Шимон Світлана Іванівна. Майнові права як об'єкти цивільних правовідносин (теоретичні та практичні аспекти)

Краткое описание

Шимон Світлана Іванівна. Майнові права як об'єкти цивільних правовідносин (теоретичні та практичні аспекти).- Дисертація д-ра юрид. наук: 12.00.03, Ген. прокуратура України, Нац. акад. прокуратури України. - Київ, 2014.- 450 с.

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В. М. КОРЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

На правах рукопису

Шимон Світлана Іванівна

УДК 347.215.001.002

МАЙНОВІ ПРАВА ЯК ОБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН (ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ)

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Науковий консультант:

Кучеренко Ірина Миколаївна,
доктор юридичних наук, професор

Стефанчук Руслан Олексійович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України

КИЇВ – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП с. 6
РОЗДІЛ 1. Уведення в теорію майнових прав як об’єктів цивільних правовідносин с. 19
1.1. Кореляція поняття «об’єкт цивільного правовідношення» зі суміжними цивільно-правовими поняттями с. 19
1.2. Місце майнових прав у системі об’єктів цивільних правовідносин с. 38
1.3. Доктринальне обґрунтування об’єктоздатності майнових прав с. 49
Висновки до розділу 1 с. 69
РОЗДІЛ 2. Цивілістична парадигма майнових прав як об’єктів правовідносин
с. 74
2.1. Поняття і класифікація майнових прав у цивільно-правовій теорії с. 74
2.2. Теоретична характеристика традиційних видів майнових прав с. 89
2.3. Сутність і види об’єктоздатних майнових прав с. 123
2.4. Ознаки майнових прав як об’єктів цивільних правовідносин с. 133
Висновки до розділу 2 с. 154
РОЗДІЛ 3. Статика майнових прав: майнові права та інші ідеальні речі як об’єкти права власності с. 160
3.1. Концепція права власності та майнові права як об’єкти у цивільно-правовій доктрині с. 160
3.2. Проблема майнових прав як об’єктів цивільних правовідносин у контексті тріади повноважень власника с. 186
3.3. Цінні папери та частка в статутному капіталі товариства як об’єкти цивільних прав с. 195
3.4. Безготівкові та електронні гроші як об’єкти цивільних прав с. 209
Висновки до розділу 3 с. 225

РОЗДІЛ 4. Динаміка майнових прав: правовий механізм відчуження майнових прав с. 231
4.1. Загальнотеоретичні засади обороту майнових прав як об’єктів цивільних правовідносин с. 231
4.2. Відступлення права вимоги як універсальний спосіб відчуження майнового права с. 258
4.3. Каузальна обумовленість правочинів з відступлення права вимоги та її практичне значення с. 273
4.4. Межі відступлення майнового права вимоги с. 283
Висновки до розділу 4 с. 300
РОЗДІЛ 5. Особливості окремих видів об’єктоздатних майнових прав та правочинів з їх відчуження с. 304
5.1. Відступлення права забезпечувальної вимоги с. 304
5.2. Право вимоги як об’єкт правовідносин факторингу с. 312
5.3. Право оренди як об’єкт цивільних правовідносин с. 328
5.4. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва та об’єкт інвестування с. 343
5.5. Застава майнових прав с. 364
Висновки до розділу 5 с. 388
ВИСНОВКИ с. 393
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ с. 404

Перелік умовних скорочень
АТ – акціонерне товариство
ВГСУ – Вищий господарський суд України
ВСУ – Верховний Суд України
ВССУ – Вищий спеціалізований суд України
ГКУ – Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.
ГПК – Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р.
Європейський суд – Європейський суд з прав людини
ЖКУ – Житловий кодекс України від 30 червня 1984 р.
Закон про АТ – Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р.
Закон про банківську діяльність – Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.
Закон про банкрутство – Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. в редакції від 22 грудня 2011 р.
Закон про депозитарну систему – Закон України «Про депозитарну систему України» від 6 липня 2012 р.
Закон про заставу – Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р.
Закон про іпотеку – Закон України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р.
Закон про платіжні системи – Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 р.
Закон про фінансово-кредитні механізми – Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 р.
Закон про цінні папери – Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р.
ЗКУ – Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р.
ЗЦКА – Загальний цивільний кодекс Австрії
КМУ – Кабінет міністрів України
Конвенція – Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р.
КСУ – Конституційний суд України
КТМ – Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.
НБУ – Національний банк України
НЦУ – Цивільне уложення Німеччини
Положення про рефінансування – Положення по порядок рефінансування банків під заставу майнових прав на кошти банківського вкладу (депозиту), розміщеного в НБУ, затверджене постановою Правління Національного банку України від 29 травня 2006 р. № 195
ФЦК – Цивільний кодекс Франції (Кодекс Наполеона)
ЦКУ – Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.
ЦК РФ – Цивільний кодекс Російської Федерації від 30 листопада 1994 р.
ЦПК – Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р.

