такі акти має будь-яка саморегулівна організація. Законодавством може бути передбачена процедура попереднього схвалення прийнятих у СРО правил або стандартів діяльності з боку органів державної влади.
7. Контроль, який здійснюється СРО, подібний до публічно-правового контролю, хоча він і виникає у царині здебільшого приватноправових відносин. Цей контроль може спрямовуватись як на перевірку дотримання членами СРО стандартів і правил, які розроблює організація, так і вимог чинного законодавства у відповідній сфері.
8. Саморегулівна організація має право застосовувати різні заходи впливу до її членів, які допустили порушення вимог локальних корпоративних актів чи положень законодавства у відповідній сфері.
Такі санкції є мірами юридичної відповідальності, лише якщо вони встановлені на рівні законодавства або можуть бути звернені до примусового застосування з боку державних органів. Санкції, які належать до мір юридичної відповідальності, відносяться до мір адміністративно-правової або до цивільно-правової відповідальності, залежно від того, чи було делеговано СРО повноваження застосовувати адміністративно-правові стягнення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аболонин Г.О. Дисциплинарное производство саморегулируемых организаций - на острие конфликта / Аболонин Г.О. - М.: Волтерс Клувер, 2010. - 288 c. [Електронний ресурс] – Електрон. дан. «Консультант Плюс»
2. Авилов Г.Е. Юридические лица в современном российском гражданском праве / Авилов Г.Е., Суханов Е.А. // Вестник гражданского права. Научный журнал. - М.: ООО "Издат. дом В. Ема", 2006. – 2006. – №1. – С. 14–25.
3. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву [Текст] : монография / М. М. Агарков. - М. : Юриздат НКЮ СССР, 1940. - 192 с.
4. Административная реформа в России: научно-практическое пособие / Ин-т законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации ; [Хабриева Т. Я. и др.] ; под ред. С. Е. Нарышкина, Т. Я. Хабриевой. - Москва : Контракт : ИНФРА-М, 2006 [Электронный ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: http://ua.bookfi.org/book/600736
5. Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в 2-х томах. Т. 1 / Алексеев С.С. - М.: Юрид. лит., 1981. - 360 c.
6. Андреев Д.С. Субъекты, совершающие административно-правовые акты: основы структурно-функционального подхода / Д.С. Андреев // Труды Института государства и права Российской академии наук. - 2010. - № 1. – С. 53-65.
7. Аномалії в цивільному праві [Текст] : навч.-практ. посіб. / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка; за заг. ред. Р. А. Майданика. - 2-ге вид., перероб. та доп. - К. : Юстініан, 2010. - 1008 с.
8. Антонова Л. И. Локальное правовое регулирование (теоретическое исследование) [Текст] / Л. И. Антонова. - Л. : Изд-во Ленинград. ун-та, 1985. - 152 с.
9. Арбитражный процессуальный кодекс Российской Федерации от 24.07.2002 № 95-ФЗ [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.consultant.ru/popular/apkrf/9_37.html#p2688
10. Архипов С.И. Субъект права: теоретическое исследование. – СПб. : Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 469 с.
11. Архипов С.И. Юридическое лицо как правовая конструкция / С.И. Архипов // Экономика и право. – 2005. - № 1. – С. 138-145.
12. Аршинов В. И. Философия самоорганизации. Новые горизонты [Синергетика] [Текст] / В. И. Аршинов, Я. Свирский // Общественные науки и современность. - 1993. - 3. - С. 59-70.
13. Баймуратова З.М. Саморегулируемые организации в сфере предпринимательской деятельности: административно-правовой аспект : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.14 / Баймуратова З.М. - Москва, 2010.- 199 с.
14. Басова А.В. Саморегулируемые организации как субъекты предпринимательского права : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.03 / Басова А.В. – Москва, 2008. – 25 с.
15. Басова А.В. Саморегулируемые организации как субъекты предпринимательского прав : дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.03 / Басова А.В.- Москва, 2008. – 218 с.
16. Бахрах Д. Н. Административное право [Текст] : учебник / Д. Н. Бахрах. - М. : БЕК, 1999. - 368 с.
17. Белов В. А. Концепция «динамической правоспособности»: попытки нового прочтения / В.А.Белов //Кодекс – info. - 2003. - № 3-4. – С. 92-100
18. Беляев В.П. Контроль и надзор в Российском государстве: монография / науч. ред. А.В. Малько. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – 272 с.
19. Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Пер. с англ. – 2- изд. – М.: Изд-во МГУ: Издательская группа ИНФРА- М —НОРМА, 1998. — 624 с.
20. Битяк Ю. П. Наука адміністративного права України: поняття, предмет, методологія дослідження (адміністративних) правовідносин [Текст] / Ю.П. Битяк // Правова доктрина України: у 5 т. – Х.: Право, 2013. Т. 2 Публічно-правова доктрина України / Ю.П. Битяк, Ю.Г. Барабаш, М.П. Кучерявенко та ін.; за заг. ред. Ю.П. Битяка. – 864 с.
21. Борисова В.І. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права [Текст] / В. І. Борисова // Державне будівництво та місцеве самоврядування. Вип. 7. - Х. : Право, 2004. - С. 91-103