ВСТУП

Актуальність теми. Майнові права, поряд із речами, є найдавнішими об’єктами цивільних правовідносин, адже їхня історія походить із давньоримського поняття «res incorporales». Це обумовлює певний консерватизм у поглядах на майнові права як об’єкти та непритаманну іншим цивілістичним поняттям стабільність – їх і нині порівнюють із безтілесними речами. Водночас у реальному житті спостерігаються якісні зміни в системі об’єктоздатних майнових прав: перетворення у сфері економічних відносин в сучасній Україні зумовили суттєве розширення видів майнових прав, їх активне залучення до цивільного обороту та появу об’єктів цивільних правовідносин, подібних за природою до майнових прав (зокрема, електронні гроші, бездокументарні цінні папери).
Цивільне законодавство у сфері регулювання правовідносин, об’єктами яких є майнові права, за період незалежності України переживає процес відродження: відновлюються інститути, які тривалий час були віддані на забуття (застава майнових прав); зміщуються акценти від суб’єктно-об’єктного до суб’єктно-суб’єктного (антропоцентричного) підходів у конструюванні речових прав тощо. Разом із тим у Цивільному кодексі України (далі – ЦК України) майнові права тільки згадуються серед об’єктів цивільних прав у статті 177, подальшого системного розвитку відповідні норми не отримали. У статті 190 ЦК України усі майнові права як об’єкти зведено до речових прав і визнано неспоживними речами. Це законодавче рішення має фундаментальне значення для забезпечення оборотоздатності майнових прав, однак не одержало належного обґрунтування у доктрині цивільного права.
До цивільного обороту дедалі активніше залучаються як об’єкти різноманітні права вимоги, право оренди, майнові права на нерухомість, будівництво якої незавершене, майнові права на об’єкти інвестування. Проте в науці цивільного права не здійснювалося комплексного аналізу таких прав як об’єктів і природи цивільних правовідносин з їх відчуження (купівлі-продажу, міни, дарування тощо) та передання під заставу. Наявні на сьогодні праці спрямовані швидше на формування спеціальних знань щодо окремого виду майнових прав або виду правовідносин, у яких вони обертаються.
Водночас для комплексного дослідження майнових прав як об’єктів у вітчизняній науці цивільного права склалися сприятливі передумови. Так, відкрито доступ до здобутків класичної цивілістики та надбань західних правових шкіл, які нині широко використовуються для вивчення різноманітних питань цивільного права. Різні аспекти обороту майнових прав дискутуються в зарубіжній юриспруденції на сторінках періодичних видань і в окремих фрагментах монографічних робіт. В українській правовій думці питання майнових прав як об’єктів цивільних правовідносин не одержало розгорнутого висвітлення, але згадується у працях багатьох цивілістів, адже ця проблематика є дотичною до багатьох інститутів цивільного права. Втім тематика більшості праць суміжна, а відтак, із них можна почерпнути переважно уривчасті відомості про майнові права як об’єкти цивільних правовідносин.
Судова практика у сфері застосування норм про відчуження (відступлення) майнових прав не відрізняється єдністю, позиції судових інстанцій в аналогічних питаннях у різних справах не завжди збігаються, що зумовлено відсутністю загальних підходів до аналізу юридичних конструкцій з регулювання обороту майнових прав, оскільки норми закону щодо цього розрізнені і не об’єднані єдиним функціональним призначенням.
Значимість вирішення вказаних проблем для цивільно-правової теорії та правозастосовної практики, а також недостатній рівень їх розробки у вітчизняній цивілістиці обумовили актуальність комплексного дослідження проблеми майнових прав як об’єктів цивільних правовідносин.
Теоретичну основу дисертації склали здобутки українських і зарубіжних правознавців різних періодів розвитку цивільно-правової думки, зокрема: К. Н. Аннєнкова, М. М. Агаркова, С. С. Алексєєва, С. І. Архипова, В. В. Байбака, Ю. Г. Басіна, В. А. Бєлова, І. А. Безклубого, Т. В. Боднар, В. І. Борисової, М. І. Брагінського, В. А. Васильєвої, Є. В. Васьковського, І. В. Венедиктової, В. В. Вітрянського, В. В. Галова, М. К. Галянтича, Ю. С. Гамбарова, Ю. О. Гладьо, В. П. Грибанова, С. Д. Гринько, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, Ю. О. Заіки, С. О. Зінченка, О. С. Іоффе, К. Д. Кавеліна, І. С. Канзафарової, В. М. Коссака, О. В. Кохановської, В. М. Кравчука, О. О. Красавчикова, Є. О. Крашеніннікова, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, А. В. Коструби, О. О. Кота, В. О. Лапача, О. Г. Ломідзе, В. В. Луця, Н. І. Майданик, Р. А. Майданика, В. М. Махінчука, Д. І. Мейєра, Є. О. Мічуріна, В. О. Мурзіна, С. В. Нижного, Л. О. Новосьолової, К. П. Побєдоносцева, С. О. Погрібного, І. А. Покровського, І. А. Полуяхтова, В. В. Ровного, А. О. Рибалова, В. І. Синайського, К. І. Скловського, С. О. Сліпченка, І. А. Спасибо, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Р. О. Стефанчука, Є. О. Суханова, Ф. В. Тарановського, Ю. Є. Туктарова, Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, Л. О. Чеговадзе, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневича, Р. Б. Шишки, В. С. Щербини, О. С. Яворської, А. С. Яковлєва, В. Л. Яроцького.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в розрізі планової науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за тематикою «Актуальні проблеми права власності та цивільних правовідносин в сучасній Україні» (реєстраційний номер РК 012U007721).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у розробці сучасної цивілістичної концепції майнових прав як об’єктів цивільних правовідносин, яка б містила доктринальне обґрунтування їх об’єктоздатності та розкривала природу цивільних правовідносин, об’єктами яких виступають майнові права, сприяла впровадженню ефективних законодавчих рішень і вдосконаленню практики правозастосування у цій сфері.
Визначена мета зумовила постановку таких задач дослідження:
визначити специфіку майнових прав як об’єктів та їхнє місце в системі об’єктів цивільних правовідносин;
сформувати систему майнових прав на основі науково обґрунтованих критеріїв класифікації;
теоретично обґрунтувати здатність майнових прав виступати об’єктами цивільних правовідносин;
виявити й охарактеризувати ознаки об’єктоздатних майнових прав;
здійснити порівняння майнових прав із суміжними об’єктами цивільних правовідносин (цінні папери, безготівкові й електронні гроші);
з’ясувати загальні засади відчуження майнових прав і правову природу правочинів з відступлення права вимоги;
встановити види об’єктоздатних майнових прав і визначити їх особливості;
виявити та запропонувати шляхи вирішення теоретичних і практичних проблем окремих видів правовідносин, об’єктами яких виступають майнові права.
Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини, об’єктами яких виступають майнові права.
Предмет дослідження. Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, законодавство зарубіжних країн щодо майнових прав як об’єктів цивільних правовідносин.
Методологічною основою дисертації є сукупність загальнонаукових і спеціально-юридичних методів наукового пізнання. Майнові права як об’єкти досліджуються з позиції діалектичного світогляду – у статиці і динаміці, у взаємозв’язку із тим цивільним правовідношенням, із якого походять як суб’єктивні права, та у світлі взаємозалежності абсолютних (речових) і відносних (зобов’язальних) прав. Історичний метод сприяв дослідженню еволюції правових норм про безтілесні об’єкти цивільних прав, про зміст права власності, генези наукових поглядів на ці явища та ін. Системний і структурно-функціональний аналіз використано для визначення місця майнових прав у системі об’єктів цивільних правовідносин, встановлення взаємообумовленого зв’язку об’єктоздатних майнових прав з іншими елементами цивільних правовідносин двох рівнів (внутрішніх, у межах яких майнове право є елементом змісту, та зовнішніх, де виступає як об’єкт), для класифікації майнових прав тощо. Метод індукції та дедукції забезпечив виокремлення загальних і спеціальних елементів у правилах відчуження майнових прав, з’ясування специфіки їх цивільно-правового режиму. Формально-логічний метод застосовувався, зокрема, для дослідження змісту правових понять і категорій, для виявлення особливостей реалізації різноманітних принципів у сфері відчуження майнових прав. Цей метод уживався як універсальний для наукової аргументації низки висновків і пропозицій. Порівняльно-правовий метод обумовив виявлення загального та особливого у визначенні цивільно-правового режиму різних видів майнових прав, різних моделей правового регулювання обороту майнових прав у законодавстві України і зарубіжних країн. Методи ретроспективного та перспективного аналізу і моделювання слугували формулюванню пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства, що регулює цивільні правовідносини, об’єктами яких виступають майнові права, і практики його застосування. Застосування методів комбінувалося залежно від вирішення конкретних завдань дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в українській науці цивільного права комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем майнових прав як об’єктів цивільних правовідносин, у якому на доктринальному рівні обґрунтовано здатність майнових прав виступати об’єктами, побудовано сучасну цивілістичну концепцію таких прав, визначено природу правовідносин, в яких майнові права є об’єктами, та напрями удосконалення законодавства щодо їх регулювання.
Наукова новизна результатів дослідження, які виносяться на захист, конкретизується, зокрема, в таких положеннях:
уперше:
1) аргументовано теоретичне положення щодо виокремлення трьох категорій майнових об’єктів цивільних правовідносин: а) майнові матеріальні об’єкти (речі); б) майнові квазіматеріальні об’єкти (квазіречі); в) майнові нематеріальні об’єкти, які поділяються на такі, що входять до складу майна (ідеальні речі), і такі, що не входять до складу майна (неречі). Майнові права як об’єкти віднесено до групи ідеальних речей;
2) визначено властивості, які притаманні майновому праву як елементу системи об’єктів цивільних правовідносин: майнове право є цілісним, функціонально самостійним, взаємопов’язане з іншими елементами системи об’єктів цивільних прав, перебуває у специфічних системних зв’язках кількох рівнів, наділене інтеграційними якостями, функціонує як складна система, обумовлює виникнення щодо нього специфічних повноважень і встановлення стосовно нього особливих статичних правовідносин абсолютного характеру;
3) доведено, що сукупність існуючих у межах національного правопорядку суб’єктивних майнових прав утворює складну систему, яка включає кілька рівнів. Особливості кожного з цих рівнів обумовлюються специфікою суспільних відносин, у межах яких здійснюються майнові права, та властивостями об’єктів, щодо яких вони виникають. На першому рівні формуються абсолютні майнові правовідносини, що відображають «приватну владу» суб’єктів (щодо майнових об’єктів), які наділені майново-розпорядчою самостійністю (правовідносини власності). На другому рівні – відносні майнові правовідносини, які опосередковують зміну відносин «приватної влади», слугують майновим правовідносинам першого рівня і є наслідком вияву майново-розпорядчої самостійності їх суб’єктів. Внаслідок цього абсолютні та відносні майнові правовідносини щодо одного й того самого об’єкта існують одночасно, а абсолютний характер прав на об’єкт у відносинах першого рівня (абсолютних) переноситься на майнові права щодо цього самого об’єкта у відносинах другого рівня (відносних);
4) обґрунтовано висновок, що стосовно майнових об’єктів, які входять до складу майна (речі, квазіречі, ідеальні речі), складаються абсолютні цивільні правовідносини, які відображають статику майнового об’єкта, визначають його приналежність суб’єкту, закріплюють за ним абсолютні повноваження щодо об’єкта та захищеність від посягань з боку інших осіб. Відповідно, управомоченій зобов’язальним правом особі (кредитору), поряд із правом вимоги в зобов’язанні, належить абсолютне право на право вимоги (як право на ідеальну річ);
5) сформульовано поняття майнового права як об’єкта цивільних правовідносин, яке є можливістю суб’єкта цивільного права претендувати на визначене майнове надання з боку боржника чи на вчинення власних майново цінних дій щодо чужого майна, яка забезпечується юридичним обов’язком зобов’язаного суб’єкта і якою управомочена особа в змозі розпорядитися на власний розсуд у межах, встановлених законом та/або договором;
6) виокремлено чотири групи ознак, притаманних об’єктоздатним майновим правам: статичні – цілісність, самостійність, дійсність; фактичні – ідеалістична природа, дематеріалізованість, суб’єктивна приналежність, неприпустимість ефекту множення; змістовні – відносний або відносно-абсолютний характер, нерозривний зв’язок із реальним благом (річчю тощо), економічна (майнова) цінність, наявність мінової вартості та відсутність споживчої вартості, належність до сукупності майна; динамічні – відчужуваність, передаваність, темпоральність, здатність до трансформації, здатність слугувати реалізації юридичного та фактичного інтересу;
7) доведено, що об’єктоздатність майнових прав у цивільних правовідносинах обумовлюється наявністю опосередкованого зв’язку майнового права з реальним майновим благом (річчю тощо), який виникає в умовах відносного цивільного правовідношення з обов’язком конкретного боржника здійснити визначене майнове надання, що забезпечує майнову цінність суб’єктивного права як об’єкта;
8) обґрунтовано висновок, що стрижнем цивільно-правового режиму об’єктоздатних майнових прав є закріплена в законі конструктивна юридична фікція «майнове право є річчю», яка обумовлює можливість поширення на такі майнові права правового режиму речей;
9) доведено, що юридична конструкція застави майнових прав ґрунтується на теорії потенційної речі: щодо заставленого майнового права внаслідок конститутивного правонабуття виникає право застави – комплекс повноважень заставодержателя на майнове право заставодавця як право на ідеальну (потенційну) річ;
10) доведено, що закріплення у сучасному законодавстві права власності на майнові матеріальні та майнові нематеріальні об’єкти дає підстави для виділення речового права власності (на майнові матеріальні об’єкти) та неречового права власності (на майнові нематеріальні об’єкти);
удосконалено:
11) класифікацію майнових прав, зокрема, виділено такі їх види: майнові і квазімайнові; відчужувані та невідчужувані; абсолютні (виключні майнові права, повні майнові права на чуже майно, обмежені майнові права на чуже майно; майнові речові і майнові неречові) та відносні (зобов’язальні, корпоративні); персональні майнові права, у тому числі персональні індивідуальні та персональні статусні; майнові права, які входять до складу майна та які не входять до складу майна; необ’єктоздатні та об’єктоздатні майнові права;
12) положення про видовий поділ об’єктоздатних майнових прав, зокрема, вирізнено дві їх групи: по-перше, права, які уповноважують на власні майново цінні дії на основі конститутивного правонабуття і є обмеженими речовими правами; по-друге, права, які уповноважують претендувати на майнове надання від визначених осіб (боржників) і є потенційними (речовими) правами власності (право вимоги про передання майна у власність). Це обумовило висновок про те, що майнове право-об’єкт є наявним або потенційним правом на річ (речовим правом); усі майнові права-об’єкти є (потенційними) речами;
13) наукові положення щодо змісту права власності, яке є виключним майновим правом. Так, у змісті права власності виділено правомочність претендування, кореспондуючими обов’язками щодо якої з боку держави є встановлення правового режиму відносин власності та гарантій здійснення і захисту прав власника, а з боку інших осіб – пасивне сприяння у вигляді нестворення перешкод для здійснення права власності та реалізації інтересів власника. Зміст права власності охарактеризовано як еластичний: він визначається правовою свободою власника; види й обсяг повноважень власника залежать від особливостей об’єкта та специфіки правового статусу (модусу) суб’єкта права;
14) вчення щодо системи об’єктів права власності, до яких включено майнові права за умови, що вони входять до складу майна особи, передбачають набуття реального майна (речей, грошей) у власність в майбутньому і щодо них особа наділена майново-розпорядчою самостійністю. Об’єктом права власності може бути майнове право, яке є зобов’язальним і в майбутньому трансформується у реальне благо (річ);
15) наукові положення щодо юридичної природи безготівкових грошей та електронних грошей як об’єктів цивільних прав, які визнано ідеальними речами – майновими нематеріальними об’єктами, які входять до складу майна і на які поширюється правовий режим речей;
16) наукові положення щодо природи правочину з відступлення права вимоги, який визнано каузальним; взаємозалежність предмета та каузи договору спричиняє неукладеність каузального правочину, в якому не визначено мету його вчинення;
17) наукові положення щодо неможливості відступлення забезпечувальних прав вимоги як таких, що виникають з акцесорних зобов’язань, є невід’ємними від головного права вимоги, наслідують його юридичну долю і не наділені самостійною оборотоздатністю;
дістали подальшого розвитку:
18) наукові положення щодо цілісності та неподільності суб’єктивних майнових прав. Відносні майнові права (права вимоги), установлені щодо подільного об’єкта, здатні до «розмноження», що зумовлює виникнення низки цілісних прав з ідентичним змістом щодо відповідних частин ділимого об’єкта (предмета вимоги); абсолютні майнові права здатні до «розділення повноважень», що обумовлює установлення різних за змістом прав на один і той самий об’єкт для різних суб’єктів цивільних правовідносин;
19) наукові положення щодо недовершеності поділу майнових прав на речові та зобов’язальні. Речові та зобов’язальні права взаємопов’язані і є парними категоріями: встановлюються щодо одного й того самого об’єкта (майна) та відображають статику й динаміку цивільних правовідносин стосовно нього; зобов’язальне право, об’єктом якого виступає річ, є потенційним речовим правом;
20) наукові положення щодо процесу відчуження майнових прав. Цей процес опосередковується взаємообумовленими актами відчуження і набуття майнових прав, утілюється у відступленні права вимоги, відображає динаміку майнових правовідносин, об’єктами яких виступають майнові права, і має наслідком транслятивне правонаступництво;
21) наукові положення щодо якісних вимог, які ставляться до майнового права, що підлягає відчуженню, і втілюються у його юридичній дійсності, за яку відповідає відчужувач (цедент). У момент відступлення права цедент має гарантувати цесіонарієві, що: право вимоги існує на момент відступлення або достеменно виникне в майбутньому; право вимоги не обтяжене претензіями на нього третіх осіб; він (цедент) має право відступати це право вимоги; у боржника немає законних підстав не виконувати вимогу або заявити про її зустрічне зарахування;
22) характеристика принципів зобов’язальних правовідносин, об’єктом яких виступають майнові права. Зокрема, поряд із галузевими та підгалузевими принципами виділено спеціальні принципи: дійсність майнового права; добросовісність відчужувача права, каузальність правочину з передання права; співробітництво між первісним і новим кредитором, тотожність форми правочинів з фіксації права та передання права;
23) наукові положення про майнові права на об’єкт інвестування – інвестору належить право власності на майнові права на об’єкт інвестування як право власності на майбутню (потенційну) річ. Це дає змогу поширювати на відносини щодо захисту прав та інтересів інвесторів способів захисту, притаманних праву власності, передумовою чого має бути державна реєстрація права власності на майнові права на об’єкт інвестування;
24) вчення про концепцію факторингу як самостійного виду зобов’язання у частині покладення на фактора обов’язків: придбати право вимоги, фінансувати (кредитувати) клієнта та прийняти на себе ризик невиконання вимоги боржником із забороною перекладання такого ризику на клієнта;
25) наукові положення щодо природи правовідносин застави майнових прав, у яких виявлено трансформації об’єкта: якщо термін виконання обов’язку боржником заставодавця настав раніше терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, то предмет застави – майнове право (суб’єктивне право) як елемент змісту правовідношення трансформується в річ; якщо термін виконання забезпеченого заставою обов’язку настав раніше і звернено стягнення на предмет застави, то майнове право як об’єкт (річ) трансформується у суб’єктивне право – елемент змісту цивільного правовідношення.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані:
у науково-дослідній сфері – для подальшого розвитку наукового вчення про об’єктоздатні майнові права та правочини з ними;
у правотворчій сфері – для визначення напрямів удосконалення законодавства щодо майнових прав як об’єктів цивільних правовідносин і встановлення та виконання зобов’язань, об’єктами яких є майнові права;
у правозастосовній сфері – для удосконалення правозастосовної практики в напрямі забезпечення єдності застосування норм закону у сфері обігу майнових прав, зокрема при підготовці відповідних постанов Пленуму Верховного Суду України та роз’яснень Вищого господарського суду України;
у навчальному процесі – для удосконалення навчально-методичного забезпечення (підручників, навчальних посібників тощо) і викладання низки тем у розрізі навчальних курсів цивільного та господарського права, а також спеціальних цивілістичних дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорено на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Основні положення дисертації висвітлювалися у виступах та наукових повідомленнях на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні питання юридичної науки – 2012» (26 квітня 2012 р., м. Львів) та таких міжнародних науково-практичних конференціях: «Проблеми національної державності», присвяченій пам’яті доктора юридичних наук, професора Л. М. Стрельцова (26 березня 2010 р., м. Одеса); «Правова культура, правова свідомість і право: Шості юридичні читання» (22–23 квітня 2010 р., м. Київ); «Становлення, функціонування і розвиток правових систем сучасності: проблеми науки і практики», присвяченій 145-й річниці створення Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова (23 квітня 2010 р., м. Одеса); «Перші юридичні диспути з актуальних проблем приватного права», присвяченій пам’яті Є. В. Васьковського (15–16 квітня 2011 р., м. Одеса); «Культура і право на початку ХХІ ст.: Сьомі юридичні читання» (19–20 травня 2011 р., м. Київ); «Десяті осінні юридичні читання: Актуальні проблеми юридичної науки» (18–19 листопада 2011 р., м. Хмельницький); «Актуальні проблеми цивільного, житлового та сімейного законодавства», присвяченій 90-річчю з дня народження доктора юридичних наук, професора В. П. Маслова (16 березня 2012 р., м. Харків); «Приватно-правове регулювання суспільних відносин: традиції, сучасність, перспективи: Другі юридичні диспути з актуальних проблем приватного права», присвяченій пам’яті Є. В. Васьковського: (19–20 квітня 2012 р., м. Одеса); «Правові проблеми взаємодії влади і громадянського суспільства: Восьмі юридичні читання» (10 жовтня 2012 р., м. Київ); «Актуальные вопросы совершенствования правовой системы на современном этапе», присвяченій 90-річчю професора С. Г. Дроб’язко (11–12 жовтня 2012 р., м. Мінськ); «Актуальні проблеми цивільного, сімейного та міжнародного приватного права (Матвєєвські цивілістичні читання)» (19 жовтня 2012 р., м. Київ); «Одинадцяті осінні юридичні читання: Актуальні проблеми юридичної науки» (23–24 листопада 2012 р., м. Хмельницький); «Право и экономика в государствах – бывших республиках СССР: история и современность, проблемы и перспективы развития» (20–21 грудня 2012 р., м. Санкт-Петербург); «Актуальні проблеми науки і практики цивільного, житлового та сімейного права», присвяченій 91-річчю з дня народження доктора юридичних наук, професора В. П. Маслова (15 лютого 2013 р., м. Харків); Цивілістичний форум «Цивільне законодавство: система, міжгалузеві зв’язки, шляхи вдосконалення» (25–26 квітня 2013 р., м. Київ); «Треті юридичні диспути з актуальних проблем приватного права», присвяченій пам’яті Є. В. Васьковського (17 травня 2013 р., м. Одеса); «Політико-правова реформа в Україні: історія, сучасність, перспективи: Дев’яті юридичні читання» (24–25 травня 2013 р., м. Київ); «Четверті юридичні диспути з актуальних проблем приватного права», присвяченій пам’яті Є. В. Васьковського (16 травня 2014 р., м. Одеса).
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено в одній індивідуальній монографії, 37 наукових статтях, із яких 33 опубліковано у фахових наукових виданнях України та 4 – у зарубіжних фахових наукових виданнях, а також 19 тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою та задачами дослідження і складається із вступу, п’яти розділів, двадцяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг рукопису становить 450 сторінок, у тому числі 403 сторінки – основний текст і 47 сторінок – список використаних джерел, який містить 545 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації запропоновано нову концепцію вирішення наукової проблеми майнових прав як об’єктів цивільних правовідносин, що відображено у визначенні місця майнових прав у системі об’єктів цивільних правовідносин, доктринальному обґрунтуванні об’єктоздатності майнових прав, визначенні системи ознак майнових прав як об’єктів та їх відокремленні від суміжних об’єктів цивільних прав, теоретичному обґрунтуванні природи правочинів з відчуження майнових прав і способів вирішення проблем законодавства та правозастосовної практики у даній сфері цивільних правовідносин.
Загальні висновки дослідження згруповано за предметом аналізу.

І. Щодо визначення місця та специфіки майнових прав у системі об’єктів цивільних правовідносин
Удосконалення структуризації системи об’єктів цивільних правовідносин вимагає покладення в основу їх родового поділу критерію майнової цінності соціального блага, що слугує окресленню кола тих благ, які наділені ознаками оборотоздатності. Це зумовлює дихотомію системи об’єктів цивільних правовідносин, яка на найзагальнішому рівні включає майнові та немайнові об’єкти. У сукупності майнових об’єктів виокремлюються три категорії: по-перше, майнові матеріальні об’єкти (речі); по-друге, майнові квазіматеріальні об’єкти (квазіречі); по-третє, майнові нематеріальні об’єкти, які поділяються на дві групи: а) такі, що входять до складу майна (ідеальні речі – майнові права, цінні папери, безготівкові гроші, електронні гроші та ін.), б) такі, що не входять до складу майна (неречі).
Майнові права в системі об’єктів цивільних правовідносин – це майнові нематеріальні блага, які входять до складу майна (ідеальні речі).
У системі об’єктів цивільних правовідносин майнове право є цілісним і відносно незалежним, наділене функціональною самостійністю та інтеграційними якостями. Майнове право взаємопов’язане з іншими елементами системи об’єктів (речі, гроші), а спосіб цього взаємозв’язку визначає його функціонування як складної системи. Майнове право як об’єкт перебуває у системних зв’язках кількох рівнів: виступає елементом системи «внутрішнє цивільне правовідношення» – як складова його змісту, та елементом системи «зовнішнє цивільне правовідношення» – як об’єкт. Володілець (власник) майнового права як майнового нематеріального об’єкта наділений щодо нього повноваженнями: право обладування, право здійснення, право розпорядження. Щодо майнового права як об’єкта встановлюються статичні правовідносини абсолютного характеру.

ІІ. Щодо систематики суб’єктивних майнових прав
У сфері майнових правовідносин установлюється і здійснюється система суб’єктивних цивільних прав на майно. У ній можливо виділити: майнові права та квазімайнові; відчужувані майнові права і невідчужувані – персональні майнові права, зокрема і персональні індивідуальні та персональні статусні; абсолютні майнові права, у тому числі виключні майнові права, повні майнові права на чуже майно, обмежені майнові права на чуже майно; майнові речові та майнові неречові права; відносні майнові права, у тому числі зобов’язальні та корпоративні. А також: майнові права, які входять до складу майна та які не входять до складу майна; необ’єктоздатні та об’єктоздатні майнові права.
Стабільність майнових правовідносин у межах національного правопорядку забезпечується існуванням абсолютних цивільних правовідносин, у сфері яких управомочена особа наділена виключним правом на майно, яке вона здійснює відповідно до закону та моральних засад суспільства на свій розсуд, незалежно від волі інших осіб (правом власності).
Право власності є виключним та еластичним за змістом. Абсолютність права власності виявляє його зовнішню спрямованість до системи правопорядку, а через неї – до всіх інших осіб, що обумовлює наявність у складі права
власності правомочності претендування. Структурне повноваження претендування входить до змісту будь-якого абсолютного цивільного права та забезпечує нерозривний зв’язок цього права із загальним правовим середовищем.
У сучасному законодавстві та практиці спостерігається тенденція до дезінтеграції права власності, яка полягає в конструюванні права власності на майнові нематеріальні об’єкти, що дає підстави для виділення речового права власності (на майнові матеріальні об’єкти) та неречового права власності (на майнові нематеріальні об’єкти, в тому числі на окремі види майнових прав).
Сукупність існуючих суб’єктивних цивільних майнових прав утворює складну систему, яка включає кілька рівнів, формування кожного з яких обумовлюється специфікою суспільних відносин, у межах яких здійснюються майнові права, та властивостями об’єктів, щодо яких вони виникають. На першому рівні формуються абсолютні майнові правовідносини, які відображають «приватну владу» суб’єктів над майновими об’єктами, учасники яких наділені майново-розпорядчою самостійністю (правовідносини власності). На другому рівні – відносні майнові правовідносини, які опосередковують зміну відносин «приватної влади», слугують майновим правовідносинам першого рівня (абсолютним) і є наслідком вияву майново-розпорядчої самостійності їх суб’єктів. Внаслідок цього абсолютні майнові правовідносини не трансформуються у відносні, а існують одночасно з ними без зміни об’єкта. Відповідно з цим абсолютний характер прав на об’єкт у відносинах першого рівня переноситься на майнові права щодо цього об’єкта у відносинах другого рівня (відносних), щодо яких також встановлюється майново-розпорядча самостійність суб’єкта права, внаслідок чого ці майнові права набувають ознак об’єктоздатності.
Відповідно, щодо всіх майнових об’єктів, які входять до складу майна, складаються абсолютні цивільні правовідносини, які визначають приналежність майнового блага суб’єкту, відображають статику майнових цивільних
правовідносин, закріплюють за суб’єктом абсолютні повноваження щодо об’єкта та захищеність від посягань з боку інших осіб. А отже, управомоченій зобов’язальним правом особі (кредитору), поряд із правом вимоги, належить абсолютне право на право вимоги як право на ідеальну річ.
У зв’язку з цим поділ майнових прав на речові та зобов’язальні не має абсолютного характеру. Речові й зобов’язальні права є взаємопов’язаними парними категоріями, встановлюються щодо одного й того самого об’єкта (майна) та відображають статику і динаміку цивільних правовідносин щодо нього; зобов’язальне право є потенційним речовим правом.

ІІІ. Щодо категоріального визначення об’єктоздатних майнових прав
Майнове право як об’єкт цивільних правовідносин є можливістю суб’єкта цивільного права претендувати на визначене майнове надання з боку боржника чи на вчинення власних майново цінних дій щодо чужого майна, яка забезпечується юридичним обов’язком зобов’язаного суб’єкта і якою управомочена особа в змозі розпорядитися на власний розсуд у межах, встановлених законом та/або договором.
Об’єктоздатним майновим правам притаманна низка ознак: статичні – цілісність, самостійність, дійсність; фактичні – ідеалістична природа, дематеріалізованість, суб’єктивна приналежність, неприпустимість ефекту множення; змістовні – відносний або відносно-абсолютний характер, нерозривний зв’язок із реальним благом (річчю тощо), економічна (майнова) цінність, наявність мінової вартості та відсутність споживчої вартості, належність до сукупності майна; динамічні – відчужуваність, передаваність, темпоральність, здатність до трансформації, здатність слугувати реалізації юридичного та фактичного інтересу.
Об’єктоздатність майнових прав у цивільних правовідносинах обумовлюється наявністю опосередкованого зв’язку майнового права з реальним майновим благом, щодо якого воно встановлене, який виникає в умовах
відносного цивільного правовідношення з обов’язком конкретного боржника здійснити визначене майнове надання, що забезпечує майнову цінність суб’єктивного права як об’єкта.
Аналіз змісту об’єктоздатних майнових прав дає підстави для виділення двох груп таких прав: по-перше, права, які уповноважують на власні позитивні дії на основі конститутивного правонабуття і є обмеженими речовими правами (право користування чужим майном); по-друге, права, які уповноважують претендувати на майнове надання від інших осіб (боржників) і є потенційними правами власності (право вимоги про передання майна у власність). Майнове право-об’єкт є або обмеженим правом на річ (право користування чужою річчю), або майбутньою (потенційною) річчю (право вимоги). Відповідно, всі об’єктоздатні майнові права є речовими правами; усі майнові права-об’єкти є потенційними (ідеальними) речами.
Об’єктом права власності може бути таке майнове право, яке є зобов’язальним і в майбутньому трансформується в реальне благо (річ): майнові права на об’єкт-річ, яка виникне в майбутньому; майнові права вимоги щодо сплати грошових коштів, передання іншого майна у власність. Не є об’єктами права власності об’єктоздатні обмежені речові права: по-перше, вони нерозривні з речами, уособлюють річ, яка має іншого власника; по-друге, щодо них правоволоділець не наділений майново-розпорядчою самостійністю, акт розпорядження ними обумовлений згодою власника.

ІV. Щодо співвідношення об’єктоздатних майнових прав із суміжними об’єктами цивільних правовідносин
Суміжні з майновими правами об’єкти (цінні папери, частка в статутному капіталі товариства, безготівкові гроші, електронні гроші) є майновими нематеріальними об’єктами, які входять до складу майна (ідеальними речами) і виступають об’єктами права власності.

Цінні папери та частки в статутному (складеному) капіталі підприємницького товариства за своєю природою є сукупністю майнових прав. Цінний папір – це закріплена законом юридична фікція, яка позначає майновий нематеріальний об’єкт (ідеальну річ), що охоплює об’єктоздатну сукупність майнових (зобов’язальних, речових) прав, які проголошуються одноцілим об’єктом (папером) з метою поширення на них правового режиму речей і забезпечення їх оборотоздатності із застосуванням правових механізмів, установлених для обігу речей. Частка в статутному капіталі товариства – це цілісний майновий нематеріальний об’єкт (ідеальна річ), який об’єднує сукупність майнових (зобов’язальних) прав учасника товариства і є об’єктом його права власності.
Юридична природа безготівкових грошей та електронних грошей як об’єктів цивільних правовідносин засвідчує їх відмінності від майнових прав та їх належність до ідеальних речей – майнових нематеріальних об’єктів, які входять до складу майна.
Безготівкові та електронні гроші як об’єкти цивільних прав є ідеальними речами, фікцією родових речей. Безготівкові гроші відрізняються від майнового права вимоги тим, що вони: є засобом платежу, мірилом мінової вартості майнових благ, зокрема і майнових прав; обов’язкові до прийняття як засіб платежу; не обмежені в обігу, таке обмеження не може встановлюватися договором; можуть виступати об’єктом майнового права вимоги; не обмежені строком давності; мають майнову цінність, яка забезпечується силою закону.
Електронні гроші відрізняються від майнового права вимоги тим, що вони: є одиницями вартості; виступають засобом платежу; емітуються комерційними банками; обліковуються в електронному гаманці аналогічно до традиційних грошей; придатні до неодноразового використання; погашаються банком внаслідок надходження їх до електронного гаманця користувача; не обмежені строком давності.

V. Щодо цивільно-правового режиму об’єктоздатних майнових прав
Цивільно-правовий режим майнових прав як об’єктів ґрунтується на: загальних правових нормах, які проголошують майнові права об’єктами і відводять їм окреме місце в системі об’єктів цивільних прав; спеціальних правових нормах, які визнають майнові права об’єктами конкретних видів зобов’язань; правових фікціях, які визнають майнові права «речовими правами та неспоживними речами», поширюючи на них правовий режим речей; спеціальних правових нормах, які встановлюють правила обігу об’єктів цивільних прав, за винятком тих, які неможливо застосувати до цивільного обороту майнових прав унаслідок їхньої специфіки як об’єкта; спеціальних правових нормах, які визначають цивільно-правовий режим тих реальних благ, щодо яких встановлено об’єктоздатне майнове право і з яким перебуває у нерозривному (системному) зв’язку; загальних правових приписах щодо відступлення права вимоги; спеціальних правових нормах, які визначають специфіку відчуження окремих видів об’єктоздатних майнових прав або специфіку вчинення окремих видів правочинів із ними.
Стрижнем цивільно-правового режиму об’єктоздатних майнових прав є закріплена в законі конструктивна юридична фікція «майнове право є річчю», яка забезпечує можливість застосування до відносин з обороту майнових прав правових механізмів, установлених для обігу речей.
Поширення пропрієтарного режиму на майнові нематеріальні об’єкти обслуговується низкою юридичних фікцій: безготівкові гроші, електронні гроші, цінні папери, майнові права – це річ, передання права, володіння правом, користування правом та ін.
Цивільно-правовий режим об’єктоздатного майнового права безпосередньо пов’язаний із цивільно-правовим режимом об’єкта (реального блага), щодо якого це право встановлене. Обмеження обороту майнових прав можуть встановлюватися законом, договором або випливати з обмежень, які встановлено щодо об’єктів цих прав. Не є оборотоздатними майнові права, по-перше, об’єктивно невідчужувані (через зв’язок з управомоченою особою); по-друге, відчужуваність яких обмежена юридично внаслідок заборони, встановленої в законі або в договорі.
Захист майнових прав та інтересів суб’єктів цивільного права у сфері будівництва житла та операцій з нерухомістю вимагає зміни концептуальних підходів до захисту цивільних прав на майнові нематеріальні об’єкти з установленням можливості поширити на них способи захисту традиційного права власності, що потребує, зокрема, легітимації права власності на майнові права (на об’єкт інвестування) шляхом його державної реєстрації.

VI. Щодо загальних методологічних засад вчинення правочинів з відчуження майнових прав
Динаміка цивільних правовідносин, об’єктами яких виступають майнові права, опосередковується взаємообумовленими актами відчуження і набуття майнових прав. Відчуження майнового права – це акт розпорядження майновим правом, наслідком якого є транслятивне правонаступництво. Процедурний аспект відчуження (передання) майнового права на основі правочину втілюється у відступленні права вимоги.
Правочин з відступлення права вимоги є каузальним, він обумовлений метою. Каузальність правочину про відступлення права вимоги у випадку невизначеності у ньому мети обумовлює презумпцію відсутності підстави для відступлення права, що покладає на кредитора тягар доказування мети у разі примусового виконання зобов’язання.
Моментом передання майнового права набувачеві за правочином є момент укладення договору; якщо договір потребує нотаріального посвідчення та (або) право потребує державної реєстрації – момент нотаріального посвідчення договору, державної реєстрації права; якщо об’єктом є майнове право, яке виникне в майбутньому, – момент виникнення права; за законом чи договором

момент передання права може пов’язуватися із вчиненням певної дії стороною договору про відчуження майнового права або з настанням певної події.
Якісною вимогою, що ставиться до майнового права, котре підлягає відчуженню, є його юридична дійсність, за яку відповідає цедент (відчужувач). У момент відступлення права цедент повинен гарантувати цесіонарієві, що: право вимоги, яке він відступає, існує на момент відступлення або достеменно виникне в майбутньому; право вимоги не обтяжене претензіями на нього третіх осіб; він (цедент) має право відступати це право вимоги іншій особі; у боржника немає підстав законно не виконувати вимогу або заявити про її зустрічне зарахування.
Відступлення права неможливе, якщо: обмеження щодо відступлення права прямо встановлено законом; право за змістом нерозривне з особою кредитора; якщо це суперечить змісту правовідносин між кредитором і боржником; відступлення права обмежене договором, на основі якого це право виникло; право вимоги пред’являється в порядку захисту порушеного права; зміст і обсяг права є невизначеними; відступлення права вимоги частини зобов’язання не допускається стосовно неподільних зобов’язань.
Відступлення права вимоги виконує забезпечувальну функцію за умови, якщо: цедент приймає на себе ризик порушення зобов’язання боржником; відступлення вчинене на умовах зворотного відступлення (повернення) права вимоги, що може бути здійснене на підставі односторонньої заяви цесіонарія.

VII. Щодо окремих видів майнових прав та правочинів з ними
На відносини купівлі-продажу майнового права поширюються загальні положення про купівлю-продаж, за винятком тих, які суперечать змісту чи характеру таких прав. На ці відносини не поширюються правила купівлі-продажу: про фактичне передання товару; про неможливість виконання обов’язку передати товар; про прострочення з боку продавця щодо передання, а з боку покупця – щодо прийняття товару; про правові наслідки відмови продавця передати товар; про обов’язки продавця зберігати проданий товар; про ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару тощо.
Забезпечувальні права вимоги, які виникають з акцесорних зобов’язань, мають додатковий характер, наслідують юридичну долю головного права вимоги, невід’ємні від нього і не наділені самостійною оборотоздатністю.
Природа договору факторингу як самостійного виду договору та вимоги міжнародних стандартів факторингу обумовлюють потребу коригування законодавчої дефініції факторингу із закріпленням вимог про те, що фактор повинен придбати право вимоги, фінансувати (авансувати) клієнта, прийняти на себе ризик невиконання обов’язку боржником клієнта із забороною перекладати цей ризик на клієнта.
Наслідком відчуження права оренди є перенайм зі зміною особи орендаря та переданням усіх прав та обов’язків орендаря за договором оренди. На правовідносини з продажу права оренди поширюються положення про купівлю-продаж та про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом і не випливає зі змісту або характеру цих прав. Якість права оренди як предмета купівлі-продажу пов’язується із дійсністю права оренди та здійсненністю права оренди, яка залежить від придатності об’єкта оренди (речі) для його використання за призначенням.
У сфері будівництва житла й операцій з нерухомістю установлюється низка об’єктоздатних майнових прав, які виступають об’єктами права власності: майнові права на нерухомість, будівництво якої незавершене; майнові права на об’єкт інвестування. Удосконалення правових засобів захисту майнових прав на нерухомість, будівництво якої незавершене, та майнових прав на об’єкт інвестування вимагає поширення на правові відносини, об’єктом яких є ці майнові права, правових механізмів захисту права власності, що вимагає легітимації права власності на вказані майнові права шляхом його державної реєстрації (резервування права власності на майбутню річ).

Існуючі правила щодо застави майнових прав не вирішують проблем практики, у зв’язку із чим норми закону про заставу майнових прав потребують коригування з метою захисту майнових інтересів заставодержателя та заставодавця майнового права на випадки: дострокового виконання обов’язку за заставленим правом боржником; нездійснення заставодавцем права вимоги, термін здійснення якого настав до строку виконання забезпеченого заставою обов’язку; виникнення передумов для зарахування зустрічних вимог за заставленим правом вимоги; переведення заставленого права за судовим рішенням на заставодержателя до настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов’язання і виконання обов’язку боржником заставодавця; недійсності майнового права, переданого під заставу; порушення боржником заставодавця обов’язку щодо задоволення заставленого права вимоги, на яке звернено стягнення та ін.
Застава майнового права забезпечується існуванням юридичної фікції «майнове право є річчю», завдяки чому щодо заставленого майнового права внаслідок конститутивного правонабуття виникає право застави як комплекс повноважень заставодержателя. Правова конструкція застави майнових прав ґрунтується на теорії потенційної речі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М. М. Основы банковского права. Учение о ценных бум агах. Курс лекцій. Научное исследование; 2-е изд. / М. М. Агарков– М.: БЕК, 1994. – 350 c.
2. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву / М. М. Агарков / Ученые труды ВИЮН. – М. : Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. – Вып. 3. – 192 c.
3. Акифі Б. А. Механізми розвитку правових позицій Європейського суду з прав людини в тлумаченні інституту права власності / Б. А. Акифі // Наукові праці МАУП. Зб. наук. пр. – 2010. – Вип. 1(24). – С. 292-295.
4. Аксенов В. С. К вопросу об интерпретации электронных денег / В. С. Аксенов // Вестник Российского государственного гуманитарного университета. – 2011. – № 10 – С. 14–22.
5. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе / Н. Г. Александров. – М. : Госюриздат, 1955. – 176 c.
6. Алексеев С. С. Гражданское право в современную эпоху / С. С. Алексеев – М. : Юрайт, 1999. – 40 с.
7. Алексеев С. С. Общая теория права. Курс в 2-х томах / С. С. Алексеев.– М. : Юрид. лит-ра, 1982. – Т. 2. – 360 с.
8. Алексеев С. С. Односторонние сделки в механизме гражданско-правового регулирования / С. С. Алексеев // Антология уральской цивилистики : Сб. ст. – М., 2001. – С.46–63.
9. Алексеев С. С. Право собственности. Проблемы теории ; 2-е изд., перераб. и доп. / С. С. Алексеев. – М. : Норма, 2007. – 240 c.
10. Алферов А. Л. Авторское право на литературные произведения в России : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / А. Л. Алферова. – М., 2001. – 29 с.
11. Анненков К. Система русского гражданского права : Права обязательственные ; 2-е изд., пересмотр. и доп. / К. Анненков. – С.-Пб. : Тип. М. М. Стасюлевича, 1901. – Т. 3. – 495 c.
12. Архипов С. И. Проблема триады права собственности / С. И. Архипов // Научный ежегодник Института философии и права Уральского отделения Российской академии наук. – 2011. – Вып. 11. – С. 448–466.
13. Архипов С. И. Пути развития собственности / С. И. Архипов – Российский юридический журнал. – 2009. – № 6. – С. 7–22.
14. Архипов С. И. Собственность как правовой феномен / С. И. Архипов // Российский юридический журнал. –2009. – № 5 (65). – С. 7–19.
15. Астахова М. А. Оборот прав на результаты интеллектуальной деятельности : дис. …канд. юрид. наук : 12.00.03 / Марина Анатольевна Астахова. – Тюмень, 2007. – 182 с.
16. Бабаев А. Б. Система вещных прав : монография / А. Б. Бабаев. – М. : Волтерс Клувер, 2007. – 408 c.
17. Байбак В. В. Обязательственное требование как объект гражданского оборота / В. В. Байбак. – М. : «Статут», 2005– 222 с.
18. Байбак В. В. Обязательственное требование как объект гражданского оборота : дисс…канд. юрид. наук : 12.00.03 / Всеволод Владимирович Байбак. – С-Пб., 2004. – 201 с.
19. Бару М. И. Возмездность и безвозмездность в советском гражданском праве: автореф. дисс. на соискание науч. степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.03 / М. И. Бару. – М., 1957. – 31 с.
20. Басин Ю. К вопросу о понятии права собственности / Ю. Басин // Гражданское законодательство Республики Казахстан : Статьи, комментарии, практика. Алматы: ЮРИСТ, 2003. – Вып. 17. – С. 28-40.
21. Басин Ю. Г. Блага и права как объекты гражданских правоотношений по казахстанскому законодательству / Ю. Г. Басин // Объекты гражданских прав. : Материалы международной научно-практической конференции : В рамках ежегодных цивилистических чтений, Алматы, 25-26 сентября 2003 г. / Казахский гуманитарно-юридический университет. Научно-исследовательский институт частного права; Немецкое общество по техническому сотрудничеству (GTZ); Ред. кол. : М. К. Сулейменов (отв. ред.) и др. – Алматы : КазГЮУ, 2004.– С. 39–44.
22. Басин Ю. Г. Реформа права собственности и отказ от устоявшихся правовых стереотипов / Ю. Г. Басин // Правовые проблемы экономической реформы в СССР. Материалы научной конференции Киев, 29 – 31 мая 1990 г. – М. : Изд-во ВНИИСЗ, 1990. – С. 108–113.
23. Бевзенко Р. С. Объекты гражданских правоотношений / Р. С. Бевзенко // Гражданское право : актуальные проблемы теории и практики ; под общ. ред. В. П. Белова. – М. : Юрайт-Издат, 2007. – С. 299–345.
24. Безклубий І. А. Банківські правочини : цивільно-правові проблеми : монографія / І. А. Безклубий. – К : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. – 378 с.
25. Бекленищева И. В. Понятие гражданско-правового договора (сравнительно-правовое исследование) : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / И. В. Бекленищева. – Екатеринбург, 2004. – 29 с.
26. Белая О. В. Залог имущественных прав : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / О. В. Белая. – М., 2006. – 25 c.
27. Белая О. В. Залог имущественных прав : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Олеся Валерьевна Белая. – М., 2006. – 231 с.
28. Белов В. А. Гражданское право. Общая часть : учебник / В. А. Белов. – М. : Юрайт, 2011. – Т. II. Лица, блага, факты. – 1093 с.
29. Белов В. А. Гражданское право. Общая часть. Введение в гражданское право : учебник; 2-е изд., перераб. и доп. / В. А. Белов. –– М. : Издательство Юрайт, 2012. – Т. 1. – 521 с.
30. Белов В. А. Имущественные комплексы. Очерк теории и опыт догматической конструкции по российскому гражданскому праву / В. А. Белов. – М. : Центр ЮрИнфоР, 2004. – 240 c.
31. Белов В. А. Объект субъективного гражданского права, объект гражданского правоотношения и объект гражданского оборота : содержание и соотношение понятий / В. А. Белов // Объекты гражданского оборота : сб. ст. / отв. ред. М. А. Рожкова – М. : Статут, 2007. – (542 с.) – С. 6–77
32. Белов В. А. Отчуждение и приобретение по российскому Гражданскому кодексу (понятийно-терминологическая сторона вопроса) / В. А. Белов // Законодательство. – М., 2006. – № 7. – С. 8–19.
33. Белов В. А. Правопреемство в связи с законодательной концепцией квалификации имущественных прав как объектов гражданских прав / В. А. Белов // Законодательство. – 1998. – № 6. – С.81–91.
34. Белов В. А. Сингулярное правопреемство в обязательстве. Опыт исторического исследования, теоретической и догматической конструкции и обобщения российской судебной практики / В. А. Белов. – М. : ЮрИнфоР, 2000. – 288 c.
35. Белов В. А. Ценные бумаги в российском гражданском праве / под. ред. проф. Е. А. Суханова / В. А. Белов. – М. : Учебно-консультационный центр «ЮрИнфоР», 1996. – 448 с.
36. Белов В. А. Ценные бумаги как объекты гражданских прав : дисс. … канд. юрид. наук (в форме научного доклада, выполняющего также функции автореферата) : 12.00.03 / Вадим Анатольевич Белов. – М., 1996. – 41 с.
37. Белов В. А. Юридическая природа «бездокументарных ценных бумаг» и «безналичных денежных средств» // Рынок ценных бумаг. – 1997. – № 5. – С. 23–26.
38. Бервено С. М. Проблеми договірного права України : монографія / С. М. Бервено. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 392 с.
39. Бердников В. В. Распорядительная сделка как способ изменения имущественно -правового положения лица / В. В. Бердников // Законодательство. – М., 2002. (Начало) – № 2. – С. 16–22.
40. Бетелл Т. Собственность и процветание / Т. Бетелл ; пер. с англ. Б. Пинскера. – Москва : ИРИСЭН, 2008. – 480 с.
41. Богатова Л. Ю. Права авторов произведений науки, литературы и искусства : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Л. Ю. Богатова. – М., 1998. – 25 с.
42. Богатырев Ф. О. О сущности залога имущественных прав / Ф. О. Богатырев // Журнал российского права. – 2001. – № 4. – С. 84–92.
43. Богатых Е. Гражданское и торговое право (от древнеримского к современному российскому) / Е. Богатых. – М. : Инфра–М, 2000. – 196 с.
44. Боднар Т. В. Теоретичні проблеми виконання договірних зобов’язань (цивільно-правовий аспект) : дис. … докт. юрид. наук. : 12.00.03 / Тетяна Валеріївна Боднар. – К., 2005. – 442 с.
45. Боднар Т. В. Деякі проблеми захисту цивільних прав у договірних зобов’язаннях / Т. В. Боднар // Університетські наукові записки. – 2007. – № 2(22). – С. 113–118.
46. Боднар Т. В. Договірні зобов’язання в цивільному праві : (Заг. положення) : навч. посіб. / Т. В. Боднар. – К. : Юстиніан, 2007. – 280 с.
47. Бондар Д. О. Сучасні гроші як специфічний товар / Д. О. Бондар // Вісник соціально-економічних досліджень : Зб. наук. пр. – 2011. – № 41(2) – С. 170–177.
48. Борисова Ю. О. Цивільно-правове регулювання відносин у сфері електронної комерції : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Юлія Олегівна Борисова. – К., 2012. – 210 с.
49. Брагинский М. И. Гражданский кодекс и объекты права собственности / М. И. Брагинский // Журнал российского права. – 1997. – № 1. – С. 76–85.
50. Брагинский М. И. Договорное право : Общие положення : 2-е изд., испр. / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : Статут, 1999. – Кн. 1. – 848 c.
51. Брагинский М. И. Договорное право : Договоры о передаче имущества / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : Статут, 2000. – Кн. 2. – 800 c.
52. Брагинский М. И. К вопросу о соотношении вещных и обязательственных правоотношений. / М. И. Брагинский / Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика : Сборник памяти С.А. Хохлова / Г. Е. Авилов, С. С. Алексеев, М. И. Брагинский [и др.]; отв. ред. А. Л. Маковский. – М. : Изд-во Междунар. центра финансово-эконом. развития, 1998. – С. 113-130
53. Бритвин С. Н. Арендные права и их гражданский оборот : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Сергей Николаевич Бритвин. – Волгоград, 2006. – 182 c.
54. Буценко І. М. Факторинг у міжнародній торгівлі / І. М. Буценко // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2006. – № 5. – С. 53–55.
55. Вавилин Е. В. Механизм осуществления гражданских прав и исполнения обязанностей : дисс. … докт. юрид. наук. : 12.00.03 / Вавилин Евгений Валерьевич. – М., 2009. – 425 с.
56. Валеев М. М. Вещи как объекты гражданских правоотношений : дисс. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.03/ Валеев Максим Маратович. – Екатеринбург, 2003. – 215 с.
57. Василевская Л. Ю. Учение о вещных сделках по германскому праву : монография / Л. Ю. Василевская. – М. : «Статут», 2004. – 538 c.
58. Васильєва В. А. Корпоративні правовідносини як вид суспільних відносин / В. А. Васильєва // Юридична Україна. – 2003. – № 10. – С. 24–26.
59. Васьковский Е. В. Учебник гражданского права : Вещное право. Вып. 2 / Е. В. Васьковский. – С.-Пб. : Изд. юрид. кн. магазина Н. К. Мартынова, 1896. – 190 c.
60. Васьковський Є. В. Учебник гражданскаго права / Є. В. Васьковський / Антологія української юридичної думки. в 6 т. / Т. 6: Цивільне право / упоряд. : Я. М. Шевченко, І. Б. Усенко, Г. П. Тимченко [та ін.]; відп. ред. Я. М. Шевченко. – К. : Видавничий Дім «Юридична книга», 2003. – С.332–355.
61. Величко О. Юридичні фікції в цивільному праві / О. Величко // Наукові записки НаУКМА. – 2003. – Т. 22, ч. 2 : Суспільні науки. – С. 221–223.
62. Венгеров А. Б. Теория государства и права : учебник для юридических вузов. 3-е изд. /А. Б. Венгеров. – М. : Юриспруденция, 2000. – 528 с.
63. Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность / А. В. Венедиктов ; отв. ред. В. К. Райхер. – М., Л. : Изд-во АН СССР, 1948. – 839 c.
64. Венедиктова І. В. Захист охоронюваних законом інтересів у цивільному праві : дис. … докт. юрид. наук : 12.00.03 / Ірина Валентинівна Венедиктова. – К., 2013. – 430 с.
65. Венедіктова І. В. Інтерес як складовий елемент цивільних правовідносин / І. В. Венедіктова //Актуальні проблеми цивільного, сімейного та міжнародного приватного права (Матвєєвські цивілістичні читання). Матеріали міжнародної науково-практичної конференції : у двох т. : Київ, 19 жовтня 2012 року. – К. : ТОВ «Білоцерківдрук», 2013. – С. 101–104.
66. Венкштерн М. Основы вещного права / М. Венкштерн // Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии ; пер. с нем. / П. Беренс, М. Венкштерн, Ю, Ф. Зеккер [и др.]; пер. Р. И. Каримуллина, А. А. Лизунова, К. Нама, Е. В. Степанова ; под общ. ред. Т. Ф. Яковлева. – М. : БЕК, 2001.
67. Вильнянский С. И. Лекции по советскому гражданскому праву / С. И. Вильнянский / отв. ред. А. И. Рогожин. – Х. : Изд-во Харьк. ун-та, 1958. – Ч. 1. – 339 c.
68. Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за перше півріччя 2013 р. / Офіційний веб-сайт Верховного суду України. Судова практика. Правові висновки Верховного Суду України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/)
69. Витрянский В. Проценты по денежному обязательству как форма ответственности / В. Витрянский // Хозяйство и право. – 1997. – № 8. – С. 54–73.
70. Витрянский В. В. Договор доверительного управления имуществом / В. В. Витрянский – М. : Статут, 2002. – 191 c.
71. Витрянский В. В. Особенности доверительного управления ценными бумагами / В. В. Витрянский // Хозяйство и право. – М., 2001. – № 11. – С. 48–64.

72. Вінник О. М. Деякі аспекти вдосконалення правового регулювання корпоративних відносин // Вісник господарського судочинства. – 2008. – № 1. – С. 118–124.
73. Власова А. В. К дискуссии о вещных и обязательственных правах / А. В. Власова // Правоведение. – С.-Пб. : Изд-во С.-Петербург. ун-та, – 2000. – № 2. – С. 146-151.
74. Власова А. В. Структура субъективного гражданского права / А. В. Власова. – Ярославль : ЯрГУ, 1998. – 116 c.
75. Власова А. В. Структура субъективного гражданского права : автореф. дисс. на соискание науч. степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.03 / А. В. Власова. – Ярославль, 1998. – 18 с.
76. Внукова Н. М. Ринок фінансових послуг / Н. М. Внукова, В. І. Грачов, Н. В. Кузьминчук. – Х. : Інжек, 2004. – 276 с.
77. Воловик В. В. Вексель як об’єкт цивільних прав : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Владислав Валерійович Воловик. – К., 2006. – 217 с.
78. Всеобщий гражданский кодекс Австрии = Allgemeines Burgerliches Gezetzbuch / пер. с нем. [Маслов С. С.]. – М. : Инфотропик Медиа, 2011. – 272 с.
79. Гавліна С. Факторинг як засіб фінансування під відступлення права вимоги / С. Гавліна // Центр суспільно-правових досліджень. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.scenter. kiev.ua/analytics/civil/ material:faktoring
80. Газдюк Н. Современные тенденции правового регулирования уступки дебиторской задолженности с целью обеспечения исполнения обязательств / Н. Газдюк // Журнал международного права и международных отношений. – 2010. – № 2. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://evolutio.info/index.php?option=com_content&task=view&id=1688&itemid=232
81. Галинская Ю. Права требования как объекты гражданских прав / Ю. Галинская // Специализированный ежемесячный журнал «ЮРИСТ». – 2007. – № 8. – Режим доступу : http://journal.zakon.kz/94138-prava-trebovanija-kak-obekty.html
82. Галов В. В. Собственность и производные вещные права: теория и практика : монография / В. В. Галов, С. А. Зинченко. – Ростов-на-Дону : Изд-во СКАГС, 2003. – 200 c.
83. Галянтич М. К. Теоретико-правові засади реалізації житлових прав громадян

в умовах ринкових перетворень. / М. К. Галянтич. – К. : НДІ приватного права і підприємництва, 2006. – 512 с.
84. Гамбаров Ю. С. Гражданское право. Общая часть / под ред. В. А. Томсинова– М. : Зерцало, 2003. – 816 с.
85. Гасников К. Д. Договор финансирования под уступку денежного требования и практика его применения арбитражными судами / К. Д. Гасников // Журнал российского права. – 2002. – № 9. – С. 99–103.
86. Генкин А. Электронные платежи: Будущее наступает сегодня /А. Генкин, Е. Суворова. – М. : Альпина Паблишера, 2011. – 284 с.
87. Германов А. В. От пользования к владению и вещному праву / А. В. Германов – М. : Статут, 2009. – 700 c.
88. Гладьо Ю. О. Визнання недійсними правочинів (договорів) про відступлення права вимоги / Ю. О. Гладьо // Держава і право. Зб. наук. праць. – 2011. – Вип. 51. – С. 351–357
89. Гладьо Ю. О. Право вимоги як об’єкт цивільних прав : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Ю. О. Гладьо. – К., 2013. – 20 с.
90. Гладьо Ю. О. Право вимоги як особливий різновид майна / Ю. О. Гладьо // Часопис Київського університету права. – 2010. – № 4. – С. 186–190.
91. Гладьо Ю. О. Правові засади обігу зобов’язальних вимог кредитора / Ю. О. Гладьо // Наукові праці МАУП. Зб. наук. пр. – 2011. – Вип. 3(30). – С. 103–108.
92. Годемэ Е. Общая теория обязательств. Пер. с франц. И. Б. Новицкого. – М. : Юрид. изд-во МЮ СССР, 1948. – 511 c.
93. Гонгало Б. М. Обеспечение исполнения обязательств / Б. М. Гонгало. – М. : «Спарк», 1999. – 152 с.
94. Горбунова А. С. Анализ методологических подходов к категории «электронные деньги» / А. С. Горбунова // Вестник волжского университета имени В. Н. Татищева. – 2009. – № 18. – С. 154–157. – Режим доступу : http://elibrary.ru/download/45694253.pdf
95. Гордон М. В. Советское авторское право / М. В. Гордон. – М. : Госюриздат, 1955. – 232 c.
96. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України.